68220

Конституційні гарантії особистої безпеки в Україні

Автореферат

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

На її основі ООН було підготовлено і 1966 року відкрито для підписання та ратифікації Міжнародний пакт про економічні соціальні та культурні права а також Міжнародний пакт про громадянські та політичні права які Україна ратифікувала 1973 року.

Украинкский

2014-09-19

153.5 KB

0 чел.

PAGE  1

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

БОДНАР ОЛЬГА БОРИСІВНА

 

УДК 342.72/.73(477)

Конституційні гарантії особистої безпеки в Україні

12.00.02 – конституційне право, муніципальне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2011


Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

    член-кореспондент НАН України,

Заслужений юрист України

КОПИЛЕНКО ОЛЕКСАНДР ЛЮБИМОВИЧ,

    Інститут законодавства Верховної Ради України,

    директор

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАПрН України

ЯРМИШ ОЛЕКСАНДР НАЗАРОВИЧ,

Апарат Ради національної безпеки і

оборони України, керівник департаменту з питань

діяльності правоохоронних органів

кандидат юридичних наук

ЛАЗУР ЯРОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ,

Ужгородський національний університет,

заступник декана юридичного факультету

Захист відбудеться  “06 липня 2011 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано  “03червня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                             О.М. БИКОВ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

10 грудня 1948 року прийнято Загальну декларацію прав людини. У її преамбулі зазначено, що Генеральна Асамблея проголошує цю Декларацію як завдання, до виконання якого мають прагнути всі народи і держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства прагнули сприяти повазі цих прав і свобод та їх забезпеченню. Загальна декларація була прийнята у формі резолюції Генеральної Асамблеї ООН і тому мала на той час рекомендаційний характер. На її основі ООН було підготовлено і 1966 року відкрито для підписання та ратифікації Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, а також Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, які Україна ратифікувала 1973 року.

Україна, з часу проголошення незалежності, зокрема в рамках європейської системи захисту прав людини, взяла на себе відповідні міжнародні зобов’язання та поставила за мету побудувати справді суверенну, незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, для якої, як це зазначається у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю.

Отже, найголовнішим завданням держави є забезпечення означених соціальних цінностей, що цілком відповідає загальновизнаним світовим нормам і стандартам дотримання  прав і свобод.

Безпека людини серед визначених соціальних цінностей посідає особливе місце, як одна з найголовніших потреб людини, необхідна умова повноцінного, повновимірного існування особи, суспільства, держави.

Різноманітність потреб людини обумовлює існування різновидів безпеки: економічної, підприємницької, інформаційної, кримінологічної, майнової, особистої тощо. Проте, саме особиста безпека, яка відповідно теорії мотивації існує поряд з фізіологічними потребами, є однією з пріоритетних у забезпеченні життєдіяльності людини.

Актуальність обраної теми обумовлюється також тим, що сучасний стан забезпечення особистої безпеки в Україні викликає неоднозначну оцінку з огляду на аналіз публікацій про випадки порушення прав людини, катування, насильство, приниження честі та гідності, а також про кількість справ проти України, за якими рішення ухвалені або ще перебувають у стадії розгляду в Європейському суді з прав людини, що стосуються діяльності правоохоронних органів держави.

Зазначимо, що належний рівень національної безпеки, який є основою стабільного соціально-економічного розвитку, захищеності території, суверенітету держави, містить низку загроз, що носять комплексний характер. Ці загрози, виходячи з багатовікового світового досвіду, виникають, як правило, за наявності сукупності негативних показників економічного розвитку, екологічного стану, і, в значній мірі, різноманітних проблем в царині особистої безпеки. Тому зміщення акцентів зовнішньої та внутрішньої політики будь-якої сучасної демократичної держави до особистої безпеки людини  є свідомим розумінням того, що ступінь стабільності національної безпеки держави може бути комплексно забезпеченим лише тоді, коли є захищеними не лише суверенітет та територія держави, але й основоположні права людини, як такі, що забезпечують реалізацію соціальних цінностей.

Особа, як первинна ланка суспільства, найвища цінність держави, є тією основою, яка маючи від держави гарантований захист власного права на особисту безпеку, забезпечує в поєднанні з іншими співмешканцями соціуму інші рівні безпеки. Тому саме особиста безпека людини, яка є складовою загальної безпеки, потребує окремого концептуального дослідження із визначенням методів та механізму її конституційно-правового забезпечення.

Дисертант спирався на результати теоретичних досліджень представників вітчизняної і зарубіжної наукової правової думки, роботи вчених, які працюють у галузі теорії та історії держави і права, конституційного права, історії України, політології, філософії та інших наук. У процесі дослідження застосовувалися положення та висновки наукових праць таких вчених: В.Авер’янова, М. Баймуратова, В. Баркова, В. Васьковської, Л. Воєводіна, Л.Гаухмана, О. Гончаренка, М. Гуренко-Вайцман, В. Денісова, О. Дергачова, О.Зайчука, Л. Івашова, Р. Калюжного, А. Качинського, А. Колодія, О.Копиленка, С. Лисенкова, М. Липатова, О.Лукашової, П. Недбайла, Н.Нижник, М. Орзіха, О. Панченка, С.Павленка, В. Погорілка, А. Селіванова, П. Рабіновича, Ю. Тодики, К.Толкачова, Л. Тіунової, О. Фрицького, А.Хабібуліна, В. Шаповала, Ю.Шемшученка, О. Ярмиша та інших.

