68436

СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ. ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТИ УПРАВЛІННЯ

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Підприємці зацікавлені у використанні досліджень і надбань цієї науки оскільки вони дозволяють досягнути стрункої побудови організації знизити трудомісткість управлінських робіт оптимізувати чисельність працівників апарату управління та зосередити роботу усіх працівників на досягненні поставлених цілей.

Украинкский

2014-09-22

352.5 KB

1 чел.

ТЕМА 1. СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ. ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОБЄКТИ УПРАВЛІННЯ.

  1.   Сутність і значення менеджменту

Предмет, обєкт і субєкт менеджменту

Ринковий тип господарювання у розвинутих країнах, що здійснюється на базі індустріальної організації виробництва, став відповідною економічною основою для формування і розвитку менеджменту. Його значимість оцінили та усвідомили ще на початку  XX ст. Вже тоді було очевидно, що ця діяльність претворилася на професію. Перший вибух інтересу до менеджменту як науки відзначений у 1911р. (книга Ф.Тейлора „Принципи наукового управління”). З того часу Фредерік Тейлор вважається основоположником наукового менеджменту.

З приходом та розвитком ринкових відносин в Україні менеджмент активно проникає і на вітчизняні підприємства. Нова система господарювання, яка формується в умовах переходу вітчизняної економіки до ринку, потребує спеціалістів у галузі сучасного менеджменту. Суспільству потрібні люди, які вміють аргументовано відстояти свої ідеї, взяти на себе ініціативи, мають лідерські якості, йдуть на розумний ризик і ведуть за собою інших.

Підприємці зацікавлені у використанні досліджень і надбань цієї науки, оскільки вони дозволяють досягнути стрункої побудови організації, знизити трудомісткість управлінських робіт, оптимізувати чисельність працівників апарату управління та зосередити роботу усіх працівників на досягненні поставлених цілей. Тільки добре підготовлений менеджер, який володіє широкими знаннями у сфері сучасної економіки, основами інформаційних та комп’ютерних технологій, технікою ділового спілкування з вітчизняними та зарубіжними партнерами може забезпечити успіх та розвиток організації.

Вивчення науки про менеджмент є обов’язковою складовою підготовки фахівців економічних спеціальностей у всьому світі. Слід відзначити, що підготовка і формування менеджера у різних країнах схожі і за змістом, і за методами організації навчання. Система підготовки менеджерів в Україні сьогодні дещо відрізняється від світової, але теж послідовно наближається до цих вимог, про що свідчить Болонський вектор освітньої інтеграції.

 Предметом вивчення науки про менеджмент є теоретичні засади управлінської діяльності; практика управління організаціями та проектування систем менеджменту, тобто формування взаємопов’язаних та взаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи на керовану.

 Об’єктом вивчення менеджменту є процес управління виробничо-господарською діяльністю організацій, окремі підприємці і трудові колективи, які мають форму підприємств, об’єднань, товариств тощо.

Суб’єктами вивчення менеджменту є працівники керуючої та керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, а також взаємозв’язки в системі менеджменту.

Категорії „управління” і „менеджмент”

Термін „менеджмент” з’явився у нас відносно недавно і у літературі він часто ототожнюється із поняттям „управління”. „Manage” – управляти, Manus (лат.) – рука. У загальному змісті — це терміни-аналоги, але існують певні відмінності в тлумаченні й застосуванні цих визначень.

По-перше, використовуючи поняття «менеджмент», мають на увазі фігуру менеджера — людину, суб'єкта управління, що діє у певній організації. Якщо ж мова йде про знеособлену систему управління (з невизначеною особистістю), здебільшого застосовується термін «адміністрування».

По-друге, коли вживають термін «менеджер», мають на увазі професійного управлінця, а не просто інженера чи економіста, що займається управлінням.

Термін „менеджмент” застосовується до будь-яких типів організацій, крім державних органів різного рівня. Тут вживають термін «public administration» державне управління.

Управління – це цілеспрямована на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку із певними обставинами.

 Менеджмент – це частковий випадок управління, який являє собою цілеспрямовану дію на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання ними поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

На сьогодні існує понад п’ятдесят визначень цього терміну. Так,  Оксфордський словник дає такі його визначення:

  •  спосіб, манера спілкування із людьми;
  •  влада і мистецтво управління;
  •  вміння і адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату;
  •  органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.

Найчастіше менеджмент розглядається як сукупність діяльності за умов ринкової економіки, пов’язаної з керівництвом людьми, умілим використанням їх праці, інтелектуальних здібностей, розробкою планів, визначенням не лише того, що і коли робити, як й як саме і хто буде це виконувати.

Нерідко менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

Менеджмент також можна розглядати як систему, яка складається із певних елементів: функції, методи, кадри, структура управління, техніка і технологія управління, інформація у менеджменті, кожен з яких впливає на її функціонування.

     Зрештою, менеджмент — як похідна від «менеджер», це певна категорія людей, соціальний прошарок тих, хто реалізує, здійснює на практиці керівну роботу.

     Американські підручники здебільшого пропонують таке чи подібне до нього визначення: "Менеджмент” — це процес оптимізації людських, матеріальних і фінансових ресурсів для досягнення організаційних цілей".

У 30-х роках ХХ-го століття ця діяльність остаточно перетворюється у професію, галузь знань — у самостійну дисципліну, а соціальний прошарок — у впливову суспільну силу.

     У спрощеному вигляді менеджмент – це вміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей.

     Поняття менеджменту часто пов'язане з поняттям бізнесу. У недалекому минулому в колишньому СРСР термін «бізнес» визначали як людську діяльність, що переслідує єдину мету — наживу. Іноземні видання (термінологічні словники й довідники) вкладають у це поняття дещо інший зміст — незалежна комерційна діяльність людини, що виступає для неї як спосіб існування. А квінтесенція бізнесу, його суть, на їх думку, полягає в етично наповненій економічній активності людей по виробництву товарів (продукції, робіт, послуг), які мають корисні для споживача якості.

     Бізнес — це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг. Управління бізнесом - це управління комерційними, господарськими організаціями.  Менеджмент реалізує процес управління різними об’єктами, наприклад, управління тим же бізнесом, наукою, культурою тощо.

 Підприємництво — господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання (економічної поведінки), якому притаманне новаторство, пошук ефективних способів використання ресурсів, активність та прагнення до нових перспектив, можливостей, творче ставлення до ризику.

Доречним буде і таке визначення: "Підприємництво — це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної, технічної та технологічної творчості й новаторства".

Ми будемо розглядати менеджмент з функціональної точки зору, тобто як процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, спрямований на забезпечення формування та досягнення цілей організації.

У сучасній літературі розглядають такі його види: фінансовий, операційний (виробничий), стратегічний, управління маркетингом, менеджмент персоналу, виробничий, фінансовий та маркетинг,

інноваційний менеджмент тощо.

Також на сьогодні в англійській та німецькій мовах зустрічається таке поняття як „місменеджмент”, тобто ознака невмілого управління, що є результатом недостатньої зрілості і розвитку особистості керівника, його хибної орієнтації в управлінській діяльності, наслідування ним односторонніх особистих інтересів замість виваженого прийняття рішень, орієнтованих на досягнення цілей організації.

В процесі вивчення цієї дисципліни ми ознайомимося з такими основними його категоріями, як функції та методи менеджменту, комунікації, стилі керівництва тощо.

Менеджери та підприємці

В ринковій економіці основними дійовими особами є такі категорії працівників, як менеджери та підприємці.

 Менеджерице управлінці, які є категорією найманої робочої сили та керують діючими підприємствами, активно впроваджуючи ефективні ідеї господарювання, нововведення, досягнення НТП, враховує зміни зовнішнього середовища організації, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

Менеджер – це керівник, що, як правило, має спеціальну управлінську освіту і відповідає за розробку та прийняття рішень з організаційних питань менеджменту. Він наділяється виконавчою владою і несе повну відповідальність за очолювану ним ділянку роботи. Йому належить вирішальна роль у прийнятті управлінських рішень, правильному використанні наявних ресурсів, забезпеченні життєдіяльності організації і досягненні поставлених цілей.

Говорячи про менеджера мають на увазі професійного керівника, який усвідомлює, що він є представником особливої професії, а не просто спеціаліст, який керує техніко-економічними процесами. Менеджер – це людина, яка пройшла спеціальну підготовку з керування виробничими колективами.

Роль – це набір визначених правил поведінки для конкретного підрозділу або конкретної посади. Амер.економіст Мінцберг виділив 10 управлінських ролей, які об’єднав у три групи :

  •  міжособистісні ролі: головний керівник, лідер, ланка, яка пов’язує із зовнішніми організаціями та особами;
  •  інформаційні ролі: приймач інформації, розповсюджувач інформації та представник;
  •  ролі, пов’язані із прийняттям рішень: підприємець, який веде пошук можливостей удосконалення організації, ліквідатор порушень, розповсюджувач ресурсів, відповідальний за переговори, які вед організація.

Всі ці ролі взаємозалежні і взаємодіють для створення єдиного цілого. Міжособистісні ролі випливають з повноважень та статусу керівників в організації і охоплюють їх взаємодії з людьми. Вони роблять керівника об’єктом зосередження інформації (примушують грати інформаційні ролі). Приймаючи на себе міжособистісні та інформаційні ролі, керівник здатний грати ролі, пов’язані з прийняттям рішень (розподіл ресурсів, залагодження конфліктів, ведення переговорів тощо).

Всі 10 ролей визначають обсяг і зміст роботи менеджера, незалежно від характера конкретної організації. Наприклад: завідувач секцією магазину кожного дня взаємодіє з продавцями, до нього надходить великий обсяг інформації про те, як працюють секції. Інформація допомагає йому приймати правильні рішення для регулювання існуючих та потенційних проблем.

Критики ролей Мінцберга стверджують, що не має такого описання роботи менеджера, яке задовольнило б усіх щодо змісту ролей та функцій управлінської праці. Тому зараз існує тенденція розглядати управління як реалізацію функцій, які повинен виконувати кожний керівник.

Просуваючись угору по службовій драбині, менеджери все більше займаються плануванням і меншою мірою безпосередньо контролюють інших осіб. Незалежно від свого рівня, всі менеджери приймають рішення, всі аналізують інформацію та використовують канали комунікацій. Вони планують, організовують, мотивують і контролюють, однак,обсяг часу, відведений ними на кожен вид діяльності, не є обов’язково постійним.

Відповідно до ролей, які виконують менеджери їх обов’язки поділяють на три групи:

  1.  Контроль за стосунками персоналу, який передбачає керуючі (координація та встановлення напрямів діяльності підлеглих, контроль за виконанням рішень) та зв’язкові (організація позаслужбових стосунків між персоналом) функції.
  2.  Розподіл інформації – отримання та розповсюдження інформації, моніторинг, тобто аналіз навколишніх умов діяльності організації з метою отримання інформації про зміни цих умов, проблем і перспектив, що можуть впливати на роботу підрозділу.
  3.  Ухвалення рішень. При вирішенні конфліктних ситуацій менеджер приймає рішення або виконує дії, спрямовані на утримання контролю над ситуацією.

