67840

Суб’єкти кримінального процесу

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Розглянувши та уяснив основні положення перших двох тем з яких Ви взнали поняття кримінального процесу та його принципи ми переходимо до вивчання більш важкої теми конкретизуючої більш посередньо учасників кримінального процесу.

Украинкский

2014-09-15

175.5 KB

0 чел.

Одеський державний університет внутрішніх справ

                      Кафедра кримінального процесу

     “ Затверджую”

     Начальник кафедри

                                             кримінального процесу

     полковник міліції

     Смоков С.М.

                                            ЛЕКЦІЯ

                    ТЕМА№3 «Суб‘єкти кримінального процесу»

                                                             

             

                                                Підготував                     

             Ст. викадач кафедри

                   кримінального процесу

                     підполковник міліції  Калугін ВЮ.

Обговорено на схвалено на

Засіданні кафедри

“       “ вересня 2008 р.

                                             Одеса - 2008

                                                                                                                                                                          

                                               П Л А Н

  1.  Державні органи – учасники кримінального процесу. Роль органів суду, прокуратури слідства та дізнання в кримінальному процесі.

  1.  Процесуальне положення осіб, які відстоюють свої інтереси в кримінальному процесі.

  1.  Інші учасники кримінального процесу.

  1.  Забезпечення безпеки осіб, які приймають участь в кримінальному судочинстві.

                             ЛІТЕРАТУРА

  1.  Конституція України.
  2.  КПК України. ( зі змінами на 28.08.2001 р.)
  3.  Закон України  “Про прокуратуру.”
  4.  Закон України  “Про міліцію”
  5.  Закон України  “Про оперативно-пошукову діяльність “
  6.  Закон України  “Про судоустрій”
  7.  Закон України   “Про державну податкову службу”
  8.  В.М. Тертишник  “Кримінально процесуальне право України ” Підручник Київ А.С.К. 2003 р.
  9.  М.М.Михеєнко  “ Кримінальний процес України” Київ 1999 р.
  10.  Т.В. Варфоломеева  Защита в уголовном судопроизводстве. К., 1998 г.
  11.   М.Ю. Борщевский. Адвокатская этика – М. 2000. 

                                 В С Т У П

Розглянувши та уяснив основні положення перших двох тем з яких Ви взнали поняття кримінального процесу та його принципи ми переходимо до вивчання більш важкої теми конкретизуючої більш посередньо учасників кримінального процесу.

З самої назви теми бачимо  що Ви переходите  близько до  знайомства з цією цікавою дисципліною і сьогодні ознайомитися з поняттям учасників, які приймають участь у кримінальному судочинстві  їхніми правами та обов’язками, значимістю в процесі.

По – перше Загострюю Вашу увагу на самому понятті учасник.

Що це таке. Учасник - це  той, хто приймає участь у чому-небудь. В цьому широкому розумінні – учасники кримінального процесу являються всі приймаючі участь   в справі особи, які мають індивідуальні процесуальні права і несуть  відповідні обов’язки  виконують визначені кримінально-процесуальні функції.

У цьому  зв'язку  ми встановлюємо, що кожна особа окремо, яка приймає участь у справі, знаходиться у взаємозв’язку  з іншими особами, а також всі учасники процесуальних дій знаходяться у певних кримінально-правових відносинах, мають свої спіцефічні права та обов’язки.

  Необхідно мати на увазі, що при класифікації учасників процесу слід враховувати роль, місце та значення того чи іншого учасника його задачі по справі, процесуальне положення, повноваження характер діяльності, значимість відповідальність за хід закінчення процесу.

          В залежності від характеру кримінально-процесуальної діяльності в розслідуванні, розгляді та вирішенні кримінальних справ, а також інших загальних ознак, властивих учасникам кримінального судочинства їх можна розділити на слідуючі групи:

  1.  Державні органи та посадові особи, які здійснюють кримінальне судочинство.
  2.   Особи, які відстоюють свої інтереси в кримінальному процесі.
  3.  Учасники кримінального процесу які захищають  або представляють інтереси  других осіб.
  4.  Інші учасники кримінального процесу.

 

  Висновок:  Виходячи з викладеного, учасниками процесу являються державні органи, посадові особи, громадяни  які   приймають участь у кримінально-процесуальній діяльності у відповідності з Законом, який і окреслює їх права та обов’язки у кримінальному судочинстві.                

          1. Державні органи – учасники кримінального процесу. Роль органів суду, прокуратури слідства та дізнання в кримінальному процесі.

  Суд -  як орган держави займає центральне місце в кримінальному процесі, В своїй діяльності він проводить політику держави, волю народу, закріплену в Конституції України.

Суд наділений виключно великими повноваженнями.  Тільки суду надано право  від імені держави визнати особу винної в скоєні злочину  а також притягти  її до кримінальної відповідальності, виносити рішення, які обмежують деякі конституційні права та свободи громадян , розглядати скарги на рішення, приймаємі органами слідства та дізнання.

Рішення, які приймаються судом обов’язкові для виконання всіма державними органами, громадянами, установами та посадовими особами на всій території України.

В кримінальному процесі суди розглядають справи:

  •  по першій інстанції тобто справи, які віддані до суду органами досудового слідства для подальшого розгляду та винесення по ним рішення. Як правило  такими судами являються місцеві суди.
  •  апеляційній інстанції -  що розглядає справи за апеляціями на вироки ухвали  та постанови суду першої інстанції які не набрали законної сили, а також розглядає справи як суд першої інстанції за злочини проти основ національної безпеки та про злочини, за які передбачена кара  у вигляді довічного ув’язнення. Апеляційні суди можуть в деяких випадках прийняти справу до свого провадження від місцевих судів особливо  важливі та складні справи.

До таких судів відносяться апеляційний суд  Автономної Республіки  Крим, областей, міст Києва та Севастополя, військові суди регіонів та Військово-Морських сил  на судові рішення  військових судів гарнізонів.

  •     касаційній інстанції – що розглядає справи за касаційними скаргами та  поданнями в касаційному порядку. На вироки, ухвали  і постанови апеляційного суду поставлені як судом першої інстанції, вироки і постанови апеляційного суду поставлені ним в апеляційному порядку. До таких судів відносяться :  колегія суддів палати Верховного Суду України з кримінальних справ -  на судові рішення  поставлені Верховним судом Автономної Республіки  Крим, обласними,  Київським та Севастопольським міськими судами ,  а також колегією суддів  військової палати  Верховного суду України – на судові рішення  поставлені військовими судами регіонів і Військово-Морських сил , вироки військових судів гарнізонів.  

