68866

ФОРМИ РАЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

Научная статья

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Поняття форм і показники рівня концентрації виробництва Процес концентрації виробництва це процес зосередження виробництва на дедалі більших підприємствах який характеризується зростанням питомої ваги великих підприємств у загальному випуску продукції даної галузі або в її сумарній потужності.

Украинкский

2014-09-26

110 KB

3 чел.

ФОРМИ РАЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

  1.  Поняття, форм і показники рівня концентрації виробництва
  2.  Визначення оптимального розміру підприємства
  3.  Поняття, форми і показники рівня спеціалізації
  4.  Поняття, види форми і показники кооперування
  5.  Економічна ефективність спеціалізації і кооперування
  6.  Суть, передумови, форми і показники рівня комбінування
  7.  Економічна ефективність комбінування виробництва

1. Поняття, форм і показники рівня концентрації виробництва

Процес концентрації виробництва – це процес зосередження виробництва на дедалі більших підприємствах, який характеризується зростанням питомої ваги великих підприємств у загальному випуску продукції даної галузі або в її сумарній потужності. Отже, концентрація призводить до збільшення розмірів підприємств і підвищення частки великих підприємств у загальному випуску продукції. Чим більша частка продукції виробляється на великих підприємствах, тим вищий рівень концентрації виробництва.

Залежно від того, на якому рівні, і як відбувається укрупнення виробництва, розрізняють чотири форми концентрації:

- агрегатну;

- технологічну;

- заводську;

- організаційно-господарську.

1. Агрегатна концентрація – вихідна форма концентрації, яка безпосередньо породжується науково-технічними прогресом. Вона становить собою зростання одиничної потужності устаткування (машин, агрегатів, апаратів, технологічних установок і ліній) і характеризується збільшенням частки великих агрегатів у загальній їх кількості або обсязі виробленої продукції.

2. Технологічна концентрація означає збільшення розмірів виробничих одиниць (цехів, підрозділів, виробництв) у складі того або іншого підприємства, комбінату. У результаті цього частка великих виробництв зростає, наприклад, сталеварних і прокатних у металургії; прядильних, ткацьких і оброблювальних у текстильній промисловості; ливарних, ковальських, металообробних і складальних у машинобудуванні. Технологічна концентрація значно складніша від агрегатної, вона може розвиватися як інтенсивно, тобто на базі агрегатної, так і екстенсивно – шляхом збільшення кількості одиниць однотипного устаткування у складі виробництва.

3. Заводська концентрація найскладніша за характером і становить процес збільшення (укрупнення) підприємств. Розміри їх можуть збільшуватись за рахунок:

  •  зростання розмірів технологічно однорідних виробництв або їх числа на одному підприємстві. У цьому випадку концентрація виступає формою спеціалізації,
  •  обєднання на одному підприємстві різних, але технологічно взаємоповязаних між собою виробництв. Тоді заводська концентрація набуває форми комбінування;
  •  простого (адміністративного) обєднання кількох підприємств в одне більше. У цьому випадку вона набуває форми централізації і називається організаційно-господарською концентрацією.

Перші два шляхи безпосередньо зумовлені технічним прогресом. Їх реалізації досягають за рахунок будівництва нових, реконструкції, розширення і технічного переоснащення діючих підприємств і вони вимагають капітальних вкладень. 

4. Організаційно-господарська концентрація може проходити як у чистому вигляді, тобто без змін у техніці та організації виробництва, так і супроводжуватися розширенням, реконструкцією, технічним переоснащенням і спеціалізацією підприємств. Вона виявляється у створенні різних видів виробничих обєднань ряду самостійних підприємств, у тому числі і малих – це централізація управління, яка повинна створювати передумови для концентрації виробництва в обєднуваних підприємствах на базі науково-технічного прогресу.

Для характеристики концентрації можна застосовувати різні показники. Розрізняють абсолютний і відносний рівень концентрації.

Показниками абсолютного рівня концентрації виробництва є середній розмір агрегатів, цехів, підприємств, виробничих обєднань.

Показниками відносного рівня концентрації є питома вага великих агрегатів, цехів, підприємств і виробничих обєднань у галузевому виробництві.

Для визначення рівня концентрації промислового виробництва застосовують групування підприємств за їх розмірами. У цьому випадку можна застосовувати такі показники: обсяг випуску продукції, середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу, в тому числі робітників, середньорічна вартість основних виробничих фондів, енергетична потужність, що обслуговує виробничий процес.

Найточніше рівень концентрації виробництва (абсолютної і відносної) можна визначити на основі обсягу випуску продукції (виробничої потужності), виміряного у вартісному або ще краще – в натуральному виразі.

Не може служити надійним вимірником рівня концентрації вартість основних фондів. Між вартістю основних фондів і обсягом випуску продукції немає безпосереднього звязку. Підприємства з одним і тим же обсягом основних фондів, але різною питомого вагою їх активної частини і режимом роботи (змінністю) будуть виготовляти різний обсяг продукції.

