68869

СОБІВАРТІСТЬ ТА ЦІНА ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

Научная статья

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Поняття види і структура собівартості продукції Переваги ринкової економіки господарювання у тому що вона не вимагає великого обсягу інформації для організації діяльності підприємницьких структур. Витрати підприємства виступають у формі собівартості продукції.

Украинкский

2014-09-26

108.5 KB

0 чел.

СОБІВАРТІСТЬ ТА ЦІНА ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

  1.  Поняття, види і структура собівартості продукції
  2.  Класифікація витрат на виробництво
  3.  Планування собівартості продукції підприємства
  4.  Поняття і види цін на продукцію підприємства
  5.  Методи ціноутворення в умовах ринку

1. Поняття, види і структура собівартості продукції

Переваги ринкової економіки господарювання у тому, що вона не вимагає великого обсягу інформації для організації діяльності підприємницьких структур. Але інформація про ціну і витрати обовязково необхідна. Саме від цих показників залежить прибутковість роботи фірми, її платоспроможність і виживання у конкурентній боротьбі. Тому фірми намагаються аналізувати витрати виробництва.

Витрати підприємства виступають у формі собівартості продукції. Оскільки в процесі виробництва беруть участь три елементи процесу: знаряддя праці, предмети праці й сама праця, то все це витрати, повязані з виробництвом, і вони повинні бути відображені в собівартості продукції.

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі затрати на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції є якісним і кінцевим показником, який характеризує роботу промислового підприємства. У собівартості продукції знаходять відображення усі сторони роботи підприємства: рівень організації виробничого процесу, його технічна оснащеність, ступінь ефективності використання основних та оборотних фондів, продуктивність праці, рівень організації матеріально-технічного постачання.

У практиці планування та обліку собівартість класифікують за такими ознаками:

  1.  Залежно від часу формування витрат:
  •  Планову собівартість визначають перед початком планового року на основі прогресивних норм витрат усіх видів ресурсів на одиницю продукції, цін на сировину, матеріали, паливо, електроенергію, які діють на момент розробки плану.
  •  Фактичну собівартість визначають після завершення певного періоду роботи підприємства на основі даних бухгалтерського обліку.
  •  Нормативна собівартість виражає затрати на виробництво і реалізацію, які розраховані на основі поточних норм використання ресурсів.

2. Залежно від послідовності формування витрат і місця виникнення:

  •  Технологічна собівартість – витрати, безпосередньо повязані із технологією виробництва продукції.
  •  Цехова собівартість це вся сума грошових затрат на виробництво продукції у даному цеху (сума технологічної собівартості та загальноцехових витрат).
  •  Виробнича собівартість це сукупність усіх грошових затрат на виробництво продукції у межах усього підприємства (сума цехової собівартості й величини загальнозаводських та інших витрат).
  •  Повну собівартість характеризує уся сума грошових затрат не тільки на виробництво, а й на збут готової продукції підприємства (сума виробничої собівартості та позавиробничих витрат).

3. Залежно від тривалості розрахункового періоду:місячна, квартальна, річна.

4. Залежно від складу продукції: собівартість валової, товарної, реалізованої продукції.

5. Залежно від рівня формування:

  •  Індивідуальна собівартість це собівартість продукції, яка формується на рівні окремого підприємства.
  •  Середньогалузева собівартість характеризує рівень затрат на продукцію у середньому за сукупністю підприємств галузі. Її визначають як середньозважену величину, де як вага є обсяг випуску продукції на підприємствах галузі.
  •  Галузева собівартість дає характеристику суми затрат у галузі.

Співвідношення окремих видів затрат до їх загальної суми характеризує структуру собівартості.

У різних галузях промисловості структура собівартості неоднакова. У видобувних галузях здебільшого нема затрат на сировину, оскільки вони дані самою природою. У цих галузях найбільшу питому вагу становлять затрати на заробітну плату і амортизацію обладнання. Такі галузі вважають трудомісткими.

У собівартості взуттєвої, харчової, текстильної промисловості велику питому вагу становлять затрати на матеріали. Це матеріаломісткі галузі.

