68880

ОСНОВНІ ФОНДИ І ВИРОБНИЧІ ПОТУЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Научная статья

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Амортизація основних фондів підприємства. Поняття класифікація і структура основних виробничих фондів. Залежно від характеру участі основних фондів у процесі виробництва розрізняють основні виробничі та невиробничі фонди.

Украинкский

2014-09-26

142 KB

1 чел.

ОСНОВНІ ФОНДИ І ВИРОБНИЧІ ПОТУЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

  1.  Поняття, класифікація і структура основних виробничих фондів (ОВФ).
  2.  Облік і оцінка ОВФ.
  3.  Види і показники зношення ОВФ підприємства.
  4.  Амортизація основних фондів підприємства.
  5.  Показники використання ОВФ.
  6.  Поняття і методика розрахунку виробничої потужності підприємства.

1. Поняття, класифікація і структура основних виробничих фондів.

Підприємства для здійснення виробничо-господарської діяльності повинні мати визначену масу засобів виробництва (засобів праці та предметів праці). Характер участі засобів і предметів праці у виробництві готової продукції та створенні її вартості неоднаковий. Предмети праці (сировина, матеріали, паливо) цілком і без залишку споживаються протягом одного виробничого циклу, утворюючи готову продукцію. Засоби праці багаторазово беруть участь виробничих процесах, втрачаючи свої властивості не відразу, а поступово. З цих відмінностей випливає неоднаковий характер відтворення засобів і предметів праці.

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і беруть участь у процесі виробництва протягом багатьох виробничих періодів, не змінюючи при цьому свою форму і властивості, а їх вартість передається на вартість продукції поступово, в міру зношення, шляхом амортизаційних відрахувань. Суттєве значення при вирішенні завдань підвищення ефективності виробництва має поліпшення якості фондів, їх складу і структури. Залежно від характеру участі основних фондів у процесі виробництва розрізняють основні виробничі та невиробничі фонди. Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва, а невиробничі – задовольняють побутові та культурні потреби  працівників. До них належать житлові будинки, дитячі та навчальні заклади, клуби, стадіони, їдальні, медичні заклади та ін., що перебувають на балансі підприємства. Відповідно до виробничого призначення відносять такі види основних виробничих фондів :

  •  будівлі виробничого призначення;
  •  споруди (мости, доменні печі та ін.);
  •  передавальні пристрої (трубопроводи, лінії електропередач);
  •  силові машини та обладнання (парові котли, дизелі);
  •  робочі машини та обладнання (верстати, преси, агрегати);
  •  вимірювальні та регулювальні прилади;
  •  засоби обчислювальної техніки;
  •  транспортні засоби всіх видів;
  •  інструменти;
  •  інвентар;
  •  решта основних виробничих фондів.

Співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній вартості характеризує їх виробничу структуру. Виробнича структура, її оптимізація мають значний вплив на ефективність використання основних фондів. Найважливішу роль у процесі виробництва відіграють засоби праці, що належать до групи машини та обладнання. Власне, вони діють на предмети праці, змінюючи їх речову форму та властивості, забезпечують перебіг технологічних процесів. Враховуючи їх визначальну роль у процесі виробництва, цю частину основних виробничих фондів прийнято називати “активною”. Що стосується будівель, споруд, господарського інвентаря, то вони в процесі виробництва “пасивні”. Отже, чим більша частка активної частини основних виробничих фондів, тим більше може бути вироблено продукції на кожну гривню основних фондів. Тому, під технологічною структурою основних фондів слід розуміти співвідношення між вартістю їх активної і пасивної частин.

2. Облік і оцінка ОВФ.

Основні фонди як засоби праці виступають у натуральній формі і, оскільки створені працею, мають вартість. У звязку з цим планування їх відтворення і облік здійснюють у натуральній і вартісній формах. Натуральні показники основних фондів (кубатура, площа, кількість верстатів, потужність двигунів) використовують для визначення виробничої потужності, розробки балансів обладнання, для удосконалення технічного складу, технологічної і вікової структури та ін. Планування виробництва чи облік основних фондів у вартісній формі необхідні для визначення норм амортизації, калькулювання собівартості продукції та ін.

Кожен обєкт, що належить до основних фондів, має кілька вартісних оцінок, що зумовлюється їх тривалим функціонуванням, змінами в умовах відтворення у різні періоди. Залежно від моменту, на який визначають вартість основних фондів, розрізняють повну первісну вартість, повну відновну вартість і залишкову вартість основних фондів.

