67838

Сутність та завдання кримінального процесу

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

В реальному житті практично кожному випускнику юридичного закладу освіти так чи інакше доведеться зіткнутися з фактами розслідування злочинів. Тому глибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу - одна з умов успішної роботи на посадах слідчих, прокурорів...

Украинкский

2014-09-15

133.5 KB

0 чел.

Одеський державний університет

Кафедра кримінального процесу

                                                                  “ЗАТВЕРДЖУЮ”

                                                                    Начальник кафедри

                                                                    полковник міліції

                                                                          Смоков С.М.

ЛЕКЦІЯ.

Сутність та завдання кримінального процесу.

 

                                                          Підготував

                                                         Ст. викладач кафедри   

                                                         кримінального процесу

                                                         підполковник міліції

                                                         В.Ю. Калугін

Обговорено та схвалено

На засіданні кафедри

 “___” вересня 2008р.

 

Одеса – 2008

               

                                                     План.

   Вступ.

1. Поняття і сутність кримінального процесу.

2. Процесуальна форма і процесуальні гарантії.

3. Стадії кримінального процесу.

4. Джерела кримінально -процесуального права і дія кримінально-процесуального закону в часі і просторі.
5.Співвідношення кримінально-процесуального права з іншими галузями права.

6. Історичні форми кримінального процесу.

                                Література

1. Конституція України.

2.Кримінально - процесуальний кодекс України.( зі змінами від 28.08.2001р.)

3.Підручник Кримінально процесуальне право України  Київ – 2003 р. під ред. В.М. Тертишника.

4.Підручник Кримінальний процес "Харків" В.М.Тертишник.

5.Науково-практичний коментар КПК України. (зі змінами від  28.08.2001р.) під ред В.Т. Маляренко.

6.Закон України від 20.12.1990 року " Про міліцію ".

7.3акон України від 19 липня 1992 року " Про внесення змін   

і  доповнень в Закон " Про міліцію "( газета "Голос України " від  08.07.92 р.)

8. Фойницкий Й. Я. Курс уголовного судопроизводства: В 2 т. СПб., 1996. Т. 1. С.

9. М.М. Шибіко В.Т. Нор Кримінальний  процес України

10. Закон України “Про судоустрій України” від 07.02.2002.

11. Є.Г. Коваленко Кримінальний процес України ( навчальний посібник).Київ

     Юрінком Інтер 2003 р.

12. Уголовно- процессуальный кодекс Украины  ( научно-практический коментарий) под ред. В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. Харьков , Одиссей 2003 г.

ВСТУП

Кримінальний процес належить до числа навчальних дисциплін, які посідають центральне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації.

В реальному житті практично кожному випускнику юридичного закладу  освіти так чи  інакше доведеться зіткнутися з фактами розслідування злочинів. Тому  глибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу  - одна з умов успішної роботи на посадах слідчих , прокурорів,  суддів, адвокатів співробітників оперативних апаратів та в інших сферах правозастосовної діяльності. Важливо і те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному та чуйному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.  Укріпити та зберегти ці якості  для юриста дуже важливо. Не випадково В.А. Сухомлинський  писав: “Моральне обличчя людини…залежить від того, якою вона вийшла із зустрічі зі злом”.

Треба мати силу, волю, мудрість і знання, щоб розумно відповідати на добро добром, на зло – справедливістю. Приступивши до розгляду справи слідчий прокурор або суддя не має змоги зупинитися, зачекати, відійти, відпочити, відступити. Взявши на себе відповідальність за пошук правди та торжество справедливості, він відповідає не тільки за свої помилкові дії, але й за неповороткість, непередбачливість, непрофесійність за практичну непридатність до справи.

Треба наполегливо опановувати науку встановлення істини, вчитися мистецтву роботи з доказами, набувати досвід, тренувати інтуїцію, розвивати прозорливість.

 Тисячі шляхів ведуть до хибної думки, - зауважив Ж.Ж.Руссо, - до істини – тільки один .

Той, хто наділений правом і владою, хто має бажання і волю, не повинен упустити свій шанс зробити таємне явним.

Готових рецептів у цій складній справі, особливо коли багато хто зацікавлений в прихованні істини від правосуддя, не має. В кожному випадку шлях до істини один, а кращий дороговказ – знання.

Саме знання   дозволяють захистити честь та гідність людини у складному змагальному процесі.

1 Поняття і сутність кримінального процесу.

Термін "процес" означає рух, просування вперед. Виникають і рухаються розвиваючись та примножуючись, кримінально - процесуальні відносини, рухається вперед кримінальна справа при її розслідуванні та розгляді в суді.

Поняття кримінальний процес  вживається в чотирьох значеннях:        

- діяльність органів і осіб, яка стосується порушення, розслідування, судового розгляду та вирішення кримінальних справ;

  •  галузь права, що регулює цю діяльність;
  •  правова наука, що вивчає вказану діяльність і галузь права, яка її регулює;
  •  навчальна дисципліна вивчаюча теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.

Наука кримінально-процесуального права є частиною юридичної науки. Вона розробляє теорію кримінального процесу, вивчає чинне кримінально – процесуальне право в цілому, його інститути, норми, практику їх застосування органами досудового слідства, прокуратури та суду, а також історичний шлях розвитку кримінального процесу в Україні та зарубіжних державах.

