69257

Сучасний учитель трудового навчання

Лекция

Педагогика и дидактика

Національна школа і проблема модернізації підготовки вчителя трудового навчання. Основні вимоги що ставляться до сучасного вчителя трудового навчання. Особливості педагогічної діяльності вчителя трудового навчання. Організація методичної роботи вчителів трудового навчання та їх атестація.

Украинкский

2014-10-02

73.5 KB

21 чел.

13

Тема 4. Сучасний учитель трудового навчання

Національна школа і проблема модернізації підготовки вчителя трудового навчання. Основні вимоги, що ставляться до сучасного вчителя трудового навчання. Особливості педагогічної діяльності вчителя трудового навчання. Організація методичної роботи вчителів трудового навчання та їх атестація.

З курсу педагогіки відомо, що в навчальному процесі вчитель відіграє провідну роль. Це загальне положення стосується також учителя праці.

На перший погляд таке твердження може здатися дивним: адже основний час у трудовому навчанні (до 75 %) займають самостійні практичні роботи учнів. Проте саме цей факт ще більше підвищує роль учителя, бо самостійність учнів у роботі стає можливою лише тоді, коли все добре наперед продумано і сплановано.

Учитель трудового навчання планує, як, застосовуючи різні методи і прийоми найкраще подати новий матеріал. Він підбирає обєкти роботи з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, їхнього досвіду, фізичного розвитку та інших факторів, що впливають на продуктивну працю. Перед учителем трудового навчання виникає потреба організувати учнів у виробничий колектив, налагодити між ними виробничі стосунки. Так само, як при викладанні інших навчальних предметів, за вчителем трудового навчання зберігаються функції контролю за правильністю виконання учнями трудових прийомів, застосування знань і функції оцінювання наслідків їхньої навчальної діяльності. Вчителеві праці повинні бути властиві такі риси:

Висока фахова кваліфікація, У процесі трудового навчання учні ознайомлюються у основній школі з елементами слюсарної, токарної, столярної, швейної, кулінарної справи, з елементами електротехніки, машинознавства. У старших класах початкові знання і вміння учнів поглиблюються і за їх бажанням там, де є умови, можуть бути доведені до професійного рівня.

У звязку з цим учитель трудового навчання повинен мати досить високий рівень фахової кваліфікації.

Висока психолого-педагогічна та методична підготовка. Можна мати глибокі знання, володіти навичками високої кваліфікації і водночас не вміти передати знання учням, сформувати в них певні вміння. Це пояснюється тим, що процес набуття знань і вмінь має свої закономірності. На їх основі будується навчання в школі. Вчитель трудового навчання повинен глибоко засвоїти основні положення дидактики, а також основні психічні закономірності, на яких ґрунтується навчальний процес.

Любов до своєї професії. Працювати вчителем без покликання неможливо, бота в школі дає багато радощів, творчих задоволень, проте вона неможлива без терпіння, доброзичливості, поваги до вихованців, любові до них. Тому, готуючись педагогічної діяльності, треба розібратись у самому собі та остаточно визначитись.

Високий патріотизм. Будь яка держава прагне виховувати громадян патріотами своєї країни, згідно з Конституцією Україна є суверенною унітарною державою, яку населяє крім титульної нації (етнічних українців) цілий ряд національних меншин (росіяни, поляки, євреї, та ін.). Звідси випливає, ще одним з пріоритетних виховних завдань школи є формування політичної нації. Це відповідає державній політиці та ідеології. Крім того, перехід від тоталітарної державної системи до демократії викликає необхідність виховувати в учнів толерантне ставлення до світогляду інших людей, включаючи плюралізм думок з проблем політики, релігії, економіки та ін. Очевидно, також толерантність повинна бути притаманна перш за все самим учителям. В той же час, якщо хтось висловлює думки, які протирічать інтересам держави або навіть порушують законодавчі акти, учитель має бути готовим виступати із обґрунтованими, отже, переконливими спростуваннями.