Повна первісна вартість основних фондів – це загальна сума фактичних затрат на придбання (будівництво), включаючи витрати на доставку і монтаж засобів виробництва в діючих на той час цінах. Складовим елементом повної первісної вартості основних фондів можуть бути також додаткові затрати, викликані розширенням і модернізацією засобів праці в процесі їх експлуатації. Грошові витрати підприємств, повязані з придбанням основних засобів у різні терміни, не однакові, а тому однакові за споживчими властивостями обєкти можуть мати різну вартість.

Початкова вартість основних фондів:

де Ц – ціна придбання основних фондів;

Т – затрати на транспортування основних фондів до місця встановлення;

М – затрати на установку і монтаж.

Повна відновна вартість основних фондів – це вартість їх відтворення в умовах і цінах, що склалися. Повну відновну вартість (вартість основних фондів у діючих на даний момент цінах) визначають на основі генеральної інвентаризації.

Відновна вартість основних фондів:

де П – середньорічний приріст продуктивності праці в країні за період використання основних фондів;

t  кількість років використання основних фондів;

ВП – початкова вартість основних фондів.

Залишкова вартість – це та частина повної первісної (повної відновної) вартості обєкта основних фондів, яка ще не перенесена на виготовлений продукт. Її визначають як різницю між повною первісною (повною відновною) вартістю кожного обєкта основних фондів і сумою зношення, нарахованого за весь період функціонування.

Залишкова вартість основних фондів:

а) від початкової:

де А – річна сума амортизаційних відрахувань;

t  кількість років використання основних фондів;

Вп – початкова вартість основних фондів.

б) від відновної:

де А – річна сума амортизаційних відрахувань;

t  кількість років використання основних фондів;

Вв – відновна вартість основних фондів.

3. Види і показники зношення ОВФ підприємства.

Під зношенням основних фондів розуміють втрату їх вартості. Розрізняють два види зношення: фізичне або матеріальне і моральне.

Фізичне зношення основних виробничих фондів – це частковоа втрата вартості основних фондів, під впливом якої вони перестають задовольняти вимоги, які до них ставляться. Фізичне зношення може виникати внаслідок дії фізичних факторів як при використанні основних фондів, так і в час їх бездіяльності при зберіганні. Фізичне зношення основних виробничих фондів відбувається з таких основних причин: внаслідок виробничого використання основних фондів, що призводить до спрацювання вузлів і деталей устаткування, наприклад, під впливом тертя; внаслідок впливу сил природи при неправильному зберіганні основних фондів; внаслідок закінчення гарантійного терміну на складові частини виробу навіть за нормальних умов зберігання.

На фізичне зношення основних фондів під час їх роботи впливає ряд факторів, які можна обєднати у дві групи; а) фактори, що залежать від якості самих фондів; б) фактори, повязані з організацією обслуговування основних фондів і умовами їх експлуатації. Перша група факторів визначається умовами, в яких створювались самі фонди, тобто якістю роботи будівельно-монтажних організацій, машинобудівних заводів, постачальників обладнання. Друга група факторів повязана з умовами експлуатації основних фондів. Це – ступінь її завантаження; кваліфікація обслуговуючого персоналу; дотримання режиму роботи обладнання згідно з технічними умовами та ін.

Фізичне зношення основних виробничих фондів, що відбувається внаслідок їх неправильного зберігання, викликається несприятливим впливом зовнішнього середовища (вологість, температура та ін.), який спричиняє корозію металу, гниття деревяних конструкцій тощо. Виникнення фізичного зношення основних виробничих фондів при їх зберіганні в нормальних умовах пояснюється тим, що на окремі комплектуючі вироби (наприклад, мікросхеми, транзистори та ін.) є гарантійний термін зберігання (5,10,15 років), після закінчення якого вони можуть стати непридатними до використання за будь-яких умов зберігання. Економічним мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношення, який можна розрахувати за формулою:

де Кф – коефіцієнт фізичного зношення; 

Вк – вартість чергового капітального ремонту;

Вп – початкова вартість основних виробничих фондів.

Крім фізичного зношення, основні фонди підлягають моральному зношенню. Під моральним зношенням розуміють повну або часткову втрату вартості основних виробничих фондів під впливом науково-технічного прогресу. Дійсно, морально застарілі основні фонди, незважаючи на їх фізичну придатність для експлуатації, з економічного боку себе вже не виправдовують, тобто є неефективими. Розрізняють моральне зношення першого і другого типу.