Кримінальний процес як навчальна дисципліна будується на базі науки кримінального процесу, кримінально-процесуального права і практики його застосування судами, органами досудового слідства прокурорами й адвокатами.  

В результаті вивчення цієї дисципліни курсантами та слухачами повинні засвоїти теорію кримінального процесу, знати кримінально-процесуальне законодавство, і практику його застосування судами органами розслідування прокурорами й адвокатами.

Кримінально-процесуальна діяльність здійснюється слідчим, органом дізнання, прокурором і судом.

        Основні завдання  кримінального процесу -захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави від злочинних посягань, забезпечення законності справедливості при здійсненні правосуддя. Завдання кримінального процесу - сформульовані в ст. 2. 22. 23. 29. КПК України :

- швидке і повне розкриття злочинів викриття винних і встановлення об'єктивної істини;

  •  забезпечення правильного застосування закону для того щоб кожен хто вчинив злочин був притягнутий до відповідальності і не один невинний не був покараний;

- виявлення причин і умов, що сприяють скоєню злочину,

- відшкодування матеріального збитку та іншої шкоди завданих злочином;

- охорона прав , свобод і законних інтересів і громадян і юридичних осіб.

Сутність кримінального процесу проявляється в його спрямованості на захист суспільного та державного устрою, прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб від злочинних посягань. У цьому  розумінні кримінальний процес носить правоохоронний характер і разом з тим – це активна діяльність з попередження та викорінення злочинів.

Зміст кримінального процесу складає втілена  у форму правових відносин діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а також інших учасників процесу спрямована на рішення задач кримінального процесу.

Кримінальний процес є єдністю змісту і форми. Змістом є кримінально-процесуальна діяльність, а формою кримінально-процесуальні відносини - встановлений законом порядок  провадження процесуальних дій.

Кримінально-процесуальні відносини -    правовідносини між органом дізнання, особою яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом;  по - друге, це правовідносини зазначених суб'єктів процесу з потерпілим, підозрюваним, обвинувачуваним і іншим учасниками процесу, а також правовідносини учасників між собою.

Таким чином, Кримінальний процес - це регламентована нормами кримінально-процесуального права, діяльність органів дізнання, слідства, прокурора і суду, а також інших осіб спрямована на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних; встановлення  істини, забезпечення правильного застосування закону, захист суспільства і громадян від злочинних посягань і здійснення правосуддя, а також система правовідносин , що виникають у перебігу цієї діяльності вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.

Окремі напрямки кримінально-процесуальної діяльності називаються кримінально-процесуальними функціями.

У кримінальному процесі розрізняють 4 функції:

1) розслідування,  2) обвинувачення, 3) захист, 4) розвязання справи.

Розслідування - спрямовано на встановлення істини;

Обвинувачення - публічне викриття винного в здійсненні злочину,

Захист - система дій яка направлена на спростування обвинувачення, виявлення даних, що вказують на невинність обвинувачуваного або на зм'якшення його відповідальності обставини.

Функція розв’язання справи спрямована на всебічне дослідження всіх обставин справи, публічне дослідження всіх доказів, доводів обвинувачення і захисту, встановлення об'єктивної істини, вирішення питання про винність чи невинність підсудного та винесення обвинувального чи виправдовувального вироку.

Акту правосуддя передує досудове розслідування кримінальних справ, у процесі якого закладаються передумови для винесення судом законного та справедливого вироку.

2. Процесуальна форма і процесуальні гарантії.

Невід'ємною властивістю кримінально-процесуальної діяльності і кримінально-процесуальних відносин є процесуальна форма. Всі дії учасників процесу визначаються у порядку, умовах і послідовності  передбачених законом

Процесуальна форма - це закріплена кримінально-процесуальним правом структура всього процесу й окремих його стадій.

Кримінально-процесуальний закон встановлює:

а) форми участі в кримінальному судочинстві зацікавлених у результаті справи осіб (наприклад, можливість написати обвинувачуваним своїх показання власноручно, з обов'язковою відміткою про це в протоколі допиту - ст. 146 КПК).  

б) вимоги мотивування й оформлення відповідних досудових рішень, прийнятих органом дізнання, досудвого слідства і судом.

в) обов'язковість протоколювання всіх слідчих дій і всього ходу судового розгляду справи, причому не тільки з вказівкою назви, але і з відображенням змісту цих дій ( наприклад, допит у суді експерта припускає протоколювання сутності його відповідей на питання суддів,  потерпілих  та інших учасників судового розгляду - ст. 311 КПК ).

г) підстави і порядок прийняття і скасування рішень органів і посадових осіб, що ведуть процес (приклад, порушення кримінальної справи без підстав ).

д) правила, що визначають організацію діяльності слідчих, прокурорських і судових органів, а також судовий етикет, ритуал судового процесу (проголошення вироку стоячи ).

Таким чином, значення процесуальної форми полягає в тому, що вона забезпечує режим законності в кримінальному процесі, створює умови для достовірних висновків у справі, містить гарантії захисту прав і законних інтересів учасників процесу.

Одним з проявів кримінально-процесуальної форми є кримінально-процесуальні акти.

