70260

Лікарські засоби, що впливають на функції органів травлення

Лекция

Химия и фармакология

Захворювання людини часто супроводжуються зниженням апетиту і розладами травлення. Апетит — це емоційне відчуття, пов’язане з прагненням людини до вживання певної їжі. На відміну від відчуття голоду — потреби організму в їжі, звичайно суб’єктивно непри-ємного явища...

Украинкский

2014-10-17

95.83 KB

19 чел.

Тема: Лікарські засоби, що впливають на функції

                        органів травлення.

План.

  1.  Засоби , які впливають на апетит.
  2.  засоби для підвищення апетиту (гіркоти, інсулін). Механізм дії. Застосування. Препарати рослинного походження (трава золототисячника,листя трилисника, корінь кульбаби тощо).
  3.  препарати рослинногопоходження(трава золототисячника,листя три-лисника, корінь кульбаби тощо).
  4.  анорексигенні засоби (фенамін, дезопімон, фепранон, теронак). Механізм дії. Застосування. Побічні ефекти.
  5.  Засоби, які використовують при недостатній секреції залоз шлунка (гістамін). Засоби замісної терапії (сік шлунковий натуральний, кислота хлоридна розведена, пепсин, ацидин-пепсин).
  6.  Засоби, які застосовують при надмірній секреції залоз шлунка (М-холіноблокатори, блокатори Н1-гістамінових рецепторів (ранітидин, циметидин, омепразол, антацидні засоби). Механізм дії окремих груп засобів. Застосування окремих препаратів (атропіну сульфату, препаратів беладонни, скополаміну, платифіліну, метацину, гастроципіну, ранітидину, циметидину, магнію оксиду, алюмінію гідроокису, “Альмагелю”, натрію гідрокарбонату). Побічні ефекти.Застосування фітопрепаратів при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки (чистотіл, звіробій, ромашка, деревій, насіння льону тощо).
  7.  Жовчогінні засоби:
  8.  засоби, що посилюють утворення жовчі (кислота дегідрохолева, “Алохол”, “Холензим”, оксафенамід, нікотин, фітопрепарати (безсмертник, кукурудзяні приймочки, шипшина) ;
  9.  засоби, що сприяють виходу жовчі з жовчного міхура (М-холіноблокатори, спазмолітики міотропної дії: магнію сульфат, пітуїтрин для ін’єкцій, папаверин) ;
  10.  холелітолітичні засоби (хенодексихолева кислота, урсодеоксихолева кислота). Застосування. ;
  11.  гепатопротектори, застосування (токоферолу ацетат, силібінін, ліпостабіл, карсил, есенціале, метіонін). Фітопрепарати (безсмертник, скумпія, конвалія далекосхідна). Застосування.;
  12.  Засоби, які призначають у разі порушення секреторної функції підшлункової залози. Використання панкреатину, панзинорму, фесталу, креону при хронічному панкреатиті. Механізм дії М-холіноблокаторів, антацидних засобів та контрикалу при гострому панкреатиті.
  13.  Застосування антихолінестеразних засобів та М-холіноміметиків при атонії кишок.
  14.  проносні засоби. Сольові проносні (магнію сульфат, натрію сульфат), механізм дії. Застосування. Олія рицини, Фенолфталеїн, ізафенін, антраглікозиди, Фенолфталеїн, ізафенін, антраглікозиди .Механізм дії, застосування.

 - протипроносні засоби (в’яжучі та обволікальні засоби, м’ята перцева, ромашка  аптечна, імодіум). Застосування.

1. Засоби, що впливають на апетит.

Захворювання людини часто супроводжуються зниженням апетиту і розладами травлення. Апетит — це емоційне відчуття, пов'язане з прагненням людини до вживання певної їжі. На відміну від відчуття голоду — потреби організму в їжі, звичайно суб'єктивно непри-ємного явища, апетит ґрунтується на потребі, пов'язаній з  уявленнями про вживання їжі, що має бути, і є приємним відчуттям. Апетит посилюється уявленнями про вигляд, запах, смак їжі, про обстановку, де проходить її вживання, тощо.

