69261

Методика навчання учнів складанню та оздобленню виробів

Лекция

Педагогика и дидактика

Методика навчання учнів п’ятого класу прийомів з'єднання деталей за допомогою цвяхів, клею ПВА, зачищенню з’єднань та остаточної обробка виробів з фанери. Методика ознайомлення учнів шостого класу з прийомами та способами з’єднання деталей з тонколистового металу...

Украинкский

2014-10-02

179.5 KB

2 чел.

Лекція №8

Тема: Методика навчання учнів складанню  та оздобленню виробів

Методика навчання учнів п'ятого класу прийомів з'єднання деталей за допомогою цвяхів, клею ПВА, зачищенню з'єднань та остаточної обробка виробів з фанери. Методика ознайомлення учнів шостого класу з прийомами та способами з'єднання деталей з тонколистового металу: однофальцевим швом (інструменти, пристрої), технологічна послідовність виконання з'єднання. Види заклепок. Будова інструменту та пристроїв для заклепкових з'єднань і прийоми їх застосування. Поняття про контактне електрозварювання деталей з тонколистового металу. Правила безпечної роботи.

Методика навчання учнів п'ятого класу основним видам оздоблення виробів з фанери. Підготовка деталей виробу для оздоблення. Призначення, будова та поняття про принципи дії приладу для випалювання на деревині. Прийоми випалювання на поверхні столярних виробів. Правила безпечної роботи. Прийоми фарбування виробу.

Методика ознайомлення учнів шостого класу з видами оздоблення виробів з тонколистового металу та дроту. Підготовка деталей виробу для оздоблення. Прийоми зачищення шліфувальною шкуркою, фарбування виробів із листового металу та дроту.

Методика вивчення у сьомому класі відомостей про види оздоблення різних виробів без допоміжних матеріалів (різьблення, випалювання, карбування тощо). Використання електрифікованих знарядь праці для оздоблювальних робіт. їх переваги порівняно з ручними і механічними. Прийоми оздоблення деталей та виробів із деревини і металу вручну і на токарному верстаті (матеріали, пристосування тощо).

Ознайомлення учнів восьмого класу з регіональними особливостями оздоблення виробів у національних традиціях та прийомами оздоблення деревини металевими вставками.

Ознайомлення учнів дев'ятого класу з можливостями використання сучасної комп'ютерної техніки для оздоблювальних робіт.

5 клас

Вивчення теми доцільно розпочати з актуалізації знань, отриманих на попередніх заняттях, наприклад, такими запитаннями: Що таке деталь? У чому сутність конструювання виробу? Як створюється конструкція? Із яких елементів вона складається? Що спільного між монтажем виробів та їх конструюванням? Які з'єднання називаються роз'ємними, а які — нероз'ємними? Як одержують шпон, фанеру?

Узагальнюючи відповіді учнів, учитель повідомляє, що одним із видів нероз'ємного з'єднання є склеювання деталей, технологію виконання якого школярі опановуватимуть на цьому уроці.

Під час повідомлення учням нового матеріалу слід демонструвати переваги склеювання деталей виробу перед іншими видами з'єднань, необхідно розповісти, у яких випадках застосовують склеювання та про умови використання виробів. Слід підкреслити, що склеювання у багатьох випадках набагато міцніші, надійніші, довговічніші, і економічно найбільш вигідні. В окремих випадках з відходів деревинних матеріалів низької якості за допомогою клеїв виготовляють вироби, що не поступаються міцністю виробам, виготовленим із високоякісної деревини. Доцільно також згадати про технологію виготовлення деревоволокнистих і деревостружкових плит та фанери.

Під час вивчення теоретичних відомостей необхідно схарактеризувати властивості різних видів клеїв, зокрема глютинових (міздровий, кістковий), казеїнових і синтетичних. Але більш детально акцентувати увагу учнів на використанні клею ПВА, який зазвичай випускають у баночках або тюбиках у готовому до використання вигляді. Розповідь про властивості клею ПВА краще супроводжувати демонстрацією прийомів роботи з ним: підготовка, припасовування і зачищення місць з'єднання склеюваних поверхонь, нанесення клею ПВА на склеювані поверхні, стискання деталей за допомогою спеціальних затискних пристроїв (наприклад, струбцини чи столярних лещат), термін витримування деталей до повного висихання місць склеювання.

У процесі склеювання найбільшою помилкою учнів є недотримання технології підготовки деталей виробу: розмічання місць з'єднання, запилювання їх ножівкою, видалення деревини в місцях з'єднання, припасування поверхонь, що з'єднуються, попереднє їх складання, нанесення клею, з'єднання деталей, стискання місць з'єднання, а після висихання клею — зачищення, шліфування і перевірка якості виконаної роботи.

Окремо вчитель демонструє прийоми застосування затискних пристроїв і попереджає: щоб не псувати поверхню виробу, з обох його боків треба покласти куски дощок і регулювати силу затискування, щоб не допускати деформації деталей, що з'єднуються. Учитель називає типові помилки учнів під час виконання цих робіт, радить, як їх уникнути.

Учні повторюють послідовність операцій, правила безпечної праці й переходять до виконання практичної роботи.

Перед початком практичної роботи вчителю необхідно проводити короткий інструктаж, пояснюючи учням, що операції склеювання необхідно виконувати на верстатах, робоча поверхня яких захищена картоном або цупким папером; нагадувати, що якість клейового з'єднання залежить від чіткого дотримання технології та режиму роботи.

Після цього учні готують деталі виробу до склеювання, склеюють їх та обробляють місця склеювання.

Перевіряючи виконання практичної роботи, учителю потрібно вказувати на помилки, допущені в процесі роботи учнів, їх причини та способи усунення.

Як домашнє завдання можна запропонувати учням оформити процес склеювання деталей виробу в технологічну картку.

Інформація до вивчення нового матеріалу: Найпоширенішим способом з'єднання деталей у столярній справі є склеювання. Переваги склеювання:

  •  підвищує міцність і довговічність з'єднуваних елементів;
  •  захищає їх від потрапляння вологи та загнивання;
  •  дає змогу з'єднувати тонкі заготовки, щити великих розмірів.

Промисловість випускає різні види клеїв, які потребують ретельної підготовки до використання. У шкільній майстерні найчастіше використовують клей ПВА. Він має цілу низку переваг над іншими: утворює міцне з'єднання, може заповнювати тоненькі щілини та отвори, має високу довговічність, повільно висихає, стійкий до вологи, протидіє загниванню місць склеювання.

Щоб клейове з'єднання було якісним, поверхні заготовок у місцях склеювання повинні щільно прилягати одна до одної, бути очищені від бруду, пилу та тирси.

Клей наносять на склеювані поверхні рівномірним шаром за допомогою пензля. Для ущільнення місць склеювання поверхонь використовують різні пристрої (струбцини, преси, вайми), які залежно від форми склеюваних деталей мають різну конструкцію. Залишки клею, які виступили на поверхню з'єднуваних деталей під час їх затискування (пресування), потрібно зняти вологим тампоном, не чекаючи висихання клею.

На високомеханізованих виробництвах нанесення клею на поверхні, що склеюють, виконують на спеціальних клеєнамазувальних верстатах, а стискування здійснюють за допомогою механічних, пневматичних або гідравлічних пресів. На виробництві процес склеювання дерев'яних виробів механізований і автоматизований, а клейовий розчин готують досвідчені робітники, попередньо випробовуючи одержані клейові сполуки.

Тема. Зєднання виробів за допомогою цвяхів

Урок доцільно розпочати з актуалізації та узагальнення знань учнів із попередніх занять та повсякденного життя. Для цього рекомендується поставити такі запитання: Які способи з'єднання деталей у виріб ви знаєте? Які із цих з'єднань є найбільш надійними? Чи залежить вид з'єднань від умов їх використання? Як впливає вид з'єднань на естетичність виробу?

Узагальнюючи відповіді учнів, учителю слід звернути увагу нате, що при конструюванні різних виробів і споруд широкого застосування набув метод з'єднання окремих деталей виробу в конструкцію за допомогою цвяхів.