2. Визначення оптимального розміру підприємства

Рівень концентрації виробництва в галузях промисловості визначається розміром підприємств, тому основним змістом планування концентрації є обгрунтування оптимальних розмірів нових і реконструйованих підприємств. В умовах ринкової економіки це завдання може бути правильно вирішено тільки з позицій системного народногосподарського підходу. Критерієм оптимальності є мінімум приведених затрат на виробництво продукції і транспортування її споживачам. Таке завдання може бути вирішене тільки шляхом вибору найефективнішого варіанта з кількох існуючих. Розміри підприємств повинні бути оптимальними на базі врахування як внутрівиробничих, так і зовнішніх факторів.

Таким чином, завдання планування концентрації виробництва вирішують на основі визначення оптимальних розмірів підприємств. У звязку з цим необхідно розглянути питання про зміст самого поняття оптимального розміру підприємства і про методи розрахунків оптимальних розмірів підприємств.

Розмір підприємства поняття відносне. Немає і не може бути якогось постійного, раз і назавжди даного розміру, придатного для конкретної галузі. Оптимальним є такий розмір підприємства, який забезпечує при даному рівні розвитку техніки виробництво продукції і транспортування її до місць споживання з мінімальними затратами суспільної праці.

Сукупність технічних і соціально-економічних факторів, що впливають на розмір підприємства, можна розділити на дві групи: внутрівиробничі і позавиробничі.

Внутрівиробничі фактори визначають технічні та організаційні умови роботи підприємств і, як правило, сприяють їх укрупненню і зростанню ефективності. До них відносять: характер техніки, яку застосовують, її потужність, продуктивність, прогресивність технології, комплексність устаткування, форми організації виробництва.

Внутрівиробничі фактори зумовлюють мінімальний і максимальний розміри підприємства.

Мінімальний – це такий розмір підприємства, який забезпечує можливість застосування сучасної для даної галузі техніки і найповніше, найефективніше її використання. Якщо розмір не дозволяє цього зробити, значить він нижчий від мінімального допустимого, і створення або будівництво такого підприємства недоцільне.

Розміри підприємств понад мінімальний розширяються (при незмінній продуктивності техніки) за рахунок кількісного збільшення числа однотипних агрегатів, тобто екстенсивним шляхом. Але на тому або на іншому етапі укрупнення призводить до зниження ефективності. Із сказаного не випливає, що можливості дальшого збільшення підприємств і підвищення ефективності концентрації виробництва обмежені. Це було б так, якби рівень техніки залишався незмінним. В міру зростання одинипної потужності устаткування на новій технічній основі, тобто у звязку з науково-технічним прогресом, розмір підприємств розширюється.

У діапазоні між мінімальним і максимальним лежить оптимальний розмір підприємства. На його величину, крім виробничих, впливають і зовнішні стосовно до них фактори – позавиробничі. На відміну від перших вони завжди знижують ефективність концентрації й обмежують розмір підприємства. Якщо б вони не діяли, то оптимальний розмір підприємства співпадав з максимальним.

Позавиробничі фактори виникають через особливості економіки конкретного району. До найважливіших із них відносять: рівень індустріального розвитку району, забезпеченість його трудовими, паливно-енергетичними, сировинними і водними ресурсами, природно-кліматичні та транспортні умови, фактор часу, соціальні а також політичні фактори тощо.

Таким чином, для кожної галузі промисловості існують єдині мінімальний і максимальний розміри підприємства, зумовлені дією внутрівиробничих факторів, а в діапазоні між ними – безліч оптимальних розмірів, що враховують дію зовнішніх (позавиробничих) факторів.

На практиці для кожної галузі розробляють ряд можливих оптимальних розмірів підприємств. Основу розмірного ряду становить мінімально допустимий розмір (мінімальна потужність). Наприклад, мінімальний розмір теплової електростанції не може бути меншим від одиничної потужності одного агрегату, найпрогресивнішого і найефективнішого для даного етапу розвитку теплоенергетики. Мінімальна потужність заводу з первинної переробки льону не може бути меншою від продуктивності одного агрегату (лінії) і т.д.

При проектуванні та плануванні капітального будівництва із ряду вибирають той розмір підприємства, який найбільше відповідає місцевим умовам. Він визначається за формулою:

де Сі – собівартість одиниці продукції при і-тому варіанті розміру підприємства;

Ті – транспортні витрати на доставку одиниці продукції при і-тому варіанті розміру підприємства;

ЕН – нормативний коефіцієнт економічної ефективності (ЕН = 0.15);

К’і – питомі капітальні вкладення у випуск продукції при і-тому варіанті розміру підприємства.

Питомі капітальні вкладення у випуск продукції:

Кі – капітальні вкладення в спорудження  підприємства і-того розміру;

Ni річний обсяг випуску продукції підприємством і-того розміру.

