67839

Принципи кримінального процесу

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Отже, принципи (засади) кримінального процесу — це закріплені в законі панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів...

Украинкский

2014-09-15

133.5 KB

0 чел.

Одеський державний університет внутрішніх справ

Кафедра кримінального процесу

ЛЕКЦІЯ.

Принципи кримінального процесу.

 

                                                                                      Підготував

                                                   Начальник кафедри

                                                кримінального процесу

                                                полковник мілції

                                            Смоков С.М.

 

Обговорено та схвалено

На засіданні кафедри

 “   “  вересня 2008

 

Одеса – 2004

ПЛАН

I.Поняття, значення і система принципів кримінального процесу.

II.Характеристика конституційних принципів кримінального процесу.

А)Принцип законності

Б)Принцип державної мови судочинства

В)Принцип права на свободу та особисту недоторканність

Г)Принцип недоторканності житла

Д)Таємниця листування, телефоних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції

Є)Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист

Ж)Принцип презумпції невинуватості

III.Інші принципи кримінального процесу, закріплені в кримінально-поцесуальному Кодексі України

А)Принцип публічності

Б)Принцип безпосередності дослідження доказів

В)Принцип вільної оцінки доказів

Г)Принцип усності процесу

Д) Принцим здійснення правосуддя тількт судом.

Є)  Принцим незалежності суддів і підкорення їх тільки закону.

Ж)  Принцип публічності.

Список літератури:

1.Конституція України.

2.Кримінально-процессуальний Кодекс України

3.М.М.Михеєнко, В.Т.Нор. В.П.Шибіко  Кримінальний процес    України, Київ – 1999р. стор.35-53.

4.А.Б.Муравин Уголовный процесс, Харьков – 2000г. стр.46-74

5.В.М.Тертышник Уголовный процесс, Харьков –1999г.стр.30-54

6. Ю.М. Грошевой. Нове у кримінально-процесуальному   

    законодавстві України. Харків « Право» 2002 стр. 5-10.

7. О.Г. Яновська. Кримінально-процесуальне право України                  

    ( навчально-методичний посібник) Киїі 2003 стр.42-48.

  1.  Є.Г. Коваленко Кримінальний процес України  ( Навчальний посібник). Київ Юрінком Інтер 2003 стр.42-74.
  2.  В.М. Тертішник. Кримінально-процесуальне право України. Київ « А.С.К.» 2003 стр.82-126

Принципи кримінального процесу.

1.  ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ І СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

      Питання про систему принципів (засад) кримінального процесу є одним з найважливіших і найскладніших. Вихідним моментом при цьому є поняття принципу кримінального процесу. В науці досі не вироблено єдиного, загальноприйнятого визначення цього поняття. На наш погляд, до критеріїв визначення певного положення принципів кримінального процесу слід віднести таку сукупність властивостей: 1) це найзагальніші, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визначають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів; 2) принципи виражають панівні в даній державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах; 3) вони повинні бути закріплені в нормах права; 4) принципи мають повністю діяти у всіх або кількох стадіях кримінального процесу і обов'язково в його центральній стадії — стадії судового розгляду; 5) порушення будь-якого принципу означає незаконність рішення в справі і обов'язково тягне його скасування.

     Отже, принципи (засади) кримінального процесу — це закріплені в законі панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов'язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі. Висловлено думку, що поряд із загальнопроцесуальниими принципами існують принципи окремих стадій кримінального процесу (попереднього розслідування, судового розгляду, касаційного і наглядного провадження, виконання вироку). Мабуть, найважливіші характерні особливості, притаманні окремим стадіям кримінального процесу, доцільніше буде називати загальними або основними умовами, положеннями, рисами, а не принципами, щоб не знецінювати суті й значення останніх.

Досить поширеною є також позиція, щоб усі принципи судоустрою залучити до системи принципів кримінального процесу і не провадити між ними чіткого розмежування. На нашу думку, слід розрізняти принципи: а) суто організаційні, наприклад назначуваність слідчих і прокурорів, централізація і єдиноначальність у системі органів прокуратури, виборність і призначуваність суддів, особливий порядок притягнення їх до кримінальної і дисциплінарної відповідальності; для діяльності щодо порушення, розслідування, судового розгляду й вирішення кримінальних справ вони не мають безпосереднього значення; б) організаційно-функціональні, наприклад одноособовість і колегіальність, нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю нижчестоящих, гласність; вони визначають як організацію, так і діяльність кримінально-процесуальних органів і є принципами судоустрою і кримінального процесу або органічною частиною принципу останнього; в) суто кримінально-процесуальні, функціональні, наприклад презумпція невинуватості, забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, змагальність, установлення істини, публічність, усність, безпосередність; вони визначають кримінально-процесуальну діяльність. Як принципи кримінального процесу слід також розглядати деякі загальноправові засади (наприклад, законність) і конституційні гарант (недоторканність особи, житла, повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тощо), які мають визначальне, принципове значення для кримінально-процесуальної діяльності і специфічне відбиття в кримінальному процесі.

