70232

Політична культура як засіб завоювання та здійснення влади

Лекция

Политология и государственное регулирование

Політична психологія має певну структуру. Вона містить політичні потреби, інтереси, почуття, настрої, традиції тощо. Політичні потреби - це ті потреби, задоволення яких пов’язано зі здійсненням влади. Вони можуть лише тим чи іншим чином стосуватися влади, а можуть виявлятися безпосередньо...

Украинкский

2014-10-17

75.5 KB

3 чел.

ТЕМА №13

Політична культура як засіб завоювання та здійснення влади.

План:

  1. Структура та рівні політичної культури;

  2. Політична культура як частина культури людської цивілізації;

  3. Аспекти політичної культури.

   1. Структура та рівні політичної культури.

    Культура (від лат.  сulturа - обробіток, виховання,  освіта,  шанування) -історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створених   ними    матеріальних   і   духовних   цінностях;    поняття     культура   вживається  для  характеристики   певних  історичних   епох  (антична  культура), конкретних   суспільств,   народностей   і   націй   (культура   майя),   а   також  специфічних   сфер   діяльності   або   життя   (культура   праці,   побуту,   художня культура); у більш вузькому розумінні - сфера духовного життя людей.

    Як видно з наведеного визначення, культуру можна розуміти як феномен матеріального й духовного життя суспільства і як вияв лише його духовного життя. Ця відмінність дається взнаки і в розумінні політичної культури. В одних випадках її трактують лише як феномен свідомості, духовного життя суспільства, соціальних спільностей, індивідів, в інших - розуміють ширше.

    Політична культура в широкому розумінні - це сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи.

Основними елементами структури політичної культури є політична свідомість і політична поведінка (діяльність) у найбільш поширених, типових їх виявах. Головним елементом політичної культури є політична свідомість. її складають політичні інтереси, знання, ідеї, погляди, уявлення, переконання, цінності, оцінки, орієнтації, почуття, настрої, традиції тощо. Системоутворюючими в політичній культурі, тобто такими, що визначають її як організаційну цілісність, систему, є політичні знання, політична ідеологія і переконання.

    Свідомість - це вища, властива лише людині, форма відображення об'єктивної діяльності. Таке відображення відбувається у формі поглядів, ідей, уявлень, переконань, вірувань тощо, які відображають об'єктивне становище індивіда, соціальних спільностей, суспільства в цілому. Політична свідомість відображає політичне буття людей і може бути визначена як сукупність знань, ідей, поглядів, орієнтацій та установок індивідів і соціальних спільностей стосовно політичної системи та їхнього місця в ній.

    Відповідно   до   якісно   відмінних   сфер   свідомості   -   психологічної   та  ідеологічної - у політичній свідомості розрізняються два структурних елементи: політична психологія і політична ідеологія.

    Політична психологія - це сукупність почуттів, настроїв, емоцій, волі, думок, особливих рис характеру індивідів і соціальних спільностей, що виражають їх ставлення до політичних інститутів, здійснення влади.    

    Зміст політичної психології індивідів і соціальних спільностей виявляється в   їх політичній поведінці.

    Політична психологія має певну структуру. Вона містить політичні потреби, інтереси,  почуття, настрої, традиції тощо.  Політичні потреби - це ті потреби, задоволення яких пов'язано зі здійсненням влади. Вони можуть лише тим чи іншим   чином стосуватися влади, а можуть виявлятися безпосередньо у прагненні до їх завоювання і здійснення. Політичні інтереси - це усвідомлені політичні потреби.
Вони  є реальними  причинами дій  учасників  політичного  процесу.  Політичні
настрої є станом почуттів щодо політичних явищ і процесів. Настої містять як емоційні, так і раціональні елементи і справляють значний вплив на політичну
 поведінку людей.

    На відміну від настроїв політичні традиції є найбільш стійкою складовою політичної культури. Це усталені норми політичної поведінки, політичні цінності, ідеї, звичаї тощо, які передаються від покоління до покоління. В традиціях у концентруються ті елементи політичного досвіду, які об'єктивно відповідають інтересам і цілям суспільства, визнаються ним і закріплюються як нормативні настанови.

    Другий з основних структурних елементів політичної свідомості - політична ідеологія. Ідеологія - це "сукупність ідей і поглядів, які відображають у теоретичній більш чи менш систематизованій формі відношення людей до навколишньої дійсності та один до одного і служать закріпленню або зміні, розвитку суспільних відносин."

    А політична ідеологія виступає як система ідей і поглядів, які виражають інтереси суспільних класів стосовно політики, здійснення влади.

    У політичній свідомості розрізняють також два рівні - буденну й теоретичну свідомість.

