68873

САНАЦІЯ І БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВА

Научная статья

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Банкрутство як елемент ринкових відносин стало реальністю української економіки. В економічно розвинутих країнах банкрутство (за винятком зловмисного) розглядають як нормальне явище господарського життя. За статистикою США близько 1% діючих у країні фірм щорічно стають банкрутами.

Украинкский

2014-09-26

62 KB

1 чел.

САНАЦІЯ І БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВА

1. Кризова ситуація і банкрутство.

2. Контроль за ознаками банкрутства і його попередження.

3. Санація, реорганізація і ліквідація підприємства.

1. Кризова ситуація і банкрутство

Банкрутство як елемент ринкових відносин стало реальністю української економіки. В економічно розвинутих країнах банкрутство (за винятком зловмисного) розглядають як нормальне явище господарського життя. За статистикою США близько 1% діючих у країні фірм щорічно стають банкрутами. Ця доволі висока норма банкрутства говорить про труднощі пристосування до ринкових умов.

За останні роки в Україні помітна стійка тенденція до збільшення кількості фінансово-неспроможних підприємств. Економічна, політична та соціальна криза суспільства змінила наше розуміння суті банкрутства.

Відповідно до Закону України “Про банкрутство” банкрутство  це неспроможність підприємства розрахуватись і виконувати свої зобовязання перед кредиторами через недостатню ліквідність.

Сама загроза банкрутства істотно впливає на поведінку ринкових агентів, змушуючи їх виявляти зважені господарські рішення і підтримувати рівень рентабельності, достатній для обслуговування боргу.

Існування і можливість банкрутства необхідні для стимулювання ефективності економіки. Банкрутство є невідємною частиною конкурентного ринкового середовища. Без банкрутства немає конкуренції.

Причини банкрутства підприємства різні та численні. Одні з них можуть бути зовнішніми щодо підприємства і практично не піддаються впливу. Інші – внутрішні і безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві. Банкрутство найчастіше результат спільного та одночасного впливу всіх факторів, які призводять підприємство до фінансової кризи.

Зазначимо, що з точки зору впливу на фінансову стійкість підприємства і необхідність їх врахування визначальними факторами є:

  •  галузева належність суб’єкта господарювання;
  •  структура продукції і послуг, які випускає підприємство, її частка в загальному платоспроможному попиті;
  •  розмір оплаченого статутного капіталу;
  •  величина і структура витрат, їх динаміка, порівняно з грошовими доходами;
  •  склад майна і фінансових ресурсів, включаючи резерви і запаси, їх склад і структуру.

Ступінь інтегрального впливу наведених факторів на фінансову стійкість залежить не тільки від сили кожного фактора та співвідношення між ними, а й від тієї стадії виробничого циклу, в якій у даний момент перебуває підприємство.

Зовнішні фактори включають у себе різні аспекти: економічні умови господарювання, пануючі в суспільстві, техніку і технологію, платоспроможний попит споживачів, економічну і фінансово-кредитну політику законодавчої і виконавчої влади України, соціальну та екологічну ситуацію у суспільстві та ін.

Особливе значення має рівень, динаміка і коливання платоспроможного попиту на продукцію (послуги) підприємства, бо платоспроможний попит визначає стабільність надходження виручки. Істотний вплив справляє фаза економічного циклу, в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшуються у цілому доходи підприємств, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.

Очевидно, що економічна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації продукції й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобовязання перед бюджетом, розрахуватись з постачальниками, кредиторами, працівниками та ін. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення усіх розрахунків і зобов’язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво і виводити його на конкурентоздатний рівень, здійснювати соціально-культурні програми для своїх працівників.

Економічна стійкість підприємства вимагає такого стану його фінансових ресурсів і такого ступеня їх використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також покрити затрати на його розширення і оновлення.

Є твердження, що фінансовий стан підприємства можна вважати стійким, якщо воно покриває власними оборотними засобами не менше, як 50% фінансових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, ефективно і цілеспрямовано використовує фінансові ресурси, дотримується фінансової, кредитної і розрахункової дисципліни, тобто платоспроможне.