В системі принципів кримінального процесу доцільно вирізняти конституційні принципи, бо вони мають особливе політико-юридичне значення. Закріплення певних принципів судочинства в Конституції пояснюється значенням їх для сфери основних громадянських прав і свобод, для врегулювання діяльності органів правосуддя, а також історичними традиціями. Можна з певністю констатувати, що політичне і юридичне значення конституційних принципів в Україні останнім часом значно зросло.

Вирізнення конституційних принципів зовсім не означає приниження фундаментального значення інших принципів кримінального процесу, які закріплені в Кримінально-процесуальному кодексі, а не в Конституції. Важливим є зміст певного положення, його значення для побудови і функціонування системи кримінально-процесуального права, регульованої ним діяльності суб'єктів кримінального процесу і правовідносин між ними.

Конституція України проголошує, що основними засадами судочинства є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом; 9) обов'язковість рішень суду. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій (ч. З і 4 ст. 129). При визначенні системи й змісту принципів кримінального процесу мають бути враховані й інші положення Конституції України, які містяться в розділах 1 «Загальні засади», 2 «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» і 8 «Правосудця», а також норми Кримінально-процесуального кодексу. Аналіз чинного законодавства дає можливість зробити висновок, що до системи принципів українського кримінального процесу належать:

конституційні принципи: 1) законність; 2) державна мова судочинства; 3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 4) повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя; 5) право людини на свободу та особисту недоторканність; 6) недоторканність житла; 7) таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; 8) з'ясування істини; 9) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист; 10) презумпція невинуватості;11) свобода від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів; 12) здійснення правосуддя виключно судами; 13) участь народу у здійсненні правосуддя; 14) незалежність і недоторканність суддів, їх підкорення лише закону; 15) змагальність судового розгляду; 16) гласність судового процесу; 17) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень; 18) обов'язковість рішень суду;

інші принципи: 19) публічність; 20) забезпечення всім особам, які беруть участь у справі, права на захист їхніх законних інтересів; 21) вільна оцінка доказів; 22) безпосередність дослідження доказів; 23) усність процесу.

В юридичній літературі називаються й інші принципи кримінального процесу, зокрема науковість, стадійність, достатність підстав для процесуальних рішень, обов'язок органів судочинства поважати і додержувати права, законні інтереси і гідність громадян, справедливість. Мабуть, ці положення не можуть розглядатись як принципи, бо згадані вимоги характерні для всіх видів правозастосувальної діяльності і не визначають побудову й характер кримінального процесу.

Всі принципи тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють, і тому ми цілком обгрунтовано говоримо не просто про сукупність, а про систему принципів кримінального процесу. Кожний з принципів поряд з тим, що він тісно стикається, взаємодіє з іншими принципами, зберігає свою власну цінність для побудови й перебігу процесу, свій юридичний зміст.

Звичайно за обсягом змісту і сферою дії принципи кримінального процесу розрізняються, іноді значно, але відмінність ця скоріше суто кількісна, а не якісна. Тому не можна поділяти принципи на основні, головні і другорядні. Будучи в тісній взаємодії, взаємозв'язку, одні принципи сприяють здійсненню інших, але це не означає, що одні з них “підкоряються” іншим, що є принципи, які виступають лише гарантіями здійснення інших принципів, а тим більше такими, що випливають з інших принципів.

