67850

Підсудність та попередній розгляд справи суддею

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Правосуддя як окремий вид державної діяльності й основний засіб реалізації судової влади полягає у розгляді і вирішенні окремих кримінальних, цивільних та адміністративних справ різними ланками судової системи судів загальної юрисдикції.

Украинкский

2014-09-15

115 KB

0 чел.

Одеський державний університет внутрішніх справ

Кафедра кримінального процесу

Лекція  Тема  15

Підсудність та попередній розгляд справи суддею

                                 

 

                                                                     Підготував

                                                                  начальник кафедри

                                                                            кримінального процесу

                                                                               полковник міліції

                                                                                 С.М. Смоков

Обговорено та схвалено

На засіданні кафедри

  “листопада 2008 р.

                                                              Одеса 2008

ПЛАН:

  1.  Поняття і значення підсудності.
  2.  Попередній розгляд справи суддею,  визначення поняття стадії кримінального процесу.
  3.  Питання, які з’ясовуються при попередньому розгляді справи суддею, суть і значення цієї стадії.
  4.  Порядок попереднього  розгляду справи суддею.
  5.  Рішення, які приймаються   в стадії попереднього розгляду справи суддею.

ЛІТЕРАТУРА:

Конституція України 1996 р.

Кримінально-процесуальний кодекс України станом на 2002 р.

Кокорев Л.Д. Участники правосудия по уголовным делам. Воронеж, 1971.

Ликас А.П. Культура правосудия. М., 1990.

Михеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право. К., 1993. С.83-132.

Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 2т. М., 1970. Т.2

Загорский Г.И. Судебное разбирательство по уголовному делу. М.,1985

Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. К.,1989

Чеджемов Т.Б. Судебное следствие. М., 1979.

С.А.Бандурка, С.В. Слінько « Судебное производство по уголовным делам» Харьков 2000 г.

Ю.М. Грошевой Нове у кримінально процесуальному законодавстві України. Харків -“Право” 2002 р.С.70-79.

Гусев Л.Н. Подсудность уголовных дел. М., 1955.

Гусев Л.Н. Подследственность и подсудность в советском уголовном процессе. М., 1974.

Бажанов М.И. Предание суду в советском уголовном процессе. Харьков, 1965.

Гальперин И.М., Лукашевич В.З. Предание суду по советскому уголовно-процессуальному праву. М., 1965.

Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. Харьков, 1979.

Михайлова Т.А. Предание суду в советском уголовном процессе. М., 1981.

Настольная книга судьи. М., 1972.

ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ ПІДСУДНОСТІ

Правосуддя як окремий вид державної діяльності й основний засіб реалізації судової влади полягає у розгляді і вирішенні окремих кримінальних, цивільних та адміністративних справ різними ланками судової системи судів загальної юрисдикції.

Відповідно до ст.18 Закону України від 7 лютого 2002 р. ”Про судоустрій України” систему загальних судів України складають місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний суд України. Останній є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції

Військові суди належать до загальних судів та здійснюють правосуддя в Збройних силах України та інших військових формуваннях створених відповідно до закону ( військові збори та інше).

Новелою є те, що не всі суди судової системи судів загальної юрисдикції можуть розглядати справи по першій інстанції, це стосується зокрема Апеляційного суду України, Касаційного суду України, Верховного суду України

Місцеві загальні суди ( районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів) є судами першої інстанції, які розглядають справи, віднесені процесуальнім законом до їх підсудності. Суддя місцевого суду ( ст.23 Закону України “ Про судоустрій України) здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом, забезпечує належну організацію розгляду справ, контроль за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, постановлених під його головуванням.

Компетенція військових судів гарнізонів охоплює справи про злочини осіб, які мають звання до підполковника, капітана 2 рангу включно ( ст. 36 КПК України ).

Апеляційний суд (областей, міст Києва і Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові апеляційні суди регіонів ) діє в складі судової палати по цивільних та кримінальних справах. Даній ланці судової системи підсудні кримінальні справи про злочини проти основ національної безпеки ( ст. 109 -  114 КК України ), про злочини які караються довічним позбавленням волі. У випадках особливої складності, важливості справи,  підсудної місцевому суду, апеляційний суд може прийняти її до свого провадження( ст. 25 Закону про судоустрій…ст. 34 КПК).

Підсудність це сукупність передбачених законом юридичних ознак і властивостей злочину, кримінальної справи, а у деяких випадках особи, яка скоїла злочин, згідно з якими, кримінально-процесуальний закон визначає, яка ланка судової системи судів загальної юрисдикції повинна розглядати справу по першій інстанції.

При визначенні підсудності законодавець відносить до властивостей справи ознаки самого складу злочину, суб’єкта злочину, місце вчинення злочину, а також зв’язок кримінальних справ між собою. Відповідно до вказаних ознак, вирішується питання про підсудність кримінальної справи.

ВИДИ ПІДСУДНОСТІ

Вирішення питання про підвідомчість кримінальної справи судові ще не дає відповіді на те, який конкретно суд має її розглянути і вирішити по суті. Тому виникає необхідність розмежувати повноваження різних ланок судової системи, а також окремих судів кожної ланки на здійснення правосуддя в конкретних кримінальних справах. Таке розмежування проводиться за допомогою правил про підсудність.

Визначити підсудність означає встановити суд, який уповноважений законом вирішити конкретну кримінальну справу.

