68878

ПРАВЛІННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Научная статья

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Структура органів управління підприємством. Поняття принципи і методи управління промисловим виробництвом. Процес виробництва матеріальних благ вимагає двох видів праці: перший праця для створення матеріальних благ другий робота з координації першої праці тобто управління.

Украинкский

2014-09-26

91.5 KB

3 чел.

УПРАВЛІННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

  1.  Поняття, принципи і методи управління промисловим виробництвом.
  2.  Структура органів управління підприємством.
  3.  Поняття, принципи та методи планування промислового виробництва.
  4.  Види планування. Система планів та порядок їх розробки.
  5.  Виробнича програма підприємства. Показники виробничої програми.

  1.  Поняття, принципи і методи управління промисловим виробництвом.

Процес виробництва матеріальних благ вимагає двох видів праці: перший – праця для створення матеріальних благ, другий – робота з координації першої праці, тобто управління. Оскільки без керівної (управлінської) діяльності неможливо досягти гармонії в організації виробництва (тобто поєднання праці, засобів виробництва та сировини), доцільно виокремити управління як самостійний фактор виробництва.

Найважливішою функцією управління промисловим виробництвом є досягнення узгодженості, порядку, взаємозвязку і взаємодії між різними частинами цілого виробничого механізму.

Отже, управління – це процес цілеспрямованого впливу на колективи людей з метою організації і координації їх діяльності. Управління базується на певних принципах.

Під принципами управління розуміють керівні правила, положення, норми поведінки, якими керуються органи управління у відповідних соціально-економічних умовах. Основними з таких принципів є:

  •  єдиноначальність;
  •  плановість;
  •  економічність;
  •  правильне поєднання моральних та матеріальних стимулів праці;
  •  територіально-галузевий і комплексний підхід до управління.

Реалізація функцій управління здійснюються за допомогою системи методів управління. Під методами управління розуміють сукупність способів цілеспрямованого впливу на працівників і виробничі колективи для координації їх діяльності. Розрізняють наступні методи управління:

1. Економічні (здійснюється економічний вплив на обєкт управління):

  •  матеріальне стимулювання:
  •  ціноутворення;
  •  планування.

2. Адміністративні або організаційно-розпорядчі (здійснюється прямий вплив на обєкт управління):

  •  методи організаційного впливу:

а) організаційне регламентування;

б) організаційне нормування;

в) організаційно-методичне інструктування;

  •  методи розпорядчого впливу:

а) накази;

б) письмові та усні розпорядження;

в) вказівки;

  •  розстановка кадрів.

3. Соціально-психологічні (грунтуються на вивченні та використанні передового досвіду педагогіки, психології, соціології).

4. Правові (право вносить в управління нормативне регулювання, закріплює обсяг повноважень і порядок їх взаємовідносин). З точки зору права розрізняють:

  •  метод підпорядкування, при якому субєкт управління дає обєктові обовязкові для нього вказівки;
  •  метод узгодження – коли рішення приймають спільно;
  •  метод рекомендацій. У даному випадку субєкт впливає на обєкт за допомогою рекомендацій, що не обовязкові для обєкта управління.
  1.  Виховні – це розяснювальна робота, мета якої – вплинути на колектив через свідомість кожного працівника.

2. Структура органів управління підприємством.

Здійснення єдиного управління підприємством виконує апарат управління, що включає усіх інженерно-технічних працівників та службовців. За належністю до процесу виробництва працівники апарату управління поділяються на дві категорії: лінійний персонал та функціональний апарат.

Лінійний персонал здійснює загальне керівництво підприємством і його структурними підрозділами: директор, начальник корпусу, начальник цеху, начальник дільниці, майстер.

Функціональний апарат допомагає лінійному керівникові у підготовці рішень. Він впливає на виробництво через системи планування, підготовки кадрів і т.д.

Апарат управління складається з уособлених частин – органів управління, кожний з яких виконує одну, кілька або частину функцій управління. У загальній структурі апарату управління виділяють окремі одиниці і їх обєднання. До них відносять ланки та рівні управління.

Ланка управління (відділ заводоуправління) – самостійний функціональний орган або виконавець, який на даному рівні управління підпорядкований лінійному керівникові.

Рівень управління – це єдність ланок певного ступеня ієрархії управління. Наприклад:

- 1 -й рівень – управління дільницею;

- 2-й рівень – управління цехом;

- 3-й рівень – управління корпусом;

- 4-й рівень – управління підприємством;

- 5-й рівень – управління обєднанням і т.д.