Суд займає головуюче положення -  самостійно, незалежно від будь - яких  обставин, по своєму внутрішньому переконанню  приймає рішення по  всім питанням, які виникають при розгляді  кримінальних справ. Особи, які приймають участь у судових стадіях свої дії здійснюють тільки з дозволу суду та під його контролем.

В своїй діяльності суди не пов’язані не тільки висновками органів державної влади, посадових осіб, але й самого суду. Відміна  та зміна рішень можлива тільки у порядку перегляду рішень у відповідних судових інстанціях, у встановлених межах.  

        Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при провадженні дізнання і досудового слідства, бере участь у розгляді справ судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Він зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства вчасно вживати передбачених законом заходів до усунення будь-яких порушень закону, від кого б вони не виходили. Свої повноваження прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки закону і керуючись вказівками Генерального прокурора України. Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ст. 25 КПК).

        Під терміном «прокурор» розуміються Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, Севастополя, районний, міський, військовий, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції (п. б ст. 32 КПК).

Здійснюючи нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор вживає заходів до того, щоб вони: додержували передбаченого законом порядку порушення, розслідування, зупинення та закриття кримінальних справ, строків провадження слідства та тримання під вартою, проведення оперативно -.пошукових заходів, застосування технічних засобів; при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин справи, з'ясовували обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують його відповідальність; з'ясовували причини вчинення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.

Повноваження прокурора для здійснення цих завдань визначаються кримінально-процесуальним законодавством  та Законом “Про прокуратуру".

Здійснюючи нагляд за виконанням законів у стадії порушення кримінальної справи, прокурор, зокрема, має право скасувати постанову слідчого або органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи і порушити справу; скасувати їх постанову про порушення справи, якщо в цій справі ще не провадились слідчі дії (ст. 100 КПК). За наявності законних приводів і підстав прокурор має право порушити кримінальну справу, а в разі їх відсутності — відмовити в порушенні справи (ст. 98, 99 КПК).

    Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і слідчими в стадії досудового слідства, прокурор вимагає від них для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання та досудового слідства та встановлення осіб, які вчинили злочини; скасовує незаконні і необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання; дає письмові вказівки про розслідування злочинів, обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, провадження окремих слідчих дій і розшук осіб, які вчинили злочини; доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід,   розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі в будь-якій справі; санкціонує вмотивовані постанови  про провадження обшуку ( за винятком житла чи іншого володіння особи, в даних випадках необхідно погодження з прокурором),   відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії ; погоджує продовження строків розслідування та утримання під вартою як запобіжного заходу; повертає справи слідчим з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування; вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу попереднього слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного й об'єктивного розслідування, усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або попереднього слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи; закриває чи зупиняє провадження у кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим або органом дізнання в передбачених КПК випадках; затверджує обвинувальний висновок, погоджує постанову про закриття справи після чого направляє справу до суду. Вказівки прокурора є обов'язковими для органів дізнання і слідчого. Оскарження їх вищестоящому прокурору не зупиняє виконання, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК (ст. 227 КПК).

Беручи участь у розгляді справ у судах, прокурор, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та винесенню судових рішень, що грунтуються на законі (ст. 34 Закону про прокуратуру).

У стадії попереднього розгляду справи суддею прокурор висловлює  свою думку і дає висновок щодо заявлених клопотань та  доповідає про можливість  призначення справи о судового розгляду (ст. 239, 240 КПК).

У стадії судового розгляду кримінальної справи участь прокурора  є обовязковою, крім випадків розгляду справ по справам приватного обвинувачення та коли прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення. Він підтримує перед судом державне обвинувачення, бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного, керуючись при цьому вимогами закону й об'єктивною оцінкою доказів.

Якщо в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого пісудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови (ст. 35, 36 Закону про прокуратуру, ст. 264 КПК).

Прокурор має право внести апеляцію на судові рішення ( вироки чи постанови), чи приносити касаційне подання на вироки ухвали чи постанови апеляційного суду, або приносити подання  про перегляд судового рішення за  ново-виявленими обставинами.  Беручи участь у розгляді справи судом апеляційній чи касаційній інстанцій, він обґрунтовує подання чи протест свій або вищестоящого прокурора і дає висновок у справі.

У стадії виконання вироку прокурор здійснює нагляд за законністю його виконання.

Підстави для відводу прокурора ті ж, що і для відводу судді Проте коли прокурор брав участь у проведенні попереднього слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції в порядку апеляційного провадження чи в порядку касаційному , то ці обставини не можуть бути підставою для відводу. Питання про відвід прокурора на попередньому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а в суді — суд, який розглядає справу, в тому ж порядку, що і питання про відвід судді (ст. 58 КПК)

Слідчий це особа, яка провадить досудове слідство в кримінальних справах. Є слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, органів безпеки і податкової міліції.

        КПК надає слідчому право самостійно порушувати кримінальну справу, призначати експертизи, провадити допити, огляди, обшуки та інші слідчі дії, притягувати особу як обвинуваченого, зупиняти  справу. При провадженні попереднього слідства всі рішення про спрямування слідства і провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання рішення судді,  чи згоди прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне й своєчасне проведення.

Санкція судді необхідна в разі застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 157 КПК); відсторонення обвинуваченого від посади (ст. 147 КПК); провадження обшуку житла (ст. 177 КПК); поміщення обвинуваченого до медичного закладу для тривалого спостереження за ним при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи (ст. 205 КПК); поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника (ч. З ст. 73 КПК).

Згода прокурора потрібна: при закритті кримінальної справи з направленням матеріалів на розгляд суду для вирішення питання про  звільнення особи від кримінальної відповідальності, для скасування або зміни запобіжного заходу, обраного судом.

За загальним правилом вказівки прокурора для слідчого є обов'язковими. При незгоді з ними він може оскаржити їх вищестоящому прокурору, але оскарження не зупиняє виконання вказівок (ч. 8 ст. 227 КПК). Але в разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, про направлення справи до суду, або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому (ч. 2 ст. 114 КПК).       

Цим підкреслюється процесуальна самостійність і незалежність слідчого, його право приймати рішення в справі на підставі оцінки зібраних доказів за своїм внутрішнім переконанням.

    Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ч. 5 ст. 114 КПК).

Слідчий підлягає відводу, якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем або відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем обвинуваченого; брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; коли він або його родичі заінтересовані в результатах справи; за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його об'єктивності. За наявності цих підстав слідчий повинен заявити самовідвід або йому може бути заявлений відвід підозрюваним, обвинуваченим, захисником, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками. Заява про самовідвід або відвід слідчого подається прокуророві, який повинен розглянути і вирішити її протягом 24 годин (ст. 60 КПК). До прийняття рішення прокурором про задоволення самовідводу чи відводу слідчий не вправі самоусунутися від провадження у справі.