 Підприємці  - це категорія працівників, які відкривають нову справу, формують нову організацію, ризикують, вкладаючи свій або позичений капітал, несуть фінансову, моральну та соціальну відповідальність, отримують грошовий дохід та задоволення від досягнень. Наприклад: основи американської індустрії були закладені такими сміливими підприємцями, як Джон Рокфеллер (нафта), Ендрю Карнегі (сталь), Генрі Форд (автомобілі) та ін.

Менеджер та підприємець не є словами-синонімами. Основна відмінність між підприємцем та менеджером полягає в тому, що підприємець генерує ідею, реалізовує її за власні або позичені кошти та наймає менеджера для керівної роботи, який здійснює управління створеною підприємцем організацією.

Певною мірою ролі підприємця та менеджера можуть збігатися. Оскільки підприємці беруть активну участь у формуванні цілей підприємства та управляють ним, їх можна вважати менеджерами. Наприклад, засновник компанії „Ай Бі Ем” Томас Уотсон розробив і впровадив в практику управління численні методи, які дозволили перетворити компанію на безперечного лідера компютерної промисловості. Але підприємець може не мати здатності та нахилу до ефективного виконання управлінських функцій. Тому навіть видатний підприємець не завжди є ефективним менеджером. Разом з тим, менеджери повинні активно шукати можливості і свідомо йти на ризик, добиваючись змін і вдосконалення своєї організації. Отже, менеджери повинні думати і діяти як підприємці.

     Бізнесмен і менеджер — поняття не тотожні. Суб'єкт у бізнесі називається бізнесменом або комерсантом. На початковій стадії свого розвитку бізнес виступав у вигляді простого товарообміну (натуральний обмін). По мірі еволюції економічних структур суспільства бізнес перетворюється на складну, розгалужену діяльність, у якій приймають участь промислові підприємства, склади, магазини, біржі. Активними суб'єктами цієї діяльності виступають підприємці, менеджери, брокери та ін. їх об'єднують терміном «бізнесмени». Поступово до бізнесу почали відносити будь-яку людську діяльність, що приносить дохід.

     Бізнесмен – це насамперед ділова людина, яка займається підприємницькою діяльністю, спрямованою на отримання прибутку, бере на себе ризик і несе при цьому відповідальність власним капіталом. Ним може бути ділова людина, у якої не має підлеглих, вона не займає ніякої постійної посади в організації, але є володарем її акцій і може бути членом правління. Менеджер обов'язково займає постійну посаду і в його підлеглості знаходяться люди. Відмінність між бізнесменом на підприємцем полягає у тому, що діяльність останнього характеризується вищою підприємливістю і винахідливістю, пов’язана з більшим динамізмом та нововведенням. Бізнесмен – це власник капіталу, який є в обігу і дає прибуток. Підприємець – це людина, яка починає нову справу, здійснює свій бізнес, реалізує певні нововведення і вкладає свої капітали у нову справу, бере на себе певний ризик. Згідно з сучасним трактуванням, підприємець розглядається як господарюючий суб'єкт, здатний розпочати та впроваджувати в життя будь-яку вигідну справу; людина, що шукає та реалізує раніше невідомі, нові можливості розвитку ринку у вигляді нових товарів, послуг, технологій, новаторських ідей, сфер вкладання капіталу тощо. Підприємець виконує корисну для суспільства функцію — постійно вивчає та аналізує суспільні потреби і прагне їх задовольнити.

Власник — суб'єкт власності, утримувач і розпорядник об'єктів власності (окрема особа, колектив, асоціація, держава). Капітал — це гроші, вкладені у бізнес, мета капіталовкладень — отримання прибутку.

Професіоналізм менеджера

Для того, щоб виконувати свої складні та відповідальні функції, менеджери повинні мати спеціальні знання  та вміти використовувати їх у повсякденній роботі по керівництву підприємством. Вимоги до їх професійної компетенції можна умовно поділити на дві групи. Перша – це знання і вміння (мистецтво) виконувати професійну роботу в такій спеціальній області як менеджмент. До них належать:

  •  вміння обгрунтовувати і приймати рішення в ситуаціях, для яких характерні висока динамічність та невизначеність;
  •  висока інформованість (інформація –це знання) з питань розвитку галузі, в якій працює підприємство: стан досліджень, техніки, технології, конкуренція, динаміка попиту на продукцію та послуги  тощо;
  •  знайомство з досвідом менеджменту на інших підприємствах та в різних галузях;
  •  вміння керувати ресурсами, планувати і прогнозувати роботу підприємства, володіння способами підвищення ефективності управління;
  •  вміння використовувати сучасні інформаційні технології,  засоби комунікації та зв’язки.

Ці та багато інших знань та вмінь можна набути в процесі вивчення управлінської науки, її законів, принципів, методів, засобів роботи з інформацією. Оскільки сама наука, відповідаючи на зростаючі вимоги практики, висуває і розробляє нові ідеї та концепції управління, то вивчення менеджменту набуває безперервного характеру. Менеджер, який працює професійно, обов’язково використовує ті досягнення науки в області процесів, методів, формуправлінської діяльності, які підвищують ефективність господарювання.

Друга група вимог до професійної компетенції менеджерів пов’язана з їх вмінням працювати з людьми і керувати самим собою.Успішні фірми відрізняються не своїми цілями, розумними стратегіями чи спеціальними тактиками керівництва, - все це притаманне організаціям в цілому світі. Успішні фірми явно відрізняються чіткою прибічністю цінностям, тобто професіоналізмом.В процесі виконання своїх функцій менеджери взаємодіють з широким колом осіб – колегами по роботі, підлеглими, керівниками, вищими адміністраторами, акціонерами, споживачами, постачальниками та іншими людьми та організаціями, непрямо чи безпосередньо пов’язаними з діяльністю даної організації. Щоб працювати з людьми, які різко відрізняються за своїм статусом та інтересами, менеджери повинні володіти багатьма специфічними особистими якостями, які підсилюють довіру і повагу з боку тих, з ким вони вступають в контакт. Це, перш за все:

  •  високе почуття обов’язку та відданість справі;
  •  чесність у  відносинах з людьми і довіра до партнерів; коли професіонал намагається продати що-небудь, то в голові клієнта основним питанням є „Чому він хоче продати мені це?” Нове замовлення буде отримано тільки в тому випадку, коли клієнт повірить, що професіонал зацікавлений, турбується про нього і хоче допомогти;
  •  вміння чітко висловлювати свої думки і переконувати;
  •  турботливе відношення та повага до людей незалежно від їх положення в ієрархії підприємства;
  •  здатність швидко відновлювати свої фізичні та душевні сили, а також критично оцінювати свою діяльність. Від помилок в роботі не застраховані навіть дуже досвідчені та кваліфіковані менеджери, але справжні професіонали виробляють в собі здатність зберігати при цьому спокій, ясність мислення та працювати над виправленням ситуації, що склалася, а не шукати винних.

 Професіоналізм – це, перш за все, відношення до справи, а не набір компетенцій. Справжній  професіонал – це спеціаліст, який турбується про клієнта. Професіонал – це не етикетка, яку можна приклеїти на себе. Це те, що інші повинні сказати про вас. Організації повинні наймати працівників на основі відношення до справи і розвивати в них навики. Навики можна набути, а відношення до справи і характер людини є вродженими. Як писав Д.Карнегі: „Ви отримаєте більше задоволення і досягнете більшого успіху, допомагаючи іншим людям досягати їх цілей, ніж намагаючись досягнути своїх цілей”.

Рівні управління

 

Важливим фактором підвищення результативності  менеджменту є розподіл праці менеджерів. В організаціях виділяють такі види поділу праці менеджерів:

  •  функціональний – базується на формуванні груп керівників, які виконують однакові функції менеджменту: планування, організування, контролювання тощо;
  •  структурний – формується, виходячи з таких характеристик об’єкта керівництва, як оргструктура, масштаби, сфера діяльності, галузева чи територіальна специфіка;
  •  технологічний та професійно-кваліфікаційний – враховує види та складність виконуваних робіт; в складі апарату керівництва виділяють керівників, спеціалістів та службовців;
  •  горизонтальний;
  •  вертикальний.

Об’єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці на горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи). Наслідком цього є створення рівнів управління. Амер.соціолог Т.Парсонс називає три рівні управління: технічний, управлінський (адміністративний) та інституційний. Їм відповідають три групи менеджерів: низової ланки, середньої ланки та вищої ланки. Форма піраміди (рис.1.1.) демонструє взаємозалежність рівнів управління та чисельності управлінців на кожному з них.

     Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоординована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності.

     Кожна організація має свою певну, визначену, притаманну саме їй кількість рівнів управління. Наприклад, римська католицька церква, що нараховує мільйони членів, має лише чотири рівні між Римським Папою і священиком, а у військовому полку, кількістю 1 000 осіб, між генералом та рядовим — 15 ступенів градації.

Особи, що діють на технічному рівні (нижчі ланки управління: керівники підвідділів, бригад, майстри та інші, аналогічні їм за рангом, управлінські кадри) займаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.

Керівники низової ланки — молодші начальники — це організаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівниками (не управлінцями, виконавцями, особами, які самостійно рішень не приймають). Вони здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань і забезпечують надходження оперативної інформації для керівників вищих ланок. Через це керівників низової ланки (нижчого рівня) часто називають контролерами. Вони відповідальні за використання виділених їм ресурсів, персоналу, сировини та обладнання.

Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію (тип службових відносин між управлінськими працівниками, який відображає їх підлеглість та розміщення в системі управління від нижчого рівня до вищого; „не має ні старшого, ні молодшого” – характеристика неорганізованої та неузгодженої діяльності працівників в організації, хоча, згідно із сучасними поглядами, менеджмент повинен більше використовуватися як ресурс розвитку горизонтальних незалежних відносин структурних підрозділів, а не як система влади у вигляді вертикальної ієрархічної піраміди), спеціалізацію управлінської праці, функціональний підхід, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту в організації.

Розподіл праці допомагає досягнути  загальної мети у найкоротші строки і з найменшими витратами. Наприклад: розподіл праці у приготуванні та продажу їжі клієнтам між 12-ма робітниками дозволяє „МакДональдсу” обслуговувати у сотні разів більше людей, ніж у традиційних маленьких ресторанчиках з одним кухарем і кількома офіціантами.

Закони, закономірності та принципи менеджменту

Існують певні норми управління організаціями: закони, закономірності та принципи. В управлінській діяльності використовують такі закони менеджменту:

закон спеціалізації управління;

закон інтеграції управління;

закон оптимального поєднання централізації та децентралізації управління;

закон демократизації управління;

закон економії часу в управлінні;

закон пропорційного розвитку систем управління.