Збитковість фінансово-господарської діяльності свідчить про те, що підприємство перебуває під загрозою банкрутства. Можливу загрозу банкрутства класифікують як кризовий стан підприємства в тому випадку, коли воно не здатне здійснити фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Однак, це не означає, що будь-яке збиткове підприємство негайно збанкрутує. Збитковість може бути тимчасовою і не виключено, що будуть знайдені ефективні рішення виходу підприємства з кризового стану.

Найвища оцінка фінансової стійкості підприємства – його здатність функціонувати і розвиватись в умовах, що швидко змінюються. Для цього підприємство повинно володіти гнучкою структурою фінансових ресурсів і при необхідності бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним вважається підприємство, що має передумови для одержання кредитних ресурсів і здатне своєчасно повернути позику.

Очевидно, що коли у підприємства протягом певного періоду є тенденція до зниження рентабельності, то падає його кредитоспроможність. Зниження рентабельності може зумовити загрозливі наслідки в результаті дефіциту грошових засобів – зменшення платоспроможності і ліквідності. Криза готівки, яка при цьому виникає, призводить до того, шо підприємство стає неплатоспроможним, а це вже в ринкових умовах може розглядатись як перший крок на шляху до банкрутства і слугувати для кредиторів причиною для позовів до арбітражного суду

2. Контроль за ознаками банкрутства і його попередження

Ринкова економіка виробила широку систему фінансових методів попередньої діагностики і можливого захисту підприємств від банкрутства, що одержала назву “система антикризового фінансового управління”. Для реалізації цієї системи управління у країнах з розвинутою ринковою економікою готують спеціалістів-менеджерів з антикризового управління підприємством.

Основою цієї системи управління є діагностування загрози банкрутства ще на ранніх стадіях їх виникнення. Це дозволяє своєчасно привести в дію фінансові механізми захисту або ж обгрунтувати необхідність реорганізаційних заходів.

Діагностика банкрутства передбачає контроль за його ознаками, в процесі якого послідовно вирішують наступні питання:

  •  періодично досліджують фінансовий стан підприємства аби заздалегідь виявити ознаки кризового розвитку, що викликають загрозу банкрутства. З цією метою у системі загального аналізу фінансового стану підприємства виділяють “кризове поле” – показники поточного і перспективного потоку платежів, показники формування чистого грошового потоку у виробничій, інвестиційній і фінансовій діяльності підприємства;
  •  рівень поточної загрози банкрутства визначають коефіцієнтом абсолютної платоспроможності. Він дозволяє визначити рівень задоволення усіх невідкладних зобовязань підприємства за рахунок його високоліквідних активів протягом визначеного законодавством місячного терміну. Якщо значення цього коефіцієнта менше від одиниці, то поточний стан забезпечення платежів слід розцінювати як незадовільний.
  •  рівень можливої майбутньої загрози банкрутства визначають з допомогою двох показників: коефіцієнта поточної платоспроможності і коефіцієнта автономії. Ці показники оцінюють у динаміці за ряд періодів.

Стійка тенденція до зменшення значень коефіцієнтів свідчить про “відкладену загрозу банкрутства”, що може виявитись у наступному періоді. Абсолютні значення цих коефіцієнтів показують як швидко “відкладена загроза банкрутства” буде реалізована (чим нижчі значення цих коефіцієнтів, тим імовірніша загроза банкрутства). Вважають оптимальним значення коефіцієнта поточної платоспроможності 0,7, а коефіцієнта автономії – 0,5. Однак, галузеві особливості та розміри підприємства можуть внести відхилення у наведені нормативи.

Одним з найпоширеніших методів інтегральної оцінки загрози банкрутства в зарубіжній практиці є “модель Альтмана”. Це пятифакторна модель, у якій факторами виступають показники діагностики загрози банкрутства.

Модель Альтмана реалізовується шляхом визначення індексу Альтмана:

ІА = 1.2X1 + 1.4X2 +3.3X3 + 0.6X4 + 0.99X5

де X1відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів;

X2відношення чистого прибутку до загальної вартості активів;

X3співвідношення суми балансового прибутку і загальної вартості активів;

X4відношення власного капіталу до позичкового;

X5 – співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства.