Начальник, слідчого відділу за КПК — це начальник слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступники, а також податкової міліції, які діють у межах своєї компетенції (п. 6-а ст. 32). Вони здійснюють відомчий контроль за діяльністю слідчих керованого підрозділу. Що стосується начальників слідчих відділів і управлінь органів прокуратури, то вони користуються всіма правами прокурора щодо здійснення нагляду за додержанням законів слідчими.

Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного та об'єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах. З цією метою він має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження  слідства, притягнення як обвинуваченого, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, направлення справи, провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, а також брати участь у провадженні слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого (ч. 1 і 2 ст. 114' КПК).

Начальник слідчого відділу може давати вказівки слідчому лише з тих питань, щодо яких не було вказівок прокурора. Вказівки начальника слідчого відділу даються слідчому у письмовій формі, приєднуються до справи і є обов'язковими для виконання. Слідчий може оскаржити їх прокурору, який здійснює нагляд за виконанням законів при розслідуванні даної справи, але оскарження вказівок не зупиняє їх виконання, крім уже розглянутих вище випадків, коли слідчий може не виконати і вказівок прокурора (ч. З і 4 ст. 1141 КПК).

Вказівки прокурора обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження їх вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання (ч. 5 ст. 1141 КПК).

Органи дізнання. На відміну від слідчих, для органів дізнання розслідування кримінальних справ не є основною діяльністю. На них законом покладається насамперед вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину й осіб, які його вчинили (ч. 1 ст. 103 КПК), отримання фактичних даних, що можуть бути використані як докази у кримінальній справі, тощо (ст. 10 Закону про оперативно-розшукову діяльність). Водночас вони в межах своєї компетенції можуть порушувати кримінальні справи і провадити їх розслідування в формі дізнання.

Органами дізнання є:

1) міліція;

1') податкова міліція — у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;

2) органи безпеки — у справах, віднесених законом до їх відання;

3) командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ — У справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи;

4) митні органи — в справах про контрабанду;

5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також злочини, вчинені у розташуванні зазначених установ;

6) органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;

7) органи прикордонної охорони — у справах про порушення державного кордону;

8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні (ст. 101 КПК).

Особа, яка провадить дізнання (дізнавач). Керівники відповідних органів (наприклад, начальник районного відділу внутрішніх справ) або прямо вказані в законі посадові особи (командир, начальник, капітан) є органами дізнання. Вони можуть особисто провадити дізнання або доручити це своїм підлеглим (наприклад, у міліції — співробітникам кримінального розшуку, служби боротьби із злочинами в галузі економіки, охорони громадського порядку, державтоінспекції, дільничним інспекторам; на морських суднах — одному з помічників капітана; в армії командир призначає військових дізнавачів з числа найбільш підготовлених для цього офіцерів).

Особа, яка провадить дізнання і приймає рішення, користується такими ж повноваженнями, як і слідчий, але її рішення з найважливіших процесуальних питань (наприклад, постанови про порушення, закриття кримінальної справи або направлення її слідчому, про застосування заходів процесуального примусу) повинні бути затверджені начальником органу дізнання, бо він несе відповідальність за провадження в справі, за діяльність особи, якій доручив провести дізнання. Він може давати вказівки цій особі про виконання слідчих і розшукових дій. Ці вказівки є обов'язковими для виконання.

Всі вказівки прокурора для особи, яка провадить дізнання, також є обов'язковими. При незгоді з ними орган дізнання вправі оскаржити їх вищестоящому прокуророві, не зупиняючи виконання цих вказівок.

Підстави і порядок самовідводу і відводу особи, яка провадить дізнання, такі ж, як і для слідчого (ст. 60 КПК).

ОСОБИ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ СВОЇ АБО ПРЕДСТАВЛЮВАНІ    

            ІНТЕРЕСИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Потерпілий це фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яка визнана потерпілою постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду (ч. 11 і 2 ст. 49 КПК). Лише після визнання її потерпілою особа  стає учасником процесу.                             

Визнання особи потерпілою не залежить від її віку, фізичного або психічного стану. При фактичному заподіянні моральної, фізичної або майнової шкоди визнання потерпілим повинно провадитись і в справах про  приготування до злочину або замах на вчинення злочину.

Для визнання особи потерпілою закон не потребує її заяви. При вирішенні питання про визнання особи потерпілою необхідно з'ясувати, яку конкретно шкоду їй заподіяно злочином (моральну, фізичну чи майнову), і вказати про це в постанові чи ухвалі, та забезпечити їй усі передбачені законом права як потерпілого, (п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1978 р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів»).

У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, його права мають близькі родичі.

Юридичні особи за чинним кримінально-процесуальним законодавством не можуть бути визнані потерпілими. В разі заподіяння їм майнової шкоди вони визнаються цивільними позивачами.

Визнавши людину потерпілою, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя  зобов'язані роз'яснити належні їй процесуальні права і забезпечити можливість їх реалізувати.

Потерпілий має право: давати показання у справі;

подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не проводилося, — призначення справи до судового розгляду; у випадках, визначених Кодексом має право під час судового розгляду особисто, або через свого представника, підтримувати обвинувачення; брати участь у судових дебатах, в усіх справах публічного обвинувачення, в яких не виступає прокурор чи громадський обвинувач; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, на вирок або ухвали суду і постанови судді, забезпечення безпеки осіб, які приймають участь у кримінальному судочинстві  ( ст. 49 КПК).

Потерпілі та їх законні представники (як і свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті) мають право на відшкодування за рахунок держави понесених ними витрат у зв'язку з явкою за викликом до органів дізнання, слідчого, прокуратури, суду (вартість проїзду до місця виклику й назад, витрати по найму житлового приміщення, добові), а також на збереження за ними середнього заробітку за місцем роботи, або на виплату винагороди за відрив їх від роботи чи звичайних занять, якщо вони не є працівниками підприємств, установ, організацій, за весь час, затрачений у зв'язку з явкою за викликом (ст. 92 КПК).

Потерпілий зобов'язаний: з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді і суду; давати правдиві показання; підкорятися розпорядженням головуючого і додержувати порядку під час судового засідання.

За неявку без поважних причин до органу дізнання, слідчого і суду потерпілий може бути підданий приводу (ч. З ст. 72 КПК), за злісне ухилення від явки до органів досудового слідства або дізнання — штраф (ст. 185 КпАП).

КпАП). За дачу завідомо неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України.

