ID: 67865

Название работы: Іслам – наймолодша світова релігія

Категория: Лекция

Предметная область: Религиоведение и мифология

Описание: Особливості релігійно – культурних традицій ісламу: злиття духовного і світського початків, політичної адміністрації і релігійної влади; в жодній мусульманській державі не існувало організованої церкви, яка б до того ж протистояла державі; це сприяло абсолютизації релігійного...

Язык: Украинкский

Дата добавления: 2014-09-15

Размер файла: 45 KB

Работу скачали: 0 чел.

Тема: Іслам – наймолодша світова релігія.

План.

1.  Виникнення і поширення.
2.   Теорія і практика.
3.   Іслам: напрями, течії, секти (срс).
4.  Нетрадиційні культи та релігії (срс).

Засновник: пророк Мухаммед ( VIІ ст.,Південна Аравія).

Священні книги: “Коран” (“Читати”), “Суна” (священний переказ про життя і діяльність пророка).

Географічне поширення: Центральна і Південно-Західна Азія, Північна Африка.

Термін “іслам” з арабської мови означає “покірність”, а “мусульманин” – “відданий”.

Джерелами ісламу є християнство та іудаїзм.

Основні дати з історії ісламу :

IV ст. – в південній Аравії поширюється вчення і рух халіфів, які закликали до поклоніння єдиному богу – Аллаху (“божество”).

570-632 рр. – роки життя Мухамеда – найуспішнішого пророка ісламу.

622 р. – Мухамед переселяється із Мекки в Медину, перший рік мусульманської ери – хіджри.

632 р. – Мухамед здійснив паломництво в Мекку і в цьому ж році помирає.

VII ст. – епоха великих арабських завоювань з метою поширення ісламу; утворення Арабського Халіфату, в склад якого увійшли Месопотамія, Закавказзя, Сирія, Палестина, Єгипет, Вірменія, Мала Азія, Лівія, Іран, Середня Азія, Туніс, Марокко, Іспанія.

732 р. – битва при Пуат’є (Франція), зупинено арабські завоювання.

656 – 661 рр. – правління халіфа Алі, кузена і зятя Мухамеда.

VII ст. – створення секретарем пророка Мухамеда Зейдом ібн–Сабітом Корану.

IX ст. – складені шість збірників Сунни.

1453 р. – завоювання Візантійської імперії турками-сельджуками.

XVI ст. – завойовані Балкани.

XX ст. – процес модернізації ісламу.

1969 р. – створене міжнародне мусульманське об’єднання Організація ісламської конференції (об’єднує 44 афроазійські держави).

70-80-ті роки XX ст. – значного поширення набули ідеї ісламського фундаменталізму.

Особливості релігійно – культурних традицій ісламу:

•  злиття духовного і світського початків, політичної адміністрації і релігійної влади; в жодній мусульманській державі не існувало організованої церкви, яка б до того ж протистояла державі; це сприяло абсолютизації релігійного авторитету, з одного боку, і зменшення значення адміністративно – бюрократичної ієрархії з іншого;
•  ідея фаталізму і пов’язана з нею пасивність; індивідуальна енергія, ініціативність, цілеспрямованість в ісламі ніколи не заохочувалися;
•  сильний акцент на обрядову сторону життя з її щоденними молитвами, обов’язковим місячним жорстким постом, паломництвом та ін.; це виховувало звичку до підкорення, послуху, дисципліни, а головне протистояло любому прояву індивідуальності; (людина штучно приземлялася, їй по кілька разів в день нагадували, що вона – лише мізерна піщинка, розпорошена перед великим Аллахом);
•  схильність засуджувати соціальну нерівність; реальний перерозподіл майна і доходів через зак’ят (це обов’язок займатися благодійництвом, жертвувати на сиріт, богоугодні заклади тощо).

