68281

ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИКИ ТАЙВАНЮ ЩОДО КНР

Автореферат

Международные отношения

Зростання економічної й політичної могутності Китайської Народної Республіки КНР безперечно є однією з найважливіших ознак сучасних міжнародних відносин. Феномен зростання Китаю зокрема спричинює зміни в політиці Тайваню щодо КНР адже для Китайської Республіки КР на Тайвані політика щодо зростаючого...

Украинкский

2014-09-20

151.5 KB

1 чел.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

БІЛАК Павло Павлович

УДК 327 (510+529) “1949/2010”

ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИКИ ТАЙВАНЮ ЩОДО КНР

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми 

міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2011


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:

доктор політичних наук, професор

ЯКУШИК Валентин Михайлович,

Національний університет «Києво-Могилянська академія»,

професор кафедри політології

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

ЛЕЩЕНКО Леонід Овдійович,

Інститут світової економіки та міжнародних відносин

НАН України, головний науковий співробітник

відділу Азії та Африки

доктор політичних наук

ШЕВЧУК Олександр Володимирович,

Чорноморський державний університет ім. П. Могили,

професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики

Захист відбудеться «14» червня 2011 р. о 14 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030 м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030 м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий «__» травня 2011 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук                                                                                                О. В. Сушко


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Зростання економічної й політичної могутності Китайської Народної Республіки (КНР) безперечно є однією з найважливіших ознак сучасних міжнародних відносин. Перетворення Китаю на провідного гравця в системі міжнародних відносин у Східній Азії обумовлює для держав регіону необхідність трансформації та адаптації своєї зовнішньої політики. Феномен зростання Китаю, зокрема, спричинює зміни в політиці Тайваню щодо КНР, адже для Китайської Республіки (КР) на Тайвані політика щодо зростаючого Китаю є ключовим елементом в забезпеченні національної безпеки та, власне, існування Тайваню як фактично окремого від КНР державного утворення. Вивчення політики Тайваню щодо КНР актуальне ще й тому, що вона є одним з чинників, що впливає на вектор та динаміку подальшого розвитку КНР. До того ж, причетність до складних тайвансько-китайських колізій американського фактора свідчить про глобальний рівень «тайванської проблеми».

З теоретичної точки зору дослідження політики Тайваню щодо КНР є актуальним через те, що одночасне існування формально двох китайських державних утворень – КНР та КР – становить цікавий варіант феномену «розділених держав» і, отже, дає дослідникам змогу ширше подивитися на можливі форми взаємодії акторів на міжнародній арені.

Багатовекторність зовнішньої політики України передбачає, вочевидь, й її зацікавленість у мирному розвитку китайсько-тайванських відносин. Проте, незважаючи на те, що останнім часом Президентом та урядом України були зроблені спроби активізувати політичну та економічну діяльність у Східній Азії, загалом політичні та економічні зв’язки України з країнами Східної Азії недостатньо розвинені. Як наслідок, «тайванській проблемі» в Україні приділяється замало уваги на офіційному рівні та в наукових колах. Це, втім, не повинно применшувати того факту, що дослідження політики Тайваню щодо КНР є надзвичайно актуальним, адже з’ясування специфіки тайвансько-китайських відносин має важливе значення для формування виваженої та прагматичної зовнішньополітичної концепції України щодо регіону та налагодження взаємовигідних відносин як з КНР, так і з КР.

Політиці Тайваню щодо Китаю як одному з ключових аспектів «тайванської проблеми» присвячені численні дослідження таких українських і російських авторів, як А. Богатуров, А. Болятко, В. Буров, Ю. Галенович, Г. Зінов’єв, О. Ларін, Л. Лещенко, С. Пронь, М. Таран, Ю. Циганов, О. Шевчук та інші. Концептуальні засади зовнішньої політики КНР, що визначають, зокрема, й політику Пекіну в тайванському питанні, розглядаються в дослідженнях Є. Баєнкової, С. Ленського, В. Таран, Н. Франчук та інших. Аналізом різних аспектів зазначеної проблематики в широкому регіональному контексті займаються західні вчені, зокрема, Р. Буш, Т. Крістенсен, Ж. де Ліл, Д. Хікі, Ш. Ріґґер, А. Ромберґ, Р. Росс, М. Свейн, А. Вахман, Д. Шамбо. Тайванський погляд на розглядувану проблему докладно викладено у працях таких науковців з КР, як Ю. Чжу, Ч. Лін, Ч. Су, Дж. Цай, Ю. Ву, Ф. Ян та ін. Позиція КНР в цьому питанні презентована в наукових доробках С. Сонга, Ц. Хуана, С. Чжао.

Однак попри чималу кількість досліджень «тайванської проблеми», відчутний брак ґрунтовного теоретичного аналізу політики Тайваню щодо КНР, зокрема її характеру, факторів впливу на неї та чинників її еволюції. Суто теоретичному аналізу тайвансько-китайських відносин присвячені наукові праці А. Ачараї, В. Лі, С. Хаґґарда, Ю. Ву. Загальною теоретичною базою для дисертаційної роботи послугували праці американських неореалістів К. Уолтца, С. Уолта, Р. Швелера, Дж. Леві, а також азійських дослідників Д. Канга, Ч. Куіка, Е. Ґо тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах науково-дослідницької теми кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» – «Сучасні концептуальні підходи до дослідження політики» (номер державної реєстрації – 0108U010243).

Об’єкт дослідження відносини між Китайською Республікою (КР) та Китайською Народною Республікою в період 1949–2010 рр. Особливості розгляду об’єкта полягають у врахуванні багатовимірності тайвансько-китайських відносин; у потребі розгляду цих стосунків у ширшому контексті американо-китайських взаємовідносин і регіональних інтеграційних процесів та в необхідності врахування внутрішньополітичних факторів еволюції «тайванської проблеми».

Предмет дослідження еволюція політики Тайваню щодо Китаю в контексті зростання КНР та спричиненої цим трансформації системи міжнародних відносин у Східній Азії. Першочергова увага приділяється історичній еволюції політики КР щодо КНР та особливо сучасному етапу її реалізації (2008–2010 рр.), факторам змін і наступності в цій політиці, аналізу її ключових компонентів та перспектив втілення в майбутньому.