Практичне значення правил про підсудність полягає в тому, що чітке, юридичне обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи сприяє: 1) швидкому, всебічному і повному розгляду кримінальної справи з урахуванням її конкретних особливостей та з найменшими затратами державних коштів; 2) здійсненню принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, врахуванню специфіки окремих категорій злочинів (наприклад, військових) та характеру діяльності окремих посадових осіб (суддів, парламентаріїв); 3) підвищенню виховного значення правосуддя; 4) забезпеченню реалізації права обвинуваченого на компетентний суд у його справі. Власне, з допомогою правил про підсудність реалізується одне з невід'ємних прав людини — право на розгляд і вирішення кримінальної справи щодо неї компетентним судом, тобто тим судом, до підсудності якого належить дана справа (ст. 7 Загальної декларації прав людини). Підсудність кримінальних справ має бути чітко регламентована законом, і обвинувачений вправі знати, який суд у відповідності з законом уповноважений розглянути його справу. Такий підхід виключає суб'єктивізм посадових осіб (прокурорів, суддів)

При визначенні підсудності окремої кримінальної справи конкретному судові перелічені ознаки кримінальної справи послідовно оцінюються судом як окремо так і в їх сукупності.

В залежності від перелічених ознак закон встановлює такі види підсудності: 1) родову (предметну); 2) спеціальну(персональна);

3) територіальну (місцеву); 4) за зв'язком справ.

Родова (предметна) підсудність визначається родом (видом) та характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. За цією ознакою розмежовуються повноваження кожної ланки судової системи як суду першої інстанції. Родова підсудність визначається прямою вказівкою закону про віднесення певних категорій кримінальних справ до розгляду і вирішення їх судом окремої ланки. Так, згідно зі ст. 33 КПК районному, міському, міжрайонному (окружному) суду — основній ланці в системі судів загальної юрисдикції — підсудні всі кримінальні справи, за винятком справ, які підсудні вищестоящим судам і військовим судам. У виключних випадках при особливій складності чи важливості  кримінальної справи, підсудній місцевим судам  ( районному, міському і т.і.) прокурор АРК, області, міст Києва та Севастополя, військовий прокурор ( на правах прокурора області) та їх заступники, мають можливість направити справу до розгляду відповідно Верховному Суду Автономної Республіки Крим, обласному, Київському або Севастопольському міським судам, воєнному суду  регіону, Воєнно-Морських Сил (ч.3 ст.232 КПК України)

Спеціальна підсудність за чинним законодавством України визначається перш за все особливостями суб'єкта злочину, а в окремих випадках і місця вчинення злочину. Такий вид підсудності стосується кримінальних справ про злочини військовослужбовців та військовозобов’язаних під час проходження ними військового збору, а також про злочини, вчинені працівниками особливо режимних об'єктів, суддями та народними депутатами України. Спеціальна підсудність — це перш за все підсудність апеляційного суду і військових судів. Апеляційному суду, що діє лише як суд першої інстанції, підсудні кримінальні справи про злочини, вчинені на  режимних об'єктах, розташованих на території України. Військовим судам, зокрема, підсудні справи про: всі злочини, скоєні військовослужбовцями Збройних Сил, Національної гвардії, Прикордонних військ, Служби безпеки України та інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України і Президентом України, а також військовозобов'язаними під час проходження ними військових зборів; шпигунство; злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені особами начальницького складу виправно-трудових установ; злочини, вчинені певними категоріями осіб, що визначаються законодавством України У межах спеціальної підсудності можна виділити персональну підсудність, яка визначається виключно особливостями суб'єкта вчинення злочину.

За чинним законодавством персональна підсудність встановлена стосовно військовослужбовців (з урахуванням займаної посади та військового звання), суддів всіх систем судів та народних депутатів України. Правила про персональну підсудність мають своєю метою забезпечити найбільш кваліфіковане і неупереджене правосуддя і є додатковою гарантією недоторканності представників законодавчої та судової влади.

Відповідно до ст. 36 КПК військовим судам гарнізонів як судам першої інстанції за персональною ознакою підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполковника чи капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня.

Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил України як судам першої інстанції підсудні: 1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника чи капітана першого рангу; 2) справи про злочини осіб, які займають посади від командира полку, командира корабля першого рангу і вище, а також осіб рівних їм за службовим становищем; 3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

. Кримінальні справи про злочини, вчинені суддями Конституційного суду України, будь-якого загального чи арбітражного суду розглядаються по суті відповідно Верховним Судом Автономної Республіки Крим, апеляційним, Київським і Севастопольським міськими судами, військовим судом регіону чи Військово-Морських Сил України. При цьому конкретний суд (за територією) визначається Головою Верховного Суду України або його заступником, але справа не може розглядатись тим судом, у якому працював обвинувачений (ч. 5 — 7 ст. 13 Закону про статус суддів).

Кримінальні справи про злочини народних депутатів України за персональною ознакою підсудні Верховному Суду України (ч. 4 ст. 27 Закону про статус народного депутата України).

Територіальна (місцева) підсудність визначається місцем скоєння злочину. За територіальною ознакою визначають, якому конкретно з однойменних судів (судів однієї ланки) підсудна дана справа. За загальним правилом, кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено досудове розслідування в даній справі (ст. 37 КПК).