Основні обов’язки мусульманина:

1.  Сповідання, тобто віра в те, що “немає бога крім Аллаха і Мухаммед його пророк”.
2.  Молитва – щоденний і п’ятикратний ритуал, від якого можуть бути звільнені лише немічні або малі діти (на світанку, в південь, популудні, при заході сонця і перед сном). Часто здійснюють індивідуально, рідше – групами, звичайно в мечетях (не менше 40 чоловік; жінки в мечетях не моляться). В п’ятницю або на свята молитвою керують імами (ті, які стоять попереду”). Перед молитвою проводять обряд очищення, омивання, обов’язково заявити вслух про намір здійснити молитву; здійснюється на спеціальному коврику, повернувшись в сторону Мекки; під час молитви в Аллаха нічого не просять. Здійснюють і додаткові молитви (за померлих, за народжених, за важливе починання тощо).
3.  Піст є лише один і обов’язковий, триває цілий місяць (рамазан, рамадан). Протягом місяця всі (за незначними вийнятками) з світанку до заходу сонця не мають права ні їсти, ні пити, ні тим більше розважатися, курити і т.д. Від посту в крайньому випадку можна відкупитися, або його перенести.
4.  Милостиня – кожен правовірний зобов’язаний раз в році ділитися своїми прибутками, виділяючи частину їх в якості милостині на користь бідних.
5.  Хадж – кожен здоровий мусульманин раз в житті має відвідати святі місця в Мецці і поклонитися Каабі (той хто здійснив весь обряд паломництва може називатися ходжа).

До обов’язків додається ще один – джихад або газават – священна війна проти невірних, участь у ній звільняла від усіх гріхів і забезпечувала правовірному, у випадку його загибелі в бою місце в раю, що завжди заохочувало воїнів-мусульман.

Шаріат (“намічений”, “визначений” шлях) спирається на Коран і Сунну, а також збірники фікха (кодекси законів, розроблені школами ісламського права), які мають реальний правовий авторитет, силу закону.

Закони шаріату – це правова систематизація поведінки правовірних, їх зобов’язань перед людьми, суспільством і Аллахом.

Заборони для всіх правовірних:

•  вживати алкоголь;
•  грати в азартні ігри;
•  їсти свинину, вживати в їжу кров і падаль;
•  зображення людей і навіть тварин (веде свій початок від боротьби з ідолопоклонництвом; хоча в живописі цієї заборони дотримувалися не дуже строго (завжди існували мініатюри), але вона вплинула на характер ісламського мистецтва, де живопис і скульптура майже повністю витіснені архітектурою та орнаментом).

До початку ХХ ст. вищу владу уособлював халіф, який репрезентував єдність духовної (імам’ат) та світської (емір’ат) влади умми ( єдності мусульман як народу).

З ХХ ст. релігійним життям мусульман у межах регіону, а здебільшого держави, де офіційно визнаний сунізм керує муфтій, який обирається імамами. У державах панування шиїзму він іменується муджтахід або шейх-улль-ісламу (голова роду мусульман) , або айятолла (опора арабів). При вищих ієрархах ісламу діють ради найавторитетніших теологів улемів. Судочинство за законами шаріату здійснюють каді. Найнижчий ступінь в ієрархії духовенства посідають муедзини, що проголошують азан (заклик до молитви). Загальною назвою представників усіх щаблів ієрархії духовенства ісламу є мулла.

Мечеті використовуються як:

•  місце для проповідей, богослужінь і молитви;
•  своєрідний місцевий культурний центр, місце зібрань правовірних в усіх можливих випадках життя;
•  місце для навчання підростаючого покоління (мектеб, медресе).

Обряди і свята в ісламі:

Суннат (обрізання) – символізує релігійну приналежність, а також дорослішання дитини і є обов’язковим.

Сімейні свята:

•   весілля;
•   народження дитини (особливо сина);
•   поховання (яке символізує початок вічного життя, тому святкується дуже урочисто);
•   калим (плата за наречену).

Загальні свята:

•   Ураз – байрам – свято закінчення посту (правовірний звітується за дотримання посту);
•   Курбан – байрам – свято жертвоприношення (на 70-й день після посту);
•   Мірадж – свято вознесіння (пророка на небо), де він за легендою мав розмову з Аллахом;
•   Маулюб – день народження пророка Мухамеда.

PAGE  2