     Тільки реалізація всіх принципів у їх сукупності, в системі, у взаємозв'язку і взаємодії може привести до виконання завдань кримінального судочинства. Можливість застосування кожного принципу має бути так урегульована в законі, щоб жодний принцип не перекреслював інший (наприклад, принцип установлення істинипринципи недоторканності особи й житла, невтручання в особисте житія громадян, таємниці листування, телефонних розмов 1 телеграфних повідомлень, принцип змагальності принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки законові). Можна сказати, що необхідно забезпечиш розумний компроміс між окремими принципами; і цим шляхом завжди йшов і йтиме законодавець. Все це викликає необхідність передбачати в законі розумні винятки майже з кожного принципу кримінального процесу (крім принципів законності і презумпції невинуватості). Але це мають бути саме винятки, які не перекреслюють сам принцип, інакше вони перетворяться в загальне правило, у протилежний, конкуруючий принцип. Наприклад, з метою забезпечення обвинуваченого за органами розслідування й судом, збирання й перевірки доказів закон дозволяє такі винятки з принципів недоторканності особи й житла, таємниці листування, гласності і усності, як арешт обвинуваченого, обшук у квартирі, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію і її виїмку у відділенні зв'язку, слухання справи в закритому судовому засіданні, оголошення під час судового слідства показань свідків, якщо їх явка до суду є неможливою, але ці винятки закон теж забезпечує певними процесуальними гарантіями від довільного їх використання слідчими й судами.

2.  ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНИХ   ПРИНЦИПІВ     КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

  Принцип законності в кримінальному процесіце вимога нормативного характеру, яка зобов'язує суд, суддю, прокурора, слідчого, орган дізнання, особу, яка провадить дізнання, а також усіх осіб, які беруть участь у справі, неухильно й точно виконувати всі норми Конституції України, кримінального й кримінально-процесуального законодавства. Ніщо не може виправдати порушення законності. Враховуючи вимоги життя, закони можуть змінюватись, але в жодному разі й ні під яким приводом не повинні порушуватися. У зв'язку з ним слід наголосити, що у сфері кримінального процесу діє не принцип «дозволено все, що не заборонено», а протилежна засада «дозволено тільки те, що передбачено законом», інакше неодмінно запанує сваволя владних державних органів і посадових осіб, які ведуть процес.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується (ст. 8 Конституції України).

Принцип законності є загальноправовим, однак у кримінально-процесуальному праві він має специфічний зміст і цілком правомірно розглядається як принцип кримінального процесу. КПК України передбачає, зокрема, що одним із завдань кримінального судочинства є забезпечення правильного застосування закону (ст. 2) і що ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше, ніж на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. 5).

Принцип державної мови судочинства. Державною мовою в Україні є українська (ч. 1 ст. 10 Конституції України). Саме цією мовою провадиться судочинство і лише як виняток мовою більшості населення даної місцевості. При цьому особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користування рідною мовою і послугами перекладача, а слідчі й судові документи, які підлягають врученню обвинуваченому, перекладаються на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє (ст. 19 КПК). Докладно цей принцип урегульовано Законом про мови.

Принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом полягає в тому, що у відповідності з Конституцією України всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ч. 1 ст. 21), громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24), іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами 1 свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як 1 громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 26). Обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники в судовому розгляді користуються рівними правами щодо подання доказів, участі в дослідженні доказів і заявлення клопотань (ст. 261 КПК).

Принцип поваги до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя. У відповідності з Конституцією України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ст. 28). Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією (ч. 1 ст. 32). З метою запобігання розголошенню відомостей про Інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, допускається закритий судовий розгляд (ч. 2 ст. 20 КПК). Обшук особи, а також її освідування, коли воно пов'язане з необхідністю оголювати освідувану особу, може проводити тільки слідчий тієї ж статі, що й обшукуваний чи освідуваний, у присутності понятих цієї ж статі (ч. 2 ст. 184, ч. З ст. 193 КПК). При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров'я (ч. З СТ. 193 КПК). Відтворення обстановки та обставин події допускаються лише за умови, що виконувані при цьому дії не Принижують гідності осіб, які беруть у них участь, і не Є небезпечними для їх здоров'я (ч. 2 ст. 194 КПК). Під час обшуку або виїмки слідчий має вжити заходи для того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні (ст. 185 КПК).

Принцип права на свободу та особисту недоторканність означає, що ніхто не може бути засуджений до позбавлення волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчиненні злочину, підданий особистому обшуку, освідуванню, судовій експертизі, примусовому приводу інакше, як на підставі і в порядку, передбачених законом. Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком (ч. 2 ст. 14 КПК). Конституція України передбачає, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права й надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого (ст. 29).

   Слід мати на увазі, що протягом 5 років після набуття чинності новою Конституцією України (прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р.) зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину (п. 13 «Перехідних положень» Конституції).