Важливе місце в дисертаційному дослідженні посідають положення, які розробили в своїх працях видатні мислителі минулого, зокрема, І.Бентам, Г.Гегель, Т. Гобс, І. Кант, Н. Макіавеллі, Ш.-Л. Монтеск’є та інші.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України за темою: "Стратегія розвитку законодавства України" (реєстр №0103U007976).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у дослідженні поняття та загальних ознак права людини на особисту безпеку, а також розвитку і функціонування конституційно-правового механізму та гарантій його забезпечення.

Для досягнення мети були визначені такі наукові завдання:

  •  здійснити історичний аналіз правового регулювання особистої безпеки;
  •  визначити поняття та місце права людини на особисту безпеку у системі національної безпеки;
  •  визначити форми реалізації права людини на особисту безпеку;
  •  з’ясувати теоретичні та правові аспекти механізму забезпечення права людини на особисту безпеку;
  •  проаналізувати систему загально-соціальних гарантій конституційного права особистої безпеки людини;
  •  окреслити юридичні гарантії реалізації права особистої безпеки людини.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають і функціонують у зв’язку із реалізацією конституційного права людини на особисту безпеку.

Предметом дослідження є конституційні гарантії особистої безпеки людини в Україні.

Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та розв’язання поставлених завдань використовувалась сукупність наукових методів, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних відносин політико-правового характеру, якими є гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначаючи їх фундаментальними методами наукового пізнання процесів самоорганізації в суспільстві. В основу дослідження покладені методи загальної філософської діалектики, аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний метод, а також окремі наукові методи: системно-структурний, історичний, логічний, статистичний, історико-порівняльний, методи обробки джерельних матеріалів, узагальнення, об’єктивності та історизму тощо. З цією метою використовуються зокрема філософські методи: діалектичний метод пізнання використовувався протягом усього дисертаційного дослідження і дозволив проаналізувати тенденції розвитку конституційного права людини на особисту безпеку; за допомогою історичного методу з’ясовано загальні та окремі закономірності виникнення, становлення та еволюції права на особисту безпеку у вітчизняній та зарубіжній політико-правовій думці; формально-логічний метод використовувався для формулювання загальних понять, що забезпечують розкриття змісту цього конституційного права та механізм його реалізації.

Системно-функціональний підхід, методи дедукції та індукції використовувалися для встановлення спільних та відмінних ознак конституційного права на особисту безпеку. За допомогою методів моделювання і прогнозування, зроблена спроба розробити пропозиції щодо удосконалення національного законодавства України в сфері забезпечення права людини на особисту безпеку. З метою якісного обґрунтування теоретичного аспекту використовується історичний метод, який дозволив з’ясувати еволюцію гарантій права людини на особисту безпеку, тенденцію виникнення та зміни окремих видів гарантій, а також сприяв виявленню напрямів подальшого розвитку гарантій цього права в зв’язку з імплантацією міжнародних стандартів в галузі прав людини.

Застосування системного методу сприяло розгляду конституційно-правового механізму забезпечення права людини на особисту безпеку як єдиної злагодженої системи. Використання структурного методу надало можливість виявити стійкі взаємозв’язки між його складовими елементами; функціональний метод сприяв визначенню основних якостей і призначення даного механізму. З урахуванням єдності порівняльно-правового, історико-юридичного, системно-функціонального методів розглянуто гарантії забезпечення права людини на особисту безпеку.

В основу дисертації покладені положення міжнародно-правових актів з прав людини, Конституція України, національне законодавство України і деяких інших країн та матеріали практики його застосування відповідних норм; суспільствознавча, політико-правова публіцистика та спеціальна література з наведеної тематики. Крім того, дисертант використала також особистий досвід роботи в державних органах, результати публікацій і наукових розробок, у тому числі тих, в яких вона особисто брала участь.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором у дисертаційному дослідженні здійснено одну із перших спроб комплексно дослідити науково-теоретичні та практичні аспекти забезпечення та реалізації права людини на особисту безпеку як самостійного соціально-правового явища, що потребує комплексного та багаторівневого аналізу.

В ході наукового дослідження сформульовано низку нових теоретичних положень, висновків та практичних пропозицій. До найбільш важливих теоретичних на практичних результатів належать наступні:

вперше:

– визначене авторське поняття права людини на особисту безпеку;

– сформульоване визначення поняття “особиста безпека людини”;

– окреслений механізм системи гарантій права людини на особисту безпеку щодо їх впровадження у реальну дійсність;

удосконалено:

– обґрунтування самостійності кожної групи гарантій та їх взаємну єдність для забезпечення повного здійснення права людини на особисту безпеку;

  •  поняття та зміст гарантій права людини на особисту безпеку;
  •  основні теоретичні положення про сутність гарантій права людини на особисту безпеку;

дістали подальшого розвитку:

– погляди про джерела та еволюцію становлення та розвитку гарантій права на особисту безпеку людини;

– конституційні положення про систему гарантій прав і свобод, які відображені в Основному Законі держави та подальше їх закріплення в законах України і підзаконних нормативно-правових актах;

– теоретичні засади щодо форм реалізації права людини на особисту безпеку;

– наукові положення щодо визначення поняття та розкриття змісту конституційно-правового механізму забезпечення права людини на особисту безпеку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і пропозиції використовуються в законотворчій діяльності Верховної Ради України (Акт впровадження №01-12/2010 від 27 грудня 2010 р.).

Крім того, теоретичні доробки автора використовуються у навчальному процесі Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні таких навчальних дисциплін як “Теорія держави і права”, “Конституційне право України”, “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, а також знаходять застосування при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів (акт впровадження від 2 грудня 2010 р.).

Практичне застосування результатів дослідження має місце у просвітницькій діяльності, а саме в процесі правового виховання населення та підвищення рівня його правової культури (акт впровадження 7/01.17 від 11 січня 2011 р.)

