70239

Політичні вчення Арістотеля

Лекция

Политология и государственное регулирование

У центрі політичного вчення Арістотеля перебувають проблеми походження сутності та форми держави. Форму держави Арістотель характеризує як політичну систему що визначається верховною владою в державі. Трьома правильними формами держави виступають монархія аристократія і політія а трьома...

Украинкский

2014-10-17

53 KB

9 чел.

ТЕМА №3

Політичні вчення Арістотеля.

План:

1 Політика (Афінська політика) як розвиток політичної думки.

2. Арістотель – батько політології.

3. П’ять видів демократії Арicтотеля.

1 Політика (Афінська політика) як розвиток політичної думки.

   Арістотель- найвидатніший представник філософської і політичної думки античності. Його політичні погляди викладені головним чином у працях „ Політика” та „Афінська політія”. Він зробив вагомий внесок у всебічну розробку науки про політику як окремої, самостійної галузі знань.

   У центрі політичного вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті якоїсь угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом – із сім’ї і поселень як всеохоплююча й найдосконаліша форма спілкування людей. Зумовлюється цей процес тим, що людина за своєю природою є політичною істотою, і завершення цієї природи знаходить свій вияв саме в політичному спілкуванні, тобто в державі.

    Форму держави Арістотель характеризує як політичну систему, що визначається верховною владою в державі. Конкретні форми він розрізняв залежно від кількості правителів і мети, яку вони при цьому переслідують. За першою ознакою Арістотель розрізняє правління одного, правління небагатьох і правління більшості, а за другою поділяє форми правління на правильні і неправильні.  У правильних формах правителі мають за мету спільне благо, а в неправильній – лише своє особисте   

благо. Трьома правильними  формами держави виступають монархія, аристократія і політія, а трьома неправильними – тиранія, олігархія і демократія. Кожна з цих шести форм має свої види, залежно від комбінації формоутворюючих ознак.

   Монархія є першою і найдавнішою формою правління. Оскільки держава виникає як завершення еволюції сім’ї, де влада належить її главі, то і в монархії влада належить одній особі. В аристократії влада належить небагатьом, наділеним особистими достоїнствами. Ця форма правління краща за монархію, але можлива лише там де є шановані народом, благородні й достойні. Найкращою формою правління, за Арістотелем, є політія, в якій влада належить більшості і здійснюється на спільне благо.  

Найгіршою з неправильних форм держави є тиранія, де влада здійснюється деспотичними методами однією особою в своїх особистих інтересах.

2. Арістотель – батько політології.

   Арістотель прийняв платонівську концепцію домінування загального над одиничним, продовживши в цьому плані боротьбу із софістам, але загальне він трактував по-своєму. В концепції Арістотеля все ґрунтується на природознавстві, в якому відношення ідей і речей має дещо інші особливості. Він піддав критиці платонівську концепцію ідей, що існують окремо від речей, вважаючи, що подвоєння світу на ідеї та речі не спрощує, а ускладнює проблему пізнання. На його думку, загальне, яке він назвав „формою”, притаманне всім речам. Всі речі, на думку Арістотеля, становлять єдність пасивної

матерії й активної форми. Саме форма є принципом активності, рухомості речей. У неживому світі формою є їх принцип побудови, в живому – душа. Найвищою сутністю є чиста форма, або форма форм, вічний двигун.

   Арістотель заклав основи політичної науки, як самостійної дисципліни. Політична тематика висвітлена в його працях: „Політика”, „Афінська політика” , „Етика”, „Риторика”. Те, що Арістотель вважав наукою про політику, було нерозчленованою комплексною предметною галуззю, яка включає

в  себе, крім політики, етику й економіку.

   Арicтотель зробив величезний крок у бік практики. Це засвiдчують як методи i прийоми його аналiзу, так i серйозне реалicтичне сприйняття ним об’єкта дослiдження (политичної практики), а також теоретичні узагальнення В цiлому соцiально-полiтична i державно-правова проблематика висвiтлюється Арiстотслем з позицiї iдеального розумiння деpжави як полiтичного спiлкування вільних і рівних людей. У своєму розумiннi i визначеннi держави Арiстотель виходив з iдеальних параметрiв античного полiса. Те, що він позначає як державу, є лише результатом еллiнської культури i вишою формою спiлкування греків.