Підсудність за зв 'язком справ визначається можливістю об'єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у скоєнні одного або декількох злочинів, які (справи) підсудні за територіальною, родовою чи персональною ознакою різним судам. Цей вид підсудності визначається за такими правилами: 1) у разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення двох і більше осіб у вчиненні декількох злочинів, коли ці справи підсудні двом чи кільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство чи дізнання(ст. 39 КПК). При визначенні підсудності у зазначеній ситуації повинні враховуватися такі обставини, як: місце проживання більшості обвинувачених, потерпілих чи свідків; забезпечення найбільшої повноти і об'єктивності дослідження обставин справи; забезпечення максимального виховного впливу від розгляду і вирішення справи; 2) якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам, то справа розглядається вищестоящим з цих судів (ч. 1 ст. 40 КПК); 3) якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військовий суд (ч. 2 ст. 40 КПК); 4) при обвинуваченні групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом (ч. З ст. 40 КПК).

ПЕРЕДАЧА СПРАВИ З ОДНОГО СУДУ ДО ІНШОГО

Вирішуючи питання в першій судовій стадії кримінального процесу, при попередньому розгляді справи суддею, суддя  насамперед визначає, чи підсудна дана справа суду, на розгляд якого вона надійшла від прокурора або з іншого суду (ст. 242 КПК). При цьому може виникнути питання про передачу її в інший суд. Така ситуація має місце в двох випадках: 1) якщо кримінальна справа непідсудна даному суду; 2) якщо її доцільно розглянути в іншому суді, якому вона, як правило, непідсудна.

Встановивши, що кримінальна справа непідсудна даному суду, суддя виносить постанову про направлення її за підсудністю. Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявлена вже в судовому засіданні, то суд продовжує її розгляд, коли це не може завдати шкоди повноті й об'єктивності дослідження обставин справи. За протилежних умов — припиняє розгляд справи і надсилає її за підсудністю, про що суддя виносить постанову (ст. 41 КПК). У випадку виявлення в судовому засіданні, що справа підсудна вищестоящому суду або військовому суду, суд повинен надіслати її за підсудністю (ч. З ст. 41 КПК). Передача до нижчестоящого суду справи, початої розглядом у судовому засіданні вищестоящого суду, взагалі не допускається (ч. 4 ст. 41 КПК). Ці винятки з правил про підсудність спрямовані на усунення тяганини і пов'язаної з нею затримки розгляду і вирішення справи по суті пред'явленого обвинувачення.

Передача кримінальної справи від одного суду, якому вона підсудна, до іншого однойменного суду допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні також за мотивами доцільності. Така передача, на думку законодавця, допускається з метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також виховного впливу судового розгляду. Це має місце тоді, коли більшість свідків у справі знаходиться на території діяльності іншого однойменного суду або коли там проживає чи працює обвинувачений (ч. 1 ст. 38 КПК).

Спір між судами про територіальну підсудність конкретної кримінальної справи заборонений законом (ст.42 КПК), щоб не допустити тяганини в ї розгляді. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого у встановленому порядку (ст.38-41 КПК), повинна бути прийнята останнім до свого провадження. Суд не вправі відмовитись від розгляду направленої йому справи, якщо такий розгляд буде в межах його повноважень, як не вправі приймати до свого провадження справу, розгляд якої буде перевищенням його компетенції.

СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ СТАДІЇ ПОПЕРЕДНІЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДДЕЮ

З моменту надходження справи з обвинувальним висновком до суду бере свій початок нова стадія кримінального процесу — ПОПЕРЕДНІЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДДЕЮ.

Суть її полягає в тому, що суддя одноособово,  в розпорядчому засіданні вивчає матеріали справи і, не вирішуючи наперед питання про винність обвинуваченого у скоєнні злочину, з'ясовує у встановленому процесуальним законом порядку наявність або відсутність достатніх фактичних і юридичних підстав для розгляду справи в судовому засіданні. Встановивши, що у справі стосовно обвинуваченого зібрано достатньо доказів для розгляду її по суті і досудове розслідування проведено з дотриманням усіх вимог закону, суддя виносить постанову про призначення справи  до судового розгляду (ст. 245 КПК). З цього моменту  обвинувачений стає підсудним. Отже, у стадії віддання до суду не вирішується питання про доведеність вини обвинуваченого. Воно є компетенцією лише суду і вирішується ним на засадах гласності, усності, безпосередності і змагальності в наступній стадії процесу — стадії судового розгляду. Призначення ж до суду має значно вужче завдання — на підставі зібраних у справі матеріалів попередньо з'ясувати: чи зібрано в справі достатньо доказів для повного і всебічного встановлення всіх обставин, які входять до предмета доказування (ст. 23, 64, 433 КПК), і в першу чергу стосовно обвинуваченого, щоб поставити його в становище підсудного і розглянути в судовому засіданні справу по суті пред'явленого обвинувачення та чи ці докази належать до кримінальної справи і є допустимими; чи дотримані вимоги закону щодо забезпечення процесуальних прав обвинуваченого та інших учасників процесу, і в першу чергу права на захист; чи проведено  розслідування у суворій відповідності із законом; чи немає у справі обставин, які виключають провадження у кримінальній справі (ст. б КПК)

Таким чином, попередній розгляд справи суддею є контрольною стадією стосовно досудового розслідування і підготовчо-ортанізаційною щодо судового розгляду справи. Вона посідає важливе місце у системі стадій кримінального процесу. Й основне призначення полягає в тому, щоб не допустити до судового розгляду неповно розслідуваних справ, а також справ, розслідування яких проводилося з порушенням вимог матеріального і процесуального закону. Цим самим віддання до суду стимулює якісну слідчу і судову діяльність, попереджує необґрунтоване притягнення до кримінальної відповідальності і засудження обвинуваченого.