Мета і завдання дисертації. Виходячи з актуальності теми та враховуючи недостатній рівень її розробки в Україні, автор ставить перед собою мету здійснити комплексний політологічний аналіз політики Тайваню щодо КНР, з’ясувати її сутність, розкрити чинники її еволюції та окреслити перспективи її розвитку. Поставлена мета обумовила потребу розв’язання таких взаємопов’язаних дослідницьких завдань:

  •  узагальнити існуючі теоретичні підходи до вивчення взаємодії акторів на міжнародній арені, зокрема, на прикладі «тайванської проблеми», розкрити сутність стратегії мінімізації ризиків і максимізації вигід, в теорії міжнародних відносин та у фінансовій сфері відомої також як хеджування, та показати переваги цієї концепції порівняно з іншими концепціями взаємовідносин акторів у теорії міжнародних відносин;
  •  виходячи з положень теоретичних концепцій неореалізму, визначити характер та ключові особливості політики Тайваню щодо КНР на кожному з етапів розвитку «тайванської проблеми»;
  •  довести, що політика Тайваню щодо КНР на сучасному етапі її реалізації є поєднанням елементів балансування і пристосування у формі хеджувальної стратегії;
  •  з’ясувати причини та розкрити спонукальні мотиви вибору Тайванем на сучасному (20082010 рр.) етапі розвитку «тайванської проблеми» стратегії мінімізації ризиків та максимізації вигід (хеджування), як основоположного елементу у політиці щодо КНР;
  •  пояснити обумовленість еволюційних змін в політиці Тайваню щодо Китаю та окреслити перспективи втілення цієї політики в осяжному майбутньому.

Методи дослідження. Багатовимірний характер тайвансько-китайських відносин обумовив потребу поєднання кількох методів і технік дослідження задля реалізації завдань роботи. Загальним методологічним підґрунтям роботи є неореалістична парадигма міжнародних відносин, а конкретними концепціями, творчо використаними для дослідження, є концепції балансування, пристосування та хеджування – державної стратегії мінімізації ризиків та максимізації вигід за рахунок зайняття різноспрямованих позицій на міжнародній арені. Специфіка «тайванської проблеми» та особливості теоретичного підходу обумовили потребу використання у дослідженні комплексу наукових методів, зокрема таких як системний, порівняльний, аналізу та синтезу, описовий тощо. Багатовимірність відносин між Тайванем та КНР зумовила застосування системного методу, завдяки чому вдалося дослідити взаємозв’язок та взаємодію структурних елементів «тайванської проблеми». Використання порівняльного методу дало змогу, зокрема, показати відмінність між політикою Тайваню та політикою інших країн регіону щодо КНР. Ретроспективне застосування цього методу уможливило зіставлення політики Тайваню щодо Китаю у різні історичні періоди і, таким чином, визначення факторів змін та наступності в тайвансько-китайських відносинах. Поєднання методів аналізу та синтезу дало можливість на основі широкого фактологічного матеріалу виокремити значущі елементи в політиці КР щодо КНР та сформувати цілісне уявлення про характер тайвансько-китайських відносин у досліджуваний період, а також визначити перспективи їх розвитку.

Хронологічні рамки дисертації обумовлені тематичною спрямованістю та потребою у залученні масиву фактологічного матеріалу з історії «тайванської проблеми». Нижньою хронологічною межею дослідження є 1949 р., коли була проголошена КНР та виникла ситуація розділеного Китаю, а верхньою межею – 2010 р. Таким чином, дослідження охоплює понад 60 років існування «тайванської проблеми», однак висвітлення різних періодів нерівномірне – основна увага приділена аналізу розвитку проблеми у період 2008–2010 рр., оскільки саме він становить особливий теоретичний і практичний інтерес і є досі малодослідженим, на відміну від попередніх періодів.

Територіальні межі дослідження охоплюють географічний регіон Тайванської протоки (далі в тексті роботи як синоніми можуть також використовуватися скорочені терміни: Тайванська протока чи просто Протока), де і відбувається багатовимірна взаємодія Тайваню і КНР. З огляду на роль, яку відіграють США у конфлікті, автор принагідно торкається й питання американо-китайських взаємовідносин, а також, в міру потреби, ступеня причетності до зазначеної проблеми інших політичних акторів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому:

  •  Вперше в українській політичній науці здійснене комплексне теоретичне дослідження політики Тайваню щодо КНР в період 2008–2010 рр., який характеризується в роботі як позначений якісними змінами в характері взаємовідносин між Тайванем та КНР – переходом від конфронтації до прагматизму та пошуку шляхів примирення – і через це є надзвичайно важливим для подальшої еволюції «тайванської проблеми».
  •  Здійснено спробу творчо використати теоретичну концепцію мінімізації ризиків та максимізації вигід (хеджування) для аналізу політики малого державного утворення (Тайваню) щодо великої держави (Китаю). При цьому продемонстровано, що політика КР щодо КНР спрямована, з одного боку, на максимізацію вигід через економічне зближення й нормалізацію політичних відносин з Пекіном та, з іншого боку, на мінімізацію ризиків, спричинених стратегічною невизначеністю в регіоні Східної Азії, через підтримання військово-політичних зв’язків з США, що й дає підстави характеризувати політику Тайваню щодо КНР як хеджування.
  •  Уточнено та концептуалізовано понятійний апарат таких концепцій неореалістичної парадигми теорії міжнародних відносин, як баланс сил, баланс загроз, баланс інтересів, балансування та пристосування. Зокрема досліджено еволюцію цих концепцій у постбіполярну епоху та особливості їх використання для аналізу стану міжнародних відносин у Східній Азії.
  •  На основі наукових доробків вітчизняних та зарубіжних дослідників систематизовано теоретико-методологічні підходи до вивчення тайвансько-китайських стосунків у рамках неореалістичної парадигми міжнародних відносин, що обумовило потребу сформулювати завдання дослідження та визначити найбільш актуальні аспекти аналізу політики КР щодо КНР.
  •  Поглиблено аналіз причин на наслідків змін у політиці Тайваню щодо Китаю в контексті зовнішньо- та внутрішньополітичного розвиту КР та КНР, зокрема, з’ясовано причини обрання Тайванем стратегії хеджування як базового елементу політики щодо відносин з КНР та розкрито особливості її здійснення.
  •  Розширено діапазон вивчення впливу зовнішньо- та внутрішньополітичних чинників на формування та здійснення політики КР щодо КНР, зокрема встановлено роль економічних процесів, військово-стратегічних питань, національної ідентичності як факторів, що сприяють реалізації Тайванем стратегії хеджування щодо КНР у середньостроковій перспективі.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що проведене дослідження політики Тайваню щодо КНР дає можливість глибше зрозуміти складний феномен тайвансько-китайських стосунків як політикам, дипломатам, так і науковцям-суспільствознавцям, які цікавляться розвитком міжнародних відносин у Східній Азії. Результати дисертації можуть бути використані у практичній діяльності органів виконавчої влади, насамперед, МЗС України, а також при підготовці матеріалів для навчальних програм з курсів «Міжнародні відносини», «Новітня історія країн Азії та Африки», для написання наукових праць та навчальних посібників з проблем сучасних міжнародних відносин у Східній Азії, при викладанні спецкурсів та проведенні семінарів, написанні курсових та дипломних робіт у вищих навчальних закладах тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА). Окремі аспекти проблеми дослідження були оприлюднені у виступах на наукових конференціях «Дні науки НаУКМА» (2005, 2006 і 2010 рр.), українсько-норвезькому науковому семінарі «Жінки та політичні рухи» (Київ, НаУКМА, 5-6 грудня 2006 р.) та на V науковій конференції «Китайська цивілізація: традиції та сучасність» (Київ, Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського, 16 грудня 2010 р.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладені у п’яти публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційної роботи зумовлена тематичною спрямованістю, поставленими завданнями та необхідністю логічного і послідовного викладу матеріалу. Робота складається зі вступу, трьох розділів (десяти підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Текст дисертації викладено на 184 сторінках. Список використаних джерел налічує 380 найменувань українською, російською, англійською мовами та поданий на 41 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «Вступі» обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету і завдання, об’єкт і предмет, окреслено методологічне підґрунтя дослідження, його хронологічні та територіальні рамки, сформульовано основні положення, які становлять наукову новизну, розкрито теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про їх апробацію.