    Буденна політична свідомість - це несистематизовані масові уявлення про політику.

    Буденна політична свідомість тісно пов'язана з політичною психологією. Вона має такі яскраво виражені соціально-психологічні риси, як почуття, настрої, емоції тощо.

Саме на рівні буденної свідомості відбувається швидка реакція людей на політичні події, а їхнє ставлення до політичної влади формується насамперед через факти повсякденного життя.

    Теоретична політична свідомість - це сукупність ідей, поглядів, учень, які  виникають на основі наукового дослідження політичних явищ і процесів.

    Основні відомості між буденною і теоретичною свідомістю полягають у їхніх пізнавальних можливостях. За сприйняття політики на науковому рівні розширюється сфера достовірних політичних знань, науковий аналіз дає можливість з'ясувати глибинні причини політичних явищ і процесів, закономірностей їхнього розвитку. Буденна ж свідомість сприймає політику поверхово, набуті нею знання мають кон'юнктурне, особистісне забарвлення.

    Залежно від суб'єкта політичної свідомості виокремлюються індивідуальна, групова й масова політична свідомість. Індивідуальна політична свідомість - це свідомість кожного окремого індивіда як учасника політичного процесу. Групова політична свідомість — це свідомість різних соціальних спільностей людей (соціально-класових, етнічних, демографічних, професійних, територіальних).

    Соціальну  базу  масової  політичної  свідомості   складає  маса як сукупність індивідів, котрі  належать до різних соціальних спільностей і беруть участь у  конкретних політичних процесах. За своїм змістом масова політична свідомість є сукупністю ідей, поглядів, уявлень, почуттів, настроїв, що відображають доступні й відомі масам політичні явища і процеси.

    Масова свідомість проявляється у громадській думці.

    Політична свідомість є найважливішою складовою політичної культури, Однак не всі її вияви належать до політичної культури. Політична свідомість відображає всю багатоманітність політичних відносин до складу політичної  культури входять лише домінуючі в суспільстві або найбільш характерні для тієї чи іншої соціальної спільності типові, укорінені ідеї, погляди, уявлення тощо про різні аспекти політичного життя. Насамперед це стосується ціннісних орієнтацій, які є визначальними щодо світоглядних позицій і політичної поведінки.

  2. Політична культура як частина культури людської цивілізації. 

     Поняття політичної культури зараз стійко увійшло в склад ключових категорій політичної науки. Це зумовлене тим, що політичний процес при всіх притаманних йому випадковостях, непередбачених подіях, альтернативності ситуацій .що виникають, підкоряється внутрішнім закономірностям, що не можуть бути виведені безпосередньо ані з економіки, ані з психології. Дослідження в області політичної культури, допомагають глибше побачити закономірності політичного процесу, особливості політичної свідомості і поведінки людей в сучасному суспільстві.

    Необхідно відзначити, що політична культура є найбільш консервативний елемент політичної системи.

    Політичні традиції відіграють важливу роль у формуванні зразків політичної поведінки. Для, наприклад, радянської політичної культури базовою моделлю є тоталітарно-етатистська політична культура з атавізмами патерналізму. Перевага держави, над людиною, тотальне підпорядкування людини так званим вищим державним інтересам, розцінювання її як гвинтика у величезному соціальному механізмові, виступали її характерними ознаками. В цьому характері політичної культури відбилася і своєрідність геополітичного положення нашої країни, немовби, на стику двох цивілізацій - Європи і Азії. На відміну від західноєвропейської культури, яка проникнена духом індивідуалізму, для країн Сходу характерна зневага метою і цінностями окремої особистості, неприпустимість політичного плюралізму. Можна виділити такі риси як: персоніфікація влади, тяжіння політичних лідерів до прямих, позаопосередкованих політичними інститутами, контактів з масами.

    В Росії неодноразово вживалися спроби політичної модернізації, однак вони мали незавершений характер, за смугою реформ йшли контрреформи. Як слідство цього, зміцнювалася дихотомія двох субкультур: тоталітарно-етатистської і громадянської, остання знаходилась в стадії становлення, її розвиток був перерваний у жовтні 1917 р. Історичні традиції були підкріплені жорстким тотальним контролем держави, що виключав будь-яку ідеологічно несанкціоновану активність громадянина. Майже три генерації радянських людей зросло в умовах ідеології тоталітарного режиму, для якого характерні: ставка на насильницьке «ощасливленння» людей, відсутність плюралізму думок, політичний фанатизм, конфронтаційність мислення, прихильність силовим засобам розв'язування конфліктів.