Виникнення апетиту зумовлене специфічним впливом «голодної» крові на центр голоду, збудженням лімбічних структур (прозорої перегородки, миг-далеподібного тіла, морського коника (hyppocamp), звивини пояса та ін.)

і кори  великого мозку. Розлад апетиту виникає при захворюваннях органів травлення (виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гастрит, ге-патит, ци-роз печінки та ін.), часто розвивається при невро-психічних захво-рюваннях (пухлини мозку, енцефаліт, істерія, психоз тощо), захворюваннях ендокринних залоз (цукровий діабет, гіперінсулінізм, тиротоксикоз, гіпоти-реоз), системи крові (анемія, лейкоз), злоякісних новоутвореннях, інфекцій-них захворюваннях, вагітності.

Розрізняють три види  розладу апетиту:

       - зниження до повної втрати (анорексія);

       - підвищення, інколи досить різке (булімія);

      - порушення апетиту, яке полягаєу бажанні вживати неїстівні речовини (крейду, вапно, попіл, землю тощо).

Анорексія — повна втрата апетиту за об'єктивної потреби в харчуванні, зу-мовлена функціональними або органічними порушеннями діяльності центру апетиту на рівні гіпоталамуса або вищих аналізаторів у корі великого мозку. Дуже часто анорексія супроводжує інсульт, пухлини, травми і запалення го-ловного мозку, а також органічні захворювання ендокринних залоз. Вона є важливим симптомом гіпофізарної кахексії, недостатності наднирників (хво-роба Аддісона). Одночасно з втратою апетиту хворий скаржиться на слабкість, підви-щену втомлюваність, апатію. З часом знижується маса тіла, тургор тканин, зникає під-шкірний жировий шар, зменшується маса скелетних м'язів, з'являються ознаки вітамінної недостатності тощо.

Булімія — патологічно підвищене відчуття голоду, яке супроводжується де-коли слабкістю і больовими відчуттями в надчеревній ділянці. Цей стан інко-ли поєднується із зниженням відчуття насичення, внаслідок чого виникає по-треба в надмірно великих кількостях їжі (поліфагія). Різко виражена постійна булімія і поліфагія спостерігаються переважно при органічних ушкодженнях головного мозку або психічних захворюваннях, менш виражена — при гіпер-інсулінізмі, у реконвалесцентів після тяжких виснажливих інфекцій та ін. Корекція порушень апетиту здійснюється за допомогою гіркот і анорекси-генних засобів. Ці засоби звичайно поєднують з препаратами етіотропної і па-тогенетичної терапії, спрямованої на усунення причин порушення апетиту і тих механізмів, які лежать в їх основі.

Гіркоти (amara) — це засоби рослинного походження, які мають гіркий смак, застосовуються для підвищення апетиту і поліпшення травлення. Вони містять глікозиди, ефірні олії, алкалоїди тощо. Сировиною для виготовлення гіркот є трава полину гіркого, трава золототисячника, листя бобівника три-листого (трилисника), трава деревію та ін.

Обов'язковою умовою для виявлення позитивної  дії  гіркот на апетит і травлення є приймання їх усередину з невеликою кількістю води за 20-30 хв.до їди. Приймання їх у лікарських формах, які маскують гіркий смак, як і введення в шлунок за допомогою зонда або в пряму кишку, є неефективним. Гіркоти, прийняті всередину під час їди, гальмують секрецію і моторику шлунка.

Показання: гіпоацидний і хронічний атрофічний гастрит, анорексія невро-генного походження, перенесені оперативні втручання тощо.

Протипоказання: підвищена секреція, виразкова хвороба шлунка і дванад-цятипалої кишки, рефлюкс шлунково-стравохідний.