Значення стадії  полягає також і в тому, що в ній остаточно визначаються межі майбутнього судового розгляду: судовий розгляд буде проводитись лише щодо обвинувачених, відданих до суду, і тільки стосовно того обвинувачення, за яким вони віддані до суду (ст. 275 КПК).

Питання, які з’ясовуються при попередньому розгляді справи суддею, суть і значення цієї стадії.

У судовому засіданні зобов'язані вирішити дві групи питань. Одні з них пов'язані з перевіркою матеріалів досудового розслідування та й з'ясуванням наявності чи відсутності фактичних і юридичних підстав для віддання кожного обвинуваченого до суду і винесення справи на судовий розгляд (ст. 237 КПК), другі — з підготовкою справи до розгляду в судовому засіданні (ст. 253 КПК), після того, як буде прийнято рішення про призначення справи до судового розгляду.До першої групи належать зазначені нижче питання, які необхідно вирішити в даній стадії, причому ці питання з'ясовуються суддею у тій послідовності, в якій вони викладені в законі. Розглянемо зміст цих питань.

Чи підсудна дана справа суду, на розгляд якого вона надійшла (п. 1 ст. 237 КПК)? Якщо після одержання справи суддя  дійде висновку, що вона не підсудна даному суду, або з метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також виховного впливу судового розгляду її доцільно передати на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків, то приймається рішення, про направлення її за підсудністю відповідно до вимог ст. 38, 41 та ч. З ст. 249 КПК..

Чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги закону про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист 

Йдеться про додержання під час дізнання та  слідства процесуальних прав підозрюваного й обвинуваченого і в першу чергу права мати захисника та побачення з ним до першого допиту (ст. 21, 43, 431 КПК).

 При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, у разі, коли особа, яка провадить дізнання, або слідчий порушили зазначені вимоги закону і за наявності заяви підозрюваного чи обвинуваченого на побачення з захисником допитали його без участі останнього, на ці показання не можна посилатись у вироку на підтвердження винності підсудного. Органи розслідування повинні забезпечити право названих осіб вільного вибору захисника. Оскільки законом не обмежена кількість захисників, на запрошення підозрюваних чи обвинувачених, а також їх родичів чи законних представників до участі в справі може бути допущено декілька захисників. У випадку відмови від захисника, суддя  під час віддання до суду зобов'язаний перевірити, чи ця відмова відповідала дійсному волевиявленню підозрюваного або обвинуваченого, чи була вимушеною або кимсь ініційованою. Чи, відмовляючись від захисника, вони мали на увазі самостійно здійснювати свій захист, чи бажали замінити наявного захисника іншим. В останньому випадку необхідно надати їм таку можливість у встановленому законом порядку (ч. З ст. 47 КПК). Якщо обвинувачений заявив під час ПОПЕРЕДНЬОГО  РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДДЕЮ клопотання про допуск захисником до участі у справі близького родича, опікуна або піклувальника (ч. 1 ст. 44 КПК), суддя вирішує його відповідно своїм рішенням (постановою).

З'ясовуючи назване питання, суддя зобов'язаний також перевірити, чи було вжито органами досудового розслідування всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявлення як тих обставин, що викривають, так і тих, що виправдовують обвинуваченого, а також обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (ст. 22 КПК).

 Чи немає у справі підстав для її закриття або зупинення (п. 2 ст. 237 КПК)? Перелік підстав для закриття кримінальної справи міститься в ст. 6—10 КПК. Якщо буде встановлена хоча б одна з обставин, перелічених у вказаних кримінально-процесуальних нормах,  розпорядчому засіданні  суддя закриває кримінальну справу. Встановивши, що підстави для закриття справи відсутні, суддя  має з'ясувати, чи на момент віддання до суду немає підстав для зупинення кримінальної справи (ст. 249 КПК). За наявності останніх суддя зупиняє провадження у справі.

Чи зібрані необхідні докази для розгляду справи в судовому засіданні (п. З ст. 237 КПК)? Необхідною і достатньою для розгляду справи в судовому засіданні є така сукупність зібраних органами розслідування доказів, дослідження якої в судовому засіданні дасть можливість судові правильно вирішити справу по суті пред'явленого обвинувачення. Докази в цій стадії перевіряються лише з точки зору їх належності, допустимості і достатності для розгляду справи в судовому засіданні. Вирішуючи питання про достатність доказів, судця (суд) не зумовлює при цьому, який вирок — обвинувальний чи виправдувальний — буде винесений у судовому засіданні, а лише з'ясовує, чи зібрано достатньо доказів для того, щоб можна було призначити справу до розгляду

. Якщо суддя дійде висновку, що зібраних органами розслідування доказів вини обвинуваченого недостатньо, то в залежності від того, чи є можливість добути додаткові докази і чи ця можливість може бути реалізована самим судом, справа може бути повернута суддею  на додаткове розслідування.