Моральне зношення першого типу – це втрата частини вартості основних виробничих фондів внаслідок того, що відтворення таких самих основних фондів здійснюється з меншими витратами праці, оскільки в країні під впливом технічного прогресу постійно зростає продуктивність суспільної праці. При цьому рівень морального зношення не залежить від ступеня фізичного зношення. Отже, величина морального зношення першого типу, тобто зменшення вартості основних виробничих фондів, залежить від темпу зростання продуктивності праці. Коефіцієнт морального зношення першого типу розраховують за формулою:

де Км – коефіцієнт морального зношення основних фондів;

Вп початкова вартість основних фондів;

Вв – відновна вартість основних фондів.

Моральне зношення другого типу – це повна або часткова втрата вартості основних виробничих фондів у результаті випуску (під впливом технічного прогресу) продуктивніших і досконаліших машин, після чого експлуатація старих основних фондів стає економічно невигідною. Величина цього зношення буде різною у різних споживачів даного виду основних фондів, і тому нема можливості врахувати величину морального зношення другого типу. Однак, на відміну від морального зношення першого типу, яке не можна усунути (зростання продуктивності праці під впливом технічного прогресу – це обєктивна реальність), моральне зношення другого типу можна усунути шляхом модернізації основних фондів, що зносилися.

Звідси, коефіцієнт загального зношення основних фондів матиме вигляд:

де КФ – коефіцієнт фізичного зношення основних фондів;

КМ – коефіцієнт морального зношення основних фондів.

4. Амортизація основних фондів підприємства.

Однією з важливих умов забезпечення безперебійності у виробництві є стан засобів праці. Нинішній стан основних фондів у промисловості України сягнув критичної межі – рівень їх фізичного та морального зношення становить приблизно 60 відсотків. Це межа, після якої починається руйнування виробничого потенціалу, зростає небезпека збільшення аварій і катастроф. Процес відшкодування зносу основних фондів шляхом поступового перенесення їх вартості на новостворену продукцію або послуги називається амортизацією. Нарахування амортизаційних сум здійснюють щомісячно. З амортизаційних відрахувань, які включають до складу витрат на виробництво, формують амортизаційний фонд, що й використовують для відтворення основних фондів.

Суму амортизації визначають за формулою:

де SCP – середньорічна вартість основних фондів;

НАМ –  норма амортизації основних фондів.

де SПР, SКР – вартість основних фондів підприємства на початок і кінець року відповідно;

Si – вартість основних фондів на початок i-того місяця (і = 2…12).

де SП – початкова вартість основних фондів;

SЛ – ліквідаційна вартість основних фондів;

ТСЛ – нормативний термін служби основних фондів.

Для нарахування амортизаційних сум використовують норми амортизації, які затверджуються за класифікаційними групами основних фондів і є єдиними для всього народного господарства.

Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, прийнятим у 1997 p., виділяють три групи основних фондів, для яких встановлюють такі норми амортизації у відсотках до балансової вартості основних фондів на початок періоду (у розрахунку на календарний квартал):

  •  група 1: будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої – 1,25%;
  •  група 2: автомобільний транспорт та вузли до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інформаційні системи, телефони, рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них – 6,25 %;
  •  група 3: будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2 -3,75%.

Ефективним заходом, який захищає амортизаційні фонди від інфляції і розширює можливості самофінансування підприємств, може бути істотне збільшення масштабів прискореної амортизації.

Існує кілька основних методів нарахування прискореної амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості полягає в тому, що в першому році амортизація нараховується на всю вартість основних фондів, а починаючи з наступного року амортизація нараховується на залишкову вартість.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості є аналогічним до попереднього з тією відмінністю, що норма амортизації береться у подвійному розмірі.

Кумулятивний метод нарахування амортизації передбачає виконання кількох послідовних операцій. Спершу додають числові значення років служби устаткування. Для прикладу, термін служби становить 5 років. Отже, додаємо 1 +2+3+4+5 =15. В нашому випадку 15 – це кумулятивний коефіцієнт, який заноситься у знаменники пяти дробів, чисельники яких становлять попередні доданки (числові значення років служби). Отримуємо дроби 1/15,2/15,3/15,4/15,5/15, які для подальших розрахунків необхідно розмістити у зворотній послідовності. Тобто останній дріб ставлять на перше місце, передостанній – на друге і т. д. Для визначення річних сум амортизації відповідний дріб для кожного року перемножується на вартість основних фондів.

