70239

Політичні вчення Арістотеля

Лекция

Политология и государственное регулирование

У центрі політичного вчення Арістотеля перебувають проблеми походження сутності та форми держави. Форму держави Арістотель характеризує як політичну систему що визначається верховною владою в державі. Трьома правильними формами держави виступають монархія аристократія і політія а трьома...

Украинкский

2014-10-17

53 KB

5 чел.

ТЕМА №3

Політичні вчення Арістотеля.

План:

1 Політика (Афінська політика) як розвиток політичної думки.

2. Арістотель – батько політології.

3. П’ять видів демократії Арicтотеля.

1 Політика (Афінська політика) як розвиток політичної думки.

   Арістотель- найвидатніший представник філософської і політичної думки античності. Його політичні погляди викладені головним чином у працях „ Політика” та „Афінська політія”. Він зробив вагомий внесок у всебічну розробку науки про політику як окремої, самостійної галузі знань.

   У центрі політичного вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті якоїсь угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом – із сім’ї і поселень як всеохоплююча й найдосконаліша форма спілкування людей. Зумовлюється цей процес тим, що людина за своєю природою є політичною істотою, і завершення цієї природи знаходить свій вияв саме в політичному спілкуванні, тобто в державі.

    Форму держави Арістотель характеризує як політичну систему, що визначається верховною владою в державі. Конкретні форми він розрізняв залежно від кількості правителів і мети, яку вони при цьому переслідують. За першою ознакою Арістотель розрізняє правління одного, правління небагатьох і правління більшості, а за другою поділяє форми правління на правильні і неправильні.  У правильних формах правителі мають за мету спільне благо, а в неправильній – лише своє особисте   

благо. Трьома правильними  формами держави виступають монархія, аристократія і політія, а трьома неправильними – тиранія, олігархія і демократія. Кожна з цих шести форм має свої види, залежно від комбінації формоутворюючих ознак.

   Монархія є першою і найдавнішою формою правління. Оскільки держава виникає як завершення еволюції сім’ї, де влада належить її главі, то і в монархії влада належить одній особі. В аристократії влада належить небагатьом, наділеним особистими достоїнствами. Ця форма правління краща за монархію, але можлива лише там де є шановані народом, благородні й достойні. Найкращою формою правління, за Арістотелем, є політія, в якій влада належить більшості і здійснюється на спільне благо.  

Найгіршою з неправильних форм держави є тиранія, де влада здійснюється деспотичними методами однією особою в своїх особистих інтересах.

2. Арістотель – батько політології.

   Арістотель прийняв платонівську концепцію домінування загального над одиничним, продовживши в цьому плані боротьбу із софістам, але загальне він трактував по-своєму. В концепції Арістотеля все ґрунтується на природознавстві, в якому відношення ідей і речей має дещо інші особливості. Він піддав критиці платонівську концепцію ідей, що існують окремо від речей, вважаючи, що подвоєння світу на ідеї та речі не спрощує, а ускладнює проблему пізнання. На його думку, загальне, яке він назвав „формою”, притаманне всім речам. Всі речі, на думку Арістотеля, становлять єдність пасивної

матерії й активної форми. Саме форма є принципом активності, рухомості речей. У неживому світі формою є їх принцип побудови, в живому – душа. Найвищою сутністю є чиста форма, або форма форм, вічний двигун.

   Арістотель заклав основи політичної науки, як самостійної дисципліни. Політична тематика висвітлена в його працях: „Політика”, „Афінська політика” , „Етика”, „Риторика”. Те, що Арістотель вважав наукою про політику, було нерозчленованою комплексною предметною галуззю, яка включає

в  себе, крім політики, етику й економіку.

   Арicтотель зробив величезний крок у бік практики. Це засвiдчують як методи i прийоми його аналiзу, так i серйозне реалicтичне сприйняття ним об’єкта дослiдження (политичної практики), а також теоретичні узагальнення В цiлому соцiально-полiтична i державно-правова проблематика висвiтлюється Арiстотслем з позицiї iдеального розумiння деpжави як полiтичного спiлкування вільних і рівних людей. У своєму розумiннi i визначеннi держави Арiстотель виходив з iдеальних параметрiв античного полiса. Те, що він позначає як державу, є лише результатом еллiнської культури i вишою формою спiлкування греків.

