70231

Соціально-політичні погляди М.Грушевського

Лекция

История и СИД

Політична думка в Україні у XIX—XX ст. формувалася в умовах, коли зникав традиційний сільськогосподарський уклад життя і його змінювало індустріальне суспільство, коли відбувалися процеси національно-культурного й національно-політичного відродження України.

Украинкский

2014-10-17

49.5 KB

2 чел.

ТЕМА №12

Соціально-політичні погляди М.Грушевського.

План:

1. Суть народницького мировозріння.

2. Політичні погляди М.Грушевського

3.  М.Грушевський – голова центральної ради.

1. Суть народницького мировозріння.

     Політична думка в Україні у XIX—XX ст. формувалася в умовах, коли зникав традиційний сільськогосподарський уклад життя і його змінювало індустріальне суспільство, коли відбувалися процеси національно-культурного й національно-політичного відродження України. Якщо попередня політична думка в Україні розвивалася в руслі релігійних, династичних та козацько-станових традицій і не була оформлена у відповідну теоретичну та ідеологічну систему, то в XIX—XX ст. вона набула рис, властивих європейським ідеологічним напрямкам і течіям. кому, консервативному і національно-державницькому напрямках.

    Аналізуючи політичну думку в Україні, ці підходи можна поєднати, оскільки вони доповнюють один одного, незважаючи на відмінності у критеріях класифікації. Варто виділити ще один напрям у політології — лібералізм, хоч в українському контексті він лише частково збігався з подібною течією в Європі.

    Будучи соціалістом за світоглядом, М. С. Грушевський замість реальної нагоди відродження самостійної української державності довгий час відстоював ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де б Україна була одним із суб'єктів федерації. Тільки в IV Універсалі він відійшов від цієї позиції. Його нерішучість у відстоюванні національних інтересів, поступливість Тимчасовому урядові й московським більшовикам дорого коштували і йому особисто, й українському народові.

2. Політичні погляди М.Грушевського

Михайло Грушевський належав до демократично-народницького напряму. Він відстоював такі принципи:

1) визнання народу рушійною силою історичного процесу;

2) розуміння українського народу як окремої культурної одиниці;

3) обґрунтування ідей народоправства у вигляді народно-демократичної республіки;

4) федеративний устрій України;

5)  відстоювання автономії України в складі федеративних чи конфедеративних союзів;

6)  надання переваги колективним формам власності як історично традиційним.

    У праці „Українська партія соціалістів-революціонерів та їх завдання”. М. Гру шевський захищав ідею пріоритету інтересів народу, суспільства над інтересами держави. У схемі викладу історії України він обґрунтував думку про український народ як окрему етнокультурну одиницю, що є спадкоємницею Київської Русі та сформувала свої етнокультурні риси в умовах Галицько-Волинської та Литовсько-Польської держав.

    М. Грушевський розглядав українську націю як виключно хліборобську, що внаслідок чужоземного панування втратила вищі класи; підкреслював як позитивні риси українського народу (вроджену логічність думки, високі культурні Й соціальні інстинкти, високу красу побуту), так і негативні (відсутність національної свідомості, слабкість національного інстинкту, низький рівень освіти, культурного та політичного виховання).

    У поглядах на державу М. Грушевський дотримувався думки, що національним інтересам України найбільш відповідає статус автономії в складі Російської Федерації. Він вирізняв два шляхи становлення федерації — через об'єднання двох і більше держав з їх ініціативи або з ініціативи зверху, коли унітарна держава стає федерацією, поділивши суверенітет з територіями. Правда, після ліквідації УНР більшовицькою Росією, М. Грушевський визнавав необхідність існування української незалежної держави, але лише тимчасово, орієнтуючись у майбутньому на входження Росії й України в загальноєвропейську федерацію.

3.  М.Грушевський – голова центральної ради.

Майже одразу після Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Незважаючи на суттєві розходження у вирішенні соціально-економічних питань, кадети, які домінували в Тимчасовому уряді, та есеро-меншовицький блок, що визначав політичну лінію Рад, значною мірою сходилися в поглядах на розв'язання національного питання. Обстоюючи унітарну форму російської держави, ці політичні сили визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Таке вирішення українського питання вже на початку 1917 р. не відповідало вимогам часу, якісно новому рівню національного руху і тому не тільки породжувало численні тертя, суперечності та протиріччя між різними політичними силами суспільства, а й зумовило появу в Україні ще одного альтернативного центру влади — Центральної Ради — громадсько-політичного об'єднання, що утворилося 4_березня . 1911 р. У надзвичайно короткий час Центральна Рада переросла у впливовий представницький орган народної влади. Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльності відіграли три провідні українські партії: Українська партія соціалістів-революціонерів (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфремов,          А. Ніковський). Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського.

