68246

КУЛЬТУРА ДОЗВІЛЛЯ: ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ У ДОБУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Автореферат

Логика и философия

Сфера дозвілля є невід’ємною складовою життєвого світу людини і виконує важливу людиновідтворювальну функцію. Водночас вона має визначену історичну і соціокультурну специфіку функціонує як певна культура дозвілля.

Украинкский

2014-09-20

306 KB

2 чел.

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

БОЙКО Ольга Петрівна

УДК 130.2:170

КУЛЬТУРА ДОЗВІЛЛЯ:
ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
У ДОБУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність 09.00.04 – філософська антропологія,

філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Харків – 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор

КУЛТАЄВА Марія Дмитрівна,

Харківський національний педагогічний
університет імені Г. С. Сковороди,
завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

ГАЗНЮК Лідія Михайлівна,

Харківська державна академія фізичної культури, завідувач кафедри гуманітарних наук

доктор філософських наук, професор

ЛОЗОВОЙ Віктор Олексійович,

Національний університет “Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого”,
завідувач кафедри культурології

 

доктор філософських наук, доцент

ГОЛОЗУБОВ Олександр В’ячеславович,

Національний технічний університет “ХПІ”, професор кафедри етики, естетики
та історії культури

Захист відбудеться “12” вересня о 14:00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.07 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розісланий “9 серпня 2011 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради:

доктор філософських наук, професор І. В. Степаненко


Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сфера дозвілля є невід’ємною складовою життєвого світу людини і виконує важливу                           людиновідтворювальну функцію. Водночас вона має визначену історичну і соціокультурну специфіку, функціонує як певна культура дозвілля.       Низка проблем, пов’язаних з дозвіллям та його культурою, поза усяким сумнівом, є ключовими для філософської антропології. Це передусім   проблематика демаркації або ж, навпаки, взаємопроникнення сфери       дозвілля і праці, справжнього і    несправжнього буття, культурного         аспекту антропосоціогенези, сенсу   людського життя. У сучасних умовах сфера дозвілля зазнає суттєвих   соціокультурних трансформацій, а           культура дозвілля набуває нових абрисів. Її форми, спосіб буття,                індивідуальні і суспільні репрезентації, функціональні  можливості        змінюються у процесі формування і розвитку інформаційного суспільства. Культурна глобалізація та її виклики ще більш загострюють                       екзистенціальну значущість окресленої проблематики. Напруженість та ускладненість буття сучасної людини, надмір глобалізаційного тиску на неї потребують осмислення тих нових умов, у яких здійснюється її          самовідтворення.

У сучасних соціокультурних контекстах також значно посилюється і водночас проблематизується людиновідтворювальний потенціал          культури дозвілля. Це задає передумови для поглиблення розуміння       багатовимірності сутності і призначення людини. Саме у сфері            дозвілля, свідомо або несвідомо, відбувається самовипробування людини, експериментування з різними моделями життєтворчості, а також             накопичення досвіду про саморуйнацію людини, який також є           складовою її самопізнання. Згубні звички, бездуховність, дегуманізація розважальних практик здебільшого формуються у вільний час.               Недоторканність     приватного життя як здобуток демократії є не тільки цивілізаційним    надбанням, а й ризиком, бо саме тут   послаблюється  самоконтроль і самоспостереження людини за своїми діями і вчинками. Усе це  обумовлює актуальність теоретичного дослідження культури       дозвілля та тенденцій її розвитку у сучасних надскладних соціальних    системах, де людина змушена постійно здійснювати вибір між різними світоглядними пропозиціями і орієнтирами, а також моделями                   життєтворчості.

Перетворення сучасних суспільств добробуту на суспільства        споживання також загострюють проблему амбівалентності                    людиновідтворювального потенціалу культури дозвілля. Адже            комерціалізація культурно-дозвільної сфери, створення індустрії         розваг, шоу-бізнес та інша мас-медійна продукція формують не          людину-творця, а людину споживача з уніфікованими запитами і          потребами. У перспективі такі суспільства можуть поступово               трансформуватись у суспільства розваг, що рівнозначно культурному   регресу людства.

Починаючи з 90-х років ХХ століття характерна для розвинутих країн Заходу ідеологія культурного споживання і розваг дається взнаки і в    Україні. Нерідко навіть євроінтеграція сприймається певними верствами населення, особливо молоддю, як шлях до розваг у сфері суцільного       дозвілля.

Накопичення українцями нового досвіду проведення дозвілля    пов’язане з тими культурними можливостями, які виникли внаслідок        відкритості і демократизації суспільства та трансформацій                       постіндустріального зразка, що відбуваються у ньому. Розширення          географії туризму, комп’ютеризація повсякденного життя, розширення обріїв міжкультурної комунікації створюють передумови для               виникнення моди на певні види розваг і певні стереотипи розважальної поведінки, які несуть загрози національній ідентичності та національній культурі.

Культура дозвілля та перспективи її розвитку у сучасних                соціокультурних контекстах потребують передусім з’ясування її             антропологічного статусу. Дозвілля як модус людського буття та сфера      інтенсивного розвитку і реалізації людських можливостей розглядалося з   різних теоретичних позицій у працях М. Шелера, Е. Фромма, К.-Г. Юнга,                 О. Ф. Больнова, М. Гайдеггера, Ж.-П. Сартра, філософії П. Адо, Р. Барта, Ж. Бодрійяра, Ж. Дельоза, М. Фуко. Її етичний аспект розробляли Г. Йонас, Е. Макінтайр, Г. Марсель, Р. Мізраї, П. Рікер, К. Росе, Ч. Тейлор. Основні метатеоретичні засади концептуалізації вільного часу як передумови   виникнення і розбудови культури дозвілля були визначені К. Марксом, Ж. Дюмазедьє, М. Капланом, Дж. Шиверсом, Б. А. Грушиним, Г. Є. Зборовським, Г. П. Орловим та іншими.

В Україні розгляд сфери дозвілля відбувається у різних напрямах – метаантропологічному, філософсько-освітньому, культурологічному,           соціологічному, але в останні десятиліття тут утвердився                        метапарадигмальний підхід, який розкриває свій евристичний потенціал у працях В. Андрущенка, Н. Бабенко, Л. Газнюк, О. Голікова, О. Голозубова, Г. Горак, А. Єрмоленка, І. Карпенка, К. Карпенко, О. Ковтун, Н. Корабльової, С. Кримського, М. Култаєвої, В. Лозового, В. Ляха,               В. Малахова, І. Петрова, В. Піча, М. Поповича, Н. Хамітова та ін.

Серед праць, що вплинули на концептуалізацію культури дозвілля як складової антропосоціогенезу та чинника життєтворчості, треба       передусім назвати роботи Т. Адорно, М. Горкгаймера, Н. Еліаса,           Г. Маркузе, Л. Сохань, І. Степаненко.

Особливе значення для даного дослідження мав сучасний дискурс глобалізації. Тут треба передусім згадати праці О. Білого, Є. Бистрицького, Ю. Габермаса, М. Култаєвої, М. Михальченка та ін.

Зміни у культурі дозвілля, обумовлені змінами характеру споживання та його соціальних функцій, що мали принципове значення для цього       дослідження, проаналізовані у працях З. Баумана, Ж. Бодрійяра, Дж. Рітцера, К. П. Лісмана та ін. Концепт споживання в теоріях            соціальної стратифікації набув верифікації при здійсненні аналізу      взаємозв’язків життєвого стилю, споживання та соціального статусу (М. Вебер, Т. Парсонс). У дисертації також використано закладені в         класичному марксизмі основи аналізу культури споживання. Ідеї         обумовленості практик дозвілля під впливом знакових образів, реклами та моди спираються на концепції демонстративного споживання (Т. Веблен), концепції розкоші (В. Зомбарт), наслідування (Г. Зиммель, Г. Спенсер, Г. Тард), обґрунтування соціокультурних норм (А. Гофман), “індустрії моди” (Л. Ятіна). Зв’язок між різноманітними соціальними        факторами та культурами смаку у сфері дозвілля досліджується в працях        П. Бурдьє.

Науковій розробці ігрових теорій та іграїзації дозвілля присвячені праці Аристотеля, Я. Білика, Е. Берна, М. Бойченка, Л. Виготського,
Г.-Г. Гадамера, Й.
 Гейзінги, Д. Гроса, С. Кримського, Платона, Г. Спенсера, Ф. Шиллера, Д. Ельконіна, Е. Б. Тайлора, С. Тернера, Е. Фінка, З. Фрейда, Дж. Фрезера та інших, де грі відведена головна роль у розвитку              фізіологічних, вищих психічних, естетичних, інтелектуальних, суспільних функцій і здібностей індивіда.

У дисертаційному дослідженні культури дозвілля особливе          значення відводиться концептам життєвого світу та життєвого простору індивіда. Розробка життєвого світу індивіда, складовою частиною якого є дозвілля, бере свій початок у працях Е. Гуссерля, у подальшому                  досліджується у працях А. Шюца, П. Бергера, Н. Лумана, Г. Гарфінкеля та інших.

У ході аналізу динаміки практик дозвілля, які обумовлені         впливами комунікативних технологій, плідними були звернення до ідей залежності соціального життя в цілому від засобів масової комунікації      (Д. Белл, М. Дефлер, П. Лазарсфельд, Н. Луман, М. Маклюен).

Важливе значення для розробки методологічних проблем        освітньої інтеркультурної комунікації мають праці В. Андрущенка,         С. Клепка, І. Предборської. Н. Радіонової, М. Триняк. Але майже зовсім не досліджена роль інтеркультурної комунікації в сфері дозвілля, а саме дозвілля становить сьогодні досить велику частину людського буття.

Важливе значення при дослідженні культури дозвілля мають          концептуалізації етнічного “Іншого” С. Бенхабіба, Б. Вальденфельса, Е. Левінаса та ін., взаємовідносини “Свій” – “Чужий”. Б. Вальденфельса звернув увагу на те, що інтеркультурність є тим драматичним полем, де через здобуття досвіду “Чужого” породжуються нові культурні і соціальні смисли.

Разом з цим культура дозвілля та тенденції її трансформації у добу глобалізації ще не стали предметом спеціального теоретичного аналізу, без якого неможлива розробка ефективної культурної політики у цій галузі і стимулювання суспільно важливих напрямів розвитку дозвілля.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.    Дисертаційна робота здійснювалась в руслі загального напряму         філософських досліджень соціокультурних і освітніх синтезів, що     проводяться кафедрою філософії Харківського національного                 педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди, і виконана у межах       комплексної цільової програми за темою “Філософські засади трансформації вищої освіти в Україні на початку ХХІ століття” (затверджена вченою     радою Харківського національного педагогічного університету                     ім. Г. С. Сковороди (0103U000960 протокол № 44 від 6 березня 2003 року). Дисертаційна робота враховує також завдання Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття).

Мета дисертаційного дослідження – на основі комплексного       філософсько-антропологічного аналізу визначити специфіку культури     дозвілля і її людиновідтворювального потенціалу, систематизувати основні тенденції її трансформацій та перспектив розвитку у добу глобалізації.