   Що стосується державної влади, то за аналогію з відносинами, можливими в сім’ї, Аicтотель розрізняв три хороші i три погані способи и правління державою.

    За своєю формою держава, за Арicтотелем, є організацією i певною сукупністю громадян. Тут йдеться уже не про тaкi первинні елементи держави, як індивід, сім’я тощо, а про громадянина.

    Громадянин, на думку Арicтотеля, це той хто, може брати участь у законодавчій i судовій владі держави. Кожній формі держави відповідає своє визначення поняття громадянина, свій добір кола осіб, які наділені сукупністю громадянських прав. Разом зі зміною поняття громадянина i форми держави, змінюється i сама держава

   Держава, за Арiстотелем, - продукт природного розвитку. В цьому зв’язку вона подібна до таких первинних відносин, що природно виникли, як сім’я i селище. Але держава вища форма відносин. В політичному спілкуванні вci інші типи відносин досягають своєї мети: хорошого життя і завершення. Людина за своєю природою істота політична i в державі (політичному спілкуванні) завершується генеза цієї політичної природи вільної людини. Оскільки природа людей i різноманітні форми їх спілкування досягають свого завершення тільки в державі, Арicтотель вважав, що Природа держави стоїть перед природою сім’ї, індивіда, що держава за своєю природою передує індивідові. Але Арiстотель виступав переконаним захисником прав індивіда, передусім індивідуального права приватної власності, i обґрунтував необхідність індивідуальної сім’ї та її індивідуальної специфіки в порівнянні з державою.

    У „Політиці” Арicтотель визначив, що суттєвими елементами держави є багаті i бідні, i залежно від переважання одного із цих елементів установлюється відповідна форма державного ладу.             У полiтеї, за Арiстотелем, середній елемент мусить дотримуватися у  звичаях і політиці поміркованості, він повинен мати перевагу над крайніми елементами або бути сильнішим від кожного із них зокрема. Верховна влада повинна зосереджуватися в руках більшості, а не меншості, кількість прибічників державного ладу повинна переважати кількість його противників від загальної кількості вільного населення. Полiтея поєднує в собi кращі сторони олігархії і демократії, вона вільна від їхніх недоліків і крайностей.

    Суспільно-політична думка Арicтотеля спрямована на досягнення більш стійкого і прийнятого для даних умов політичного правління домінуючих верств вільного населення.

   велику увагу Арicтотель приділяв вченню про державні перевороти, дослідженню рушійних елементів, внутрішньо властивій кожній формі держави, і засобів їх нейтралізації.

   Досліджуючи дії дозвільних елементів у різних формах держави, Арicтотель стосовно кожної із них пропонував комплекс заходів для забезпечення стійкості даного ладу.

3. П’ять видів демократії Арicтотеля.

 

 

 

   Арістотель розрізняє крайню демократію, в якій верховна влада належить народу, а не закону, і помірковану цензовану демократію, засновану на примиренні багатих і бідних і пануванні закону. Першу він різко засуджує, другу підтримує. Політія втілює в собі кращі сторони олігархії і демократії (об’єднує багатих і бідних, багатство і свободу), але вільна від їх недоліків і крайнощів. За    Арістотелем, політія є середньою формою держави, в якій у всьому переважає середній елемент. У звичаях – це поміркованість, у майні – середній достаток, у правлінні – середній прошарок. Цей середній прошарок є найціннішим стосовно політики, оскільки він найбільш прихильний до існуючих порядків, і завдяки йому в державі можна пом’якшити суперечність між багатими і бідними, яка є причиною державних переворотів. Розумне управління і стабільність держави будуть там, де середній прошарок є багаточисельним і сильнішим від обох соціальних крайнощів – багатих і бідних разом узятих, або хоча б однієї з них.

_______________________________________________________________________________

_________________________________________________________________

________________________________________

Використана література:

1. О.І. Семіква „Політологія”, Львів 1994р.

