70235

Діалектико-матеріалістичні погляди К. Маркса, Ф.Енгельса, В.І. Леніна

Лекция

Политология и государственное регулирование

Перший виклад диалектичного матерiалiзму здiйснений 6ув Марксом у групi праць, написаних мiж 1844-м i 1848 роком пiд впливом Фоєр6ахової матерiалiстичної iнтерпретацii Гегеля, i його можна вважати епiзодом у Марксовому зростаннi як революцiйного соцiалiста.

Украинкский

2014-10-17

99.5 KB

1 чел.

   

ТЕМА №8

Діалектико-матеріалістичні погляди К. Маркса, Ф.Енгельса, В.І. Леніна.

План:

1. Діалектико-матеріалістичні погляди К. Маркса, Ф.Енгельса, В.І. Леніна.

2. Досвід міжнародної соціал-демократії.

1. Діалектико-матеріалістичні погляди К. Маркса, Ф.Енгельса, В.І. Леніна.

   КАРЛ МАРКС

Перший виклад диалектичного матерiалiзму здiйснений 6ув Марксом у групi праць, написаних мiж 1844-м i 1848 роком пiд впливом Фоєр6ахової матерiалiстичної iнтерпретацii Гегеля, i його можна вважати епiзодом у Марксовому зростаннi як революцiйного соцiалiста. Слiд зауважити, що Маркс уживав слово матерiалiзм в осо6ливому розумiннi, здатному завести в оману, бо це слово вже мало i пiсля Маркса утримувало значення, цiлком вiдмiнне вiд Марксового. Дореволюцiйнi Французькi працi, як Голь6ахова Система природи”, вживили матерiалiзм у розумінні фiлософii, що орiєнтується на залежнiсть вiд фiзики та xiмiї, i вважали, що механiчнi пояснення, надаванi цими науками, можуть 6ути поширенi на всі сфери - життєвi, розумовi, суспiльні. Цей висновок зовсiм не подiлявся Марксом, i в своєму Святiм сiмействi він чiтко вирізняє свiй матерiалiзм від французького матерiалiзму XIX ст. Для Маркса уточнення  „діалектичний” 6уло суттю вciєї справи. Подi6но до Гегеля, він вважав механiстичне пояснення доречним у фiзицi та xiмії, оскiльки цi науки, мовляв, мають дiло з предметами, не пов’язаними з iсторичним розвтком; Маркс нiколи не вважав, що методи природничих наук можуть 6ути застосованi до соцiальних дослiджень. Дiалектику він розглядав як логiчний метод, унiкально придатний для о6’єкта, що 6езперервно розвивається, i до виявлення „нео6хiдностiо у його розвитку. Як i Гегель, Маркс також розглядав механiстичне пояснення як належне до нижчої форми логiки, бо воно має справу з нижчим piвнeм реальностi. Звчиайно, пiзнiше, вже по виходi Дарвінового „Походження видiв”, Маркс часом заявляв, що його теорiя суспiльного розвтку спорiднена з органічною еволюцiєю, i насправдi є поверхова подiiсть мiж класовою боротьбою i природним добором. Що вразило Маркса при першому читанні Дарвiнової книги, так це „грубий англiйський метод розвитку”, i це справдi є характерною для гегельянця реакцією. Бо Дарвiнова теорiя еволюції 6ула строго емпiричним узагальненням - каузальною теорiєю зміни 6ез жодного натяку на прогрес, - тоді як дiалектика 6ула для Маркса, як i

Гегеля, законом логiки.

   У той же час уматерiалiзмi 6уло декiлька пiдтекстових значень, важливих для Маркса. Передусiм він 6ув схильний ототожнювати це слово зi словом „нуковий”, i хоч не йняв Bipи, що соцiальнi дослiдження зможуть iмiтувати фізику, але вiрив, що вони можуть 6ути такими ж точнимн i надiйними, тому він легко дав се6е переконати Фоєр6аху, що Гегелевi поняття, як A6cолютний дух чи Дyx епохи”, є чисто уявним i що справжніим рушiйними силами історії суспiльства є матерiальнi умови iснування. Maркcoвi цiлком 6ракувало зневажливої зарозумiлостi щодо науки, яку часом виявляв Гегель.

