69543

Методологія і організація наукових досліджень

Конспект

Логика и философия

Наукове дослідження – це процес генерування нових наукових знань, тобто процес вивчення певного об’єкта (процесу або явища) з метою встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення для раціонального використання у практичній діяльності людей.

Украинкский

2014-12-18

483 KB

25 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕТОДОЛОГІЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ

НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Опорний конспект лекцій

для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня магістр спеціальності 8.03030201 – Реклама

КИЇВ  КНТЕУ  2014

Методологія і організація наукових досліджень: Конспект лекцій для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня магістр напряму підготовки 8.03030201 – Реклама / Упор.: О.І. Лабурцева. – К.: КНТЕУ, 2014. – 59 с.

ВСТУП

Навчальна дисципліна «Методологія і організація наукових досліджень» згідно до навчального плану підготовки магістрів за спеціальністю 8.03030201 «Реклама» галузі знань 0303 «Журналістика та інформація» належить до циклу вибіркових дисциплін професійного спрямування. Конспект лекцій підготовлений у відповідності до навчальної програми дисципліни, побудований за модульною структурою й охоплює навчальний матеріал за такими темами:

  •  сучасні наукові дослідження: сутність та організація
  •  організаційно-методичні засади наукових досліджень
  •  пошук та вивчення наукової інформації
  •  зміст теоретичних досліджень
  •  методи експериментальних досліджень: планування експерименту;
  •  методи експериментальних досліджень: основи теорії прийняття рішень;
  •  оформлення і впровадження результатів НДР,

а також перелік рекомендованої літератури та перелік питань для контролю рівня засвоєння навчального матеріалу.

1. ПРЕДМЕТ І СУТНІСТЬ НАУКИ ЯК СФЕРИ ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План:

  1.  Мета, завдання, провідні категорії та структура курсу «Методологія сучасних наукових досліджень»
  2.  Наука та її роль в суспільному виробництві.

1. Мета, завдання, провідні категорії та структура курсу

В сучасному світі однією з найважливіших умов успішного функціонування підприємств стає пошук та впровадження у виробництво найновіших наукових досягнень. Керівникам підприємств систематично доводиться вирішувати такі проблеми, як:

  •  пошук оптимальних технічних та технологічних рішень, ефективних форм організації виробництва та управління;
  •  вивчення й використання досвіду успішних вітчизняних і зарубіжних конкурентів;
  •  впровадження рекомендацій науково-дослідницьких та консалтингових організацій.

Для вирішення цих проблем спеціалістам необхідно володіти сучасними прийомами та методами проведення наукових досліджень.

Наукове дослідження – це процес генерування нових наукових знань, тобто процес вивчення певного об’єкта (процесу або явища) з метою встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення для раціонального використання у практичній діяльності людей.

Кожне наукове дослідження має свій об'єкт і предмет. Якщо об'єктом наукового пізнання є весь матеріальний світ і форми його відображення у свідомості людей, то об'єктом наукового дослідження є певна частина дійсності – досить конкретний процес або явище, на яке спрямована пізнавальна діяльність дослідника з метою пізнання його суті, закономірностей розвитку і можливостей використання в практичній діяльності. Предметом наукового дослідження можуть бути причини виникнення цього процесу або явища, закономірності його розвитку різноманітні властивості, якості тощо.

Об’єктом пізнання прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника, а предметом пізнання – досліджувані з певною метою властивості, ставлення до об’єкта.

Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення. Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага дослідника, оскільки предмет визначає тему дослідження, яка визначається як назва дослідницької роботи.

Виходячи з цього, мету наукового дослідження можна сформулювати як визначення конкретного об'єкта і всебічне вивчення його структури, характеристик з метою отримання і впровадження в практику корисних для людини результатів. Не слід формулювати мету як «Дослідження…», «Вивчення…», тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету. Для досягнення мети мають бути встановлені та вирішені конкретні завдання; зазвичай їх кількість та сутність визначається кількістю структурних елементів дослідження (розділів, підрозділів).

Виконуючи наукове дослідження, тобто пояснюючи характер тих чи інших процесів дійсності, дослідник спирається на певні наукові методи. Під методом (від грец. méthodos — шлях дослідження або пізнання, теорія, вчення) розуміють спосіб дослідження явищ, планомірний підхід до їх вивчення, послідовність дій під час проведення теоретичного дослідження або практичного здійснення якогось явища або процесу. Таким чином, метод – у найзагальнішому значенні – це спосіб, певним чином впорядкована діяльність і своєрідний інструмент для досягнення конкретної мети. Свідоме використання науково обґрунтованих методів є найсуттєвішою умовою отримання нових знань, бо в основі всіх методів пізнання лежать об'єктивні закони дійсності. Так, у вступі до дисертаційного дослідження прийнято подавати перелік методів дослідження, використаних для досягнення поставленої в роботі мети; при цьому перераховувати методи треба не відірвано від змісту роботи, а коротко і змістовно визначаючи, що саме досліджувалося тим чи іншим методом. Це дає змогу пересвідчитися в точності та прийнятності вибору саме цих методів.

Сума окремих методів, які застосовуються для проведення наукових досліджень у межах тієї чи іншої науки, становить її методологію. Це поняття може мати два значення. По-перше, як вже сказано, методологія – це сукупність пізнавальних засобів, методів, прийомів, що застосовуються в певній науці, а по-друге – це вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності.

Нині методологія може існувати і як окрема наукова дисципліна. Серед проблем, які вона вивчає, опис і аналіз етапів наукового дослідження, виявлення сфери застосування окремих наукових методів, достовірність отриманих за їхньою допомогою результатів тощо. Найбільш важливими точками застосування методології є постановка проблеми, обґрунтування предмету дослідження і побудова наукової теорії, а також перевірка отриманого результату щодо його істинності, тобто відповідності об’єкту вивчення.

Отже, метою навчальної дисципліни «Методологія і організація наукових досліджень» є опанування методології науково-дослідницької роботи.

Завдання дисципліни:

  •  вивчити основні правила вибору напряму та теми дослідження, пошуку та аналізу наукової інформації;
  •  опанувати прийоми проведення теоретичних і експериментальних досліджень в сфері маркетингу;
  •  ознайомитися з порядком оформлення та впровадження результатів наукових досліджень;
  •  отримати уяву про правила підготовки наукових доповідей, рецензій, порядок проведення дискусій тощо.

2. Наука та її роль у суспільному виробництві

До змісту поняття «наука» в теперішній час існує три підходи.

Згідно першому з них наука розглядається як система знань про об’єктивні закони природи та суспільства. При цьому виділяють окремі наукові напрями та дисципліни (наприклад, групи фізико-математичних, природничо-технічних, суспільних та гуманітарних наук тощо).

При другому підході науку розглядають як систему наукових закладів та підрозділів; в цьому випадку виділяють академічну, університетську, галузеву та заводську науку.

Згідно третьому підходу наукова діяльність виступає як послідовна реалізація окремих взаємопов’язаних стадій: фундаментальних досліджень, прикладних досліджень та науково-технічних розробок.

Фундаментальні дослідження спрямовані на розкриття законів розвитку явищ; результати оформлюються у вигляді наукової інформації (за обсягом вони складають близько 15% від усіх досліджень).

Прикладні дослідження спрямовані на отримання практичного результату, що дає економічну ефективність. Це винаходи, рекомендації тощо (15-20 %).

Науково-технічні розробки – це конкретна документація для безпосереднього використання у виробництві (креслення, схеми, промислові зразки та ін.).

Основна мета науки – пізнання світу та вплив на нього з метою отримання корисних для суспільства результатів. Наукове дослідження як форма існування науки являє собою пізнавальну діяльність, спрямовану на створення нових знань. Розвиток науки іде від збирання, вивчення та систематизації фактів до їх узагальнення та створення наукової теорії. Наукова теорія є найвищою формою організації теоретичного знання. Вона представляє цінність лише у тім випадку, якщо підтверджується практикою. Таким чином, наукова теорія – не тільки джерело подальшого пізнання, але й засіб вдосконалення системи суспільного виробництва.

В сучасних умовах наука перетворилася на безпосередню виробничу силу та розглядається як невід’ємна частина єдиного циклу «наука – техніка – виробництво». З одного боку, зростає вплив наукових знань, відкриттів та винаходів на рівень техніки і технології, з другого боку, сучасна техніка відкриває нові можливості для подальшого розвитку науки. Безумовно, що у майбутньому роль науки у суспільному виробництві ставатиме все більш суттєвою.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

План:

  1.  Основні етапи виконання наукових досліджень.
  2.  Вибір та обґрунтування теми дослідження.

1. Основні етапи виконання наукових досліджень

Наукові дослідження в сфері конкретної економіки і, зокрема, маркетингу належать до прикладних наукових досліджень, тобто вони спрямовані на отримання практичного результату, що забезпечує при впровадженні певну економічну ефективність. Кінцевим продуктом таких досліджень є рекомендації для тих чи інших виробничих або управлінських підрозділів. Результати наукових досліджень можуть також знаходити відображення у рефератах, наукових статтях, звітах, монографіях, дисертаціях тощо.

На практиці склалася певна послідовність виконання наукових досліджень в сфері конкретної економіки. Основні етапи цієї послідовності подані на рис. 2.1.

Послідовність етапів дослідження може змінюватися, окремі етапи можуть виконуватися вдруге або паралельно. Далі зміст кожного етапу розглядається більш докладно.

3. Вибір та обґрунтування теми дослідження

Тема дослідження – це одне з часткових питань деякої проблеми, що стоїть перед сучасною наукою.

Основними критеріями вибору теми є її:

  •  актуальність;
  •  новизна;
  •  перспективність;
  •  практична цінність;
  •  економічна ефективність впровадження;
  •  відповідність профілю наукової організації;
  •  можливість реального здійснення розробок.

Деякі рекомендації щодо вибору теми:

  1.  Переглядаючи наукові роботи, звертайте увагу на те, чому автор обрав таку тему, чому зупинився на конкретному об’єкті дослідження. Інформація такого характеру частіше за все знаходиться у передмові.
  2.  Корисно складати списки питань, на які у літературі ви не знаходите відповіді.
  3.  Тему можна обрати, вивчаючи огляди найновіших наукових робіт, дослідження, висунуті на здобуття премій тощо.
  4.  Можливо повторити раніше виконані дослідження з використанням нових методів та порівняти отримані результати.
  5.  У обранні теми допомагає аналогія: якщо вийшла цікава робота у галузі харчової промисловості, можна провести аналогічні дослідження за матеріалами легкої і т. ін.

Рис. 2.1. Основні етапи виконання наукового дослідження

Крім того, корисними можуть виявитися консультації з вченими та спеціалістами-практиками, дослідження у суміжних галузях наук, перегляд каталогів захищених дисертацій, знайомство з оглядами напрямів розвитку відповідних наук або видів економічної діяльності.

Можна скористатися також формалізованими методами оцінки перспективності теми, а саме статистичним та якісним аналізом. Статистичний аналіз передбачає підрахунок числа публікацій (по роках), що мають відношення до обраної теми; цей метод може давати невірні результати, якщо число публікацій скорочується у зв’язку зі скороченням фінансування або якщо проблема визнана секретною. Якісний аналіз визначає значимість, цінність публікацій.

Обрану тему необхідно конкретизувати, чітко виокремивши сферу майбутніх досліджень. Краще обрати менш об’ємне питання, але вивчити його більш глибоко.

Формулювання теми має бути як найкоротшим (не більше 3-5 слів; не слід використовувати словосполучення «До питання про…» або «Про одну задачу…»).

Після вибору та затвердження теми слід встановити, що відомо з даного питання, а що потрібно додатково дослідити. Для цього потрібно розшукати та вивчити інформацію, що має відношення до теми.

ПРИКЛАДИ ТЕМ:

  1.  Оцінювання конкурентних позицій підприємства в процесі формування його маркетингової стратегії (на прикладі меблевої галузі України).
  2.  Маркетинг підприємств рекламної галузі.
  3.  Стратегічне ціноутворення на машинобудівних підприємствах.
  4.  Інтегровані маркетингові комунікації на ринку мобільних послуг.
  5.  Науково-методичні основи управління просуванням на ринку промислових інноваційних продуктів.
  6.  Маркетингове позиціонування на ринку морозива України.
  7.  Науково-методичні основи оптимізації використання збутового потенціалу промислових підприємств.
  8.  Стратегічне планування маркетингових комунікацій інноваційної продукції промислових підприємств.
  9.  Ціноутворення на продукцію машинобудівних підприємств з урахуванням поведінки споживачів.
  10.  Формування організаційно-економічних засад інноваційного маркетингу на промислових підприємствах.
  11.  Маркетинг виробничо-технічної продукції.
  12.  Управління рекламною діяльністю в системі брендингу на ринку продовольчих товарів.
  13.  Маркетинг на підприємствах споживчої кооперації.
  14.  Науково-методичні засади маркетингового тестування промислової інноваційної продукції.
  15.  Управління маркетинговими інтелектуальними активами на підприємстві.
  16.  Маркетингові комунікації у банківській діяльності: паблік рілейшнз.
  17.  Формування маркетингових стратегій машинобудівних підприємств в умовах інтернаціоналізації ринків.

3. МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИ НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ

План:

  1.  Сутність та значення теоретичних досліджень.
  2.  Загальнонаукові методи досліджень.
  3.  Спеціальні методи досліджень в маркетингу.
  4.  Гіпотези у наукових дослідженнях.

1. Сутність та значення теоретичних досліджень

Теоретичні дослідження є обов’язковою складовою частиною кожного наукового дослідження. Вони засновані на аксіомах, законах, принципах, постулатах й теоремах, тобто на логічних побудовах, що сформульовані в ході історичного розвитку науки. Значимість теоретичних досліджень полягає в тому, що вони виключають необхідність повторення раніше пройдених етапів з накопичення наукового досвіду й повторення експериментальних досліджень, що послужили основою створення вищезгаданих логічних побудов.

Основними завданнями теоретичних досліджень є:

  •  вивчення природи досліджуваних об’єктів, явищ та процесів;
  •  побудова принципових моделей цих об’єктів дослідження в цілому або по окремих характеристиках;
  •  порівняння можливих моделей за їх еквівалентністю об’єкту дослідження;
  •  побудова розрахункових моделей функціонування об’єкта;
  •  вирішення задач аналізу, синтезу й оптимізації параметрів об’єктів дослідження.

При проведенні теоретичних досліджень використовуються різноманітні методи дослідження.

Метод наукового дослідження – це спосіб пізнання об’єктивної дійсності. Спосіб являє собою певну послідовність дій, прийомів, операцій.

Відомо багато класифікацій методів наукових досліджень.

Залежно від змісту об’єктів, що досліджуються, розрізняють методи природознавства й методи соціально-гуманітарного дослідження.

Методи класифікують за галузями науки: математичні, біологічні, медичні, соціально-економічні, правові тощо.

Залежно від рівня пізнання виокремлюють методи емпіричного, теоретичного й метатеоретичного рівнів.

До методів емпіричного рівня відносять спостереження, опис, порівняння, рахування, вимірювання, анкетне опитування, співбесіду, тестування, експеримент, моделювання тощо.

До методів теоретичного рівня відносять аксіоматичний, гіпотетичний, формалізацію, абстрагування, загальнологічні методи (аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, аналогію) тощо.

Методами метатеоретичного рівня є діалектичний, метафізичний, герменевтичний та інші. Деякі дослідники до даного рівня відносять метод системного аналізу, інші ж включають його до групи загальнологічних методів.

Метафізика – розділ філософії, що займається дослідженнями первинної природи реальності, світу й буття як такого; філософське вчення про первинні основи будь-якого буття або про сутність світу.

Діалектика – вчення про найбільш загальні закономірності становлення, розвитку, внутрішнє джерело яких полягає у єдності й боротьбі протилежностей. В цьому сенсі діалектика протиставляється метафізиці – способу мислення, що розглядає речі й явища як незмінні й незалежні одне від одного. Діалектика – це теорія і метод пізнання дійсності, вчення про загальний зв'язок та розвиток.

Герменевтика – в широкому сенсі – мистецтво тлумачення й розуміння. Тривалий час герменевтика обмежувалася тлумаченням текстів (первісно релігійного характеру), але пізніше набула рис філософської дисципліни.

Залежно від сфери застосування й ступеня загальності розрізняють методи:

  •  загальні (філософські), що діють у всіх науках й на всіх етапах пізнання;
  •  загальнонаукові, що можуть застосовуватися в гуманітарних, природничих й технічних науках;
  •  часткові – для споріднених наук;
  •  спеціальні – для конкретної науки чи області наукового пізнання.

Від поняття наукового метода слід відокремлювати поняття техніки, процедури й методики наукового дослідження.

