67852

Особливі порядки провадження

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

В ході розслідування кримінальних справ може виникати така ситуація, коли замість звичного, загального для більшості справ порядку провадження, може бути запроваджений інший порядок розслідування, з певними особливостями стосовно віку, характеру стану особи, та порядку притягнення її до кримінальної відповідальності.

Украинкский

2014-09-15

104 KB

1 чел.

Одеський державний університет внутрішніх справ

Кафедра кримінального процесу

                Лекція  Тема  20    Особливі порядки провадження

                                 

 

                                             Підготував:

                                             начальник кафедри  

                                             кримінального процесу

                                                                                      полковник міліції

                                                                                      к.ю.н., доцент

                                             Смоков  С. М.  

Обговорено та схвалено

на засіданні кафедри

“____” листопада 2008 р.     

Одеса - 2008

План лекції

Вступ.

  1.  Особливості досудового слідства і судового розгляду справ про неосудних осіб, та осіб які захворіли психічною хворобою. Застосування примусових заходів медичного характеру.
  2.  Особливості провадження справ приватного обвинувачення.
  3.  Особливості та порядок застосування судом до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру.

Література:

1.   Конституція України.

 2.   Кримінально-процесуальний кодекс України станом на 01.09.2001 р.

 3. Закон України "Про Прокуратуру" від 5 листопада 1991 р.
         (Відомості Верховної Ради України ,1991 р. № 53, ст. 793).

  1.  Закон України "Про міліцію" від 25.12.90 р. з змінами та доповненнями від 19.06.92 р. та 26.01.93 р. (Відомості Верховної Ради України 1991 р., № 4 ст. 20; 1992 р. № 36, ст. 326).
  2.  Галаган А.И. Особенности расследования органами внутренних         

    дел общественно-опасных деяний лиц, признаваемых невменяемыми. – К., 1986 г.

  1.  “ Кримінальний процес України “ посібник  гл. 24 – К., 1999 р.

                 М.М. Михеєнко

  1.  Постанова Пленуму Верховного Суду України  N21 від 22.12.1995 р. ( із змінами внесеними згідно з постановою Пленуму ВС України  N12 від 03.12.97 р.) “ Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру”.
  2.  Постанова Пленуму Верховного суду України від 25.01.74 р.” Про судову    

    практику в кримінальних справах, які порушуються не інакше як за  скаргою потерпілого”.

  1.   Постанова Пленуму Верховного суду України від 19.03.82 р.” Про судову    

    практику  застосування примусових заходів медичного характеру”.

ВСТУП

 В ході розслідування  кримінальних справ може виникати  така ситуація, коли  замість  звичного,  загального для більшості   справ порядку провадження, може бути запроваджений інший порядок розслідування, з певними особливостями стосовно віку, характеру стану особи, та порядку притягнення її до кримінальної відповідальності.

Поруч із іншими категоріями справ, зокрема справ приватного обвинувачення, справ стосовно неповнолітніх осіб у випадках застосування до них примусових заходів виховного характеру, справ щодо неосудних або обмежено осудних осіб визнаних такими внаслідок психічного захворювання,  ці кримінальні справи можна відокремити в  окрему групу справ з особливим порядком провадження.

 

 В наданій лекції до уваги курсантів запропоновано відповідний теоретичний матеріал, який допоможе уяснити, які саме особливі порядки розслідування кримінальних справ передбачає існуюче законодавство.

Особливості досудового слідства і судового розгляду справ про неосудних осіб, та осіб які захворіли психічною хворобою.

Застосування примусових заходів медичного характеру.

               

Відповідно до ст. 111 КПК України у справах про суспільно небезпечні діяння, при цьому також враховані ці ж діяння, вчинені особою в стані неосудності (ст.19 КК України), в стані обмеженої осудності ( ст. 20 КК України) а також про злочини осіб, які захворіли на психічну хворобу після вчинення ними злочину, провадження досудового слідства є обов'язковим.

Чітко врегулював порядок і підстави  кримінальної відповідальності і  покарання, закон передбачив і те, що не підлягають кримінальній відповідальності особи що знаходились у неосудному стані під час скоєння суспільно  -  небезпечного діяння.

До цих осіб закон застосовує примусові заходи медичного характеру.

Провадження по справах даної  категорії  має деякі особливості, специфіку, за тим вони відносяться до справ з особливим порядком провадження.

