70234

Розвиток і особливості політичної думки в Росії

Лекция

История и СИД

Слов’янофільство - вияв приязні, симпатії до слов’янства, зацікавлення ним з боку різних громадсько-політичних та культурних діячів, які, виходячи з етнічної та мовної спорідненості слов’ян, підтримували ідею їхнього тісного єднання. Форми вияву слов’янофільства були найрізноманітнішими...

Украинкский

2014-10-17

51 KB

2 чел.

                                        ТЕМА №7

Розвиток і особливості політичної думки в Росії.

План:

1. Політичні ідеї "слов'янофілів і "західників".

2.Демократизм Чернишевського та Герцена.

3.Народництво.

4. Масонство у Росії.

    1. Політичні ідеї "слов'янофілів і "західників".

Слов'янофільство - 1) вияв приязні, симпатії до слов'янства, зацікавлення ним з боку різних громадсько-політичних та культурних діячів, які, виходячи з етнічної та мовної спорідненості слов'ян, підтримували ідею їхнього тісного єднання. Форми вияву слов'янофільства були найрізноманітнішими: проповідь культурної спільності визвольним рухом слов'янських народів тощо. Ідеї слов'янофільства знайшли відображення у науковій діяльності багатьох слов'янських "будителів" - Й. Добровського, П. Шафарика, Я. Коллара, В. Ґанки, Е. Копітара, Л. Гая, Л. Штура, які, працюючи для свого народу, спричинилися до національного пробудження інших слов'янських народів. Слов'янофільство відіграло помітну роль і в національному самоусвідомленні українців. Намагання використати ідею слав'енської єдності для політичного об'єднання всіх слов'ян в єдину державу привело до переростання слов'янофільства на панславізм, який у середині 19 ст. Приходить на зміну романтичному слов'янофільству у деяких слов'янських країнах, насамперед у Росії і Чехії.

2) Течія суспільно-політичної та філософської думки 1840-50 рр. у Росії виникла на ґрунті ідейних суперечок навколо двох проблем-щодо способів ліквідації кріпацтва та вибору шляху подальшого розвитку держави. Провідні представники С. Ком'яков, К. Аксаков, брати І. Та П. Криєвські, Ю. Самарік та ін., на противагу західникам, які доводили необхідність і неминучість для Росії запозичення західноєвропейського досвіду, відстоювали ідею самобутності історичного розвитку. Вони були переконані, що російське суспільство необхідно вберегти від "згубного" впливу "безбожного" Заходу. Слав'янофільство возвеличували все російське, ідеалізували минувшину, особливо допетровську добу, яка уявлялася їм як втілення гармонії у відносинах між державою і суспільством. Звинувачувати Петра І у тому, що він, протиставивши царську владу "земщині", спричинився до відриву дворянства та інтелігенції від народу, а це привело до зневаги рідної мови і традиційного способу життя. Самобутність Росії прихильники слов'янофільства вбачали у відсутності полярної соц.деференціації; у всеохопному впливі православ'я, яке вони вважали єдиним справжнім християнством; в наявності общинного селянського землеволодіння та артільної форми організації праці. Подібні риси суспільного розвитку вони знаходили і в інших слов'янських народів, передусім південних (православних), до яких виявляли особливі симпатії, цікавились їхнім історичним минулим та сучасним становищем, підтримували жваві контакти з багатьма слов'янськими культурами і громадсько-політичними діячами, надавали їм матеріальну допомогу, сприяли розвиткові слов'янознавства в Росії. Слов'янофіли стояли на позиціях поміркованого лібералізму. Вони виступали за ліквідацію кріпацтва, вважали за потрібне запровадити ряд демократичних свобод, скасувати тілесні покарання і смертну кару За політичними поглядами слов'янофіли були прихильниками абсолютної монархії і жорсткого централізму.

   2.Демократизм Чернишевського та Герцена.

