68144

ТРАДИЦІЯ АРИСТОТЕЛІЗМУ У ФІЛОСОФІЇ ТОМІЗМУ

Автореферат

Логика и философия

Сковороду і загалом кордоцентризм – ця традиція прагне не так зрозуміти як €œпізнати осягнути шукає не розгадки а пережиття натомість у відповідності до аристотелізму томізм акцентував увагу на раціональній методиці пізнання як світу речей так і Бога. Отож поворотним пунктом вивчення аристотелізму...

Украинкский

2014-09-18

130.5 KB

1 чел.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БАЛАБАН ІВАН МИХАЙЛОВИЧ

УДК 1 (091): 101.9: 141.30

ТРАДИЦІЯ АРИСТОТЕЛІЗМУ У ФІЛОСОФІЇ ТОМІЗМУ

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ.

Науковий керівник:    кандидат філософських наук, доцент

Дичковська Галина Орестівна,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти:     доктор філософських наук, професор

Конотоп Людмила Григорівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри релігієзнавства;

кандидат філософських наук, доцент

Сініцина Алла Василівна,

Івано-Франківський національний

медичний університет,

доцент кафедри українознавства з курсом

філософії.

Захист відбудеться “20” червня 2011 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 17 травня 2011 р.

       Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                   Крикун В. Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З досягненням незалежності в Україні відновлюється пожвавлений інтерес до релігійної філософії. Проблематика, яку вона розглядає, незважаючи на суттєві заборони ще цілком недавнього часу (релігія – опіум для народу, загальновідоме гасло радянської минувшини), є суттєвою для суспільства загалом, а для сучасності містить кілька головних моментів: переосмислення давньої релігійної традиції через призму сьогодення та віднайдення в ній відповідей на смисложиттєві питання. В людині завжди буде проявлятись зацікавленість філософсько-теологічними питаннями, хоча б тому, що людина приречена жити в духовно-тілесній дихотомії, цілість людини утворюється як з тіла (матерія), так і з душі, яка, згідно томістичної філософії, є субстанціальною формою тіла. Тому, незважаючи на обмеженість щодо свого існування як в просторі, так і в часі, людина прагне зрозуміти власне буття, для цього їй необхідно осмислити і буття Бога як такого, від якого вона отримала всі вітальні чинники, що зумовлюють в результаті її ж власне існування. Адже людина, виходячи із власної сутності, прагне до самозаглиблення з метою переосмислення загальновизнаних цінностей, в цьому випадку тільки гармонійне співвідношення віри та розуму дає цілісне розуміння об’єктивної дійсності.

Тому діалог філософії та теології, який виник ще на початку становлення християнства, вияснення суті співвідношення між ними, не втрачає своєї актуальності й досі. Теологія потребує філософії для апробації віри. Філософія створює поняття, за допомогою яких природний розум виносить вердикт судження істинності чи помилковості того, у що людина вірить. При цьому філософія зберігає свій первісний статус автономії, оскільки не асимілюється теологією, а тільки апробує істини, які містяться у ній. Методологічна аргументація, яка привноситься філософією у теологічні постулати, не є сутнісною основою теологічного вчення, але є інструментальною причиною його логічного порядку. Оскільки Абсолют завжди знаходитиметься у сфері таємничості, відносно нашого розуміння, але попри це, все ж таки людина володіє можливістю Його пізнати (наприклад, в апостеріорний спосіб, тобто за допомогою космологічних принципів).

Для кожного індивіда одним із найскладніших внутрішніх протиріч незважаючи на історичну тяглість, є проблема співвідношення матеріального та духовного, розуму та віри відповідно. Співпраця віри і розуму творять необхідну умову людського індивідуального буття, оскільки вони створюють цілісне та об’єктивне пізнання істини. Релігійні цінності, хоч і не мають прямого стосунку до суто наукової картини світу (оскільки мають в певній мірі трансцендентальні характеристики), але все ж таки в опосередкований спосіб, передусім через особистість вченого, його віру в трансцендентальні засади людського буття, значною мірою зумовлюють напрям наукової діяльності. Адже й наука також у певний спосіб створює ціннісні характеристики, які в подальшому здійснюють суттєвий вплив на еволюцію філософсько-релігійних концепцій і таким чином впливають на формування світогляду людини та суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної теми, над якою працює кафедра філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Історичний розвиток філософії як чинник світового цивілізаційного процесу” (0106U003091).

Ступінь розробки теми наукового дослідження. На відміну від країн Західної Європи, вивчення філософсько-теологічної системи Томи Аквінського на пострадянському просторі (зокрема України) є недостатньо розробленим. Пов’язано це із багатьма обставинами як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру, зокрема, розвиток української філософської думки, як і всієї слов’янської традиції, орієнтований не на логіко-раціональне осмислення дійсності, а на інтуїцію, серце, ірраціональність. Згадаймо Г. Сковороду і загалом кордоцентризм – ця традиція прагне не так зрозуміти, як “пізнати”, осягнути, шукає не розгадки, а пережиття, натомість, у відповідності до аристотелізму, томізм акцентував увагу на раціональній методиці пізнання як світу речей, так і Бога.

Отож, поворотним пунктом вивчення аристотелізму у томізмі (на теренах Європи) та ствердження важливості філософської аргументації для теологічних постулатів є енцикліка Папи Лева XIII “Отцю Вічному” (Aeterni Patris, 1879 р), яка і викликала зацікавленість дослідників даною проблематикою.

