70241

Політичні ідеї французьких просвітителів

Лекция

Политология и государственное регулирование

Ідеї закономірності та принципи рівних в роботах Руссо Вольтера Дідро. Ідеї закономірності та принципи рівних в роботах Руссо Вольтера Дідро. Руссо 1712-1778 рр. Джерелом протиріч цивілізації Руссо визнав соціальну нерівність зумовлену нерівністю майновою.

Русский

2014-10-17

38 KB

1 чел.

 

ТЕМА №5

Політичні ідеї французьких просвітителів.

План:

1. Ідеї закономірності та принципи рівних в роботах Руссо, Вольтера, Дідро.

2.Республіканські форми правління в ідеях філософів.

1. Ідеї закономірності та принципи рівних в роботах Руссо, Вольтера, Дідро.

Своєрідну роль у Просвітництві відіграв Ж.-Ж. Руссо, (1712—1778 рр.) — уродженець та громадянин Женеви, старовинного центру кальвіністського богослов'я та кальвіністського морального укладу життя..

 Джерелом протиріч цивілізації Руссо визнав соціальну нерівність, зумовлену нерівністю майновою. Справжнім засновником суспільства, на думку Руссо. був той, хто перший „відродив ділянку землі, сказав "це моє" і хто знайшов людей доволі простодушних” щоб цьому повірити. Лихі наслідки соціальної нерівності існуючих форм розподілу праці Руссо розкрив з великою проникливістю та обуренням. Набагато слабший він у рекомендації засобів для подолання протиріч культури)   в

гальмуванні, а з другого - вважав, що перешкоди, які виникли на шляху людини до гармонійності, повинні бути усунені не тільки поступовим розвитком, а й боротьбою. Однак "боротьба", про котру каже Руссо,— це не суспільна революція, а етична боротьба особистості проти власних хиб та недоліків, перемога над своєю пристрастю та панування над своїми почуттями, і У. праці   "Про   суспільний   договір"   Руссо   доводив,   що єдиною корективою до історичної нині соціальної нерівності— і майнової та нерівності обов'язків — можуть і новітні бути свобода та безумовна рівність юридичних прав.

    Буржуазним демократизмом і республіканізмом пройнята вся програмна частина твору "Про суспільний договір". Основу політичною життя суспільства Руссо вбачав у суверенності волі народу і її неподільності, відмежовувався від принципу розподілу влади на законодавчу та виконавчу і запропонував систему постійно діючого в державі плебісциту стосовно всіх  питань  політичного життя.

    Придушення цензурою як релігійної, так і політичної думки поставило свободу оприлюднення у Франції до ряду життєво необхідних питань, і в цій справі жоден публіцист не попрацював так невтомно, як Вольтер. Його атака на переслідування християнства стала чи не найбільшим із усіх будь-коли зроблених внесків до справи захисту свободи слова. Однак цей свій хрестовий похід Вольтер практично відокремив від справи народного урядування — не надто далекоглядна політика, оскільки громадянської волі не досягти, поки пліч-о-пліч із нею не стане й свобода політична. Вольтер мало цікавився політикою заради неї самої, зовсім не цікавлячись народними масами, що їх мав за жорстоких та дурних. Але він був дуже зацікавлений у свободі для вчених, а ще досить людяний, щоб повстати супроти безглуздя й нелюдяності французького карного законодавства. Найкращими його рисами були невтомна войовничість і Богом дана дотепність, із допомогою якої Вольтер міг завжди виставити своїх супротивників на посміховисько. Оскільки сперечатися з безмозкими-інституціями було неможливо, найразючішою його зброєю стало глузування. З огляду на цензуру, такий напад на церкви, а заразом і на державу, мав обмежитися переважно натяками й іносказаннями. Дідро в «Енциклопедії» виклав план, за яким мав видаватися цей великий орган лібералізму:

    У всіх випадках, де національне упередження нібито заслуговуватиме на повагу, конкретна стаття має викладати матеріал шанобливо, наводячи повний набір усіх відповідних приваб і ймовірностей. Але цей глиняний замок має бути зруйнований, а нікчемна купа пороху — розвіяна вітром постатейними примітками, де тривкі засади правили б за основу для супротивних істин. Цей спосіб неошукування людей діє незгасно на справжні уми, а на уми різного ґатунку він діє несхибно й без прикрих наслідків, таємно й без клопоту.