Наявність одного, двох і більше рівнів управління, взаємозвязок між ними та між окремими ланками зумовлює розмаїтість організаційних структур управління. Для більшості підприємств характерні типові форми: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна (штабна), програмно-цільова (матрична) структури управління.

За лінійного типу структури управління підприємством кожний керівник одноосібно очолює доручену ділянку роботи і самостійно приймає всі управлінські рішення, повністю відповідаючи за результати господарської діяльності.

Лінійні структури управління зорієнтовані на вирішення порівняно простих і стабільних завдань. Недоліками лінійних структур можна вважати неможливість отримання негайного ефекту через недостатню гнучкість управління за умов, коли завдання динамічно змінюються. Лінійний тип структури управління є найефективнішим і прийнятним для малих підприємств (рис. 1).

Рис. 1. Лінійна структура управління.

При функціональній структурі управління здійснюється спеціалізація керівників структурних підрозділів на різних функціях управлінської діяльності.

Відтак кожний виробничий підрозділ (цех, дільниця) може отримувати завдання одночасно від кількох функціональних служб підприємства. Це означає, що виконавці тих або інших розпоряджень (завдань) постійно підпорядковані всім функціональним керівникам відповідних служб.

Основними перевагами таких структур вважають глибшу спеціалізацію управлінської діяльності та завдяки цьому – забезпечення достатньо компетентного (кваліфікованого) виконання конкретної функції управління: збільшення чутливості до істотних змін у зовнішньому середовищі та підвищення якості рішень, які приймають; можливість і належна ефективність управління виробничо-господарською діяльністю за багатьма напрямками. Недоліками згаданої організаційної структури управління є недостатня погодженість дій функціональних підрозділів і зниження оперативності процесу прийняття управлінських рішень, “розмивання” відповідальності функціональних керівників за кінцеві результати роботи підприємства (організації, установи) (рис. 2).

Рис 2. Функціональна структура управління

Виникнення структур лінійно-функціонального типу повязане з бажанням поєднати переваги обох розглянутих вище організаційних структур управління.

Організаційною основою лінійно-функціональної системи управління є лінійна підпорядкованість виконавців і керівників нижчих рангів. Лінійні керівники отримують право одноосібно керувати відповідною ділянкою роботи і повністю відповідають за результати своєї діяльності. Для кваліфікованої допомоги лінійним керівникам створюють функціональні служби (підрозділи). Основними їх завданнями є підготовка обгрунтованих управлінських рішень і професійне консультування лінійних керівників.

Важливою перевагою лінійно-функціональної структури управління можна вважати її універсальність. Такого типу організаційні структури управління завдяки своїй високій ефективності знайшли широке застосування на підприємствах масового і крупносерійного виробництва з порівняно сталою номенклатурою продукції та незначними еволюційними змінами у технології її виготовлення. Проте за умов динамічного науково-технічного прогресу й інтенсивного оновлення номенклатури виробів активне використання цієї структури управління підприємствами може зіткнутися із значними труднощами, повязаними із затримкою термінів підготовки та прийняття управлінських рішень, незабезпеченістю достатньої злагодженості у роботі функціональних служб (підрозділів) (рис. 3).

Рис. 3. Лінійно-функціональна (штабна) структура управління

Виникнення дивізіональної організаційної структури управління повязане з поглибленням поділу управлінської праці. За дивізіональної структури кожний виробничий підрозділ (дивізіон, відділення) корпорації має власну досить розгалужену структуру управління, що забезпечує автономне функціонування. Лише кілька стратегічних функцій централізовані на рівні адміністрації усієї корпорації.

Перевагами дивізіональної структури є: гнучке реагування на зміни у зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та підвищення їх якості. Але водночас збільшуються чисельність апарату управління та витрати на його утримання.

Організаційні структури, застосовані на програмно-цільових засадах формування систем управління, передбачають створення блоків лінійних і функціональних підрозділів, повністю зорієнтованих на досягнення конкретних цілей (наприклад, виробництво нових видів виробів, розробка новітньої технології, докорінна реконструкція виробництва тощо).