У хімічній промисловості, кольоровій металургії значні витрати йдуть на електроенергію. Такі галузі називають енергомісткими.

У нафтовидобувній і нафтопереробній промисловості, чорній металургії найбільша питома вага припадає на амортизаційні відрахування. Це фондомісткі галузі.

Основними шляхами зниження собівартості у даних галузях є скорочення тих витрат, які займають найбільшу питому вагу в собівартості продукції.

Зниження собівартості продукції відбувається під впливом таких факторів:

  •  підвищення технічного рівня виробництва;
  •  удосконалення організації виробництва і праці;
  •  зміна обсягу і структури продукції;
  •  галузеві та інші фактори.

2. Класифікація витрат на виробництво

Для управління підприємством важливо знати не тільки те, що витрачено на виробншггво, а й куди спрямовані витрати. Розвязати дане питання покликана класифікація затрат за статтями калькуляції. З її допомогою встановлюють собівартість одиниці продукції і собівартість товарної, реалізованої продукції.

Перелік статей затрат, їх склад визначені галузевими рекомендаціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) з урахуванням характеру і структури виробництва. Стосовно цього класифікація затрат у різних галузях буде різною. До типової класифікації затрат для підприємств машинобудування входять такі витрати:

а) передвиробничі;

б) витрати процесу постачання;

в) виробничі (витрати виробничого процесу безпосередньо і витрати на обслуговування й управління виробництвом);

г) позавиробничі витрати (витрати на збут продукції).

Таблиця 1

Класифікація затрат на виробництво

Ознаки класифікації

Група витрат

Характеристика (визначення) витрат

1.Зміст і призначення витрат

Економічні елементи

Характеризують використані ресурси за їх економічним змістом незалежно від форми і місця їх використання на той чи інший об’єкт віднесення витрат

Калькуляційні статті

Характеризують склад використаних ресурсів залежно від напрямків і місця їх використання (в основному, допоміжному чи обслуговуючому виробництві) на об’єкт витрат (калькуляційну одиницю)

2. Відношення до процесів виробництва і реалізації (збуту) продукції

Виробничі

Характеризують ресурси, використані в процесі виробництва продукції.

Позавиробничі (комерційні)

Характеризують ресурси, використані в процесі реалізації (збуту) продукції

3. Відношення до видів виробничих процесів

Основні

Характеризують ресурси, використані в процесі безпосереднього виготовлення продукції

Накладні

Характеризують ресурси, використані в процесах обслуговування і управління процесами безпосереднього виготовлення продукції

4. Ступінь залежності від обсягів виробництва (випуску)продукції

Умовно-змінні (пропорційні)

Витрати, загальна сума яких змінюється майже пропорційно до змін обсягів виробництва продукції

Умовно-постійні

Частина витрат за певний період часу, загальна сума яких не змінюється або незначно змінюється при зміні обсягів виробництва

5. Однорідність економічного змісту витрат

Прості

Характеризують використані ресурси одного економічного змісту

Комплексні

Характеризують використання декількох економічно різнорідних ресурсів, які мають однакове виробниче призначення

6. Спосіб віднесення на собівартість обєкта віднесення витрат

Прямі

Складові витрат, які розраховують прямими методами на об'єкт віднесення витрат

Непрямі

Компоненти витрат, що нероздільно пов’язані з двома і більше об’єктами віднесення витрат і тому розподіляються на один об’єкт витрат пропорційно до економічно обгрунтованої бази (непрямим чином)

* Під калькуляційною одиницею розуміють одиницю або одиницю з нулями (1, 10, 100, 1000, ...}

Відмінність калькуляційних статей від аналогічних елементів затрат у тому, що в калькуляційних статтях відображені тільки витрати, повязані безпосередньо з випуском даного виробу, тоді як в поелементних затратах враховують усі витрати підприємства незалежно від того, де і на які потреби вони були витрачені. Наприклад, паливо і енергія на технологічні цілі, заробітна плата виробничих робітників.