Рівень загрози банкрутства підприємства в моделі Альтмана оцінюють за такою шкалою:

Значення показника z

Ймовірність банкрутства

до 1,80

1,81-2,70

2,71-2,99

3,00 і вище

дуже висока

висока

можлива

дуже низька

З врахуванням результатів аналізу фінансового стану підприємства з позицій загрози банкрутства можна оцінити масштаби його кризового стану.

Масштаби кризового стану підприємства визначають для вибору відповідного фінансового механізму захисту від банкрутства.

При оцінці кризового стану підприємства використовують три характеристики: а) легка криза; б) важка криза; в) катастрофа.

Відповідно до них визначають адекватний їм спосіб реагування.

Легку кризу підприємства, яку зумовлює можлива ймовірність банкрутства, можна нейтралізувати нормалізацією поточної фінансової діяльності.

Важка криза як наслідок високої ймовірності банкрутства підприємства вимагає повного використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації.

Катастрофічний стан підприємства вимагає пошуку ефективних форм санації або ж крайнього заходу – ліквідації підприємства.

Таким чином, ідентифікація масштабів кризового стану підприємства дозволяє визначити принципові напрямки використовуваних форм і методів його фінансового оздоровлення.

При будь-яких методах фінансового оздоровлення підприємства основну роль відводять використанню внутрішніх механізмів фінансової стабілізації.

Фінансова стабілізація в умовах кризового стану спрямована на:

  •  усунення неплатоспроможності підприємства за поточними зобовязаннями аби запобігти виникненню загрози банкрутства;
  •  відновлення фінансової стійкості до безпечного рівня. Це дозволить усунути загрозу банкрутства не тільки в короткому, а й у відносно тривалому періоді;
  •  зміну фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання.

Повної фінансової стабілізації досягають лише тоді, коли підприємство забезпечує стабільне зниження вартості використовуваного капіталу і постійне зростання своєї ринкової вартості. Таке завдання потребує прискорення темпів економічного розвитку підприємства.

Скоригована фінансова стратегія підприємств повинна забезпечити високі темпи його виробничої діяльності при одночасному зниженні загрози банкрутства.

3. Санація, реорганізація i ліквідація підприємства

Серед фінансово-неспроможних підприємств значний відсоток таких, що тимчасово потрапили в скрутне становище і за умови проведення їх санації (оздоровлення) чи реструктуризації можуть розрахуватись з боргами і продовжити свою діяльність.

Санація – система заходів щодо попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації.

Санацію підприємства проводить у трьох основних випадках:

  1.  До порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство звертається до зовнішньої допомоги в спробі вийти з кризового стану.
  2.  Якщо підприємство, звернувшись в арбітражний суд із заявою про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації (характерно для державних підприємств).
  3.  Якщо рішення про проведення санаціі виносить арбітражний суд на основі одержаних пропозицій заловільнити вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобовязання перед бюджетом.

В Україні спостерігають реальні спроби створити правову і методологічну бази для проведення санації і реструктуризації підприємств. Постановою Кабінету Міністрів від 08.02.1994 p. затверджено Положення про порядок проведення санації державних підприємств (для підприємств недержавної форми власності це положення має рекомендаційних характер). Документ визначає порядок і способи проведення санації підприємств з метою запобігання їхнього банкрутства та поліпшення їх фінансового стану.

Залежно від масштабів кризового стану підприємства і умов надання йому зовнішньої допомоги виділяють два види санації:

а) без зміни статусу юридичної особи. Таку санацію здійснюють з метою усунення неплатоспроможності підприємства, якщо його кризовий стан – тимчасове явище;

б) зі зміною статусу юридичної особи підприємства. Ця форма санації має назву реорганізації підприємства і передбачає здійснення процедур зміни форми власності, організаційно-правових форм діяльності та ін. Реорганізацію підприємства проводять при його глибокому кризовому стані.

