67846

Слідчі дії

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Досудове слідство являє собою сукупність різноманітних процесуальних дій, тобто цілого комплексу дій органів слідства, дізнання, прокурора, пов’язаних з розслідуванням злочинів при провадженні в кримінальних справах, дій - регламентованих кримінально-процесуальним законом.

Украинкский

2014-09-15

160 KB

1 чел.

30

PAGE  2

Одеський державний університет внутрішніх справ

Кафедра кримінального процесу

Лекція

«Слідчі дії»

                                                                         

                                                                        Підготував: начальник кафедри  

                                                               кримінального процесу

                                                                         полковник міліції  

к.ю.н., доцент                                                 

                                                                         Смоков С. М.  

Обговорено та схвалено

на засіданні кафедри

“____” листопада 2008р.     

Одеса – 2008

План.

  1.  Поняття та види слідчих дій.
  2.  Допит свідка і потерпілого.
  3.  Затримання і допит підозрюваного.
  4.  Очна ставка.
  5.  Підстави і процесуальний порядок огляду.
  6.  Пред’явлення для впізнання.
  7.  Відтворення обстановки і обставин події.
  8.  Обшук і виїмка.

Література.

  1.  КПК України із змінами на 01.09.2001 р.
  2.  М.М.Михеєнко та інші. Кримінальний процес. К.-1999р.
  3.  Н.В.Бахарев. Очная ставка: уголовно - процессуальные и криминалистические вопросы Казань-1982г.
  4.  Ф.В.Глазырин, А.П.Кругликов Следственный эксперимент. Волгоград 1981г.
  5.  А.А.Леви, Г.И.Пинкалев, Н.А. Селиванов Получение и проверка показаний следователем: Справочник. М.-1987г.
  6.  Пособие для следователя  под редакцией Н.А.Селиванова  Москва – 1998 г.
  7.  С.А.Шейфер Следственные действия: система и процессуальная форма. М.-1981г.

8. В.М.Тертышник Уголовный процесс. Харьков – 1999г

9.  А.Б.Соловьев  Использование  доказательств при допросе на предварительном            

    следствии.   Москва – 2001 г.

                                    

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СЛІДЧИХ ДІЙ.

Досудове слідство являє собою сукупність різноманітних процесуальних дій, тобто цілого комплексу дій органів слідства, дізнання, прокурора, пов’язаних з розслідуванням злочинів при провадженні в кримінальних справах, дій - регламентованих кримінально-процесуальним законом.

Серед визначеного кола процесуальних дій, слідчі дії за своїм змістом відрізняються в окрему групу процесуальних дій.

     Слідчі дії — це частина процесуальних дій, яка пов'язана із виявленням, фіксацією та перевіркою доказів у кримінальній справі.

Теорія кримінального процесу надає різні за своєю формою визначення цього поняття, які однак не впливають на сутність такого визначення.

Наприклад, на думку автора посібника «Уголовний процесс Россії» Громова М.О., слідчі дії – це передбачені кримінально - процесуальним законом і здійснювані з метою збирання і перевірки доказів заходи, що складаються з сукупності пошукових, пізнавальних і засвідчуваних прийомів, які обумовлені своєрідним поєднанням у кожному з них загальнонаукових методів пізнання (емпіричний та логічний) відповідаючих особливостям слідів злочину і пристосованих для ефективного виявлення, сприйняття і закріплення доказової інформації.

На нашу думку більш вдале таке визначення слідчих дій, як дії, по- перше – регламентовані нормами кримінально – процесуального права та здійснювані в межах закону уповноваженою особою (посадовою особою), по – друге дії спрямовані на отримання, дослідження, перевірку доказів, які забезпечуються примусовим характером кримінального процесу, зокрема конкретними заходами державного впливу при проведені слідчих дій, по – трете дії супроводжувальні необхідним документуванням ( складанням протоколу слідчої дії).

В стислому вигляді поняття слідчої дії, надане на початку висвітлення даного питання видається найбільш вдалим та лаконічним.  

Кримінально - процесуальний закон передбачає та регламентує проведення таких слідчих дій:

- допит (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта);

-затримання підозрюваного на підставі ст.106,115 КПК України ;

  •  очна ставка,
  •  огляд (місцевості, предметів, трупа);
  •   ексгумація трупа,
  •  освідування,
  •  пред'явлення для впізнання (осіб, предметів);
  •  пред'явлення для впізнання особи поза її візуальним спостереженням;
  •  відтворення обстановки й обставин події,
  •   обшук,
  •   виїмка;
  •  примусова виїмка;
  •  виїмка поштово-телеграфної кореспонденції;
  •  зняття інформації з каналів зв’язку;
  •  накладення арешту на майно;
  •  накладення арешту на вклади;
  •  отримання зразків для порівняльного дослідження;
  •   призначення експертизи;

     Які з цих слідчих дій і в якій послідовності будуть проведені у ході провадження в кримінальній справі, залежатиме від конкретних обставин справи і вирішуватиметься особою, що провадить розслідування, а в необхідних випадках передбачених законом, також прокурором, начальником слідчого підрозділу чи начальником органу дізнання, які мають право давати вказівки особі, що провадить розслідування, про проведення конкретних слідчих дій.

Слідчі дії, залежно від мети, яка ставиться перед ними, можуть бути такими, що спрямовані на збирання, або перевірку вже отриманих доказів.

Слід зазначити, що одна й та сама слідча дія за різних обставин справи на різних етапах розслідування злочину, може бути спрямована як на збирання нових доказів так і на перевірку вже отриманих.

   Всі слідчі дії залежно від джерел отримання доказів та  характеру одержаної інформації  можна умовно поділити на такі види:

а) основні та додаткові. Наприклад, після першого допиту свідка — очевидця розбійного нападу проводиться додатковий допит з метою з'ясування окремих обставин вчинення цього злочину;

б) первинні і повторні. Йдеться про те, що після першого допиту, огляду, обшуку тощо ця ж дія проводитиметься знову в повному обсязі;

в) невідкладні та інші. При цьому слід мати на увазі, що невідкладність проведення певної слідчої дії може виявитися не тільки на початку розслідування, а й у ході подальшого його провадження. Наприклад, підстави для проведення обшуку на квартирі знайомої обвинуваченого виникли лише після допиту самого обвинуваченого;

г) обов'язкові й необов'язкові. Обов'язковість слідчої дії може визначатися прямою вказівкою в законі, наприклад обов'язкове призначення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті або встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень ст.76 КПК, обов'язковий допит обвинуваченого у справі (ст.143 КПК), яка направляється з обвинувальним висновком до суду, тощо.

        Закон може передбачати обов'язкове проведення слідчої дії протягом певного часу після проведення попередньої процесуальної дії.

Так, допит підозрюваного проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту — не пізніше 24 годин після його затримання (ст. 107 КПК України), допит обвинуваченого — негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення (ч. 1 ст. 143 КПК України). У випадку необхідності проведення експертизи згідно з вимогами ст. 76 КПК України про що прямо вказано в законі, зокрема щодо причин смерті, також при визначенні психічного стану підозрюваного, обвинуваченого та в інших випадках.

