67817

ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ПРИРОДНИМИ РЕСУРСАМИ

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Об’єктивне право природокористування – сукупність екологічних норм, які визначають підстави виникнення, зміни та припинення права природокористування, встановлюють комплекс прав та обов’язків природокористувачів, формують юридичні засоби захисту прав та інтересів суб’єктів природокористування.

Украинкский

2014-09-15

215.5 KB

3 чел.

МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут

фінансово-економічної безпеки і права

Кафедра трудового, земельного та екологічного права

Затверджую

Завідувач кафедри трудового, земельного та екологічного права

к.ю.н., доцент

  О.М. Пащенко

«  » серпня 2009 року

Методична розробка для проведення лекції

з навчальної дисципліни

“Природоресурсне право”

Тема № 3

 

ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ПРИРОДНИМИ РЕСУРСАМИ

Обговорено

на засіданні кафедри трудового,

земельного та екологічного права

«    » серпня 2009 року

протокол № 1

Одеса 2009

Право користування природними ресурсами

Навчальні та виховні цілі:

1. Визначити порядок використання природних ресурсів.

2. Розвинути у слухачів правове мислення, дати основні знання та прищепити вміння щодо самостійного опрацювання літератури й роботи з нормативно-правовими джерелами.

Місце: клас

Вид заняття: лекція

Література:

Нормативні акти:

Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради – 1991 - N 41. - ст.546.

Основна література:

1. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.

2. Екологічне право України: Підручник / За ред. Ю.С Шемшученка. – К.: Юрид. думка, 2005. – 848 с.

3. Екологічне право України: Навчальний посібник / Баб'як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. – К.: Атіка, 2000. – 216 с.

4. Екологічне право України: Підручник / В.К. Попов, А.П. Гетьман, С.В. Размєтаєв. – Харків: Право, 2001. – 480 с.

Додаткова література:

1. Чуйков В. Еколого-правові вимоги в економіці природокористування // Право України. – 1994. - № 11-12.- С.25.

2. Турлова Ю. Критерії визначення поняття «збір за забруднення навколишнього природного середовища» // Право України. – 2002. - №  2.- С.107.

Навчальні питання:

  1.  Поняття та види природокористування.
  2.  Об’єкти та суб’єкти права природокористування.
  3.  Виникнення та припинення права спеціального природокористування.

Вказівки щодо порядку й методики проведення лекції:

І. Загальні організаційно-методичні вказівки.

1. Підтримувати належний рівень дисципліни серед слухачів.

2. Активізувати увагу слухачів шляхом зворотного зв’язку.

II. Методичні вказівки щодо вступної частини.

1. Перевірити наявність слухачів.

3. Оголосити тему та вид заняття, навчальну мету, час, відведений на дане заняття, навчальні питання та літературу.

4. Зробити вступ до викладення даної теми заняття, наголосивши на актуальність її вивчення, а також показати її значення для практичної діяльності випускників-юристів у військах.

III. Методичні вказівки щодо основної частини.

1. Звернути слухачів на актуальність теми та її значення.

2. Викладаючи матеріал лекції, дати можливість слухачам законспектувати основні положення даної теми.

3. По завершенні розгляду кожного навчального питання теми робити короткий підсумок з основних положень, які було викладено.

IV. Методичні вказівки щодо заключної частини.

1. Підвести підсумок заняття, наголосивши на його основних положеннях.

2. Дати завдання та рекомендації на самостійну роботу

3. Відповісти на запитання слухачів.

Навчальний матеріал:

Питання 1. Поняття та види природокористування

На сучасному етапі розвитку природноресурсового права, інститут права природокористування займає одне з центральних місць у його структурі і розглядається в двох аспектах: об’єктивному та суб’єктивному значенні.

Об’єктивне право природокористування – сукупність екологічних норм, які визначають підстави виникнення, зміни та припинення права природокористування, встановлюють комплекс прав та обов’язків природокористувачів, формують юридичні засоби захисту прав та інтересів суб’єктів природокористування.

Як вже вказувалося, відносини в сфері природокористування виникають з приводу різноманітних природних об’єктів: землі, води, лісу, надр тощо. Проте, незважаючи на те, що такі правовідносини регулюють порядок використання відносно самостійних, індивідуально визначених об’єктів НПС, всіх їх можна об’єднати в один єдиний інститут природокористування завдяки наступним спільними ознаками, які притаманні відносинам природокористування:

1) всі відносини з приводу використання природних об’єктів виступають юридичним засобом, спрямованим на задоволення матеріальних, екологічних та соціальних потреб громадян;

2) створюють механізм правового забезпечення ефективного використання, відтворення та захисту природних ресурсів;

3) визначають порядок виникнення, зміни та припинення прав та обов’язків суб’єктів з приводу використання природних ресурсів;

4) персоніфікують право особи щодо використання природних ресурсів;

5) встановлюють порядок захисту законних прав та інтересів суб’єктів природокористування.

У суб’єктивному значенні право природокористування – сукупність прав та обов’язків суб’єктів природокористування, які забезпечують можливість вилучати корисні властивості з природних об’єктів, вчиняти дії, спрямовані на відтворення природних ресурсів, захист порушених суб’єктивних прав природокористування.

Отже, суб’єктивне право природокористування визначає межі можливої поведінки суб’єкта природокористування по вилученню корисних властивостей і якостей із природного об’єкта з метою реалізації індивідуальних та суспільних інтересів.

Право природокористування як комплексний правовий інститут поділяється на види, що відповідно до норм екологічного законодавства здійснюється за різними класифікаційними ознаками. Так, за типом природного об'єкта, який використовується, право природокористування поділяється на:

право землекористування;

право водокористування;

право надрокористування;

право лісокористування;

право користування об'єктами тваринного світу;

право користування об'єктами рослинного світу (нелісовою рослинністю);

право користування територіями та об'єктами природно-заповідного фонду.

Слід зазначити, що в переважній більшості випадків право природокористування поширюється на конкретний природний об'єкт чи конкретний тип природного ресурсу. Лише право користування територіями та об'єктами природно-заповідного фонду має комплексний характер, тобто відповідне право поширюється на цілісний природний комплекс у межах території (акваторії) об'єкта природно-заповідного фонду, наданого в користування.

За поширеністю і правовими підставами виникнення розрізняється право загального і право спеціального природокористування. За строками, на які надається право природокористування, виділяється право постійного і право тимчасового природокористування. Різний рівень охоронного режиму встановлений для користування природними ресурсами загальнодержавного і місцевого значення. За способами виникнення право природокористування поділяється на первинне і вторинне. За ознакою можливості доступу до відповідного природного об'єкта інших користувачів законодавство виділяє відокремлене та невідокремлене природокористування. Існує поділ права природокористування на види і за іншими класифікаційними критеріями. Так, щодо деяких природних ресурсів (землі, води, лісів) виділяється первинне і вторинне природокористування.