Досягнення поставленої мети передбачає постановку і виконання   таких дослідницьких завдань:

  •  визначити методологічні стратегії дослідження культури дозвілля;
  •  розкрити онтоантропологічний вимір культури дозвілля;
  •  уточнити концептуальні контури ідеї життєтворчості в контексті            культури дозвілля;
  •  проаналізувати тенденції розвитку культури дозвілля у добу глобалізації;
  •  виявити людинотворчий потенціал культури дозвілля і його специфіку у добу глобалізації;
  •  виявити ризики і небезпеки, що виникають у культурі дозвілля в            суспільстві ризику;
  •  проаналізувати роль дозвілля як регулятора глобалізаційного тиску на людину;
  •  визначити виховні можливості культури дозвілля у добу глобалізації.

Об’єктом дослідження є дозвілля як складова буття сучасної    людини.

Предмет дослідження – культура дозвілля у добу глобалізації.

Методи дослідження. У дисертації застосовано системний і             міждисциплінарний підходи у їхній міжпарадигмальній версії, що дозволило поєднати в єдиному смисловому полі теоретичні здобутки наукових         дискурсів культури дозвілля та культурної глобалізації, а також          уможливило цілісне і багатовимірне осягнення культури дозвілля у добу глобалізації. При виконанні завдань дослідження застосовані на            комплементарних засадах історико-генетичний, прагматичний та                      феноменологічний методи, а також методи антропологічної інтерпретації та антропологічної редукції, загальнонаукові принципи сходження від       абстрактного до конкретного та єдності історичного і логічного, загально логічні методи аналізу і синтезу. У розкритті тенденцій розвитку культури дозвілля у добу глобалізації застосовано діалектичний метод.

Наукова новизна одержаних результатів визначається                 інноваційною для сучасної української філософської антропології         концептуалізацією культури дозвілля як складової процесу                      антропосоціогенезу. На основі авторської методологічної програми         розроблено багаторівневу теоретичну модель культури дозвілля, яка      розкриває її специфіку, суперечливий характер її                                    людиновідтворювального потенціалу та амбівалентні тенденції            розвитку у добу глобалізації.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизована в таких     положеннях:

Уперше:

  •  культура дозвілля концептуалізована як онтоантропологія, що дозволяє розглянути її як вагому складову людського буття, яка здатна як        ущільнювати, так і розширювати простір і час життєвого світу людини, а також через сутнісний зв’язок із культурою свободи, задавати власні   передумови для культурної самореалізації і саморозвитку людини;
  •  розглянуто культуру дозвілля в площині антропосоціогенезу, показано, що вона є частиною цивілізаційного процесу і здійснює вагомий внесок у духовний розвиток людства через селекцію культурних форм             самовипробування людини, а в сучасних умовах у зв’язку з кризою та трансформацією ряду соціальних інститутів (сім’ї, освіти), які              традиційно відігравали основну роль у соціалізації молодого               покоління, значно підсилює свою цивілізаційну функцію соціалізації та         адаптації людини;
  •  розглянуто культуру дозвілля в єдності її макро-, мезо- і мікрорівнів, між якими існують суперечливі взаємозв’язки і ваємопереходи, внаслідок чого дійсність і можливість відтворення людини утворюють у ній    синтези і гібриди, стають джерелом продукування соціальних ілюзій та асоціальних антиутопій;
  •  обґрунтовано, що культура дозвілля у добу глобалізації має              розширену сферу антропокультурного впливу. При цьому вона криє у собі амбівалентні людиновідтворювальні можливості: з одного боку, конституює простір для випробування нових стратегій життєтворчості, потенціюванням творчих сил людства, а з іншого – накопичує ризики та досвід саморуйнації людини, є культурною формою легітимації згубних звичок;
  •  доведено, що культура дозвілля є одним з важливих джерел                 накопичення так званого “забороненого знання” про людину, поглиблена філософсько-антропологічна концептуалізація такого знання,              обґрунтовано небезпеку його поширення у добу глобалізації;
  •  обґрунтовано евристичну комплементарність філософських дискурсів  суспільства ризику і культури дозвілля, яку експліковано за допомогою поняття “культура ризику”;
  •  обґрунтовано, що у просторі культури дозвілля у добу глобалізації   відбувається інтенсивна інтеркультурна комунікація,                    встановлюються міжкультурні зв’язки і контакти, посилюється      культурно-антропологічна значущість туризму як джерела досвіду про Чуже та Інше.
  •  обґрунтовано, що культура дозвілля у добу глобалізації здатна бути      регулятором глобалізаційного тиску на людину за умов збереження її буттєвої укоріненості. Відрив культури дозвілля від національної         культури і ментальності перетворює людину на пасивного споживача тих пропозицій, які несуть глобальні культуртрегери.

Набуло подальшого розвитку і поглиблено:

  •  розрізнення між активною і пасивною культурою дозвілля, які                відрізняються за своїм людинотворчим потенціалом і мають          принципово відмінну спрямованість. Активні і динамічні                 суспільства, які є лідерами процесу глобалізації, орієнтовані на             активну культуру  дозвілля, пасивні споживачі продукції культури      дозвілля втрачають свої життєві шанси і перспективи;
  •  методологічне розрізнення Е. Фромма між парадигмами “бути” і     “мати”, яке вказує на можливості діаметрально протилежних                 репрезентацій культури дозвілля та на принципово плюральний спосіб її існування;
  •  уявлення про репрезентацію Чужого в сучасних соціокультурних     контекстах, аргументовано конститутивну значущість пізнання ситуації Чужості для входження у глобалізований простір дозвілля;
  •  філософське осмислення культурної глобалізації та культурної           експансії, яка починається через глобалізацію культури дозвілля.          Розкрито внутрішній взаємозв’язок між культурною і духовною           глобалізацією, показано амбівалентний характер цього процесу;
  •  розуміння впливу інформаційних технологій на культуру дозвілля, яке має свої організаційні форми у віртуальному кіберпросторі. У свою    чергу, це вимагає переосмислення визначення людини як homo ludens, бо гра з віртуальністю у віртуальному просторі є різновидом відчуження сучасної людини;
  •  обґрунтування розрізнення між дозвіллям як протилежністю професійної діяльності та необхідної зайнятості на місці праці і дозвіллям як сферою самодіяльності людини. Поглиблено положення К. Маркса про те, що вільний час є простором саморозвитку людини. Показано, що         прискорення соціального часу у добу глобалізації, десинхронізація      часових ритмів національних культур та культурної глобалізації у        цілому можуть дезорієнтувати людину, паралізувати її творчий            потенціал, бо глобалізовані норми і моделі організації дозвілля на      зразок культуртрегерства є репресивним наступом на свободу людини. Уточнено:
  •  концептуальні контури ідеї життєтворчості у тематичній площині         культури дозвілля, доведена прагматична значущість цієї ідеї, її        принципове значення для запобігання девіантних практик                       самоорганізації людини у сфері дозвілля;
  •  роль світоглядної культури, освіти і виховання як чинників формування культури дозвілля, розкрита важливість посилення освітньої складової в організації вільного часу людини в інформаційному суспільстві;
  •  позитивний і негативний аспекти масової культури та тенденції їхньої трансформації у добу глобалізації. Показано, що демократизація            культури розваг випереджає демократизацію культури саморозвитку особистості у просторі вільного часу;
  •  значення філософських концептуалізацій мистецтва жити для розбудови конструктивної культури дозвілля;
  •  розуміння вимоги формування “розумних потреб особистості”, яка     передбачає з’ясування критерію розумності, бо остання може мати інструментально-маніпулятивний характер;
  •  роль дозвілля у соціальній диференціації сучасних суспільств, в яких    віртуалізується культура дозвілля верхівки суспільства і перетворюється на видовище для широких верств населення.

Практичне значення одержаних результатів. Результати         здійсненого у дисертації концептуального аналізу культури дозвілля, її трансформацій і тенденцій розвитку в добу глобалізації задають нові    теоретико-методологічні перспективи для подальших філософсько-антропологічних і міждисциплінарних досліджень різних аспектів       самовираження людини та дозвілля як феномену культури.

Вони також можуть бути використані при розробці стратегій     розвитку і управління сферою дозвілля на регіональному і                      загальнонаціональному рівнях українського суспільства, а також у         розробці стратегій євроінтеграції України. Теоретичний і фактологічний матеріал   дисертації може бути використаний для підготовки загальних і               спеціальних курсів і методичних матеріалів з філософії, педагогіки,      психології, соціології.

Особистий внесок здобувача. Усі основні ідеї, положення та           результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та           результати дослідження доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Сучасна картина світу: інтеграція наукового і поза         наукового знання” (Суми, 2006), “Сучасна картина світу: інтеграція       наукового і поза наукового знання” (Суми, 2007),  “Сучасна картина      світу: природа, суспільство, людина” (Суми, 2008), “Проблеми              самоідентифікації сучасного українського суспільства: політичні,        економічні, соціальні та культурні аспекти” (Київ, 2008), “Філософія і      література: міждисциплінарний діалог” (Київ, НаУКМА, 2009), “Освіта і доля нації” (Харків, 2009), “Перспективи та орієнтири розвитку        українського суспільства” (Харків, 2010), “Нові виміри духовності на         початку ХХІ століття” (Суми, 2010), “Гуманізм. Людина. Політика”       (Дрогобич, 2010); а також на наукових семінарах кафедри                     соціально-гуманітарних дисциплін ДВНЗ “УАБС НБУ”, м. Суми         (2005–2011).

Публікації. Основні положення та результати дисертації        представлені в одноосібній монографії “Культура дозвілля у суспільстві ризику” (17,88 др. арк.) та у двадцяти публікаціях у наукових фахових    виданнях, а також в інших наукових стаття і тезах (9) загальним обсягом 13 др. арк.

Структура дисертації. Мета і завдання дослідження визначили    структуру роботи. Дисертація (повний обсяг 496 сторінок) складається зі вступу, п’яти розділів, висновків до розділів, загального висновку та   списку використаних джерел із 504 найменувань (обсягом 39 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність та необхідність звернення до обраної теми, визначено ступінь наукової розробки проблеми,           сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення, наведено дані про публікації та апробацію результатів дисертаційного   дослідження, його структуру та обсяг.

У першому розділі “Методологічні стратегії дослідження     культури дозвілля” виявлено методологічні можливості основних      напрямів дослідження культури дозвілля. Визначено методологічні засади дослідження феномену культури дозвілля. Застосовано семантичний підхід до поняття “дозвілля”.

