69248

Форми організації трудового, профільного і професійного навчання

Лекция

Педагогика и дидактика

Форми організації навчальнотрудової діяльності учнів на уроці індивідуальна парна групова і фронтальна; формою організації роботи учнів фронтальна або групова бригадна або ланкова чи індивідуальна за розподілом праці; формою організації навчання групова коли навчання проводиться...

Украинкский

2014-10-02

145.5 KB

9 чел.

29

Тема 10. Форми організації трудового, профільного і професійного навчання

Основні ознаки класно-урочної системи навчання. Сучасні системи трудової підготовки школярів. Характеристика урочних і позаурочних форм трудового, профільного і професійного навчання. Форми організації навчально-трудової діяльності учнів на уроці (індивідуальна, парна, групова і фронтальна). Урок трудового навчання як провідна форма навчальних занять. Типи та структура уроків трудового навчання.

Організація трудового навчання характеризується формою навчальної роботи (урок, виробнича практика, гурткові заняття та ін.); формою організації роботи учнів (фронтальна або групова, бригадна або ланкова, чи індивідуальна, за розподілом праці); формою організації навчання (групова, коли навчання проводиться в складі групи учнів, і індивідуальна, коли навчання проводиться окремо з кожним учнем).

Урок як основна форма навчальної роботи в шкільних майстернях має деякі особливості порівняно з уроками з інших навчальних предметів, а саме:

Центральне місце на такому уроці займає практична робота учнів, тому доцільно проводити заняття подвійними уроками. 45-хвилинний урок незручний, бо безпосередньо на практичну роботу учнів залишається мало часу. За 90 хв. учні встигають виконати певне трудове завдання, що дає їм моральне задоволення, а вчитель може оцінити результати роботи.

Практична робота учнів будується на базі продуктивної праці. Це дещо ускладнює організацію навчального процесу. Доводиться вдаватися не тільки до фронтальної, а й до ланкової, а інколи й до індивідуальної форми організації роботи учнів. Разом з тим продуктивний характер праці створює необмежені можливості для підвищення активності учнів на уроці, бо в руках учителя буде новий важливий засіб організації учнів на виконання навчальних завдань. Брати участь у створенні корисних речей цікаво для підлітків. В імя цього вони охоче вивчають теорію, тим більше, що відразу ж застосовують її на практиці. Спираючись на природне прагнення учнів створювати корисні речі своїми руками, вчитель праці спрямовує навчальний процес відповідно до програми.

На заняттях у майстернях учні працюють різним різальним інструментом, обробляють матеріали па верстатах. Тому особливістю уроку є те, що він потребує спеціальної підготовки з безпеки праці.

До уроку ставлять такі специфічні вимоги:

Чіткість дидактичної мети. На кожному уроці, як правило, розв’язуються дидактичні завдання, одне з яких є провідним. Так, на заняттях у майстернях учні набувають певних знань, умінь та навичок, розвивають свої здібності до технічної творчості та ін. Проте не всі навчальні завдання можуть бути здійснені однаковою мірою на кожному уроці. Це залежить від змісту уроку. Наприклад, на уроках технічного моделювання створюються особливо сприятливі умови для розвитку технічного мислення, просторової уяви та інших якостей, які потрібні для технічної творчості. Звичайно, виготовляючи моделі, учні закріплюють і вдосконалюють набуті раніше вміння і навички, але це ні в якому разі не є основним дидактичним завданням.

Структура уроку, обєкт виготовлення, методичні засоби – все підпорядковане якомусь головному дидактичному завданню, спрямоване на його виконання. Разом з тим не допускається створення таких умов, які заважали б виконанню інших навчальних завдань. Зокрема, можна підібрати таку модель, при виготовленні якої створюються обєктивні передумови для технічної творчості учнів, проте виготовлення деталей моделі повязане з виконанням трудових операцій, якими учні не володіють. Цілком зрозуміло, Ідо така модель не підходить як обєкт виготовлення на заняттях у майстернях.

Можна навести й такий приклад, коли на перший план виходить завдання формувати трудові вміння. Навчання кожної трудової операції починається з того, що учням розповідають про суть операції, інструменти, прийоми роботи та ін. Засвоєння цих знань є обов’язковою умовою оволодіння правильними прийомами роботи, але недостатньою, бо можна добре знати, як тримати під час роботи зубило і молоток, як наносити удари, і разом з тим не вміти цього робити. Оволодіти знаннями, які потрібні для виконання трудових прийомів, значно простіше, ніж оволодіти самими прийомами. Тому під час вивчення операції увага вчителя зосереджується на перевірці правильності виконання учнями трудових прийомів, що і є в цьому випадку головним дидактичним завданням.

При підготовці до занять учитель праці вирішує, які дидактичні завдання слід вважати головними на уроці, розглядає їх як мету і відповідно до цього будує урок.

Нерозривність освітніх і виховних завдань. Навчання повинно бути виховуючим. Цю вимогу ставлять до всіх навчальних предметів. Учням слід прищепити цілий комплекс позитивних якостей: патріотизм, повагу до старших, чесність і багато інших. Учитель знаходить місце й час, щоб виховувати в учнів ці якості, органічно поєднуючи виховну роботу з навчальною. На заняттях у майстернях створюються особливо сприятливі умови для трудового виховання. Саме тому не можна вважати вдалим такий урок, на якому вчитель не поставив перед собою певного завдання виховного характеру.

Правильний добір навчального матеріалу для кожної частини уроку. Підбираючи навчальний матеріал, треба враховувати такі фактори: мету уроку; знання і вміння, набуті учнями на заняттях; знання учнів з основ наук; фізичний розвиток учнів.

Візьмемо за приклад таку операцію, як розмічання, що застосовується під час обробки деревини, металів, а також при виконанні електромонтажних робіт. З виконанням цієї операції учні зустрічаються вперше в V класі – площинне розмічання деталей, які мають контур прямокутника. Деталі складнішого контуру розмічають за шаблоном. У VII класі розмічання за допомогою геометричних побудов починає витісняти розмічання за шаблоном. У 8 класі вимоги до розмічання підвищуються в зв’язку з тим, що учні починають вивчати креслення. Шаблон тут застосовується тільки в окремих випадках, а розмічають, як правило, за допомогою геометричних побудов. У IX класі вимоги до розмічання можуть бути знову підвищені в зв’язку з тим, що учні ознайомлюються з такими важливими для цієї операції поняттями: метричними співвідношеннями в трикутнику і колі, тригонометричними функціями гострого кута; вписаними й описаними трикутниками та ін. Як бачимо, добір навчального матеріалу залежить у цьому випадку від попереднього досвіду і знань учнів з основ наук.

Розглянемо ще такий приклад. У кожному класі програмою занять у майстернях передбачено виготовлення виробів, що пов’язано з виконаннями комплексних робіт. З класу в клас комплекс розширюється, бо в нього вміщують нові операції. Співвідношення обсягу роботи, що припадає на кожну операцію, треба регулювати, враховуючи фізичний розвиток учнів. Так, у VII класі вони вивчають рубання металів. Ця операція досить трудомістка, тому, вміщуючи її в комплексні роботи, треба: 1) підбирати матеріал (товщину листа), виходячи з фізичних можливостей учнів: 2) на операцію рубання відводити не більше, як 25 % усього часу виготовлення виробу.

Нарешті, зміст навчального матеріалу може визначатися метою уроку. Проводячи підсумкове заняття в будь-якому класі, вчитель може поставити перед собою якусь мету залежно від фактичного становища. Якщо учні робили типові помилки у виконанні трудових прийомів, то на підсумковому занятті можна проаналізувати хиби в роботі, щоб не повторювати їх у майбутньому. На підсумковому занятті може стояти й така мета, як узагальнення знань учнів, виявлення спільного в різних прийомах обробки деревини і металів. Очевидно, в першому і другому випадках навчальний матеріал підбиратимуть по-різному.

