68876

ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНОГО ВИРОБНИЦТВА

Научная статья

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Поняття і класифікація виробничих процесів Успішність діяльності будьякого підприємства залежить від ряду умов серед яких особливе місце належить організації виробництва. Під організацією виробництва розуміють сукупність методів раціонального поєднання процесів праці та матеріальних елементів...

Украинкский

2014-09-26

127.5 KB

1 чел.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНОГО ВИРОБНИЦТВА

  1.  Поняття і класифікація виробничих процесів
  2.  Організаційні типи виробництва та їх техніко-економічна характеристика
  3.  Принципи організації виробничого процесу
  4.  Методи організації виробництва
  5.  Організація виробничого процесу в часі

1. Поняття і класифікація виробничих процесів

Успішність діяльності будь-якого підприємства залежить від ряду умов, серед яких особливе місце належить організації виробництва. Під організацією виробництва розуміють сукупність методів раціонального поєднання процесів праці та матеріальних елементів виробництва у просторі й часі. Основою організації виробництва є виробничий процес – сукупність окремих взаємоповязаних процесів праці, у результаті яких використовувані на підприємстві вихідні матеріали перетворюються на готову продукцію. Оскільки національна економіка випускає величезну кількість різних видів продукції, то й виробничі процеси її виготовлення також дуже різноманітні й численні.

З метою систематизації виробничі процеси класифікують за певними ознаками. Найголовнішою з них є роль виробничого процесу в загальному процесі виготовлення продукції. За нею виробничі процеси класифікують на основні, допоміжні та обслуговуючі.

До основних належать процеси зміни форми, розмірів, фізичних або хімічних властивостей сировини, матеріалів, напівфабрикатів у ході їх перетворення на готову продукцію (наприклад, виготовлення машини, пошиття одягу, вирощування зернових культур).

Допоміжні виробничі процеси повинні забезпечувати безперебійний хід основних процесів. До них відносять виробництво технологічного оснащення, ремонт устаткування, виробництво енергії (стиснутого повітря, пари і т.д.).

Обслуговуючі процеси забезпечують здійснення основних і допоміжних процесів. Це – навантаження і транспортування виробів, контроль якості продукції, складські операції усіх видів та ін.

За формою впливу на предмет праці виробничі процеси поділяють на технологічні (що відбуваються за участю людини) та природні (бродіння вина, сушіння, дошок, цегли).

За характером виконуваних робіт розрізняють аналітичні, синтетичні та прямі виробничі процеси. Аналітичні виробничі процеси передбачають розщеплення одного виду сировини (наприклад, нафти, руди, молока) на окремі продукти, які надходять у різні процеси наступної обробки. Під час синтетичних процесів здійснюється обєднання напівфабрикатів, що надійшли з інших процесів, у єдиний продукт (складання приладів). При прямих процесах з одного виду матеріалу отримують один вид напівфабрикатів чи готового продукту (розпилювання дерева на дошки).

За ступенем безперервності виконуваних робіт виробничі процеси поділяють на неперервні та перервні (дискретні). Непередбачена зупинка неперервного процесу повязана з великими втратами для виробництва (наприклад, доменної печі).

Характер використовуваного устаткування при виконанні робіт є ознакою для виділення апаратурних (замкнених) та відкритих (локальних) процесів. У першому випадку технологічний процес здійснюють у спеціальних агрегатах (апаратах, печах, ваннах), а в другому – робітник здійснює обробку предметів праці з допомогою певних інструментів і механізмів.

За масштабами виробництва однорідної продукції виробничі процеси поділяють на масові, серійні та одиничні. При масових процесах однорідну продукцію виготовляють у величезних кількостях (виробництво цегли). Серійній тип виробництва характеризується широкою номенклатурою випуску постійно повторюваних видів продукції значними кількостями (виготовлення різноманітних марок світильників). Одиничний процес властивий для виробництва крупних унікальних машин (літаків, гідротурбін), коли замовлення складається з одного чи кількох виробів.

Наведена класифікація виробничих процесів лежить в основі організації виробництва на підприємствах і дає змогу вдосконалювати його в міру розвитку науково-технічного прогресу.