Принцип недоторканності житла полягає в тому, що ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому. Обшук, виїмка, огляд приміщень у громадян можуть проводитися лише на підставах і в порядку, передбачених законом. Конституція України проголошує, що кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку (ст. ЗО).

   Протягом 5 років після набуття чинності новою Конституцією України зберігається існуючий порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи (п. 13 «Перехідних положень» Конституції).

Конституція України проголошує, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо (ст. 31).

Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень громадян, що передаються засобами зв'язку, карається виправними роботами на строк до 1 року або штрафом у розмірі від 25 до 35 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (ст. 131 КК).

Принцип з'ясування істини – це вимога закону, яка зобов'язує суд, прокурора, слідчого та особу, яка провадить дізнання, всебічно, повно і об’єктивно дослідити обставини справи (ч. 1 ст. 22 КПК) з тим , щоб з'ясувати істотні, юридично значущі факти, дати їм правильну правову оцінку і тим самим забезпечити правильне вирішення справи. Цей принцип є конституційним, бо в Конституції України говориться про з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи (ст. 31) і про забезпечення доведеності вини (п. З ч.3 ст. 129). Тільки з'ясувавши істину під час слідства і в суді, можна визнати людину винною у вчиненні злочину.

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист передбачений в кількох статтях Конституції України. В ній говориться, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура (ч. 2 ст. 59), підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч. 2 ст. 63), забезпечення обвинуваченому права на захист є однією з основних засад судочинства (п. б ч. З ст. 129). Суть цього принципу полягає в тому, що закон: а) наділяє згаданих учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дає їм змогу особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, відстоювати свої законні інтереси (це можна назвати особистим захистом); б) надає згаданим особам право скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає обов'язковим призначення захисника за рахунок держави (це можна назвати професійним захистом). Конституція України передбачає, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (ч. 1 ст. 59); в) покладає на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного роз'яснити їм право мати захисника та інші права, а також надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від підозри чи обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав (ст. 21 КПК). (Це можна назвати посадовим, або офіційним, захистом.)

Принцип презумпції невинуватості означає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України). Юридичний зміст цього принципу складають такі правила: 1) ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції) або меншу винність, а також наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність особи; 2) обов'язок доказування винності обвинуваченого (маються на увазі також підозрюваний і підсудний) покладено на слідчого, прокурора, а в справах приватного обвинувачення на потерпілого або його представника; 3) заборонено перекладати обов'язок доказування па обвинуваченого, домагатися його показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. 2 і 3 ст. 22 КПК); 4) обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях (ч. З ст. 62 Конституції); 5) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. З ст. 62 Конституції); 6) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його невинність і тягне за собою закриття кримінальної оправи на попередньому слідстві і постановлення виправдального вирокув стадії судового розгляду (п. 2 ст. 213. ч. 4 от. 327 КПК); 7) факт притягнення особи до участі в справі як підозрюваної, обвинуваченої, підсудної, обрання щодо неї запобіжного заходу не повинні розцінюватися як доказ її винності, як покарання винного; 8) до остаточного вирішення кримінальної справи та офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводитись як з винною, а також публічно, в засобах масової інформації та будь-яких офіційних документах твердити, що дана особа є злочинцем.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч. 4 ст. 62 Конституції).

Принцип свободи від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів міститься в ч. 1 ст. 63 Конституції України, яка проголошує, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Право відмовитись давати такі показання або пояснення повинно бути роз’яснено свідкові  та особі. Від якої відбираються пояснення, перед допитом свідка і відібранням пояснень від особи. Потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний мали таке право і до прийняття нової Конституції України.

Принцип здійснення правосуддя виключно судами передбачено ч.1 ст.124 Конституції України. В ній також зазначено, що делегування функцій судів, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Не допускається також створення надзвичайних та особливих суді» (ч. 5 ст. 125 Конституції).

Принцип участі народу в здійсненні правосуддя. Конституція України передбачає, що народ безпосередню бере участь у здійсненні правосудця через народних засідателів і присяжних (ч. 4 ст. 124) і що правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках народні засідателі і присяжні (ч. 1 ст. 127).