Провадиться не розслідування злочину, а суспільно – небезпечного діяння. Досудове слідство обовязкове. Відсутній такий учасник процесу як обвинувачений. А у разі коли особа була визнана неосудною після оголошення обвинувачення, ця постанова повинна бути скасованою відповідним рішенням слідчого ( на думку вчених процесуалістів це може бути постанова про закриття кримінального переслідування особи, яка скоїла суспільно – небезпечне діяння . А.І. Галаган -  ). Обов’язково провадиться судово – психіатрична експертиза. Обовязкова участь захисника оскільки вони ( неосудні особи ) самі не в змозі використовувати своє право на захист. По даній категорії справ обмежений вибір щодо обрання міри запобіжного заходу, оскільки з урахуванням психічного стану такої особи ці обмеження повинні бути такими, що не залежатимуть і не потребують самоконтролю за поведінкою від самої особи. Це досягається лише затриманням під варту, особистою порукою.  

     Є особистість і стосовно закінчення слідства, коли складається не обвинувальний висновок, а постанова про застосування примусових заходів медичного характеру. Також законом обмежені підстави для закриття цих справ, до осіб вказаної категорії неможливе застосування заходів громадського впливу.

 Ці специфічні вимоги закону обовязкові для слідчого.

При досудовому слідстві провадяться всі необхідні дії для всебічного і повного з'ясування обставин вчиненого суспільно-небезпечного діяння й особи, яка його вчинила, обставин, які характеризують цю особу та її психічне захворювання, причин та умов, які сприяли вчиненню цього діяння.

Дослідження психічного стану  осіб в період проведення слідства, наслідки суспільно – небезпечного діяння, та умови їх скоєння - є обов’язковим. Доказування обставин скоення суспільно небезпечного діяння дозволяє, зокрема, виявити  недоліки в роботі з психічно  хворими, усунути  їх і таким чином   застережити повторне вчинення таких дій.

Звісно що вимога закону викладена в п.2 ст. 64 КПК, щодо встановлення вини та мотиву злочину, особи яку не можна визнати винною, оскільки вона не віддавала  і не могла керувати своїми діями не має сенсу і мова не може іти про встановлення мотиву суспільно небезпечного діяння. Однак факт скоєння діяння саме цією особою необхідний.

Якщо у справі встановлені такі дані що викликають сумнів щодо осудності особи, яка скоїла злочин, в цьому випадку обов’язково                                                                                                                                                    призначається експертиза на вирішення якої ставиться питання чи могла ця особа усвідомлювати    свої дії і керувати ними  під час скоєння злочину ( ст. 76 КПК ).

Такі дані можливо отримати як із самого характеру скоєного  злочинного діяння, так і з поведінки  особи ( немотивовані вчинки ), також такими  даними є факт знаходження особи на  лікуванні в психіатричній лікарні.

Для визначення психічного стану особи слідчим призначається  амбулаторна або стаціонарна експертиза. Причому для проведення амбулаторної експертизи особи,  психічний стан якої не визнаний, предявлення обвинувачення не обовязкове.

Якщо ж при проведенні судово- медичної чи судово-психіатричної експертизи виникає потреба тривалого спостереження за особою, слідчий виносить постанову про притягнення особи як обвинуваченого, оголошує обвинувачення підозрюваному та його захиснику, потім   складає подання, яке після узгодження з прокурором, представляє до суду   для отримання  постанови про направлення обвинуваченого до відповідного медичного закладу ( ст. 205 КПК ).

Суддею санкція надається в порядку аналогічному тому, що існує при взятті обвинуваченого під – варту.

На постанову судді протягом 3-х діб обвинуваченим, захисником може бути подана апеляція до апеляційного суду, але вона не зупиняє виконання постанови судді.  

Захисник допускається до участі в таких справах з моменту отримання доказів про психічне захворювання особи (п. 5 ч. 1 ст. 45 КПК), причому відмова від захисника не може бути прийнята (ст. 46 КПК).  З цих осіб не може бути стягнута сума для оплати праці адвоката за здійснення захисту. Витрати по захисту відносяться на рахунок держави.

В слідчий практиці нерідко трапляються випадки коли особі, до встановлення її неосудності, предявлене обвинувачення. В (застарілому) коментарі КПК України до ст. 417 викладена точка зору, що у подібних випадках  після встановлення факту неосудності акт притягнення  особи до кримінальної відповідальності автоматично втрачає силу. Однак, акт обвинувачення означає те, що існують певні  процесуальні відносини які виникають і закінчують свою дію за певних обставин встановлених законом. Тому для їх закриття необхідне відповідне рішення посадової особи постанова про відмову в кримінальному переслідуванні.