Сумісність віри і розуму в контексті томізму, досліджували Е. Жільсон, С. Вшолек, проф. Л. Морен, Іван Павло II, Б. Чичерін, Б. Фільберт, Дж. Х. Брук, з вітчизняних дослідників це А. Клічук, А. Колодний, В. Малахов, М. Попович, І. Бичко, С. Кримський, В. Андрущенко та ін. Важливою основою для даного наукового дослідження є також філософсько-релігійні погляди В. Соловйова, М. Бердяєва, П. Флоренського, П. Чаадаєва, В. Лосського тощо, які становлять деліберативно-методологічну основу даного дослідження.

Томістичну концепцію буття (в контексті якої аналізуються гносеологічні та антропологічні питання) досліджували: Р. Декарт, С. Франк, Е. Корет, П. Гайденко, Ж. Марітен, К. Бандуровський, О. Недавня, які сконцентровувались на понятті “esse”, як особливому вияві вітальних функцій людини, зважаючи на актуальність форми буття.

Політико-правова система томістичного аристотелізму та його практичне значення для розвитку держави та громадянина досліджували о. Діонисій Тулюк-Кульчицький, В. Гертих, Л. Зотова, Ю. Терещенко, А. Шептицький та Й. Хєффнер. Важливим аспектом розуміння томістичного значення права та закону є їх моральний вимір. Саме моральна складова становить предметну основу енциклік Пап Римських у контексті філософської доктрини Ватикану, зокрема, Папи Лева XIII, Папи Івана XXIII, Папи Павла VI та Папи Івана Павла II.

Сучасний стан томізму (неотомізм) та його подальші перспективи існування як цілісної системи Томи Аквінського досліджували І. Андреєва, А. Попова, А. Міголатьєв, М. Лобковіц, Е. Василевкіс, М. Рибачук, Д. Кірюхін, Ю. Бохенський, Ж. Марітен.

В цілому для дисертаційної роботи становлять основу фундаментальні праці дослідників томістичної філософії, як Ю. Боргош, Ю. Бохенський, Е. Жільсон, Ф. Коплстон, С. Свєжавскі, Г. Честертон, А. Погоняйло, С. Нєрєтіна, Т. Ярушина, Ж. Марітен, К. Ранер. Також важливим аспектом у дослідженні проблематики є загальне вивчення філософії середніх віків такими дослідниками, як Б. Рассел, Р. Тарнас, В. Кондзьолка, A. Пашук, В. Татаркевич, А. Александрова, Г. Волинка та ін.

Водночас вище зазначенні учені недостатньо систематизовано визначають механізми впливу аристотелізму на томістичну філософсько-теологічну систему. Відповідно, визначення впливу аристотелізму на томізм і є основним предметним полем заявленого дисертаційного дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у реконструкції аристотелізму у томізмі та визначенні його подальшого становлення в історії філософії (неотомізм). Для виконання поставленої мети слід здійснити розгляд наступних завдань:

1. Провести всесторонній аналіз томістичних текстів з метою індетифікації аристотелізму;

2. Визначити важливість трансформації проблематики аристотелізму у томізмі в контексті християнської філософії;

3. Проаналізувати композиційну складову томістичного аристотелізму в офіційній філософській доктрині Ватикану та сучасному неотомізмі;

4. Виявити взаємодію томізму як конвертованого аристотелізму з сучасними філософськими системами.

Об’єкт дослідження – аристотелізм як парадигма історії філософських вчень.

Предмет дослідження – аналіз впливу аристотелізму на світоглядні засади томізму (неотомізму).

Методологічна основа дослідження. При написанні дисертаційного дослідження використовувались загальнонаукові та філософські принципи: об’єктивності, системності, причинності, історизму та світоглядного плюралізму, що дало можливість уникнути суб’єктивного підходу до вивчення заявленої проблематики. Також використовувались такі методи, зокрема, а) герменевтичний підхід до вивчення томістичного аристотелізму, що дало змогу встановити сфери впливу для створення концепції сумісності віри та розуму, аналогії буття та моральної доцільності існування закону; б) за допомогою предметно-описового способу досягнуто цілісності форми основних понять томістичного аристотелізму; в) вдаючись до історико-філософського та системного аналізу розкрито значення основних засад томістичної філософії (наприклад, буття як таке існує не в силу своєї сутності, а внаслідок участі у бутті Божому). г) Важливим методом для написання роботи є аналогія – як спосіб визначення вічного у дочасному, Творця у створіннях. Враховуючи важливість ствердження томістичної філософсько-теологічної системи (завдяки аристотелізму) в українській філософській думці, використовувався д) компаративістський метод дослідження.

Наукова новизна даного дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній філософській думці представлено комплексний аналіз аристотелізму у томістичній та неотомістичній інтерпретації, що дає змогу виявити його світоглядно-концептуальні засади, на основі яких формуються ці традиції.

У результаті наукового дослідження дисертантом виносяться на захист наступні положення, що мають наукову новизну:

– подальшого розвитку набули ідеї про історичний процес визнання й утвердження аристотелізму у томізмі як філософсько-теологічній системі західноєвропейської схоластики, на противагу традиції платонізму;

– вперше визначено традицію аристотелізму у томізмі як перспективи єдиного напрямку сумісності філософії та теології, зважаючи на остаточну мету аристотелівської гносеології – істину та апостеріорного пізнання Істини-Бога у томізмі;

– уточнено, що аристотелівське суще починає існувати завдяки речі, яка існує актуально, а тому статус буття у томізмі визначений через участь внутрішнього прагнення у бутті Божому;

– вперше доведено роль взаємовпливу політико-етичного вчення аристотелізму у процесі утвердження базових томістичних положень відносно раціоналізації влади та закону як необхідної умови існування людської спільноти в Державі;