Перевага методів прискореної амортизації в тому, що протягом перших трьох років експлуатації відшкодовується 65-80% вартості основних фондів, що в умовах швидкого морального старіння дозволяє спрямувати додаткові кошти на розвиток підприємства.

5. Показники використання ОВФ.

Зростання обсягу виробництва, підвищення його ефективності значною мірою залежить від рівня використання діючих основних засобів. Поліпшення використання основних фондів дозволяє не тільки збільшити обсяг виробництва без додаткових капітальних вкладень, але й забезпечити економію трудових і матеріальних ресурсів. У цих умовах виникає необхідність обєктивної оцінки рівня використання основних виробничих фондів. Ефективність їх використання характеризується рядом показників, які можна поділити на дві групи – загальні і часткові. Загальні показники залежать від багатьох техніко-організаційних та економічних факторів і виражають кінцевий результат використання основних фондів. Одним з основних загальних показників, який найпоширеніший у практиці, є фондовіддача. Її розраховують як відношення обсягу виробленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів:

де SCP – середньорічна вартість основних фондів;

QВ – обсяг валової продукції підприємства.

У загальному вигляді показник фондовіддачі відображає ту кількість продукції, яка виробляється однією гривнею вартості основних виробничих фондів. Оберненим показником до фондовіддачі виступає фондомісткість, яку обчислюють як відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до вартості виготовленої продукції:

де SCP – середньорічна вартість основних фондів;

QВ – обсяг валової продукції підприємства;

ФВ – фондовіддача.

Показник фондомісткості відображає наскільки кожна гривня продукції забезпечена фондами. На відміну від фондовіддачі, фондомісткість продукції може бути розрахована за окремими групами основних фондів. Важливим показником, що характеризує озброєність одного працівника виробничими основними фондами є показник фондоозброєності праці, який визначають шляхом ділення середньорічної вартості основних фондів на середньоспискову чисельність промислово-виробничого персоналу:

де SCP – середньорічна вартість основних фондів;

Ч – чисельність працюючих на підприємстві.

Показник фондомісткості перебуває у певному взаємозвязку з показниками фондоозброєності та продуктивності праці. Остання може бути тим вищою, чим вищою буде фондоозброєність праці і нижчою фондомісткість продукції. Часткові показники характеризують рівень використання основних фондів залежно від окремих факторів. Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування характеризує рівень його завантаження у часі і визначається співвідношенням часу фактичної роботи устаткування за рік до часу його ймовірної експлуатації:

а) на робочому місці:

де ТШТі – норма часу на обробку і-тої деталі;

Ni кількість і-тих деталей;

m – кількість видів деталей, що обробляються;

ФД – дійсний фонд роботи обладнання.

б) по підприємству:

де ФД – дійсний фонд роботи обладнання;

ФН – номінальний фонд часу роботи обладнання.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження відображає рівень завантаження устаткування за одиницю часу за потужністю і визначається за формулою:

а) на робочому місці (групі робочих місць):

де ТШТ і – норма часу на обробку і-тої деталі;

ТМ і – час машинної і машинно-ручної обробки і-тої деталі;

Ni кількість і-тих деталей;

m – кількість видів деталей, що обробляються.

б) по підприємству:

де W – спожита за рік електроенергія;

МВСТ – встановлена потужність всіх струмоприймачів;

ФД – дійсний фонд роботи обладнання.

Коефіцієнт інтегрального використання відображає рівень використання устаткування як у часі так і щодо потужності і визначається як добуток коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного завантаження:

Одним з основних показників використання устаткування є коефіцієнт змінності, який показує скільки в середньому змін працювала кожна одиниця устаткування.

Оскільки окреме устаткування працює не цілу зміну, а лише її частину, то більш точно коефіцієнт змінності можна визначити за формулою:

де СТ – станкоємність виробничої програми підприємства (підрозділу);

Ф'Д 1 ЗМ – дійсний (ефективний) фонд робочого часу всього обладнання при однозмінній роботі;

CЗМ.Ф – фактично відпрацьовані обладнанням станкозміни;

NОБ – кількість одиниць обладнання в цеху.