У підрозділі 1.1 “Марксистська та постмарксистська парадигми дослідження культури дозвілля” розглянуто діалектико-матеріалістичні   інтерпретації функціонального потенціалу вільного часу і дозвілля.            Евристичним моментом марксистської інтерпретації вільного часу є його          розуміння як простору розвитку людини, що дозволяє розглянути        дозвілля у площині антропосоціогенезу та цивілізаційного процесу. При цьому вільний час є простором дозвілля. Перспектива розвитку          сутнісних сил людини дозволяє побудувати ієрархічну багаторівневу     модель дозвілля, де нижчим рівнем є розваги, а вищим – творчі ігри та інші різновиди творчої самодіяльності як самореалізації особистості. На основі концепції відчуження К. Маркса виявлено, що в міру розвитку     техніки, яка породжує все більш вузьку спеціалізацію обслуговуючих її   робітників, духовний розвиток останніх стає все більш однобічним,       частковим. К. Маркс вбачав у цьому перепону на шляху суспільного прогресу, тому що умовою цього прогресу є надання якомога більшій   кількості людей можливості продуктивного використання вільного часу. Під вільним часом К. Маркс розумів такий час, який не поглинається     безпосередньо виробничою працею, а залишається вільним для              задоволень, для дозвілля, для вільної самодіяльності та саморозвитку, для розвитку здібностей людей безвідносно до якогось заздалегідь заданого масштабу.

Дослідження культури дозвілля отримали продовження у                   постмарксистській філософії, а саме в працях Т. Адорно, М. Горкгаймера, Г. Маркузе, В. Беньяміна. Тут на основі комплексного теоретичного     аналізу, який містить настанови філософської антропології,                 герменевтики, психоаналізу, розроблено концепцію “індустрії             культури”, згідно з якою культура у середині XX ст. перетворюється на одну з галузей індустрії, підпорядковуючись тенденціям монополізації. Але на відміну від власне “індустріальних” (нафтової, хімічної, електричної та ін.) сфер, виробництво культури опиняється в ситуації самоліквідації.   Ринковий принцип споживання, що диктує свої закони, примушує       створювати твори, позбавлені “аури” (В. Беньямін), в “індустрії культури” фізичне переважає над інтелектуальним (Т. Адорно, М. Горкгаймер).

У підрозділі 1.2 “Філософсько-антропологічні та екзистенціально-антропологічні інтерпретації дозвілля” проаналізовано досвід філософсько-антропологічного та екзистенціально-антропологічного осмислення   людини.

Розкрито значущість сучасного антропологічного повороту в    осмисленні дозвілля як складової людського буття та антропологічної    характеристики людини. Простежено зрушення у розумінні людини, що відбулися на зламі ХIХ–ХХ ст.: від спроб класичної антропології звести суть людини до одного основного принципу або субстанції (зазвичай –    розуму), до некласичних уявлень про складність і різноманіття феноменів людського буття і парадоксальність та амбівалентність природи людини. Унаслідок цього тематизується так зване “заборонене знання про          людину”, про “темний бік її існування” (Ф. Ніцше), який розкривається у вільний час як простір свободи. Некласична європейська                      екзистенціально-антропологічна філософія відрізняється новими          підходами до фундаментальних проблем людського буття і “визначенні людини у цілісності того, що є”, і специфічним вибором для свого       аналізу аспектів та феноменів людського буття (мова, текст, розуміння, тілесність, вільний час, дозвілля, злочин), що надало поштовх              теоретичним експлораціям у площині людської автентичності та свободи, а також посилило увагу до експериментальних моделей життєтворчості. При цьому якщо представники філософської антропології розглядали людину у контекстах “нормальної повсякденності” (А. Гелен,                     Г. Плеснер), то екзистенціально орієнтовані філософи                             досліджували її в екстремальних умовах, в ситуаціях граничного вибору між життям та смертю (М. Гайдеггер, А. Камю). Такі рішення і              випробування відбуваються, як правило, у просторі вільного часу.        Поєднання екзистенціалістських настанов з філософсько-антропологічними     (О. Ф. Больнов) дозволило розширити сферу         застосування методів антропологічної інтерпретації та антропологічної   редукції до аналізу сфери дозвілля. Тим самим попереджається небезпека баналізації проблематики дозвілля. Обґрунтовано, що принципове      значення для розуміння антропологічного змісту культури дозвілля має здійснена і розвинута в межах екзистенціально-антропологічного        підходу концептуалізація людини як трансцендентної істоти. Розкрито евристичний потенціал визначення людини як homo ludens, homo faber та homo creator у площині культури дозвілля.

Виявлено взаємозв’язок між амбівалентністю людського буття і       амбівалентністю людиновідтворювального потенціалу культури дозвілля. Остання надає людині можливості для самовідтворення та творчості, але водночас містить і потенційну схильність до саморуйнування людини, агресії, деструктивних практик. Виявлено хибність екзистенціально-антропологічних інтерпретацій культури дозвілля як однозначно           справжнього та вільного буття людини. Обґрунтовано необхідність        врахування у культурі дозвілля змінених станів свідомості, екстремальних і граничних практик, які в суспільстві ризику все частіше стають формами проведення вільного часу, тілесних практик як прояву культури дозвілля, радикального досвіду – усього того, що може виявити межу можливостей, показати масштаб людського в людині, вказати на щось Інше, бути місцем зустрічі з принципово Іншим. Доведено необхідність залучення             прагматичної складової до екзистенціально-антропологічного аналізу    культури дозвілля.

У підрозділі 1.3 “Постмодерністські версії сутності і розвитку культури дозвілля” розкрито перспективу розгляду культури дозвілля у множинності її репрезентацій в ускладненому життєвому світі сучасної людини. Виявлено тенденцію зростання значущості сфери дозвілля у     сучасних соціокультурних контекстах. Це обумовлено тим, що людина тут вибирає те заняття, яке їй до вподоби і яким хочеться займатися, що робить дозвілля особливо привабливим, цінним і значущим. У зв’язку зі зміною способів здійснення та визначення діяльності у сфері дозвілля, плюралізацією форм дозвілля виникає проблема орієнтації у його просторі. Зняття протиріччя між суспільною дійсністю і процесами соціального конструювання у дисертації досліджено на матеріалі конструктивістського структуралізму. На основі аналізу основних концепцій дозвілля зарубіжних (Ж. Дюмазедьє, Дж. Келлі, М. Каплан, Л. Хейвуд, Г. Зборовський, Т. Кисельова, Г. Орлов, Н. Хренов, Т. Черняєва) і вітчизняних             дослідників (О. Голік, В. Піча, Н. Цимбалюк) та розвитку їх ідей,        дозвілля визначено як вид культурної творчості, яка здійснюється у       вільний від роботи час. Ця діяльність здебільшого спрямована на               задоволення основних потреб особистості: фізичних, соціальних, духовних. У дискурсі постмодерністської філософії культури ці потреби не               упорядковуються в ієрархічну систему. Залежно від актуалізації тієї чи     іншої потреби здійснюється вибір діяльності у сфері дозвілля, який          закріплюється інституціонально. Спираючись на методологічні засади    постструктуралістськи орієнтованої філософії, культуру дозвілля     представлено у єдності її макро-, мезо- і мікрорівнів, між якими існують суперечливі взаємозв’язки і ваємопереходи, внаслідок чого дійсність і можливість відтворення людини, утворюють в ній синтези і гібриди,     стають джерелом продукування соціальних ілюзій та асоціальних        антиутопій, що пропонують життєву стратегію ескейпізму, відлюднення тощо, а також постмодерну “всілякість” у виборі ціннісних орієнтацій.

Розкрито відносну автономність дозвіллєвої активності та           творчості як сфери людського буття, де накопичується досвід            життєтворчості і піклування про себе. Дозвільна діяльність дозволяє     артикулювати та експресивно виражати індивідуальні потреби, але       способи їх задоволення істотно залежать від можливостей суспільства. Соціальне середовище опосередковано через статусні, рольові, вікові і гендерні приписи надає різні шанси для самоздійснення і самореалізації індивідів у просторі дозвілля. Дозвіллєві практики мають соціальний характер і реалізують своє призначення у конкретних соціальних         ситуаціях взаємопереходу дійсного і можливого, або неможливого.

Культуру дозвілля, спираючись на методологію П. Бурдьє,            запропоновано розглядати через евристичну метафору поля. Це           дозволяє виявити у культурі дозвілля такі специфічні поля, як поле     театру, поле нічного клубу, фітнес-центру чи ресторану тощо. Структуру простору дозвілля та його польових диференціацій задають матриці     практик дозвілля. Структура дозвілля тут ускладнюється, а постмодерна плюралізація культури смаків, за Бурдьє, набуває як вертикального        (ієрархічного), так і горизонтального (стильового) вимірів. Це дозволяє здійснити м’яку ієрархізацію дозвіллєвого простору на основі виділення в ньому статусно-дозвіллєвих груп, що відрізняються одна від одної     характером переваг і рівнем доступу до дозвіллєвих послуг.                   Соціокультурний простір дозвілля визначено як територіальну               соціокультурну організацію діяльності індивідів у вільний час.             Соціокультурний простір дозвілля багатомірний, конструюється у         сукупності безлічі складових і є, у свою чергу, частиною соціального   простору як агентів, що його конструюють, так і тих, хто відпочиває.    Даний простір враховує зв’язок між смаковими уподобаннями,               соціальними позиціями і характеристиками території.

Розгляд дозвілля продовжено у контексті культури споживання, що дозволило виявити специфіку демонстраційного споживання дозвілля в суспільстві добробуту. Розвиваючи ідеї З. Баумана, Ж. Бодрійяра, П. Бурдьє, Дж. Рітцера, М. Фезерстоуна, в роботах яких споживання і споживацтво розглядаються з позицій модерністського і постмодерністського підходів, встановлено, що в працях багатьох дослідників (У. Бек, Д. Дерріда,     Ф. Джеймсон, М. Кастельс, Ж.-Ф. Ліотар, С. Леш, А. Тоффлер, А. Турен, Дж. Уррі) констатується зміна соціального і культурного статусу          дозвілля, яке стає частиною ідеології та психології споживання. На      підставі розвитку ідей А. Турена доведено, що характерний для           постіндустріального суспільства занепад традиційних форм дозвілля проявляється у наданні переваги пасивним формам дозвілля. Через це      посилюється його соціальне відчуження.

В Україні суспільство споживання активно формується в добу     незалежності, коли створюються соціокультурні і політичні умови для ствердження культури смаків, а також національне самоствердження    наштовхується на виклики культурної глобалізації. Споживання стає життєвим принципом сучасної людини, перетворюючись з простого придбання і використання речей в цілу систему дій і ідей, що одержали   назву “консьюмеризм”. Обґрунтовано, що однією з провідних тенденцій у просторі дозвілля стає його консьюмеризація. Вона стверджується, коли    дозвілля набуває явно вираженого споживацького характеру і втілюється в інституціалізованих дозвіллєвих практиках. Це реалізується за             допомогою професійного комунікативного сервісу. Консьюмеризація сприяє зміні традиційного розуміння дозвілля і передбачає актуалізацію майстерно нав’язаних потреб, що реалізуються в полі споживання.     Виявлено тенденції, супутні консьюмеризації дозвілля. Розширення і комерціалізація простору дозвілля мають різні форми прояву, передусім це збільшення галузі дозвіллєвого обслуговування, індустрії відпочинку та розваг. Комерціалізація дозвілля спричинює гібридизацію його форм. Це знаходить прояв у видовищних практиках дозвілля, їхній                 театралізації, у поєднанні раніше несумісних послуг і товарів.                Гібридизація дозвілля поєднується з його віртуалізацією, наслідком якої є        створення гіперреальності дозвілля. Вона необхідна для того, щоб        залучати нових споживачів сервісу дозвілля, створювати його рекламу. Відтворити атмосферу “спокуси і чарівності” можливо завдяки          конструюванню гіперреальності, яка являє собою підробку, імітацію,    штучно сконструйоване привабливе сьогодення, яке несе на собі         відбиток мрії.