        У решті випадків проведення слідчих дій не носить юридично обов'язкового характеру, але вони провадяться, коли є клопотання обвинуваченого чи іншого учасника процесу про виконання слідчої дії для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи, або якщо є вказівка прокурора, начальника слідчого підрозділу про проведення певної слідчої дії, коли доцільність вказівки не заперечюється посадовою особою, що здійснює провадження в справі, або є необхідність для самого слідчого з'ясувати конкретні обставини справи, що входять до предмета доказування, наприклад, призначити експертизу для встановлення факту підробки грошей, документів.

        Необов'язковість слідчої дії може визначатися також і межами доказування у кожній конкретній кримінальній справі.

Наприклад, якщо двадцять чоловік були свідками хуліганських дій підозрюваного, то не обов'язково їх усіх допитувати, в тому разі коли певна кількість свідків надасть достатню, повну інформацію по питаннях пов’язаних з обставинами злочину.

Слідчий також не зобов’язаний (ст.172 КПК України) проводити очну ставку між раніше допитаними особами, у показаннях яких є суперечності, виходячи з недоцільності такої слідчої дії при конкретних обставинах справи та враховуючи доцільність провадження слідчої дії на тому чи іншому етапу розслідування з погляду достатньої доказової бази та можливості отримання доказів з інших джерел. В даному випадку слідчій має право провести зазначену слідчу дію, а не зобов’язаний.

  

  За особливостями процесуальної форми провадження  слідчі дії можуть поділятися на такі, що провадяться:

  1.  за постановою слідчого і без неї.

 За постановою проводяться: призначення експертизи, освідування, допит особи визнаної потерпілою, допит в якості обвинуваченого, накладення арешту на майно, виїмка, обрання запобіжного заходу (крім тримання під вартою).

Без попереднього винесення постанови слідчий виконує такі слідчі дії: допити, огляди житлових приміщень у разі письмової згоди володільця, відтворення обстановки й обставин події пред'явлення для впізнання, особистий обшук особи регламентований змістом ч. 3 ст. 184 КПК України (при фізичному затриманні підозрюваного уповноваженими особами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю, або інші предмети якими можливо погрожувати іншим особам, при затриманні підозрюваного під-варту в порядку ст. 106 КПК України) та інші.

  1.   з дозволу (чи за рішенням) суду або без нього. Лише суддя своєю постановою може дозволити слідчому накласти арешт на кореспонденцію і провести її виїмку в поштово-телеграфній установі (ст. 187  КПК), обрати запобіжний захід – тримання під вартою (ст. 155 КПК), помістити обвинуваченого у відповідний медичний заклад  для проведення судово – психіатричної експертизи ( ст. 205 КПК ) . Тільки за наявності мотивованого рішення суду слідчий матиме право провести огляд житла чи іншого володіння особи ст.190 КПК,  обшук (ст.177 КПК) у житлі чи іншому володінні особи, однак, у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна, безпосереднім переслідуванням підозрюваних осіб, обшук може бути проведений без постанови судді, огляд житла чи іншого володіння в таких випадках також може бути проведений без постанови судді. В такому разі про проведення огляду, обшуку та його результати в продовж доби, з моменту проведення слідчої дії, слідчий  повідомляє прокурора.
  2.  із санкції прокурора і без санкції, та за погодженням з прокурором.

Із санкції прокурора проводиться обшук (крім житла та іншого володіння особи – ст. 177 КПК) виїмка   документів (ст. 178 КПК), які становлять державну або банківську  таємницю. Постанова слідчого про ексгумацію трупа має бути затверджена прокурором (ч. 2 ст. 192 КПК); накладення арешту на вклади, згідно  ст. 59 Закону України « Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року N 2121-111. Інші слідчі дії санкції (затвердження) прокурора не потребують. Законом також встановлене те, що разі необхідності проведення слідчих дій за рішенням суду, всі подання слідчого про проведення цих дій, необхідно погоджувати з відповідним прокурором.

  1.  за участю понятих і без них.

Ст. 127 КПК України визначає коло слідчих дій, які обов'язково проводяться в присутності не менше двох понятих ( обшук, виїмка, огляд, впізнання,відтворення обставин події, опис майна ).  

        Що ж до участі в проведенні слідчої дії освідування ( ст. 193 КПК України), поняті можуть бути залучені у разі, якщо слідчий визнає це за необхідне.

Зауважимо, однак, що одна і та ж слідча дія може при різних обставинах справи, на різних етапах провадження розслідування, на різних стадіях кримінального процесу може бути не лише слідчою дією, а і перевірочною, і з цієї точки зору – винятковою.

Виняток становила, як правило, лише перша слідча дія, огляд місця події, мета якої — виявлення і закріплення доказів. Відтепер, згідно з ч. 3 ст. 187 КПК України, до порушення кримінальної справи в невідкладних випадках може бути проведено не лише таку слідчу дію, як огляд місця події ( ст. 190 КПК), а також й такі слідчі дії, як накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку.  

СКЛАДАННЯ ПРОТОКОЛУ СЛІДЧОЇ ДІЇ

        За загальними правилами про кожну слідчу дію слідчий або особа, що проводить дізнання, складає протокол (ст. 85 КПК).

З метою спрощення роботи пов’язаної із складанням документів протоколів слідчих дій, в слідчий практиці використовуються бланки процесуальних документів, в тому числі бланки для фіксації слідчих дій.

Бланки сприяють найбільш повному відображенню всього процесу проведеня слідчої дії в протоколі, фактичним обставинам справи, у тій послідовності, яка відповідає вимогам відповідних регламентуючих слідчу дію норм закону, вимогам дотримання процесуальної форми.

Використання бланків процесуальних документів означає те, що текстова частина “ підказує “ слідчому як, за участю кого, у якій послідовності і з дотриманням яких вимог повинно проводити слідчу дію, які роз’яснення необхідно надати учасникам слідчої дії, як забезпечити реалізацію прав учасників, суб’єктів кримінального процесу.    

Поряд з письмовим документуванням широко застосовується також технічне документування, відеозапис, звукозапис, тощо. Але як виняток можливі й інші форми фіксації слідчих дій: довідка (освідування, проведене лікарем); акт (освідування, проведене судово-медичним експертом); висновок експерта (всі експертизи).

Суб’єкти проведення слідчої дії.

 Слідчі дії проводяться особою, в чийому провадженні перебуває кримінальна справа (слідчим, особою, яка проводить дізнання, або прокурором), а також можуть проводитися іншими співробітниками правоохоронних органів за окремим дорученням. Послідовність (черговість) проведення слідчих дій, їх обов’язковість або необов’язковість визначаються конкретною слідчою ситуацією та вирішуються особою, в провадженні  якої знаходиться справа, або прокурором, що здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, чи начальником слідчого відділу, здійснюючим процесуальний контроль.