– набула подальшого розвитку ідея актуальності співпраці на метафізичному рівні неотомізму з сучасними науково-філософськими модифікаціями, завдяки концептуальним засадам аристотелізму.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що дані положення, ключові терміни та основні засади можуть бути використані для подальшого науково-теоретичного підходу відносно проблематики релігійної філософії. Практичне ж значення відповідних результатів може бути використане у розробці спецкурсів як томізму, Середньовічного аристотелізму, теодицеї, філософії права, політики, етики, теорії пізнання тощо в контексті релігійної філософії та історії філософії загалом.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано самостійно. Публікації написані одноосібно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на наступних науково-практичних конференціях: “Філософ і філософія в сучасному світі: форми присутності та відповідальності” (Львів, лютий 2006), “Декартова антропологія: чого не можна вимагати від людини” (Львів, квітень 2006), Всеукраїнська наукова конференція студентів-філософів “Діалектика духовних процесів – 5” (Дрогобич, травень 2006), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Філософський та літературознавчий вимір сучасних гуманітарних досліджень” (Суми, грудень 2009), Міжнародній науково-практичній конференції “Міжетнічні та міжконфесійні відносини в контексті сучасних суспільних трансформацій” (Чернівці, квітень 2010).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у 5 публікаціях: п’яти статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (сім підрозділів), висновків та списку літератури (200). Повний обсяг дисертаційної роботи складається із 188 сторінок, із них 20 займає список використаних джерел.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми. Визначено об’єкт і предмет, мету і завдання роботи. Висвітлено ступінь розробленості проблематики та охарактеризована методологічна база, в рамках якої здійснюється дане дослідження. Сформульовано наукову новизну основних положень та їх теоретико-практичне значення. Також промульговано публікації на тему дослідження, апробації та визначається структура роботи.

У першому розділі “Джерела та методологія дослідження Аристотелевої традиції у філософії томізму” проаналізовано основні поняття дослідження, зокрема, констатація важливості впливу аристотелізму на томізм, завдяки рецепції томістичних першоджерел, а, відповідно, авторський пошук в контексті методики дослідників заявленої теми, розкриває сутнісні основи конвертованого томістичного аристотелізму.

У підрозділі 1.1. “Аналіз рецепції аристотелізму у томізмі на основі першоджерел” автор звертає особливу увагу на праці, в яких викладено головні аспекти філософсько-теологічного вчення томізму, що ґрунтуються на засадах аристотелізму. Таким працями Томи Аквінського, що демонструють вплив аристотелізму є: “Сума проти поган”, “Сума теології”, а також важливе значення для вивчення томістичного аристотелізму (виходячи із першоджерел) становлять “Дискусійні питання” (Quaestiones disputatae) – це письмова форма університетських дискусій про істину, душу, наявність зла, про потенцію тощо. Не менш важливими працями для визначення впливу аристотелізму на томізм є два трактати: “Про єдність розуму проти аверроїстів” (De unitate intellectus contra averroistas) та “Про суще і існування” (De ente et essentia).

На основі вище зазначених першоджерел автору вдалось визначити ступінь впливу аристотелізму на подальше формування філософсько-теологічної системи Томи Аквінського та його сучасного аналогу – неотомізму. Важливо також зазначити, що аристотелізм в інтерпретації Аквіната не втрачає своєї автономії, оскільки надає тільки аргументацію (раціональну) для створення вчення-консенсусу на предмет взаємодії віри і розуму та єдності процесу пізнання Бога, що виражається як в природній, так і в надприродній теології.

Підрозділ 1.2. “Метод дослідження проблематики томістичного аристотелізму” розкриває концептуальні засади філософсько-теологічної системи томізму. Проводиться детальний аналіз широкого спектру положень аристотелізму, з метою ствердження сумісності теологічних постулатів з принципами природного розуму (С. Вшолек, Л. Морен, Б. Фільберт, А. Клічук, В. Малахов, І. Бичко, С. Кримський). Важливість такого поєднання полягає в тому, що в томізмі суперечні думки не відкидаються апріорі, але отримують ряд спростувань, у відповідності до філософії Аристотеля та офіційного християнського віровчення (Ф. Коплстон, С. Свєжавскі, Г. Честертон, С. Нєрєтіна).

Важливо зазначити, що основною умовою, яка так потрібна у пошуку істини, в томізмі є дух компромісу (Б. Рассел). Відкидаючи упереджене ставлення до аристотелізму, Тома Аквінський здійснив побудову своєї філософсько-теологічної системи на принципах “всестороннього” врахування понять для об’єктивізації досягнутих результатів. Саме завдяки методиці компромісу, в томізмі простежується, збалансоване вчення на предмет сумісності віри й розуму. Доцільність віри в Бога, потверджується гідністю природного розуму у пізнанні, не тільки матеріальних, але й духовних сутностей (Р. Декарт, С. Франк, Е. Корет, ). Зокрема, вдаючись до аналогії, розум людини пізнає метафізичні істини, цим самим, потверджує доцільність існування “Першої Причини” та “Форми Форм” всього сущого, де метафізичні чинники (трансценденталії) зумовлюють направленість буття до чітко визначених меж та цілі буття в цілому, як правди, добра, краси тощо (Е. Жільсон, Ж. Марітен, К. Бандуровський, П. Гайденко, В. Котусенко). Важливо виокремити, раціональність способу побудови вище зазначених понять. Це стало можливим, завдяки інструментальній причині, виникнення томістичної системи – раціональної методики Аристотеля.