Доцільний добір методів навчання для кожної частини уроку. Мети уроку вчитель не зможе досягти, не поєднуючи різні методи і прийоми роботи. Основою уроку в майстернях є самостійна робота учнів, яка починається з того, що вони ознайомлюються з завданнями, продумують, в якій послідовності і з застосуванням яких інструментів та пристроїв його треба виконувати. Звичайно, вчитель може сам дати вичерпне інструктування. Але тоді порушуватиметься вимога про доцільний добір методів навчання, бо практична робота, якщо вона не повязана з розумовою діяльністю, не відповідає завданням трудового політехнічного навчання. Особливо цінною в дидактичному відношенні є така самостійна робота учнів, у якій є елементи творчості.

У самостійній роботі учнів доцільно застосовувати такі методи навчання: вправи, застосування знань на практиці, творчу роботу. Крім того, під час самостійної роботи вчитель перевіряє знання, уміння і навички учнів.

Для викладу нового матеріалу використовують такі методи навчання: інструктування, пояснення, бесіду. І тут багато залежить від умілого поєднання методів. Так, бесіда більшою мірою активізує учнів, ніж пояснення. Тому в тих випадках, коли в процесі викладу нового матеріалу можна спиратися на деякі знання і вміння учнів, слід застосовувати бесіду.

Для заключної частини уроку характерне застосування таких методів навчання, як бесіда, пояснення, перевірка знань, умінь і навичок.

Колективна праця учнів поєднується з самостійністю кожного учня. Встановилося чотири основні форми організації праці учнів: фронтальна, ланкова, індивідуальна та з розподілом праці. До оцінки кожної з них треба підходити з двох поглядів. По-перше, як вона сприяє формуванню вмінь і навичок, набуванню знань; по-друге, яка з них дає можливість створити повніше, чіткіше уявлення про організацію праці на сучасних промислових підприємствах.

Фронтальна форма організації праці полягає в тому, що всі учні виконують однакові завдання. Завдяки цьому вчитель може керувати одночасно роботою всієї групи, застосовуючи групове інструктування, колективне обговорення помилок та ін. Як бачимо, методичне керівництво навчальним процесом при фронтальній організації роботи полегшується, проте виникають і окремі труднощі.

Наприклад, не завжди вдається забезпечити всіх учнів однаковими завданнями через відсутність матеріалів; фронтальність порушується в результаті неоднакового темпу роботи учнів. Головною хибою є те, що між учнями не встановлюються виробничі зв’язки, бо кожний виконує від початку до кінця роботу сам. Це, з одного боку, призводить до того, що знижуються можливості формування колективу, а з другого – в учнів створюється неправильне уявлення про характер поділу праці на сучасних підприємствах, де у виготовленні продукції бере участь цілий колектив. Фронтальна форма організації занять застосовується головним чином у V-VІ класах під час вивчення операцій обробки деревини і металів.

Суть ланкової форми організації роботи полягає в тому, що групу поділяють на ланки по 3-4 особи, кожна з яких виконує своє завдання. Наприклад, при моделюванні, як правило, не потрібна велика кількість однакових виробів, тому кожній ланці дають окреме завдання.

При виконанні замовлень виробничих підприємств кількість виробів може бути значною. Тоді доцільно поділити весь технологічний процес виготовлення виробу на окремі частини і доручити виконання їх різним ланкам. При цьому в ланці всю роботу з виготовлення моделі розподіляють між учнями, бо кожний дістає завдання виготовити певну деталь. Це буде форма організації роботи учнів з розподілом праці. Так досягається певна аналогія до організації праці в умовах виробництва.

Як бачимо, при ланковій формі організації занять ускладнюється методичне керівництво навчальним процесом, бо вчителеві доводиться здійснювати одночасно контроль за виконанням різних робіт. Щоб полегшити контроль, використовують письмові інструкції, які розробляють для кожної ланки окремо. Вони містять досить докладні вказівки щодо самостійної роботи учнів. Ланкова форма організації занять має й певні переваги. В учнів створюється правильне уявлення про сучасну організацію праці робітників на виробництві. Крім того, стає можливим виготовлення складніших виробів, завдяки чому підвищується зацікавленість учнів роботою.

Ланкову форму організації роботи застосовують при закріпленні раніше засвоєних умінь, при моделюванні, а також у тих випадках, коли фронтальність Роботи не може бути забезпечена в звязку з недостатністю устаткування (наприклад, при роботі на деревообробних і металорізальних верстатах).

Індивідуальну форму організації праці, яка полягає в тому, що всі учні виконують різні роботи, застосовують порівняно рідко. Пояснюється це тим, Що в таких умовах важко здійснювати методичне керівництво навчальним процесор, а також дуже важко забезпечити потрібні матеріали. Індивідуальну форму організації занять застосовують головним чином для роботи з сильними і слабкими учнями, які за темпами роботи і її результатами різко відрізняються від своїх товаришів. До таких учнів потрібний індивідуальний підхід. Сильним учням дають складніші завдання, щоб у них не зникав інтерес до роботи і вони були повністю завантажені. Слабким учням, навпаки, дають простіші завдання, враховуючи ті причини, якими зумовлене відставання їх у навчанні (пропуски занять у зв’язку з хворобою, слабкіший фізичний розвиток та ін.).

Організаційна чіткість уроку. Кожний урок повинен бути чітким щодо організації його проведення. Особливістю уроку в майстернях є те, що це здебільшого урок продуктивної праці учнів.

В умовах виробництва ефективнішою вважається та організація праці, яка за інших однакових умов забезпечує максимальне використання робітника щодо його основного призначення. Простої робітника з різних причин (відсутність заготовок та інструментів, поломка устаткування та ін.) свідчать насамперед про хиби в організації праці. З цього слід виходити і в оцінці організаційної чіткості уроку в майстернях.

Щоб забезпечити безперервну роботу учнів, учитель стежить насамперед за станом устаткування, бо несправність його під час роботи в умовах навчальних майстерень означає невиконання навчальної програми.

Організаційна чіткість забезпечується також безперервним постачанням майстерні всім потрібним матеріалом та інструментом у таких кількостях, щоб увесь час був деякий запас.

Для раціонального використання навчального часу дуже важливо організувати зберігання і видачу інструментів та заготовок.

Велике значення для організаційної чіткості уроку має також планування вчителем навчального процесу. Так, з досвіду попередніх років учитель знає, які помилки роблять учні в тій чи іншій операції. Ураховуючи це, він планує проведення поточних інструктувань, не чекаючи, поки будуть допущені помилки.

Технічна документація, якою учні користуються в майстернях, також впливає на організаційну чіткість уроку; якщо рисунки, технологічні карти, інструкції складено зрозуміло, доступно, то учні працюють з успіхом самостійно. Коли цього немає, вони звертаються по допомогу один до одного, до вчителя, ходять під час роботи, відвертаючи увагу багатьох учнів від виконання своїх завдань.

Продуктивний характер праці учнів. Заняття в майстернях будуються на основі продуктивної праці. Продуктивним називається такий вид суспільне корисної праці, у процесі якого створюються матеріальні цінності (незалежно від способу їхньої реалізації). Тому продуктивною буде й оплачувана праця, пов’язана з виконанням замовлень підприємства; виготовлення іграшок для підшефного дитячого садка, оздоблення шкільних кабінетів та ін. Для трудового навчання всі ці види діяльності однаковою мірою бажані, бо всі вони сприяють трудовому вихованню. Якщо оплачувана праця дає змогу розкрити перед учнями принцип матеріальної зацікавленості в результаті своєї діяльності, то на неоплачуваній праці можна ознайомити учнів із суттю роботи на громадських засадах і її значенням для нашого суспільства.