Вивчення нового матеріалу можна розпочати з пояснення загальної будови цвяхів та принципу з'єднання деталей за їх допомогою. Пояснення краще супроводжувати демонстрацією прийомів забивання цвяха в деревину. Доцільно показати, як необхідно забивати цвях, установлюючи його пальцями лівої руки. Молоток потрібно тримати за кінець ручки. Слід наголосити, що спочатку виконують два-три несильні удари, а коли цвях заглибиться у деревину, виконують більш потужні удари.

Після цього вчителю необхідно продемонструвати учням різні типи цвяхів (завдовжки орієнтовно від 10 до 200 мм), пояснити їх призначення. Звернути увагу на їхню будову та розміри, пояснити, як вибрати цвяхи для з'єднання дерев'яних деталей, що мають різну товщину і виготовлені з різних порід деревини.

Розповідаючи про інструменти, які застосовуються для з'єднання деталей за допомогою цвяхів: потрібно пояснювати призначення та прийоми застосування молотків, молотків-цвяховиймачів, кліщів, оправок для згинання та закріплення із зворотного боку скріплювальних деталей цвяхів.

Найпоширенішими помилками під час забивання цвяхів є розколювання деревини та згинання цвяхів, тому необхідно пояснити учням їх причини та прийоми запобігання.

Розповідаючи про способи з'єднання деталей із деревини або кріплення металевих деталей до деревини (наприклад, дверних чи віконних петель, ручок, замків тощо) із застосуванням шурупів, учителю слід підкреслити, що такі з'єднання міцніші, ніж з'єднання за допомогою цвяхів. Слід показати шурупи різного призначення, різних розмірів і форм, розповісти про їхню конструкцію і різновиди, пояснити, що шурупи у вироби не забивають, а вгвинчують за допомогою викруток, які добирають відповідно до розмірів і конструкції шурупів. Необхідно попереджати учнів, що ні в якому разі не можна забивати шурупи молотком, оскільки це порушує структуру деревини і дуже знижує міцність з'єднань.

Технологію процесу складання дерев'яних виробів на шурупах потрібно спочатку пояснити за допомогою спеціально добраних плакатів і зразків, а потім демонструвати прийоми цієї роботи, розповісти про вимоги до вибору розмірів леза викрутки, нагадати основні правила з'єднання деталей за допомогою шурупів.

Слід зазначити, що складання виробів на шурупах викрутками — малопродуктивний процес, і для його прискорення застосовують коловорот чи дриль з патронами для кріплення спеціальних викруток, а на виробництві використовують електровикрутки.

Після того як розглянуті способи з'єднання деталей із деревини, учителю необхідно повторити правила безпечної праці під час ручної обробки деревини. Тільки після цього учні можуть приступати до виконання практичної роботи.

Для запобігання браку під час з'єднання деталей проектного виробу за допомогою цвяхів практичну роботу краще розпочинати з виконання тренувальних вправ. Прийоми забивання цвяхів у деревину для з'єднання деталей найкраще відпрацьовувати на прикладах виконання робіт дрібними цвяхами (розміром 60...80 мм). Під час виконання тренувальних вправ необхідно проводити колективний та індивідуальний інструктаж, звернувши увагу учнів на необхідність дотримання правильних прийомів забивання цвяхів і правил безпечної праці. Тільки після успішного виконання тренувальних вправ учні допускаються до закінчення монтажу виробу.

Перевіряючи виконання практичної роботи, учителю потрібно вказати учням на допущені помилки, аналізувати їх причини та розповісти про способи усунення.

Як домашнє завдання можна запропонувати учням оформити процес монтажу виробу в технологічну картку.

Інформація до вивчення нового матеріалу: Для збільшення міцності з'єднання деталей застосовують також цвяхи і шурупи.

Цвях руйнує деревину лише частково, головним чином розсовуючи та ущільнюючи її шари. Частинки деревини, у свою чергу, чинять тиск на цвях, унаслідок чого він утримується в отворі деревини.

При з'єднанні деталей цвяхами довжина цвяха має бути в 2—4 рази більшою за товщину деталі, а діаметр у 10 разів менший за неї. Забивають цвях на відстані не менше ніж 10 мм від ребра деталі. Недотримання цих розмірів може призвести до розколювання заготовок.

Цвях треба тримати двома пальцями лівої (для правшей) руки і наносити удари молотком по центру його головки таким чином, щоб напрям удару збігався з віссю цвяха, інакше останній буде гнутися. Удари молотком спочатку слід наносити не дуже сильно, а коли цвях увійде в матеріал приблизно на одну третину своєї довжини, пальці треба прибрати і забивати цвях до кінця більш потужними ударами молотка.

Якщо удари молотком виконуватимуться не по центру головки цвяха або під кутом до його поздовжньої осі, він зігнеться і тоді його треба буде витягати із деталей кліщами. Якщо доводиться витягати цвяхи, до того ж іржаві, із товстих з'єднань, користуються спеціальним інструментом, який називається цвяходер. Щоб не пошкодити поверхню виробу, під плече цвяходера треба підкласти невеликий дерев'яний брусок.

З'єднання деталей шурупами більш надійне, ніж цвяхами. За конструкцією шурупи бувають з потайною, напівпотайною та відкритою головкою.

Щоб загвинтити шурупи в точно заданих місцях, необхідно спочатку розмітити ці місця і просвердлити отвори (діаметр — приблизно 0,7 діаметра шурупа, глибина — орієнтовно 0,5 його довжини), підготувати заглиблення для головки шурупа (роззенкувати раніше просвердлений отвір), а потім загвинтити шурупи.

Тема. Оздоблення виробів випалюванням

Урок доцільно розпочати з повторення матеріалу про оздоблення виробів, який вивчався учнями в молодших класах. При цьому учителю потрібно демонструвати учням вироби, оздоблені різною технікою: художнім контурним випалюванням, випалюванням, аплікацією соломкою, петриківським розписом, яворівським та іншими видами різьблення, та запропонувати порівняти їх із виробами, які учні виготовили на попередніх уроках. Під час аналізу доцільно поставити такі запитання: Чим ці вироби відрізняються від ваших? Які способи прикрашання виробів вам відомі? Яка технологія виконання цих робіт? Які інструменти та матеріали для цього використовують? Яких правил безпечної праці необхідно дотримуватись під час виконання оздоблювальних робіт? У чому полягає особливість організації робочого місця під час виконання оздоблювальних робіт? Для чого виконують оздоблення виробів?

З'ясовуючи загальні особливості технології оздоблення виробів, слід пояснюваи, що такий вид оздоблення виробів носить назву декоративно-ужиткового мистецтва. Деякі з цих видів виникли давно, наприклад різьблення, випалювання. Цими способами прикрашали архітектурні елементи будівель (вікна, двері, віконниці, антресолі, балки, ворота, селянські меблі, дерев'яний посуд тощо). А такий вид оздоблення, як, наприклад, петриківський розпис, з'явився порівняно нещодавно. Ним оздоблюють скриньки, різні жіночі прикраси (намисто, брошки, кулони, браслети), столове приладдя (глечики, бочки), міузичні інструменти тощо.

Узагальнюючи матеріал, необхідно повідомити, що оздоблення — це процес надання виробу гарного вигляду за допомогою яких-небудь прикрас, тобто прикрашання виробу. Оздоблення є завершальним етапом опорядження виробу, тобто надання йому готового вигляду.

На початку вивчення нового матеріалу слід пригадати з учнями фізичні властивості деревини, на основі чого запропонувати дітям спробувати самостійно визначити принцип технології випалювання.

Потім демонструючи різні знаряддя випалювання, більш детально зупиняючись на електричному випалювачі; пояснити будову та принцип дії цього приладу, правила користування випалювачем, способи випалювання. Необхідно звернути увагу учнів на те, що робоча частина випалювача повинна мати темночервоний колір. У процесі демонстрації правил та способів випалювання пояснити, що при випалюванні на деревині потрібно враховувати її структуру та інші властивості, які впливають на якість виробів, і наступне їх оздоблення.

Спочатку необхідно навчити учнів випалювати за контуром, а потім — виконувати більш складні фігури (рослини, тварини, орнаменти, силуети, фони), які випалюються суцільним тоном. Для цього учням демонструються елементи та композиції орнаментів, які застосовуються при оздобленні. Такі орнаменти можна виконувати шкільним випалювачем або спеціальними штампами.

Як приклад можна продемонструвати штампи для випалювання, робоча частина яких виконана у вигляді «квадрата», «зірочки», «сонечка», «квітки» тощо. Такі штампи можна виготовити із набору нагрівальних елементів електропаяльника.