Полин гіркий (Artemisia absinthium L.) Галенові препарати полину, як і всі інші гіркоти, рефлекторно стимулюють функцію залоз травного каналу, підсилюють виділення жовчі, поліпшують травлення. Траву полину використовують для виготовлення екстракту, настойки та настою. Екстракт полину густий призначають по 10-20 крапель за 30-40 хв до приймання їжі. Настойка полину приймають  по 15-20 крапель 3 рази на день за 15-20 хв. до їди.

Золототисячник звичайний(малий) (Centaurium etythraea Rain.) Препарати золототисячника (настойка, настій) збуджують апетит, стимулюють секрецію травних залоз, підвищують перистальтику травного каналу. Трава золототисячника входить до складу апетитних і шлункових зборів.

Бобівник трилистий (трилисник) (Menyanthes trifoliata L.) Препарати бобівника трилистого крім стимулюючого впливу на секрецію та моторику органів травлення підвищують виді-лення жовчі, мають протизапальну та проносну дію. Траву бобівника трилистого викорис-товують для виготовлення пастою.

Деревій звичайний (Achillea millefolium L.) — містить алкалоїди, філохінон, полісахариди, дубильні речовини, ефірні олії, органічні кислоти, спирти тощо. Має кровоспинні, антигі-пертензивні властивості, збуджує апетит, секрецію слинних та шлункових залоз, виділен-ня жовчі, зменшує метеоризм. Крім того, препарати деревію усувають спазми шлунка, ки-шок, жовчних проток. Офіцинальним є збір для збудження апетиту (Species amarae), до складу якого входить трава полину гіркого (8 частин) і трава деревію звичайного (2 част.).

Крім гіркот, апетит стимулюють також інші засоби, а саме: інсулін, який викликає    відчуття голоду, що пов'язано з гіпоглікемією, деякі психотропні (аміназин, амітриптилін, літію карбонат), невротропні, антигіпертензивні (клофелін) засоби, анаболічні стероїди тощо.

Анорексигенніце засоби, які знижують апетит. Їх застосовують у випадках алі-ментарного ожиріння, яке погіршує перебіг багатьох захворювань, призводить до пору-шення обміну речовин, розладів з боку серцево-судинної сис-теми, печінки та ін. Провідним методом лікування хворих на ожиріння є різке обмеження їжі з високою  енер-гетичною цінністю і посилення фізичної акти-вності, що створює в організмі негативний енергетичний баланс. Проте під час такого лікування звичайно виникає тяжке відчуття голоду, що примушує застосовувати препарати, які знижують апетит.

Активним анорексигенним засобом є фенамін, який має центральну психостимулюючу і периферичну адреноміметичну дію. Він стимулює центр насичення, що викликає пригні-чення центру голоду. Крім того, препарат підвищує збудливість кори великого мозку, що, очевидно, також сприяє пригніченню цього центру. Проте як анорексигенний засіб фена-мін не застосовується. Це зумовлено тим, що у хворих, які приймають фенамін з приводу ожиріння, розвивається загальне збудження, безсоння, виникає тахікардія, аритмія, підви-щується артеріальний тиск. Крім того, до фенаміну швидко виникає звикання і прист-расть.

Серед структурних аналогів фенаміну виявлено ряд речовин, яким властива більш-менш висока вибірковість анорексигенної дії, а також слабка психостимулююча і периферична активність. Такими препаратами є фепранон і дезопімон. Порівняно з фенаміном анорек-сигенний ефект цих препаратів виявляється меншою мірою. Механізм дії такий самий, як фенаміну. У хворих на ожиріння фепранон сприяє зменшенню маси тіла.

Протипоказання: вагітність, пізні стадії гіпертензивної хвороби, порушення мозкового і вінцевого кровообігу, інфаркт міокарда, глаукома, тиротоксикоз, захворювання, які су-проводжуються підвищеною збудливістю центральної нервової системи і судомами тощо.