Новизна Дідро та Вольтерових ідей про релігію і терпимість полягала зовсім не в якійсь притаманній їм рисі. Від думок Лока Вольтерові думки відрізнялись лише трішки — повнішим запереченням «Апокаліпсису», а від думок багатьох англійців — то й нічим. Але у Франції ці ідеї набули радикального звучання, якого були повністю позбавлені в Англії, і те саме можна сказати й про політичну філософію Лока. Це було зумовлене не так самими ідеями, як оточенням, де вони опинилися. Для французького державного правління й французької церкви, якими вони були насправді навіть помірковано-ліберальні думки виявилися підривними. Та сама, з абстрактного погляду, філософія, що звучала консервативно в Англії, у Франції набувала радикального тону. Як зазначав Джон Морлі, англійці, що раніше були законодавцями політичної думки, у XVIII сторіччі всі були на боці статус-кво, тоді як у подібних гуртах французьких письменників було чимало таких, що ставали об'єктами активного й дієвого переслідування.

2.Республіканські форми правління в ідеях філософів.

На думку французьких матеріалістів, не існує такого способу управління, який би повністю задовольняв потреби розуму:   абсолютна   влада   призводить  до  деспотизму,   абсолютна свобода — до волюнтаризму, тобто до такого стану, коли деспотом може бути кожен, концентрована влада стає небезпечною, розподільча влада — слабкою. Засобом позбавлення від недоліків французькі матеріалісти вважали не революцію, а просвітництво в суспільстві. Кероване мудрим урядом виховання — найбільш надійний, на їхню думку, засіб, що дає народові почуття, таланти, думки, доброчинність,  необхідні для  процвітання суспільства.

    Оскільки вплив законодавства на суспільство дуже великий, то питання про державний лад має виняткове значення. Відмінності між народами зумовлюються не природними особливостями племен і фізичними умовами, а насамперед політичним устроєм. Тільки в демократичному"" "суспільстві (на відміну від абсолютної монархії і від аристократичного устрою) влада ставить собі за мету корисну дію, спрямовану на задоволення потреб та інтересів усього суспільства, а кожен громадянин при цьому своєю діяльністю служить загальні справі. При такому управлінні особистий інтерес збігається з загальним і цей збіг — найкраща детермінанта доброчинності.

_________________________________________________________________________

__________________________________________________

Використана література:

1. П.П. Шляхтун „Політологія”, Київ 2002 р.

2. О.І. Семіква „Політологія”, Львів 1994р.

3. Ф.М Кирилюк „Основи політології „Київ 2001 р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