2. П.П. Шляхтун „Політологія”, Київ 2002 р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

25216. Теорія і факт в науковому пізнанні 31.5 KB
  В сучасній епістемології можна виділити дві точки зору на співвідношення теорії та факту. Фактуалізм. В фактуалістському тлумаченні факти поглинають теорію. Це є лінгвістичний компонент факту.
25217. Кант і Гегель про джерело діалектичних суперечностей 30 KB
  Причина – поняття абсолютного нескінченного належить світу речей в собі теза застосовується до світу досвіду де наявне лише скінченне обумовлене та скінчене. В діалектиці Гегеля поняття антиномії було перетворене в поняття протирічча що синтетично вирішується. Гегель намагався показати що походження багатоманітного з єдиного може бути предм етом раціонального пізнання інтрументом якогоє логічне мислення основною формою поняття. Оскільки поняття з сомого початку є тотожністю протилежностей то саморозвитток поняття підкоряється...
25218. Інтенціональність як універсальна характеристика свідомості 22.5 KB
  Інтенціональність як універсальна характеристика свідомості Інтенціональність означає напруженість спрямованість. Інтенційність традиційно вважається характеристикою свідомості. Інтенційність підкреслює цілісність свідомості. Не буває свідомості самої по собі.
25219. Типологія знання. Особливості наукового пізнання 25 KB
  Особливості наукового пізнання. Знання – форма духовного засвоєння результатів пізнання процесу відображення дійсності що характеризується усвідомленням їх істинності. Рефлексія – відображення термін для позначення такої риси людського пізнання як дослідження самого пізнавального акту діяльності самопізнання що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини. пізнання наук.
25220. Поняття розсудку та розуму в філософії Канта 27.5 KB
  Поняття розсудку та розуму в філософії Канта Вчення про розсудок і розсум Кант викладає в €œКритиці чистого розуму € в частині €œтрансцендентальна логіка€. Проблема розсуду розглядається Кантом в розділі трансцендентальна аналітика а розуму – в трансцендентальній діалектиці. Хоча чуттєвість і мислення зовсім різні пізнавальні здібності проте знання може виникнути тільки завдяки поєднанню чуттєвості і розуму. Поняття розуму – трансцендентальні ідеї.
25221. САМОСВІДОМІСТЬ 37.5 KB
  Відокремлюючи сутності від даностей за допомогою мислення у східній традиції відстороняючись від миру Я у розумінні простраивает суб'єктивне відношення до предмета іншому й собі як рефлексирование переінтерпретацію й реорганізацію значеннєвих структур свого буття у східній традиції знімаючи суб'єктивне й інші прив'язки до зовнішнього миру а тим самим і самою можливістю Я . до явного але не через роботу із предметними втримуваннями неясними або навпаки самоочевидними що є проблема й завдання когнітивних практик стратегій...
25222. Самосвідомість в житті людини та суспільства 29.5 KB
  Самосвідомість в житті людини та суспільства Самосвідомість – це пізнання і оцінкам людини самої себе як мислячого і діяльнісного суб’кту. Самосвідомість – неві’ємна с торона свідомості виражає данність суб’єктивної реальності свідомості самому суб’єкту. Самосвідомість передбачає емоційноціннісне і діяльніснорегулятивне відношення до себе. Самосвідомість проходить ряд етапів у своєму розвитку: 1 домовленневий рівень – усвідомлення своєї фізичної самототожності меж свого тіла; 2 усвідомлення себе як суб’єкта дії ус відомлення своїх...
25223. Платон. «Парменід»: основні ідеї 22 KB
  Парменід: основні ідеї Головне питання твору: що є Єдине Це питання тісно пов’язане з розумінням Платона буття та світу ідей. Буття для Платона вічне незмінне недоступне чуттєвому сприйняттю і відкривається лише розумовому пізнанню. Буття множинне. Це можливе завдяки Єдинему яке за Платоном не співпадає з розумінням буття.
25224. Розвиток уявлень про природу категорій в історії філософії 29 KB
  Розвиток уявлень про природу категорій в історії філософії Категорії – форма узагальнення понять фундаментальні поняття що формують умови можливості досвідного знання і мають апріорний характер універсальні форми синтезу знання Аристотель – 10 категорій опис та визначення: субстанція кількість якість відношення місце час положення стан дія страждання схеми висловлювань про суще Метафізичні категорії – онтологічна характеристика буття Метафізика€ Арістотеля Стоїки – звуження вчення про категорії Аристотеля до вчення про роди...