В цьому підтверджується томістична сентенція, про необхідність пошуку істини, як єдиного способу осягнення пізнання реальності. Така направленість томістичної системи є актуальною й сьогодні, оскільки, незважаючи на час, культуру епох і, що найважливіше – релігійну складову, заклик про пошук істини, залишається актуальним. Можливості як в час Аристотеля, так і в час Томи Аквінського, потенційно є інтегруючими чинниками пізнання суб’єкта та власне, історії в цілому. Відповідно, ми будучи спонукані, в дусі томістичного аристотелізму, за допомогою солідарності, повинні звершувати благородну місію – любов до мудрості, джерелом якої (згідно томізму) є Бог (Н. Лобковіц, А. Міголатьєв, Ю. Бохенський, Е. Василевкіс, М. Рибачук тощо).

У другому розділі “Тома Аквінський систематизатор вчення Аристотеля у контексті християнства” акцентовано увагу на трьох томістичних положеннях, які формуються у відповідності до аристотелізму: симфонія віри і розуму, метафізичне осягнення реальності та раціоналізація влади й закону.

Таким чином, підрозділ 2.1. “Симфонія віри і розуму як наслідок гносеологічного та логічного вчення Аристотеля” демонструє єдність філософії Аристотеля (зокрема гносеологічного та логічного вчення) та теологічної аргументації Томи Аквінського і як результат витворюється певне поєднання віри і розуму, сутності та існування, а відповідно, стверджується факт існування Бога як реально існуючої дійсності, яку розум за допомогою Божої благодаті і космологічних принципів може осягнути.

Розум і віра спрямовані на пізнання однієї й тієї ж істини – Бога, але здійснюють це різними шляхами: розум спирається на науку і філософію, віра – на теологію. Можливість гармонії розуму і віри базується на тому факті, що Бог відкривається людині двома способами: природним – через створений ним світ і надприродним – через Одкровення. Істина, яку Бог зсилає шляхом благодаті, доповнює, але не змінює, ту, до якої Він відкриває доступ природним способом.

Таким чином, однією з великих заслуг Томи Аквінського у середньовічній філософії стала смілива спроба поєднати віру і розум, теологію і філософію та абсолютно справедливо ствердити, що між ними немає суперечностей, а, навпаки, існує гармонійне поєднання для пізнання Об’єктивної Вічної Істини. Оскільки природа людського пізнання володіє здатністю абстракції, це, на думку А. Колодного, в загальному призводить до прогресу культури та цивілізації. Такий прогрес існує не тільки відносно пізнання довкілля, але й також пізнання Творця.

З цієї точки зору томізм репрезентується як філософія розуму. Адже Тома Аквінський нічого не ставить вище філософської мудрості, оскільки вважає, що саме вона приводить людину до Найвищого Блага, тобто до Бога. Бо, як сказано у св. Письмі,“…те, що можна відати про Бога, їм явне, бо Бог їм об’явив; невидиме ж його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме...” (Рим 1, 19-20).

У підрозділі 2.2. “Перша філософія” Аристотеля – складова метафізичного вчення Томи Аквінського” розглядається томістичне тлумачення буття як таке в цілому на основі “Першої філософії” Аристотеля. Адже метафізика, Томи Аквінського в його філософсько-теологічній системі займає особливе місце. Дане вчення охоплює найважливіші сфери людського життя, продемонстровуючи цим самим певне єднання задля цілісності людської особи та її повної реалізації потенційності.

Головними характеристиками буття (запозичені від Аристотеля), такі як добро, краса, одність і найголовніше принцип причин, що зумовлюють існування людського буття, Тома Аквінський пояснює доцільність існування Бога. Оскільки все це може існувати тільки через участь, але не в силу себе самого й тому повинно існувати єство, яке зумовлюватиме доцільність участі і таким єством є Бог. Бо тільки один Бог існує в силу власного буття і не потребує для свого існування якусь іншу причину, що б зумовлювало Його існування, бо Він є “Причина всіх причин” (Causa caussorum).

Натомість створіння (в тому числі й людина), які володіють буттям, посідають його не в силу власної спроможності, але тільки через участь в бутті Божому. Кожна річ, яка є створена Богом і бере участь в бутті і через цю участь стає буттям, прагне до Бога. Бог є Альфа і Омега кожного єства. Усе, крім зла (бо Бог є поняття добра і в ньому немає зла, бо Він є сам добро), наближається до своєї трансцендентальної мети. Для Бога це не мета, щоб до нього наближалися речі для себе самого (finis obtinendus), а мета, в якій Він іншим дозволяє бути причетним до свого ж буття (finis communicandus). І саме завдяки цьому все існування направлене до Бога, тому що це буття від Бога, як буття до Бога.

У підрозділі 2.3. “Політико-етичні аспекти аристотелізму як необхідність існування правової держави у томізмі” стверджується доцільність закону та раціоналізації влади в контексті політико-етичних засад аристотелізму. Так, приймаючи за основу Аристотелівське розуміння людини як “політичної тварини”, Тома Аквінський адаптує дане твердження до християнського віровчення. Бог, на думку Аквіната, наділивши людину розумом (на відміну від тваринного світу), бажав, щоб людина для власного розвитку та вдосконалення докладала певних зусиль, а через це утверджувалась би як “політична тварина”. Адже для досягнення певних благ, які потрібні людині для існування, їй необхідно для їх отримання вдаватись до послуг природного розуму. Але, оскільки вона не може виробляти все, що їй потрібно, одночасно, необхідне об’єднання людей з метою задоволення всіх потреб і таке об’єднання згідно вчення Аквіната (зсилаючись на Аристотеля) зветься “Державою”.