Мазиндол  за анорексигенною дією перевищує фенамін у 5—10 разів. Крім того, він при-гнічує абсорцію тригліцеридів, знижує рівень холестерину.

Фенфлурамін і фенілпропаноламін схожі на мазиндол, але вони пригнічують функцію ЦНС

і підвищують AT.

Орністат  діє аноригенно, знижуючи активність шлунково-кишкових ліпаз.

           Засоби, що впливають на функцію слинних залоз.

Фармакологічна регуляція секреції слинних залоз здійснюється головним чином за раху-нок лікарських засобів, що впливають на їх холінергічну іннервацію. Лікарські засоби, які мають холіноміметичну активність (пілокарпіну гідрохлорид, антихолінестеразні засоби та ін.) підвищують секрецію слинних залоз, а М-холіноблокатори, навпаки, гальмують. Практичне значення мають препарати атропіну, їх застосовують при гіперсалівації у випадках паркінсонізму, глистових інвазій, отруєнь солями важких металів. У разі пере-дозування цих засобів поряд з іншими порушеннями виникає сухість у роті через різке зниження секреції слинних залоз.

2. Засоби, що регулюють секреторну  функцію шлунка.

                     Гістамін   збуджує специфічні рецептори:

 Н1, — локалізуються в гладкій мускулатурі бронхів, кишок, судин,

Н2 — у слизовій оболонці шлунка, матки, серці.

Внаслідок цього підвищується секреція бронхіальних, слинних та шлункових залоз, збіль-шується виділення жовчі, розширюються капіляри, знижується артеріальний тиск, зростає проникність стінки капілярів, зменшується об'єм циркулюючої крові. Поряд з цим підви-щується скорочення гладкої мускулатури органів, а також секреція глікокортикоїдів та адреналіну.

Вводять підшкірно гістаміну гідрохлорид по 0,01 мг/кг у вигляді 0,1 % розчину. Ефект настає через 7-10 хв, досягає максимального рівня через 20-30 хв, продовжується близько 60-90 хв. У випадках органічних порушень шлункових залоз введення гістаміну є неефективним.

Після ін'єкції гістаміну може виникати відчуття жару, головний біль, почервоніння шкіри, спазм бронхів. Ці явища тривають недовго і є наслідком його впливу на Н1,-рецептори кишкових судин, бронхів. Щоб запобігти цьому, вводять протигістамінні засоби (димед-рол, супрастин та ін.), які блокують лише Н1,-рецептори. На рецептори, через які здійсню-ється дія гістаміну на шлункову секрецію, вони не впливають.

                               Засоби замісної терапії.

При недостатності секреторної функції шлункових залоз у зв'язку з їх орга-нічним ушкодженням застосовують засоби замісної терапії, тобто натураль-ний шлунковий сік,  або препарати, які містять основні його компоненти - хло-роводневу кислоту, пепсин.

У медичній практиці застосовується кислота хлороводнева розбавлена. Цей препарат міс-тить 1 частину кислоти хлороводневої і 2 частини води. Це прозора безбарвна рідина, яка змішується з водою у будь-яких співвідношеннях. її застосовують усередину по 10-15 кра-пель на 1/4-1/2 склянки води під час їди або в мікстурі з пепсином - столовими ложками.

Кислота хлороводнева розбавлена, що введена в шлунок до їди, стимулює секрецію шлун-кового соку, перетворює неактивний педісиноген, який виділяється головними клітинами слизової оболонки, на активний пепсин. Зменшує перистальтику шлунка, викликає затуль-ний рефлекс. При вживанні під час їди вона сприяє розчиненню сполучної тканини м'яс-них продуктів, оптимальному рН для активності пепсину, підвищує тонус і моторно-ева-куаторну функцію шлунка (кислотний рефлекс), гальмує перехід недостатньо перетрав-леної їжі в кишки, зменшує процеси бродіння в шлунку, внаслідок чого зникає печія, від-ригування і біль у надчеревній ділянці. Цінною властивістю цього препарату є здатність стимулювати продукцію гастрину в шлунку, секретину і холецистокініну — стимуляторів зовнішньосекреторної функції підшлункової залози і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку. Він також сприяє абсорбції заліза із шлунка і тонкої кишки.