Також в управлінській діяльності використовують обєктивні, стійкі, загальні та повторювальні звязки між явищами та процесами менеджменту, тобто закономірності менеджменту:

процесу менеджменту;

функцій та методів менеджменту;

управлінських рішень;

керуючої та керованої систем організації;

внутрішнього та зовнішнього середовища організації тощо.

На засадах законів та закономірностей менеджменту діють принципи менеджменту, які відіграють важливу роль в управлінській діяльності:

цілеспрямованість;

урахування потреб та інтересів працівників;

ієрархічність;

взаємозалежність;

динамічна рівновага;

економічність;

активізація;

системність;

єдиновладдя.

Ці закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади сучасної управлінської науки.

Методи дослідження у менеджменті

Основою системи методів, які використовуються в управлінні є загальнонаукова методологія, яка передбачає комплексний підхід до вирішення проблем, а також застосування таких методів, як:

1) діалектичний – вивчає явища в розвитку;

2) конкретно-історичний – вивчення явища з урахуванням причин, умов і чинників, які зумовили його розвиток;

3) системний – сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних обєктів;

4) аналітичний;

5) балансовий – використовується для вимірювання впливу чинників на узагальнюючий показник;

6) методи моделювання (вербального, фізичного, аналогового, математичного) – імітаційне моделювання;

7) експертні – використовують, коли неможливо кількісно визначити певні параметри;

8) економіко-математичні (елементарної математики, економетричні, мат.аналізу, мат.програмування тощо);  

9) соціологічні (анкетування, інтервювання, тестування).

Підходи, способи, прийоми, задопомогою яких здійснюються різні види управлінських робіт, називаються конкретними або специфічними методами і поділяються на:

  •  методи управління функціональними підсистемами;
  •  методи виконання функцій  менеджменту;
  •  методи прийняття управлінських рішень.

1.2. Еволюція управлінської думки.

Передумови виникнення науки управління організацією

Практика управління дуже давня. Так, на глиняних табличках, датованих ІІІ тис. до н.е., знаходимо відомості про комерційні угоди та закони стародавніх держав. Це є чітким доказом існування практики управління.

У давньоєгипетській пам’ятці писемності „Повчання Птахоттепа”, датованій 2000-1500р.р. до н.е., розглядаються найважливіші питання управління державою: суть влади, значення стилю та методів керівництва тощо. Чимало настанов, які містяться у „Повчанні”, не втратили актуальності і в наші дні: „Якщо ти начальник, будь спокійним, коли слухаєш ти слово прохача; не відштовхуй його, перш ніж він облегшить душу від того, що хотів сказати тобі. Людина уражена нещастям, хоче вилити свою душу більше, ніж добитися сприятливого вирішення свого питання”.

У збірнику законів Хамураппі визначалась система державно-адміністративного управління Вавілонією початку ІІ-го тисячоліття до н.е., правила здійснення торгових операцій, комерційної діяльності та взаємовідносин між людьми, включаючи відому вимогу „Зуб за зуб, око за око”.

Про управління як особливий вид людської діяльності писав античний філософ Сократ. До перших праць з теорії і практики соціального управління належать дослідження давньогрецького філософа Платона, його учня Аристотеля, а також М.Ціцерона, давньогрецьких істориків Полібія та Плутарха.

У багатьох змістовних працях італійського державного і політичного діяча Нікколо Макіавеллі (1469-1527) викладено деякі положення, що значною мірою передують сучасним ідеям у галузі  менеджменту. Наприклад, підкреслюючи важливість своєчасності у прийнятті управлінських рішень, він робив порівняння із захворюванням на сухоти: „спочатку цю хворобу важко розпізнати, але легко вилікувати; якщо ж вона запущена, то її легко розпізнати, але вилікувати важко”.

Також Макіавеллі зробив спробу сформулювати рекомендації щодо організації управління державою, певні норми поведінки керівників: „Монарх повинен вміи бути одночасно і людиною, і звіром, і левом, і лисицею. Він не повинен і не може тримати слова, якщо це може повернутися проти нього. Я насмілюся стверджувати, що бути завжди чесним  вкрай невигідно; з іншого боку, корисно здаватися благочестивим і правдивим, гуманним і щирим. Ніщо не є таким корисним, як вигляд доброчесності”. Макіавеллі вважав, що для зміцнення держави оправдані будь-які засоби. Тому термін „макіавеллізм” почав вживатися для характеристики політики, яка нехтує нормами моралі.

Проте, якщо саме управління є старим як світ, то ідея управління як наукової дисципліни є відносно новою.

Управління до 1990р. прийнято вважати давнім управлінням. З часом управління організаціями ставало більш чітким і складним, а самі організації – сильнішими та стійкішими. Так, Римська імперія проіснувала сотні років; достовірним є існування таких політичних організацій, як Македонія при Олександрі Великому, Персія, Римська католицька церква тощо. Тоді харакетр і структура управління були, звичайно, не такими, як у наш час. Наприклад, пропорції між керівниками і некерівниками були набагато меншими; було менше керівників середньої ланки; колишні організації мали невелику групу керівників вищої ланки, які самостійно приймали практично всі найважливіші рішення; керівні посади в організації найчастіше передавали за правом народження або шляхом захоплення влади силою. Але були в історії приклади, коли організації управлялися так само, як і сьогодні. Яскравим прикладом є Римська католицька церква. Вона мала і має просту структуру управління: папа, кардинал, архієпископ, парафіяльний священник.

 

Підходи до управління

Як зазначалося раніше, управління, як наука, сформувалася на початку 20 ст. Представники управлінської думки починають глибше усвідомлювати існування зовнішніх сил, дії яких підвладні організації. З того часу відомі чотири найважливіші підходи, які зробили сутєвий внесок у розвиток теорії та практики управління:

  1.  підхід, який базувався на визнанні різних шкіл управлінської думки:
    •  школи наукового управління (пов’язане з роботами Ф.Тейлора, Френка і Ліліан Гілбрейтів; вони вважали, що використовуючи спостереження, виміри, логіку, аналіз, можна удосконалювати багато операцій ручної праці, добиваючись більш ефективного виконання; важливим доробком є систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників у підвищенні продуктивності праці і збільшенні обсягів виробництва; велике значення надавалося навчанню персоналу);

Ф. Тейлор і подружжя Гілбрейт (Джілбрейт), які починали свою кар'єру робітниками, займалися спостереженнями, замірами і аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудової активності, нормуванням праці тощо. Завдяки концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень. У працях «Управління фабрикою» (1903) та «Принципи наукового менеджменту» (1911) Ф. Тейлор розробив комплекс методів наукової організації праці, що базувалися на засадах хронометражу, стандартизації прийомів і знарядь праці. Його основоположні принципи ґрунтуються на такому твердженні:  «...якщо я на науковій основі відберу людей, на науковій основі їх підготую, надам їм дієві стимули та поєднаю роботу і людину, тоді я зможу отримати сукупну продуктивність, яка буде перевищувати внесок, зроблений окремим працівником”.

Заслуга Ф. Тейлора як засновника школи «наукового управління» полягає в тому, що він розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові методи підбору, розстановки і стимулювання працівників.

-   класичної школи управління (засновник – Анрі Файоль; метою школи було створення універсальних принципів управління. Ці принципи торкалися двох основних аспектів: розроблення раціональної системи управління організацією через виконання основних управлінських функцій, а також структура організації та управління працівниками);

А. Файоль був керівником інституційного рівня управління, оскільки керував французькою вугільною компанією. Інші засновники адміністративної школи — Ліндан Ірвік (консультант з питань управління в Англії) та Джеймс Д. Муні (працював в компанії «Дженерал Моторе») — також були практиками. А. Файоль поділив процес управління на 5 основних функцій: планування, організування, розпорядництво, координування та контролювання. На основі його розробок у 20-х роках XX ст. було сформульовано поняття «організаційна структура управління підприємством» (система взаємозв'язків, неперервних взаємопов'язаних дій — функцій менеджменту).

А. Файоль сформулював 14 принципів менеджменту, які допомагають побудувати високоефективну організацію:

поділ праці;

повноваження та відповідальність;

дисципліна;

єдиновладдя;

єдність напряму діяльності;

підпорядкування особистих інтересів загальним;

винагорода персоналу;

централізація;

ієрархія управління;

порядок;

справедливість;

стабільність робочого місця;

ініціатива;

корпоративний дух.

 Цією школою було вперше розроблено обґрунтовані теоретичні засади менеджменту та визначено пріоритетну роль менеджера як керівника та організатора.

-  школи людських стосунків (засновник – Елтон Мейо; представники школи передбачали, що мотивами поведінки людей здебільшого є не економічні стимули, а різноманітні потреби, які лише частково можуть задовільнятися за допомогою грошей; також вважали, що якщо керівництво піклується про своїх працівників, то їх рівень задоволеності буде підвищуватися, а це в свою чергу зумовить підвищення продуктивності праці; рекомендували менеджерам надавати працівникам більш широкі повноваження і можливість спілкуватися на роботі, консультуватися з підлеглими з питань прийняття управлінських рішень);

-  кількісної школи або школи науки управління (основний внесок: поглиблення розуміння складних управлінських проблем завдяки розробленню та застосуванню моделей; розвиток кількісних методів на допомогу керівникам, які приймають рішення у складних ситуаціях).

      2)  процесний підхід; управління розглядається як процес, тому що робота по досягненню цілей за допомогою інших людей – не одноразова дія, а серія безперервних, взаємопов’язаних дій, які називаються управлінськими функціями (планування, організування, мотивування, контролювання, які об’єднані зв’язуючими процесами комунікацій та прийняття рішень);

     3)  системний підхід; спосіб мислення стосовно організації та управління як про систему; розрізняють відкриті та закриті системи. Організація є відкритою системою, тобто системою, внутрішні елементи якої взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім середовищем, а також характеризується цілісністю, перспективністю, незалежністю, спеціалізованістю тощо. Така система має вхід та вихід, керуючу та керовану підсистеми. Входом для організації є всі види ресурсів, виходом – продукція, послуги, прибуток, освоєння ринку, забезпеченість працівників.

4) ситуаційний підхід; спосіб мислення про організаційні проблеми та їх вирішення; розширив практичне застосування системного підходу, визначивши основні зовнішні та внутрішні змінні, які впливають на організацію; центральним елементом є ситуації, тобто конкретний набір обставин, які значно впливають на організацію в даний момент, тобто різні ситуації потребують різних типів знань. Це процес, який складається з чотирьох етапів: керівник має розумітися на ефективному професійному управлінні; знати сильні та слабкі сторони управлінських концепцій та методик і передбачати можливі наслідки їх застосування; уміти правильно інтерпретувати ситуацію, виявити найбільш важливі в даній ситуації фактори та визначити можливий ефект від зміни однієї або декількох змінних; уміти пов’язувати конкретні прийоми управління з особливостями ситуації, що склалася, забезпечуючи найбільш ефективну діяльність організації.