Звичайно, бувають винятки. Наприклад, при вивченні елементів машинознавства (особливо при виконанні електромонтажних робіт) практично неможливо організувати заняття на базі продуктивної праці, тому діяльність учнів має в цих випадках навчальний характер (складання і розбирання механізмів, монтаж електричних схем на панелях та ін.). В інших випадках учитель вживає всіх заходів, щоб дістати замовлення, розяснює учням, для кого і для чого вони виконують певну роботу. Усвідомлення того, що робота, яку вони виконують, дає користь суспільству, створює передумови для формування в учнів позитивного ставлення до праці. Досвід показує, що при цьому в учнів значно зростає зацікавленість роботою. Створюються сприятливі умови для організації виробничого змагання. Прагнучи підвищити продуктивність праці, учні намагаються внести вдосконалення в технологію виготовлення продукції, раціональніше організувати свою працю та ін.

Проте продуктивна праця не є самоціллю, вона підпорядковується навчальним завданням. Тому не можна включати учнів у виготовлення будь-якої продукції, не враховуючи зміст навчальної програми. Праця повинна бути продуктивною за своїм характером і, разом з тим, відповідати за змістом навчальній програмі.

Створення умов для безпечної роботи учнів. На заняттях у майстерних учні працюють різним різальним інструментом, обробляють матеріали на верстатах, монтують електричні схеми. При цьому можливі випадки травмування, якщо не дотримуватися правил безпеки. Тому створення умов безпечної роботи учнів є однією з основних вимог до уроку в майстернях. Досвід показує, що там, де вчитель приділяє достатню увагу правилам безпеки, пильнує, щоб учні дотримувалися цих правил, не буває нещасних випадків.

Для створення умов безпечної праці вчитель суворо вимагає від учнів дотримання правил безпеки, а також усуває все, що може спричинити порушення цих правил. Наприклад, учні знають, що не можна користуватися молотком, якщо він злітає з ручки, користуватися зубилом, якщо на його бойку є тріщина.

У майстерні мають бути таблиці з правил безпеки, аптечка і куток протипожежної безпеки.

При подачі нового матеріалу вчитель розяснює правила безпеки, пов’язані з роботою над цим матеріалом, демонструє прийоми виконання їх, а потім перевіряє, як учні ці прийоми засвоїли.

Під час уроку вчитель пильнує, щоб учні дотримувалися правил безпеки, а коли помічає порушення, проводить поточне індивідуальне або групове Інструктування, аналізує допущені порушення і суворо попереджає учнів про потребу усунення їх.

Підбиваючи підсумки роботи, оцінюючи вироби учнів, учитель не забуває зауважити кожному з них, які допускалися порушення правил безпеки. Таким чином, турбота про дотримання правил техніки безпеки пронизує весь Урок, включаючи й підготовку до нього. Учителеві доцільно фіксувати випадки травмування в окремому зошиті для того, щоб проаналізувати їх і відповідні заходи безпеки.

На заняттях у майстернях поряд з уроком застосовують і інші форми навчальної роботи.

З відстаючими учнями проводять додаткові заняття, на яких учитель допомагає їм засвоїти складний прийом роботи, зрозуміти складне теоретичне питання. Додаткові заняття проводять інколи в звязку з недостатністю устаткування. Так, у майстернях, як правило, немає достатньої кількості устаткування для обробки матеріалів на деревообробних і металорізальних верстатах фронтально, тому цю роботу проводять ланками. Отже, вчителеві доводиться здійснювати одночасно методичне керівництво кількома ланками, зайнятими різною роботою. Це досить важко. Тому вчитель проводить додаткові заняття з ланковими, щоб вони могли на уроках допомогти своїм товаришам.

Значне місце на заняттях у майстернях відводиться навчальною програмою таким видам навчальної роботи, як екскурсії на промислові підприємства і навчально-виробнича практика.

Типи уроків

Уроки можуть бути кількох типів. Розглянемо основні з них.

Уроки з набуття учнями нових знань. До уроків цього типу належать вступні заняття, а також уроки на теми, основними завданнями яких є повідомлення учням певного обсягу теоретичних відомостей, формування деяких понять.

На уроках з набуття учнями нових знань основним етапом є виклад нового матеріалу. Наприклад, на вступному занятті в 5 класі при вивченні обробки деревини і металів учням пояснюють, що процес виготовлення в майстернях будь-якої продукції складається з трьох основних стадій: обробки деталей, складання і остаточної обробки. Для виконання цього завдання доцільно проводити урок методом бесіди, щоб можна було використати знання учнів, набуті на уроках праці у І-ІV класах. Учитель пропонує учням пригадати, з яких етапів складався процес виготовлення зошита, а також інших виробів, які доводилося виготовляти дітям. Потім ці стадії порівнюють з процесом виготовлення різних речей у навчальних майстернях. У результаті підвищується інтерес учнів до роботи, розширюється їх політехнічний кругозір, бо закладається первинне поняття про технологічний процес.

Інакше будують методику проведення уроку на тему “Основні сорти і марки сталі”. Тут переважає пояснення вчителя, бо навчальний матеріал містить нові для учнів відомості, при викладанні яких важко використати знання учнів з інших навчальних предметів.

На уроці “Процес різання металів на верстатах” можна поєднати пояснення з бесідою, бо головне завдання його полягає в узагальненні знань учнів про різання металів, набутих протягом навчання в майстернях.

На уроках з набуття нових знань повинна бути й самостійна робота учнів: самостійне вивчення нового матеріалу за підручником, спостереження за певним процесом (наприклад, учитель демонструє процес утворення наросту при точінні металів та ін).

Уроки формування вмінь і навичок. Таких уроків у майстернях більшість. Основою цих уроків є самостійна робота учнів. Найяскравіше проявляється цей тип уроку під час виготовлення і складання виробів.

Слід розрізняти уроки формування первинних умінь і навичок і уроки для закріплення їх. Практичне вивчення кожної технологічної операції починається з ознайомлення учнів з правилами виконання трудових прийомів. Прийоми учні виконують спочатку як навчальні вправи, а потім у процесі виготовлення певних деталей. Так формуються первинні вміння і навички. У цей період увага вчителя спрямована головним чином на перевірку правильності виконання трудових прийомів. Під час повторних вправ, коли учні виконують ту саму операцію в комплексі з іншими, самостійність їх повинна проявлятися в умінні правильно виконувати і застосовувати прийоми залежно від конфігурації виробу і потрібної точності обробки. Відповідно до цієї вимоги й оцінюється діяльність учнів.

Методика проведення і організація уроку залежать від підготовленості учнів до самостійної роботи.

Головне завдання такого уроку полягає у формуванні вмінь і навичок, проте цей процес не може проходити без збагачення учнів деяким обсягом знань. Як правило, на уроках цього типу учні дістають нові відомості, розширюють своє уявлення про основи виробництва.

Уроки застосування знань у практичних роботах. Виконання практичної роботи неможливе без застосування певних знань. Застосування знань при цьому стає одним з етапів трудового завдання, бо органічно вплітається в трудовий процес як складова його частина. Проте бувають випадки, коли застосування знань у практичних роботах стає головним навчальним завданням, на якому акцентується увага вчителя.

