68172

УЯВЛЕННЯ ПРО БАГАТОВИМІРНЕ МИСЛЕННЯ, ЙОГО ПРИЙОМИ ТА ПРОЦЕДУРИ

Автореферат

Логика и философия

Це мислення формується в рамках нової народжуваної холістичної раціональності усвідомлення якої багато в чому сполучене з переосмисленням уявлень про еволюцію у якій слід розрізняти еволюцію екстенсивну та інтенсивну. Інтенсивна еволюція у першу чергу вимагає глибокого переосмислення фундаментального...

Украинкский

2014-09-19

327 KB

0 чел.

PAGE  1

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БОГАТА ЛІДІЯ МИКОЛАЇВНА

                                                                                 УДК 110.7 + 100.37

УЯВЛЕННЯ ПРО БАГАТОВИМІРНЕ МИСЛЕННЯ,

ЙОГО ПРИЙОМИ ТА ПРОЦЕДУРИ

09.00.02 – діалектика і методологія пізнання

АВТОРЕФЕРАТ

 дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Київ – 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та соціології Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний універститет імені                        К. Д. Ушинського».

Науковий консультант     доктор філософських наук, професор

                                                 ДМИТРІЄВА  Маргарита Степанівна,

                                                 Державний заклад «Південноукраїнський  

                          національний  педагогічний універститет

                                                 імені К.  Д. Ушинського»,

                                                 професор кафедри філософії та соціології.

Офіційні опоненти:               доктор філософських наук, професор

                                                 ЛАЗАРЄВ Фелікс Васильович,

                                                 Таврійський національний університет

                                                 імені В. І. Вернадського, професор

                                                 кафедри філософії;

                                                 доктор філософських наук, професор

                                                 ЧУЙКО Вадим Леонідович,

                                                 Київський національний університет

                                                 імені Тараса Шевченка, професор

                                                 кафедри філософії та методологіі науки;

                                                 доктор філософських наук, доцент

                                                 КОЧУБЕЙ Наталія Василівна,

                                                 Національний педагогічний університет

                                                 імені М.П. Драгоманова, доцент

                                                 кафедри соціології та культурологіі.

Захист відбудеться 20 червня 2011 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601,  Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий   « 20 » травня  2011 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                           Л.О. Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З початком XXI століття людство вступило в той етап свого розвитку, коли остаточно сформувалося розуміння марності пошуку найбільш правильного бачення світу або окремих його частин. Набули цінності  різні точки зору,  що розкривають ті або інші аспекти досліджуваного. З одного боку, ракурсна, позиційна різноманітність відкрила можливість більш глибокого проникнення до розуміння Цілого, з іншого – загострилося відчуття непереборної неповноти миттєвих прозрінь, що ведуть до посилення розділення людства.

Усвідомлення фрагментарності знань, що накопичуються, підсилює скептицизм людини, яка осягає світ. Наслідком зазначеного є формування складної пізнавальної ситуації, що все наполегливіше вимагає розуміння основ  багатовимірності процесу пізнання.

Вивчення багатовимірності пов’язане зі спробами осягнення особливостей сучасних парадигмальних трендів. Свідченням виникнення фундаментального парадигмального зрушення є глибинні культурні трансформації, активним провісником яких можна назвати Е. Ласло. Саме йому належить уведення терміна макрозрушення для характеристики унікальних необоротних процесів, що відбуваються в сучасній культурі. Ще в 1995 році Ласло писав, що людство живе в століття найбільшої біфуркації, що кидає виклик творчим здібностям людини. Безпрецедентність цього виклику пов'язана з необхідністю переходу до глобального мислення, мислення в термінах «процесів, а не структур, динамічного цілого, а не частин». Це мислення формується в рамках нової народжуваної холістичної  раціональності, усвідомлення якої багато в чому сполучене з переосмисленням уявлень про еволюцію, у якій слід розрізняти еволюцію екстенсивну та інтенсивну. Попередній шлях розвитку людства багато в чому був пов'язаний з розвитком уявлень про еволюцію екстенсивну. Інтенсивна еволюція у першу чергу вимагає глибокого переосмислення фундаментального поняттєво-категоріального апарату. Звичне набуває багатовимірного  розгорнення, еволюціонуючи вертикально.

Парадигмальні зрушення, що відбуваються, багато в чому визначені глобальними змінами, яких зазнає сама людина. Своєрідність і певна складність сучасної культурної ситуації полягає в тому, що трансформації відслідковує  людина, яка сама безперервно змінюється. Третя хвиля Відродження, про яку писали Е. Тофлер, І. Пригожин, В. Налімов, стала нагадувати переродження, у результаті якого у звичних формах проявляється щось принципово нове. У людини  виявляються незвичайні здатності, приміром, здатності мислити по-новому. Думка формується вже інакше. Її появу стає складно пояснити правилами формальної логіки. Тому й виникає необхідність пошуку нових правил, відповідних новим способам мислення. Зміна культурної парадигми, з одного боку – визначає, з іншого боку – визначається появою нових мисленнєвих технік, які освоюються  людством. І якщо класична парадигма ґрунтувалася на традиційному формально-логічному мисленні, то сучасна парадигма вимагає використання нових мисленнєвих практтик. Інтуїції про існування іншого, відмінного від формально-логічного способу мислення існували у філософії ще з часів Середньовіччя. Таке мислення називали тропологічним. У двадцятому столітті з'явилися нові термінологічні вирази: послідовне, імовірнісне, спонтанне, серіальное, символічне, організмічне, кліпове, глобальне,  холістичне, складне, системне, полівалентне, нелінійне, багатовимірне мислення. Всі названі іменування підкреслювали ту чи іншу особливість нового, що проявлялося в мисленнєвих практиках, однак не розглядали це нове всебічно. Зазначене стимулювало розвиток уявлень про нові мисленнєві можливості людини. Саме тому у дослідженні розглядається багатовимірне мислення у сукупності його основних прийомів та процедур.

Міждисциплінарний характер і багатоаспектність досліджуваної теми вимагали опрацювання великого масиву літературних джерел з багатьох дисциплін. Загалом цю літературу можна розділити на такі пов′язані між собою блоки.

Проблеми постнекласичного етапу пізнання, аналіз різних версій розвитку синергетичних ідей представлені у роботах В. І. Аршинова, О. М. Астаф’євої, Л. Д. Бевзенко, В. Г. Буданова, С. М. Вовк, Ф. І. Гіренка, Г. Б. Гутнера, Ю. А. Данилова, М. С. Дмитрієвої, І. С. Добронравової, І. В. Єршової-Бабенко, Л. П. Киященко, М. С. Кагана, Є. Ю. Калініна, О. М. Князєвої, В. А. Конєва, Н. В. Кочубей, С. П. Курдюмова, В. С. Лутая, В. І. Мойсєєва, І. В. Ніжинського, І. Пригожина, В. С. Ратникова, Н. В. Спиці, Я. І. Свірського, Г. Хакена, В. О. Цикіна, Д. С. Чернавського та інших дослідників. Особливий шлях вивчення  складних систем  зазначений у роботах Е. Ласло, Ф. Капри, Є.  Морена, у текстах А. І. Уьомова та представників його школи – Л. М. Терентьєвої, О. А. Цофнаса, які развивали основи параметричної теорії систем.

Наступний блок літературних джерел пов′язаний з дослідженням постструктуралістських традицій аналізу  складних процесів, які відбувалися в мові, у суспільстві та в культурі. Зазначений підхід досліджувався на прикладах праць Ж. Бодріяра, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоза, Ж. Дерріда У. Еко, М. Фуко, інших представників відповідної філософської традиції, а також з урахуванням робіт науковців, які намагалися прояснити суть постмодерністських пошуків – А. Бадьо, О. О. Грицанова, Ф. Джеймісона,  Л. О. Маркової, В. Б. Окорокова  та інших.

Особливу увагу в роботі приділено текстам, які формувалися на підгрунті діалектичного методу, але які багато в чому сприяли процесам «м'якої» адаптації доволі радикальних підходів, що з′являлися у складному континуумі новітньої філософської думки. До цього ряду текстів слід віднести роботи О. А. Івакіна, В. А. Лекторського, Л. О .Мікешиної, Н. В. Мотрошилової, С. С. Неретіної, О. П. Огурцова, В.Л. Петрушенко, О. О.Печінкіна, М. Поповича, В. Н. Поруса, Л. І. Сидоренко, В. С. Стьопіна, В. Л. Чуйка, О.Д.Шоркіна.

На розвиток уявлень про багатовимірне мислення суттєво вплинули праці, у яких досліджувалася свідомість як  надскладний гносеологічний об'єкт. Серед таких робіт в першу чергу опрацьовувалися тексти А. Н. Арличева, Ф. І. Гіренка, С. Грофа, Д. Деннета, Д. І. Дубровського, О. Ф. Зотова, Н. А. Калюжної, І. Т. Касавіна, М. К. Мамардашвілі, М. Полані,  О. М. П′ятигорського, С. Приста, Дж. Серла, К. Уїлбера, Д. Клаге, Е. Ласло, С. Л. Катречко, І. П. Меркулова, В. І. Молчанова, І. А. Муратової, П. А. Плютто, Ф. Пьорлза, Б. Рассела, М. Ю. Савельєвої, О. О. Соколової та роботи інших дослідників. Водночас з розробкою теми свідомості на формування уявлень про багатовимірне мислення істотно вплинули пошуки способів осмислення особливостей мисленнєвих та розумових актів, які актуалізуються в процесі роботи зі складними об'єктами. Важливі результати з цього приводу містяться в текстах Ф. Гваттарі, Ж. Дельоза, І. С. Добронравової, У. Еко, А. Карася, О. М. Князєвої, С. П. Курдюмова, Е. Ласло, С. С. Неретіної, В. В. Налімова, П. Флоренського, В. О. Шмакова, К. Г. Юнга та інших дослідників. Окрім вже зазначених програм, на розвиток уявлень про багатовимірність суттєво вплинула програма розгляду нових типів раціональності. Розвиток цієї програми пов′язаний з роботами Ю. А. Антоновського, О. В. Брушлинського, В. П. Візгіна, А. П. Возного, Щ. Є .Висоцької, Є. В. Вострикової, П. П. Гайденко, С. С. Гусєва, Г. Б. Гутнера, В. А. Лекторського, Л. А. Мікешиної, М. Ю. Опенкова, В. Н. Поруса, Т. Д. Суходуб, В. С. Швирьова, О. А. Яроша. Не менш важлива роль належить  програмі дослідження онтологічної рівневості, що формується під впливом багатьох дослідницьких підходів, у тому числі під впливом праць М. Гартмана, О. М. Князєвої та О. Л. Алюшина, А. М. Фатенкова. Також вагому роль впливу на  розвиток уявлень про багатомірність відіграла програма утворення метатеоретичних побудов, яка в проведеному дослідженні представлена роботами Ф. В. Лазарєва, М. К. Мамардашвілі, М. М. Новосьолова, О. М. П′ятигорського. 

Наступний корпус текстів пов′язаний безпосередньо з висвітленням теми багатовимірності, яка у тому або іншому ракурсі представлена в працях В. Л. Алтухова, М. М. Амосова, О. М. Арличева, М. А. Барга, М. А. Дрюк, М. Гартмана, Б. М. Кедрова, В. Е. Кемерова, В. Ж. Келлє, М. М. Кисельова, М. Я. Ковальзона, Ф. В. Лазарєва, Т. В. Лютого, Г. Маркузе, Ю. А. Семенової, Є. А. Сидоренка, В. Ф. Турчина, В. Шмакова та інших дослідників.

У проведеному дослідженні послідовний розгляд багатовимірного мислення і його елементарних процедур здійснювався шляхом розвитку цілої низки уявлень, що дозволяють прояснити суть багатовимірних мисленнєвих актів. Серед зазначених уявлень особлива увага приділялася аналізу смислу, простору, концепту, ієрархії, споглядання, уявлення – найважливіших елементів будь-яких мисленнєвих актів. Розгляд смислу здійснювався з опорою на праці В. М. Алахвердова, Ю. Апресяна, В. І. Аршинова, В. А. Герасимчука, Е. Гусерля, В. Ю. Даренського, Ж. Дельоза, Ф. Гваттарі, О. О. Йосипенко, О. П. Ковальова, О. С. Кравця,  Д. А. Леонтьєва, О. Ф. Лосєва, Л. А. Маркової, О. П. Назаретяна, В. В. Налімова, О. П. Нікіфорова,  Я. І. Свірського, Г. Л. Тульчинського, В. Франкла,  Г. Фреге та інших дослідників. Осмислення концепту відбувалося з урахуванням відповідних напрацювань, представлених у текстах П. Абеляра, Е. К. Войшвило, С. Г. Воркачова, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоза, І. Т. Касавіна, С. C. Неретіної, Ю. С. Степанова та інших дослідників. Роздуми про уявлення та з′ясування його ролі в багатовимірних ментальних практиках формувалися під впливом текстів Б. Больцано, Е. Гусерля, І. Гербарта, М. К. Мамардашвілі, Ф. М. Шемякіна. Переосмислення ієрархії здійснювалося з урахуванням міркувань про ієрархію, представлених О. Л. Алюшиним,  В. І. Аршиновим, М. Бахтіним, Василем Великим, І. С. Жолудєвим, О. М. Князєвою, Ф. В. Лазарєвим,                 Дж. Ніколісом,  Ф. Саймоном, Г. Сковородою, А. М.  Фатенковим, В. Шмаковим,  Б. Шулицьким. У розвитку уявлень про простір особлива увага приділялась  відповідним працям М. Бахтіна, Б.  Британа, М. Гайдегера, А.  Грязнова,  П. Флоренського, Х. П. Фраймана а також роботам інших дослідників.