Цивільний позивач. Громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду визнаються цивільним позивачем (ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 50 КПК).

Слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити громадянину, підприємствам, установам і організаціям, які зазнали матеріальної шкоди від злочину, їх право заявляти цивільний позов (ч. 2 ст. 122 КПК). За наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову (ч. 1 ст. 29 КПК).

Цивільний позов може бути пред'явлений як під час попереднього слідства і дізнання, так і при судовому розгляді справи, але до початку судового слідства. Відмова в позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред'являти той же позов у кримінальній справі. Особа, яка не пред'явила його або коли позов залишився без розгляду, має право пред'явиш такий позов у порядку цивільного судочинства. При розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування шкоди, заподіяної особою, щодо якої справу закрито в зв'язку з ст. 7, 7-1 КПК, цивільний позивач і цивільний відповідач звільняються від сплати державного мита (ст. 28 КПК).

Прокурор пред'являє або підтримує пред'явлений потерпілим цивільний позов, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Цивільний позивач має право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання, слідчого й суд про вжиття заходи щодо забезпечення цивільного позову; підтримувати цивільний позов; знайомитися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а в справах, у яких воно не провадилось, — після призначення справи до судового розгляду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову.                   

Цивільний позивач має право оскаржити вирок у частині, що стосується цивільного позову і брати участь розгляді справи судом апеляційної та касаційної  інстанції (ч. З ст. 347, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 391 КПК).

Цивільний позивач зобов'язаний на вимогу органу дізнання слідчого, прокурора й суду пред'являти всі необхідні документи, зв'язані із заявленим позовом (ч. З ст 50 КПК). Тут маються на увазі ті документи, які є в розпорядженні цивільного позивача. Це не означає покладення на нього обов'язку доказування, а є лише засобом забезпечення доказів. У разі відмови цивільного позивача добровільно пред'явити вказані документи вони можуть бути вилучені в нього за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду.

Підозрюваний. За чинним кримінально-процесуальним законодавством особа визнається підозрюваною як самостійною процесуальною фігурою із своїми правами й обов'язками лише в двох випадках:

  1.  в разі затримання її за підозрою у вчиненні злочину;
  2.  коли до неї застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченої (ч. 1 ст. 431 КПК).

У всіх інших випадках особа, запідозрена у вчиненні злочину, виступає в кримінальному процесі лише в ролі особи, яка дає пояснення або ж допитується як свідок, не маючи при цьому процесуальних прав для захисту від підозри.

Затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину є заходом процесуального примусу, суть якого полягає тому, що ця особа на короткий строк поміщається спеціальне приміщення (ізолятор тимчасового утримання, гауптвахта для військовослужбовців) і таким чином позбавляється волі. Метою затримання є з'ясування причетності затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до затриманого запобіжного заходу вигляді взяття під варту.

Підозрюваний має право: знати в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати їх і відповідати на запитання; мати захисник і побачення з ним до першого допиту; подавати докази заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора (ч. 2 ст. 43-1 КПК).

Підозрюваний зобов'язаний: з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого і прокурора; не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового перебування без їх дозволу, якщо до нього як запобіжний захід було застосовано підписку про невиїзд, заставу; додержуватись Правил внутрішнього розпорядку в місцях тримання затриманих.

Обвинувачений це особа, щодо якої є досить доказів, які вказують на вчинення нею злочину, і на цій підставі слідчим винесена постанова про притягнення цієї особи до участі в справі як обвинуваченого (ст. 131, ч. 1 ст. 43 КПК). Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним, а після винесення вироку — засудженим або виправданим.

З моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченої до неї можуть бути застосовані передбачені законом заходи процесуального примусу, зокрема запобіжний захід, оголошено її розшук. Однак завжди слід пам'ятати, що притягнення особи як обвинуваченої, та призначення справи до судового розгляду не означають визнання її винною, і з нею не можна поводитись як з такою, називати її злочинцем.

   Серед тих осіб, які мають у кримінальній справі свій інтерес і відстоюють його, обвинувачений, як і потерпілий, є центральною фігурою. Для захисту від обвинувачення та інших своїх законних інтересів закон наділяє обвинуваченого процесуальними правами і передбачає гарантії їх здійснення.

Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують, і давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати їх і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду та як і всі учасники процесу право на забезпечення безпеки осіб, які приймають участь у кримінальному судочинстві. Підсудний має право на останнє слово (ч. 2 і З ст. 43 КПК). Крім цього засуджений має право на подачу апеляції та касаційної скарги. ( ст. 348, 384 КПК).

З метою забезпечення реалізації кожного з цих прав КПК передбачає відповідні обов'язки органів розслідування, прокурора і суду. Наприклад, право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачують, і давати показання з пред'явленого йому обвинувачення забезпечується тим, що слідчий зобов'язаний у постанові про притягнення як обвинуваченого зазначити злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце інші обставини вчинення злочину, наскільки вони від слідчому, і статтю кримінального закону, якою передбачений цей злочин (ч. 1 ст. 132 КПК); оголосити обвинуваченому цю постанову і роз'яснити суть пред'явленого обвинувачення (ч. 2 ст. 140 КПК); вручити копію постанови про притягнення  в якості обвинуваченого, скласти протокол про предявлення обвинувачення допитати обвинуваченого не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення (ч. 1 ст. 143 КПК); в резолютивній частині обвину - вального висновку викласти суть пред'явленого обвинувачення із зазначенням статті кримінального закону, передбачає даний злочин (ч. 4 ст. 223 КПК);

Відповідно до КПК при пред'явленні обвинувачення слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому права, перераховані в ст. 43, та ст. 142 КПК.

Обвинувачений має не тільки процесуальні права, а й процесуальні обов'язки. Він, зокрема, зобов'язаний з'являтися за викликом органів розслідування, прокурора і суду, не ухилятися від слідства й суду та виконання вироку, не перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі, додержуватися порядку в судовому засіданні і підкорюватись розпорядженням головуючого В разі невиконання обов'язків до обвинуваченого можуть бути застосовані заходи процесуального примусу: привід (ст. 136 КПК), запобіжні заходи (ст. 149, 436 КПК), попередження і видалення із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи (ч. 1 ст. 272 КПК),

Конституція України передбачає, що в разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним судженням (ч. 4 ст. 62).

