70240

Соціально-політичні погляди періоду Середньовіччя та епохи Відродження

Лекция

Политология и государственное регулирование

Вершини своєї могутності i впливу римо-католицька церква, папство досягли у ХIII ст. Тодi ж завершилось створення системи схоластики - релiгiйної фiлософiї католицизму, спрямованої на виправдання постулатiв вiри рацiональними,

Украинкский

2014-10-17

59.5 KB

2 чел.

  

ТЕМА №4

Соціально-політичні погляди періоду Середньовіччя та епохи Відродження.

План:

1. Ф. Аквінський – про суспільство державу право

2. Макіавеллі – про суть і цілі політичної діяльності.

3. Жан Боден – як ідеолог реформаторства у Франції.

4. Ранні соціалістичні утопії Томаса Мора.

 1. Ф. Аквінський – про суспільство державу право.

Вершини своєї могутності i впливу римо-католицька церква, папство досягли у ХIII ст. Тодi ж завершилось створення системи схоластики - релiгiйної фiлософiї католицизму, спрямованої на виправдання постулатiв вiри рацiональними,

формально-логiчними засобами. У cтвopeннi цієї фiлософiї велику роль вiдiграв домiнiканський монах, учений-богослов Фома Аквiнський (Аквiнат) (1225-1274), який намагався пристосувати вчення Арiстотеля для обгрунтування католицьких догматiв. Його полiтичнi погляди викладенi головним чином у працях Про пануванння владик” (1265-1266) i Сумма теології (1266-1274).

   Наслiдуючи Арicтотеля, Фома Аквiнський вважав  що, людина за своєю природою є политичною icтотою. Поодинці люди не можуть задовольнити свої потреби, в них вiд природи закладене прагнення об’єднатися i жити в державі. 3 цієї природної причини й виникає держава як полiтична

спiльнicть людей.Метою державностi є спiльне благо, забезпечення умов для гiдного життя.

   Питання походження, сутностi i форми держави Фома Аквінський розглядає з позицій i в iнтepecax католицької церкви. За його тлумаченням, сутністю влади є такий порядок вiдносин панування i підкорення, за якого воля осіб з верхівки суспільної iepapxiї керує нижчими верствами суспільства. Оскільки такий порядок заведений Богом, то влада має божественний характер. Сам е в цьому ceнci теолог тлумачить вислів апостола Павла про те, що „всяка влада вiдБога”.

   Вважаючи владу за її природою благом, Фома Aквінський, однак, застерiгає, що конкретнi форми i способи її походження i здiйснення можуть виявитися й недосконалими, несправедливими. Правитель може бути узурпатором влади, тираном, дбати лише про себе. Наскільки дії правителя відхиляються від волі Божої, суперечать вимогам моралі та iнтepecaм церкви, настільки, на його думку, піддані мають право чинити цим діям опір. Оскільки тиран опікується лише власною, а не спільною користю, нехтує закони і справедливість, народ може повстати проти нього. Проте остаточне судження про законність походження й використання влади i припустимість боротьби з нею належить цepквi. Цим самим обґрунтовується право церкви на втручання у світські, державні справи.

   Серед форм державного правління Фома Аквінський розрізняє монархію, аристократію i тиранію, різновидом якої є демократія. Перевагу він віддає монархії, бо її влаштування нагадує як влаштування світу взагалі, створеного i керованого одним Богом, так i людський організм, різні частини якого об’єднуються i спрямовуються одним розумом. Теолог розрізняв два різновиди монархії: абсолютну i політичну. Симпатії його були на боці другої, в якій влада правителів залежить

від закону i не виходить за його межі.

   2. Макіавеллі – про суть і цілі політичної діяльності.

   

   Найяскравiшим представником політичної думки цього перiоду був знаменитий італійський мислитель i полiтик  Нiкколо Макiавеллi (1469-1527), вiдомий передусiм своїми працями„Правитель” (1513), „Роздуми на першу декаду Тита Лiвiя” (1519), „іcторiя Флоренцiї (1532). Н. Макiавеллi увiйшов в iсторію полiтичної думки як творець нової науки про полiтику. Тлумачення ним полiтики вiдокремлюється як вiд теологiї, так i вiд етики.

   На основіi узагальнення багатовiкового досвiду icнування держав минулого и сучасності мислитель доводить, що полiтичнi події, змiни в державi вiдбуваються не з Божої волi, не з примхи чи фантазїі людей, а мають об’єктивний характер. Недоречно також осягати й вирiшувати полiтичнi проблеми, керуючись моральними мiркуваннями, бо влада, полiтика вже за своєю природою є позаморальними ямищами. Розумiння полiтики як об’єктивного явища закладало міцний фундамент полiтичної теорiї як точної, досвідної науки, яка, на думку мислителя, пояснює минуле, кepyє

теперiшнiм i може прогнозувати майбутнє.