Для ефективного існування держави та запобіганню поганих дій та їхніх злих наслідків, на думку Томи Аквінського, державна влада має право видавати закони. Там, де це право реалізується, така форма називається правильною і відповідно громадяни володіють можливістю у досягненні загального блага, а де ця норма порушується, така форма є неправильною, оскільки в ній відсутня чеснота справедливості. Як відомо, Аристотель вважав, чесноту справедливості основною підвалиною, на якій будується добробут громадян як у суспільно-політичному, так і в морально-етичному вимірах. Саме завдяки прямим діям цієї чесноти й зберігається рівновага в політичному житті.

Дотримуючись філософської традиції Аристотеля, Тома Аквінський вважав, що основною рисою людини, яка вирізняє її серед інших істот є розумова діяльність. Тому, вчиняючи будь-які дії людина повинна застосовувати знання та волю. І саме ці дві складові становлять фундаментальний принцип свідомого людського вчинку. Натомість людський вчинок повинен бути здійснений у відповідності до закону, адже в протилежному випадку, дія людини суперечитиме розумові, а воля не прагнутиме до досягнення загального блага.

Тома Аквінський, у своєму політико-правовому вченні важливе значення надає законам. Тільки там, де розвинута правова база, держава може розвиватись. Саме завдяки прямій дії законів зберігається суспільний порядок, а їхнє дотримання є обов’язковим.

Отож, слід зазначити, що етика і політика Аристотеля вивчають одне і теж питання – про виховання доброго громадянина. Але, для благородного способу життя не достатньо тільки доброго виховання, потрібно часто вправлятися в чеснотах. Також потрібно дотримуватись законів, бо саме вони покликані регулювати відносини як між громадянами, так і громадянами і державою відповідно. Такий порядок, на думку Аристотеля, забезпечує можливість громадянам у досягненні загального блага з метою добробуту як на особовому рівні (конкретна людина), так і на універсальному рівні (добробут держави в цілому).

Політико-правове вчення Томи Аквінського демонструє важливість та необхідність існування держави, бо саме в ній людина має можливість розвиватись як себе, так і державу в цілому. Оскільки держава має природне походження, а все те, що має таке походження, не суперечить загальному благу, то з очевидністю можна ствердити, що тільки в державі людина може досягнути як матеріального, так і духовного добробуту.

У третьому розділі “Сучасна інтерпретація томістичного аристотелізму” звертається особлива увага на неотомізм як третій етап розвитку томістичного аристотелізму, зважаючи на певні історичні, цивілізаційні виклики суспільно-морального спрямування.

Підрозділ 3.1. “Офіційна філософська доктрина Ватикану: томістичний аспект аристотелізму” підкреслює гідність людської особи як в морально-етичному, так і в політико-правовому аспекті.

Саме завдяки аристотелізму, сентенції томізму набули певної, визначеної завершеності. Й тому для Ватикану було важливо апелювати до філософії, яка по своїй суті визнає сумісність віри та розуму. Саме тому томізм й був проголошений офіційним вченням Католицької Церкви.

Зокрема аналізуючи суспільно-політичні ідеї відповідних енциклік (соціально-морального спрямування), простежується їх практичне значення із врахуванням як релігійного, так і цивільного характеру. Яскравим прикладом є поділ праці, відносин людини та капіталу, гідність людської особи, зважаючи на модерні наукові відкриття, які як відомо допомогли людині у прогресивному контексті пізнати закони світобудови, рівною ж мірою створили загрозливі виклики із появою зброї масового знищення. Адже добробут індивіда залежить від цивілізаційних процесів держави в цілому як і розвиток держави передбачає прийнятне володіння особою громадянських прав (принцип загального блага). Бо тільки із застосуванням солідарності, можливий розвиток як індивіда, так і цілої людської спільноти. Природне прагнення, яке є вроджене у людині, повинно захищатись правом та законом для реалізації гідності людської особи.

І саме тому, томістична філософія (конвертований аристотелізм) набула офіційного статусу вчення Ватикану (при цьому визнаючи й інші релігійно-філософські системи) як можливість осягнення методу, відповідей-спростувань на виклики у суспільно-політичній та морально-етичній площинах як сучасних, так і майбутніх цивілізаційних процесів.

Підрозділ 3.2. “Концептуальні засади неотомістичного аристотелізму” на думку автора, демонструє актуальність неотомістичної філософії у співпраці з іншими науково-філософським модифікаціями (наприклад, з неокантіанством, феноменологією, екзистенціалізмом тощо), саме завдяки (в значній мірі) впливові філософії Аристотеля на побудову філософсько-теологічної системи Томою Аквінським.

Основними концептуальними засадами філософії неотомізму (які і є викладені в “24 тезах” Папи Римського Пія X) є філософське вчення, що стосуються наступних розділів філософії Томи Аквінського: метафізика (онтологія), гносеологія (теорія пізнання) та антропологія (вчення про людину; про особу; про душу). Також важливе значення у неотомізмі відводиться певній класифікації поєднань: форма і матерія, акт і потенція, сутність та існування, субстанція і акциденти, природне і надприродне тощо.

Адже філософія Томи Аквінського є не тільки філософським надбанням історії, у контексті якої можна вирішувати універсальні проблеми, але є також актуальним вченням, яке в умовах XXI ст. може в реальний спосіб брати участь у подоланні викликів сьогодення. Це можливо завдяки значному впливу аристотелізму, який й творить оригінальну томістичну систему, яка у свою чергу, демонструє творчу асиміляцію досягнення світової філософії, з метою якомога ширшого охоплення філософських проблем та готовності до діалогу з іншими філософсько-науковими модифікаціями. Наприклад, неотомізм контактує, з філософією Іммануїла Канта та Хайдеггера, натомість до томістичної філософії виявляють зацікавленість (завдяки онтологічній системі), представники аналітичної філософії, зокрема, Е. Кенні, П. Т. Гіч, хоча вони належать до не теологічних ціннісних орієнтирів.