Цивільний відповідач. За загальним правилом цивільний позов у кримінальній справі пред'являється до обвинуваченого, бо він несе відповідальність за заподіяну ним матеріальну шкоду, але винесення постанови чи ухвала про притягнення обвинуваченого як цивільного позиві КПК не вимагає. У ряді випадків, прямо передбачено законом, матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого, несуть інші особи фізичні або юридичні: батьки, опікуни, піклувальники підприємства, установи та організації. Вони й притягуються як цивільні відповідачі за постановою особи яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду. Така постанова чи ухвала виноситься тільки після притягнення особи як обвинуваченої і з'ясування того, що заподіяну нею майнову шкоду повинна нести відповідальність не вона сама, а інші.

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, відповідають його батьки (усиновителі), опікуни навчальний, виховальний чи лікувальний заклад, під наглядом якого він перебував у момент заподіяння.

Неповнолітній віком від 15 до 18 років відповідає за заподіяну ним шкоду на загальних підставах. За відсутності у нього майна або заробітку, достатнього для відшкодування, шкода у відповідній частині повинна бути відшкодована його батьками (усиновителями) чи піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Цей їх обов'язок припиняється по досягненні обвинуваченим повноліття, а також у разі, коли в нього до досягнення повноліття з'явиться майно чи заробіток, достатній для відшкодування шкоди (ст. 447 ЦК). ( Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» ).

Організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків (ст. 441 ЦК).

Цивільний відповідач має право: заперечувати проти пред'явленого позову; давати пояснення по суті позову; подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а в справах, У яких попереднє слідство не провадилося, — після попереднього розгляду справи суддею; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи,  провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також на вирок, постанови і ухвали суду в частині, стосується цивільного позову (ч. 2 ст. 51 КПК). Особа яка провадить дізнання, і слідчий зобов'язані роз'яснити цивільному відповідачеві ці права (ст. 124 КПК).

У судовому розгляді цивільний відповідач має такі права, як і цивільний позивач (ст. 268 КПК).

Цивільний відповідач зобов'язаний з'являтися за викликом органів розслідування, прокурора й суду, підкорятися розпорядженню головуючого і не порушувати по рядок під час судового засідання.

Законні представники потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого це їх батьки, опікуни, піклувальники або представники тих установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких вони перебувають (п. 10 ст. 32 КПК). Органи розслідування і суд не вправі допускати до участі у справі як законних представників інших осіб.

Законні представники залучаються до участі в справі для відстоювання прав і законних інтересів потерпілого який є неповнолітнім або визнаний недієздатним внаслідок психічної хвороби або недоумства, а також не повнолітнього підозрюваного і обвинуваченого.

Законні представники потерпілого допускаються до участі в справі лише за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або з ухвалою суду (ч. 1 ст. 52 КПК) після пред'явлення доку - менту, який засвідчує їх відношення до потерпілого. Законним представником потерпілого не може бути особа яка допитувалась або підлягає допиту як свідок у даній справі (ст. 63 КПК). В такому разі суд зобов'язаний неповнолітньому або недієздатному потерпілому забезпечити участь у справі представника. Законний представник потерпілого користується тими ж правами, що потерпілий .

Неповнолітній потерпілий, як і неповнолітній свідок віком до 16 років, викликається для допиту через законних представників і допитується за необхідності в їх присутності (ч. З ст. 166, ч. 1 ст. 168, ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 307, ст. 308 КПК).

Неповнолітній підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має бути забезпечений допомогою законного представника і тоді, коли він не має батьків і проживає сам або в осіб, які не оформлені належним чином як опікуни чи піклувальники. У цих випадках як законний представник повинен бути викликаний до суду представник органу опіки і піклування.

Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи суду, як правило, через його батьків або інших законних представників (ч. 1 ст. 437 КПК). Якщо він не досяг 16 років або визнаний розумове відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення і допиті за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутніми його батьки або інші законні представники (ч. 2 ст. 43 КПК).

Оскільки після досягнення потерпілим, підозрюваним і обвинуваченим 18-річного віку вони стають дієздатними у повному обсязі, функції законного представника з і того часу припиняються.

Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі роді законні представники, а також інші особи за постанов особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду. Коли цивільним позивачем або цивільним відповідачем є підприємство, установа чи органі представниками їх інтересів можуть бути спеці уповноважені ними на те особи (ч. 1 і 2 ст. 52 КПК).

Представник може діяти в кримінальному процесі як поряд з потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, так і замінюючи його, і користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, але представник потерпілого не має права давати показань. Представник не вправі використовувати свої повноваження на шкоду інтересам особи, яку він представляє. Повнолітній і дієздатний потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач у будь-який час може відмовитися від представника і продовжувати захист своїх інтересів самостійно.

Представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача не може бути особа, яка брала участь у цій справі як слідчий, або особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, захисник, особа, яка допитувалась чи підлягає допиту як свідок, а також особа, що є родичем кого-небудь із складу суду або обвинувача.

Захисник не може брати участі у справі як представник і тоді, коли він у даній справі надає чи раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася за допомогою про ведення справи,

Захисник це особа, яка уповноважена у передбаченому законом порядку здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваних, обвинувачених,  засуджених і виправданих і надавати їм необхідну юридичну допомогу. Участь захисника в кримінальному процесі дозволяє цим особам реалізувати своє право захист.                                          

Відповідно до Закону (ч. 1 ст. 44 КПК) як захисник допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які мають по закону право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичних осіб, а також за згодою осудного — близькі родичі, опікуни або піклувальники.

Повноваження захисника на участь в справі підтверджуються:

1 - адвоката ордером юридичної консультації чи обєднання

2 - адвоката, який не є членом адвокатського обєднання – згодою,  

    інших фахівців в галузі права, угодою за дорученням юридичної

    особи,

3 - близькі родичі, опікуни або піклувальники – за заявою           

    обвинуваченого підсудного засудженого виправданого.

Родичі, опікуни й піклувальники допускаються до участі в справі з моменту предявлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства.

Закон не обмежує кількість захисників, які можуть, одночасно захищати одного, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Захисник може брати участь у справі за запрошенням та призначенням. Захисник запрошується вказаними вище особами у разі за згодою чи проханням підозрюваного, обвинуваченого підсудного чи засудженого. Особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа зобовязана надати  можливість затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою можливість у встановлені звязку з захисником

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об єднання. В цьому разу вимога про призначення захисника являється обовязковою для керівника адвокатського об’ єднання.

Захисник призначається у випадках  коли його участь є обовязковою і відмова від захисника не може бути прийнята, та у разу коли підозрюваний, обвинувачений  підсудний бажає запросити захисника але за відсутністю коштів  чи з інших причин не може  цього зробити.

Відмова від захисника не може бути прийнята:

  1.  у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються вчиненні злочину у віці до 18 років;
  2.   у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист;
  3.  у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;
  4.   коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне увязнення;
  5.   при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. З ст. 46 КПК).