    В більшості люди важко сприймають ідеї ліберальної демократії, які полягають на поняттях ринку, політичної і економічної свободи, конкуренції, моральної автономії. Сучасній політичній культурі в Україні притаманна відмова від тоталітарного минулого, прихильність до демократичного вибору, однак політико-культурні орієнтації свідомості тоталітарного типу ще до кінця не викоренені, що створює загрозу виникнення і розростання екстремістських настроїв. Це можливо при неспівпаданні очікувань та реальної ситуації, коли перехід значної частини населення від традиційного образу життя до сучасного не підкріплюється зростанням добробуту. Атмосфера дезорієнтації, невпевненості в завтрашньому дні пов'язана з крахом звичних атрибутів соціального добробуту, відсутністю у населення ринкових настанов, втратою «історичної пам'яті» в відношенні  володіння ї розпорядження  власністю.

Реформи асоціюються з погіршенням власного матеріального положення. Все це робить хворобливим становлення нової моделі поведінки. Для політичної культури України характерно неприйняття шляхів і механізмів реалізації реформ, що ведуть до збіднення більшої частини населення. Бідність - категорія не тільки економічна, але і політико-культурна. Соціокультурна поляризація зосереджує конфлікт на двох протилежних позиціях, виникають умови для розв'язування конфронтації засобами силового тиску. Харизматичне мислення, відсутність настанов на особисту відповідальність, правовий нігілізм, послаблюють систему отримань та противаг по відношенню до можливості встановлення диктаторського режиму.

    У сучасних умовах в Україні особливо актуальним бачиться збереження національної згоди. Основою його може виступати суспільний консенсус в відношенні прихильності до демократичного реформування.

    Необхідні одночасні перетворення в економічній, політичній і соціальній сферах з урахуванням духовного рівня суспільства. Однофакторна (економічна) модель реформування здатна викликати соціальну катастрофу, стримує процес політико-культурних змін. Політичної стабілізації сприяла б наявність чітко визначеної мети політики демократичних перетворень. Враховуючи історичні традиції, вони повинні об'єднувати в собі ідеї економічної ефективності і соціальної справедливості. В сфері соціального реформування необхідно визначення кордонів, вихід за які неприпустимий. Відправною точкою в сучасному політичному житті повинен стати суверенітет особистості, економічною гарантією якого виступає власність, байдуже, чи полягає вона в мільйонних акціях, родинній фермі або всього лише в парі робітничих рук, інтелектуальних здібностях.

    Формування чіткої законодавчої бази, розмежування компетенцій центральних і місцевих органів влади, стимулювання регіональних програм в сфері соціально-економічного реформування може стати базою для політико-культурних змін.

    В нинішній момент лише в окремих колах міського населення, серед підприємців і частини інтелігенції, керівників підприємств відбулася ціннісна переорієнтація. Тому проблема порушення негативних аспектів традиціоналістської політичної культури перебуває в безпосередній залежності від ефективності демократичних перетворень і підвищення інтенсивності міжкультурного обміну.

    Політична культура є одним з найважливіших складових політичного життя, що визначають його зміст та напрямки розвитку. Кожне суспільство має свої специфічні риси політичної культури.

    Саме аналіз політичної культури дає нам змогу зрозуміти, чому окремі соціальні групи і, навіть, цілі народи ведуть себе по-різному в однакових політичних умовах, по-різному оцінюють одні і ті ж явища політичного життя, У цих феноменах втілюється зв'язок поколінь, вплив традиції. Завдяки ним людина входить до суспільного та політичного життя, бере участь у суспільній взаємодії.

     3. Аспекти політичної культури.

    Винятково   важливим   є   діяльнісний   аспект   політичної   культури.   Його складають визнані в суспільстві норми політичної поведінки, навики і способи політичної діяльності,  вміння  і досвід тощо.  У реальній дійсності політична культура виявляється передусім у вигляді стереотипів політичної поведінки і способів функціонування політичних інститутів.

    Залежно від суб'єкта політики розрізняють політичну культуру суспільства, соціальної спільності ( суспільного класу, соціальної групи, нації, народності,/ територіальної, демографічної спільності тощо) та індивіда. Політична культура індивіда -  це поєднання політичних знань, поглядів, уявлень, переконань, оцінок, орієнтацій і поведінки окремої людини. Вона формується під впливом як політичної культури  суспільства вмілому, так і тієї соціальної спільності, до якої належить індивід. Політична культура суспільства є синтезом політичних культур усіх наявних у ньому соціальних спільностей за домінуючої ролі з них - тієї, що посідає панівне  місце в системі суспільних, насамперед економічних, відносин. Загальнолюдські політичні ідеї і цінності, такі, наприклад, як свобода, рівність, справедливість, демократія тощо, є елементами загальнолюдської політичної культури.