Показання (часто в поєднанні з пепсином): ахілія, гіпоацидні стани, диспепсія, гіпохромна анемія.

Протипоказання: ацидоз, гострий гастрит.

Побічна дія: у випадках тривалого введення у великих дозах — ацидоз, розм'якшення емалі зубів.

Пепсин — протеолітичний препарат шлункового соку, призначають усередину по 0,2-0,5 г перед або під час їди в порошках або в мікстурі, звичайно в комбінації з кислотою хлоро-водневою розбавленою.

Найкращим засобом замісної терапії при недостатності секреції шлункових залоз є

сік шлунковий натуральний. Його отримують від тварин (собак, коней) методом уявного хар-чування, розробленого І. П. Павловим. Діючими агентами цього препарату є кислота хло-роводнева, пепсин та інші ферменти слизової оболонки шлунка. Це прозора безбарвна рі-дина, кисла на смак, із слабким специфічним запахом. Призначають усередину по 1-2 сто-лових ложки під час їди.

Подібну дію мають пепсидин і ацидин-пепсин.

Значного поширення набуває препарат ензинорм. Це стандартизований екстракт слизової оболонки шлунка, до складу якого входить пепсин, катепсин і кислота хлороводнева. Він нормалізує травлення при порушеннях ферментативної активності та дефіциті кислотності шлункового соку.

Показання: гострий і хронічний гіпоацидний гастрит, В12-дефіцитна анемія, похилий вік, гепатопатія, стан після оперативних втручань на шлунку.

Призначають ензинорм по 1/2 столової ложки, або 1-2 драже перед кожним прийманням їжі.

3. Засоби, які застосовують при надмірній секреції залоз шлунка.

При захворюваннях шлунка, які супроводжуються підвищеною кислотністю шлункового соку (виразкова хвороба, гіперацидний гастрит), використову-ються холіноблокуючі засоби і засоби, які усувають стимулюючий вплив ен-догенного гістаміну на залози шлунка. Практичне значення мають М-холіно-блокатори (гастроцепін), блокатори Н2-рецепторів (ранітидин, фамотидин), бло-катори протонного насоса (Н+, К*\ АТФ-аза) (омепразол, ланзопразол, пантопра-зол ). Холіноблокатори на рівні периферичних нервових вузлів, як і на рівні М-холіноре-цепторів, значно пригнічують стимулюючу дію блукаючого нерва на залози шлунка, вна-слідок чого гальмується секреція кислоти хлороводневої. При повторному введенні цих засобів згодом зникає гіперацидний стан і пов'язане з цим порушення шлункового травлення.

З блокаторів Н2-рецепторів у клінічній практиці широко застосовують раніти-дин та фамотидин , що мають значну активність і не є шкідливими для пацієн-та. Вони є конкурентними антагоністами гістаміну. Діючи на Н2-рецептори парі-єтальних екзокриноцитів, ці засоби значно зменшують секрецію кислоти хлороводневої. Меншою мірою пригнічують секрецію пепсину і гастромуко-протеїду (внутрішнього фак-тора Касла). Ці препарати мають низьку ліпофі-льність, тому погано долають гематоенце-фалічний бар'єр, виділяються пере-важно нирками в незміненому вигляді.

Ранітидин відрізняється високою блокуючою активністю та вибірковістю дії на Н2-рецеп-тори, а також низькою токсичністю.

Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гіпергастринемія, реф.-люкс, ерозивний гастрит, дуоденіт.

Побічна дія: головний біль, шкірний висип, пронос, запор.