Матричні структури інтегрують функціональне і проектне управління. Крім звичайних функціональних служб (відділів, бюро), що опрацьовують питання технічного розвитку підприємства, управління ресурсами і виробничими процесами, матрична структура управління передбачають створення спеціальних проектних груп (інтегруючого органу), які очолюють керівники проектів (рис. 4). Такі проектні групи формуються зі спеціалістів відділів підприємства, які постійно функціонують. Після завершення робіт над тим чи іншим інноваційним проектом члени проектної групи повертаються до своїх функціональних підрозділів. Інтегруючий орган готує проект рішення з конкретного питання, погоджуючи його з усіма зацікавленими сторонами і подає цей проект на затвердження лінійному керівникові.

Рис. 4. Програмно-цільова (матрична) структура управління

Головна перевага матричної структури – забезпечення високої гнучкості виробничих процесів і орієнтації на активне використання нововведень в усіх напрямках діяльності підприємства. Певними недоліками є збільшення чисельності управлінського персоналу, ускладнення інформаційних звязків між працівниками підрозділів, а також виникнення конфліктних ситуацій у колективах через порушення принципу єдиноначальності в системі управління підприємствами.

  1.  Поняття, принципи та методи планування промислового виробництва.

Планування – сукупність дій колективу працівників підприємства з встановлення усіх необхідних техніко-економічних показників його роботи: розвитку техніки, технології, організації виробництва і праці, випуску продукції, фінансових результатів діяльності, а також результатів, що дають змогу підприємству ефективно функціонувати в умовах ринку.

Із розвитком внутрішнього ринку засобів виробництва і нормалізацією ринку предметів особистого споживання на структуру планів підприємств та його показники все більший вплив справлятимуть безпосередні замовлення (попит) споживачів. За цих умов планово-директивне регулювання діяльності підприємств перетворюється в іншу якість – планово-ринкове регулювання. Тому планування на підприємстві націлюється на ринок, а попит споживачів стає основною рушійною силою розвитку, його повне і своєчасне задоволення – нормою діяльності підприємства.

Принципами організації планування в умовах ринку є такі:

  •  правильне обгрунтування мети та кінцевих результатів діяльності планової системи;
  •  оптимальність використання ресурсів підприємства:
  •  комплексність планування, що передбчає необхідність скрупульозного підходу до розробки того чи іншого показника господарської діяльності і зіставлення його з іншими показниками;
  •  системність планування, тобто органічне поєднання перспективних, поточних і оперативних планів;
  •  безперервність розробки планів. Тільки цей принцип може стати гарантом наближення планування до реальної зміни економічних умов господарювання і оперативного регулювання виробництва;
  •  мобільність планування, що передбачає швидку реакцію органів планування на зміну конюнктури ринку щодо продукції підприємства.

У дотриманні цих принципів важливу роль відіграють методи планування, а також економічні стимули, що сприяють розробці й реалізації оптимальних планів. Наукової обгрунтованості планів та їх оптимізації досягають при системному підході до дотримання зазначених принципів і удосконалення таких методів розробки перспективних та поточних планів, як науково-прогнозний, програмно-цільовий, нормативний, балансових розрахунків, графічний, економіко-математичний.

Характерною особливістю програмно-цільового та нормативного методів є те, що проект планових показників при них найчастіше розраховують на основі аналізу досягнутого рівня, який приймають за базу, та коефіцієнтів його зміни в плановому періоді. Важливою тут є експертна оцінка, що базується на особистому досвіді проектанта та його знанні даного виробництва.

Поширений метод планування на підприємстві – балансовий. Баланси складають насамперед щодо: необхідної за програмою та фактично наявної виробничої потужності; необхідної та наявної кількості матеріально-технічних ресурсів; заявленої та реальної кількості працівників; витрат і надходжень коштів підприємства.

Графічний метод характерний тим, що він є графічною моделлю будь-якого процесу, який повинен бути здійснений задля досягнення певної мети. Його використовують, зокрема, при проектуванні й підготовці виробництва нових складних виробів, при плануванні капітального ремонту основних фондів, реконструкції цехів, у будівництві.

Економіко-математичні методи грунтуються на всебічному кількісному аналізі виробничих процесів на знаходженні оптимального варіанту планового показника, у результаті чого набагато підвищуються достовірність, точність і якість розрахунків і висновків.

У практиці планової роботи використовують ще такі з економіко-математичних методів, як лінійне, нелінійне динамічне програмування, теорія процесів масового обслуговування, теорія ігор, математичне моделювання операцій тощо.

4. Види планування.