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. Результати дослідження оприлюднені автором на міжнародних, всеукраїнських та інших науково-практичних конференціях, семінарах, нарадах, круглих столах: “Перспективне планування законодавчої діяльності парламенту” (Київ, 22 червня 2010 р.), ”Правові реформи в Україні” (Київ, 21 жовтня 2010 р.), “Оценка и предупреждение рисков в деятельности сотрудников внутренних дел и других правоохранительных органов” (Кишинів, 26-27 жовтня 2010 р.), ”Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні” (Київ, 8 грудня 2010 р.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження опубліковані автором у восьми наукових роботах (чотири статті у фахових виданнях та тези чотирьох наукових доповідей).

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (218 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки, з них основного тексту – 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання та методи дослідження, зазначається зв’язок роботи з державними програмами та науковими планами, визначається наукова новизна, теоретичне та практичне значення результатів дослідження, вказуються конкретні форми їх апробації і впровадження в навчальний процес та практичну діяльність органів внутрішніх справ.

Перший розділ “Поняття, ознаки та зміст особистої безпеки громадян” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Історичні аспекти правового регулювання права на особисту безпеку” зазначено, що поняття “права людини” є складним, багатовимірним поняттям, тому у різні епохи ця проблема, залишаючись політично-правовою, ставала предметом вивчення релігійно-етичного, філософського та інших вчень.

Історично склалося, що право оборони від небезпеки, яка загрожує людині, було віднесено до природних, природжених прав, які надано людині самою природою, суть яких полягає в тому, що разом з писаним правом, яке складалося з сукупності законів, над ним або поза ним існує таке неписане право, яке “вдихнула” у людину мати-природа, яке виходить з самої сутності людини, з розуму, який відокремлює її від усього іншого світу.

Визнання безпеки як потреби соціуму вводить її у сферу природних прав. Тому соціально-філософська оцінка безпеки особи як соціального та юридичного поняття є виправданою і необхідною. Впевненість в особистій безпеці дозволяє індивіду відчувати необхідність у більш високих потребах та інтересах.

Будь-яка людина, незалежно від громадянства, віку, статі, національної або будь-якої іншої приналежності, а також стану психічного і фізичного здоров’я, соціально-психологічних якостей, є суб’єктом конституційного права на безпеку. Вже в далекому минулому ставилось питання про людину, як самостійний індивід, такий, що має право на саме найдорожче для нього – на життя, і ніхто не в праві його позбавити.

Аналіз історичних джерел дає підстави для висновку, що потреба в праві на безпеку є основною і домінуючою, значно більш сильнішою, ніж потреба у незалежності й самореалізації. Особиста безпека слугує захисту людей як найвищої цінності будь-якої держави. Водночас, що стосується особистої безпеки, то під час її реалізації захист життя, здоров’я, прав і свобод людини є головною безпосередньою метою.

У підрозділі 1.2 “Поняття та зміст особистої безпеки людини” наведений авторський варіант визначення поняття особистої безпеки та розкривається його зміст.

Безпека, поряд з фізіологічними потребами (в їжі, одязі тощо), є однією із головних потреб людини. Вона є своєрідною характеристикою і необхідною умовою життєдіяльності та життєздатності особи, суспільства, держави. В широкому розумінні безпека характеризує такий стан людського суспільства, при якому забезпечується нормальне його існування, за певних умов виживання, та розвиток. Іншими словами, безпека означає відсутність небезпеки, збереженість, надійність.

Проблема безпеки завжди була і залишається актуальною для людини і суспільства в цілому, оскільки людина постійно дбає про збереження своїх прав і свобод від тих чи інших посягань, небезпечних явищ, прагне до безпеки, і це благо є повсякденною природною необхідністю, умовою для життєдіяльності людини. Особиста безпека є найнеобхіднішою з потреб людини. В Україні вона визнається однією з найвищих соціальних цінностей, і в свою чергу означає, що людина є цінністю не власне сама для себе, а для всього суспільства, соціуму, і, особливо, для держави, влади, посадових осіб. Примат цієї цінності означає, що жодне інше явище не може цінуватись суспільством вище, аніж людина і всі інші соціальні цінності мають бути підпорядковані їй.

Крім того, особиста безпека людини або персональна є центральним компонентом системи національної безпеки. Виходячи з того, що безпека — це стан захищеності певного об’єкта та забезпечення надійності його функціонування, особиста безпека означає стан захищеності осіб від психологічного, фізичного або іншого насильницького посягання. Особиста (фізична) безпека полягає у захищеності життя, здоров’я, честі та гідності людини.

Отже, особиста безпека людини – це такий ступінь захищеності особи від психологічного, фізичного або іншого насильницького посягання, що забезпечує захищеність життя, здоров’я, честі та гідності людини, її стале функціонування та ґрунтується на діяльності особи, суспільства, держави й інших суб’єктів з метою виявлення, попередження, припинення та усунення наслідків загроз інтересам людини.

Разом з тим, у зв’язку з багатогранністю потреб людини, можна виділити інші види її безпеки: економічну; підприємницьку; громадську (політичну); інформаційну; кримінологічну; соціальну; культурну; екологічну; трудову; майнову; споживацьку тощо.

Другий розділ “Механізм реалізації права людини на особисту безпеку” складається з двох підрозділів. 

У підрозділі 2.1 “Теоретичні та правові аспекти механізму забезпечення права на особисту безпеку” проведено аналіз нормативно-правового регулювання забезпечення права на особисту безпеку, а також розглядаються науково-теоретичні погляди на це питання.