Важливість актуальності томістичної філософії, полягає у його метафізичному вченні, яке сформоване у відповідності до “Першої філософії” Аристотеля. Саме метафізика, як вважає Ю. Бохенський, не обмежується часовими рамками, адже пізнання буття людини та вчення про саму людину, як особу є вічними. В метафізиці не відкидається позитивне вчення попередників, а навпаки, конвертується в сучасні розробки, з метою всебічного вивчення буттєвості людини на вимогу часу, не протиставляючи при цьому попередні напрацювання. Прикладом такої взаємодії є аналіз пізнання в Уайтхеда, дослідження психосоматичних проблем у томістів та розмисли Гартмана про свободу. Безперечно, між ними існують і певні відмінності, але в основних пунктах, таких, як природа пізнання, ступеневе влаштування світу, дух і його свобода є визначене порозуміння.

Чи існуватиме неотомізм як християнська філософія в майбутньому, може визначити тільки час. Важливо при цьому було б, як би людство дотримувалось томістичної концепції першого принципу, в контексті якого можна зрозуміти всю глибину різноманітності буття. При цьому також важливо, не розкривати істини буттєвості людини та Бога тенденційно, але намагатись, як це робив Аквінат, проводити пошук середнього способу пізнання істини. Внутрішнім потенціалом для здійснення такого служіння, при умові збереження сутнісного значення, відповідника істині, – неотомізм володіє.

Аналізуючи концептуальні засади філософії неотомізму можна ствердити, що представники даної течії намагаються у прийнятний спосіб враховувати як попередні надбання вчень томістичної філософії (конвертації аристотелізму), так і сучасні наукові відкриття, демонструють логічну та раціональну єдність віри та розуму, філософських сентенцій та теологічного вчення Церкви. Це, зокрема, відображається у метафізичному положенні: поєднанні акту та потенції, які поділяють буття у відповідний спосіб, творячи таким чином його ступінь буття. Так, чим менше існує можливості, тим більше єство є актуальним, тому Бог є абсолютно досконалим, оскільки в нього не існує потенційного відношення, тому що Він є чистим Актом.

Творця можливо пізнавати на основі створіння за допомогою шляху аналогії; у тілесних єствах існує певна складність, яка характеризується формою, матерією та актом буття, натомість у духовних істотах присутня тільки форма та акт буття, винятком у матеріальних істот є людська душа, яка є не матеріальною, оскільки є субстанціальною формою тіла; відносно пізнання неотомісти вважають, що існує подвійна форма сприйняття: сенситивна та інтелектуальна, при цьому воля не випереджує розум, а йде за ним. Хоча й безперечно воля пропонує вибір, але останній вердикт судження все ж таки належить розумові; Бога слід пізнавати апостеріорно, тому що від творчих дій Бога випливають певні феномени (космологічні принципи), завдяки яким Бог, може бути пізнаний нами, не тільки через віру, але й також внаслідок природних можливостей розуму.

Саме завдяки “всесторонньому” підходу (із врахуванням філософсько-теологічних положень) досягнуті результати у відповідності до неотомістичної філософії, можуть послужити, адекватному вирішенню сучасних життєвих викликів, як в суспільно-соціальному, так й в релігійному (екуменізм) контексті.

У висновках зазначено, що аналізуючи першоджерела томізму, можна констатувати певний відхід від популярних на той час поглядів платонізму, у сторону аристотелізму. Зумовлено це на сам перед тим, що в аристотелізмі надається більшої ваги, інтелектуальним можливостям людини у процесі пізнання, як себе, світу речей, так і божества. Відповідно раціоналізм як одна із методик аристотелізму, стала для Томи Аквінського, центральним концептом, не зважаючи при цьому, чи розгляд питання належить до філософських, чи теологічних постулатів, адже остаточною метою пізнання є – істина.

Аналізуючи безпосередній вплив аристотелізму на томізм, у контексті християнства, варто виокремити декілька ключових моментів, а саме: зважаючи на остаточну мету пізнання в аристотелізмі – істину, у томізмі стверджується сумісність віри та розуму, філософії та теології відповідно. Оскільки теологія володіючи знанням про Бога, вдається до філософської аргументації з метою ствердження істинності власних положень, а філософія у відповідності до вимоги, здійснює вердикт суджень, цим самим потверджуючи сумісність істині тих положень, які досягнуті у раціональний спосіб. Наочним прикладом такої взаємодії є томістичні апостеріорні доведення буття Бога. Адже, в них представлені космологічні начала аристотелізму, які є сенсодоступними, а тому можуть бути пізнанні не тільки інтелектуально, але й відчуттєво (рух, причина).

Також важливим ключовим моментом впливу аристотелізму на томізм є його метафізичне вчення. Ця важливість полягає, у принципі аристотелізму, існування сущого через участь, а не в силу себе самого. Й тому, у томізмі, сутність та існування не є тотожними у матеріальному єстві, бо воно існує завдяки поєднанню матерії і форми. Відповідно існує єство, яке є максимально простим, а тому статус буття приналежне йому, як чистій субстанції, позбавленій будь-якої акцидентальної форми. Цим єством є Бог.