  Швидкому зростанню авторитету, популярності та впливовості цього органу влади сприяло те, що він обстоював близькі та зрозумілі народу ідеї національно-територіальної автономії та популярні ідеї соціалізму. Значну роль у цьому процесі відіграв і демократичний та всеохоплюючий принцип формування Центральної Ради, адже з самого початку свого існування вона була уособленням трьох представництв: національного, соціально-класового та територіального. Такі ідейні засади та організаційні основи значною мірою і забезпечили їй широку народну підтримку. Свою прихильність до Центральної Ради висловили військовий, селянський та робітничий всеукраїнські з'їзди, скликані в травні 1917 р.

    Отже, безпосередніми наслідками Лютневої революції 1917 р. для України були посилення політичної боротьби; вихід на політичну арену широких народних мас; перетворення армії на впливовий фактор внутрішнього життя; зростання ролі політичних партій; зміщення суспільних настроїв вліво; паралельна поява конкуруючих владних структур Тимчасового уряду і Рад, у діяльності яких домінував соціальний акцент, та Центральної Ради, у роботі якої надавалася перевага вирішенню питань національного розвитку.  

  Чим же пояснити, що після Лютневої революції в Україні переважали автономістські, а не самостійницькі настрої? Така суспільна атмосфера сформувалася під впливом комплексу різних чинників.

По-перше, програмною засадою більшості політичних партій та сил Центральної Ради була саме політична автономія.

По-друге, ідея самостійності не набула ще поширення, визнання та популярності в масах, про що свідчать відхилення першим українським військовим з'їздом проекту резолюції Міхновського, у якому ставилося питання про українську державну самостійність; «автономіс-тичні» рішення Всеукраїнського національного конгресу та інших представницьких форумів.

По-третє, серед української політичної еліти поширеними були ілюзорне сподівання на справедливе і раціональне вирішення національного питання революційною демократією Росії. Згадуючи про революційну ейфорію тих часів, В. Винниченко писав: «Українство тепер орієнтувалось тільки на Всеросійську Революцію, на перемогу справедливості. Всякий сепаратизм, всяке відокремлювання себе від революційної Росії здавалось смішним, абсурдним, безглуздим. Для чого? Де ми знайдемо більше того, що тепер ми матимемо в Росії?»

По-четверте, в межах Росії в України був, як вважалося, реальний шанс вибороти бодай автономію, а проголошення самостійності залишило б її самотньою в епіцентрі Першої світової війни фактично без державних структур, без армії, без фінансування та надійного матеріального забезпечення. За таких обставин Україна наражалася на цілком реальну загрозу стати легкою здобиччю воюючих сторін з перспективою перетворення на колоніюі Слід пам'ятати й те, що боротьба за автономію України сягає корінням ще в добу гетьманату. Свою роль, очевидно, відігравали і налагоджені російсько-українські економічні зв'язки, багатонаціональний склад українських земель, домінування неукраїнського населення у містах — осередках політичного життя та ін.

    Після прийняття II універсалу наростаюча криза та політична невизначеність ситуації підштовхнули до активних дій самостійників. 4—6 липня у Києві відбувся збройний виступ полку ім. П. Полуботка, який мав на меті встановити цілковитий контроль над Києвом і змусити Центральну Раду проголосити самостійність України/ Полуботківців готові були підтримати українізовані військові частини в Одесі, Кременчуці, Чернігові та інших містах./Проте спільними діями збройних формувань Центральної Ради і Тимчасового уряду цей виступ було придушено/

(Дотримуючись узятих на себе зобов'язань-та домовленості з представниками Тимчасового уряду/Центральна Рада вводить до складу Ради і Генерального секретаріату 30% представників національних меншин, а 16 липня 1917 р. приймає «Статут вищого управління України», в якому визначає обов'язки, права та межі компетенції Генерального секретаріатуУ'Фактично це була основа конституції, що базувалася на принципах автономного устрою. Проте Тимчасовий уряд не затвердив цього документа, а сам 4 серпня 1917 р. видав «Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату», яка суттєво обмежувала права України:

1) Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду;

2) Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав;

3) до складу Генерального секретаріату входили не 14,а лише 7 секретарів, до того ж 4 з них     

   мали бути представниками меншин;

4) Українська територія звужувалась до 5 губерній (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської,   

  Чернігівської).