Загальні правила провадження слідчих дій.

          Перед провадженням будь-якої слідчої дії слідчий повинен роз’яснити учасникам їх права й обов’язки та порядок їх реалізації.

           Учасникам слідчої дії роз’яснюється передбачена законом відповідальність за невиконання певних вимог слідчого та інші дії, що не сприяють встановленню істини(відмова від давання показань, приховування цінностей тощо).

           При проведенні слідчої дії особа, яка її проводить, зобов’язана беззаперечно додержуватись передбаченої законом процедури, забезпечувати захист прав і свобод людини, поважати її честь і гідність. Слідчий, дізнавач, прокурор, начальник слідчого відділу можуть робити тільки те і тільки в тій формі, що і як визначено законом.

       При провадженні слідчих дій необхідно забезпечити безпеку учасників процесу.

       У процесі слідчої дії слід вжити заходів щодо забезпечення нерозголошення конфіденційної інформації, захисту сфери особистого життя людини.

       Забороняються будь-які дії, що принижують честь і гідність особи, не передбачені законом засоби примусового характеру. Примусові заходи застосовуються тільки в разі крайньої необхідності і тільки в передбаченому законом порядку.

       Про провадження будь-якої слідчої дії має бути складений протокол, в якому докладно фіксується все, що відбувається, відображаються хід та результати слідчої дії.

      

До протоколу допиту додаються матеріали застосування науково-технічних засобів, як правило, звуко- або відеозапису, фотознімки, схематичні зображення предметів, місця події.

Наприклад, до протоколу огляду місця події, в більшості випадків додається, схема, у вигляді креслення, відображення схематичне місця події, з прив’язкою до місцевості, стаціонарних обьектів і таке інше, фото таблиця.

Додані матеріали підписуються, понятими, у разі їх участі в проведені слідчої дії, спеціалісти та інші.

 Складання протоколу слідчої дії має на меті: забезпечити можливість переконатися в обґрунтованості та законності проведеної слідчої дії, отже правильно вирішити питання про допустимість отриманих при цьому доказів; закріпити знайдені дані шляхом фіксації їх самих, обставин їх знайдення та відомостей, які підтверджують достовірність доказів;

ДОПИТ СВІДКА І ПОТЕРПІЛОГО

Допит свідка є найбільш поширеною слідчою дією, яка полягає в одержанні слідчим у передбаченому Законом порядку від свідка його показань про обставини, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.

Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними (ст. 68 КПК)

Не можуть бути допитані як свідки:

  1.  Адвокат та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі з приводу того, що їм довірення або стало відомо при здійсненні професіональної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професіональну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;
  2.  Захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача – про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;
  3.  Особи, які згідно з висновками судово-психіатричної або судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;
  4.  Свідок, який відповідно до ст. 52-3 цього Кодексу дає показання під псевдонімом, - щодо дійсних даних про його особу;
  5.  Особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідає по статті 52-3 цього Кодексу дає показання під псевдонімом – щодо цих даних.

       Відмовитись давати показання як свідки мають право:

  1.  Члени сім’ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;
  2.  Особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину.

       Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканості, а також представники дипломатичних представництв – без згоди дипломатичного представника.

       Дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом осіб, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитись давати показання, про що зазначається в протоколі допиту чи  в протоколі судового засідання. (ст. 69 КПК)

   Свідок викликається до слідчого, як правило, повісткою, яка вручається під розписку самому свідкові, а в разі його тимчасової відсутності — комусь із дорослих членів сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконкому селищної чи сільської Ради народних депутатів або адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою і телефонограмою, а при необхідності й особисто запрошений слідчим, наприклад, щоб приховати від обвинуваченого факт виклику свідка на допит. Допитувати свідка дозволяється як за місцем провадження досудового слідства, тобто в службовому кабінеті слідчого, так і за місцем його перебування (у лікарні, вдома, за місцем роботи, навчання або відпочинку), що може бути зумовлене хворобою, немічністю, малолітством свідка, а інколи й потребою негайного допиту.   

     Перед допитом слідчий встановлює особу свідка з перевіркою особистих документів (паспорта, військового квитка, службового посвідчення), повідомляє, в якій справі він викликаний, роз'яснює обов'язки свідка, попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 385, 384 КК, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим (підозрюваним) та потерпілим, роз'яснює право не давати показання і пояснення щодо себе, членів його сім'ї чи близьких родичів (п. 6 ст. 69-1 КПК) і пропонує розповісти все, що йому відомо про обставини, у зв'язку з якими його викликали на допит (ст. 167 КПК), у разі необхідності орієнтує, щоб той викладав події в їх хронологічній і логічній послідовності до найменших подробиць і з зазначенням інших джерел доказів, які б підтвердили його показання. Заборонено ставити питання , які містять у собі часткову відповідь чи підказку на саме запитання.

.

Показання свідка і відповіді на запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно. Скорочене, схематичне викладення показань не допускається і в тому разі, коли при допиті застосовувалися звуко- чи відеозапис і фонограма або відеокасета додається до протоколу.

   Свідок має право особисто написати свої показання але при додержанні таких умов: а) коли він сам про це просить; б) в присутності слідчого. Бажано, щоб слідчий сам заповнив анкетну частину протоколу й усно допитав свідка перед тим, як надати йому можливість самому написати показання. Про те, що показання написані свідком особисто, зазначається в протоколі допиту.

Після закінчення допиту слідчий повинен надати свідкові можливість особисто ознайомитися з його змістом або ж прочитати протокол свідкові, якщо він про це просить слідчого.

Свідок і особи, які брали участь або були присутні при допиті, мають право просити про внесення змін і поправок до протоколу. Ці зміни і доповнення заносяться   слідчим до протоколу.

Протокол підписують свідок, слідчий та особи, що були присутні чи брали участь у допиті, у тому числі прокурор, начальник слідчого підрозділу. Якщо він написаний на кількох сторінках, то свідок і перекладач підписують кожну сторінку окремо.

Виклик та допит потерпілого провадяться за правилами виклику і допиту свідка з деякими відмінностями. Так, перед початком допиту він попереджається слідчим тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК і з'ясовуються стосунки потерпілого лише з обвинуваченим або підозрюваним (ст. 171 КПК).

ЗАТРИМАННЯ І ДОПИТ ПІДОЗРЮВАНОГО

Згідно із ст. 106 КПК орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі, за наявності викладених у статті підстав

Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину належить до слідчих дій, маючи на увазі, що воно являє собою не лише короткочасний арешт особи у невідкладних випадках без санкції прокурора, але й спосіб збирання доказів.

За певних обставин протокол затримання є джерелом доказів, оскільки в ньому відображаються дані, що мають значення для справи: про місце, час і обставини затримання певної особи за підозрою у вчиненні злочину. Копія протоколу з переліком прав та обов’язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору, на вимогу прокурора  надсилаються матеріали що стали приводом для затримання. Про затримання негайно повідомляється один із родичів.