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний висловили бажання мати певного захисника, то заміна його іншим без їх згоди за відсутності даних про неможливість участі обраного захисника в справі протягом тривалого строку є порушенням права на захист, бо замінити одного захисника іншим можна лише за клопотанням або за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (ч. З ст. 47 КПК).

У тому разі, коли явка до участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива протягом 24 годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, — протягом 72 годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя відповідно мають право запропонувати їм запросити іншого захисника або забезпечують їм захисника через керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи.

За загальним правилом, захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення і може, таким чином, брати участь у справі в стадії досудового слідства і в усіх судових стадіях, включаючи стадію виконання вироку. Але в трьох випадках захисник допускається до участі в справі і до пред'явлення обвинувачення:

  1.  у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, але не пізніше 24 годин з моменту затримання;
  2.   в справах про суспільне небезпечні діяння, вчинені особами в стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину, — з моменту отримання доказів про психічне захворювання особи;
  3.  в справах про суспільне небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, — з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків або осіб, що їх замінюють, з постановою про закриття справи і з матеріалами справи, а в разі поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника — не пізніше 24 годин з моменту поміщення.

Захисник зобов'язаний використовувати всі зазначені в законі засоби захисту для з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, пом'якшують чи виключають їх відповідальність, подавати їм необхідну юридичну допомогу.  

 Захисник не вправі відмовитися від захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Він не вправі розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку виконанням професійних обов'язків  бо це може завдати шкоди інтересам громадян.

 Захисник може сприяти слідчим органам і судові у встановленні тільки тих обставин, які виправдують підзахисного, пом'якшують або виключають його кримінальну відповідальність, і в цих межах він сприяє виконанню завдань кримінального судочинства.

 Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний заперечує свою вину, а захисник переконаний у його винності, то колізія (розбіжність) позицій підзахисного й захисника в даному питанні недопустима. У цьому разі захисник не вправі діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він фактично стане своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує питання про винність свого підзахисного.

      Захисник має право: до першого допиту підозрюваного  обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту — без обмеження їх кількості й тривалості; мати побачення із засудженим та особою, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру бути присутнім при допитах підозрюваного та обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих виконуваних з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника; з до особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати у і в інших слідчих діях; застосовувати науково - технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, у яких участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами,— справи — з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, а в суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, — з дозволу судді  ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовують затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу - або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства — з усіма матеріалами справи виписувати з матеріалів справи, з якими він ознайомився, необхідні відомості; брати участь у судових засіданнях; подавати докази і заявляти клопотання і відводи подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, знати про принесені апеляції подавати на них заперечення, брати участь при апеляційному провадженні, має право збирати відомості про факти, можуть бути використані як докази у справі,  одержувати документи чи їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою, ознайомлюватися на підприємствах, в установах організаціях з необхідними документами і матеріалами, винятком тих, таємниця яких охороняється законом, ( ст. 48 КПК).

Особа, яка провадить дізнання, і слідчий повинна своєчасно повідомити захисника про час і місце провадження слідчих дій, які виконуються з участю підозрюваного або обвинуваченого чи за клопотанням.

Захисник зобов'язаний своєчасно з'явитися для участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його участь є обов'язковою. В разі неявки захисника слідчі дії, в яких участь захисника не є обов'язковою, провадяться без нього.

Не може бути захисником особа, яка:

брала участь у даній справі як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; допитувалася або підлягає допиту як свідок; є родичем кого-небудь із складу суду, обвинувача чи потерпілого, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або коли він брав участь у справі як перекладач або понятий, а також коли в розслідуванні чи в розгляді справи бере участь посадова особа, з якою захисник перебуває в родинних стосунках (ст. 61).

Одна й та сама особа не може бути захисником двох або декількох підозрюваних, обвинувачених, підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого (ч. 2 ст. 47 КПК).

Перекладач це викликана слідчим, особою, що провадить дізнання, суддею чи судом особа, що вільно володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також рідною чи іншою мовою, якою володіють особи, що залучаються до участі в кримінально-процесуальній діяльності, і усно перекладає з однієї мови на іншу, а також робить письмовий переклад процесуальних документів, що підлягають врученню обвинуваченому, підсудному, який не володіє мовою судочинства, на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

Особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя, , секретар судового засідання, учасники судового розгляду не можуть бути одночасно й перекладачами.

Перекладач повинен з'явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду, зробити повно й точно доручений йому переклад (ст. 128, ст. 285 КПК). Він повинен перекладати всі показання, пояснення, промови, заяви, клопотання, запитання і відповіді, документи й рішення. Письмовому перекладу на рідну мову обвинуваченого, підсудного, або на іншу мову, якою вона володіє, підлягають лише ті документи, які вручаються обвинуваченому, підсудному (зокрема, обвинувальний висновок, вирок); ті ж, які не вручаються, перекладаються йому та іншим особам усно (наприклад, протоколи допитів та інших слідчих дій).

Слідчі органи, суддя і суд повинні роз'яснити перекладачу його обов'язки і попередити про кримінальну відповідальність за відмову виконати обов'язки перекладача  за завідомо неправильний переклад , про що від нього відбирається підписка , яка приєднується до справи.

Судовий експерт це особа, що володіє спеціальними знаннями, якій за постановою органів слідства, судді чи за ухвалою суду доручено провести судову експертизу і дати за її результатами висновок.

Судова експертиза — це дослідження експертом на  основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ, процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду (ст. 1 Закону “Про судову експертизу" ).

Судово - експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби. До них належать:  науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції і Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони. Служби безпеки України. Судово - експертна діяльність може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу , який видається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також громадянами за разовими договорами (ст. 7 Закону “Про судову експертизу”).

За відмову без поважних причин від виконання покладених на експерта обов'язків або за дачу завідомо неправдивого висновку він несе кримінальну відповідальність. Про це орган розслідування й суд повинні попередити експерта.

    Експерт у вступній частині свого висновку зазначає, що він попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, і стверджує це своїм підписом (ч. 4 ст. 196 КПК).

Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Питання, які ставляться експертові, і його висновок з цих питань не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються експертизи; порушувати клопотання про представлення нових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються експертизи ; на відшкодування витрат пов'язаних з явкою за викликом до органу дізнання слідчого, прокурора й суду, на збереження середньої робітної плати за час, витрачений у зв'язку з явкою, і на винагороду за виконання своїх обов'язків якщо виконання дорученої роботи не входить в його обов'язок по службі (ст. 92 КПК).         