Вивчення теми необхідно супроводжувати виконанням практичних вправ та робіт, головна мета яких (закріпити початкові вміння учнів користуватися приладом: ставити точки різного розміру в потрібних місцях, проводити тонкі й товсті, прямі й криві лінії, випалювати окремі елементи геометричного і рослинного орнаменту. При цьому потрібно постійно стежити за роботою учнів, у разі необхідності проводити поточний інструктаж, нагадувати правила користування приладом.

Для виконання випалювання у шкільній майстерні бажано використовувати верстат, обладнаний підкладною дошкою та витяжною вентиляцією, оскільки димом можна спровокувати захворювання органів дихання, шкіри та інші хвороби. Під час роботи зі штампами, які нагріваються паяльником, необхідно використовувати рамки-підставки з дроту або кераміки.

Завершувати урок необхідно аналізом якості виконаних учнями робіт, інформуванням про допущені помилки та перевіркою засвоєння навчального матеріалу. Із цією метою можна використати такі запитання: До якого виду оздоблення виробів належить випалювання? Яка техніка оздоблення називається пірографією? Від чого залежить якість випалювання контурів на деревині? Які властивості деревини необхідно враховувати при випалюванні? Яких правил безпечної праці необхідно дотримуватись при випалюванні виробів з деревини?

Як домашнє завдання можна запропонувати учням оформити процес оздоблення виробу в технологічну картку.

Інформація до вивчення нового матеріалу: Випалювання (інша назва цієї техніки — пірографія) виконується за допомогою розпеченого до певної температури металевого стержня або металевої нитки, які залишають на поверхні деревини слід або знак певної форми. Художнє випалювання нині стало визнаною технікою оздоблення виробів.

У шкільних майстернях для цього використовують спеціальний прилад — електричний випалювач. Він належить до нагрівальних електричних інструментів, у його корпус вмонтовано нагрівальну спіраль, від якої нагрівається металевий стержень, що закінчується загостреною частиною — пером, яким на дерев'яній поверхні випалюють різні узори.

Найкращим матеріалом для випалювання є породи дерева середньої твердості (береза або липа). На м'яких породах (сосна, ялина, явір, тополя, осика) сліди випалювання виникають швидше, тому на них потрібно випалювати швидкими рухами з легким натиском. Практично для випалювання придатні всі породи деревини.

На світлочервоній деревині темнокоричневі тони виглядають м'якими, гармонійними, на світлій (осика, ялина, береза) — контрастними. Випалюванням користуються як додатковим декоративним і зображувальним прийомом у наклеєному шліфованому мозаїчному наборі: тонкі штрихипрожилки, витончене відтінення країв орнаменту, різноманітне відтінення підсилюють художнє враження від мозаїки.

Опорядження виробів після випалювання можна не робити. Гарна й чиста деревина з неяскраво вираженою текстурою у поєднанні з випаленими елементами має ще більшу привабливість. Деякі майстри розфарбовують випалені малюнки аквареллю або гуашшю. Акварель створює враження прозорості, гуаш закриває текстуру. Поверхню можна також покрити лаком за допомогою пензля або тампона. Оздоблюють випалену поверхню і світлою мастикою для підлоги. Після висихання поверхню натирають до блиску шматком чистої сукнини. Лакування прозорими нітролаками ніби висвітлює тон випаленої поверхні.

Випалювання виконують за контурами малюнка, зробленого олівцем на поверхні заготовки або виробу. Перед виконанням малюнка поверхню деревини необхідно вирівняти дрібнозернистою шліфувальною шкуркою. На оздоблювальній поверхні не повинно бути подряпин, сколів, тріщин, а також інших дефектів і вад. Поверхня має бути очищена від бруду.

Під час випалювання за контуром необхідно слідкувати за товщиною та кольором місць випалювання; не слід поспішати, оскільки неправильно випалену лінію чи інший елемент важко, а іноді й неможливо виправити.

Правила безпечної праці під час роботи випалювачем

  1.  Вмикати прилад в електромережу і приступати до роботи тільки з дозволу вчителя.
  2.  Перш ніж почати випалювання, треба покласти під ноги гумовий килимок і підготувати все необхідне для роботи.
  3.  Стежити, щоб перо приладу було нагріте до темночервоного кольору.
  4.  Не слід нахилятися близько до місця випалювання. Бережіть руки і одяг від доторкання розжареного пера!
  5.  Після 10—15 хв роботи прилад необхідно вимикати з електромережі на 2—3 хв.
  6.  Під час роботи слід періодично провітрювати приміщення або працювати під вентиляційною витяжкою.
  7.  Не можна залишати прилад увімкненим, навіть під час короткочасних перерв у роботі.

Тема. Оздоблення виробів фарбами та лаками

Розпочати урок необхідно з актуалізації знань учнів про фактори пошкодження деревинних виробів під час їх використання. Можна застосувати прийом «мозкової атаки» для вирішення проблеми, як зробити вироби учнів ще красивішими та водночас захистити їх від можливих пошкоджень. При цьому доцільно продемонструвати учням неопоряджені та опоряджені різними способами вироби.

На цьому уроці учні ознайомляться з такими видами оздоблення готових виробів, як розмальовування фарбами і лакування, які застосовуються не тільки для того, щоб надати виробам естетичного вигляду, а й з метою запобігання пошкодженню деревини пилом, вологою і комахами.

Необхідно познайомити учнів із призначенням барвників, прийомами обробки виробів із деревини водними барвниками (аквареллю та гуашшю), із правилами безпечної праці під час фарбування. Слід пояснити учням особливості використання акварелі та гуаші, які зумовлені їх властивостями: акварель створює враження прозорості, а гуаш закриває текстуру.

Повідомляючи техніко-технологічні відомості про обробку деревини водними фарбами, можна відзначити, що у виробничих умовах поверхні перед покриттям шпаклюють і ґрунтують, пояснити призначення цих операцій, дати характеристику застосовуваним матеріалам. Таким чином, слід звертати увагу учнів на важливість підготовки поверхні виробу для якісного опорядження, а саме: перед виконанням малюнка поверхню деревини необхідно вирівняти дрібнозернистою шліфувальною шкуркою, очистити від бруду, перевірити, щоб на оздоблюваній поверхні не було подряпин, сколів, тріщин, інших дефектів і вад.

Після цього рекомендується розповісти учням про олійні фарби і лаки, прийоми їх нанесення на поверхню і тим самим слід запропонувати учням порівняти зовнішній вигляд двох однакових виробів, один із яких покритий фарбою, а інший — лаком. Потрібно підводити учнів до висновку, що виріб, покритий лаком, має більш привабливий вигляд, на ньому добре видно шари деревини, а його поверхня гладенька і блискуча.

Ознайомивши учнів із видами лаків, що застосовуються при обробці деревини, слід відзначити, що у шкільних майстернях дозволяється використовувати тільки масляні лаки. Це пояснюється тим, що вони менш шкідливі для здоров'я і безпечніші в протипожежному відношенні. Недоліком масляних лаків є їхнє тривале висихання. Для цього шкільні майстерні мають бути обов'язково обладнані сушильними шафами з примусовою витяжкою.

Бажано ознайомити учнів із процесом опорядження виробів на промислових деревообробних підприємствах. Необхідно також розповісти про спеціальні пристосування і машини, які використовуються для опорядження виробів у виробничих умовах, про значення професій шліфувальника, маляра, полірувальника.

Отримані теоретичні знання учні закріплюють під час самостійної практичної роботи, у ході якої вони здійснюють підготовку поверхні виробів до обробки та наносять на неї водні барвники. Водночас на цьому занятті, якщо дозволить час, можна запропонувати учням виконатиобробку поверхні виробу лаком.

Як варіант особистісно орієнтовного підходу до організації практичної роботи учнів можна запропонувати їм самостійно вибрати спосіб обробки виробу, що виготовляється. При цьому важливо, щоб вони не лише запропонували спосіб обробки, але й обґрунтували свій вибір.