Кожна кримінально-процесуальна дія, виконана органом дізнання, слідчим, прокурором, судом повинна бути оформлена у встановленому законом порядку  шляхом   складання   відповідних   кримінально-процесуальних документів. Тільки при цих умовах процесуальні дії набувають юридичне значення.

Всі кримінально-процесуальні акти діляться на:

- Протоколи слідчих і судових дій. у яких засвідчується факт проведення, зміст і результати слідчих і судових дій ( протокол допиту, протокол огляду, протокол судового засідання).

- Процесуальні рішення, що містять відповіді на правові питання, що з'ясовуються при провадженні  справи, і обов'язкові розпорядження про правові дії ( постанова про порушення кримінальної справи, постанова про припинення кримінальної справи).

Протоколи можливо розділити на дві групи:

1. Протоколи слідчих і судових дій, що засвідчують факти і обставини, що мають значення для справи. Ці протоколи служать джерелами доказів (протоколи допитів, оглядів, обшуків і ін.).

2. Протоколи інших процесуальних дій, що відображають дії посадових осіб по забезпеченню прав і інтересів осіб, що беруть участь у справі ( протоколи усної заяви, явки з повинною, пред’явлення матеріалів для ознайомлення і т.д.)

      Кримінально-процесуальний закон визначає більш 100 різних питань, що можуть виникнути в ході розслідування по справі і вимагають ухвалення рішення.   

      У цих рішеннях установлюється наявність або відсутність юридичне значимих обставин при яких можуть бути зроблені визначені дії. Таким чином, кримінальне - процесуальне рішення містить відповіді на питання «що встановлено» і «як діяти» у конкретному випадку і відповідно до загального нормативного розпорядження.

Характерні риси кримінальне - процесуальних рішень:

1. Рішення може бути прийнято тільки державними органами і посадовими особами, що ведуть кримінальний процес у межах їхньої компетенції.

2. Виражають владне веління органів держави, породжують змінюють або припиняють кримінальне -процесуальні відносини.

3. Вони повинні бути винесені у встановленому законом порядку і виражені у встановленій законом формі.

Ці рішення повинні відповідати ряду вимог: законності, обґрунтованості, мотивованості, справедливості.

Рішення можуть бути виражені у формі вироку, постанови, ухвали, поданнях, обвинувального висновку, доручення,  та  інш.

Кримінально-процесуальні рішення виражаються в документі, що як правило має визначену форму, і складається з  вступної, описової і резолютивної частини.                            

                        Кримінально — процесуальні гарантії

Кримінально-процесуальні засоби, що містяться в нормах процесуального права які забезпечують всім суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності можливість виконувати обов'язки і використовувати надані їм права визначені задачами кримінального судочинства іменуються кримінально-процесуальними гарантіями.

Основи гарантій прав особи в   кримінальному процесі забезпечені Конституцією України права і свободи громадян (розділ 2 Конституції) і принципи судочинства (ст. 129 Конституції).

Найважливішими гарантіями захисту прав і законних інтересів особи в кримінальному процесі є:

1. Рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

2. Можливість оскарження дій і рішень державних органів і посадових осіб в суді;

3. Виключне право суду визнати підсудного винним;

4. Право підозрюваного, обвинувачуваного підсудного мати захисника;

5. Можливість надання суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості.

    Обов'язок по забезпеченню прав громадян - учасників процесу, покладений на осіб, що ведуть кримінальний процес (орган дізнання «слідчий, прокурор, суддя). Тому вони зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їхні права і забезпечити можливість здійснення цих прав.

Фактичне використання цих прав учасниками процесу є однією з найважливіших умов об'єктивного, неупередженого дослідження справи, встановлення істини, захист законних інтересів особи в процесі.

                         3. Стадії кримінального процесу.

Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини. Провадження по кримінальним справам проходить через визначені етапи, які іменуються стадіями кримінального процесу.

Стадії є відносно самостійними частинами кримінального процесу і в той же час перебувають у звязку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему кримінального процесу. Характеризуються своїми безпосередніми задачами, що випливають із загальних задач кримінального судочинства, відрізняються певним  колом учасників, підсумковими рішеннями.

Виходячи з цього можна зробити висновок, що стадії кримінального процесу: - відносно самостійні між собою окремі один від одного підсумковим процесуальним рішенням і які характеризуються безпосередніми задачами, колом органів і осіб, що беруть участь у провадженні справи, порядком процесуальної діяльності і характером кримінальне - процесуальних відносин.

Кримінальний процес України складається з восьми стадій:

Шести основних та двох виключних -

          1. Порушення кримінальної справи;

           2. Досудове слідство,

           3. Попередній розгляд справи  суддею,

           4. Судовий розгляд;

           5. Апеляційне провадження;

          6. Виконання вироку;

          7. Касаційне провадження,

          8. Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження.                                                

                    

                                        Досудові стадії

                       Порушення кримінальної справи.

          Первинна стадія процесу, що починається з акту компетентного органу держави або посадової особи, яким констатується наявність необхідних умов для здійснення процесуальних дій по розслідуванню злочинів. Акт порушення кримінальної справи приводить механізм кримінального процесу в рух, створює правову основу для виконання процесуальних дій у наступних стадіях.

                           Досудове слідство.