Спеціаліст це особа, яка володіє науковими, технічними та іншими спеціальними знаннями й навичками і за викликом органів розслідування, судді надав їм допомогу у проведенні та оформленні слідчих і судових дій.

    Участь спеціаліста й експерта в кримінальному процесі має багато спільного: вони залучаються в разі необхідності використання їх спеціальних знань. Але знання й навички спеціаліста використовуються лише для надання допомоги слідчому в безпосередньому виявленні, закріпленні й вилученні доказів, у проведенні судових дій і дослідженні доказів у суді, в застосуванні технічних засобів під час проведення слідчих і судових дій. Він може давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при провадженні слідчих дій або під час судового слідства.

Результати діяльності спеціаліста відображаються в протоколі слідчої дії і в протоколі судового засідання, а також у додатках до них у вигляді складених ним планів, схем, діаграм, графіків, виготовлених ним дактилокарт, зліпків, фотознімків, фонограм, кіно- і відеофільмів тощо. Провадження ж експертизи на підставі постанови слідчого, судді або ухвали суду про її призначення — це самостійна діяльність експерта. Він має справу з уже зібраними доказами, при дослідженні яких встановлює нові фактичні дані і складає висновок, який є самостійним джерелом доказів . Особа, що брала участь у справі як спеціаліст, згодом може бути призначена експертом у цій же справі, якщо вона має належну кваліфікацію.

Слідчий і суд викликають спеціаліста у випадках:

а) при зовнішньому огляді трупа й судово-медичному освідуванні особи обов'язкова участь судово-медичного експерта або лікаря (ст. 192, ст. 193 КПК);

б) при ексгумації трупа обов'язкова присутність судово-медичного експерта (ст. 192 КПК);

в) допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого чи суду — до 16 років проводиться в присутності педагога, а при необхідності — лікаря (ст. 168, ст. 307 КПК);

Виклик спеціаліста є обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст. У разі відмови або ухилення.

          При провадженні слідчої дії спеціаліст має право: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб які беруть участь у провадженні слідчої дії; робити заяви пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів , ознайомитися з протоколом слідчої дії, висловити свої зауваження щодо його змісту й підписати його .

Секретар судового засідання це посадова особа суду за участю якої розглядаються всі справи в суді першої інстанції. За дорученням судді він здійснює підготовку справи до розгляду її в розпорядчому чи судовому засіданні; повідомляє учасників процесу про час і місце судового розгляду; перевіряє перед відкриттям судового засідання явку до суду викликаних осіб, з'ясовує причини неявки і доповідає про це головуючому; веде протоколи розпорядчого та судового засідань і підписує їх разом з головуючим; виконує інші доручення головуючого, пов'язані з підготовкою і проведенням судового розгляду та реалізацією його результатів.

Секретар судового засідання зобов'язаний вчасно й точно виконувати доручення судді, своєчасно і грамотно вести й оформлювати протоколи розпорядчого і судового засідань з додержанням усіх указаних у законі вимог .

Перекладач, експерт, спеціаліст і секретар судового засідання підлягають відводу на тих же підставах, що й суддя, з тим обмеженням, що їх попередня участь у цій справі як перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу .

Понятий це не заінтересована у справі особа, яка на запрошення особи, що провадить дізнання, чи слідчого присутня при провадженні передбачених КПК слідчих дій і своїм підписом засвідчує відповідність записів у протоколі виконаним діям (ст. 127 КПК).

     Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого й потерпілого, працівники органів дізнання і попереднього слідства .

Понятих повинно бути не менше двох. Їх присутність обов'язкова при провадженні обшуку, виїмки, огляду, ексгумації трупа, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки та обставин події, опису майна.

Перед початком слідчої дії понятим відповідно до ст. 53 КПК роз'яснюються їх обов'язки і права, що відмічається в протоколі.

Поняті зобов'язані бути присутніми при провадженні слідчої дії, але не брати участі в ній, і засвідчити своїми підписами в протоколі відповідність записів у ньому виконаним діям. Вони мають право робити зауваження з приводу проведеної слідчої дії. Ці зауваження підлягають обов'язковому занесенню до протоколу

Свідок. Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню в даній справі, зокрема про факти, які характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного і потерпілого, і його взаємовідносини з ними.

Не можуть бути допитані як свідки:

1) захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника;

          2)адвокат, та інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі, - з приводу того, що їм довірено, або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

3) особи, які в зв'язку зі своїми фізичними або психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання;

4)Свідок, до якого обрані міри безпеки,

5)Особа, яка володіє свідченнями про особу до якої обрані міри безпеки.

            За чинним КПК як свідки можуть бути допитані: запідозрені і потерпілі — до того, як вони офіційно, в передбаченому законом порядку визнані підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим; цивільні позивачі, цивільні відповідачі; законні представники підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого; особи, офіційно визнані обвинуваченими — у тих випадках, коли справа щодо них була закрита, виділена в окреме провадження або розглянута раніше, ніж щодо інших осіб, причетних до вчинення того ж злочину.

Відповідно до вимог ст. 69-1 КПК  свідок має право: давати показання на рідній мові, заявляти відвід перекладачу, власноручно записувати свої показання, використовувати нотатки, відмовитися давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів,  знайомитися з протоколом допиту, подавати скарги  на дії слідчих органів.

        ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ   БЕЗПЕКИ ОСІБ, ЯКІ ПРИЙМАЮТЬ УЧАСТЬ У        

                              КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Особи, які приймають участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози іх життю, здоровю   житлу мають право на забезпечення безпеки.

      Таким правом наділені:

  1.  Особа, яка  заявила в правоохоронний орган про злочин, або яка приймала участь в його розкритті.
  2.  Потерпілий чи його представник.
  3.  Підозрюваний, обвинувачений, захисники та  законні представники.
  4.  Цивільний позивач та цивільний  відповідач та їх представники.
  5.  Свідок.
  6.  Експерт, спеціаліст, перекладач та понятий.
  7.  
  8.  Члени сімей та близькі родичі осіб вказаних вище учасників процесу.

        Орган дізнання, слідчий, прокурор та суд одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці осіб в термін не більше  3 діб, а в невідкладних випадках терміново повинен прийняти рішення про застосуванню чи відмову в застосуванні заходів безпеки. В звязку з  рішенням вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу та передають її для виконання органу на який покладено забезпечення заходів безпеки.  

Орган, якому доручено здійснювати заходи безпеки встановлює перелік необхідних заходів та способів їх реалізації керуючись при цьому конкретними обставинами  і необхідністю усунення загрози, та письмово інформує орган дізнання, слідчого, прокурора та суд в провадженні якого перебуває справа про вжиті заходи.

