70097

ХАРАКТЕРИСТИКА РЕМЕСЕЛ ПО ТЕКСТИЛЮ (ТКАНИНИ, КИЛИМИ, ВИШИВКА)

Лабораторная работа

Педагогика и дидактика

Матеріали інструменти та пристрої: таблиці малюнки натуральні зразки асортименту тканин килимів вишитих виробів різних типологічних груп. Текстильні матеріали це матеріали які складаються з текстильних волокон та ниток.

Украинкский

2014-10-15

70 KB

0 чел.

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Г.КОРОЛЕНКА

ФАКУЛЬТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

Кафедра теорії та методики технологічної освіти

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 2

З КУРСУ „НАРОДНІ ПРОМИСЛИ”

ХАРАКТЕРИСТИКА РЕМЕСЕЛ ПО ТЕКСТИЛЮ (ТКАНИНИ, КИЛИМИ, ВИШИВКА)

для студентів ІІ курсу по спеціальності

“Педагогічна освіта. Трудове навчання”

Розроблена: доц. Яценко Л.І.

Методична розробка до лабораторної

роботи затверджена на засіданні

кафедри теорії та методики

технологічної освіти

протокол №__від__________2010р.

Полтава 2010

Мета і завдання роботи: ознайомитися з характеристикою ремесел по текстилю, основними видами текстильних матеріалів та їх загальною класифікацією (тканини, килими, вишивка).

Матеріали, інструменти та пристрої: таблиці, малюнки, натуральні зразки асортименту тканин, килимів, вишитих виробів різних типологічних груп.

Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити теоретичний матеріал із підручника, конспекту лекцій, а також відповісти на поставлені запитання, які розміщені в кінці методичної розробки.

Теоретичні відомості

Текстильна промисловість є однією з найбільш крупних галузей легкої промисловості. В її склад входять ряд спеціалізованих підгалузей: бавовняна, шерстяна, шовкова, лляна, пеньково-джгутова (мотузки, канати), текстильно-галантерейна, трикотажна, виробництво нетканих текстильних матеріалів.

Текстильні матеріали – це матеріали, які складаються з текстильних волокон та ниток. Класифікація текстильних матеріалів звичайно будується на принципу послідовного ускладнення їх структури (по ходу процесів їх переробки).

Текстильне волокно – протяжне тіло, гнучке та міцне з малими поперечними розмірами, обмеженої довжини придатне для виготовлення пряжі та текстильних виробів.

Текстильна нитка – гнучке та міцне з малими поперечними розрізами значної довжини, які використовуються в текстильних виробах.

Виробництво тканини складається з прядіння, ткацтва і оздоблення, і відповідно складає прядильне, ткацьке та оздоблювальне виробництво.

Пряжа – нитка, яка складається з волокон, з'єднана закручуванням або склеюванням.

Кручена нитка – нитка, скручена з двох або більш комплексних ниток, пряжі або тих та інших разом.

Кручена комплексна нитка – кручена нитка з двох або більш комплексних ниток.

Кручена пряжа – кручена нитка з двох або більш пряжі.

Кручена комбінована нитка – кручена нитка, яка складається з двох або більш поздовжньо зложених, комплексних ниток або пряжі, не зручних між собою.

Натуральна нитка – нитка виготовлена з натуральних волокон або шовкових.

Синтетична нитка – хімічна нитка, виготовлена з синтетичних високомолекулярних речовин.

Однорідна пряжа – пряжа, яка складається з волокон однієї природи.

Змішана пряжа – пряжа, яка складається з сумішей різних по природі волокон.

Однорідна нитка – нитка, яка складається з ниток однієї природи.

Неоднорідна нитка – нитка, яка складається з ниток різної природи.

Тканина текстильна – гнучкий, міцний виріб малої товщини, порівняно більшої ширини та невизначено більшої довжини утворюване частіше всього двома перпендикулярними системами ниток, з'єднаних взаємними переплетеннями.

Трикотаж – гнучкий, міцний виріб малої товщини та різноманітної форми (полотна, панчохи, светри і т. п.) одержане з однієї нитки або багатьох ниток однієї системи шляхом утворення петель та їх взаємного переплетення.

Нетканий виріб – гнучкий, міцний виріб відносно малої товщини, порівняно більшої ширини, невиразно більшої довжини, утворене з одного або кількох шарів волокон, ниток, виробів, з'єднаних різними засобами -заклеюванням, прошивкою та ін.

