6785

Загальні питання ергономіки. Ергономічний аналіз технологічного процесу по виготовленню певного об’єкта

Контрольная

Архитектура, проектирование и строительство

Загальні питання ергономіки. Ергономічний підхід до організації праці. Ергономічний аналіз технологічного процесу по виготовленню певного об’єкта. Загальні питання ергономіки. На даний час, ергономіка являє собою достатньо розвинен...

Украинкский

2013-01-08

74.34 KB

232 чел.

Загальні питання ергономіки.

2.Ергономічний підхід до організації праці.  

3.Ергономічний аналіз технологічного процесу по виготовленню певного об’єкта.

1.Загальні питання ергономіки.

На даний час, ергономіка являє собою достатньо розвиненою наукою, яка має свій предмет та методи дослідження. На основі ергономічних досліджень розробляються вимоги до об’єктів технологічної діяльності, з урахуванням, так званого «людського фактору».

Ергономіка (від грецького означає: ergon – робота, nomos - закон) – це науково-технічна та науково-експериментальна дисципліна, що досліджує психофізіологічні фактори взаємодії людини і техніки в умовах єдиної системи «людина – машина». Мета ергономіки – зниження до мінімуму негативного впливу умов праці на психофізіологічний стан людини та її працездатність.

Дані науки ергономіці спираються на дані фізіології, психофізіології і психології та визначають де які вимоги, щодо форми об’єктів проектування та особливостей технологічних процесів їх виготовлення. Більш за все, ці вимоги стосуються до об’єктів, які функціонують у сфері виробничої діяльності людей, тобто станкам, верстатам, пультам керування тощо.

Ергономічні вимоги безпосередньо пов’язані з естетичним вимогами, а тотожно з вимогами економіки та технології. Тому ергономічне дослідження об’єктів технологічної діяльності являється вагомою частиною процесу дизайн-проектування. Існують чотири групи ергономічних показників, за якими здійснюються ергономічні дослідження технологічних об’єктів та оцінюється якість продукції: гігієнічні, антропометричні, фізіологічні і психофізіологічні, психологічні.

Гігієнічні показники визначаються рівнями освітленості, вентиляції, вологості, запиленості, температури, радіації, токсичності, шуму, вібрації тощо.

Антропометричні показники визначаються відповідністю об’єкту розмірам та формі тіла людини (таблиця…), розподілу маси тіла, урахуванням розмірів голови і кісті руки (таблиця…). Антропометрична відповідність характеризується довільним визначенням параметрів конструкції відносно анатомічних особливостей тіла людини, його розмірів, можливостей руху, з урахуванням робочого положення та принципами користування виробами у процесі експлуатації.

Таблиця 

Антропометричні параметри людини, які використовуються в ергономіці (см)

№ поз.

на мал.

Поза, параметр тіла людини, що вимірюється вимирювання

Параметри

чоловіків

Параметри

жінок

Використання в ергономіці

1

Стоячі довжина тіла (зріст)

167,8±5, 8

156,7±5,7

Визначення висоти верстата при роботі у позі стоячі, визначення висоти робочого приміщення

2

Довжина тіла з витягнутої рукою у верх

213,8±8, 4

198,±7,6

Визначення зони досяжності по вертикалі, з метою розташування органів керування

3

Дельтоідна ширина плеча

44,5+2,2

41,8±2,4

Визначення параметрів робочого місця

4

Довжина руки витягнутої у перед (редуцір)

64,2±3,3

59,3±3,1

Визначення зон досяжності по глибіні

5

Довжина руки, витягнутої у бік (редуцір)