Осмисленню багатовимірного мислення сприяли дослідження, у яких розглядалися нові погляди на сучасну парадигму, що знаходиться у стадії свого формування. З цього приводу опрацьовувалися відповідні тексти М. С. Дмитрієвої, В. І. Журавльова, Н. І. Мартишиної,  Р. М. Нугаєва,  Л. В. Озадовської, А. В. Толстоухова, Л. А. Шелєпіна. І, нарешті, загальне осмислення багатовимірної методології формувалося в контексті  загальнометодологічних ідей, що представлені в роботах  В. С. Біблера, В. П. Візгіна, П. П. Гайденко, Ф. Гваттарі, Д. П. Горського, А. Ж. Греймаса, Ж. Дельоза, І. Т. Касавіна, П. В. Копніна, С. Б .Кримського, В. А. Лекторського, М. К. Мамардашвілі, О. П. Огурцова, М. В. Поповича, Ж. П. Сартра, Ю. В. Сачкова, П. Фойєрабенда, Г. П. Щедровицького та інших дослідників.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідних тем кафедри філософії й соціології Південноукраїнського національного педагогічного університету імені                  К. Д. Ушинського «Інноваційність методології наукового й соціального пізнання» (номер державної реєстрації – 0109U000194) і кафедри філософії й основ природнонаукових знань Одеського національного університету імені І. І. Мечникова «Філолофсько-методологічні дослідження гуманітарного знання» (номер державної реєстрації  - 245).

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є введення та аналіз уявлень про багатовимірне мислення, розгляд концепту й метаконцепту як його основних логічних форм, дослідження ряду елементарних багатовимірних мисленнєвих операцій і процедур, які формують основи багатовимірної методології в контексті багатовимірного підходу.

Досягнення зазначеної мети зумовило постановку й виконання таких дослідницьких завдань:

–виокремити локальні проблемні зони, що у своїй сукупності представляють проблему, яка стимулює розвиток уявлень про багатовимірне мислення. Зафіксувати й прояснити комплекс ідей, які сприяють проведенню досліджень багатовимірних мисленнєвих актів;

–виявити й проаналізувати джерела виникнення уявлень про багатовимірне мислення й багатовимірний підхід, що розуміється як сукупність дослідницьких програм, спрямованих на збагнення багатовимірності в різних її іпостасях;

–визначити основні напрямки розвитку багатовимірного підходу, оцінити значення для нього  програми вивчення багатовимірного мислення;

–проаналізувати  термінологічний базис дослідження, до складу якого, крім смислу, входить простір, ієрархія, концепт як елементарна форма багатовимірного мислення;

–дослідити онтологічний статус смислу з метою з'ясування його ролі в процесах багатовимірного мислення. Прояснити зв'язок смислу й уявлення; розглянути смисл у контексті найближчого сімейства понять, що включає знак, значення, число; виявити зв'язок смислу й близьких йому категорій;

–розглянути уявлення про простір у контексті дослідження специфіки організації багатовимірних мисленнєвих актів;

–обгрунтувати уявлення про особливу роль концепту та метаконцепту в практиці багатовимірного мислення, встановити методологічні можливості іх використання в багатовимірних мисленнєвих актах;

–концептуально визначити основні прийоми та процедури багатовимірного мислення. Дослідити акт споглядання як початок процесу багатовимірного мислення й встановити операційну роль гештальту в здійсненні багатовимірних мисленнєвих практик;

–продемонструвати можливі способи оперування смислами  з метою встановлення певного процедурного порядку  смислоопераційної діяльності, яка лежить в основі здійснення багатовимірних мисленнєвих актів;

–дослідити постструктуралістські інтуїції про полівалентне і серійне мислення в контексті уявлень про смислоопераційні практики;

–розкрити сутність та методологічні можливості еквівокаціі, тропів, тавтології, парадокса у якості  способів утворення смислових співвіднесень, що відіграють фундаментальну роль у практиках багатовимірного мислення. Концептуально обґрунтувати доцільність уведення уявлень про процедуру бриколажу, яка узагальнює операційні можливості еквівокації, тропів, тавтології, парадокса.

Об'єкт дослідження: сучасні гносеологічні практики вивчення надскладних еволюціонуючих  людиновимірних систем, що виявляють необхідність звернення до уявлень про багатовимірну методологію й нові способи багатовимірного  мислення.

Предмет дослідження: багатовимірне мислення, яке проявляється в ментальних практиках оперування особливо складними гносеологічними об'єктами,  у сукупності його елементарних прийомів, процедур і фундаментальних форм.

Методи дослідження. Вибір методів був обумовлений метою й завданнями дисертаційної роботи. Звернення у роботі до феноменологічного методу можна аргументувати словами М. К. Мамардашвілі про те, що «феноменологія є супутній момент усякої філософії». Вплив феноменологічних ідей Е. Гусерля виявився  на етапі дослідження смислу, процесів сприйняття, споглядання як початку будь-якого розумового акту, при розгляді операції гештальту. Гусерлеві уявлення про ноему й ноезис стали надзвичайно важливими при осмисленні способів розвитку концепту, виявлення його архітектонічних особливостей. Феноменологічні  інтуїції М. Гайдегера із приводу простору стимулювали пошук нових підходів до його більш глибокого розуміння. Звернення до робіт Б. Больцано, які суттєво вплинули на становлення феноменології Е. Гусерля, дозволило просунутися в розумінні того, що є «уявлення». Ідейний вплив процедур редукції й конституції виявився  в розвитку уявлень про локальний простір смислів і термінологічний базис, за допомогою якого відповідний простір формується.

У роботі мають місце істотні впливи структурного методу. Ці впливи проявляються, у першу чергу,  у розумінні терміна, що йменує концепт, як фундаментальної структури, розгортання якої здійснюється в практиці виявлення різних смислів, відповідних до концепту. Особлива роль терміна закріплюється  одним із принципів багатовимірного мислення, а саме – «принципом примату терміна». Однак,  на відміну від мети, якою керувалися структуралісти, у роботі відсутня установка на "звільнення від усякої антропологічної залежності" (М. Фуко), тому що нові смислові структури, які актуалізуються в результаті багатовимірних розумових актів, виникають саме завдяки діяльності  суб'єкта пізнання, який проявляє смисл. Ще одним впливом структурного методу можна вважати введення уявлень про граматичний простір. Відзначені уявлення у певному ступені близькі міркуванням російських лінгвістів Р. Якобсона й М. Трубецького про фонологічний простір (напрямок  структурної лінгвістики). Вплив структурного методу проявляється й в особливім ставленні до ідеї «переривчастості». Так, наприклад, у роботі окремі авторські концепти розглядаються як певні локальні переривчастості, що представляють розвиток того чи іншого концепту як такого. Як наслідок, особливого звучання набуває тема  «зіткнення» різних авторських концептів у практиці оперування ними. У цьому зв'язку затребуваним виявляється вперше введений К. Леві–Стросом у дослідженнях зі структурної етнографії термін «бриколаж». У представленій роботі пропонується до розгляду прийом бриколажу, який відіграє фундаментальну роль у практиці багатовимірного мислення.

Звернення у роботі до постструктуралістських методологічних наробок  визначене необхідністю урахування результатів фундаментальних досліджень, початих Ж. Дельозом і Ф. Гваттарі в напрямку вивчення смислу, концепту, особливостей його формування й динаміки розвитку. Саме відзначені дослідження стимулювали розвиток думки в напрямку пошуку особливого способу мислення, який мав би прояснити, приміром, уявлення про полівалентне, серійне мислення, інтуїції Ж. Дерріда про художньо-літературне мислення, що розвивалися П. Бульозом, У. Еко, Ж. Дельозом,  так само як і більш ранні інтуїції М. Гайдегера про мислення поетичне. Метод деконструкції тексту, що розвивав Ж. Дерріда, деконструкції, яка припускає наступне нове складання,  знайшов відбиття  в самій ідеї формування  метаконцепту як якоїсь тимчасової, спонтанної цілісності, що існує фактично миті. Саме ці миті актуалізації метаконцепту дозволяють суттєво перетворити  авторський концепт, що формується. Послідовності деконструкцій і наступних складань концепту, метаконцепту є  фундаментальною особливістю багатовимірного розумового акту.

Використання в роботі синергетичного методу стимулювалося двома причинами. По-перше,  сам об'єкт пізнання представав складною еволюціонуючою системою. По-друге, вимушена міждисциплінарність вимагала необхідності розгляду з єдиних позицій безлічі досить різних філософських і наукових концепцій, у яких висвітлювались теми багатовимірності, існування нових способів мислення. Синергетичні уявлення про атрактор виявилися важливими для розуміння природи смислоутворюючого конструкту й пов'язаних з ним практик смислоопераційної діяльності. Використання синергетичних уявлень про LS-   HS- режими дозволило подивитися на ситуацію методологічного анархізму, що розбиралася П. Фойєрабендом, як на закономірний етап розвитку складної системи методів. Ієрархічність, як один з основних принципів синергетики, виявилася  важливою для розуміння особливостей ієрархічного упорядкування  смислів, які виникають у результаті багатовимірних розумових практик. З  використанням синергетичних уявлень про перемикання режимів розвитку складних відкритих еволюціонуючих систем з'явилася можливість по-іншому подивитися на опис процесів споглядання, запропонований Е. Кассирером і П. Флоренським.

Опора на діалектичний метод і його принципи відбита в  практиці взаємозалежного розгляду елементів термінологічного базису – смислу, простору, ієрархії, концепту. Кожний з відзначених елементів досліджувався шляхом максимально всебічного співвіднесення з елементами найближчого сімейства понять. Розгляд у єдиному дослідницькому контексті ряду практик мовної діяльності – тропів, тавтології, парадокса, еквівокації – з метою виявлення в них загальних і особливих рис, проводився в контексті діалектичних настанов на пошук загального й особливого. Діалектичний метод був затребуваним при вивченні запропонованого О. Ф. Лосєвим способу розгляду смислу в контексті найближчих категорій. Діалектичний  принцип протиріччя виявив себе в трактуванні бриколажу як практики багатовимірного мислення, що використовується при оперуванні концептами в гіперпросторі смислів. Різні смислові плани, що співвідносяться в бриколажі,  фіксують протиріччя, які вимагають подальших розв’язань.

У цілому, осмислення отриманих результатів з погляду  «методологічної орієнтації» дозволяє відзначити, що виявлені в результаті проведеного аналізу елементи багатовимірної методології постають тісно пов'язаними з діалектичним методом, у певній мірі виявляючи собою його подальший розвиток.