Кручені вироби – ниткоподібні вироби різної товщини, одержані складанням та закручуванням (часто багатократним) пряжі або комплексної нитки.

З пряжі отримують різні види тканин – це ткацьке виробництво.

Тканини утворюються переплетенням повздовжніх ниток, що називаються основою, з поперечними нитками – пітканням.

Тканину отримували на човникових ткацьких станках. В  сучасних умовах освоєні нові способи отримання тканини на без човникових станках. Створені також багатозевні ткацькі станки.

Тканини, що отримуються на ткацьких станках, називаються суровими.

Фарбують тканини синтетичними і органічними фарбниками в один колір (гладкофарбовані) чи наносять малюнок методом друку. Меланжеві тканини виготовляють з пряжі, що складаються з суміші пофарбованих волокон, а строкатоткані – з використання для основи та піткання пряжі різних кольорів.

При заключній обробці тканини апретирують – пропитують крохмальним розчином чи спеціальними препаратами, що надає тканинам гладкість, щільність, необхідну цупкість.

Потім вирівнюють тканину по ширині і прасують.

При оздобленні тканин використовують автоматичні поточні лінії (наприклад, для відбілювання і фарбування тканин).

Важливою характеристикою тканини є її артикул – набір цифр, за яким можна встановити склад пряжі, призначення тканини.

Килимарство – мистецтво виготовлення килимів та килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом з шерстяної, бавовняної або лляної пряжі.

Килими – художні тканини ручного і машинного виготовлення, призначені для утеплення, прикрашення житлових, громадських споруд, виконання обрядових та естетичних функцій.

На сьогодні існує багато різних способів ткання килимів. За способом виготовлення визначають три основні типи килимів: гладкі двобічні, ворсові килими та ліжники.

Найбільш типові для України гладкі двобічні килими; цупкі товсті вовняні тканини полотняного переплетення. Двобічного ефекту малюнка домагаються завдяки кольоровій пряжі піткання, котра прокладається між нитками основи відповідно до рисунка щільно основу закриває.

Другим поширеним типом є ворсові килими або коці. Принцип їх виготовлення полягає в тому, що на вертикально розташованій основі горизонтальними рядами зі шматочків пряжі в’яжуть вузли. Кінці вузлів висмикують на один бік, ці кінці утворюють ворс. Після кожного ряду вузлів прокладають нитку піткання у кілька рядів для закріплення вузлового ряду.

Третій тип - килимів - ліжники - виготовляють так само як і гладкі килими, але використовують коротковолокнисту пряжу. Готові вироби складають під струмені води, що вичісує назовні кінці волокна і ліжники стають волохатими.

Виготовлення килимів та килимових виробів - процес дуже складний; для нього потрібно багато різноманітного обладнання.

У ручному килимарстві на Україні використовували різноманітні текстильні матеріали. Використання більшості матеріалів зумовлено історично – їх виготовляли з давніх-давен власноручно, обробляли також вручну. Інші матеріали стали доступними пізніше, коли з’явилася можливість їхнього механізованого виготовлення.

Для виготовлення килимів важливе значення має добір якісної сировини (волокон рослинного і тваринного походження), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принцип орнаментально-композиційного розв’язання і кінцева обробка виробів: зарублення, в’язання тороків, вирівнювання, вичісування.

Народні майстри-килимарі від початку утвердження килимарського мистецтва на Україні використовували у своїй творчій діяльності натуральні текстильні матеріали. У кожному господарстві вирощували рослини (коноплі, льон), тримали свійських тварин (овець, кіз) для отримання від них сировини для виготовлення килимових виробів.

Пряжа – нитка, яка складається з текстильних волокон, скручених або склеєних між собою.

Матеріали для ниток основи повинні бути міцними, достатньо товстими (щоб тримати форму виробу), повинні володіти низьким розтягуванням і не зсідатися. Матеріали для ниток піткання повинні мати добрі теплозахисні властивості і колір, відповідний до технічного рисунка і задуму майстра, повинні бути достатньо пухнастими і володіти здатністю збиватися (звалюватися).

Для ниток основи беруть бавовняну чи лляну сировину, нефарбовану пряжу. Для ниток піткання використовують найрізноманітнішу пряжу – вовну, шовк, льон, сизаль, різноманітні синтетичні нитки.