Зупинимося на визначальних ознаках деяких із виділених видів природокористування, що є найбільш характерними для використання всіх або більшості природних ресурсів.

Право загального і право спеціального природокористування

Необхідність розмежування права загального і спеціального природокористування пов'язана з тим, що в процесі спеціального природокористування природні ресурси піддаються значно більшому тиску, навантаженню, а їх використання суттєво перевищує за обсягами  таке, що має місце при загальному природокористуванні. Одночасно створюється більша загроза заподіяння шкоди довкіллю, а через нього — стану здоров'я населення та збереженню всього біологічного та ландшафтного різноманіття. Тому в праві України зроблено спробу виробити механізми правової регламентації права спеціального природокористування, його відмежування від права загального природокористування.

До початку 1990-х років всяке використання природних ресурсів у нашій країні було безплатним, а природокористування, яке ми сьогодні називаємо загальним, практично не піддавалося правовій регламентації. Усе це виходило з концепції невичерпності природних багатств і створювало умови для їх нищівної експлуатації.

Уперше поділ права природокористування на загальне і спеціальне був здійснений у Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 38). Цим Законом було встановлено загальні ознаки відповідних видів природокористування, притаманні праву користування всіма природними ресурсами, і визначено правові особливості здійснення цього права.

Право загального природокористування гарантується всім громадянам для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами, надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

У порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності.

Відповідний поділ природокористування на загальне та спеціальне міститься сьогодні й у більшості природоресурсних актів законодавства України. Так, здійснення використання вод у порядку загального і спеціального природокористування регламентується статтями 46-50 ВК України. Порядок використання лісових ресурсів у порядку загального і спеціального природокористування встановлений статтями 65-69 та іншими ЛК України. Поділ права користування об'єктами тваринного світу на загальне і спеціальне здійснений також Законом «Про тваринний світ» (статті 10, 16-18, 27), а можливість здійснення використання природних рослинних ресурсів у порядку загального та спеціального природокористування визначена Законом «Про рослинний світ» (статті 8-13).

Право загального природокористування є загальнодоступним, тобто гарантується всім фізичним особам, причому не лише громадянам України, а всім особам, які перебувають на її території, незважаючи на правові підстави такого перебування. Для суб'єктів загального використання природних ресурсів законодавство не встановлює вікових обмежень. Його метою є задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, культурно-освітніх, матеріальних тощо). Воно здійснюється безплатно, без закріплення природних об'єктів за окремими особами і без надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст. 47 ВК України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення таких потреб, як купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водойм без застосування споруд і технічних пристроїв і з криниць.

Право загального лісокористування регулюється ст. 66 ЛК України, відповідно до якої громадяни (точніше було б сказати «особи») мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених Кодексом та іншими законодавчими актами України.

Лісовим кодексом України встановлено, що органами виконавчої влади за поданням спеціально уповноваженого органу з питань лісового господарства АРК, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженим з органами охорони навколишнього природного середовища, встановлюються максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав'яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо. Це положення нової редакції Кодексу допоможе зняти неоднозначність в тлумаченні правової конструкції «для власного споживання», Що існувала в попередній редакції ЛК України.

Важливою новацією є також норма ч. 3 ст. 66 Кодексу, відповідно до якої під час здійснення загального використання лісових ресурсів громадяни зобов'язуються виконувати вимоги пожежної безпеки в лісах, користуватися лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів і не погіршують санітарного стану лісів.

Загальне використання об'єктів тваринного світу регламентується Законом України «Про тваринний світ» та іншими актами законодавства України. Згідно зі ст. 16 Закону передбачаються такі види загального використання об'єктів тваринного світу:

а) любительське та спортивне рибальство у водних об'єктах загального користування в межах встановлених законодавством обсягів безоплатного вилову);

б) використання корисних властивостей життєдіяльності тварин — природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо;

в) використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілях, не заборонених законом.

Особливості загального використання природних рослинних ресурсів передбачені ст. 9 Закону України «Про рослинний світ». У порядку загального використання громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях. Правила загального використання природних рослинних ресурсів затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Законодавство України містить вичерпний перелік видів природокористувань, які можуть здійснюватися на засадах загального. Одночасно відповідно до ст. 38 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» законодавством можуть передбачатись обмеження права загального природокористування. Такі обмеження, як правило, регулюються природоресурсним (водним, лісовим, фауністичним, флористичним та ін.) законодавством і стосуються умов загального природокористування, їх строків чи територіальних меж. Зробимо короткий огляд обмежень, які накладаються законодавством України на загальне використання природних ресурсів.

Водне законодавство передбачає два випадки обмежень права загального водокористування: 1) з метою охорони життя і здоров'я громадян та навколишнього природного середовища; 2) на водних об'єктах, переданих в оренду. Механізм обмеження права загального водокористування з метою охорони життя і здоров'я громадян такий: відповідне питання може бути ініційоване державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду чи іншими спеціально уповноваженими контрольними органами, які готують подання до районної (міської) ради. На підставі цього подання відповідна місцева рада приймає рішення про обмеження права загального природокористування водними об'єктами на своїй території. При цьому визначаються місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води тощо. Водний кодекс України передбачає обов'язок місцевих рад інформувати населення про своє рішення щодо обмеження загального водокористування через засоби масової інформації.

Особливий обмежувальний режим загального водокористування на водних об'єктах, що передані в оренду, може бути встановлений первинним водокористувачем за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду. На первинному водокористувачеві в цьому випадку лежить і обов'язок інформування населення щодо такого режиму (аж до заборони загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду). Якщо первинним природокористувачем або місцевою радою не встановлено спеціальних обмежувальних правил, загальне природокористування на орендованому об'єкті визнається дозволеним без обмежень (ст. 47 Кодексу).

Загальне лісокористування може бути обмежене в кількох випадках. Перша група обмежень загального лісокористування стосується лісів приватної власності. Такі обмеження вперше були встановлені Лісовим кодексом в редакції від 8 лютого 2006 року. Для здійснення права загального використання лісових ресурсів у приватних лісах сьогодні необхідно отримати згоду власника. При цьому Кодекс не містить уточнень, в якій формі така згода має бути отримана. Навряд чи при цьому законодавець мав на увазі окремий спеціальний дозвіл, за яким у кожному випадку має звертатись особа, яка, наприклад, хоче зібрати в лісі трохи грибів або ягід для власного споживання. Найбільш прийнятною формою відповідного дозволу нам вбачається договір, що укладається власником лісу з органом місцевого самоврядування стосовно режиму загального лісокористування на території належного йому лісу і обмежень, які на таке користування накладаються.