Залежно від закінченості етапу виготовлення продукції загальні виробничі процеси поділяють на певні фази. Як правило, виділяють три фази виробництва: заготівельну, обробну і складальну. У машинобудуванні це буде литво, механічна обробка та складання виробів, у швейній промисловості – маркування, розкрій і пошиття одягу. У свою чергу, кожна фаза складається з окремих часткових виробничих процесів. Наприклад, у машинобудуванні ливарна фаза складається з приготування суміші, виробництва форм для литва, власне литва і т. д.

2. Організаційні типи виробництва та їх техніко-економічна характеристика

Ефективність організації того чи іншого виробничого процесу залежить від організаційного типу виробництва. Він становить собою сукупність основних ознак, що визначають організаційно-технологічну характеристику виробничого процесу. Від типу виробництва залежать конкретні форми й методи його підготовки, планування, обліку і контролю.

Основні організаційні типи виробництва такі: одиничний, серійний і масовий.

Головною ознакою, що характеризує приналежність виробництва до того чи іншого організаційного типу, є ступінь його спеціалізації. Всі інші ознаки, в тому числі й види руху предмета праці за операціями, тісно повязані зі спеціалізацією виробництва.

Одиничне виробництво визначається тим, що випуск продукції проводять у ньому за окремими замовленнями чи в дуже малій кількості, причому без повторення замовлень (наприклад, виготовлення гідротурбін, великих лайнерів, доменних печей і т.д.).

У серійному типі виробництва вироби виготовляють серіями, що періодично повторюються. Кожна серія охоплює деяку кількість одноіменних, однотипних за конструкцією і однаковими за розмірами виробів, які одночасно запускають у виробництво (виготовлення світильників, щогл для ліній електропередач, сільськогосподарських знарядь).

Залежно від кількості виробів у серії, характеру і трудомісткості їх виготовлення, частоти повторення серій, значення коефіцієнта закріплення операцій розрізняють дрібносерійне, середньосерійне і великосерійне виробництво.

Серійність встановлюють за допомогою коефіцієнта серійності:

де NД.О. – кількість детале-операцій, що виконуються в цеху;

NР.М. – кількість робочих місць в цеху.

При масовому виробництві КСЕР = 1; при крупносерійному КСЕР = 2–5;при середньосерійному КСЕР = 5–20; при дрібносерійному КСЕР = 20–40; при одиничному КСЕР > 40.

Масове виробництво характеризується постійним випуском певної кількості виробів у великих обсягах. Наприклад, виготовлення облицювальної плитки, цегли, автомобілів однієї марки (ВО Авто ВАЗ, Авто ЗИЛ, КамАЗ). Тут зявляються можливості для впровадження комплексної механізації та автоматизації робочих процесів.

До переваг масового виробництва слід віднести стабільність технологічних процесів, можливість застосування продуктивнішого і дешевшого спеціалізованого устаткування, скорочення непродуктивних витрат часу, повязаних з переходом від однієї роботи до іншої, високий рівень поділу праці та підвищення її ефективності, спрощення і здешевлення обліку, нормування і планування виробництва. У таблиці 1. подано порівняльну характеристику різних типів виробництва.

Тип виробництва на дільниці визначають за типом переважної більшості робочих місць, а цеху – за типом переважної більшості дільниць; по заводу в цілому – за типом виробництва, який переважає на дільницях і в цехах. На практиці на одному підприємстві можуть зустрічатись дільниці і цехи масового, серійного та індивідуального виробництва. Найважливішим є віднесення до певного типу підприємства в цілому, яке визначають умовно за типом виробництва, що переважає на ньому

Тип виробництва вирішальним чином впливає на ефективність використання ресурсів підприємства. Найефективнішим є масове виробництво, яке дає змогу вибирати прогресивні вихідні матеріали і заготовки, високопродуктивне устаткування та оснащення, найпрогресивніші методи організації виробничих процесів, краще використовувати трудові ресурси. У результаті на підприємствах такого типу значно нижча собівартість виготовленої продукції. Використання групових методів обробки, автоматизація та електронізація виробничих процесів дають змогу застосувати організаційні форми масового виробництва у серійному, або навіть і в дрібносерійному виробництвах. Організаційно-технічний рівень серійних виробничих процесів підвищують гнучкі виробничі системи.