Ґрунтуючись на концепції Дж. Рітцера встановлено, що сфера    дозвілля, як і інші сегменти суспільства, схильна до впливу процесів     макдональдизації та іграїзації. Простір дозвілля у сучасних умовах стає місцем зародження інституціального сервісу розваг, який продукує примусові стратегії споживання. Макдональдизація та іграїзація через свою масово відтворювану, глобалізовану розважальну і видовищну    репрезентації починають конкурувати з творчими орієнтаціями у сфері дозвілля.

У другому розділі “Онтоантропологія культури дозвілля”      проаналізовано онтологічні характеристики культури дозвілля людини.

У підрозділі 2.1 “Онтологічна визначеність культури дозвілля”      дозвілля розглянуто як результат і процес культурного розвитку        людини, виявлено його просторово-темпоральні координати. Встановлено, що сфера дозвілля починає тоді відокремлюватися від світу                  повсякденності, коли світ праці відділяється від сфери приватного, а      надомна праця замінюється на фабричну. Ця демаркація регламентує     різкий поділ часу на робочий і неробочий (у тому числі і вільний) час.

У вільний час традиційно здійснювалися такі види діяльності, як участь (активна і пасивна) в культурній творчості і самодіяльності,           усвідомлення, формування та задоволення культурних потреб, сімейні    відносини, участь у різних видах відпочинку, товариські зв’язки тощо. Особливе значення надавалося вільному часу як простору вільного       самовизначення і справжнього саморозвитку особистості. Узагальнено, що вільний час має значний потенціал для різноманітних проявів суб’єктності, де особистість здійснює вільний вибір сфер реалізації своєї самотності, що стає вагомим чинником її саморозвитку. Обґрунтовано, що вільний час є особливим різновидом соціального часу, структури    якого ускладнюються в добу глобалізації. Темпоральними                         характеристиками дозвілля виступають циклічність, наповненість,           інтенсивність та     ущільненість. Час розваг і задоволення, відпустки,      вакацій, подорожей сприймається як швидкоплинний.

Встановлено, що ущільнення соціального часу через інтенсифікацію людської життєдіяльності та під впливом прискореної глобалізації формує у пересічної людини потребу в його уповільненні, яке реалізується через культуру дозвілля. У її межах формується особливий світ захищеності від глобалізаційного тиску, який важко витримати сучасній людині. За межами цього світу залишається час, необхідний для самовідтворення і                  самообслуговування (сон, їжа, окремі види домашньої роботи), а також ті види неробочого часу, які тісно пов’язані з виконанням трудових обов’язків (шлях до місця праці тощо).

Розкрито особливе місце дозвілля в структурі вільного часу.      Простір дозвілля найбільш придатний для здійснення                           антиутилітаристських стратегій життєтворчості. Через це тут                   зосереджується більша частина можливостей реалізації потенціалу         саморозвитку людини, що виявляється як у довільному смисловому    структуруванні цієї частини вільного часу, так і у ступені діяльнісного    засвоєння різних секторів дозвілля. Не заперечуючи детермінованості    дозвілля соціальними умовами, його охарактеризовано як сегмент       індивідуально-варіативної діяльності. Адекватна організація сфер        дозвілля та освіти дає можливість не тільки формувати професіоналів-фахівців, але і сприяти розкриттю особистісного потенціалу, що сприяє становленню суб’єктної складової сучасної людини.

Дозвілля розгортається не лише в часі, але й у просторі. Просторові параметри дозвілля не менш важливі, ніж темпоральні, бо саме у просторі конституюється сфера дозвілля. Розкрито багатофункціональність          дозвіллєвого простору. Він здатний виконувати рекреативні, соціальні,   гедоністичні, інформаційні, комунікативні, виховні та інші функції.     Глобалізація простору дозвілля розгалужує його функціональні і                дисфункціональні можливості.

Сфера дозвілля структурується не тільки у зовнішньому просторі, а має також внутрішню структуру та специфічні характеристики.

У підрозділі 2.2 “Культурні формоутворення у просторі вільного часу” досліджено процес становлення культури дозвілля через її         об’єктивації, які розглянуто як культурні форми, які, у свою чергу,     обумовлені багатоманітністю соціальних репрезентацій дозвілля. Так,        дозвілля є структурним елементом вільного часу, його зміст наповнений діяльністю, що дозволяє не тільки долати стреси і втому, але й розвивати   духовні та фізичні якості особистості, виходячи з її соціокультурних       потреб. У той же час дозвілля є відносно самостійною сферою              життєдіяльності людини.

Встановлено, що дозвіллю притаманна варіативність структурно-функціональних характеристик, сукупність яких утворює типи дозвільної активності і діяльності. Особливості соціокультурного становища молоді знаходять відбиток в її дозвіллі, яке порівняно з дозвіллям інших вікових груп відрізняється різноманітністю і переважанням активних і  розважальних форм. Ослаблення впливу на становлення молоді  традиційних інститутів за умов глобалізації зумовило організацію її    дозвілля у формах, визнаних молодіжною субкультурою.

Розкрито обумовленість процесу формоутворення і трансформацій дозвіллєвої сфери життєдіяльності людства як змінами в соціокультурному житті суспільства, так і технологічними та культурними зрушеннями, що        відбулися в умовах глобалізації. Виникли якісно нові види дозвілля, в яких визначальними стають розважальна, культурно-споживча, рекреаційна        інтенції. Формоутворення в сучасній культурі дозвілля відрізняються за своїм обсягом у структурі вільного часу, за своєю буттєвою  укоріненістю, за співвідношенням локального і глобального, за ступенем активності участі особистості (від пасивно-споглядальної до  активно-перетворювальної) у кожному із сегментів дозвільної діяльності. Театралізація суспільного життя, яка істотно впливає на сферу дозвілля,   відображається в концепції              “суспільство вистави” (Г. Дебор, І. Гофман). Проблематика ігор, розваг,     туризму як найбільш розповсюджених дозвіллєвих практик  представлена у працях вітчизняних та закордонних дослідників. Аналіз інституціалізованих розваг базується на дослідженнях специфіки індустрії дозвілля та розваг. Розгляд різних аспектів сучасних іграїзованих практик базувався на рецепції філософських концепцій гри (Р. Кайюа, Й. Гейзінга) та філософського осмислення культурної та    освітньої функцій туризму (В. Лях, В. Пазенок).

У підрозділі 2.3 “Колонізація життєвого світу: репресивний          наступ на культуру дозвілля” встановлено, що в контексті                            переструктуралізації життєдіяльності людини існує ризик колонізації її    життєвого світу як у напрямку наступу на культуру дозвілля, так через   зміни у світі праці. Глобалізація і нові комунікаційні технології            створюють  можливості для нових форм організації праці. Телепраця у    віртуальних офісах, гнучкий графік роботи робить дифузною межу між    робочим та вільним часом. Ця обставина впливає на самоорганізацію      людини у її життєвому світі, що проявляється в її оцінках значущості        робочого і вільного часу у парадигмах “мати” і “бути”. На відміну від світу праці, де час людини є чітко структурованим і підпорядкованим  її             професійному призначенню, світ дозвілля відкриває перед людиною          широкий спектр різноманітних пропозицій, надає індивіду свободу в         реалізації своїх задумів. Взаємопереходи вільного і робочого часу в          культурі інформаційного суспільства диктують необхідність формування    нового типу культури дозвілля, покликаного стабілізувати і організовувати життя людини у мінливих соціокультурних ситуаціях, які виникають через прискорення соціальної, культурної і технічної  творчості.

У підрозділі 2.4 “Суспільство розваг як замах на світ праці”    проаналізовано зміни в способі життя сучасної людини та стрімке           підвищення значущості цінностей дозвілля, а також теоретичне            осмислення цього феномену (Ж. Дюмазедьє, М. Каплан, С. Паркер,         А. К. Роджерс, Р. Сю, Л. Хейвуд, Ж. Фурастьє). Починаючи з певного рівня економічного розвитку, дозвілля набуває все більшої автономії від праці і стає самоцінністю. Відбувається стирання жорстких кордонів               континууму праця-дозвілля. Поширення ідеології суспільства масового споживання призводить до того, що дозвілля слугує не стільки цілям   насолоди від пропозицій вільного часу, скільки цілям заповнення              споживанням невиробничого часу. За логікою Д. Белла, Г. Беккера,           Ж. Бодрійяра, Г. Маркузе споживання вільного часу є працею і фактично може вважатися часом виробництва, необхідним елементом виробничого циклу, будь-то матеріальне або духовне виробництво.

Зсув пріоритетів зі сфери праці в сферу масового споживання,      дозвілля і розваг сприяє зростанню кількості гібридних суб’єктів у        вигляді постачальників-споживачів дозвіллєвих послуг, появі гібридних форм корпоративного дозвілля, посилення привабливості фрілансерства і дауншифтингу.

У сучасних соціокультурних умовах ціннісне ставлення до дозвілля і вільного часу стає соціальним маркером приналежності до тих чи інших соціальних груп. Для заможних верств населення проблема вибору         дозвілля меншою мірою залежить від місця проживання – на відміну від бідних, які виявляються не тільки “прив’язаними” до місця проживання, а й обмеженими можливостями локальної території.

Вільний час для багатьох – безумовно, благо, час задоволення, ресурс, якого завжди не вистачає, однак актуальною залишається і постановка      проблеми надлишкової присутності вільного часу, який може бути          “мертвим” або “убитим” часом (І. Гофман). У період кризи питання про вільний час, дозвілля, відпочинок людини має суперечливий і соціально напружений зміст: з одного боку, усвідомлювана людьми цінність           вільного часу зменшується, а з іншого – навпаки, зростає їх                   невдоволення можливостями проведення дозвілля і відпочинку. Вільний час починає витрачатись на роботу, виникає форма самоексплуатації     людини у вільний час, що загрожує їй культурною деградацією.

У підрозділі 2.5 “Homo Ludens, homo creator та людина, що            розважається: антропологічна типологія людини у культурі дозвілля” розкрито людинотворчий потенціал дозвілля, проаналізовано роль гри як чинника саморозвитку особистості. Запропоновано типологію                особистісної репрезентації у культурі дозвілля, представлену людиною-гравцем, людиною-творцем та людиною-споживачем розважальної        продукції. Спираючись на концепції Й. Гейзінги, А. Кайюа,                    Ж. Бодрійяра, розглянуто особливості та ознаки ігор сучасності, їхній людинотворчий потенціал. Обґрунтовано, що соціальне конструювання ігрових практик в умовах української повсякденності призводить до    укорінення уявлень про ілюзійний характер соціальної дійсності.         Найвиразніше специфіка гри у сучасній культурі дозвілля проявляється в контекстах практик споживання, які втілюються в гральному бізнесі,    змісті телевізійних ігрових проектів, розширенні поля ігрового азарту за допомогою лотерей і розіграшів, індустрії гаджетів і віртуальних ігор.