З виникненням навчального предмета “Ручна праця” постало питання про вчительські кадри. Отто Саломон, К.Ю.Ціруль та інші видатні діячі трудового навчання наголошували на тому, що школі потрібні фахівці з спеціальною освітою, що ручну працю не можуть викладати ремісники, хоч яку високу кваліфікацію вони не мали б. Вже в той час були організовані курси, на яких готували вчителів до проведення занять з ручної праці, спеціальні вчительські семінарії.

У нашій країні вчителів праці готують педагогічні училища, інститути та університети.

З 1994 року в Україні запроваджено ступеневу безперервну систему вищої освіти.

“Безперервність” та “ступеневість” як тенденції в освіті визнані у всьому світі, проте реальні системи бувають різні, вони можуть мати досить принципові відмінності, що пояснюється освітніми традиціями кожної конкретної країни, рівнем розвитку її суспільства та іншими соціально-економічними факторами. Залежно від цього, різні системи можуть забезпечувати різний рівень ефективності від ступеневості та безперервності.

Головна перевага ступеневості та безперервності освіти полягає в тому, що вона дозволяє визначити чітку адекватність між рівнями кваліфікації, яких потребує суспільна практика, та ступенями освіти і, що між ступенями забезпечується безперервність, тобто кожна людина має принципову можливість крокувати від ступені до ступені, аж поки не досягне найвищої з них.

Аналіз роботи школи показує, що доцільно мати чотири ступені підготовки вчителя:

- вчителя трудового навчання основної школи (молодший спеціаліст);

- вчителя середньої школи, де здійснюється звичайне трудове навчання (бакалавр);

- вчителя середньої школи, де здійснюється поглиблене трудове навчання (спеціаліст);

- викладача трудового навчання у педучилищах та інститутах (магістр). Кожна наступна ступінь вимагає більш високої кваліфікації і знаходить більш вузьке застосування.

Традиційно, готували всіх студентів педінститутів за третьою отупінню. Через це більшість з них, яка йшла працювати у основну школу здобувала значний обсяг знань та вмінь, який залишався незатребуваний, а на це витрачались час та кошти. Крім того, частина студентів відраховувалась через неуспішність на 3-5 курсах, хоч вони, фактично, були вже готові до роботи у основній школі, або навіть до викладання звичайного трудового навчання у середній школі. Ступенева система ці недоліки ліквідує.

Нижче представлений навчальний план з підготовки вчителя трудового навчання, побудований за ступеневою системою.

Навчальний план має деякі суттєві відмінності від попереднього навчального плану Міносвіти, затвердженого у 1989 році.

Навчальний план було побудовано на ряді принципів:

ЕТАПНІСТЬ. Цей принцип передбачає, що підготовка вчителя трудового навчання здійснюється поетапно.

ЗАВЕРШЕНІСТЬ. На кожному ступені (етапі) завершується підготовка фахівця певного рівня. Тому можливе проведення державних екзаменів та вручення відповідного диплому. І повертатись до цього на наступних ступенях не можна, бо якщо виникає потреба продовжити підготовку, то не було підстав видавати диплом. Отже, на наступних ступенях не повинно передбачатися будь-яких навчальних дисциплін, спрямованих на удосконалення підготовки з рівнів кваліфікації, які були набуті на попередніх ступенях.

БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ. В умовах ринкових відносин суттєвою рисою особистості стає її конкурентоспроможність. При підготовці вчителя це досягається за рахунок набуття якомога більш широких функцій.

МОДУЛЬНІСТЬ. Трудове навчання єдиний шкільний предмет, який за змістом є багатоваріантним. Тому багатоваріантною має бути за змістом і підготовка вчителя. Це передбачено навчальним планом. Для цього на кожній ступені фахова підготовка включає варіативну частину (спеціалізацію) – модуль.

ПЕДАГОГІЗАЦІЯ. Мається на увазі така спрямованість навчального плану, яка б сприяла підготовці безпосередніх функцій вчителя трудового навчання.