Таблиця 1

Порівняльна техніко-економічна характеристика типів виробництва

Показники

Тип виробництва

одиничний

серійний

масовий

1. Номенклатура випуску продукції

нестійка і різноманітна

обмежена серіями

один чи декілька виробів

2. Сталість номенклатури

без повторень

періодично повторюється

постійний випуск виробів протягом тривалого часу

3. Спеціалізація робочих місць

операції не закріплюють за робочими місцями

за робочими місцями закріплюють періодично повторювані операції

за кожним робочим місцем закріплюється 1 операція

4. Устаткування і його розміщення

універсальне, за груповою ознакою

універсальне і спеціальне, за груповою ознакою та ходом технологічного процесу

спеціальне, за ходом технологічного процесу

5. Технологічне оснащення

універсальне

універсальне і спеціальне

спеціальне

6. Кваліфікація основних робітників

висока

середня, висока на верстатах з ЧПУ та гнучких автоматизованих лініях

поріняно невисока на потокових лініях, висока на гнучких автоматизованих лініях

7. Питома вага ручної праці в трудомісткості продукції

висока

середня

незначна або й практично відсутня

8. Види руху предметів праці за операціями

послідовний

паралельно-послідовний

паралельний

9. Метод розробки технологічного процесу

розробка маршрутної технології

складання операційно-технологічних карт

детальна розробка технологічного процесу за операціями, включаючи переходи

10. Річна програма випуску виробів (для середнього підприємства)

до 10

11-5000

більше 5000

3. Принципи організації виробничого процесу

Головним завданням організації виробничого процесу є створення найкращих умов для скорочення усіх матеріальних потоків – від отримання сировини до випуску готової продукції, та забезпечення безперервного обслуговування виробництва як засобу нарощування продуктивності і поліпшення використання виробничих потужностей підприємства. Щоб виконувати ці завдання, організація виробничих процесів повинна відповідати певним принципам.

Принцип спеціалізації у тому, що за окремими підприємствами, цехами дільницями та робочими місцями закріплюють виготовлення певної продукції чи її складових частин.

Пропорційність в організації виробництва передбачає відповідність пропускної здатності всіх підрозділів підприємства (цехів, дільниць, робочих місць) з випуску готової продукції. Це є передумовою ритмічної роботи всього підприємства та випуску готової продукції за графіком.

Застосування принципу паралельності вимагає одночасного (паралельного) виконання окремих частин виробничого процесу виготовлення продукції, суміщення часу виконання різних операцій над виробом одного найменування. У цьому випадку значно розширюють фронт робіт, що веде до скорочення тривалості виробничого процесу.

Принцип прямоточності виявляється у найкоротшому проходженні виробу через усі стадії виробництва – від запуску сировини в обробку до випуску готової продукції. Це означає, що не повинно бути зворотних рухів заготовок. Даного принципу дотримуються при розміщенні робочих місць, дільниць, цехів, за ходом технологічного процесу виготовлення продукції.

Під принципом безперервності мають на увазі ліквідацію чи зменшення перерв у виробництві даного виробу. Кожен наступний частковий процес з його виготовлення повинен починатися відразу ж після закінчення попереднього. Йдеться, перш за все, про зменшення міжопераційних, внутріопераційних і міжзмінних перерв (пролежування виробів).

Такий важливий принцип, як ритмічність означає забезпечення випуску за однакові проміжки часу однакових чи поступово зростаючих обсягів продукції і відповідно повторення через ці проміжки часу стадій виробничого процесу. При ритмічній роботі забезпечують повне завантаження устаткування, поліпшується використання матеріальних ресурсів і робочого часу.

Автоматичність виробництва полягає у якнайбільшій механізації та автоматизації основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, які передбачають максимально можливе вивільнення людини від безпосередньої участі у виконанні виробничих процесів.

Принцип гомеостатичності – це здатність виробничої системи до саморегулювання, тобто виконувати без порушень покладені на неї функції. Так, система регламентованого ремонтного обслуговування забезпечує постійну готовність обладнання до роботи, система безперервного оперативно-виробничого планування – сприяє безперервній роботі всіх підрозділів і підприємства в цілому.