В розділі першому – «Ступінь наукової розробки проблеми, джерельна база та методологічні засади дослідження» проаналізовано основні напрями та підходи до вивчення «тайванської проблеми», обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження. Розділ складається з трьох взаємопов’язаних підрозділів: «Наукові підходи до вивчення політики Тайваню щодо КНР», «Джерельна база дослідження», «Теоретико-методологічні основи дослідження».

У підрозділі 1.1 всі використані в дослідженні наукові праці, присвячені вивченню політики Тайваню щодо КНР, дисертант поділив на 5 груп: 1) наукові дослідження українських дослідників; 2) праці російських тайваністів та китаїстів; 3) аналітичні матеріли західних вчених (включаючи і тих представників азійських країн, які працюють в США); 4) праці тайванських політологів; 5) наукові дослідження представників КНР.

У вітчизняній науці проблематика відносин між Тайванем та Китаєм залишається малодослідженою. Серед науковців, які займаються її розробкою, передусім слід назвати О. Шевчука, М. Тарана, Л. Лещенка, С. Проня, Б. Гончара, В. Стадниченка, В. Голод та інших. Варто також відзначити дослідження С. Ленського та В. Таран, в яких аналізуються концептуальні засади зовнішньої політики КНР, та дослідження Н. Франчук, присвячене політиці США в Східній Азії. Основну увагу українські дослідники приділяють вивченню місця «тайванської проблеми» у військово-стратегічних відносинах між США та КНР та в архітектурі безпеки Східноазійського регіону, що дало їм змогу отримати оригінальні та важливі результати у вивченні еволюції та перспектив вирішення «тайванської проблеми». Однак зазначені дослідники менше уваги звертають на такі важливі фактори розвитку проблеми, як демократизація Тайваню, економічні взаємовідносини між ним та КНР, розвиток окремої тайванської національної ідентичності тощо.

В російській політології проблеми тайвансько-китайських відносин досліджуються ґрунтовніше, що обумовлене наявністю в Росії сильної школи китаїстики, а також безпосередньою зацікавленістю РФ у мирному розвиткові тайвансько-китайських стосунків. Провідним напрямком досліджень «тайванської проблеми» російськими вченими є її розгляд в широкому контексті американо-китайських відносин та загалом американської глобальної політики. Такий підхід характерний для праць Ю. Циганова, А. Богатурова, В. Міхєєва, Г. Зінов’єва, А. Болятко, Ю. Лексютіної, А. Кузьменко та інших. В його рамках основна увага приділяється військово-політичному виміру «тайванської проблеми» та стратегічним відносинам у трикутнику «Вашингтон–Пекін–Тайбей». Такий підхід є занадто однобоким, оскільки, цілком слушно наголошуючи на ролі військово-політичних факторів в еволюції «тайванської проблеми», дослідники нерідко ігнорують не менш важливі внутрішні фактори. Проте з’являються й праці, що виходять за рамки цього традиційного підходу. Йдеться про науковий доробок В. Бурова, Ю. Галеновича, О. Ларіна та інших суспільствознавців, які розширюють діапазон дослідження «тайванської проблеми», зокрема аналізують проблеми ідеологічних підвалин Китайської Республіки, її економічного співробітництва з КНР, питання розвитку тайванського націоналізму тощо.

Вагомий внесок західних вчених у дослідження «тайванської проблеми» відображено і в цій дисертації, адже праці американських та інших дослідників становлять основний масив використаних в ній джерел. Теоретична база дослідження ґрунтується на наукових здобутках таких теоретиків міжнародних відносин, як К Уолтц, С. Уолт, Р. Швелер, Дж. Леві, Т. Пол, М. Бізон, Л. Діттмер, Д. Канг та ін., в працях котрих досліджено широке коло проблем взаємодії держав на міжнародній арені, зокрема й особливо важлива для вивчення тайвансько-китайських відносин проблема вибору стратегій поведінки щодо великих держав малими суб’єктами міжнародних відносин.

Проблему військово-стратегічних відносин у трикутнику «Вашингтон–Пекін–Тайбей» та її роль у формуванні політики Тайваню щодо Китаю ґрунтовно досліджують у своїх працях західні вчені, зокрема йдеться про Р. Буша, Н. Б. Такер, Р. Росса, Т. Крістенсена, Е. Натана. А. Вахмана, Ш. Ріґґер, Д. Хікі, які розкривають структуру зазначеного «трикутника», з’ясовують стратегічні цілі його учасників, вказують на стратегічні фактори формування відносин між Тайванем та Китаєм, що дає змогу охарактеризувати політику Тайбею щодо Пекіна, оцінити її ефективність на різних етапах реалізації та визначити роль США. Загальним висновком цього напрямку досліджень є визнання того факту, що забезпечення de facto незалежного існування Тайваню можливе лише за умови підтримки тайванського уряду Вашингтоном. Роль суто військових факторів в еволюції тайвансько-китайських відносин аналізують Д. Шамбо, М. Свейн, Р. Голмс, У. Мюррей, М. Чейс, Е. Еріксон, В. Міннік. Лейтмотивом їхніх досліджень є стрімка модернізація військового потенціалу КНР та її вплив на еволюцію політики Тайваню щодо Китаю. Зважаючи на те, що Китай нарощує свою перевагу над Тайванем у військовій сфері та при цьому не відмовляється від права на застосування збройної сили для вирішення тайванської проблеми, дослідники визнають, що збереження у політиці Тайваню щодо КНР певних елементів воєнного стримування є життєво необхідним для забезпечення de facto незалежності КР. В багатьох дослідженнях західні вчені розглядають проблеми національної ідентичності Тайваню, вивчення яких дає змогу врахувати внутрішньополітичні чинники формування політики КР щодо Китаю та зрозуміти особливості тайванського погляду на перспективи розвитку взаємовідносин з КНР. З цих позицій проблему розглядають Ш. Ріґґер, Р. Росс, А. Вахман, Л. Діттмер, К. Г’юз, Ґ. Шуберт, які переконані, що, попри зростання національної ідентичності на Тайвані, її вплив на перспективи відносин з КНР залишається незначним, адже тайванські виборці досі віддають перевагу підтриманню status quo у відносинах з КНР і не підтримують ідею незалежності de jure. Аналізу економічних відносин між Тайванем та Китаєм та їхнього впливу на еволюцію «тайванської проблеми» присвячені праці Ш. Ріґґер та Т. Ріда, М. Таннера, К. Саттер, Ґ. Мастела, Т. Кука, Д. С’юріека тощо. Відзначаючи стрімке посилення економічної співпраці між Тайванем та КНР, автори суттєво розходяться в оцінці наслідків економічної взаємозалежності між сторонами Тайванської протоки: від схвалення економічної співпраці як чинника поліпшення тайвансько-китайських відносин до оцінки економічної взаємозалежності як засобу політичного тиску на Тайбей. Втім, дослідники погоджуються, що економічні фактори й надалі будуть досить вагомими чинниками у формуванні політики Тайваню щодо КНР, стимулюючи зближення між сторонами Протоки.