У навчальний план закладено загальноосвітню програму, причому на ступені спеціаліста вона передбачається як професійно спрямована.

Етапність привела до уніфікацій навчальних планів з підготовки молодших спеціалістів, незалежно від того, до якої категорії відноситься навчальний заклад, в якому відбувається навчання.

Вчитель трудового навчання є однією з тих шести спеціальностей, які передбачають підготовку молодших спеціалістів Підготовка вчителів трудового навчання почалось у педучилищах набагато раніше, ніж підготовка їх у педінститутах. Причому ініціатором в межах Радянського Союзу була Україна. Підготовка на базі середньої освіти здійснюється тут два роки і, як показує досвід, цей строк виявився цілком достатнім. Про це можна.

Між тим, аналіз старих навчальних планів педінституті в показує, що тут часу на підготовку вчителя до проведення занять у навчальних майстернях витрачається значно більше. Очевидно, це слід вважати невиправданим. В той же час на фахову підготовку вчителя трудового навчання для роботи у старших класах передбачається усього близько 250 годин. Отже, можна зробити висновок, що пятирічне навчання у педінститутах та університетах використовувалось неефективно.

У навчальному плані всі предмети, пов'язані з підготовкою до занять у шкільних майстернях, вивчаються на І-ІІ курсах. Математика, фізика та інші природничі загальноосвітні предмети вивчаються на II, IV, а не на І та II курсах, як раніше.

Це пояснюється тим, що зазначені предмети підвищують рівень загальної освіти, а таке завдання ставиться не на першій, а на другій ступені вищої освіти, де бакалавр здобуває базову вищу освіту. Отже спеціальні технічні предмети на І та II курсі вивчаються на базі середньої загальної освіти.

Навчальним планом передбачено два цикли навчальних дисциплін. Цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін та цикл фахової підготовки, який поділяється на три частини:

До інваріантної частини входять дисципліни, які залишаються незмінними на даній ступені; до варіантної – дисципліни, які характерні лише для даної спеціалізації, до вибіркової – дисципліни які обираються вищим навчальним закладом та студентами.

Завдяки цьому досягається багатофункціональність вчитель трудового навчання за рахунок багатоваріантності (модульності).

Інакше кажучи, на кожному ступені додаються нові функції, які за рахунок спеціалізації можуть бути багатоваріантними.

Якщо порівняти функції вчителя за старим навчальним планом для педінститутів та університетів з новим, то можна сказати таке: за старим пятирічним навчальним планом готувався вчитель, який здатний проводити заняття в майстернях у V-ІХ класах, заняття з креслення у VІІІ-ІХ класах та заняття у старших класах за одним з профілів трудового навчання.

Діючим планом передбачено теж саме, але, крім того, випускник стає вчителем з основ життєдіяльності, факультативних занять за програмами “Вибір професії”, “Виробничі інформаційні технології”, “Основи техніки, технології та організації виробництва”, “Основи менеджменту” та вчителем початкового професійного навчання за одним з профілів трудової підготовки у загальноосвітній школі. В цьому проявляється запровадження у навчальному плані принципу багатофункціональності.

Кожна спеціалізація включає набір відповідних дисциплін – модуль. У навчальному плані на першій ступіні це такі модулі, як технічна або обслуговуюча праця, на другій – машинобудівне креслення, основи підприємницької діяльності, на третій – менеджмент; моделювання та конструювання одягу.

Варіантів спеціалізації може бути значно більше, їх може пропонувати кожний вищий навчальний заклад, але при умові, що буде забезпечуватись наступність за змістом з першою отупінню освіти. Природничий загальноосвітній предмет, який вивчається у бакалавраті (фізика, хімія, біологія) обирається залежно від напрямку трудової підготовки (технічна, обслуговуюча або сільськогосподарська праця); на фізику відводиться 180 годин, на хімію або біологію – 126.