    Як і кожна слідча дія (за винятком огляду місця події), затримання підозрюваного може провадитися лише після порушення кримінальної справи. Протягом 72 годин орган дізнання звільняє  затриманого, звільняє та обирає міру запобіжного заходу не пов’язаного з триманням під вартою, доставляє затриманого до судді з поданням  про обрання арешту. У разі оскарження затримання до суду , скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання міри запобіжного заходу - арешта.Скарга розглядається з додержанням вимог ст. 165-2 КПК і за результатами розгляду суддя складає постанову про законність затримання чи про задоволення скарги.

Копія постанови направляється затриманому , начальнику місця ув’язнення , прокурору, органу дізнання. Якщо у встановлений законом строк  затримання постанова судді про обрання арешту або постанова про звільнення не надійшла до установи попереднього ув’язнення , начальником установи ця особа звільняється про що складається протокол та надсилається повідомлення органу що здійснив затримання.

   Допит підозрюваного — це слідча дія, яка провадиться з метою одержання від особи показань з приводу обставин, які стали підставою для її затримання або застосування запобіжного заходу до притягнення її як обвинуваченої, а також з приводу всіх інших обставин справи, які їй відомі (ст. 73 КПК).

   Якщо підозрюваний був затриманий або до нього за поданням слідчого, органу дізнання за згодою прокурора, або прокурора до судді згідно ст., 165-2 КПК України суддею було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його допит проводиться негайно, а при неможливості цього — не пізніше 24 годин після затримання чи взяття під варту. Неможливість негайного допиту може бути викликана не лише станом затриманого, викликаного наприклад психологічним шоком внаслідок затримання, зайнятістю слідчого або особи, що провадить дізнання, але й необхідністю виконання вимог кримінально-процесуального закону про участь у цій слідчій дії захисника.

Призначення захисника, пошук відповідної кандидатури, потребує певного часу. Треба враховувати також і ті випадки коли ініціатива в цьому питанні належить слідчому,  чи особі якій доручене провадження дізнання у справи, коли участь захисника обов’язкова, навіть коли підозрюваний, обвинувачений відмовляються від участі захисника. Цей обов’язок випливає із вимог закону.

  Згідно з ч. 2 ст. 44 КПК захисник допускається до участі у справі в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту з моменту оголошення їй протоколу затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання.

     Особа, яка провадить дізнання, і слідчий зобов'язані .до першого допиту підозрюваного роз'яснити йому право мати захисника і скласти про це протокол (ч. 2 ст. 21 КПК). Якщо підозрюваний не має захисника, але заявив клопотання про допуск захисника до участі у справі, а також у випадках, коли відмова від захисника не приймається за законом (ч. З ст. 46 КПК), особа, що провадить дізнання чи досудове слідство постановою, а суд ухвалою зобов'язані забезпечити участь захисника у допиті через адвокатське об'єднання за місцем провадження у справі ( ч. З ст. 47 КПК).    

      Перед початком допиту слідчий повинен з'ясувати анкетні дані підозрюваного (прізвище, ім'я та по батькові, рік, місяць, день і місце його народження, громадянство, національність, освіту, вид занять або посаду, місце проживання, дані про попередню судимість) і занести їх до протоколу допиту, роз'яснити йому процесуальні права, передбачені ст. 43' КПК, в тому числі право мати захисника і побачення з ним до першого допиту, і повідомити, у вчиненні якого злочину він підозрюється із зазначенням статті Кримінального кодексу, її частини, пункту, про що відмічається в протоколі допиту.

      Протокол допиту підозрюваного повинен відповідати вимогам ст. 85, 145 КПК України.

У ньому зазначаються: місце і дата проведення допиту; посада, класний чин або звання і прізвище особи, яка проводила допит; час початку і закінчення допиту, що має засвідчити виконання вимоги закону про початок допиту не пізніше 24 годин після затримання чи взяття під варту; анкетні дані підозрюваного.

Показання підозрюваного викладаються в протоколі від першої особи і по можливості дослівно.

Підозрюваний має право особисто ознайомитися з протоколом або просити слідчого зачитати його, вимагати внесення до протоколу змін 1 поправок, що є обов'язковим для слідчого. Він може скористатися своїм правом на власноручне викладення своїх показань у протоколі (ст. 146 КПК).

Підписують протокол допиту підозрюваний, слідчий та інші особи, які брали участь у допиті: прокурор, захисник, законний представник, експерт, спеціаліст, перекладач та інші можливі учасники слідчої дії. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, підозрюваний і перекладач підписують кожну сторінку протоколу.

Якщо до участі у допиті залучався перекладач, то у протоколі після анкетних даних підозрюваного необхідно записати, хто саме був запрошений як перекладач у зв'язку з тим, що підозрюваний не володіє мовою, якою провадиться розслідування, його місце проживання та роботи. У кінці протоколу підозрюваний засвідчує своїм підписом також те, що протокол з відповідної мови (української, російської) йому перекладено на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє, зауважень і доповнень щодо правильності фіксації його показань він не має.

ОЧНА СТАВКА

Очна ставка являє собою одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є істотні суперечності: ствердження однією і заперечення іншою особою одного і того ж факту, важливого для правильного вирішення кримінальної справи (наприклад, факту нанесення під час бійки удару ножем підозрюваним), значні розходження щодо ознак певного об'єкта чи суб'єкта, інших обставин справи, що входять до предмета доказування у справі: дати, часу, місця події тощо.

          Мета очної ставки — перевірка правдивості раніше одержаних показань, її можна провести між будь-якими двома раніше допитаними особами, які займають як однакове, так і різне процесуальне становище, а саме: між двома свідками, потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, між свідком і потерпілим,  свідком і підозрюваним, свідком і обвинуваченим, між потерпілим і підозрюваними, між потерпілими і обвинуваченим.

        Порядок очної ставки передбачений ст. 173 КПК. На початку очної ставки слідчий встановлює, чи знають викликані на очну ставку особи один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою.

     Особам, які викликані на очну ставку, по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначена очна ставка. Як правило, першим пропонується відповісти тому, хто, на думку слідчого, давав на допий правдиві показання.

     Отримавши відповіді від обох учасників очної ставки, слідчий має право поставити додаткові запитання, а потім дозволити їм ставити запитання один одному, якщо вони стосуються кримінальної справи або очної ставки.

     Показання, які дали учасники очної ставки на попередніх допитах, у тому числі зафіксовані за допомогою звукозапису, можна оголосити лише після дачі ними показань на очній ставці і запису їх до протоколу (ч. З ст. 173, ч. 5 ст. 851 КПК). Оголошення попередніх показань проводиться як за ініціативою самого слідчого, так і за клопотанням учасника очної ставки, але тільки в тих межах, в яких визнає за необхідне слідчий.