Під час виконання практичної роботи треба запобігати допущенню типових помилок, що зустрічаються при обробці поверхонь: неакуратне поводження із лакофарбовими сумішами (учні бруднять одяг, руки, робоче місце); неякісна підготовка поверхні до нанесення лакофарбових сумішей (щоб уникнути таких дефектів, школярі наносять дуже товстий шар сумішей, унаслідок чого поверхня стає нерівною і значно збільшується витрата лакофарбових матеріалів); використання пензликів не за призначенням (наприклад для розмішування) чи неправильний догляд за ними (незмитий барвник).

Реалізація питань теми заняття створює сприятливі умови для естетичного виховання школярів. Порівнюючи вироби до й після обробки, учні переконуються, що кінцева обробка виробів не лише зберігає їх від ушкоджень і забруднень, але й збільшує термін використання, робить красивішими. Необхідно зазначити, що недбало виконана обробка значно знижує естетичність та якість виробу. Тому під час виконання обробки треба бути досить уважними й акуратними.

Як домашнє завдання можна запропонувати учням оформити процес опорядження виробу в технологічну картку.

Інформація до вивчення нового матеріалу: Для опорядження виробів використовують гуашеві, акварельні або полімерні фарби та лаки.

Фарбу або лак наносять на поверхню виробу пензлями із м'якої білячої шерсті.

Після висихання нанесеної на поверхню фарби її покривають 2—3 шарами лаку.

При обробці деревини часто прагнуть використовувати її природну текстуру. Особливо це стосується таких цінних порід деревини, як дуб, горіх, червоне дерево тощо. їх, як правило, піддають обробці лаками. Вироби ж, виготовлені з менш привабливих м'яких порід деревини, зазвичай спочатку покривають фарбами, а вже потім лаками. Лакова плівка не тільки зберігає природну текстуру деревини, але й охороняє її від забруднення, значно подовжує термін використання виробу.

Правила безпечної праці під час фарбування виробів

  1.  Перед фарбуванням уважно ознайомитись із написами на упаковках.

З'ясувати призначення та спосіб використання фарб.

Стежити, щоб під час роботи фарба не потрапляла на одяг і тіло.

Після завершення роботи пензлі вимити і зберігати в посудині з водою у спеціально відведених для цього місцях.

Тема. Оцінка оюєктів і процесів технологічної діяльності

У молодших класах учні вже користувалися вимірювальним інструментом під час виготовлення виробів і здійснювали контроль за дотриманням розмірів, тому перед початком вивчення теми доцільно поставити такі запитання: До якого з етапів проектування належить контроль якості виробу? У чому відмінність між контролем якості виробу та коригуванням? Чи залежить якість виготовлення виробу від,масштабу його креслення? За яким графічним документом виготовляють виріб?

У процесі бесіди учні мають зрозуміти, що точність виготовлення виробу залежить від справності вимірювальних та різальних інструментів, дотримання технології виготовлення виробу, правильності вимірювання.

Оскільки на попередніх заняттях учні навчилися виконувати розмітку виробів, вивчення питань про методи контролю доцільно розпочати з повторення вивченого матеріалу. Для цього можна поставити такі запитання: Який технологічний процес називається розмічанням? Якими інструментами виконується розмічання виробів? Від чого залежить точність розмічання?

Узагальнивши відповіді учнів, необхідно пояснити, що такими інструментами як лінійка, кутник, косинець, циркуль, транспортир виконується не тільки розмічання, але й контроль розмірів виготовлених виробів.

Далі у процесі бесіди необхідно з'ясувати, що точність контролю розмірів буде залежати не лише від якості оброблюваної поверхні, але й від справності контрольновимірювальних інструментів. Після цього вчитель повідомляє, що для контролю якості обробки поверхні та точності дотримання розмірів у деревообробці використовують різні за конструкцією контрольновимірювальні інструменти. Під час розповіді доцільно продемонструвати заздалегідь приготовлені інструменти: лінійки різної довжини із різними за ціною поділками та місцем нанесення шкал; кутники, циркулі та транспортири різної конструкції; косинці з різними кутами. Учитель повинен пояснити та продемонструвати способи контролю та визначення придатності до використання лінійки, кутника, косинця.

Оскільки при введенні поняття «якість» і «точність вимірювання» учням пояснюють, що розміри виробу можуть бути дещо більшими або меншими за передбачені кресленням, у дітей виникає запитання: «На яку величину вони можуть бути більшими або меншими, щоб виготовлення виробу не призвело до унеможливлення його використання, тобто до браку?». Для цього доцільно пояснити поняття «припуску», як певне відхилення розмірів виготовленого виробу від передбачених креслеником. Учитель акцентує увагу на тому, що залежно від конструкції та призначення виробу відхилення для виробів із деревини може становити 1—2 мм. Далі вчитель демонструє різні за конструкцією вироби та пояснює, у якому випадку припуск має більш важливе, а в якому менш важливе значення.

Для практичного закріплення теми учням можна пропонувати виконати контроль якості виробів, виготовлених на попередніх заняттях, візуальним методом і за допомогою контрольновимірювальних інструментів і порівняти одержані розміри з тими, які визначені на технологічних картках, ескізах або креслениках.

Також необхідно запропонувати учням виконати розрахунки витрат матеріалів та їхньої вартості; здійснити економічний аналіз виробу. При цьому учні повинні пояснити шкідливість для навколишнього середовища результатів загнивання відходів (тирси) при неправильній утилізації та розповісти, до чого може призвести таке поводження з відходами на великих підприємствах.

Цей урок — завершальний у столярній майстерні, тому вчитель повинен залишити час на підведення підсумків вивчення розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів». У заключній бесіді він стисло нагадує учням, які теми вони вивчили, які практичні роботи виконували, про які робочі професії одержали початкові уявлення.

Для перевірки якості засвоєння учнями навчального матеріалу розділу можна провести на цьому уроці тематичне оцінювання знань учнів, поставивши контрольні запитання або здійснивши перевірку у формі тестових завдань.

На завершення необхідно виставити учням остаточні оцінки за отримані знання і виготовлені вироби, організувати колективний добір кращих виробів на шкільну виставку.

Інформація до вивчення нового матеріалу: Для виготовлення будьякого виробу необхідно вміти користуватися контрольновимірювальними інструментами. Незнання правил користування цими інструментами може призвести до помилок і браку виробів. При вимірюванні лінійкою нульова поділка повинна бути розташована точно над тією лінією або краєм поверхні, від яких виконується вимірювання. При контролі кутів поверхня кутника повинна бути встановлена чітко вертикально на базовій поверхні.

За допомогою лінійки можна перевірити горизонтальність обробки поверхні. Із цією метою її притискають до поверхні деталі й якщо вона щільно прилягає до неї (без просвіту), то поверхня вважається правильною.

Столярний кутник застосовують в основному для контролю прямого кута між поверхнями, що обробляються. Під час перевірки колодку кутника (його частина коротка товста) притискають до попередньо перевіреної лінійкою оброблювальної поверхні. Якщо між пером кутника (його тонка, більш довга частина) і поверхнею деталі немає просвіту, то вона оброблена правильно.

6 клас

Тема:Контактне електрозварювання тонкого листового металу. Професія електрозварювальника

  1.   Точкове електрозварювання (доцільно провести екскурсію на виробництво (по можливості)).
  2.   Професія електрозварювальника (доцільно запросити представника даної професії (можливо з батьків)).

І) Електричне зварювання металів — це нероз'ємне з'єднання деталей за допомогою нагрівання їх до пластичного чи рідкого стану в місцях з'єднання.

Властивість електричного струму розплавляти метал відкрила ще в 1802 р. росіянин учений В. В. Петров. У 1882 р. російський винахідник Η. Η. Бенардос розробив спосіб електрозварювання, а в 1890 р. інший росіянин учений - Н. Μ Славянов запропонував зварювати металеві деталі електродом, що плавиться, як це робиться і зараз.

На сучасних підприємствах дуже широко застосовують електрозварювання точкове для з'єднання деталей з листового металу і дроту. Процес зварювання складається в тому, що місця з'єднання нагрівають і одночасно стискають деталі в цьому місці. Робочими частинами апарату для зварювання є два електроди зі сплавів міді, що одночасно стискають деталі, що зварюються. У цей час через деталі в місці здавлювання проходить великої сили електричний струм, і в точці 1 температура сильно підвищується. Частина розплавленого метилу з однієї деталі переходить в іншу. Після остигання деталі стають нероз'ємними. Час, витрачений на точкове електрозварювання, не перевищує 1 секунди.