Як видно з навчального плану, кількість годин, що відводиться на варіативну частину (спеціалізацію) на другій ступіні більш ніж на третій. Може виникнути питання, чому ж тоді в першому випадку випускник стає бакалавром, а у другому – спеціалістом? Це пояснюється тим, що третя ступінь дає додатково більш високу професійно спрямовану гуманітарну, соціально-економічну освіту та фахову (за рахунок інваріантної частини) підготовку (дисципліни: філософія освіти, правові основи освітянської діяльності, педагогічні дослідження та ін.).

Є ще один принциповий момент, на який слід звернути увагу.

На початку 60-х років з'явився перший навчальний план з підготовки інженера відповідного профілю. З того часу поступово “розводились” уявлення про підготовку інженера та інженерну підготовку вчителя. Йшло це нелегко, бо не було достатнього досвіду. Проте у даному навчальному плані, цей процес завершився. Тепер технічна підготовка має достатню спрямованість. Це стало можливим завдяки тому, що визначення номенклатури навчальних дисциплін здійснювалось, виходячи з функцій вчителя (а не інженера). Останні ж у свою чергу визначаються головними завданнями трудового навчання у школі, до яких, як відомо, відноситься: політехнічна освіта, професійне самовизначення, трудове виховання, формування творчого ставлення до праці, поєднання навчання з продуктивною працею; формування понять, вмінь та навичок, повязаних з трудовою діяльністю у процесі трудового навчання.

При визначенні переліку предметів, які увійшли до навчального плану визначалось, яку роль має відігравати кожен з них у підготовці майбутнього вчителя до виконання своїх професійних функцій, і відповідно до цього відводилось йому місце.

Вже говорилось, що зміст вибіркової части їй фахового циклу навчальних дисциплін визначається кожним вищим навчальним закладом самостійно. Проте є підстави подати деякі рекомендації.

На першому ступені освіти до вибіркової частини доцільно ввести такі дисципліни, як технічна естетика (36 годин), історія техніки (36 годин), методика технічної творчості (18 годин), українські народні ремесла (144 години).

На другому ступені можна ввести – “трудове виховання учнів”, “прогресивні методи обробки матеріалів” та ін. Разом з тим слід звернути увагу на те, що при розумному використанні вибіркової складової фахової підготовки при підготовці бакалавра та спеціаліста створюється можливість надати вчителю трудового навчання ще однієї дуже важливої функції.

Вже зараз навчальним планом передбачається підготовка до профорієнтаційної роботи (предмети “Профорієнтація”, “Наукові основи профорієнтаційної роботи”, “Ринок та проблеми профорієнтації” на всіх трьох ступінях. Якщо до цього додати за рахунок вибіркових предметів деяку медичну, психофізіологічну та економічну підготовку, то випускник зможе виконувати у школі функції методиста профорієнтаційної роботи. Такої посади в школі в даний час нема, але вона вкрай необхідна і безумовно з часом зявиться.

Говорячи про навчальний план, мабуть, не можна не зупинитись на назві спеціальності вчителя, оскільки суперечки з цього приводу тривають.

Відомо, що назви всіх учительських спеціальностей походять від назви шкільних предметів. Не становить виключення і учитель трудового навчання.

Та раптом у Базовому навчальному плані загальноосвітньої школи зявилась освітня галузь “Технології”. Це викликало в декого бажання замінити назву “Трудове навчання” на “Технології”. Так зробили, наприклад у Росії.

Чим же завинив термін “Трудове навчання”? Важко судити. Можна припустити, що просто хотілось чогось більш співзвучного із науково-технічним прогресом.

Проте у педагогіці дуже багато важать традиції. Якщо “Трудове навчання” як шкільний предмет має вік 150 років і всі, якби хто до цього предмету не ставився, вимушені поважати свою історію, то, назвавши предмет по-новому, “реформатори” тим самим заявили про намір змінити його зміст, а доцільність цього треба було довести широкій громадськості. В сучасних умовах, коли вноситься безліч пропозицій про запровадження нових шкільних предметів, це не просто. Мабуть в цьому одна з причин, що “Технології” не увійшла до стандарту загальноосвітньої школи Росії, тобто стала необовязковою.