Зміст поняття механізм забезпечення права людини на особисту безпеку характеризує динамічні взаємозв’язки між основними умовами, передумовами і засобами забезпечення прав і свобод особи та їх взаємодії. В свою чергу конституційно-правовий механізм забезпечення права людини на особисту безпеку слід розуміти як систему взаємозв’язаних і взаємодіючих чинників, засобів та передумов, за допомогою яких в процесі додержання законності, створюються належні юридичні і фактичні можливості для повноцінної реалізації кожною особою права на особисту безпеку, усуваються негативні фактори, які чинять загрозу або можуть завдати шкоди його втіленню (реалізації) у повсякденне життя.

При цьому ми погоджуємося з точкою зору, що забезпечення прав громадян у загальному розумінні слід розглядати як систему різнопланових заходів. Вони полягають у створенні умов, які сприяють реалізації прав, забезпеченні охорони прав від будь-яких порушень, здійсненні їх реалізації та захисті конкретних прав від їх порушення, котре сталося, відновленні порушених прав на всіх стадіях процесу реалізації зазначеного права. Іншими словами, під забезпеченням прав людини слід розуміти таку категорію, яка являє собою з одного боку, систему їх гарантій, а з іншого – діяльність органів держави, що полягає у створенні умов для реалізації прав громадян, їх охорони, захисту і відновлення порушеного права.

З точки зору юридичного механізму, забезпечення права людини на особисту безпеку являє собою систему ефективних юридичних засобів реалізації, охорони і захисту зазначеного права людини. Елементами цього механізму є: - національне законодавство, котре являє собою основу всього юридичного механізму забезпечення будь-яких прав людини; - юридичні процедури реалізації прав людини; - юридичні засоби охорони прав людини; - юридичні засоби забезпечення прав людини.

На основі визначення загального механізму забезпечення права людини на безпеку в цілому, слід включити до складових елементів механізму забезпечення права людини , зокрема, на особисту безпеку також систему правових засобів забезпечення зазначеного права, встановлених державою й міжнародними угодами, суспільні норми, правосвідомість, громадську думку, гласність, а також інші засоби забезпечення права людини на особисту безпеку.

У підрозділі 2.2. „Форми реалізації права на особисту безпекурозглядаються загальнотеоретичні засади визначення та розкриття змісту форм забезпечення даного права.

Реалізація права завжди виражається в певній поведінці суб'єктів, спрямованій на втілення норм права в життя. Проте, ця поведінка по-різному пов'язана з юридичними нормами, здійснюється різними суб'єктами. Зокрема, істотне значення належить тому, чи реалізується норма права лише в діях суб'єктів фактичних відносин, регульованого правом, чи ж необхідно удатися до допомоги компетентних органів, наділених владними повноваженнями. Коли юридична норма реалізується тільки в діях учасників даних правовідносин, форми реалізації розрізняються за ознакою того, чи спрямовані дії суб'єктів лише на виконання обов'язків чи ж вони передусім виражають здійснення суб'єктивного права.

Ми виходимо з того, що відповідно до зазначених обставин розрізняють три основні форми реалізації права: а) дотримання норм права; б) використання або виконання норм права; в) застосування юридичних норм. При цьому дотримання — це така форма реалізації, при якій суб'єкти суспільних відносин виконують покладені на них юридичні обов'язки. В більшості випадків дотримання юридичних норм (особливо виконання пасивних обов'язків) відбувається непомітно, в ході повсякденної діяльності осіб. Використання (виконання) — це така форма реалізації, при якій суб'єкти суспільних відносин активно здійснюють суб'єктивні права. Використання юридичних можливостей, передбачених нормами права, також може відбуватися само собою, в ході повсякденної діяльності.

Застосування — це така форма реалізації, при якій органи, наділені владними повноваженнями, спеціально спрямовують свою діяльність на те, щоб забезпечити втілення норм права в життя. Ця форма реалізації юридичних норм відрізняється від інших тим, що діяльність по втіленню юридичних норм в життя здійснюється спеціальними органами на основі владних повноважень, причому дані органи (адміністративні органи, суди, інші державні установи тощо.) у багатьох випадках не є учасниками регульованих правом суспільних відносин: вони як би діють “осторонь”, доповнюючи владну силу юридичних норм владною силою індивідуальних актів.

Формами забезпечення права на особисту безпеку є зовнішні прояви взаємопов’язаного функціонування різноманітних складових елементів цілісного механізму забезпечення права на безпеку в цілому. Вони спрямовані на втілення закріплених в законі прав і свобод у реальність, які відображають забезпечення реалізації права кожного на особисту безпеку, забезпечення охорони права на особисту безпеку та забезпечення захисту права на особисту безпеку.

Третій розділГарантії реалізації конституційного права особистої безпеки людини” містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. “Загально-соціальні гарантії конституційного права особистої безпеки людини” йдеться про те, що за сучасних умов формування нових засад демократичного суспільства питання, що стосуються гарантій прав і свобод людини та громадянина набувають особливої актуальності.

Забезпечення реалізації права людини на особисту безпеку покладає на відповідні органи чи посадових осіб зобов’язання створення необхідних умов для втілення соціальних благ у щоденну практичну життєдіяльність конкретної особи з метою запобігання та унеможливлення (недопущення) їх порушень. Водночас, у разі порушення права людини на особисту безпеку вони мають спрямувати відповідні заходи та засоби на їх припинення та усунення наслідків (відновлення порушеного права).

Гарантування права на особисту безпеку є найважливішим чинником його реального забезпечення, поряд з його визнанням, дотриманням і повагою. Воно здійснюється за допомогою специфічних засобів – гарантій, що надають всім елементам правового статусу особи реального змісту, завдяки яким стає можливим безперешкодне здійснення прав і свобод, їх охорона від можливих протиправних посягань і захист від незаконних втручань (посягань).