2) Часто в домашньому господарстві виникає необхідність з'єднати металеві деталі різних речей: металевої огорожі, системи опалення, виготовлення каркасів тощо. Ці з'єднання, як ви вже знаєте, можна виконувати за допомогою електрозварювання, яке виконує електрозварник. Електрозварник повинен добре знати властивість різних видів листової сталі і жерсті, володіти інструментами, необхідними для електрозварювання, чітко дотримуватися правил безпечної роботи.

Щоб працювати з зварювальним апаратом, необхідно добре знати фізику, оскільки в процес зварювання покладено фізичні процеси. Електрозварник повинен мати добрий зір і дотримуватися високої точності в своїй роботі. Якщо зварювальник неточно з'єднає стінки ємності для рідини, то вода буде витікати з неї. Тому потрібно пам'ятати, що виконати роботу без браку може лише той, хто вміє організувати своє робоче місце, спланувати роботу, користатися інструментами, застосовувати різні пристосування для підвищення ефективності своєї праці.

Тема: Види оздоблення виробів з жерсті та дроту

План

  1.  Правила техніки безпеки під час фарбування чи лакування;
  2.  Види оздоблення виробів.

Правила безпечної роботи при обробці готових виробів:

  •  забороняється користуватися фарбою поблизу джерел вогню або нагрітих предметів.
  •  не можна нагромаджувати промаслені ганчір'я: вони можуть самозайматися.
  •  фарбуючи або лакуючи вироби, потрібно постійно провітрювати приміщення.

Для поліпшення зовнішнього вигляду виробу з металу і з метою його захисту від корозії його фарбують або лакують. Процес обробки виробів з металу складається з таких операцій:

1.Антикорозійна обробка:

а) обробка поверхні виробу напилками або наждачним папером;

б) знежирення;

в) ґрунтування, тобто нанесення спеціального розчину, (гранту) для кращого зчеплення лакофарбових матеріалів з поверхнею виробу;

г) шпаклювання, тобто забивання дрібних подряпин і вм'ятин на поверхні.

2.Декоративна обробка:

а) покриття поверхні фарбами й емалями;

б) лакування різними лаками.

Щоб приготувати міцний ґрунт, додають незначна кількість фарби в оліфу. Цим розчином і ґрунтують поверхню. Після просихання виріб шпаклюють спеціальною пастою, що називається шпаклівкою, і знову сушать. Останній етап обробки виробів з металу - фарбування або лакування. Вид остаточної обробки (так само, як і фарби чи лаки) вибирають у залежності від призначення деталі або виробу.

При фарбуванні необхідно:

  •  Ретельно розмішати фарбу чи емаль перед фарбуванням.
  •  Фарби й емалі наносити за допомогою щіточки.
  •  Наносити фарбу тонким шаром.
  •  Розтирати фарбу щіточкою по поверхні

Тема: Оздоблення виробу фарбуванням або лакуванням. Оцінка виробів

План вивчення.

  1.  Візуальна та метрична оцінка виробу;
  2.   Вміння користуватися штангенциркулем.
  3.   Візуальна оцінка будь-якого виробу полягає у визначенні чистоти обробки та акуратності виготовлення. Чистота обробки полягає у тому, наскільки оброблювана поверхня чи з'єднання відповідає задуму чи вимогам, які пред'являються до виробу. Акуратність свідчить про чіткість виготовлення, оброблення та з'єднання деталей, рівномірність покриття фарбою чи лаком.
  4.    Вимірювання - це знаходження величини за допомогою спеціальних технічних пристроїв. Виготовлення і складання деталей контролюють різними вимірювальними засобами - інструментами і приладами. Найпростішими є лінійка та штангенциркуль.

Основними характеристиками вимірювальних пристроїв є: поділка і ціна поділки шкали, початкове і кінцеве значення шкали.

Поділка шкали —відстань між двома сусідніми її штрихами.

Ціна поділки шкали — значення вимірюваної величини, що відповідає двом сусіднім позначкам шкали.

Початкове і кінцеве значення шкали — найменше і найбільше значення вимірюваних величин, зазначених на шкалі приладу або інструмента.

Розрізняють прямі і непрямі методи вимірювання. При прямих методах вимірювання лінійних величин розмір дістають безпосередньо, користуючись, наприклад, лінійкою, штангенциркулем.

До них належать штангенциркулі, якими вимірюють зовнішні і внутрішні діаметри, довжини, товщини деталей тощо;

При непрямих методах шуканий розмір обчислюють за результатами прямих вимірювань. Наприклад, довжину кола визначають за виміреним діаметром цього кола.

Вимірювальні металеві лінійки застосовують для грубих вимірювань, Ціна поділки може становити 1 мм.

Тема: Екологічна оцінка виробу

У процесі обробки матеріалів, виготовленні деталей майбутніх виробів безсумнівно виникає велика кількість відходів, таких як тирса, стружка, та інших .Викиди цих відходів у навколишнє середовище значно погіршують екологічність шкільного подвір'я, а їх повторне використання не тільки підвищує екологічність навчальних майстерень, а й забезпечує їх матеріально-сировинними ресурсами для виготовлення виробів. Тому треба вміти точно визначати кількість утворених відходів, можливість їх повторного використання в майстерні та розраховувати екологічність, технологічного процесу та економічність виробництва.

Іншими факторами, що можуть впливати на проектування виробу є екологічний вплив на людину і навколишнє середовище. Так, під час планування оздоблювальних робіт фарбуванням чи лакуванням слід враховувати негативний вплив фарби на самопочуття людини, її здоров'я, особливо вплив на здоров'я дитини. Необхідно забезпечити максимальне вентилювання приміщення, або виконувати роботи повітрі.

7 клас

Тема. Оздоблення точених виробів.

Є багато способів обробки поверхонь дерев'яних виробів: лакування, фарбування, полірування, фанерування деревиною, що має гарну текстуру (дуб, карельська береза, бук тощо).

Виточені на токарному верстаті вироби можна прикрасити, або оздобити, у різні способи. Деякі вироби обробляють шліфуванням, тобто зачищають деталі абразивною (шліфувальною) шкуркою. Основою її є бавовняна тканина або цупкий папір, на один бік яких приклеєні дрібні зерна скла або інших твердих мінералів. Часто абразивом є наждак, тому абразивну шкурку називають наждачною. Для зручності роботи шматок абразивної шкурки прикріплюють до дерев'яного бруска. Так її легше і безпечніше тримати в руках. Колодку зі шкуркою прикріплюють до деталі, що обертається, і переміщують уздовж неї швидкими зворотно-поступальними рухами.

Щоб надати виробу привабливого вигляду і виділити текстуру, його полірують. Відполірувати виріб можна бруском більш твердої деревини. Прийоми роботи такі самі, як і при шліфуванні.

Виріб, виготовлений на токарному верстаті, можна прикрасити випаленими поясками. Для цього треба в потрібному місці косяком зробити невеличкі проточки, а потім до них ребром притиснути відрізок шпону. Через 4—5 секунд, коли з'явиться димок, шпон можна відвести від оздоблювальної поверхні. Унаслідок тертя на поверхні виробу утвориться чорний випалений поясок.

Також вироби можна оздоблювати лакофарбовими матеріалами, які, крім декоративної, виконують ще й захисну функцію тобто захищають виріб від руйнівної дії зовнішнього середовища (гниття, ушкодження комахами і грибками).

Наносити лакофарбові матеріали і барвники на точені вироби можна за допомогою пульверизатора або пензля.

У шкільних майстернях можна застосовувати водополімерні, гуашеві, масляні та інші лакофарбові матеріали, які нешкідливі для організму людини.

Після нанесення першого шару лакофарбового покриття його необхідно просушити впродовж 18—24 год. Після висихання поверхні її шліфують шліфувальною шкуркою з дрібним зерном, після нанесення другого шару і повторного просушування виконують шліфування другого шару. Останній шар покриття не шліфують.

Для шліфування ручним способом шліфувальну шкурку закріплюють на дерев'яних брусках — шліфтах. Шліфування виконують коловими рухами.

Полірування виконується бруском з більш твердої деревини у такий само спосіб, як і шліфування.

Інструктаж до виконання практичної роботи.