І знову постає питання: хіба проблеми, які є у процесі трудової підготовки (а вони нам відомі) випливають з назви предмету? Очевидно, японці так не думають, а бережуть традиції і не спішать міняти назву “Трудове навчання”. Це не заважає їм наповнювати предмет сучасним змістом. Тому нема підстав відмовлятись від назви предмету, а отже, і від назви спеціальності вчителя.

Демографічна ситуація, яка склалась у країні вимагає такий варіант, коли учитель трудового навчання (вчитель широкого профілю) готується одночасно до проведення занять у, майстернях з технічної та обслуговуючої праці. Зараз значна частина шкіл, причому не лише у селах, а й у містах, є однокомплектною. До того ж у класах менше 28 учнів, отже, класи не поділяються на групи і треба працювати за комбінованим варіантом змісту трудового навчання. У обох випадках вчитель не набирає годин на ставку, якщо готовий до проведення занять лише з технічної або обслуговуючої праці. В такому разі знаючи про своє майбутнє місце роботи технічної праці вивчають у бакалавраті модуль “обслуговуюча праця”, а вчителі обслуговуючої праці – навпаки: модуль “технічна праця”. Як видно спеціальність “вчитель трудового навчання” є самодостатньою в тому розумінні, що забезпечує підготовку вчителя широкого профілю. Проте виникають ситуації коли потрібно поєднати підготовку вчителя трудового навчання з іншими учительськими спеціальностями для роботи у основній школі (фізикою, хімією, біологією). Це можливо зробити у бакалавраті, застосувавши відповідний модуль.

Проте якою б ґрунтовною не була підготовка вчителя в училищі або інституті, її можна вважати завершеною. Відомо, що сучасне виробництво розвивається дуже швидкими темпами. Відбувається безперервне вдосконалення знарядь праці, технології обробки матеріалів. Цей процес тією чи іншою мірою повинен позначатися на трудовому навчанні. Отже, учитель повинен весь час стежити за прогресом у галузі науки і техніки, ознайомлювати з ним у доступній формі учнів.

Не залишається сталим і арсенал методичних засобів, що використовується вчителями в процесі трудового навчання. Передові вчителі невпинно вишукують нові форми впливу на учнів, нові прийоми формування знань, умінь і навичок. Кращий досвід узагальнюється і стає набуттям усіх. Тому виникає потреба весь час стежити за висвітленням передового педагогічного досвіду, застосовувати його в своїй роботі.

Таким чином, учитель трудового навчання повинен весь час працювати над удосконаленням педагогічної майстерності та підвищенням рівня своєї кваліфікації.

Значну допомогу в цьому подають учителям обласні інститути підвищення кваліфікації вчителів. У складі зазначених інститутів функціонують кабінети трудового навчання і профорієнтації. Ці кабінети організовують курси, на яких учителі праці ознайомлюються з досягненнями в галузі науки і техніки, з кращим педагогічним досвідом.

При кабінетах трудового навчання і профорієнтації створюють актив, робота якого спрямована на підвищення кваліфікації вчителів. До такого активу входять керівники районних методичних обєднань учителів праці, учителі опорних шкіл та ін.

Велике значення для підвищення кваліфікації вчителів мають серпневі і січневі наради, які проводяться в районних центрах і містах. Тут заслуховують доповіді вчителів з досвіду їх роботи. Кращі доповіді виносять на обласні і республіканські наради, які проводяться 1 раз у 2 роки. Кращі доповіді вчителів відзначаються грамотами і преміями.