3. Поняття, форми і показники рівня спеціалізації

Спеціалізація – це процес зосередження випуску конструктивно і технологічно однорідної продукції, її окремих частин або технологічних процесів на підприємствах, в обєднаннях і галузях промисловості. Економічний зміст спеціалізації полягає у тому, щоб розподілити за галузями, обєднаннями, підприємствами, а в середині останніх – по цехах і дільницях виробництво однорідних за характером виготовлення виробів або окремих частин складного продукту. За суттю спеціалізація становить собою процес концентрації виробництва конструктивно і технологічно однорідної продукції. Однорідності досягають шляхом зосередження на підприємстві однакової за способом виготовлення продукції, призначеної для кінцевого споживання, або окремих вузлів, агрегатів, деталей та інших елементів складного продукту, або уособлення окремих стадій технологічного процесу.

Розрізняють три форми спеціалізації:

  1.  Предметна спеціалізація характеризується зосередженням випуску готових до кінцевого споживання продуктів на окремих підприємствах. Прикладом є автомобільні, тракторні, верстатобудівні заводи, взуттєві фабрики та інші підприємства. Ця форма спеціалізації розподіляється на багатопредметну, коли підприємство спеціалізується на випуску кількох видів однорідної продукції, і однопредметну – на випуску одного виду.
  2.  Подетальна спеціалізація передбачає зосередження на підприємствах виробництва окремих частин, вузлів або деталей продукту. Прикладом її є підшипникові заводи, заводи запасних частин тощо.
  3.  Технологічна (стадійна) спеціалізація означає таку форму, при якій окремі стадії або операції технологічного процесу виділені в самостійні підприємства. Це ливарні, ковальсько-пресові та складальні підприємства і цехи в машинобудуванні, прядильні і ткацькі фабрики в текстильній промисловості, лісопильні заводи в деревообробній.

Рівень і форми спеціалізації залежать від особливостей промисловості. Найрозвиненіша спеціалізація у машинобудуванні. Це пояснюється, по-перше, тим, що вона випускає складні вироби. Наприклад, дизельний мотор містить майже 4 тис., а парова машина - 65 тис. деталей. По-друге, машинобудування за технологічною суттю більше, ніж яке-небудь інше підприємство піддається диференціації у найрізноманітніших варіантах. Процес виготовлення машин організаційно розчленовується на велику кількість часткових процесів, кожен з яких можна виконувати на спеціалізованому підприємстві, в тому числі й на малому.

Різноманітність факторів, що впливають на процес спеціалізації, викликає необхідність використання системи показників, здатних у сукупності відобразити всі найважливіші її сторони.

Про рівень спеціалізації промисловості в цілому можна судити за числом самостійних галузей. Чим більше галузей, тим глибший розподіл праці й вищий рівень спеціалізації.

У масштабі галузі рівень спеціалізації встановлюють за такими показниками:

  •  питома вага спеціалізованої галузі в загальному випуску даного виду продукції. Наприклад, питома вага спеціалізованих меблевих фабрик у загальному випуску меблів. Цей показник вираховують відношенням випуску продукції спеціалізованими підприємствами галузі до загального обсягу її виробництва в країні, економічному районі, області. За ним можна судити, наскільки виробництво даної галузі сформувалося у самостійну галузь;
  •  кількість підприємств і цехів, зайнятих виготовленням даного виду продукції. Цей показник характеризує розсередженість виробітку однотипної продукції;
  •  питома вага подетально і технологічно спеціалізованих підприємств і цехів у загальному випуску продукції галузі. Його вираховують відношенням продукції підприємств і цехів до загального обсягу продукції галузі, що свідчить про ступінь розвитку форм спеціалізації.

Для оцінки рівня заводської спеціалізації використовуються такі показники:

  •  питома вага основної продукції у загальному обсязі виробництва (коефіцієнт заводської спеціалізації) характеризує завантаженість підприємства виготовленням основної продукції. При розрахунку даного показника вся складність полягає у тому, щоб правильно визначити асортимент основної продукції. До такої належить продукція, на виготовленні якої підприємство спеціалізоване і яка відповідає його профілю, тобто характеру наявного устаткування, технологічного процесу і спеціалізації кадрів. Однак коефіцієнт спеціалізації не в повній мірі враховує ступінь технологічної однорідності профільної продукції підприємства, бо часто до її складу включають вироби, що відрізняються технологічно;
  •  широта асортименту і номенклатури продукції, що випускається одним підприємством. Її визначають кількістю груп, видів і типів виробів, які випускають підприємства, обєднання. Як правило, чим вужчі номенклатура й асортимент продукції, тим вищий ступінь технологічної однорідності, глибша його спеціалізація.

Для детальнішої характеристики рівня спеціалізації підприємства ці показники необхідно повязувати з показниками питомої ваги технологічно однорідних груп виробів у загальному випуску основної продукції.

4. Поняття, види форми і показники кооперування

Розвиток спеціалізації і подальша концентрація однорідних виробництв сприяють розширенню обміну виробами і напівфабрикатами між галузями та підприємствами, зміцненню звязків між ними. Однією з форм таких звязків є кооперування – тривалі виробничі звязки між підприємствами і обєднаннями, які спільно виготовляють певний складний продукт. При кооперуванні одні підприємства постачають іншим свою продукцію у вигляді напівфабрикатів, деталей, вузлів або інших конструктивних елементів виробу. Головна умова розвитку кооперування – широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно уособлених виробництв.