Необхідно ще раз окремо зупинитися на питаннях зачиїцання поверхонь, з урахуванням особливостей форми деталей виробу. Треба продемонструвати учням прийоми шліфування та полірування, запропонувати їм самостійно пошліфувати, за необхідністю пополірувати поверхню деталей спроектованого ними виробу.

Інструктаж з безпеки праці.

Учитель пропонує учням ознайомитися з правилами безпеки праці, наведеними у підручнику.

Виконання практичної роботи.

Учні виконують шліфування та полірування поверхні виробу. Особливу увагу необхідно звернути на дотримання учнями правил безпечної праці. Під час виконання завдання учитель контролює роботу учнів з метою виявлення прогалин у їх знаннях та вміннях; здійснює поточний інструктаж.

Тема. Оздоблення виробів випалюванням.

  1.  Способи оздоблення виробів із деревини випалюванням.

Художнє випалювання стало визнаною технікою оздоблення виробів з деревини. Його виконують за допомогою вже відомого вам електричного випалювача. Якщо рисунок виконується повільними рухами випалювача, робоча частина якого виконана у вигляді вістря, процес називається пірографією. Цим методом виконують композиції, контури яких мають складні криволінійні форми у вигляді природних орнаментів, народних мотивів тощо. Геометричні орнаменти виконують за допомогою спеціальних штампів, торцева частина яких має певну геометричну форму.

Розпечений штамп, притиснутий до поверхні деревини, залишає на ній відбиток певної геометричної форми. Поєднуючи різні варіанти відбитків, можна виконувати різні комбінації геометричних орнаментів.

Оздоблення виробів за допомогою штампів називається піроти-пією.

Випалювач зі штампами можна виготовити самому, використавши для цього паяльник. Для їх виготовлення на торцевій частині жала паяльника за допомогою напилків випилюють геометричні фігури потрібної форми.

В обох випадках поверхня виробу має бути попередньо відшліфована, не мати задирок, сколів, тріщин.

Якщо виріб має площинну форму поверхні, ескіз майбутнього орнаменту розробляється на аркуші паперу, який має такі само розміри, як і поверхня оздоблюваного виробу. Розроблений ескіз за допомогою кальки або копіювального паперу переноситься на виріб. Копіювальним папером необхідно користуватися акуратно, щоб не залишити відбитків на оздоблювальній поверхні, оскільки тоді виникне необхідність повторного її шліфування.

Для оздоблення виробу, що має циліндричну поверхню, розмічаються лінії, уздовж яких буде наноситись випалювальний орнамент.

Для випалювання використовують породи як м'яких (береза, ялина, сосна, липа, тополя), так і твердих порід деревини. На м'я,ких породах випалювання відбувається швидше, тому працювати слід швидкими рухами випалювача з легким натиском на нього. Слабо нагріті нитка або штамп дають ясно-коричневі тони, а,розпечені до білого — темно-коричневі насичені кольори.

Деревина з вираженою текстурою у поєднанні з випаленими елементами має приємну привабливість. Випалену поверхню можна розфарбувати акварельними або гуаіневими фарбами та покрити прозорим лаком. Після висихання лаку поверхню натирають фетровим тампоном.

2. Будова, призначення та використання електричного випалювача.

Оскільки учні в 5 класі вже працювали з електричним випалювачем, то учителю слід пропонувати їм прочитати текст підручника і дати відповіді на запитання наприкінці відповідного параграфу підручника.

Необхідно ще раз проговорити з учнями послідовність виконання операцій оздоблення виробів випалюванням, з урахуванням особливостей форми деталей виробу.

Інструктаж з безпеки праці.

При виконанні випалювання необхідно дотримуватись наступних правил безпечної праці:

  •  Розігрітий штамп або писак класти на вогнетривку підставку.
  •  Не перевіряти ступінь нагрівання випалювача пальцями на дотик.
  •  Не перегрівати електричний випалювач. Своєчасно зменшувати ступінь його нагрівання за допомогою регулятора струму.
  •  Випалювання виконувати у провітрюваному приміщенні або за наявності примусової вентиляції.

Виконання практичної роботи.

Учні виконують оздоблення обраного вирібу випалюванням за технологією, наведеною в підручнику.

Під час виконання роботи слід звернути увагу на необхідність дотримання правил безпечної праці; на шкідливість для організму людини диму, що утворюється під час випалювання; на обов'язковість виконання робіт при ввімкненій штучній вентиляції. Під час виконання завдання учитель контролює роботу учнів; здійснює поточний інструктаж.

Тема. Художнє оздоблення виробів контурним та тригранно-виїмковим різьбленням.

Найпоширенішим серед технік виконання, але досить цікавим видом оздоблення деревини є контурне різьблення. Його виконують на якісно висушених та відшліфованих дошках або на фанері м'яких порід деревини.

  1.  Технологія різьблення.

Геометричне різьблення виконують у вигляді виїмок або виступів геометричних фігур: пірамідок, сфер, конусів тощо, які на поверхні заготовок утворюють трикутники, чотирикутники, кола, овали тощо, їх поєднання у різних комбінаціях дає-можливість виконувати на поверхні виробу узори, стилізовані сюжети, орнаменти тощо.

Технологія виконання контурного різьблення полягає у тому, що контур нанесеного на поверхню деревини сюжетного або орнаментального малюнка прорізується різальним інструментом — стамескою. Залежно від форми різальної частини інструмента на поверхні деревини вирізаються заглиблення трикутної, напівкруглої або овальної форми. (Учитель демонструє відповідні технології та зразки виробів.)

Поперечні, поздовжні, діагональні прорізи трикутної форми виконують за допомогою стамески з навскісною різальною частиною способом двогранних прорізів. Для цього стамеску ставлять на відстані 1—1,5 мм від лінії контура малюнка і з нахилом її вліво виконують перший проріз. Потім так само операцію виконують з нахилом інструмента вправо. Необхідно стежити, щоб відстань між цими лініями була однаковою, а глибина різання не перевищувала 1,5 мм. При другому прорізі з-під різака виходить стружка тригранної форми. Для утворення контуру іншої форми вибирають стамеску з відповідною поверхнею різальної частини. У цьому випадку рухом стамески «на себе» виконують різання приблизно до середини лінії. Потім такий само надріз виконують з протилежної сторони рухом стамески «від себе» .

Різання буде більш якісним, якщо вибирається частина матеріалу в напрямку «за волокнами » або під кутом до них. У цьому випадку деревина не сколюється, заглиблення утворюються рівними, якісними.

Різьблення буде виразнішим і контрастнішим, якщо контур сюжетного малюнка вирізувати стамескою з широким лезом, а всі інші елементи — з вужчим.

Контурне різьблення вимагає розробки композиції на звичайному папері, а потім перенесення її за допомогою копіювального паперу на заготовку. При цьому необхідно слідкувати, щоб на заготовці не залишались зайві відбитки, оскільки це призводить до повторного її шліфування.

Інструкція до виконання практичної роботи.

Для виконання роботи вчитель заздалегідь готувати заготовки, наприклад кухонні дощечки. Учитель повинен контролювати технологію виконання окремих технологічних операцій, звертати увагу на дотримання правил безпечної праці, особливо при виконанні робіт рухом різального інструмента технікою «до себе». Учитель акцентує увагу учнів на тому, що в будь-якому випадку необхідно, щоб утримуюча заготовку рука не роз-міщуваласьу напрямку руху різальної частини інструмента.

Особливу увагу необхідно звернути на якість підготовки поверхні до оздоблення (шліфування, полірування), якість виконання малюнка, орнаменту. Далі акцентувати увагу на особливостях та прийомах виконання різьблення залежно від напрямку волокон деревини, положення різальної частини інструмента, розміщення заготовки, зміни її положення.

Виконання практичної роботи.

Опанування прийомів різання доцільно розпочати з вирізування двогранних кутів у вигляді «драбинки», «вітейки», «змійки». Далі відповідно до змістової частини навчального матеріалу підручника пояснюються та демонструються прийоми утворення рівносторонніх та рівнобічних тригранних виїмок та виїмок із заглибленнями біля основи. Учні на заздалегідь підготовленій заготовці виконують елементи геометричного різьблення, а потім виконують шліфування та полірування поверхні виробу. Особливу увагу необхідно звернути на дотримання учнями правил безпечної праці.