Розкрито відмінність творчих ігор від ігор споживання. В останніх змінюється розуміння ігрової та рольової реальності. Якщо в традиційній грі дії є умовними, а почуття і думки, що їх супроводжують, –              реальними, то в іграх споживання емоції і почуття провокують реальні за своїми наслідками дії і вчинки, потенційно посилюючи купівельну       спроможність гравців та організаторів ігор. Пропонуючи різноманітність ігрових форм споживання, ЗМІ закріплюють за собою особливі засоби контролю, при цьому частково відбираючи право індивіда на                       усвідомлення меж початку і кінця гри, ускладнюючи свободу виходу з неї. ЗМІ стають і способом “розкрутки” ігор і розваг, і способом їх       реалізації: віртуалізовані форми розваг і самі конституюють свій зміст, доступний для розуміння кожним учасником гри у глобалізованому світі. Такі ігри стають найулюбленішим способом заповнення вільного часу широких верств населення у глобалізованому світі. Гравець є не тільки споживачем, а й людиною, що ризикує. Можливості самовипробування  людини у ситуаціях гри нерідко провокують девіантну поведінку людини у її повсякденному житті. Стратегії життєтворчості гравця витримані         переважно у парадигмі “мати” або в парадигмі позірного “бути”.

Людина, орієнтована на творчість, використовує свій вільний час на свою творчу самореалізацію, яка здійснюється у різних формах              креативної самодіяльності. Ця людина здійснює свою життєтворчість у   парадигмі “бути”. Креативна особистість у свій вільний час реалізує себе також і у соціальній творчості (волонтерство, громадянські ініціативи тощо), що є внеском у формування світового громадянського                 суспільства, існування якого також є чинником саморозвитку соціально відповідальної людини. Людина, що розважається, є представником     стратегій споживання, витриманих у парадигмі “мати”.

У третьому розділі “Дозвілля у добу глобалізації і його                  людинотворчий потенціал” простежено тенденції розвитку культури дозвілля у добу розбудови глобальних інформаційних мереж. У                підрозділі 3.1 “Культурна глобалізація та її вплив на культуру дозвілля” проаналізовано основні тенденції і прояви культурної  глобалізації у    сфері дозвілля. Глобалізація у сфері культури збільшує щільність          “інформаційного потоку”, дає шанс різним культурам  вирватися за межі своєї етнічної або національної обмеженості, посилити  динаміку         власного розвитку. Глобалізація спричиняє зміни не лише в економічній, політичній або правовій сфері життя суспільства, але й у культурі.     Глобалізація підсилила інтенсивність культурних обмінів, значно            розширила коло учасників інтеркультурної комунікації. Дозвілля у добу глобалізації формує космополітичну  людину, відкриту світові. Саме через це імпорт культури дозвілля був під забороною у тоталітарних  суспільствах. Глобалізована масова культура в рамках сфери дозвілля представлена       передусім як “індустрія дозвілля”, зміст якої визначається насамперед      розважальною, масово відтворюваною продукцією.

У підрозділі 3.2 “Національне та транснаціональне в організації     вільного часу” показано, що сучасна світова культура переживає кризові процеси, які пов’язані насамперед з її інструменталізацією. До найбільш значущих змін, що торкнулися основ діяльності культурних інститутів у добу глобалізації, належать комерціалізація культури, втрата її буттєвої укоріненості, що супроводжується посиленням інтересу до форм, а не до змісту культурної творчості.

Процеси глобалізації, які стали невід’ємною частиною сучасного транснаціонального культурного ландшафту, реальні і здійснювані у      віртуальному кіберпросторі транснаціональні міграції, сформували нові культурні співтовариства, які не вписуються в загальноприйняті          класифікації, які на цій підставі відкидаються або проголошуються         позбавленими сенсу. Ефекти глобалізації в культурі можна виявити, з одного боку, в беззастережному прийнятті і затвердженні відмінностей, а з іншого – в їх розмиванні і творчому комбінуванні, застосовуючи        техніку “гри в бісер” (Г. Гессе). Питання взаємозв’язку національного та транснаціонального в організації вільного часу особливо загострились у зв’язку з вторгненням культурної глобалізації у побут і дозвілля.        Глобалізація культури побуту і повсякденності впливає на культуру      дозвілля. Це знаходить прояв у глобалізації практик святкування, у яких презентується нова культура дозвілля, наприклад Дня святого                Валентина в Україні та інші самовстановлені нові свята, які змінюють як національну календарну хронософію, так і національні традиції               проведення свят, глокалізуючи їх сценарії.

Обґрунтовано, що сучасна людина живе в двох світах,                глобалізованому і у власному життєвому світі: вона знаходиться у         середині як потужних інформаційних потоків, так і усталених                   національних традицій – її приваблюють можливості сучасних технологій, які сприяють економізації часу та урізноманітнюють дозвілля. У своєму життєвому світі людина відкриває можливості мультикультурного           самовираження, які послаблюють її здатність до національної культурної ідентифікації, призупиняють традиції, які здаються анахронізмом у світі інновацій і нововведень. Простежено феномен музеїзації старої і                національно-особливої культури, яка реанімується у практиках дозвілля (А. Тремль). У глобалізації культурних продуктів дозвілля національне зберігається лише як оболонка розважальних проектів. Як приклад, тут можна навести національні версії глобальної телепродукції (проекти “Як виграти мільйон”, “Танці з зірками”, гламурні журнали тощо).

У підрозділі 3.3 “Модифікації розважального дозвілля: вплив     інформаційних технологій” розкрито плюралізацію розваг, яка                  відбувається через глокалізацію культурної творчості. Визначено роль     співпереживання, ефекту присутності, символізації у модифікаціях         розважального дозвілля, які є проявом самоствердження мозаїчної        культури смаків, яка нівелює розрізнення між високою культурною та    поп-культурою. Глобалізація популістських тенденцій вимагає               фракталізації форм дозвілля, які постають в елітарній і масовій версіях. Вона сприяє продукуванню стійких і нестійких форм розважального       дозвілля. Стійкі форми мають відредагований сценарний характер,         розваги тут є передбачуваними і навіть ритуалізованими, наприклад          розваги на вечірках, які є складовою ритуалів гостинності. Нестійкі       форми   розважального дозвілля є спонтанними, мають характер           розважальних експромтів. У першому випадку переважає стратегія           адаптації, у другому – самовираження навіть у вигляді епатажу.

Прагнення людини до все більш емоційно насичених розваг і       вражень підштовхує її до ризиків з метою все більш інтенсивного         переживання. Перспективи такого розвитку простежено у сучасних        антиутопіях, де проголошується кінець світу або кінець світу через         перетворення людини на шукача задоволень і пригод за будь-яку ціну. Культивація авантюризму, романтизація та героїзація злочинності      притаманні сучасним модифікаціям практик дозвілля. У традиційних     суспільствах пошук задоволень був пов’язаний з потребою у позитивних відчуттях, які досягаються в основному завдяки задоволенню потреб з        допомогою якогось блага. У сучасній ситуації відбувається підміна            задоволення від відчуттів задоволенням від емоцій, що є ознакою             сучасного гедонізму. В інформаційному суспільстві відбувається заміна вітальності віртуальністю. Істотну роль при цьому починає відгравати    візуалізація. Вона скорочує шлях до образного уявлення, є більш             доступною, вражаючою, захоплюючою. Особливим типом сучасного    глобалізованого гедонізму стає імажінарний гедонізм, при якому          емоційні задоволення і досвід переживання досягаються в практиках       споглядання візуальних образів-симулякрів.

У рольовій реальності суспільства розваг основними є ролі                постачальників і споживачів “емоційних” послуг; при цьому контроль над емоціями споживачів інституціалізованих розваг зміщується у бік        постачальників товарів і послуг.

У сучасних модифікаціях розважального дозвілля простежується    поступове збіднення духовних потреб, втрачається допитливість,           знижується самоконтроль, втрачають значущість моральні цінності і       посилюється тенденція утилітаризації дозвілля. За останні роки саме у   сфері дозвілля відбувається формування нових ціннісних орієнтацій, де   починають домінувати негативні постматеріальні цінності (вільний час, розкутість, негативна свобода, нетолерантність, вседозволеність тощо), що руйнує людину. Унаслідок цього одні види дозвільної діяльності      втрачають свою привабливість і стають менш поширеними (технічна       творчість, художні та народні промисли), перетворюючись на                культурний ексклюзив, інші зазнають істотних змін, наповнюються       новим змістом (дискотека, читання, перегляд телепередач). Крім того,   виникають нові види дозвілля. Всі ці трансформаційні процеси, що          торкнулися дозвільної діяльності молоді, вимагають ґрунтовного розгляду і детального дослідження їхнього впливу на людське буття.

У підрозділі 3.4 “Туризм і його вплив на транс націоналізацію    культури дозвілля” дисертант, спираючись на масиви досліджень,          виявляє, що туризм в сучасному розумінні є проявом конструктивного впливу процесів глобалізації на культуру дозвілля. Розвиток туризму     найтіснішим чином пов’язаний з розвитком сфери дозвілля, відпочинку,   рекреації окремих громадян, соціальних груп, суспільства в цілому.

Здійснено аналіз сучасних форм туризму, які поділено на жорсткі (hard) і м’які (soft) види туризму. Перші представлені розважальним          туризмом (відпочинок на узбережжі, шопінг і секстуризм тощо). Другі    охоплюють нові практики культурно і освітньо-орієнтованого туризму.   Показано, що привабливість туризму як сучасної людинотворчої        практики дозвілля починає зростати в українському суспільстві, чому сприяє соціально орієнтований туристичний бізнес. Через туризм             накопичується досвід пізнання Чужого та Іншого та формуються навички              інтеркультурної комунікації.

У підрозділі 3.5 “Дозвілля як простір інтеркультурної комунікації” розкрито можливості культури дозвілля у налагодженні симетричного    діалогу з іншими культурами. Показано, що інтеркультурна комунікація у сфері дозвілля майже виключає можливості непорозуміння або          хибного розуміння її смислів. Глобалізовані практики дозвілля дозволяють успішно долати етологічні бар’єри, запобігати стану культурного шоку, сприяють розвитку гостинності.