Взагалі, розвиток багатовимірної методології тісно взаємопов′язаний з широким різноманіттям методологічного інструментарію, освоєного людством у практиці пізнавальної діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській філософській традиції розроблена концепція багатовимірного мислення, в межах  якої досліджені концепт та метаконцепт як елементарні форми багатовимірного мислення, встановлені та розглянуті фундаментальні прийоми й процедури багатовимірного мислення. Нова мисленнєва практика зафіксована в контексті багатовимірного підходу, що знаходиться в стадії формування. Головною метою багатовимірного мислення  визначено - проникнення до  суті мислимого через виявлення нових смислів мислимого шляхом формування й оперування метаконцептом  в гіперпросторі смислів;

Проведена робота дає підставу сформулювати положення і висновки, що містять наукову новизну і виносяться на захист:

–у роботі вперше у сукупності представлені  проблеми і специфічні ідеї, що сприяють формуванню й розвитку багатовимірного підходу, серцевиною якого є уявлення про багатовимірність і багатовимірне мислення. Серед позначених проблем розглядаються: проблема методологічного плюралізму, проблема «об'єктивного» і «особистісного» знання, проблема дослідження свідомості як надскладного об'єкта філософської інтенції, проблема осмислення багатовимірного мислення. До вищезазначених  ідей віднесені ідеї: антиметанаративності, віртуальності, синхронічності, нелінійності, спонтанності;

–осмислення багатовимірного мислення вперше проведене з урахуванням численних інтуїцій із приводу існування способів мисленнєвих практик, відмінних від мислення формально-логічного. До такого роду інтуїцій віднесені інтуїції із приводу  ймовірнісного й спонтанного мислення (В. В. Налімов); серійного (Ж. Дельоз); полівалентного (П. Бульоз); символічного (К. Г. Юнг, Д. Редьяр); організмічного  (П. Флоренський), послідовного (В. Шмаков), кліпового (Ф. І. Гіренок); глобального,  холістичного (Е. Ласло); складного (Е. Морен); системного (Ф. Капра); нелінійного мислення (І. С. Добронравова, С. П. Курдюмов, О. М. Князєва). Вперше з точки зору дослідження можливостей багатовимірної методології розглянуті інтервальна концепція Ф. В. Лазарєва і М. М. Новосьолова та метаконцепція свідомості М. К. Мамардашвілі й О. М. П′ятигорського;

–дослідження багатовимірного мислення вперше представлене як одна з найважливіших програм багатовимірного підходу. В сукупності позначений ряд близьких програм, що сприяють розвитку багатовимірного підходу. До вказаного ряду віднесені програми дослідження: нових типів раціональності, нових способів мислення,  способів вивчення складних і надскладних (людиновимірних) об'єктів, онтологічної рівневості, метатеоретичних  побудов, багатовимірних методологій, нової парадигми, яка  формується;

–дістало додаткового обґрунтування положення про термінологічний базис дослідження, який в даній роботі розуміється як сукупність первинно виявлених і прояснених термінів, що використовуються для проведення смислоопераційної  діяльності. Смисл, простір, ієрархію, концепт вперше розглянуто у якості основних елементів термінологічного базису дослідження  багатовимірного мислення;

–отримали подальший розвиток уявлення  про три можливі рівня існування смислу:  смисли часткові, загальні й абсолютні. Вперше відзначено, що встановлення приналежності смислів тому чи іншому рівню дозволяє діагностувати ієрархічний статус смислів, які виникають як наслідок багатовимірних мисленнєвих практик;

–уперше в методологічній традиції уведені уявлення про локальний та гіперпростір смислів, які постають умовою здійснення багатовимірного мислення. У локальних смислових просторах відбувається формування й розвиток авторських концептів. При цьому гіперпростір смислів запропоновано розуміти як певну сукупність одночасно актуалізованих локальних просторів смислу. Відкриття гіперпростору смислів потрібно для оперування метаконцептами;

–елементарною формою багатовимірного мислення вперше запропоновано розглядати концепт, який розуміється як відкрита множина смислів, відповідних до терміна, що концепт іменує. Уперше вводяться уявлення про авторські  й змішані концепти, про метаконцепт, що розуміється як спонтанне об'єднання окремих авторських концептів, ім'я яких збігається з іменем метаконцепту. Створення метаконцепту й оперування ним визначено в якості фундаментальної  практики багатовимірного мислення;

–уперше у сучасній методологічній традиції здійснено комплексний концептуальний аналіз  основних прийомів та процедур багатовимірного мислення, до яких віднесені: цикл смислопераційних процедур, операція гештальта, прийом бриколажа. Гештальт розглядається як одна з найважливіших операцій багатовимірного мислення, яка перериває процес споглядання та визначає особливість конструкції метаконцепту. Гештальт обумовлює появу смислоутворюючого  конструкту, що відіграє важливу роль у практиці смислопроявлення;

–здійснено комплексний аналіз смислоопераційних практик і вперше вводиться уявлення про цикл смислоопераційних процедур, який представлений процедурами  смислопроявлення, смислопрояснення, смислозакріплення, смисловживання;

–уперше на підставі уявлень про багатовимірне мислення проаналізовані особливості функціонування окремих елементів постмодерністської методології - колажів, серій, парадоксальних елементів, слів – гаманців. Відповідне  осмислення виявляється можливим на тлі розвитку уявлень про багатовимірні мисленнєві акти.

–еквівокація, тропи, тавтологія, парадокс проаналізовані і вперше розглянуті в якості подібних процедур мисленнєвої діяльності. З урахуванням встановленного вперше вводиться уявлення про прийом бриколажу, який полягає в спонтаннім співвіднесенні різних смислових планів і відіграє важливу роль в практиках багатовимірного мислення.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації складають методологічні підвалини для подальшого просування в напрямку розвитку багатовимірної методології шляхом освоєння багатовимірного мислення в сукупності його прийомів  і процедур. Звернення  до результатів дисертаційної роботи може бути ефективним у процесі здійснення міждисциплінарних досліджень, підготовки й проведення конференцій, семінарів, які носять міждисциплінарний характер, що робить доцільним звернення до  багатовимірної методології. Будучи частиною багатовимірного підходу, який знаходиться в стадії формування, представлена концепція багатовимірного мислення покликана сприяти розвитку різних програм вивчення багатовимірності. Матеріали й висновки даного дослідження можуть одержати розповсюдження в навчальному процесі при розробці  методологічних підстав для викладання ряду філософських і культурологічних дисциплін, стати основою смисловної частини спецкурсу, спрямованого на вивчення  історії розвитку уявлень про мислення, його форми й види.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є результатом самостійної дослідницької роботи. Висновки та основні положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри філософії та соціології Південноукраїнського національного педагогічного університету імені                  К. Д. Ушинського, на діючому при кафедрі філософії Одеського державного медичного університету міжвузівському семінарі «Пригожинские чтения». Головні ідеї, положення та практичні рекомендації викладені у тезах і доповідях автора на  24 міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях та філософських конгресах, серед яких: IV Російський філософський конгрес «Философия и будущее цивилизации» (24–28 травня 2005 р. м. Москва, РФ); V Російський філософський конгрес «Наука. Философия. Общество» (25–28 серпня 2009 р., м. Новосибірськ, РФ); міжнародні наукові конференції «Дні науки Філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка»: (12–13 квітня 2006 р., м. Київ), (16–17 квітня 2008 р., м. Київ), (21–22 квітня 2010 р., м. Київ); II, III, IV, VI  Таврические чтения «Анахарсис»: (13–17 вересня 2006 р., м. Симферополь), (13–17 вересня 2007 р., м. Симферополь), (13–17 вересня 2008 р., м. Симферополь), (16–20 вересня 2010 р., м. Симферополь); міжнародна наукова конференція «Філософська і культурологічна думка в Україні в контексті сучасного світового соціокультурного процесу» (24–25 червня 2004 р., м. Одеса); міжнародна науково-практична конференція «Психосинергетика – на межі філософії, природознавства, медицини та гуманітарних наук» (16–19 вересня 2004 р., м. Одеса); міжнародна наукова конференція «Наука. Синергетика. Освіта» (22–23 вересня 2005 р., м. Суми); міжнародна наукова конференція «Современные проблемы изучения теоретического наследия М. М. Бахтіна» (30–31 жовтня 2005 р., м. Одеса); міжнародна наукова конференція «Інновації в технології та методології наукового пізнання» (26–27 жовтня 2006 р., м. Одеса); міжнародна наукова конференція «Треті пригожинські читання» (10–12 вересня 2005 р., м. Одеса); міжнародна наукова конференція «Сучасний філософсько-гуманітарний дискурс: напрямки та перспективи» (19–20 жовтня 2007 р., м. Черкаси); міжнародна наукова конференція «V Пригожинские чтения»  (5–7 грудня 2007 р., м. Одеса); міжнародна наукова конференція «Планетарна цивілізація. Наука, освіта» (3–4 липня 2008 р., м. Суми); четверта міжнародна наукова конференція «Биографический метод в современном гуманитарном знании» (5–6 вересня 2008 р., м. Одеса); міжнародна наукова конференція «Традиція та інновація в науці та освіті» (2–3 жовтня 2008 р., м. Одеса); міжнародна конференція «Символ в российской культуре» (13–14 травня 2010 р., м. Краків); мiжнародна наукова конференцiя «Восьмые Пригожинские чтения. Философия и наука на постнеклассическом этапе: исследования человекомерности, диссипативности, сложности» (10–12 вересня 2010 р., м. Одеса); мiжнародна наукова конференція «Традицiï та iнновацiï в науці та освiтi ХХI століття» (30 вересня – 1 жовтня 2010 р., м. Одеса); мiжнародна наукова конференція «ESCHATOS: Философия истории в предчувствии конца истории» (30 вересня – 2 жовтня 2010 р., м. Одеса).

Публікації. Основні наукові ідеї і результати дисертаційного дослідження викладені в 33 наукових працях, серед яких дві індивідуальні монографії, 25 статей у збірниках, затверджених ВАК України як спеціалізовані фахові видання, тези виступів на науково-практичних всеукраїнських та міжнародних конференціях.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданням. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 16 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає  411 сторінок, з яких основний текст дисертації складає 363 сторінки, список використаних джерел містить 476 найменувань на 48 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ  ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, представлений зв'язок роботи з науково-дослідними темами, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його теоретико-методологічна база. Дається аналіз ступеня наукової розробки теми на загальнофілософському рівні. Окреслюються основні напрямки дослідження багатовимірності й визначаються питання, що вимагають першочергового вирішення. У вступі формулюються положення, які відбивають наукову новизну дисертаційного дослідження, її наукове й практичне значення, наводиться інформація із приводу апробації результатів дослідження, характеру публікацій, визначається структура роботи, що відповідає її внутрішній логіці.

Перший розділ «Гносеологічні передумови виникнення уявлень про багатовимірне мислення» присвячений проблематизації ситуації, що стимулює необхідність уведення й розвиток уявлень про багатовимірність і багатовимірне мислення в тому числі. Досліджується ідейне тло, у контексті якого ці уявлення формуються. Представлено дві концепції, у яких були запропоновані підходи, що можуть тлумачитися як перші спроби здійснення багатовимірних методологічних практик. Уводиться уявлення про метаконцепт як елементарну форму, за допомогою якої багатовимірне мислення реалізується на практиці.

У першому підрозділі «Проблеми, які стимулюють роздуми про багатовимірне мислення» розглядається ряд проблемних локун,  що потребують звернення до теми багатовимірності. Широко розвинута в роботах П. Фойєрабенда ідея доцільності методологічного анархізму, стимулювала виникнення та поширення проблеми методологічного плюралізму, яка, в свою чергу, вимагала розробки спеціальної багатовимірної методології для коректного враховуння розмаїтості виникаючих методів. Проблема методологічного плюралізму тісно пов'язана із проблемою особистісного знання, тому що сама розмаїтість методів виникає як результат розмаїтості методологічних настанов, зумовлених специфікою особистісних дослідницьких ракурсів. Тема особистісного знання розглядається у дисертації на прикладі досліджень М. Полані, який особистісне знання переводив з розряду епістемологічних некоректностей у ряд найважливіших предметів гносеологічної інтенції. Розуміння особливостей формування особистісних пізнавальних ракурсів дозволяє просунутися по шляху збагнення можливих способів упорядкування виникаючої методологічної розмаїтості. Способи упорядкування, формування унікальних когнітивних патернів визначені особливостями функціонування свідомості. Саме тому проблема дослідження свідомості займає серед  інших проблем, що стимулюють розвиток уявлень про багатовимірність, особливе місце. Кількість знань, накопичених із приводу свідомості, вимагає пошуку способів їхнього упорядкування. Ці способи повинні мати  трансдисциплінарний характер. Вирішення подібного завдання також вимагає звернення до  багатовимірної методології. Результати функціонування свідомості відбиваються на практиках мислення й тому проблема свідомості досить природно актуалізує проблему пошуку нових способів мисленнєвих практик, що доповнюють вже добре освоєну практику формально- логічного мислення. У якості одного з відзначених способів і розглядається багатовимірне мислення, що лежить у підвалинах формування багатовимірної методології.

