69925

Господарське право в системі права України

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Своєрідність господарських відносин, що становлять предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське право як самостійну та особливу галузь права. Господарське право як галузь права та законодавства виникла пізніше багатьох інших правових галузей...

Украинкский

2014-10-12

111.5 KB

0 чел.

PAGE  18

Тема № 1

Господарське право в системі права України

ПЛАН

  1.  Господарське право як самостійна галузь права: історія та сучасність.
  2.  Предмет, методи і принципи господарського права.
  3.  Учасники відносин у сфері господарювання.
  4.  Система господарського законодавства та права.
  5.  Поняття та ознаки  господарської діяльності.
  6.  Види господарської діяльності.

Література:

1.Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436 // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – Ст. 462 (із змін. та допов.).

2.Вінник О.М. Господарське право: навчальний посібник [для студ. Вищ. Навч.закл.] / [О.М.Вінник].- [2-ге вид.,змін. та доп.].- К.:Правова єдність,2009.-766 с.

3.Господарське право України: Підручник для студ. юр. спец ВЗО / В.М.Гайворонський, В.П.Жушман та ін. – Х.: Право, 2005.-384 с.

4.Хозяйственное право: Учебник / В.К.Мамутов, Г.Л.Знаменский, В.В.Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К.-К.: Юринком Интер, 2002.- 912 с.

5.Щербина В.С.Господарське право: Підручник. – 3-тє вид., перероб. І доп.- К.:Юрінком Інтер, 2006. – 656 с.

6.Хозяйственное право Украины: Учебник / Под ред. А.С.Васильева, О.П.Подцерковного. –Х.:ООО»Одиссей», 2005.-464 с.

7.Предпринимательское право: Учебное пособие /Под ред. А.В. Старцева, 2007. – Х.: Одиссей, 2007. – 248 с.

1.Господарське право як самостійна галузь права: історія та сучасність

Своєрідність господарських відносин, що становлять предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське право як самостійну та особливу галузь права.

Господарське право як галузь права та законодавства виникла пізніше багатьох інших правових галузей, а тому їй довелося буквально виборювати своє місце в усталеній забагато століть правовій сфері1 .

Становлення господарського права як окремої галузі права було зумовлено зростанням ролі держави у сфері економіки спочатку в Німеччині на при кінці XIX - початку XX ст., а згодом - в Радянському Союзі. В результаті націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р., було посилено прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з метою забезпечення реалізації насамперед суспільних та державних інтересів, та їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих.

Вітчизняна наука господарського права має декілька етапів становлення:

Перший етап – кінець XIX — 20-і роки XX сторіччя – поява господарсько-правових досліджень про господарське право як сукупності нормативних актів, що регулюють сферу господарювання (К.Д.Ушинський, В.А.Удинцев та ін.).

Другий етап — період раннього розвитку господарського права — 20-і — кінець 30-х років XX сторіччя – характеризується кількома точками зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство (Л.Я.Гинцбург, Е.Б. Пашуканіс), інші - лише сферу соціалістичного виробництва (П.И. Стучка). Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб'єктів господарювання, хоча і передбачає окремі особливості управління державним та комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб'єктів господарювання, які функціонують на базі державного та комунального майна.

Третій етап — період «фундаменталізації» господарського права 60-80-і роки  XX сторіччя – характеризується відродженням господарсько-правової науки та завершенням становлення єдиної концепції господарського права ( В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, Г.Л.Знаменський та ін.).

  •  Четвертий етап розвитку господарсько-правової науки — з кінця 80-х років XX століття до наших днів - характеризується забезпеченням економіко-правових реформ. Значний розвиток наука господарського права отримала у суверенній Україні. Серйозним поштовхом і стимулом розвитку стала розробка самостійного Господарського кодексу України. Після тривалих складнощів (трьох читань, подолання президентського «вето») Господарський кодекс України був прийнятий 16 січня 2003 р., а набув чинності з 01.01.2004 р.

Потреби законодавчого забезпечення економічної політики, розвиток товарно-грошових та інших господарських відносин, прагнення держави до забезпечення поєднання державного регулювання і ринкової саморегуляції економіки зумовили необхідність посилення уваги не тільки до розвитку господарсько-правових досліджень, но і до викладання для студентів напряму «Право» циклу господарсько-правових дисциплін, а для студентів неюридичних спеціальностей дисципліни «Господарське право».