Для розкриття теми дисертації автором використовувалися праці тайванських авторів, опубліковані в англо- та російськомовних журналах, збірниках та монографіях. Тайванські дослідники, такі як Ф. Ян, Дж. Цай, Ю. Чжу, чимало уваги приділяють динаміці відносин у трикутнику «Вашингтон–Пекін–Тайбей». Такі аспекти тайвансько-китайських відносин, як розвиток національної ідентичності на Тайвані, зростання економічної взаємозалежності та її наслідки для еволюції політики Тайваню щодо КНР, досліджуються у працях Ю. Ву, Ю. Чжу, Ц. Су, Ч. Вана тощо.

Автором також було проаналізовано опубліковані англійською мовою праці китайських науковців, присвячені «тайванської проблеми». Характерною особливістю наукового доробку китайських авторів є загалом безальтернативне слідування в руслі позиції офіційного Пекіна у трактуванні тайванської проблеми. Втім, зустрічаються прояви певного плюралізму в аналізі конкретних проблем у відносинах між берегами Тайванської протоки. Так, якщо Г. Пен вважає, що КНР має бути жорсткою і послідовною в обстоюванні свого права на застосування сили проти Тайваню, то такі дослідники, як С. Чжао та Ц. Хуан покладають надії на «м’яку силу», економічну інтеграцію та гуманітарні зв’язки як інструменти досягнення політичного об’єднання.

У підрозділі 1.2 здійснено аналіз джерельної бази дослідження. Опрацьовано широке коло джерел різного типу, які можна поділити на такі групи:

  •  теоретичні праці у вигляді монографічних досліджень та журнальних статей;
  •  офіційні документи стосовно тайванської проблеми з Китайської Республіки, Китаю та США, включаючи інтерв’ю, виступи і заяви президентів КР та КНР та інших високопосадовців;
  •  оглядові і спеціальні праці з «тайванської проблеми» та її окремих аспектів;
  •  матеріали провідних періодичних видань Тайваню, а також матеріали он-лайн версій періодичних видань США та КНР;
  •  статистичні матеріали та результати опитувань громадської думки на Тайвані.

У підрозділі 1.3 розглянуто теоретико-методологічні основи дослідження, його концепція та методи аналізу, що були використані під час опрацювання теми.

Методологічною основою дисертаційної роботи є неореалістична парадигма міжнародних відносин, за якою держави вважаються головними акторами у системі міжнародних відносин, міжнародні відносини визнаються анархічними та робиться наголос на силі як ключовому показнику могутності держав. Згідно з неореалістичним поглядом на міжнародні відносини, найвищою цінністю держави є забезпечення безпеки шляхом зміцнення оборонного потенціалу або вступу в союз з іншими державами. Використання такого підходу фактично означає визнання Тайваню як самостійного суб’єкта міжнародних відносин навіть попри його неоднозначний статус на міжнародній арені. В рамках неореалістичного підходу однією з найбільш впливових є концепція «балансу загроз» американського вченого С. Уолта, згідно з якою держави обирають один з двох можливих варіантів поведінки щодо інших держав на міжнародній арені – балансування або пристосування – залежно від того, чи вбачають вони в інших державах джерело загрози для своєї безпеки. Концепція С. Уолта, попри свою впливовість і значущість, не позбавлена й певних недоліків. Аналіз критичних зауважень на адресу цієї концепції показав, що вона загалом не придатна для дослідження відносин між Тайванем та Китаєм та взагалі міжнародних відносин в постбіполярну епоху, що зумовило необхідність застосування альтернативних концепцій. В роботі для аналізу політики КР щодо КНР пропонується застосувати концепцію хеджування – стратегії мінімізації ризиків та максимізації вигід. Концепція хеджування була привнесена в теорію міжнародних відносин для позначення альтернативних балансуванню та пристосуванню стратегій, причому не тільки у випадку малих держав, але також й великих. Сам термін «хеджування» походить з фінансової сфери, де він означає стратегію керування ризиками для обмеження чи компенсації ймовірності втрат від коливання цін на товари, валюти або цінні папери. Хеджування використовує різноманітні техніки, але, в принципі, передбачає зайняття однотипних, але різноспрямованих позицій на двох різних ринках. В дисертації хеджування визначене як така поведінка або стратегія держави, за якої ця держава в ситуації невизначеності намагається мінімізувати ризики та максимізувати вигоди, переслідуючи політичні цілі, що мають взаємонейтралізуючий ефект.

Основними методами, використаними у дослідженні, є: системний, порівняльний, історичний, хронологічний, аналізу та синтезу, описовий та кількісні методи. Застосування цих методів дало змогу якомога повніше забезпечити об’єктивність, неупередженість та наукову достовірність дослідження.

В розділі другому – «Розвиток політики Тайваню щодо КНР» проаналізована еволюція підходів Тайваню до відносин з Китаєм з 1949 р. до 2010 р. Розділ складається з чотирьох підрозділів, кожен з яких присвячений тайванській політиці щодо КНР в різні історичні періоди.

Підрозділ 2.1. «Політика Тайваню щодо КНР під час «холодної війни» присвячений розкриттю основних складових політики Тайваню щодо КНР від витоків «тайванської проблеми» до 1987 р., коли були започатковані перші контакти між сторонами Протоки. Наголошується, що у зв’язку з антагоністичним неприйняттям комуністичного режиму стратегія Тайбея щодо Пекіну в цей період являла собою безкомпромісне балансування, що мало як внутрішній компонент (високий рівень мобілізації суспільства, інститут надзвичайного стану, високий рівень військових витрат), так і зовнішній (військово-політичний союз зі США). Головною метою політики КР в цей період було відновлення влади Гоміньдану (Націоналістичної партії) на території материкового Китаю. Обидві сторони не визнавали одна одну і перебували у стані дипломатичної та військової ворожнечі, що кілька разів призводило до серйозних збройних зіткнень.