    Яскравим представником демократизму у Росії були О.І. Герцен та М.Г. Чернишевський.

Олександр Іванович Герцен - російський революційний діяч, філософ, письменник, публіцист. Він признавав первинність матерії, пізнання світу та матеріалістично трактував принципи буття та мислення.

    Герцен створив теорію російського соціалізму, в основу якої полягли ідеї соц. переустрою суспільства на основі християнських общин. Він вважав, що головною рухомою силою історії є не держава, а народ.

    Герцен був першим істориком руху декабристів. Основним положенням його концепції по національному питанню було признання за кожним народом права на незалежність та особисту державність.

    Пропонував ідею слов'янської федерації, початок якої повинен був бути покладений спільною боротьбою всіх слов'ян проти соціального і національного гніту у російській і австрійській імперіях.

    Микола Гаврилович Чернишевський російський революціонер публіцист, матеріаліст і соціаліст-утопіст, літературний критик і письменник, вождь революційно-демократичного руху в Росії 1860-70-х роках.

    Направленість і характер теоретичних пошуків Чернишевського багато в чому визначили європейські революції у 19 ст., що привели до краху буржуазного радикалізму і "надкласового" соціалізму, а також реформи 1861 р., яка дозволила ще раз, на російському матеріалі, поставити проблему "реформа зверху" або "революція знизу". Ці події всесвітньо історичного значення наклали на світогляд Чернишевського печатку песимізму і скептицизму, який, як і скептицизм Герцена, був формою переходу до створення наукової теорії революційної боротьби. Пояснення теорії з позиції революційного демократизму було у Чернишевського засобом обґрунтування необхідності народної революції і Росії, та вираження його соціальних переконань. Історична концепція Чернишевського була продовженням і розвитком традицій революційно-історичної думки в Росії. Чернишевський признав об'єктивний характер закономірності історичного процесу, його прогресивно -поступового розвитку у результаті боротьби нового та старого, прогресу та реакції. Застосовуючи діалектичну мету до аналізу історичних явищ Чернишевський освітив широке коло проблем світової і вітчизняної історії. Він прагнув показати провідну роль народних мас, підкреслити значення найбільш радикальних течій і партій, викривати оману інтересів трудящих з боку лібералів. Він високо цінував самовіддану боротьбу російського народу проти монголо-татарських, польсько-шведських та французьких загарбників; широко освітив у своїх роботах вітчизняну історію. Він був добре знайомий з російською історіографією. Але, послідовний демократизм і революційна ціленаправленість у вивченні історії впритул приблизили Чернишевського до наукового, матеріального порозумінню історії.

    3.Народництво.

    Народництво - ідеологія і громадсько-політичний рух, що охопив вихідців із дворянства та різночинної інтелігенції Російської імперії у 1860-80-х. Представники цього напрямку інтереси селянської демократії, поєднуючи радикальну буржуазно-демократичну і антифеодальну програму з ідеалами утопічного соціалізму. В основі ідеології народництва - містична віра в російське селянство як носія "вищої життєвої мудрості".

    У 1860 р. Ідеї "селянського соціалізму" активно пропагував М. Огарьов. Наприкінці 60-х років - на початку 70-х теоретичним обґрунтуванням ідеї некапіталістичного шляху розвитку стає суб'єктивна соціологія, яка рушійною силою суспільного прогресу вважала "критично мислячі особистості", тобто інтелігенцію. У 1880 -х в народництві отримав розвиток "економічний Романтизм", представники якого виходили із протиставлення типів економічної еволюції Західної Європи і Росії. Народники-економісти намагалися довести безперспективність капіталістичного розвитку Росії й необхідність переходу до "народного виробництва" - некапіталістичної індустріалізації, артільно-общинного методу організації господарства. Найвідомішими ідеологами народництва у 1870-ті були М. Бакунін, П. Лавров і П. Ткачов. Вони розглядали особу російського селянина як зберігача давніх засад общинної власності і саме в цьому вбачали можливість переходу Росії до соціалістичних відносин, обминаючи етап капіталістичного розвитку . Вважаючи російського селянина "природженим" соціалістом, М. Бакунін закликав молодь готувати народне повстання проти трьох головних ворогів: приватної власності, держави, церкви. На думку окремих дослідників, народництво було просякнуте месіанською свідомістю, успадкованою частково від слов'янофілів, котрі твердили про почуття вини дворянина перед селянином за гріхи предків-кріпосників. Народництво об'єднувало людей, що належали до різних політичних напрямків, часто дуже різних. Так одні підтримували теорію непротивлення злу насильством, інші закликали до нової пугачовщини.