Сучасна навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки, передбачає аналіз та вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин та практики застосування актів господарського законодавства. Масив господарсько-правових досліджень за останні роки складається з робіт В.К.Мамутова, Г.Л.Знаменського, Б.Г.Розовського, О.М.Вінник, О.В.Шаповалової, В.С.Щербини, А.Г.Бобкової, О.П.Подцерковного та багатьох інших.  

Господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання2.

2. Предмет, методи і принципи господарського права

Господарське право за змістом суспільних відносин, що регулюються його нормами, визначається як система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю із застосуванням різних методів правового регулювання.

Сфера господарювання є надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що виникають між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Предметом господарського права вважаються господарські правовідносини.

Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особливим суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів.

У Господарському кодексі України знаходимо більш лаконічне визначення господарських відносин, оскільки йдеться про предмет правового регулювання цього кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 1 ГК господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Різноманітність господарських відносин зумовлює необхідність їх класифікації (поділу на види за різними критеріями).  

Розрізняють доктринальну та легальну класифікації, що здійснюються за різними ознаками. Так, відповідно до ч. 4 ст. 3 ГК господарські відносини можуть бути господарсько-виробничими, організаційно-господарськими та внутрішньогосподарськими.

Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі та організаційно-господарськи здійснюється за критерієм характеру правовідносин. При цьому господарсько-виробничі відносини ч. 5 ст. 3 ГК визначаються як майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, робіт, послуг), а організаційно-господарськими є відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. 3 ГК), в т. ч. щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування їхньої діяльності, контролю за дотриманням такими суб'єктами інших правил у сфері господарювання та ін.

Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських відносин (ч. 7 ст. 3 ГК) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії — всередині господарської організації (це відносини, що складаються між  структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини  суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами).

За взаємним становищем сторін розрізняють такі види господарських відносин:

• горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні);

• вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника).

За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального майна, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.

Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них організаційних та майнових елементів) породжує численні методи правового регулювання, що є особливістю господарського права як галузі права.

Методи правового регулювання господарських відносин - це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення і способи юридичного захисту прав та законних інтересів сторін.

Деякі автори (насамперед, член-кореспондент Академії правових наук України Г. Л. Знаменський) вважають, що господарські відносини регулюються за допомогою одного комплексного методу. Це - метод рівного підпорядкування усіх учасників господарських відносин суспільному господарському порядку, що забезпечує оптимальне поєднання приватних та публічних інтересів та створює партнерські та добропорядні відносини у сфері господарювання.  

Інші вчені-господарники розрізняють три основних методи правового регулювання господарських відносин. До них належать:

Метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного фонду/капіталу окремих видів господарських товариств, комерційних банків, корпоративних інвестиційних фондів та ін.). джерел формування їх майна, обов'язковості певних фондів чи резервів (або навпаки - забороні їх створювати, як це передбачено ст. 12 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Метод владних приписів передбачає насамперед врахування публічних інтересів (якщо застосовується державою чи територіальною громадою в особі уповноважених органів) власника майна щодо створеного ним підприємства (у формі статуту, що визначає межі використання підприємством майна власника та обов'язки щодо власника).

Метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, і обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік).

Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це - примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у т. ч. відкритих акціонерних товариств.

Деякі називають ще один метод – це метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (укладення господарського договору).

Будь-яка господарська діяльність здійснюється на певних засадах, що враховують, з одного боку, ринкову орієнтацію вітчизняної економіки і відповідно передбачають значну свободу для суб'єктів такої діяльності (насамперед, підприємців), а з іншого - соціальне спрямування господарської сфери, що зумовлює встановлення певних обмежень для суб'єктів господарювання з метою врахування публічних інтересів (суспільства, держави, територіальної громади/громад, типових приватних інтересів громадян та організацій) в дотриманні встановленого державою суспільного господарського порядку, що передбачає дотримання суб'єктами господарювання різноманітних вимог щодо: якості продукції, робіт, послуг, їх безпечності для життя і здоров'я споживачів; екологічної безпеки виробництва; добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції; цивілізованого використання найманої праці (тобто з дотриманням вимог трудового законодавства) та ін.