Санація підприємства без зміни статусу юридичної особи може проходити в таких формах:

  •  погашення боргу підприємства за рахунок коштів бюджету. У такій формі сануються лише державні підприємства;
  •  погашення боргу підприємства за рахунок цільового кредиту банку. Така форма здійснює, як правило, комерційний банк, що обслуговує підприємство, після старанного аудиту його діяльності;
  •  переадресування боргу на іншу юридичну особу. Юридичною особою у цьому випадку може бути будь-яке підприємство, що виявило бажання взяти участь у санації підприємства-боржника. Умови переводу боргу обумовлюються угодою, однак, для переводу повинна бути згода кредитора;
  •  випуск облігацій (або інших боргових цінних паперів) під гарантію санатора. Таку форму санації здійснює комерційний банк, що обслуговує підприємство у випадку, коли надання прямого банківського кредиту неможливе.

Санація підприємства, спрямована на його реорганізацію, як правило, змінює статус юридичної особи і може проходити в формах:

  •  Злиття підприємства-боржника з іншим фінансово-стійким підприємством. Для санатора спонукальним мотивом злиття можуть бути нові можливості внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту та ін. Для санованого підприємства при злитті забезпечено збереження робочих місць, роду виробничої діяльності та ін.
  •  Поглинання підприємства-боржника підприємством-санатором. Для останнього таке поглинання є формою інвестування капіталу в цілісний майновий комплекс або основної частини його активів.
  •  Розділ підприємства. Така форма санації може бути використана для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність. Вона вимагає кредитної підтримки для виходу з кризового стану. Ефект санації у цьому випадку складають скорочені суми постійних витрат на управління, утримання невиробничих і допоміжних служб. Виділені у процесі розділу підприємства одержують статус нової юридичної особи, а майнові права і обовязки переходять до кожної з них на основі поділеного балансу.
  •  Перетворення у відкрите акціонерне товариство. Здійснюють за ініціативою групи засновників. Така форма дозволяє суттєво розширити фінансові можливості підприємства, забезпечити шляхи його виходу з кризи. Умовою такої санації є забезпечення засновниками мінімального розміру статутного фонду.
  •  Передача в оренду. Така форма найпоширеніша при санації державних підприємств. Умовою здійснення такої санації є прийняття колективом орендарів боргів підприємства.
  •  Приватизація державних підприємств. Умови і форму регламентує система законодавчих актів.

Основою вибору тієї чи іншої форми санації є розрахунок її ефективності, яку визначають шляхом зіставлення результатів і затрат на здійснення санації у запропонованій формі.

Процес санації здійснюють за проектом, який розробляють представники санатора, підприємства-боржника і незалежних аудиторів.

Мету санації вважають досягнутою, якщо вдається за рахунок зовнішньої фінансові допомоги або реорганізації нормалізувати виробничу діяльність і уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом.

Якщо заходи щодо фінансової стабілізації, здійснювані самим підприємством чи в процесі його санації не привели до очікуваних результатів, то підприємство-боржник оголошується банкрутом. За рішенням арбітражного суду створюють ліквідаційну комісію з числа кредиторів, банків, фінансових органів, фонду державного (комунального) майна, функції якої визначені Законом України “Про банкрутство”.

Комісія здійснює оцінку майна підприємства-банкрута за балансовою і ринкового вартістю. Ліквідаційну масу складає все майно, оцінене за ринковою вартістю, за деякими винятками, передбаченими законодавством. Так, не підлягає продажу майно боржника, що е предметом застави, орендоване та ін. При ліквідації державних підприємств у ліквідаційну масу не входять деякі обєкти соціально-комунальної сфери, перелік яких теж встановлено законодавством.

Комісія приймає рішення про форму продажу майна. Рішення підпорядковане забезпеченню одержання максимально можливої суми коштів від реалізації майна. Якщо є два і більше претенденти на купівлю майна, то призначають конкурс або аукціон. Порядок їх проведення регламентує законодавство.

Забезпечення задоволення претензій кредиторів здійснюють за рахунок коштів від продажу майна в певній черговості. Після повного задоволення усіх вимог кредиторів, комісія розробляє ліквідаційний баланс і передає в арбітражний суд.

Якщо майна не залишилось після задоволення вимог кредиторів, арбітражний суд виносить постанову про ліквідацію юридичної особи –банкрута.