Кооперування відрізняється від звичайних звязків за постачанням. Обєктом зв’язків щодо постачання є поставки сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів, які підлягають подальшій переробці при виготовленні кінцевої продукції, а кооперування передбачає поставки частин складного продукту-напівфабрикату, вузлів, агрегатів і комплектуючих виробів, зосередження на виготовленні однорідної продукції в обмеженій її кількості, що грунтується на застосуванні високопродуктивних спеціальних машин, автоматичних ліній та іншій прогресивній техніці і технології.

Розрізняють декілька форм кооперування. Так, за галузевою ознакою кооперування буває внутрігалузеве і міжгалузеве, внутрірайонне і міжрайонне.

Економічно найвигідніше внутрірайонне кооперування. Воно скорочує радіус і витрати з транспортування, прискорює обіг оборотних засобів, зменшує імовірність порушення термінів поставок. Необхідною умовою розвитку внутрірайонного кооперування є всебічний розвиток господарства економічних районів з наявністю у ньому підприємств з випуску напівфабрикатів, деталей, вузлів і виробів масового вжитку.

Залежно від характеру спеціалізації розрізняють три види кооперування: агрегатне, подетальне і технологічне.

Агрегатне кооперування – це вид виробничих звязків підприємств, коли окремі підприємства-суміжники постачають відповідні агрегати (мотори, компресори) для комплектування кінцевої продукції головним заводом.

Подетальне кооперування – вид кооперування, коли головний завод одержує від підприємств-суміжників деталі та вузли. Такими є, наприклад, поставки поршнів, поршневих кілець, радіаторів, карбюраторів для автомобільних і тракторних заводів.

Технологічне кооперування - це форма виробничих зв’язків, коли одне підприємство постачає іншим напівфабрикатами або виконує для нього окремі операції (поставка заводами важкого машинобудування великих поковок заводам електротехнічної промисловості для виробництва генераторів і великих електромашин, проведення шляхом кооперування складної механічної та термічної обробки деталей, постачання пряжі для ткацьких фабрик тощо).

До основних показників, що характеризують рівень кооперування, відносять:

  •  кількість підприємств, що кооперуються з даним підприємством. Цей показник залежить від ступеня спеціалізації у тій чи іншій галузі промисловості. Скажімо, автомобільні заводи кооперуються з сотнями підприємств, тоді як виробничі зв’язки верстатобудівних заводів є незначними;
  •  питому вагу комплектуючих деталей і напівфабрикатів, одержаних шляхом кооперування, у загальному обсязі продукції, що випускається. Цей показник вираховують за найважливішими виробами, що свідчить про ступінь розвитку зв’язків. Однак сам по собі, у відриві від інших показників, він не може відображати ступеня раціональності цих зв’язків;
  •  питому вагу напівфабрикатів і виробів, що надійшли шляхом кооперування, у собівартості готової продукції, яку виробляє дане підприємство. Так, у собівартості автомобіля напівфабрикати і деталі, що надходять зі сторони шляхом кооперування, становлять понад 40% собівартості;
  •  питому вагу деталей, що надійшли шляхом кооперування, у загальній кількості деталей, які відправляють на комплектацію кінцевого продукту;
  •  питому вагу внутрірайонних кооперованих поставок у загальному обсязі всіх поставок з кооперування;
  •  питому вагу напівфабрикатів, деталей і вузлів, виготовлених підприємством на сторону за кооперованими поставками;
  •  загальний обсяг перевезень за кооперованими поставками в натуральному і вартісному виразі;
  •  середній радіус і вартість перевезень вузлів, деталей, штамповок, литва та інших напівфабрикатів, одержаних шляхом кооперування. Показник характеризує не тільки рівень розвитку кооперованих зв’язків, а й ступінь їх ефективності;
  •  питому вагу галузевих і міжгалузевих поставок у загальній їх сумі.

Розрахунок цих показників полегшує конкретний аналіз стану кооперування і разом з показниками спеціалізації дозволяє встановлювати плани з розвитку спеціалізації і кооперування.

5. Економічна ефективність спеціалізації і кооперування

Спеціалізація і кооперування як прогресивні форми організації виробництва дають великий народногосподарський ефект, справляють позитивний вплив на всі сторони діяльності підприємств.

Економічна ефективність спеціалізації зводиться до наступного:

1. Спеціалізація створює умови для організації безперервного процесу виробництва, який розчленовується на дрібні операції. Кожну з них закріплюють за робочим місцем, розташованим за ходом технологічного процесу. В результаті цього спеціалізація створює реальну основу для впровадження найпрогресивнішого методу організації виробництва  потоку, при якому послідовно реалізують загальні вимоги раціонального ведення виробничого процесу.

2. Спеціалізацію супроводжує розчленування виробничого процесу, в результаті виникає різноманітність спеціальних знарядь праці, передумови і сприятливі умови для впровадження прогресивних технологічних процесів, ефективних засобів комплексної механізації та автоматизації.