Також продуктивним є відтворювальний підхід до менеджменту, який передбачає орієнтацію на постійне оновлення виробництва товарів для задоволення потреб конкретного ринку з меншими сукупними витратами на одиницю корисного ефекту, при обов’язковій умові відтворення елементів зовнішнього середовища.

Як зробити діяльність організації успішною? Формули успіху не існує. Спеціалісти в галузі менеджменту вважають, що є три головних принципи досягнення успіху організації: 1 - вміння узагальнювати, знаходити загальні характеристики (системний підхід); 2 - вміння враховувати відмінності між організаціями (ситуаційний підхід); 3 - вміння враховувати взаємозв'язки ситуаційних змінних і функцій управлінського процесу (інтегрований підхід).

Узагальнення. Перша проблема, яку необхідно вирішити в управлінні організацією, розраховуючи на успіх, - це усвідомлення того, що складні організації дійсно складні (вплив зовнішнього і внутрішнього середовища). Визначення ж загальних, властивих всім організаціям характеристик допомагає зменшити труднощі надзвичайно складного завдання - управління великою організацією, звівши його до масштабу, зрозумілого для сприйняття. Узагальнення дозволяє побачити роботу керівників в цілому і взаємодію компонентів цієї роботи. За допомогою узагальнення складних явищ і процесів можна визначити структуру всього процесу управління.

Необхідність ситуаційного підходу. Хоча всі організації мають багато загальних характеристик, при виконанні управлінських функцій необхідно брати до уваги відмінності між ними. Ці відмінності називаються ситуаційними перемінами і поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні - споріднені з відмінностями між будівлями. Різниця в архітектурі, матеріалі, розмірах робить одні будівлі більш придатними для того, щоб стати складом, а інші - будинком. В міру збільшення організації стає все важче координувати її роботу. Гігантські організації з десятками тисяч службовців потребують управління, яке відрізняється від управління невеликими підприємствами.

Зовнішні змінні є факторами середовища, яке знаходиться поза організацією. Вони значно впливають на її успіх. Це конкуренти, постачальники, соціальні фактори, державне регулювання та ін. Для успішного керівництва організація повинна вчасно реагувати на всі зміни зовнішнього середовища. Наприклад: наукоємна галузь високих технологій, в якій працюють "Еппл" та "Ай Бі Ем" і щороку випускають сотні нових видів продукції, має великий прогрес у своєму розвитку і дуже низькі ціни. Для "МакДональдс" зовнішнє середовище змінюється менш драматично. Гамбургер залишається гамбургером, незалежно від того, розраховуються за нього через електронну касу чи відраховують здачу вручну. Тому для цієї компанії складовою успіху є помірна конкуренція і зміни зовнішнього середовища.

Необхідність інтегрованого підходу. Справжні труднощі у досягненні успіху організації полягають в тому, що всі численні ситуаційні змінні і всі функції управлінського процесу взаємопов'язані. За допомогою планування керівництво визначає, якими будуть цілі організації і яким чином вони будуть досягнуті, ґрунтуючись на оцінці факторів зовнішнього середовища. Організація структурує роботу та формує підрозділи, виходячи з розмірів певної фірми, її цілей, технології, персоналу. Мотивація - це процес, за допомогою якого керівники стимулюють своїх співробітників працювати більш продуктивно. Контроль дозволяє їм побачити, наскільки успішною є їхня робота з виконання накреслених планів. Координація об'єднує всі вищевказані функції з метою гармонійного і професійного розвитку виробництва та управління.

Отже, ефективне управління - це складний акт балансування між позитивними і негативними наслідками рішень. Наприклад: керівник не може завжди поводити себе з робітниками так, як їм цього хочеться, бути однаково «хорошим» для всіх. Тому керівники повинні завжди обирати методи, які якнайкраще відповідали б цілям організації, її характеристикам і, головне, людям. Ефективний керівник, приймаючи до уваги ці ситуаційні змінні, розуміє, що не існує єдиного (правильного) засобу вдосконалення чого-небудь. Оптимальний вибір - це вибір того, що найбільше відповідає ситуації, що склалася на даний час.

П'ять причин невдач у кар'єрі менеджерів:

  1.  Прагнення одержувати більш високу платню і мати особистий комфорт на шкоду досягненню цілей організації.
  2.  Прагнення до атрибутів і символів свого статусу (робочий стіл, окремий кабінет, автомобіль, будинок тощо).
  3.  Турбота лише про особисту вигоду. «Поганий керівник турбується про себе, хороший - про своїх підлеглих».
  4.  Самоізоляція від підлеглих і поточної інформації.

5. Прагнення приховувати від підлеглих свої думки та почуття.

 У процесі розбудови ринкової економіки зростає роль маркетингового підходу до менеджменту, який передбачає орієнтацію керуючої підсистеми менеджменту на задоволення потреб споживача при розв’язанні будь-яких бізнесових проблем.

Маркетинговий підхід в управлінні

Сучасна економічна ситуація вимагає реалізації маркетингового підходу в управлінні, оскільки лише орієнтація на зовнішнє середовище дає можливість організації досягти успіху. Під маркетингом розуміють таку систему внутріфірмового управління, яка націлена на виявлення та врахування  попиту і вимог ринку для більш обгрунтованої орієнтації виробничої діяльності підприємств для створення конкурентоздатних видів продукції у завчасно встановлених обсягах та у відповідності до визначених техніко-економічних характеристик.

Для менеджера важливо знати методи та прийоми розпізнавання та задоволення потреб і запитів споживачів, оскільки успіх організації в сучасних умовах господарювання залежить від уміння оперативно адаптуватися до змін ринкового середовища. Відповідь на це запитання дає маркетинг, який вчить визначати потреби ринку та якнайкраще їх задовольняти — і не лише відносно виробництва якісного товару, а й стосовно зручності його придбання, обслуговування тощо.

Філософія маркетингу проста: виробник повинен випускати таку продукцію, якій завчасно забезпечено збут і отримання фірмою запланованого рівня рентабельності та маси прибутку.

Система маркетингу на підприємстві — це реальний процес інтеграції та координації всіх функцій, які сприяють виявленню та прогнозуванню розвитку потреб, їх поєднанню з науковими дослідженнями підприємства, розробками та виробництвом, формуванням та стимулюванням попиту на продукцію та доведенням виробленого продукту до споживача.

Отже, маркетинг доцільно розглядати як інтегративну функцію менеджменту, яка ставить за мету перетворити потреби покупця у доходи виробника. Маркетинг на підприємстві — це лише частина системи менеджменту (спрямовуюча, формуюча, але все ж частина), і якщо не будуть здійснюватися інші функції, такі як управління персоналом, управління операційною системою тощо, то й маркетинг буде непотрібний. Маркетинг — інтегративна функція іенеджменту, оскільки він досить чітко спрямовує та видозмінює всі інші функції у напрямі задоволення потреб споживачів, забезпечує зв'язок мікросередовища організації із зовнішнім середовищем.

Споживач висуває свої вимоги до продукту, його техніко-економічних характеристик, кількості, термінів доставки і тим самим створює передумови для озподілу ринку між виробниками. Зростає значення конкуренції, боротьби за споживача. Це спонукає виробника грунтовно вивчати конкретних потенційних споживачів і запити ринку, який висуває певні вимоги до якості та конкурентноздатності продукції. Отже, виробник цілеспрямовано ставить завдання перед своїми підрозділами, які здійснюють наукові розробки, вимагаючи, щоб їх проекти відповідали певним вимогам, прогнозує витрати виробництва, рівень ціни, визначає найбільш раціональну технологію.

Вимоги до продукту, що диктуються споживачем, зумовлюють необхідність використання найбільш оптимальних структур управління, поєднання в управлінні централізованих та децентралізованих форм, більш повного врахування у виробничій програмі вимог споживачів, підвищення конкурентноздатності, реалізації програмно-цільового підходу до вироблення та прийняття управлінських рішень.

Основні завдання маркетингу як складової частини менеджменту:

-  дослідження потреб реальних і потенційних споживачів фірми;

- маркетингове забезпечення вироблення нових товарів і послуг фірми;

- аналіз, оцінка та прогнозування стану та розвитку ринків, на яких оперує або оперуватиме фірма, включаючи дослідження діяльності конкурентів;

-  формування асортиментної політики фірми;

- участь у формуванні стратегії і тактики ринкової поведінки фірми, включаючи розробку цінової політики;

-  збут продукції та послуг фірми;

-  комунікації маркетингу, рекламна діяльність;

-  організація сервісу;

- формування пропозицій, рекомендацій, інформаційне забезпечення в інтересах всіх функцій менеджменту та різних галузей діяльності підприємства тощо.

Враховуючи вищевказане, правомірно розглядати маркетинг як функцію внутріфірмового управління, призначення якої полягає в тому, щоб забезпечити діяльність фірми з врахуванням всебічного, глибокого вивчення ринкового попиту, потреб та вимог конкретних споживачів до продукту для реально можливого отримання найвищих кінцевих результатів: максимального та стабільного прибутку.

Для більш повного і глибокого розуміння суті цієї функції необхідно підкреслити наступне: найважливіша невід'ємна риса маркетингу — це певний спосіб мислення, підхід до прийняття конструктивних, виробничих, збутових рішень з позицій найбільш повного задоволення вимог споживача. Тому маркетинг — це не лише принципи, функції, методи, структури організації, але й обов'язкове маркетингове мислення. Без цього неможливо досягти високого рівня якості, конкурентноздатності продукції, закріплення позицій на ринках. Тому маркетинг як теорія, спосіб мислення, філософія підприємницької діяльності вимагає своєї реалізації в практиці управління.

Управління вітчизняними підприємствами вже сьогодні потребує реалізації принципів маркетингового підходу. Проблеми маркетингу є особливо актуальними для підприємств, які прагнуть займатися зовнішньоекономічною діяльністю, адже їм потрібно знати закони зарубіжних ринків, "правила гри", отримувати інформацію про зміну ринкової ситуації, розробляти методи просування своїх товарів на зарубіжних ринках тощо. Крім того, вітчизняний ринок також насичується окремими видами товарів, тому підприємствам, що працюють у цих сферах виробництва, необхідно оволодівати методами конкурентної боротьби, формувати свої конкурентні переваги. В умовах структурної перебудови економіки України маркетингові дослідження дають змогу прогнозувати попит, виявляти пріоритетні галузі, сфери діяльності і створювати відповідну основу для формування інвестиційної політики. Маркетинговий підхід реалізується вітчизняними підприємствами і у формуванні цінової політики.

Етапи розвитку менеджменту

В історії менеджменту чітко окреслюється 6 основних етапів його розвитку.