       Являє собою процесуальну діяльність органів дізнання, досудового слідства під наглядом прокурора, спрямовану на розкриття злочинів, з'ясування обставин їхнього здійснення, установлення винних осіб і притягнення їх до кримінальної відповідальності, визначення розміру збитку, заподіяного злочином, і інші обставини які мають значення для справи.

    Досудове слідство провадиться по переважній більшості справ, за винятком категорій справ, зазначених у законі (по справах приватного обвинувачення - ч.І ст.27 КПК, протокольна форма досудової підготовки матеріалів - 425 ст.КПК).

                                                   Судові стадії

Попередній розгляд справи  суддею - призначення цієї стадії укладається в перевірці матеріалів кримінальної справи суддею одноособово, з обов’язковою участю прокурора, не вирішуючи питання про винність обвинувачуваного.

Суддя на цій стадії може вирішити тільки питання щодо кожного з обвинувачених:

  •  чи підсудна справа суду,
  •  чи немає підстав для закриття справи або її зупинення, чи складений обвинувальний висновок відповідно до вимог,
  •  чи немає підстав до скасування для зміни чи заміни примусових заходів,
  •  чи немає порушень Закону при провадженні дізнання чи досудового слідства, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

     На цій стадії може бути прийняте одне з наступних рішень:

• Про призначення справи до судового розгляду;

Про повернення справи на додаткове розслідування:

Про закриття чи зупинення справи:

• Про повернення справи прокурору:

Про направлення справи за підсудністю.

Судовий розгляд - є найважливішою основною стадією кримінального процесу, тому що на цій стадії суд розглядає і вирішує справу власне кажучи - вирішує питання про винність або невинність підсудного про застосування або незастосування до нього кримінального покарання. Ця стадія завершується постановою обвинувального або виправдувального вироку, припиненням справи, напрямком справи на додаткове розслідування й інші важливі рішення, у тому числі і застосуванні заходів медичного характеру.

Апеляційне провадження - діяльність вищестоящого суду по перевірці законності й обґрунтованості судових рішень, які  не набрали законної сили  (вироку, визначення, постанови) винесених судом першої інстанції в зв'язку з апеляцією, що надійшла протягом встановленого терміну її подання.

Наслідком цієї перевірки може бути одне з цих рішень -  відмова  в прийнятті апеляції, залишення вироку без зміни, зміна вироку ( постанови) з поверненням справи на додаткове розслідування чи  новий судовий розгляд, закриття  або зупинення  справи.

Виконання вироку - складання в рішенні відповідного суду комплексу питань, зв'язаних із забезпеченням рішень до виконання самим виконавцем рішень і рішення питань, що виникли під час виконання вироку (відстрочка виконання вироку, звільнення від відбування покарання осіб у зв'язку з хворобою, інвалідністю і т.д.)

Касаційне провадження - зв'язано з необхідністю перевірки законності й обґрунтованості вироків, що набрали  законної сили, -

  1.  винесені  судами апеляційного суду постановлені як судом першої інстанції ,
  2.  вироки  і постанови апеляційного суду поставлені  ним  в апеляційному порядку.  

      У першому випадку касаційні скарги мають право подавати всі зацікавлені учасники кримінального судочинства, а у другому випадку скарги має право подавати прокурор, який брав участь у справі , а також Генеральний прокурор, його заступники, прокурор області та прирівнені прокурори незалежно від їх участі у справі.    За результатами розгляду справи судом касаційної інстанції має бути прийняте одне з таких рішень:

  •  залишення вироку постанови чи ухвали суду без змін,
  •  скасування вироку  і закриття справи,
  •  направлення справи на новий судовий або апеляційний розгляд,
  •  зміна вироку та постанови.

       Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження.

Ця стадія проходить у тих випадках, коли після вступу в силу вироку будуть встановлені нові дані, що вказують на нововиявлені обставини ( фальсифікація доказів, зловживання слідчого прокурора судді) ,  або неправильне застосування кримінального закону чи істотні порушення кримінально – процесуального закону.

Таким чином, стадії кримінального процесу систематизують процесуальну діяльність відповідних посадових осіб і органів держави, а також інших учасників процесу, уточнюють і конкретизують предмет процесуальної діяльності з урахуванням їх меж і можливостей.

  1.  Джерела кримінально - процесуального права,

чинність   закону в часі і просторі.

Кримінально-процесуальне право – це самостійна галузь правової системи України, сукупність норм, які регулюють діяльність органів  досудового слідства, дізнання, прокуратури та суду по розкриттю злочинів, викриттю та покаранню винних а також права та обов’язки громадян і юридичних осіб, які залучаються до сфери кримінального процесу.  Ці норми встановлені Українською державою з метою захисту правопорядку, кожної людини і юридичних осіб від злочинних посягань, а також охорони прав і свобод осіб, що беруть участь у кримінальному процесі.

Основним джерелом кримінально - процесуального права є закон. Конституція - основний закон держави визначає основні початки національної системи права, що представляє собою систему правових норм найбільшої спільності і прямої дії, що мають найвищу юридичну чинність.

Згідно ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до нього Конституція має вищу юридичну чинність.

Другим за важливістю джерелом кримінально-процесуального права являється Кримінально-процесуальний кодекс України, у якому закріплені норми, які регулюють порядок провадження  кримінального судочинства.