3. Спеціалізація забезпечує повніше завантаження устаткування. Кожна високопродуктивна машинаможе бути пущена на повну потужність тільки при випуску технологічно однорідної продукції. Чим вища продуктивність машини, тим більшим повинен бути обсяг продукції. Вплив спеціалізації на завантаження устаткування підтверджує такий приклад: якщо на спеціалізованих інструментальних заводах втрати робочого часу верстатного устаткування становлять до 15%, то в інструментальних цехах машинобудівних заводів – 50-70%.

4. Спеціалізація максимально спрощує виробничу структуру підприємств. Чим вужча номенклатура технологічно однорідної продукції, тим менше структурних підрозділів у складі підприємств. Так, концентрація лиття в Україні ліквідувала на машинобудівних заводах майже 20 дрібних ливарних цехів.

5. В умовах спеціалізації встановлюються стійкіші звязки з постачальниками та споживачами, а отже, поліпшується і спрощується матеріально-технічне забезпечення. Для спеціалізованих підприємств з обмеженим однорідним асортиментом продукції, яку випускають, вимагається і обмежена номенклатура сировини, матеріалів і комплектуючих виробів.

Ефективність спеціалізації характеризує й інший показник – собівартість продукції. Умовно-річна економія від її зниження, яка може бути одержана в перспективі від подетальної і технологічної спеціалізації, становитиме значну суму економії матеріальних і трудових ресурсів.

Оскільки спеціалізація сприяє впровадженню нової техніки, прогресивної технології, раціональної організації праці, то результатом її розвитку є збільшення випуску продукції на гривню основних виробничих фондів.

Розвиток спеціалізації призводить до збільшення прибутку і рентабельності, оскільки на таких підприємствах обсяг виробництва більший, а собівартість продукції нижча і використання виробничих коштів набагато краще.

Економічні переваги спеціалізації – це одночасно і витрати кооперування. Спеціалізація і кооперування – дві сторони одного і того ж процесу розподілу і кооперації праці між галузями і підприємствами. Кооперування забезпечує правильніше розміщення підприємств і комплексний розвиток господарства в економічних районах, сприяє повнішому завантаженню потужностей і ліквідації “вузьких” місць, дає можливість раціонально витрачати місцеві сировинні ресурси, скоротити тривалість виготовлення складних видів продукції, виграти час, зекономити капітальні вкладення. Завдяки кооперуванню у ряді випадків відпадає необхідність у будівництві нових цехів і підприємств.

Розглядаючи економічну ефективність спеціалізації, потрібно памятати, що в міру її поглиблення зростають транспортні витрати на перевезення сировини і готової продукції до місць її споживання. Тому при вирішенні питання про її рівень необхідно виходити із раціональних меж, з тим, щоб транспортні витрати не поглинали економію, одержувану від спеціалізації.

Для визначення економічної ефективності спеціалізації потрібні такі основні показники: собівартість продукції з врахуванням доставки її споживачам; економія поточних витрат на виробництво продукції і її доставку споживачам; загальна сума капітальних вкладень для спеціалізації, питомі капітальні вкладення, рівень продуктивності праці, рівень рентабельності, фондовіддача; число вивільнених робітників тощо.

Економію поточних затрат у результаті спеціалізації визначають на річний обсяг виробництва, який буде одержаний після її проведення з урахуванням зміни собівартості та транспортних витрат за формулою:

де Есумовно-річна економія від проведення спеціалізації;

СІ, С2 – собівартість одиниці продукції до і після проведення спеціалізації; 

ТІ, Т2 – транспортні витрати на постачання одиниці продукції споживачеві до і після спеціалізації;

N2 – річний обсяг випуску продукції після спеціалізації у натуральних вимірниках.

Якщо аналогічну продукцію виготовляють кілька підприємств, то її собівартість і транспортні витрати на доставку вираховують як середньозважені величини.

6. Суть, передумови, форми і показники рівня комбінування

Поряд з концентрацією, спеціалізацією і кооперуванням прогресивною і економічно ефективною формою організації промислового виробництва є комбінування.

Комбінат – це зєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, органічно пов’язаних між собою, що характеризуються техніко-економічною і територіальною єдністю. Комбінати – виробничі багатогалузеві утворення зі складною внутрішньою структурою. Вони відрізняються від простих підприємств рядом суттєвих ознак, найважливішими з яких є такі:

1. Об’єднання у комбінаті різнорідних виробництв. Під останніми слід розуміти технологічно різні галузі (наприклад, металургія і коксохімія);

2. Виробничо-економічна і технологічна єдність об’єднаних у комбінаті виробництв. Вона характеризується їх сполученістю і пропорційністю, спільністю сировинної, енергетичної та транспортної бази, єдністю обслуговуючого господарства і спільністю системи комунікацій.

3. Організаційна єдність полягає у тому, що усі підрозділи комбінату керуються єдиним планом розвитку, погоджують свою діяльність у часі і мають єдиний апарат управління.