Система загально-соціальних гарантій права на особисту безпеку за сферою їх застосування включає: політичні, організаційно-соціальні, організаційно-культурні, організаційно-економічні гарантії.

Для суспільних відносин, що виникають та існують у зв’язку з реалізацією права на особисту безпеку, характерна відсутність спеціальних організаційно-економічних (матеріальних) гарантій цього права. Так само, як і охорона інших конституційних прав, охорона права на особисту безпеку (життя, здоров’я, честь та гідність людини) вимагає певних матеріальних та фінансових витрат (фінансування державних програм, кошти на утримання правоохоронних структур у державі тощо). Отже, будь-яка найоптимальніша державна програма, яка має на меті вирішення соціальних проблем, потребує для своєї реалізації певних матеріальних витрат.

Процес життєдіяльності, у рамках якого, безпосередньо реалізується право на особисту безпеку, являє собою процес користування певними соціальними благами. В свою чергу він забезпечується або охороняється державою. Існує три групи факторів в сфері соціально-економічних відносин особи й держави, які безпосередньо впливають на можливість реалізації права на особисту безпеку. Ними є, по-перше, рівень соціально-економічного розвитку суспільства, основні принципи соціальної політики держави; по-друге, рівень злочинності; по-третє, комплекс заходів, що вживаються державою з метою створення максимально можливих сприятливих умов реалізації конституційних прав особи. Таким чином, можемо говорити про комплексну систему організаційно-соціально-економічних гарантій як взаємопов’язану систему гарантій права на особисту безпеку.

Крім того, система загально-соціальних гарантій включає організаційно-ідеологічні та організаційно-культурні, моральні гарантії права на особисту безпеку. До них належать пануючі в суспільстві гуманітарні, та морально-етичні погляди, норми моралі, релігійні погляди, що проголошують недоторканність людського життя.

У підрозділі 3.2. “Юридичні гарантії реалізації права особистої безпеки людини” розглядається система юридичних гарантій права на особисту безпеку, яка включає в себе: нормативно-правові та організаційно-правові (або інституційно-правові) гарантії зазначеного права.

Система гарантій реалізації права на особисту безпеку крім загальних передбачає низку спеціальних юридичних. Ми виходимо з того, що гарантіями права на особисту безпеку є встановлені законом юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони і захисту цього права. Держава, беручи на себе певні зобов’язання щодо створення сприятливих умов для ефективного забезпечення прав і свобод, закріплює в законодавстві норми, що передбачають: надання громадянам реальних можливостей для практичної реалізації ними своїх прав і свобод; охорону прав і свобод особи від можливих протиправних посягань; захист прав і свобод особи у випадку їх незаконного порушення тощо. Зазначені зобов’язання держави зафіксовані в законодавстві, і є юридичними гарантіями їх реалізації, охорони і захисту.

Юридичні гарантії права людини й громадянина на особисту безпеку взаємозалежні і являють собою єдину систему, яку можна визначити як комплекс конкретних взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових і організаційно-правових або інституційно-правових засобів загальнообов’язкового характеру, спрямованих на забезпечення права людини на особисту безпеку.

На нашу думку до системи юридичних гарантій слід віднести наступні складові елементи: з огляду на поділ за сферою впливу – нормативно-правові гарантії (міжнародно-правові і внутрішньодержавні гарантії; за характером юридичних норм – процесуальні і матеріальні гарантії, норми-принципи, обов’язки і юридична відповідальність, а також організаційно-правові або інституційно-організаційні гарантії.

Нормативно-правові гарантії права людини на безпеку - це передбачені нормами матеріального і процесуального права юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони і захисту права на особисту безпеку. Систему юридичних гарантій очолюють нормативно-правові гарантії і їх складові, а саме, міжнародно-правові гарантії як найбільш істотні умови забезпечення й засобу захисту найважливішого права особи. Наступними за значущістю є внутрішньодержавні гарантії (галузеві: конституційно-правові; кримінально-правові, кримінально-процесуальні, цивільно-правові, адміністративно-правові й кримінально-виконавчі); норми-принципи; юридичні обов’язки і юридична відповідальність.

Важлива роль у забезпеченні конституційного права на особисту безпеку чинним законодавством відведена Президенту України як гаранту прав и свобод людини, парламенту держави як важливому елементу конституційно-правового механізму забезпечення особистої безпеки, а також Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини тощо. У дослідженнях як вітчизняних так і зарубіжних вчених, проведених в останні роки (О.Колоткіна, О.Панченко, А.Прудніков та ін.), пропонується розширення повноважень, зокрема, омбудсмена щодо наділення його правом законодавчої ініціативи. Ми поділяємо думку про важливість таких повноважень і зазначаємо, що навіть не маючи права законодавчої ініціативи, оскільки таке право для нього не передбачене статтею 93 Конституції України, Уповноважений наділений певними важелями впливу на формування законодавчої бази в царині захисту прав людини, зокрема, забезпечення особистої безпеки шляхом залучення Уповноваженого до розробки законодавчих актів, здійснення їх аналізу та апробації. Уповноважений, в межах компетенції з метою захисту прав і свобод людини співпрацює також із Європейським судом з прав людини. Водночас, на нашу думку, за для подальшого вдосконалення захисту прав, свобод, забезпечення в більш повній мірі особистої безпеки людини в Україні, варто було б передбачити певне розширення компетенції Уповноваженого, запровадивши спеціальний напрям – захист прав потерпілого від злочину. Проведене нами дослідження, вивчення матеріалів справ, що розглядаються судами, ознайомлення з відповідними аналітичними та статистичними даними, публікаціями (зокрема, А.Бущенка, Г.Токарєвої, А.Червяцова, О.Ярмиша та ін.) свідчить, що особистим майновим і немайновим інтересам постраждалого, його правам приділяється недостатньо уваги з боку держави. Тому, вбачаємо за доцільне створення окремого підрозділу в Генеральній прокуратурі України, який мав би забезпечити дотримання прав потерпілих з метою поновлення їх прав та захисту законних інтересів.