  1.  Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.
  2.  Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.
  3.  Побудова систем управління, орієнтованих на ринок.
  4.  Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення.
  5.  Формування системних та ситуаційних підходів.
  6.  Комп'ютеризація управлінських процесів.

1. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва. Характеризується підвищенням ефективності організації шляхом удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів цікавлять технічні підходи, які включають не лише машини, станки, обладнання, всі види технологій, а й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, способи розробки робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей етап характеризується розвитком школи наукового управління, «фордизму», класичної (адміністративної) школи управління та ін.

Школа наукового управління (1885—1920 рр.). В її основі роботи Фредеріка Тейлора (1856—1915), Френка Гілбрейта (1868—1924) і Лілії Гілбрейт (1878—1972) та ін. Вони займалися дослідженням на рівні організації, продукуванням виробничого менеджменту.

Школа «фордизму» (18991945 рр.). її засновник Генрі Форд (1863—1947) розробив теорію, в основу якої поклав ідею потоково-масового виробництва. Систему управління, що ґрунтується на цій теорії, було названо «терором машини». Г. Форд спершу працював менеджером Детройтської автомобільної компанії, а потім, ставши її власником, сформував механізми чіткого контролю і планування, ефективного мотивування, конвеєрного складання, безперервних технологічних процесів, інноваційного розвитку, активного адміністрування.

Класична (адміністративна) школа управління (1920—1950 рр.). Головні її напрацювання стосуються ролі та функцій менеджерів. Започаткована Анрі Файолем (1841—1925), якого вважають «батьком» менеджменту.

  1.  Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків. Цей етап пов'язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності; зосередженням уваги на соціальних аспектах, які охоплювали різноманітні форми морального та матеріального стимулювання працівників, стилі управління, участь працівників у процесі прийняття управлінських рішень, організаційну культуру, можливості кар'єри та просування за службовою ієрархією. На цьому етапі сформувалися дві основні школи: людських стосунків та поведінських наук. 

Школа людських стосунків (1930—1950 рр.). Засновником її є Мері-Паркер Фолліт (1868—1933) та Елтон Мейо (1880—1949). М.-П. Фолліт першою почала трактувати менеджмент як «забезпечення виконання робіт з допомогою інших осіб». Представники цієї школи рекомендували здійснювати управління людьми шляхом впливу безпосередніх керівників на підлеглих, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Вони виходили з того, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність праці. На відміну від попередніх шкіл, де переважала турбота про виробництво, у цій школі головну увагу зосереджено на турботі про людину, тобто на вдосконаленні діяльності організації за рахунок підвищення ефективності її трудових ресурсів.

Школа поведінських наук (з 1950 р. до сьогодення). Сформувалася завдяки напрацюванням Кріса Аржириса (1925 р.н.), Ренсона Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора (1906—1964), Фредеріка Герцберга (1923 р.н.) та інших учених-біхевіористів. Основу її становлять методи налагодження міжособистісних стосунків, підвищення ефективності людських ресурсів, формування колективів за психологічною сумісністю тощо.

3. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок (з другої пол. XX ст.). Однією з передумов формування цього етапу було виникнення на підприємствах проблем перевиробництва, спричинених незабезпеченим попитом. Системи управління людьми, створені орієнтованими на ринок управлінськими школами, почали застосовувати маркетингові концепції. Тобто планування виробничої і реалізаційної діяльності, організування діяльності та підбір відповідних кадрів, формування систем  матеріального і нематеріального стимулювання, контролювання та регулювання на всіх етапах процессу управління почали здійснювати відповідно до вимог ринку (попиту, пропозиції, конкуренції, умов збуту, цільових сегментів ринку тощо).

4. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення (середина XX ст. — до наших днів). Особливість етапу полягає в широкому застосуванні в менеджменті математики. У той період в Англії сформувалася школа науки управління (кількісного підходу). До цього спонукав пошук під час Другої світової війни шляхів і методів боротьби з німецькими масовими повітряними ударами, підводним німецьким флотом, а також висадка союзників у Європі. Основою школи є дослідження моделей (форм відображення реальності) й операцій. Після створення моделей змінним величинам надаються кількісні значення. Особливу роль при цьому відведено технічному та програмному забезпеченню.

 Представники цієї школи розглядають управління як логічний процес, що може бути виражений в математичній формі. Розроблення концепцій управління ґрунтується на застосуванні математичного апарату, з допомогою якого досягається інтеграція математичного аналізу та суб'єктивних рішень менеджера. Формалізація управлінських функцій зумовила необхідність перегляду структурних елементів організації (служб обліку, маркетингу, планування тощо). З'явилися такі елементи внутріфірмового планування, як імітаційні моделі рішень, методи аналізу в умовах невизначеності, математичне забезпечення оцінки багатоцільових управлінських рішень тощо.

Представники цієї школи Джеймс Марч (1928 р.н.), Герберт Саймон (1916 р.н.), Стаффорд Бір (1926 р.н.), М. Месарович, Рассел Акофф (1919 р.н.), Уест Чеечмен (1913 р.н.) та інші, сформувавши основні положення кількісного підходу, вперше почали розглядати організацію як відкриту систему, що зумовило появу системного підходу.

5. Формування системних і ситуаційних підходів у менеджменті. Розпочався цей етап з розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від різноманітних обставин, що змінюються. В основі системного підходу — використання теорії систем, яка у менеджменті сформульована наприкінці 50-х років XX ст.

Система сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів, яка має на меті досягнення певних цілей і грунтується на принципах самоорганізації, синергії і розвитку.

Усі організації (об'єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів: структура, завдання, технологія, люди, цілі, ресурси. За способом організації системи бувають закритими (мають фіксовані жорсткі умови, не залежать від навколишнього середовища) і відкритими (взаємодіють із зовнішнім середовищем). Усі організації є відкритими системами. Відособлені частини систем утворюють підсистеми (цехи, відділи тощо). Цей поділ може поглиблюватися. Для повноти картини і оптимальності висновків слід вивчати всі підсистеми організації (технічну, економічну, соціальну та ін.).

Усі названі вище школи зосереджувалися лише на певній підсистемі (наприклад, біхевіористи вивчали тільки соціальну підсистему), не розглядаючи їх у комплексі.

Найвагоміший внесок у розвиток системного підходу належить Честеру Бернарду (1886—1961), який розглядав організацію як соціальну систему; Пітеру Друкеру (1909 р.н.), який зосереджував виняткову увагу на ролі професіоналізму менеджера, самоуправлінні, організаційній спрямованості тощо; авторам моделі Мак-Кінзі «7-S» — Томасу Пітерсу (1942 р.н.) і Роберту Уотерману.

Подальші розробки П. Друкера, Р. Девіса, Л. Ньюмена, Д. Міллера та інших дослідників стали основою «емпіричної» школи менеджменту, яка мала на меті вивчення змісту праці та функцій керівників, централізації та децентралізації в управлінні, делегування повноважень і відповідальності, умов застосування цільового управління.

Сформований у 60-ті роки XX ст. ситуаційний підхід спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв'язання конкретних управлінських ситуацій з метою найефективнішого досягнення цілей організації. При цьому менеджер повинен:

знати процес управління, особливості індивідуальної та групової поведінки, процедури системного аналізу, методи планування, мотивування і контролювання, кількісні методи прийняття рішень;

вміти оцінювати переваги і недоліки;

правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль у конкретній ситуації, та ефект від змінних величин;

— обирати прийоми менеджменту, застосування яких матиме найменший негативний ефект.

Найповніше обґрунтована теорія управління в працях Джоан Вудворд (1916—1971), Джеймса Томпсона (1920—1973), Пола Лоуренса (1922 р.н.), Джона Гелбрейта (1908 р.н.), Тома Бернса (1913 р.н.) та інших, чиї міркування передували ідеям «дослідження операцій», « моделювання », « організаційної поведінки ».

6. Комп'ютеризація управлінських процесів (з 80-х років XX ст.). Передумова формування цього етапу — розвиток інформаційних і комп'ютерних систем, інформаційних технологій. Характерною особливістю використання сучасних засобів обчислювальної техніки є застосування мережного оброблення даних, що забезпечує ефективне колективне використання обчислювальних та інформаційних ресурсів, поліпшення комунікацій, обміну інформацією; створює умови для функціонування розподілених систем оброблення даних. У межах компанії, фірми, підприємства функціонують локальні мережі, які забезпечують інформаційний обмін між працівниками організації. Регіональні (територіальні) мережі утворюються на регіональному або державному рівні й призначені для надання в режимі реального часу інформаційно-обчислювальних ресурсів значно віддаленим один від одного абонентам. В Україні послуги телекомунікаційних мереж надають інформаційні мережі: ВІККІ, СВІТ (Система віртуальних інформаційних технологій), «Ділова інформація», що підтримують різноманітні бази даних, багато з яких можна використовувати в маркетинговій діяльності.

Нині у світі зареєстровано понад 200 глобальних мереж, з них 54 у США, 16 — у Японії. Найпоширеніша глобальна мережа Іnternet, користувачі якої отримують інформацію з усього світу, мають доступ до звітів різних корпорацій та фірм, можуть користуватися статистичними даними більшості країн світу, регіонів, працювати з бібліотечними фондами та звітами науково-дослідних інститутів тощо. В інформаційних системах маркетингу можна використовувати мережу Relcom (для держав СНД), а також спеціалізоване програмне забезпечення для комп'ютеризованого управління виробничо-господарськими та маркетинговими процесами. Найпоширенішими спеціалізованими програмами є: «Marketing Expert I.I.» (інструментальний засіб для розроблення стратегічного й тактичного планів маркетингу, розв'язання задач з аудиту і планування маркетингу); система «Галактика» (середовище управління бізнесом у промисловості та торгівлі з реалізацією повного ринкового циклу: аналіз ринку, макропланування, бізнес-планування, планування операцій, виконання господарських операцій, відображення діяльності у бухгалтерському обліку та звітності, аналіз господарської та фінансової діяльності); система автоматизації менеджменту Delo Рго v 1.5 (комплексна програма, призначена для управління закупівлями, продажем, автоматизації складського обліку, аналізу руху грошей і товарів); SCALA 5 (програмне забезпечення для управління комерційними підприємствами); система MIRACLE (інтегрована система бухгалтерського обліку, фінансового аналізу і управління підприємством); OFFICEЕ 2000 для Windows (пакет програм для автоматизації роботи підприємства); програма «Project management» (призначена для бізнес-планування інвестиційних проектів).

Розвиток менеджменту як науки був зумовлений об'єктивними перетвореннями в усіх сферах суспільства. Поява великого машинного виробництва, розвиток техніки і технології, нарощення масштабів виробничо-господарської діяльності сприяли формуванню науково обґрунтованих підходів до планування, організовування, стимулювання, контролювання і регулювання діяльності організацій, до інформаційного забезпечення, прийняття управлінських рішень.