Обґрунтовано, що передумовами успішної інтеркультурної             комунікації є міжкультурна компетентність, толерантність, відмова від владних домагань. Інтеркультурна комунікація в сфері дозвілля завжди є синтезом смислів, одержаних через вербальну та невербальну               комунікацію. Вона передбачає рівноправну взаємодію представників    різних культур у сфері дозвілля. Інтеркультурна комунікація як процес    досягнення розуміння та організаційний принцип може                              використовуватися у рекламній та виставковій діяльності, у розробці         туристичного продукту, в діяльності дозвіллєвих центрів, торговельно-розважальних комплексів тощо. Вона є ефективним регулятором           глобалізаційного тиску на пересічну людину.

Проаналізовано нові комунікативні форми культури дозвілля, які       пов’язані з технологіями створення віртуальної реальності, з                      інтерактивними формами організації практик дозвілля, які перетворюють споживача розважальної продукції на її співавтора.

У четвертому розділі “Дозвілля як сфера зосередження ризиків” здійснено аналіз дозвілля у площині ризиків і небезпек.

У підрозділі 4.1 “Сфера дозвілля в суспільстві ризику” доведено, що сфера дозвілля, з одного боку, оптимізує людський фактор, сприяє           реалізації здібностей, творчих дарувань людини та дотримання            орієнтацій на добро, красу, свободу, а з іншого – така діяльність може бути спрямована проти неї. Сутність людини полягає у постійному              балансуванні між перспективами, які відкривають ризики на різних       рівнях людського буття. Екстремальні види спорту, так звані “ігри          запаморочення”, згубні звички зосереджуються у сфері дозвілля, вони є      частиною культури дозвілля. З позицій компенсаторської антропології        ризики необхідні для перегляду індивідом своєї життєвої позиції та         життєвих планів. Зміна життєвої орієнтації з “мати” на “бути” завжди пов’язана з ризиком втрати захищеності, соціального статусу,                 матеріального благополуччя тощо. У практиках дозвілля такі ризики       розглядаються як несправжні і дозволяють певною мірою подолати     страхи сучасної людини, надають імпульс до кардинальних або             часткових змін типу життя та світогляду. Інша річ, коли ризик набуває    ігрової форми як ризик задля ризику, який сприяє формуванню                асоціальної безвідповідальної людини з авантюрними нахилами.

На підставі розвитку ідей У. Бека показано, що суспільство ризику – це специфічний спосіб організації соціальних зв’язків, взаємодії і           стосунків людей в умовах невизначеності, коли відтворення життєвих засобів (умов життя), фізичних і духовних сил людини набуває не              соціально контрольованого, а переважно випадкового, ймовірнісного         характеру, витісняючись продукуванням самого ризику. Ризики у сфері     дозвілля відтворюють у мініатюрі структурні особливості суспільства     ризику.

Особливе значення у виробництві ризиків має система                  соціокультурних цінностей, які детермінують розуміння ризику, динаміку соціальних процесів, що їх продукують. Разом з тим традиційні орієнтири, ментальні програми, які вбудовані в мережу ціннісних систем,         впливають на успіх або неуспішність суспільних перетворень і, у свою чергу, вимагають нових ризиків.

Дозвілля, що виконувало протягом багатьох років роль придатку виробничої сфери, стає широким полем випробування нових соціально-культурних стратегій, сприяючи накопиченню ризиків. У сучасному світі поширюється мода на екстремальні види спорту, на ризикові види           дозвілля, організовані як змагання. Багато результатів таких                   ризикованих, але позбавлених сенсу змагань занесено до Книги рекордів Гіннеса як символу глобалізації таких практик, небезпечних для людського життя.

У підрозділі 4.2 “Глобалізація згубних звичок і девіантних форм    поведінки” проаналізовано місце згубних звичок (алкоголізму,              тютюнопаління, наркоманії тощо) у сучасній культурі дозвілля, розкрито деструктивний потенціал цієї сфери, що є передумовою для розробки    ефективних заходів щодо подолання таких способів відпочинку та             заповнення вільного часу. Глобалізація згубних звичок показує, що їх не можна усунути лише просвітницькими заходами, бо вони містять у собі елемент ризику і виступають позірними формами самовипробування.

Неадекватність дій і вчинків індивідів у сфері дозвілля, їх              деструктивне мислення дають підстави говорити про їхню культурну       деградацію, про відсутність соціальних і культурних компетентностей, без яких людина не може існувати у відкритому суспільстві. Позитивна культура дозвілля у поєднанні з культурою свободи здатна протистояти культивації згубних звичок, які можна віднести до глобальних ризиків, що продукуються людиною.

У п’ятому розділі “Виховний потенціал культури дозвілля”        розкрито її конструктивні можливості впливу на особистість, які             здійснюються засобами освіти і виховання.

У підрозділі 5.1 “Духовна глобалізація і вплив загальнолюдських      цінностей на життєтворчість людини” проаналізовані тенденції          духовної глобалізації та її проникнення у сферу дозвілля. Діалог між    світовими релігіями, поширення нетрадиційних релігій та духовних    практик відбувається не тільки у рамках відповідних інституцій, а й у   просторі дозвілля, де створюються групи за відповідними інтересами, що конституюють дозвілля у відповідний спосіб.

Духовна глобалізація не обмежується трансляцією модних релігійних захоплень, які у граничному випадку здатні вилучити людину із суспільного життя, а також несе у собі секуляризовані духовні смисли. Спираючись на комплексну міжпарадигмальну методологію дослідження духовності,      розроблену І. В. Степаненко, у дисертації розкрита роль                        загальнолюдських цінностей, постконвенціональної моралі у розбудові   системи         самоконтролю людини за своєю поведінкою у вільний час, що стимулює розвиток її здатності до самоспостереження також під час дозвілля і є вагомою складовою його культури.

Розкрито тенденцію зростання попиту на духовні орієнтири розвитку людини і особистості. Використання сфери дозвілля для розвитку          духовності, справжня, а не позірна реалізація її трансцендентної сутності дозволяє ущільнити процес формування світоглядної культури            особистості та ствердження культури свободи у демократичних               суспільствах, що, у свою чергу, стане фундаментом для розбудови          культури ризику.

У підрозділі 5.2 “Мистецтво жити та його реалізація у культурі дозвілля” визначено роль культури дозвілля у реалізації життєвих планів і життєтворчих проектів сучасної людини. Мистецтво жити належить до найважливіших передумов гідного життя людини. До мистецтва жити     належить також набуття компетентностей у сфері дозвілля, вміння             здійснювати селекцію розваг. Посилення прагматичної складової у           концептуалізаціях мистецтва жити здатне обмежити деструктивні          практики дозвілля, гуманізувати його культуру.

У підрозділі 5.3 “Безперервна освіта: конструктивні наслідки   вторгнення у світ дозвілля” доведено, що перспектива становлення                    суспільства знань, що відкривається внаслідок соціокультурних           трансформацій постіндустріального зразка, впливає на культуру            дозвілля, посилюючи в ній виховну складову. Об’єктивна необхідність   безперервної освіти обумовлена прискоренням темпів старіння знань, що вимагає їхнього постійного поповнення і оновлення. Одним із ресурсів безперервної освіти є вільний час. Проаналізовано наслідки вторгнення безперервної освіти у світ дозвілля, який починає заповнюватись         освітніми пропозиціями. Можливості для здійснення самоосвіти           створюються і користуються попитом у формах організованого дозвілля. У розвинутих країнах Заходу цьому сприяють народні вищі школи      (Volkshochschulen), які пропонують освітні послуги з метою сприяння самореалізації індивідів, розвивається освітній туризм. В Україні цей процес знаходиться у початковій стадії, що пояснюється його ототожненням з  примусовими формами самоосвіти у тоталітарному суспільстві.          Вторгнення освіти у площину дозвілля не можна розглядати як освітню експансію або колонізацію світу дозвілля. Потреба сучасної людини у      постійному поповненні знань, у розвитку своїх інтелектуальних здібностей проявляється в інтелектуалізації розваг, у зростанні   популярності         інтелектуальних ігор, що є індикатором появи стратегій саморозвитку у культурі дозвілля.

У “Висновках” сформульовано основні теоретичні підсумки           дисертаційної роботи, яка започатковує новий напрям у дослідженні          культури дозвілля – антропологічну культурну прагматику, яка відкриває  також нові теоретичні горизонти для експлорацій у площині культурної  глобалізації та обґрунтовує можливості управління процесом її                  розгортання через експлікацію її наслідків. Узагальнено представлені         результати дисертаційної роботи, основними з яких є такі:

1. Комплементарне поєднання антропологічного і прагматичного      підходів у розгляді культури дозвілля дозволяє поглибити уявлення про наслідки прагматизації практик культурної організації вільного часу,    надмір якого перетворює людину на споживача культурної продукції без розвитку її сутнісних сил. Водночас прагматична інтенціональність          культури дозвілля, особливо у добу глобалізації, дозволяє здійснювати м’яке управління у цій сфері, конче необхідне для запобігання                    дегуманізації практик дозвілля та безвідповідального ставлення людини до своєї життєтворчості.

2. У теоретичному і практичному аспектах неможливо ототожнювати культуру дозвілля з культурою розваг, хоча соціокультурні контексти, що виникають внаслідок прискорення глобалізаційних процесів, дають позірні підстави для цього. Глобалізація шоу-бізнесу та інших видів розважальної індустрії криє у собі ризики і небезпеки не тільки для людини, а й для         суспільства, яке на рівні суспільної психології починає сприйматись як        суспільство розваг з відповідними стратегіями поведінки, які закріплюють несерйозне і безвідповідальне ставлення людини до свого життя, що є      симптоматикою регресу психогенетичного розвитку людства і окремої людини, якій загрожує духовна деградація.

3. Теоретичні конструкти суспільства розваг, суспільства переживань і суспільства ризику розкривають небезпечні тенденції розвитку культури дозвілля у глобалізованому світі, яка поступово може трансформуватись у культуру розваг. Зокрема й екстремальних, на межі життя і смерті. Усе це вимагає розбудови культури ризику на основі сучасної етики                    відповідальності.

4. Дозвілля є важливим життєвим ресурсом людини, раціональне       ставлення до якого передбачає не тільки стратегію самовідтворення, а й стратегію саморозвитку, самовдосконалення, реалізацію трансцендентної сутності людини. Людиновимірність практик дозвілля є показником         духовного здоров’я суспільства, передумовою його стійкого розвитку.

5. Трансформації культури дозвілля у добу глобалізації відбуваються у різний спосіб на макро-, мезо- і мікрорівнях її репрезентації. На       макрорівні домінує глобалізована культура розваг, на мезорівні вона є більш диференційованою і поєднується із груповими заняттями за                 інтересами, захопленнями, самодіяльною творчістю, туризмом тощо, але   також охоплює суспільно-громадську діяльність (волонтерство, групи     взаємодопомоги тощо), що є передумовою формування громадянського суспільства і розгортання соціальної творчості у площині дозвілля. На     мікрорівні, де культура дозвілля репрезентується в її особистісному вимірі, вона є ще більш диференційованою, включає практики самоосвіти і          самовиховання, спрямовані на саморозвиток і самореалізацію людини.     Разом з цим на мезо- і мікрорівнях посилюються ризики і небезпеки      здійснення деструктивних практик, які спричиняють регрес і деградацію людини.