По закінченні досудового слідства, якщо на підставі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані чи у стані обмеженої осудності або в подальшому захворіла психічною хворобою, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру ( ст. 226 КПК ).

Загалом вона не відрізняється від обвинувального висновку за своєю формою, крім того що складається не відносно обвинуваченого а щодо особи.

У постанові повинні бути викладені всі докази, які підтверджують вчинення цією особою суспільне небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що вона захворіла на душевну хворобу. До постанови обов'язково додається список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також інші додатки, аналогічні тим, що додаються до обвинувального висновку.

Ця постанова разом із справою надсилається прокуророві (ст. 226, 417 КПК).

Одержавши справу із зазначеною постановою слідчого, прокурор на підставі ст. 418 КПК України приймає одне з таких рішень:

  1.  погодившись з постановою, затверджує її і надсилає справу до суду;

2) повертає справу із своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового досудового слідства, якщо визнає, що психіатрична експертиза та інші докази, зібрані у справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан особи, або що у справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільне небезпечне діяння вчинено даною особою.

Справа, що після затвердження  прокурором  надійшла  до суду вивчається судією і в разі погодження з постановою про застосування примусових заходів виховного характеру щодо особи,  вноситься безпосередньо до судового засідання.

Під час судового розгляду зазначених справ обовязкова присутність прокурора  та захисника. Участь особи, щодо якої розглядається  справа не є обовязковою і може мати місце лише у разі коли сам характер захворювання цьому не перешкоджає. У разі присутності особи в судовому засіданні суд вислуховує  її пояснення, допитує свідків перевіряє докази і після закінчення судового слідства надає змогу висловити свою думку прокурора і захисника.

Вислухавши думку прокурора і захисника  суд видаляється в нарадчу кімнату для винесення ухвали. Під час наради повинні бути вирішені слідуючи питання:

  1.  чи мало місце суспільно-небезпечне діяння;
  2.  чи вчинене це діяння особою щодо якої розглядається справа;
  3.  чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності чи обмеженої осудності, чи захворіла вона на психічну хворобу після вчинення злочину, що виключає застосування покарання;
  4.  чи слід застосовувати до особи примусові заходи медичного характеру, і якщо слід, то які саме.  

Коли буде встановлено, що дана особа вчинила злочинне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності або після злочину захворіла на психічну хворобу яка виключає застосування покарання, суд виносить ухвалу а суддя постанову про застосування до особи примусових заходів медичного характеру, з зазначенням яких саме.

Згідно ст. 94 КК України, це може бути:

  •  надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку щодо особи яка страждає на психічні розлади і не потребує госпіталізації до психіатричного закладу;
  •  госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом також із посиленим і із суворим наглядом, якщо психічно хвора особа за характером скоєного суспільно-небезпечного діяння потребує відповідного нагляду.

Якщо неосудність або обмежена осудність на час розгляду справи не встановлена справа повертається для досудового розслідування в загальному порядку.

На ухвалу постанову винесені суддею чи судом при провадженні по справах щодо обмежено осудних чи неосудних осіб  може бути подано апеляційну чи касаційну скаргу особою щодо якої винесено постанову чи окрему ухвалу, або запроваджене апеляційне чи касаційне  подання прокурора в загальному порядку ( ст. 424 КПК).

Слід також мати на увазі, що відповідно до ст. 93 КК України примусовий захід медичного характеру може бути застосовано судом не тільки до особи, у якої в процесі досудового слідства чи розгляду справи в суді встановлено тимчасовий розлад психічної діяльності, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, якщо за характером вчиненого діяння і своїм психічним станом ця особа становить небезпеку для суспільства і потребує лікування в примусовому порядку, або до особи, яка вчинила злочин у стані осудності чи обмеженої осудності, але і до тих осіб що захворіли на психічну хворобу до постанови вироку  чи під час відбування покарання. .

ОСОБЛИВОСТІ ПОРУШЕННЯ СПРАВ
        ПРИВАТНОГО І ПРИВАТНО-ПУБЛІЧНОГО
ОБВИНУВАЧЕННЯ

Виходячи з принципу публічності, закон  (ст. 4 КПК) зобов'язує суд, прокурора, слідчого й орган дізнання у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, винних осіб і до їх покарання.

