68877

ПІДПРИЄМСТВО В СТРУКТУРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Научная статья

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Зміна організаційної структури правового поля призвела до введення в дію постановою ВР №424-IV від 16.01.2003р. Господарського кодексу, в якім зазначено, що підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентними органами державної влади або місцевого господарювання...

Украинкский

2014-09-26

100.5 KB

1 чел.

ПІДПРИЄМСТВО В СТРУКТУРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

  1.  Поняття і загальна характеристика підприємства.
  2.  Види підприємств та їх класифікація.
  3.  Виробничий процес на підприємстві та його організація.
  4.  Галузева структура промисловості та показники, що її характеризують.
  5.  Структура промислового підприємства.

1. Поняття і загальна характеристика підприємства.

Основу національної економіки країни формує її власне виробництво, первинним осередком якого є підприємство.

Згідно Закону України “Про підприємства в Україні”, прийнятого ВР 27 березня 1991 року підприємство – це організаційно відокремлений і економічно самостійний субєкт господарювання, що здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку.

Зміна організаційної структури правового поля призвела до введення в дію постановою ВР №424-IV від 16.01.2003р. Господарського кодексу, в якім зазначено, що підприємство – самостійний субєкт господарювання, створений компетентними органами державної влади або місцевого господарювання чи іншими субєктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгової та іншої діяльності в порядку, передбаченому кодексом, та іншими законами.

Незважаючи на різноманітність форм, в яких може виступати підприємство: завод, комбінат, фабрика, електростанція, ательє, порт, ферма, карєр тощо, усім їм притаманні спільні риси, що дають підставу розглядати підприємство як основну ланку економіки.

Основними з них є:

  1.  Виробничо-технічна єдність, яка проявляється у взаємоповязаності структурних підрозділів підприємства, що зумовлюється спільністю призначення готової продукції або єдністю процесів її виробництва.
  2.  Економічна єдність підприємства проявляється в єдності плану, обліку, аналізу, оцінки результатів діяльності, спільності матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
  3.  Організаційна єдність підприємства базується на наданні йому прав юридичної особи і відповідальності за результати роботи та передбачає наявність єдиного колективу працівників і єдиної системи керівництва.

В структурі валового внутрішнього продукту України 2/3 припадає на продукцію промислових підприємств. Основними завданнями підприємств виробничої сфери є:

  •  отримання прибутку;
  •  забезпечення попиту на продукцію підприємства при найменших витратах на її виробництво;
  •  післяпродажне обслуговування продукції;
  •  охорона навколишнього середовища;
  •  удоконалення технології виробництва;
  •  розширення асортименту продукції та підвищення її якості;
  •  дотримання законодавства та встановлених стандартів і нормативів;
  •  забезпечення персоналу підприємства заробітною платою, нормальними умовами праці та можливостями професійного зростання;
  •  недопущення збоїв у виробництві.

Діляьність кожного промислового підприємства підпорядкована реалізації його основної виробничої функції – створення оптимальної кількості товарів чи послуг для задоволення потреб суспільства при найменших виробничих витратах. Здійснення цієї функції передбачає діяльність підприємства в різних сферах, що зумовлює виконання специфічних функцій кожної з них. Такими функціями є виробничо-технічні, економічні, соціальні.

Виробничо-технічні функції підприємства повязані із забезпеченням процесу виробництва необхідними засобами, організацією їх використання, впровадженням нових технологій, раціоналізацією виробничих процесів і винахідництвом.

Економічними функціями підприємства є: аналіз ринків збуту; управління процесами виробництва і збуту продукції; укладання контрактів; наймання працівників та організація їх діяльності; стратегічне і поточне планування; облік, звітність і ціноутворення; зовнішньоекономічна діяльність; фінансова діяльність.

Соціальні функції підприємства реалізуються шляхом поліпшення умов праці та відпочинку працівників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, надання допомоги та пільг працівникам, благодійної діяльності.