КПК складається  з двох частин, загальної  в якій розглядаються  основні, вихідні положення, як поняття, завдання, джерела і принципи кримінального процесу, процесуальне становище  учасників кримінальної  діяльності,  теорія доказів, запобіжні заходи,  та особливої частини яка вивчає рух кримінальної справи по всї стадіях кримінального процесу.  КПК  містить  36 глав, обєднаних у вісім розділів : 1. Загальні положення,

2. Порушення кримінальної справи, дізнання та досудове слідство.

3. Провадження у суді першої інстанції

4. Провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду.

  1.  Виконання вироку, ухвали та постанови суду.
  2.  Застосування примусових заходів медичного характеру.
  3.  Протокольна форма досудової підготовки матеріалів.
  4.  Провадження в справах про злочини неповнолітніх.    

Джерелами права являються закони України “Про міліцію” , “Про прокуратуру”, “ Про СБУ”,  “Закон про оперативно-розшукову діяльність”,  та інші закони, які регламентують діяльність учасників кримінального судочинства на які покладені задачі по розкриттю та розслідуванню злочинів.

Постанови Пленуму Верховного суду України, накази інструкції та вказівки Генерального прокурора України та Міністра внутрішніх справ не є джерелами кримінально-процесуального права, бо вони  містять не нові норми права, а лише тлумачення, розяснення судам органам розслідування і прокурорам  щодо правильного застосування вже діючих правових норм. сформульованих вищими органами державної влади в законах.  Керівні  роз’яснення Пленуму Верховного суду України є обов’язковими для судів, інших  органів і посадових осіб що застосовують закон по якому дано роз’яснення.

Провадження по кримінальним справам на території України здійснюється відповідно до КПК України незалежно від місця здійснення злочину (ч.ст.3 КПК).

При виконанні на території України доручень судів, прокурорів, слідчих іноземних держав, з якими укладені договори про надання правової допомоги громадянам, а також провадження по кримінальним справам про злочини, скоєні на повітряному, морському, або річковому судні, що знаходиться за межами України під прапором, чи пізнавальним знаком України, здійснюється відповідно до законодавства України.

При проваджені по кримінальних справах застосовується закон який відповідно діє при провадженні дізнання, слідства та судового розгляду.

При проваджені по кримінальній справі на території України норми КПК України застосовуються по справах про злочини вчинених громадянами України, а також іноземними громадянами (за винятком осіб, що користуються правом дипломатичної недоторканності) і особами без громадянства.

Дипломатична недоторканність містить у собі недоторканість особи, службового і житлового приміщення, а також непідсудність осіб дипломатичного складу суду країни перебування, вона діє не тільки у випадку здійснення особами злочину, але і при необхідності їхнього допиту як свідків , потерпілих і т.д.

5. Співвідношення кримінально-процесуального права         

                         з  іншими галузями права

     Кримінальний процес як  вид державної діяльності, галузь права  як наука і навчальна дисципліна тісно пов’язаний  і взаємодіє з іншими галузями права, видами державної діяльності, науками й навчальними дисциплінами, він поєднується насамперед з конституційним правом.

     В Конституції України закріплено більшість  принципів кримінального процесу, основні права й свободи громадян судова система. У Кримінально-процесуальному праві ці принципи відтворюються й конктретизуються, закріплюється система процесуальних гарантій їх здійснення, охорони прав та свобод громадян. Конституція України  має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту прав та свобод людини на підставі Конституції гарантується ( ст. 8) .

       В законодавстві про судоустрій, прокурорський нагляд та адвокатуру,  встановлюються основні принципи організації діяльності суду, прокуратури, органів досудового слідства, адвокатури.  Кримінальний процес визначає порядок діяльності цих органів  щодо порушення  досудового слідства, судового розгляду  кримінальних справ, а також участь адвокатів  у  цій діяльності. Судоустрій та кримінальний процес мають такі спільні принципи, як незалежність суддів, підкорення їх закону, державна мова судочинства, гласність судового розгляду, диспозитивність  та змагальність, забезпечення підозрюваному, обвинуваченому та підсудному права на захист,  рівність громадян перед законом і судом.

        Важливе значення для кримінального процесу має законодавство про  оперативно - розшукову діяльність,    завданнями якої є, пошук та фіксація даних про кримінальну діяльність окремих осіб та груп, матеріали оперативно - розшукової діяльності   використовуються   як приводи та підстави  до порушення кримінальної справи, для провадження невідкладних слідчих дій, отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в кримінальний справі.

         Дуже тісно кримінальний процес повязаний кримінальний процес з  Кримінальним правом. Кримінальне право визначає підстави кримінальної відповідальності, окремого складу злочину. Кримінально-процесуальне право визначає порядок встановлення підстав кримінальної відповідальності по конкретних справах, порядок покарання і звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, а кримінальний процес служить засобами реалізації норм кримінального права.  Норми кримінального права приводяться в дію та застосовується тільки в межах кримінального процесу. В свою чергу, основні питання предмету доказування в кримінальній справі визначаються  складом того чи іншого злочину. Слід відзначити, що кримінальне право та процес мають такі спільні інститути як, кримінальна відповідальність, погашення та зняття судимості та інші.