6. У добу глобалізації культура дозвілля існує як єдність у                    багатоманітності. Її об’єктивний і суб’єктивний виміри є взаємопов’язаними і взаємообумовленими. Об’єктивний процес культурної глобалізації і             соціокультурні та політичні можливості культурної глобалізації задають     рамкові умови для культурних практик дозвілля та прямо або               опосередковано здійснюють контроль за організацією вільного часу. Суб’єктивний вимір культури дозвілля задається індивідом. Суб’єктивна   культура дозвілля є суттєвим моментом його життєтворчості і визначається рівнем розвитку творчих здібностей особистості.

7. Прискорений темп культурних, соціальних і технічних інновацій у добу глобалізації змінює статус дозвілля, яке перетворюється на ресурс розвитку суспільства та індивідів. Формоутворення сучасної культури дозвілля, враховуючи цей момент, характеризуються широкими опціями пропозицій у стратегії піклування про себе, починаючи з масової фізичної культури і культивації здорового способу життя і завершуючи духовними практиками в аспекті традиційних і нетрадиційних релігій.

8. Культура дозвілля у добу глобалізації є глокальною, в ній          транснаціональні форми організації дозвілля утворюють гібриди з            національними, де активізується історична пам’ять нації, а її культурні традиції стають зрозумілими у контекстах глобалізованої культури             дозвілля (лицарські  турніри, козацькі розваги тощо) 

9. Культура дозвілля у демократичному і тоталітарному                 суспільствах має різний антропокультурний потенціал і функціональний діапазон. Зокрема тоталітарний контроль за сферою приватного сприяє створенню колективізованих форм організації дозвілля з пониженою      індивідуальною креативністю. У демократичних суспільствах організація дозвілля визначається за індивідуальним вибором особистості, яка          самостійно визначає стратегії своєї життєтворчості. Через прискорення темпів культурної глобалізації виникає світова мода на певні форми        організації дозвілля та на відповідні практики, особливо у молодіжній субкультурі, криючи у собі латентні примуси.

10. Комунікативні можливості культури дозвілля посилюються у процесі становлення інформаційного суспільства, через це прискорюється процес її формотворення, що дозволяє визначити його як суспільство        переживань, де накопичується новий досвід переживання Чужого.            Сучасний туризм змінює свою філософію, зміщуючи акценти з              розважального туризму на освітній, що сприяє розвитку особистості.    Гуманізована культура дозвілля дозволяє регулювати глобалізаційний тиск на людину через розширення кола її культурних та інтеркультурних компетентностей.

11. Інтернет-технології, які використовуються для віртуалізації      практик дозвілля, містять у собі значний маніпулятивний потенціал і криють небезпеку залучення широких верств населення до самообману   через розважальну організацію їхнього дозвілля та психологічну залежність від комп’ютерних розваг. Водночас такі технології можуть                     застосовуватися для самоосвіти і саморозвитку особистості.

12. Однією з провідних тенденцій розвитку сфери дозвілля у сучасних суспільствах добробуту і благоденства, які поступово перетворюються на суспільства споживання, є консьюмеризація розважальної продукції,     симулякрів “солодкого життя” та різних симуляцій гламуру. Це втілюється у інституціалізованих практиках, які реалізуються за допомогою                професіонального комунікативного сервісу. При цьому змінюється       традиційне розуміння дозвілля як соціальної активності, що здійснюється у вільний від роботи та основних соціальних обов’язків час, спрямованої на задоволення актуальних значимих потреб особистості. Консьюмеризація     дозвілля сприяє актуалізації нав’язаних потреб, які реалізуються у полі споживання. При цьому супутніми тенденціями є: розширення та             комерціалізація простору дозвілля, його деформація у вигляді                      гіперреальності та віртуалізації.

13. В українському суспільстві культура дозвілля також розвивається переважно у напрямку розгортання споживацьких стратегій                      життєтворчості, в яких екзистенціальні орієнтири і цінності замінюються на вузько утилітаристські, при цьому реальність заміщується                          привабливими картинами, що втілюють український варіант західних        стереотипів щастя як добробуту, закріплених у масовій свідомості, де         парадигма “мати” витісняє парадигму “бути”. Цим обумовлена                   популярність програм, які пропонують змагання та вікторини з призовими фондами.

14. Людинотворчий потенціал культури дозвілля, її гуманістична спрямованість розкривається повною мірою у контр фактичних           контекстах суспільства знань. Притаманна йому вимога безперервної     освіти передбачає витрату вільного часу на самоосвіту і самовиховання. Тут йдеться не тільки про професійне самоудосконалення, а й про одержання надлишкових знань, здатних перетворюватися на культурний капітал        особистості, сприяючи її всебічному розвиткові.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Монографія

  1.  Бойко О. П. Культура дозвілля у суспільстві ризику : монографія / О. П. Бойко. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2011. – 285 с.

Публікації у фахових наукових виданнях

  1.  Бойко О. П. Виміри духовності у сучасному світі / О. П. Бойко //     Філософія. Культура. Життя : міжвузівський збірник наукових праць. – Дніпропетровськ : ДДФА, 2010. – Вип. 35. – С. 41–49.
  2.  Бойко О. П. Диференціація дозвіллєвої поведінки в глобальному   світі / О. П. Бойко // Філософія. Культура. Життя : міжвузівський зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : Дніпропетровська державна            фінансова академія, 2010. – Вип. 34. – С. 14–21.
  3.  Бойко О. П. Дозвілля як простір інтенсифікації інтеркультурної        комунікації / О. П. Бойко // Людинознавчі студії : зб. наук. праць. –    Дрогобич : ДДПУ ім. І. Франка, 2010. – C. 160–170.
  4.  Бойко О. П. Габітус та етносоціальний досвід / О. П. Бойко //           Мультиверсум. Філософський альманах : зб. наук. пр. / гол. ред. В. В. Лях. – К., 2009. – Вип. 88. – С. 187–197.
  5.  Бойко О. П. Дозвілля в суспільстві ризику / О. П. Бойко //                    Мультиверсум. Філософський альманах : зб. наук. праць / гол. ред.    В. В. Лях. – К., 2011. – Вип. 1(99). – С. 185–194.
  6.  Бойко  О. П.  Етноси як суб’єкти історії / О. П. Бойко // Гуманітарний вісник ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний       університет ім. Г. С. Сковороди” : науково-теоретичний збірник. –     Переяслав-Хмельницький, 2008. – Вип. 16. – С. 337–339.
  7.  Бойко О. П. Компонентна структура соціального феномена:              менталітет / О. П. Бойко // Науковий вісник. –  Серія “Філософія”. 

Харків : ХНПУ, 2009. – Вип. 30. – С. 74– 79.

  1.  Бойко О. П. Культура дозвілля в контекстах сучасних теорій /        О. П. Бойко // Науковий вісник. – Серія “Філософія”. - Харків : ХНПУ, 2009. – Вип. 32. – С. 105–110.
  2.  Бойко О. П. Культура у просторі глобалізації / О. П. Бойко //           Науковий  вісник. – Серія “Філософія”. – Харків : ХНПУ, 2009. – Вип. 31. – С. 55–62.
  3.  Бойко  О. П. Процеси симуляції та роль симулякрів у сучасному житті / О. П. Бойко // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Ін-ту філософії ім. Г. С. Сковороди ; НАН України та Полтавського ДПУ ім. В. Г. Короленка. – Київ ; Полтава, 2009. – Вип. 22 – С. 85–96.
  4.  Бойко О. П. Соціальна міфотворчість як прояв сучасності /     О. П. Бойко // Науковий вісник “Філософські науки” Волинського     національного університету ім. Л. Українки. – Луцьк, 2009. – № 19. – С. 53–56.
  5.  Бойко О. П. Суспільство розваг як замах на світ праці / О. П. Бойко // Грані: науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. –     Дніпропетровськ : Дніпропетровський національний університет          ім. О. Гончара ; Центр соціально-політичних досліджень. – 2011. –  Січень – лютий. – Вип. 1(75). – С. 89–95.
  6.  Бойко О. П. Транснаціоналізація дозвіллєвої сфери / О. П. Бойко //      Філософські науки: Традиції і інновації. Науковий журнал. –    № 1(3). – Суми : СДПУ ім. А. С. Макаренка, 2011. – С. 283–291.
  7.  Бойко О. П. Трансформація людини, що грає, у людину, що         розважається / О. П. Бойко // Мультиверсум. Філософський         альманах. – К., 2010. – Вип. 7(95). –  С. 148–158.
  8.  Бойко О. П. Туризм і його вплив на транснаціоналізацію культури дозвілля / О. П. Бойко // Грані: науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. – 2010. – Травень – червень. – Вип. 3(71). –      Дніпропетровськ : Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара ; Центр соціально-політичних досліджень, 2010. – С. 92–96.
  9.  Бойко О. П. Комунікація і сучасний світ / О. П. Бойко // Філософські науки : зб. наукових праць Волинського державного університету ім. Л. Українки. – Луцьк, 2007. – Вип. 8. – С. 98–103.
  10.  Бойко  О. П.  Менталітет як категорія соціальної філософії /                  О. П. Бойко // Вісник Харківського національного університету            ім. В. Н. Каразіна  № 877' 2009.  – Серія :  Філософські перипетії. – Вип. 41. –  Харків, 2009. –  С. 74–79.
  11.  Бойко О. П. Роль культури дозвілля у життєтворчості людини / О. П. Бойко // Науковий вісник Чернівецького університету : зб.     наук. праць. – Вип. 539–540. Філософія. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – С. 193–197.
  12.  Бойко О. П. Репресивний наступ на культуру дозвілля / О. П. Бойко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії : зб. наук. праць. – Запоріжжя : ЗДІА, 2011. – Вип. 44. – С. 106–110.
  13.  Бойко О. П. Глобалізація згубних звичок і девіантних форм поведінки у сфері дозвілля / О. П. Бойко // Науковий вісник. – Серія                   “Філософія”.  – Харків : ХНПУ, 2011. – Вип. 35. – С. 155–161.