У підрозділі 2.2. «Політика Тайваню щодо Китаю за президента Лі Денхуея (1988–2000 рр.)» аналізуються зміни, що відбулися у підході КР до стосунків з КНР за президента Лі Денхуея, чиє правління припало на період кардинальних змін як у міжнародній системі, так і у внутрішньополітичному житті КР та КНР. У відповідь на нові реалії міжнародних відносин Тайвань починає застосовувати щодо Китаю більш відкриту політику, в якій помітними стають елементи пристосування в ідеологічній та економічній сферах та збереження балансувальної поведінки у військовій сфері. На основі принципу «одного Китаю» створюється нормативна та інституційна база для налагодження відносин з КНР, стрімко розвивається економічне співробітництво між сторонами Протоки. Однак, попри формальну прихильність президента Лі Денхуея до ідеї об’єднання на основі принципу «одного Китаю», його реальні кроки були зумовлені, насамперед, потребами здобуття та утримання влади і спрямовані на розширення міжнародного простору Тайваню та на здобуття ним незалежності de jure. Політика президента Лі Денхуея щодо КНР характеризувалася непослідовністю, а її наслідки для Тайваню були загалом негативними, оскільки зволікання з проведенням переговорів призвело до послаблення переговорної позиції та до погіршення стану безпеки Тайваню.

У підрозділі 2.3. «Політика конфронтації за президента Чень Шуй-бяня (2000–2008 рр.)» розглядається еволюція тайванської політики щодо КНР у роки правління представника Демократичної прогресивної партії (ДПП) Чень Шуй-бяня, прибічника незалежності Тайваню. Незважаючи на примирливі жести з його боку на початку каденції, надалі зусилля президента були спрямовані на здобуття Тайванем незалежності de jure та на формування на острові окремої, некитайської, ідентичності. Провокаційні кроки президента КР спричинили негативну реакцію не тільки у Пекіні, а й у Вашингтоні, де вважали, що політика здобуття незалежності, яку проводив Чень Шуй-бянь, створює для США ризик бути втягнутими у небажаний конфлікт з КНР. Втім, в економічній сфері президентство Чень Шуй-бяня було позначене певною лібералізацією, що дало можливість тайвансько-китайським економічним стосункам й надалі розвиватися прискореними темпами. Отже, в політиці Тайваню щодо Китаю у 2000–2008 рр. дещо парадоксальним чином поєднувалися конфронтаційне балансування у військовій та ідеологічній сферах та обережне пристосування в економічній.

У підрозділі 2.4. «Прагматизація відносин з КНР за президента Ма Ін-цзю (з 2008 р.)» аналізуються зміни у стратегії Тайваню щодо КНР. Цей період відзначається спробами налагодити більш прагматичні та доброзичливі відносини з КНР. Основою нової політики КР стала відмова від односторонніх змін у status quo та визнання принципу «одного Китаю» у тому вигляді, в якому він зафіксований в Конституції КР. Наслідками таких дій Ма Ін-цзю стали істотне поліпшення у тайвансько-китайських відносинах та суттєві вигоди для економіки і безпеки Тайваню. В економічній сфері тенденція до дедалі більшої лібералізації торгівельних та інвестиційних відносин знайшла відображення, зокрема, в укладенні в червні 2010 р. Рамкової угоди про економічну співпрацю між Тайванем та КНР. На міжнародній арені поліпшення стосунків з Китаєм сприяло здобуттю Тайванем статусу спостерігача у Всесвітній Асамблеї з питань охорони здоров’я (керівному органі ВООЗ). Ма Ін-цзю вдалося також відновити довіру у відносинах зі США, що, зокрема, дало змогу поновити постачання американського озброєння Тайваню. Загалом політика президента Ма Ін-цзю щодо КНР є балансуванням тільки тією мірою, якою вона стосується підтримання достатнього рівня оборони КР та її de facto незалежності. В інших сферах Тайвань намагається пристосуватися до КНР як з метою зміцнення власної безпеки, так і з метою здобути вигоди від поліпшення стосунків з Китаєм.

Розділ третій – «Стратегія мінімізації ризиків та максимізації вигід (хеджування) в політиці Тайваню щодо КНР» присвячений аналізові політики Тайваню щодо КНР, насамперед, в період 2008-2010 рр.

У підрозілі 3.1. «Критичний аналіз концепції балансування/пристосування на прикладі тайвансько-китайських відносин» на основі аналізу основних положень теорії С. Уолта про балансування/підкорення підтверджуються припущення про те, що політика Тайваню щодо КНР не є ані балансуванням, ані пристосуванням в чистому вигляді. З одного боку гіпотеза американського науковця про загрози як головні чинники балансувальної поведінки виявилась слушною в її застосуванні до тайвансько-китайських відносин, з іншого, факти наявності в політиці КР щодо КНР елементів пристосування теорія С. Уолта пояснити неспроможна. Відповідно, була спростована ідея про жорстку протилежність балансування та пристосування як державних стратегій і підтверджена теза про те, що в політиці Тайваню щодо Китаю поєднані елементи як балансування, так і пристосування, що дає підстави охарактеризувати цю політику як хеджування.

В підрозділі 3.2. «Політика хеджування президента Ма Ін-цзю щодо Китаю» міститься аналіз ключових елементів стратегії хеджування Тайваню та розкриваються причини, що зумовили обрання Тайванем саме цієї стратегії як основи своєї політики щодо КНР. Такими причинами, на думку дисертанта, є: 1) хибність політики чистого балансування проти Китаю; 2) зростання нерівності у могутності КНР і Тайваню; 3) послаблення підтримки Тайваню з боку США; 4) пошук вигід від пристосування до позиції Китаю в тайванському питані; 5) намагання посилити внутрішню та зовнішню легітимність влади тайванського уряду; 6) зменшення войовничості КНР у ставленні до Тайваню; 7) переоцінка тайванським урядом поняття «безпека».