Це знайшло відбиття в ГК України, ст. 6 якого закріплює загальні принципи господарювання. До них відносяться: :

•забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

•свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

•вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

•обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

•захист національного товаровиробника;

•заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

3. Учасники відносин у сфері господарювання

Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин3.

Згідно з ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є:

а) суб'єкти господарювання,

б) споживачі,

в) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією,

г) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Таким чином, усіх вищезазначених суб'єктів можна розглядати як суб'єктів господарського права.

Найбільшу і найважливішу для господарської діяльності групу суб'єктів господарського права складають суб'єкти господарювання.

Ч. 1 ст. 55 ГК визнає суб'єктами господарювання учасників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Наведене визначення дає підстави виділити наступні ознаки суб'єкта господарювання:

по-перше, цей суб'єкт є учасником господарських відносин;

по-друге, він безпосередньо здійснює господарську діяльність;

по-третє, він наділений господарською компетенцією (сукупністю господарських прав і обов'язків), яку реалізує при здійсненні господарської діяльності, набуваючи при цьому нових прав і обов'язків. Цю ознаку суб'єкта господарського права в літературі ще називають господарською правосуб'єктністю. Суб'єкт господарського права має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав і обов'язків;

по-четверте, він має відокремлене від інших суб'єктів (в тому числі і від власника) майно;

по-п'яте, він несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах закріпленого за ним майна.

Суб'єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГК є:

  1.  господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
  2.  громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

В теорії господарського права обґрунтована точка зору, що до суб'єктів господарювання відносяться також філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. Це положення було закріплене в ч. 2 ст. 55 ГК України, проте Законом України від 4 лютого 2005 р. структурні одиниці без належних для того підстав і наукового обґрунтування були виключені з числа суб'єктів господарювання.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання та права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у ГК та інших законах.

Суб'єкти господарювання, які створені як господарські організації,  діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та Господарським кодексом. Вони мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

4. Система господарського права та законодавства

Важливим питанням цієї теми є питання, присвячене господарському законодавству. Нормативне регулювання господарських відносин ґрунтується на встановлених Конституцією України основних засадах правопорядку у сфері господарювання, про що згадується в Преамбулі Господарського кодексу України, а в ст. 5 ГК цьому питанню приділяється спеціальна увага. Зокрема, ст. 5 закріплює положення, відповідно до якого правопорядок у сфері господарювання формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання і державного регулювання макроекономічних процесів.

Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, який ґрунтується на згаданих положеннях Конституції України та визначається господарським законодавством.

Господарське законодавство можна розглядати в кількох аспектах.

У широкому розумінні господарське законодавство є системою нормативних актів, які регулюють відносини в сфері господарювання. Таке законодавство включає в себе нормативні акти цивільного, адміністративного, фінансового, трудового, екологічного та власне господарського законодавства.

У вузькому розумінні господарське законодавство — це система нормативних актів, що регулюють відносини з організації та здійснення лише виробничо-господарської діяльності.

Господарське законодавство становить нормативну основу господарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю.

Господарське законодавство — це сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва (в т. ч. організації) такою діяльністю.

Господарське законодавство складається з великого масиву взаємопов'язаних нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. У своїй сукупності ці нормативно-правові акти і складають систему господарського законодавства.

Система господарського законодавства – це розміщення норм, які складають господарське законодавство у відповідному порядку, враховуючи зміст, якості та внутрішні зв’язки між різноманітними актами.

Система господарського законодавства має горизонтальну та вертикальну будову.

Юридична сила нормативних актів господарського законодавства визначає вертикальну будову господарського законодавства. Господарське законодавство в цьому разі функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів, зумовлена структурою органів законодавчої та виконавчої влади, які мають законодавчі та нормотворчі повноваження в сфері регулювання господарської діяльності.

У вертикальній системі нормативних актів господарського законодавства за юридичною силою виділяють такі групи (блоки):

  1.  Господарське законодавство ґрунтується на положеннях Конституції України про власність, підприємництво тощо.
  2.  Господарський Кодекс України.
  3.  Господарські закони.
  4.  Законодавчі акти з господарських питань.
  5.  Підзаконні нормативні акти.
  6.  Локальні нормативні акти.

Горизонтальна система господарського законодавства визначається змістом норм господарського права, які встановлюють акти господарського законодавства.

Горизонтальна система господарського законодавства складається з низки інститутів які входять до системи господарського права.