Важливим у сучасних умовах організації виробництва є принцип гнучкості. Він означає швидку переналагоджуваність обладнання на випуск часто змінюваного асортименту продукції. Відповідно до цього принципу в промисловості країни треба широко впроваджувати гнучкі автоматизовані виробництва, які грунтуються на застосуванні роботів і мікропроцесорної техніки.

4. Методи організації виробництва

Організаційним типам виробництва відповідають методи його організації, тобто як буде здійснюватись власне процес виготовлення продукції. Одиничному типу виробництва відповідає індивідуальний метод його організації, серійному – партіонний, масовому – потоковий.

Під потоковим методом слід розуміти таке виробництво, при якому забезпечується суворо погоджене в часі виконання всіх операцій технологічного процесу і переміщення міжопераційних фабрикатів за робочими місцями з встановленими темпами випуску виробів.

Необхідною передумовою організації потокового виробництва є достатній обсяг випуску виробів даної конструкції, що виготовляють протягом відносно тривалого періоду часу. Характерними ознаками потокового виробництва є: розподіл технологічного процесу на рівні чи кратні за трудомісткістю операції, встановлення доцільної їх послідовності та закріплення за окремими робочими місцями; розміщення робочих місць у порядку послідовності виконання операцій на потоці за переважною більшістю робочих місць; визначення єдиної для всіх операцій періодичності передачі предметів праці при їх обробці та складанні, що регламентує запуск виробів даної партії на потік, їх рух за операціями і випуск з потоку; оснащення робочих місць устаткуванням і пристосуваннями, що забезпечують економне та ефективне виконання кожної операції на потоці; передача предметів праці з операції на операцію з допомогою спеціальних транспортних засобів конвеєрного типу, що забезпечує скорочення до мінімуму часу на їх переміщення.

Потокове виробництво здійснюють за допомогою потокових ліній. Під потоковою лінією розуміють сукупність робочих місць, розміщених за ходом технологічного процесу та призначених для виконання суворо визначених і закріплених за ними операцій.

Однопредметні потокові лінії використовують у масовому виробництві, коли протягом тривалого часу обробляють виріб одного типорозміру. Для прикладу візьмемо виготовлення шестерень коробки передач автомобіля. Якщо на кожній потоковій лінії обробляють одну шестерню, то ці лінії будуть однопредметними.

За багатопредметною потоковою лінією закріпляють виготовлення кількох типорозмірів виробів, подібних за конструкцією і технологією виготовлення (виготовлення усіх шестерень коробки передач).

Залежно від способів транспортування виробів можуть використовувати як конвеєрні, так і неконвеєрні потокові лінії. У першому випадку для транспортування використовують транспортні засоби з механічним приводом, які називають конвеєрами.

На лініях неконвеєрного типу застосовують безпривідні транспортні засоби: рольганги, жолоби, схили, крани, автонавантажувачі та ін.

При проектуванні потокових ліній проводять ряд розрахунків щодо визначення: такту і темпу потокової лінії, ритму кількості робочих місць і кількості робітників, довжини потокової лінії, швидкості руху конвеєра, площі, зайнятої потоковою лінією, величини виробничих заділів.

Тактом потокової лінії називають проміжок часу між двома виготовлюваними один за одним предметами праці:

Такт однопредметної потоковою лінії:

де ФД – дійсний фонд робочого часу потокової лінії;

NЗ – норма запуску виробів на потокову лінію.

Дійсний фонд робочого часу потокової лінії:

де ФН – номінальний (режимний) фонд робочого часу потокової лінії;

S – режим роботи лінії (кількість змін);

tЗМ – тривалість зміни;

ПР – процент часу простою лінії в ремонті.

Норма запуску виробів на потокову лінію:

NВ – норма випуску виробів з потокової лінії;

б – процент технологічно-неминучого браку.

Величину, що обернена тактові, називають темпом потокової лінії:

Т – тривалість періоду, за який визначається темп випуску (в тих же одиницях, що і такт лінії);

rтакт однопредметної потокової лінії.

При передачі виробів транспортними партіями вони сходять з конвеєра через проміжок часу, який називають ритмом потокової лінії:

де rтакт однопредметної потокової лінії;

n кількість деталей в транспортній партії.