У підрозділі 3.3. «Перспективи політики Тайваню щодо КНР» аналізуються перспективи втілення урядом КР стратегії хеджування. Визначено ключові фактори, які впливатимуть на динаміку та характер взаємовідносин між сторонами Тайванської протоки, та їхній вплив на майбутнє хеджувальної стратегії Тайваню. Характер політики КР щодо КНР, а, отже, й майбутнє тайвансько-китайських відносин, залежатиме від таких основних факторів: 1) ставлення Китаю до status quo у Тайванський протоці; 2) поглиблення економічного співробітництва між берегами Тайванської протоки; 3) розвиток демократії та національної ідентичності на Тайвані; 4) військово-стратегічний баланс у Протоці. Показано, що дія цих факторів є різноспрямованою, адже, якщо поглиблення економічної співпраці та зміни у військовому балансі в Тайванській протоці на користь Китаю сприяють тому, що Тайбей намагається пристосуватися до КНР, то такі фактори, як розвиток тайванської національної ідентичності та відновлення американо-тайванського військового співробітництва, свідчать про збереження в політиці Тайваню щодо Китаю певних елементів балансувальної поведінки. Робиться висновок, що сукупний вплив зазначених вище факторів сприяє тому, що хеджування й надалі залишатиметься оптимальною для Тайваню стратегією у відносинах з КНР.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження автор дійшов таких висновків:

1. Критичний розгляд основних теоретичних підходів до вивчення взаємодії акторів на міжнародній арені і, зокрема, теорії С. Уолта про баланс загроз та про балансування та пристосування як дві типові поведінки держав на міжнародній арені, викрив певні недоліки цих концепцій. По-перше, гіпотези американського науковця не підкріплені теоретичними інструментами для градації балансування і пристосування за інтенсивністю. По-друге, аналіз показав, що жорстка дихотомія теорії балансування/пристосування не відповідає реаліям міжнародних відносин. По-третє, твердження С. Уолта про причини пристосування не є переконливим – держави часто вдаютьcя до пристосування не тільки і не стільки тому, що відчувають загрозу з боку інших держав, а тому, що намагаються отримати від них економічні та політичні вигоди. По-четверте, фокусування виключно на питаннях військової безпеки та формування альянсів звужує можливості для аналізу, оскільки балансування можливе також в економічній, дипломатичній, ідеологічній площинах тощо. По-п’яте, теорія С. Уолта статична і не передбачає аналізу переходів від одного типу стратегії до іншого. На відміну від теорії С. Уолта, концепція мінімізації ризиків та максимізації вигід, або ж хеджування, позбавлена зазначених вище недоліків. Концепція хеджування, запозичена з фінансової сфери, стає дедалі більш популярною як альтернатива жорстко дихотомічній теорії «балансування/пристосування», адже хеджування припускає, що держава може водночас використовувати різноспрямовані стратегії з метою здобуття вигід від сильних сторін цих стратегій та для того, щоб зберігати свободу стратегічного маневру на міжнародній арені. Крім того, на відміну від більшості неореаілістських підходів, концепція хеджування не обмежується в аналізі поведінки суб’єктів міжнародних відносин лише військово-стратегічними факторами і дозволяє несуперечливо поєднати в межах одного теоретичного конструкту безпекові, економічні та внутрішньополітичні фактори в стратегії держав на міжнародній арені.

2. Політика Тайваню щодо КНР не є статичною і постійно зазнає змін під дією як зовнішньополітичних, так і внутрішньополітичних факторів. Перший її етап (19401980-ті рр.) слід охарактеризувати як спробу безкомпромісного балансування з боку Тайваню, за якого сторони перебували в стані ворожнечі, а зв’язки між ними були фактично відсутні. На другому етапі (1990-ті рр.) в тайвансько-китайських відносинах відбулися суттєві зміни: між сторонами розпочалися неофіційний діалог, економічне співробітництво та гуманітарні контакти, що свідчило про перехід Тайваню до м’якшої форми балансування. В політиці КР в цей період помітні спроби пристосування до зростаючого Китаю, які, втім, були відкинуті в результаті дії внутрішньополітичних факторів та помилкового переконання у тривалому збереженні Тайванем суттєвої переваги над КНР у національній могутності. На третьому етапі (20002008 рр.) попри те, що президентом КР був представник Демократичної прогресивної партії (ДПП) Чень Шуй-бянь, тенденція до пристосування до Китаю була продовжена, особливо в економічній сфері. Водночас, суперечливі зусилля Чень Шуй-бяня, спрямовані на розвиток тайванської ідентичності та досягнення островом незалежності de jure, погіршили середовище безпеки та економічне становище Тайваню. Четвертий етап політики Тайваню щодо КНР розпочався з обрання у 2008 р. президентом КР представника ГМД (Гоміньдану) Ма Ін-цзю. Його політика позбавлена провокаційності, властивої діям Чень Шуй-бяня, і ще більшою мірою демонструє тенденцію пристосування Тайваню до зростаючого Китаю. Дії президента КР Ма Ін-цзю, спрямовані на заспокоєння Китаю і створення передумов для прагматичного діалогу з ним, включають, зокрема, проголошення принципу «ні незалежності, ні об’єднанню, ні застосуванню сили», повернення до «консенсусу 1992 р.», тобто принципу «одного Китаю» із застереженням, що кожна сторона залишає за собою право на власну інтерпретацію цього принципу, тощо. Результатом цих кроків стало відновлення переговорів між Фондом обмінів через Протоку (СЕФ) та Асоціацією відносин між берегами Тайванської протоки (АРАТС) – напівофіційними організаціями, покликаними бути інструментами для комунікації між урядами КНР та Тайваню, а також відкриття прямого сполучення між сторонами Тайванської протоки, запрошення Тайваню брати участь у роботі Всесвітньої Асамблеї з охорони здоров’я (керівного органу Всесвітньої Організації з охорони здоров’я) та підписання Рамкової угоди про економічну співпрацю між сторонами Тайванської протоки. Отже, Тайвань в короткий строк здобув суттєві вигоди від пристосування до КНР. З іншого боку, Тайбею вдалося відновити дружні відносини з США та домогтися від Вашингтону поновлення практики регулярних закупівель сучасного озброєння. Такі дії складають балансувальний елемент стратегії Тайваню і мають забезпечувати позиції Тайваню в майбутніх переговорах з КНР щодо укладення мирної угоди. В такий спосіб Тайвань намагається мінімізувати ризики, які виникають внаслідок зростання могутності Китаю.

3. Критичний аналіз основних положень теорії балансування/підкорення на основі фактологічного матеріалу з еволюції тайванської політики щодо КНР доводить, що ця політика не є ані балансуванням в чистому вигляді, ані пристосуванням. Визначені С. Уолтом в рамках концепції «балансу загроз» можливі причини балансувальної поведінки переконливо пояснюють наявність елементів балансування в тайванській політиці щодо Китаю, адже КНР безперечно становить загрозу для безпеки КР. Проте розвиток політики Тайваню щодо Китаю, особливо в 2008–2010 рр., не дозволяє однозначно класифікувати її як балансування. В свою чергу, визначені С. Уолтом можливі причини для пристосування не можуть пояснити присутності в політиці Тайваню очевидних проявів тенденції до зближення з КНР в ідеологічній та економічній сферах. Слід припустити, що Тайвань застосовує елементи пристосування у своїй політиці щодо Китаю не тільки і не стільки тому, що відчуває загрозу з боку Китаю, а тому, що намагається отримати від нього економічні та політичні вигоди. Виходячи з цього, варто відкинути дихотомічний підхід С. Уолта, як такий, що не здатний пояснити складні колізії тайвансько-китайських стосунків, та визнати, що в тайванській політиці щодо КНР поєднуються прояви як балансування, так і пристосування, що дозволяє, враховуючи геополітичну ситуацію в регіоні Східної Азії, характеризувати цю політику як хеджування.