За змістом планування на підприємстві поділяють на техніко-економічне та оперативно-виробниче. Перше є комплексним і охоплює усі сторони діяльності підприємства та його структурних підрозділів на плановий період. Воно базується на техніко-економічних нормах і нормативах, балансах, результатах аналізу конюнктури ринку, інженерно-економічних розрахунках, техніко-економічному плануванні і вирішують основні питання, повязані з перспективним розвитком виробництва, його технічним переоснащенням, соціальним розвитком, розробляють показники діяльності підприємства та його структурних підрозділів.

Змістом оперативно-виробничого планування є розробка на основі річного плану (техпромфінплану) підприємства оперативних – місячних, декадних, добових, змінних і годинних планів та графіків для окремих цехів, а всередині цеху – для виробничих дільниць, бригад і робочих місць. З оперативно-виробничим плануванням тісно повязане оперативне регулювання ходу виробництва та повсякденний контроль за виконанням планів (диспетчерування).

Техніко-економічне планування на підприємстві здійснює планово-економічний відділ за участю інших відділів заводоуправління, а в цехах – планово-економічні бюро або окремі економісти. Оперативно-виробничим плануванням займаються виробничо-диспетчерський відділ і виробничо-диспетчерські бюро цехів.

  1.  Виробнича програма підприємства. Показники виробничої програми.

Розробка виробничої програми підприємства передбачає встановлення обсягів поставок продукції у натуральному виразі (номенклатура та асортимент), а також у вартісних і трудових показниках (нормо-годинах).

Номенклатура – це перелік назв окремих видів продукції, яку планують виготовляти. Асортимент – це різновид виробів у межах даної номенклатури за техніко-економічними характеристиками (типорозмірами, продуктивністю, потужністю, якістю, зовнішнім виглядом і т. д.) у зазначеній кількості.

До вартісних показників плану виробництва належать: товарна, валова. реалізована, чиста, умовно-чиста, нормативна вартість обробітку.

Товарна продукція – це частина виготовленої на підприємстві продукції, значена для реалізації споживачам. Вона включає у себе:

  •  вартість готових виробів і запасних частин, призначених для реалізації
  •  вартість напівфабрикатів власного виробництва і продукції допоміжних цехів для реалізації на сторону;
  •  вартість продукції і напівфабрикатів, які поставляють своєму капітальному будівництву і непромисловим господарствам свого підприємства;
  •  вартість робіт і послуг промислового характеру, які виконують за замовленнями з боку, або для непромислових господарств і організацій свого підприємства, включаючи роботи з капітального ремонту і модернізації устаткування та транспортних засобів свого підприємства;
  •  роботи промислового характеру, повязані з освоєнням і впровадженням нової техніки;
  •  тару, що не входить в оптову ціну виробу.

Обсяг товарної продукції (ТП) визначають на основі такої формули:

де m – кількість назв видів готової продукції і напівфабрикатів, що виготовляються у плановому році і призначені для реалізації, а також послуг промислового характеру;

– обсяг і-го виду продукції чи послуг промислового характеру у натуральному виразі;

Ці – ціна (оптова ціна підприємства) одиниці того ж і-го виду продукції, напівфабрикату чи послуг промислового характеру;

Р – вартість майна і напівфабрикатів, реалізованих на сторону.

Валова продукція характеризує весь обсяг виробництва продукції у вартісному виразі незалежно від ступеня її готовності. У загальному вигляді валову продукцію можна визначити на основі такої формули:

де НВк, НВп – вартість залишків незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виробництва відповідно на кінець і початок даного періоду; 

Ік, In – вартість залишків інструменту та інших предметів, виготовлених для потреб підприємства, відповідно на кінець і початок даного періоду.

Реалізована продукція – це продукція, відвантажена споживачеві, за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства постачальника. Її також розраховують на основі обсягу товарної продукції, проте перша відрізняється від другої на зміну залишків готової нереалізованої продукції на складі, залишків відвантажених товарів, за які термін оплати не настав, а також товарів, що є на відповідальному зберіганні у покупців:

де Гп, Гк – залишки готової-нереалізованої продукції на складі відповідно на початок і кінець планового періоду; 

ВНп, ВНк – залишки товарів відвантажених, за які термін оплати не настав, і товарів на відповідальному зберіганні на початок та кінець планового періоду.