Фамотидин і нізатидин  активніші, ніж ранітидин, діють триваліше (призначають 1 раз на добу), мають менше побічних ефектів.

Омепразол пригнічує функцію протонного насоса (Н+, К+, АТФ-ази) парієтальних екзокри-ноцитів шлунка.

Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, рефлюкс,

Побічна дія: діарея, нудота, кишкова колька, слабкість, головний біль.

                      Антацидні засоби.

Засоби з властивістю лугів часто використовують для нейтралізації кислоти хлороводневої шлункового соку. До них звертаються тоді, коли гіперсекреція шлункових залоз не усувається холіно- та гістаміноблокуючими засобами. До антацидних засобів належить натрію гідрогенкарбонат, магнію оксид, магнію три-силікат, алюмінію гідроксид і кальцію гідрогенкарбонат.  Ці засоби відрізняються між собою швидкістю розвитку ефекту, ефективністю, швидкістю абсорбції з кишок, наявністю резорбтивної дії, здатністю утворювати вуглекислоту в шлунку.

Найшвидше діє натрію гідрогенкарбонат (NaHC03). При взаємодії його з кислотою хлоро-водневою шлункового соку (NaHC03 + HC1 =NaCl + C02 + + Н20) утворюється вуглекис-лота. Накопичуючись у шлунку, вона може сприяти перфорації його стінки (за наявності виразки). Крім того, подразнюючи рецептори слизової оболонки шлунка, вуглекислота викликає вторинну гіперсекрецію, що змушує вдаватися до нового введення антацидних засобів. Поряд з цим натрію гідрогенкарбонат, вільно адсорбуючись, може бути причиною системного алкалозу. Цьому сприяє також накопичення у дванадцятипалій кишці гідро-генкарбонатів кишкового вмісту, оскільки вони залишаються не нейтралізованими кисло-тою хлороводневою, яка сюди надходить із шлунка.

Хворим на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки доцільно при-значати антацидні засоби, які в шлунку утворюють гелі, які тонкою плівкою покривають виразки і таким чином захищають їх від кислоти і подразнюва-льного впливу їжі. Такі властивості мають препарати магнію й алюмінію - магнію трисилікат і алюмінію гідроксид. Вони, на відміну від натрію гідрогенкарбонату, при взаємодії з кислотою хлороводневою не утворюють вуглекислоти і не викликають системного алкалозу. Дія магнію оксиду і магнію трисилікату розвивається повільно.Активність магнію оксиду вища, ніж натрію гідрогенкарбонату, приблизно в 3-4 рази . Введення його у великій кількості може викликати послаблювальний ефект. Магнію трисилікат має також адсорбуючі властивості. У шлунку він набуває желеподібного стану. При цьому 1 г його нейтралізує 155 мл 0,1 н. розчину кислоти хлороводневої.

Алюмінію гідроксид у шлунку утворює гель, має виразні адсорбуючі й антацидні власти-вості .Один грам цього препарату нейтралізує 250 мл 0,1 н. розчину НС1. Утворений у процесі цієї реакції алюмінію хлорид у кишках перетворюється на нерозчинний алюмінію фосфат, який має в'яжучі властивості, може викликати запор.

Як активний антацидний засіб призначають альмагель. Це комбінований препарат, до складу якого входить гель алюмінію гідроксид, магнію оксид і D-copбіт. До складу пре-парату альмагель-А входить також анестезин. За рахунок перших двох речовин здійсню-ється антацидний, адсорбуючий і обволікаючий ефект. D-сорбіт сприяє посиленому виді-ленню жовчі і послабленню кишок.

Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперацидний гастрит, езофагіт та інші захворювання травного каналу з гіперацидним ефектом. Альмагель-А застосовують у випадках, коли ці захворювання супроводжуються нудотою, блюванням, болем.

Маалокс — містить магнію та алюмінію гідроксид і призначається за такими самими показаннями.