62,2±3,3

56,8+3,0

Визначення зон досяжності по глибіні

6

Довжина плеча

32,7±1,7

30,2±1,6

Визначення висоти розташування органів керування и висоти робочої поверхні

7

Довжина ноги

90,1±4,3

83,5±4,1

Визначення висоти розташування органів керування и висоти робочої поверхні

8

Довжина бедра

Визначення висоти розташування органів керування и висоти робочої поверхні

9

Висота очей стоячі

155,9±5, 8

145,8±5,5

Визначення висоти робочої поверхні та розташування засобів індикації, зон огляду

10

Висота плечової точки

137,3+5, 5

128,1±5,2

Визначення висоти робочої поверхні та висоти розташування органів керування

11

Висота долонної точки

51,8±3,5

48,3±3,6

Визначення зони охоплення

12

Сидячі довжина тіла

130,9+4, 3

121,1+4,5

Вибір висоти верстатів, верстаків, вибір висоти кабін у машинах, комбайнах, тракторах тощо

13

Висота очей від підлоги

И8,0±4, 3

109,5±4,2

Визначення висоти робочої поверхні, розташування сигналізації, засобів індикації

14

Висота плеча від підлоги

100,8+4,

2

92,9+4,1

Визначення висоти робочої поверхні, зони керування важелями

15

Висота ліктя від підлоги

65,4±3,3

60,5±3,5

Визначення висоти робочої поверхні, зони керування важелями

16

Висота колін

50,6±2,4

46,7±2,4

Визначення висоти робочого стільця

17

Довжина тіла над сидінням

88,7±3,1

84,1+3,0

Визначення висоти верстата, органів керування, засобів індикації

18

Висота очей над сидінням

76,9±3,0

72,5+2,8

Розташування органів керування, засобів індикації, висоти робочої поверхні

19

Висота плеча над сидінням

58,6±2,7

56,0±2,7

Розташування органів керування, визначення висоти робочої поверхні

20

Висота ліктя над сидінням

23,2±2,5

23,5±2,5

Розташування підлікотникив, визначення висоти робочого місця

21

Довжина передпліччя ,руки (редуцір)

36,4±2,0

33,4±1,8

Визначення зони досяжності по глибині розмірів робочого місця

22

Довжина витягнутої руки

104,2±4, 8

98,3±4,7

Розташування органів ручного керування

23

Довжина бедра

59,0±2,7

56,8+2,8

Визначення розмірів сидіння

Таблиця

Основні розміри кісті руки людини

Позначення

Розміри, см

найбільший

середній

найменший

А

Б

В

Г

Д

20

9

12,1

7,8

7,3

18,5

8,2

11,2

7,3

6,6

17

7,6

9,9

6,8

5,8

Рис.  Основні антропометричні розміри людини.

Фізіологічні та психофізіологічні показники визначаються відповідністю конструкції об’єктів проектування наступним можливостям людини: силовим, енергетичним, фізіологічним і психофізіологічним (зоровим, слуховим, нюховим, дотиковим та смаковим).

Психологічні показники конструкції виробу визначаються відповідністю навиків людини (вже закріплених та тих, що вперше  формуються) із сприйняття та переробки інформації. Психологічна відповідність визначається особливостями відчуттів людини.

На стадії виконання проектної пропозиції, виконується попередній ергономічний аналіз об’єктів. Стадія ескізного проекту характеризується пошуковим етапом ергономічної обробки конструкції, на якому, як правило, розглядають декілька варіантів рішень.

На даному етапі дизайнер повинен провести ретельний ергономічний аналіз аналогів та прототипів об’єктів проектування, а також детальний аналіз конкретних специфічних умов його функціонування (див попередній парагарф).

На пошуковому етапі, дизайнер визначає перші варіанти кольорового рішення об’єктів технологічної діяльності. Тому ергономічне дослідження на включає узгодження кольорового рішення з психофізіологічними даними сприйняття людиною кольору та кольорової гармонії, з урахуванням умов мікроклімату приміщень різного призначення (виробничого, суспільного, навчального, побутового тощо). Корекція кольорового рішення здійснюється з метою створення позитивного емоційного стану людини. Ергономічне дослідження на даному етапі тісно пов’язане з формоутворенням об’єкту проектування.

На етапі художньо-конструкторського –  компонування – враховуються та використовуються усі дані, яки були отримані у процесі аналізу прототипів та у результаті пошукового етапу. Крім того, враховуються попередні варіанти кольорового рішення та їх зв'язок з формою об’єкту проектування, тому, що колір дозволяє відокремити або згладити деякі функціональні елементи форми.