Друга група обмежень загального використання лісових ресурсів встановлюється законодавством України для територій та об'єктів природно-заповідного фонду та деяких інших категорій природних територій, що особливо охороняються. Обмеження права загального лісокористування можуть накладатися: а) за способами природоко-ристувань (наприклад, «способами, що спричиняють шкоду відтворенню природних ресурсів»), за видами (наприклад, заборона випасання худоби, полювання, рибальства тощо), за строками (в певний період року, в період гніздування птахів, у нічний час тощо). Відповідні обмеження передбачені Законом України «Про природно-заповідний фонд України» і в першу чергу стосуються територій природних заповідників, заповідних зон біосферних заповідників, заказників, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків і парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Спеціальні обмеження загального лісокористування на конкретних територіях і об'єктах природно-заповідного фонду можуть встановлюватися також положеннями про конкретні території чи об'єкти природно-заповідного фонду.

Загальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється з такими обмеженнями:

  1.  забороняється вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком любительського та спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування);
  2.  забороняється знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, лігв, гнізд, мурашників, бобрових загат тощо), порушення середовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження.

Законодавство про рослинний світ також містить кілька обмежень та заборон, що поширюються на загальне використання рослинних ресурсів. Так, забороняється: збирання в порядку загального використання дикорослих рослин, віднесених до переліку наркотиковмісних, їх плодів, насіння, післяжнивних залишків, відходів сировини тощо; торгівля лікарськими і декоративними видами рослин та їх частинами (корені, стебла, плоди тощо), зібраними в порядку загального використання природних рослинних ресурсів.

Обмежується: загальне використання природних рослинних ресурсів у разі їх виснаження, різкого зменшення популяційної та генетичної різноманітності тощо. Механізм обмежень аналогічний тому, що встановлений для обмеження права загального водокористування у випадках загрози здоров'ю чи стану навколишнього природного середовища. Таке обмеження накладається Радою міністрів АРК, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища чи іншими спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Отже, такими є види загального використання природних ресурсів, які на сьогодні передбачені законодавством України, а також обмеження, що можуть бути накладені на режим загального природокористування. В усіх інших (крім зазначених) випадках використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку спеціального природокористування.

Право спеціального використання природних ресурсів надається законодавством громадянам, підприємствам, установам і організаціям шляхом надання у володіння, користування або оренду природних ресурсів на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах (ч. З ст. 38 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Спеціальне використання природних ресурсів можна здійснювати не лише на ділянках, наданих у користування, а й на ділянках, що належать особам на праві власності. Наприклад, здійснення полювання на земельних ділянках, що належать юридичній чи фізичній особі на праві власності, але входять до складу мисливських угідь, є видом спеціального використання об'єктів тваринного світу і вимагає плати та здійснення всіх необхідних юридичних актів.

На відміну від права загального природокористування правом спеціального природокористування наділяється спеціальний суб'єкт. Особливості його правосуб'єктності визначаються законодавством України. Ним може бути як юридична особа (підприємство, установа, організація), так і фізична особа (в тому числі приватний підприємець). Для здійснення права спеціального природокористування для фізичної особи вимагається досягнення певного віку (як правило, 18 років — віку повної цивільної дієздатності1, якщо інше не встановлено законом). Правовою передумовою надання відповідного права юридичній особі або приватному підприємцю є акт державної реєстрації суб'єкта підприємництва (у певних випадках — закріплення в статуті юридичної особи або в реєстраційному свідоцтві певного виду діяльності, що потребує спеціального використання природних ресурсів). Для здійснення права полювання необхідно попередньо отримати правовий статус мисливця, тобто отримати мисливський квиток. А для набуття права спеціального лісокористування (наприклад, права заготівлі деревини), а також для більшості видів спеціального використання надр слід попередньо отримати в користування земельну ділянку та належним чином оформити таке надання (державний акт, договір тощо). Інколи для отримання права на спеціальне природокористування спеціальна правосуб'єктність не вимагається. Так, лісовий квиток на право збирання в лісі квітів, лікарської сировини чи інших дикорослих лісових рослин може придбати будь-який громадянин, навіть якщо він не є суб'єктом підприємницької діяльності.

Важливою ознакою права спеціального природокористування є мета, з якою воно здійснюється. За загальним правилом у процесі спеціального природокористування природні ресурси використовуються в обсягах, що перевищують потреби особистого споживання, така діяльність розрахована на комерціалізацію її результатів й отримання від неї прибутку.

Правовою підставою здійснення права спеціального природокористування є спеціальний дозвіл на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів, що видається компетентним державним органом (органами Мінприроди, Держгірпромнагляду, Укрдержрибгоспу, Держкомлісгоспу та ін.), органами місцевого самоврядування (щодо природних ресурсів місцевого значення) або власником (користувачем) природного ресурсу (зокрема, користувачами мисливських угідь). Формою такого дозволу найчастіше є ліцензія, але існують і інші модифікації відповідних правових актів: відстрільна картка (на право полювання), лісорубний квиток, ордер або лісовий квиток (на право лісокористування), інші види дозволів. Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459 (з наступними змінами).

Спеціальне природокористування здійснюється на платній основі. Практично за всі види спеціального використання природних ресурсів стягується відповідна плата (збори), розміри і порядок стягнення якої визначаються Кабінетом Міністрів України.

Надання права спеціального природокористування супроводжується встановленням територіальних меж використання певного природного ресурсу (об'єкта) чи його частини. Це може бути пряме закріплення природного ресурсу за конкретним суб'єктом (відокремлене природокористування), що оформлюється шляхом надання в користування земельної ділянки лісового фонду (для заготівлі деревини), гірничого відводу (для геологорозвідувальних робіт, добування корисних копалин чи іншого спеціального надрокористування), ділянки водного фонду (наприклад, для риборозведення). У випадку невідокремленого спеціального природокористування встановлюються лише територіальні обмеження на здійснення відповідного права (наприклад, здійснення права полювання в межах певного мисливського угіддя чи збирання дикорослої лісової рослинності в межах певної ділянки лісового фонду).