Розвиток управлінської науки в Україні

В Україні управлінська наука протягом тривалого часу розвивалася в межах концепцій, які домінували в колишньому СРСР. Попри те, що науково-пошукові дослідження були спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної системи, це дало змогу нагромадити значний досвід у галузі управління.

Розвиток управлінської науки в Україні протягом радянського і пострадянського часу охоплює 7 чітко окреслених періодів, кожен з яких характеризується певними особливостями.

1. Жовтень 1917 р. березень 1921 р. Основне завдання — розроблення форм і методів державного централізованого управління виробництвом, обґрунтування принципів централізму, організаційних методів управління, адміністрування та державного регулювання.

  1.  Квітень 1921 р.  1928 р. Особливість періоду полягала у вдосконаленні адміністративного управління виробництвом, спробах застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління,  формальному вивченні можливостей участі працівників в управлінні.
  2.  19291945 рр. Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва, удосконаленням структур управління, методів добору й підготовки кадрів, планування та організації виробництва.
  3.  19461965 рр. Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної й територіально-галузевої системи управління, що призвело до поглиблення адміністрування.
  4.  19651975 рр. У цей час було здійснено спробу проведення господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Однак вони виявилися безуспішними, підтвердивши неефективність реформ у межах адміністративно-командної системи.
  5.  19751988 рр. Характеризується усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, що склалася в економіці СРСР. Підтверджено необхідність радикальної зміни економічних відносин, корінних економічних реформ.
  6.  1985 р.  сьогодення. Особливістю є проведення економічних реформ, трансформація економічної системи. З огляду на суттєві ознаки управлінських дій та економічних процесів у цьому періоді виділяють 5 етапів:
  7.  робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку;
  8.  застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу; розвиток орендних відносин;
  9.  впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, розширення економічної свободи;
  10.  впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління;
  11.  початок та розвиток ринкових реформ (охоплює події, пов'язані з реформуванням національної економіки України).

У розвиток управлінської науки істотний внесок зробили такі українські вчені, як Остап Терлецький (1850— 1902), Михайло Павлик (1896—1977), Михайло Драгоманов (1841—1895), Микола Зібер (1844—1888), Сергій Подолинський (1850—1891), Михайло Туган-Барановський (1865—1919), Іван Вернадський (1821 — 1884), Григорій Цехановецький (1833—1898), Костянтин Воблий (1876—1947) та ін.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської науки, узагальнення досвіду розвинутих країн світу, глибинних традицій управлінської діяльності в українських організаціях, починаючи з княжих часів. Розвиток українського менеджменту відбувається в руслі трансформаційних процесів в економіці України на сучасному етапі.

1.3. Організації як обєкти управління та процес менеджменту.

Сутність і класифікація організацій

Поняття „організація” походить від грецького слова органон, що означає знаряддя або інструмент. Від нього пішло слово „орган”, а потім „організм” та „організація”. Нині поняття „організація” використовується в багатьох науках та практичній діяльності. Це поняття багатозначне і означає внутрішню упорядкованість, узгодженість взаємозалежних елементів, сукупність процесів або дій, які забезпечують досягнення цілей системи, об’єднання людей, спрямоване на реалізацію встановлених програм. За висловом В.І.Терещенка, під організацією розуміється кістяк, структура, в рамках якої здійснюються певні заходи. Організація близька за змістом поняттю „система”, для якої характерним є наявність структури, сукупності основних елементів та інформації, що підлягає  обробці.

 Організація – група людей, діяльність якої свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети. Всі формальні організації мають такі характеристики: ресурсний потенціал, залежність від зовнішнього середовища, горизонтальний і вертикальний розподіл праці. Як зазначалося раніше, організацію розглядають як відкриту систему.

 У процесі функціонування утворюється ефект синергії (зростання сукупної ефективності управлінської діяльності внаслідок поєднання, інтеграції та взаємодії керуючої та керованої систем). Синергія створює умови, за яких загальний ефект перевищує суму показників віддачі окремих підсистем організації, що діють незалежно.

 Організації класифікуються за різними ознаками:

  1.  за способом і метою утворення:
    •  формальні, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється та регулюється з метою досягнення поставленої мети;
    •  неформальні, які виникають і функціонують спонтанно під впливом єдності загальних інтересів, впливу лідерських якостей окремих членів колективу, їх взаємозалежності в окремих питаннях тощо..
  2.  за кількістю цілей:
  •  прості, які мають одну ціль;
  •  складні, які мають декілька цілей.
  1.  за величиною:
  •  великі (згідно ст.63 Господарського кодексу України, такими вважаються підприємства обсяг валового доходу від реалізації товарів чи послуг за рік становить більше 500 тис.євро за середньорічним курсом НБУ, середньооблікова чисельність працюючих  за звітний рік перевищує 1000 осіб);
  •  середні (усі інші);
  •  малі (згідно ст.63 Господарського кодексу України, такими вважаються підприємства обсяг валового доходу від реалізації товарів чи послуг за рік не перевищує 5 млн.євро за середньорічним курсом НБУ, середньооблікова чисельність працюючих  за звітний рік не перевищує 50 осіб).
  1.  за формами підприємництва:
  •  підприємства;
  •  господарські товариства;
  •  банки;
  •  страхові компанії тощо.
  1.  за характером адаптації до змін:
  •  механістичні, які характеризуються консерватизмом, негнучкою оргструктурою;
  •  органістичні, для яких характерна динамічність, демократизація комунікацій, гнучка оргструктура.

Колективи працівників в організації

Кожна організація складається з формальних і неформальних груп (колективів), які внаслідок дії різних чинників взаємодіють між собою, тим самим впливаючи на загальну якість і ефективність діяльності організації.

Колектив (група) – це дві і більше осіб, які взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на конкретних людей, і одночасно перебуває під впливом інших осіб.

Формальні – які створені волею керівників організації та переважно виникають при поділі праці. Існує три типи формальних груп: групи керівників, цільові виробничі групи (особи, які виконують одне завдання) та комітети (групи, яким організація делегує повноваження для виконання конкретного завдання: спеціальні або тимчасові, постійні).

Неформальні – які створюються спонтанно внаслідок зацікавленості, симпатії тощо.

Спільне між цими групами: ними управляють лідери з метою розв’язання певних завдань; мають певну структуру управління, використовують у своїй діяльності неписані правила, норми; застосовують певну систему винагород. Відмінне: порядок організації; структура формується свідомо та внаслідок соціальної взаємодії; мета членів груп (для отримання доходу, престижу та задоволення потреб у причетності, взаємодії, тісному спілкуванні тощо).

Умови ефективної діяльності груп працівників.

Групи працівників зможуть ефективно працювати при умові позитивного впливу різних чинників, зокрема, таких як:

  •  чисельність групи – 5-25 осіб;
  •  склад групи – працівники, які дотримуються різних поглядів, наділені неоднаковими способами мислення;
  •  наявність групових норм (стосунки між членами колективу, бажання досягнути мети та забезпечити прибутковість організації, методи розподілу заробітків тощо);
  •  групова однодумність;
  •  згуртованість членів групи;
  •  забезпеченість групи інформацією;
  •  статус членів групи (відповідна посада, рівень заробітної плати, досвід, інформованість тощо);
  •  стосунки групи з керівництвом організації;
  •  наявність встановлених прав та обов’язків у членів групи;
  •  механізм прийняття компромісних рішень;
  •  формування витрат, пов’язаних із функціонуванням групи;
  •  застосування відповідних стилів керівництва, функцій та методів менеджменту в процесі управління групою тощо.

Також обов’язковим елементом функціонування груп є проведення зборів, на яких вирішуються проблеми, виробляються та приймаються рішення. При цьому важливим є чітко встановити періодичність їх проведення, зміст проблем, перелік учасників тощо.

Внутрішнє та зовнішнє середовище організації

Фактори впливу на організацію – це рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результатів. Фактори впливу класифікують за двома ознаками:

  1.  за рівнем впливу:
    •  мікроекономічні фактори (цілі, структура, завдання, технологія, ресурси, постачальники, споживачі тощо);
    •  макроекономічні фактори (законодавчі акти, укази, стан економіки, міжнародні події, НТП тощо);
  2.  за середовищем впливу:
    •  фактори внутрішнього середовища організації (цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси);

Цілі. Цілі помітно відрізняються в залежності від типу організації. Наприклад: організації, що займаються бізнесом, концентрують свою увагу на таких економічних показниках, як прибуток, рентабельність, продуктивність. Державні організації (навчальні заклади, некомерційні лікарні) не прагнуть одержання до прибутків - їх більше хвилюють витрати. Ці відмінності впливають і на набір цілей, які формулює керівництво. У великих організаціях  більше цілей, ніж у малих. Так, щоб одержати прибуток, керівник повинен сформулювати цілі на таких ділянках, як доля ринку, розробка продукції, якість послуг, підготовка та підбір кадрів, соціальна відповідальність тощо.

Цілі підрозділів повинні доповнювати загальні цілі організації і не суперечити цілям інших підрозділів. Наприклад: метою фінансового підрозділу може бути зменшення кредитних втрат до 1 % від суми продажу; підрозділ маркетингу може прагнути скоротити кількість скарг споживачів на 20 %.

Структура. Це логічні взаємозв'язки рівнів управління та функціональних ділянок, що дозволяють ефективно досягати цілей організації. Складовими частинами структури управління є ланка, ступінь (рівень), зв'язок.

Завдання. Завдання - це робота, серія робіт або частина роботи, яка має виконуватись певним способом у певні строки. З технічної точки зору, завдання записуються не працівнику, а його посаді. Наприклад: кожна посада включає в себе ряд завдань, які розглядаються як необхідний внесок у досягнення цілей організації.

Характеристики завдань. Завдання організації традиційно поділяються на категорії: 1 - робота з людьми; 2 - робота з предметами (машинами, сировиною, інструментами); 3 - робота з інформацією.

Важливими характеристиками завдань є:  1) частота повторення завдання; 2) час, необхідний для його виконання. Наприклад: дослідник виконує і складні завдання, які можуть не повторюватися жодного разу протягом дня. Токар, виконуючи одноманітну роботу, може здійснювати тисячі одноманітних операцій за зміну. Управлінська ж робота характеризується різнобічними діями. При цьому час виконання кожного виду робіт збільшується з переходом управлінської роботи від нижчого рівня до вищого. Наприклад: управляючий заводу витрачає набагато більше часу на складання плану роботи цехів, ніж начальник зміни на складання аналогічного плану роботи окремої зміни.

Технологія. Більшість людей розглядає технологію як дещо пов'язане з винаходами та машинами, наприклад, напівпровідниками чи комп'ютерами. Так у менеджменті технологію розглядають як засіб перетворення сировини на необхідні продукти або послуги. Технологія - це сполучення кваліфікаційних навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів, відповідних технічних знань тощо для здійснення баях перетворень у матеріалах, інформації, людях.