    Проголошення автономії, здійснене Центральною Радою, відповідало вимогам часу і було логічним кроком у розвитку української національно-демократичної революції. Тривале переважання в Україні автономістських настроїв над самостійницькими (протягом майже всього 1917 р.), яке виявилося у трьох Універсалах Центральної Ради, пояснюється такими чинниками: автономія була однією з принципових програмних установок домінуючих у Раді політичних партій; ідея самостійності ще не набула поширеності та визнання в масах; українська політична еліта сподівалася, що російська демократія справедливо вирішить національне питання; самостійна Україна без державних структур, без власної армії могла стати легкою здобиччю у вогні Першої світової війни. Певну роль відігравали і налагоджені російсько-українські економічні зв'язки, домінування неукраїнського населення в містах тощо.

________________________________________________________________________________

______________________________________________________________

_______________________________________________

Використана література:

1. Ф.М Кирилюк „Основи політології „Київ 2001 р.

2.С.Гелей, С.Рутар  „Політологія”, Київ 2000 р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20822. Відповідальність за розголошення лікарської таємниці 210.5 KB
  Проаналізувати лікарську таємницю як елемент системи професійної таємниці; здійснити загальну характеристику інституту лікарської таємниці як об’єкта правового регулювання; визначити суб’єктів збереження лікарської таємниці та здійснити їх класифікацію; визначити в яких випадках відповідно до законодавства України може бути розголошена лікарська таємниця...
20823. Процессуальное право 38.51 KB
  Административный процесс — это порядок осуществления государственно-управленческой деятельности по реализации норм административного права. В более узком, специальном смысле административный процесс — это деятельность государственных органов по рассмотрению дел об административных правонарушениях. В данной главе речь пойдет именно об этом аспекте административного процесса.
20825. Вдосконалення протипожежного захисту головного виробничого корпусу ТзОВ Гайсинський молокозавод Вінницькій області 1.06 MB
  Кількість пожеж суттєво збільшується. Основними їх винуватцями стають обігрівачі, найчастіше саморобні, низької якості, що не мають сертифікату відповідності. Масове одночасне використання електроприладів, може призвести до значних електричних перенавантажень, а відповідно до масових пошкоджень електричних мереж. Нерідко пожежі виникають через несправність камінів та печей.
20826. Исследование формирования товарной политики предприятия 950 KB
  Улучшение качественных характеристик товара основывается на соответствии их запросам потребителей, повышении уровня конкурентоспособности, учете периода жизненного цикла на рынке, использовании достижений научно-технического прогресса и т.п. При этом совершенствуются сами полезные качества продукта, материальный вид товара...
20827. Сравнительная экспертиза качества сыра твердого сычужного «Голландского», реализуемого в магазине «Монетка» 686.5 KB
  Популярность сыров объясняется приятными вкусовыми особенностями, высокой биологической и пищевой ценностью, удачным сочетанием незаменимых аминокислот, высоким содержанием кальция и широкой гаммой микроэлементов, легкой усвояемостью молочного жира.
20828. Анализ ассортимента, качества и конкурентоспособности новых видов колбасных изделий 7.33 MB
  Колбасные изделия, попадающие на наш рынок через мелкие частные предприятия зачастую в обход установленных законом процедур государственного контроля и сертификации, изготовлены из низкосортного сырья с применением различных добавок (наполнителей, консервантов, искусственных красителей).
20829. Анализ изменения экспрессии гена комплексина-2 (Cplx2), вызванных ишемией головного мозга, а также введением регуляторных пептидов семакс и PGP 1.07 MB
  Ключевым механизмом ишемического повреждения является процесс глутамат-кальциевого каскада, когда под влиянием гипоксии усиливаются процессы анаэробного гликолиза, внутриклеточная среда закисляется и нарушается активный ионный транспорт, что приводит к массивному высвобождению возбуждающих аминокислот глутамата и аспартата, в том числе в составе синаптических везикул.
20830. Разработка методики развития силовых качеств школьников с помощью занятий армреслингом 77.46 KB
  Армспорт (борьба на руках или армрестлинг; (от англ. аrm-sport, arm-wrestling, где arm —предплечье) — вид спортивных единоборств. Во время матча одноимённые руки соревнующихся ставятся на твёрдую, ровную поверхность (как правило, стол), и ладони сцепляются в замок.