Важливе значення для обліку, аналізу затрат і планування собівартості продукції згідно табл. 1 і мають такі ознаки класифікації затрат:

  •  спосіб віднесення на одиницю продукції. Залежно від цього затрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі безпосередньо повязані з виробництвом конкретного виду продукції, непрямі – з виробництвом кількох або всіх видів продукції;
  •  участь у виробничому процесі. За даною ознакою затрати поділяють на основні, які беруть безпосередньо участь у процесі виробництва (сировина, матеріали, пряма заробітна плата, витрати на утримання і експлуатацію обладнання), та витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехові, загальнозаводські);
  •  однорідність економічного змісту витрат. Сюди належать прості та комплексні статті затрат. Прості – це затрати, які не можна розчленовувати на складові частини, комплексні – ті, що складаються з кількох елементів затрат (витрати на утримання і експлуатацію, цехові, загальнозаводські витрати);
  •  залежність від обсягу продукції, що випускається. Якщо затрати змінюються пропорційно до зміни обсягу продукції, їх називають пропорційними або умовно-змінними (сировина, матеріали, паливо, енергія на технологічні цілі, заробітна плата виробничих робітників). Якщо затрати змінюються менше, ніж обсяг продукції, витрати мають назву непропорційних або умовно-постійних (цехові, загальнозаводські витрати).

3. Планування собівартості продукції підприємства

Розробляючи завдання із собівартості продукції, треба встановити, які витрати йдуть на виробництво одиниці продукції, на всю продукцію (ВП,ТП), на все виробництво (включаючи роботи і послуги допоміжних господарств).

Планування собівартості продукції включає:

а) розробку калькуляції і встановлення собівартості валової, товарної та реалізованої продукції;

б) розробку кошторису витрат на виробництво за певний проміжок часу;

в) розрахунок зниження собівартості в цілому і за техніко-економічними факторами.

3.1. Розробка калькуляції

Під калькулюванням розуміють процес обчислення собівартості одиниці продукції. Кінцевим результатом калькуляційних розрахунків є складання калькуляції, тобто документу, в якому представлені всі витрати на виробництво і реалізацію одиниці конкретного виду продукції у розрізі статей витрат.

Розрізняють: планову, нормативну, кошторисну і звітну калькуляції.

Планова калькуляція охоплює скупчення затрат на виріб за прогресивними нормами витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, заробітної плати.

Нормативна калькуляція розраховується на базі діючих на даному підприємстві на початок місяця норм матеріальних і трудових затрат.

Кошторисні калькуляції використовують для розрахунку можливого рівня затрат на виробництво продукції при проектуванні нових виробничих обєктів, на які відсутні обгрунтовані норми витрат.

Звітна калькуляція відображає сукупність усіх затрат, яких фактично зазнало підприємство на виробництво і реалізацію відповідного виду продукції.

Обєктом калькуляції є виріб, вузол, деталь. Калькуляційними одиницями можуть бути тонни, метри, штуки, кілограми, тобто вимірник обсягу калькуляції. У випадку, коли витрати на одиницю продукції незначні (наприклад, голки для швейної машинки), за калькуляційну одиницю беруть одиницю з нулями 10, 100, 1000, 1000000 тощо. Це дозволяє скласти калькуляцію у реальних грошових одиницях. А витрати на одиницю продукції визначають простим перенесенням коми.

Залежно від особливостей виготовлення продукції, використаних технологічних процесів і форм організації виробництва застосовують різні методи розробки калькуляції: прямого розрахунку, розрахунково-математичний, параметричний.

Метод прямого розрахунку використовують у тих виробництвах, де виготовляють один вид продукції. Тоді всю собівартість ділять на кількість випущеної продукції у натуральному виразі і знаходять собівартість одиниці продукції.

Розрахунково-аналітичний метод використовують у багатономенклатурних виробництвах. Якщо підприємство випускає кілька видів продукції, то при розрахунку собівартості окремих виробів постає проблема розподілу затрат за видами продукції. Вона розвязується таким чином. На підприємствах, що випускають один вид продукції, усі витрати прямі; у багатономенклатурних виробництвах – частина прямих, а частина непрямих витрат; у комплексних виробництвах, де з одного виду сировини одержують одночасно декілька видів продукції, усі витрати можуть бути комплексними.