Єдність ергономічних та художньо-конструкторських рішень – найважливіша умова успіху процесу проектування, створення засобів виробництва та предметного середовища, яке відповідає вимогам «людського фактору».

2.Ергономічний підхід до організації праці.  

Термін “ергономіка” був прийнятий в Англії у 1949 p., коли група англійських учених започаткувала Ергономічне дослідницьке товариство.

Ергономічний підхід до вивчення трудової діяльності не дублює дослідження, що проводяться в галузі психології, фізіології і гігієни праці, а спирається на них та доповнює їх.

При вдосконаленні трудових процесів необхідно передусім забезпечити вимоги фізіології праці — економію не тільки часу, а й нервової енергії та фізичних зусиль, тобто того, що сприятиме зниженню втоми.

Проектування раціональних трудових процесів є важливим напрямом удосконалення організації праці та підвищення її продуктивності. Під трудовим процесом розуміють сукупність дій працівника, спрямованих на створення певного виду продукції або надання послуги. Основним елементом трудового процесу є операція. Під операцією розуміють закінчений виробничий процес з обробки предмета праці на одному робочому місці. Сукупність трудових рухів, які виконуються без перерви одним чи кількома робочими органами працівника, називають трудовою дією. Сукупність трудових дій, поєднаних одним цільовим призначенням, називають трудовим прийомом.

Важливою умовою проектування раціональних трудових процесів є визначення кількості і структури операцій, з яких складається процес праці, залежно від його рівня механізації, технології, спеціалізації і поділу.

Проектування і раціоналізація власне трудових операцій полягає не у механічному поєднанні елементарних трудових рухів і дій з метою скорочення часу на їх виконання, а у злитті їх в єдину систему за законами виробничої доцільності.

Доведено, що мінімізація часу на виконання трудових рухів не завжди доцільна, оскільки часто призводить до невиправданого збільшення трудових витрат працівника і зрештою до зниження ефективності праці.

Таким чином, саме раціоналізація покладена в основу трудових операцій і процесів.

Кожний трудовий рух може бути охарактеризований у механічному, психологічному і фізіологічному аспектах.

З механічного погляду рухи характеризуються траєкторією, швидкістю, темпом, силою. Ці показники вирізняються великою варіантністю залежно від характеру трудового процесу. Так, траєкторія рухів у лічильника точних приладів мінімальна, у коваля — максимальна.

З погляду психології трудові рухи класифікують залежно від мети, яка досягається в результаті їх виконання:

• основні — мінімально необхідні для досягнення мети трудової діяльності;

• коригуючі — уточнюють основні рухи;

• додаткові — не стосуються основного завдання, але необхідні у зв'язку з побічними факторами;

• аварійні — додаткові, необхідні для ліквідації аварійної ситуації, дуже важливі;

• зайві — заважають виконанню попередніх чотирьох груп рухів у досягненні мети.

З погляду фізіології трудовий рух є руховим умовним рефлексом, а  трудова операція як сукупність рухів і дій є системою умовних рефлексів — динамічним робочим стереотипом. Рухова дія — це сукупність пов'язаних компонентів рухових реакцій, що потребують динамічних і статичних зусиль.

Рухи окремих частин тіла людини характеризуються певними  швидкісними параметрами, тобто для кожної групи м'язів є свій оптимум швидкості та величина зусиль, що дає найбільший трудовий ефект.

Недовантаження м'язів, як і перевантаження, негативно впливає на функціонування рухового апарату людини. Швидкість рухів залежить від силових резервів організму, тривалості та їх характеру, а також від напряму та траєкторії. Швидкість горизонтальних рухів більша, ніж вертикальних.

Важливими характеристиками рухів є їх ритм і темп. Під ритмом розуміють закономірне чергування в часі окремих рухів і пауз між ними. Темп — кількість окремих рухів за одиницю часу.

Витрати енергії на виконання рухів у різних площинах і різними ланками рухового апарату неоднакові. Точність рухів найбільша в оптимальній зоні. Тому рухи необхідно обмежувати у просторі, щоб вони виконувалися у межах поля зору та оптимальної фізіологічної рухливості кінцівок.