Під технікою дослідження розуміють сукупність спеціальних прийомів для використання того чи іншого метода, а під процедурою дослідження – певну послідовність дій, спосіб організації дослідження.

Методика – це сукупність способів й прийомів пізнання. Наприклад, під методикою маркетингового дослідження розуміють систему способів, прийомів, засобів збирання, обробки, аналізу й оцінки інформації про поведінку споживачів, її причини й умови, типологію споживачів та інші ринкові чинники.

Будь-яке наукове дослідження здійснюється певними прийомами й способами, за певними правилами. Вчення про систему цих прийомів, способів й правил називають методологією. Поняття «методологія» в літературі використовується у двох значеннях:

  •  сукупність методів, що застосовуються в певній сфері діяльності;
  •  вчення про науковий метод пізнання.

Кожна наука має свою методологію. Відповідно методологія маркетингу може бути визначена як вчення про методи дослідження ринкових явищ.

Розрізняють такі рівні методології:

  •  загальна методологія, яка є універсальною щодо всіх наук і до складу якої входять філософські та загальнонаукові методи пізнання;
  •  часткова методологія наукових досліджень для групи споріднених економічних наук, наприклад, економічна теорія, економіка, статистика, соціологія, маркетинг;
  •  методологія наукових досліджень конкретної науки, до змісту якої включають філософські, загальнонаукові, часткові й спеціальні методи пізнання, наприклад, методологія маркетингу.

2. Загальнонаукові методи досліджень

Загальна класифікація наукових методів, що застосовуються в наукових дослідженнях в сфері економіки, наведена в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Класифікація наукових методів досліджень з економіки

Загальнонаукові методи

Конкретно-наукові (емпіричні) методи

теоретичні методи

методичні прийоми

Аналіз

Формалізація

Розрахунково-аналітичні

Синтез

Гіпотетичний метод

Органолептичні

Індукція

Аксіоматичний метод

Документалістики

Дедукція

Створення теорії

Спостереження

Аналогія

Експерименту

Моделювання

Абстрагування

Конкретизація

Ідеалізація

Узагальнення

Системний аналіз

Цей розподіл методів певною мірою є умовним, бо будь-який метод може переходити з категорії в категорію в міру розвитку пізнання.

Аналіз – розумове або фізичне розчленування об'єкта дослідження на його складники (єлементи, ознаки, властивості) та дослідження цих частин незалежно від цілого; це дає змогу виявити структуру об'єкта, відокремити суттєве від несуттєвого, звести складне до простого.

Аналіз нерозривно пов'язаний із синтезом.

Синтез – це розумове або фізичне з'єднання окремих складників об’єкта у єдине ціле з урахуванням знання, отриманого при незалежному вивченні цих складників в ході аналізу.

Індукція – такий метод дослідження, за якого загальний висновок про характеристики множини елементів роблять на підставі вивчення цих характеристик якоїсь частини елементів цієї множини. Таким чином, індукція забезпечує можливість переходу від поодиноких фактів до загальних положень.

У реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією, коли висновок про характеристики будь-якого елемента множини робиться на підставі пізнання загальних характеристик всієї множини.

Або: індукція – формування загального висновку виходячи з часткових посилань; дедукція – формування висновків часткового характеру виходячи з загальних посилань.

Метод аналогії полягає в тому, що висновок про предмет або явище робиться на підставі його схожості з іншими, вже відомими. Звичайна схема умовиводу за аналогією: об'єкту А притаманні ознаки а, b, с, d, е; об'єкту В притаманні ознаки b, с, d, е; отже, об'єкту В, ймовірно, притаманна ознака а. Аналогія, якщо розглядати її ізольовано, не має значної доказової сили не тільки тому, що висновок її може бути лише імовірнісним, але й тому, що ступінь цієї ймовірності може бути дуже низьким внаслідок випадкової схожості або фіксації несуттєвих ознак об'єктів порівняння.

У сучасній науці розвиненою галуззю систематичного застосування аналогії є так звана теорія подібності, що широко використовується в моделюванні.

Моделювання – відтворення характеристик об'єкта дослідження на іншому об'єкті, створеному для їх вивчення. Цей останній називають моделлю. Потреба в моделюванні виникає тоді, коли дослідження безпосередньо самого об'єкта неможливе, ускладнене, дороге, потребує дуже тривалого часу тощо. Модель повинна мати суттєві ознаки оригіналу. Модель може виконувати свою роль тоді, коли ступінь її відповідності об'єкту визначена досить чітко. Це може проявлятися в схожості фізичних характеристик моделі і об'єкта або в схожості функцій, або в тотожності математичного опису "поведінки" об'єкта і його моделі. Залежно від природи моделі і тих ознак оригіналу, які в ній втілено, розрізняють моделі фізичні і математичні. Математична модель, на відміну від фізичної, може бути здійснена у вигляді характеристик іншої, ніж в об'єкта моделювання, фізичної природи. Обов'язково лише, щоб відомі сторони моделі описувалися тією самою математичною формулою, що й ознаки об'єкта.

Абстрагування – розумове відокремлення від низки несуттєвих властивостей, зв'язків, відносин предметів при одночасному виділенні інших окремих ознак об'єкта для дослідження. Процес абстрагування здійснюється двома етапами. На першому етапі вивчають характеристики об'єкта і поділяють на суттєві і несуттєві. На другому – об'єкт дослідження заміняють іншим, простішим, що являє собою спрощену модель, яка зберігає головне в складному.

Конкретизація, на відміну від абстрагування, дає змогу вивчати предмети або явища в усій якісній різнобічності реального їх існування. Досліджується стан об'єктів у зв'язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку.

Методи абстрагування і конкретизації не є взаємовиключними, а, навпаки, тісно взаємопов'язані між собою і доповнюють один одного.

Ідеалізація базується на створенні певних абстрактних об'єктів, що принципово не можуть існувати реально й бути доступними для досліджень. Ідеалізовані об'єкти є граничними випадками тих чи інших реальних об'єктів і виступають як засоби їхнього наукового аналізу, основою для побудови теорії цих реальних об'єктів, вони, таким чином, є відображенням об'єктивних предметів, процесів, явищ. Прикладами ідеалізованих об'єктів можуть слугувати поняття пряма, ідеальний розчин, ідеальний газ, абсолютно чорне тіло тощо.

Узагальнення є одним з основних засобів для створення нових наукових понять, формулювання законів і теорій. Воно становить логічний процес переходу від окремого до загального, виділення поняття, яке визначає те загальне, що характеризує об'єкти певного класу. Отримання узагальненого знання означає глибше відображення дійсності, проникнення в її суть.

Системний аналіз – вивчення об'єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. У наукових дослідженнях він передбачає оцінку поведінки об'єкта як системи з усіма чинниками, які впливають на його функціонування. Традиційним є виділення у складі системи всіх типових системних елементів: вхід, вихід, цільові настанови, об’єкт та суб’єкт управління, механізм управління, вплив зовнішнього середовища, зворотний зв'язок.

3. Спеціальні методи досліджень в маркетингу

Спеціальні методи досліджень в маркетингу, як і в економічній науці в цілому, поділяють на п’ять основних груп:

  •  методи збирання інформації (спостереження, фокус-група, анкетне опитування, експеримент);
  •  методи первинної обробки інформації (порівняння, підрахунок, групування, розрахунок середніх та відносних величин, індексів, аналіз рядів динаміки);
  •  методи аналізу інформації та визначення закономірностей (STEP (або PEST)-аналіз, SWOT-аналіз, SPACE-аналіз, ABC-аналіз, GAP-аналіз, кореляційний аналіз, регресійний аналіз, інтерполяція та екстраполяція, факторний аналіз, імітаційне моделювання…);
  •  евристичні методи (метод контрольних питань, морфологічний аналіз, метод мозкового штурму, метод колективного блокнота, метод каталога, метод фокальних об’єктів, метод гірлянд випадковостей і асоціацій, синектика)
  •  методи обґрунтування управлінських рішень (методи розрахунку економічної ефективності, методи лінійної та нелінійної оптимізації, методи прийняття рішень в умовах визначеності, ризику, невизначеності та конфліктних ситуацій).

Інші методи вивчаються більш докладно у відповідних науках; доцільно зупинитися більш докладно на евристичних методах.

Евристичні методи – це спеціальні методи, що використовуються в процесі винахідництва, відкриття нового, або для створення нової інформації, яка не існувала раніше.

Нині існує досить широкий спектр методологічних засобів і прийомів, які використовують у науковій і технічній творчості. У цілому більшість ранніх методів активізації творчості мали за мету не замінити собою, а лише удосконалити метод «спроб і помилок». Загальною рисою ранніх методів було те, що вони не пов'язані ні між собою, ні із законами розвитку об'єкта творчої перебудови. Тому ці методи називають окремими.

Один із характерних окремих методів — метод контрольних питань. Досліднику пропонують відповісти на конкретні запитання і розглянути варіанти вирішення свого завдання, які ними підказані, або новий напрям, що таким чином розширює зону пошуку. Застосування цього методу зменшує випадковість пошуку і підвищує ймовірність отримання позитивних результатів. Це вже крок уперед порівняно з методом «спроб і помилок».

Але в сучасних умовах метод контрольних запитань можна використовувати лише на початкових стадіях постановки або вирішення нескладних завдань, в основному технічних. Спробу охопити все різноманіття ймовірних рішень завдань, виявити і дослідити будь-які можливі варіанти, що випливають із закономірностей побудови (морфології) об'єкта вдосконалення, зробив швейцарський фізик Ф. Цвіккі в 30-х роках, розробляючи метод морфологічного аналізу. У застосуванні цього методу рекомендують дотримуватись такої послідовності операцій;

  •  точно сформулювати проблему;
  •  виявити і скласти перелік основних характеристик (ознак, параметрів) об'єкта або процесу дослідження (вдосконалення);
  •  зафіксувати всі можливі (альтернативні) варіанти змін кожної характеристики або параметра;
  •  комбінуючи всі можливі сполучення характеристик, розглянути отримані варіанти рішення;
  •  проаналізувати найбільш перспективні сполучення, відібрати кращі з них з погляду можливості здійснення та ефективності використання. Потім рекомендують виконати побудову двомірних таблиць з характеристик об'єкта і варіантів їхніх змін або багатомірних матриць, що методично полегшує пошук оптимальних рішень за такого аналізу. Він набагато ефективніший, ніж пошук за допомогою безсистемних спроб.

Однак слід враховувати; чим більше виникає варіантів і їхніх сполучень, тим вища ймовірність успішного пошуку і водночас тим складніше проаналізувати всю множину можливих рішень.

Найскладнішою частиною класичного морфологічного аналізу Цвіккі є вибір оптимального варіанту, оскільки правил відбору тут не існує, все залежить від суб'єктивного погляду людини, яка аналізує варіанти. Однак морфологічний аналіз — одне з найважливіших початкових досягнень методології творчості. Десятки робіт було присвячено подальшому розвитку і вдосконаленню цього методу, розробці його модифікацій: систематичне покриття поля пошуку, метод екстремальних ситуацій, зіставлення досконалого з дефектним тощо. Однак дотепер не вдалося уникнути загальної вади цього методу та його похідних — відсутності практичного та універсального способу оцінювання варіантів сполучень елементів і параметрів, що відбираються для використання.

Методи контрольних питань і морфологічного аналізу є найбільш поширеними методами систематизації пошуку, але, застосовуючи їх, практично не використовують можливості психологічної активізації творчості.

Цю ваду деякою мірою виправляє група асоціативних методів, заснованих на властивості мозку встановлювати ті чи інші зв'язки між словами, поняттями, думками, а потім згадувати, відтворювати такі зв'язки. З-поміж асоціативних методів творчості найбільший інтерес становлять далекі асоціації та їхні ланцюжки, що призводять до несподіваних стрибків думки. Свідоме «вмикання» асоціативного мислення досягається створенням відповідних умов і використанням низки правил, які в сукупності і становлять основу найбільш поширених і перевірених практикою подібних методів творчості. Одним із них є метод мозкового штурму, або мозкової атаки. Він оснований на такому психологічному ефекті. Якщо взяти групу з 5-8 учасників і кожному з них запропонувати незалежно та індивідуально висловити пропозиції щодо вирішення конкретного завдання, виникне якась кількість оригінальних ідей. Якщо ж запропонувати цій самій групі колективно висловити пропозиції щодо вирішення того самого завдання, отриманих оригінальних ідей буде набагато більше, ніж у першому випадку, оскільки під час сеансу виникає, так би мовити, ланцюжкова реакція ідей, що призводить до інтелектуального вибуху.

Засновником сучасних методів мозкового штурму вважається морський офіцер США А. Осборн Існує ціла низка модифікацій методу мозкового штурму – індивідуальний, парний, масовий, «конференція ідей», «кібернетична сесія» тощо. Запропоновано чимало прийомів і методів, заснованих переважно на комбінаціях уже відомих. Наприклад, метод колективного блокнота дає змогу поєднувати незалежне висування ідей кожним членом первісного творчого колективу (групи) з наступним колективним розвиненням ідеї та оцінкою рішень. Для цього всім членам групи видають блокнот з описом суті завдання, необхідними додатковими даними, списком літератури. Упродовж встановленого часу (тижня, місяця) кожен член групи записує у блокнот свої міркування, ідеї, пропозиції щодо напряму пошуку або конкретних рішень. Керівник групи збирає всі блокноти та аналізує зроблені в них записи. Потім узагальнені ним результати розглядає вся група, найбільш цікаві ідеї розвивають, досить часто з використанням одного або кількох методів активізації творчості.

Суть методу каталога, запропонованого Ф. Кунце, полягає в тому, щоб перше ж слово, довільно взяте з книжки, журналу, каталога, якось пов'язати з досліджуваним об'єктом. Наприклад, якщо слово – фреза, а випадкове слово – сніг, то виникає словосполучення «снігова фреза». Далі починається асоціативний розвиток цього образу: холодна фреза, крижана фреза, слизька фреза і под. Такий підхід дає змогу відволікти дослідника від звичних йому поглядів і спрямувати на пошук рішення в новій сфері. Аналогічний прийом, вдосконалений Ч. Вайтингом, дав так званий метод фокальних об'єктів. У цьому випадку пропонують взяти або вибрати зі словника випадковий об'єкт і виділити в ньому декілька властивостей або рис, якими потім наділяють досліджуваний об'єкт, який опиняється, так би мовити, у фокусі ліній-властивостей випадкового об'єкта. Отримані комбінації асоціативно розвивають, що іноді дає вдалі ідеї.

Розвиваючи і комбінуючи різні прийоми, Г. Буш запропонував метод гірлянд випадковостей і асоціацій. Згідно з цим методом, у вирішенні завдання, скажімо, розширення асортименту стільців, які виробляє комбінат меблів, необхідно:

  •  визначити синоніми об'єкта (стілець — крісло — табурет — лава...); / скласти ланцюг випадкових слів (електролампа — грати — кишеня —кільце — квітка...);
  •  створити якомога більше комбінацій зі складених ланцюгів (стілець з електролампою — ґратчастий стілець — стілець з кишенями — і т.д., аж до табурета для квітів);
  •  скласти ланцюг ознак для кожного випадкового слова (електролампа: скляна, матова, колбовидна і под.; грати: ковані, камінні, сітчасті і т.д.);
  •  по черзі додавати до об'єкта, який вдосконалюють, ознаки випадкових об'єктів (прозорий стілець з електролампою або ґратчасте колбовидне крісло тощо);
  •  оцінити і вибрати раціональні варіанти.

Синектика – комплексний метод стимулювання творчої діяльності, що використовує прийоми та принципи як «мозкового штурму», так і методу аналогій та асоціацій. Слово «синектика» — це неологізм, що означає об’єднання різнорідних елементів. В основу методу покладено пошук потрібного рішення за рахунок подолання психологічної інерції, яка полягає в намаганні розв’язати проблему традиційним шляхом. Синектика уможливлює вихід за межі будь-якого конкретного способу мислення (дії) та значно розширює діапазон пошуку нових ідей унаслідок зображання звичного у незвичному вигляді та навпаки.

Прихильники цього методу вважають, що розумова діяльність людини є більш продуктивною в новому, незнайомому середовищі. Користування методом синектики для розв’язання проблеми потребує створення групи спеціалістів різних професій. Бажано, щоб члени синектичної групи (крім її керівника) перед початком роботи не знали суті проблеми, що розглядається. Це дає їм змогу абстрагуватися від звичних стереотипів мислення.

На синектичних засіданнях широко використовується також особиста аналогія (емпатія). За допомогою такого прийому людина мислено втілюється в образ об’єкта, що розглядається, тобто «ототожнює» себе із ним та аналізує відчуття, що виникають. Нині емпатію успішно використовують для розв’язування особливо складних проблем, а також для перевірки можливості практичного використання різних ідей.