4. Територіальна єдність, що знаходить відображення у розташуванні різних виробництв комбінату на одній території. В окремих випадках підрозділи комбінату (наприклад, у металургії – рудники, фабрики зі збагачення і окомкування руд, заводи з випуску вогнетривів) можуть розмішуватися на відстані десятків кілометрів від основного виробництва і звязуватися з ним системою відповідних видів транспорту. Тому спільність, єдність заводської території не обовязкова ознака комбінування.

Для розвитку комбінування потрібні відповідні передумови. Найважливішою з них е високий рівень концентрації виробництва. Чим більше підприємство, тим більший розмір тих напівпродуктів і відходів, тим більше можливостей для їх утилізації.

При незначних розмірах утворюваних напівпродуктів і відходів економічно недоцільно створювати цехи з їх переробки, оскільки утруднюється застосування прогресивної технології, ефективне використання засобів і робочої сили.

Важливою передумовою комбінування є досить високий рівень спеціалізації. Перш ніж обєднувати на одному підприємстві різні виробництва, необхідно, щоб вони попередньо сформувалися у самостійні, відособлені одна від одної галузі, підгалузі та підприємства.

Виробничі звязки між спеціалізованими підприємствами можуть бути встановлені або в формі кооперування, або у формі комбінування.

Питання про форму звязків вирішують залежно від їх характеру і тісноти, розмірності суміжних виробництв, виду сировини та інших факторів. Так, у галузях з механічною технологією переважають кооперовані звязки між суміжними спеціалізованими підприємствами, в хімічних-комбіновані.

Обєднуючи у своєму складі великі спеціалізовані виробництва, комбінати цим створюють умови для підвищення ефективності. Виходить ніби подвійний ефекті і від спеціалізації, і від комбінування.

Комбінування є наслідком науково-технічного прогресу. Тому рівень розвитку науки і техніки є його наступною важливішою умовою. Наука поглиблює пізнання у галузі будови речовин, відкриває нові їх властивості і розробляє методи поєднання тих властивостей з метою одержання нових матеріалів. Вона дозволяє розширити сферу застосування, поглибити переробку сировини і змінити традиційне її застосування. Уже зараз, наприклад, нафта, газ, вугілля, сланці служать не тільки як джерела енергії, а й як ефективні види сировини.

При всій багаточисельності взаємопереплетених у комбінаті галузей одна з них є провідною. Це дозволяє різні види комбінатів класифікувати за галузевою ознакою і виділяти серед них металургійні, хімічні, лісопромислові, текстильні, харчові та ін. Класифікація комбінатів за галузевою ознакою необхідна для встановлення їх належності до тієї чи іншої галузі.

Як внутрігалузеве, так і міжгалузеве комбінування може проходити в різних формах. Вони залежать від матеріально-технічних особливостей галузей, включених у систему комбінату, складності техніко-економічних звязків між ними, характеру застосовуваної технології переробки сировини та інших факторів. Залежно від цих факторів прийнято виділяти такі три основні форми комбінування, які отримали найбільший розвиток у промисловості.

1. Комбінування на основі поєднання послідовних стадій обробки вихідної сировини до отримання готового продукту. При цій формі обєднують хоча і різні, але родинні ступені переробки сировини, які відрізняються одна від одної ступенем готовності кінцевого продукту. Комбінати такої форми відносно прості за структурою. Прикладом можуть служити металургійні, калійні, текстильні та інші комбінати. На металургійному комбінаті поєднуються послідовні стадії переробки руди: видобування і збагачення, виплавка з руди чавуну, переробка чавуну в сталь, виготовлення зі сталі прокату. На калійному комбінаті видобування руди (сильвініту) обєднується з подальшою її переробкою – молоття, флотацією, сушінням концентрату і випуском готової продукції –хлористого калію. Як видно, при цій формі комбінують різні виробництва за вертикаллю, тому її називають інколи комбінуванням за вертикаллю.

2. Комбінування на основі утилізації відходів виробництва. Ця форма має складніший характер, ніж перша. Вона передбачає включення до складу комбінату інших галузей промисловості і високий рівень концентрації основного виробництва. Найрозвиненіша там, де створюється багато відходів, які можуть служити вихідною сировиною для організації нового виробництва. Як приклад можна назвати лісохімічні комбінати, де відходи механічної переробки деревини йдуть на деревинні плити, целюлозу та інші види продукції.

3. Комбінування, що грунтується на комплексному використанні сировини (горизонтальне). Характерною його ознакою є наявність кількох паралельних потоків переробки вихідної сировини, у результаті яких одержують кінцеву продукцію двох або більше галузей чи підгалузей. Комбінати цієї форми найскладніші за структурою, в них яскраво виявляється міжгалузевий характер комбінування. Велике поширення вони одержали в галузях, які використовують складну сировину (нафту, вугілля, газ, сланці, деревину тощо). Прикладом таких комбінатів можуть служити нафтохімічні, енергохімічні, лісохімічні тощо. На нафтохімічному комбінаті, наприклад, паралельно з нафтопродуктами випускають досить широкий асортимент хімічної продукції – етилен, нітрілакрилову кислоту, фенол та ін. Подальша їх переробка за вертикаллю дозволяє одержати капролактан, синтетичні волокна, смоли та інші продукти.