Загальний курс господарського права має певну систему, яка складається з двох частин - загальної і спеціальної. До загальної частини слід віднести загальні положення про господарське право (поняття господарського права, господарські правовідносини, господарське законодавство, суб’єкти господарських правовідносин, майнова основа господарювання, господарські зобов’язання, відповідальність у господарсько-правових відносинах). До особливої частини – особливості правового регулювання окремих видів господарських відносин (правове регулювання господарсько-торговельної діяльності, правове регулювання біржової торгівлі, правове регулювання комерційного посередництва, правове регулювання діяльності транспорту, правове регулювання капітального будівництва, правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, правове регулювання банківської діяльності, правове регулювання страхової діяльності, правове регулювання цін та ціноутворення, правове регулювання аудиторської діяльності, правове регулювання комерційної концесії, правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності, спеціальні режими господарювання).

5. Поняття та ознаки господарської діяльності

Ключовим поняттям господарського права є поняття господарської діяльності, яке можна знайти в різних нормативно-правових актах, зокрема: у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» і т. ін. Проте в ч. 1 ст. 3 ГК України, з врахуванням положень зазначених та інших законів, закріплюється уніфіковане поняття господарської діяльності: «Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність».

Закріплені в цьому понятті в ГК України ознаки господарської діяльності характеризують її набагато повніше ніж ознаки, вживані в інших актах чинного законодавства. У цьому визначенні можна виділити кілька ознак господарської діяльності:

•  сфера здійснення - суспільне виробництво (господарська сфера,  а не для особистого споживання );

• зміст - виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб - споживачів в широкому розумінні (громадян як кінцевих споживачів, суб'єктів господарювання та різноманітних організацій, що використовують зазначені блага для задоволення своїх господарських чи інших потреб);

• передача зазначених благ іншим особам на платній основі, тобто їх функціонування у формі товару;

•  професійні засади господарської діяльності;

•спеціальний суб'єкт, який повинен зазвичай мати статус суб'єкта господарювання;

• поєднання приватних інтересів виробника (в одержанні прибутку чи інших вигод/переваг від господарської діяльності) та публічних інтересів (суспільства в особі широкого кола споживачів -в отриманні певних благ; держави - в отриманні прибутків та інших обов'язкових платежів від суб'єктів господарювання; територіальної громади - (1) в забезпеченні зайнятості членів громади шляхом їх залучення на засадах індивідуального підприємництва чи трудового найму суб'єктами господарювання до господарської діяльності, (2) у задоволенні потреб громади в певних продукції, роботах, послугах, (3) в участі суб'єктів господарювання у вирішенні завдань територіальної громади в благоустрої, (4) у сплаті місцевих податків та зборів тощо).

З врахуванням зазначених ознак в науці господарського права закріплено таке доктринальне визначення господарської діяльності: Господарська діяльність - це така суспільно корисна діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату (як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно.

Господарська діяльність (господарювання) здійснюється на загальних принципах, передбачених ст. 6 ГК України, які нами вже були розглянуті в попередній лекції.

6 . Види господарської діяльності

Господарська діяльність надзвичайно різноманітна, що спричиняє потребу її класифікації з метою забезпечення оптимального правового регулювання господарської діяльності як такої та певних її видів, враховуючи специфіку останніх.

Господарську діяльність можна класифікувати за різними ознаками.

За критерієм мети здійснення господарська діяльність може бути комерційною (підприємницькою) та некомерційною (ч. 2 ст. З ГК України): комерційна діяльність (підприємництво) має місце, якщо її суб'єкт (підприємець) діє з метою отримання прибутку; некомерційна господарська діяльність здійснюється для досягнення певних економічних та соціальних результатів, проте мета отримання прибутку при цьому відсутня.

За предметом господарської діяльності розрізняють виробничу, торговельну, банківську, страхову, інноваційну, концесійну діяльність, спільне інвестування та ін. Залежно від ринку (внутрішній чи зовнішній), національної приналежності суб'єктів господарювання (вітчизняні товаровиробники/резиденти чи іноземні інвестори та нерезиденти) розрізняють господарську діяльність за участю вітчизняних товаровиробників (резидентів) та зовнішньоекономічну діяльність (за участю резидентів та нерезидентів), у т. ч. іноземне інвестування (за участю іноземного інвестора). Специфіка здійснення певних видів господарської діяльності враховується в процесі її правового регулювання (розділ VI ГК України «Особливості правового регулювання в окремих сферах господарювання»; розділ VII ГК України «Зовнішньоекономічна діяльність», розділ VIII ГК України «Спеціальні режими господарювання»; спеціальні закони: «Про банки і банківську діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про страхування», «Про режим іноземного інвестування», «Про концесії», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» та ін.).