Дійсний фонд часу одиниці устаткування при однозмінній роботі розраховується так:

де – частка витрат часу на ремонт обладнання;

Ф'Н 1 ЗМ – номінальний (режимний) фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі.

Для оцінки і аналізу процесу відтворення основних фондів підприємств використовується система взаємоповязаних показників. Найважливішими з них є коефіцієнти оновлення і вибуття основних фондів.

Коефіцієнт вибуття - Квиб. визначається за формулою:

де SВИВ – вартість виведених основних фондів;

SПР – вартість основних фондів на початок року.

Зважаючи на інфляцію, відповідні розрахунки слід здійснювати лише в порівняльних цінах. Ступінь оновлення вимірюють за допомогою коефіцієнта оновлення, який відображає частку введених у дію у даному періоді основних фондів:

де SВВ – вартість введених основних фондів;

SКР – вартість основних фондів на кінець року.

Аналіз вказаних показників, порівняння їх величини в різні періоди, а також зіставлення з аналогічними показниками інших підприємств дає можливість знаходити внутрішні резерви зростання ефективності виробництва.

6. Поняття і методика розрахунку виробничої потужності підприємства.

Виробнича потужність підприємства нерозривно повязана з активною частиною основних фондів і перш за все з робочими машинами, верстатами, обладнанням. Вона відображає максимально можливий випуск продукції підприємства за певний час (рік, квартал, місяць, добу, зміну) в номенклатурі та асортименті встановлених планом при повному завантаженні обладнання і площ з урахуванням прогресивної технології, передової організації праці і виробництва. На відміну від виробничої програми, яка характеризує міру освоєння потужності у плановому періоді виробнича потужність показує можливість максимального пуску продукції при заданих організаційно-технічних умовах. Виробничу нотужність визначають у натуральних одиницях вимірювання: тоннах, погонних метрах, штуках. При широкому асортименті продукції виробничу потужність можна визначити у вартісному виразі. Виробнича потужність залежить від:

  •  продуктивності машин, верстатів, обладнання, тобто від того, скільки продукції може виробити техніка за одиницю часу. Чим вища продуктивність обладнання, тим більшою буде виробнича потужність підприємства;
  •  наявної кількості машин, верстатів, обладнання. При інших рівних умовах збільшення їх кількості у два рази збільшить виробничу потужність підприємства удвічі. При розрахунку потужності враховують все виробниче обладнання (як діюче, так і бездіяльне внаслідок несправності, ремонту, модернізації);
  •  режиму роботи. При двозмінній роботі потужність значно вища, ніж при однозмінній. Перехід на дво-тризмінну роботу дозволить звести до мінімуму втрати, викликані моральним зношенням обладнання;
  •  рівня спеціалізації виробництва. Чим вищий рівень спеціалізації, тим більша виробнича потужність підприємства;
  •  технології виробництва. Наприклад, використання кисневого дуття і використання природного газу значно прискорює виплавку металу, а значить і збільшує виробничу потужність металургійного підприємства;
  •  культурно-технічного рівня робітників, їх ставлення до праці. Зрозуміло, що продуктивність робітника вищої кваліфікації значно вища, ніж робітника першого розряду. Отже, підвищення кваліфікації робітників приводить до зростання виробничої потужності підприємства;
  •  структури основних фондів (співвідношення між активною і пасивною частиною);
  •  рівня організації праці і виробництва на підприємстві. Так, запровадження планово-попереджувального обслуговування робочих місць дозволить вплинути на продуктивність праці, а відповідно і збільшить виробничу потужність підприємства.

Розрахунок виробничої потужності підприємства – важлива частина обгрунтування його виробничої програми. На її основі виявляють резерви, обґрунтовують економічну доцільність спеціалізації, кооперування і обсягів капітальних вкладень. Виробнича потужність підприємства визначається виробничою потужністю ведучого цеху. Ведучий цех – це цех, в якому зосереджена основна частина обладнання і який займає найбільшу питому вагу у загальній трудомісткості виготовлення продукції. У металургії це доменні і мартенівські цехи, а у машинобудуванні – механічні і складальні.

Виробничу потужність потокової лінії визначають за формулою:

де ФД – дійсний фонд роботи обладнання цеху (дільниці);

r – такт потокової лінії.

При безперервному виробництві, наприклад, виплавці чавуну, виробнича потужність визначається за формулою:

де tПЛ – час однієї плавки;

q – обсяг металу, що виплавляється за одну плавку.