Однією з важливих ознак права спеціального природокористування є його здійснення переважно з використанням технічних пристроїв або споруд. Такі пристрої (споруди), як правило, не використовуються в процесі загального використання, що визначає порівняльні масштаби впливів на природні ресурси в одному і другому випадку. Виняток — використання технічних пристроїв при заборі води з криниць в порядку загального водокористування.

Не містить поділу на загальне і спеціальне природокористування земельне, гірниче та атмосфероохоронне законодавство. Зокрема, користування надрами, на наш погляд, не може здійснюватися в порядку загального природокористування. Правда, інколи в літературі до права загального використання надр відносять право землевласників і землекористувачів на видобування в межах наданих їм земельних ділянок корисних копалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод до певної глибини залягання (ст. 23 Кодексу України про надра, статті 90 «г» та 95 «в» ЗК України). Хоча таке добування не потребує отримання спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничого відводу, воно не може бути визнане таким, що здійснюється в порядку загального природокористування, оскільки реалізація цього права обмежена за суб'єктним складом (тільки землевласники чи землекористувачі) і за територіальною ознакою (в межах наданих їм земельних ділянок).

Користування земельними ресурсами також у більшості випадків можливе лише на умовах спеціального використання. З певною мірою умовності можна стверджувати, що наближаються до статусу природних ресурсів загального користування землі житлової та громадської забудови, до яких відповідно до ст. 38 ЗК України належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Такі землі використовуються відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови. Однак розміщена на відповідних землях житлово-комунальна інфраструктура призначена для обслуговування в першу чергу населення відповідних мікрорайонів і навряд чи може розглядатись як загальнодоступна в повному розумінні. Ще ближчим до права загального використання природних ресурсів є землекористування на деяких категоріях земель загального користування населених пунктів: майданах, вулицях, проїздах, шляхах, набережних, пляжах, парках, скверах, бульварах тощо. Це землі комунальної власності, які відповідно до ст. 83 ЗК України належать відповідним територіальним громадам. Однак виходячи з букви закону можна зробити висновок,  що і ці землі законодавцем прямо не віднесені до природних ресурсів загального користування.

Відсутність у законодавстві подіту права використання атмосферного повітря на загальне та спеціальне можна пояснити тим, що не підлягає правовій регламентації загальне право кожного використовувати атмосферне повітря для забезпечення життєдіяльності людського організму. З іншого боку, до цього часу не напрацьовані правові критерії використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення, що застосовується в технологічних процесах деяких виробництв (наприклад, у теплових електростанціях).

Порівняльна характеристика ознак загального і спеціального природокористування.

Ознака

Право загального природокористування

Право спеціального природокористування

суб'єкт

всі без винятку громадяни України, а також іноземні та особи без громадянства, які перебувають на території України

спеціальний (як правило господарюючий) суб'єкт (фізична чи юридична особа), що використовує природні ресурси в процесі виробничої та іншої господарської діяльності

мета

задоволення життєво необхідних потреб

як правило, отримання прибутку

платність

здійснюється безплатно

здійснюється за плату

правові підстави виникнення права

закон

спеціальні дозволи (ліцензії), що видаються компетентними державними органами, власниками (користувачами) природних об'єктів чи інші юридичні акти

закріплення територіальних меж природокористування

не закріплюються

закріплюються (у відокремлене природокористування — надаються)

використання технічних пристроїв чи споруд у процесі природокористування

як правило,

не використовуються

як правило, використовуються

Право постійного та тимчасового природокористування

За ознакою терміну, на який природні ресурси (об'єкти, їх частини) надаються в користування, розрізняється право постійного та тимчасового природокористування.

Правом постійного природокористування визнається володіння і користування природною ділянкою без заздалегідь установленого строку.

Земельний кодекс України, інші акти земельного законодавства визначають умови надання в постійне користування земель та реалізації відповідного права, зокрема:

  1.  в постійне користування передаються лише земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності;

таке право може набуватися тільки юридичними особами;

  1.  право постійного землекористування надається лише підприємствам, установам та організаціям державної чи комунальної форм власності, а також, відповідно до змін, внесених до ч. 2 ст. 92 ЗК України Законом України від 12 травня 2004 р., — громадським організаціям інвалідів України, їх підприємствам (об'єднанням), установам та організаціям. Громадяни та юридичні особи, які мали в постійному користуванні земельні ділянки до прийняття ЗК України 2001 р., але тепер не можуть мати їх на такому праві, відповідно до п. 6 розділу X Перехідних положень Кодексу повинні були переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них (спершу до 1 січня 2005 р., а відповідно до Закону України від 6 жовтня 2004 р. — до 1 січня 2008 р.). Відповідне положення, однак, було визнане неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. і втратило чинність з дня ухвалення цього рішення;
  2.  у постійне користування можуть передаватися не тільки землі сільськогосподарського призначення, а й землі лісового, водного фондів, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення тощо;

5) право постійного природокористування за статусом наближається до права власності, однак постійний землекористувач, на

відміну від власника, не може на свій розсуд розпоряджатися наданою йому природною ділянкою: продати її, закласти, подарувати тощо. Жодні юридичні дії, пов'язані з природними об'єктами державної та комунальної власності, що перебувають постійному користуванні, неможливі без участі власника або без його формальної згоди (від його імені - органів державної влади чи місцевого самоврядування);

  1.  право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує відповідне право, та його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України, ст. 17 ЛК України); документом, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, так само як і право власності на землю, є державний акт (ст. 126 ЗК України), форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України;
  2.  надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок (ст. 123 ЗК України);
  3.  земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування в порядку, що встановлюється статтями 149-151 ЗК України;

9) у разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням (ст. 24 ЗК України).

Стаття 123 ЗК України встановлює процедуру надання в постійне користування земельних ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До цього клопотання додаються документи, що обґрунтовують розмір, призначення та місце розташування земельної ділянки.

Відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Після цього юридична особа, яка бажає отримати земельну ділянку в постійне користування, замовляє проект відведення відповідної ділянки. Умови і строки розроблення таких проектів визначаються договором, укладеним замовником із виконавцем цих робіт. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і в межах своїх повноважень приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.

Відповідно до земельного і лісового законодавства (зокрема, ст. 57 ЗК України, ст. 17 ЛК України) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування:

спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам;

іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Так само і землі водного фонду можуть надаватись у постійне користування лише спеціалізованим підприємствам чи підрозділам. Згідно зі статтею 59 ЗК України та ст. 85 ВК України постійне користування землями водного фонду дозволяється водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та їх підтриманню в належному стані.

Тимчасовим визнається природокористування, термін якого заздалегідь обумовлений.