4. Жовчогінні засоби.

При багатьох захворюваннях печінки, особливо запальних і дистрофічних, порушується її зовнішньосекреторна функція — процес утворення і виділен-ня жовчі. Це призводить до порушення моторики травного каналу, травлен-ня, абсорбування харчових і деяких лікарських речовин, білкового обміну тощо. Часто застій жовчі у жовчному міхурі, особливо на фоні інфекції і га-льмування синтезу жовчних кислот, може призвести до зниження стабілізу-ючих властивостей жовчі, випадання холестерину в осад, утворення жовчних конкрементів.

Для запобігання таких розладів або їх усунення застосовують жовчогінні за-соби, які підвищують секрецію жовчі печінкою (Choleretica, або Cholesecre-tica) або сприяють виходу її у дванадцятипалу кишку із жовчного міхура (Cholagoga, або Cholekinetica). До холекінетичних засобів належать також холеспазмолітики, тобто засоби, які не сприяють виходу жовчі в кишку, але усувають спазм жовчних шляхів і знижують їх тонус. Таку властивість мають атропін, скополамін, платифілін, аміназин, папаверин, нітрогліцерин та інші спазмолітичні засоби.

Розподілити жовчогінні засоби на ці дві групи не завжди можливо, оскільки деякі з них мають одночасно холеретичні, холекінетичні і холеспазмолітичні властивості.

           Засоби, що посилюють утворення жовчі.

Холеретичний ефект властивий багатьом лікарським засобам, які містять жовч і натураль-ні жовчні кислоти, деякі синтетичні і рослинні речовини.

До препаратів, які містять жовч і натуральні жовчні кислоти, належать алохол, холензим, кислота хенодеоксихолева..Вони мають відносно невисоку холеретичну активність. Разом з тим під їх впливом значно підвищується концентрація жовчних кис-лот у жовчі. Посилюється також утворення і виділення білірубіну, внаслідок чого вміст його в жовчі зростає. На тонус жовчних шляхів і на виділення жовчі ці засоби не впливають.

При повторному прийманні препаратів жовчі і жовчних кислот холеретичний ефект посилюється і стає тривалішим. Підвищується також вміст жовчних кислот у жовчі, а тому посилюються її холестеринстабілізуючі властивості, усувається загроза випадання холестерину в осад.

Крім того, ці препарати за рахунок жовчних кислот підвищують секреторну і рухову функції травного каналу, а також діурез, особливо при набряках цир-куляторного походження. Холеретична дія цих препаратів зумовлена наяв-ністю в їх складі жовчних кислот. Вони, як і їх солі, а також похідні інших органіч-них кислот (бромсульфалеїн, бенгальський рожевий, йодовані рентгеноконтрастні засоби), виділяються гепатоцитами в жовчні капіляри. Тут вони дисоціюють, утворюючи органічні аніони, висока концентрація яких створює осмотичний градієнт між жовчю і кров'ю, що і зумовлює осмотичну фільтрацію води й електролітів у жовчні капіляри. Холеретична дія жовчних кислот зменшується у міру зв'язування їх з білірубіном, холестерином, білками та іншими речовинами жовчі.

Алох ол  випускають у таблетках, які містять суху жовч, сухі екстракти часнику і кропиви, а також вугілля активоване. Крім впливу на функцію печінки, він пригнічує процеси бро-діння і гниття в кишках, підвищує секреторну і рухову функції травного каналу. Призначають головним чином для профілактики і лікування при первинному запорі. Призначають усередину по 2 таблетки 3 рази на день протягом 3-4 тижнів.

Холензим  містить суху жовч, висушений при низькій температурі і подрібнений порошок підшлункової залози і кишок забійної худоби. Завдяки наявності жовчних кислот, фермен-тів підшлункової і кишечних залоз препарат активно впливає на секреторно-моторну фун-кцію травного каналу. Призначають при гастриті, ахілії, ентероколіті, оскільки препарат сприяє нормалізації травлення, поліпшенню апетиту, зменшенню больових відчуттів у ді-лянці шлунка і кишок. Приймають усередину по 1 таблетці 1-3 рази на день.