     У протоколі очної ставки зазначаються: місце і дата його складання; час початку і закінчення очної ставки; посада, класний чин або звання, прізвище особи, яка провела очну ставку; прізвище, ім'я та по батькові, а також процесуальне становище кожного з учасників очної ставки; Кожен з допитаних на очній ставці підписує протокол в кінці і кожну його сторінку або лише свої показання на цій сторінці. Вони мають право вимагати доповнення протоколу або внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню до протоколу. Протокол підписують також інші особи, що були присутні при проведенні очної ставки. Вони також мають право на зауваження з приводу проведення очної ставки та фіксації її ходу і результатів у протоколі.

ОГЛЯД. ЕКСГУМАЦІЯ ТРУПА

Відповідно до ст. 190 КПК огляд — це слідча дія, яка проводиться з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, що мають значення для справи. Слідчий може провести огляд місцевості, приміщення, предметів і документів, тварин, трупа. У ч. 2 ст. 190 КПК йдеться про огляд місця події. Він може охоплювати всі вищезазначені об'єкти огляду.

Огляд житла та іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого частиною п’ятої статті 177 цього Кодексу. Постанова судді оскарженню не підлягає.

У невикладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у скоєні злочину, а також за письмовою згодою володільця огляд житла та іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді.

Для проведення у невикладних випадках огляд місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за Ії заявою або повідомлення про вчинення щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події, рішення суду не потребується.

У випадках, передбачених частинами п’ятою і шостою цієї статті, слідчій в протоколі огляду обов’язково зазначає причини, що обумовили проведення огляду без постанови судді, та протягом доби з моменту проведення цієї діє повідомляє про здійсненний огляд житла чи іншого володіння особи та його наслідки прокурора, який здійснює нагляд за досудовим слідством (ст.190 КПК).

Закон не вимагає від слідчого винесення постанови про проведення огляду.

Огляд може бути первинним, повторним і додатковим.

Повторний огляд провадиться в тому разі, коли первинний огляд було проведено поверхово з об’єктивних обставин, без відповідного спеціаліста, наприклад судово-медичного експерта, або з  порушенням закону, тобто він знову провадиться в повному обсязі, з урахуванням попередніх недоліків.  Можливо огляд провадився у нічний час, що також може мати негативні наслідки щодо фіксації та адекватного відображення місця події в протоколі слідчої дії.

Додатковий огляд має місце  і тоді, коли оглядаються окремі ділянки місця події або ж окремі частини оглядуваємих предметів, наприклад певна частина пошкодженого автомобіля.

Беручи до уваги, що зволікання з проведенням огляду місця події може призвести до зміни обстановки, втрати слідів події, законодавець дозволяє його провадження навіть до порушення кримінальної справи, згідно із вимогою ч.3 ст. 190 КПК України.

У цьому разі за наявності підстав кримінальна справа порушується негайно після проведення огляду місця події.

Виявлення під час огляду слідів події, предметів, документів та з'ясування обстановки відбуваються шляхом сприйняття їх слідчим та іншими учасниками огляду за допомогою передусім органів зору, нюху, слуху, дотику, а також технічних засобів: фото-, кінозйомки, відео-, звукозапису, вимірювальних інструментів, приладів і пристосувань (щупа, трала, металошукача, ультрафіолетових освітлювачів, електрооптичних перетворювачів тощо), хімічних реактивів, які знаходяться в слідчому портфелі (чемодані).

Для участі в огляді слідчий може запросити спеціаліста (криміналіста, спеціаліста із розшуковою собакою – кінолога, судового медика або місцевого патологоанатома, кінооператора, авто техніка, товарознавця, фармацевта, художника або ін.).

Йому зобов'язані подавати допомогу в огляді також органи міліції, представники оперативних підрозділів, служби дільничних інспекторів, патрульної постової служби міліції та інші.                          

    Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, а також пред'явлення їх підозрюваному, обвинуваченому, потерпілим та іншим особам слідчий проводить на місці події, обшуку чи виїмки, а коли це неможливо, то за місцем провадження у справі, зокрема в своєму службовому кабінеті, про що складається окремий протокол огляду.

Огляд трупа слідчий зобов'язаний у всіх випадках проводити за участю спеціаліста, як правило, судово-медичного експерта, а в разі неможливості його виклику — найближчого лікаря в присутності двох понятих (ст. 192 КПК). Одночасно з оглядом трупа слідчий також оглядає виявлені при ньому речі, предмети, взупя, одяг.

Інтереси встановлення істини у справі вимагають інколи від органів досудового розслідування провести огляд (або судово-медичну експертизу чи пред'явлення для впізнання) вже похованого трупа. У цьому разі виникає потреба в ексгумації трупа ( ст. 192 КПК ). Це допускається тільки на підставі постанови слідчого, затвердженої прокурором. Труп виймається з місця поховання в присутності слідчого, судово-медичного експерта і двох понятих.

Про це складається протокол, який підписують усі ці особи. Про огляд трупа складається окремий протокол.

  Протокол огляду складається з трьох частин: вступної, описової і заключної.

У вступній частині протоколу зазначається місце і дата його складання; час початку і закінчення огляду; посада, класний чин чи звання і прізвище слідчого; поняті та інші учасники огляду і роз'яснення їм прав та обов'язків; статті КПК, згідно з якими проводився огляд і складався протокол огляду.

В описовій частині протоколу даються відомості про об'єкт огляду, його місце знаходження, особливості, виявлені сліди, а також про застосування науково-технічних засобів.

У заключній частині зазначається, що саме додається до протоколу, зауваження понятих та інших учасників огляду з приводу огляду та фіксації його результатів. Підписують протокол слідчий, поняті та інші учасники огляду.

До протоколу огляду можуть додаватися плани, схеми, креслення, фотографії, фонограми, відеокасети тощо.

Вилучені предмети, а також виготовлені копії слідів треба правильно упакувати й опечатати. На упаковці або прикріпленій до неї бирці вказується: найменування кримінальної справи, назва предмета, місце і дата його вилучення, посада і прізвище слідчого, який проводив огляд, підписи його і понятих, а також при наявності і спеціаліста.

У протоколі зазначається вид печатки (пластилінова, сургучна) і текст відтиску печатки.

ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ

Пред 'явлення для впізнання (ст. 174, 175 КПК) є слідчою дією, суть якої полягає в пред'явленні раніше допитаному свідку, потерпілому, підозрюваному або обвинуваченому людини, предмета, тварини, трупа або його частини з метою встановлення його тотожності, схожості або відмінності з об'єктом, який особа, що впізнає, сприймала раніше у зв'язку з обставинами події, яка розслідується, тобто змістом його є ідентифікація об'єкта.

     Пред'явлення для впізнання провадиться у тоді, коли допитуваний заявляє, що може впізнати особу чи предмет, які він спостерігав і пам'ятає їх відмінні ознаки (наприклад, вік людини, її зріст, колір волосся, овал обличчя, форму підборіддя, носа, губ, брів тощо). На з'ясуванні цих ознак слідчий має загострити свою увагу при проведенні допиту. Можливе пред'явлення для впізнання і тоді, коли впізнаючий на допиті називає лише загальні риси людини, яку він раніше спостерігав, але висловлює впевненість, що при пред'явленні цієї людини зможе її впізнати.