Весь комплекс розглянутих прийомів і методів активізації творчості має і переваги, і вади. Однією з переваг треба визнати їхню універсальність — вони можуть застосовуватися і в науці, і в техніці, і в управлінні, бо принципи, на яких вони базуються, не пов'язані з внутрішньою сутністю об'єктів перетворення. Загальною вадою методів активізації творчості є порівняно низька їхня ефективність.

Навіть найкращі з них — морфологічний аналіз і мозковий штурм — зазвичай лише збільшують кількість ідей, альтернативних рішень, але не підвищують якості — рівня і швидкості рішень. Вада в сучасних умовах досить суттєва, що підтверджує необхідність наполегливого розвитку методології творчості.

4. Гіпотези у наукових дослідженнях

Одним із найважливіших структурних елементів науки є гіпотеза. Гіпотезою називають систему умовиводів, наукових припущень, за допомогою якої на підставі низки фактів робиться висновок про існування об'єкта, зв'язку або причини явища, причому виведення це не є абсолютно достовірним. Потреба в гіпотезі виникає в науці тоді, коли незрозумілий зв'язок між явищами, причина їх, хоча відомо багато обставин, що передують або супроводжують його, коли за деякими характеристиками сучасного треба встановити картину минулого, на підставі минулого і сучасного треба зробити висновок про майбутній розвиток явища. Однак висування гіпотези на основі певних фактів лише перший крок. Сама гіпотеза має ймовірнісний характер і потребує перевірки, доведення. Після такої перевірки гіпотеза або стає науковою теорією, або видозмінюється, або відкидається зовсім, якщо перевірка дає негативний результат.

Перевірка, або доведення гіпотези, її розвиток передбачають кілька можливостей. Гіпотеза може розвиватися, уточнюватися, доповнюватися новими положеннями і залишатися при цьому гіпотезою. Розвиток гіпотези може привести до її відкидання. Якщо в процесі обґрунтування гіпотези буде виявлено факти і закономірності, що відхиляють основний зміст гіпотези, постає питання про заміну її новою, з іншими принципами так званою робочою гіпотезою. Робоча гіпотеза в процесі розвитку або знову відкидається або перетворюється в теорію. Це відбувається в тому разі, коли істинність принципу, покладеного в основу гіпотези, доведено не окремими фактами, а сукупністю практичних результатів. Окремі факти тільки підтверджують гіпотезу, роблять її імовірнішою, але не доводять повністю. Вирішальним критерієм перетворення гіпотези на теорію є практика. Це можливо в двох випадках: описана гіпотезою суть явища або стає доступною для прямого спостереження, або положення, що становить основний зміст гіпотези, можна вивести як наслідок із достовірних посилань.

У процесі розвитку гіпотези М.Білуха відокремлює 4 стадії (рис. 4.1).

Гіпотеза має бути гранично простою, тобто такою, яка не потребує введення нових гіпотез і припущень. Простота є своєрідним критерієм, який дає можливість вибирати між кількома різними гіпотезами.

Гіпотеза повинна на основі узагальнення вже наявних знань виходити за їхні межі, тобто формулювати нові положення, істинність яких ще не доведено. Крім того гіпотеза повинна:

  •  бути достовірною (безпосередньо пов'язаною з проблемою, що вирішується дослідженням, випливати з її суті);
  •  передбачуваною (не тільки пояснювати, а й слугувати основою для вирішення проблеми);
  •  мати можливість формалізації (викладення основних положень не тільки логічно, а й за допомогою математичного апарату).

Рис. 4.1. Процес висування і розвитку гіпотези

Висування гіпотези, фундаменту майбутніх досліджень, – складний творчий процес у результаті якого окреслюються межі і визначаються основні напрями всієї розробки. Водночас гіпотеза є основою для визначення тієї системи показників що необхідні для цього дослідження.

Процедуру, за допомогою якої встановлюють істинність гіпотези або будь-якого іншого твердження, в логіці називають доведенням. У доведенні використовують два способи встановлення істини: безпосередній та опосередкований.

Безпосередній спосіб полягає в тому, що в процесі практичних дій відбувається зіставлення деякого припущення з фактичним станом об'єкта дослідження. Видами таких практичних дій можуть бути спостереження, експеримент, демонстрація, вимірювання, розрахунки, облік та інші емпіричні процедури. Наприклад, у практиці економічних досліджень найчастіше застосовують саме цей спосіб доведення, оскільки існує реальна можливість вимірювати та зіставляти показники економічних процесів на основі статистичних і бухгалтерських звітів та інших даних, зібраних за допомогою емпіричних методичних прийомів дослідження.

Однак у практиці досить часто істинність гіпотези може бути доведена шляхом умовиводів на основі вже наявних знань у вигляді різних законів і положень. Наприклад, у дослідженнях з математики, теоретичної фізики, астрономії та інших, особливо де є можливість значної формалізації та широкого застосування математичного апарату. Такий спосіб встановлення істини називають опосередкованим.

4. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

План:

  1.  Основні джерела наукової інформації.
  2.  Пошук інформації. Робота з каталогами.
  3.  Складання бібліографії.
  4.  Вивчення наукової літератури.
  5.  Систематизація інформації та підготовка огляду літератури.

1. Основні джерела наукової інформації

Під джерелом інформації розуміють документ, що містить певні відомості.

До документів належать насамперед різного роду видання. Видання – це документ, призначений для розповсюдження розміщеної в ньому інформації, яка пройшла редакційно-видавничу обробку; цей документ отриманий друком або тисненням, поліграфічно самостійно оформлений та має вихідні дані.

Крім видань, джерелами наукової інформації є неопубліковані документи: дисертації, депоновані рукописи, звіти про науково-дослідні роботи й дослідно-конструкторські розробки, наукові переклади, оглядово-аналітичні матеріали. На відміну від видань ці документи не розраховані на широке й багаторазове використання, зберігаються у вигляді рукописів і тиражуються у невеликій кількості.

Всі документальні джерела наукової інформації поділяються на первинні і вторинні. Первинні документи містять висхідну інформацію, тобто безпосередні результати наукових досліджень (монографії, збірники наукових праць, автореферати дисертацій тощо); вторинні документи є результатом аналітичної й логічної переробки первинних документів (довідкові, інформаційні, бібліографічні й інші тому подібні видання).

Видання класифікують за різними ознаками:

  •  за цільовим призначенням (офіційне, наукове, навчальне, довідкове);
  •  за ступенем аналітико-синтетичної переробки інформації (інформаційне, бібліографічне, реферативне, оглядове);
  •  за матеріальною конструкцією (книжкове, журнальне, листове, газетне);
  •  за знаковою природою інформації (текстове, нотне, картографічне, ізовидання);
  •  за обсягом (книга, брошура, листівка);
  •  за періодичністю (неперіодичне, серіальне, періодичне, таке, що подовжується);
  •  за складом основного тексту (моновидання, збірник);
  •  за структурою (серія, однотомне, багатотомне, зібрання творів, вибрані твори).

Найбільш важливу роль відіграють видання, з яких може бути отримана необхідна для науково-дослідної роботи інформація. Це наукові, навчальні, довідкові та інформаційні видання.

Науковим вважають видання, що містить результати теоретичних та / або експериментальних досліджень, а також науково підготовані до публікації пам’ятки культури й історичні документи. Наукові видання поділяються на такі види:

  •  монографія – наукове або науково-популярне книжкове видання, що містить повне й всебічне дослідження однієї проблеми або теми та належить одному або кільком авторам;
  •  автореферат дисертації – наукове видання у вигляді брошури, що містить складений автором реферат проведеного ним дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня;
  •  препринт – наукове видання, що містить матеріали попереднього характеру, які опубліковані до виходу у світ видання, в якому вони можуть бути розміщені;
  •  збірник наукових праць – збірник, що містить дослідницькі матеріали наукових організацій, навчальних закладів або спілок;
  •  матеріали наукової конференції – науковий неперіодичний збірник, що містить підсумки наукової конференції (програми, доповіді, рекомендації, рішення);
  •  тези доповідей (повідомлень) наукової конференції – науковий неперіодичний збірник, що містить опубліковані до початку конференції матеріали попереднього характеру (анотації, реферати доповідей та / або повідомлень);
  •  науково-популярне видання – видання, що містить відомості про теоретичні та / або експериментальні дослідження в галузі науки, культури й техніки, викладені у формі, доступній читачу-неспеціалісту.

Навчальне видання – це видання, що містить систематизовані відомості наукового або прикладного характеру, викладені у формі, зручній для викладання й вивчення, яке розраховане на читачів різного віку й ступеня навчання. Види навчальних видань: підручник, навчальний посібник, навчально-методичний посібник тощо.

Підручник – це навчальне видання, що містить систематичне викладення навчальної дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі й офіційно затверджене як даний вид видання.

Навчальний посібник – навальне видання, що доповнює або частково (повністю) замінює підручник, офіційно затверджене як даний вид видання.

Навчально-методичний посібник – навчальне видання, що містить матеріали з методики викладання навчальної дисципліни (її розділу, частини) або з методики виховання.

Довідкове видання – видання, що містить стислі відомості наукового або прикладного характеру, що розміщені в порядку, зручному для їх швидкого розшуку, не призначене для суцільного читання. Це – словники, енциклопедії, довідники спеціалістів.

Інформаційне видання – видання, що містить систематизовані відомості про документи (опубліковані, неопубліковані, такі, що не публікуються) або результати аналізу й узагальнення відомостей, представлених у першоджерелах, що випускається організацією, яка здійснює науково-інформаційну діяльність, в тому числі органами НТІ. Ці видання можуть бути бібліографічними, реферативними, оглядовими.

Бібліографічне видання – це інформаційне видання, що містить впорядковану сукупність бібліографічних записів (описів).

Реферативне видання – це інформаційне видання, що містить впорядковану сукупність бібліографічних записів та відповідних рефератів. До них відносяться реферативні журнали, реферативні збірники, інформаційні листки й експрес-інформація.

Оглядове видання – це інформаційне видання, що містить публікацію одного або кількох оглядів, що включає результати аналізу й узагальнення представлених у джерелах відомостей.

Видання можуть бути неперіодичними, періодичними й такими, що подовжуються.

Неперіодичне видання виходить одноразово, й його продовження заздалегідь не передбачене. Це книги, брошури, листівки. Книга – книжкове видання обсягом понад 48 сторінок. Брошура – книжкове видання обсягом понад чотири, але не більше 48 сторінок. Текстове листове видання обсягом від 1 до 4 сторінок називають листівкою.

Періодичні видання виходять через певні проміжки часу, постійним для кожного року числом номерів (випусків), які не повторюються за змістом, однотипно оформлені, пронумеровані, мають дату випуску та однакову назву. Це газети, журнали, бюлетені, вісники.

Газета – періодичне газетне видання, що виходить через рівні проміжки часу, містить офіційні матеріали, оперативну інформацію та статті з актуальних суспільно-політичних, наукових, виробничих й інших питань, а також літературні твори й рекламу. В Україні спеціалізованих газет з маркетингу немає, проте певний інтерес для маркетологів можуть становити газети «Бізнес», «Біржовик», «Голос України» (офіційне видання ВРУ), «Виробник України», «День», «Деньги плюс», «Закон і бізнес», «Коммерсантъ», «Контракти», «Світ споживача».

Журнал – це періодичне текстове видання, що містить статті або реферати з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших питань, літературно-художні твори, має постійну рубрикацію та офіційно затверджене як даний вид видання. В Україні випускаються такі журнали з маркетингу: «Маркетинг в Україні», «Маркетинг і реклама», «Marketing Media Review», «Маркетинговые исследования в Украине», «Новый маркетинг», «Отдел маркетинга», «PR-менеджер», «Соціологія: теорія, методи, маркетинг». Представляють інтерес також журнали «Актуальні проблеми економіки», «Легка промисловість», «Текстиль плюс» та інші.

Бюлетені й вісники – це періодичні видання або такі, що подовжуються.

Видання, що подовжуються, виходять через невизначені проміжки часу, по мірі накопичення матеріалу, не повторюваними за змістом, однотипно оформленими й датованими випусками, що мають загальну назву.

Бюлетень (вісник) – це періодичне видання або видання, що подовжується, яке випускається оперативно, містить стислі офіційні матеріали з питань, що входять до кола ведення організації, що випускає. До таких видань можна віднести, наприклад, «Бюлетень Національного Банку України», «Бюлетень ВАК України», «Офіційний вісник Президента України», «Вісник КНУТД» чи «Вісник Хмельницького національного університету».

На завершення стислої характеристики основних джерел наукової інформації слід згадати непаперові, нетрадиційні носії: кінофільми, відеофільми, мікрофільми, магнітні й оптичні диски та ін.

2. Пошук інформації. Робота з каталогами

Вивчення наукової літератури розпочинається з підбору та складання списку або картотеки нормативних правових актів, підручників, навчальних посібників, монографій, журнальних та газетних статей. Необхідно передивитися у бібліотеках систематичні, алфавітні та предметні каталоги, каталоги авторефератів дисертацій, журнальних та газетних статей.

Бібліотечний каталог – це перелік бібліографічних записів документів, що наявні у фондах однієї або кількох бібліотек, що розкриває склад або зміст бібліотечних фондів. Каталог може мати карткову або електронну форму, існувати на мікроносіях або у формі книжкового видання.

В алфавітному каталозі назви книг (картки) розташовані в абетковому порядку, який визначається за першим словом бібліографічного опису видання (прізвищем автора або назвою видання, автор якого не зазначений). Алфавітний каталог може бути читацьким та службовим (в останньому зазначається кількість примірників видання, їх інвентарні номери та у яких підрозділах бібліотеки вони знаходяться).

В систематичному каталозі картки розташовані за окремими галузями знань в порядку, що визначається бібліографічною класифікацією. Під систематичним каталогом розуміють систему, що складається з двох підсистем: власне систематичний каталог та алфавітно-предметний покажчик до нього. Різновидом систематичного каталогу є каталог нових надходжень, в якому містяться назви книг, що надійшли до бібліотеки протягом останніх місяців (до 24 місяців).

В предметному каталозі назви книг розміщені за певними предметами (темами) дослідження, відображеними у рубриках. Самі рубрики і назви книг в такому каталозі слідують одна за одною в абетковому порядку.

Електронний каталог – це бібліотечний каталог на машинних носіях, що працює в реальному режимі часу й наданий у розпорядження користувачів. Електронний каталог забезпечує доступ до ресурсів каталогу не лише користувачам даної бібліотеки, але й віддаленим клієнтам. Найбільш відомими електронними каталогами є каталоги Національної бібліотеки Україні імені В.І. Вернадського (http://www.nbuv.gov.ua/db/ library_db.html); Національної парламентської бібліотеки України (http://www.nplu.org/ua/resources/ resources.htm); Державної науково-технічної бібліотеки України (http://gntb.gov.ua/ua/e/temple.html).

Бібліографічні картки, що зберігаються в каталогах, містять таку інформацію: бібліографічний опис книги; шифр ББК або УДК; шифр ISBN; авторський знак; у великих бібліотеках – індивідуальний шифр та інвентарний номер.

Коди на бібліографічних картках слугують для того, щоб знайти певну книгу серед великої кількості інших. При цьому УДК і ББК – це лише бібліотечні коди, а ISBN – це ще й гарантія того, що книгу було видано офіційно. Всі ці коди й авторський знак входять до видавничого пакету.

Видавничий пакет – це комплект бібліографічних індексів, що присвоюються книзі. Вони потрібні для реєстрації та відображення видання в каталогах бібліотек, книгарень, державних органів.

УДК – універсальна десяткова класифікація. Це система класифікації інформації, яка широко використовується у всьому світі (англійська назва – UDC, Universal Decimal Classification). Вона служить для систематизації творів літератури, науки і мистецтва, періодичної преси, документів. Також може використовуватися для організації картотек і пошуку інформації. За допомогою УДК організовуються фонди документів з усіх галузей знань у бібліотеках, видавництвах та інформаційних центрах України. Зокрема, за допомогою УДК організовані систематичні каталоги у Державній науково-технічній бібліотеці України та в бібліотеці КНУТД.

Наявність коду УДК є обов'язковою вимогою для наукової роботи. Роботи без цього класифікатора навіть не розглядаються при реєстрації в глобальних базах даних.

Головна складова частина УДК – це основні таблиці. Ієрархічний принцип побудови системи УДК базується на умовному розподілі кожного розділу або підрозділу в межах десяти цифр. Звідси й назва – десяткова.

Завдяки цьому розподілу вибудовується ієрархічна система, де всі розділи позначаються арабськими цифрами. Кожен розділ поділяється на десять більш дрібних підрозділів за допомогою додавання цифри праворуч і т.п. Це надає можливість висвітити кожну, навіть найдрібнішу, сферу людської діяльності числовим десятковим кодом. При сильній деталізації області код може бути дуже довгим. Тим не менш, система дає можливість легко додавати все нові й нові об'єкти.