У тимчасове користування можуть передаватися земельні ділянки, ділянки надр, лісу, водні об'єкти, мисливські угіддя. У тимчасове користування можуть передаватись як ті ділянки, що перебувають у державній чи комунальній власності, так і ті, що знаходяться у приватній власності.

Законодавство поділяє тимчасове природокористування на довгострокове і короткострокове і встановлює граничні терміни для обох цих видів. Так, у короткострокове користування водні ресурси можуть надаватися на строк до трьох років, у довгострокове — від трьох до двадцяти п'яти (ст. 50 ВК України). Лісові ресурси передаються в короткострокове користування терміном від одного до п'ятдесяти років (ст. 18 ЛК України). Для землі встановлені такі терміни тимчасового користування: до п'яти років — короткострокове і до п'ятдесяти років — довгострокове (ст. 93 ЗК України), для надр відповідно — до п'яти і до двадцяти років (ст. 15 Кодексу України про надра). Лише щодо мисливських угідь закон встановлює нижню межу строку тимчасового користування — не менше 15 років (ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»). Це пов'язане з необхідністю забезпечити раціональне, ефективне використання мисливських угідь їх користувачами, створює перешкоди споживацькому підходу до використання мисливської фауни, стимулює користувачів мисливських угідь до здійснення заходів щодо відтворення тваринного світу, дбайливого ставлення до природних ресурсів.

Практично щодо всіх природних ресурсів законодавство надає можливість продовження строків тимчасового природокористування. Таке продовження, як правило, пов'язується з виробничою необхідністю і обмежується ще одним строком, відповідно, короткострокового або довгострокового тимчасового природокористування. Не містить відповідних обмежень законодавство про надра. Стаття 15 Кодексу України про надра передбачає лише, що у разі необхідності строки тимчасового користування надрами можуть бути продовжені. Це означає, що таке подовження може бути здійснено неодноразово.

Граничні розміри природних ділянок, що надаються у тимчасове користування, встановлено природоресурним законодавством. При цьому пункт 7 Перехідних положень ЗК України містить положення, важливе для утвердження принципу стабільності в регулюванні земельних відносин в Україні: громадяни та юридичні особи, які одержали у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Природні ресурси (об'єкти) можуть надаватися в тимчасове користування на правах оренди. Земельні ділянки передаються у тимчасове користування виключно на правах оренди. Це стосується і земельних ділянок лісогосподарського призначення та водного фонду.

Так, відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

А земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо громадянам та юридичним особам. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства дозволяється здійснювати за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами (ст. 59 ЗК України).

Орендні відносини щодо землі порівняно з відповідними відносинами щодо інших природних ресурсів більш детально регламентовані.

Особливості права оренди земельних ділянок регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про оренду землі» (від 6 жовтня 1998 р., в редакції Закону від 2 жовтня 2003, із наступними змінами), іншими актами законодавства України.

Статтею 93 ЗК України та ст. 1 Закону «Про оренду землі» оренда земельної ділянки визначається як засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Об'єктом тимчасового природокористування на умовах оренди може бути не тільки земля, а й інші природні ресурси: водні об'єкти, ділянки лісу, мисливські угіддя. Підставою виникнення орендних правовідносин щодо цих природних ресурсів також є договір оренди, тобто угода, згідно з якою одна сторона (орендодавець) тимчасово на заздалегідь обумовлений строк передає іншій стороні (орендарю) конкретний природний об'єкт (його частину), а орендар зобов'язується добросовісно користуватись об'єктом оренди відповідно до умов договору, вчасно вносити орендну плату, а також виконувати інші умови договору. Орендний договір щодо природних ресурсів може бути як короткостроковим, так і довгостроковим. Конкретний строк оренди природних ресурсів передбачається договором. Договір оренди водних, лісових ресурсів, мисливських угідь, на відміну від договору оренди землі:

може стосуватися лише природних ресурсів місцевого значення;

за загальним правилом не дозволяється зміна цільового призначення природного об'єкта, в орендному договорі чітко визначається цільове призначення, за яким має здійснюватися використання природного об'єкта, що передається в оренду (наприклад, водні об'єкти можуть передаватися в оренду для риборозведення, виробництва сільськогосподарської та промислової продукції, лікувальних, оздоровчих та деяких інших цілей);

— переуступка права оренди інших, крім землі, природнихоб'єктів чи їх частин (суборенда), як правило, забороняється.

Право користування природними ресурсами загальнодержавного і місцевого значення

Усі природні ресурси України поділяються на природні ресурси загальнодержавного та місцевого значення. Такий поділ вперше було здійснено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 39), а згодом поглиблено щодо кожного природного ресурсу актами поресурсного законодавства.

До природних ресурсів загальнодержавного значення, відповідно до ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та деяких інших актів законодавства належать:

— територіальні та внутрішні морські води;

— природні ресурси континентального шельфу та виключної(морської) економічної зони;

атмосферне повітря;

підземні води;

поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

лісові ресурси державного значення;

природні ресурси в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних;

дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об’єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України «Про тваринний світ» і які перебувають у державній власності, а також об’єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об’єктами загальнодержавного значення.

корисні копалини, за винятком загальнопоширених. Цей перелік не є вичерпним. Законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення можуть бути віднесені також інші природні ресурси. Певним чином конкретизується і навіть розширюється перелік природних ресурсів загальнодержавного значення в актах т.одо ресур законодавства (наприклад, у Водному кодексі України). Так, згідно з п. «г» ч. 2 ст. 4 Закону України «Про рослинний світ» до ресурсів загальнодержавного значення віднесені рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України.

До природних ресурсів місцевого значення належать ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Зміст категорії «природні ресурси місцевого значення» розкривають деякі акти т.одо ресурсного законодавства. Так, частина 2 ст. 5 Водного кодексу України до водних об’єктів місцевого значення відносить:

  1.  поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об’єктів загальнодержавного значення;
  2.  підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать дикорослі та інші несільськогосподарського призначення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення (ч. З т.. 4 Закону України «Про рослинний світ»).

А Перелік корисних копалин України місцевого значення відповідно до т.. 6 Кодексу України про надра, затверджений наказом Державного комітету України по геології і використанню надр від 9 червня 1994 р. № 67, розкриває поняття корисних копалин місцевого значення, до яких належить більшість видів піску, глини, пісковику, крейди, доломіту, мергелю, вапняку, сланцю, а також галька, гравій, суглинки, камінь бутовий та ракуша.