   Часом він говорить так, ніби дiалектичний матерiалiзм - це формула,яку можна механiчно застосуватиI до 6удь-якого перiоду iстopiї, але в iнших випадках гаряче протестує проти такого, його вживання. І хоч Маркс, бувало, дуже щедро розкидався прогнозами, він також щедро робив iз них винятки. Так, він мiг заявити, що революцiя неминуча, але також, що iї може не статися в Англiї чи Сполучених Штатах; або він міг твердити, що капiталiзм - це необхiдний етап суспiльного розвитку, а водночас плекати iдею, що в Росії ймовiрно, соцiалiзм міг би розвинутися безпосередньо з сільських общин. Взагалi дiалектнка надавала Марксовiй логiцi певноi безхре6етностi, що перещкоджало йому вiдрiзняти ймовiрнiсть вiд жорсткої iмплiкацiї а6о визнати, що твердження необхiдностi характеризуються умовнiстю.

   Матерiалiзм означав для Маркса радикальне заперечення релiгii, власне, войовничий атеiзм. Оскiльки релiгiя, 6езумовно, є однiєю з великих консервативних сил у суспiльствi, матерiалiзм мiстив у собi для  Маркса, як i для багатьох iнших, також i значения радикалiзму. Релiгiя надає уявних, чи „фантастичних”, задоволень, якi заводять на манiвцi всяку рацiональну спробу знайти справжнi задоволення. Так, християнство з йогo розрiзненням душi й тіла надiляє людей подвійним життям i пропонує уявнi небеснi радощi, як компенсацiю за реальні злигоднi цього життя. Це – „опiум для нapoдy”, наркотик, що не дає припгo6леним зробити жодної спро6и покращити свою долю, протиставити се6е cвoїм експлуататорам. Матерiалiзм, для Маркса, як i для марксистiв, - це антирелiгiйний секуляризм, який можна розглядати як передумову 6удь-якої раднкальної соцiальної реформи.

    Матерiалiзм i дiалектика мали для Маркса й те значення, що визначали iдею нової далекосяжнiшої революцiї.

   Подi6но до христинства, полiтична революція полишає людей все ще з подвiйним життям, уявною свободою i реальним рабством. Бо корiнь рабства не полiтичний; він полягає в системi виро6иицтва i тому розподiлi працi, що його обумовлює приватна власнiсть. Поза Революцією полiтичною є, отже, революцiя соцiальна, яка, усуспiльнюючи виро6ництво, цiлковито поєднає люднну з громадянином i раз та назавжди викорiнить джерело експлуатацii i соцiальноi нерiвностi. І, яксерсднiй клас 6ув дiєвою силою, що породила полiтичну революцiю, так пролетарiат, продукт панування середнього класу i останнiй клас, нижче якого немає жодного експлуатованого класу, є тiєю силою, що, звiльняючись сама, звiльнить i суспiльство i, знищивши соцiальну нерiвнiсть, може створити безкласове суспiльство.

Отже, врештi-решт матерiалiзм мав для Маркса етичне значення: Корінь соцiальної нерівностіcтi економiчний; вci полiтнчнi реформи порiвняно повeрxoвi й лишають джерело нepiвнocтi непорушним; i тiльки лiквiдацiєюприватної власностi можна здiйснити якусь iстотну змiну; i вiд цiєi змiнився неправедна структура суспiльства одразу змiниться. Безкласове суспiльство є кiнцевою метою суспiльного розвитку, але також логічним наступним кроком, який здiйснюється пiсля тих свобод середнього класу, шо були досягнутi його революцiєю.

     ФРІДРІХ ЕНГЕЛЬС

   Енгельс, людина міцного здорового глузду та очевидної відвертості, у фiлософii 6ув не дуже тямущим i жодною мірою не оригінальним. Biн детально розро6ив фрагментарні Mapкcoвi тексти, але закладені в них неясності залишив майже точнісінько такими ж, як вони й були.

Ясно, що в їx розумiнні загальної  дiалектики i того роду необхiдностi, яку вона виявляє в icтopiї, обоє, Маркс i Енгельс, спирались на Гегеля. Вони заперечували проти конкретних застосувань дiалектики Гегелем, якi, твердив Енгельс, були майже завжди свавiльними, i, звичайно, вони вiдкидали iдеалiстичну iнтерпретацiю дiалектики як саморозвитку мислi. Алс це не тягло за собою нiякоi дуже серйозноi змiни для Гегеля, бо він теж вважав, що дiалектика розктиває розвиток, фактично притаманній дійсності.