У наші дні універсальна десяткова класифікація є інтелектуальною власністю міжнародного Консорціуму УДК (udcc.org). Консорціум об'єднує основних видавців таблиць УДК різними мовами.

Основний ряд класів УДК:

0. Загальний відділ

1. Філософські науки. Філософія. Психологія. Логіка

2. Релігія. Атеїзм

3. Громадські науки

338 Ціни

339.1 Загальні питання торгівлі. Ринок

4. (вільний)

5. Математика. Природничі науки

6. Прикладні науки. Медицина. Техніка

659 Реклама. Система інформації. Служба зовнішньої інформації та реклами (паблик рілейшнз)

7. Мистецтво. Декоративно-прикладне мистецтво. Фотографія. Музика. Ігри. Спорт

8. Мовознавство. Філологія. Художня література. Літературознавство

9. Географія. Історія. Біографії

Наприклад, книги з маркетингу матимуть індекс УДК 339.1, 339.13, 339.138; з цінової політики – 658.8, з реклами – 659.1, з паблік рілейшнз – 659.4.

Класифікатор УДК можна знайти за адресою:

http://www.udcc.org/udcsummary/php/index.php?tag=6&lang=uk .

ББК – бібліотечно-бібліографічна класифікація. Призначена для організації бібліотечних фондів, систематичних каталогів і картотек. ББК – класифікація ієрархічна і складається з основних й типових таблиць. Поєднання цих таблиць дозволяє утворювати велику кількість понять. У ББК використовується логічна літерно-цифрова індексація на основі кирилиці та арабських цифр. Таким чином, це поєднання цифр і чисел, що позначають, до якого розділу можна віднести те чи інше видання. За допомогою ББК працівники бібліотек можуть визначити, до якого розділу відноситься книга, не читаючи її. Визначальним принципом при систематизації є зміст книги. Зокрема, за допомогою ББК організовані систематичні каталоги у Національній бібліотеці Україні імені В.І. Вернадського та у Національній парламентській бібліотеці України.

Повні таблиці ББК не видаються на папері з комерційних міркувань: вартість такого видання була б занадто високою. Середні та скорочені таблиці регулярно перевидаються зі скороченнями. У той же час безкоштовного електронного довідника цих таблиць наразі не існує, що ускладнює тотальне впровадження ББК до бібліотечної системи. Таблиці ББК існують тільки у друкованому на папері вигляді.

Основний ряд в ББК для наукових бібліотек позначений великими літерами російського алфавіту:

А 1 Загально наукове та міждисциплінарне знання

Б/Е 2 Природничі науки.

Ж/О 3 Техніка. Технічні науки.

П 4 Сільське й лісове господарство. Сільськогосподарські й лісогосподарські науки.

Р 5 Охорона здоров'я . Медичні науки.

С/Ю 6/8 Суспільні й гуманітарні науки.

С 60/ Суспільні науки в цілому. Соціальна філософія. Соціологія. Статистика. Демографія.

Т 63 Історія. Історичні науки.

У 65 Економіка. Економічні науки.

Ф 66 Політика. Політична наука.

Х 67 Право. Юридичні науки.

Ц 68 Військова справа. Військова наука.

Ч 70/79 Культура. Наука. Просвіта.

  71 Культура. Культурологія.

  72 Наука. Наукознавство.

  73 Науково-інформаційна діяльність.

  74 Освіта. Педагогічна наука.

  75 Фізична культура и спорт.

  76 Засоби масової інформації. Книжкова справа.

  77 Соціокультурна діяльність в сфері дозвілля.

  78 Бібліотечна справа. Бібліотекознавство. Бібліографія. Бібліографознавство.

  79 Охорона пам'яток природи, історії та культури. Музейна справа. Архівна справа.

Ш 80/84 Філологічні науки. Художня література.

Щ 85 Мистецтво. Мистецтвознавство.

Э 86 Релігія. Містика. Вільнодумство.

Ю0/8 87 Філософія.

Ю9 88 Психологія.

Я 9 Література універсального змісту.

Наприклад. книги з маркетингу та цінової політики матимуть шифр ББК У65, з рекламної діяльності та паблік рілейшнз – Ч60 тощо.

ISBN (International Standard Book Number) – міжнародний стандартний номер книги. Це унікальний номер книжкового видання, який необхідний для розповсюдження книги в торгових мережах і автоматизації роботи з виданням.

Цей стандарт, як і ББК, був розроблений у 60-х роках ХХ століття – у 1966 році у Великій Британії. Для його створення була використана база 9-значного Стандартного номера Гордона Фостера. За всі ці роки ISBN зазнав ряд змін і у 2007-му став 13-значним, що збігається зі штрихкодом.

Всі номери ISBN в книгах, виданих до 2006 року включно, включають:

  •  абревіатуру ISBN;
  •  10 символів, розділених дефісом або пробілом на чотири поля.

Чотири поля коду позначають:

  •  країну походження (або групу країн, об'єднану мовою видання); присвоює Міжнародне агентство ISBN;
  •  код видавництва; присвоює Національне агентство ISBN;
  •  унікальний номер видання;
  •  контрольна цифра (арабська від 0 до 9 або римська Х); присвоює національне агентство ISBN.

ISBN необхідний для того, щоб книга була зареєстрована у Книжковій палаті.

Книжкова палата України (http://www.ukrbook.net) – державна наукова установа у сфері видавничої справи та інформаційної діяльності. Також Книжкова палата України є Національним агентством України Міжнародної стандартної нумерації книг (ISBN) і Міжнародної стандартної нумерації нотних видань (ISMN).

Присвоєний ISBN може знадобитися автору книги, якщо він:

  •  хоче вступити до Союзу письменників чи іншої літературної організації;
  •  захищає докторську або кандидатську дисертацію;
  •  хоче поширювати свою книгу через торговельні мережі.

Наприклад, книга: Котлер Ф., Келлер К.Л. Маркетинг менеджмент. – СПб.: Питер, 2006. – 816 с. має ISBN 5-469-00989-0; а її англомовний оригінал – ISBN 0-13-145757-8.

ISSN (International Standard Serial Number) – міжнародний стандартний серійний номер. Служить для нумерації періодичних видань і дозволяє ідентифікувати серійне видання незалежно від того, де воно видане, якою мовою і на якому носії. Код складається з 8 цифр.

ISSN номер потрібний для ефективного міжнародного розповсюдження видань, а також для створення штрих-коду ISSN для автоматизації торгівлі.

ISSN може отримати будь-яке періодичне видання, яке має міжнародне розповсюдження. Це може бути газета, тижневик, журнал, щорічник і навіть електронна публікація (CD, веб-сайт). Фундаментальним критерієм є періодичність: складові частини публікації видаються як відкритий набір документів з одним і тим же заголовком, терміном і на час, не обмежений заздалегідь.

Отримати цей код в Україні можна в Українському центрі сприяння реєстрації ISSN (http://issn.org.ua).

Авторський знак – це умовне позначення прізвища автора або першого слова заголовку книги. Він складається з однієї літери і двох цифр. Буква – перша з прізвища автора або заголовка. Дві цифри визначаються за спеціальними таблицями: двозначне число виводять з послідовності перших букв прізвища або заголовку книги.

Наприклад, книга Котлер Ф., Келлер К.Л. Маркетинг менеджмент. – СПб.: Питер, 2006. – 816 с. має авторський знак К73.

Авторський знак у 1916 році ввела відомий фахівець бібліотечної справи Любов Хавкіна. У книгах авторський знак знаходиться у верхньому лівому куті обороту титульного аркуша – під індексом ББК.

Стан дослідженості теми найдоцільніше розпочинати зі знайомства з інформаційними виданнями, мета випуску яких – оперативне інформування як про самі публікації, так і про найбільш суттєві сторони їх змісту. Випуском інформаційних видань займаються інститути, центри й служби науково-технічної інформації (НТІ), які охоплюють всі сфери економіки держави. В Україні систему закладів НТІ очолює УкрІНТЕІ (Український інститут науково-технічної та економічної інформації, http://www.uintei.kiev.ua).

Видання організацій цієї системи поділяються на три групи: бібліографічні, реферативні й оглядові.

Бібліографічні видання містять впорядковану сукупність бібліографічних описів, які сповіщають фахівців про видання за питанням, яке досліджується. Найбільш значним бібліографічним джерелом є «Сигнальна інформація» УкрІНТЕІ. Оперативність підготовки сигнальної інформації дуже висока – 24 номери на рік.

Реферативні видання містять публікації рефератів, тобто скорочене викладення змісту первинних документів або їх частин з основними фактичними відомостями й висновками. До реферативних видань можна віднести реферативні журнали, реферативні збірники, експрес-інформацію, інформаційні листки.

Найбільш відомим в Україні є Український реферативний журнал «Джерело», що містить реферати української наукової літератури з усіх галузей знань. Видається 4 галузеві серії, кожна з яких виходить 6 разів на рік («Природничі науки»; «Техніка. Промисловість. Сільське господарство»; «Соціальні та гуманітарні науки. Мистецтво»; «Медицина. Медичні науки». Реферативні журнали в Російській Федерації з природничих та технічних наук видає ВІНІТІ під загальною назвою «Реферативний журнал» (12 разів на рік, по окремих напрямах – 24 рази на рік).

Реферативні збірники являють собою періодичні, такі, що подовжуються, або неперіодичні видання, які містять реферати неопублікованих документів. Так, УкрІНТЕІ випускає «Збірник рефератів дисертацій, НДР та ДКР» (12 разів на рік), а також «Бюлетень реєстрації НДР та ОКР» (6 разів на рік).

Експрес-інформація – це періодичне видання журнальної або листової форми, яке містить розширені реферати найбільш актуальних опублікованих зарубіжних матеріалів й неопублікованих вітчизняних документів, що потребують оперативного висвітлення. УкрІНТЕІ випускає «Експрес-новини: наука, техніка, виробництво» (12 разів на рік).

До оглядових видань можна віднести огляд за однією проблемою, напрямом та збірник оглядів. Огляди узагальнюють відомості, що містяться у первинних документах, і є найвищим ступенем їх аналітико-синтетичної переробки. Такі видання повідомляють про стан та розвиток певної науки чи напряму практичної діяльності, відображаючи все нове, що зроблено протягом певного часу.

Здобувачу, що веде пошук літературних джерел, доцільно користуватися різноманітними бібліографічними покажчиками Національної бібліотеки Україні імені В.І. Вернадського (http://www.nbuv.gov.ua), а також виданнями Книжкової палати України імені Івана Федорова (http://www.ukrbook.net), серед яких – «Літопис книг», «Літопис газетних статей», «Літопис журнальних статей» (всі – двічі на місяць), «Літопис авторефератів дисертацій» (щоквартально), «Літопис рецензій» (раз на рік).

Велике значення для дослідників має ретроспективна бібліографія, що представлена широким колом посібників, серед яких – тематичні покажчики й огляди, внутрикнижкові та пристаттєві списки літератури, каталоги галузевих науково-технічних видань, персональна бібліографія визначних вчених тощо.

В процесі пошуку наукової інформації доцільно передивитися фахові періодичні видання за обраним напрямом дослідження, зокрема останні номери кожного року, в яких подаються переліки матеріалів, опублікованих в журналі за рік. Можна переглянути посторінкові посилання на використану літературу в монографіях, навчальних посібниках та журнальних статтях. Також важливим джерелом наукової інформації є збірники наукових праць вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких організацій, тези й матеріали науково-практичних конференцій. Цінну інформацію, особливо при дослідженні спірних питань теми, студент може отримати з рецензій на наукові роботи.

Крім того, деякі підручники, навчальні посібники, навчальні програми, плани семінарів й практичних занять з дисципліни, до якої має відношення обрана студентом тема дослідження, також містять списки нормативних актів, основної та додаткової літератури.

3. Складання бібліографії

Бібліографічний опис – це процес и результат складання по визначеним правилам переліку бібліографічних відомостей про який-небудь документ, які ідентифікують цей документ і дозволяють знаходити його серед багатьох інших.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін.

Для уніфікації складання бібліографічного опису на міжнародному рівні, забезпечення можливості обміну результатами каталогізації розроблено національний стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання», який набув чинності 1 липня 2007 року. Він є базовим для системи стандартів, правил, методичних посібників зі складання бібліографічного опису. Опис складається з обов'язкових елементів: основний заголовок, автори, повторність видання, рік видання, обсяг тощо. Для нормативно-правових актів необхідно вказувати офіційні видання (Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник України, газета «Урядовий кур’єр», Зібрання постанов Уряду України). Не слід посилатися на електронні бази даних та інші видання (книги), які не є офіційними джерелами змісту нормативно-правових актів.

Приклади бібліографічного опису найбільш поширених літературних джерел представлені нижче.

  1.  Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
  2.  Закон України «Про рекламу» від 3 липня 1996 року № 270/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 39. – Ст. 181.
  3.  Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року № 727/98 // Урядовий кур'єр. – 1998. – 7 липня.
  4.  Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року № 18-92 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 10. – Ст. 82.
  5.  Ишутин Р.В. О функциях предпринимательства / Р.В. Ишутин // Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 15 травня 2003 р. у Хмельницькому ін-ті бізнесу. – Хмельницький, 2003. – С. 240-243.
  6.  Лабурцева О.І. Маркетинг і розвиток підприємництва в легкій промисловості України: Монографія / О.І. Лабурцева. – К.: КНУТД, 2008. – 364 с.
  7.  Ламбен Ж.-Ж. Менеджмент, ориентированный на рынок / Ж.-Ж. Ламбен; пер. с англ. под ред. В.Б. Колчанова. – СПб.: Питер, 2007. – 800 с.
  8.  Мальцева А. P.O.S. материалы как элемент эффективной программы мерчандайзинга / А. Мальцева // Рынок капитала. – 2000. – № 11-12. – С.15-18.
  9.  Маркетинг: Підручник / В. Руделіус, О.М. Азарян, О.А. Виноградов та ін.; ред.-упор. О.І. Сидоренко, П.С. Редько. – К.: Навчально-методичний центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005. – 422 с.
  10.  Маркетинговий  менеджмент:  Підручник  /  Ф. Котлер,  К.Л. Келлер, А.Ф. Павленко та ін. – К.: Видавництво «Хімджест», 2008. – 720 с.
  11.  Темный А., Титенская И. «Бриз-Инвест» – ветер перемен в «море» торговых центров [Электронный ресурс] / А. Темный, И. Титенская. – Режим доступа до ресурса: http://www.companies.web-standart.net/ company2005.
  12.  Lauterborn R.  New  Marketing  Litany:  4P’s  Passe;  C-Words  Take  Over / R. Lauterborn // Advertising Age. – 1990. – October 1. – P.26.

З бібліографічних описів окремих видань формують списки або картотеки, які коригуються та доповнюються протягом всього часу виконання наукового дослідження. Після завершення дослідження на підставі робочих списків або картотек формується остаточний список використаних джерел.

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

До списку використаних джерел слід включати тільки ті джерела, на які є посилання у тексті. Джерела у списку можна розміщувати одним з таких способів: у порядку появи посилань у тексті; в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків; у хронологічному порядку.

4. Вивчення наукової літератури

Вивчення літератури за обраною темою доцільно розпочинати з загальних робіт (монографії, підручники, навчальні посібники), щоб отримати уявлення про основні питання, до яких примикає обрана тема, а надалі поглиблюватися у пошук нового матеріалу у наукових статтях, депонованих рукописах, дисертаціях та звітах з НДР.

Вивчати літературу рекомендують у певній послідовності:

  •  загальне ознайомлення;
  •  швидкий перегляд джерела;
  •  послідовне читання всього тексту;
  •  вибіркове поглиблене вивчення окремих частин тексту;
  •  конспектування, підготовка виписок;
  •  критична оцінка виписаного матеріалу, його обробка й підготовка остаточних формулювань.

Для загального ознайомлення достатньо проглянути довідковий апарат видання, який вміщує: висхідні дані (назва, автор, видавництво, рік видання, анотація, вихідні дані тощо); зміст; бібліографічні посилання й списки; передмову, вступну статтю, післямову або висновки. Таке ознайомлення з книгою дозволить встановити, чи доцільне її подальше вивчення, і швидко відсіяти непотрібні джерела.

Шляхом швидкого перегляду можна ознайомитися з науковим джерелом в цілому. Внаслідок такого «пошукового» читання може виявитися, що у ньому міститься потрібна інформація, яку потрібно вивчити більш докладно. Ретельна проробка тексту полягає не лише в його суцільному послідовному читанні, але й у засвоєнні, усвідомленні, детальному аналізі найбільш важливих окремих частин прочитаного.