Неменш помітним впливом аристотелізму на томізм, є його політико-правове вчення. Центральним місцем даного вчення є аристотелівська чеснота, справедливість. Саме у відповідності цій чесноті, людина реалізує себе, як суспільна істота, яка покликана до спільного життя у Державі. Для ефективного розподілу загальних благ, необхідно наявність влади та закону. А їхнє функціонування повинно відповідати раціональним принципам та основним засадам Божественного закону, як невід’ємної умови морально-раціонального паритету.

Підсумовуючи відносно офіційного філософського вчення Ватикану, можемо з переконливістю відзначити, що саме енцикліка Папи Лева XIII, стала поворотним пунктом відродження томістичного аристотелізму, як наглядного прикладу взаємодії віри та розуму, а подальші енцикліки тільки підтвердили їхню єдність, яка так потрібна для цілісного бачення людини, як образа Господнього, а в соціально-суспільних вченнях, як гідності людської особи. В цьому контексті неотомізм, має на меті представити томізм як конвертований аристотелізм, для ствердження важливості пошуку істини у пізнанні, як створіння, так і Творця.

Томістична філософсько-теологічна система, саме завдяки значному впливу аристотелізму, є відкритою до екуменічних процесів, з іншими науково-філософськими модифікаціями, для однієї ж мети – пошуку істини.

Отож, з очевидністю можемо ствердити, що філософська традиція Аристотеля, справила надзвичайно великий вплив на подальше сформування філософсько-теологічного вчення, середньовічного філософа Томи Аквінського та його сучасного вчення неотомізму.

Основні положення дисертації відображені у наступних публікація:

1. Балабан І. М. Томістична концепція гармонійного співвідношення віри і розуму (fides et ratio) / І. М. Балабан // Філософські пошуки. Філософ і філософія в сучасному світі: форми присутності та відповідальності. – Вип. XX, ІФЛ “Cogito” Львів-Одеса: Центр Європи, 2006. – С. 131-137.

2. Балабан І. М. Дипломатичні відносини короля Данила Галицького з Римським Святішим Престолом / І. М. Балабан // Християнська спадщина Галицько-Волинської держави: ціннісні орієнтири духовного поступу українського народу. Матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції. – Івано-Франківськ – Галич, 2006. – С. 141-144.

3. Балабан І. М. Неотомізм як різновид сучасної релігійної філософії / І. М. Балабан // Релігія та Соціум. Часопис. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2010. № 2 (4). – С. 144-149.

4. Балабан І. М. Метафізичні розмисли: томістична ретроспектива / І. М. Балабан // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – Вип. XIV. – Івано-Франківськ, 2010. – С. 151-156.

5. Балабан І. М. Космологічні шляхи доведення існування Бога: за Томою Аквінським / І. М. Балабан // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. – К.: ВІР УАН, 2010. – Випуск 42. – С. 399-406.

АНОТАЦІЯ

Балабан І. М. Традиція аристотелізму у філософії томізму. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2011.

Дисертаційне дослідження присвячене аналізу конвертованого аристотелізму в контексті філософсько-теологічного вчення томізму.

Суттєвою ознакою дисертаційної роботи є визначення степеня-відношення головних постулатів аристотелізму (традиції) як можливості застосування раціональної методики у процесі пізнання не тільки матеріальних, але й духовних сутностей (згідно томізму), що дає змогу у кінцевому результаті, ствердити сумісність віри й розуму, зважаючи на конструктивність процесу пізнання та спосіб об’єктивізації досягнутих результатів в цілому.

При цьому необхідно констатувати, що аристотелізм у інтерпретації томізму не втрачає своєї автономії, оскільки лише надає раціональну методику для побудови теологічних постулатів. Це на думку автора, становить предметну основу маніфестації величності природного розуму людини, який за допомогою аналізу акцидентальної форми єства досягає розуміння (часткового) сутності Божественних атрибутів.

Ключові слова: сутність та існування, акт і потенція, субстанція і акциденти, форма і матерія, причинність, трансценденталії, влада та закон, загальне благо, солідарність, конвертований аристотелізм.

АННОТАЦИЯ

Балабан И. М. Традиция аристотелизма в философии томизма. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 – история философии. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2011.

Диссертационное исследование посвящено анализу конвертируемого аристотелизма в контексте философско-теологического учения томизма.

Существенным признаком диссертационной работы является определения степени-отношения главных постулатов аристотелизма (традиции), как возможности утверждения рациональной методики в процессе познания трансцендентальных сущностей для объективизации достигнутых результатов на предмет совместимости веры и разума в томизме. Данная сентенция выражается в нескольких приоритетах: Во-первых, обосновывается возможность естественного разума человека в соответствии с гносеологическим и логическим учением аристотелизма познавать Бога через посредничество феноменов, которые вытекают из акта творения (движение, причинность); во-вторых, обусловливается преимущество акта над потенцией, что составляет статус бытия актуальным через участие в бытии чистого Акта (Бога); в-третьих, рационализируется власть и закон как неотъемлемая часть общего блага; в-четвертых, прослеживается дух компромисса на пути поиска истины, через взаимодействие философско-теологического учения томизма с другими научно-философскими модификациями, в частности, неокантианством, феноменологией, екзистенционализмом и др.

Ключевую роль в промульгации томизму сыграла энциклика Папы Льва ХІІІ, которая стимулировала возрождение томистического аристотелизма как наглядного примера взаимодействия веры и разума, а дальнейшие энциклики еще значительнее укрепили важность взаимодействия веры и разума, которая необходима для целостного изучения целостного видения человека. Которое представляется в двух аспектах: в религиозном, как образ Божий, а в светском понимании, как достоинство человека личности.    

Аристотелизм в интерпретации томизма не теряет своей автономии, поскольку предоставляет рациональною методику для построения теологических постулатов. Этим, манифестируя величество естественного разума человека через участие в процессе познания не только материальных сущностей, но и божественных атрибутов.