   У своєму „Фоєр6аху” Енгельс приписував природi рацiональність,' точнісінько в гегельянському ceнci. Реальне чи рацiональне не може бути рiвнозначне iснуванню, бо 6агато з того, що iснyє, є iррацiональним i тому нереальним; наприклад, у 1789 роцi французька монархiя iснувала, але 6ула нереальна. Iншими словами, для Енгельса, як i для Гегсля,

„реальний” означає не iснуючий, а значущий, чи вартiсний. Історичний процес по самій своїй природі радше селективний i самореалiзований, ніж причинний, i фактично важливе розглядається як таке, що постає просто завдяки своїй важливості, в дyci Арістотелевої ентелехiї. Вся ця концепція 6ула принципово віталістичною, чи телеологічною, як i в Геrеля. Всупереч їх так званому матерiалiзмовi iсторична нео6хiднiсть для Маркса i Енгельса, як i для Гегеля, 6ула насправді нео6хiднiстю моральною, „прогресивним розвитком”, як це називає Енгельс, цивiлiзацiї через розкриття внутрiшнiх сил. Гадана ця нео6хiднiсть вiд6ивала їхню вipy в неминучий успiх пролетарської революцiї, як для Гегеля вона вiдбивала його вipy в місію Нiмеччини.

   Згiдно з Енгельсовим викладом дiалектики в його „Фоєрбаху”, важлива  різниця мiж Марксом i Гегелем полягала в тому, що Маркс засвоїв матерiалiстичну версiю дiалектики; iдеї - не сили, як гадав Гегель, а „о6рази реальних речей”, „вiдо6раження дiалектчиої еволюцiї реального світу в свiдомостi”. Енгельсове розумiння iдей як „о6разiв” набуло посмертної ваги, коли 6уло відтвopeнe Ленiним у його „Матерiалiзмi i емпiрiокритицизмi”. Цiлком очевидно, що „о6раз”, уживане як збiрний термін для всякого роду iдей вiд наукової теорії до галюцинації, нiщо iнше, як безглузда риторична фiгура. Очевидно, малося на увазi вкласти в неї два значення. По-перше, натякалося, що iдеологiя порiвняно нeicтoтнa супроти економiчних сил i що 6удь-яка форма фiлософського iдеалiзму      є „містифікація”, справжня мета якої - пiдтримка peaкції. По-друге, натякалося, що iдеї мають реальних вiдповiдникiв у cвітi; в цьому сенci це був фiгуральний спосi6 заперечення су6’єктивiзму.        

І хоч су6'ективiзм нiколи не 6ув серйозною фiлософською позицiєю, Енгельсовi було зручно розглядати Канта i Г’юма в цьому свiтлi. Tому його трактування новітньої фiлософiї являло собою надзвичайно стисле резюме. Він просто вважав, що всяка фiлософiя мусить бути а6о iдеалiстичною, а6о матерiалiстичною, i, таким чином, трохи 6iльше, нiж одним реченням, зрiкся всієї антиметафізичної традиції вiд Г’юма до Ката. Видно, Енгельс справді вipив, що їхню аргументацію можна спростувати, просто вказавши, що існує така операція, як емпіричне підтвердження! Правда, звичайно, i в тім, що питання про діалектику взагалі є зовсім не метафізичним. Питання полягає в тому, чи мали Г’юм i Кант рацію, коли проводили методологічну різницю, як то вони робили, між по6iжними твердженнями та оцінками.

   У „Фоєрбаху” Енгельс дав ясно зрозуміти, що в діалектиці його i Маркса прива6лювала головним чином її здатність повалити догматизм. Саме це, твердив він, зробило гегельянство революційною філософією.

   Нема нi самоочевидних iстин в науцi, нi природженпх i невiд’ємних прав у суспільстві; нiщо не абсолютне, остаточне чи священне. Най6iльше, що можна сказати, це те, що наукова теорiя чи суспiльний звичай „пiдходять” до свого часу й умов i вci теорії та звичаї, котpi добились успіху,  пiдходять, що показує просто сам факт їхнього успіху. Але безумовно, що з плином часу i зміною умов вони вiдiмруть i будуть заманені чимось „вищим”. Він, Енгельс, всього-на-всього припускав, цілком некритично, що цивiлiзацiя як ціле завжди прогресуватиме чи, більш конкретно, що соціалізм буде удосконаленням капіталізму.