При читанні спеціальної літератури важливо уточнити всі ті поняття й терміни, які можуть отримати невірне або неоднозначне тлумачення. Для цього необхідно звернутися до словників, довідників й нормативних правових актів, у яких може бути надане їх тлумачення. У тексті необхідно виділяти основні положення й висновки автора, а також їх обґрунтування.

Якщо вивчається цікава, важлива публікація, й потрібна ретельна проробка тексту, то за відсутності можливості його скопіювати складається конспект. Він являє собою стисле викладення суттєвих положень й висновків автора без зайвих подробиць. Стисло й точно записують визначення, нові відомості, точки зору автора публікації із спірних питань, наведені ним аргументи, цифрові дані, а також все те, що може бути використано для наукової роботи. При цьому рекомендується в конспекті зазначати номери сторінок видання, на яких міститься інформація, щоб надали при написанні курсової або дипломної роботи, доповіді або статті можна було оформити посилання на використане джерело.

Щоб витрачати на конспектування менше часу, використовують різноманітні скорочення: стандартні (держ., обл. тощо), абревіатури (наприклад, ГК – господарський кодекс, ОПР – особа, що приймає рішення, тощо), знаки-символи (наприклад, математичні: +, >, <, = і др.), зазначають початкову літеру слова (енциклопедичний метод) або вводять власні позначення. Зручно відображати частини тексту у вигляді таблиць, рисунків, схем для кращого візуального сприйняття.

Конспектувати краще на одній стороні аркушу, щоб потім можна було вільно використовувати цей матеріал: розрізати, вставити до тексту, перенести з однієї теми до іншої тощо. Критерії вдалого конспекту: стислість (до 1/8 первинного тексту); цільова спрямованість; аналітичність; наукова коректність; ясність, чіткість, зрозумілість.

Виписки з книг мають бути точними. Якщо потрібно без спотворення передати думку автора, то вдаються до дослівних виписок-цитат. У разі використання у науковій роботі таких виписок необхідно безпосередньо після цитати представити в квадратних дужках номер бібліографічного опису цього джерела в списку літератури та номери сторінок, звідки взято цитату.

Якщо немає потреби у ретельній проробці публікації, то можна скласти її план або реферат. Планом книги є її зміст. При реферуванні в малому за обсягом тексті викладають основні положення й висновки, що містяться у публікації.

У своїй книзі можна робити позначки на полях й виділення у тексті, що звертають увагу на найбільш важливу інформацію; працюючи з бібліотечним виданням, використовують закладки з надписами, що допомагають швидко знайти потрібний матеріал.

Одним з корисних способів збирання інформації є вирізки або ксерокопії з газет та журналів. На кожній вирізці або копії необхідно зазначити джерело (назву газети або журналу, рік, номер, дату випуску), щоб в подальшому можна було зробити посилання на використану публікацію. Для систематизації вирізок (копій) можна скласти картотеку, перелік або просто розкласти їх по тематичних папках.

5. Систематизація інформації та підготовка огляду літератури

Однією з найважливіших структурних частин наукової роботи є розділ, присвячений аналізу літературних джерел з питання, що досліджується. За цим розділом можна робити висновки про рівень підготовки здобувача, глибину розуміння проблем, що розглядаються, та здатність критично й у той же час коректно оцінювати результати, отримані іншими дослідниками.

Здобувач повинен вміти логічно систематизувати джерела інформації, критично їх аналізувати, виділяти найбільш важливі результати, отримані іншими авторами, виокремлювати нерозв’язані проблеми. При цьому про високу кваліфікацію дослідника свідчать наукові роботи, у яких стисло й критично оцінюється сучасний стан питань, що досліджуються, з урахуванням особливостей розвитку наукової думки в історичному плані, а також логічно й переконливо висвітлюються нерозв’язані попередниками проблеми й завдання.

У огляді літератури наукову інформацію викладають відповідно до загальної логіки досліджуваного питання, наприклад: «Сутність стратегії маркетингу»; «Класифікація маркетингових стратегій», «Зміст процесу формування стратегії» тощо. Проте, подається не одна точка зору з кожного питання, а декілька варіантів з елементами наукової дискусії й визначенням ставлення автора до питань, що розглядаються.

Важливим елементом роботи над оглядом літератури є вдала систематизація матеріалу. При систематизації варто дотримуватися таких рекомендацій:

  •  роботи авторів, що дотримуються однієї і тієї самої точки зору, при описі об’єднують в одну групу;
  •  оригінальні теорії розглядають окремо, у хронологічному порядку;
  •  теорії, що суперечать одна одній, подають у порівнянні і визначають щодо них власну точку зору.

Популярним методом систематизації думок різних авторів є аналітичні таблиці (приклад оформлення таких таблиць подано в табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Історична ґенеза сучасного трактування терміну «маркетинг»

Група визначень

Визначення

Джерело

Примітка

Маркетинг як збут

Маркетинг являє собою підприємницьку діяльність, яка пов’язана зі спрямуванням потоку товарів та послуг від виробника до покупця або споживача

Американська асоціація маркетингу, 1960 р.;

цит. по

61, с. 21-22

Не враховує особливості маркетингу як виду управлінської діяльності та соціально-управлінського процесу

При написанні огляду літератури доцільно якнайширше застосовувати різноманітні класифікації. Класифікувати можна будь-які ознаки, властивості й характеристики об’єктів досліджень.

Корисним є також складання структурно-логічних схем дослідження в цілому чи окремих об’єктів чи процесів. Це дозволяє глибше зрозуміти їх структуру та логіку, взаємозв’язки між окремими компонентами, а отже, скласти наочне та цілісне уявлення про дослідження, об’єкт чи процес.

На підставі критичної оцінки результатів досліджені інших авторів здобувач наприкінці огляду літератури має чітко визначити, що відомо з даного питання, що потрібно перевірити чи переосмислити, а що взагалі не досліджено. Такий аналіз дозволить переконливо стверджувати, що мета і завдання наукового дослідження є обґрунтованими.

ВАК України так визначає вимоги до огляду літератури: «В огляді літератури здобувач окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, здобувач повинен назвати ти питання, що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі».

Потрібно пам’ятати, що всі рецепти складання вдалого огляду літератури на момент початку дослідження не можуть бути передбачені заздалегідь. Наукова робота – це перш за все продукт творчості здобувача, а творчість – справа суто індивідуальна для кожної людини. Вибір форм самовираження в науковій роботі в цілому і в розділі з огляду літератури зокрема – справа здобувача, і зробити цей вибір за нього ніхто не зможе.

5. ПСИХОЛОГІЯ І ТЕХНОЛОГІЯ НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ

Існують певні правила організації роботи дослідника, знання яких дозволяє зекономити час, підвищити ефективність праці та уникнути несприятливого впливу на здоров’я та моральний стан дослідника.

  1.  Наукову роботу необхідно планувати. Для цього потрібно визначити кінцеву мету дослідження та з’ясувати термін, до якого робота має бути виконана. Далі загальний обсяг робіт поділяється на фрагменти (згідно з програмою дослідження) та визначається термін виконання кожного фрагменту. Бажано передбачити певний резерв часу на випадкові обставини.
  2.  Наукова робота має бути регулярною. Найкраще виділити для неї певний день з урахуванням розподілу навантаження протягом тижня. У цей день бажано хоча б кілька годин проводити у бібліотеці, працюючи з науковою літературою.
  3.  Наукову роботу важливо вірно розподіляти у часі. Працездатність людини протягом робочого дня змінюється відповідно до графіка, поданого на рис. 2.2.

«Кінцевий порив» – це тимчасове підвищення працездатності в очікуванні близького вдалого завершення роботи, але він спостерігається не у всіх і не завжди.

Відповідно до графіку рис. 5.1 необхідно вірно розподілити види робіт протягом дня: починати день зі складної, творчої роботи (написання наукового тексту, розробка математичних моделей), а завершувати більш простою, механічною (ознайомче читання, переписування текстів, обробка цифрових даних); періодично змінювати вид роботи.

Після наукової роботи відпочивати слід активно (прогулянки, прибирання), а не читати художню літературу, переглядати Інтернет чи телебачення. Закінчувати напружену розумову працю потрібно як мінімум за 2 години до сну. Бажано так планувати роботу, щоб у неділю відпочивати та не допускати нічних «штурмів» напередодні «дед-лайну».

- працездатність

         - ефективність

         - втомлюваність

                    1                2                3          4      5       6

Рис. 5.1. Періоди робочого часу:

1 – впрацьовуваність (від кількох хвилин до години);

2 – оптимальна працездатність;

3 – повна компенсація (з’являється втома, але людина здатна

її нейтралізувати зусиллям волі);

4 – часткова компенсація (сприйняття погіршується, необхідна перерва);

5 – «кінцевий порив» (буває не завжди й не у кожного);

6 – перевтомлення та різке зниження працездатності.

  1.  Необхідно створювати сприятливі умови для наукової роботи: працювати за можливістю в тиші (найкраще – в бібліотеці), без факторів, що відволікають, заздалегідь готувати все, що може знадобитися.

Ще декілька коротких рекомендацій:

  •  періодично контролювати свою роботу й переконуватися в тому, що її зміст відповідає встановленій меті;
  •  вчасно і акуратно вносити виправлення;
  •  доводити роботу до завершення, не переключатися з теми на тему.

У творчій роботі практично у всіх дослідників бувають періоди невдач, коли з’ясовується, що поставлене завдання не можна розв’язати, що значний обсяг робіт виконано дарма, що отримані результати не можна пояснити попередньою гіпотезою, і тому подібне. Моральний стан дослідника звичайно погіршує ще й те, що у такій ситуації практично ніхто не може дати пораду, тому що дослідження виконуються вперше, і краще за автора в матеріалі мало хто розбирається. Необхідно вірно виходити з таких ситуацій.

  1.  Опинившись у «тупику», спробуйте відключитися від проблеми. Займіться іншою справою. Щоб подумки не повертатися до нерозв’язаної задачі, поспілкуйтеся з друзями, почитайте нескладну, цікаву книжку. Поверніться до проблеми за пару днів, «на свіжу голову».
  2.  Проаналізуйте причини невдачі. Можливо, вдасться знайти інший спосіб рішення, змінити гіпотезу, виявити іншу закономірність. Не жалкуйте про втрачений час: ви перевірили одну з гіпотез. Однак у майбутньому доведеться врахувати отриманий досвід.
  3.  Спробуйте пояснити свої проблеми комусь, хто погодиться вас вислухати. Не обов’язково, щоб це була компетентна людина. Тут більш імовірна не корисна порада, а те, що у процесі пояснення ви самі знайдете вірне рішення.
  4.  Якщо проблему дійсно не можна вирішити, не удавайтеся до відчаю. Вмійте переключатися. Спробуйте подумки знецінити результат, якого не досягли: малі втрати сприймаються легше.
  5.  Доречно ще раз нагадати про необхідність залишати резерв часу на непередбачувані обставини та доопрацювання матеріалу.

МОДУЛЬ 2

6. СИСТЕМА НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Важлива роль у розвитку науки традиційно належить вищим навчальним закладам.

Наукова діяльність у системі вищої освіти включає виконання науково-дослідних робіт, підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Науково-дослідна робота є складовою частиною підготовки фахівців і здійснюється науковими колективами, окремими вченими за договорами, контрактами, замовленнями, програмами, проектами. Для цього створюються наукові, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, технологічні парки, центри нових інформаційних технологій, науково-технічної творчості та інші формування. Держава визнає пріоритет фундаментальних досліджень, що виконуються у системі освіти.

Розглянемо організацію НДР у вищому навчальному закладі на прикладі КНТЕУ. Загальне керівництво науковою роботою здійснює проректор з наукової роботи, якому підпорядковані начальник науково-дослідної частини (НДЧ) та ціла низка відповідних підрозділів (відділ науково-технічної інформації, відділ з питань інтелектуальної власності, відділ докторантури й аспірантури). Дорадчим органом управління науковою діяльністю у КНТЕУ є Науково-технічна рада КНТЕУ, до складу якої входять завідувачі кафедр, де здійснюються наукові дослідження. Дослідження виконуються також безпосередньо на кафедрах, як викладачами, так і штатними науковими співробітниками, а також аспірантами та студентами.

КНТЕУ має досить потужний науковий сектор.

Наукову роботу вищого навчального закладу можна вважати ефективною лише в тім випадку, якщо у ній беруть активну участь студенти.

НДР студентів економічних спеціальностей спрямована на вирішення таких завдань:

  •  опанування методик виконання наукових досліджень;
  •  отримання навичок самостійного вивчення наукової літератури;
  •  аналіз виробничої й господарської діяльності конкретних підприємств та виявлення резервів підвищення її ефективності;
  •  освоєння творчої роботи з сучасною комп’ютерною технікою;
  •  набуття навичок наукових виступів перед аудиторією на семінарах та конференціях.

На 1 та 2 курсах студенти отримують теоретичні знання, необхідні для самостійної наукової роботи; з 4 семестру починається виконання індивідуальних завдань, що містять елементи самостійних наукових досліджень, а саме написання семестрових курсових робіт. Набуті знання знаходять відображення у дипломній роботі спеціаліста або магістра, яка має вміщувати значний обсяг теоретичних і практичних наукових розробок з обраної проблеми.

Основні форми наукової роботи студентів подані на рис. 6.1.

Науково-дослідна робота студентів (НДРС)

Навчальна НДРС

Позанавчальна НДРС

Спеціальні дисципліни (університетська освіта, методологія сучасних наукових досліджень)

Робота в наукових гуртках та бюро економічного аналізу

Реферати зі спеціальних дисциплін

Участь у госпдоговірній та держбюджетній тематиці кафедри

Елементи досліджень при виконанні лабораторних робіт, домашніх завдань, курсових та дипломних робіт, виробничої практики

Участь у впровадженні НДР на підприємствах

Лекторська робота з розповсюдження економічних знань

Навчальні наукові семінари (за розкладом)

Участь у виставках, фестивалях, конкурсах наукових робіт

Участь у науково-практичних конференціях викладачів і студентів

Рис. 6.1. Організація НДР студентів

Останнім часом набувають поширення поза навчальні форми участі студентів у НДР. Однією з таких форм є так звана модульна підготовка студентів. Група студентів, що опановують різні спеціальності, проходять практику на одному підприємстві і виконують єдине наукове завдання з розрахунком на колективне працевлаштування по закінченні навчання.

7. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ТА ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ НАУКОВИХ МАТЕРІАЛІВ

План:

  1.  Оформлення результатів НДР.
  2.  Презентація результатів досліджень.
  3.  Рецензування наукових робіт.

1. Оформлення результатів НДР

Будь-яка наукова робота має завершуватися оформленням офіційного документу, у якому викладають найважливіші отримані результати. Розглянемо основні види таких документів.

Реферат. Реферати можуть бути двох видів – наукові та інформативні. Науковий реферат – це коротке викладення наукової теми, що складається на основі критичного огляду одного чи кількох джерел інформації. Структура такого реферату:

  •  вступ (мета та завдання роботи);
  •  викладення змісту джерел, що їх реферують, з виокремленням позитивних сторін та суперечливих положень;
  •  власний погляд за сутністю проблеми;
  •  висновки та пропозиції.

Інформативний реферат – це стисле письмове викладення завершеної наукової роботи (дипломної роботи, дисертації, монографії, звіту з НДР). Структура такого реферату визначається структурою роботи, що її реферують.

Наукова стаття. Наукова стаття найчастіше вміщує такі елементи: назву, вступ, основну частину, висновок і, можливо, перелік літератури.

У тексті статті послідовно, без виділення підпунктів висвітлюють такі питання:

  •  мета дослідження;
  •  сучасний стан проблеми, якій присвячена робота;
  •  основна методика, якщо вона нова, або посилання на джерело, звідки запозичена методика;
  •  результати (бажано з використанням таблиць або графіків) і їх обговорення;
  •  висновки та рекомендації.

Більш докладні вимоги до оформлення статті та до супутніх документів визначає редакція конкретного журналу чи збірника; найчастіше потрібні УДК, анотація, відомості про авторів (місце роботи, посада, адреса, телефон, сфера наукових інтересів).

Депонування статей прирівнюється до відкритого опублікування. Депонування являє собою особливу форму зберігання рукопису в органах науково-технічної інформації, а також розмноження безнабірним способом на вимогу споживачів інформації. Інформування читачів про статтю здійснюється через реферативні журнали або збірники, де публікують назву та коротку анотацію статті.

Монографія – публікація, що присвячена одній конкретній науковій проблемі. Найчастіше це книга одного чи кількох авторів. Монографія має чітко визначену структуру (розділи, підрозділи, пункти).

Дисертація – кваліфікована наукова праця у певній галузі наук, яка вміщує сукупність наукових положень та результатів, що висуваються автором на захист. Дисертація свідчить про особистий внесок автора в науку і про рівень автора як вченого. Основу дисертації складають виконані та опубліковані наукові праці, відкриття та значні винаходи, впровадження у виробництво нових технічних, організаційних або управлінських рішень.