         Звязок  кримінального процесу із законодавством про виконання покарань зумовлений передусім тим, що вид і міра покарання визначаються судом,  і з моменту звернення  вироку до виконання починає діяти норма  законодавства  про виконання покарань. В ході виконання покарання може виникнути питання, яке повинен вирішити суд, ( про умовно - дострокове звільнення, звільнення від відбування покарання).

       Всі організаційні, тактичні,   методичні  й психологічні прийоми розслідування злочинів, які розробляються криміналістикою і судовою психологією, застосовуються тільки в межах кримінального процесу.

         З іншого боку, багато тактичних прийомів , які виправдали себе на практиці, і навіть окремі слідчі дії, розроблені криміналістикою були закріплені в нормах кримінально – процесуального права. Досягнення судової психології   широко використовуються, зокрема у формі проведення судово - психологічної експертизи.

           Вивчаючи особу злочинця, причини та умови скоєня злочинів, розробляючи рекомендації щодо їх усунення, кримінологія грунтується на нормах кримінально-процесуального права, аналізі діяльності органів досудового розслідування, прокуратури та суду по конкретних справах, на вивченні цих справ.  Ця наука сприяє вдосконаленню процесуальної діяльності згаданих органів та кримінально-процесуального законодавства.

         У кримінальному процесі широко використовуються також досягнення судової медицини і судової психіатрії, зокрема при провадження освідування огляду трупа,  призначення судово-медичної та судово-психіатричної експертиз. Але  правові основи призначення та провадження цих експертиз, оформлення  і використання їх результатів, участь судових медиків у провадженні цих слідчих дій містяться в нормах кримінально-процесуального права.  

6. Історичні форми кримінального процесу

У залежності від того, які задачі стоять перед кримінальним процесом, як визначені повноваження і функції державних органів, що ведуть процес, наскільки в ньому представлені і захищені права й інтереси людини, що потерпіла від злочину або обвинуваченого в злочині, яка система доказів, на кому лежить обов'язок доведення провини, які рішення може прийняти в справі суд, варто розрізняти форми (типи) кримінального процесу, що виникли в різні періоди історії в різних державах.

Розрізняють три основні історичні форми кримінального процесу:

 1) обвинувальний (змагальний), 2) інквізиційний (слідчо-розшуковий), 3) змішаний (континентальний).

Історично ці форми послідовно змінювалися одна одною. Водночас вони продовжують співіснувати в сучасному суспільстві. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називається видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний чи буржуазний обвинувальний процес. При цьому, звичайно, у різних історичних типах держав одна й та ж форма кримінальною процесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну основу побудови. Розглянемо це питання докладніше.

Обвинувальний (змагальний) кримінальний процес. Ця форма називається обвинувальною тому, що порушення справи й увесь її подальший хід визначаються діями, зусиллями, ініціативою обвинувача (звичайно потерпілого), залежать від нього. Суд починає розгляд справи тільки на прохання обвинувача. Згідно з цим обвинувальний процес зводиться в основному до розгляду в судовому засіданні. Розслідування справи до суду майже зовсім не ведеться, оскільки збирання доказів та їх подання в суд покладаються на сторони обвинувачення і захисту.

За рабовласницького ладу обвинувальний кримінальний процес у розгорнутому вигляді існував під час рабовласницької демократії, зокрема в Стародавній Греції в VI і V ст. до н. е. (геліея, суд геліастів) і Стародавньому Римі до II ст. н. е. (постійні квестії). Основними джерелами доказів були показання свідків і визнання обвинуваченим своєї вини. Допускалися також речові докази й документи.

Обвинувальний процес існував і в феодальних державах у період раннього феодалізму, але мав істотні відмінності порівняно з обвинувальним процесом рабовласницьких держав:

  1.  суддею був сам феодал або його уповноважений (феодал мав прибуток від правосуддя у вигляді судових зборів і штрафів);
  2.   найважливішими складовими процесу були судовий поєдинок (у Київській Русі він називався «поле») та ордалії («суд божий»), тобто випробування водою, вогнем і залізом, а також релігійна присяга (клятва);
  3.   участь у процесі «співприсяжників», які не давали суду показань по суті справи, а тільки підкріплювали під присягою твердження тієї сторони (обвинувача чи обвинуваченого), яка їх виставила.

Обвинувальний процес вівся без досудового слідства. Обвинувач, звернувшись безпосередньо в суд, викладав перед ним свою скаргу (причому вимагалася певна, твердо встановлена законом або звичаєм формула обвинувачення). Потім в обвинуваченого з’ясовували, чи визнає він висунуті проти нього обвинувачення. Якщо обвинувачений їх визнавав, розгляд закінчувався, і судді виносили вирок, а якщо заперечував, судді починали вивчення доказів і допит свідків. Обвинувач представляв суду своїх свідків, обвинувачений — своїх. Кожна сторона мала право спростовувати показання свідків протилежної сторони. Після вичерпання всіх доказів і заключних слів сторін суд проголошував вирок.

Обвинувальний процес, модель якого подібна до описаної вище, існує й у багатьох сучасних державах. Класичним зразком обвинувального (змагального) процесу є кримінальний процес Англії та США.