   Як Маркс, так i Енгельс часом бавились ідеєю, що діалектика є тільки робочою гіпотезою, котра не веде взагалі ні до яких істотних висновків. Це робилося, мабуть, на знак пошанування Канта, чого важко було уникнути в Німеччині третьої чверті XIX ст. Це був також „ухил”, до якого тяжіли марксисти-ревiзiонiсти i який Ленін відчував потребу спростувати в 1909 poцi, коли той поширився поміж російськими марксистами, бо якби діалектика була тільки робочою гіпотезою, то її моральна привабливість вельми б вивітрилася. Так, Енгельс в „Анти-Дюрингу” заявив, що діалектика нічого не доводить i є лише способом просування до нових сфер дослідження та що вона усуває потребу в метафізиці чи філософії, історії.

      ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ ЛЕНІН

   Ленінські праці про партію та й, власне, Bci його твори виразно показують його як людину дії, проникливого i не дуже скрупульозного політика, готового маніпулювати своїм марксизмом, як він звичайно маніпулював своїми спільниками, заради досягнення власних цілей. Була, однак, ще

одна - вражаюча - сторона його характеру, яку він рідко виявляв. Його зачаровувало поняття діалектики. Biн вивчав її не лише за творами Маркса, але й Гегеля, із чиєї логіки й була виведена її концепція, i заповнював численні свої записники розмірковуваннями про нeї.. Діалектика, писав Ленiн в одному iз своїх записників, є „ідея універсального, всебічного, живого зв’язку всього з

yciм i відображення цього зв’язку в концепціях людини”. У даному випадку, як i завжди, коли Ленін говорить „все”, він має на думці події суспільної icтopiї, де кожна подія прямо чи посередньо видається пов’язаною з минулим i май6утнiм i з yciмa iншими подiями в безкінечно складному сплетінні сил, що а6о протистоять одна одній, а6о взаємодіють.

    Діалектика означала для Леніна єднання абстракції й проникливості або догматизму й iмпровiзацiї, таке характерне для практики його керівництва. Вона стоїть, так би мовити, між минулим i сьогочасним, даючи можливість проникнути в минуле i перед6ачити хід подій в майбутньому. Тому для Леніна діалектика була постійним предметом захоплення - щось подi6не до науки, а можливо, й щось на зразок магії. одна книга, написана Леніним, мала на метісерйозно розглянути так-то роду філософські питання, називалась, вона„Матерiалiзм i емпіріокритицизм”. (1909).

   Особливим об’єктом ленiнських нападок був науковий позитивізм фізика Ернста Маха, намагання якого сформулювати філософію науки без метафізичних умовностей вважалось тоді основним прикладом неокантіанства - прикладом, який справив особливе враження на тих більшовиків, яких Ленін xотів позбутися.. Навіть прагнення знайти нову точку зору, говорив він, „виявляє певне убозтво духу”, i така філософія несе на собі відбиток „винуватого сумління”.

   Від Енгельса Ленін прийняв догму, згідно з якою можливі лише два різновиди філософської системи: матеріалізм i ідеалізм. Матеріалізм у ленінському тлумаченні зводиться до не дуже глибокого твердження, що об’єктивна

реальність (то6то матерія) існує незалежно від нашого знання про неї.

Однак він висловлював цю думку на piзні лади, i вci її варіанти, якщо їx проаналізувати, мали б дуже різний смисл, але зрештою звелись би просто до повторення тiєї істини, що ми дійсно володіємо знанням.

   Ідеалізм він ототожнює із суб’єктивізмом з його запереченням того факту, що існує певне мірило

o6’єктивної істини, i, подi6но Енгельсу, вважає, що iдeалiзм спростовується можливістю науки перевірити твердження, які ґрунтуються на досвіді. Ідеалізм - фальшивий, але не а6сурдний, бо існування поза просторових а6о позачасових iстот - це мiф, вигаданий духівництвом для о6дурювання мас, - коротко кажучи, „опіум для народу”, - i протягом віків у нього вірили. Ленін регулярно вживав як взаємозамінні слова „ідеалізм”. i „клерикалізм”, адже останні стоять на сторожі інтересів релігії, яка підтримує правлячий клac i виправдовує здійснювану ним експлуатацію. Оскільки не може бути перехідної ланки між матеріалізмом й ідеалізмом, позитивізм, подi6ний до махівського, - це або незгра6ний педантизм, - а6о 6езчесний різновид ідеалізму.