Відсутність заяви потерпілого, його позиція при цьому не мають значення. Мова йде про так звані справи публічного обвинувачення.

На відміну від вищезазначених справ, в ч. 1 ст. 27 КПК, як виняток з цього загального правила, передбачене, що справи про умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), побої і мордування (ч. 1 ст. 126 КК), самоуправство щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян (ст. 356 КК), порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить у такому разі право підтримувати обвинувачення.

Таким чином порушення справ по вказаних злочинах залежить від волевиявлення потерпілого. І за цією властивістю такі справи вважаються і визначені, як справи приватного обвинувачення.

Крім цього далі мова буде йти ще про справи приватно – публічного обвинувачення.

Які ж особливості має провадження в справах приватного обвинувачення.

В цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться.

Зазначені справи підлягають закриттю лише суддею, якщо обвинувачений, підсудний примириться з потерпілим.

Примирення може статися лише до видалення суду в нараджу кімнату для постанови вироку.

Законодавець виходить з того, що зазначені злочини не являють великої суспільної небезпеки і конфлікти, які лежать в їх основі, можуть бути розв'язані і без втручання прокурора, слідчих органів і суду у випадку примирення після того як суддею буде роз’яснена така можливість.

Проте не можна і недооцінювати суспільну небезпеку цих злочинів, бо вони є досить поширеними і тягнуть за собою більш тяжкі злочини.

Як висновок, справи про злочини, вказані в ч. 1 ст. 27 КПК України, вважають справами приватного обвинувачення, оскільки в цих справах -

-потерпілий підтримує обвинувачення, яке прийнято вважати приватним на відміну від державного  обвинувачення.

-справи приватного обвинувачення порушуються лише суддею (ч. 1 ст. 251 КПК), тому скарги потерпілого повинні подаватися до районного (міського) суду за місцем вчинення злочину.

Якщо скарга потерпілого про притягнення особи до кримінальної відповідальності за нанесення легких тілесних ушкоджень, побоїв, самоуправних дій без обтяжуючих обставин подана прокурору, міліції чи слідчому і вони надіслали її до суду за належністю (п. З ч. 2 ст. 97 КПК), суддя не вправі відмовити в її прийнятті і вирішенні по суті.

За наявності такої скарги в разі неявки потерпілого суддя повинен викликати його з власної ініціативи і з'ясувати, чи підтримує він своє прохання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, а також інші обставини, необхідні для її правильного вирішення.

Скарга потерпілого повинна відповідати вимогам які КПК встановлює щодо обвинувального висновку ( ст. 251 КПК ).

В скарзі має бути викладено питання про порушення справи відносно конкретних осіб, зазначено, в чому виявилися їхні злочинні дії, вказано на час події та наведено докази, що підтверджують вчинення злочину.

Ще до порушення кримінальної справи суддя повинен роз'яснити потерпілому про надане йому законом право на примирення з особою, на яку подано скаргу.

Якщо примирення відбулося, суддя відмовляє у порушенні кримінальної справи на підставі п. 6 ст. 6 КПК.

Суддя може відмовити в порушенні кримінальної справи й за наявності всіх інших обставин, передбачених ст. 6 КПК України.

Встановивши, що є законний привід (скарга потерпілого або його законного представника) і достатні дані, які свідчать про вчинення злочину, суддя   , відповідно до ст. 98 КПК України, виносить одну постанову  про порушення кримінальної справи і призначає її до розгляду (ч. 2 ст. 251 КПК).

У постанові  вперше формулюється офіційне обвинувачення у вчиненні злочину.

У даному випадку стадії порушення кримінальної справи і попереднього розгляду справи  суддею збігаються.

В цій же постанові суддя вирішує і питання про визнання особи потерпілою, а в разі заявлення цивільного позову — і цивільним позивачем, а також усі інші питання, які підлягають вирішенню у зв'язку з підготовкою справи до розгляду в судовому засіданні (ст. 253 КПК).

Підсудному не пізніше як за три доби до дня слухання справи повинна бути вручена повістка про виклик його в судове засідання із зазначенням статті кримінального закону, за якою він обвинувачується (ч.3 ст. 251 КПК).

Про час вручення повістки має бути зазначено в протоколі судового засідання.