Чи притягнуті до відповідальності всі особи, які зібраними у справі доказами викриті у вчиненні злочину Принцип всебічності, повноти й об'єктивності дослідження обставин справи (ст. 22 КПК) вимагає від органів  розслідування і суду встановити всіх осіб, винних у скоєнні злочину. Тому, в разі встановлення, що не всі особи, які викриті у вчиненні злочину, притягнуті до участі у справі як обвинувачені, суддя  має право прийняти одне з таких рішень: 1) виділити справи щодо таких осіб в окреме провадження і передати їх прокурору для проведення досудового слідства; 2) повернути всю справу прокуророві для проведення додаткового розслідування, якщо окремий розгляд справи щодо інших осіб неможливий, оскільки негативно позначиться на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження обставин справи та її вирішенні. Аналогічна ситуація має місце і в тому випадку, коли обвинуваченому не пред'явлено обвинувачення в усіх вчинених ним злочинах.

Чи правильно кваліфіковані дії обвинуваченого за статтями кримінального закону При цьому в практиці можуть виникнути різні ситуації. Наприклад, дії обвинуваченого, на думку судді, слід перекваліфікувати на статтю кримінального закону з більш суворою санкцією. Інша ситуація — на статтю, яка передбачає суттєво інші фактичні обставини в порівнянні з пред'явленим обвинуваченням. Нарешті — на статтю з менш суворою санкцією без зміни при цьому формулювання обвинувачення. У таких ситуаціях, переконавшись у необхідності змінити кваліфікацію дій обвинуваченого, суддя чи суд у перших двох випадках зобов'язаний повернути справу на додаткове розслідування. Щодо зміни обвинувачення на статтю з менш суворою санкцією суд у розпорядчому засіданні чи суддя одноособове вправі сам зміниш кваліфікацію дій обвинуваченого, оскільки Його право на захист і правове становище при цьому не погіршується, а навпаки — поліпшується

У випадку, коли прокурор змінив обвинувачення, застосувавши кримінальний закон про менш тяжкий злочин або виключив з обвинувального висновку окремі пункти обвинувачення без істотної його зміни за фактичними обставинами (ч. 2 ст. 231 КПК), а суддя вважає, що такі зміни є необґрунтованими, то справа підлягає направленню на додаткове розслідування. (ч. 1 ст. 218 КПК) на слідчого покладається обов'язок роз'яснити обвинуваченому право заявити клопотання про розгляд його справи в суді першої інстанції одноособове суддею чи колегіальне судом у складі трьох суддів у вищезазначеному випадку. Чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу (п. 3 ст. 237 КПК)? Обвинувальний висновок складається органами досудового слідства чи прокурором відповідно до вимог ст. 223, 224 КПК. Він повинен бути послідовним, доказовим, не мати суперечностей і недопустимої натуралізації опису злочинних дій, що виключає можливість їх публічного оголошення. Невиконання цих вимог може стати підставою для повернення справи суддею прокуророві для складання нового обвинувального висновку або усунення допущених порушень кримінально-процесуального закону відповідно до вимог ст. 230 КПК.

Чи немає підстав зміни відмови запобіжного заходу  щодо обвинуваченого (п. 4 ст. 237 КПК)? Перевірка законності й обґрунтованості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу здійснюється відповідно до вимог ст. 148—165-2, 434, 436 КПК. При цьому суддя може змінити запобіжний захід як на менш, так і на більш суворий, обрати його, якщо він раніше не обирався чи був скасований, або скасувати його.

Чи було додержано під час  провадження дізнання або  слідства інших вимог Кримінально-процесуального кодексу 

З'ясовуючи це питання, суддя має встановити, чи не було допущено під час досудового розслідування відхилень від вимог кримінально-процесуального закону, а якщо вони мали місце, то який характер (істотний чи неістотний) вони носять.

За наявності істотних процесуальних порушень, тобто таких, які призвели до обмеження гарантованих законом прав учасників процесу або інакше можуть перешкодити судові об'єктивно, повно та всебічно розглянути справу і винести законний і обґрунтований вирок, призначення справи до розгляду у суді не може відбутись. Постановою судді справа у такому випадку має бути повернута на додаткове розслідування. Встановлення ж неістотних процесуальних порушень, які не потягли і не могли потягти за собою загальних неправильних висновків органів розслідування і прокурора, не є перешкодою. Питання про істотність допущеного порушення кримінально-процесуальної форми і про вплив його на загальні висновки слідчого і прокурора вирішується у кожному конкретному випадку відповідно до вимог ст. 370 КПК. В разі виявлення порушень кримінально-процесуального закону з боку органів розслідування чи прокурора суддя вправі винести на їх адресу окрему постанову відповідно до вимог ч. 2 ст. 232 КПК.

При позитивній відповіді на перелічені в ст. 242 КПК питання суддя  переходить до розгляду другої групи питань, пов'язаних з підготовкою справи до її розгляду в судовому засіданні. При цьому вони вирішують такі питання:.   Про участь захисника в судовому засіданні у випадку якщо участь обов’язкова(п. 1 ст. 253 КПК). Дане питання вирішується суддею до правил, які містяться в ст. 44—47 КПК. Обвинуваченому не можна відмовити в клопотанні про допуск до участі в справі обраного саме ним захисника. Замінити одного захисника іншим можна лише за клопотанням або за згодою обвинуваченого. У тих випадках, коли участь у справі захисника, якого обрав обвинувачений, неможлива, суддя або суд мають право запропонувати обвинуваченому запросити іншого захисника або призначити йому захисника через відповідне адвокатське об'єднання. При відмові обвинуваченого від захисника суддя (суд) має з'ясувати, чи не є відмова від захисника вимушеною, наприклад унаслідок відсутності коштів для оплати послуг адвоката тощо.