   Введення самого терміна stato, тобто „держава”, в полiтичну науку Нового

часу пов’язують саме з Н. Макiавеллi. Учений вважав, що державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага. Спочатку люди жили розрізнено, але згодом об’єдналися, щоб краще захищатися.Вони обрали зi свого середовища найсильнішого i найхоробрішого ватажка й почали йому підкорятися. Метою держави є забезпечення кожному вiльного користування майном i безпеки. Для цього приймаються закони i призначаються покарання. Але після того як влада стала спадковою, нащадки вождів все бiльше відхилялися від справедливості i перейшли до пригнічення народу. Абсолютна влада, вважає мислитель, швидко розбещує як правителів, так i пiдданних.

У результаті монархія перетворюється на тиранію, яка не маєправа на існування i мусить бути знищена разом з тираном. Після знищення тиранії настає аристократичне правління, з часом воно вироджується в олігархію, яка зазнає участі тиранії. Далі народ вводить народне правління, після чого кругообіг форм держави повторюється.

   Н. Макiавеллi розрізняє монархію, аристократію i народне правління, спотворенням яких є тиранія, олігархія та охлократія. Перші три форми правління він називає правильними але вважає їх нестійкими и недовготривалими.Найкращою, на його думку, є змішана форма, в якій поєднуються елементи вcix правильних форм. Порівнюючи переваги різних форм правління, Н. Mакiaвеллі віддає перевагу республіці, бо вона найбільше відповідає вимогам piвностi i свободи. Республіка є більш стійкою, ніж монархія, вона краще пристосовується до різних умов, забезпечує єдність i міць держави, породжує в людей патріотизм. Народ мислитель ставить вище від монарха, вважаючи його розумнішим.

   H. Макiавеллi стверджував, що заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами i грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Правитель має бути схожим на сильного лева, щоб страхати вовків, i на хитрого лиса, щоб не втрапити в пастку. Політика, в розумінні мислителя, - це сфера підступності й віроломства.

   Н. Макiавеллi наголошував, що люди можуть змиритися з втратою свободи, влади, навіть зі смертю батька, але ніколи й нікому не простять втрати власного майна. Полiтика покликана відповідати порочній природі людей. Правитель має бути переконаним, що знать - честолюбна, а народ - чернь, яка захоплюється зовнішніми ефектами та успіхом. Покірність пiдданих найкраще гарантують примус i страх.

   Нa думку мислителя, самозбереження i зміцнення політичної влади будь-якими засобами є домінуючим інтеpecoм державності.

3. Жан Боден – як ідеолог реформаторства у Франції.

   Феодальна роздрібненість i міжконфесійна релігійна ворожнеча гальмували становлення в Західній Європі сильних централізованих держав. у боротьбі за формування такої держави у Франції в останній третині ХI ст. склалося вчення видатного політичного мислителя Жана Бодена (1530-1596). Він визначає державу як управління спільним у множинності сімей, яке здійснюється суверенною державою на основі права. Осередком держави у нього виступає сім’я (домогосподарство). За своїм статусом глава сім’ї є прообразом i відображенням державної влади. Держава як організація виникає в результаті угоди, i вища її мета полягає у тому, щоб, гарантуючи мир у спільноті й захищаючи й від зовнішнього нападу, піклуватися про істинне щастя iндивiдiв. Не повинно бути жодних причин для виступів проти держави, бо вона суверенна.

   Розробка теорії державного суверенітету є найвагомішим внеском Ж. Бодена у розвиток політичної думки. Сувepeнiтет він розуміє як абсолютну, постійну й неподільну владу.

  Ж.. Боден виокремлює тaкi п’ять основних ознак cувepeнітету: видання законів, обов’язкових для вcix; вирішення питань війни i миру; призначення посадових осіб; дія як суду в останній iнстанції; помилування.

  Проте Ж. Боден не вважає cуверенітет державної влади абсолютно необмеженим. Суверенiтет є абсолютним лише у сфері діяльності державної влади. А тому держава не повинна

втручатися у справи сім’ї, порушувати принцип вipoтepпимостi, особливо збирати податки з підданих без їхньої згоди i всупереч волі власників.

  Розглядаючи різні форми державного правління, Ж. Боден віддає перевагу суверенній, тобто абсолютній, монархії. На його думку, вона є найприроднішою з ycix форм.

   Найкращою, за Ж. Боденом, є така держава, в якiй cувepeнітет  належить монapxoвi, а управління має аристократичний i демократичний характер. Таку державу він називає королівською монархією.

   Таким чином, доводячи необхідність державного суверенітету сильної монархічної влади,            Ж. Боден водночас накреслював межі діяльності державної влади.

4. Ранні соціалістичні утопії Томаса Мора.

На відміну від Ж. Бодена, який захищав абсолютизм i приватну власність, представники так званого Утопічного соціалізму Т. Мор i Т. Кампанелла обстоювали ідею соціальної piвностi, головним ворогом якої вони вважали приватну  власність.

   Родоначальником утопічного соціалізму як системи теоретичних уявлень про справедливий суспільний устрій є видатний англійський мислитель i політичний діяч Томас Мор (1478-1535). свої погляди він виклав у працi „Утопія” (1516), в якій різко засудив тогочасні англійські соціальні i політичні порядки - злиденність мас, нepiвнicть i несправедливість, злочинність тощо, головною причиною яких вважав приватну власність.