Розглянемо, наприклад, уроки моделювання. Щоб моделювати, треба мати певний обсяг знань з конструювання і складання технологічних процесів, причому знання повинні бути гнучкими, тобто такими, щоб їх можна було переносити в нові умови. Ця вимога важлива, бо не можна виготовити з учнями всі моделі, які зустрічаються на практиці. Можна зробити лише деякі з них. На Цих конкретних прикладах учні повинні дістати уявлення про загальні основи моделювання, озброїтися єдиними правилами і вимогами, яким підпорядковується процес моделювання незалежно від специфічних особливостей обєкта роботи. Ось чому на уроках моделювання нас цікавить передусім результат роботи не сам собою, а як свідчення вмілого застосування знань на практиці. Виходячи з цього, можна зрозуміти, чому завдання в класі можуть бути різними. Головне, щоб вони були розраховані на однаковий обсяг знань. Якщо учні навчилися виконувати такі різноманітні завдання, то це дає підставу зробити висновок, що вони мають узагальнені знання, які не “привязані” до якогось одного певного об’єкта. А саме в цьому й полягає суть навчання учнів моделюванню.

Таким чином, на уроках застосування знань у практичних роботах основне місце займає самостійна робота учнів, проте аналізують її й оцінюють інакше, ніж на уроках формування вмінь і навичок. Учителя цікавить насамперед, наскільки вміло і самостійно використовують свої знання учні при виконанні тієї чи іншої роботи. Звичайно, при цьому вчитель не забуває і про контроль за правильністю виконання учнями трудових прийомів.

Уроки повторення. Повторення, спрямоване на перевірку підготовленості учнів до засвоєння нового матеріалу і на його закріплення, застосовується на всіх уроках. Воно є важливим засобом, що допомагає вчителеві виконати основне навчальне завдання уроку. Проте буває й так, що саме повторення стає в центрі уроку і йому присвячується урок. Уроками такого типу є підсумкові заняття.

На підсумкових заняттях учитель узагальнює знання і вміння, набуті учнями в майстернях, причому узагальнення весь час поширюється. Наприклад, закінчивши вивчення обробки деревини в 5 класі, вчитель пропонує учням пригадати, з якими операціями вони ознайомилися, а також порівняти ці операції між собою, показати галузь їх застосування, ще раз уточнити характерні для них переваги і хиби. Закінчивши в тому самому класі вивчення обробки металів, учитель проводить узагальнюючу бесіду, присвячену металообробці. Крім того, він пропонує учням порівняти властивості деревини і металів, прийоми розмічання цих матеріалів. Разом з тим учитель нагадує учням, що з розмічанням вони вже мали справу в молодших класах, коли обробляли такі матеріали, як папір, картон, тканини, і на цій підставі пояснює, що ця операція має політехнічний характер. У VI-VII класах можливості для узагальнення знань і вмінь зростають. Узагальнення має бути не простим підсумком знань учнів, а відтворенням якісної зміни цих знань. Зіставлення обробки деревини і металів має привести учнів до нових висновків. Зокрема, учні повинні впевнитися, що обробка матеріалів різанням ґрунтується на використанні єдиних закономірностей.

Робота з узагальнення знань і вмінь учнів особливо ефективна, коли її проводять за заздалегідь розробленим планом, що охоплює весь період навчання в майстернях. Наприклад, уявлення учнів про поняття “продуктивність праці” можна довести до науково-технічного рівня тільки тоді, коли почати формувати його з V класу, а потім розкривати дедалі глибше, супроводжуючи цей процес узагальненням нових знань.

Уроки перевірки знань, умінь і навичок. На заняттях у майстернях перевірка знань, умінь і навичок має не менше значена, ніж на уроках з інших навчальних предметів.

Перевіряють знання на заняттях у майстернях звичайно у формі усного опитування на різних етапах уроку: в процесі викладу нового матеріалу, самостійної роботи учнів, підбивання підсумків.

Для перевірки в комплексі знань, умінь і навичок проводять контрольні роботи, на які відводять спеціальні уроки. Особливістю цих уроків є те, що учні працюють цілком самостійно. У зв’язку з цим треба особливо уважно підбирати об’єкти роботи, щоб процес їх виготовлення не мав невідомих учням особливостей трудових прийомів.

Зміст контрольної роботи визначається тим, в якому класі її треба виконувати. У V класі учні працюють за вичерпною технічною документацією, тобто за документацією, що містить усі дані, які потрібні для виконання трудового завдання. Таким чином, у V класі фактично перевіряють уміння учнів користуватися технічною документацією і добиватися заданої точності виробу. Контрольну роботу в V класі можна давати фронтально. У наступних класах учні починають працювати за технічною документацією з неповними даними. Тому зростає вимогливість і на контрольних уроках. Учні повинні не тільки виконати складнішу порівняно з V класом обробку, а й виявити глибші знання.

Щоб учні могли повною мірою показати своє вміння читати рисунки, самостійно підбирати інструменти і визначати послідовність обробки, на уроках перевірки знань, умінь і навичок у V-VІІ класах бажано урізноманітнювати об’єкти роботи і застосовувати індивідуальну форму організації роботи.

У VII класі можна передбачити підсумкову перевірну роботу, яка може включати обробку металів на верстатах, слюсарні, комплексні і слюсарно-механічні та електромонтажні роботи. Усі ці види робіт вивчають у VII класі, тому учні повинні бути готовими до виконання їх.

До перевірних робіт учні повинні готуватися, тому про перевірку вчитель своєчасно їх попереджує.

Комбінований урок дуже часто застосовується у практиці трудового навчання. На цьому уроці здійснюється кілька рівнозначних навчальних завдань (наприклад, виклад нового навчального матеріалу і формування навичок).

Структура уроків

Урок на заняттях у майстернях може складатися з таких основних етапів: організації учнів, викладу нового матеріалу, самостійної роботи учнів, підбивання підсумків, прибирання майстерень.

Елемент уроку “перевірка знань” окремо не виділяється, оскільки він повинен органічно вписуватися там, де треба, в інші етапи.

Організація учнів. Якість уроку залежить значною мірою від того, наскільки організовано він починається. Якщо з перших хвилин учні не відчувають вимогливості вчителя, не відчувають себе членами трудового колективу, який має певні навчально-виробничі завдання, то це може призвести до порушення дисципліни на уроці і до низької активності учнів. Ось чому Досвідчені вчителі приділяють значну увагу першим хвилинам уроку, пов’язаним з організаційним моментом.

На заняття в майстерню учні приходять організовано всією групою, разом з учителем праці. Не слід дозволяти учням самим залишатися в майстерні, щоб запобігти можливим порушенням правил безпеки.

Зайшовши в майстерню, учні розміщуються біля робочого місця вчителя, який робить перевірку присутніх і робочого одягу. Якщо вчитель добре знає всіх учнів, то відсутніх називає черговий. Перевірка одягу проводиться на кожному занятті. Учні, одяг яких не відповідає правилам безпеки, до роботи не допускаються.

Важливим моментом в організації уроку є роздавання інструменту і заготовок. Найкращим є такий варіант, коли кожне робоче місце забезпечено повним комплектом різального і вимірювального інструменту. Там, де цього немає, інструменти доводиться щоразу роздавати, а потім збирати. Щоб на це витрачалось якомога менше часу і не виникало зайвої метушні та шуму, вчитель залучає на допомогу чергових, які розносять пенали з інструментами по робочих місцях. Заготовки зберігаються в ящиках, на яких зазначено клас і групу. Усередині ящика заготовки лежать у мішечках з прізвищами учнів. Надписувати прізвища безпосередньо на незакінчених виробах крейдою або чорнилами недоцільно, бо букви стираються.

Одержавши заготовки та інструмент, учні готуються до сприймання нового навчального матеріалу.

Виклад нового матеріалу. Викладові нового матеріалу може передувати перевірка підготовленості учнів до його сприймання, тобто перевіряють знання і вміння учнів, яких вони набули на попередніх заняттях і які потрібні для виконання трудового завдання. Перевіряють також знання учнів з основ наук, які використовуватимуться в процесі роботи.