 Про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо цивільний позов не був заявлений на досудовому слідстві (п. 4 ст. 253 КПК). Відповідно до ч. З ст. 28 КПК цивільний позов у кримінальній справі може бути пред'явлений з моменту порушення кримінальної справи і до початку судового слідства. Отже, коли цивільний позов не був пред'явлений під час розслідування, потерпіла особа вправі пред'явити його у судовій стадії. Перевіривши його, суддя вирішує питання про визнання потерпілої фізичної чи юридичної особи цивільним позивачем. При цьому, коли матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочином, д силу закону несе не обвинувачений, а інші фізичні чи юридичні особи, то суддя зобов'язаний притягнути цих осіб до участі у справі як цивільних відповідачів, прийнявши про це відповідне рішення (постанову, ухвалу).

  Про список осіб, що підлягають виклику в судове засідання (п. 5 ст. 253 КПК). Список осіб, що підлягають «виклику в судове засідання, є одним із додатків до обвинувального висновку, який складає слідчий і затверджує прокурор, або до протоколу про вчинення правопорушення у справах з протокольною формою досудової .підготовки матеріалів. Проте цей список для суду не є обов'язковим. Вирішуючи це питання, суддя  має пам'ятати, що своєчасний і успішний розгляд справи можливий лише за умови, що в судове засідання будуть викликані і з'являться всі особи, від яких повною мірою залежить встановлення істини у справі.

Осіб, які викликаються в судове засідання, можна поділити на дві групи. Перша з них об'єднує осіб, що обов'язково викликаються в судове засідання. До них слід віднести обвинуваченого (підсудного), потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача та їх представників, а також батьків або інших законних представників неповнолітнього підсудного. Всі ці особи є рівноправними учасниками судового розгляду, мають у процесі свій власний або представлений інтерес і наділені необхідними процесуальними правами для його досягнення.

До другої групи входять такі суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності, як свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, представники служби у справах неповнолітніх, представники підприємств, установ організацій, коли йдеться про неповнолітнього підсудного. Виклик цих осіб провадиться з урахуванням значення їх участі у справі для правильного її вирішення. Тому суддя вправі як розширити доданий до обвинувального висновку список свідків за власною ініціативою чи клопотанням учасників процесу, так і звузити його. Таке ж право надано йому і щодо названих представників. У всіх випадках, коли висновок експерта має істотне значення для правильного вирішення справи, він повинен бути викликаний до суду. При цьому не має значення, чи провадилась експертиза на досудовому розслідуванні, чи її проведення планується лише в судовому засіданні. В останньому випадку експерт може брати участь у дослідженні обставин справи, які стосуються предмета експертизи, тільки після винесення судом у судовому засіданні ухвали про призначення експертизи у відповідності з вимогами ст. 310 КПК.

Про витребування додаткових доказів (п. 5 ст. 253 КПК). Це питання суддя  вирішує як за власною ініціативою, так і за клопотанням учасників процесу. Додаткові докази можна отримати шляхом виклику в судове засідання додаткових свідків, витребування речових доказів і документів тощо. При цьому необхідно мати на увазі, що призначення експертизи в стадії віддання до суду не допускається. Якщо під час розслідування експертиза стосовно обставин, встановлення яких вимагає спеціальних знань, не проводилася, суддя зобов'язаний вирішити питання про можливість проведення відповідної експертизи під час судового розпишу або про повернення справи на додаткове розслідування. Лише у справах, які порушуються за скаргою потерпілого, коли необхідне не медичне освідування, а експертне дослідження, рішення про призначення експертизи може бути прийняте суддею шляхом винесення постанови.     Про клопотання, заявлені обвинуваченим, його захисником чи законним представником, потерпілим або його представником (п. 6 ст. 253 КПК). Правом заяви клопотань наділені не тільки названі, а й інші учасники процесу, зокрема цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники. Незалежно від форми за явлення (усної чи письмової) клопотання мають бути мотивованими. Найчастіше вони стосуються витребування додаткових доказів, повернення справи на додаткове розслідування або її закриття, про зміну запобіжного заходу щодо обвинуваченого тощо. Відмова в задоволенні клопотань, заявлених на попередньому розслідуванні, не є перешкодою для за явлення їх у стадії віддання до суду. Суддя повинен уважно їх вивчити і задовольнити, якщо вони є обґрунтованими і спрямовані на забезпечення повного, всебічного й об'єктивного дослідження обставин справи та реалізацію процесуальних прав учасників процесу. У разі необхідності особи, які заявили клопотання, можуть бути викликані для дачі пояснень до судді.

Про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні (п. 10 ст. 253 КПК). При вирішенні цього питання суддя зобов'язаний керуватися вимогами ст. 20 КПК. Розгляд справи в закритому судовому засіданні допускається у випадках, передбачених названою статтею, і рішення про це може бути прийнято суддею або судом у розпорядчому або судовому засіданні за власною ініціативою або за клопотанням учасників процесу. Слід, проте, відзначити, що питання про розгляд справи у закритому засіданні вирішується остаточно у стадії віддання до суду лише, коли йдеться про охорону державної таємниці. В інших же випадках, передбачених ч. 2 ст. 20 КПК, дане питання в цій стадії вирішується попередньо. Остаточно воно вирішується судом в підготовчій частині судового розгляду з урахуванням думки сторін.