   Існуючим соціальним i політичним порядкам Т. Мор протиставляє тi порядки, які панують в уявній державі Утопія. Там немає приватної власності, а засоби виробництва та його результати є суспільним надбанням. Праця обов’язкова для вcix, робочий день триває лише 6 годин, населення забезпечується вciм необхідним. Панування суспільної i відсутність приватної власності виключають злочини, пов’язані з жадiбнicтю та егоїзмом людей, їхнім прагненням попри все збільшити власне багатство.

   Утопія є державно-органiзованим суспільством. Її політичний устрій ґрунтується

на засадах свободи, piвностi й демократизму. Bci основні посадові особи держави, у тому числі верховний правитель (принцепс), обираються народом, звітують перед ним i зобов’язані діяти в його iнтepecax. Правитель може бути усунутий з посади у разі прагнення до тиранії. Решта посадових осіб i сенат, який складається зі старших за віком i досвідчених громадян,

обираються щорічно. Найважливіші справи в Утопії вирішуються правителем з участю сенату i народних зборiв.

_____________________________________________________________________________

______________________________________________________________

____________________________

Використана література:

1. П.П. Шляхтун „Політологія”, Київ 2002 р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

22905. Друге означення визначника 47.5 KB
  Таким чином на відміну від першого означення визначника знак при даному добутку визначається парністю перестановки перших індексів при упорядкуванні добутку за другими індексами. Припустимо що при цьому було зроблено транспозицій елементів перестановки. Від перестановки α1 α2. αn можна перейти за допомогою транспозицій до перестановки 1 2.
22906. Лема про знак 126 KB
  Тоді добуток входить до визначника Δ зі знаком Доведення. Зрозуміло що даний добуток входить до визначника . За означенням визначника даний добуток входить до визначника зі знаком тобто зі знаком . Аналітичний запис визначника.
22907. Визначник трикутного вигляду 34 KB
  В ньому визначаються дві діагоналі. Визначником трикутного вигляду відносно головної діагоналі називається визначник всі елементи якого що стоять вище або нижче головної діагоналі дорівнюють 0. Таким чином можна зробити висновок: визначник трикутного вигляду відносно головної діагоналі дорівнює добутку елементів головної діагоналі Δ= a11a22ann Означення. Визначником трикутного вигляду відносно побічної діагоналі називається визначник всі елементи якого що стоять вище або нижче побічної діагоналі дорівнюють 0.
22908. Транспонування визначника 33 KB
  В перший стовпчик визначника Δ1 запишемо елементи першого рядка визначника Δ не змінюючи їх порядок. Далі в другий стовпчик визначника Δ1 запишемо елементи другого рядка визначника Δ не змінюючи їх порядок і так далі. В nй стовпчик визначника Δ1 запишемо елементи nго рядка визначника Δ.
22909. Властивості визначників 96.5 KB
  Будемо формулювати і доводити властивості лише для рядків визначника але за попереднім зауваженням вони мають місце і для стовпчиків визначника. Нульовим рядком називається рядок визначника всі елементи якого дорівнюють 0. Нехай й рядок визначника Δ нульовий. Якщо в визначнику переставляються місцями два рядки то змінюється лише знак визначника.
22910. Теорема про розклад визначника за елементами рядка або стовпчика 67 KB
  Доповнюючим мінором елемента aij називається визначник Mij який одержуються викресленням з визначника Δ i го рядка та j го стовпчика. Ця теорема дозволяє звести обчислення визначника n го порядку до обчислення визначників порядку n1. Фіксуємо iй рядок визначника Δ та доведемо що всі добутки що складають доданок aijAij входять у визначник Δ причому з таким самим знаком як і у доданку aijAij.
22911. Визначник Вандермонда 32.5 KB
  Визначником Вандермонда n го порядку називається визначник. Доведення проведемо індукцією за порядком n визначника При n=2 Припустимо що твердження виконується для визначника Вандкрмонда Δn1 порядку n1 і знайдемо визначник Δn. Як відомо визначник не змінюється якщо від деякого рядка відняти інший рядок домножений на число. Тому у визначника Δn спочатку від останнього рядка віднімаємо рядок з номером n1 домножений на a1.
22912. Системи лінійних рівнянь 22 KB
  Система лінійних рівнянь називається сумісною якщо вона має принаймні один розв’язок. Система лінійних рівнянь називається несумісною якщо вона не має розв’язків. Сумісна система лінійних рівнянь називається визначеною якщо вона має єдиний розв’язок.
22913. ТЕОРЕМА КРАМЕРА 43.5 KB
  Αn1x1αn2x2αnnxn=βn Складемо визначник з коефіцієнтів при змінних α11 α12 α1n Δ= α21 α22 α2n αn1 αn2 αnn Визначник Δ називається головним визначником системи лінійних рівнянь 1. Якщо головний визначник Δ квадратної системи лінійних рівнянь 1 не дорівнює нулю то система має єдиний розв’язок який знаходиться за правилом: 2 Формули 2називаються формулами Крамера. Домножимо перше рівняння системи 1 на A11 друге рівняння – на А21 і продовжуючи так далі nе рівняння системи домножимо на Аn1. Отримаємо рівняння яке...