Поділ природних ресурсів на ресурси загальнодержавного і місцевого значення не є формальністю. Він має вирішальне значення з точки зору визначення правових підстав виникнення і припинення права природокористування, особливостей укладання угод щодо тих чи інших природних ресурсів, механізмів забезпечення їх охорони і раціонального використання тощо.

Питання 2. Об’єкти та суб’єкти права природокористування

Право природокористування виникає з приводу використання різноманітних екологічних об’єктів, якими можуть бути як конкретні природні ресурси або їх складові частини, які піддаються або не піддаються індивідуалізації, так і окремі властивості та якості цих об’єктів природи.

Таким чином, об’єкти права природокористування – конкретні, індивідуально визначені та юридично відособлені природні ресурси (об’єкти, їх частини або властивості), які закріплюються на праві користування за конкретними фізичними або юридичними особами.

В залежності від виду природокористування об’єкти права природокористування можуть поділятися на:

- об’єкти права загального природокористування (парки, пасовища, землі природоохоронного призначення, землі оздоровчого, рекреаційного призначення тощо);

- об’єкти права спеціального природокористування (землі сільськогосподарського призначення, землі транспорту, зв’язку, лісові угіддя, призначені для заготівлі деревини, корисні копалини загальнодержавного значення тощо).

Необхідно зазначити, що вищевказана класифікація об’єктів НПС носить умовний характер, оскільки той самий об’єкт може одночасно бути як об’єктом загального, так і спеціального природокористування. Наприклад, ліс, в залежності від мети використання, може використовуватись і в порядку загального природокористування (відпочинок, збирання грибів, ягід для власних потреб), і в порядку спеціального природокористування (здійснення порубок, заготівля живиці, пеньків, кори тощо).

Об’єкти загального природокористування мають наступні особливості:

- не передаються і не закріплюються за конкретними суб’єктами, а використовуються без спеціального дозволу широким колом осіб;

- використовуються на безоплатній основі.

Особливості об’єктів спеціального природокористування полягають в тому, що вони навпаки:

- передаються та закріплюються за конкретними суб’єктами;

- використовуються на підставі спеціальних дозволів та на платній основі.

Об’єктом права природокористування, як уже зазначалося, може бути конкретний, індивідуально визначений природний об’єкт (його частина): земельна ділянка із визначеними межами, гірничий відвід для використання надр, конкретна водойма тощо. Проте, в зв’язку з тим, що між об’єктами НПС існує тісних нерозривний взаємозв’язок, в деяких випадках, право користування одним видом природних ресурсів викликає необхідність надання одному суб’єкту права на використання двох або більше природних об’єктів. Так, наприклад, розробка родовища корисних копалин неможлива без одночасного надання зацікавленому суб’єкту ділянки надр та земельної ділянки, в межах якої буде здійснюватися розробка родовища. Так само право водокористування породжує право на використання мінімум двома об’єктами: водоймою та земельною ділянкою на якій вона розташована (включаючи водоохоронні землі). Крім цього, водокористування може поширюватися ще і на об’єкти тваринного або рослинного світу.

Важливим інститутом природокористування є інститут суб’єктів, які мають право використовувати об’єкти НПС для задоволення своїх індивідуальних або суспільних потреб.

Суб’єкти права природокористування – юридичні або фізичні особи, які у встановленому законом порядку набули прав по користуванню природними ресурсами, і зобов’язані здійснювати комплекс заходів щодо їх ефективного використання, відтворення та охорони.

В залежності від природного об’єкта, наданого в користування, суб’єкти природокористування іменуються водокористувачами, лісокористувачами, землекористувачами тощо. Такими суб’єктами можуть бути юридичні особи (засновниками яких є як громадяни України, так і іноземні інвестори), фізичні особи, включаючи окрім громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Таким чином, за загальним правилом, суб’єктами природокористування можуть бути і представники іноземних держав. Так, наприклад, Земельний кодекс України, обмежуючи право іноземців щодо власності на землі сільськогосподарського призначення, передбачає їх право використовувати такі землі на умовах оренди.

Для характеристики суб’єктів природокористування важливе значення має з’ясування поняття екологічної правоздатності, тобто передбаченої екологічним законодавством можливості суб’єкта виступати носієм прав та обов’язків по використанню природних ресурсів.

Необхідно зазначити, що екологічна правоздатність, пов’язана із загальним природокористуванням, може належати тільки фізичним особам, оскільки лише жива людина може мати потреби, пов’язані із рекреацією, задоволенням духовних або естетичних потреб. Така правоздатність виникає у людини в момент її народження та зникає внаслідок смерті окремого індивіда.

Екологічна правоздатність, пов’язана із спеціальним використанням об’єктів НПС, може належати як фізичним так і юридичним особам, причому необхідно пам’ятати, що відповідно до ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Момент виникнення правоздатності юридичної особи необхідно пов’язувати з моментом її державної реєстрації як такої.

Щодо екологічної правоздатності фізичних осіб, достатньої для здійснення спеціального природокористування, то в повному об’ємі, за загальним правилом, вона виникає з 18 років. Хоча, зазвичай, із загального правила завжди можуть бути виключення. Наприклад, відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України ”Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 року1, членами такого господарства (тобто, в контексті екологічного права – землекористувачами) можуть бути особи, які досягли 14 річного віку.

Окрім необхідності досягнення певного віку, в законодавстві можуть встановлюватися й інші додаткові умови виникнення спеціальної екологічної правоздатності. Наприклад, відповідно до ри. 5 Закону України ”Про фермерське господарство” право на створення фермерського господарства має лише той громадянин України, який пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Такий відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське господарство, проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, склад якої формується і затверджується районною (міською) радою. Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

Додаткові вимоги щодо професійного, матеріально-технічного рівня суб’єкта можуть пред’являтися не лише фізичним, а й юридичним особам. Наприклад, відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пошуку (розвідки) корисних копалин, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства екології та природних ресурсів України 13.02.2001 р. N 31/512, суб’єкт господарювання, що проводить діяльність з пошуку (розвідки) корисних копалин, повинен мати:

- фахівців, які мають відповідну геологічну або гірничотехнічну освіту та професійну підготовку з проведення робіт, що засвідчується документами державного зразка. При цьому технічне керівництво геологорозвідувальними роботами можуть здійснювати особи, які мають закінчену гірничотехнічну освіту з відповідної спеціальності;

- обладнання, машини та механізми, що виготовлені у відповідності до стандартів або технічних умов, згідно з галуззю застосування, зазначеною в інструкції з експлуатації;

- технологічні засоби, експлуатація яких відповідає вимогам нормативно-технічної документації заводу-виготовлювача, ремонтній документації, вимогам з охорони праці та довкілля;

- будівлі, приміщення, виробничі майданчики, які обладнані з урахуванням шкідливості виробництва та відповідають вимогам санітарних норм.