Інквізиційний (слідчо-розшуковий) кримінальний процес зародився ще в імператорський період Риму, з установленням диктатури цезарів, більшості яких була притаманна надзвичайна жорстокість (наприклад, Калігула і Нерон). Процес, особливо коли він стосувався так званих державних злочинів (точніше злочинів проти особи імператора), став таємним і письмовим. Провадження кримінальної справи значною мірою перейшло від сторін до суду. Катування вважалося звичайним засобом одержання показань і застосовувалось не тільки до свідків-рабів, а й до вільних громадян, поширювалося й на обвинувачених.

У Західній Європі елементи інквізиційного процесу почали з’являтися в феодальних державах уже в ХІП ст., коли панувала обвинувальна форма. Виник так званий розшук, який проводився з ініціативи агентів королівської влади. Інквізиційний процес широко застосовувався і в період раннього середньовіччя в канонічному праві, церковними судами в справах про єресі.

Остаточного оформлення й розквіту ця форма кримінального процесу набула в феодальних централізованих, абсолютистських державах.

У Франції, наприклад, інквізиційний процес у завершеній формі встановився в XVI ст. (ордонанс Людовіка XIV — 1670 р.), цілком витіснивши обвинувальний процес.

У Росії інквізиційний процес виник у XV ст. й застосовувався здебільшого в справах про розбій, проти «лихих людей». У ХУЛІ ст., за Петра І, він цілком замінив обвинувальну форму процесу.

Інквізиційний процес являв собою досудове слідство. Судовий розгляд і винесення вироку були по суті його доповненням. Досудове слідство поділялося на загальне й спеціальне. Загальне (генеральне) досудове слідство передувало пред’явленню обвинувачення. Обвинувачений на цій стадії фігурував як запідозрена особа. Його могли тримати під арештом, не оголошуючи суті обвинувачення й позбавивши будь-якої можливості захищатися. Допитували його в порядку так званого сумарного допиту, тобто без пред’явлення обвинувачення.  

Суддя-слідчий (інквірент) був повновладним господарем розслідування. Спеціальне розслідування було наступною стадією. Тут уже фігурував обвинувачений, якому пред’являлось обвинувачення, і провадився допит по суті тих фактів, які йому інкримінувалися (за пунктами обвинувачення).

Обвинувачений був не суб’єктом, а безправним об’єктом процесу. Протягом усього розслідування до обвинуваченого з метою здобуття від нього зізнання у вчиненні злочину (а також до свідків) могло застосовуватися катування.  Обвинувачений зобов’язаний був давати показання. В разі відмови або дачі обвинуваченим неправдивих показань, крім покарання за основний злочин, його карали «за неправду і непокірність».

Після  розслідування справу вирішував суд на основі спеціальної доповідної записки (екстракту), в якій підсумовувалися письмові матеріали розслідування і з них робилися виписки (витяги).

Крім обвинувального або виправдувального вироку, суд міг винести вирок про залишення обвинуваченого під підозрою. Такий вирок означав не звільнення обвинуваченого від відповідальності, а залишення питання про винність відкритим. Обвинувачений залишався підозрюваним з різними обмеженнями прав, а в разі обвинувачення у вчиненні найбільш тяжких злочинів — позбавлявся волі. В Росії залишеного в підозрі могли заслати в Сибір.

До обвинуваченого, щоб змусити його видати своїх спільників, катування могло застосовуватись і після його засудження.

Закони передбачали найрізноманітніші катування, хитромудрі й жорстокі. «У книгах, які замінювали у Франції кодекс, зустрічаються тільки ці жахливі слова — підготовче катування, попереднє катування, ординарне катування, екстраординарне катування, катування із застереженнями щодо доказів, катування без застережень про них, катування в присутності двох радників, катування, яке застосовується до жінок і дівчат, якщо тільки вони не вагітні. Здається, що всі ці книжки написані катом», — писав Вольтер у 1777 р. Такими ж терористичними були закони й інших феодальних держав, зокрема кримінально-судове уложення імператора «Священної Римської імперії германської нації» Карла V (1532), відоме в історії під назвою «Кароліна», розділ «Воїнського статуту» Петра І (1716) «Коротке зображення воїнських процесів або судових спорів».

Можна було б навести безліч прикладів нелюдської жорстокості середньовічної юстиції. У Саксонії, наприклад, суддя Карпцов підписав більш як 20 000 смертних вироків. Інший суддя відправив на вогнище більш як 700 чоловік.

Величезної шкоди завдали процеси про відьом.

Панувала теорія формальних (або легальних) доказів. Доказова  сила, ступінь достовірності кожного виду джерел доказів визначалися законом. Основним доказом, достатнім для засудження, «царицею доказів» вважалося визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні злочину, і саме для здобуття цього доказу й застосовувалися різні катування. Одностайні показання двох свідків вважалися повним доказом. Показання свідків розцінювалися залежно від особи свідка. Наприклад, у «Кароліні» читаємо, що «остаточне засудження будь-кого до кримінального покарання повинно здійснюватися на підставі його власного зізнання»; «якщо злочин засвідчать щонайменше два чи три гідних довір’я добрі свідки, які дають показання на основі знання істини, то кримінальне судочинство має бути завершене відповідним винесенням вироку».