Значне місце в підвищенні кваліфікації вчителів займає самоосвіта, самостійне вивчення передового досвіду своїх колег і робота з методичною та фаховою літературою. Нині самоосвіта – одна з найактуальніших проблем у підготовці вчительських кадрів, яка не втратить свого значення ще довгий час. Справа в тому, що значну кількість учителів становлять фахівці-виробничники, які не мають спеціальної середньої або вищої освіти. На жаль, вони не завжди усвідомлюють складність тих завдань, які постають у процесі трудового навчання, а тому не прагнуть підвищувати свою педагогічну майстерність.

Важливу роль повинні відігравати в звязку з цим випускники педучилищ і педагогічних інститутів, їх завдання – проводити в тактовній формі роз'яснювальну роботу серед своїх колег, допомагати їм організовувати свою самоосвіту. Учителі праці - випускники педагогічних училищ та інститутів - очолюють методичну роботу, керують на громадських засадах районними методичними комісіями, методичними кабінетами та ін. Це покладає на них додаткову відповідальність, примушує особливо ретельно працювати над своєю самоосвітою. Невпинно підвищуючи рівень своєї кваліфікації, такі вчителі трудового навчання поступово включаються в науково-методичну роботу, вибирають собі теми для дослідження і роблять певний внесок у розвиток педагогічної науки.

Спеціалізації підготовки молодшого спеціаліста: технічна праця, обслуговуюча праця

Спеціалізація бакалаврської програми: методика технічної творчості; основи підприємницької діяльності; промисловий дизайн; дизайн домашнього побуту; культура одягу; культура харчування; консервування овочів і фруктів; електротехніка у побуті; ремонт меблів; художня обробка матеріалів; домашня сантехніка; технічне креслення; малі поліграфічні послуги; обробка тканин; в’зання; кулінарія; металообробка; деревообробка тощо.

Спеціалізації програми спеціаліста: менеджмент; маркетинг; моделювання та конструювання одягу; швейна справа; кулінарія; сімейне виховання; основи інформаційної техніки; технічне креслення; фермерство; агротехніка сільського господарства; механізація сільського господарства; овочівництво; плодоовочівництво; слюсарна справа; токарна справа; фрезерна справа та ін.

Значну допомогу вчителям у самоосвіті надає методична література. Такою літературою забезпечує видавництво “Рідна школа” та інші видавництва.

Якщо проаналізувати методичну літературу для вчителів, то неважко встановити, що вона може мати різну спрямованість. Залежно від цього її легко  поділити на декілька груп, що, в свою чергу, спрощує огляд літератури, бо можна не говорити про кожну книжку, а досить спинитися лише на характерніших з них.

Методичну літературу умовно поділяють на три групи.

До першої групи належить література, в якій викладено фактичний матеріал що вивчається в процесі трудового навчання. Звичайно, викладають його значно ширше і глибше, ніж відображено в шкільних посібниках, бо вчитель повинен знати набагато більше, ніж учні. На жаль, можна зустрітися ще з такими фактами, коли вчителі готуються до занять лише за шкільними посібниками. Це неприпустимо. У них, шкільному посібнику визначено, з чим треба ознайомити учнів, проте дехто з них, працюючи в гуртках і вивчаючи науково-популярну літературу, має значно більший на обсяг знань. Учитель повинен це враховувати і бути готовим до відповіді на запитання, що виходять за межі навчальної програми. Саме в цьому має допомогти йому література, в якій висвітлено фактичний навчальний матеріал.

Прикладом такої літератури може бути книга “Основи технології обробки металів і елементи електротехніки” (За ред. Л.О.Пивоварова. К.: Рад. шк., 1977).

Журнал “Трудова підготовка в закладах освіти” також систематично вміщує матеріали про досягнення в галузі науки і техніки, які можуть бути використані вчителями трудового навчання.

Другу групу становить література, в якій вміщено поради щодо проведення занять. Такі поради подано у вигляді поурочних методичних розробок або ж у вигляді рекомендацій, що стосуються навчальних тем, розділів, передбачених шкільною програмою в цілому.