Розрахункову кількість робочих місць на і-ій операції визначають виходячи з тривалості цієї операції і такту потокової лінії:

де TШТ – норма часу на виконання і-тої операції;

r – такт потокової лінії.

При повній синхронізації потоку величина Срозрі завжди є цілим числом, в інших випадках – ні. Тоді її заокруглюють до найближчого більшого цілого числа.

Показниками доцільності застосування потокового виробництва є коефіцієнти завантаження робочих місць на кожній операції та середній на потоковій лінії визначають за формулами:

де m – кількість операцій;

СРОЗР і – розрахункова кількість робочих місць на і-тій операції;

СПі – прийнята кількість робочих місць.

У масовому виробництві доцільно мати нижню межу завантаження робочих місць 80-85%; у серійному виробництві - 70-75%.

Швидкість руху конвеєра визначають:

де l крок конвеєра;

r такт потокової лінії.

Крок конвеєра визначають відстанню між двома суміжними робочими місцями.

Довжина конвеєра визначається наступним чином:

а) при односторонньому розміщенні робочих місць:

де C – кількість робочих місць;

I крок конвеєра (віддаль між центрами двох сусідніх робочих місць).

б) при двосторонньому розміщенні робочих місць:

де C – кількість робочих місць;

I – крок конвеєра (віддаль між центрами двох сусідніх робочих місць);

R – радіус закруглення конвеєра.

Кількість робочих місць на багатопредметній потоковій лінії:

де n – кількість різних видів виробів, що виготовляється на лінії;

TЦ і тривалість циклу виготовлення і-того виробу;

N і обсяг випуску і-тих виробів в розрахунковому періоді;

ФД – дійсний (ефективний) фонд часу роботи потокової лінії.

При проектуванні потокових ліній потрібно синхронізувати технологічні операції. Цього досягають шляхом диференціації чи концентрації операцій, введенням паралельних робочих місць, зміною режимів обробки, виконанням одним робітником кількох операцій.

Перевагами потокового виробництва над традиційними формами його організації у сучасних умовах є підвищення продуктивності праці, збільшення випуску продукції, зниження собівартості продукції, значне скорочення тривалості виробничого циклу, спрощення обліку та планування виробництва.

Дальший розвиток технології та організації виробництва в сучасних умовах повязаний з автоматизацією виробничих процесів.

Основними принципами організації автоматизованого виробництва є безперервність виробничих процесів, автоматичність їх виконання і гнучкість при переході від виготовлення виробу одного найменування до іншого.

Автоматична лінія – це система машин-автоматів, розміщених за ходом технологічного процесу та обєднаних автоматичними механізмами і пристроями для розвязування завдань транспортування виробів, нагромадження заділів, виведення відходів і зміни орієнтації.

Є кілька типів АЛ, які відрізняються за складом використовуваного обладнання.

Агрегатні автоматичні лінії складаються з уніфікованих агрегатних вузлів, відрегульованих у раніше діючих системах, а тому мають високий рівень надійності роботи.

Автоматичні лінії з універсальних верстатів проектують на базі потокових ліній з оснащенням механізмами автоматичного завантаження-вивантаження деталей. Автоматичні лінії із спеціального обладнання використовують у масовому виробництві.

Автоматичні лінії з програмними пристроями оснащені числовим програмним управлінням, а тому дають можливість ефективно використовувати їх не лише в масовому та велико серійному, а й у дрібносерійному виробництвах.

Гнучкі автоматичні лінії – це високоефективні автоматизовані гнучкі технологічні комплекси, що складаються з багатоцільових верстатів з управлінням від ЕОМ. Тут високий рівень гнучкості, електронізації та інтеграції виробництва.