Дисертацію та автореферат не вважають публікаціями, вони мають статус рукопису.

Науковий звіт. Звіт про НДР – науковий документ, якій не публікують. Він вміщує докладну інформацію про сутність проведеного дослідження. Загальні вимоги до звіту встановлені Державним стандартом України ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення» (http://www.diit.edu.ua/sites/facultet-tk/kafedra-evm/dopol/dest.html, http://normativ.ucoz.org/load/3-1-0-40 та ін.).

Звіт має вміщувати:

  •  вступну частину (1 та 2 сторінки обкладинки; титульний аркуш; список авторів; реферат; зміст; перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень та термінів; передмова);
  •  основну частину (вступ; суть звіту, що складається з довільної кількості розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів; висновки, рекомендації, перелік посилань);
  •  додатки (позначаються літерами української абетки);
  •  матеріал у кінці звіту (3 та 4 сторінки обкладинки).

Реферат призначений для ознайомлення зі звітом. Він має бути стислим, інформативним і містити відомості, які дозволяють прийняти рішення про доцільність читання всього звіту.

Реферат повинен містити: відомості про обсяг звіту, кількість частин звіту, кількість ілюстрацій, таблиць, додатків, кількість джерел згідно з переліком посилань (усі відомості наводять, включаючи дані додатків); текст реферату; перелік ключових слів.

Текст реферату повинен відбивати подану у звіті інформацію і, як правило, у такій послідовності:

  •  об'єкт дослідження або розроблення;
  •  мета роботи;
  •  методи дослідження та апаратура;
  •  результати та їх новизна;
  •  основні конструктивні, технологічні й техніко-експлуатаційні характеристики та показники;
  •  ступінь впровадження;
  •  взаємозв'язок з іншими роботами;
  •  рекомендації щодо використання результатів роботи;
  •  галузь застосування;
  •  економічна ефективність;
  •  значущість роботи та висновки;
  •  прогнозні припущення про розвиток об'єкта дослідження або розроблення.

Частини тексту реферату, щодо яких відсутні відомості, випускають.

Реферат належить виконувати обсягом не більш як 500 слів, і, бажано, щоб він уміщувався на одній сторінці формату А4.

Ключові слова, що є визначальними для розкриття суті звіту, і умови розповсюдження звіту, якщо такі виставляються, вміщують після тексту реферату. Перелік ключових слів містить від 5 до 15 слів (словосполучень), надрукованих великими літерами в називному відмінку в рядок через коми.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів. Усі прийняті у звіті малопоширені умовні позначення, символи, одиниці, скорочення і терміни пояснюють у переліку, який вміщують безпосередньо після змісту, починаючи з нової сторінки. Незалежно від цього за першої появи цих елементів у тексті звіту наводять їх розшифровку.

Вступ. У вступі коротко викладають:

  •  оцінку сучасного стану проблеми, відмічаючи практично розв'язані задачі, прогалини знань, що існують у даній галузі, провідні фірми та провідних вчених і фахівців даної галузі;
  •  світові тенденції розв'язання поставлених задач;
  •  актуальність даної роботи та підставу для її виконання;
  •  мету роботи та галузь застосування;
  •  взаємозв'язок з іншими роботами.

Суть звіту – це викладення відомостей про предмет (об'єкт) дослідження або розроблення, котрі є необхідними й достатніми для розкриття сутності даної роботи (опис: теорії; методів роботи; характеристик і/або властивостей створеного об'єкта; принципів дії об'єкта та основних принципових рішень, що дають уявлення про його устрій; метрологічного забезпечення та ін.) та її результатів. Викладаючи суть звіту, особливу увагу приділяють новизні в роботі, а також питанням сумісності, взаємозамінності, надійності, безпеки, екології, ресурсоощадності.

Суть звіту викладають, поділяючи матеріал на розділи (1, 2, 3…). Розділи можуть поділятися на підрозділи (1.1, 1.2, 1.3, …) і пункти (1.1.1, 1.1.2, 1.1.3, …). Кожен пункт повинен містити закінчену інформацію. У звіті треба використовувати одиниці SI.

Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) слід розміщувати у звіті безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання у звіті. Ілюстрація позначається словом «Рисунок ___» безпосередньо під зображенням, наприклад, «Рисунок 3.1 – Схема розміщення». Ілюстрації слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, відокремлених крапкою, наприклад, рисунок 3.2 - другий рисунок третього розділу.

Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання в тексті звіту. Слово «Таблиця ____» вказують один раз зліва над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: «Продовження таблиці ___» з зазначенням номера таблиці. Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком таблиць, що наводяться у додатках. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою, наприклад, Таблиця 2.1 - перша таблиця другого розділу.

Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Вище і нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишено не менше одного вільного рядка. Формули і рівняння у звіті (за винятком формул і рівнянь, наведених у додатках) слід нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу. Номер формули або рівняння складається з номера розділу і порядкового номера формули або рівняння, відокремлених крапкою, наприклад, формула (1.3) – третя формула першого розділу. Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули або рівняння в дужках у крайньому правому положенні на рядку. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні. Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта слід давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом «де» без двокрапки.

Висновки та рекомендації. У висновках наводять оцінку одержаних результатів роботи або її окремого етапу (негативних також) з урахуванням світових тенденцій вирішення поставленої задачі; можливі галузі використання результатів роботи; народногосподарську, наукову, соціальну значущість роботи. Рекомендації вміщують після висновків, починаючи з нової сторінки. У рекомендаціях визначають подальші роботи, які вважають необхідними, приділяючи основну увагу пропозиціям щодо ефективного використання результатів дослідження чи розроблення.

Додатки. У додатках вміщують матеріал, який:

  •  є необхідним для повноти звіту, але включення його до основної частини звіту може змінити впорядковане й логічне уявлення про роботу;
  •  не може бути послідовно розміщений в основній частині звіту через великий обсяг або способи відтворення;
  •  може бути вилучений для широкого кола читачів, але є необхідним для фахівців даної галузі.

У додатки можуть бути включені:

  •  додаткові ілюстрації або таблиці;
  •  матеріали, які через великий обсяг, специфіку викладення або форму подання не можуть бути внесені до основної частини (оригінали фотографій, мікрофіші; проміжні математичні докази, формули, розрахунки; протоколи випробувань; висновок метрологічної експертизи; копія технічного завдання, програми робіт, договору чи іншого документа, що замінює технічне завдання; інструкції, методики, опис комп'ютерних програм, розроблених у процесі виконання роботи та ін.);
  •  додатковий перелік джерел, на які не було посилань у звіті, але які можуть викликати інтерес;
  •  опис нової апаратури і приладів, які використовувались під час проведення експерименту, вимірів та випробувань.

Додатки позначають великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т. д. Додатки повинні мати спільну з рештою звіту наскрізну нумерацію сторінок. За необхідності текст додатків може поділятися на розділи, підрозділи, пункти і підпункти, які слід нумерувати в межах кожного додатка відповідно до вимог 7.4. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А. 2 – другий розділ додатка А; Г. 3.1 – підрозділ 3.1 додатка Г; Д. 4.1.2 – пункт 4.1.2 додатка Д; Ж. 1.3.3.4 – підпункт 1.3.3.4 додатка Ж. Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є у тексті додатка, слід нумерувати в межах кожного додатка, наприклад, рисунок Г. 3 – третій рисунок додатка Г; таблиця А. 2 – друга таблиця додатка А; формула (А. 1) – перша формула додатка А.

2. Презентація результатів досліджень

Результати наукових робіт можуть бути представлені в усній формі на наукових семінарах, нарадах, конференціях. Основною формою усного викладення є доповідь.

При підготовці доповіді в першу чергу потрібно визначити основну мету виступу (загальне ознайомлення, нові досягнення, конкретна модель, апробація результатів, обмін досвідом тощо) та регламент. Потім формулюють основну тезу (що потрібно довести своїм виступом) і навколо неї групують наявний матеріал.

За темою доповіді бажано мати:

  •  розгорнутий план (на картці);
  •  докладний конспект (можна користуватися, але не зачитувати великими фрагментами);
  •  тези (основні положення доповіді з вступною частиною та висновками, обсягом 60-125 друкованих рядків; тези зазвичай публікують).

В конспекті (основному тексті доповіді) особливу увагу приділяють вступу та висновкам (необхідно відразу зацікавити аудиторію та чітко визначити результати наукової роботи). З тексту видаляють загальновідомі положення, за необхідності підбирають короткі та наочні приклади. Слід продумати, що можна зобразити на дошці (якщо це небагато), що подати на плакатах, слайдах, у вигляді презентації або ілюстративних матеріалів.

Обов’язково потрібно кілька разів прочитати доповідь вголос, щоб перевірити час та виявити складні для читання фрази. Дуже добре записати текст на диктофон та прослухати. Бажано заздалегідь ознайомитися з місцем та детальною програмою виступів.

Під час виступу з доповіддю потрібно триматися за можливістю вільно, говорити короткими фразами, чітко, голосно, не використовувати забагато іноземних слів, особливо маловідомих. У суперечливих випадках слід заздалегідь перевірити наголос. Краще не стояти за кафедрою, а викладати матеріал у плакатів або екрана, користуючись указкою.

Бажано попросити колег записати питання, які задавали слухачі, та зауваження, що були висловлені. Це складе основу подальшої роботи. За критику потрібно дякувати.

Корисною формою колективного мислення є дискусія. Порівняння різних точок зору примушує обґрунтовувати власну думку, сприяє виникненню нових наукових ідей. Форми участі в дискусії можуть бути різними:

  •  слухати та записувати основні ідеї, яскраві порівняння та приклади;
  •  ставити питання з метою уточнити неясні моменти;
  •  висловлювати власну думку, якщо вона є достатньо обґрунтованою.

Потрібно пам’ятати, що мета дискусії – це пошук істини, а не перемога над суперником.

3. Рецензування наукових робіт

Завершені наукові роботи обов’язково проходять рецензування.

У рецензії подається коротка характеристика актуальності, наукової новизни, перспективності та практичної значимості виконаних досліджень. Відзначають глибину розкриття заявленої наукової теми. Завдання рецензента – не переказувати зміст роботи, а підкреслити в першу чергу її позитивні моменти. Потім виділяють недоробки й недоліки, висловлюють побажання й рекомендації. Якщо рецензія має критичний характер, то не слід забувати, що критика має бути конструктивною. Незгоду з точкою зору авторів чітко обґрунтовують; пояснюють помилки, які допущені авторами у міркуваннях або математичних висновках. Бажано запропонувати альтернативні шляхи або методи дослідження, а також навести посилання на авторитетні джерела, де сформульована протилежна точка зору.

8. МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА ЯК КВАЛІФІКАЦІЙНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дипломна робота магістра – це результат самостійно виконаного студентом комплексного теоретико-прикладного дослідження однієї з актуальних проблем рекламної діяльності підприємства або організації. Виконання і захист дипломної роботи є заключним етапом здобуття повної вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем «магістр».

Дипломна робота є кваліфікаційним документом, на підставі захисту якого Державна екзаменаційна комісія визначає рівень теоретичної та практичної підготовки випускника, його здатність до самостійної роботи за фахом, і приймає рішення про присвоєння кваліфікації та видачу диплома.

Як теоретико-прикладне дослідження, дипломна робота магістра повинна містити глибоке теоретичне осмислення актуальної проблеми маркетингового управління, а також обґрунтований проект практичного її розв’язання, виконаний на основі ретельно проведеного аналізу діяльності конкретної організації.

Метою підготовки дипломної роботи магістра є поглиблення студентом теоретичних і практичних знань з маркетингу; сприяння розвиткові здатності до пошуку сучасних наукових досягнень у обраній сфері та уміння їх самостійно застосовувати при вирішенні прикладних проблем маркетингової діяльності конкретного підприємства; виявлення ступеня підготовки випускників до самостійної практичної діяльності.

Працюючи над дипломною роботою, студент має засвоїти навички правильної постановки проблеми та обґрунтування її актуальності, формулювання мети і завдань дослідження, побудови логічного плану й оптимальної структури, роботи з літературними джерелами і статистичною інформацією, аналізу і оцінки різних аспектів діяльності організації, обґрунтування власних узагальнень, висновків та пропозицій.

Дипломна робота з маркетингу має бути виконана відповідно до принципів сучасної маркетингової філософії бізнесу. Студенти мають зосередити увагу на ролі маркетингу у досягненні стратегічних цілей, підвищенні конкурентоспроможності та поліпшенні фінансового стану підприємств в умовах нестійкого зовнішнього середовища.

Основними завданнями дипломної роботи магістра є:

  •  вивчення (або поглиблення) та узагальнення теоретико-методичних засад з обраного напряму діяльності;
  •  проведення всебічної діагностики ситуації із застосуванням сучасного науково-дослідницького інструментарію;
  •  розробка та оцінка науково-практичних підходів до вирішення визначених проблем;
  •  обґрунтування економічної ефективності запропонованих рішень;
  •  підготовка доповіді та ілюстративних матеріалів, що передають основний зміст роботи та пропозиції автора, з подальшим їх публічним захистом.

Тематика дипломних робіт магістрів розробляється, затверджується і періодично переглядається кафедрою маркетингу з урахуванням змін в теорії маркетингового управління, законодавстві України та практичній діяльності підприємств (організацій).

Студенту надається право вибрати тему дипломної роботи з рекомендованого переліку, а також самостійно запропонувати тему, назва і спрямованість якої відрізняється від рекомендованих (з урахуванням досвіду попередньої роботи, наукових інтересів і особистих вподобань, або за замовленням підприємства, на матеріалах якого буде виконуватись робота).

Тема дипломної роботи повинна бути актуальною, мати теоретичне і прикладне значення, відповідати сучасному стану та перспективам розвитку теорії маркетингу і господарської практики.

Вибираючи тему, слід враховувати її зв'язок з тематикою наукових досліджень, що веде кафедра, значимість для підприємства, організації, регіону тощо, можливість одержання необхідних матеріалів (планових, звітних, статистичних), проведення власних спостережень, розрахунків, експериментів, наявність літературних джерел, власних наукових напрацювань, а також перспективи професійної орієнтації студента. Тема дипломної роботи може бути пов’язана з тематикою виконаних раніше курсових робіт та напрямом науково-дослідної роботи студента (НДРС).

Обравши тему дипломної роботи магістра, студент протягом перших двох місяців навчання за магістерською програмою подає заяву на ім’я завідувача кафедри маркетингу  з проханням про затвердження теми дипломної роботи. Обрану тему необхідно погодити з керівником від кафедри маркетингу, що підтверджується його підписом на заяві. Написання роботи на абстрактну тему без використання і аналізу матеріалів, що характеризують діяльність конкретного підприємства чи організації, не допускається. В окремих випадках теми дипломних робіт і їх розкриття можуть відображати функціонування віртуальних об’єктів або процесів. При цьому вихідні матеріали, необхідні для підготовки дипломної роботи магістра, задаються керівником та відображаються в завданні на дипломну роботу.

Якщо студентом не обрано тему у визначений термін, кафедра визначає йому тему самостійно.

Закріплення за студентом теми дипломної роботи і призначення керівника оформляється наказом ректора КНУТД до початку дипломного проектування.

Після затвердження теми студент разом з науковим керівником складає додаток до індивідуального навчального плану магістра і подає на затвердження завідувачу кафедри.

Керівництво дипломною роботою магістра здійснюють професори та доценти кафедри маркетингу або залучені для цієї роботи висококваліфіковані науковці та практичні фахівці, що затверджується наказом ректора університету.

Керівник дипломної роботи протягом періоду її підготовки:

  •  консультує студента щодо вибору теми дипломної роботи;
  •  готує та видає завдання на дипломну роботу, а також методичні вказівки до виконання дипломної роботи за конкретною темою;
  •  затверджує та контролює графік виконання дипломної роботи;
  •  консультує та організує роботу дипломника з усіх питань дипломного проектування;
  •  несе відповідальність за дотримання дипломником встановлених нормативних вимог до дипломної роботи;
  •  готує відгук на дипломну роботу з характеристикою обґрунтованості прийнятих дипломником рішень, визначає рівень його професійної підготовки, самостійності у вирішенні поставлених задач та дотримання графіка виконання роботи, оцінює виконану роботу;
  •  має бути присутнім на захисті робіт дипломників, якими він керував.

Керівник має право у разі порушення термінів виконання окремих розділів, низької якості чи несамостійного виконання роботи подати пропозицію про відрахування студента з університету як такого, що не виконує навчальний план.