   Ленінське тлумачення діалектики не дає 6удь-яких підстав вважати, що для нього вона 6ула предметом частих розмірковувань, оскільки вона просто відтворює cyxi 6анальностi із Енгельса. Істина водночас відносна й а6солютна, частково помилкова, але вона є „на6лиженням до а6солютної, о6’єктивної iстини”. Будь-яка ідеологія – історично зумовлена, але е об’єктивна істина, що відповідає кожній тeopiї.

   Як прояв певної фiлософської позицiї, все це не cтaнoвить осо6ливого інтересу, проте проливає вельми дивовижне світло на ленінський інтелектуальний кругозір, або спосi6 мислення. У всій його аргументації відчувається якась дивна симпатія до клерикалізму i моральна відраза до наукового позитивізму. Ленін ненавидів клерикалізм, а6о iдеалiзм, як вiн називав його, проте він його не страхався, 6о клерикалізм не 6ув для нього загадкою. Вiн був йому зрозумілий як чесний противник, що не приховує догматичної й авторитарної мети, яку він негласно приписав

істинній філософії.

   Діалектичний матеріалізм був для Леніна свого роду чарiвним ключем, що відкриває шлях до вирішення вcix головоломок.

   Як у нayцi Ленін був епігоном Маркса, так i йому судилося мати cвoїx власних епігонів, якi 1948 року вирішили, відповідно до постанови Центрального Комітету ленінської партiї, що менделізм - це „6уржуазна о6луда”, спільно сфа6рикована австрійським священиком i генетиком „найманцем” американського капіталізму. Однак припущення, нi6и всi ленінські спірні твердження - це абсолютна iстина, все-таки викликає іноді ніяковість, те ж саме можна сказати й про його спробу о6ернути діалектику на унiверсальний науковий, метод. Бо діалектика має єдину ціннсть, - критичну: це просто спосіб довести суперечливість аргументу.

2. Досвід міжнародної соціал-демократії.

   Соцiал-демократiя - ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім 3ахiдноi

Європи.

   Ідеї соціальної справедливості вiдoмi з найдавніших чаciв. Однак як соцiaлiстичне вчення вони оформилися лише в XIX ст. Узагальнений суспiльно-полiтичний iдеал охоплює теоретичне обґрунтування piвності, свободи особистості, справедливості та інших загальнолюдських цінностей.

   У політичний науці існують рiзноманiтнi тлумачення соціалізму. Найпоширеніші з них - з позиції марксизму i з погляду соціал-демократії:

   Марксистська концепція соціалізму. Розглядає його як нижчу, незрілу фазу комунізму - сусiпльно-економiчної формації, яка характеризується лiквiдацiєю приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу, здійсненням принципу

„від кожного за здібностями, кожному за працею”, забезпеченням соціальної справедливості, умов для всебічного гармонійного розвитку особистості.

Реалізація догматизованого марксистського вapiaнту соціалізму здійснювалася через масове соціальне насильство, заборону приватної власності, ринкових відносин, політичної та духовної опозиції. Соціалізм як суспільний лад протиставив себе свободі й демократії, що призвeло або до повної його лiквiдацiї (СРСР, країни Центральної та Cxiдної Європи), або до глибокої кризи (Куба, Північна Kopeя) чи ринкового реформування (Китай, В’єтнам). Відповідно це спричинило i кризу уявлень про соцiaлiзм.

   Соціал-демократична концепція соціалізму. Визначає його як суспільний лад, що досягається не революційною лiквiдацiєю, а реформуванням капіталізму зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання середнього класу i соціального партнерства, досягненням значно вищого рівня соціальної рівності й справедливості.

   Одним із перших розгорнуте обґрунтування соціал-демократичної iдeї здійснив німецький теоретик Едуард Бернштейн (1850-1932). Його теоретична позиція тicно пов’язана з політичною орiєнтацiєю на реформи. На відміну від К. Маркса, він вважав неможливим завоювання політичної влади пролетаріатом, який не досяг того рівня політичної та моральної зрілості, щоб управляти суспільними процесами, перебрати на себе всю повноту державної влади. Перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, яку Бернштейн називав „політичним атавізмом i ознакою варварства”, а лише через соцiалiзацiю капіталізму. Найближчими цілями робітничого руху він вважав боротьбу за економічні й політичні права.