У звязку з цим розмежування витрат на прямі і непрямі здійснюють окремо для кожного виду виробництва і фіксують у галузевих інструкціях. Здебільшого до них належать:

Прямі витрати (сировина, основні матеріали, комплектуючі вироби і куповані напівфабрикати, відрядна заробітна плата виробничих робітників і відрахування органам соціального страхування; зі складу витрат на підготовку і освоєння виробництва – витрати на освоєння виробництва нових видів продукції; зі складу витрат на утримання та експлуатацію обладнання – зношення інструментів і пристроїв цільового призначення);

Непрямі витрати: на підготовку і освоєння виробництва (крім витрат, що входять у перший пункт), на утримання і експлуатацію обладнання (крім включених у перший пункт), цехові, загальнозаводські витрати.

Параметричний метод калькулювання використовують для розрахунку собівартості однотипних, але різних за якістю виробів. Він дозволяє встановити залежність зміни собівартості від зміни якісних параметрів продукції.

Істотні особливості калькулювання собівартості продукції мають виробництва з комплексним використанням сировини. У комплексних виробництвах з одної вихідної сировини забезпечують вихід кількох різнорідних продуктів. За цих умов для калькуляції собівартості використовують методи виключення і розподілу витрат, а також комбінований метод.

При методі виключення затрат продукцію, яку одержують на відповідному переділі, поділяють на основну і супутню. У даному разі з усієї суми затрат виключають вартість супутньої продукції, а суму, шо залишилась, відносять на собівартість основної продукції. Недоліком даного методу є те, що при великій номенклатурі супутньої продукції собівартість основної продукції може бути штучно занижена. У звязку з цим метод використовують у тих виробництвах, де супутня продукція має невелику питому вагу.

Метод розподілу затрат використовують там, де з однієї вихідної сировини одержують два і більше основних види продукції при відсутності супутніх. У даному разі всі витрати розподіляють за конкретними видами продукції пропорційно до науково обгрунтованих коефіцієнтів. При цьому один із видів продукції за певним параметром (ціна) приймають за умовну одиницю з коефіцієнтом, що дорівнює одиниці, а інші прирівнюють до нього за перевідним коефіцієнтом.

Якщо одночасно одержують кілька основних і супутніх видів продукції, то використовують комбінований метод, який полягає у поєднанні двох попередніх: із собівартості всієї продукції виключають собівартість супутньої, а затрати у частині до основної продукції, які залишились, розподіляють пропорційно до встановлених коефіцієнтів. Використовують даний метод на підприємствах нафтопереробної промисловості.

3. 2. Кошторис затрат на виробництво

Кошторис затрат на виробництво продукції складають у розрізі економічних елементів. Мета розробки кошторису – визначення усієї суми планових затрат на виробництво.

До кошторису зараховують витрати як основних, так і допоміжних структурних підрозділів з виробництва продукції і надання послуг непромислового характеру для свого підприємства і для інших організацій.

Методи розробки затрат кошторису залежать від умов виробництва, етапу, виду і конкретних завдань планування. Існують заводський метод і метод зведеного кошторису. Заводський метод полягає у тому, що кошторис затрат складають в цілому на підприємстві за економічними елементами. У кошторисі не враховують внутрізаводський оборот (вартість продукції власного виробництва, яку споживають всередині підприємства на виробничі потреби).

Метод зведеного кошторису полягає у тому, що кошторис затрат на виробництво розробляється на основі кошторисів у окремих цехах. Спочатку розробляють кошториси допоміжних цехів, потім основних і вже тоді загальнозаводський кошторис. Від кошторису затрат на виробництво продукції можна перейти до визначення собівартості валової і товарної продукції.

Для визначення собівартості валової продукції від усіх витрат на виробництво продукції віднімають затрати на роботи і послуги, які не входять у валову продукцію, мінусують (приріст) або плюсують (зниження) залишків витрат майбутніх періодів і залишків незавешеного виробництва, які не входять у валову продукцію.