Видавництво “Радянська школа” видало методичні посібники у вигляді поурочних розробок, у тому числі для уроків технічної праці у IV, V, VII класах і трудового навчання в старших класах: “Заняття з технічної праці в 7 класі” (За ред. Д.О.Тхоржевського. К.: Рад. шк., 1979); “Заняття з технічної праці в 6 класі” (За ред. Д.О.Тхоржевського. К.: Рад. шк., 1984); “Заняття з технічної праці в 5 класі” і “Занятия по трудовому обучению в 5 классе” (За ред. М.Г.Чумака, В.О.Матрохіна. К.:Рад. шк.., І989) та ін.

Зазначені і подібні до них посібники характерні тим, що розкривають зміст заняття, визначаючи тему, мету і його хід. Учитель дізнається тут про те, яке треба застосувати устаткування, які доцільно поставити перед учнями запитання для повторення, в якій послідовності викладати теоретичні відомості, як контролювати самостійну роботу учнів та ін.

Інколи можна почути, що поурочні методичні розробки видавати недоцільно, бо вони занадто регламентують дії вчителя, не залишають місця для його творчості. Така думка неправильна. Більшість учителів трудового навчання  потребує докладних рекомендацій. Якщо ж учитель добре підготовлений, то він може самостійно проаналізувати подані в посібниках рекомендації і керуватися лише тими, які він вважає доцільними для застосування в конкретних умовах.

Найбільш чисельна третя група методичної літератури, присвячена розгляду окремих завдань, що постають у процесі трудового навчання. Такі завдання відбиваються в самих назвах книжок. Назвемо деякі з них: Д.А.Тхоржевський, В.Г.Гетта “Проблемное обучение на уроках труда” (Минск: Нар. асвета, 1986).

У цих книжках автори розглядають питання глибше і простежують за їх розв’язанням протягом усього періоду трудового навчання у школі.

Значну роль, у самоосвіті вчителів повинні відігравати науково-методичні журнали “Рідна школа”, “Шлях освіти”. Учителям треба стежити за цими журналами і користуватися поданими в них порадами.