Для характеристики комбінування велике значення має науково обгрунтована система показників. Вона необхідна для виявлення його рівня у цілому по промисловості й окремих її галузях, вивчення форм і структури, економічної ефективності та шляхів подальшого розвитку.

Характеристика рівня комбінування у промисловості може бути дана на основі таких показників:

1. Питома вага продукції комбінатів у загальному обсязі її випуску. Наприклад, питома вага продукції чорної металургії, яка виробляється на комбінованих підприємствах становить: по чавуну – 95, сталі – 90, прокату – 85%;

2. Кількість галузей обєднаних комбінатами. У даний час половина комбінатів промисловості нараховує у своєму складі від 4 до б галузей, причому 3/4 з них мають від 10 до 30, а в хімічній промисловості 12% комбінатів містять до 50 виробництв. Цей показник дає уяву про складність структури комбінатів. Питома вага окремих галузей у складі комбінатів може визначатися за обсягом продукції, чисельністю робочої сили, вартістю основних фондів;

3. Кількість і вартість продуктів, одержуваних із переробленої на комбінатах вихідної сировини. Цей показник характеризує глибину комплексної переробки сировини. Наприклад, добування корисних компонентів із міднорудної сировини;

4. Питома вага сировини або напівфабрикатів, які переробляють у наступний продукт на місці їх одержання (наприклад, чавуну на сталь, сталь на прокат), у загальній кількості тієї ж сировини або напівфабрикатів, перероблених наданому підприємстві.

7. Економічна ефективність комбінування виробництва

Ефективність комбінування спричиняють такі чинники:

1. Комбінування забезпечує комплексне використання вихідних сировинних і енергетичних ресурсів і одержаних у процесі їх переробки відходів. Цим воно розширює і здешевлює сировинну базу промисловості, бо залучення як вихідної сировини відходів виключає необхідність додаткових затрат (поточних і одноразових) на її видобування. У цьому випадку знижується матеріаломісткість – найважливіша складова ефективності виробництва;

2. Комбінування скорочує час перерви між суміжними стадіями виробництва, прискорює загальний цикл виготовлення продукції. Скорочення циклу досягають не тільки за рахунок застосування досконалішої техніки та організації (це можливо і при роздільних виробництвах), а головним чином за рахунок ліквідації так званих “міжгалузевих порожнеч”, тобто часу перебування напівфабрикатів у дорозі та на складах.

3. У звязку зі скороченням циклу і усуненням міжгалузевих порожнеч зменшується потреба комбінатів у оборотних засобах, особливо тих, що знаходяться у формі виробничих запасів, прискорюється оборотність і цим підвищується ефективність;

4. Комбінування підвищує рівень концентрації.

5. Завдяки комбінуванню у результаті розташування виробництва на одній площадці значно скорочуються транспортні витрати з перевезення сировини і напівфабрикатів, застосовують досконаліші види транспорту (трубопроводи, транспортери, конвеєри тощо) і зменшуються втрати при переміщенні різних вантажів;

6. При комбінуванні окремі види основного технологічного устаткування можна пристосувати для одночасного одержання різних видів продукції. Наприклад, комбінування нафтопереробки і нафтохімії дає можливість застосувати сучасні великі агрегати для розділення газу на компоненти як у хімічній і нафтохімічній промисловості, так і в нафтопереробній.

7. Комбінування справляє позитивний вплив на розміщення промисловості. Воно сприяє залученню так званих “бідних джерел” сировини, комплексної переробки сировини і відходів, води і повітря як вихідної сировини. Це сприяє рівномірному розміщенню промисловості, скороченню далеких перевезень і економії праці.

8. Комбінування економить загальнозаводські витрати на управління. В умовах комбінування відпадає необхідність у деяких відділах і функціях самостійного підприємства, наприклад, постачання і збуту, оскільки відносини з постачання між самостійними підприємствами стають тут простими внутрівиробничими звязками.

9. Комбінування сприяє вирішенню важливої соціальної проблеми – збереженню оточуючого середовища. Забезпечуючи комплексну переробку сировини, реалізуючи принцип безвідходної або маловідходної технології, комбінування тим самим зменшує чи повністю виключає відходи, забруднюючи грунт і воду, скорочує викиди в атмосферу, які утворюються при спалюванні палива і переробці сировини, особливо хімічної.

Перераховані фактори ефективності в підсумку сприяють поліпшенню найважливіших економічних показників комбінованих виробництв. Кількісно економічний ефект комбінування виявляється у зростанні продуктивності праці, зниженні фондо-, капітало-, матеріаломісткості і як результат собівартості продукції та підвищенні рентабельності виробництва.