                 Найчастіше впізнання здійснюється шляхом зорових відчуттів, хоча є випадки впізнання і за ознаками усної мови, запаху, смаку.

                Доказове значення результатів пред'явлення для впізнання залежить від додержання встановлених законом умов в порядку провадження цієї слідчої дії.

        Обов'язковими умовами пред'явлення особи для впізнання є:

а) попередній допит особи, яка впізнає про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких впізнаючий бачив цю особу;

б) обов'язкова присутність двох понятих, які засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям. Перед пред'явленням для впізнання їм роз'яснюються їх права та обов'язки;

в) особа пред'являється для впізнання разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей у зовнішності і в одязі;

г) безпосередньо перед пред'явленням особи для впізнання й обов'язково у відсутності впізнаючого їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються, щоб забезпечити достовірність впізнання, виключити можливість інформування впізнаючого про місце, де розташувалася особа, що пред'являється для впізнання;

д) якщо особа пред'являється для впізнання свідку чи потерпілому, вони попереджаються перед початком пред'явлення для впізнання про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок — ще й за відмову від дачі показань;

е) роз'яснюються понятим та іншим учасникам пред'явлення для впізнання їх права робити з приводу цієї слідчої дії зауваження, які підлягають занесенню до протоколу.

       Виконавши ці умови, слідчий пропонує впізнаючому показати особу, про яку він давав показання на допиті. Якщо він впізнав когось із пред'явлених осіб, слідчий пропонує пояснити, за якими саме ознаками він її впізнав.

       На прохання особи, що впізнає, або з ініціативи слідчого положення осіб, які пред'являються для впізнання, може бути змінено. Слідчий, наприклад, пропонує їм сісти, встати, пройтись, зробити певний жест, вимовити певну фразу тощо.

      Як і при допиті, впізнаючому заборонено ставити навідні запитання, підказуючи таким чином певну відповідь.

Згідно ст. 176 КПК до осіб яких застосовані заходи безпеки учасників кримінального судочинства з метою забезпечення конфіденційності даних про особу, яка впізнає, передбачає можливість проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, про що повідомляють учасників слідчої дії.

      У разі неможливості пред'явлення для впізнання самої особи (вона померла, тяжко хвора або місце перебування її невідоме) то впізнання може проводитися за фотознімками в кількості не менше трьох і з додержанням інших викладених умов. Для цього виготовляється фототаблиця як додаток до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотокарточками: фотографії наклеюються на окремий аркуш паперу, нумеруються, скріплюються печатками. Фототаблиця підписується понятими, впізнаючим і слідчим.

        Пред'явлення для впізнання предмета (знаряддя злочину, викрадених речей тощо) проводиться з додержанням викладених вище умов і порядку.

        Згідно зі ст. 175 КПК предмет, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому серед інших однорідних предметів, тобто інших предметів має бути не менше двох. Під час попереднього допиту особи, яка впізнаватиме, необхідно з'ясувати вид і найменування речі, колір, наявність дефектів та інші особливості, а якщо це відомо особі, то і марку та розмір речі. Якщо у допитуваного зберігся паспорт або інший документ на цю річ, предмет, які розшукуються, то його слід вилучити. Тварини, за думкою більшості криміналістів і процесуалістів пред'являються для впізнання за такими ж правилами, що й предмети.

Але на нашу думку, це не вірно, хоча б у тому сенсі, що неможливо провести впізнання наприклад серед кількох ( не менше 3-х ) доберманів, чи інших тварин.

Тим більше що впізнання може бути здійснене із використанням відомих тварині команд, сигналів, від свого власника. Так що мабуть, попередня точка зору більше відповідає ситуації впізнання мертвої тварини, а це вже аналогія  із впізнанням трупу людини, що провадиться за іншими правилами.   

       Не пред'являються для впізнання предмети, які існують в єдиному примірнику, неповторні, наприклад картина великого художника, або ж не виділяються зовсім серед інших предметів, наприклад такі речовини, як цукор-пісок, зерно, нові речі серійного виробництва.

        Про пред'явлення для впізнання особи або предмета складається протокол. У ньому зазначаються відомості про особу, що впізнає, попередження свідка або потерпілого про кримінальну відповідальність за неправдиві свідчення, дані про осіб і предмети, які пред'являються для впізнання, і докладно викладаються ознаки, за якими впізнаючий упізнав особу або предмет. Протокол підписують всі особи, які брали участь у провадженні впізнання, поняті і слідчий. До нього додаються фотознімки, а також матеріали звуко- чи відеозапису.

        Для впізнання може бути пред'явлено також труп (або його частини, якщо труп розчленовано), зокрема у справі, порушеній за фактом виявлення трупа невідомого з ознаками насильницької смерті.

Труп пред'являється для впізнання як на місці його виявлення, так і в морзі. Якщо в морзі, то згідно із дослідженнями науки криміналістики, і за відповідними рекомендаціями, впізнання провадиться окремо одягу, окремо трупу.

Враховуючи специфіку цього об'єкта, його впізнання проводиться  окремо від інших трупів. Для усунення змін трупа, пов'язаних з трупними явищами, його пошкодженням під час або після вчинення злочину за допомогою судового медика може проводитися так званий «туалет» або навіть реставрація трупа.

           Протокол пред'явлення для впізнання трупа повинен оформлятися з додержанням вимог ст. 176 КПК.

ВІДТВОРЕННЯ ОБСТАНОВКИ Й ОБСТАВИН ПОДІЇ

Згідно зі ст. 194 КПК з метою перевірки й уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, обвинуваченого чи підозрюваного або даних, які одержані при провадженні огляду та інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних випадках за участю спеціаліста, свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого відтворити обстановку й умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності. Від огляду місця події ця слідча дія відрізняється передусім тим, що при огляді фіксується дійсне місце події й оглядаються виявлені речові докази у тому вигляді, в якому вони перебували на час огляду, а при ній відтворюється обстановка в такому вигляді, в якому вона постає перед слідчим з показань та інших зібраних у справі доказів, і перевіряється шляхом досліду, чи міг бути насправді певний факт, чи можливе вчинення тієї чи іншої дії в певних умовах.

         Завдання відтворення обстановки й обставин події, що включає в себе і слідчий експеримент, і перевірку показань на місці без проведення експериментальних дій, полягає у перевірці зібраних доказів, одержанні нових доказів, виявленні причин та умов, які сприяли вчиненню злочину. Відтворення за участю свідків, обвинувачених та інших допитаних раніше осіб дозволяє перевірити можливість вчинення певних дій саме даною особою і в конкретній обстановці.