    У 1860-х народники виявляли себе спорадично. В обстановці піднесення демократичної інтелігенції у 70-х роках почали діяти численні народницькі гуртки. Відзначалися серед них "чайків ці", які існували у Петербурзі, Москві, Одесі, Києві. "Чайкові" перейшли від революційного просвітництва до підготовки "ходіння в народ", виношуючи плани селянської революції у Росії. Такої ж тактики дотримувалися учасники гуртка "лавристів" у Петербурзі, гуртка братів Жебуньових в Україні, членів "Київської комуни".

4. Масонство у Росії.

 Масонство - релігійно-моральний рух. Виник на початку 18 ст. В Англії, масонство

швидко розповсюдилось в Європі та Америці. Протиставляючи себе феодальній державності і офіційній церкві, прагнучи створити таємну всесвітню організацію з метою мирного об'єднання людства в релігійному братському союзі. Це складна багаторівнева структура ордену, ритуальна символіка яких була запозичена у середньовікових цехів каменщиків - будівельників. В 2-й половині 18 ст. У русі приймали участь багато просвітителів, однак в середині ордену все більш посилювалось тяготіння до містики, що змінило раціоналістичний дух раннього масонства. Росло захоплення ритуалістикою, прагнення пов'язати масонство з середньовіковим рицарським і містичним орденами. Виникає система "суворого нагляду" - спроба надати ордену характер бойової організації реакційного типу. Одночасно А. Вейсгаупт, створюючи у Баварії орден ілюмінатів, намагався перетворити масонство у таємну організацію просвітницького характеру. На початку 19 ст. Були спроби пристосувати масонство для потреб конспіративного революційного руху. Найбільш достовірні дані про перші ложі у Росії відносять на початок 1730 р. В перший період (1730-70р.) масонство виступало як одна з форм організації, яка не залежала від уряду опозиційно дворянської громади. Його основа деїзм негативне відношення до церковної обрядності, моралізму, проповіді, просвіти і гуманності; політичні симпатії прихиляються до конституціоналізму. Обрядність та питання ритуалу не захоплюють в цей період особистої уваги. Надзвичайна невизначеність масонських ідеалів дозволила руху розповсюджуватись у різних суспільних колах - від табору дворянської реакції до різночинної інтелігенції.

_________________________________________________________________________________________________________________________

Список використаної літератури:

1 .”Историческая знциклопедия” 4, 9, 15 тома, 1993 г.