Учні виконують оздоблення поверхні виробу. Особливу увагу необхідно звернути на 'дотримання учнями правил безпечної праці., У ході роботи при виявленні характерних помилок учитель призупиняє роботу, проводить поточний інструктаж або інструктаж на робочому місці, пояснює методи їх недопущення або уникнення.

Тема. Оздоблення виробів з металу. Оцінка об'єктів і процесу технологічної діяльності.

  1.  Контроль якості виготовлених виробів.

Створюючи новий виріб, важливо правильно оцінити його якості. Так, зовнішня привабливість товару не завжди може доповнюватися такими якостями, як міцність, надійність в експлуатації. Іноді виявляється, що конструкція виробу надто складна і його виготовлення буде трудомістким і дорогим. Тому, пропонуючи для виготовлення новий виріб, необхідно всебічно оцінити його якості та проаналізувати технологічний процес виробництва.

Кожен виріб має особливі властивості, що характеризують його якість. Наприклад, для продуктів харчування - це смак та поживна цінність, для одягу — естетичний вигляд, зручність, практичність, стійкість від зминання, для автомобіля — це швидкість, економічність витрачання пального, вантажопідйомність, для ракети — дальність польоту тощо. Спільними ознаками якості різних виробів є довговічність, надійність, зручність, привабливість.

Оцінюючи виріб, насамперед беруть до уваги не тільки новизну рішень конструктора та дизайнера, а також функціональність виробу. Адже, наприклад, кому потрібні машини, механізми чи прилади, які зовні привабливі, але не працюють?

Крім цього, дуже важливо проконтролювати якість виготовлення виробу (якість матеріалів та обробки, міцність з'єднань).

Одним із найголовніших завдань оцінки якості виробу є вимірювання різних його параметрів, оскільки без цього сучасне виробництво неможливе. Так, наприклад, під час виготовлення авіаційного двигуна сучасного лайнера виконують понад 100 тисяч технологічних операцій і майже половина з них пов'язана з вимірюванням.

Як правило, вимірювання параметрів виробів є складовою технологічного процесу. Коли на підприємстві розпочинають виготовлення нової продукції, технологи ретельно планують не тільки, на якому обладнанні та в якій послідовності виконувати обробку і складання деталей виробу. Обов'язково передбачається контроль геометричних розмірів, взаємного розташування поверхонь та інших параметрів виробу.

Крім вимірювань, в систему контролю входять також порівняння виробу зі зразком — еталоном виробу, випробування та дефектоскопія.

Дефектоскопія дає можливість виявити невидимі для зору тріщини, раковини та інші недоліки. Для проведення дефектоскопії застосовують спеціальні контролюючі прилади (рентгенівські, ультразвукові тощо).

Готові вироби перевіряють на їх відповідність технічним вимогам, що містяться в державних та галузевих стандартах, кресленнях, технічних умовах.

Оцінюючи процес технологічної діяльності, визначають, наскільки складним буде виготовлення виробу, які матеріали доцільно використати, щоб виріб був міцним, недорогим і привабливим. Визначаються також потреби в енергетичних затратах та оснащенні. Всебічно аналізуються питання охорони праці та впливу виробниц тва на довкілля.

Якість виробу залежить від точності виконання кожної технологічної операції. Адже одна допущена помилка при виконанні технологічної операції може призвести до непридатності усього виробу. Тому кожен працівник має постійно контролювати дотримання вимог технологічного процесу і дбати про підвищення якості продукції.

На великих підприємствах для оцінювання якості виробу та контролю за дотриманням вимог технологічного процесу створюються відділи технічного контролю (ВТК). Контролери та інші працівники ВТК перевіряють, щоб вироби були якісними, аналізують причини виникнення браку продукції та допомагають подолати недоліки в роботі.

2. Карбування як один зі способів оздоблення.

Розповідає про розвиток художньої обробки металу, необхідно демонструвати вироби, виготовлені з металу та оздоблені різними техніками. Доцільно також використовувати різні інформаційні джерела із зображенням стародавніх виробів, оздоблених різними техніками. Необхідно ознайомити учнів із загальними особливостями та технікою оздоблення виробів за допомогою тиску (басма, тиснення), інкрустації, карбування.

3. Технологія карбування.

Перед тим як почати роботу необхідно вибрати потрібний розмір мідної, латунної чи алюмінієвої пластини й відрізати відповідно до розміру задуманої композиції, але із запасом 3—5 мм на бортики. Краї листа старанно обробляють напилками, надфілями так, щоб не було задирок.

Перед роботою треба загартувати мідну заготовку, розігрівши її до червоного кольору, а потім швидко занурити у воду. Температура загартування заготовок становить: для алюмінію — 300—400°С, міді— 650—700°С, латуні — 620—650°С. Тонкі листи алюмінію можна не загартовувати, оскільки вони придатні для карбування через малу товщину.

Інструменти, якими користуються при виконанні робіт, можна придбати в торговельній мережі, а також виготовити самому з вуглецевої сталі У7 або У8. Довжина карбів становить 90—130 мм, а діаметр 10—12 мм. Основну карбівку виготовляють з дерев'яною ручкою. Робочу частину інструмента шліфують, загартовують і полірують пастою на фетровому крузі .

Для перенесення і витискання малюнка потрібно також мати давильники. Їх можна виготовити із сталевої стрічки розміром 18 х 14 х 3 мм або 20 х 14 х 2,5 мм. Необхідно також мати два слюсарні молотки з квадратним та круглим бойками, киянку, пробійники різних розмірів. Для обробки і оздоблення виробу орнаментом використовують карбівки-пуансони, які на робочій поверхні мають насічки різної геометричної форми.

Карбування розпочинають з перенесення розробленої композиції або малюнка на заготовку. Для цього аркуш паперу із розробленою композицією прикріплюють до заготовки канцелярськими скріпками, щоб він не ковзав по поверхні. Після того, як контур малюнка перенесли на метал, уся робота зводиться до того, що гладилкою, молоточками, карбівками і пуансонами витягують метал так, щоб на площині металевої пластинки вийшов об'ємний малюнок, власне барельєф.

Пластинку з нанесеним контуром малюнка кладуть на смолу, глину, повсть чи іншу підставку лицьовим боком униз і зі зворотного боку вдаряють молоточками, карбівками і пуансонами по внутрішньому контуру, доводять опуклість фігури до барельєфа. Там, де опуклість має бути найбільшою, вдаряють сильніше й частіше, ніж в інших місцях. Якщо опуклість має бути гладенькою, тоді вдаряють карбівками із заоваленою поверхнею або витискують і вигладжують місця гладил кою.

Поводитись з металом треба обережно, щоб не утворилися розриви. Коли зображення опрацьоване з внутрішнього боку, лист металу повертають лицевим боком і починають працювати над фоном, метал опускають навколо фігури, роблять його більш рельєфним. Так повторюють-кілька разів, поки не буде закінченої композиції. Коли отримають загальний об'єм фігури, фону і різних деталей, переходять до фактурної обробки виробу. Фактурна обробка — це передача характеру поверхні фігури, фону, деталей. Вона буває гладенькою, шорсткою, покритою точковими чи іншої форми вм'ятинами. Характер композиції значною мірою залежить від передачі фактури при карбуванні. Обробка фактури поверхні на фігурі й фоні проводиться також на підстилці (свинцевій, повстяній чи дерев'яній). Великі вм'ятини роблять на м'якій підстилці, дрібніші — на твердішій. Карбування фону має відрізнятися від характеру карбування фігури, в одному випадку простий фон можна передати дрібною фактурою, в іншому — спокійний рівний фон, а фігура може бути оброблена дрібними карбівками. Коли роботу над фігурою, фоном і деталями завершено, виконують обпилювання країв та кріплення виробу в дерев'яній або іншій рамці.

Інструктаж до виконання практичної роботи.

Учителю слід пояснити, що контури переведеного на метал малюнка або композиції заглиблюють до утворення тонкої суцільної канавки (заглиблення), використовуючи основну карбівку при роботі з металом завтовшки 0,2—0,4 мм і карбівкою-розхідником за більшої товщини металу. Перші роботи краще виготовляти на алюмінієвих листах завтовшки 0,3—0,4 мм. Метал меншої товщини при недостатніх навичках роботи буде прориватись, а з металом більшої товщини працювати важче.