          Наприклад, у справі про умисне вбивство Н. групи громадян шляхом отруєння їх талієм, миш'яком та соляною кислотою слідчий вирішив перевірити показання Н., про спосіб введення отруйних речовин у пляшки лимонаду і вина. Н-, за його проханням, були надані пляшки лимонаду, «Советского шампанського» та дві пляшки вина «Гареджі» і «Сапераві», викрутка й медичний шприц (останні були виявлені на квартирі Н.). У присутності понятих Н. викруткою акуратно, без пошкоджень відкрив металеву пробку на пляшці лимонаду, засипав туди пучку цукру (замість талію), потім закрив пробку. Викруткою акуратно розгорнув фольгу на пляшці «Советского шампанского», рукою відвернув і зняв дротове кріплення й обережно відкрив пробку. Рукою всипав у пляшку трохи цукру (замість талію) і у зворотній послідовності закрив пляшку. За допомогою викрутки відкрив пробку пляшки сухого вина, шприцом вибрав частину вина і ввів таку ж кількість води (замість соляної кислоти і розчиненого у воді миш'яку) і закрив пробку.

          При перевірці показань Н. він показав місце біля дверей квартири М., де він залишив сітку з отруєними пляшками вин.

          У протоколі відтворення обстановки і обставин події, крім загальних даних, зазначаються умови, в яких відбувалося відтворення, проведено експериментальні дії, хто їх проводив, їх кількість і результати, зауваження учасників слідчої дії, якщо вони надійшли. Право робити такі зауваження слідчий повинен роз'яснити їм до початку відтворення, як і інші права та обов'язки, а свідок та потерпілий попереджаються про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, свідок — ще й за відмову від дачі показань.

             Протокол підписують усі особи, які брали участь у відтворенні обстановки й обставин події, поняті, слідчий.

            Якщо слідчий у ході відтворення проводив заміри, складав схеми, креслення, фотографував, застосовував кіно- або відеозйомку, то відповідні матеріали додаються до протоколу (ст. 195 КПК).

             Забороняється виконання дій які принижують гідність особи та можуть бути небезпечні для ії здоров’я.

ОБШУК І ВИІМКА

Обшук — це слідча дія, яка проводиться тоді, коли слідчий має достатні підстави вважати, що знаряддя вчинення злочину, речі і цінності, набуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істини у справі, заховані в певному приміщенні або місці чи у якої-небудь особи, а також коли він має достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці переховується особа, яка вчинила злочин (ст. 177 КПК), або там знаходиться труп.

        Під достатніми підставами для проведення обшуку розуміються відомості, що містяться в показаннях свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, в протоколах слідчих дій (наприклад, у протоколі огляду місця події), заявах громадян, а також одержані в ході оперативно-розшукової діяльності.

       Виїмка як самостійна слідча дія проводиться в тих випадках, коли слідчий має точні дані про те, що предмети або документи, які мають значення для справи, знаходяться у певної особи або в певному місці (ч. 1 ст. 178 КПК).

       Обшук та виїмка є засобами збирання нових доказів та перевірки тих, що вже є в розпорядженні слідчого.

       Основна відмінність між обшуком і виїмкою полягає в тому, що при обшуку предмети і документи розшукуються і вилучаються, а при виїмці тільки вилучаються. До того ж обшук може проводитись і щодо предметів, які точно не відомі слідчому, а виїмка — тільки щодо  відомих слідчому предметів і документів, які знаходяться у певної особи або в конкретному місці.

          За своїм об'єктом обшук поділяється на три види:

обшук приміщення (жилих будинків, квартир; службових і.виробничих приміщень підприємств, установ, організацій; комор, сараїв, погребів та інших сховищ), обшук місцевості (саду, городу, подвір'я, ділянок лісу, поля тощо) та обшук особи (особистий обшук). Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали  справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову  про відмову в проведенні обшуку. Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову  в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня ії винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду  (ст.349 КПК ).

        У невідкладних випадках, пов’язаннях із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які подоорюються у вчинені злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначають причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії, слідчій направляє копію протоколу обшуку прокурору.

        Без винесення постанови обшук особи можна проводити у трьох випадках (він пов'язаний з проведенням іншої дії): 1) при затриманні особи за підозрою у вчиненні злочину; 2) при взятті особи під варту; 3) при наявності достатніх даних вважати, що особа, перебуваючи в приміщенні або в іншому місці, де проводиться обшук або виїмка, ховає при собі предмети чи документи, які мають значення для справи (ч. 2 ст. 184 КПК). В інтересах успішного проведення обшуку чи виїмки слідчий, згідно з ч. З ст. 193 КПК, має право заборонити особам, які перебувають у приміщенні або зайшли туди під час обшуку чи виїмки, виходити з цього приміщення і спілкуватися між собою або з іншими особами до закінчення їх проведення.

У всіх інших випадках особистий обшук проводиться з додержанням вимог ч. 1 ст. 184 КПК.

Виїмка, за загальним правилом, провадиться за постановою слідчого. Санкція прокурора або його заступника необхідна для проведення виїмки документів, які становлять державну таємницю (ст. 178 КПК). Для накладення арешту і виїмки кореспонденції в поштово-телеграфних установах (ст. 187 КПК) слідчий має одержати  постанову судді, що разом з вимогою закону про виїмку цієї кореспонденції в присутності не сторонніх осіб, а двох представників цієї установи, повинно гарантувати особу від необґрунтованого обмеження її конституційного права на таємницю листування, телеграфної та іншої кореспонденції.

Крім викладених, кримінально-процесуальний закон передбачає ще й інші умови та порядок проведення обшуку і виїмки, які забезпечують здійснення права на недоторканність житла та інших прав і законних інтересів громадян.

Обшук і виїмка повинні проводитись, як правило, вдень, а вночі як виняток, коли можливе знищення, приховування або переховування розшукуваних предметів, або коли особа, яка вчинила злочин, може втекти (ст. 180 КПК).

Слідчий зобов'язаний забезпечити присутність при проведенні обшуку і виїмки двох понятих і особи, у якої провадиться обшук чи виїмка, або дорослих членів сім'ї, а при їх відсутності — представника житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів (ст. 181 КПК). У разі потреби він може залучити до участі в проведенні обшуку чи виїмки спеціаліста, а також працівників органів внутрішніх справ — для подання організаційної й технічної допомоги, а також свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого — для впізнавання і відбору предметів і документів, які розшукуються і підлягають вилученню.

Перед початком обшуку або виїмки слідчий зобов'язаний пред'явити особам, які займають приміщення, або представнику підприємства, установи чи організації, де проводиться обшук або виїмка, постанову і запропонувати добровільно видати зазначені в постанові предмети і документи, а також вказати місце, де переховується особа, що вчинила злочин. У разі відмови виконати цю вимогу слідчий проводить обшук або виїмку примусово. При відсутності осіб, які займають приміщення, постанова пред'являється представнику житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів (ст. 181 КПК).

Обшукуваним, понятим та відповідним представникам слід роз'яснити їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій, які підлягають занесенню до протоколу (ст. 181 КПК).

Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. Однак при цьому він повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів (ст. 183 КПК).