Виклад нового матеріалу можна будувати по-різному залежно від його змісту, віку учнів і їхньої підготовленості. Обсяг нового матеріалу має бути таким, щоб учні могли його засвоїти. Враховуючи це, у V-VІ класах слід викладати новий матеріал не відразу, а за кілька прийомів, бо учні не можуть відразу сприйняти всі відомості, які потрібні для виконання трудового завдання, розрахованого на подвійний урок. У VII класі за один раз можна подавати більший обсяг нового матеріалу, зокрема трудове завдання давати не частинами, а відразу. Якщо вивчаються нові трудові прийоми, то учні повинні повторювати їх на своїх робочих місцях. Якщо подаються нові відомості з використанням таблиць та іншої наочності, то учні можуть бути і біля вчителя.

Виклад нового матеріалу завершується перевіркою засвоєння його учнями. Наприклад, у V класі учням дають завдання виготовити для дослідної ділянки етикетку, яка складатиметься з двох деталей: дощечки і клина. Учні обізнані вже з основними операціями, з яких складається технологія виготовлення виробу (розмічання, пиляння, стругання). Тому, розповівши про завдання, вчитель методом бесіди повторює з учнями основні прийоми виконання цих операцій. Потім подає новий матеріал: стругання вістря клина і зєднання клина з дощечкою цвяхами (вибір цвяхів, прийоми зєднання цвяхами). Після цього вчитель перевіряє, як учні засвоїли новий матеріал, яких набули знань і вмінь. Оскільки в V класі викладати новий матеріал рекомендується за кілька прийомів, то відповідно провадитиметься перевірка підготовленості учнів до занять і засвоєння ними нового матеріалу. Таким чином безпосередній виклад нового матеріалу чергується з перевіркою знань і вмінь учнів.

Зміст перевірки знань і вмінь учитель продумує, готуючись до уроку. Він намічає основні вузлові питання перевірки, а також виділяє учнів, яких слід перевірити в першу чергу.

Самостійна робота учнів. Це основний етап уроку в майстернях. Про ефективність самостійної роботи можна робити висновок на підставі того, як учні виконують свої завдання, як використовують свої знання під час роботи та ін. Такі дані можна дістати тільки в процесі систематичного і планомірного спостереження та контролю за ходом навчального процесу. Отже, роль учителя стає особливо відповідальною. Проте завданням учителя є не тільки фіксування того, що відбувається, не тільки констатація фактів, що одні учні успішно виконують самостійну роботу, а інші ні. Результати спостережень є для вчителя вихідними матеріалами, на базі яких він планує індивідуальний підхід до учнів, керівництво їхньою самостійною роботою.

Щоб керувати самостійною роботою учнів, учитель повинен мати велику майстерність. Допомагаючи учням, треба не виконувати за них роботу, а тільки спрямовувати їхню діяльність, причому робити це треба своєчасно, бо відомо, що в трудових процесах помилки призводять дуже часто до браку, який не можна виправити. Тому вчитель повинен наперед передбачити, де можливі помилки і як їм запобігти. Спрямовуючи самостійну роботу учнів, не слід їх занадто опікати – це сковує ініціативу дітей і не сприяє розвитку їхньої технічної творчості.

Самостійна робота учнів може охоплювати різні галузі діяльності, повязані з обробкою матеріалів і електромонтажними роботами (конструювання, складання технології обробки, моделювання, безпосередня обробка матеріалів, складання, монтаж схем та ін.). У кожному випадку неодмінною умовою успіху самостійної діяльності є підготовленість до неї учнів. Завдання може зацікавити учнів тільки тоді, коли вони його розуміють і уявляють, як його виконувати, тобто тоді, коли воно посильне. Якщо завдання розраховане на використання таких знань і трудових прийомів, яких учні ще не набули, то це призводить кінець кінцем до розчарування, до зневіри в свої сили. Тому, визначаючи характер трудового завдання для самостійної роботи учнів, учитель передусім перевіряє, чи посильне воно з точки зору потрібних завдань, умінь і навичок. При плануванні обєктів для самостійної роботи учнів інколи буває доцільним, якщо є час, проводити повторне виготовлення виробів. Тоді учні вправляються У виконанні тих самих прийомів, а вчитель перевіряє, чи не повторюватимуть вони своїх помилок.

Досвід роботи показує, що самостійній діяльності учнів сприяє також нормування праці. Норма часу привчає учнів увесь час орієнтуватися на те, як вони встигають із виконанням завдання.

Важливим засобом підвищення ефективності самостійної роботи учнів є змагання. Змагання повинно бути правильно організоване, об’єднувати учнів в єдиний колектив, а не призводити до образ і суперечок. Обов’язок кожного учня поділитися своїм досвідом, допомогти товаришеві, а не приховувати свої досягнення і прагнути особистого успіху, забуваючи про інтереси всього колективу. Умови змагання розробляє вчитель разом з активом класу, а результати систематично висвітлюються в стінній пресі, передаються по шкільному радіо та ін.

Самостійна робота учнів може тривати безперервно протягом цілого року, а може перериватися викладанням нового матеріалу (головним чином у V-VІ класах).

Під час самостійної роботи учнів учитель спостерігає за їхньою діяльністю. Переходячи від одного робочого місця до іншого, він дає в разі потреби індивідуальне інструктування. Якщо виникає потреба повідомити всім учням якісь відомості або продемонструвати певний трудовий прийом, то провадиться групове інструктування.

Підбивання підсумків. Кожний урок на заняттях у майстернях завершується підбиванням підсумків незалежно від стану виробів учнів. Підсумки дуже часто супроводяться оцінкою знань і вмінь учнів за п’ятибальною системою. Проте це не обов’язково. У тих випадках, коли виконану на уроці роботу не можна оцінити в балах (наприклад, операція почата, але не закінчена), учитель обмежується характеристикою діяльності учнів, причому кожного учня окремо і групи в цілому. Підбивання підсумків с важливим стимулом у діяльності учнів, якщо воно відбувається дидактичне правильно.

Деякі вчителі для підбивання підсумків збирають у кінці уроку одночасно всіх учнів біля свого стола і виставляють по черзі оцінки, мотивуючи їх. Така форма організації підбивання підсумків може здатися на перший погляд доцільною: учні чують, як оцінюють працю їхніх товаришів, дізнаються, які вони допускають помилки і як їм запобігти. Проте тут є істотні хиби. Насамперед, учні ніколи не закінчують роботу одночасно. Частина їх закінчує роботу до дзвінка, а частина не встигає вкластись у відведений час. Крім того, на практиці виходить так, що важко добитися хорошої дисципліни під час підбивання підсумків, бо учні стомлюються від спостережень за багаторазовою перевіркою точності тих самих виробів. Ефективнішою є форма підбивання підсумків, при якій вчитель обходить робочі місця учнів, коли вони закінчують свої завдання, і виставляє їм оцінки. У такому разі оцінки виставляють паралельно з прибиранням робочих місць. Завдяки цьому учні не простоюють, чекаючи вчителя. Урок закінчується підбиванням загальних підсумків. Учитель відбирає кілька кращих виробів і демонструє їх учням, пояснюючи, завдяки чому досягнуто високої якості. Якщо в процесі роботи були допущені типові помилки, то при підбиванні підсумків аналізують причини цих помилок. Учитель ще раз демонструє трудові прийоми і пропонує повторити їх тих учням, яким не вдавалося виконання цих прийомів. Тут же учням дають завдання на наступне заняття.

Прибирання майстерень. Закінчивши роботу, учні повинні навести порядок на своїх робочих місцях і в майстерні. Це забирає в них 5-15 хв.