Економічність трудових рухів досягається за рахунок симетричного розміщення рук і ніг працівника відносно вертикальної осі тіла. Будь-яке зміщення траєкторії рухів потребує додаткового напруження м'язів для підтримання робочої пози.

Таким чином, фізіологічними принципами раціоналізації трудових рухів  є:

• правильне використання активних і пасивних сил;

• плавність рухів;

• безперервність рухів;

• овальність траєкторії рухомих ланок;

• помірний діапазон рухів;

• поєднання роботи обох рук;

• виключення зайвих рухів, економія рухів;

• ритмічність;

• обмеження статичних навантажень;

• рівномірний розподіл навантажень на аналізатори.

Фізіологічні принципи раціоналізації трудових рухів лежать в основі проектування раціональних трудових процесів, операцій та прийомів. Для цього вибирають робочу позу, яка відповідає характеру виконуваної роботи, вимогам фізіології і антропометричним даним працівника, визначається стійкість положення стоячи і сидячи, нахили і повороти корпусу і голови, статичні напруження.

Будь-яка робоча поза людини є такою формою фізіологічної активності, яку О. О. Ухтомський назвав оперативним спокоєм. На практиці це означає, що стабільність і стійкість пози пов'язані не з нульовою активністю організму, а з готовністю до термінової, ефективної, завчасно запланованої робочої дії. У процесі виробничої діяльності були емпірично знайдені такі робочі пози, які найкраще відповідають мобілізації уваги та м'язової сили для розв'язання визначених трудових завдань. Виробнича доцільність робочої пози визначається специфікою виробничого процесу та технікою, пристосованою до нього, а фізіологічна раціональність — фізіологічними умовами. Найважливіші з них:

• зручність для розвитку необхідних для роботи м'язових зусиль;

• зручність для виконання точних і швидких дій руками;

• мінімальні витрати енергії;

• максимальна виробнича результативність рухів. Основними вимогами раціоналізації робочих поз є:

• забезпечення вільних маніпуляцій;

• зручне розташування органів управління обладнанням;

• раціональний процес трудових рухів;

• забезпечення вимог фізіології праці.

Зміст комплексу заходів з раціоналізації робочих поз залежить від конкретного робочого місця та змісту трудового процесу. Розрізняють такі робочі пози: стоячи та сидячи.

Робота сидячи потребує меншого напруження м'язів, зменшує гідростатичний тиск, отже, створює менше навантаження на серцево-судинну систему.

Виконання роботи сидячи створює сприятливі умови для високої точності робочих рухів. Крім того, це положення не дає змоги розвинути велику силу м'язів — маса переміщуваного вантажу не повинна перевищувати 5 кг.

Положення стоячи порівняно з положенням сидячи викликає напруження більшості м'язів, потребує додаткових витрат енергії (на 10 відсотків), ускладнює кровообіг. Робота м'язів спрямована на утримання центра ваги, який переміщується під впливом руху, а також розташування окремих ділянок тіла, оскільки їхні центри ваги не співпадають з центром ваги тіла.

Водночас кожна з робочих поз має свої переваги. Так, робоча поза стоячи забезпечує працівникові максимальний огляд робочої зони пересування, можливість робити великі м'язові зусилля. У позі сидячи забезпечується найбільша точність і швидкість рухів.

Раціональним є чергування робочих поз. Для працівників розумової праці можна рекомендувати працювати більш тривалий час стоячи, періодично використовуючи стілець для відпочинку. Для працівників, що виконують легкі ручні операції, бажано організовувати роботу в основному сидячи, чергуючи її з нетривалими періодами роботи стоячи.

Важливе значення для високої продуктивності праці людини має раціоналізація робочого місця. Під робочим місцем розуміють частину виробничої площі, оснащену всім необхідним для виконання певного завдання. У проектуванні та організації робочого місця мають брати участь фізіологи праці, технологи, психологи, гігієністи праці та інші допоміжні служби.