Про заходи щодо забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна (п. 7 ст. 253 КПК). Як уже зазначалось раніше при з'ясуванні першої групи питань, під час попереднього розгляду справи суддя зобов'язаний з'ясувати, чи вжито заходів до забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, витрат на стаціонарне лікування потерпілого та можливої конфіскації майна. В разі, коли таких заходів органами розслідування не було вжито або цивільні позови про відшкодування завданої злочином шкоди та витрат на лікування потерпілого були заявлені вже  до суду, ч. З ст. 29 КПК (відшкодування шкоди за власною ініціативою суду), суддя зобов'язаний вжити заходів до забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. Якщо вони не можуть вжити таких заходів, оскільки для цього необхідно провести оперативно-розшукові або слідчі дії, то зобов'язує своєю постановою  органи досудового розслідування вжити таких заходів.

Про виклик у необхідних випадках перекладача (п. 8 ст. 253 КПК). Перекладач обов'язково викликається в судове засідання, коли хто-небудь з учасників судового розгляду не володіє українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості, якою ведеться судочинство (ст. 19 КПК, ст. 18 Закону про мови в Україні), а також коли його участь необхідна для перекладу слідчих і судових документів. У випадку участі у справі німого або глухого запрошується особа, яка розуміє їх знаки (ст. 270 КПК).

Про день і місце слухання справи в судовому засіданні. До прийняття рішення з цього питання суддя або суд попередньо узгоджують із захисником і прокурором можливість їх участі у цей час в судовому засіданні (п. 11 ст. 253 КПК). Вирішуючи це питання, суддя повинний визначити точну дату і час початку розгляду справи в суді у межах встановлених законом строків (ст. 256 КПК), а також місце її розгляду.

Звичайно, місцем судового засідання є приміщення суду. Однак у випадках, коли розгляд справи становить широкий громадський інтерес, та з метою підвищення виховної ролі судових процесів і запобігання злочинам, практикується проведення виїзних судових засідань за місцем вчинення злочину, проживання підсудного чи потерпілого, їх праці або навчання.

У зв'язку з підготовкою справи до розгляду в судовому засіданні суддя вирішує і інші питання, які стосуються підготовчих дій у конкретній справі (п. 12 ст. 253 КПК).

Порядок попереднього розгляду справи суддею.

Відповідно до змін , внесених до КПК Законом України від 21 червня 2001 р., провадження справ у суді першої інстанції починається попереднім розглядом справи суддею.

Ст. 240 чинного КПК визначає, що попередній розгляд справи здійснюється одноособово суддею, з обов’язковою участю прокурора, не пізніше десяти, а у випадках складності справи 30 діб з дня надходження справи до суду( ст. 241 КПК).

Про день попереднього розгляду справи повідомляються також і інші учасники процесу, але їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Попередній розгляд справи складається з таких етапів:

  •  відкриття засідання суддею з оголошенням, яка справа буде розглядатись;
  •  представлення судді і  з’ясування питання про відводи;
  •  доповідь прокурора про можливість призначення справи до судового розгляду;
  •  висловлювання думок інших учасників розгляду, якщо вони явились в судове засідання, щодо питань які з’ясовуються суддею у стадії попереднього розгляду справи ( ст. 237 КПК), та заявлених ними клопотань;
  •  заслуховування думки прокурора щодо заявлених клопотань;
  •  винесення постанови судді;
  •  оголошення постанови.

Якщо це необхідно, то ведеться протокол.

 Одержавши кримінальну справу від прокурора, суддя ретельно її вивчає  при наявності стверджувальних відповідей на перелічені в ст. 237 КПК питання приймає рішення про призначення справи до судового розгляду і вирішує всі інші питання, пов'язані з підготовкою судового розгляду. При цьому він зобов'язаний вирішити клопотання і заяви, які надійшли від учасників процесу та інших осіб і організацій, якщо це входить до його компетенції. Про результати вирішення клопотань суддя повідомляє осіб, які їх заявили. Відмова в задоволенні клопотання оскарженню не підлягає, але не є перешкодою для заявлення його знову в судовому засіданні.

. У доповіді прокурора викладається суть справи, особиста думка з питань, що підлягають вирішенню під час віддання до суду оцінювати докази з точки зору їх достовірності і робити висновки про винність чи невинність обвинуваченого та доведеність вини не вправі. Мова може йти лише про достатність або недостатність доказів і законність або незаконність дій органів досудового розслідування, на підставі яких можливе рішення по суті справи.

Заслухавши заявлені клопотання та висновок прокурора щодо них, суд іде до нарадчої кімнати для винесення постанови у справі.

Секретар судді  веде протокол, в якому повинні бути зазначені: місце і час засідання суду, його назва, склад, прізвища секретаря і прокурора, справа, що розглядається, короткий зміст доповіді, думка прокурора та короткий зміст його висновку, коли такий дається, клопотання і заяви осіб, які викликані в засідання для дачі пояснень у зв'язку із заявленими клопотаннями, і всі дії суду в такому порядку, в якому вони відбувалися. Протокол підписує головуючий і секретар (ст. 87 КПК).