Метою вручення підсудному повістки про виклик його в судове засідання з зазначенням статті Кримінального Кодексу, за якою він обвинувачується, не менш як за три доби до розгляду справи в судовому засіданні, є забезпечення підсудному можливості підготуватися до захисту в суді.

Ознайомитися  з повним змістом скарги та постанови про порушення кримінальної справи і призначення її до судового розгляду, підсудний має можливість якщо скористається своїм правом на ознайомлення з усіма матеріалами справи  (окрім матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб які беруть участь у кримінальному судочинстві) до судового засідання ( ст. 255 КПК ).

Судове слідство у справах приватного обвинувачення провадиться в такому ж порядку, як і в інших справах, але особливістю є те, що воно починається з оголошення заяви потерпілого (ст. 297 КПК), яка фактично замінює обвинувальний висновок а також, якщо в справі заявлений цивільний позов  - позовна заява.

Потерпілий у стадії судового розгляду є приватним обвинувачем і вправі особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення (ч. 4 ст. 49 КПК), брати участь у судових дебатах (ч. 2 ст. 318 КПК). Вступ прокурора у справу не позбавляє потерпілого цього права.

Якщо обвинувальний  висновок на початку судового слідства оголошує прокурор, то у справах приватного обвинувачення  право на оголошення заяви, скарги  належить потерпілому або його представнику.

У скарзі, як основному документі, що оголошується на початку судового слідства має бути викладено прохання про порушення кримінальної справи щодо конкретних  осіб, в чому мали вияв їх злочинні дії, вказано місце час події та наведені докази, що підтверджують злочинне діяння.

Після оголошення скарги, головуючий ( суддя) роз’яснює підсудному суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи вважає себе  винним і чи бажає підсудний давати показання.

   Допит підсудного, якщо  тільки   він не відмовляється від дачі показань, проводиться обовязково ( ч. 5 ст. 299 КПК).

 Після дослідження доказів у справі, суд з’ясувавши чи правильно розуміють учасники судового розгляду зміст всіх обставин справи, у разі відсутності протиріч, закінчує судове слідство і переходить до судових  дебатів.

   У всіх справах приватного обвинувачення потерпілий і його представник мають право брати участь у судових дебатах (ч. 2 ст. 318 КПК).

При об'єднанні в одній справі зустрічних обвинувачень, що можливе лише коли мова йде про злочини передбачені ч. 1 ст. 27 КПК, слово для проголошення промови надається учасникам судового розгляду один раз, причому спочатку тій особі яка подала скаргу перша, це не позбавляє їх права обмінятись репліками (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 січня 1974 року).  

Оскільки провадження досудового слідства є обов'язковим в усіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми та особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати своє право на захист (ст. 111 КПК), суддя, порушивши кримінальну справу про вчинені такими особами злочини, вказані в ч. 1 ст. 27 КПК, зобов'язаний передати її для провадження досудового слідства.

При надходженні безпосередньо до суду скарги потерпілого, з якої вбачається, що в діях особи, на яку подано скаргу, є ознаки хуліганства, замаху на вбивство чи інших злочинів, розслідування яких є обов’язковим , суддя повинен надіслати її до органів слідства чи дізнання для перевірки і вирішення питання про порушення кримінальної справи або за наявності достатніх даних порушити кримінальну справу і направити за підслідністю.

 Якщо в ході розслідування кримінальної справи із звичайним порядком провадження здобуті докази потребують перекваліфікації з одного складу злочину на інший склад злочину передбачений ч. 1 ст. 27 КПК України, і в справі відсутня заява потерпілого, ця справа закривається за п. 2 ст. 6 КПК України про що повідомляється потерпілому і роз’яснюється право звернутися зі скаргою до суду.

Закриття справи судом першої інстанції через відсутність скарги потерпілого не позбавляє його права звернутися до суду із заявою про ї порушення кримінальної справи на загальних підставах.

Коли ж скарга потерпілого є, справа за його бажанням надсилається до суду  для вирішення питання про призначення справи до розгляду в суді.

У випадку надходження до суду скарги про зустрічне обвинувачення у вчиненні злочину, вказаного в ч. 1 ст. 27 КПК, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи по зустрічному обвинуваченню і призначає справу до розгляду в суді.  

Зустрічні обвинувачення можуть бути об'єднані в одну справу (ч. З ст. 251 КПК), що сприяє всебічному, повному й об'єктивному дослідженню її обставин, економії процесуальних засобів, сил і часу суду та учасників судового розгляду.