Під час карбування карбівку утримують трьома пальцями лівої руки, спираючись на безіменний палець, а мізинцем і ребром долоні притискують оброблювальну заготовку до гумової підкладної пластини. Карбівку встановлюють з невеликим нахилом «від себе» до заготовки. У правій руці тримають молоток, яким наносять легкі й ритмічні удари по карбівці, переміщуючи її вздовж лінії «до себе». Переміщувати карбівку необхідно плавно і рівномірно, не відриваючи від заготовки..Якщо перед кожним ударом карбівку переставляти на нове місце, то контурна лінія буде нерівною, що може призвести до спотворення малюнка або композиції.

Демонструючи прийоми виконання робіт, слід акцентувати увагу на можливих помилках та методах їх запобігання. Потрібно звертаєти увага учнів на те, що під час нанесення удару молотком на карбівці необхідно дивитися не на молоток та робочу частину інструмента, а на вм'ятини, які залишаються на заготовці після виконання ударів. Щоб не завдати травми при нанесенні удару, на карбівці закріплюють гумову пластину круглої форми.

Інструктаж з безпеки праці.

Особливу увагу необхідно приділити організації робочого місця та дотриманню правил безпечної праці при виконанні карбування.

Виконання практичної роботи.

Учні виконують оздоблення виробів карбуванням. При виконанні практичної роботи з метою уникнення втоми необхідно робити паузи, які знімають фізичне навантаження учнів. Перед закінчення уроку вчитель повинен перевіринти якість виконання робіт, указати на типові помилки і методи їх усунення або запобігання. Найбільш характерні помилки, яких необхідно уникнути та про які попереджує вчитель перед виконанням робіт, є наступні:

  •  заглиблення виходять нерівномірними через перериви у переміщенні карбівки під час виконання ударів, а також нанесення нерівномірних за силою ударів по карбівці;
  •  розривання металу через сильний удар по карбівці;
  •  залишення слідів від роботи карбівкою-лощатником при опусканні фону через неправильний нахил інструменту щодо до контурів малюнка.

9 клас

Новими інформаційними технологіями та можливістю їх застосування в процесі вивчення різьблення деревини стали фрезерно-гравірувальні верстати почали з'являтися на нашому ринку протягом останніх двох років. Нині відомі верстати закордонних фірм «РRЕСІХ», «МЕСАNUМЕRIC, «МULTIСАМ», «ROLAND», «ОBRUSN», які використовують рекламно-виробничі фірми для площинної обробки пластикових матеріалів, фанери, деревини, кольорових металів і сплавів. Номенклатура цих верстатів практично не обмежена: від настільних стоїчних фрезерних верстатів до широкоформатних фрезерних плотерів з робочим полем 2000 — 4000 мм.

Конструкція. В конструкції верстатів використовуються високоточні анодовані профілі, напрямні, динамічні елементи конструкційної системи іtеm, розроблені німецькою компанією ІТЕМ-S о1іngеn. Верстати, залежно від моделі, комплектуються приводами із синхронними двигунами постійного струму, шаговими або сервоприводами; обертовий момент передається за допомогою зубчасто-пасової передачі, гвинтової пари або зубчастої рейки. Точність позиціювання забезпечується високою розрахунковою здатністю обертово-імпульсних перетворювачів зі зворотним зв'язком, що встановлені на карданних валах двигуна.

Система керування складається з керуючого пристрою, виготовленого на основі персонального комп'ютера, а також системи приводів з електричними двигунами постійного струму. Машина може керуватися стандартною системою клавіатура-монітор або пультом керування з альфа-цифровим екраном.

Застосування. Верстати використовують для таких робіт: фрезерування та гравірування форм; гравірування написів, просторових малюнків у заготовках з алюмінію, міді, нержавіючої сталі, латуні та інших кольорових металів; вирізування прокладок елементів із губки, гуми, шкіри; гравірування та фрезерування форм 2,5D і 3D; гравірування, вирізування і фрезерування пластиків; обробка ДСП, дерева, фанери, ламінованих та інших матеріалів; гравірування написів та інших просторових форм у мінералах; розкроювання будь-яких видів листових матеріалів.

Як бачимо, вищенаведені можливості цих верстатів значні, але такі верстати є новинкою на нашому ринку і спектр їх можливостей до кінця ще не вивчено. Зокрема, застосування четвертої координати збільшує функціональні можливості верстатів. Тобто, використання ділильної головки з приводом дає змогу робити фрезерування в заготовках циліндричної форми. Отже, верстат можна застосовувати для виготовлення об'ємних виробів у техніці різьблення. Без наявності четвертої координати верстат виконує лише площинні та барельєфні зображення.

Програма 3D МАХ дає змогу створювати моделі у тривимірному просторі. Це значні можливості в опануванні груп та видів різьблення за допомогою комп'ютера. За цією програмою учень або студент на комп'ютері може розробити модель або ескіз виробу з певного виду різьблення, а на верстаті — втілювати задум у життя, виготовляючи виріб.

Такі верстати можуть виконувати практично всі види різьблення механічно і суттєвої відмінності між ручною й механічною обробкою не видно. Зокрема, ми дослідили, які види різьблення виконуються верстатом бездоганно, а які неможливо виконати за допомогою машини або потребують подальшої обробки.

PAGE  3


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

55784. Музично-виконавський розвиток учня-піаніста в процесі роботи над творами малої форми в 4 класі ДМШ 144.5 KB
  Педагог оголошує тему уроку план уроку в який входять такі твори: П. Педагог. Кілька пєс з цих альбомів вже були в твоєму репертуарі Лєра багато ти чула в концертах Дитячої Філармонії школи а також у записах відомих виконавцівпедагогів. Педагог.
55785. Омбудсмени року 384.5 KB
  Ми не просто розпочати нашу програму з визначення права. Справа в тому що так ми наблизились до першого нашого конкурсу яке і має таку назву Знавці права.
55786. Ой, не вітер в полі грає, не орел літає – ото Сірко з товариством по степу гуляє! 61.5 KB
  Мета: увіковічення та вшанування визначного військово-політичного діяча козацького періоду Івана Сірка; популяризація козацьких звичаїв та традицій серед учнівської...
55787. ПОЛІТИКА ВЛАДИ У ЦАРИНІ КУЛЬТУРИ В 1921-1928 рр. УКРАЇНІЗАЦІЯ (КОРЕНІЗАЦІЯ) 311 KB
  Мета: методична – удосконалення методики проведення лекціїдіалогу та активізації пізнавальної діяльності студентів шляхом використання групових форм роботи...
55788. Які правила визначають гармонію людини із собою та найближчим оточенням 245 KB
  Стежка Правдивості Команди слухають визначення понять Додаток 3 які вивчали на попередніх уроках етики потім радяться 30 секунд і записують кожне слово на окремому аркуші паперу.
55789. Розвиток розумових здібностей учнів засобами математики 4.37 MB
  Система роботи вчителя на уроці Документи які відображають офіційну оцінку роботи вчителя. З певністю можу сказати що наукове товариство дає навички роботи з науковою літературою ресурсами Інтернету вчить учнів формулювати свої думки планувати роботу. Організація науководослідної роботи учнів та вчителів Положення про роботу наукового товариства Інтелект Загальні положення Наукове товариство Інтелект об’єднує учнів школи зацікавлених у підвищенні свого інтелектуального та культурного рівня які...
55790. Розвиток здібностей школярів до словесної творчості на уроках української літератури в 5 класі 101 KB
  Як запалити у дитини вогник творчого розповідання У педагогічній науці і практиці постійно ведеться інтенсивний пошук дієвих і цікавих дітям методів і прийомів навчання спрямованих на розвиток їхньої словесної творчості.
55791. Развитие творчества и художественных способностей детей средствами изобразительной деятельности 44.5 KB
  На все руки мастер Если краска есть у вас Кисть не обязательна: Можно пальцем рисовать Просто замечательно Пальцем я зеленой краской Нарисую огурец Помидорку красной краской Вот какой я молодец...
55792. Розвиток критичного мислення школярів на уроках української літератури. Як вчити добувати необхідну інформацію з друкованого джерела та критично її осмислювати 56.5 KB
  Метод Читання тексту з позначками. Метод Читання в парах Узагальнення в парах. Ця стратегія розрахована на читання тексту в парах і є ефективною при роботі з художніми творами.