Основні вимоги до організації робочого місця:

• на робочому місці постійно має бути все необхідне для безперервної та високопродуктивної роботи;

• територія робочого місця має бути такою, щоб працюючий у нормальних умовах виробничого процесу не робив жодного зайвого руху і у той самий час був вільний в кожному виробничонеобхідному русі;

• для економії часу та зусиль працівника кожний елемент оснащення робочого місця має бути розташований на місці його безпосереднього застосування;

• кожний елемент робочого місця має бути раціонально розташований відносно інших елементів та працюючого, щоб він міг будь-коли легко дістати будь-яке знаряддя;

• точка функціонування та лінії руху працівника мають бути визначені ретельно, з урахуванням умов економії часу, зусиль і вимог фізіології праці.

Удосконалення робочого місця здійснюється на основі антропометричних даних, даних біомеханіки та даних про перебіг психофізіологічних процесів на основі відчуття комфорту. Детальніше ці питання вивчають у курсі "Психофізіологія праці", "Організація праці".

Щоб робоче місце було зручним, воно має відповідати антропометричним даним працюючого. Середні антропометричні дані обчислюють за великою кількістю вимірювань основних антропометричних показників різних груп населення. Вони використовуються при конструюванні робочих місць на виробництві. За антропометричними даними виокремлюють дві основні зони виконання трудових операцій — максимальну та оптимальну зони досяжності рук.

Раціональне планування робочого місця має забезпечити найкраще розміщення знарядь і предметів праці та оргтехніки. Площа робочого місця має бути такою, щоб працівник не робив зайвих рухів і не відчував незручності під час виконання роботи.

Робочі зони називають моторним полем, його також потрібно враховувати при плануванні робочих місць, зважаючи водночас на фізіологію рухів людини.

Моторне поле — простір робочого місця, в якому здійснюються рухові дії людини.

Максимальна зона досяжності рук — це частина моторного поля робочого місця, обмеженого дугами, що описуються максимально витягнутими руками при русі їх у плечовому суглобі. Оптимальна зона — частина моторного поля робочого місця, обмеженого дугами, що описуються передпліччями при рухах у ліктьових суглобах з опорою в точці ліктя і з відносно нерухомим плечем.

Важливою характеристикою робочого місця є рівень робочої поверхні, на якій виконуються основні операції. Висота робочої поверхні визначає робочу позу і зрештою продуктивність праці. При низько розташованій робочій поверхні працівникові доводиться сильно нахилятися, а при надмірно високому рівні робочої поверхні — витягувати руки вгору і підніматися навшпиньки. В обох випадках створюються незручні робочі пози, які визначають низьку продуктивність праці, значне напруження м'язів, підвищені енерговитрати тощо.

Оптимальна висота робочої поверхні визначається характером виконуваної роботи і, зокрема, її складністю та точністю. При роботі стоячи, яка потребує значних зусиль, висота робочої поверхні має становити 700-800 мм, а при точних роботах — 1200-1300 мм. У зв'язку з тим, що антропометричні показники коливаються у великих межах, оптимальним є зміна висоти робочої поверхні. Коли це неможливо, використовують підставки для ніг (при роботі стоячи) та регулюється висота сидіння (за умов роботи сидячи).

Особливо точні і делікатні роботи, які потребують напруження зору, повинні виконуватися сидячи, і тому слід забезпечувати оптимальну висоту робочої поверхні. Для виконання ручних операцій сидячи без особливого напруження зору оптимальна висота робочої поверхні від підлоги має становити 700-750 мм, для точних робіт (монтаж дрібних деталей, верстатні роботи тощо) — 835-905 мм.

Для сприятливого функціонування органу зору має значення кут сприйняття зорового сигналу.

Найкраще його сприйняття спостерігається в межах кута доступного зору простору (до 15°). Об'єкт спостереження в цих умовах сприймається центральним зором. У цій зоні повинні розташовуватися найважливіші засоби інформації, які часто використовуються. Відносно сприятливе сприйняття зорової інформації зберігається в межах кута близько 30°.