         Рішення про обєднання зустрічних обвинувачень в одному провадженні викладається в одній постанові про порушення кримінальної справи і призначенні справи до розгляду.

      У виняткових випадках справа про злочини, вказані в ч. 1 ст. 27 КПК, може бути порушена й за відсутності скарги потерпілого.    

    Таке право надано законом тільки прокурору і лише за умови, коли справа має особливе громадське значення, а також коли потерпілий через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси.

    Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у загальному порядку як справа публічного обвинувачення.

    Вона не підлягає закриттю в разі примирення потерпілого з обвинуваченим (ч. З ст. 27 КПК).

      У судовому розгляді такої справи потерпілий не є приватним обвинувачем.

       У разі неявки без поважних причин потерпілого або його представника, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду   вирішує питання про розгляд справи або відкладення його в залежності від того, чи можливо у відсутності потерпілого зясувати всі обставини справи, захистити його права та законні інтереси. Суд може застосувати привід  (ст. 72 КПК) притягнути потерпілого до адміністративної  відповідальності за злісне ухилення від явки до суду або звільнити його від   обов’язку явки в суд якщо це відповідає вжитим заходам безпеки, що можливо при письмовому підтвердженні раніше даних показань..

Прокурор вправі в будь-який момент вступити у справу приватного обвинувачення і підтримувати державне обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадський інтересів чи прав громадян. Якщо прокурор не бере участі у справі, а суддя визнає за необхідне вжити заходів з метою охорони державних або громадських інтересів, то він про це виносить мотивовану постанову і продовжує провадження у справі незалежно від ставлення до неї потерпілого й обвинуваченого. В обох цих випадках справа за примиренням потерпілого з обвинуваченим закриттю не підлягає (ч. 4 і 5 ст. 27 КПК).

             Закон передбачає, що справи про зґвалтування без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 152 КК) порушуються прокурором, слідчим, органом дізнання, судом не інакше як за письмовою або усною заявою  потерпілої, в останньому разі усна  заява заноситься в протокол.

Закривати їх за примиренням потерпілої з обвинуваченим, підсудним  не можна (ч. 2 ст. 27 КПК).

    Вони розслідуються і розглядаються в суді в загальному порядку.

        Це так звані справи приватно-публічного обвинувачення.                

     Законодавець при цьому виходив з того, що необхідно враховувати волевиявлення потерпілої, для якої, можливо, є небажаним розголошення обставин і самого факту вчинення зґвалтування.

     Як виняток, за відсутності скарги потерпілої справу про такий злочин вправі порушити тільки прокурор, якщо потерпіла через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси (ч. З ст. 27 КПК).

       В цьому разі  справа буде розслідуватись у звичайному порядку  

як справа публічного обвинувачення і так само у загальному порядку, після закінчення досудового слідства, має бути розглянута судом.

     Це ж правило стосується і справ про злочини вказані в ч.1 ст. 27 КПК України, у випадках коли злочин має особливе громадське значення.

Особливості та порядок застосування судом до неповнолітніх примусових заходів виховного         характеру.

Суд може застосувати такі примусові заходи виховного характеру:

  1.  зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
  2.  застереження;
  3.  передача неповнолітнього під нагляд батькам, або особам які їх замінюють чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання;
  4.  покладання на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно або заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяні збитки;

5) направлення неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу до його виправлення, але на строк що не перевищує 3 років.

До неповнолітнього може бути застосована кілька примусових заходів примусового порядку, тривалість їх встановлюється судом (ст. 105 КК України).  

У ст. 447 КПК України, врегульований порядок застосування примусових заходів виховного характеру, і йдеться мова про три категорії справ по яких до неповнолітнього застосовуються ці заходи.

Це справи - по перше, які надійшли з обвинувальним висновком у порядку ст.  232 КПК України.

Коли суд при розгляді кримінальної справи, що надійшла з обвинувальним висновком, щодо неповнолітнього якій вперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, прийде   до висновку, що цю особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності і виправлення без застосування покарання, після судових дебатів і останнього слова підсудного приймає рішення про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру згідно ч.2 ст. 105 КК України (ч.! ст.447 КПК України).

До закриття справи неповнолітньому повинно бути роз’яснено підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.

В такому разі закриття справи не допускається і провадження в ній продовжується у звичайному порядку.

При вирішенні питання про закриття справи також повинно з’ясувати думку потерпілого та повідомити про це рішення його з тим щоб він міг оскаржити це рішення.