2. «Довідник з історії України», Київ, 2001 р.,


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

45739. Теоретические источники идей Шопенгауэра 39.5 KB
  Эти теории объединяет присутствующая в античной мифологии идея о том что мир в котором мы живем не является единственной реальностью что существует другая реальность которая не постигается разумом и наукой но без учета влияния которой становится противоречивой наша собственная жизнь. Опираясь на учение Канта Шопенгауэр пишет: Кантовский идеализм показывает что весь материальный мир с его телами протяженными в пространстве и находящимися посредством времени в отношении причинности друг к другу и всем с этим связанным не есть нечто...
45740. Давид Юм «Трактат о человеческой природе» 35.5 KB
  Ассоциация по сходству похожесть ассоциация по смежности в пространстве и времени ассоциация по причинности Юм выступает против понятия абстрактной идеи требуя ее элиминации из философского рассмотрения поскольку идеи выступают слабыми копиями впечатлений а для абстрактных идей невозможно указать какоелибо из впечатлений которое было бы их источником. В центре гносеологической концепции Юма анализ идеи причинности. Идея причинности образуется из следующих эмпирических отношений между объектами: смежности в пространстве и времени...
45741. Никомахова этика 22 KB
  Никомахова этикаАристотель утверждает что предметом его этики является счастье которое он определяет как деятельность души в полноте добродетели. Аристотель делит все добродетели на нравственные или этические и мыслительные или разумные или дианоэтические. Каждая из этических добродетелей представляет собой середину между крайностями; Аристотель называет такие этические добродетели: кротость мужество умеренность щедрость величавость великодушие честолюбие ровность правдивость любезность дружелюбие справедливость...
45742. Аристотель. (Метафизика) 30.5 KB
  Форма оформляет материя оформляется. Форма есть действительность материя возможность. При этом материя как первоматерия едина форм же много: форма то что несет в себе суть вещи. Хотя сама материя вечна вещи дает она временность преходящесть ведь природа материи такова что она может быть и может не быть.
45743. Аристотель. «Категории» 29.5 KB
  Далее Аристотель сообщает о категориях или предикатах выделяемых на основании того как тот или иной предикат относится к сущности вещи.10 категорий главы 410Десятью категориями или наиболее общими родами классами являются по списку главы 4: Субстанции или сущность Слово предикат означает предикат сущности если соответствующая ему характеристика вещи ни на чём кроме себя не основана. Количество сколько пространственночисловые характеристики вещи. Эти свойства не совпадают с природой сущностью вещи.
45744. Бахтин. Эстетика словесного творчества 28.5 KB
  Содержание: 1От составителя 2 Искусство и ответственность 3Автор и герой в эстетической деятельности 4Проблема отношения автора к герою 5Пространственная форма героя 6Временное целое героя проблема внутреннего человека души 7 Смысловое целое героя 8 Проблема автора 9 Из книги Проблемы творчества Достоевского 10 Постановка проблемы романа воспитания 11 Проблема речевых жанров I . Опыт философского анализа 13 К переработке книги о Достоевском 14 Из записей 1970 1971 годов 15К методологии гуманитарных наук В книге...
45745. Символический обмен и смерть 23.5 KB
  Установив этот факт Бодрийяр деконструирует оппозиции заявляя что принцип симуляции правит нами сегодня вместо прежнего принципа реальности. Этот эффект получил название эмансипации знака или симуляции которая характеризует современную эпоху. Отсюда Бодрийяр делает вывод что ни представительная демократия ни социальная революция в эру симуляции невозможна.
45746. Бэкон. Новый органон 28 KB
  Фрэнсис Бэкон 15611626 основатель современного индуктивного метода. Бэкон верил что он имеет метод при помощи которого индукция сможет сделать нечто большее чем это. Одна из наиболее знаменитых частей философии Бэкона это его перечисление того что он называет идолами под которыми подразумевает плохие привычки ума которые приводят людей к ошибкам.Индуктивный метод Бэкона ошибочен изза того что он недостаточно подчеркивал значение гипотез.
45747. Философия Макса Вебера 42.5 KB
  Макс Вебер отмечает несомненное преобладание протестантов среди владельцев капитала и предпринимателей. Книга включает 2 части 5 глав: Постановка проблемы Предварительные замечания и 3 главы; Профессиональная этика аскетического протестантизма 2 главы Вебер социолог. Вебера показывает взаимосвязь протестантских религиозных ценностей и развития духа капитализма утверждая что в странах где эти ценности доминировали быстрее и легче утверждались капиталистические отношенияъВ книге М. Вебера “ПРОТЕСТАНТСКАЯ ЭТИКА И ДУХ...