Другий підрозділ першого розділу «Ідеї, що формують уявлення про багатовимірне мислення» присвячений розкриттю того ідейного тла, у якому формувалися відзначені вище проблеми. До найбільш важливих ідей, що стимулюють міркування про багатовимірне мислення, пропонується віднести ідеї нелінійності, імовірності, віртуальності, антиметанаративності, синхронічності, ієрархічності. Ідея нелінійності активно розвивалася у постнекласичній науці в межах дослідження динаміки розвитку складних  відкритих нелінійних систем. Її розробка знайшла відбиття в роботах Г. Хакена,     І. Пригожина, С. П. Курдюмова та їхніх послідовників. Ідея ймовірності, що активно розвивалася в період некласичного етапу становлення науки, одержала свій розвиток у суто філософській проблемі пробабілізму, осмислення якої дозволяє враховувати будь-яку висловлювану ідею, теорію, концепцію, метод, привласнюючи їм той або інший ступінь імовірності. У результаті використання ймовірнісних ідей  відпадає необхідність виведення за рамки можливих розглядів тих гносеологічних наробок, які не зовсім уписуються в норми, прийняті існуючим інтелектуальним співтовариством. У підрозділі також розглядається ідея віртуальності, що не тільки сприяє розвитку сучасної віртуалістики, але й стимулює формування уявлень про ймовірнісне мислення (В. В. Налімов), яке можна розглядати як деякий прообраз мислення багатовимірного. Ідея антиметанаративності активно розвивалася у межах постмодерністської філософської традиції. Ії вплив на формування уявлень про багатовимірну методологію пов′язаний з тим, що заперечення метанаративів побічно призводить до визнання цінності кожної локальної дослідницької позиції, яка має навіть дуже малу ймовірнісну вагу. Ідея синхронічності, яка  вперше виникла як наслідок психологічної рефлексії, запропонованої К. Г. Юнгом із приводу квантово-механічної теорії, знаходить особливу актуальність при дослідженні механізмів упорядкування виникаючих смислів.

Третій підрозділ першого розділу  «Передбачення практик багатовимірного мислення»  присвячений розгляду двох теорій, які, з погляду автора даного дослідження, значною мірою сприяли розвитку уявлень про багатовимірну методологію. Інтервальна антропологія, що була запропонована й розвивалася  Ф. В. Лазарєвим,  М. М. Новосьоловим, їхніми соратниками й  послідовниками має вже більш ніж п'ятдесятилітню історію свого розвитку. Припущення існування різних інтервалів абстракції, кожний з яких представляється відносно незалежним результатом дослідження реальності, виконаним за допомогою специфічного дослідницького інструментарію, є плідним теоретичним положенням, розвиток якого може привести, приміром, до формування уявлень про локальний простір смислів, що відіграє ключову роль в розумінні практик багатовимірного мислення. Другою теорією, розглянутою в підрозділі, є метатеорія свідомості М. К. Мамардашвілі й О. М. П′ятигорського. У наведеній теорії немає прямих звернень до теми багатовимірності. Однак метатеорію свідомості, яку вибудовували Мамардашвілі й П′ятигорський,  можна назвати метатеорією принципово нового типу. Вона відштовхується не від існуючих вже теорій свідомості, намагаючись стати їхнім абстрактним узагальненням, а виходить з метастатусу самої свідомості. Особливий гносеологічний статус свідомості полягає в тому, що свідомість, з одного боку, бере участь у процесах пізнання, з іншого боку – безупинно змінюється в ході цього процесу. Такі об'єкти Мамардашвілі й П′ятигорський називають прагмемами. Дослідження подібних об'єктів вимагає спеціального «символічного апарату». Автори вводять уявлення про метапредмет, прагмему, сферу свідомості, стани свідомості, структуру свідомості, світові події, світові об'єкти, світового суб'єкта. Осмислення відзначених уявлень сприяє розвитку думки із приводу існування особливих гіперпросторів, що дозволяють реалізовуватися багатовимірним ментальним актам.

У четвертому підрозділі першого розділу «Багатовимірне мислення в контексті багатовимірного підходу, що формується» у сукупності розглядаються ті дослідницькі програми, які формують розвиток багатовимірного підходу й багатовимірного мислення в тому числі. Відзначається, що інтерес до розвитку уявлень про багатовимірність став особливо проявлятися в останній чверті ХХ століття. У філософських, соціологічних, наукових текстах одержали поширення такі термінологічні висловлювання, як одномірне суспільство, багатовимірний універсум, багатовимірна методологія й т.п. Тема багатовимірності активно обговорювалася в середовищі радянських філософів, що займалися проблемами суспільствознавства (В. Ж. Келлє, М. Я. Кольвазон, В. Л. Алтухов). Необхідність звертання до багатовимірності виникала у зв'язку з осмисленням множинності та складності, які стали широко виявлятися. У сучасний історичний момент можна говорити вже не про одиничні звернення до теми багатовимірності, а про формування багатовимірного підходу, у якому поєднуються різні програми збагнення багатовимірності, до яких, у першу чергу, варто віднести: програму дослідження нових типів раціональності (С. Тулмін, В. Н. Порус, В. Л. Чуйко, С. І. Масалова та ін.), програму дослідження способів вивчення складних і надскладних об'єктів (І. Пригожин, Г. Хакен, С. П. Курдюмов, Е. Морен й ін.), програму дослідження онтологічної рівневості (М. Гартман, О. М. Князєва, А. Н. Алюшин та ін.), програму здійснення метатеоретичних побудов (М. К. Мамардашвілі, О. М. П′ятигорський та ін.), програму розвинення багатовимірних методологій (В. Л. Алтухов, Ф. В. Лазарєв, М. М. Новосьолов та ін.), програму дослідження нових парадигмальных трендів (Е. Морен, Е. Ласло та ін.), програму розгляду інтуїцій про нові способи мислення (П. Флоренський, В. Шмаков, Ж. Дельоз, К. Г. Юнг, Е. Морен, В. В. Налімов, І. С. Добронравова та ін.), програму вивчення багатовимірного мислення  (В. Л. Алтухов, М. А. Дрюк та ін.). Представлені програми, вочевидь, не вичерпують всіх  напрямків розвитку думки з приводу осягнення багатовимірності.

У п'ятому підрозділі першого розділу «До методології міркувань про багатовимірне мислення» розглядається процедура метаконцептного оперувания як фундаментальна процедура багатовимірного мислення. Термін метаконцепт є похідним від слова концепт. Сам же концепт у даному дослідженні розглядається як основна форма багатовимірного мислення, що дозволяє одночасно актуалізувати відкриту множину смислів, що відповідають терміну, який той або інший концепт  йменує. У підрозділі вводяться уявлення про авторські концепти (безліч смислів, що відповідають терміну, що йменує концепт,  зафіксовано в текстах, створених одним автором), змішані концепти (тому самому терміну ставляться у відповідність смисли, витягнуті із зовсім різних джерел). Метаконцепт визначається як сукупність декількох концептів, що мають одне ім'я, але створені різними авторами. Ці концепти водночас актуалізовані в тому самому багатовимірному просторі дослідження – гіперпросторі смислів. Оперування метаконцептами найбільш доцільне при розгляді особливо складних об'єктів, які досліджуються у межах зовсім різних підходів, методологічних настанов. Існування метаконцепту припускає розкриття смислового простору значно більшої вимірності, ніж при роботі з окремими концептами, які метаконцепт утворюють. Зазначене вимагає, безсумнівно, додавання  значно більших когнітивних зусиль суб'єкта, який пізнає. Метаконцепт дозволяє водночас утримувати в розкритому стані більш широкі смислові різноманіття, ніж у випадку концепту, підвищуючи в такий спосіб не тільки ймовірність знаходження нових смислів, але й сприяючи збільшенню їхньої якісної розмаїтості. У підрозділі розглядається головна відмінність метаконцепту від концепту, яка полягає в вимірності смислових просторів, необхідних для їхнього існування. Практика оперування метаконцептами виявляється фундаментальною в розвитку уявлень про багатовимірне мислення.

Другий розділ «Смисл як ключовий елемент онтології мислення» присвячений аналізу смислу як ключового елемента будь-якого розумового акту в тому числі й мисленнєвого багатовимірного акту. Мислення й смисл виявляють найглибший онтологічний взаємозв'язок: думка розгортається, розпаковується  смислами й, розчиняючись у цьому розтлумаченні, формує живильне середовище для виникнення думок нових. Смислоутворювання є найважливішою умовою мислетворчості. У наведеному дослідженні смисл розглядається в контексті найближчої родини понять. Вирішується дуже важливе для всієї роботи завдання – встановлення рівневих розрізнень смислу.

У першому підрозділі другого розділу «Про онтологічний статус смислу» розглядаються три парадигми дослідження смислу: словоцентристська, пропозиціональна й діяльнісна. Міркування про онтологію смислу пов'язані з послідовним розглядом зв'язку смислу й сутності. У контексті досліджень смислу, представлених Г. Фреге, розглядаються  погляди Ж. Делеза із приводу розрізнення смислу й сутності. Формулюється висновок про те, що, незважаючи на істотне розходження позицій Г. Фреге й  Ж. Дельоза із приводу смислу, два відзначених підходи  визначають основні напрямки міркувань про смисл. Позиції Г. Фреге й Ж. Дельоза досить схожі, перш за все,  в наступному: незважаючи на те, що смисл виявляє себе за допомогою слова, відсилаючи до тих або інших станів об'єктів виявленого світу, його не слід ототожнювати ні з тим, ні з іншим. Смисл існує в третьому світі, по Фреге, або у світі поверхневих ефектів, за Дельозом.

Другий підрозділ другого розділу має назву  «Смисл і уявлення». У цьому фрагменті дисертаційного дослідження докладно розглядається уявлення як найважливіший елемент будь-якого розумового акту, прояснюється зв'язок уявлення й смислу. Уявлення досліджується шляхом його співвіднесення зі сприйняттям, образом, думкою, фактами свідомості. Слово розглядається як лінгвістична опора для уявлення. Слідом за первинними розробками Б. Больцано аналізується можливість існування часткових й загальних уявлень. Часткові уявлення розглядаються як своєрідний  допоміжний матеріал для формування загальних уявлень. Досліджуються способи взаємодії уявлень між собою. Аналізуються представлені Й. Гербартом міркування про можливості злиття уявлень без втрати індивідуальних особливостей (за  Гербартом – комплікація уявлень), а також варіант повного злиття уявлень. Смисли своїм проявом у мисленнєвих актах багато в чому зобов'язані  уявленням. Саме уявлення як сили свідомості сприяють виявленню смислів. Смисли можна розглядати як деякі якісні утворення, які виникають у процесі мислення за допомогою уявлень і проявляються завдяки мовній діяльності.

Третій підрозділ другого розділу «Смисл у контексті найближчого сімейства понять»  спрямований на послідовне співвіднесення смислу зі знаком і значенням. Завдяки розгляду відповідних позицій, представлених Ч. Пірсом,  Г. Фреге, Е. Гусерлем, Ж. Дельозом прояснюється смисл термінів означення, позначення. Процедурою означення здійснюється закріплення смислу в мові, його фіксація. У результаті означення - висловлення, що представляють той або інший смисл, починають процес  циркуляції у культурі. Означення відрізняється від позначення, яке розуміється як співвіднесення слова з позначуваною річчю (денотатом). У підрозділі розвивається думка про те, що в сучасній гносеологічній ситуації тлумачення смислу виявляється деяка невизначеність стосовно розуміння терміна значення. Відповідна невизначеність виникла, у першу чергу, через те, що в текстах Г. Фреге, трьохрівнева семантика якого одержала досить широке поширення, не проводиться досить чіткого розрізнення смислу й значення. Німецьке слово Sinn переводиться як «смисл», слово Bedeutung – як «смисл, значення», звідси й виникає необхідність більш послідовного розрізнення виникаючих семантичних нюансів. У проведеному дослідженні пропонується значення розглядати як найбільш імовірний, загальноприйнятий інтелектуальним співтовариством у даний історичний момент смисл, представлений тим або іншим знаком. Значення завжди є лише одним з можливих часткових смислів. Саме завдяки значенням формуються умови для однозначного тлумачення слова. Тим самим значення можна розуміти як смисл, але тільки смисл особливий, і ця особливість стає чітко проясненою.

У четвертому підрозділі другого розділу «Категоріальний прояв смислу» смисл розглядається в контексті з найближчими категоріями. Відповідний етап дослідження  здійснюється з урахуванням поглядів О. Ф. Лосєва на природу смислу, представлених у його ранніх роботах. Співвіднесення смислу з категоріями спокою й руху дає підставу для введення уявлень про простір смислу. Смисл, розглянутий у контексті з категоріями тотожності й розходження, актуалізує уявлення про існування зв'язку смислу й симетрії. Співвіднесення смислу з категоріями якості й кількості, а також з уявленнями про симетрію може виявитися досить корисним при дослідженнях структури семеми слова, яка розуміється як сукупність часткових смислів, у якій виявляються ті або інші прояви порядку.

Категоріальний розгляд смислу дозволяє виявити особливості його рівневих розрізнень. В аналізованому підрозділі досліджується уявлення про абсолютні смисли, загальні смисли, часткові смисли. Абсолютні смисли пропонується розглядати як найвищий рівень існування смислів. Абсолютні смисли співвіднесені із числом та категоріями. Часткові й загальні смисли проявляються й фіксуються за допомогою мовних засобів, які використовує  суб'єкт пізнання. Частковий смисл пропонується розуміти як той або інший аспект смислу. Що ж стосується смислу загального, то він є сукупність всіх часткових смислів, узятих як деяка єдність, що конституюється  смислооперуючим суб'єктом.