Крім того, враховуючи наслідки світової економічної кризи на українське суспільство, а також новітні міжнародні тенденції, на нашу думку, стає актуальним і доцільним розглянути можливість створення окремого Інституту Уповноваженого Верховної Ради України із захисту прав дитини, який би міг опікуватись особистою безпекою дитини, захистом прав і свобод, виробляти механізми запобігання залишенню дітей напризволяще, або відмови від них фізіологічними батьками, припинення насильства над дітьми, що чиняться (можуть чинитись) в сім’ї, суспільством, розробляти відповідні пропозиції щодо дотримання Конвенції ООН Про права дитини, передбачивши відповідні зміни до Конституції України та чинного законодавства.

Як свідчать результати проведеного дослідження, норми-принципи, як складова нормативно-правових гарантій права на особисту безпеку – це незаперечні вимоги загального характеру, керівні засади (ідеї), що прямо закріплені в Конституції України та інших законах, які зумовлюються об’єктивними закономірностями існування і розвитку особистості в суспільстві і визначають зміст та спрямованість державного правового регулювання з метою забезпечення права людини на особисту безпеку.

В свою чергу, юридичні обов’язки поряд з нормами-принципами і юридичною відповідальністю виступають необхідним компонентом оптимальної взаємодії держави і особистості, без яких неможливі ні збалансована правова система, ні ефективне правове регулювання, ні чіткий правопорядок, ні інші становища і прояви суспільного життя.

Юридична відповідальність як специфічна нормативно-правова складова забезпечення права людини на особисту безпеку являє собою встановлені державою заходи впливу державно-владного (примусового) характеру, закріплені Конституцією і іншими нормативними актами, а також міжнародними договорами, в силу яких правопорушник повинен зазнавати несприятливі наслідки і прикрості особистого, організаційного і майнового характеру за скоєне порушення прав і свобод людини і громадянина з метою покарання і профілактики подальших правопорушень.

Разом з тим, на наш погляд, гарантування державою дотримання прав і свобод передбачає правове закріплення та чітку регламентацію можливості обмеження прав і свобод людини, зокрема, за умов введення надзвичайних правових режимів, проведення спеціальних оперативно-технічних заходів з дозволу суду тощо. Зміна змісту соціального управління, обмеження прав, в тому числі й права на особисту безпеку, повинна носити виключний та тимчасовий характер і мати за мету відновлення нормальних, звичайних умов життєдіяльності суспільства. За таких специфічних обставин стійка соціальна рівновага може бути забезпечена лише шляхом дотримання балансу інтересів особистості та держави. Ми підтримуємо думку науковців, які вважають, що права людини, в тому числі й право на особисту безпеку не є абсолютним, а перебуває в межах, що є результатом компромісу між суспільною необхідністю та інтересами носія прав.


Висновки

Проведене дослідження дає можливість сформулювати ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої у дисертації мети.

1. Історичний аналіз правового регулювання особистої безпеки свідчить, що право оборони від небезпеки, яка загрожує людині, було віднесено до природних, природжених прав, які надано людині самою природою. Їх суть полягає в тому, що разом з писаним правом, яке складалося з сукупності законів, над ним або поза ним існує таке неписане право, яке “вдихнула” у людину природа, яке виходить з самої сутності людини, з розуму, який відокремлює його від усього іншого світу. Саме природженість цих прав служить підставою законності оборони від небезпек. По суті, це одна з форм виявлення боротьби за існування, яка охоплює весь всесвіт і, що дуже важливо, саме в цьому сенсі можна затверджувати, що оборона є природженим правом.

Природне право “не терпіти один від одного шкоди” затверджується скрізь, де прийнято взаємний обов’язок не шкодити іншим і не терпіти шкоди. Тільки внаслідок взаємності виходить так, що захищаючи себе від інших, ми захищаємо інших від себе. Зазначені положення знайшли відображення у правових джерелах різних країн світу.

2. Аналіз і систематизація науково-теоретичних позицій щодо визначення понять безпека і безпека людини дають підстави вважати, що безпека людини у загальному розумінні може бути визначена як певний ступінь захищеності особи, котрий забезпечує її стабільний розвиток та ґрунтується на заходах, які здійснюються державою, суспільством та іншими суб’єктами з метою виявлення, запобігання, припинення загроз інтересам людини та усунення наслідків їх негативного впливу.

3. Безпека людини може розглядатися через призму особистісних інтересів і визначається як стабільний стан забезпечення надійного захисту прав, свобод, життєво важливих (передусім життя і здоров’я людини), особистих законних інтересів, цінностей від протиправних зазіхань, загроз негативного впливу за умов збереження, підтримання функціонування та розвитку людського потенціалу та створення умов стимулювання ефективної діяльності особи.

4. Визначення поняття права людини на особисту безпеку можна сформулювати як суб’єктивне право, котре складається з наступних елементів: право-поведінка, право-вимога, право-претензія, право-користування. Ми поділяємо точку зору щодо визначення права людини на безпеку взагалі і вважаємо, що під правом людини на особисту безпеку слід розуміти передбачену конституційно-правовими нормами сукупність юридичних можливостей, пов’язаних з реалізацією її волі і захистом особисто себе та своїх близьких, життєво важливих (життя і здоров’я людини), законних і приватних інтересів людини, честі та гідності, цінностей від протиправних посягань, загроз шкідливих впливів небезпек і загроз будь-якого роду з боку інших.