Під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні (ст. 185 КПК). . При обшуку і виїмці можуть бути вилучені тільки предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації майна. Предмети та документи, вилучені законом з обігу (зброя, на яку немає дозволу, вибухівка, сильнодіючі отруйні речовини тощо), підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи.

Всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред'явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису із зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути на місці обшуку або виїмки упаковані й опечатані (ст. 186 КПК).

Другий примірник протоколу обшуку або виїмки, а також другий примірник опису вилученого вручаються особі, у якої проведено обшук чи виїмку, а при  відсутності — повнолітньому члену сім'ї або представнику житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів або ж представнику підприємства, установи, організації.

     За наявності у протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за слідством (ст. 189 КПК).

     Додаткові гарантії від незаконного проведення обшуку і виїмки закон передбачає стосовно деяких категорій громадян. Так, згідно зі ст. 27 Закону «Про статус народного депутата України» взагалі не допускається обшук, огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення депутата, а огляд, обшук і виїмка в житлі судді чи службовому приміщенні, в особистому чи службовому транспорті, особистий обшук судці, огляд чи виїмка його речей і документів — тільки з санкції Генерального прокурора (п. 4 ст. 13 Закону «Про статус суддів» ).

      Без згоди Верховної Ради України не може бути підданий обшуку Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ч. З ст. 20 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини»).

       Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню (ч. 2 ст. 10 закону «Про адвокатуру»).

         Обшук і виїмка у приміщеннях  дипломатичних представництв, а також приміщеннях, в яких проживають члени цих представництв та їх сім'ї, що користуються правом дипломатичної недоторканності, можуть провадитися тільки за згодою дипломатичного представника, яка запитується через Міністерство іностраних справ України (ст. 182 КПК).

     За наявності такої згоди обшук і виїмка в цих приміщеннях проводяться обов'язково в присутності прокурора і представника МЗС, що  відповідає положенню  Віденської конвенції про дипломатичні зносини, яка закріплює недоторканність приміщень дипломатичних представництв, предметів їх обстановки та іншого майна, що там знаходиться, а також засобів пересування від обшуків, реквізиції, арешту і виконавчих дій.

Аналогічні гарантії містить ст. 6 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року.

      Протокол обшуку і протокол виїмки стануть джерелами доказів тільки в тому разі, коли буде додержано процесуальний порядок провадження цих слідчих дій, а самі вони будуть оформлені відповідно до вимог ст. 85, 188 КПК.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

25284. Екзистеційна філософія у Східній Європі 25 KB
  Достоєвський. Достоєвський виступає проти будьякого насильства навіть якщо воно від імені Бога і проповідує шлях добровільного служіння людям задля досягнення земного раю . Достоєвський був палким прихильником релігії бо вважав що вона повністю ґрунтується на моральних мотивах а нерелігійне раціональне ставлення до світу провокує вседозволеність та аморалізм. Але Достоєвський розуміє релігію специфічно.
25285. Релігієзнавство як самостійна дисципліна гуманітарного знання встановлюється у другій половині ХІХ століття 38.5 KB
  Лише значні доробки в інших сферах знання щодо питання релігії сприяли постановці суто релігієзнавчих проблем. В контексті Просвітництва акумулювалася концепція яка стає відомою під назвою концепція природної релігії€ обмеженої лише розумом. Досвіди раціонального осмислення релігії які з’явилися у появі філософії релігії. Перші автори які торкалися проблеми релігії і їх дослідження з’являються в ХХІ ст.
25286. Проблема сутності релігії, її визначальні характеристики. Специфіка релігійного світосприйняття 29 KB
  Специфіка релігійного світосприйняття Походження слова релігія€: 1 Цицерон виводив релігію із relegere перечитувати перебирати. У нього релігія – це начитаність знання на відміну від неуцтва; 2 Лактанцій виводив назву релігія€ від основи ligo зв’язувати скріплювати сполучати. Релігія у нього – це зв’язок між Богом і людиною; 3 Августин – від основи religo поєднувати союз між двома істотами. Релігія розуміється як союз Бога із занепалою людиною.
25287. Віра і релігійна віра. Психологічні аспекти осягнення феномену віри 28.5 KB
  Віра і релігійна віра. Психологічні аспекти осягнення феномену віри Поняття віра€ є полісемантичним багатозначним. Віра – це особливого роду суб’єктивний акт те як ми віримо. У змістовному відношенні виділяють: 1 етичну віру віра довір’я; напр.
25288. Вчення про Бога: теїзм, деїзм, пантеїзм 28.5 KB
  Вчення про Бога: теїзм деїзм пантеїзм Теїзм від грецького theos бог – релігійнофілософське вчення яке визнає існування Бога як надприродної істоти що наділена розумом і волею і таємничим чином впливає на всі матеріальні та духовні процеси. На відміну від деїзму теїзм стверджує безпосередню участь Бога в усіх світових подіях а на відміну від пантеїзму відстоює існування Бога поза світом і над ним. deus – бог – вчення яке визнає існування Бога в якості першопричини світ який потім розвивається за своїми власними законами. деїзм...
25289. Аналіз доказів буття Бога 32.5 KB
  Аналіз доказів буття Бога Особливості доказів буття Бога: 1 на думку богословів кожен доказ без інших не може бути взятий; 2 вони є непрямими; 3 всі докази не стверджуються з логічною необхідністю вони лише вірогідні. Якщо Бог сукупність всіх досконалостей то суди входить досконалість як Буття а отже Бог існує. Все що ми мислимо – то є буття. Кант: з поняття Бога не можна вивести буття Бога бо вони протилежні одне одному.
25290. Зв’язок української філософії з політикою українізації. „Поворот” на філософському фронті України та його наслідки 26.5 KB
  Поворот€ на філософському фронті України та його наслідки. У ній активну участь взяли письменники та літературні діячі України. Зеров відзначає той факт що відбувається відродження шляхом повернення України до Заходу тобто через відновлення віковічних зв'язків з Західною Європою. У столиці тогочасної України у Харкові відбувається організаційне оформлення ідей та позицій.
25291. П.Копнін – засновник київської світоглядно-гносеологічної школи 29.5 KB
  Копнін – засновник київської світоглядногносеологічної школи Павло Копнін 19221971. Основні праці Копніна: Боротьба матеріалізму та ідеалізму€ канд. Копніна був найпліднішим у його творчості. Починаючи з Копніна в Україні виникає нове культурне явище.
25292. Основні напрямки філософських пошуків В.Шинкарука 33 KB
  Радіщева€ дисертація Людина та світ людини€ Соціальноісторичні та світоглядові аспекти філософських категорій€. В своїй дисертації Шинкарук висловлює такі думки: людина є внутрішня€ та зовнішня€ де перше визначає друге; зовнішня натура як ієрогліф€ внутрішньої; вирішальна значущість внутрішнього світу людини який уможливлює поставлення себе над усіма випадками€; принцип самопізнання як наріжний для людини; обмеженість опосередкованості розуму та переваги безпосереднього спілкування€ з духовним світом. Відповідно...