Персонал. Жодна технологія не може бути корисною і жодне завдання не можна виконати без співпраці людей, які є центральним фактором будь-якої моделі управління. Для успішного управління керівники повинні вивчати особливості поведінки окремих осіб і груп людей. Аспектами індивідуальної поведінки особистості, які мають найбільше значення для керівника, є здібності, обдарованість, потреби, сподівання, сприйняття, точка зору, цінності.

Здібності можна поділити на дві категорії: розумові та фізичні. Наприклад: у одних людей більше здібностей до виконання такої роботи, як друкування, комп'ютерне програмування, підготовка письмових звітів, планування, керівництво; деякі більше схильні до виконання простої фізичної роботи. Тому організації завжди намагаються скористатися відмінностями у здібностях при вирішенні питання, яку посаду обійматиме або яку роботу виконуватиме конк-ний працівник.

Нахили та обдарованість. Ці два поняття тісно пов'язані між собою, в них поєднуються як природжені якості, так і надбаний досвід. Нахили - це потенціал людини щодо виконання конкретної роботи. Вплив обдарованості (таланту) більше очевидний в таких галузях, як музика, спорт, образотворче мистецтво. Якщо керівник не зможе правильно оцінити нахили людини до конкретної роботи - час і витрати організації для навчання такого працівника будуть марними.

Потреби - це психологічне або фізіологічне відчуття недостатності будь-чого. До базисних потреб людини належать фізіологічні (потреба в їжі, теплі) і психологічні (потреба у спілкуванні, приналежності до суспільства або групи людей). З точки зору управління дуже важливо, щоб організація створювала ситуації, в яких задоволення потреб працівників сприяло б реалізації її цілей. Наприклад: потреба у самовираженні вимагає надання працівникові складної і відповідальної роботи, виконуючи яку він не менше задовольнить свої власні потреби, а й виконає цільові завдання організації.

Сподівання (очікування). Базуючись на минулому досвіді та оцінці ситуації, люди формують сподівання щодо результатів своєї поведінки. Наприклад: якщо продавець сподівається на збільшення обсягу реалізації продукції на 15% завдяки кільком укладеним протягом тижня угодам і розраховує на премію, то вірогідно, що він зробить іще декілька дзвінків потенційним покупцям. І навпаки: якщо продавець знає, що додаткові торгові угоди не принесуть винагороди, то у другій половині дня він, можливо, просто піде з роботи. Таким чином, підтримка організацією справедливих очікувань працівника веде до підвищення ефективності його роботи.

Сприйняття - це інтелектуальне, індивідуальне усвідомлення стимулів, одержуваних від сподівань і відчуттів. Сприйняття визначається індивідуальними потребами людини. Так, якщо керівництво хоче, щоб працівники прагнули досягти цілей організації, воно не може обмежуватися створенням умов, що заохочують їх до цього. Важливо також повідомити працівників, що їхня поведінка приведе до задоволення їх індивідуальних потреб. Доки підлеглі не сприймуть цього і не повірять керівництву, вони не будуть поводити себе так, як того хоче адміністрація.

Точка зору - це наше ставлення до чого-небудь. Воно формує об'єктивне сприйняття навколишнього середовища, впливаючи на поведінку людини. Наприклад: у багатьох існує упереджене ставлення до жінок-політиків. Багато хто вважає їх нездатними, з різних причин, виконувати політичну місію так само ефективно, як чоловіки. Також певне ставлення може скластися у колективі до конкретної особи, техніки, технології. Така своєрідна точка зору завжди підкріплюється репутацією даного суб'єкта в суспільстві і посилюється під впливом людей, з якими ми найчастіше взаємодіємо.

Цінності - це загальні переконання, віра в те, що добре, а що погано. Цінності, як і багато інших індивідуальних характеристик, здобуваються шляхом навчання. Цінностям навчають у сім'ї, школі, навчальних закладах. Організації та їх керівники мають цінності, притаманні, як правило, культурі даного суспільства. Наприклад: перевага приватних фірм у США і небажання японського менеджера звільнити працівника за будь-яких обставин - це зразки поведінки, які точно відображають соціальні цінності відповідного суспільства. Кожна організація, свідомо чи несвідомо, визначає свою власну систему цінностей. Конкретні цінності організації та її керівників відображаються і в політиці.

  •  фактори зовнішнього середовища організації, які поділяються на фактори прямої дії (споживачі, постачальники, конкуренти, державні органи влади, інфраструктура, законодавчі акти, профспілки, парті, система економічних відносин у державі, організації-сусіди) та фактори непрямої дії (міжнародні події, міжнародне оточення, НТП, політичні обставини, соціально-культурні обставини, рівень техніки та технології, особливості МЕВ, стан економіки).

Наприклад: на фірму «Дженерал Моторе» прямо впливають постачальники матеріалів, які використовуються при виготовленні автомобілів; закони, які регулюють ціноутворення і порядок найму на роботу; переваги споживачів, а також дії основних конкурентів - фірм «Форд», «Тойота», «Крайслер». Щоб утриматися в бізнесі, фірма повинна реагувати на ці фактори. А такі фактори, як нові технології, інфляція, економічний спад, зміни у соціальному і культурному житті, видимо можуть не позначатися на операціях фірми, але їх слід враховувати в інтересах компанії на майбутнє.

Постачальники. З точки зору системного підходу, організація - це механізм перетворення входів у виходи. Основні різновиди входів - це матеріали, обладнання, енергія, капітал, робоча сила. Забезпечують введення вказаних ресурсів постачальники. Наприклад: відсутність хоча б однієї деталі на складальному конвеєрі може зупинити виробництво автомобілів на спільному підприємстві «АвтоЗАЗ-ДЕУ».

 Закони та державні органи. Законодавство регулює діяльність організацій за допомогою багатьох законів, наприклад: про безпеку і охорону здоров'я на робочому місці, про захист навколишнього середовища, захист прав споживачів, практику найму на роботу, фінансовий захист тощо. Державні органи - комісія по цінних паперах і біржах визначає, як акціонерні компанії повинні вести бухгалтерську звітність; управління з нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів регулює збут і розробку нових видів продукції; управління з охорони праці визначає нормативи умов праці; агентства з охорони навколишнього середовища регулюють діяльність організацій по збереженню живої природи.

 Споживачі. Виживання організації залежить від її здатності знаходити споживача і задовольняти його попит. Пітер Ф. Друкер пропонував вважати мету бізнесу створення споживача. Саме споживачі, вирішуючи, які товари і послуги для них є бажаними та за якою ціною, визначають для організації майже все, що стосується результатів її діяльності.

 Конкуренти. Керівництво кожного підприємства розуміє: якщо не задовольнити потреби споживачів так само ефективно, як це роблять конкуренти, їм довго не утриматися на плаву. В багатьох випадках не споживачі, а саме конкуренти визначають, якого роду результат діяльності можна продати і яку ціну при цьому запросити. Наприклад: у 1991 р. на просторах СНД 93 % ринку міських мікроавтобусів належало двом автомобільним заводам - "РАФ" і "УАЗ", але до 2000 р. вони зберегли за собою лише 21 % ринку. На провідну роль цієї сцени вийшла російська фірма "АвтоГАЗ", яка у 1994 р. спроектувала модель нового мікроавтобуса "Газель" і витіснила своїх конкурентів.

Звичайно, споживачі - не єдиний об'єкт суперництва. Організації можуть вести конкурентну боротьбу за трудові ресурси, матеріали, капітал, за право використовувати технічні нововведення. Від реакції на конкуренцію залежать такі внутрішні фактори, як умови праці, її оплата, характер стосунків між керівниками та підлеглими.

Технологія та науково-технічний прогрес Технологія є одночасно внутрішньою змінною і зовнішнім фактором великого значення. Технологічні нововведення впливають на ефективність виготовлення та продажу продуктів, на швидкість їх старіння, на засоби збирання, зберігання та розподілу інформації, на види послуг і продуктів, яких чекають споживачі від організації. Очевидно, що організації, які мають справу безпосередньо з технологією високого рівня (наукомісткі підприємства), повинні швидко реагувати на нові розробки і самі пропонувати нововведення. Щоб зберегти конкурентноздатність, вони повинні брати на озброєння передові технології, бо від цього залежить ефективність їхньої діяльності.

Стан економіки. Керівництво повинно вміти оцінювати вплив загальних змін стану економіки на операції організації. Світова економіка впливає на вартість всіх ресурсів, що вводяться, і на здатність споживачів купувати товари та послуги. Наприклад: якщо прогнозується інфляція, керівництво може вважати за можливе збільшити запаси ресурсів, які поставляються, може також зробити позику, оскільки при настанні строків виплат гроші коштуватимуть дешевше. Таким чином частково будуть компенсовані втрати від виплати процентів.

Будь-яка конкретна зміна може позитивно вплинути на одні організації і негативно - на інші. Наприклад: якщо при економічному спаді магазини роздрібної торгівлі можуть серйозно потерпіти, то магазини, розташовані у багатих передмістях, вірогідно взагалі нічого не відчують.

Соціокультурні фактори. Будь-яка організація функціонує щонайменше в одному культурному середовищі. Тому соціокультурні фактори, серед яких переважають настанови, життєві цінності, традиції, впливають на організацію. Наприклад: одержання хабара для укладення вигідного контракту, розповсюдження чуток, які можуть зганьбити конкурента вважають діями неетичними і навіть аморальними. Але в деяких організаціях таку практику, можливо, прийнято на озброєння, оскільки саме соціокультурне середовище там інше.

Взагалі соціальна і культурна спадщина будь-якої організації є наслідком історичних традицій і цінностей, в яких функціонує дана фірма. Наприклад, те, що в американському бізнесі вважається за норму, в азіатських країнах сприймається як поганий тон, і навпаки.

Соціокультурні фактори впливають також на продукцію або послуги, які є результатом діяльності компанії. Наприкчад: виробництво одягу - люди дуже часто готові платити більше грошей за предмет туалету з ім'ям престижного модельєра, бо це, на їхню думку, додає ваги у суспільстві.

Політичні фактори. Політична обстановка - теж важливий аспект, який має враховуватися керівником у його бізнесі. Наприклад: настрої адміністрації законодавчих органів і судів у ставленні до бізнесу впливають на такі дії уряду, як оподаткування доходів корпорації, вимоги щодо найму представників національних меншин, закони на захист споживачів, стандарти на чистоту навколишнього середовища і безпеку праці, контроль за цінами і заробітною платою тощо. Компанії, які ведуть операції або мають ринки збуту в інших країнах, великого значення надають фактору політичної стабільності. Для іноземного експортера продукції політичні зміни можуть викликати обмеження прав власності або встановлення спеціального мита на імпорт. Політика може змінюватися і сприятливо для іноземних інвесторів і бізнесменів, коли виникає потреба у припливі капіталу з-за кордону. Наприклад: встановлення нових дипломатичних відносин відкриває шлях на нові ринки; політика ж «зачинених дверей», економічне ембарго ускладнюють ведення ділових операцій.