Якщо майна підприємства-боржника вистачило для задоволення усіх вимог кредиторів, то підприємство вважається вільним від боргів і може продовжувати свою діяльність, за умови, що в нього достатньо коштів з позицій законодавства для функціонування у даній організаційно-правовій формі. 

234


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67539. Электропривод с упругими связями. Уравнения трехмассовой системы и колебания в двухмассовой системе. Люфт в механической передаче. Удары и выход из контакта. Механическая передача с упругими связями 247.5 KB
  Рассмотрим упругий стержень, к концам которого приложены моменты М1, М2 (см. рис. 15.1). Концы имеют углы поворота α1 и α2, коэффициент жесткости стержня с12 . Если не учитывать момент инерции стержня, то из условия равновесия моментов получаем равенства...
67540. Установившиеся и переходные процессы в электроприводах. Система уравнений динамики двигателя постоянного тока независимого возбуждения 72.5 KB
  Система уравнений динамики двигателя постоянного тока независимого возбуждения Переходные процессы в электрических приводах. Примеры установившихся процессов для тока На рис.1 приведены примеры установившихся процессов для электрического тока постоянный ток переменный синусоидальный...
67541. Электромеханический и электромагнитный переходные процессы в двигателе постоянного тока независимого возбуждения. Электромеханический переходной процесс 140.5 KB
  Через время Тэм экспонента уменьшается в е = 2,71828 раз. За время 2Тэм она уменьшится в е2 раз. Через время 3Тэм экспонента уменьшается приближенно в 20 раз, тогда считают, что переходной процесс заканчивается (остается 5 % от первоначального значения экспоненты).
67542. Совместное протекание электромагнитного и электромеханического переходных процессов в двигателе постоянного тока независимого возбуждения 163 KB
  Апериодический и колебательный процессы Совместное протекание электромагнитного и электромеханического переходных процессов в двигателе постоянного тока независимого возбуждения. Допустим что в двигателе постоянного тока независимого возбуждения uв = const; Ф = const но индуктивность якоря...
67543. Метод последовательных интервалов. Включение обмотки возбуждения. Пуск двигателя постоянного тока последовательного возбуждения и трехфазного асинхронного двигателя. Метод последовательных интервалов 143 KB
  Для решения нелинейных дифференциальных уравнений на ЭВМ в настоящее время применяются эффективные численные методы. Включение обмотки возбуждения Рассмотрим переходный процесс при включения обмотки возбуждения двигателя постоянного тока на постоянное напряжение.
67544. Качания ротора синхронного двигателя. Уравнения электромагнита постоянного тока. Качания ротора синхронного двигателя 339.5 KB
  Качания ротора синхронного двигателя. При работе синхронной электрической машины подключенной к сети бесконечной мощности возможны качания ротора. При отклонении продольной оси ротора-индуктора от оси МДС возникает момент который стремится вернуть ротор в нейтральное положение.
67545. Виды теплопередачи. Электрические схемы замещения. Нагревание одного и двух тел 258 KB
  Отметим что теплопередача теплопроводностью наблюдается не только через твердые тела но и через жидкости и газы если они неподвижны. Теплопередача конвекцией Тогда закон Ома для теплового сопротивления имеет тот же вид: Отметим что в отличие от коэффициента теплопроводности λ имеющего достаточно...
67546. Тепловые режимы работы электроприводов. Средняя мощность и температура электродвигателей и электромагнитных устройств. Тепловые режимы работы электропривода 157 KB
  Поскольку двигатель как нагреваемое тело может рассматриваться в виде линейного объекта то средняя температура может быть найдена по средней мощности потерь. Мощность электрических потерь определяется по закону Джоуля-Ленца: pэ = ri2. Они состоят из потерь на гистерезис и вихревые токи и определяются формулой где m – масса стали...
67547. Соотношения подобия в механике, электричестве и магнетизме 227 KB
  Простейшим видом подобия является геометрическое подобие. Коэффициент пропорциональности назовем коэффициентом подобия. Геометрически подобные треугольники Определяющим называется размер выбранный для задания коэффициента подобия.