   Що стосується державної влади, то за аналогію з відносинами, можливими в сім’ї, Аicтотель розрізняв три хороші i три погані способи и правління державою.

    За своєю формою держава, за Арicтотелем, є організацією i певною сукупністю громадян. Тут йдеться уже не про тaкi первинні елементи держави, як індивід, сім’я тощо, а про громадянина.

    Громадянин, на думку Арicтотеля, це той хто, може брати участь у законодавчій i судовій владі держави. Кожній формі держави відповідає своє визначення поняття громадянина, свій добір кола осіб, які наділені сукупністю громадянських прав. Разом зі зміною поняття громадянина i форми держави, змінюється i сама держава

   Держава, за Арiстотелем, - продукт природного розвитку. В цьому зв’язку вона подібна до таких первинних відносин, що природно виникли, як сім’я i селище. Але держава вища форма відносин. В політичному спілкуванні вci інші типи відносин досягають своєї мети: хорошого життя і завершення. Людина за своєю природою істота політична i в державі (політичному спілкуванні) завершується генеза цієї політичної природи вільної людини. Оскільки природа людей i різноманітні форми їх спілкування досягають свого завершення тільки в державі, Арicтотель вважав, що Природа держави стоїть перед природою сім’ї, індивіда, що держава за своєю природою передує індивідові. Але Арiстотель виступав переконаним захисником прав індивіда, передусім індивідуального права приватної власності, i обґрунтував необхідність індивідуальної сім’ї та її індивідуальної специфіки в порівнянні з державою.

    У „Політиці” Арicтотель визначив, що суттєвими елементами держави є багаті i бідні, i залежно від переважання одного із цих елементів установлюється відповідна форма державного ладу.             У полiтеї, за Арiстотелем, середній елемент мусить дотримуватися у  звичаях і політиці поміркованості, він повинен мати перевагу над крайніми елементами або бути сильнішим від кожного із них зокрема. Верховна влада повинна зосереджуватися в руках більшості, а не меншості, кількість прибічників державного ладу повинна переважати кількість його противників від загальної кількості вільного населення. Полiтея поєднує в собi кращі сторони олігархії і демократії, вона вільна від їхніх недоліків і крайностей.

    Суспільно-політична думка Арicтотеля спрямована на досягнення більш стійкого і прийнятого для даних умов політичного правління домінуючих верств вільного населення.

   велику увагу Арicтотель приділяв вченню про державні перевороти, дослідженню рушійних елементів, внутрішньо властивій кожній формі держави, і засобів їх нейтралізації.

   Досліджуючи дії дозвільних елементів у різних формах держави, Арicтотель стосовно кожної із них пропонував комплекс заходів для забезпечення стійкості даного ладу.

3. П’ять видів демократії Арicтотеля.

 

 

 

   Арістотель розрізняє крайню демократію, в якій верховна влада належить народу, а не закону, і помірковану цензовану демократію, засновану на примиренні багатих і бідних і пануванні закону. Першу він різко засуджує, другу підтримує. Політія втілює в собі кращі сторони олігархії і демократії (об’єднує багатих і бідних, багатство і свободу), але вільна від їх недоліків і крайнощів. За    Арістотелем, політія є середньою формою держави, в якій у всьому переважає середній елемент. У звичаях – це поміркованість, у майні – середній достаток, у правлінні – середній прошарок. Цей середній прошарок є найціннішим стосовно політики, оскільки він найбільш прихильний до існуючих порядків, і завдяки йому в державі можна пом’якшити суперечність між багатими і бідними, яка є причиною державних переворотів. Розумне управління і стабільність держави будуть там, де середній прошарок є багаточисельним і сильнішим від обох соціальних крайнощів – багатих і бідних разом узятих, або хоча б однієї з них.

_______________________________________________________________________________

_________________________________________________________________

________________________________________

Використана література:

1. О.І. Семіква „Політологія”, Львів 1994р.

2. П.П. Шляхтун „Політологія”, Київ 2002 р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

61866. ПИСЬМОВИЙ ДОКЛАДНИЙ ПЕРЕКАЗ ТЕКСТУ ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ ІЗ ТВОРЧИМ ЗАВДАННЯМ 47.5 KB
  Яка тема й основна думка висловлювання Довести належність тексту до художнього стилю. Поміркувати яким може бути продовження тексту. Скласти колективно складний план тексту з домисленою кінцівкою.