Діяльність підприємства формується під впливом ряду внутрішніх та зовнішніх чинників, що умовно утворюють відповідно його внутрінє і зовнішнє середовище. Середовище, в цьому розумінні, виступає як спектр певних обмежнь.

Внутрішнє середовище, в якому приймаються конкретні рішення щодо виробничої діяльності, обєднує всі функціональні внутрішньовиробничі системи та їх взаємозвязки. В загльному вигляді основні компоненти внутрішнього середовища підприємства представлені на рис 1.

Рис. 1. Внутрішнє середовище підприємства

Зовнішнє середовище (інтерпретується як спектр функціональних структур) зумовлює прийняття рішень щодо діяльності підприємства в умовах впливу на нього з боку основних сил, що є зовнішніми стосовно підприємства. Генераторами цих сил є постачальники, споживачі, конкуренти, органи влади (див. рис. 2)

Рис. 2. Зовнішнє середовище виробничого підприємства.

Свою діяльність підприємство здійснює в умовах певної структури і складу зовнішнього середовиша, шо визначає можливості підприємства у задоволенні певних потреб споживачів. Зовнішнє середовище формує цілком конкретну систему ресурсів (за їх складом, структурою та якісними характеристиками), якими може розпоряджатися підприємство для виконвння своїх завдань. Ці ресурси, в свою чергу, визначають сруктуру виробництва, технологічний профіль, кадровий і кваліфікаційний склад, а токож поточні завдання та довгострокові цілі підприємства.

2. Види підприємств та їх класифікація.

Транформація економічних відносин в Україні охоплює всі сфери діяльності субєктів господарювання. Розвиток національної економіки країни безпосередньо залежить від швидкості трансформації первинного економічного агента – виробника, його опануваня сучасним арсеналом форм та методів організації своєї діяльності. Як наслідок – поява та розвиток на початку 90-х років в Україні нових організаційно-правових форм функціонування підприємств. Ці зміни є не лише реакцією підприємств на процес роздержавлення і приватизації, але й процесом адаптації до нових суспільно-економічних умов, що склалися в країні.

Чинне законодавство України відповідно до форм власності фіксує такі основні види підприємств:

  •  приватне підприємство. Основними організаційним формами є: приватне підприємство – юридична особа, заснована на приватній власності громадянина України; сімейне підприємство – юридична особа, заснована на приватній власності членів однієї сімї; фізична особа, що зареєстрована як субєкт підприємницької діяльності;
  •  колективне підприємство, що засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства чи громадської організації;
  •  державне підприємство, засноване на загальнодержавній власності чи власності адміністративно-територіальних одиниць;
  •  спільне підприємство, засноване на базі обєднання майна різних власників. Серед засновників такого підприємства можуть бути юридичні особи та громадяни України чи інших держав;
  •  підприємство, засноване на власності юридичних осіб та громадян інших держав.

Згідно з Господарським кодексом субєкти господарювання мають право на добровільних засадах обєднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Обєднання діють на основі договору чи статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, що входять до складу обєднань, зберігають права юридичної особи. Основними видами обєднань можуть бути:

асоціації – договірні обєднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності без права втручання у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

корпорації – договірні обєднання, що створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожному з учасників;

консорціуми – тимчасові статутні обєднання промислового і банківського капіталу, створені з метою реалізації спільної мети. Підприємства зберігають повну самостійність, і підпорядковуються спільному керівництву лише в тій частині діяльності, що стосується цілей консоріуму;

концерни – статутні обєднаня підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Залежно від чисельності працівників та обсягів виробництва підприємства поділяються на малі, середні і великі. Так, згідно із чинним законодавством України у промисловості до малих відносяться підприємства з чисельністю працівників до 200 чоловік.

Рис. 3. Схема сучасних організаційних форм виробничого підприємства

Система сучасних організаційних форм виробничих підприємств (рис. 3) відображає їх класифікацію, в основі якої – види власності, організаційно-правові форми, розміри.