Принцип незалежності і недоторканності суддів, їх підкорення лише закону закріплений в ст. 126, ч. 2 ст. 127 і ч. 1 ст. 129 Конституції України, які містять і основні гарантії його реалізації. Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на судців у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом (ч. 2 і 3 ст. 126). Судді обираються на посаду Верховною Радою України безстрокове, але перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом України (ч. 1 ст. 128). На посаду суддя рекомендується кваліфікаційною комісією судців, а подання про призначення судді на посаду або про звільнення з посади вноситься Вищою радою юстиції (ч. З ст. 127, п. 1 ч. 1 ст. 131). Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ч. 2 ст. 127). Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його призначено; 2) досягнення 65 років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) порушення вимог щодо несумісності; 5) порушення присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (ч. 5 ст. 126). За неповагу до суду і судці винні особи притягуються до юридичної відповідальності (ч. 5 ст. 129).

Принцип змагальності судового розгляду полягає в тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві сторони: сторона обвинувачення і сторона захисту. Кожна з них обстоює тими засобами, які дозволяє кримінально-процесуальний закон, свою правову позицію, права та законні інтереси, допомагаючи таким чином суду повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи з метою з'ясування істини і прийняття правильного рішення. Юридичними передумовами реального існування і дії принципу змагальності є: 1) розмежування в суді трьох основних кримінально-процесуальних функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи; 2) виконання кожної з них уповноваженими на те законом відповідними органами та особами, незалежними один від одного: функції обвинувачення прокурором (як уже зазначалося, підтримання державного обвинувачення в суді прокурором є однією з основних конституційних засад судочинства), потерпілим, громадським обвинувачем 1 певною мірою цивільним позивачем; функції захисту підсудним, захисником, громадським захисником 1 повною мірою цивільним відповідачем; функції вирішення справи судом; 3) процесуальна рівноправність всіх учасників судового розгляду. При цьому суд не є пасивним. Він за допомогою сторін активно досліджує всі обставини справи, залучає нові докази (ч. 5 ст. 296 КПК), бо завдання суду не просто розв'язати спір між сторонами обвинувачення і захисту, а з'ясувати істину, правильно й справедливо вирішити справу. Тому закон передбачає, що коли навіть такого спору між сторонами немає, бо підсудний зізнався у вчиненні злочину або прокурор відмовився від обвинувачення, суд продовжує розгляд справи і вирішує її на загальних підставах (ч. 2 ст. 74, Ч. 4 ст. 264 КПК).

      Принцип гласності судового розгляду означає, що кожний громадянин, який досяг 16 років, має право бути присутнім у залі судового засідання, в якому розглядається кримінальна справа судом першої чи другої інстанції, і що хід судового розгляду та його результати можуть висвітлюватися в засобах масової інформації або іншим способом доводитися до населення. Це -- так звана зовнішня гласність. Та коли справа слухається навіть у закритому судовому засіданні, даний принцип не виключається, оскільки діє так звана внутрішня гласність у вигляді присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого, підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду, а також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Крім того вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно(ч.4 ст.20 КПК). Їх зміст може бути доведений до відома населення і засобами масової інформації. Однак у вироках у справах, які слухаються в закритих судових засіданнях, не повинно бути відомостей, які стали підставою для проведення закритого судового розгляду.

      Відкритий розгляд справ має не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Тому КПК передбачає винятки з принципу гласності, якщо його цілі суперечать державним і суспільним інтересам, інтересам особи, які є важливішими, ніж сам принцип.

Особи віком до 16 років допускаються до залу суду тільки в тих випадках, коли вони є підсудними, потерпілими або свідками (ч. 4 ст. 271 КПК). Закон передбачає це обмеження для того, щоб захистити підлітків від можливого несприятливого впливу на них судового процесу, оскільки вони через недостатню соціальну зрілість можуть неправильно сприйняти обставини справи й те, що відбувається в суді.

Обов'язок суду розглянути справу в закритому судовому засіданні закон (ч. 1 ст. 20 КПК) передбачає тільки в тому випадку, коли відкритий розгляд справи суперечить інтересам державної таємниці. В інших випадках питання про необхідність розгляду всієї справи або її частини в закритому порядку вирішується судом за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду.

Закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, в справах про статеві злочини та в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також членів їхніх сімей чи близьких родичів (ч. 2 ст. 20 КПК).