Під гнучким виробництвом (ГВ) розуміють таке виробництво, яке дає змогу на тому ж устаткуванні за короткий час і при мінімальних витратах, не перериваючи і не зупиняючи виробничого процесу, в міру необхідності переходити на випуск нової продукції у межах технічних можливостей і технологічного призначення цього устаткування. Необхідність гнучкого виробництва викликана такими причинами:

  •  мобільністю виробництва в ході науково-технічної революції, яка вимагає забезпечувати в короткі терміни швидкий перехід на випуск нової продукції;
  •  відставанням продуктивності праці від зростання потужностей робочих машин;
  •  консерватизмом жорстких автоматичних ліній у масовому виробництві, коли з метою амортизації їх вартості доводиться тривалий час виготовляти застарілу продукцію;
  •  неухильним зростанням у загальному випуску частки серійної продукції при деякому зменшенні частки масової, що вимагає створення засобів, які дали б змогу наблизити продуктивність серійного виробництва до продуктивності масового, не збільшуючи при цьому інтенсивності праці робітників та не погіршуючи її умов.

Основним показником ГВ є ступінь його гнучкості. Його визначають кількістю затраченого часу, необхідного для переходу на виготовлення нової продукції, а також широтою її асортименту. Цим гнучкість відрізняється від ступеня автоматизації виробництва, який залежить від кількості скороченої живої і минулої праці.

Ефективність гнучких виробничих систем забезпечують за рахунок функціонування систем автоматизованого проектування, автоматизованих систем технологічної підготовки, оперативного планування виробництва та інших автоматизованих систем.

5. Організація виробничого процесу в часі

Близьким до виробничого процесу є поняття виробничого циклу. Під виробничим циклом слід розуміти час перебування предмета праці у виробничому процесі – від надходження на першу виробничу операцію до отримання готової продукції. Він характеризується тривалістю і структурою. Під тривалістю виробничого циклу (ТВЦ) розуміють календарний проміжок часу між початком і закінченням виробничого процесу виготовлення одного виробу чи партії цих виробів. Треба зазначити, що величина ТВЦ для найпростіших деталей може становити кілька хвилин, а для великих технічних комплексів – навіть до кількох років. На підприємстві вона залежить, головним чином, від таких факторів, як характер продукції, трудомісткість її виготовлення, асортимент випуску виробів, складність технологічного процесу.

Тривалість виробничого циклу необхідно знати для того, щоб:

  •  встановити час запуску нових партій деталей у виробництво;
  •  визначити терміни подачі сировини на технологічні операції;
  •  розрахувати терміни виготовлення спеціального інструменту та технологічного оснащення;
  •  скласти оперативні графіки виробництва, виробничі програми.

Під структурою виробничого циклу розуміють склад і співвідношення окремих видів витрат часу в процентах до загальної його тривалості. Вивчати структуру виробничого циклу необхідно для того, щоб можна було правильно встановити кількість і величину виробничих одиниць і підрозділів підприємства, раціонально розмістити на потокових лініях робочі місця, вивчити можливості для ущільнення витрат робочого часу на окремих технологічних операціях і т. д. Порівняння питомої ваги різних видів витрат робочого часу за плановою і фактичною тривалістю виробничого циклу дає змогу виявити можливі резерви економії часу і підвищення продуктивності праці на конкретних робочих місцях, дільницях, у цехах.

Структура виробничого циклу складається з часу виробництва і часу перерву роботі.

Під час виробництва здійснюють необхідні технологічні операції (як основні, так і допоміжні), виконують підготовчо-завершальні роботи, транспортні та контрольні операції. До цієї частини виробничого циклу належать також природні процеси.

Перерви в роботі поділяють на внутрізмінні та міжзмінні. Внутрізмінні (чи міжопераційні) складаються з перерв, зумовлених партіонністю роботи, комплектуванням та очікуванням. При виготовленні деталей партіями перерви виникають тому, що кожна деталь пролежує в очікуванні обробки та після обробки, доки не буде виготовлена вся партія. Перерви комплектування виникають через незакінченість обробки окремих деталей іншої назви, що входять до комплекту, чи вузол виробу, тобто при переході деталей із заготівельної фази в обробну, з обробної у складальну. Перерви очікування повязані з неузгодженістю технологічних режимів на суміжних операціях, тобто, якщо попередня операція закінчується раніше, ніж звільняється наступне робоче місце. Міжзмінні перерви визначає режим роботи підприємства, і до них включають обідні перерви, перерви між робочими змінами, вихідні та святкові дні.

Тривалість виробничого циклу включає усі витрати часу, що входять до цього циклу.