Крім вказаних ознак підприємства можуть класифікуватися за галузевою належністю, ступенем спеціалізації та масштабами виробництва однотипної продукції тощо.

Однією з головних ознак є галузеві відмінності продукції, в тому числі її призначення, способи виробництва і споживання. Залежно від конкретного виду продукції (послуг), що випускається підприємства поділяються на промислові, сільськогосподарські, підприємства будівельної індустрії, транспорту та інші. Однак, в силу різних причин, спеціалізація підприємства не обовязково відповідає адміністративній структурі та основній спеціалізації галузі. У звязку з цим для класифікації підприємств за галузевою ознакою використовуються два визначення галузевої належності підприємства: адміністративно-організаційна та чиста (продуктова) галузь.

Орієнтуючись на адміністративно-організаційну ознаку враховується основний вид діяльності та належність підприємства до певного відомства чи підприємницького обєднання.

Відповідно до другої ознаки – галузевої належності продукції, що випускається підприємством визначається структура та обсяг виробництва по кожній чистій (продуктовій) галузі. Проте часто на практиці важко чітко визначити галузеву належність підприємства, оскільки більшість з них характеризується міжгалузевою структурою. У звязку з цим за ступенем спеціалізації та масштабами виробництва однотипної продукції підприємства поділяються на вузькоспеціалізовані, багатопрофільні та комбіновані.

Вузькоспеціалізованими вважаються підприємства, що випускають продукцію обмеженого асортименту масового або крупносерійного виробництва.

Багатопрофільні підприємства випускають продукцію широкого асортименту та різну за призначенням.

Комбіновані підприємства один вид сировини чи продукції в процесі виробництва послідовно перетворюють в інші. Наприклад, в текстильній промисловості комбінування проявляється у виготовленні із сировини волокна, із волокна – пряжі, з пряжі – полотна.

3. Виробничий процес на підприємстві та його організація.

Виробничий процес – сукупність організованих у певній послідовності процесів праці і природних процесів, в результаті чого вихідна сировина і матеріали перетворюється в готову продукцію.

Види виробничих процесів:

А) основні виробничі процеси забезпечують безпосереднє перетворення сировини і матеріалів в готову продукцію (виготовлення заготовок, обробка деталей, складання виробів).

Б) допоміжні виробничі процесі – це процеси, за допомогою яких виготовляється продукція (здійснюються роботи) для власних потреб (ремонт обладнання, виготовлення запчастин, виготовлення інструментів тощо)

В) обслуговуючі виробничі процеси забезпечують умови для нормального протікання основних і допоміжних процесів (транспортні, санітарно-гігієнічні, складські, забезпечення енегрією).

Виробничий процес ділиться на первинні структурні одиниці – операції.

Операція – частина виробничого процесу, яка виконується на окремому робочому місці одним або декількома робітниками над одним предметом праці.

Операції бувають:

Технологічні – в результаті яких предмети праці змінюють форму, розміри, фізичний чи хімічний стан (токарні).

Допоміжні – які не змінюють предмету праці, а створюють умови для забезпечення ефективної організації технологічних операцій (транспортні, складські).

Виробничий процес це сума технологічного процесу і допоміжних операцій.

Технологічний процес це сума технологічних операцій і природних процесів.

Організація виробництва – сукупність методів найбільш ефективного узгодження основних елементів технологічного процесу в часі і просторі.

Принципи організації:

Спеціалізація – закріплення за кожним підрозділом виготовлення певного виробу або технологічного процесу.

Пропорційність – пропорційна щодо складності вихідної продукції виробнича потужність всіх підрозділів.

Паралельність – одночасне виконання окремих частин виробничого процесу.

Ритмічність – рівномірний випуск продукції за певні проміжки часу.

Прямоточність – найкоротший шлях проходження виробу на всіх стадіях і операціях виготовлення.

Неперервність – мінімальний час пролежування сировини без руху в процесі обробки.

4. Галузева структура промисловості та показники, що її характеризують.