    Цінності як один із найважливіших елементів політичної культури - це такі політичні знання та уявлення, що розглядаються суб'єктами політики як невід'ємні від їхнього існування,  орієнтують     їхні     політичні     дії.     Цінності  є мотиваційним базисом політичної культури, вони зумовлюють відповідні політичні орієнтації і поведінку, а їх втрата означає руйнування самої політичної культури.
    Вираження   ідеологією   інтересів  суспільних  класів,  її  ціннісний  аспект продовжують критичне ставлення до неї як до неістотного, спотвореного знання. В
 ідеології вбачають опозицію раціональному осягненню соціальної дійсності. Ще  К.Маркс називав її "спотвореною свідомістю". Подібні оцінки ідеології пізніше давали   італійський   соціолог     В.   Парето   ("кристалізація   хибної   свідомості"), німецький  філософ  К.   Манхейм  ("добровільна  містифікація"),   американський соціолог Д.  Белл ("секуляризована релігія"),  французький  філософ Б.-А.  Леві ("невпізнана брехня") та ін.

    Проте наявність в ідеології ціннісного аспекту не принижує, а, навпаки, підвищує її роль у житті суспільства. Саме цей аспект робить ідеологію не лише прийнятною, а й необхідною для того чи іншого суспільного класу. Ідея „кінця  ідеології",    що    стала   основою впливової   в   60-ті   роки   XX   ст. концепції  деідеологізації, себе не виправдала. Ідеологія виявилась необхідною. Зрештою, в будь-якому політичному документі наявні терміни ідеологічного порядку, які не є власне науковими поняттями, наприклад "свобода", "рівність", "справедливість", "братерство", "рівність можливостей", "загальний добробут".

_____________________________________________________________________________

______________________________________________________________

____________________________

Використана література:

1. Н. Хамітов  „Історія філософії”, Київ 2002 р.

2. П.П. Шляхтун „Політологія”, Київ 2002 р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2206. Управление в биомедицинских системах 831.22 KB
  Основные принципы управления. Управление по отклонению (принцип обратной связи). Характеристика компаундирования. Математическое описание систем управления. Линейные детерминированные системы. Правила преобразования структурных схем.
2207. Методические указания по экономическому обоснованию дипломных проектов на мехфаке 90.2 KB
  Методика организационно – экономической оценки основных приемов и способов производства. Определение выхода продукции в расчете на гектар земли (урожайность) и на голову животных (продуктивность). Определение чистого дохода и уровня рентабельности. Экономическая эффективность конструкторской разработки.
2208. Задачи по электротехнике и электронике 218.93 KB
  Структурные схемы электронного усилителя электронного генератора. Составление схемы двухполупериодного выпрямителя. Трехфазный асинхронный электродвигатель с короткозамкнутым ротором.
2209. Исследование фильтров на поверхностных акустических волнах 1.04 MB
  Изучить назначение, конструкции и основы технологии фильтров на поверхностных акустических волнах (ПАВ), а также их основные характеристики. Исследовать амплитудно-частотные характеристики фильтров для УПЧИ и УПЧЗ современных телевизоров, влияние температуры на их характеристики.
2210. Разработка эффективной ассортиментной политики филиал ОАО Татспиртпром Винзавод Казанский 449.88 KB
  Теоретические основы формирования ассортиментной политики организации. Управление ассортиментной политикой организации на примере Филиала ОАО Татспиртпром Винзавод Казанский. Социально-экономическая оценка эффективности мероприятий по формированию оптимальной ассортиментной политики организации. Правовое обеспечение предложенных мероприятий по формированию оптимальной ассортиментной политики организации.
2211. Анализ и поверочный расчет установки сернокислотного алкилирования 24/36 43.79 KB
  Расчет условно – постоянных затрат установки. Расчет затрат на заработную плату основных производственных рабочих (ОПР). Расчет затрат на заработную плату инженерно – технических руководителей (ИТР). Составление калькуляции себестоимости продукции установки.
2212. Електричні системи та мережі 571 KB
  Якість електричної енергії і її регулювання в електричних системах. Умови роботи й конструктивне виконання ліній електричних мереж. Основні дані про електричні системи й режими їхньої роботи. Характеристики й параметри елементів електричної системи.
2213. Определение постоянной Планка по спектру испускания атомов водорода 96.24 KB
  Цель работы: определение постоянных Ридберга и Планка и потен¬циала ионизации атомов водорода по спектру испускания (свечения).
2214. Издательство Виктора Камкина 75.5 KB
  Русское книгоиздание за рубежом получило широкое развитие в XX в., в период так называемых трех волн русской послеоктябрьской эмиграции (1917-30-е гг., 1940-е гг., 1960-1970 е гг.).