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Конституція України передбачає, що відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди (ч. 4 ст. 125). У проекті нового КПК України передбачається, що в апеляційному порядку може бути оскаржено вирок або інше рішення суду першої інстанції, які не набрали законної сили (крім рішень суду присяжних), з мотивів доведеності чи недоведеності вини підсудного у вчиненні злочину, неправильного застосування кримінального закону або порушення кримінально-процесуального закону. Апеляційний суд може провести своє судове слідство або обмежитися тими матеріалами, які є в справі. В касаційному порядку судові рішення можуть бути оскаржені тільки з мотивів неправильного застосування кримінального закону або порушення кримінально-процесуального закону. Суд касаційної інстанції не може провадити судового слідства.

Обов'язковість рішень суду як одна з основних засад судочинства підкреслює авторитет судової влади і сприяє утвердженню режиму законності й зміцненню правопорядку в державі. Конституція України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (ч.5 ст.124). Цій нормі відповідає стаття 403 КПК, яка встановлює, що вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

3.  ІНШІ ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ, ЗАКРІПЛЕНІ В КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ КОДЕКСІ

Принцип публічності означає, що органи розслідування, прокурор і суд (кожний у межах своєї компетенції) зобов’язані в силу закону, за службовим обов’язком, у публічних інтересах охорони гарантування безпеки, прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань порушити кримінальну справу у кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у його вчинені, й до їх покарання  або застосування інших видів впливу, а також для відшкодування заподіяної злочином шкоди незалежно від позиції якихось органів, установ, організацій, осіб, зокрема потерпілого і обвинуваченого.

      Принцип публічності діє на всіх стадіях кримінального процесу відповідно до завдань, які стоять перед кожною з них, і компетенції кожного з процесуальних органів. Аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства дає підставу виділити поряд з конституційним принципом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист принцип забезпечення всім іншим особам, які беруть участь у справі, права на захист їх законних інтересів. Ці особи (потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, спеціаліст, перекладач, експерт, поняті тощо), по-перше, наділені процесуальними правами (хоча не всі з них достатніми), реалізація яких дозволяє їм особисто захищати свої законні інтереси. По-друге, потерпілий, цивільні позивач і відповідач вправі скористатися допомогою представника (ст. 52 КПК). По-третє, закон (ст. 53 КПК) покладає на суд, прокурора, слідчого та особу, яка провадить дізнання, обов'язок роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їхні права і забезпечити можливість здійснення цих прав.

Принцип вільної оцінки доказів полягає в тому, що суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням і що ніякі докази для них не мають наперед установленої сили (ст. 67 КПК). Зокрема, показання підозрюваного та обвинуваченого, в яких вони визнають свою вину у вчиненні злочину, не є найкращим, вирішальним доказом, «царицею доказів». Закон передбачає, що будь-які показання підозрюваного та обвинуваченого підлягають перевірці;

визнання ними своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення тільки за умови підтвердження цього визнання сукупністю наявних у справі доказів (ч. 2 ст. 73; ч. 2 ст. 74 КПК). Навіть такий авторитетний, науковий доказ, як висновок експерта, теж є необов'язковим для особи, яка провадить розслідування, прокурора, судді (ч. 4 ст. 75 КПК). Переоцінка ними доказового значення визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини, висновку експерта, некритичне ставлення до них призводить до слідчих і судових помилок, прийняття неправильного рішення в справі, яке має бути змінено або скасовано.

Принцип безпосередності дослідження доказів означає, що суд першої інстанції при розгляді справи зобов'язаний: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи (ч. 1 ст. 257 КПК). Лише у випадках, передбачених законом, допускаються винятки з цього принципу. Зокрема, дозволяється оголосити показання підсудного й свідка, які були дані під час дізнання, попереднього слідства або на суді, за наявності істотних суперечностей між показаннями, які вони дали на суді й під час попереднього розслідування; коли підсудний відмовився давати показання на судовому слідстві або справа розглядається за його відсутності; коли явка свідка в судове засідання з тих чи інших причин неможлива; якщо при відкладенні розгляду справи свідок був допитаний, то при розгляді цієї ж справи в тому ж складі суду повторний виклик свідка необов'язковий, і його показання можуть бути оголошені (ст.301,306 КПК)

Принцип безпосередності дослідження доказів діє й на стадії попереднього розслідування, але, наприклад при переданні справи органом дізнання слідчому, від одного слідчого іншому, при розслідуванні справи кількома слідчими й при використанні показань свідків і потерпілих, іншим слідчим за окремим дорученням слідчого у провадженні якого знаходиться справа, дія цього принципу обмежується.

В обмеженому обсязі діє принцип безпосередності дослідження доказів і в вищестоящих судах.