По друге, - справи про суспільно-небезпечні діяння неповнолітніх від 11 років і до віку з якого можлива кримінальна відповідальність ( ст. 7-3 КПК ).

По трете, -   справи про злочини неповнолітніх які  досягли віку з якого можлива кримінальна відповідальність, по яких прокурор, а також слідчий за згодою прокурора, у випадках коли вони вважають це за можливе ( ч. 1 ст.  97 КК) виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності.

Одержавши від слідчого кримінальну справу що надійшла в порядку ст. 7-3, 9,  КПК України, прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з таких рішень:

  1.  дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду;
  2.  скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками;
  3.  змінює постанову слідчого або виносить нову постанову (ст. 232-1 КПК України).

  Суддя, або голова суду, якщо він згоден з рішенням слідчого або прокурора, призначає справу до розгляду в судовому засіданні строк не пізніше 10 днів.

Розгляд справ провадиться у судовому засіданні з участю прокурора і захисника.

При цьому заслуховуються пояснення неповнолітнього, його законного представника, перевіряються докази, інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру. Після закінчення судової перевірки справи свої думки висловлюють прокурор і захисник, і суд виходить до нарадчій кімнати де вивішує такі питання:

  1.  чи мало місце суспільне небезпечне діяння,
  2.  чи винна в цьому особа, що до якої розглядається справа,
  3.  який саме примусовий захід виховного характеру має бути застосований (ст. 447, 448 КПК).

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователю в порядку передбаченому законом (ч. 4 ст. 105 КК України).

 За результатами розгляду цих справ суд виносить ухвалу.

На ухвалу суду чи постанову судді  про застосування неповнолітньому заходів виховного характеру може бути подано апеляційну скаргу або внесено апеляційне подання прокурора у загальному порядку ( ст. 449 КПК України).                  


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68729. Ведущие теоретические ориентации зарубежной социальной психологии: психоанализ, бихевиоризм, интеракционизм, когнитивная ориентация, гуманистическая ориентация 30.5 KB
  Функционализм (или функциональная психоло гия) возник под влиянием эволюционной теории в биологии Ч. Дарвина и эволюционной теории социального дарвинизма Г. Спенсера. Г. Спенсер полагал, что основным законом социального развития является закон выживания наиболее приспособленных обществ и социальных групп.
68730. Средневековая философия Запада и Востока – это прежде всего философия общества, для которого характерно господство теологии и религии 41.5 KB
  Характерной чертой средневековой философии является meoцентризм обращение к Богу его сущности как первопричины и первоосновы мира. Бог создал мир из ничего. государственность которая основана на любви к себе доведенной до абсолюта презрения к Богу и град божий – духовную общность которая основана...
68731. Хронические расстройства питания у детей раннего возраста 110.5 KB
  Известно что хронические расстройства питания у детей могут проявляться в виде в различных формах в зависимости от характера нарушений трофики и возраста: Группировка гипотрофий: Дети первых двух лет жизни:I. Гипотрофия хроническое расстройство питания с дефицитом массы тела относительно роста.
68732. Античная Греция: институт проксении 34 KB
  В отношениях между полисами и их гражданами особую роль выполнял такой институт как проксении своеобразный вид гостеприимства. Проксения существовала между отдельными лицами родами племенами и целыми государствами. Проксеном являлся гражданин одного полиса оказывавший услуги гражданам или официальным лицам...
68733. Сущность, задачи и структура финансовой политики государства 21.1 KB
  Сущность задачи и структура финансовой политики государства Финансовая политика совокупность целенаправленных действий с использованием финансовых отношений финансов. Задачами финансовой политики является:обеспечение условий для формирования максимально возможных финансовых ресурсов...
68734. Хирургическая операция. Оперативная хирургическая техника 27.93 KB
  Хирургические инструменты. Абсолютные когда отказ от операции приведет к ухудшению состояния или смерти. А абсолютные к экстренной операции жизненные когда отказ от операции приведет к ухудшению состояния или к смерти в настоящий момент: асфиксии острые кровотечения острые...
68736. Служба охраны труда на предприятии, её структура, права и обязанности 32 KB
  Служба охраны труда предприятия либо работник на которого возложены эти обязанности руководствуются следующими документами: − типовым положением о службе охраны труда на предприятии; − квалификационными характеристиками должностей начальника отдела охраны труда и инженера по охране труда.