5. Формами забезпечення права на безпеку є зовнішні прояви взаємоузгодженого функціонування складових елементів механізму забезпечення права на безпеку, спрямовані на перетворення закріплених в законі прав і свобод в дійсність, які відображають забезпечення реалізації права на безпеку, забезпечення охорони права на безпеку та забезпечення захисту права на безпеку.

Забезпечення реалізації права на безпеку – це форма забезпечення права на безпеку, в якій відображається діяльність по створенню належних юридичних і фактичних умов безперешкодного і найбільш повного використання соціальних благ, опосередкованих правами і свободами, з метою максимального задоволення інтересів і потреб. В цій ланці механізму забезпечення права на безпеку залучаються всі його складові елементи: як суто юридичні, так і загальносоціальні.

Забезпечення охорони права на безпеку – це форма забезпечення права на безпеку, яка виражає діяльність, спрямовану на запобігання будь-яких порушень права на безпеку, шляхом витіснення негативних факторів соціального середовища, які можуть спровокувати або полегшити порушення права на безпеку особи. Охорона права як профілактична діяльність націлена на безпосереднє утвердження правомірної поведінки, на формування соціально зрілої і відповідальної особистості, яка поважає соціальні норми, на формування у індивідів активної позиції і розвиток почуття громадського обов’язку. Засобами охорони права на безпеку особи виступає цілеспрямована діяльність компетентних органів державної влади і різноманітних суспільних інституцій.

Захист права на безпеку особи – це форма забезпечення права на безпеку, яка відображає дію даного механізму, спрямовану на: припинення порушень прав і свобод особи; ліквідацію будь-яких перешкод, що виникають при їх здійсненні; відновлення порушеного права; притягнення особи, винної у скоєнні правопорушення, до юридичної відповідальності. Через те, що захист права виступає необхідним і закономірним наслідком їх порушення, особливе місце в ньому посідає юридична відповідальність, яка виступає правовим засобом забезпечення охорони і захисту права і засобом забезпечення реалізації юридичних обов’язків. На відміну від попередніх форм забезпечення права на безпеку особи, забезпечення захисту порушеного права здійснюється переважно за рахунок юридичних засобів.

6. Конституційно-правовий механізм забезпечення права людини на особисту безпеку можна визначити як систему взаємозв’язаних, взаємодіючих чинників, засобів та передумов, за допомогою яких в умовах дотримання законності, створюються належні правові та фактичні можливості для повноцінної реалізації кожним права на особисту безпеку, усуваються негативні умови, котрі можуть завдати шкоди їх практичній реалізації.

7. Структурними елементами конституційно-правового механізму забезпечення права людини на особисту безпеку є:

- юридичні передумови забезпечення права на особисту безпеку, іншими словами правовий статус конкретної особи;

- нормативно-правові засоби забезпечення права на особисту безпеку, тобто юридичні гарантії;

- соціальні та економічні умови реалізації, охорони, захисту права на особисту безпеку.

8. Враховуючи позиції вчених, систему гарантій права людини на особисту безпеку пропонуємо розглядати як систему загальних гарантій права на особисту безпеку: (політичні; соціальні; культурно-виховні; економічні гарантії).

Водночас система юридичних гарантій права на особисту безпеку людини включає: нормативно-правові гарантії права людини на особисту безпеку, юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони і захисту права на особисту безпеку, внутрішньодержавні гарантії - галузеві – конституційно-правові; кримінально-правові, кримінально-процесуальні, цивільно-правові, адміністративно-правові й кримінально-виконавчі; процесуальні і матеріальні гарантії; норми-принципи, обов’язки і юридичну відповідальність.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦІЇ

  1.  Боднар О.Б. Структура механізму забезпечення прав людини на безпеку / О.Б. Боднар // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – Серія Право. – Випуск 14. – Ужгород: Поліграф-центр "ЛІРА", 2010. – С. 22-27.
  2.  Боднар О.Б. Поняття особистої безпеки та його структура           /О.Б. Боднар // Вісник Львівського університету. – Серія міжнародні відносини. – Випуск 27. – 2010. – С.183-188.
  3.  Боднар О.Б. Юридичні гарантії права людини на особисту безпеку  /О.Б. Боднар // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2011. – № 11.– С. 159-169.
  4.  Боднар О.Б. Поняття та зміст права людини на безпеку та його співвідношення з суміжними правами /О.Б. Боднар // Форум права. – 2011. –    № 1. – С. 88-92. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-1/11bobzcp.pdf.
  5.  Боднар О.Б. Понятие личной безопасности человека и его структура / О.Б. Боднар // Оценка и предупреждение рисков в деятельности сотрудников внутренних дел и других правоохранительных органов: Материалы международной научно-практической конференции, 26-27 октября 2010 г. – Кишинев, 2010. – С. 148-151.
  6.  Боднар О.Б. Перспективи розвитку права на особисту безпеку           / О.Б. Боднар // Правові реформи в Україні: Збірник матеріалів ІІ міжвузівської науково-теоретичної конференції, 21 жовтня 2010 р. – К., 2010. – С. 280-282.
  7.  Боднар О.Б. Юридичні гарантії права людини на особисту безпеку /О.Б. Боднар // Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні: Збірник матеріалів міжвузівської науково-практичної конференції, 8 грудня 2010 р. – К., 2010. – С. 221-224.
  8.  Боднар О.Б. Законодавство про особисту безпеку в аспекті планування законодавчої діяльності парламенту України /О.Б. Боднар // Планування законодавчої діяльності парламенту: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 22 червня 2010 р. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2011. – С. 61-63.