Рішення, які приймаються   в стадії попереднього розгляду справи суддею

Розгляд справи у стадії попереднього розгляду справи суддею завершується прийняттям  суддею одноособово за наявності для того підстав одного з таких рішень: 1) про призначення справи до судового   розгляду; 2) про направлення справи за підсудністю; 3) про зупинення провадження у справі; 4) про повернення справи на додаткове розслідування; 5) про закриття справи.5) про повернення справи прокурору. Щодо останнього, мається на увазі коли відповідно до ст.249 КПК України, таке рішення приймається у випадку коли прокурор суттєво порушив вимоги ст.ст. 228-232 КПК, для їх усунення. Постанова судді про повернення справи прокурору оскарженню не підлягає, на неї може бути внесене подання в апеляційний суд.

ДІЇ СУДДІ, ПОВ'ЯЗАНІ З ПІДГОТОВКОЮ СПРАВИ ДО РОЗГЛЯДУ В СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ

Кримінальна справа повинна бути призначена де розгляду в суді не пізніше десяти діб, а у випадках складності справи — не пізніше двадцяти діб з дня попереднього розгляду (ст. 256 КПК). Після прийняття рішення суддею (постановою судді) суддя в межах зазначеного строку має вчинити ряд дій, пов'язаних з підготовкою до розгляду справи в судовому засіданні. До них слід віднести: 1) вручення підсудному копії обвинувального висновку; 2) забезпечення реалізації учасникам процесу їх права на ознайомлення з матеріалами справи; 3) вжиття інших заходів, необхідних для розгляду конкретної справи в судовому засіданні.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

39788. Советская Россия в годы НЭПа 89 KB
  Лучшим обоснованием необходимости форсированной модернизации стала возможность внешней агрессии против СССР. После того как летом 1927 года СССР и Великобритания разорвали дипломатические отношения органы партийной пропаганды создали полное впечатление что готовиться нападение на СССР. Создание СССР.
39789. «Великие реформы» Александра II и контрреформы Александра III 65.5 KB
  Великие реформы Александра II и контрреформы Александра III Крестьянская реформа. То что он пересилил себя и согласился на перемены говорит о том что реформы назрели окончательно. Для подготовки и проведения реформы в январе 1857 г. Комитеты выдвинули различные варианты проекта реформы гг.
39790. Общественное движение в России во второй половине XIX в 68.5 KB
  Общественное движение в России во второй половине XIX в. Огарев и в России вокруг журнала Современник Н. Кроме того предполагалось ввести народное представительство широкое самоуправление передать землю народу а фабрики и заводы – рабочим предоставить демократические свободы всему населению России. Энгельса и распространением их в России.
39791. Внешняя политика России во второй половине XIX начале XX вв. 49.5 KB
  Внешняя политика России во второй половине XIX начале XX вв. Участие России в европейских коалициях связано прежде всего с так называемым Балканским вопросом. После поражения в Крымской войне России было запрещено иметь военный флот на Черном море строить там крепости и форты. разрушили систему тяжелого и унизительного для России Парижского мирного трактата 1856 года.
39792. Экономическая модернизация России в конце XIX – начале ХХ вв. 42 KB
  Экономическая модернизация России в конце XIX – начале ХХ вв. Экономическое развитие России и государственная программа Развития страны. верст новых железных дорог что позволило России выйти на второе место в мире по их протяженности. Своеобразие развития капитализма в России по сравнению с Западом заключалось в том что государство активно вмешивалось в экономическую жизнь страны.
39793. Первая русская революция 1905-1907 гг. 39 KB
  Второй путь объединял самые разнообразные слои общества с плохо сформулированными устремлениями и самые разнообразные формы социального протеста: от стихийных крестьянских антипомещичьих бунтов до забастовок рабочих и создания альтернативных органов власти – Советов. рабочих. В поддержку рабочих начали выступать студенты. Забастовки длившиеся неделями и охватывавшие тысячи рабочих требовали своих организационных центров.
39794. Возникновение парламентаризма и многопартийности в России начале XX в 77.5 KB
  Манифест от 17 октября обещал: – даровать народу гражданские свободы на основе незыблемых принципов неприкосновенности личности свободы совести свободы слова свободы собраний и организаций; – провести выборы в Государственную Думу и обеспечить участие в них рабочих которые согласно указу от 6 августа были лишены права голоса; – ввести за непременное правило что ни один закон не может войти в силу без согласия Думы дабы народные избранники смогли на деле участвовать в контроле за законностью действий государя. I и II Государственные думы....
39795. Россия в условиях I мировой войны и национального кризис 64 KB
  в Петрограде по призыву большевиков состоялась антивоенная манифестация посвященная Международному дню работниц перешедшая в крупную городскую стачку в которой приняло участие 128 тыс. На следующий день под лозунгами Хлеба Мира бастовало 214 тыс. а 25 марта – 305 тыс. Единственной либеральной партией оставались кадеты чья численность в тот момент составляла 100 тыс.
39796. DVD-технология 213.5 KB
  Появление DVD udio с поддержкой многоканальной записи звука стало очередным шагом к нахождению решения отвечающего высоким требованиям предъявляемым к качеству записи и воспроизведения звука. Из истории развития аудио и видеотехнологии 1950 – LP UDIO Грамзапись 1970 – VTR MOVIE Видеозапись 1980 – CD аудио компакт диски компьютерные компакт диски игры системы навигации в автомобилях 1996 – DVD Звук кино игры системы навигации ROM RM CD Изобретение в 1980 году компакт диска – было первым значительным шагом вперед в развитии...