Для виготовлення килимів використовують вовняну, напіввовняну, бавовняну або лляну пряжу для виробництва безворсових килимів і вузлів, для створення ворсової поверхні у ворсових і махрових килимах.

Вовняну пряжу підбирають частіше низьких номерів, тобто товсту і обов'язково кручену. Якщо виготовляють килим великої щільності з найтоншим малюнком, то використовують дуже тонку пряжу, складену в 2-3 або 4 рази. Якщо виконують килим з великим малюнком і передбачають при цьому низьку щільність, товсту кручену пряжу теж складають у кілька разів.

Напіввовняна пряжа більш тверда і міцна, ніж вовняна, бо вона утворена із вовняних і синтетичних волокон.

Бавовняну пряжу використовують двох видів. Для основи і ремізок потрібна дуже міцна кручена пряжа, так звана кордна, оскільки нитки основи натягнуті і постійно знаходяться у взаємодії з килимоткацькими інструментами.

Для основи також використовують лляну кручену пряжу, дуже міцну.

В залежності від призначення текстильні матеріали можна поділити на:

- матеріали для утворення килимового полотна;

- матеріали для оздоблення;

- допоміжні матеріали.

Допоміжні матеріали – нитки для розтягування полотна килима, для пришивання технічних рисунків, для з’єднання різних частин килима. Вони повинні бути досить тонкі, дуже міцні, а також повинні міцно триматися у вузлах (не розїзжатися). Як допоміжні матеріали можуть використовуватися звичайні котушкові бавовняні нитки (№10), лляні нитки, хімічні нитки і волокна.

Матеріали для оздоблення можуть бути різноманітні за природою і виготовленням: бавовна, льон, синтетичні волокна, вовна, метал, пряжа, нитки, смужки тканин. Вони використовуються для обшивання країв килима, утворення торочок, китиць, помпонів, шнурів, обшивання контурів візерунків. Ці матеріали повинні бути яскравими, мати відповідні до забарвлення виробу кольори; матеріали для виготовлення торочок, китиць, помпонів повинні бути пухнасті, добре розпушуватися і утворювати „повітряний” об’єм виробів. Матеріали для плетення шнурів повинні бути достатньо міцними, щоб шнур витримував вагу підвішеного до нього виробу.

Вироби виготовляються різноманітними художніми техніками, однією з яких є вишивка.

Вишивка — один з найпоширеніших видів народного декоративного мистецтва. Створення на шкірі, тканинах узорів за допомогою голки і ниток відоме з давніх-давен.

Вишивки на тканинах і шкірі нищив час, зношувались і вишиті речі. Але узори з них вишивальниці постійно повторювали в певних формах, перефразовували, видозмінювали, створюючи співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких прослідковується нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження.

По всій території України вишивали в кожному селі, монастирях, вишивкою займались у дворянському та купецькому середовищі. Цей вид народної творчості довго залишався у межах домашнього заняття. Поступово під впливом економічних, соціальних умов вишивка перетворюється у вид ремесла, у промисел. Багаті художні традиції вишивального мистецтва одержали розвиток у художніх промислах, які виникли і сформувались в умовах радянської дійсності. У 20-х роках у центрах традиційних ремесел, часто на базі колишніх земських майстерень, були створені художньо-промислові артілі, що об'єднували тисячі вишивальниць. У 1940 р. почали працювати кооперативи в західних областям» України. За короткий час здобули всенародне визнання вишивальні артілі Полтавщини, Київщини, Вінниччини, Львова, Косова та ін. Українська народна вишивка славиться багатством технічного виконання.

Для вишивання важливе значення має матеріал, його зміни в історичному аспекті. Вишивальні матеріали – це, по-перше, основа – тканина, на якій вишивають. Спочатку полотняні, лляні, вовняні тканини домашнього виробництва, пізніше – тканини фабричного виготовлення: батист, коленкор, китайка, муслін, плис, плюш, шовк. По-друге – це матеріал, яким вишивають: нитки ручнопрядені конопляні, лляні, вовняні, нитки фабричного виготовлення – заполоч, гарус, зсукані вовняні нитки, шовк, металеві золота та срібна нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер, металеві пластинки – «лелітки», ґудзики.