79094. Легаты и фидеикомиссы. Виды легатов. Ограничения легатов. Универсальный фидеикомисс 23.62 KB
  Виды легатов. Ограничения легатов. Различалось несколько видов легатов. Наиболее существенным было различие легатов pervindictionem и легатов perdmntionem.
79095. Литтеральные договоры и реальные договоры. Заем и ссуда. Различие между этими договорами. Договор хранения его виды. Характер обязательств по договорам ссуды и хранения. Закладной договор 44.38 KB
  обязательство в этом случае устанавливается не только простым соглашением consensus но и передачей вещи res; нельзя требовать возврата от того кто ничего не получал. деньги зерно вино и тому подобные вещи определенные родовыми признаками. получающий юридическую силу лишь с того момента когда на основании соглашения сторон последовала передача res вещи;б предмет договора денежная сумма или известное количество других вещей определенных родовыми признаками весом числом мерой;в эти вещи передаются заимодавцем в собственность...
79096. Наследование по завещанию. Порядок составления. Условия действительности. Содержание завещания. Обязательная доля. Назначение наследника 23.27 KB
  Завещание по римскому праву это не просто всякое распоряжение лица своим имуществом на случай смерти а лишь такое которое содержало назначение наследника. Назначение наследника должно было быть в самом начале завещания и без него завещание не имело юридической силы. Завещание это односторонняя сделка выражающая волю лишь одного лица завещателя. На практике это позволяло завещателю в любой момент и без какихлибо ограничений отменить или изменить составленное им ранее завещание.
79097. Наследование по закону. Реформы претора. Наследование по закону в период империи 30.68 KB
  То обстоятельство что завещание получит действительное значение лишь при условии если назначенный в нем наследник согласится принять наследство не делает завещания договором ибо выражение воли наследника имеет место не при совершении завещания как например согласие одаряемого при дарении а только после смерти завещателя как совершенно самостоятельный отдельный от завещания акт. Некоторые лица хотя и имели testmenti fctio pssiv но не могли получать наследство полностью или в части если не отпадает обстоятельство признаваемое по...
79098. Общие положения о древнеримской семье. Агнатское и когнатское родство 18.89 KB
  Семья в древнейший известный нам период римской истории представляет тип промежуточной патриархальной семьи объединявшей под властью главы семьи pterfmilis жену детей других родственников кабальных а также рабов. Глава семьи и властелин древнейшей семьи домовладыка единственный полноправный гражданин квирит термин производимый многими исследователями от греческого kueros власть т. имеющий власть.С образованием государства внутри рода происходит имущественная дифференциация; власть внутри рода попадает в руки наиболее богатых...
79099. Опека и попечительство. Завещательная опека 21.41 KB
  Опека рассматривалась в Древнем Риме как обязанность лица и поэтому отказаться от исполнений обязанностей опекуна можно было только по уважительной причине. Если не было завещательной опеки и невозможно было установить законную опекуна назначал претор при участии трибунов учреждаемая опека. Особенности учреждаемой опеки: согласия малолетних на установление подобной опеки не требовалось; опекун должен был проживать в округе претора назначающего опе кунство; предварительно узнавали о нравственном поведении будущего опекуна; не...
79100. Определение деликта. Характер и объем ответственности 21.63 KB
  Различались частные и публичные деликты. Публичные деликты посягали на государственные интересы а частные на права и интересы отдельной личности. В настоящем курсе рассматриваются только частные деликты. Основные отличия деликтного обязательства от договорного: основание возникновения не договор а правонарушение; не допускалось правопреемство в отношении должника; штрафная ответственность возлагалась не солидарно на каждого из должников а кумулятивно то есть суммировалась по числу ответчиков и могла быть взыскана с каждого в полном...
79101. Определение обязательства. Основания возникновения обязательств. Классификация обязательств. Сделки. Контракты и пакты 24.8 KB
  Римское право определяло обязательство как правовые оковы в силу которых мы принуждаемся чтонибудь исполнить согласно законам нашего государства . В позднейший период обязательство стало рассматриваться как юридическое отношение между двумя лицами в силу которого одно из них именуемое кредитором имеет право требовать от другого лица именуемого должником исполнения чеголибо в свою пользу. В отличие от вещного права обязательство связывает только тех лиц которые в нем участвуют и поэтому кредитор может предъявить иск не ко всем а...
79102. Особые средства преторской защиты. Понятие исковой давности 19.33 KB
  Помимо предоставления исков преторы пользуясь принадлежащей им властью так называемым imperium оказывали иногда защиту особыми средствами своими безусловными в противоположность формуле иска непосредственными распоряжениями хотя с течением времени и здесь преторы в некоторых случаях перешли на путь условных распоряжений. С течением времени по мере увеличения числа дел претор стал давать интердикты без проверки фактов в виде условного распоряжения если подтвердятся факты на которые ссылается заявитель и тогда интердикты с...