Політична обстановка. Внутрішній ринок перебуває під впливом політичних подій і рішень. Так, політична напруженість може порушувати процес виробництва або обмежувати збут. Раптова зміна політичного режиму означає, як мінімум, підвищення невизначеності для експортера або іноземного інвестора. Наприклад: політичне напруження у ході президентських виборів в Україні у 2004 р. призвело до загострення економічної обстановки в цілому, що відбилося на зростанні рівня інфляції, хоча до виборчих перегонів у країні була економічна стабільність, яка грунтувалася на найвищих темпах росту ВВП в Європі. Після перемоги „Помаранчевої революції" на чолі з її лідером — президентом України Віктором Ющенко ділова активність значно пожвавішала. Тому політичні фактори слід оцінювати як на макро- так і на мікрорівні до моменту вкладання капіталу або прийняття на себе зобов'язань по збуту

Законодавча база, що регулює діяльність організацій в Україні

 Основними законодавчими документами, що регулюють діяльність різних суб’єктів господарювання в Україні, є:

  •  Господарський кодекс України № 436-IV від 16.01.2003р., який вступив в дію з 01.01.2004р.;
  •  Закон України „Про господарські товариства” №1576-ХІІ від 19.09.1991р. з усіма змінами і доповненнями;
  •  Закон України „Про оплату праці” №108/95-ВР від 24.03.1995р. з усіма змінами і доповненнями;
  •  Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”

та інші нормативно-законодавчі документи.

Також необхідно зазначити, що із вступом в дію Господарського кодексу України з 01.01.2004р. втратили свою чинність такі закони: „Про підприємництво” та „Про підприємства”.

Основним документом, який визначає види організацій та суб’єктів господарювання в Україні є Господарський кодекс. Згідно цього документу за організаційною формою господарювання розрізняють:

1) підприємства:

за формою власності:

  •  приватне підприємство, яке діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
  •  підприємство колективної власності;
  •  комунальне підприємство, яке діє на основі комунальної власності територіальної громади;
  •  державне підприємство, що діє на основі державної власності;
  •  підприємство, засноване на змішаній формі власності (на основі об’єднання майна різних форм власності);

за рівнем інвестицій в статутному фонді:

  •  підприємство з іноземними інвестиціями, якщо іноземна інвестиція в статутному фонді становить не менш як 10%;  
  •  іноземне підприємство, якщо іноземна інвестиція в статутному фонді становить 100%;

за способом утворення та формування статутного фонду:

  •  унітарне, яке створюється одним засновником, який формує статутний фонд неподілений на частки, затверджує статут, розподіляє доходи, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства (державні, комунальні підприємства, а також ті, які засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника);
  •  корпоративне, яке утворюється двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором). Це кооперативні підприємства, підприємства створені у формі господарські товариства та засновані на приватній власності двох чи більше осіб;

за величиною:

  •  великі;
  •  середні;
  •  малі;

2) господарські товариства:

  •  акціонерні товариства (закритого і відкритого типу);
  •  товариства з обмеженою відповідальністю;
  •  товариства з додатковою відповідальністю;
  •  повне товариство;
  •  командитне товариство;

3) об’єднання підприємств:

  •  господарське об’єднання (асоціації, консорціуми, корпорації, концерни тощо);
  •  державне (комунальне) господарське об’єднання (корпорація або концерн).

Процес менеджменту

Процес менеджменту — послідовність певних завершених етапів управлінської діяльності, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи на керовану з метою досягнення цілей організації.

Послідовно реалізований та завершений процес менеджменту утворює управлінський цикл. При цьому організацію змодельовано як відкриту систему, що має входи і виходи та складається з керуючої і керованої систем, які тісно взаємодіють, оскільки є органічно взаємопов'язаними. Керуючу систему утворюють елементи, які забезпечують процес управління, керовану — елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності.

Процес управління організацією охоплює кілька послідовних етапів.

1. Реалізація функцій менеджменту, до яких належать усі види управлінської діяльності (планування виробництва і реалізації продукції, управління розробкою технологій, конструюванням виробів, обліком, підрозділами організації тощо). Йдеться про управлінську діяльність на всіх рівнях керуючої системи організації: керівників організацій та їх заступників, начальників цехів, відділів, управлінь, груп, дільниць, фахівців усіх напрямів (економістів, технологів, конструкторів, енергетиків та ін.). Це означає, що зосереджений у керуючій системі апарат управління в процесі управлінської діяльності має виконати своє основне завдання: створити систему методів менеджменту — сукупність способів впливу керуючої системи на керовану з метою забезпечення виробничо-господарської діяльності організації та отримання конкретних результатів (виготовлення продукції, надання послуг, забезпечення прибутковості, рентабельності, необхідного рівня заробітної плати, певного рівня витрат тощо).

2. Формування методів менеджменту як результатів реалізації функцій менеджменту. До них належать план виробництва, план прискорення науково-технічного розвитку, матеріальні стимули до праці, технологічна документація на виготовлення виробу тощо. Однак отримані методи менеджменту, як правило, не можуть здійснювати управлінський вплив, оскільки вони здебільшого не набувають форми адміністративних важелів. Для того щоб надати методам менеджменту дієвого управлінського впливу, необхідно їх формалізувати, тобто пе ретворити на управлінські рішення.

3. Формалізація методів менеджменту в управлінські рішення. Особливість цього етапу полягає у створенні механізмів трансформації методів менеджменту в накази, розпорядження, вказівки тощо. Після цього управлінські рішення (формалізовані методи менеджменту) каналами прямого зв'язку надходять із керуючої системи в керовану , здійснюючи необхідний управлінський вплив, який забезпечує виконання виробничо-господарських операцій, виготовлення виробів, надання послуг, досягнення виробничих, фінансових, економічних та інших результатів.

Якщо управлінські рішення в керованій системі спрацьовують недостатньо (не виконуються, виконуються частково, виконуються з відхиленнями тощо), то інформація про всі неточності, недоліки, відхилення каналами зворотного зв'язку надходить у керуючу систему (відбувається процедура регулювання), в якій апарат управління розробляє необхідні заходи. Відповідно, нові управлінські рішення, що спрямовані на усунення недоліків, відхилень тощо, надходять каналами прямого зв'язку в керовану систему. В такий спосіб формується циклічний механізм, внаслідок роботи якого (за необхідну кількість циклів) усуваються всі недоліки, тобто під впливом керуючої системи відбувається ліквідація проблем у керованій системі. Якщо керуюча система працює недостатньо професійно, не кваліфіковано, не ефективно чи є надто пасивною існує великий ризик того, що керована система не забезпечить виконання поставлених завдань та досягнення встановлених цілей. Отже, рівень виконання керованою системою поставлених завдань і досягнення цілей перебуває в прямій залежності від діяльності керуючої системи (апарату управління).

4. Забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва. Керівництво організацією - вид управлінської діяльності, який об'єднує трудові процеси всіх працівників, забезпечує реалізацію функцій і формування методів менеджменту, розроблення і прийняття управлінських рішень, а також формалізує вплив керуючої системи на керовану. Воно є об'єднувальним чинником у структурі категорій менеджменту, оскільки визначає напрями діяльності апарату управління, ефективність управлінських рішень, ступінь досягнення цілей організації.

Реалізація етапів менеджменту супроводжується комунікаціями, тобто процесами обміну інформацією між працівниками, підрозділами, іншими організаціями.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24259. PR как профессия. Профессиональные коммуникации 35.5 KB
  При подготовке этих заявлений ПРспециалисты сами часто активно участвуют как в их разработке так и в оглашении политики компании. ПРотдел разрабатывает и публикует в средствах информации сведения о деятельности компании отвечает на вопросы журналистов готовит и размещает рекламные материалы о корпорации в целом институциональная реклама и ее отдельных подразделениях. ПРотдел поддерживает постоянные связи с государственными учреждениями местного и республиканского уровня; непосредственно участвует в разработке программ направленных на...
24260. Познание музыки как педагогическая проблема 46.17 KB
  То, что музыкальное искусство является искусством «интонируемого смысла» принимается на сегодняшний день всеми. Интонация - специфическая черта музыки, в то же время она связывает ее с другими видами искусства. Освоение учителями интонационных особенностей того или иного вида искусства позволило вести разговор с детьми языком самого искусства.
24262. Мы вправе знать, что носим (Названия одежды) 42.04 KB
  Определить источники заимствования слов со значением одежда, из каких языков они пришли в русский, выяснить происхождение слов, провести анкетирование школьников, составить буклет и краткий словарь иностранных и исконно русских слов.
24263. Структура имиджа 34.5 KB
  Структура имиджа Одним из важных аспектов общего восприятия и оценки организации является впечатление которое она производит то есть ее имидж образ. Имидж объективный фактор играющий существенную роль в оценке любого социального явления или процесса. Понятие имидж происходит от латинского imago связанного с латинским словом imitari означающего имитировать . Согласно толковому словарю Вебстера имидж это искусственная имитация или преподнесение внешней формы какоголибо объекта и особенно лица.
24264. Управление имиджем и репутацией организации 41.5 KB
  Одно из определений понятия репутация: совокупность мнений о достоинствах и недостатках компании. Они состоят в том чтобы помогать компании успешно продавать товары или услуги привлекать надежных партнеров обеспечивать защиту от конкурентов содействовать выведению на рынок новых товаров или услуг. Важнее становится не то что и как говорят о себе компании а что они реально делают. Существует устойчивое мнение что позиционирование компании на рынке в большей степени определяется деятельностью по созданию имиджа внешней атрибутикой...
24265. Общие особенности типов образовательных технологий (классификация В.Г.Гульчевской) 52 KB
  Однако ни одна из указанных попыток усовершенствования технологий формирующего обучения не привела к изменению характера самого процесса обучения, которое по-прежнему оставалось иллюстративно-репродуктивным. Не менялись соответственно и характерные признаки технологий технократического типа.
24266. Тепловые двигатели и их КПД. Цикл Карно 256 KB
  Из первого закона термодинамики следует возможность совершения системой частиц механической работы за счет тепла, полученного от тела с большей температурой – «нагревателя».
24267. Взаимодействие PR-служб с органами государственной власти. Лоббирование 68.5 KB
  Взаимодействие PRслужб с органами государственной власти.ru изучение взаимодействия бизнеса и власти. власти на всех основных этапах формирования – от планирования и организации товародвижения до окончательной реализации товаров и услуг как внутри страны так и за ее пределами. Помимо финансовой и законодательной поддержки тесное взаимодействие представителей бизнеса с органами власти их социальные инвестиции способствуют улучшению имиджа и укреплению репутации как организации так и ее руководителя.