Студент-дипломник протягом періоду підготовки дипломної роботи:

  •  обирає тему дипломної роботи із запропонованих кафедрою маркетингу або пропонує свою тему з належним обґрунтуванням її доцільності і можливості виконання;
  •  отримує від керівника конкретне завдання на підбір та опрацювання необхідних матеріалів для виконання дипломної роботи;
  •  суворо дотримується встановленого графіка виконання дипломної роботи; своєчасно подає керівникові результати виконаної роботи;
  •  виконує дипломну роботу виключно самостійно;
  •  оформляє дипломну роботу відповідно до викладених нижче вимог;
  •  представляє завершену роботу з відгуком керівника на кафедру маркетингу для реєстрації не пізніше, ніж за 15 днів до першого засідання Державної екзаменаційної комісії.

Студент-дипломник має право:

  •  отримувати консультації стосовно обраної теми дипломної роботи;
  •  користуватись всіма необхідними науково-методичними матеріалами, які є на кафедрі маркетингу і в бібліотеці університету;
  •  звертатись до керівництва кафедри маркетингу та факультету економіки та бізнесу з пропозиціями щодо вдосконалення процесу підготовки дипломної роботи.

Після затвердження теми дипломної роботи магістра наказом ректора КНТЕУ керівник роботи разом зі студентом формують завдання на дипломну роботу, яке має бути затверджене завідувачем кафедри маркетингу. Формування завдання на дипломну роботу спрямоване на досягнення таких цілей:

  •  окреслити методологічні рамки розробки теми шляхом визначення наукового об’єкту, предмету і мети роботи;
  •  визначити основні завдання роботи та відобразити їх в структурі дипломної роботи магістра;
  •  встановити підприємство чи установу, на матеріалах якого виконуватиметься дипломна робота магістра;
  •  забезпечити самостійність виконання студентом дипломної роботи шляхом індивідуалізації завдань та їх прив’язки до конкретних об’єктів.

Завдання на дипломну роботу оформляється у двох примірниках: один зберігається на кафедрі, другий – у студента. Свій примірник студент розміщує в дипломній роботі після титульного аркуша. Завдання на дипломну роботу є нормативним документом, і суттєвих відступів від зафіксованої в ньому структури в дипломній роботі не допускається.

Календарний графік виконання дипломної роботи магістра складається кафедрою маркетингу та враховує особливості навчального плану підготовки фахівців даного освітньо-кваліфікаційного рівня. Календарний графік забезпечує систематичність та самостійність виконання студентом усіх робіт, передбачених завданням на дипломну роботу, а також допомагає створити систему контролю за ходом підготовки дипломної роботи магістра з боку кафедри маркетингу.

Контроль за дотриманням графіка виконання дипломної роботи магістра покладається на керівника. Кафедра періодично розглядає на своїх засіданнях хід підготовки студентами дипломних робіт за інформацією керівників або матеріалами перевірки завідувачем кафедри.

Основні етапи виконання дипломної роботи магістра є такими:

  •  вибір та затвердження теми дипломної роботи;
  •  підготовка та затвердження додатку до індивідуального навчального плану магістра;
  •  підготовка та затвердження завдання на дипломну роботу;
  •  обробка літературних джерел, вивчення теоретичних і практичних матеріалів за обраною темою;
  •  розробка плану дипломної роботи;
  •  збір матеріалів підприємства (організації), за даними якого виконуватиметься робота;
  •  написання та оформлення дипломної роботи магістра;
  •  отримання відгуку керівника дипломної роботи;
  •  подання роботи для реєстрації на кафедру, отримання рецензії та довідки про перевірку на плагіат;
  •  подання роботи у відділ магістратури для перевірки виконання додатку до індивідуального навчального плану;
  •  отримання рекомендації завідувача кафедри до захисту дипломної роботи;
  •  захист дипломної роботи перед Державною екзаменаційною комісією.

Дипломна робота магістра як оригінальне теоретико-прикладне дослідження повинна мати певну логіку побудови, послідовність і завершеність. Загальний обсяг дипломної роботи має бути в межах 90-110 сторінок друкованого тексту формату А4.

Рекомендується така структура дипломної роботи:

  •  титульний аркуш;
  •  завдання на дипломну роботу;
  •  анотація українською, російською та іноземною мовами;
  •  зміст роботи;
  •  вступ;
  •  перший (теоретичний) розділ;
  •  другий (аналітичний) розділ;
  •  третій (проектно-рекомендаційний) розділ;
  •  четвертий розділ (охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях);
  •  загальні висновки;
  •  список використаних джерел;
  •  додатки (таблиці, схеми, графіки, діаграми тощо).

У анотації, обсяг якої становить до 800 знаків, потрібно зазначити прізвище та ініціали автора роботи, її назву, спеціальність, місце і рік захисту, викласти в стислій формі сутність роботи, а також подати ключові слова (5-7 слів у називному відмінку). Анотація подається українською, російською та однією з іноземних мов (найчастіше – англійською).

Зміст дипломної роботи визначається її темою. У ньому вказуються назви всіх розділів і підрозділів із зазначенням початкових сторінок. Зміст роботи має відображати сутність проблеми та логіку її дослідження. Назви розділів і підрозділів мають бути стислими і зрозумілими, літературно грамотними, тісно пов’язаними з назвою роботи, але не повторювати її.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, наукове та прикладне значення її розробки; формулюється мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження; наводиться перелік застосованих методів дослідження; визначається інформаційна база досліджень, елементи наукової новизни та практична цінність отриманих результатів. Повідомляється, чи впроваджено результати дослідження; подається інформація про публікації, участь автора у конференціях, конкурсах тощо. Бажано охарактеризувати також структуру роботи (кількість розділів, таблиць, рисунків, формул, сторінок, використаних літературних джерел). Обсяг вступу 3-5 сторінок.

Формулювання завдань дослідження робиться в формі перерахування (вивчити…; узагальнити…; визначити…; розробити… тощо). Зазвичай формулюють по одному завданню на кожний з чотирьох розділів роботи.

Обов’язковим елементом вступу є формулювання об’єкта та предмета дослідження. Об’єкт – це процес чи явище, яке породжує проблемну ситуацію та обране для вивчення. В об’єкті вирізняється та його частина, що слугує предметом дослідження. Саме предмет визначає тему дипломної роботи, яка позначається на титульній сторінці як назва.

Перший розділ структурно складається з 3 підрозділів. У ньому викладаються основні теоретичні і методичні положення теми, виявляються дискусійні та нерозв’язані питання проблеми, виходячи із рівня її розкриття у сучасній вітчизняній і зарубіжній теорії. Студент має висловити своє ставлення до досліджуваних проблем. Теоретичні положення повинні визначати методичні підходи, методи та засоби досліджень в наступних розділах роботи. Опрацьовуються теоретичні узагальнення, формулюються висновки та пропозиції автора, які повинні мати елементи наукової новизни. Обсяг розділу – до 20 сторінок (близько 20% обсягу роботи).

У другому розділі подаються результати досліджень стану та тенденцій розвитку ринку, на якому функціонує базове підприємство; надається організаційно-економічна характеристика підприємства та проводиться поглиблений аналіз тієї сфери діяльності, яка є предметом дослідження; здійснюється планування та узагальнення результатів самостійного маркетингового дослідження, за допомогою якого студент отримує необхідну інформацію для обґрунтування рекомендацій у третьому розділі.

Використовуються матеріали періодичної економічної літератури, державної і відомчої статистики, звітні дані підприємства, досвід роботи аналогічних підприємств, результати спеціальних маркетингових досліджень, особистих спостережень, узагальнень та прикладних напрацювань. Розділ має бути максимально насиченим фактичною інформацією у вигляді таблиць, графіків, діаграм, схем тощо.

Дипломник виконує критичну оцінку матеріалів, які свідчать про поточний стан справ на підприємстві. Необхідно виявити вплив позитивних і негативних чинників, встановити причини недоліків, оцінити можливості підприємства щодо підвищення ефективності маркетингу.

У другому розділі рекомендується виділити 3 підрозділи: аналіз стану та тенденцій розвитку відповідного ринку; загальна організаційно-економічна характеристика підприємства та поглиблене дослідження напряму маркетингової діяльності, що визначається темою дипломної роботи (наприкінці другого підрозділу бажано представити результати SWOT-аналізу); маркетингове дослідження за темою дипломної роботи.

У третьому підрозділі при плануванні і викладенні результатів маркетингових досліджень бажано відобразити таку інформацію: планування маркетингового дослідження (розробка програми дослідження, формулювання пошукових питань, розробка анкети, визначення складу, типу та розміру вибірки, розробка календарного плану та визначення бюджету дослідження); викладення результатів маркетингового дослідження з використанням таблиць, графіків, діаграм, зокрема побудованих засобами EXCEL, SPSS тощо; вирішення конкретної маркетингової проблеми за даними дослідження (наприклад, обґрунтування вибору цільового ринку з використанням кластерного аналізу, обґрунтування прийнятної ціни або побудова кривої попиту, розробка прогнозу попиту тощо).

З урахуванням того, що анкету та відповіді на неї слід розміщувати в додатках, загальний обсяг другого розділу має становити 30-35 сторінок.

Третій розділ містить обґрунтовані заходи і пропозиції, які спрямовані на досягнення поставленої у вступі мети. Характер і зміст заходів, що пропонуються, мають визначатися темою роботи й базуватися на результатах досліджень, проведених в першому та другому розділах роботи. Зокрема, пропозиції можуть стосуватися оптимізації товарного асортименту, обґрунтування цін, системи знижок, вибору оптимальних каналів збуту, оптимізації запасів, схем товароруху, засобів розповсюдження реклами, створення планів рекламних кампаній або заходів стимулювання збуту тощо.

Рекомендується виділити в даному розділі 3 підрозділи, а саме: визначення загальних стратегічних пріоритетів маркетингової діяльності за темою дослідження; викладення сутності конкретних пропонованих заходів, що дозволяють забезпечити обрані стратегічні напрями розвитку; обґрунтування економічної ефективності пропозицій шляхом визначення проектованої зміни грошових потоків доходів та витрат (30-35 сторінок).

Обов’язковим елементом дипломної роботи магістра є застосування економіко-математичних методів та виконання розрахунків за допомогою комп’ютерних програм. Залежно від теми дипломної роботи ці розрахунки виконуються у другому або третьому розділах, тобто аналітичному або проектно-рекомендаційному.

Четвертий розділ містить заходи з охорони праці та забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях і виконується за методичними рекомендаціями консультанта з профільної кафедри. Загальний обсяг розділу – до 12 сторінок.

В кінці кожного підрозділу дипломної роботи слід робити короткі висновки, а також логічні переходи до наступних розділів роботи.

Розділ «Загальні висновки» – завершальна частина дипломної роботи. Він містить стислий виклад зроблених автором оцінок та узагальнень, пропозицій автора та їх економічної доцільності і ефективності. Ознайомлення з текстом висновків має сформувати у читача чітке уявлення про ступінь реалізації автором роботи поставленої мети і завдань.

Рекомендується представляти висновки у формі нумерованого переліку – по одному висновку на кожний підрозділ дипломної роботи. Це дозволить систематизувати результати проведених досліджень і полегшить студенту роботу над тезами доповіді для захисту. Обсяг висновків – 4-6 сторінок.

В розділі «Список використаних джерел» подається перелік літературних джерел, які були використані при написанні дипломної роботи (Закони України, нормативні документи ВР та КМ України, підручники, посібники, монографії, методичні вказівки, газетні та журнальні статті, публікації в мережі Інтернет тощо). Список має містити не менше 50 назв.

У додатки виносять форми звітності та інші матеріали підприємств, громіздкі таблиці допоміжного характеру, лістинги з ЕОМ, блок-схеми, зразки форм таблиць, дослідницьких анкет тощо. Кожний додаток починається з нової сторінки, має своє позначення і назву.

У додатках необхідно представити копії матеріалів, що зазначені в додатку до індивідуального навчального плану магістра: ксерокопії статей, патентів, довідок про участь у наукових конференціях, міжнародних або всеукраїнських конкурсах, розрахунків ефективності від впровадження результатів, актів впровадження результатів дослідження тощо.

Обов’язковим є написання реферату. Реферат призначений для короткого ознайомлення з роботою і повинен відображати в стислій, інформативній формі її основний зміст і результати. Заголовком служить слово «РЕФЕРАТ», розташоване посередині рядка, без крапки в кінці.

Реферат українською та англійською мовою повинен відображати такі відомості: мету роботи; об’єкт та предмет дослідження; підходи та методи дослідження; основні теоретичні та практичні результати; рекомендації щодо використання результатів роботи; пропозиції щодо можливих напрямів розвитку; ключові слова (до 10), які відбивають зміст дослідження.

Обсяг реферату – до 3 сторінок з одиничним інтервалом та нумерацією сторінок окремо від нумерації сторінок дипломної магістерської роботи. Першою сторінкою реферату є його титульний аркуш, який не нумерується. Реферат подається разом з дипломною магістерською роботою під час захисту в ДЕК.

Додаток до індивідуального навчального плану (ДІНП) магістрант заповнює спільно з науковим керівником після вибору теми магістерської роботи протягом перших двох місяців навчання в магістратурі. У ДІНП вказуються склад науково-дослідної роботи; заплановані терміни виконання різних видів науково-дослідних робіт; очікувані результати роботи і форма їх подання (стаття, доповідь на конференції тощо). Зазначені результати повинні бути представлені у вигляді ксерокопій у додатках до магістерської дипломної роботи.

ДІНП подається магістрантом разом з переплетеною магістерською роботою керівнику відділу магістратури для перевірки відповідності запланованих робіт науково-дослідного характеру результатам проведеного дослідження, що представлені у додатках до дипломної роботи магістра.

9. НАУКОВІ ТА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІ КАДРИ

Система наукових закладів України є досить складною та розгалуженою (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Система наукових закладів України

Управління науковою діяльністю в Україні побудовано за такою схемою. Законодавча робота, спрямована на формування єдиної наукової політики, здійснюється Верховною Радою України. Реалізацією наукової політики керує Президент та Кабінет Міністрів України. Для цього Президент має відповідних радників та Національну раду з питань науки, інновацій та сталого розвитку України, а Кабінет Міністрів має цілу низку спеціалізованих органів: Державний комітет з питань науки, інновацій та інформатизації, Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації, Державне патентне відомство України, Атестаційна колегія МОНМС України та відповідні управління у галузевих міністерствах та відомствах. Система управління науковою діяльністю неухильно трансформується у напрямі децентралізації, і держава контролює лише найбільш глобальні, стратегічні питання.

Конкретними виконавцями наукових досліджень у всіх наукових закладах є наукові співробітники. Вони можуть мати різні рівні кваліфікації, а також наукові ступені і вчені звання. Відповідно до кваліфікації наукові співробітники можуть обіймати певні посади: у вищих навчальних закладах – асистент, старший викладач, доцент та професор, у інших наукових закладах – молодший науковий співробітник, науковий співробітник, старший, провідний та головний науковий співробітник, а також член-кореспондент або дійсний член галузевої академії наук або Академії Наук України.

Наукових ступенів встановлено дві: кандидат та доктор наук. Наукові ступені кандидатів та докторів наук присвоюють спеціалізовані вчені ради та затверджує Атестаційна Колегія МОН України; вчені звання доцентів та професорів присвоюють вчені ради наукових закладів та затверджує АК МОНУ. (З 2015 року це все змінюється!)

Згідно Закону України «Про освіту» структура освіти включає:

  •  дошкільну освіту;
  •  загальну середню освіту;
  •  позашкільну освіту;
  •  професійно-технічну освіту;
  •  вищу освіту;
  •  післядипломну освіту;
  •  аспірантуру;
  •  докторантуру;
  •  самоосвіту (ст. 29).

В Україні встановлюються такі освітні рівні:

  •  початкова загальна освіта;
  •  базова загальна середня освіта;
  •  повна загальна середня освіта;
  •  професійно-технічна освіта;
  •  базова вища освіта;
  •  повна вища освіта.

та такі освітньо-кваліфікаційні рівні:

  •  кваліфікований робітник;
  •  бакалавр;
  •  магістр.

Згідно цього ж Закону вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

  •  перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
  •  другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;
  •  третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

  •  бакалавр – забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;
  •  магістр – забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

В теперішній час наука України знаходиться у стані глибокої системної кризи. Безумовно, не можна нехтувати наявністю певних наукових здобутків; вдається зберігати наукові школи світового рівня в галузі зварювання металів, порошкової металургії, синтезу штучних алмазів, літакобудування тощо. Продовжує функціонувати більшість ВНЗ, причому їх кількість протягом останніх років навіть суттєво збільшувалася. Однак ще за радянських часів вітчизняна наука у багатьох галузях значно відстала від світової, головним чином за рівнем технічної бази досліджень. Внаслідок цього знизився престиж вітчизняних фахівців, практично немає Нобелевських лауреатів, у іноземних виданнях не посилаються на вітчизняні наукові праці. Студенти з інших країн не висловлюють бажання навчатися в наших ВНЗ.