Особлива увага в ГК України приділяється класифікації господарської діяльності (на підприємництво та некомерційну господарську діяльність) (глави 4 і 5).

Узагальнене поняття підприємницької діяльності дається в ст. 42 ГК України:

«Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку».

Тобто, підприємництво здійснюється на власний ризик та під власну відповідальність підприємця, який навіть може бути визнаний банкрутом у разі негативних фінансових результатів господарської діяльності - стійкої та значної неплатоспроможності. Для підприємницької діяльності властива ініціативність, що забезпечує пошук нових напрямів такої діяльності, запровадження новітніх технологій, виробництво принципово нових товарів або товарів з принципово новими властивостями. Для цього суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати значний рівень самостійності.

Отже, характерними рисами підприємницької діяльності, що відрізняє її від некомерційної, є:

• наявність мети отримання прибутку від здійснення такої діяльності;

• ініціативність, що забезпечує пошук і запровадження новітніх технологій, нових господарських зв'язків, оптимізацію власної діяльності;

• ризиковий характер такої діяльності, оскільки сам підприємець несе основні ризики у разі негараздів у своїй діяльності, невдалого вибору контрагентів тощо;

•власна відповідальність підприємця у разі невиконання/неналежного виконання зобов'язань перед кредиторами, державою, територіальною громадою та іншими особами усім майном, що належить йому на праві власності чи праві господарського відання, а також можливість визнання підприємця банкрутом у разі його стійкої та значної неплатоспроможності;

•усі вищезазначені риси зумовлюють ще одну - самостійність здійснення підприємницької діяльності, що дозволяє її суб'єктові вжити максимально можливі заходи для успішності такої діяльності та оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку, на поведінку контрагентів, на відгуки споживачів тощо.

Основні засади,  (принципи), на яких базується підприємництво, законодавчо закріплені в ст. 44 ГК України.

Важливим чинником активізації підприємництва в умовах побудови ринкової економіки є державна підтримка підприємництва, що передбачено ст. 48 ГК України.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього ГК України забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, насамперед, у тих випадках, коли здійснення певного виду господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (наприклад, біржова діяльність).

Однією з ознак некомерційної діяльності, відповідно до ч. 1 ст. 52 ГК України, є самостійність її здійснення. Проте така діяльність - у зв'язку з відсутністю у її суб'єкта мети отримання прибутку - не може здійснюватися без відповідного фінансування, яке зазвичай надається власником майна (уповноваженим органом) та засновником суб'єкта такої діяльності. Некомерційна господарська діяльність притаманна казенним підприємствам (ч. 3 ст. 76, статті 77, 78 ГК України) та некомерційним комунальним підприємствам (ч. 3 ст. 78 ГК України). Фінансування їх діяльності у разі збитковості здійснюється за рахунок відповідного бюджету. Отже, здійснення некомерційної господарської діяльності зумовлює залежність її суб'єкта від засновника і власника майна, який забезпечує відповідне фінансування, а також застосування щодо майна суб'єкта некомерційної господарської діяльності спеціального правового титулу - права оперативного управління (ч. 3 ст. 78, ст. 137 ГК України, що передбачає: (1) цільове використання майна, можливість розпорядження (за цільовим призначенням, у визначених власником майна межах) грошовими коштами, виробленими товарами (відвантаження контрагентам відповідно до державних контрактів та інших господарських договорів), сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими (застосування у виробничому процесі); (2) контроль з боку власника за цільовим використанням майна та дотриманням встановлених меж використання. Здійснення суб'єктом права власності некомерційної господарської діяльності (як основної) зумовлює визначення джерел отримання коштів для покриття збитків від такої діяльності (для товарних і фондових бірж, наприклад, такими джерелами є періодичні внески членів біржі і надання учасникам біржових торгів не заборонених законом платних послуг, пов'язаних з основною діяльністю біржі).