Для перевірки правильності розрахунків собівартості, для порівняння витрат за економічними елементами та за статтями калькуляції розробляють зведену контрольну відомість “Зведення затрат на виробництво продукції”. Це шахова таблиця, в якій за вертикаллю дано затрати за статтями калькуляції, затрати допоміжних виробництв, а за горизонталлю – елементи затрат і затрати допоміжного виробництва.

З даної відомості можна визначити внутрішній оборот затрат підприємства.

3.3. Планування зниження собівартості продукції

Зниження собівартості продукції в цілому планують щодо затрат на 1 грн. товарної продукції. При цьому процент зниження собівартості продукції визначається за формулою:

де В1 ТП.Б. витрати на 1 грн. товарної продукції в базовому періоді;

В1 ТП.ПЛ. витрати на 1 грн. товарної продукції в плановому періоді.

Крім цього, розраховують також зниження собівартості продукції за техніко-економічними факторами. Усі техніко-економічні фактори, які впливають на собівартість продукції, в практиці планування обєднують у кілька укрупнених груп,а саме:

  •  підвищення технічного рівня виробництва;
  •  удосконалення організації виробництва і праці;
  •  зміна обсягу і структури продукції, що виробляється;
  •  поліпшення використання природних ресурсів;
  •  галузеві и інші фактори.

Процент зниження собівартості товарної продукції в результаті зниження норм витрат матеріальних ресурсів та ціни на них:

С1 = (1 – ІН · ІЦ)·ПМ

де ІНіндекс норм витрат матеріальних ресурсів;

ІЦіндекс цін на матеріальні ресурси;

ПМпитома вага матеріальних витрат в собівартості товарної продукції.

Процент зниження собівартості товарної продукції в результаті зростання продуктивності праці на підприємстві:

де ІЗП, ІПіндекс зростання заробітної плати і продуктивності праці відповідно;

ПЗП – питома вага заробітної плати в собівартості товарної продукції.

Питома вага заробітної плати в собівартості товарної продукції:

де СТсобівартість товарної продукції;

ФЗП – фонд заробітної плати працівників підприємства.

Процент зниження собівартості товарної продукції в результаті зменшення умовно постійних витрат при збільшенні обсягу випуску продукції:

де ІУПіндекс умовно постійних витрат;

ІQіндекс обсягу випуску продукції;

ПУПпитома вага умовно постійних витрат в собівартості товарної продукції.

де УПзагальна сума умовно постійних витрат підприємства;

СТсобівартість товарної продукції.

Високий рівень достовірності плану зниження собівартості за факторами забезпечують дотриманням ряду вимог:

  •  розрахунком повинні бути охоплені всі зміни за умов виробництва в плановому році;
  •  розрахунок економії за всіма факторами, крім економії на умовно-постійних витратах і на амортизаційних відрахуваннях, ведеться тільки стосовно змінної частини витрат;
  •  не слід допускати повторного врахування одного і того ж фактора, що супроводжується певними ускладненнями (так, впровадження нової техніки може вести до економії не тільки трудових витрат, а й матеріалів, і цей фактор не повинен враховуватися у складі заходів з економії матеріальних ресурсів).

4. Поняття і види цін на продукцію підприємства

Одним з важливих важелів управління виробництвом є ціна. На її основі визначають результативність діяльності в усіх сферах виробництва.

Ціна – це норма обміну товару на гроші. За своєю економічною суттю ціна відображає суспільне необхідні витрати праці, повязані з виробництвом і реалізацією товару. Проте ціна не є прямим і абсолютно точним вимірником витрат праці, а лише побічно відображає їх рівень і динаміку.

Будь-яка ціна складається з окремих елементів. Такими складовими ціни є: собівартість, прибуток, акцизний збір, податок на додану вартість, націнки постачальницько-збутових організацій і торговельні надбавки (знижки). Собівартість і прибуток – це складові елементи усіх видів цін. Наявність усіх інших елементів у ціні необовязкова. Це зумовлює й різну структуру цін, під якою мають на увазі процентне відношення елементів ціни до її абсолютного значення. Структура ціни не є постійною і змінюється у результаті коливань абсолютних величин окремих її елементів.