Оскільки при роботі сидячи частина передпліччя піднята вгору, а м'язи верхніх кінцівок і пояса перебувають у стані напруження, слід передбачити рухомі підлокітники. Для забезпечення зручної пози сидячи і стоячи має бути досить простору для ніг: при роботі стоячи не менше 150 мм завглибшки і заввишки і 530 мм завширшки, сидячи — не менше 650 мм завглибшки і заввишки і 500 мм завширшки.

При організації робочого місця для виконання роботи сидячи велике значення має конструкція сидіння. Робочі стільці залежно від їх призначення можуть мати різні форми сидіння, спинки, підлокітників.

Проте загальною вимогою до них є висота, яка регулюється (від 380 до 420 мм). Ширина сидіння коливається від 400 до 420 мм, форма сидіння залежить від характеру роботи. Так, для роботи з клавішними пристроями робоче сидіння має бути з невеликим нахилом назад. При складальних роботах з малими фізичними зусиллями доцільнішим є пласке горизонтальне сидіння. Для водіїв передбачається м'яке сидіння.

До психофізіологічних показників належать також естетичні фактори. Як свідчить практика, на підприємствах, де проведені заходи з технічної естетики, значно покращились умови праці, зменшилася кількість випадків виробничого травматизму у 2-3 рази, а в окремих місцях навіть у 4-5 разів. Тому оцінка рівня естетичної культури виробництва з позицій охорони праці орієнтує враховувати у планах соціального розвитку підприємства та у підсумках трудової діяльності наступні характеристики:

- естетичний стан території, виробничих приміщень, застосування функціональних естетичних елементів для запобігання нещасним випадкам, а також спеціальних засобів естетичного впливу для зняття психічного напруження (кімнати психологічного розвантаження, лазні-сауни, гігієнічні душові, молочні бари тощо).

Таким чином, ергономічний підхід до раціоналізації трудової діяльності полягає у комплексному підході, який спирається на дослідження у сфері психології, фізіології, організації праці, біомеханіки, естетики праці.

Вивчення та раціоналізація професійних поз та рухів потребує знань різних антропометричних показників, які використовують конструктори та дизайнери при конструюванні обладнання, пультів управління, параметрів робочого місця, робочих меблів тощо.

3.Ергономічний аналіз технологічного процесу по виготовленню певного об’єкта.

Для проведення ергономічного аналізу виробу необхідна система, яка дозволила б конструктору грамотно здійснити такий аналіз у кожному конкретному випадку.

В даний час ергономічний аналіз стає необхідним етапом конструювання самих різних промислових виробів. Ергономічна якість устаткування, тобто технічній частині системи "чоловік – техніка - середовище", можна визначити як сукупність властивостей техніки, відповідних властивостям людини, що виявляються в процесі трудової діяльності. Рівень ергономічної якості вказує на міру цієї відповідності, він встановлюється в ході ергономічної оцінки устаткування.

При ергономічній оцінці промислових виробів використовуються певні схеми такої оцінки. Найбільш вдалою є схема під назвою «Ергономічні контрольні карти». Вона затверджена II міжнародним конгресом з ергономіки (ФРН, 1964 р.).

Згадані контрольні карти призначені для конструкторів і дизайнерів.