У п′ятому підрозділі другого розділу  «Роль смислу в практиці багатовимірного мислення» відзначається глибокий взаємозв'язок мислення й смислу. Думка розгортається, розпаковується  смислами й, розчиняючись у цьому розтлумаченні, формує середовище для виникнення нових думок. Смислоутворення є найважливішою умовою мислетворчості. Роздуми про багатовимірне мислення стимулюються осягненням багатовимірності смислу, яка може бути представлена в такий спосіб. Той чи інший смисл фіксується за допомогою  сукупності слів, що утворюють смислове висловлення. У зв'язку з тим, що кожне слово задано певним набором літер, а літера, у свою чергу, може розумітися як деяка вимірність у просторі, сформованому літерами (граматичному просторі), то будь-який смисл вже за фактом свого літерного виявлення предстає складним багатовимірним утворенням. Багатовимірність смислу може бути тлумачена й інакше: будь-який загальний смисл проявляється як сукупність часткових смислів, при цьому кожен частковий смисл формує певну мірність у багатовимірному  просторі смислів. Таким чином, не тільки думка розгортається безліччю смислів, але й сам смисл  виявляється багатовимірним утворенням. Саме із цієї причини робиться висновок, що  просування по шляху збагнення багатовимірності можливо, у першу чергу, за умови більш глибокого розуміння природи смислу.

Третій розділ «Елементи термінологічного базису дослідження багатовимірного мислення: простір, ієрархія, концепт» присвячений послідовному розгляду ключових складових термінологічного базису, за допомогою якого аналізуються уявлення про багатовимірне мислення. Кожний з відзначених елементів має багату історію філософських і загальнонаукових досліджень. Саме цей факт і визначив особливу гносеологічну ситуацію, пов'язану з необхідністю розглядати кожний із зазначених елементів як метаконцепт.

Перший підрозділ третього розділу «Про простір багатовимірного мислення» спрямований на виявлення нових напрямів розвитку уявлень про простір. Обговорюються субстанціональний та реляційний підходи до розуміння природи простору. Досліджуються погляди на природу простору, що розвивалися О. Шпенглером, П. Флоренським, М. Гайдегером.

Гносеологічний суб'єкт проявляє себе утворенням просторів смислу, відповідно - локальних і гіперпросторів.  Гіперпростір смислу конструктивно поєднує декілька локальних просторів. Усі існуючі локальні простори сприяють розвитку загальнокультурного смислового простору. Локальні  й гіперпростори смислу розвиваються завдяки діяльності гносеологічного суб'єкта, який оперує мовою, формує при цьму просторово-часовий континуум смислів – якесь «живе» метасередовище, у якому реалізуються практики мислення.

Розробка уявлень про гіперпростір здійснюється в контексті міркувань       М. Бахтіна про доцільність подання суб'єкта, який пізнає світ,  як деяку двоєдиність  автора й героя. Автор і герой здійснюють свою діяльність в істотно різних просторах: локальні простори формуються героєм (відповідні простори смислово однорідні), у той час як гіперпростори конституюються автором. Для прояснення конструктивних особливостей простору, з яким працює гносеологічний суб'єкт, у проведеному  дослідженні вводиться уявлення про граматичний простір. Координатами граматичного простору виступають літери. Координатами смислового простору є смисли. З метою дослідження багатовимірного мислення більш детальну увагу було приділено  смисловому підпростору, міркування із приводу якого дозволили ввести уявлення про локальний і гіперпростір смислів. Локальний простір смислів формується на підставі того чи іншого авторського тексту, або сукупності таких текстів. У локальних просторах виявляються й закріплюються нові смисли. Локальний простір смислів задається термінологічним базисом, за допомогою якого здійснюються процедури смислопрояснения. Що ж стосується гіперпростору смислів, те це більше складне просторове утворення. У процесі оперування гіперпростором з'являється можливість одночасної актуалізації різних локальних просторових утворень. Гіперпростір, на відміну від простору локального, дає можливість одночасного огляду різних просторових утворень, що, з одного боку, ускладнює роботу гіперпросторового спостерігача, з іншого боку - дозволяє виявляти зовсім несподівані розрізнення. Локальний простір смислів сприяє розвитку формально-логічного мислення. Багатовимірне мислення пов'язане з формуванням гіперпросторів.

У другому підрозділі третього розділу  «Ієрархія і її роль у практиці багатовимірного мислення» підкреслюється, що розвиток смислових просторів вимагає ієрархічного упорядкування смислів і саме тому роздуми щодо ідеї ієрархії виявляються дуже важливим при дослідженні багатовимірних мисленнєвих практик. В підрозділі у єдиному дослідницькому контексті, завдяки використанню методики метаконцептного оперування, співвідносяться ідеї із приводу ієрархії, які розвивалися візантійським мислителем Василем Великим, російськими філософами                      П. Флоренським та В. Шмаковим, групою французьких математиків М. Бурбакі, дослідниками ідеї ієрархії у межах теорії самоорганізації.

Розкриття ідеї ієрархії в межах теорії самоорганізації складних відкритих  нелінійних систем стало підставою для ствердження, що завдяки ієрархії реалізується не тільки тенденція до впорядкування, але й тенденція до спрощення  складних систем (В. І. Аршинов). В осмисленні процесів ієрархізації безсумнівний інтерес представляє запропонована А. Кастлером концепція холона, який виконує при ієрархізації роль керуючої структури, що має дві різні функції стосовно вищестоящого та нижчестоящого рівнів. Уявлення про холон можуть бути ефективно використані при осмисленні операції гештальта, у ході якої формуються смислоутворюючі конструкти, які представляють собою складну структуру супідрядних смислів. Звернення до ідеї ієрархії в процесі роздумів про багатовимірне мислення пов'язане з необхідністю осмислення питання про те, як саме відбувається упорядкування смислів. Ієрархізація смислів або інакше – виявлення керуючих смислів у результаті операції ієрархізації – здійснюється винятково завдяки гносеологічному суб'єкту, який собою привносе ієрархічне начало у будь-які практики миследіяльності. Ієрархічне упорядкування призводить до виявлення смислів, які мають більш високий ієрархічний статус. Саме ці смисли й визначають, направляють розвиток відповідних смислових просторів, визначають особливості наступних смислоутворюючих процесів. Багатовимірне мислення, що припускає роботу зі складними гіперпросторами, виявляється можливим тільки тому, що сама людина є ієрархічною і все, із чим би вона не співвідносилася – ієрархізується. Самою собою людина привносить у світ порядок, перетворює хаос у космос, виявляючи красу, що  є відбиттям ієрархічного начала.

Третій підрозділ третього розділу «Концепт як форма багатовимірного мислення»  спрямований на розгляд концепту як основної форми багатовимірного мислення. У проведеному дослідженні концепт визначається як  відкрита множина смислів, які відповідають терміну, що концепт йменує. Сукупність смислів, що представляють концепт, являє собою фрагментарну цілісність, сформовану як наслідок концептутворюючої діяльності гносеологічного суб'єкта. У підрозділі проводиться співвіднесення поняття й концепта. Відзначається, що так як і поняття, концепт іменується (має конкретне ім'я). Головні розходження концепту й поняття полягають у наступному. Будь-яке поняття можна строго визначити, у той час як дати визначення концепту в принципі неможливо. Поняття зберігає своє значення поза залежністю від того, який гносеологічний суб'єкт ним оперує. Що ж стосується концепту, то смисли, які актуалізуються при його вживанні, залежать від суб'єкта пізнавальної діяльності. При використанні поняття у процесі комунікації його значення зберігається незмінним протягом усього комунікативного акту. Уживаючи концепт в комунікації, слід враховувати, що  суб′єкти комунікації можуть актуалізовувати за допомогою одного й того ж концепта різні набори смислів. На відміну від поняття, концепт дозволяє одночасно актуалізувати як істотні, так і несуттєві смисли, що відповідають терміну, який концепт  йменує. З наведенного порівняння стає зрозумілим, чому концепт постає важливим когнітивним інструментом у гуманітарній сфері, поняття – у сфері наукових досліджень.

У підрозділі досліджуються архітектонічні особливості концепту. Відповідне дослідження здійснюється під впливом міркувань про концепт, представлених      Ж. Дельозом і Ф. Гваттарі. Концепт розуміється як відкрита множина смислів, яка перебуває в стані безперервного розвитку. Відповідний розвиток здійснюється під впливом проблеми, у контексті якої  концепт актуалізується. Проблема задає  склад тих концептів, понять, у взаємодії з якими даний концепт формується. Істотні зміни в розвитку концепту відбуваються в результаті повної або часткової зміни проблеми. Концепти, що виникають і розвиваються в один історичний час у рамках схожої проблеми, визначаються як концепти однієї групи. Різні проблеми породжують концепти різних груп. Зміни, що відбуваються усередині концепту, можуть привести до виходу концепту з однієї концептної групи і стимулювати його перехід в іншу. Одномоментний розгляд концептів, що належать різним групам, вимагає обов'язкового відкриття гіперпростору смислів, тому що тільки в межах достатньо складноого простору смислів гносеологічний суб'єкт може співвідносити концепти, які належать різним групам, різним локальним смисловим просторам. Гіперпросторове позиціювання дозволяє здійснитися необхідному розрізненню. Розвиток концепту відбувається  при його взаємодії з іншими концептами. При дослідженні міжконцептних взаємодій пропонується особливу увагу  приділити місцям їхнього з'єднання, які Ж. Делез називає «мостами між концептами». Залежно від характеру взаємодії концептів способи їх з'єднання можуть бути різними. Вивчення відповідних способів, безсумнівно, є перспективним напрямком дослідження особливостей розвитку концептів.

При розгляді архітектоніки концепту особлива увага приділялася схожим смислам,  які групуються в окремі серії. Відзначені серії можуть взаємодіяти одна з одною за допомогою спеціальних елементів-перемикачів, до складу яких належать елементи взаємодіючих серій. Терміни «серія», «парадоксальний елемент», «точка сингулярності» при зовнішній зрозумілості мають глибинні значення, розкриття яких можливо тільки при подальшому детальному осмисленні.

Четвертий розділ «Процедури й прийоми багатовимірного мислення» спрямований на безпосередній розгляд практичних способів реалізації багатовимірних розумових актів.

Практика багатовимірного мислення починається зі споглядання. Саме тому перший підрозділ четвертого розділу має назву «Споглядання як початок багатовимірного мислення». У цьому підрозділі споглядання розглядається в контексті декількох дослідницьких позицій, а саме, позицій, представлених             Е. Гусерлем, П. Флоренським, Е. Кассирером, Ж. Дельозом. Докладно аналізується точка зору Е. Гусерля із приводу розмежування першої й другої фаз споглядання. Фаза перша відзначена тим, що на цій стадії в спогляданні відбувається прояв конкретного знака, яким споглядання переривається; у другій фазі здійснюється осмислення знака. Для позначення смислової структури, якою завершується друга фаза споглядання, у наведеному дослідженні уводиться висловлення  смислоутворюючий конструкт. Смислоутвлорюючий конструкт є утворюванням вербальним, яке потенційно містить набори смислів, що можуть бути виявлені в ході наступної смислоопераційної практики з відповідними структурами. Прояснення смислоутворюючого конструкта вимагає від гносеологічного суб'єкта актуалізації спеціального локального простору смислів, у якому розгортаються потенційні смислові аспекти.

Процес споглядання тісно пов'язаний з операцією гештальта. Досить докладно природа гештальта і його гносеологічні функції аналізувалися автором у попередній монографії – «Гештальт свідомості». У даному дослідженні підкреслюється, що гештальт є одночасно процедурою та її результатом. Як процедура гештальт не тільки здійснюється, але й переживається людиною, причому водночас  в ментальному, емоційному, тілесному планах. Саме в ході гештальта відбувається формування смислоутворюючого конструкта. Фактично смислоутворюючий конструкт і є гештальт, за допомогою якого миттєво схоплюється унікальний порядок. Таким чином, та сама  вербальна структура може йменуватися або смислоутворюючим конструктом, коли увага фіксується на смислах, у відповідній структурі потенційно представлених, або гештальтом, коли увага звертається на порядок, іманентно закладений в наведеному конструкті. Виникнення смислоутворюючого конструкта є свідченням завершення операції гештальта. Закриття гештальта подібно одержанню творчого імпульсу, який стимулює ймовірний багатовимірний розумовий акт. Унікальнось кожного гештальту пов′зана з тим, що він породжується й переживається конкретним суб'єктом з його неповторною індивідуальністю.