Інші статті і тези доповідей

  1.  Бойко  О. П. Менталітет як соціокультурний феномен / О. П. Бойко /  Науково-практична конференція “Проблеми самоідентифікації      сучасного українського суспільства: політичні, економічні, соціальні та культурні аспекти”, ВНЗ “Національна академія управління”; Центр перспективних соціальних досліджень Мін. праці та соціальної політики України та НАН України. – К., 2008. – С. 77–78.
  2.  Бойко О. П. Фактор культури в економічній сфері / О. П. Бойко //  Сучасна картина світу: природа, суспільство, людина : зб. наук. праць. – Суми, 2008. – С. 165–171.
  3.  Бойко, О. Економічна ментальність та її роль в економічній сфері / О. Бойко / Міжнародна науково-практична конференція. – Суми:  ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2008. – С. 117–118.
  4.  Бойко О. П.  Культура та освіта в глобалізованому світі / О. П. Бойко /  Міжнародна науково-практична конференція “Освіта та доля нації” : антикризовий потенціал освіти і виховання. – Харків : ХНПУ              ім. Сковороди, 2009. – С. 130–132.
  5.  Бойко О. П.  Мовний світ повсякденності / О. П. Бойко /                Міжнародна наукова конференція, присвячена пам’яті проф. Вілена Горського  “Філософія і література: міждисциплінарний діалог”. – К., НаУКМА, 2009. – С. 44.
  6.  Бойко О. П. Дозвілля як простір ідентифікації інтеркультурної              комунікації / О. П. Бойко / 22-і міжнародні людинознавчі філософські читання “Гуманізм. Людина. Політика”. – Дрогобич, 2010. – С. 14.
  7.  Бойко О. П. Символ в міжкультурній комунікації / О. П. Бойко //     Світогляд : зб. наук. праць. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2011. –     С. 117–125.
  8.  Бойко О. П. Виховний потенціал дозвілля у суспільстві ризику /        О. П. Бойко / ХІ Міжнародна науково-практична конференція “Освіта і доля нації”: Перспективи та орієнтири українського суспільства. – Харків : ХНПУ, 2010. – С. 44–45.
  9.  Бойко О. П. Безперервна освіта: конструктивне вторгнення у            дозвіллєву сферу / О. П. Бойко // ХІІ міжнародна науково-практична   конференція “Освіта і доля нації” : Школа і  дитина у сучасних       соціокультурних контекстах. – Харків : ХНПУ, 2011. – С. 135–137.

АНОТАЦІЯ

Бойко О. П. Культура дозвілля: трансформації та перспективи розвитку у добу глобалізації. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. – Харків, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню трансформацій та перспектив розвитку культури дозвілля у добу глобалізації. На основі авторської          методологічної стратегії дослідження культури дозвілля представлена її  онтоантропологія, розкривається її людинотворчий потенціал. Культура   дозвілля розглядається у площині антропосоціогенезу. Показано, що вона є частиною цивілізаційного процесу і здійснює вагомий внесок у духовний розвиток людства через селекцію культурних форм самовипробування людини, її наявність є передумовою реалізації трансцендентної сутності   людини. Встановлено, що культура дозвілля у добу глобалізації має     розширену сферу впливу. При цьому вона криє у собі амбівалентні          можливості: з одного боку, конституює простір для випробування нових стратегій життєтворчості, потенціювання творчих сил людства, а з іншого – накопичує ризики та досвід саморуйнації людини, є культурною формою легітимації згубних звичок та системи цінностей суспільства споживання та ризику. Розкривається освітній потенціал культури дозвілля, її             внутрішній зв’язок з культурою свободи

Ключові слова: культура дозвілля, глобалізація, людинотворчий    потенціал, онтоантропологія дозвілля, вільний час, людина,                     життєтворчість, суспільство розваг, суспільство споживання, суспільство ризику.

АННОТАЦИЯ

Бойко О. П. Культура досуга: трансформации и перспективы   развития в эпоху глобализации. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.04 – философская антропология, философия         культуры. – Харьковский  национальный педагогический университет     имени Г. С. Сковороды. – Харьков, 2011.

Диссертация посвящена исследованию трансформаций и перспектив развития культуры досуга в эпоху глобализации. На основе авторской          методологической стратегии исследования культуры досуга представлена ее онтоантропология, раскрывается ее человеко-созидающий потенциал.

Культура досуга рассматривается в плоскости                                   антропосоциогенезиса. Это позволяет рассматривать ее как существенную составляющую        человеческого бытия, которая способна как уменьшать, так и расширять пространство и время жизненного мира человека, а также через существенную связь с культурой свободы задавать собственные     условия для культурной самореализации и саморазвития человека.

Показано, что культура досуга является частью цивилизационного процесса и вносит непосредственный вклад в духовное развитие                 человечества через селекцию культурных форм самоиспытания человека. Наличие культуры досуга является условием реализации трансцендентной сущности человека.

Установлено, что культура досуга в эпоху глобализации имеет     расширенную сферу влияния. При этом она содержит в себе                           амбивалентные возможности: с одной стороны, конструирует                  пространство для испытания новых стратегий жизнетворчества через    потенцирование творческих сил человечества, а с другой стороны –          накапливает риски и опыт саморазрушения человека, выступает          культурной формой легитимации вредных привычек и системы            ценностей общества потребления и риска.

Показано, что в современных условиях, в связи с кризисом и   трансформацией ряда социальных институтов (семьи, образования),     которые традиционно играли основную роль в социализации молодого   поколения, функция социализации и адаптации актуализируется в сфере досуга. Раскрыта роль досуга, увеличение влияния его составляющих (видов досуговой деятельности, распространение и пропаганда через них               ценностей, образцов поведения).

Рассмотрено культуру досуга в единстве его макро-, мезо- и            микроуровней, между которыми существуют взаимосвязи и              взаимопереходы, вследствие чего действительность и возможность     воспроизводства человека создают синтезы и гибриды, становятся           источником продуцирования социальных иллюзий и асоциальных           антиутопий.

Процесс трансформации досуговой деятельности, несмотря на            положительные тенденции (рост возможностей самореализации, свобода   выбора и разнообразие форм досуга), имеет и негативные последствия. В сфере досуга утрачены позиции традиционных нравственных и              культурных ценностей, преобладают пассивность и потребление.           Превращение современных обществ в общества потребления обостряют проблему амбивалентности потенциала культуры досуга как                         воспроизводства человека. Потому, что коммерциализация  культурно-досуговой сферы, создание индустрии развлечений, шоу-бизнес и другая масс-медийная продукция формируют не человека-создателя, а человека-потребителя. Акцентируется внимание на ведущей тенденции в            пространстве досуга – его консьюмеризации, когда досуг приобретает    ярко выраженный потребительский характер и воплощается в                        институциализированных практиках, которые реализуются с помощью профессионального коммуникативного сервиса. При этом сопутствующими тенденциями являются: расширение и коммерциализация пространства      досуга, его гибридизация, усиление гиперреальности и виртуализация. 

Обосновано, что культура досуга в эпоху глобализации может быть регулятором глобализационного давления на человека при условии         сохранения ее бытийных корней. Отрыв культуры досуга от национальной культуры и ментальности превращает человека на пассивного потребителя тех предложений, которые несут глобальные культуртрегеры.

Показано, что ускорение социального времени в эпоху глобализации, десинхронизация временных ритмов национальных культур и культурной глобализации в целом могут дезориентировать человека, парализовать его творческий потенциал, потому что глобализированные нормы и          модели организации досуга на примере культуртрегерства есть              репрессивным наступлением на свободу человека.

Анализ показывает, что в пространстве культуры досуга в эпоху глобализации происходит интенсивная интеркультурная коммуникация,     устанавливаются межкультурные святи и контакты, усиливается             культурно-антропологическое значение туризма, как источника опыта    Чужого и  Другого.

Раскрывается роль образования и воспитания как условия          формирования культуры досуга. Показана важность усиления                 образовательной составляющей в организации свободного времени         человека в информационном обществе. Акцентируется внимание на     внутренней связи образовательного потенциала культуры досуга с        культурой свободы.

Результаты осуществленного концептуального анализа культуры     досуга, ее трансформации и тенденции развития в эпоху глобализации      задают новые теоретико-методологические перспективы для дальнейших философско-антропологических и междисциплинарных исследований   разных аспектов самопроявления человека и досуга как феномена         культуры.

Ключевые слова: культура досуга, глобализация, творческий            потенциал, онтоантропология досуга, свободное время, человек,                 жизнетворчество, общество развлечений, общество потребления, общество риска.

ANNOTATION

Boyko O. P. Entertainment Culture: transformation and development prospects in the era of globalization. – Manuscript.

Thesis on competing a scientific degree of a Doctor of Philosophy by specialty 09.00.04 – Philosophical anthropology, philosophy of culture. – National Pedagogical H. Skovoroda University, Kharkiv, 2011.

The thesis is devoted to the research of transformations and                perspectives of entertainment culture development in the era of globalization.

On the basis of author’s entertainment culture methodological strategies research its ontoanthropology is introduced and its human potential is           revealed.   

 Entertainment culture is considered in the plane of anthroposociogenesis. It is shown that entertainment culture is a part of civilization process and it makes a significant contribution to the spiritual development of humanity through the  selection of cultural forms of human’s selftesting. Its existence is a transcendent human essence background.

It is defined that entertainment culture in the era of globalization has an expanded sphere of influence. Herewith it has ambivalent possibilities: on the one hand, it constitutes space for new life creation strategies testing, mankind   creative forces potentiation, and on the other hand it accumulates risks and          experience of person’s self-destruction, acts as cultural form of legitimating of   addictions and of values system of society of consumption and risk. The      educational potential of entertainment culture, its internal connection with the culture of freedom is revealed.

Key words: entertainment culture, globalization, creative person potential, ontoanthropology of entertainment, leisure time, human, life creation, society of entertainment, consumer society, risk society.


Бойко Ольга Петрівна

КУЛЬТУРА ДОЗВІЛЛЯ:
ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
У ДОБУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Відповідальний за випуск
доктор філософських наук, професор М. Д. Култаєва

Підписано до друку 11.08.2011. Формат 60х90/16. Умовн. др. арк. 1,9.
Гарнітура Times. Тираж 100 пр.

Державний вищий навчальний заклад
“Українська академія банківської справи Національного банку України”

40000, м. Суми, вул. Петропавлівська, 57.
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції: серія ДК № 3160 від 10.04.2008

1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

60815. Музыка осени 161 KB
  Уметь: Умение откликаться на музыку различного характера и различать его; умение воспринимать выразительные средства музыки. Прогнозируемые результаты: эмоциональный отклик на музыку осени осмысленно владеть способами певческой деятельности...
60816. Великий Кобзар. Д. Красицький «Тарас Шевченко». Урок з читання 98 KB
  Мета: розширити знання учнів про життя і творчість Т. Г. Шевченка; удосконалювати навички правильного, виразного, швидкого читання; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати мовлення, критичне мислення, творчі здібності дітей; сприяти національному вихованню учнів.
60817. Моя мережа: Інтернет очима дітей 6.56 MB
  Задачі проекту навчальні розвиваючі виховні Поглибити знання учнів про можливості об’єднання різнотипної інформації в одному електронному документі за допомогою засобів мультимедіа. Мотивація діяльності учнів.
60819. Навчання читання на уроках англійської мови в початковій школі 236 KB
  Необхідно приділяти особливу увагу навчанню молодших школярів таких видів мовленнєвої діяльності як читання аудіювання говоріння. Читання іноземною мовою як вид мовленнєвої діяльності...
60821. Гайдамаки. Складність історичної долі українського народу. Сюжетні лінії твору, кульмінаційні вершини. Посталий народ як герой поеми. Образ Яреми. Заклик до єднання словянських народів 72.5 KB
  Девятикласники називають інші джерела: розповіді перекази про повстання які чув Шевченко від старожилів історичні матеріали. 1768 повстання селян що ввійшло в історію під назвою Коліївщина.