                Особи, які взяті під захист мають право:

  •  подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування,
  •  знати про застосування до них конкретних заходів,
  •  вимагати забезпечення додаткових заходів безпеки.
  •  Оскаржувати дії органів які здійснюють заходи безпеки.

               Особи, які взяті під захист зобов’язані:

  •  виконувати умови та вимоги органів, які здійснюють заходи безпеки,
  •  інформувати ці органи про кожний випадок погрози,
  •  поводитися з майном та виданими їм документами згідно з установленими законодавством правилами.

Орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя, прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову про заміну прізвища, імені та по батькові  особи взятої під захист на псевдонім, а справжні анкетні дані вказуються лише в постанові про заміну анкетних даних. Ця постанова до матеріалів справи не додається а зберігається  окремо в органі  в провадженні якого знаходиться кримінальна справа. З матеріалів справи в цьому випадку, вилучаються всі протоколи слідчих дій та інші документи, а до матеріалів справи додаються  копії документів, із заміною  справжнього імені на псевдонім.

 Приводом до скасування заходів безпеки можуть бути:

  •  закінчення строку конкретного заходу,
  •  усунення загрози  життю, здоровю,  житлу та майну осіб, взятих під захист.

Рішення про скасування заходів  письмово, протягом доби доводяться до відома особи, щодо якої були застосовані ці заходи.

      Постанова органу дізнання, слідчого про відмову в застосуванні заходів безпеки  або їх скасування може бути оскаржена до відповідного прокурора або місцевого суду за місцем розслідування справи. На постанову судді про відмову в задоволенні скарги протягом 3 діб  може бути подана апеляція до апеляційного суду.

22

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

26252. Оценка экологической емкости агроландшафта 49 KB
  14 Домашнее задание Оценка экологической емкости агроландшафта Цели и задачи. Сформировать представление о способности агроландшафта воспринимать антропогенную нагрузку при сохранении экологической устойчивости и критериях ее оценки. Формируется понятие экологической емкости агроландшафта и определяющие ее условия. Дать оценку экологической емкости агроландшафта на примере конкретного земельного массива Оценка экологическая емкость агроландшафта Чтобы обеспечить экологическую устойчивость агроландшафта необходимо задать такие параметры...
26253. Значение и место альтернативных технологий в земледелии 47 KB
  Сформировать представление об агротехнологиях альтернативного земледелия как социальном явлении их формах причинах агрономических ограничений возможностях использования. Принципы и источники альтернативного земледелия его мотивации. Основателем данного направления считают австрийского философа Рудольфа Штайнера сформулировавшего в 1924 году принципы так называемого биодинамического земледелия как развитие созданного им мистического учения антропософии. В то же время продукция органического земледелия отнюдь не застрахована от природных...
26254. Агроэкологические требования сельскохозяйственных культур как исходный критерий агрооценки земель 38.5 KB
  Близкие по условиям возделывания конкретных сельскохозяйственных растений ЭАА объединяются в агроэкологические типы земель в пределах которых формируются производственные участки. Пока что не все аспекты агроэкологической оценки растений разработаны с достаточной полнотой особенно почвенные некоторые трудно поддаются формализации. Следует ускорить разработку региональных рекомендаций по данному вопросу с учетом местных условий культур сортов растений. Отношение растений к свету: размещение растений по реакции на продолжительность дня...
26255. Выбор, размещение и сельскохозяйственных культур и сортов и разработка агроэкологических карт в АгроГИС 64 KB
  Ключевые слова: виды сорта культур агроэкологическая оценка интенсивные пластичные устойчивые сорта агроэкологическая карта категории пригодности. Выбор культуры и сорта. Выбор культуры и сорта Выбор культур для региона конкретного хозяйства и поля осуществляют на основе оценки их биологических требований и средообразующего влияния. Показатели агроэкологической оценки культур указанные в паспорте сорта сравниваются с соответствующими параметрами агроландшафта.
26256. Управление продукционным процессом сельскохозяйственных культур и агроценозами 54 KB
  В процессе генерации технологических решений с помощью специально разработанного интерфейса СППР автоматически формируется задание на выполнение конкретной операции в режиме точного земледелия которое затем загружается в бортовой компьютер сельскохозяйственной техники. В зависимости от режима реализации операции различают два типа задания: Карта операции режим функционирования offline Карта агротребований на выполнение операции режим online Карта операции электронная карта поля где для каждого однородного участка поля указана...
26257. Защита растений от вредителей и болезней в агроценозах 327.5 KB
  Практическое занятие Защита растений от вредителей и болезней в агроценозах Цели и задачи. Развить способность практиковать интегрированный подход к защите растений и умение использовать современные методы и средства борьбы с вредителями и болезнями. Рассматриваются агротехнические химические и биологические методы защиты растений от болезней и вредителей при различных уровнях интенсификации агротехнологий и интегрированном подходе. Разработать систему мер по защите растений в заданном севообороте при заданной фитосанитарной ситуации.
26258. Создание картограмм агрофизического состояния почв и интерпретация результатов в геоинформационных системах (ГИС) 384 KB
  Практическое занятие Создание картограмм агрофизического состояния почв и интерпретация результатов в геоинформационных системах ГИС Цели и задачи. Приобретение навыков картографирования агрофизического состояния почв с использованием педотрансферных функций и ГИСтехнологий. Рассматривается методика разработки картограмм агрофизических свойств почв в геоинформационных системах на примере плотности почв и запасов продуктивной влаги. Освоить методику картографирования физических и воднофизических свойств почв на конкретном первичном...
26259. Понятия природного ландшафта и агроландшафта и принципы ландшафтно-экологического анализ территории 102.5 KB
  Формируются определения природного ландшафта сельскохозяйственного ландшафта рассматриваются задачи ландшафтноэкологического анализа территории и географическая классификация ландшафтов. Ключевые слова: геосистема геосистемные уровни региональный локальный местности урочище подурочище фации агроэкологическая группа земель элементарный ареал агроландшафта классификация ландшафтов. Географическая классификация природных и природносельскохозяйственных ландшафтов. В качестве базовой категории в ландшафтоведении используется понятие...
26260. Особенности проектирования защиты растений в агроценозах и перспективы ее экологизации 63.5 KB
  Лекция Особенности проектирования защиты растений в агроценозах и перспективы ее экологизации Цели и задачи. Проектирование защиты растений в агротехнологиях различных уровней интенсификации. Принципы и возможности экологизации защиты растений. Проектирование защиты растений в агротехнологиях различных уровней интенсификации Проектирование систем защиты осуществляется на основе определения видового состава вредных организмов в рамках агроэкологической группы земель и их потенциальной вредоносности которая устанавливается с помощью...