Отже, останній етап уроку займає небагато часу, а робота, яка в зв’язку з цим виконується, здається другорядною. Насправді прибирання майстерень не поступається своїм значенням перед іншими етапами уроку. Саме тут, як ніде, виховується культура праці. Свідомий робітник ніколи не дозволить собі залишити неприбраним робоче місце або передати його в поганому стані своєму зміннику. Цю якість треба прищеплювати й учням. Вирішальне значення має при цьому провідна роль учителя.

Учитель з першого заняття ставить учням вимоги щодо прибирання робочих місць та майстерні і стежить за виконанням їх. Він забезпечує учнів усім, що потрібно для прибирання, яке треба виконати так, як на виробництві (щоб стружка з верстатів знімалася щітками, а не “кінцями”, щоб верстати змащувалися мастилом та ін.).

Учитель пояснює обов’язки чергових по майстернях; графік чергування вивішує на видному місці.

Чергові по майстернях приймають разом з учителем робочі місця і виставляють за їх стан оцінки; потім учитель оцінює роботу самих чергових.

У практиці роботи шкіл позитивно зарекомендував себе такий виховний захід, як змагання за чистоту робочого місця на дільниці (столярній, слюсарній, механічній), за чистоту між дільницями. Переможців змагань нагороджують перехідними вимпелами, про них повідомляють у стінній пресі. Громадськість повинна впливати також на недбайливих учнів, щоб вони відчували осуд колективу, а не тільки вчителя праці.

Взірцем для учнів повинен бути стан робочого місця вчителя.

Виробничі екскурсії в процесі трудового навчання

У навчальній програмі багато уваги приділено екскурсіям на виробництво.

Значення екскурсій полягає передусім у тому, що вони знайомлять учнів із сучасним виробництвом. В умовах шкільних майстерень учні засвоюють в основному такі способи обробки матеріалів, які не відображають останніх досягнень техніки. Це цілком закономірно з усіх точок зору. Зокрема, з точки зору педагогічної, бо учні нездатні оволодіти складною технікою, і з точки зору економічної, бо майстерні не можна оснащувати дорогим обладнанням, яке простоюватиме. Таким чином, залишається єдино можливий шлях практичного ознайомлення учнів із сучасною технікою, технологією і організацією виробництва – безпосередньо на виробництві.

Екскурсії на виробництво мають велике значення і для формування багатьох важливих понять, зокрема “продуктивності праці”. Це поняття можна сформувати, звичайно, і поясненнями, і за допомогою наочних посібників. Та воно не буде так міцно засвоєне, як на практиці.

В екскурсії можна виділити такі основні етапи: підготовку до екскурсії, проведення її, підбивання підсумків. Розглянемо ці етапи екскурсії докладніше.

Підготовка до екскурсії починається з вибору об’єкта екскурсії. Вибір визначається навчальними завданнями, поставленими в процесі екскурсії, виробничим оточенням. Наприклад, у VII класі після вивчення обробки металів основне навчальне завдання полягає в тому, щоб ознайомити учнів з автоматизацією технологічних процесів. Для екскурсії треба вибрати такий об’єкт, на якому діють автоматичні лінії або окремі верстати-автомати. У V класі учні виконують пиляння деревини. Ознайомити учнів з пилянням деревини в умовах виробництва можна на лісопильному підприємстві.

Вибираючи об’єкти для екскурсії, слід мати на увазі, що в сільській місцевості можливості вчителя праці досить обмежені. Більше того, інколи всі екскурсії доводиться проводити на те саме підприємство. У таких умовах учитель праці складає завчасно на весь період навчання план проведення екскурсій з тим, щоб вони не повторювалися за змістом і інтерес учнів до екскурсії не знижувався.

Вибравши обєкт, учитель домовляється з керівниками підприємства і вирішує питання про те, хто проводитиме екскурсію. Найбільший навчальний ефект буває тоді, коли екскурсію проводить сам учитель. Він чітко уявляє собі навчальні завдання екскурсії, підготовленість учнів, знання їх з основ наук. Усе це дає можливість йому бути лаконічним, акцентувати увагу учнів на основному. На жаль, учитель праці не завжди буває підготовлений до ролі екскурсовода на сучасному промисловому підприємстві. Тоді екскурсію проводить працівник підприємства, якого вчитель завчасно ознайомлює з її завданням.

Разом з екскурсоводом учитель праці намічає маршрут екскурсії і об’єкти, які будуть показані учням. Багато уваги слід приділяти при цьому питанням безпеки. Учитель разом з екскурсоводом продумує, як забезпечити безпеку руху учнів на території підприємства, як розмістити їх у цеху та ін.

Щоб підвищити активність учнів під час екскурсії, вчитель заготовляє для них різні індивідуальні завдання, наприклад: записати послідовність обробки певної деталі (скласти маршрутну технологію), заескізувати заготовку деталі на деяких операціях, накреслити схему встановлення і закріплення інструментів, порівняти продуктивність ручної і машинної обробки та ін.

Хід екскурсії. Екскурсія починається, як правило, з короткої вступної бесіди, в якій перед учнями розкривають значення підприємства для цього економічного району, розповідають про продукцію підприємства. Бесіду зручно проводити там де стоять стенди, які розповідають про історію підприємства, його досягнення і традиції. На закінчення бесіди учнів ознайомлюють з правилами поведінки на території підприємства, після чого вчитель роздає їм індивідуальні завдання.

Хід екскурсій залежить від навчальних завдань. Наприклад, учні прийшли ознайомитися з технологічним процесом підприємства. Тоді вибирають найхарактернішу деталь. Учні простежують увесь процес її обробки, який починається в заготовчому і закінчується в складальному цеху. Таким чином, учні послідовно переходять з цеху в цех (або на малому підприємстві – з дільниці на дільницю) і дістають уявлення про підприємство в цілому. При цьому безперервно підкреслюється, що мова йде не просто про обробку якоїсь деталі, а про типовий технологічний процес. Це означає, що аналогічно обробляють більшість деталей і всі вони проходять цей шлях. Отже, учні дістають уявлення про технологічний процес цього підприємства, а також про всі інші підприємства, які обробляють такі самі матеріали таким самим способом.

Розглянемо ще такий приклад. Учні повинні ознайомитися з будовою і роботою певного устаткування. Тоді кількість обєктів для спостереження підбирають так, щоб учні, розміщаючись навколо них, не заважали робітникам і щоб їм було все видно. Щоб спостереження учнів були цілеспрямованими, їм дають конкретні завдання, на які вони повинні потім дати усні або письмові відповіді. Учитель, переходячи від учня до учня, перевіряє, чи правильно зрозуміли вони завдання і чи правильно його виконують.

Підведення підсумків. Після виконання навчального завдання вчитель організовано виводить учнів з території підприємства. Екскурсія закінчується підбиванням підсумків, що може відбуватися відразу або через деякий час. Найчастіше вчитель праці, закінчивши екскурсію, зясовує, наскільки учні готові до виконання завдань, чи зібрали вони весь потрібний для цього матеріал. Потім установлює строк виконання завдань, після закінчення якого роботи учнів обговорюють на заняттях у майстернях.

Знання, яких учні набувають у процесі екскурсії, вчитель може використовувати в майбутньому. Так, багато хто з учителів праці використовує досвід учнів при зіставленні умов праці в майстернях і на сучасних промислових підприємствах. Таке зіставлення треба робити так, щоб в учнів складалося правильне уявлення про прогресивні, високопродуктивні способи обробки матеріалів. Наприклад, учитель складає разом з учнями технологію виготовлення молотка, а потім запитує, які зміни можна було б внести в цю технологію, якби молоток виготовляли не в майстернях, а на підприємстві, яке вони відвідали. Так виникає другий варіант технології, який відображає можливості сучасного промислового виробництва, закріплює уявлення учнів про основи виробництва.