У результаті постійного удосконалення процесів праці і організації виробництва виробнича потужність підприємства змінюється протягом планового періоду. Ось чому вона встановлюється на дві дати на 1 січня розрахункового року – вхідна потужність і на 1 січня наступного року – вихідна потужність. Вихідна виробнича потужність визначається за формулою:

ВПВИХ =ВПВХ +ВПВВ–ВПВИВ

де ВПВХ – вхідна виробнича потужність;

ВПВВ – введена протягом року виробнича потужність;

ВПВИВ – виведена за рік виробнича потужність.

Отже виникає необхідність розрахунку середньорічної виробничої потужності, який здійснюють за формулою:

де ВПВХ – вхідна виробнича потужність;

ВПВВ – введена протягом року виробнича потужність;

ВПВИВ – виведена за рік виробнича потужність;

К – кількість місяців, протягом яких використовувалася введена і виведена потужність.

Основними шляхами поліпшення використання виробничої потужності підприємства є:

  •  повне використання у виробництві верстатів, машин і обладнання;
  •  ріст коефіцієнту змінності роботи обладнання;
  •  ліквідація простоїв обладнання;
  •  скорочення термінів освоєння нових виробничих потужностей;
  •  інтенсифікація виробництва;
  •  скорочення часу перебування обладнання в ремонті і оглядах;
  •  впровадження прогресивних технологічних процесів;
  •  -економічне стимулювання кращого використання обладнання.

51


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

44864. Запуск системы X Window 24.6 KB
  Несколько более успешный но все еще не самый правильный способ выхода в графический режим состоит в выполнении команды xinit. Программа xinit она расположена в каталоге usr X11R6 bin предназначена для запуска сервера системы X Window и хотя бы одной программы-клиента. Если в командной строке не указано какой именно Xсервер запускать xinit ищет в домашнем каталоге пользователя файл . Если такого файла нет xinit по умолчанию выполняет следующий скрипт: X :0 т.
44865. Биография Исаака Бродского 19.23 KB
  В 1909 году Бродский едет на полгода во Францию по программной поездке предоставленной Академией. В период с 1910 по 1911 год Бродский живет на Капри в гостях у М. Вернувшись из поездки Бродский участвовал на выставках передвижников Академии и Союза русских художников.
44866. Обобщение методического наследия. Краткие сведения из истории развития методики как науки 20.07 KB
  Первый известный печатный учебник русского языка Азбука Ивана Федорова 1574 в ней даны 45 букв кирилловского алфавита грамматика орфография элементы просодии. Из числа учебников русского языка в XVIIXVIII вв. и оказавшая сильное влияние как на развитие нормированного русского языка так и на школьные учебники. Возникновение методики РЯ как науки связывается с появлением книги Буслаева выдающегося лингвиста историка педагога О преподавании отечественного языка 1844.
44867. Позиционные чередования гласных и согласных в РЯ. Слог. Типология слогов. Принципы слогообразования и слогоделния 41 KB
  При морфологических чередованиях в качестве особой позиции может выступать не только суффикс но и окончание. Фонетические и морфологические чередования могут образовывать целые ряды позиционно чередующихся звуков. Позиционно-обусловленные чередования.
44868. Орфоэпические нормы 16.12 KB
  Фонетическая система языка диктует только один вариант реализации звуков в потоке речи. Иное произношение звуков воспринимается как неправильное приводит к нарушению законов фонетического языка. Русский литературный язык характеризуется такими явлениями как аканье и иканье Аканье – неразличение в безударных слогах после твердых гласных звуков а ОЭ Иканье – неразличие в 1 предударном слоге после мягких согласных этих же гласных .
44870. СОЦИАЛЬНЫЙ ИНСТИТУТ 15.05 KB
  А так же устойчивый комплекс формальных и неформальных правил норм установок регулирующие различные сферы жизни. удовлетворять свои потребности и интересы; 2 регулирует действия членов общества в рамках социальных отношений; 3 обеспечивает устойчивость общественной жизни; 4 обеспечивает интеграцию стремлений действий и интересов индивидов; 5 осуществляет социальный контроль. Института: Значимость в политической жизни стран.
44871. Специфіка мови професійного спрямування 26 KB
  Мову професійного спрямування відрізняє наявність специфічної термінологічної системи, вона включає використання іншомовних слів і може граматично відрізнятися від літературної мови, хоча, загалом, вона з нею тісно повязана, і включає в себе дотримання її норм