    Принцип усності процесу передбачає усну форму спілкування суду та учасників судового розгляду, усне обговорення всіх обставин кримінальної справи, заявлення клопотань; усно даються показання обвинуваченими, потерпілими, свідками, експертами, оголошуються документи, що є в справі. Усне ведення судового процесу робить його доступним для присутніх у залі судового засідання, для інших людей, якщо використовуються радіо, відеозапис, магнітофон. 

   На попередньому слідстві також широко діє принцип усності, але клопотання можуть заявлятися письмово. Обвинуваченому й свідку, коли вони про це просять, надається можливість написати свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту (ст.146, ч.3 ст.170 КПК).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

21187. Власні числа та власні вектори оператора. Самоспряжені оператори 822 KB
  1 то він називається власним вектором оператора а число його власним числом. Таким чином дія оператора на власний вектор дає той же вектор помножений на власне число. Це алгебраїчне рівняння степені називається характеристичним рівнянням оператора .
21188. Ортогональні оператори. Квадратичні формию. Криві другого порядку 282 KB
  2 то одержимо друге означення ортогонального оператора або .3 Звідси маємо для матриці ортогонального оператора або 18.5 показує що рядки стовпці матриці ортогонального оператора ортогональні.1 витікають властивості ортогонального оператора: 1 Якщо ортогональний то і ортогональні.
21189. Криві другого порядку 454.5 KB
  Як було показано в попередній лекції загальне рівняння другого порядку в системі координат побудованій на власних векторах матриці квадратичної форми рівняння має вид 18.1 Спочатку розглянемо випадок коли це рівняння еліптичного або гіперболічного типу тобто . Якщо то рівняння 19. Якщо маємо два рівняння прямих що проходять через новий початок координат .
21190. Поверхні другого порядку 575 KB
  Розглянемо більш загальне рівняння яке містить в собі і квадратичний вираз на предмет того який геометричний об€єкт воно описує.1 перетвориться у рівняння 20. В новій системі координат рівняння 20. Перепишемо рівняння 20.
21191. Матриці. Лінійні дії з матрицями. Поняття лінійного простору 207 KB
  Лінійні дії з матрицями. Вона характеризується таблицею чисел яку можна записати окремо і розглядати як суцільний об€єкт що має назву €œматриця€ лат.2 Очевидно що матриця є узагальненням як числа так і вектора. Дійсно при m=1 n=1 матриця зводиться до числа при m=1 n=3 вона є векторрядок а при m=3 n=1 векторстовпець.
21192. Множення матриць. Поняття детермінанта 255.5 KB
  Множення матриць. Розглянемо якісно нову відмінну від введених в попередній лекції операцій а саме нелінійну операцію множення матриць. Визначити операцію множення матриць це означає вказати яким чином даній парі матриць ставиться у відповідність третя матриця яка і буде їх добутком.
21193. Властивості детермінантів 220.5 KB
  Детермінант транспонованої матриці дорівнює детермінанту даної. З очевидної рівності випливає що детермінант можна записати також у вигляді == =.2 Після транспонування одержимо детермінант в добутках якого індекси множників помінялись місцями.
21194. Логические модели представления знаний 99 KB
  3: sml vrt ktr tnk grz tks объекты; kls vnt krl vgr свойства. Предикаты и константы логической базы знаний Kонстанты Свойства 1 2 3 4 Колеса Винт Крыло Возит грузы kls Vnt krl vgr № Объекты Kонс танты Преди каты R kls R vnt R krl R vgr 1 Самолет sml Qsml Psml kls Psml vnt Psml krl Psml vgr 2 Вертолет vrt Qvrt Pvrt kls Pvrt vnt Pvrt krl Pvrt vgr 3 Катер Ktr Qktr Pktr kls Pktr vnt Pktr krl Pktr vgr 4 Танкер Tnk Qtnk Ptnk kls Ptnk vnt Ptnk krl Ptnk vgr 5...
21195. Алгоритмы решения логических задач 57 KB
  Используя дедуктивную логику из двух или нескольких исходных аксиом имеющихся в логической базе знаний можно вывести очередное утверждениеследствие или доказать истинность ложность целевого утверждения теоремы путем использования определенных правил вывода. Этот процесс получения новых знаний из имеющихся аксиом называют логическим выводом на знаниях. Основными типами логических задач которые решаются с использованием метода резолюций являются следующие: а задача вывода следствий в которой нужно найти все утверждения которые можно...