У другому підрозділі четвертого розділу «Смислопераційні процедури» детально представлена запропонована автором даного дослідження точка зору на спосіб упорядкування всіляких практик зі смислами. Ці практики пропонується розглядати як деякий цикл, що складається із чотирьох смислоопераційних процедур. У реалізації смислоопераційних процедур найважливіша роль приділяється термінологічному базису, який розуміється як набір ключових для даної практики, спеціальним чином прояснених термінів, за допомогою яких відбувається наступна експлікація смислів. Термінологічний базис являє собою деяку цілісність, єдність своїх елементів. Термінологічний базис - глибоко особистісне утворення, сформоване конкретним гносеологічним суб'єктом, який перебуває в певному стані свідомості, на певному етапі свого розвитку. Зміщення дослідницької уваги в інші проблемні зони сприяє змінам термінологічних базисів. Термінологічний базис є фундаментом для формування локальних просторів смислу.

Перша смислоопераційна процедура – смислопроявлення – тісно пов′зана із процесами споглядання і її наслідком є формування смислоутворюючих конструктів. На відміну від операції гештальта, що також сполучена із закінченням процесу споглядання й спрямована на виявлення нового порядку, смислопроявлення орієнтовано винятково на актуалізацію нових смислів, потенційно компактифікованих у смислоутворюючому конструкті.

Друга процедура – смислопрояснення – застосовується стосовно вже виявлених смислоутворюючих конструктів. Смислопрояснення здійснюється за допомогою елементів термінологічного бізісу, які й дозволяють провести експлікацію знайдених смислів.

Третя процедура – смислозакріплення – пов'язана з чітким позначенням того чи іншого смислу за допомогою прояснених термінів, що входять до складу термінологічного базису.

І, нарешті, четверта смислоопераційна процедура  – смисловживання – спрямована на введення виявлених, прояснених і закріплених смислів у культурну циркуляцію, у культурний обіг. Смисловживання завершує цикл смислоопераційних практик.

Другий підрозділ четвертого розділу завершується співвіднесенням уявлень про смислоопераційні процедури з уявленнями про серії, серійне та полівалентне мислення, які виникли й розвивалися в роботах П. Бульоза, У. Еко, Ж. Дельоза,     Ф. Гваттарі. Як наслідок цього співвіднесення, виявилася певна методологічна наступність постструктуралістських і багатовимірних методологічних практик. В осмисленнях особливостей серійного мислення вводиться характеристика цілої низки особливих елементів, які виявляють свою значущість не тільки для розуміння серійного й полівалентного мислення, але й для розуміння мислення багатовимірного. Мова, зокрема іде про парадоксальні елементи, слова– гаманці  (Ж. Дельоз). У відзначений ряд уписується трохи пізніше уведений Ф. І. Гіренком (у контексті міркуванні про кліпове мислення) термін слово – заглушка. Відповідні елементи сприяють розщепленню, розвитку або, навпаки, спрощенню відповідних локальних просторів смислів. Навколо відзначених елементів існує невизначеність, потенційна насиченість альтернативами подальшого розвитку мисленнєвого акту. Дельозовські міркування про серії можуть бути співвіднесені з уявленнями про локальні простори смислів. Досить природно мислити, що  кожна серія розвивається у власному локальному просторі смислів. Саме тому, послідовне вивчення серій, міркувань із приводу серійного мислення може сприяти більше глибокому розумінню особливостей багатовимірного мислення.

Третій підрозділ четвертого розділу «Еквівокація, тропи, тавтологія, парадокс і їхня роль у практиці багатовимірного мислення» присвячений послідовному розгляду надзвичайно важливого прийому багатомірного мислення, що у даному дослідженні зветься як  прийом бриколажа.

З одного боку, еквівокація, тропи, тавтологія, парадокс є добре вивченими засобами мовної діяльності. З іншого боку, наполегливі згадування про тропологічне, парадоксальне мислення наводять на думку, що ці засоби мовної діяльності можна розглядати як прояви якогось загального прийому, що відіграє важливу роль у більш широкому способі мислення, що у даному дослідженні йменується мисленням багатовимірним.

Прийом еквівокації полягає в тому, що за допомогою одного слова фіксуються різні смисли,  унаслідок чого слово стає як мінімум  двояко осмисленим. Відповідна дво– або багатоосмисленість виникає через те, що одне й те ж слово може використатися для характеристики речей, розглянутих з погляду різних онтологічних точок зору. Тропи, на відміну від еквівокації, представлені вже не одним, а як мінімум  двома словами, кожному з яких відповідає цілком певний смисл або набір смислів. За допомогою тропів здійснюється співвіднесення різних смислових пакетів (смислових планів), які відповідають різним словам, що утворюють тропи. Що ж до  тавтології, то вона, як когнітивний прийом, спрямована на послідовне розгортання смислів слова, яке вживається в різних контекстах. Прийом парадокса полягає в співвіднесенні двох протилежних думок, кожна з яких проясняється шляхом витягу відповідних смислів. У результаті формується два локальних смислових набори, які стимулюють процесс  розв′язання парадокса.

У розглянутому підрозділі пропонується подивитися на еквівокацію, тропи, тавтологію, парадокс не тільки як на  форми мовної діяльності, але і як на   прийоми багатовимірних мисленнєвих практик, призначення яких полягає в одночасній актуалізації різних смислів, смислових планів, локальних смислових просторів, що стимулює процеси нових смислоутворювань.

На підставі відзначеного й виникає необхідність  уведення спеціального  іменування для позначення відповідної процедури. У якості такого іменування пропонується використати термін бриколаж. Прийом бриколажа може бути визначений у якості фундаментального методологічного елемента практики багатовимірного мислення. Подібно гештальту, бриколаж реалізує методологічну спрямованість на формування, відновлення цілого шляхом поєднання його окремих фрагментів. Маючи у своїй французькій серцевині слово осколок, бриколаж ніби нагадує про існування споконвічного цілого, про необхідність повернення до нього, про важливість знаходження  смислової повноти. За допомогою бриколажа відбувається спонтанне співвіднесення текстових фрагментів, сформованих у різних локальних просторах смислу, заради миттєвого предчуття, предосягнення цілого. Використанням означеного прийому формуються колажі – широкопоширені продукти постмодернистських практик. Колажі є багатовимірними текстами, бо кожен їхній фрагмент сформований в особливому локальному просторі смислів.

Таким чином, у якості основних прийомів та процедур багатовимірного мислення вже на перших етапах його осмислення можна визначити: прийом гештальта, яким завершується процес споглядання,  чотири смислоопераційні процедури, що включають – смислопроявлення, смислопроясненя, смислозакріплення, смисловживання, прийом бриколажа.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються основні результати проведеного дисертаційного дослідження.

Роздуми про необхідність розробки уявлень про багатовимірне мислення та взагалі про багатовимірну методологію стимулюються цілою низкою гострих гносеологічних проблем, які вимагають розв’язання. До таких проблем віднесені: по-перше, проблема методологічного плюралізму, що передбачає коректного співвіднесення результатів досліджень, отриманих за допомогою різних методів; по-друге, проблема особистісного знання як непереборного компонента будь-якої гносеологічної ситуації; по-третє, проблема дослідження особливо складних об'єктів, до числа яких можна віднести, приміром,  свідомість. Вивчення складних об'єктів відбувається в рамках настільки різноманітних підходів, що навіть елементарний огляд отриманих результатів обертається  очевидною проблемою. Вирішенню означенних проблем сприяє розвиток ідей, які стимулюють міркування про багатовимірне мислення. Це, перш за все, ідеї нелінійності, імовірності, віртуальності, антиметанаративності, синхронічності, ієрархічності.

Специфіка дослідницького завдання вимагала використання особливих методологічних прийомів, які мають формувати фундамент багатовимірної методології. Головна особливість методологічного апарата проведеного дослідження полягає в тому, що прийоми та процедури багатовимірного мислення безпосередньо проявлялися, досліджувалися й уточнювалися в ході самої роботи. Ядром багатовимірного методу виявилася практика оперування метаконцептами шляхом формування гіперпростору смислів.

Розгляд багатовимірного мислення і його елементарних процедур було здійснено шляхом послідовного прояснення термінологічного базису, у контексті якого досліджувалися багатомірні мисленнєві акти. У фокусі уваги виявилисясмисл, простір, ієрархія, концепт.

Смисл є невід'ємним елементом процесу мислення. Думка розпаковується смислами, у сукупності смислів народжується нова думка. Мислення й смислоутворення взаємно обумовлюють, стимулюють один одного. Саме тому виявлення нових способів мислення можливе тільки на шляху більш глибокого розуміння того, що є смисл. Одним з важливих досягнень сучасного етапу тлумачення смислу є уявлення про його рівневість. Рівневість смислу повинна враховуватися в результаті проведення багатовимірних ментальних актів Те саме слово смисл може позначати  смисл частковий, загальний і абсолютний. Абсолютний смисл сполучений із категоріями та числами (О. Ф. Лосєв). Виявлення й фіксація смислу в мові здійснюється за допомогою операцій означення й позначення.

Субстанціональний і реляційний підходи до розвитку уявлень про простір, що фактично паралельно існують у традиції розвитку філософської думки, у сучасний історичний момент вимагають певного коректування. Тісна онтологічна поєднаність простору й суб'єкта веде до того, що знаходження нових глибин розуміння простору визначається рівнем розвитку уявлень про суб'єкт. Роздуми про простір смислів, який формує гносеологічний суб′єкт, стимулювали  осмислення більш абстрактного простору, а саме – простору граматичного. Граматичний простір задається за допомогою букв, що складають алфавіти тієї чи іншої мови. Кількість відповідних букв визначає мірність того або іншого простору, потужність можливих смислових експлікацій. У граматичному просторі формуються локальні простори смислів, конституйовані конкретним гносеологічним суб'єктом, гіперпростори смислів, що також конституюються гносеологічним суб'єктом як сукупність  одночасно актуалізованих локальних просторів смислу, створених різними суб'єктами пізнання. Уявлення про локальний і гіперпростір смислів є основними для розуміння особливостей практик багатовимірного  мислення.

У сучасному культурному континуумі ідея ієрархії виявилася затребуваною у зв'язку зі  зверненням до вивчення надскладних систем, стабільність існування яких забезпечується ієрархічною структурою. Послідовний розвиток ідеї ієрархії в контексті уявлень про рівні, виявляє досить цінний у практичному плані результат: активність вищих рівнів стосовно нижчих сприяє породженню іншої реальності із зовсім іншими законами існування. Ієрархізація смислів, що виникають у процесі мислення, може розглядатися як виявлення керуючих смислів у результаті операції ієрархізації, яка здійснюється гносеологічним суб'єктом, що сам собою привносить ієрархічне начало у будь-які практики миследіяльності.

Концепт розглядається в проведеній роботі як основна форма багатовимірного мислення. При цьому під концептом розуміється відкрита множина смислів, які відповідають терміну, що той чи інший концепт йменує. Концепти можуть бути авторськими, якщо множина смислів зафіксована в текстах, створених одним автором, і змішаними, коли тому самому терміну ставляться у відповідність смисли, здобуті із зовсім різних джерел. Концепт може перебувати або в стані свого становлення, коли в ході побудови концепту актуалізуються все нові й нові смисли, які відповідають терміну, що називає концепт, або в стані відновлення, коли в результаті аналізу корпусу текстів, створених тим або іншим автором, має місце відновлення відповідної множини смислів. Смислова множина того чи іншого концепту завжди є принципово відкритою, готовою до включення нових смислових відмінностей.

Метаконцепт визначається у дослідженні як сукупність декількох концептів, що мають одне ім'я, і актуалізовані у спільному гіперпросторі смислів. Оперування метаконцептами найбільш затребувано при дослідженні складних об'єктів. Головна відмінність метаконцепту від концепту полягає у відмінності мірності смислових просторів, необхідних для їхнього існування. Метаконцепт, з одного боку, існує поза часом, тому що в ньому одномоментно поєднуються концепти, сформовані в різний історичний час, з іншого боку, у метаконцепті зв'язок з часом зберігається, тому що він сам сформований у той чи інший історичний період і тому несе на собі відповідні парадигмальні впливи, які, у свою чергу, накладають відбиток на характер виявлених смислів і спосіб їх ієрархізації.

Проведене дослідження дозволяє розглядати декілька значень, що відповідають терміну багатовимірність:

а) багатовимірність як спосіб упорядкування особливого типу гносеологічних множин, елементи яких є результатом рефлексії з приводу одного й того самого предметного зрізу або з приводу одного й того самого об'єкта. Кожний з відповідних елементів задає унікальну «міру» досліджуваного, у своїй сукупності вони формують багатовимірне гносеологічне утворення;

б) багатовимірність як характеристика, що відбиває сутнісні особливості того чи іншого онтологічного рівня. У філософії існує певна традиція формування уявлень про рівневість буття (приміром, філософія М. Гартмана).  Якщо прийняти саму ідею існування онтологічних рівнів, то кожен рівень необхідно зіставити з тією чи іншою мірністю, яка задає умови для розгортання специфічних законів відповідних рівнів. Рівневе розгортання знаходить своє відбиття в гносеологічній проекції як сукупність специфічних результатів пізнання того чи іншого рівня.