АНОТАЦІЯ

Боднар О. Б. Конституційні гарантії особистої безпеки в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право, муніципальне право. – Інститут законодавства Верховної Ради України. – Київ, 2011.

Дисертація містить комплексний аналіз правових, теоретичних та організаційно-тактичних проблем реалізації конституційного права людини на особисту безпеку, розглядається конституційно-правовий механізм та гарантії його забезпечення.

У дослідженні здійснений історичний аналіз правового регулювання особистої безпеки, проаналізовані та систематизовані основні теоретичні підходи до розуміння поняття “безпека” як загальної наукової категорії та “особиста безпека”, як конкретної, визначене поняття та розкритий зміст права людини на особисту безпеку через його правову природу, запропонована авторська концепція системи конституційних гарантій забезпечення права людини на особисту безпеку.

Ключові слова: безпека, особиста безпека, право людини на особисту безпеку, гарантії особистої безпеки, права людини.


АННОТАЦИЯ

Боднар О. Б. Конституционные гарантии личной безопасности в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 – конституционное право, муниципальное право. – Институт законодательства Верховной Рады Украины. – Киев, 2011.

Диссертация содержит комплексный анализ правовых, теоретических и организационно-тактических проблем реализации конституционного права человека на личную безопасность, рассматривается конституционно-правовой механизм и гарантии его обеспечения.

В исследовании осуществлен исторический анализ правового регулирования личной безопасности, проанализированы и систематизированы основные теоретические подходы к пониманию понятия “безопасность” как общей научной категории и „личная безопасность”, как конкретной, определено понятие и раскрыто содержание права человека на личную безопасность через его правовую природу, предложенная авторская концепция системы конституционных гарантий обеспечения права человека на личную безопасность.

Ключевые слова: безопасность, личная безопасность, право человека на личную безопасность, гарантии личной безопасности, права человека.

SUMMARY

Bodnar O. B. Constitutional Guarantees of Personal Security in Ukraine.Manuscript.

The dissertation for a degree of Candidate of law by specialty 12.00.02 Constitutional Law, Municipal Law.  Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine. – Kyiv, 2011.

The thesis contains a comprehensive analysis of the legal, theoretical and organizational-tactical problems of the constitutional rights to personal security, considers the constitutional and legal mechanisms and guarantees for its security.

The author carries out a historical analysis of the legal regulation of the personal security, analyzes and systematizes the main theoretical approaches to understanding the concept of "security" as a general scientific category, and "personal security" as a specific one, defines concept and reveals the contents of the human right to personal security through its legal nature, submits the author's concept of the constitutional guarantees of human rights to personal security.

Keywords: security, personal security, right to personal security, guarantee of personal security, human rights.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30411. Основные особенности и достижения глобальной неолитической цивилизации 32.9 KB
  Произошла неолитическая катастрофа т. Неолитическая революция – переход от эпизодического выращивания злаков и приручения животных к регулярному воспроизводству продуктов питания на основе земледелия и скотоводства т. Неолитическая революция положила начало формированию неолитической цивилизации и всей человеческой цивилизации в целом. Неолитическая революция предложила два выхода: 1.
30412. Методы ценообразования в туризме 45.5 KB
  количество отправлений туристов достич нулевую рентабельность работать не в убыток определить истинную цену тура рассчитать норму прибыли. Издержки бывают: Постоянные – не зависят от объема работы ТО аренда зарплата коммунальные платежи интернет Переменные – они меняются от тура к туру и зависят от объема работы ТО. неизвестно скольуо человек будет в группе Стоимость тура для сопровождающего Стоимость обслуживания тура – это затраты рабочего времени сотрудников фирмы и денежные расходы на организацию продаж Норма прибыли...
30413. Основные направления инновации в туризме 38 KB
  большая часть инноваций в туризме связанна с инновациями в транспорте. Другим направлением инноваций в туризме являются информационные технологии которые позволяют решать большинство проблем по бронированию туров способствует более эффективной работе фирм.
30414. Сегментация туристского рынка 41.5 KB
  Обычно выделяют: А ВИП клиенты Б Туркласс В Эконом класс Эти группы определяются в каждом регионе по своему т. Члены фокусгруппы должны иметь одинаковые потребности и возможности. Члены фокусгруппы должны быть активными покупателями туристических услуг и не охвачены конкурентами.
30415. Статистическая информация 39 KB
  Характерной особенностью статистической информации являются: Массовость Периодичность Получение и обработка Возможность хранения Статистическую информацию принято классифицировать: По принадлежности к отраслям экономики статистика туризма По месту возникновения государственная статистика статистика конкретного предприятия По периодичности ежегодная ежеквартальная Статистика туризма исследует информацию которая характеризует все процессы происходящие в туристической индустрии.
30417. Инновационная политика в СКСиТ 40.5 KB
  Постоянный рост потребности к приобретению новых знаний. Маркетинговые инновации – постоянное изучение туристического рынка с целью привлечения новых потребителей. Это создание новых туристских продуктов совершенствование старых туристских продуктов или их изменение. Таким образом инновационная политика в СКСиТ направлена на создание нового или изменение существующего туристского продукта на совершенствование гостиничных и транспортных услуг освоение новых направлений внедрение новых информационных технологий и применение современных...
30419. Политико-территориальное устройство, организация региональной и местной власти во Франции 17.69 KB
  Политикотерриториальное устройство организация региональной и местной власти во Франции. Территория континентальной Франции метрополии делится на 96 департаментов. В настоящее время во Франции насчитывается 22 региона. Помимо административнотерриториальных единиц метрополии во Франции имеются заморские коллективы бывшие колонии которые стали частью Франции: заморские департаменты; заморские территории; территории с особым статусом.