Суть ціни найкраще виявляється у її функціях. Основними функціями ціни є планово-облікова, стимулююча, розподільча, регулююча.

Планово-облікова функція ціни виявляється у тому, що ціна виступає засобом обліку і вимірювання суспільно необхідних витрат праці на виготовлення і реалізацію продукції. Це дозволяє використовувати ціну в облікових і планово-економічних розрахунках на всіх стадіях відтворювального процесу. У цій функції ціну використовують при визначенні обсягів виробництва і реалізації продукції, економічної ефективності нової техніки, капітальних вкладень, оптимальних варіантів розвитку підприємств та ін.

Стимулююча функція ціни виявляється у тому, що з її допомогою можна впливати на темпи розвитку і ефективність суспільного виробництва. У цьому випадку ціна виконує роль стимулятора науково-технічного процесу, раціонального використання ресурсів, зниження витрат праці, підвищення якості продукції, оновлення асортименту. Механізм цієї функції ціни повязаний з відхиленням її від вартості. Це забезпечує встановлення системи надбавок до цін на прогресивну продукцію і системи знижок з цін на морально-застарілу продукцію, економічно обгрунтованих співвідношень на аналогічні та взаємозамінні вироби.

Стимулююча функція ціни нерозривно повязана з розподільчою функцією. Ціну використовують як засіб для розподілу і перерозподілу чистого доходу, що створюється у різних галузях народного господарства. Якщо ціну встановлюють вищою від вартості продукції, то чистий доход перерозподіляється в інтересах виробників цієї продукції, якщо нижчою – в інтересах її споживачів.

Регулювальна функція ціни виявляється у тому, що з її допомогою здійснюється регулювання пропорцій окремих виробництв, забезпечується збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією.

Гуртову ціну підприємства на окремий вид продукції можна визначити як:

Цг = Сп + П

де СПповна собівартість виробу;

П – прибуток на один виріб.

Повна собівартість виробу:

СП = СВ + ВПВ

де СВвиробнича собівартість виробу;

ВПВ – позавиробничі витрати (3-5% від СВ).

Виробнича собівартість виробу:

СВ = СЦ + ЗЗВ

де СЦ цехова собівартість виробу;

ЗЗВ – загальнозаводські витрати (близько 80% від основної заробітної плати основних робітників).

Прибуток в розрахунку на один виріб:

де СПповна собівартість виробу;

РВрентабельність виробу.

У практиці аналізу динаміки цін і їх структури виділяють дві великі групи цін: виробничі й споживчі.

Виробничі ціни – це ціни, за якими реалізують продукцію і надають послуги іншим підприємствам та організаціям. До виробничих цін відносять:

  •  ціни реалізації промислової продукції: оптова ціна підприємства і оптова ціна промисловості;
  •  закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію для реалізації державним, кооперативним, заготівельним організаціям і переробним підприємствам;
  •  кошторисні ціни на продукцію будівництва;
  •  тарифи на перевезення усіма видами транспорту;
  •  ціни і тарифи на виробничі послуги.

Споживчі ціни – це ціни на продукти виробництва і послуги, які реалізують населенню. Сюди відносять:

  •  роздрібні ціни – ціни, за якими населення купує товари народного споживання у закладах державної і кооперативної торгівлі;
  •  ціни на продукцію громадського харчування;
  •  комісійні та комерційні ціни – ціни на предмети споживання, що реалізуються відповідно в комісійних і комерційних магазинах;
  •  ставки квартирної плати та оплата за комунальні послуги й ін.;
  •  ціни і тарифи на послуги населенню (пасажирського транспорту, звязку, теле- і радіомовлення та ін.).