Технологічний час становить найбільшу питому вагу у тривалості виробничого циклу. Його величина залежить від порядку передачі деталей з операції на операцію. Їх можна передавати партіями, транспортними частинами партій або поштучно. Залежно від ступеня одночасності виконання суміжних операцій є три види руху деталей за виконуваними операціями, що входять до даного процесу – послідовний, паралельно-послідовний і паралельний

Послідовний вид руху деталей за виконуваними операціями полягає у тому, що кожна наступна операція починається тільки після закінчення обробки всієї партії деталей на попередній.

Тривалість виготовлення партії деталей при послідовному русі предметів праці

де n – кількість деталей в партії;

tO сумарна тривалість виконання всіх операцій.

Тривалість виготовлення партії деталей при паралельному русі предметів праці

де n – кількість деталей в партії;

tO сумарна тривалість виконання всіх операцій;

tг тривалість головної (найдовшої) операції.

Тривалість виготовлення партії деталей при паралеоьно-послідовному русі предметів праці

де n – кількість деталей в партії;

tO сумарна тривалість виконання всіх операцій;

ΣtД сума тривалості довгих операцій (операція є довгою, якщо попередня і наступна операції менш тривалі);

ΣtК сума тривалості коротких операцій (операція є короткою, якщо попередня і наступна операції триваліші).

PAGE  129


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

49402. Устройство сбора телеметрической информации c оценкой измеряемой величины 247 KB
  Конструктивная реализация устройства включает в себя ряд коммутаторов с подключенными к ним дешифраторами аналоговоцифровой преобразователь АЦП и микропроцессорный блок включающий в себя сам микропроцессор тактовый генератор и память ПЗУ и ОЗУ. Описание работы схемы Чтобы считать с определенного датчика сигнал необходимо выбрать коммутатор его канал и запустить АЦП. Из ША разряды А1 А2 А3 и А4 поступают на коммутаторы К1–К63 которые снимают показания датчиков затем сигнал поступает на коммутаторы К64–К67 которые выбирают какой из...
49403. Устройство селекции ВИК 170 KB
  В работе выполнена разработка структурной схемы алгоритма работы устройства программного обеспечения а также приведен расчет требуемой памяти. Задачи решаемые современными устройствами постоянно усложняются. Перспективными представляются селектирующие устройства на микропроцессорах. Преимуществами таких устройств является возможность накопления информации от различных источников в регистрах общего назначения РОНАХ и их анализа согласно выбранным критериям осуществление оперативной настройки на различные коды без существенного...
49404. Разработка тренинга командообразования 564.65 KB
  Осуществить теоретический анализ понятий команда, командообразование; рассмотреть основные сферы деятельности команд; определить принципы организации командной формы работы; рассмотреть основные технологии психологического тренинга; выделить основные виды, парадигмы тренинга
49408. Устройство формирования импульсных последовательностей на базе МПС 374 KB
  Система состоит из микропроцессора таймера тактового генератора блока памяти. ВМ – выбор микросхемы ЗП – вход для записи данных с магистрали данных ЧТ – вход разрешения выдачи данных из таймера на ШД ТИ0.ТИ2 – тактовые входы каналов таймера Р0. 0й канал 1го таймера запрограммирован на работу в режиме 5 схемотехнически управляемый строб.
49409. Устройство сбора телеметрической информации 713 KB
  Конструктивная реализация устройства включает в себя 30 модулей аналогового ввода с подключенными к ним дешифраторами, основной микроконтроллерный модуль, включающий в себя микроконтроллер, а так же при необходимости и дополнительную память (ОЗУ).
49410. Разработка процесса разделения углеводородной смеси 175 KB
  Задание на курсовое проектирование Дисциплина: Основы проектирования и оборудование предприятий органического синтеза Студент: Новокрещенова Наталья Сергеевна Тема: Разработка технологического процесса для разделения углеводородной смеси заданного состава Исходные данные: 1. В результате чего выходящие из аппарата пары представляют собой почти чистый НК. Часть конденсата возвращаемая на орошение аппарата называется флегмой другая часть отводится в качестве дистиллята. Она заключается в конденсации газов и последующей ректификации...