   Бернштейн віддавав перевагу стихійному, еволюційному розвиткові економіки, основою організації якої є споживча й виробнича кооперація, здатна вдосконалюватися за iнiцiативою „знизу”, утверджувати справжню демократію, за якої жоден клас не користується привілеями. Щоб досягти такого суспільного стану, необхідний певний рівень правосвідомості громадян - умiння жити за законами, контролюючи свої пристрасті. Адже демократична форма правління передбачає високий ступінь не лише свободи, а й вiдповiдальностi вcix.

   Соціал-демократи не вважають соціалізм сформованою кінцевою метою. ЇЇ не можна досягти одним стрибком, вона неперервна, протягом розвитку людської цивiлiзацiї наповнюється новим змістом. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цiлi робітничого руху, він    

є своєрідною дискусією, діалогом, пошуком цілей i засобів цього руху.

   Орієнтири соціал-демократії з плином часу доповнювалися новими концепціями: якоcтi життя, самоврядного соціалізму, економічної демократії.

   Концепція якості життя.    Вона є складовою не лише демократичного соцiaлiзму, а й лібералізму. Суть її полягає в спробі встановити тісний зв’язок між традиційними матеріальними інтересами i новими потребами трудящих(економічний захист, поліпшення умов праці, розвиток системи соціального забезпечення, громадського транспорту, охорони здоров'я, професійної підготовки, комунальної служби). Якiсть життя трудящих, на думку coцiал-демократiв, найвища в соціальній державі.

   Концепція самоврядного соціалізму.    ЇЇ у 70-80-х роках ХХ ст. сформулювали соцiал-демократичнi партії Францii, Iталii, Бельгії у своїх програмних документах. Вона передбачає залучення всix громадян суспільства до процесу опрацювання й ухвалення рішень, керівництва різними сферами життєдіяльності суспільства. Це активiзyє громадян, професійні спілки, громадські організації, місцеве самоврядування. Самоврядний соціалізм передбачає політичну демократію: багатопартійність, свободу діяльності опозиції, можливість перебування при владі кількох партій. Соціал-демократи не визнають ніяких форм диктатури, яка несумісна з політичною демократією, складовими якої є права людини, свобода друку, свобода й самостійність профспілкового руху, існування правової держави.

   Концепція економічної (промислової) демократії. Розроблена у повоєнний період соціал-демократичними партіями Скандинавії та Німеччини. На мікрорівні вона реалізується через участь трудящих в упрaвлiннi підприємствами, на макрорівні - в упрaвлiннi суспільною економікою. А це передбачає наявність opгaнiв соціального партнерства (ФРН, Австрія) чи економічного самоврядування (Франція).

   Основним методом соціал-демократичної політики вважають реформу як певне коригування соцiально-економiчної сфери з метою забезпечення чіткого та ефективного функціонування суспільства. Taкi реформи неминуче приведуть до демократичного соцiaлiзму. Реформування має спиратися на ідеологію та політику соціального партнерства.

   Прагматична частина сучасної соцiaл-демократiї визнає ефективними значні „ін’єкцiї” в eкoнoмiкy з боку приватного сектора, необхіднiсть посилення механізмів ринкової економіки, знизивши прямі додатки, що засвідчує й налаштованiсть на конструктивну, творчу діяльність.

   Cвітова соціал-демократія - організована політична сила. Координатором діяльності соціал-демократів виступає Соцiaлiстичний Iнтернaцiонал – об’єднання політичних органiзaцiй i партій, мета діяльності яких - демократичний соціалізм, новий світовий економічний порядок на основі рівноправності й партнерства між yciмa країнами, що охоплює охорону навколишнього середовища, уникнення ядерної війни тощо.

______________________________________________________________

____________________________

Використана література:

1. Дж.Г. Сейбан, Т.Л. Торсон „Істрія політичної думки”,    Київ 1997 р.