5. Методи ціноутворення в умовах ринку

Формування ринкових відносин в Україні призводить до того, що питома вага централізованих цін поступово зменшується, а договірних і вільних – збільшується. Але держава залишає у своїх руках певні важелі впливу на договірні і вільні ціни, що забезпечує система оподаткування і кредитування, здійсненням антимонопольної політики та ін.

Свого часу запровадження механізму договірних цін в Україні стало основою для їх зростання. А ті обмеження, які встановило законодавство з метою недопущення істотного зростання цін на товари, підприємці дуже легко обходили.

За територіальною ознакою ціни поділяють на єдині та диференційовані. Єдині ціни діють у межах країни. Диференційованими вважають ціни, що діють у межах певного поясу, зони, району і поділяють відповідно на поясні, зональні, районні. В основному ці ціни встановлюють на продукцію видобувних галузей промисловості (руда, вугілля, ін.).

За терміном дії ціни бувають постійними, тимчасовими, разовими.

Постійні ціни – це ціни, затверджені в прейскурантах і термін дії яких попередньо не встановлено. Тимчасові ціни встановлюють на нову продукцію, призначену для серійного або масового випуску на період її освоєння. Разові ціни встановлюють на вироби, які виготовляють за індивідуальним замовленням.

У вирішенні завдань науково-технічного прогресу важливу роль відіграють лімітні та ступеневі ціни. Лімітні ціни встановлюють на стадії розробки нової продукції і відображають граничне допустимий рівень її ціни. Ступеневі ціни – це оптові ціни, яку послідовно знижують в окремі періоди серійного випуску продукції у результаті збільшення обсягу виробництва, скорочення витрат і морального старіння виробів. На першому етапі, коли нова і високоефективна продукція освоюється, то на неї встановлюється максимальна ступінчаста ціна. У період серійного випуску продукції (другий етап) ступінчаста ціна, як правило, співпадає  з нижньою межею ціни, що забезпечує необхідний прибуток. На третьому етапі з метою скорочення, а надалі згортання виробництва застарілої продукції встановлюють мінімальну оптову ціну, яка різко знижує рентабельність виробництва.

Залежно від способу відшкодування підприємством-виготовлювачем транспортних витрат, повязаних з доставкою продукції споживачам, оптові ціни піддають франкуванню. Франкування цін означає встановлення цін з урахуванням оплати за доставку готової продукції. Найпоширенішими в промисловості є ціни франко-вагон-станція відправлення, франко-вагон-станція призначення, франко-кордон. В ціну франко-вагон-станція відправлення входять усі витрати, повязані з доставкою продукції зі складу підприємства до станції відправлення, включаючи й вантажні роботи. Ціна франко-вагон-станція призначення включає транспортні витрати, пов’язані з доставкою продукції до місцезнаходження її споживача. Ціна франко-кордон – це контрактна ціна, яку використовують у зовнішньоекономічній діяльності, і враховує вартість товару, всі витрати, пов’язані з доставкою товару до відповідного кордону, а також витрати на його страхування.

Для порівняння цін у часі, враховуючи, що змінюється їх номінальна величина, а також змінюється вартість грошей, використовують діючі (номінальні) і реальні (порівняльні) ціни. Діюча ціна товару відповідає її номінальній величині на певний момент часу,

Реальні (порівняльні) ціни – це ціни розраховані на основі єдиної бази порівняння і приведені до одного моменту часу. Як єдину базу порівняння при визначенні реальних цін використовують індекс споживчих цін, який обчислюють державні органи статистики або який може бути обчислений за даними споживчого кошика.

В Україні індекси споживчих цін щомісячно обчислює Міністерство статистики, починаючи із серпня 1991 p., публікують у пресі. Ці показники є офіційними (згідно зі статтями 19,21, 22 Закону України “Про інформацію”) і можуть використовуватись для відповідних економічних розрахунків.

Інтеграція України в Європейський Союз, вихід на світові товарні ринки, приєднання до Загальної угоди про тарифи та торгівлю (GATT) відбуваються на тлі переорієнтації вітчизняної економіки на рівень світових цін.