Українські вишивальниці постійно розвивали, збагачували і розробляли нові техніки поверхневого вишивання з лицевої сторони. До них належать: поверхниця, набирування, кафасор, двобічна штапівка, верхоплут, бігунець, плетінка, кіска, ретязь, хрестик, «через чисницю», ланцюжок-тамбур, кучерями, городоцький, бавничковий шов, вибиванка та ін.

Художники, народні майстри на підприємствах народних художніх промислів розвивають у творчій практиці нагромаджений художній досвід, багато працюють у справі підвищення художнього рівня виробів, декорованих вишивкою.

Хід роботи:

Ознайомитись із зразками вишитих виробів різних типологічних груп.

Ознайомитись із видами тканин різного асортименту.

Ознайомитись із зразками килимових виробів.

ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ ЗВІТУ:

  1.  Скласти таблицю класифікації текстильних матеріалів.
  2.  Замалювати різноманітні орнаменти вишивок.
  3.  Охарактеризувати види пряжі для виготовлення килимових виробів.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

Дати характеристику класифікації текстильних матеріалів.

Характерні особливості пряжі для виготовлення килимів.

Особливості виготовлення килимових виробів.

Орнамент, його побудова.

Розета, її характеристика.

Бордюр, його характеристика.

Характеристика швів у вишивці.

Види декоративних швів.

Основні види рахункових швів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гассанова Н. Ковры и ткани Решетиловки (к 70-летию Решетиловской фабрики) / Декоративное искусство СССР (журнал, Москва). - 1976, -№3.- С.44.

2.Жоголь Людмила Гобелени Олега Машкевича / Образотв. мистецтво - 1985. -№5- С. 19-20.

3.Кусько Галина. Біля джерел українського гобелена // Жовтень. - 1985. -№11- С. 85-87.

  1.  Малюта І.Т. Килимарниця Марія Походенко // Народна творчість та етнографія - 1984. - №2 - С. 65-66.
  2.  Манучарова Н.Д. Декоративно-прикладне мистецтво Української РСР К., 1952.
  3.  Манучарова Н.Д Художні промисли Української РСР, К., 1953.
  4.  Матеріали з етнографії та мистецтвознавства, вип. 6, К., 1961.

8.Методика трудового обучения с практикумом / под ред. Д.А.Тхоржевского. - М: Просвещение, 1987.

9.Мєстєчкін Г.А. Ткацтво Валентини Верес // Народна творчість та етнографія, - 1977. - №3. - С. 85-87

  1.  Сявавко Є.І. Народне мистецтво в школі // Народні художні промисли України. Збірник наук, праць. - К: Наукова думка, -1979. - С. 90-98.
  2.  Щербаківський Д.М. Український килим. - К., 1927.

.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

46719. Международная миграция. Виды и роль международной трудовой миграции. Миграционная политика 28.71 KB
  Миграционная политика Миграция населения это добровольное перемещение переселение жителей в пределах страны из одного региона в другой регион внутренняя миграция или же переселение из одного государства в другую страну международная миграция. Международная миграция рабочей силы представляет собой процесс перемещения трудовых ресурсов из одной страны в другую с целью трудоустройства на более выгодных условиях чем в стране происхождения. Под эмиграцией понимается выезд из страны на постоянное место жительства под иммиграцией ...
46723. История развития рекламы в России 27.54 KB
  Формы рекламы такие как этикетка. Золотой век фото рекламы в Р. относят новый вид фоторекламы это брошюры буклеты каталоги с использованием фотоснимков.
46724. Организационные структуры предприятий 27.73 KB
  Большую часть организационных структур механического бюрократического типа можно разделить на две категории: функциональные и дивизиональные структуры см. Этот вид структуры результат департаментации разделения управления на элементы отделы каждый из которых имеет свою определенную задачу в управлении то есть выполняет определенную функцию. Выделяют 4 принципа деления структуры предприятия: 1 функциональный исходя из функций образуют финансовое подразделение производственные подразделения отдел маркетинга и т.
46726. Литература 18 века 28 KB
  С последовательностью и разносторонностью ученого Радищев рассмотрел и подверг уничтожающей критике в Путешествии всю самодержавнокрепостническую общественную систему несущую народу горе. С присуще ему аналитической глубиной Радищев осветил связь таких явлений как падение нравственности народа и разврат верхов нижние заражаются от верхних а от них язва разврата достает и до деревень как взаимная зависимость самодержавия и церкви. Наблюдая вакханалию угнетения крестьянства видя моральную деградацию верхов Радищев находил...