Проте найбільшої уваги заслуговує журнал “Трудова підготовка в закладах освіти”, який видається спеціально для вчителів праці. Журнал охоплює всі основні розділи роботи, пов’язані з трудовим навчанням і вихованням у школі. Тут розглядаються питання методики проведення занять у процесі технічної, сільськогосподарської і обслуговуючої праці, позакласної і позашкільної роботи, підготовки педагогічних кадрів, наводяться рецензії на книжки з трудового навчання в зарубіжних країнах, розповідається про ентузіастів трудового навчання.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84568. Дифузія газів у легенях. Дифузійна здатність легень і фактори, від яких вона залежить 56 KB
  Обмін газів О2 та СО2 між альвеолярним повітрям та кров’ю проходить тільки пасивно за механізмом дифузії. Дифузія газів в легенях підкоряється закону Фіка: об’єм дифузії газу V прямо пропорційний площі дифузії S коефіцієнту дифузії К градієнту тиску газу по обидві сторони альвеолокапілярної мембрани Р1 – Р2 і обернено пропорційний товщині цієї мембрани L: Площа дифузії в легенях S – це площа альвеол які вентилюються та кровопостачаються. Збільшення площі дифузії може зумовити збільшення глибини дихання і об’ємної швидкості...
84569. Транспорт кисню кров’ю. Киснева ємкість крові 36.49 KB
  Киснева ємкість крові. Розчинений у плазмі крові. в 1л крові розчиняється 3 мл кисню. Виходячи з цього розраховують кисневу ємкість крові – максимальну кількість О2 котру може зв’язати 1л крові.
84570. Крива дисоціації оксигемоглобіну, фактори, що впливають на її хід 49.75 KB
  Це означає що зниження тиску кисню в альвеолах до 60 мм.ст мало вплине на транспорт кисню кров’ю хоча напруження кисню в плазмі буде знижуватися пропорційно зниженню тиску О2 в альвеолах. супроводжується значним зниженням HbO2 в крові – він активно дисоціює з утворенням гемоглобіну та вільного кисню. І що активніше функціонує тканина тим нижчий в ній рівень О2 – посилена дисоціація HbO2 з вивільненням молекулярного кисню котрий утилізується тканинами.
84571. Транспорт вуглекислого газу кров’ю. Роль еритроцитів в транспорті вуглекислого газу 43.36 KB
  Вуглекислий газ транспортується наступними шляхами: Розчинений у плазмі крові – близько 25 мл л. У вигляді солей вугільної кислоти – букарбонати каліі та натрію плазми крові – 510 мл л. Але бікарбонатні йони утворюються в значній концентрації і тому за градієнтом концентрації в обмін на йони хлору надходять у плазму крові. Дифузія газів в тканинах підкоряється загальним законам об’єм дифузії прямопропорційний площі дифузії градієнту напруження газів в крові та тканинах.
84572. Фізіологічна роль дихальних шляхів, регуляція їх просвіту 42.27 KB
  В дихальних шляхах повітря: зігрівається; зволожується тому повітря в легенях насичене водяними парами на 100 незалежно від вологості атмосферного повітря; очищується завдяки наявності війчастого епітелію та бокалоподібних клітин які секретують слиз рух війок забезпечує проходження слизу і осівших на поверхні дихальних шляхів чужорідних частинок мікроорганізмів в напрямку гортані та глотки де вони проковтуються або відхаркуються частина осівших на поверхні дихальних шляхів мікроорганізмів і частинок знешкоджуються макрофагами....
84573. Дихальний центр, його будова, регуляція ритмічності дихання 44.62 KB
  Особливістю дорсального ядра є наявність в ньому тільки інспіраторних нейронів які збуджуються безпосередньо перед вдихом та під час вдиху інспіраторні нейрони або нейрони вдиху. Збудження інспіраторних нейронів дорсального ядра забезпечує скорочення м’язів спокійного вдиху вдих гальмування інспіраторних нейронів дорсального ядра розслаблення м’язів пасивний видих. Еферентні зв’язки нейронів дорсального ядра інспіраторних здійснюються таким чином: від цих нейронів по ретикулоспінальних шляхах інформація передається до мотонейронів...
84574. Механізм першого вдиху новонародженої дитини 38.86 KB
  Після перерізки пуповини в крові дитини накопичується вуглекислота знижується рН крові та знижується парціальний тиск кисню – стимуляція центральних та периферичних хеморецепторів – збудження дихального центру – збудження інспіраторних нейронів – скорочення м’язів вдиху. Після народження дитини треба зняти рефлекс пірнальника котрий блокує настання вдиху через наявність рідини в дихальних шляхах.
84575. Роль рецепторів розтягнення легень та блукаючих нервів в регуляції дихання 44.12 KB
  Вони приймають участь в саморегуляції ритму дихання. Цим і визначається роль блукаючих нервів в забезпеченні ритму дихання. Варто відзначити що до рецепторів які знаходяться в легенях та в дихальних шляхах і які беруть участь в регуляції дихання відносяться: ірритантні рецептори легень які реагують на дію їдких газів пилу тютюнового диму холодного повітря і при збудженні зумовлюють звуження бронхів і гіпервентиляцію; юкстакапілярні рецептори що розміщуються поблизу капілярів легень і реагують на зміну механічних властивостей...
84576. Роль центральних і периферичних хеморецепторів в регуляції дихання. Компоненти крові, що стимулюють зовнішнє дихання 44.53 KB
  Компоненти крові що стимулюють зовнішнє дихання. Адекватні подразники для них: збільшення Рсо2 артеріальної крові; зменшення рН артеріальної крові; зменшення Ро2 артеріальної крові. Інформація що надходить до дихального центру при підвищенні активності цих рецепторів викликає гіпервентиляцію підвищення глибини та частоти дихання нормалізація вказаних показників крові. Тобто за їх участю здійснюється регуляція газового складу артеріальної крові за відхиленням саморегуляція на основі негативного зворотнього зв’язку.