В теперішній час головні проблеми науки в Україні можна сформулювати таким чином:

  •  недостатнє та нестабільне фінансування;
  •  слабкість матеріально-технічної бази;
  •  дефіцит наукової інформації, особливо щодо досліджень, які виконуються поза межами країни;
  •  складнощі з апробацією і впровадженням результатів досліджень (внаслідок скорочення обсягів виробництва).

Посилюється відплив кваліфікованих кадрів вчених у комерційні та приватні структури, значною мірою – за кордон. Виникає загроза руйнування наукових шкіл. Різко скорочуються обсяги госпдоговірних наукових робіт внаслідок відсутності коштів на підприємствах. Талановита молодь не хоче займатися наукою внаслідок недостатньої престижності цієї професії. Керівництво України намагається приймати відповідні заходи, розробляти нові орієнтири науково-технічної політики, але поки що суттєвих зрушень в цьому напрямі не відбувається.

10. КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

План:

  1.  Впровадження НДР.
  2.  Оцінка економічної ефективності пропозицій.

4. Впровадження НДР

Впровадження результатів НДР розуміють як реалізацію основних положень наукової роботи на практиці.

Дослідне впровадження виконується ще до завершення робіт; по результатах такого впровадження коригують розроблені методики та моделі, уточнюють висновки й рекомендації. Остаточне впровадження є самостійним, завершальним етапом НДР.

Після оформлення результатів НДР у вигляді звіту або іншого документу робота проходить рецензування. Потім призначають колективне обговорення (у тій науковій установі, де виконано роботу). В ході обговорення автори відповідають на зауваження; в разі необхідності робота повертається на доопрацювання.

Якщо результати НДР ухвалені, то документація передається представникам користувачів для впровадження. Передача оформлюється актом приймання-здавання. Після цього складається офіційний графік впровадження. Виконавець НДР може приймати на себе обов’язки здійснювати авторський нагляд за впровадженням, навчати персонал замовника та інші.

Документами, що підтверджують впровадження результатів НДР, є:

  •  довідка про впровадження;
  •  акт впровадження;
  •  копії документів, що підтверджують ефективність впровадження за формами статистичної звітності.

До акта впровадження додається розрахунок економічної ефективності.

5. Оцінка економічної ефективності пропозицій

В ході виконання НДР розраховують три види економічного ефекту: очікуваний (до виконання НДР), уточнений (після завершення НДР), фактичний (після впровадження).

В основу розрахунків можна покласти методику визначення економічної ефективності інвестицій, згідно якої розраховують чотири основних показники:

1)   чиста поточна вартість (ЧТС,  - «net present value»):

;                        (7.1)

де  – «net present cash flow» – чиста поточна вартість вхідних грошових потоків від реалізації проекту;  – «net present investment» – чисті поточні інвестиції в проект;  – індекс періоду часу (року);  – вхідний грошовий потік (прибуток після сплати податків плюс амортизація) у періоді ;  – інвестиції в періоді ;  – тривалість життєвого циклу проекту;  – ставка відсотка, що приймається для дисконтування.

Якщо  > 0, проект можна приймати.

Зауважимо, що ставка відсотка  являє собою вартість капіталу, який залучається для реалізації проекту (вимірюється у відсотках або частках одиниці). Якщо проект фінансується за рахунок кредиту, то  – відсоток плати за кредит; якщо за рахунок емісії цінних паперів – відсоток виплат по цінних паперах. Якщо фінансування передбачається за рахунок власних коштів, то  – та норма прибутку, який фірма могла б заробити на свій капітал при найкращому з альтернативних варіантів вкладень (наприклад, замість проекту капітал можна було вкласти в банк або в цінні папери інших фірм). У ситуації змішаного фінансування  – середньозважена величина з урахуванням структури інвестиційного капіталу:
;                                      (7.2)

де  ,  – відповідно частка власного, позикового й акціонерного капіталу в інвестиціях,  +  +  = 1.

2) Внутрішня норма віддачі ( – «internal rate of return»), середньорічний відсоток надходжень на інвестиції в проект; розраховується методом проб і помилок зі співвідношення:

                                   (7.3)
Якщо , проект можна приймати.
3) Індекс прибутковості ( – «profitability index»):
                                                 (7.4)
Якщо  > 1, проект можна ухвалювати.
4) Період окупності (); показує, за який період часу надходження від проекту повністю відшкодують інвестиції; визначається зі співвідношення:
.                                             (7.5)
Якщо  < , проект можна приймати.

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ РІВНЯ ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

  1.  Мета, завдання, провідні категорії та структура курсу «Методологія і організація наукових досліджень»
  2.  Наука та її роль в суспільному виробництві.
  3.  Наукові заклади та наукові кадри.
  4.  Організація НДР у вищому навчальному закладі.
  5.  Основні етапи виконання наукових досліджень.
  6.  Організація роботи дослідника.
  7.  Вибір та обґрунтування теми дослідження.
  8.  Основні джерела наукової інформації.
  9.  Пошук інформації. Робота з каталогами.
  10.  Пошук інформації. Інформація на бібліотечній картці (УДК, ББК, ISBN, авторський знак).
  11.  Пошук інформації. Інформаційні видання.
  12.  Складання бібліографії.
  13.  Вивчення наукової літератури.
  14.  Систематизація інформації та підготовка огляду літератури.
  15.  Сутність та значення теоретичних досліджень.
  16.  Загальнонаукові методи досліджень.
  17.  Спеціальні методи досліджень в маркетингу. Загальна класифікація.
  18.  Спеціальні методи досліджень в маркетингу. Еврістичні методи.
  19.  Гіпотези у наукових дослідженнях.
  20.  Зміст експериментальних досліджень.
  21.  Оформлення результатів НДР. Реферат та наукова стаття.
  22.  Оформлення результатів НДР. Монографія та дисертація.
  23.  Оформлення результатів НДР. Науковий звіт.
  24.  Презентація результатів досліджень.
  25.  Рецензування наукових робіт.
  26.  Впровадження НДР.
  27.  Оцінка економічної ефективності пропозицій.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Азарян А.А. Основы научных исследований [Текст] : учеб. пособие для студентов, магистрантов и аспирантов вузов / А.А. Азарян, Р.С. Азарян. – Кривой Рог : Изд. центр КТУ, 2010. – 273 с.
  2.  Гетманцева Н.Д. Методологія наукових досліджень [Текст] : навч. посіб. для магістер. прогр. «Менеджмент корпорацій (АТ)» та «Менеджмент малого бізнесу» / Н.Д. Гетманцева ; ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана». – К. : КНЕУ, 2009. – 516 с.
  3.  Данилкович А.Г. Основи наукових досліджень у вищому навчальному закладі : [навч. посіб.] / Данилкович А.Г.; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т технологій та дизайну. – К. : КНУТД, 2010. – 294 с.
  4.  Колесников О.В. Основи наукових досліджень : навч. посіб. / О.В. Колесников. – К. : Центр учб. л-ри, 2011. – 141 с.
  5.  Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень [Текст] : навч. посібник для вищих навч. закл. / О.В. Крушельницька. – К. : Кондор, 2006. – 206 с.
  6.  Макогон Ю.В.Основи наукових досліджень в економіці : навч. посіб. / Ю.В. Макогон, В.В. Пилипенко. – 2-е вид. – Донецьк: Альфа-прес, 2007. – 142, [1] с.
  7.  Медведев Э.Н. Основы научных исследований : учеб. пособие для студентов экон. спец. высш. учеб. заведений / Э.Н. Медведев; Макеев. экон.-гуманитар. ин-т. – Донецк : Дмитренко Л. Р., 2008. – 265 с.
  8.  Методологія наукових досліджень : навч. посіб. / В.П. Волков [та ін.]; [за заг. ред. В.П. Волкова]/М-во освіти і науки України, Харк. нац. автомоб.-дор. ун-т, Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля, Кременчуц. ун-т економіки, інформ. технол. і упр. – Х., Луганськ : СНУ ім. В. Даля, 2009. – 351 с.
  9.  Методологія та організація наукових досліджень [Текст] : підручник / С.М. Головань [та ін.] ; Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. – Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2011. – 330 с.
  10.  Нащекина О.Н. Методология научных исследований : учеб. пособие / О.Н. Нащекина, И.В. Тимошенков; М-во образования и науки, молодежи и спорта Украины, Нац. техн. ун-т «Харьк. политехн. ин-т». – Х. : НТУ «ХПИ», 2011. – 303 с.
  11.  Пилипчук М.І. Основи наукових досліджень [Текст] : підруч. / М.І. Пилипчук [и др.]. – К. : Знання, 2007. – 270 с.
  12.  Пушкарь А.И. Основы научных исследований и организация научно-исследовательской деятельности : учеб. пособие / Пушкарь А.И., Потрашкова Л.В.; М-во образования и науки Украины, Харьк. нац. экон. ун-т. – Х. : ИД «ИНЖЭК», 2008. – 279 с.
  13.  Радіонова І.Ф. Методологія наукових досліджень: прикладний аспект [Текст] : навч. посіб. / І.Ф. Радіонова ; ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана». – К. : КНЕУ, 2010. – 106 с.
  14.  Свердан М.М. Основи наукових досліджень : підручник. / М.М. Свердан, М.Р. Свердан; М-во фінансів України, Буковин. держ. фін. акад. – Чернівці: Рута, 2008. – 454 с.
  15.  Стеченко Д.М. Методологія наукових досліджень [Текст] : підручник / Д.М. Стеченко, О.С. Чмир. – 2.вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2007. – 317 с.
  16.  Чупріна Н.В. Методологія сучасних наукових досліджень [Текст] : навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Н.В. Чупріна ; Київський національний ун-т технологій та дизайну. – К. : КНУТД, 2011. – 266 с.
  17.  Шкляр М.Ф. Основы научных исследований [Текст] : учеб. пособие / М.Ф. Шкляр. – 2-е изд. – М. : Дашков и Ко, 2008. – 241 с.
  18.  Юринець В.Є. Методологія наукових досліджень [Текст] : навч. посіб. / В.Є. Юринець ; Льві. нац. ун-т ім. Івана Франка. – Л.: ЛНУ ім. І. Франка, 2011. – 180 с.

Основні етапи виконання науковОГО дослідженНЯ

1. Підготовчий

Попереднє вивчення проблеми

  •  вибір теми дослідження
  •  вивчення історії та сучасного стану проблеми на основі пошуку та аналізу наукової інформації

Організаційно-методична підготовка

  •  формулювання цілей та завдань
  •  вибір об’єкта
  •  формулювання предмета
  •  складання плану та програми
  •  розрахунок очікуваного економічного ефекту

2. Дослідницький

еоретичні дослідження

Експериментальні дослідження

  •  розробка теоретико-методичних засад за обраною проблемою
  •  опрацювання категоріального апарату
  •  аналітичний опис об’єкта дослідження на засадах системного підходу
  •  розробка гіпотез
  •  виявлення закономірностей у вигляді якісних правил або математичних співвідношень
  •  побудова структурно-логічних, аналітичних  або математичних моделей об’єкта
  •  алгоритмізація та створення програмного забезпечення

  •  збирання інформації за допомогою спостережень, фокус-груп, анкетних опитувань або експериментів
  •  обробка інформації

Формулювання попередніх висновків і рекомендацій

3. Впровадження

Апробація

Впровадження

  •  «пілотне» впровадження
  •  коригування теоретико-методичних положень, методик та моделей
  •  формулювання остаточних висновків і рекомендацій
  •  розрахунок уточненого економічного ефекту

  •  оформлення результатів дослідження (складання звіту)
  •  рецензування
  •  колективне обговорення
  •  впровадження
  •  авторський нагляд
  •  розрахунок остаточного економічного ефекту

Результати

доведення

  •  Доповнення висунутих гіпотез
  •  Відсіювання попередньо висунутих гіпотез
  •  Висування нових гіпотез
  •  Отримання нових знань
  •  

Доведення

  •  Дослідження гіпотез
  •  Експериментальна перевірка результатів дослідження гіпотез
  •  Уточнення і корегування гіпотез
  •  

Формулювання

  •  Висування і обґрунтування гіпотез
  •  Визначення методів дослідження гіпотез
  •  Відбір методів доведення
  •  

Висування

  •  Вивчення об'єкта дослідження
  •  у виробничих умовах
  •  за літературними джерелами
  •  Передбачення можливості отримання нових даних
  •  

Гіпотези в наукових дослідженнях

  •  

  •  

  •  
  1.  Галузеві суспільні академії (Академія наук вищої школи, Академія політичних наук, Технологічна академія…)
  2.  Галузеві науково-дослідні інститути
  3.  Конструкторські та проектні бюро
  4.  Науково-виробничі об’єднання
  5.  Дослідні та експериментальні підприємства
  6.  Виробничі об’єднання та підприємства
  7.  Міжгалузеві науково-технічні комплекси
  8.  ВНЗ (університети, академії, інститути)
  9.  Науково-технічні кооперативи
  10.  Центри технічної творчості
  11.  Тимчасові наукові колективи, приватні організації (консалтингові фірми, маркетингові агенції, рекламні агенції тощо)
  12.  Інші наукові заклади (обсерваторії, ботанічні сади, музеї, заповідники, наукові бібліотеки, архіви, обчислювальні центри та ін.).

Галузеві академічні інститути

(Інститут електрозварювання АН України, Інститут економіки АН України тощо)

  •  

АН України

  1.  

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

48086. Разработка специализированных средств человеко-компьютерного интерфейса. Обеспечение повседневной работы за компьютером с использованием прототипа данного интерфейса 1.09 MB
  Семантический, который основывается на объектах и операциях над ними, имеющими одинаковый смысл; Синтаксический, определяющий порядок и расположение объектов в визуальном тексте; Физический, который определяется возможностями аппаратных средств.
48087. Оптическое материаловедение 442.58 KB
  В это время потребность оптического производства в разнообразных оптических приборах составляет несколько тысяч тонн стекла. При этом полностью обеспечивается отечественное оптическое приборостроение в стекле, которое частично идет на экспорт. Расход оптических кристаллов достигает десятки тонн.
48088. Основи наукових досліджень 304.5 KB
  Наука і наукове дослідження Роль і місце науки в соціальноекономічному розвитку суспільства. Наукове дослідження. Об'єкт мета та етапи наукового дослідження. Наука є складовою загальнолюдської культури і тому кожна людина повинна знати що таке наука наукові дослідження та як вони проводяться.
48089. Історія України 574.5 KB
  Вступ до курсу Історія України. Предмет має назву Історія України тобто розкриває і аналізує життя наших предків. Історія України бере свій початок з появи перших людей на її території.
48090. Сервісологія. Опорні конспекти лекцій 222 KB
  ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕОРІЇ ПОТРЕБ Мета і завдання дисципліни “Сервісологіяâ€. Основні поняття теорії потреб. Поняття “потреб膓необхідностіâ€ “бажання†“надмірної потребиâ€. Потреби нагальні первинні та; вторинні індивідуальні та суспільні; матеріальні та духовні.
48091. Органічна хімія. Опорні лекції 1.47 MB
  Алкани Алкани насичені вуглеводні парафіни – сполуки Карбону і Гідрогену в молекулах яких всі валентності насичені атомами Гідрогену. Розміщення бокових відгалужень у вигляді радикалів визначається порядковим номером атомів Карбону карбонового ланцюга. Нумерацію атомів Карбону в головному карбоновому ланцюзі починають з ближнього кінця де розміщується замісник – радикал.
48092. Теоретичні основи фінансового аналізу 769.5 KB
  Значення і теоретичні основи фінансового аналізу Роль фінансового аналізу в управлінні фінансовою діяльністю підприємства. Метод фінансового аналізу Роль фінансового аналізу в управлінні фінансовою діяльністю підприємства. Фінансовий аналіз – засіб пізнання фінансового механізму підприємства процесів формування і використання фінансових ресурсів для здійснення діяльності. Як відомо у процесі функціонування будьякого підприємства циклічно відбувається: залучення необхідних ресурсів; з’єднання їх у виробничому процесі; реалізація...
48093. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ 1.11 MB
  Головною заслугою фізіократів є те що вони вперше перенесли предмет економічного дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва і цим заклали фундамент для аналізу капіталістичного виробництва Класична політекономія Дійсно науковий характер економічна теорія отримала у працях представників класичної школи політичної економії В. Виходячи із сучасної практики важко не критикувати положення марксизму щодо економічної неспроможності капіталістичного виробництва та безперспективності його розвитку.Маркс з великою силою свого таланту логічно...
48094. ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО 61 KB
  Предмет система і джерела земельного права; земельна реформа в Україні. Предмет методи принципи і система земельного права. Джерела земельного права України їх класифікація.