Важность влияния аристотелизма сыграла важную роль в формировании представителя средневековой философии Фомы Аквинского и его современного учения, а именно неотомизма.

Ключевые слова: сущность и существование, акт и потенция, субстанция и акциденты, форма и материя, причинность, трансценденталии, власть и закон, общие благо, солидарность, конвертируемый аристотелизм.

SUMMARY

Balaban I. M. The Tradition of Aristotelism in philosophy Thomism. – Manuscript.

A thesis for a Candidate Degree in Philosophy: speciality 09.00.05 – history of philosophy. Taras Shevchenko Kyiv National University. – Kyiv, 2011.

This thesis deals with the analysis of converted aristotelism in the context of philosophical and theological teaching of thomism.

The idiosyncrasy of the dissertation is to define degree-related main postulates of aristotelism (traditions) as a possibility to hold rational methods in cognizing transcendental essence and to make the obtained results objective as regards compatibility of faith and reason in thomism.

Thomism-interpreted aristotelism does not lose its autonomy, it only adds up rational methods for building theological postulates and manifests the greatness of natural reason of a human through learning both material essence and divine attributes.

Key words: essence and existence, act and potential, substance and accidents, form and matter, reason, transcendentals, power and law, common being, solidarity, converted aristotelism.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41419. СПЕЦИФИКА СОЦИАЛЬНОЙ РЕАЛЬНОСТИ 122 KB
  Существование человека вне общества невозможно. Но что такое общество, как оно возникает, каково его строение, в соответствии с какими принципами оно существует и функционирует Эти вопросы составляют предметное поле того раздела философских знаний, который называется социальной философией
41420. Порядок ведения и отражения в учете кассовых операций 20.81 KB
  Первичными документами по кассе являются документы, разработанные ЦБ России. Прием наличных денежных средств кассами организаций производится по приходным кассовым ордерам, подписанным главным бухгалтером или лицом, уполномоченным на это письменным распоряжением руководителя организации.
41421. Учет операций на расчетных счетах в банках 20.45 KB
  Він розширив її територію на підкорених древлян сіверян радимичів. міська верхівка почала боротись за розширення прав міста і відтоді усі князі перед посіданням князівського престолу укладали “ряд†договір з Вічем. Розширена – укладена за князювання Володимира Мономаха чи його сина Мстислава. Розширена Правда встановлювала норми щодо захисту земельної власності феодалів та обмеження майнових і особистих прав феодально залежного населення.
41422. Учёт выбытия материальных запасов 21.67 KB
  Для учета реализации и прочего выбытия товарно-материальных ценностей предназначен операционно-результатный счет 91 «Прочие доходы и расходы». Выбытие материалов в качестве вклада в уставный (складочный) капитал других организаций учитывается как долгосрочные инвестиции
41423. ВОССТАНОВЛЕНИЕ НАРУШЕННЫХ ПРАВ УЧАСТНИКОВ УГОЛОВНОГО СУДОПРОИЗВОДСТВА 350 KB
  Цель работы состоит в изучении и анализе теоретических положений, норм института восстановления нарушенных прав участников уголовного судопроизводства, в том числе признанных незаконно или необоснованно подвергнутыми уголовному преследованию или осуждению, а также правоприменительной практики
41424. Учет кассовых операций. Учет удержаний из заработной платы работников 22.8 KB
  Приходный кассовый ордер (ПКО). Используется при поступлении наличных денег в кассу. Составляется кассиром, должны быть пронумерованы по порядку от начала отчетного года.
41425. Учёт поступления основных средств. Учет операций на расчетном счете в банке 28.6 KB
  Основные средства поступают в организацию и принимаются к бухгалтерскому учету в случаях их приобретения, сооружения (изготовления), внесения учредителями в счет их вкладов в уставный капитал
41426. НЕМЕТАЛИ ІV ГРУПИ. ВУГЛЕЦЬ. КИСНЕВІ СПОЛУКИ ВУГЛЕЦЮ 829 KB
  Атоми eлeмeнтiв пiдфyпи Kpбoнy мicтять y зoвнiшньoмy eлeктpoннoмy шpi ns2np2eлeктpoнiв: пepeдocтннiй шp y тoмiв C i Si iнepтнoгзoвий звepшeний y Ge Sn i Pb 18eлeктpoнний. Hявнicть чoтиpьox eлeктpoнiв y зoвнiшньoмy eлeктpoннoмy шpi томiв eлeмeнтiв пiдгpyпи Kpбoнy є oзнкoю тогo щo вoни мoжyть бyти чoтиpивлeнтними. Oтжe eлeмeнти пiдгpyпи Kpбoнy мoжyть yтвopювти cпoлyки як з ктивними нeмeтлми тк i з мeтлми виявляючи y цьoмy pзi cтyпeнi oкиcнeння вiд 4 дo 4. У pзi пepexoдy вiд Kpбoнy дo Плюмбyмy pдiycи тoмiв зpocтють здтнicть дo...
41427. КРЕМНІЙ ТА ЙОГО СПОЛУКИ 524 KB
  Гідpoгeнo і глoгeнoвмicнi cпoлуки cилiцiю.Oкcигeнoвмicнi cпoлуки cилiцiю. Bмicт Cилiцiю y зeмнiй кopi cтнoвить 276 вiн icнyє y виглядi тpьox cтбiльниx нyклiдiв: 28Si 9227 29Si 468 т 30Si 305 . Hйбiльш пoшиpeнi oкcид cилiцiюIV SiО2 т piзнi cилiкти.