Екскурсії на виробництво вчителі праці можуть проводити разом з учителями інших предметів, зокрема фізики. Наприклад, можна провести спільну екскурсію на електростанцію, на машинобудівне підприємство. Тоді на екскурсію відводять більше часу, вивчення об’єкта стає більш глибоким і багатогранним. Так, на екскурсії до електростанції учні ознайомлюються не тільки з практичною (технічною) стороною справи, а й пригадують, на яких закономірностях ґрунтується принцип дії генератора, передача електроенергії та ін. інакше кажучи, при проведенні комплексних екскурсій створюються сприятливіші умови для звязку трудового навчання з основами наук. Тому слід завжди використовувати можливість проведення комплексної екскурсії.

Розглянемо як приклад зміст екскурсії в механічний цех машинобудівного підприємства в VII класі.

Основне завдання екскурсії з позиції політехнічного навчання полягає в тому, щоб зіставити вивчені учнями ручні операції обробки металів із сучасними промисловими методами виготовлення деталей з цих матеріалів. Проте зробити це треба з достатнім педагогічним тактом, щоб в учнів не склалося в результаті екскурсії зневажливе ставлення до слюсарної професії, що може призвести до неправильної оцінки значення набутих у майстернях знань і вмінь. Щоб цього не сталося, вчитель перед початком екскурсії повинен нагадати учням, що хоч слюсарна обробка металів і має істотні недоліки порівняно з обробкою металів на металорізальних верстатах (менша продуктивність праці, більша трудомісткість та ін.), проте в ряді випадків її ще не можна замінити. Так, слюсарна обробка дуже широко застосовується в ремонтній справі, коли несправність ліквідується усуненням дефектів в окремих деталях. Звичайно, ці деталі можна було б замінити новими, виготовленими на верстатах, але це обходиться значно дорожче. У деяких випадках, коли мова йде про невеликі підприємства, виготовити нову деталь буває неможливо в зв’язку з відсутністю устаткування.

Широко застосовується слюсарна справа при складанні виробів для пригінки деталей “по місцю”. Так, якщо на валі свердлильного верстата зріжеться шпонка, її доводиться заміняти новою. Проте нову шпонку, як правило, не можна виготовити з такою точністю, щоб вона без обпилювання зайшла в паз, її доводиться “приганяти по місцю”, тобто обпилювати.

Ознайомлюючи учнів з механічним цехом, учитель послідовно показує їм, як поділяють метал на частини (що відповідає слюсарним операціям рубання і різання ножівкою) і обробляють заготовку по контуру (цю мету ставлять і при обпилюванні).

Поділ металу на частини і обробка заготовки по контуру відбуваються фактично на будь-якому металорізальному верстаті, тому хоч який би бідний не був механічний цех підприємства, проте основне завдання екскурсії можна виконати.

Найкраще вчитель має можливість продемонструвати учням обробку металів на верстатах, призначених для виготовлення деталей у вигляді плоских тіл. Серед таких верстатів найбільш поширені фрезерні і стругальні. При цьому учням легше зіставити роботу верстатів з тією роботою, яку вони виконують. Спостереження за обробкою деталей у вигляді круглих тіл (наприклад, на токарному верстаті) менш показове.

У процесі екскурсії не слід докладно спинятися на будові металорізальних верстатів. Досить зіставити рухи слюсаря з рухами робочих частин верстата. Бажано показати учням виготовлення деталей з пластмас. На жаль, це далеко не завжди можна зробити. Якщо у верстата або в іншому устаткуванні підприємства є пластмасові деталі, то вчитель розповідає про це учням і демонструє ці деталі.

Щоб підвищити активність учнів, до початку екскурсії їм роздають індивідуальні завдання, серед яких можуть бути такі: скласти послідовність обробки на верстатах однієї деталі з тих, які учням доводиться обробляти слюсарним способом у майстернях; обчислити, у скільки приблизно разів швидше розрізується заготовка на стругальному (фрезерному) верстаті порівняно з різанням ножівкою; описати спосіб закріплення заготовки та інструмента тощо.

Екскурсію проводять за заздалегідь розробленим планом, який може бути таким:

Дата . . . Клас . . .

Тема екскурсії: ознайомлення з механічним цехом машинобудівного підприємства.

Мета екскурсії: зіставлення ручних операцій обробки металів, вивчених учнями, із сучасними промисловими способами виготовлення деталей з цих матеріалів.

Обєкти спостереження: металорізальні верстати (фрезерні, стругальні, шліфувальні).

Маршрут екскурсії; кабінети безпечної праці – механічний цех (дільниця стругальних верстатів-дільниця фрезерних верстатів-дільниця шліфувальних верстатів) – кабінети безпечної праці.

Завдання учням: описати спосіб кріплення заготовки і спосіб кріплення інструмента; обчислити, у скільки разів швидше розрізається заготовка на верстаті порівняно з розрізанням ножівкою.

Мета вступної бесіди: ознайомлення з правилами безпеки на території підприємства; ознайомлення учнів з їхніми обовязками і завданнями.

Мета заключної бесіди: відповіді на запитання учнів; перевірка готовності учнів до виконання своїх завдань.

Трудова практика і суспільне корисна праця учнів

Трудова практика. Мета трудової практики – закріпити в процесі трудового навчання знання і вміння, набуті учнями в процесі виконання комплексних робіт.

Час, відведений на трудову практику, може бути використаний однаковою мірою для всіх трьох видів трудового навчання (технічної праці, обслуговуючої праці, праці на пришкільній дослідній ділянці). Усе залежить від умов школи, від її матеріальної бази. У міських школах звичайно більша частина часу трудової практики використовується для роботи в майстернях і обслуговуючої праці, бо багато шкіл мають непогані столярні, слюсарні і швейні майстерні. У сільських школах перевагу віддають праці на пришкільній дослідній ділянці.

При організації трудової практики на базі шкільних майстерень виникають труднощі, пов’язані з тим, що в майстерні, як правило, не можуть працювати одночасно більш як 25-30 осіб. Тим часом практику повинна проходити значно більша кількість учнів. Вихід з такого становища школи знаходять у тому, що домовляються з сусідніми підприємствами і проводять практику в їх цехах. Коли це неможливо, практику виконують за графіком, починаючи з третьої чверті, причому учні, які в першому півріччі займалися обробкою деревини, під час трудової практики закріплюють свої знання і навички, виготовляючи вироби з деревини. Ті учні, які в першому півріччі освоювали обробку металів, удосконалюють свої навички в цій галузі. Другий варіант має істотну хибу, бо призводить до перевантаження учнів, яким доводиться проходити практику одночасно з основними заняттями.

Зміст трудової практики повинен повністю відповідати знанням і вмінням учнів. У звязку з цим обєкти роботи підбирають так, щоб виготовлення їх включало використання трудових операцій, засвоєних учнями на заняттях у майстернях. Крім того, об’єкти роботи повинні бути суспільне корисними виробами.

У багатьох школах трудова практика використовується частково для підготовки майстерень до нового навчального року. Учні виготовляють нескладні деталі для ремонту слюсарних і столярних верстаків, деревообробного і металорізального устаткування. Вчителі приймають також замовлення шкільних кабінетів на виготовлення приладів, наочних посібників та ін.

Бажано, щоб у процесі трудової практики учні виконували виробничі замовлення. Добитися цього важко, але треба докласти всіх зусиль, щоб включити учнів у продуктивну працю. Тоді досягається найбільший педагогічний ефект. Досвід передових шкіл показує, що учні V-VІІІ класів можуть виготовляти нескладні вироби на замовлення підприємств. Так, багато шкіл виконують різні замовлення, виготовляють нескладні запасні деталі для машин. Сільські школи виконують замовлення своїх колгоспів і радгоспів, виготовляючи штукатурні інструменти, клітки для кролів та ін. Міські школи постачають підприємствам деякі слюсарні інструменти (молотки, кернери та ін.).