Розвиток багатовимірного мислення як особливої форми мислення стимулюється багатовимірністю самого СЛОВА, що може виступати в різних функціональних іпостасях: як слово, як поняття, як концепт, як символ, як термін. Кожний з відзначених способів існування слова дозволяє реалізовувати цілком певні гносеологічні процедури. Використання слова в тому чи іншому гносеологічному статусі актуалізує особливий спосіб мислення. Слово, що функціонує як поняття, припускає існування формально-логічного мислення, слово, використовуване як концепт, актуалізує мислення багатовимірне.

Серед процедур і прийомів багатовимірного мислення можна відзначити такі.

Процедура формування  локального простору смислів. З урахуванням того, що багатовимірне мислення реалізується шляхом оперування локальними просторами смислу, то саме формування локального простору виявляється фундаментальною  багатовимірною ментальною процедурою. Формування локального простору смислів передбачає:

а) вибір тексту або групи текстів, що формують той чи інший локальний простір. При цьому тексти можуть бути написані одним або кількома авторами. Можливість спільного розгляду відповідних текстів визначається тим, що ці тексти створені за допомогою схожих термінологічних базисів, дослідницьких настанов;

б) прояснення термінологічного базису локального простору смислів. Відзначене прояснення  полягає в тому, що, по-перше, має місце виявлення ключових термінів, які  формують відповідний простір, по-друге, прояснюються основні смисли обраних термінів.  За допомогою термінологічного базису здійснюються  смислопераційні процедури.

Гештальт як процедура багатовимірного мислення. Багатовимірний ментальний акт починається спогляданням. Споглядання спонтанно переривається формуванням гештальту. Гештальт не тільки відбувається, але й переживається людиною  у ментальних, емоційних, тілесному планах. Сам гештальт водночас є процедурою і її результатом. Як процедура гештальт є спонтанним виявлення порядку в результаті певної інтенціональної напруги. Підсумком гештальту виявляється утворення якоїсь цілісності, представленою сукупністю знаків. Ця цілісність може йменуватися гештальтом (якщо фокус уваги направити на дослідження порядку означеної структури) або смислоутворюючим конструктом (у тому разі, коли об′єктом уваги постають смисли, які можуть бути виявлені). Гештальт у його цілісності постає об'єктом подальщої когнітивної уваги, фокусом майбутніх смислопроявляючих процедур.

Смислоопераційні процедури, у своїй сукупності утворюють цикл смислооперування. Гештальт, сформований у результаті акту споглядання, стимулює початок першої смислоопераційної процедури – смислопроявлення, наслідком якої є виникненням смислоутворюючого конструкта як певної вербальної зв’язності, що потенційно містить смисли, які вимагають наступної експлікації.  Друга смислоопераційна процедура – смислопроясненняспрямована на роботу зі смислоутворюючими конструктами з метою виявлення найбільш важливих для поставленого дослідницького завдання смислів. Третя смислоопераційна процедура – смислозакріплення ставить у відповідність тому чи іншому терміну або їхньому сполученню попередньо прояснений смисл. Чертверта смислоопераційна процедура – смисловживання – дозволяє включити виявлені, прояснені, термінологічно закріплені смисли в загальнокультурний обіг, завдяки якому, у результаті співвіднесень знову знайдених і традиційних смислів, закріплених за одним і тим терміном, формуються смислові напруги, що стимулюють подальший розвиток думки.

Прийом бриколажа виконує найважливішу роль у практиці багатовимірного мислення, реалізуючи гносеологічну установку на знаходження суті мислимого, сприяючи поєднанню різних текстових фрагментів, що містять різні смисли. Бриколаж здійснюється різними способами: за допомогою еквівокації, тропів, тавтології, парадокса, призначення яких полягає в одночасній актуалізації різних смислів, смислових планів, локальних смислових просторів, співвіднесення яких стимулює процеси нових смислопороджень.

Роздуми про багатовимірне мислення, його елементарні прийоми і процедури дозволяє висловити припущення з приводу елементарних принципів багатовимірного мислення, серед яких слід виділити:

Принцип примата терміна установлюючий першорядну роль терміна в здійсненні практик багатовимірного мислення. Термін задає межі мислимого, забезпечує чистоту і ясність проведених багатовимірних мисленнєвих процедур.

Принцип спонтанності - стверджуючий факт спонтанності й непередбачуваності виникнення нових смислів у процесі багатовимірних мисленнєвих актів, що сприяють здобуванню нових смислів при співвіднесенні різних смислових утворень.

Принцип ієрархії задає установку на необхідність  ієрархічного упорядкування смислів, що виникають у процесі багатовимірних  мисленнєвих практик. Відповідне упорядкування здійснюється мислячим суб'єктом, що сам собою привносить ієрархічне начало.

Принцип симетрії  затверджує необхідність повернення до вихідного терміна в результаті виявлення нових смислових відтінків, що на нього проектуються. Кожен новий смисл можна розглядати як нову групу (або – підгрупу)  симетрії, виявлену у відповідного терміна.

Подальший розвиток уявлень про багатовимірне мислення, з одного боку, стимулює, з іншого боку - стимулюється цілою низкою дослідницьких програм, які у своїй сукупності формують багатовимірний підхід. Серед зазначених програм, у першу чергу, варто звернути увагу на такі.

Програма дослідження способів вивчення складних і надскладних об'єктів. Наростаюча складність є очевидним фактом сучасного світу. Дослідження будь-якого складного об'єкта найчастіше здійснюються в рамках різних дисциплін, з використанням різноманітних методологічних настанов, що стимулює розвиток багатовимірних методів, які дозволяють коректно співвідносити отриману розмаїтість результатів.

Програма дослідження онтологічної рівневості є масштабним проектом, у якому можуть бути об'єднані дослідницькі ракурси, що включають, наприклад, філософську рефлексію з приводу рівнів і планів, алфавітів і натурального ряду чисел і багато чого іншого. Безліч точок зору, накопичених людством із приводу онтологічної рівневості, є невичерпним фактичним матеріалом, який підлягає аналізу й сприяє подальшому осмисленню багатовимірності.

Програма дослідження метатеоретичних побудов. Будь-яка метатеорія, що прагне з єдиних метатеоретичних позицій упорядкувати безліч теорій, спрямована на вирішення завдання рівневого впорядкування, а отже − виводить на проблему онтологічних рівнів, пов'язану, у свою чергу, із проблемою багатовимірності. Таким чином, аналіз різних метатеоретичних конструкцій дозволяє просунутися шляхом осмислення багатовимірності.

Програма дослідження багатовимірних методологій. Будь-яка практична діяльність є інтегральним актом, у реалізації  якого бере участь не тільки розум, свідомість, мислення, почуттєва сфера, тіло людини, а вся його цілісність, що виявляється нерозривною єдністю. І саме тому метод, який є  результатом рефлексії із приводу практично проробленого, сам по собі виявляється досить складним, можна сказати – багатовимірним утворенням. Він ніяк не зводиться виключно до особливих ментальних практик. У методі відбиті специфічні способи діяльності свідомості, розуму, мислення (і, швидше за все, не тільки вони), узяті у своїй сукупності. Проект, пов'язаний з дослідженням багатомірної методології, є надзвичайно широким за своїми масштабами і може бути успішним лише в результаті інтеграції зусиль дослідників, що працюють у різних галузях. Спрямування дослідницької уваги на об'єкти іншої  природи, іншого ступеня складності призводить до виникнення нових методів.  

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Богатая Л. Н. Гештальт сознания : монография / Л. Н. Богатая. – Одесса :  Альянс-Юг, 2004. − 221 с.

2. Богатая Л. Н. На пути к многомерному мышлению : монография /              Л. Н. Богатая. – Одесса : Печатный дом, 2010. – 372 с.

Статті в наукових збірниках, що затверджені ВАК України

як фахові наукові видання

  1.  Богатая Л. Н. Новое звучание идеи иерархии / Л. Н. Богатая // Наукове  пізнання: методологія та технологія. − Вип.2. – 2003. − № 12. – С. 27–33.
  2.  Богатая Л. Н. Конец постмодернизма? / Л. Н. Богатая // Наукове  пізнання: методологія та технологія. − Вип.1. – 2004. – № 13. – С. 17–25.
  3.  Богата Л. М. Філософський гештальт / Л. М. Богата // Філософські пошуки. − 2004. − Вип. XVII-XVIII. − C. 64–72.
  4.  Богатая Л. Н. Событие: естественнонаучный и философский ракурс /     Л. Н. Богатая // Наукове пізнання: методологія та технологія. Вып. 2. – 2004.          – C. 12–18.
  5.  Богатая Л. Н. Прояснение процесса созерцания / Л. Н. Богатая // Перспективи. 2005. – № 4.С. 3–6.
  6.  Богатая Л. Н. О мире существования смысла и способах его проявления /    Л. Н. Богатая  // Наукове пізнання: методологія та технологія. − Вип. 2. − 2005.         − № 16. − С. 8–14.
  7.  Богатая Л. Н. „Смысловое целое героя” М. Бахтина в свете синергетической парадигмы / Л. Н. Богатая // Наукове  пізнання: методологія та технологія. − 2005.   − Вип. 1. − С. 12–17.
  8.  Богатая Л. Н. От грамматического пространства к гиперпространственному различению // Перспективи. – 3 (31). – 2005. – С. 132–137.
  9.  Богатая Л. Н. Концепт: возрождение через возвращение / Л. Н. Богатая // Науковий вісник Харківського державного педагогічного університету імені         Г.С. Сковороди. Серія „Філософія”. − Вип. 20. 2006.С. 36–43.
  10.  Богатая Л. Н. К переосмыслению пространства / Л. Н. Богатая // Філософські науки: традиції та інновації : наук. журнал. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка,  2006. – С. 109–114.
  11.  Богатая Л. Н. Процедура смыслопрояснения / Л. Н. Богатая // Перспективи. − 2006. − № 33. − С. 16–23.
  12.  Богатая Л. Н. Соотнесение представлений о синтагматических цепах, сериях и смыслообразующих конструктах // Перспективи. − 2006. − № 35. − С. 7–14.
  13.  Богатая Л. Н. Практика сознания: оперирование смыслами // Наукове  пізнання: методологія та технологія. − 2006. − Вип. 1. − № 17.  − С. 27–32.
  14.  Богатая Л. Н. Концепт и близлежащие категории: смысл, событие, хаос / Л. Н. Богатая // Науковий вісник Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія „Філософія”. − 2006. − Вип. 22. − С. 36–43.
  15.  Богатая Л. Н. Архитектоника и динамика концепта / Л. Н. Богатая // Культура народов Причерноморья. (Кримський науковий центр НАН України). − 2006. − № 74. − С. 212–216.
  16.  Богатая Л. Н. Эквивокация как мыслительная процедура / Л. Н. Богатая // Культура народов Причерноморья. (Кримський науковий центр НАН України). − 2006. − № 82. – С. 12–17.
  17.  Богатая Л. Н. Смыслооперационные практики / Л. Н. Богатая // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія «Філософія». − 2006. − Вип. 309-310. − С. 81–84.
  18.  Богатая Л. Н. Смысл в его понятийно-категориальном окружении: соотнесение смысла, представления и языка / Л. Н. Богатая // Філософські науки: традиції та інновації : наук. журнал. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка,  2007. – С. 64–72.
  19.  Богатая Л. Н. О соотнесении постмодерна и техногенной цивилизации как общекультурных феноменов / Л. Н. Богатая // Культура народов Причерноморья. (Кримський науковий центр НАН України). − 2007. − № 106.  − С. 15–17.
  20.  Богатая Л. Н. О терминологической эволюции / Л. Н. Богатая // Наукове  пізнання: методологія та технологія. − 2007. − Вип. 1. −№ 19.  − С. 23–28.
  21.  Богатая Л. Н. Об эволюции философских концептов / Л. Н. Богатая // Вісник Черкаського університету. Серія Філософія. − 2007. − Вип. 109. − С. 107–115.
  22.  Богатая Л. Н. Метапространство смыслов в иерархической проявленности его элементов / Л. Н. Богатая // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: «Философия. Социология». Том 21 (60). − №1. − 2008.  − С. 95−101. 
  23.  Богатая Л. Н. Процедуры концептного оперирования / Л. Н. Богатая // Наукове  пізнання: методологія та технологія. − 2008. − Спецвипуск 1. − № 21. − С. 9–14.
  24.  Богатая Л. Н. Концепт сознания в философских размышлениях В. В. Налимова / Л. Н. Богатая // Філософські науки: традиції та інновації : наук. журнал. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка,  2008. – Вип. 2. – С. 72–79.
  25.  Богатая Л. Н. Понятие и концепт как интструменты проявления рационального и иррационального / Л. Н. Богатая // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Філософія. Соціологія. Політологія». – 2008. – Вип. 17. – С. 54–59.