4. Вибір Тайванем стратегії хеджування є наслідком ситуації стратегічної невизначеності в регіоні Східної Азії і, зокрема, невизначеності щодо потенційних наслідків зростання Китаю. Для Тайваню ця невизначеність є особливо загрозливою, адже КНР послідовно намагається втілити в життя власне бачення принципу «одного Китаю», не визнаючи легітимність тайванського уряду та послідовно наполягаючи на праві застосування сили для вирішення тайванської проблеми. Цим обумовлене збереження в політиці Тайваню щодо КНР певних елементів балансувальної поведінки, особливо у військовій сфері. Щодо елементів пристосування в політиці Ма Ін-цзю щодо Китаю, то їхня поява пояснюється такими обставинами: 1) невдачею політики «чистого» балансування; 2) зростанням розриву в сукупній силі між Китаєм і Тайванем; 3) послабленням оборонних зобов’язань з боку США; 4) бажанням здобути вигоди від зближення з КНР; 5) прагненням тайванського уряду зміцнити свою внутрішньо- та зовнішньополітичну легітимність; 6) зменшенням войовничості КНР у ставленні до Тайваню; 7) переоцінкою тайванськими лідерами поняття «безпека». Отже, стратегія хеджування Тайваню означає, що у своїй політиці щодо КНР він поєднує певні елементи як балансування, так і пристосування. Сутність хеджування проявляється, таким чином, у прагненні за рахунок певних поступок, зокрема в питанні «одного Китаю», здобути реальні вигоди від Китаю в економічній та дипломатичній площинах (максимізація вигід), водночас зберігаючи достатній оборонний потенціал як гарантію політичної автономності за рахунок модернізації збройних сил та підтримки тісних відносин з США (мінімізація ризиків). Логіка політики хеджування Тайваню є зрозумілою – вона дає змогу підтримувати всебічні й взаємовигідні економічні контакти з КНР та рештою країн регіону, вирішуючи водночас проблему невизначеності та побоювань, яку спричинює зростання Китаю. Отже, хеджування є прагматичним вибором для Тайваню за умов, коли КНР, підриваючи гегемонію США в регіоні, стає центром військово-політичної могутності та двигуном економічного розвитку в Східній Азії.

5. Визначено, що найбільш важливими факторами, які обумовлюють зміни в політиці Тайваню щодо КНР, є розвиток тайванської національної ідентичності, військово-стратегічний баланс у Тайванській протоці, економічна інтеграція та ставлення КНР до перспектив об’єднання. Аналіз цих ключових факторів дає підстави припускати, що для Тайваню стратегія хеджування ще тривалий час залишатиметься найбільш прийнятним і прагматичним підходом до відносин з КНР. Дія зазначених вище факторів є різноспрямованою, а отже, об’єктивно сприяє проведенню Тайванем подвійної політики максимізації вигід та мінімізації ризиків щодо зростаючого Китаю. Повернення до «чистого» балансування матиме негативні наслідки для економіки та міжнародних позицій Тайваню, однак і стратегія «чистого» пристосування, якщо її розуміти як об’єднання з КНР в тій чи іншій формі, не здається ймовірною, адже існує сильна внутрішньополітична та міжнародна підтримка існуванню de facto незалежного Тайваню. Яких саме форм набуде політика Тайваню щодо КНР в майбутньому залежатиме від складної, багаторівневої взаємодії цілої низки внутрішньополітичних та зовнішньополітичних факторів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Білак П. Проблеми представництва Тайваню в міжнародних організаціях / Павло Білак // Наукові записки НаУКМА. – 2006. – Т. 57. Політичні науки. – С. 65–70.

2. Білак П. Демократизація Тайваню та її вплив на перспективи розв’язання «тайванської проблеми» / Павло Білак // Наукові записки НаУКМА. – 2007. – Т. 69. Політичні науки. – С. 53–58.

3. Білак П. Тайванський націоналізм: його характер і причини виникнення / Павло Білак // Політичний менеджмент. – 2007. – № 2. – С. 164–175.

4. Білак П. Надія на примирення: новий етап у тайвансько-китайських стосунках / Павло Білак // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Науки : економіка, політологія, історія. – 2009. – № 18 (96). – С. 151–159.

5. Білак П. Теоретичне осмислення нового етапу в тайвансько-китайських стосунках / Павло Білак // Наукові записки НаУКМА. – 2009. – Т. 95. Політичні науки. – С. 65–68.


АНОТАЦІЯ

Білак П. П. Еволюція політики Тайваню щодо КНР.  Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. – Інститут світової економіки і міжнародних відносин. – Київ, 2011.

В дисертації досліджені еволюція, сучасний стан та перспективи політики Тайваню щодо Китаю. Показана нездатність класичної неореалістської концепції балансування/пристосування дати об’єктивне пояснення особливостей тайвансько-китайських відносин. Натомість, автор пропонує концепцію «хеджування» – здійснення державою стратегії, спрямованої, з одного боку, на максимізацію вигід, а з іншого – на мінімізацію можливих ризиків.

Розглянута еволюція політики Тайваню щодо Китаю, при цьому особлива увага приділена президентству Ма Ін-цзю (з 2008 р.). Проаналізовані причини вибору КР стратегії хеджування як основного інструменту політики щодо КНР, показані конкретні прояви реалізації цієї стратегії та перспективи її розвитку. Визначені фактори, що впливають на здійснення стратегії хеджування, робиться висновок, що в умовах зростання могутності Китаю хеджування є найбільш реалістичною та прагматичною стратегією для Тайваню у взаємовідносинах з Китаєм.

Ключові слова: політика Тайваню щодо КНР, «тайванська проблема», тайвансько-китайські відносини, хеджування, балансування, пристосування, національна стратегія.

АННОТАЦИЯ

Билак П. П. Эволюция политики Тайваня в отношении КНР. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 – политические проблемы международных систем и глобального развития. – Институт мировой экономики и международных отношений. – Киев, 2011.

В диссертации исследованы эволюция, современное состояние и перспективы политики Тайваня в отношении КНР. Показана неспособность классической неореалистской концепции балансирования/подчинения дать объективное объяснение особенностям тайваньско-китайских отношений. Взамен автор предлагает концепцию «хеджирования» – осуществления государством стратегии, направленной, с одной стороны, на максимизацию выгод, а с другой – на минимизацию возможных рисков.