Правомочності риродо користувачів по використанню природних об’єктів втілюються у конкретних правах і обов’язках, визначених Конституцією України, Законом “Про охорону навколишнього природного середовища”, екологічними кодексами і законами України, іншими нормативними актами.

Права і обов’язки риродо користувачів можна поділити на загальні і спеціальні. Загальними є такі, що притаманні усім без винятку суб’єктам природокористування. Спеціальні ж встановлюються в залежності від особливостей природного об’єкта, який використовується, його природних якостей, специфіки виду природокористування.

Основними правами риродо користувачів в галузі ефективного використання природних ресурсів є:

- використовувати корисні властивості природних ресурсів;

- передавати природні ресурси у відповідному порядку у вторинне природокористування;

- здійснювати у встановленому порядку загальне і спеціальне природокористування.

У галузі відтворення та комплексної охорони природних ресурсів:

- отримувати компенсацію за поліпшення якості природних ресурсів у випадку їх вилучення;

- користуватися пільгами у разі виконання заходів щодо відтворення і охорони природних ресурсів;

- отримувати пільгове оподаткування на виконання заходів щодо відтворення і охорони природних ресурсів.

У галузі реалізації майнових і немайнових прав:

- отримувати доходи від використання природних ресурсів;

- реалізовувати на свій розсуд продукцію, отриману від використання природних ресурсів;

- оскаржувати у встановленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що порушують права природокористування;

- вимагати через судові органи компенсувати шкоду, заподіяну природним ресурсам, що знаходяться у користуванні.

Необхідно зазначити, що права риродо користувачів є недоторканими і можуть обмежуватися лише у випадках, передбачених законодавством України. Наприклад, такі обмеження допустимі при введенні на відповідній території надзвичайного стану як особливого правового режиму, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян (ри. 1 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану»3).

Гарантіями забезпечення законних прав та інтересів риродо користувачів є:

а) проведення широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

б) встановлення обов’язку міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації господарських об’єктів;

в) здійснення державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

г) передбачення компенсації шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

д) невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

Головним обов’язком усіх риродо користувачів є раціональне та ефективне використання природних об’єктів, бережливе становлення до них у відповідності до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Якщо узагальнити обов’язки риродо користувачів, які викладені в нормах екологічного законодавства, то можна прийти до висновку, що основними обов’язками риродо користувачів у галузі ефективного використання природних ресурсів є:

- забезпечувати використання природних ресурсів відповідно до їх цільового призначення;

- раціонально та економно використовувати природні ресурси;

- впроваджувати передові (маловідходні, безвідходні, ресурсозберігаючі) технології  у процесі використання природних ресурсів;

- додержуватись строків природокористування;

- не допускати безгосподарного використання природних ресурсів;

- своєчасно вносити плату за використання природних ресурсів.

У галузі відтворення і комплексної охорони природних ресурсів передбачено такі обов’язки:

- не допускати зниження якості природного об’єкту;

- здійснювати комплекс заходів по поліпшенню якості природних ресурсів;

- здійснювати заходи щодо попередження псування, забруднення і виснаження природних ресурсів;

- суворо дотримуватись вимог екологічної безпеки у процесі використання природних ресурсів.

У галузі реалізації майнових і немайнових прав:

- не порушувати права інших власників і користувачів природними ресурсами;

- підтримувати у належному стані засоби, за допомогою яких здійснюється експлуатація природних ресурсів;

- своєчасно компенсувати шкоду, заподіяну природним ресурсам;

- приводити порушені природні ресурси у стан, придатний для їх подальшого використання.

Питання 3. Виникнення та припинення права спеціального природокористування

Право спеціального природокористування виникає на підставі цілого ланцюга юридичних фактів, найважливішим з яких є отримання спеціального дозволу.

Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів — це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, організацій, громадян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів.

Загальний порядок отримання таких дозволів регулюється «Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів», яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів України N459 від 10 серпня 1992 р.

Відповідно до п. 2 вказаного положення до природних ресурсів, на які видається дозвіл на спеціальне використання, належать:

- природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

- тварини, в тому числі риби, водні безхребетні та морські ссавці, які перебувають у стані природної волі, а також інші об’єкти тваринного світу, віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення;

- природні ресурси в межах території та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

- види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України;

- корисні копалини, за винятком загальнопоширених;

- природні ресурси місцевого значення;

- природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України.

Видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів здійснюється:

- щодо природних ресурсів континентального шельфу й виключної (морської) економічної зони (крім корисних копалин, рибних запасів та інших об’єктів водного промислу), немисливських видів тварин, природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (крім мисливських тварин), видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, — органами Міністерства охорони НПС;

- щодо корисних копалин, у тому числі тих, що видобуваються на континентальному шельфі, - Міністерством охорони НПС;

- щодо рибних запасів та інших об’єктів водного промислу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення — органами Держкомрибгоспу;

- щодо добування ведмедя, кабана, лані, оленів благородного та плямистого, козулі, лося, муфлона, білки, бабака, бобра, нутрії вільної, ондатри, куниць лісової та кам’яної, норки американської, тхора лісового, а також вовка, лисиці, бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків не в мисливський сезон або в заборонених для полювання місцях — органами Держкомлісгоспу;

- щодо добування вовка, лисиці, бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків, а також на селекційний та вибірковий діагностичний відстріл мисливських тварин для ветеринарно-санітарної експертизи в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду — органами Міністерства охорони НПС;

- щодо добування пернатої дичини, кроля дикого, зайця-русака, єнотовидного собаки, вовка та лисиці, а також бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків (під час полювання на інші види мисливських тварин) — користувачами мисливських угідь;

- щодо природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) - місцевими радами за погодженням з органами Міністерства охорони НПС.

Видача дозволу на спеціальне використання природних ресурсів здійснюється на підставі клопотання (заявки) природокористувача з обґрунтуванням потреби в цих ресурсах. Клопотання щодо видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, за винятком об’єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, погоджується з відповідною місцевою радою, власником або постійним користувачем цих природних ресурсів. Для отримання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів клопотання погоджується також з відповідними державними органами, а саме:

- Державного департаменту ветеринарної медицини — у разі використання ресурсів тваринного світу, в тому числі рибних запасів та інших об’єктів водного промислу, а у разі використання цих ресурсів з метою одержання лікувально-технічної сировини — також з органами МОЗ;

- Міністерства охорони НПС — у разі спеціального використання рибних запасів та інших об’єктів водного промислу загальнодержавного значення, за винятком їх промислового добування, а також любительського та спортивного рибальства, яке здійснюється у порядку спеціального використання;

- Держнаглядохоронпраці — у разі користування гідромінеральними ресурсами, а також при видачі гірничих відводів на розробку мінеральних ресурсів.