Галузева структра – це кількісне співвідношення між окремими галузями промисловості, що відображає певні виробничі звязки.

Питома вага продукції даної галузі у випуску кінцевого продукту всієї промисловості:

де QЗАГ.ГАЛ. загальний обсяг нормативно-чистої продукції галузі;

QПРОМ   загальний обсяг нормативно-чистої продукції промисловості.

Темп росту обсягу виробництва окремої галузі:

де ППЛ, ПБ – питома вага випуску продукції галузі відповідно в плановому і

базовому періоді;

Галузевий коефіцієнт випередження:

де ТГАЛтемп росту обсягу виробництва в галузі;

ТПРОМтемп росту обсягу виробництва в промисловості.

Питома вага окремої галузі в загальному обсязі виробництва промисловості в плановому періоді:

де ПБ – частка галузі в загальному обсязі виробництва продукції в базовому періоді;

КГАЛ – галузевий коефіцієнт випередження.

5. Структура промислового підприємства.

Структура підприємства відображає його внутрішній устрій і характеризує склад підрозділів, систему звязків, підпорядкованості та взаємодію між ними.

Первинною ланкою виробничої структури підприємства є робоче місце – це неподільна в організаційному відношенні ланка виробничого процесу, яку обслуговує один або декілька робітників, і призначена для виконання окремої операції.

Сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція утворює виробничу дільницю.

На великих і середніх підприємствах виробничі дільниці обєднуються у цехи. Цех – це виробнича, територіально і адміністративно відособлена ланка підприємства, в межах якої здійснюється технологічно завершений процес основного чи допоміжного виробництва відповідно до внутрішньої спеціалізації.

Цехи і дільниці поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.

До основних відносяться цехи і дільниці, що виготовляють продукцію, яка визначає профіль і спеціалізацію підприємства та призначена для реалізації споживачам.

Допоміжні цехи і дільниці виготовляють продукцію чи виконують роботи для забезпечення власних потреб підприємства (інструментальні, енергетичні, ремонтні цехи тощо).

Обслуговуючі цехи і дільниці виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних виробничих процесів (транспортування вантажів, складські операції тощо).

Побічні цехи і дільниці займаються утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів виробництва.

Залежно від виду підрозділу, який береться в основу побудови структури підприємства розрізняють безцехову, цехову, корпусну і комбінаторну виробничі структури.

На невеликих підприємствах з відносно нескладними виробничими процесами застосовується безцехова виробнича структура, в основі побудови якої є виробнича дільниця як найбільший структурний підрозділ підприємства.

Найбільш поширеною є цехова виробнича структура, при якій основним виробничим підрозділом є цех.

На великих підприємствах декілька однотипних цехів як основного так і допоміжного виробництва можуть бути обєднані у своєрідні блоки. Кожен блок цехів розміщується в окремому корпусі, який і береться в якості основного структурного підрозділу підприємства. Така виробнича структура називається корпусною.

Підприємства, на яких здійснюють багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини застосовують комбінаторну виробничу структуру. В її основі – підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу.

Склад структурних ланок підприємства, їх кількість і розміри залежать від впливу різних чинників, найважливішими з яких є:

  •  галузева належність підприємства, що визначає характер продукції, технологію її виготовлення і зумовлює відповідний склад цехів, дільниць тощо;
  •  обсяги виробництва продукції та її асортимент відповідно до існуючого попиту;
  •  виробничий профіль підприємства, що залежить від форми спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами.

Для якісної і кількісної характеристики виробничої структури та структурних зрушень використовується ряд показників:

  •  склад і величина структурних елементів, їх профіль;
  •  питома вага цехів різних видів за обсягом виробництва, кількістю робітників, трудоміскістю виконуваних робіт, вартості основних фондів;
  •  пропорційність виробничих підрозділів як співвідношення їх потужності;
  •  просторове розміщення підрозділів: коефіцієнт забудови території, шлях, яких проходять предмети праці з першої операції до готового продукту тощо;
  •  показники форм і глибини спеціалізації, коефіцієнт серійності та інші.