Рассмотрена эволюция политики Тайваня в отношении КНР, при этом особое внимание уделено президентству Ма Ин-цзю (с 2008 г.). Проанализированы причины выбора КР стратегии хеджирования как основного инструмента политики в отношении КНР, показаны конкретные проявления реализации этой стратегии и перспективы ее развития. Определены факторы, влияющие на проведение Тайванем стратегии хеджирования, делается вывод, что в условиях роста мощи Китая хеджирование является наиболее реалистичной и прагматической стратегией для Тайваня во взаимоотношениях с Китаем.

Ключевые слова: политика Тайваня в отношении КНР; «тайваньская проблема», тайваньско-китайские отношения, хеджирование, балансирование, подчинение, национальная стратегия.

SUMMARY

Bilak P. The Evolution of Taiwan’s Mainland China Policy.  Manusript.

Thesis for the candidate of political sciences degree in the specialty 23.00.04  political problems of international systems and global development.  Institute of World Economy and International Relations.  Kyiv, 2011.

The thesis investigates the evolution, the current stage and the prospects of Taiwan’s mainland China policy from the viewpoint of neorealist paradigm of international relations theory. The thesis demonstrates that classic neorealist balancing/bandwagoning dichotomy is not an appropriate research approach to the study of cross-Strait relations between Taiwan and China. Therefore, the author introduces and clarifies the theoretical concept of hedging which refers to a state’s two-pronged strategies aimed at maximizing returns and minimizing risks from interaction with other states on the international arena. The author claims that this concept is more appropriate for the analysis and explanation of Taiwan’s strategy toward China.

The historical evolution of Taiwan’s mainland China policy from uncompromised balancing to a softer approach combining elements of both balancing and bandwagoning is investigated. Primary attention is paid to the analysis of Taiwan’s mainland policy under Ma Ying-jeou administration (since 2008) in different realms. Thorough study of Ma Ying-jeou’s mainland China policy gives enough reasons to qualify it as hedging aimed at receiving substantial gains by establishing closer and more pragmatic ties with China and at minimizing risks posed by China’s growth by maintaining close military ties with the U.S. Having identified Taiwan’s strategy toward China as hedging, the thesis goes on with the analysis of probable reasons, particular manifestations and future prospects of Taiwan’s hedging strategy. Possible factors shaping the evolution of Taiwan’s hedging strategy are identified and their relative impact evaluated. The thesis concludes that under the circumstances of growing China’s influence in the East Asia region the strategy of hedging appears to be the most feasible and pragmatic choice for Taiwan in its relations with China.

Key words: Taiwan’s mainland China policy; “Taiwan problem”; cross-Strait relations; hedging; balancing; bandwagoning; national strategy.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

25731. Многоканальные системы связи. Общие понятия и обобщённая структурная схема многоканальной системы связи 78.86 KB
  Многоканальные системы связи. Общие понятия и обобщённая структурная схема многоканальной системы связи. Многоканальные системы связи – это системы связи позволяющие передавать по одной линии связи большое число независимых сообщений т. Для унификации многоканальных систем связи за основной или стандартный канал принимают канал тональной частоты канал ТЧ обеспечивающий передачу сообщений с эффективно передаваемой полосой частот 3003400 Гц соответствующей основному спектру телефонного сигнала.
25732. Спутниковые системы связи. Классификация ИСЗ по особенностям орбиты. Спутниковые службы в системах связи 15.05 KB
  Классификация ИСЗ по особенностям орбиты. Использование ИСЗ позволяет резко повысить дальность радиосвязи тк ретранслятор располагается высоко над Землей. 3 основных вида ИСЗ: ИСЗ на высокой эллиптической орбите ВЭО ИСХ на геостационарной орбите ГЭО ИСЗ на низковысотной орбите НВО ВЭО Спутники типа молния с периодом обращения 12 часов наклоном орбиты 63 градуса высотой апогея над северным полушарием 40 тыс. В области апогея скорость движения ИСЗ замедляется и обеспечивается радиовидимость 68 часов.
25733. Распространение декаметровых волн 37.72 KB
  К диапазону KB декаметровые волны относят радиоволны с длиной волны от 100 до 10м. В отличие от более коротких волн которые распространяются земной волной декаметровые волны распространяются в основном путем отражении от ионосферы. Радиус действия земной волны в диапазоне коротких волн сравнительно невелик и при обычно используемых мощностях передатчиков не превышает нескольких десятков километров. Но короткие волны могут распространяться на многие тысячи километров путем многократных последовательных отражений от ионосферы и Земли и...
25734. Взаимодействие уровней модели OSI 23.42 KB
  Каждый уровень модели OSI выполняет определенную задачу в процессе передачи данных по сети. Уровень 7 Applicayion layer A Прикладной Ур. Каждый уровень компьютераотправителя взаимодействует с таким же уровнем компьютераполучателя как будто он связан напрямую. Каждый уровень модели выполняет свою функцию.
25735. Каналы связи. Классификация каналов связи. Параметры каналов связи. Условие передачи сигнала по каналу связи 287 KB
  Канал связи — система технических средств и среда распространения сигналов для передачи сообщений (не только данных) от источника к получателю (и наоборот). Канал связи, понимаемый в узком смысле (тракт связи), представляет только физическую среду распространения сигналов, например, физическую линию связи.
25737. Рынок современной прессы 34.17 KB
  газет порядка 18 тыс. Преобладающим товаром и основным информационным носителем на рынке российской периодики как и прежде остаются газеты общий тираж которых в 2005 году составил 8 млрд 312 млн экз. из которых 29 млрд приходится на долю общероссийских газет. В отличие от газет подавляющее большинство журналов 916 наименований и 98 совокупного годового тиража приходится на Москву и СанктПетербург.
25738. Законодательство в сфере журналистики. Закон о СМИ 25.88 KB
  Право на получение информации одновременно означает обязанность государственных органов и органов местного самоуправления всех властных и общественных структур дать ответ на обращение к ним гражданина. Право производить и распространять информацию представляет собой творческий процесс по созданию информации в любой форме от книги до сигналов в космические дали и свободному ее распространению в том числе с помощью различных технических средств. Недопустимость идеологической ангажированности средств массовой информации закреплена в статье...
25739. Журналистское произведение как текст – жанровые разновидности 29.76 KB
  В прессе предлагают разделять тексты на 5 групп: оперативноновостные заметка оперативноисследовательские интервью репортажи отчеты исследовательсконовостные комментарий рецензия корреспонденция исследовательские статья письмо обозрение исследовательскообразные очерк фельетон. Информационные новость заметка интервью репортаж отчет реплика Аналитические корреспонденция статья комментарии рецензия обозрение Художественнопублицистические очерк зарисовка эссе сатирические жанры – памфлет...