АНОТАЦІЯ

Богата Л.М. Уявлення про багатовимірне мислення, його прийоми та процедури. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.02 – діалектика і методологія пізнання. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2011.

Уводяться та аналізуються уявлення про багатовимірне мислення, його прийоми та процедури. Багатовимірне мислення досліджується в контексті багатовимірного підходу, що знаходиться в стадії свого формування. Багатовимірне мислення тлумачиться як практика оперування метаконцептом у гіперпросторі смислів. Концепт та метаконцепт пропонується разглядати як основні логічні форми багатовимірного мислення. При цьому метаконцепт розуміється як одномоментно актуалізована множина авторських концептів, які мають з метаконцептом одне й те ж ім′я. Гіперпростір смислів створюється гносеологічним суб’єктом, який здійснює багатовимірний мисленнєвий акт. Гіперпростір смислів постає як миттєва й водночас  актуалізована множина локальних просторів смислів, у яких були створені відповідні авторські концепти. Наслідком багатовимірної мисленнєвої практики є утворення нових смислів, експікація яких здійснюється вже у локальних просторах смислів. У якості основних практик та прийомів багатовимірного мислення пропонується розглядати: практику споглядання,  чотири смислоопераційні процедури – смислопроявлення, смислопрояснення, смислозакріплення, смисловживання, прийом бриколажу.

Ключові слова: багатовимірне мислення, смисл, концепт, метаконцепт, ієрархія, локальний простір смислу, гіперпростір смислу, смислопераційні процедури,  гештальт, прийом бриколажу.

АННОТАЦИЯ

Богатая Л.Н. Представления о многомерном мышлении, его приемах и процедурах. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.02 – диалектика и методология познания. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2011.

В диссертации вводятся и анализируются представления о многомерном мышлении, его приемах и процедурах.  Многомерное мышление исследуется в рамках многомерного подхода, который находится в стадии своего формирования. Многомерное мышление проясняется как практика оперирования метаконцептом в гиперпространстве смыслов.

В двадцатом веке  внимание ученых стали привлекать особо сложные открытые нелинейные системы, описание поведения которых предполагало использования специального инструментария. Исследование сложных объектов требовало определенных изменений и в самом человеке, осмысляющем окружающий мир. В многочисленных текстах, посвященных изучению поведения отмеченных систем, стали проявляться интуиции о существовании новых способов мышления, которые именовали органическим (П. Флоренский), иерархическим (В. А. Шмаков), символическим (К. Г. Юнг, Д. Редьяр), тропологическим (С. С. Неретина) вероятностным и спонтанным (В. В. Налимов), поливалентным (П. Булез, У. Эко), серийным (Ж. Делез, Ф. Гваттари), холистическим, глобальным (Э. Ласло), клиповым (Ф. И. Гиренок), системным (Э. Морен), нелинейным (И. С. Добронравова, С. П. Курдюмов, Е. Н. Князева). Появление столь широкого спектра именований различных способов мышления требовало специального обращения к изучению процессов мышления в новой гоносеологической ситуации, которая сформировалась в контексте своеобразного пересечения постнеклассических и постструктуралистских подходов.

В проведенном диссертационном исследовании последовательно рассмотрено многомерное мышление (первые специальные  употребления соответствующего терминологического выражения связывают с именем российского исследователя В. Л. Алтухова). Представления о многомерном мышлении позволяют прояснить многие интуиции по поводу существования различных мыслительных техник. Рассмотрение многомерного мышления осуществлено путем детального прояснения ключевых элементов, с помощью которых реализуется любой мыслительный акт, а именно –  смысла, пространства, иерархии концепта.

Рассмотрение смысла, позволило ввести представления о цикле смыслооперационных практик, играющих важнейшую роль в многомерных мыслительных актах. В цикле смыслооперационных практик предлагается выделить четыре смыслооперационных процедуры: смыслопроявление, смыслопрояснение, смыслозакрепление, смыслоупотребление. Процедура смыслопроявления возникает как результат завершения процесса созерцания. Смыслопроявление обнаруживает себя возникновением смыслообразующего конструкта – сложной вербальной структуры, потенциально содержащей множество смыслов, которые могут быть эксплицированы в последующих практиках смыслопрояснения. Смыслопрояснение предполагает обязательное использование терминологического базиса, в состав которого входят термины, детальным образом проясненные. По отношению к этим терминам и осуществляются процедуры экспликации извлекаемых из смыслообразующих конструктов смыслов. Процедура смыслозакрепления связана с четким обозначением обнаруженных смыслов, которые в результате процедуры смыслоупотребления входят в широкую культурную циркуляция.

Изучение практик многомерного мышления привело к необходимости введения представлений о пространстве смыслов, разновидностями которого являются локальное и гиперпространство смыслов. Само по себе пространство смыслов формируется в более общем – грамматическом пространстве, координатами которого выступают буквы. Каждый текст, совокупность авторских текстов формируют специфическое локальное пространство смыслов. Временное объединение различных локальных пространств смысла, возникающее в связи с разрешением той или иной гносеологической задачи, образует гиперпространство смыслов. В гиперпространстве смыслов и осуществляется многомерный мыслительный акт.

В качестве основной логической формы многомерного мышления предлагается рассматривать концепт. При этом концепт понимается как открытое множество смыслов, соответствующих термину, с помощью которого концепт именуется.  В работе вводится представление об авторских и смешанных концептах. Авторские концепты развиваются в рамках конкретных локальных пространств смысла, смешанные концепты представляют собой открытое множество смыслов, каждый из которых может существовать в самых различных локальных смысловых пространствах. Если же в рамках конкретного гносеологического акта тот или иной концепт рассматривается одновременно с точки зрения нескольких конкретных локальных пространств смысла, то речь уже идет о метаконцепте. Иначе  метаконцепт можно понимать как одновременную актуализацию нескольких авторских концептов, которые имеют с метаконцептом одно и то же имя. Как следует из отмеченного, метаконцепт для своего существования требует открытия гиперпространства смыслов. Концепт и метаконцепт предлагается рассматривать в качестве основных логических формы многомерного мышления. Само же многомерное мышление понимается как оперирование метаконцептами в гиперпространстве смыслов. Результатом многомерных ментальных актов оказывается возникновение новых смыслов, позволяющих приблизиться к сути мыслимого.

В качестве основных практик и приемов многомерного мышления предлагается рассматривать: практику созерцания, четыре смыслооперационные процедуры, прием бриколлажа. В самом общем виде прием бриколлажа можно определить как одновременное соотнесение различных смысловых планов. В итоге соответствующего соотнесения могут обнаруживаться новые смыслы, подлежащие последующей экспликации.

Исследование многомерного мышления рассматривается в работе как одна из основных программ формирующегося многомерного подхода. К ряду других программ этого подхода отнесены программы исследования многомерности, уровневости, метатеоретических построений, программа исследования сложных объектов, различных типов рациональности, программа изучения сознания. 

Ключевые слова: многомерное мышление, смысл, концепт, метаконцепт, иерархия, локальное пространство смысла, гиперпространство смысла, смыслооперационные процедуры,  гештальт, прийом бриколлажа.

SUMMARY

Bogataya L. N. Representation of multidimensional cognition, its methods and procedures.Manuscript.

Dissertation for the Degree of Doctor of Philosophy in specialty 09.00.02 – Dialectics and Methodology of Cognition. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2011.

In the given thesis we introduce and analyze the concept of multidimensional cognition, its methods and procedures.

Multidimensional cognition is researched in the frame of a multidimensional approach, which is in the process of its formation. Multidimensional cognition  becomes clearer as the practice of metaconcept operation in hyperspace meanings. Concept and metaconcept  are proposed to be considered   as the basic logical form of multidimensional cognition. At that  metaconcept is understood as simultaneous actualization of several author’s concepts, which have the same name with metaconcept.

Hyperspace cognition is created by the gnosiological subject, which realizes multidimensional act of cognition. Hyperspace of  senses is conceived both as instantly and as simultaneously actualized multitude of local space of the sense, in which  the corresponding author’s concepts were created. The appearance of the new senses is a result of the multidimensional mental practices, explication of which is realized in local spaces of the senses. Practice  of contemplation, four procedures of sense operation – demonstration of the sense, clearance of the sense, consolidation of the sense, application of the sense ,  method of bricolage  are suggested to be examined as main practices and methods of multidimensional cognition

Keywords: multidimensional cognition, sense, concept, metaconcept, hierarchy, the local space of sense,  hyperspace  of sense, procedures of sense operation, gestalt, method of bricolage.  


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

74403. Строение и развитие (мегаспорогенез) зародышевого мешка 30.5 KB
  Там они делятся позднее еще два раза и на концах зародышевого мешка получается по четыре ядра. По одному ядру от каждой группы так называемые полярные ядра направляется к середине зародышевого мешка где они сливаются и образуют так называемое вторичное или центральное ядро зародышевого мешка. Вокруг трех ядер находящихся в конце зародышевого мешка ближайшем к пыльцевходу скопляется густая протоплазма и получаются три клетки голые или одетые очень тонкой белковой но не целлюлозной оболочкой.
74404. КОНУС НАРАСТАНИЯ СТЕБЛЯ 32.5 KB
  Теория справедливая для споровых растений мхов плаунов хвощей и папоротников см. 83 оказалась неверной для голосеменных и покрытосеменных растений. Ганштейн показал что у этих растений единственной апикальной клетки нет конус нарастания их побега массивный многоклеточный и слоистый. По теории гистогенов сформулированной Ганштейном конус нарастания голосеменных и цветковых растений состоит из трех слоев клеток: 1 наружного однослойного дерматогена1 из него возникает кожица эпидермис;2 периблемы состоящей из одного или...
74405. Ксилема 40 KB
  По характеру утолщения стенок различают трахеиды кольчатые спиральные лестничные сетчатые и пористые рис. Пористые трахерды имеют всегда окаймленные поры рис. 101 у хвойных обычно с торусом рис. Трахеиды приспособлены к выполнению двух функций: проведения воды и механического укрепления органа.
74406. Вторичная ксилема 67.5 KB
  Многолетняя деятельность камбия приводит к коренным изменениям в строении древесины и луба. Вторичная ксилема или вторичная древесина Строение древесины хвойных. В трахеидах поздней древесины образованной камбием в конце лета и осенью радиальный размер значительно меньше тангентального; оболочка сильно утолщена а клеточный просвет мал. Трахеиды ранней древесины в соответствии с их строением являются преимущественно элементами проводящей системы; поздние же трахеиды по строению принадлежащие к типу волокнистых трахеид функционируют в...
74407. Вторичная флоэма, или вторичный луб 44.5 KB
  Продольная лубяная паренхима образуется в виде цепочек тяжей лубяной паренхимы или в виде длинных не поделившихся поперечными перегородками клеток камбиформ аналогичных клеткам древесинной паренхимы. Оболочки клеток паренхимы луба обычно одревесневают позже и слабее чем в древесине. Паренхима располагается в лубе в виде тангентальных прослоек у липы радиальными рядами у бузины группами из нескольких клеток у сосен. В паренхиме скопляются запасы в виде крахмала а также в виде гемицеллюлоз откладывающихся в оболочках клеток.
74408. Вторичное утолщение корней 30 KB
  В результате образуется замкнутое камбиальное кольцо с лопастным и только в диархных корнях овальным очертанием на поперечных срезах. У многих многолетних растений деятельность камбия в корнях так же как и в стеблях периодична и часто можно видеть кольца прироста рис. У древесных пород относящихся к двудольным гистологическое различие между древесиной корня и ствола выражено еще более резко: в корнях трахеи и трахеиды более многочисленны и более тесно расположены более тонкостенны а обычно и более широкопросветны1 снабжены более...
74409. Гинецей 59.5 KB
  У некоторых растений столбик не развит рыльце находится непосредственно на завязи и называется сидячим. Так как семяпочки заключены внутри завязи то на них не могут непосредственно как у голосеменных переноситься пылинки.
74410. Половое размножение голосеменных растений 48.5 KB
  Покров вырастает из основания нуцеллуса так называемой халацы обрастает нуцеллус постепенно снизу вверх но на вершине не смыкается оставляя отверстие так называемый пыльцевход или семявход илимикропиле. Из получающихся четырех клеток одна сильно разрастается вытесняя три остальные и большую часть нуцеллуса; это и будет мегаспора...