Нова створена вартість у виробництві характеризується показником чистої продукції, що його визначають як різницю між валовою продукцією і матеріальними витратами:

де ВП – валова продукція у вартісному виразі;

М – вартість матеріальних витрат;

Для розрахунку ефективності виробництва можна використовувати також показник умовно-чистої продукції:

де А – річна сума амортизаційних відрахувань на підприємстві.

Для планування господарської діяльності у матеріаломістких галузях промисловості (швейній, текстильній, взуттєвій, поліграфічній) використовують показник нормативної вартості обробітку:

де Нвоі – норматив вартості обробітку і-го виду продукції;

Ni – обсяг випуску продукції і-го виду;

м – кількість видів продукції, що виготовляється на підприємстві.

де Озпі заробітна плата (основна і додаткова з відрахуванням на соціальні заходи) робітників, що припадає на одиницю і-го виробу;

Цві – цехові витрати на одиницю і-го виробу (включаючи амортизацію);

Ззві – загальнозаводські витрати на одиницю і-го виробу.

25


Директор

Начальник цеху 2

Начальник цеху 1

Майстер дільниці 1

айстер дільниці 2

Майстер дільниці 1

Майстер дільниці 2

Виконавці

Директор

Економічний відділ

Відділ праці і заробітної плати

Відділ матеріального забезпечення

Виробничо-диспечерський відділ

Начальник цеху 1

Начальник цеху 2

Начальник цеху 2

Начальник цеху 1

Виробничо-диспечерський відділ

Відділ матеріального забезпечення

Відділ праці і заробітної плати

Економічний відділ

Директор

Відділ матеріального забезпечення

Начальник цеху 2

Начальник цеху 1

Виробничо-диспечерський відділ

Відділ праці і заробітної плати

Економічний відділ

Директор

Інтегруючий орган


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

53575. Управление дебиторской задолженностью 28.5 KB
  Дебиторская задолженность представляет собой долг покупателей за проданную им продукцию. Длительность финансового цикла и соответственно требуемый объем инвестиций в его обеспечение во многом зависит от периода оборачиваемости дебиторской задолженности.
53576. Источники финансирования деятельности предприятия 26.5 KB
  По отношению к организации источники финансирования подразделяются на внутренние и внешние. К внутренним источникам относятся ресурсы, сформированные внутри организации, а к внешним – средства, формируемые вне предприятия.
53577. Чай пить – не дрова рубить 70.5 KB
  Цели мероприятия: усиление межпредпредметных связей; формирование ответственности за свою работу и работу в группе; ознакомление учащихся с историей чая как напитка; изучение некоторых свойств чая; формирование системы знаний обеспечивающих эстетическое воспитание. Задачи мероприятия: изучение состава и свойств веществ входящих в состав чая; определение основных показателей качества сырья; ознакомление учащихся с информацией о благоприятном влиянии чая на организм человека; стимулирование желания...
53578. Взаимосвязь финансового левериджа и финансового риска 25 KB
  С категорией финансового левериджа связано понятие финансового риска. Финансовый риск — это риск, обусловленный возможным недостатком средств для выплаты процентов по ссудам и займам.
53579. Стратегии финансирования оборотных средств 26 KB
  В теории финансового менеджмента выделяются следующие стратегии финансирования оборотных активов: идеальная, агрессивная, консервативная и компромиссная.
53580. Путешествие в страну Английский язык. Приветствие. Знакомство с одноклассниками, учителем. Знакомство с профессиями 93.5 KB
  Путешествие в страну Английский язык. Приветствие. Знакомство с одноклассниками, учителем. Знакомство с профессиями. Цель: Ознакомление с предметом «Английский язык». Введение ЛЕ по теме (слова приветствия, прощания), их первичное закрепление в речи учащихся.
53582. Тропинка к своему Я (уроки психологии в начальной школе) 531 KB
  Ребенок лучше всего запоминает информацию, когда не только слышит ее, но и видит ее наглядное отображение, имеет возможность потрогать изучаемый объект. Внимание и па мять пока еще в основном непроизвольны, то есть для концентрации ребенку требуется внешняя помощь (интересные картинки, звуковые сигналы, игровые ситуации)
53583. Афины при Перикле 87.5 KB
  Сформировать представление о деятельности народного собрания о причинах возвышения и расцвета Афин. А так же сформировать понимание у учащихся в чем проявилась особенность афинской демократии. Вождь афинской демократии Перикл.