Одним із видів дозволів на спеціальне природокористування є ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності, пов’язаної із природокористуванням протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»4, видами господарської діяльності в галузі природокористування, що підлягають ліцензуванню є:

1) пошук (розвідка) корисних копалин;

2) видобування уранових руд;

3) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

4) централізоване водопостачання та водовідведення;

5) діяльність, пов’язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств.

Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб’єкта господарювання — заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код — для юридичної особи; прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів — для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.

Окрім ліцензій, дозволами на спеціальне природокористування можуть бути: державний акт на право постійного користування землею, лісорубний квиток (ордер) та лісовий квиток (на користування лісовими ресурсами); мисливський квиток (на користування об’єктами тваринного світу).

В екологічному законодавстві знаходять своє врегулювання не лише процеси виникнення права природокористування, а й підстави та порядок його припинення (призупинення). Для різних видів права природокористування, а також у залежності від об’єктів цього права, в нормативних актах визначено різні підстави припинення або призупинення природокористування. Деякі із підстав є загальним для всіх або більшості видів природокористування, інші - мають спеціальний характер і розповсюджуються лише на окремі види права природокористування.

Загальними підставами припинення права природокористування можуть бути наступні:

- добровільна відмова від права природокористування земельною ділянкою;

- вилучення природного об’єкту у випадках, передбачених законодавством;

- припинення діяльності державних або комунальних підприємств, установ та організацій;

- використання природного об’єкту способами, які суперечать екологічним вимогам;

- використання об’єкту не за цільовим призначенням;

- систематичне невнесення плати та спеціальне природокористування;

- закінчення строку, на який надавався об’єкт.

Припинення права спеціального природокористування здійснюється:

1) за клопотанням природокористувача (наприклад, добровільна відмова від права природокористування);

2) за рішенням уповноваженого державного органу або органу місцевого самоврядування (наприклад, при необхідності використати певний природний об’єкт для задоволення суспільних або громадських потреб);

3) за рішенням суб’єкта, який надав природний об’єкт у користування (наприклад, після закінчення встановленого строку);

4) за рішенням суду (у випадках, коли суб’єкти природокористування не доходять до згоди про порядок або підстави припинення природокористування).

Розглядаючи припинення права природокористування необхідно пам’ятати, що природокористувачам відшкодовуються збитки, завдані припиненням права або зміною умов спеціального природокористування, за винятком випадків, коли таке припинення (зміна умов) було здійснено з вини самого природокористувача чи за його клопотанням.

Окрім повного припинення права природокористування, екологічне законодавство передбачає також випадки обмеження чи тимчасового зупинення діяльності підприємств, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо вони експлуатують об’єкти НПС з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів, впливу фізичних та біологічних факторів, лімітів скидів забруднюючих речовин.

При тимчасовій забороні (зупиненні) чи припиненні діяльності підприємств, як правило, забороняються всі викиди та скиди забруднюючих речовин в НПС, обмежуються права по спеціальному природокористуванню до моменту виконання відповідним суб’єктом всіх необхідних природоохоронних заходів.

1 Відомості Верховної Ради – 2003 - N 45 - ст.363.

2 Офіційний Вісник України 2001. - N 9 - ст. 395.

3 Відомості Верховної Ради – 2000 - N 23 - ст.176.

4 Відомості Верховної Ради – 2000 - N 36 - ст.299.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

54216. Ділення багатоцифрових чисел на трицифрові, коли частка містить нулі 176 KB
  Мета: вчити учнів письмовому діленню багатоцифрових чисел на трицифрові, коли в частці є нулі; удосконалювати знання і навички учнів у розв’язані задач; розвивати обчислювальні навички, логічні мислення, кругозір учнів, уяву, спостережливість, раціональність думки; виховувати інтерес до математики, охайність в записах, бережливе ставлення до природи.
54217. Культура Древнего Египта и ее основные особенности 16.48 KB
  На северо-востоке Африки находится родина древнейшей в мире цивилизации – Египет. 4 – 3-м тысячелетии до н.э., когда обитавшие в Средней Европе варварские племена еще носили звериные шкуры и жили в пещерах...
54218. Узагальнення з теми «Числові та буквені вирази. Формули. Рівняння» 50.5 KB
  Питання для першої команди: Що значить розв’язати рівняння Сформулюйте властивість віднімання суми від числа. Сформулюйте властивість нуля при додаванні. Як знайти невідомий від’ємник Як перевірити чи вірно розв’язано рівняння Питання для другої команди: Який вираз називають буквеним Сформулюйте властивість нуля при відніманні. Як знайти невідомий доданок Сформулюйте сполучну властивість додавання.
54219. Десятичные дроби. Урок-соревнование в 5-м классе 35.5 KB
  Оборудование: Компьютер, мультимедийный проектор, карточки для деления класса на команды, жетоны для оценивания ответов, колокольчики, призы победителям.
54221. Числові та буквені вирази. Формули. Рівняння 48.5 KB
  Рівняння. Розвивати навички застосовувати теоретичні знання на практицірозв’язувати складні рівняння та складати рівняння за умовою задач. Якір №507 Два учня записують розв’язання рівняння на дошці: 1 х23:9=13 2 1728:56х=36 х23=139 56х=1728:36 х23=117 56х=48 х=11723...
54222. Розвязування вправ на всі дії з натуральними числами 70 KB
  Мета: закріпити в учнів уміння виконувати дії над натуральними числами в процесі розв’язування різноманітних вправ; сприяти розвитку логічного мислення обчислювальних навичок учнів культуру математичної мови і записів; формувати інтерес до математики; виховувати самостійність наполегливістьвзаємодовіру. Після уроку учні зможуть: узагальнити і систематизувати свої знання про натуральні числа; додавати віднімати множити й ділити натуральні числа; розв’язувати рівняння на основі...
54223. Розвязування задач і вправ на ділення десяткових дробів на натуральне число 73.5 KB
  Мета: формувати навички ділення десяткового дробу на натуральне число; навчити застосовувати правила ділення десяткового дробу на натуральне число та розв’язувати завдання які передбачають застосування цього правила; навчити розв’язувати рівняння на знаходження...