У «Воїнському статуті» Петра І наголошувалося: «Коли хто визнає, що він винен, тоді подальше доказування не потрібне, бо власне зізнання є найкраще свідчення в світі». Про те, які свідки вважаються кращими, в ньому говорилося так: «Це слово кращі свідки розуміється, що свідок чоловічої статі більше від жіночої, і знатний більше від незнатного, учений від невченого і духовний від світської людини поважним буває».

Інквізиційний процес лишив після себе недобру пам’ять в історії людства. У Франції його було скасовано під час буржуазної революції 1789—1794 рр., в інших країнах Західної Європи — в основному після буржуазних революцій 1848 р., в Росії — судовою реформою 1864 р. Але в XX ст. інквізиційний процес фактично або юридичне відродився в державах з диктаторськими, терористичними режимами. Вдаються до катування і в наш час.

Змішана (або континентальна) форма кримінального процесу виникла у Франції після буржуазної революції 1789—1794 рр. Свого класичного законодавчого виразу вона набрала в Кримінально-процесуальному кодексі Франції 1808 р. за Наполеона І й пізніше була сприйнята всіма континентальними державами, серед них і Росією в 1864 р., коли було затверджено Статут кримінального судочинства державами Латинської Америки, Азії й Африки. Вона застосовується й нині.

Модель змішаної форми процесу така. Розслідують кримінальні справи поліція й слідчий суддя, який входить до складу суду й формально не залежить від прокурора. Кримінальне переслідування (кримінальний позов) обвинуваченого перед слідчим суддею здійснює прокурор. Він наділений повноваженнями, які забезпечують його вплив на хід розслідування справи. На попередньому розслідуванні обвинувачений має ряд процесуальних прав, але в цілому воно будується за схемою інквізиційного процесу. Коли ж справа надходить до суду, вона розглядається гласно й усно, діє принцип безпосередності, змагальності, вільної за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів суддями, обвинувачений має право на захист. У судовому засіданні прокурор чи інша особа, що виступає як обвинувач, і підсудний — формально рівноправні сторони. Справи про найбільш небезпечні кримінальні вчинки розглядаються за участю присяжних засідателів.

Кримінальний процес України в основі своїй також змішаний, тобто слідчо-судовий.Вдосконалення кримінального процесу України має йти насамперед по лінії усунення або послаблення інквізиційних моментів у досудовому розслідуванні та посилення гарантій прав і свобод особи, розвитку (за рахунок деякого послаблення принципу публічності) змагального начала, ініціативи учасників досудового слідства й судового розгляду, особливо обвинуваченого і його захисника, потерпілого та його представника.

Висновок по темі:  Розглянувши викладений матеріал курсанти повинні засвоїти  основні поняття, які стосуються  вивчення засад та основних положень кримінально-процесуального права, його системи та структури, задач, які визначені кримінально-процесуальним судочинством, так як від цього буде в подальшому  залежати вивчення інших тем цієї дисципліни.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

15351. Анализ системы управления на предприятии ООО Конкорд 252 KB
  В этой работе представлены материалы, дающие представление и возможность для анализа системы управления организации «Конкорд». Цель работы - провести анализ существующей на предприятии системы управления, оценить её сильные и слабые стороны
15352. АНАЛИЗ ФИНАНСОВОГО СОСТОЯНИЯ ООО XYZ 1.13 MB
  Основой для проведения финансового анализа ООО XYZ стала следующая информация финансовой (бухгалтерской) отчетности...
15353. Аудит финансовых вложений 235 KB
  Содержание Введение 1. Цели и задачи аудита финансовых вложений 2. Основные законодательные и нормативные документы регулирующие объект проверки и источники информации для проверки финансовых вложений 4. План и программа аудиторской проверки учета финансовых вл...
15354. Аудиторские риски 123.5 KB
  Цель, задачи и предмет курсовой работы это - аудиторская деятельность – особая, самостоятельная форма контроля и представляет собой независимую экспертизу и анализ финансовой отчетности...
15355. Валютный контроль и нормы валютного законодательства 192 KB
  Валютный контроль: понятие цели нормативное закрепление. Проблемы валютного регулирования Виды валютного контроля Система органов валютного контроля Глава 2. Основные нормы валютного законодательс
15356. Влияние современной игрушки на развитие личности ребенка 224 KB
  Влияние современной игрушки на развитие личности ребёнка Содержание Введение 1. Возникновение и историческое развитие игрушки Игрушка элемент культуры Народная игрушка Современ...
15357. Изучение возникновения, развития и разрешения конфликта Галактика-Плюс 186.5 KB
  Целью данной работы является изучение возникновения, развития и разрешения конфликта при помощи системного подхода и анализа на примере частного предприятия «Галактика-Пресс».
15358. Исследование системы управления на предприятии ООО Весна 198.5 KB
  В работе сделана попытка анализа системы управление организацией, рассмотрен алгоритм её построения. На основе теоретических знаний проведён анализ структуры управления ООО «ВЕСНА-К», сделаны предложения по совершенствованию системы менеджмента.
15359. История бух учета 155 KB
  Развитие учета - это развитие бухгалтерской мысли. Суть эволюции бухгалтерской мысли можно представить как последовательное восхождение от конкретного ко все более абстрактному пониманию хозяйства...