Світова ціна – це грошовий вираз інтернаціональної вартості товару на світовому ринку, що складається у процесі конкурентної боротьби під впливом світової економічної конюнктури і може значно відхилятись від національної ціни виробництва. Обмін товарів на світовому ринку відбувається на основі суспільне необхідних витрат праці потрібних для виготовлення товару при середньосвітових суспільне нормальних умовах виробництва.

Суспільне необхідні в інтернаціональному масштабі витрати праці складаються здебільшого під впливом умов виробництва товарів у країнах, що є її великими постачальниками на світовому ринку.

Певну дію на ціноутворення на світовому ринку чинить втручання держав у зовнішньоекономічні зв’язки через встановлення різних видів мита, компенсаційних зборів, виплат субсидій, експортних премій, запровадження валютних обмежень тощо.

Найбільш представницькими цінами, які можуть розглядатись як світові, є ціни окремих великих експортних або імпортних операцій, що здійснюють у важливих центрах міжнародної торгівлі, що відбуваються регулярно і передбачають, як правило, плату у вільно конвертованій валюті.

195


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

51401. Текстовые файлы 50 KB
  В перечисленных ниже задачах разрешается использовать при необходимости не более одного массива и не более одного вспомогательного файла. В каждом варианте необходимо: Разработать программу которая формирует текстовый файл по заданию имя файла обязательно запрашивается с клавиатуры и заполняет его набором строк вводимых с клавиатуры. Разработать программу позволяющую вывести на экран содержимое текстового файла имя которого запрашивается с клавиатуры. С ее помощью просмотреть содержимое исходного файла до и после обработки а также...
51402. Поиск и изменение файлов 42.5 KB
  Задания по вариантам Вариант Условие задачи Написать программу которая подсчитывает количество всех вложенных каталогов в указанном каталоге. Написать программу которая вводит с клавиатуры список имен текстовых файлов разделенных запятой и склеивает их содержимое в один файл в том порядке как приведены имена. Написать программу которая выводит на экран имена расширения и размеры всех файлов текущего каталога расположив их в порядке убывания размера файлов. Написать программу которая выводит на экран список всех файлов и...
51403. Процедуры и функции пользователя 45.5 KB
  Использовать подпрограмму вычисления факториала натурального числа. Два простых числа называются близнецами если они отличаются друг от друга на 2 например 41 и 43. Два натуральных числа называются дружественными если каждое из них равно сумме всех делителей кроме его самого другого числа например числа 220 и 284. Найти все пары дружественных чисел которые не больше данного числа N.
51404. Процедуры и функции пользователя. Рекурсия 60.5 KB
  Напишите рекурсивную процедуру нахождения суммы цифр любого натурального числа. Напишите рекурсивную процедуру нахождения количества четных цифр любого натурального числа. Напишите рекурсивную функцию нахождения суммы первых N членов арифметической прогрессии 1 3 5 7 Напишите рекурсивную процедуру нахождения первых N чисел Фибоначчи.
51405. Использование стандартных модулей. Разработка модулей пользователя 20.99 KB
  Задания по вариантам Задача 1 Вариант Условие задачи Составить модуль в котором определены процедуры над матрицами размерностью 3х3: сложение разность матриц. Составить модуль Shr в котором определены функции вычисления площади поверхности и объема шара по его радиусу. Составить модуль Figur в котором определены функции: вычисления периметра и площади выпуклой фигуры которая задана координатами своих вершине количество которых N N 3. Составить модуль Konus в котором определены функции: вычисления площади поверхности и...
51406. Использование динамических структур данных 24.82 KB
  Задания по вариантам Задача 1 Сформировать однонаправленный список без заглавного звена со следующим описанием: Type telem=rel; List=^elem; Elem=record; Dt:telem; Next:List End; Описать функцию или процедуру которая: 1 определяет является ли список пустым; 2 находит среднее арифметическое элементов списка.’z’; List=^elem; Elem=record; Dt:telem; Next:List End; Описать функцию или процедуру которая: 1 определяет является ли список пустым; 2 меняет местами первый и последний элементы списка. Сформировать однонаправленный список без...