При визначенні ефективності комбінування необхідно враховувати різниці в умовах виробництва однієї і тієї ж продукції на комбінованих підприємствах, тобто зіставити два або кілька можливих варіанти випуску продукції. Це зіставлення ведеться за рядом таких показників:

  •  собівартість продукції (з врахуванням затрат на її доставку в місця споживання);
  •  капітальні вкладення (з врахуванням вкладень у суміжні галузі);
  •  продуктивність праці;
  •  якість продукції.

У цілому річний економічний ефект від комбінування виробництва може бути визначений за формулою:

де С1, С2собівартість одиниці продукції на некомбінованому і комбінованому виробництві відповідно;

К1, K2питомі капіталовкладення у випуск продукції на некомбінованому і комбінованому виробництві відповідно;

N2 річний обсяг випуску продукції на комбінованому підприємстві.

При цьому про ефективність комбінування судять порівнюючи розрахований коефіцієнт економічної ефективності з його нормативною величиною. Якщо

,

то комбінування ефективне.

128


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

15040. Ілияс Есенберлиннің тарихи романдары 63 KB
  ІЛИЯС ЕСЕНБЕРЛИН 1915-1983 Ілияс Есенберлин 1915 жылы Ақмола облысындағы Атбасар қаласында туған. 1940 жылы Қазақ таукен институтын бітірген. Ұлы Отан соғысына қатысқан. Соғыстан кейінгі жылдарда филармонияны Жазушы баспасын басқарады т.б. жұмыстар атқарады. Жазушы ...
15041. Ілияс Жансүгіровтің Жетісу суреттері өлеңін оқытудағы ерекшеліктер 48.5 KB
  Ілияс Жансүгіровтің Жетісу суреттері өлеңін оқытудағы ерекшеліктер немесе қазақ поэзиясындағы ұлы жаңалық Б.О.Есімбекова Алматы қаласы Ілияс Жансүгіров Жетісу губерниясының Қапал уезі Ақсу болысы 4ауылында 1894 жылы 14 мамырда дүниеге келген. Анасынан 4
15042. Ілияс Жансүгіровтың Күйші поэмасы 48 KB
  Ілияс Жансүгіровтың Күйші поэмасы Қазақ поэзиясында бүгінге дейін өнер жайында көп жазған және көркемдіктің шыңына жеткізе жазған І.Жансүгіров пен теңдесер қаламгер жоқ. Сонау 20жылдардың бас кезінде өмірге келген Әнші өлеңінен басталған бұл тақырып тек қазақ әде
15043. Кел, жастар, біз бір түрлі жол табалық 113.02 KB
  Кел жастар біз бір түрлі жол табалық.... Шәкәрім Шаһкәрім Құдайбердіұлы өмірі мен шығармашылығын өз бетімен ізденіске бағыттап қосымша материалдарды пайдалану арқылы оқыту тәжірибесінен Көмекші оқуәдістемелік құрал Шаһкәрім Шәкәрім Құдайбердіұлы ө...
15044. Кітапханашылар байқауы 95 KB
  Шығыс Қазақстан облыстық балалар және жасөспірімдер кітапханасы ММ Ұымдастырушылық әдістемлік бөлім Өскемен қ. 2007 Оқысаң ұшасың Пауло Коэльо Құрметті оқырмандар Балаларға оқу бақытын сыйлайық байқауына ...
15045. Көне Грек әдебиетінің архаикалық кезеңі 67.5 KB
  Көне Грек әдебиетінің архаикалық дәуірі Антикалык әдебиет курсының пәні – көне грек және рим құлиеленушілік қоғамдарының әдебиеті. Антик антикалық деген термин antiquus деген латын сөзінен туған. Оның мағынасы ежелгі ертедегі көне болады. Антикалық әдебиет...
15046. Көне Рим әдебиеті 53 KB
  Көне Рим әдебиеті Б.д.д. ІІІ ғ. ортасында Жерорта теңізінің батыс жағалауында Италияда антикалық әдебиеттің екінші бөлігі – рим әдебиеті өркендей бастайды. Рим әдебиеті грек әдебиетімен байланысты болды. Рим әдебиеті грек әдебиетімен бірге дамыған бірақ о
15047. Көне Түркі поэзиясындағы дәстүр жалғастығы 64.5 KB
  ӘОЖ 820/574 КӨНЕ ТҮРКІ ПОЭЗИЯСЫНДАҒЫ ДӘСТҮР ЖАЛҒАСТЫҒЫ Э. Қ. Пертаева €œТараз€ институты Тараз қ. Дулат пен Абай творчествосының танымдық қоғамдық көркемдік мәнін толық ұғыну үшін әдебиетте о
15048. Көнеден жаңаға бет алған образ 55.5 KB
  ӘОЖ: 809.434.2. 058 КӨНЕДЕН ЖАҢАҒА БЕТ АЛҒАН ОБРАЗ Л. К. Омарқұлова Тараз мемлекеттік педагогикалық институты Тараз қ. Бүгінгі таңда әйелдің қоғамдағы орны ойтаным шеңбері ұлғайып отырған шақта әйел тақырыбы қуатты арна ретінде осы ғасырдың аяғына таман жанжақты...