Виконуючи замовлення підприємства, дуже важливо використати виховні можливості, які при цьому створюються. Досвід показує, що коли на початку практики перед школярами виступає представник підприємства з проханням виконати замовлення високоякісно і своєчасно, мотивуючи свої прохання важливістю роботи, діти працюють з великим ентузіазмом і ставляться до своїх обовязків із відповідальністю. При цьому виникає змагання між окремими учнями, бригадами, класами. Завдання вчителя – дати конкретні, посильні виробничі завдання, які стимулювали б продуктивність праці учнів.

При виконанні виробничих завдань учні повинні чітко уявляти собі призначення тих деталей, які вони виготовляють. Якщо з деталей складатимуть на підприємстві вузли або машини, то слід провести екскурсію, щоб учні могли побачити, яке місце займають деталі у вузлі (машині) і яке вони мають призначення. Тоді їм будуть зрозумілі технічні вимоги, які ставлять до деталей. Учні зрозуміють, що при виготовленні деталей недопустимі відхилення від того, що зазначено на рисунках, у технологічній картці, бо це призводить до браку. Звичайно, у них не повинно створюватися уявлення, що зміст технічної документації досконалий і поліпшити його не можна. Навпаки, учням показують, які конструктивні зміни було внесено в певну машину, як змінювався зміст технології. Проте одночасно підкреслюють, що внести зміни можна лише тоді, коли маєш глибокі знання і творчо ставишся до праці.

Учителі створюють для учнів умови, які сприяють технічній творчості. Можливості для розвитку технічної творчості виникають, зокрема, у тих випадках, коли учні виготовляють партії однакових деталей. Очевидно, при цьому стає доцільним застосування пристроїв. Чим раніше стає відомим учителеві зміст роботи в період трудової практики, тим повніше може він використати учнів для підготовки оснащення технологічного процесу.

При цьому в темах із моделювання перед учнями ставлять завдання різної складності залежно від їхньої підготовленості. V V і VI класах учитель звичайно “наводить” учнів на конструктивні рішення, їм залишається в основному самостійно проставити розміри, продумати деякі елементи деталей пристроїв. У VII класі завдання може бути дано у вигляді технічних вимог до пристроїв, які враховують потрібну точність оброблюваної деталі.

Трудову практику будують як самостійну роботу учнів, у процесі якої закріплюються знання і вдосконалюються вміння, набуті раніше.

Організувати заняття можна по-різному. Якщо виготовляється партія однакових виробів, то це дає можливість проводити роботу фронтально. Проте часто буває доцільним розподілити працю з тим, щоб на практиці створити в учнів уявлення про метод поточного виробництва. Учні пересвідчуються, що, “спеціалізуючись”, вони швидко набувають умінь у виготовленні певної деталі, завдяки чому зростає продуктивність праці.

Організація роботи поточним методом має велике виховне значення. Учні вступають один з одним у такі стосунки, коли від результатів праці кожного залежить успіх усього колективу. Це має дисциплінуючий вплив на учнів, сприяє формуванню почуття колективізму.

Об’єкти роботи можуть бути різноманітними. В такому разі учні виконують індивідуальні завдання. Очевидно, при цьому вчителеві складніше забезпечувати методичне керівництво роботою учнів, бо доводиться вдаватися до індивідуального інструктування, продумувати, після яких технологічних операцій слід перевіряти якість роботи кожного з них.

Як бачимо, трудова практика не відрізняється від звичайних занять у майстернях, а логічно завершує їх у кінці навчального року.

Суспільне корисна праця. У школах застосовується така форма трудового виховання дітей, як суспільне корисна праця. Своїм змістом вона значно ширша, ніж праця продуктивна. Наприклад, до суспільне корисної праці належить шефство над людьми похилого віку та інші корисні справи.

Центральне місце в організації і керівництві суспільне корисною працею належить класному керівникові. Проте залежно від її конкретних форм поряд з класним керівником у ній беруть участь і інші члени педагогічного колективу. Зокрема, керувати суспільне корисною працею може учитель біології, учитель праці та ін. Коли суспільне корисну працю організовують на базі шкільних майстерень, вона підпорядковується не лише виховним, а й навчальним цілям. Це означає, що об’єкти праці підбирають з урахуванням тих знань і вмінь у галузі обробки матеріалів та електромонтажних робіт, які мають учні. Це означає також, що в процесі роботи учні мають не тільки виготовити певні суспільне корисні речі, а й показати своє вміння правильно виконувати трудові прийоми, утримувати в порядку робоче місце та ін., тобто суспільне корисну роботу в умовах навчальних майстерень організують і проводять так само, як і трудову практику. Принциповою відмінністю буде лише те, що результати Діяльності учнів не оцінюють у класному журналі. У процесі суспільне корисної праці основним стимулом, що спонукає учнів до виконання завдань високоякісно і в строк, є усвідомлення значення тієї роботи, яку вони виконують. Цей стимул учителеві треба вміло використовувати. Так, при виконанні замовлень підприємств учням розяснюють, що вони стають членами великого колективу робітників, що від їхньої роботи залежить виконання виробничого плану.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1890. Задача синтеза 14.33 KB
  Задана система булевых функций. Задан или выбран по заданным критериям (быстродействие, надёжность, стоимость, условия эксплуатации) элементный базис проектирования – система логических элементов.
1891. Синтез комбинационных схем на ПЛМ 16.61 KB
  Процесс синтеза сводится к минимизации системы. Выбранные конъюнкции реализуем на очередной ПЛМ. Проектирование систем ПЛМ с учётом ограничений.
1892. Синтез комбинационных схем на мультиплексорах 23.54 KB
  Набор значений на адресных входах z1…zn определяет подключение к выходу одного из информационных входов, двоичный код номера которого совпадает с этим набором(z1-младшая переменная).
1893. Особенности синтеза многоуровневых схем. Методы вынесения за скобки и допустимых конфигураций 26.87 KB
  Многоуровневая реализация на основе скобочных форм. Особенности синтеза многоуровневых схем методом допустимых конфигураций (д.к.).
1894. Общая постановка задачи анализа схем. Универсальные и специальные методы анализа. Анализ схем в базисе И-НЕ 16.23 KB
  Проверка правильности схемы. Функциональный анализ. Алгоритм анализа схем на элементах И-НЕ методом построения эквивалентных схем.
1895. Логическое и временное моделирование схем. Методы параллельного и событийного моделирования. Понятие риска, классификация и методы его обнаружения 21.62 KB
  Моделирование КС заключается в том, что по функциональной схеме и входному набору (заданным значениям сигналов на всех входных полюсах схемы) вычисляются значения сигналов на выходах всех элементов схемы (внутренних и выходных).
1896. Неисправности в комбинационных схемах. Модель константных неисправностей. Особенности проявления неисправностей в схемах из элементов И-НЕ 24.47 KB
  Проверяющий и диагностирующий тесты. Процедура построения диагностирующего теста. Особенности проявления неисправностей в схемах из элементов И-НЕ. Процедура построения двухуровневого диагностирующего теста.
1897. МЭО и ВТО 748.34 KB
  Мировая торговля товарами и услугами. Международное движение капитала. Международные валютные расчеты. Система учета международных операций в форме платежного баланса. Национальная политика в области внешней торговли. ВТО в мировой экономической системе.
1898. Lessons In Electric Circuits, Volume V Reference 611.21 KB
  DC circuit equations and laws. Capacitor sizing equation. Series and parallel component equivalent values. Value of time constant in series RC and RL circuits. Calculating time at specied voltage or current.