Питання для самоконтролю:

  1.  Поняття господарського права.
  2.  Господарські правовідносини: поняття та види.
  3.  Характеристика складових господарських правовідносин.
  4.  Які методи господарського права Ви знаєте.
  5.  Принципи господарювання.
  6.  Яких  Ви знаєте учасників відносин у сфері господарювання.
  7.  Поняття суб’єкта господарювання.
  8.  Види суб’єктів господарювання.
  9.  Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства.
  10.  Що таке система господарського законодавства? У чому полягає специфіка будови господарського законодавства?
  11.  Яке місце посідає Господарський кодекс України в системі господарського законодавства? Яке його співвідношення з Цивільним кодексом та спеціальними законами?
  12.  Система господарського законодавства.
  13.  Проблеми вдосконалення господарського законодавства.
  14.  У чому полягає відмінність між господарським правом і господарським законодавством?
  15.  Назвіть способи вдосконалення законодавства.
  16.  .Як класифікується господарська діяльність? Які застосовуються при цьому критерії класифікації?
  17.  .Які основні відмінності підприємництва від некомерційної господарської діяльності?
  18.  Назвіть поняття та ознаки підприємницької діяльності.
  19.  .Назвіть принципи господарської діяльності (господарювання).

1 Знаменський Г.Л. Наукоємність сучасного господарського п брава // Право України.-2010.-№8.-С.19.

2 Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2004.- С. 47.

3 Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – 3-тє вид., перероб. І доп. – К.:Юрінком Інтер, 2006.-656 с.-С.94.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

11735. Запросы на добавление данных 20.59 KB
  Лабораторная работа № 7 Запросы на добавление данных Цель: формирование практических умений и навыков составления запросов на добавление данных с помощью TransactSQL оператор Insert и с помощью SQLManager в графическом режиме. Закрепить практические умения и навыки работы с т...
11736. Запросы на редактирование и удаление данных 12.27 KB
  Лабораторная работа №8 Запросы на редактирование и удаление данных Цель: формирование практических умений и навыков составления запросов на редактирование и удаление данных с применением операторов языка TransactSQL Update Delete и SQLManager в графическом режиме. Выполнил: С...
11737. Создание триггера. Каскадные воздействия 12.47 KB
  Лабораторная работа №910 Создание триггера. Каскадные воздействия Цель: формирование практических умений и навыков создания триггеров различных видов; связей реализуемых с помощью триггеров; триггеров выполняющих определенные действия при запуске. Закрепить прак...
11738. Создание хранимой процедуры 17 KB
  Лабораторная работа №11 Создание хранимой процедуры Цель: формирование практических умений и навыков создания хранимых процедур; применения входных и выходных параметров хранимой процедуры; создания функции. Закрепить практические умения и навыки работы с операто
11739. Сортировка и поиск данных: в базе данных и выборках 13.3 KB
  Лабораторная работа №12 Сортировка и поиск данных: в базе данных и выборках. Цель: формирование практических умений и навыков выполнения сортировки в выборках группах таблицах; применения агрегирующих функций вычисляемых полей а также поиска по определенному прост
11740. Фильтрация данных в базе данных и в выборках 14.76 KB
  Лабораторная работа №13 Фильтрация данных в базе данных и в выборках Цель: формирование практических умений и навыков осуществления фильтрации и обобщения информации с помощью представлений курсоров вертикальных таблиц. Закрепить практические умения и навыки раб...
11741. Работа с транзакциями. Кэширование изменений при работе с транзакциями 15.39 KB
  Лабораторная работа №1415 Работа с транзакциями. Кэширование изменений при работе с транзакциями. Цель: формирование практических умений и навыков работы с операторами TransactSQL объединенных транзакцией; создания транзакций; сохранения изменений; выполнение операций
11742. Обеспечение достоверности данных и перехват исключительных ситуаций 14.27 KB
  Лабораторная работа №16 Обеспечение достоверности данных и перехват исключительных ситуаций Цель: формирование практических умений и навыков определения и назначения определенного вида блокировки при работе с транзакциями; типа объекта для осуществления синхрониз
11743. Работа с отчетами 16.13 KB
  Лабораторная работа №17 Работа с отчетами Цель: формирование практических умений и навыков построения отчетов определение и составление запросов необходимых для содержания отчета. Ход работы Задание 1: Составить 3 запроса и сделать для них отчет: В Word Со