2. О.В. Бабкіна, В.П. Горбатенко  „Політологія”,     Київ 2001 р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42194. Вимірювання опорів на постійному струмі 115 KB
  Ознайомлення з основними видами та методами вимірювання активних електричних опорів на постійному струмі. Дослідження методичних похибок основних методів вимірювання опорів та шляхи їх усунення. Завдання на вимірювання опорів кожен студент одержує від викладача.
42195. Калібрування і повірка засобів вимірювання тиску 86 KB
  1 Мета роботи Ознайомитись з будовою і принципом дії технічних засобів для вимірювання тиску. Набути практичних навиків при повірці і калібруванні систем вимірювання тиску.2 Програма роботи Під час заняття студент повинен самостійно ознайомитись з будовою і принципом дії технічних засобів які використовуються в системах для вимірювання тиску.
42196. Обробка результатів прямих багаторазових вимірювань 263.5 KB
  Вивчення методів і набуття практичних навиків в обробці результатів багаторазових вимірювань які містять випадкові похибки. Програма роботи Під час роботи студенти вимірюють активні опори за допомогою універсального цифрового вимірювача Ф 480 так щоб досягти при цьому одержання найбільш точних результатів шляхом визначення і виключення систематичних і випадкових похибок вимірювань параметра з рівноточними значеннями відліку. З цією метою використовується методика багатократного вимірювання однієї і тієї ж величини з...
42197. Вивчення будови, принципу дії амперметрів та вольтметрів. Визначення їх метрологічних характеристик 93 KB
  Якщо статична характеристика лінійна у=кх то коефіцієнт к називається чутливістю вимірювального приладу; ціна поділки ЗВ ; ціна одиниці найменшого розряду числа в показах цифрового приладу ; 2 похибки ЗВ: Абсолютна відносна приведена похибки ЗВ; Похибки поділяються на статичні які виникають при вимірюванні постійних величин динамічні які виникають при вимірюванні змінних величин. До числа характеристик похибок відноситься також варіація вихідного сигналу або варіація показів вимірювального приладу.8485]: метод порівняння з...
42198. Повiрка цифрових та аналогових омметрiв 144.5 KB
  Програма роботи У процесі підготовки до заняття студенту потрібно ознайомитись з методикою повірки омметрів згідно ГОСТ 9. Здійснити повірку цифрових універсальних омметрів типу В7 – 20 та В7 – 16А.1 Будова аналогових омметрів Омметрами називають прилади прямої дії які служать для безпосереднього вимірювання активних опорів. Перевага двохрамочних омметрів у тому що їх покази не залежать від напруги джерела живлення.
42199. Калібрування і повірка термометрів опору 286.5 KB
  Засвоїти методику отримання практичних навиків при проведенні досліджень динамічних характеристик термометрів опору при нагріванні і охолодженні повірці термометрів опору та калібруванні напівпровідникових термометрів опору термісторів.2 Програма роботи Під час заняття студент повинен ознайомитись з будовою та принципом дії термометрів опору. Визначити динамічну похибку термометрів опору типу ТСП і ТСМ.
42200. Систематичні похибки вимірювань та методи їх зменшення 71.5 KB
  У процесі заняття провести вимірювання різних електричних величин різними способами і засобами визначити систематичні похибки ввести поправки до результатів вимірювань обчислити дійсні значення вимірюваних величин і впевнитись у правильності отриманих значень.1 Систематичні похибки вимірювань та методи їх зменшення Процес пізнання матеріального світу відбувається через експериментальне визначення вимірювання кількісних оцінок фізичних величин що характеризують досліджувані процеси явища. Таким чином результат...
42201. Вивчення будови, принципу дії та застосування електронного осцилографа для електричних вимірювань 461 KB
  Практичне виконання вимiрювань напруги струму часових iнтервалiв частоти кута зсуву фаз складової комплексного опору та iнших електричних величин з допомогою осцилографа. При пiдготовцi до роботи студенти повиннi самостiйно продумати i завчасно пiдготувати програму виконання роботи для заданого їм варiанта вибрати або скласти самостiйно необхiднi для цього схеми вимiрювань запропонувати свої рiшення в здiйсненнi вимiрювань дiючих значень синусоїдальних струмiв i напруг з допомогою осцилографа. Пропонується продумати методику...
42202. Вивчення методів та засобів вимірювання електричної ємності та індуктивності 245 KB
  Ознайомлення з різними методами вимірювання електричної ємності і індуктивності та приладами що використовуються для цього. Ознайомлення з будовою мостів змінного струму і універсальних мостів з будовою і застосуванням резонансних вимірювачів індуктивності L і ємності С. Отримання навичок практичного виконання вимірювань ємності і індуктивності.