Будь-яке ергономічне дослідження повинне починатися з аналізу діяльності людини і функціонування системи « людина – машина (техніка, предмет)». Особливе значення має ергономічний аналіз трудової діяльності, в ході якого складається її характеристика, – профессиограмма. Профессиограмма включає ті вимоги, які пред'являє діяльність до технічних засобів і психофізіологічних властивостей людини.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30760. Прогревные методы зимнего бетонирования. Режимы электропрогрева. Область применения 18.23 KB
  Подведение электрической энергии к бетону: Пластинчатые электроды 2фазы Полосовые электроды 2 фазы сквозной прогрев 3 фазы – периферийный прогрев Стержневые электроды 3 фазы в виде плоских групп3 фазы – одиночные стержневые Струнные 2 фазы – по периметру.
30761. Анализ доходов организации, направления его совершенствования 396 KB
  Рыночная экономика определяет конкретные требования к системе управления организациями. Необходимо более быстрое реагирование на изменение хозяйственной ситуации с целью поддержания устойчивого финансового состояния и постоянного совершенствования продаваемого продукта в соответствии с изменением конъюнктуры рынка.
30762. Индукционный метод прогрева. Прогрев греющим проводом. Греющая опалубка 16.25 KB
  Прогревные – основаны на введение тепла в бетон в процессе его твердения: электропрогрев электрод греющий провод индукция термоактивная опалубка воздухопрогрев инфракрасный тепляки паропрогрев. Сущность метода искусственного прогрева и нагрева заключается в повышении температуры уложенного бетона до максимально допустимой и поддержании её в течении времени за которое бетон набирает критическую или заданную прочность. Искусственный прогрев и нагрев бетона применяют при бетонировании конструкции с модулем поверхности больше или...
30763. Бетонирование с использованием химических добавок 15.91 KB
  вва введённые в бетон ускоряют процесс твердения в начальный период выдерживания бетона. За счет ускорения твердения бетона можно снизить расход цемента пара увеличить оборачиваемость форм. Такие добавки как хлорид кальция хлориднитритнитрат кальция хлорид алюминия сульфат натрия при естественном твердении бетона при положительной температуре увеличивают скорость набора прочности в 3–4 раза что позволяет через 24 часа с момента окончания формования получать бетон с 50–60 отпускной прочностью. Применение бетонов с противоморозными...
30764. Состав и структура комплексного процесса монтажа сборных конструкций 15.4 KB
  Монтаж – совокупность технологических процессов связанных с доставкой конструктивных элементов установкой и закреплением. Процессы: Подготовительные: А доставка и складирование Б укрупнительная сборка В подготовка конструкции к монтажу Основные : А подготовка места установки Б строповка В подъём и установка в проектное положение Г временное закрепление Двыверка Е окончательное закрепление Методы монтажа техническое решение определяющее способ возведения конструкции и последующей сборки: По степени укрупнения: А поэлементный –...
30765. Транспортирование сборных конструкций в монтажную зону. Приём сборных конструкций на объекте 14.84 KB
  транспортирование сборных конструкций в монтажную зону. Приём сборных конструкций на объекте. Доставка сборных конструкций на строительный объект может осуществляться: водным железнодорожным автомобильным транспортом. Доставка конструкций на объекты удаленные от транспортных магистралей может применяться с помощью вертолетов.
30766. Складирование и хранение сборных конструкций 14.9 KB
  Складирование и хранение сборных конструкций. В зависимости от принятой организации монтажных работ складирование сборных конструкций может осуществляться на промежуточной площадке или непосредственно у монтируемого объекта в зоне действия монтажного крана. На промежуточный склад обычно доставляют металлоконструкции когда площадку этого склада используют для укрупнительной сборки конструкций. Площадь складов строительных конструкций состоит из грузовой площадки занятой конструкциями и оперативной занятой проходами проездами местами...
30767. Подготовка строительных конструкций к монтажу. Монтажная оснастка 15.46 KB
  Подготовка строительных конструкций к монтажу. При подготовке к монтажу железобетонных конструкций внешним осмотром проверяют нет ли на них сколов бетона и трещин исправны ли монтажные петли. При подготовке к монтажу стальных конструкций также проверяют их состояние и геометрические размеры. Если отклонения элементов конструкций от проектных форм и геометрических размеров превышают нормы допустимые СНиП Несущие и ограждающие конструкции конструкции монтировать не разрешается.
30768. Основные монтажные процессы 14.75 KB
  1 подготовка элемента к монтажу 2 строповка – крепление к крюку крана 3 подъём перемещение установка в проектное положение 4временное закрепление 5выверка 6окончательное закрепление Подготовка конструкции к монтажу: проверка состояния нанесение осевых рисок на конструкцию и на место установки обустройство конструкции монтажной оснасткой закрепление расчалок распорок навесных лестниц оттяжек монтажное усиление конструкции укрупнительная сборка на земле сооружается блок из отдельных конструктивных элементов уменьшает...