Структура підприємства зображена на рисунку.


Рис. 4 Структура промислового підприєиства

18


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

81020. Идеализм как школа международных отношений 35.05 KB
  Основной целью стало выработка моделей нормативного ведения мировых отношений. Идеалисты отрицали силовые и военные средства как регуляторы международных отношений ориентируясь на институты международного права. Однако послевоенный мир и вторая мировая война выявили несостоятельность идеалистической концепции регулирования международных отношений.
81021. Традиционализм и модернизм как направление дискуссии в теории международных отношений 32.17 KB
  Модернисты рассматривали национальные государства в качестве автономных властных систем которые испытывает влияние других субъектов международных отношений и определенным образом реагирует на уровне внешней политики. Основная задача в ТМО – смоделировать поведение того или иного государства при воздействии внешних субъектов и спрогнозировать поведение. Традиционалисты акцентируют внимание на необходимости учета в анализе МО тех факторов которые относятся к культурным особенностям государств: влияние традиций обычаев национального...
81022. Неомарксизм как школа международных отношений 35.5 KB
  Были введены такие понятия как страны 3го мира страны 2го мира мирэкономика и мирсистема. Мирэкономика отображает самую общую систему взаимодействия международных акторов где ведущую роль играют самые экономически сильные государства. Основные черты мирэкономики: всемирная организация и универсализация общества координация производственных комплексов из единого центра интернализация капиталов и уменьшение государственного вмешательства в мир финансов В условиях мирэкономики ослабляется защита суверенных государств правительства...
81023. Французская социологическая школа в теории международных отношений 36.25 KB
  В основе полемологии комплексное изучение войн конфликтов и других форм коллективной агрессивности с привлечением методов демографии математики биологии и других точных и естественных наук.
81024. Геополитические теории международных отношений 36.52 KB
  Спайкман как представитель геополитической теории высказывает мнение что глобальная безопасность в мире может быть обеспечена контролем за материковой каймой т. Современные геополитические теории дополнены культурологическим материалом спор цивилизации хантингтона а также теорией золотого миллиарда.
81025. Основания глобализации. Этапы глобализации 38.97 KB
  Этапы глобализации. Первая фаза глобализации относятся к рубежу 1920 веков в результате научнотехнической революции роста экономики появления СМК и возможности свободного перемещения в пространстве. Предпосылки второй стадии глобализации складываются после второй мировой войны.
81026. Экономическая глобализация на современном этапе международных отношений 35.92 KB
  Экономическая глобализация началась в средние века завершается образованием глобальных сверкорпораций. Глобализация экономики с одной стороны создает условия доступа стран к передовым достижениям человечества обеспечивает экономию ресурсов стимулирует мировой прогресс а с другой – закрепляет периферийные модели экономики потерю сырьевых интеллектуальных и трудовых ресурсов странами не входящих в золотой миллиард разорение малого бизнеса и безальтернативную конкуренцию между сильным и слабым. Экономическая глобализация – процесс более...
81027. Политическая глобализация на современном этапе международных отношений 38.13 KB
  В тоже время политическая глобализация несет угрозу суверенитету любого государства. Политическая глобализация обеспечивается сетью транснациональных связей и отношений: деятельность международных организаций международных трибуналов экономических организаций МВФ Всемирный Банк. Тем не менее глобализация является объективным явлением современного мира которое воздействуя на мировое сообщество приводит его к новому состоянию.
81028. Культурная глобализация на современном этапе международных отношений 37.16 KB
  Как процесс многогранный и по всей видимости необратимый глобализация характеризуется такими явлениями которые обуславливают собой неоднозначное отношение к ним. Существует другая точка зрения согласно которой не смотря на то что люди во всем мире все более и более подвергаются воздействию иных культур через торговлю путешествия и СМИ глобализация рынков не приведет к снижению разнородности культур.