Кислота хенодеоксихолева (хенофальк)  при введенні всередину транспортується шляхом пасивної дифузії у проксимальному відділі тонкої кишки. У печінці піддається кон'югації з гліцином і таурином. У зв'язку з цим у жовчі зростає концентрація жовчних кислот, до-сягаючи максимуму при щоденному вживанні препарату на 3-6-му тижні. У кишках кон'югати кислоти хенодеоксихолевої розпадаються, а сама кислота дегідроксилюється бактеріями на кислоту літохолеву. Приблизно 80 % її виділяється з калом, решта абсор-бується.

Позитивний результат отримують, призначаючи хворим кислоту хенодеок-сихолеву по 15 мг/кг щодня. Близько 75 % конкрементів діаметром до 10 мм розчиняються протягом 6-12 місяців.

До синтетичних холеретичних засобів належить оксафенамід, нікодин, деякі по-хідні барбітурової кислоти та ін. Оксафенамід значно стимулює секрецію жовчі і має холеспазмолітичну дію. Його призначають усередину по 0,25-0,5 г 3 рази на день перед їдою протягом 15-20 днів.

На відміну від препаратів жовчі і жовчних кислот оксафенамід не підвищує вміст хелатів, білірубіну і холестерину в жовчі, особливо на висоті холере-тичного ефекту.

Із похідних барбітурової кислоти холеретичну активність має фенобарбітал. Він має різнобічний вплив на печінку і на обмін білірубіну: стимулює секрецію жовчі, синтез жовчних кислот і кон'югацію їх з амінокислотами, прискорює відновлення ферментативної активності гепатоцитів, стимулює утворення білірубіну, кон'югацію його з глюкуроновою кислотою і виведення з жовчю.

Фенобарбітал застосовується для профілактики жовтяниці, у випадках гемо-літичної хвороби новонароджених, спадкової жовтяниці (синдром Кріглера — Наджара і синдром Жільбера), залишкових явищ перенесеного вірусного гепатиту, деяких форм внутрішньопечінкового холестазу та ін.

Жовчогінні засобирослинного походження  у більшості випадків віднесені до хо-леретичних лише завдяки стимулюючому впливу на секрецію жовчі. Тепер на-раховують понад 100 рослин, препарати яких можуть застосовуватися як жовчогінні. Вони впливають на синтез жовчних кислот, внутрішньопечінковий обмін білірубіну, екскрецію холестерину. Діючими речовинами рослинних жовчогінних препаратів є ефірні олії, фіто-стерини, флавоноїди, смоли тощо. Із ефірних олій холеретичну дію мають м'ятна, болгар-ська трояндова і кропу запашного. Серед цих засобів найбільшу цінність становлять пре-парати, отримані з безсмертника піщаного, шипшини, стовпчиків з приймочками куку-рудзи, барбарису звичайного, ластовця золотистого та ін. Вони мають незначну токсич-ність.

Деякі рослинні жовчогінні препарати крім холеретичної мають спазмолітичну, знебо-лювальну і секретинподібну дію. Основним показанням для їх застосування є дискінезія жовчних шляхів, запор внаслідок дефіциту жовчі, невровегетативні розлади функції печінки і підшлункової залози.

Квітки безсмертника піщаного, або котячих лапок. Препарати цієї рослини стимулюють утворення жовчі, секреторну функцію шлунка і підшлункової залози, підвищують тонус жовчного міхура, але не впливають на вихід жовчі у дванадцятипалу кишку. Квіткові ко-шики безсмертника піщаного застосовують у вигляді відварів або настоїв (6-12 г на 200 г) по півсклянки 2-3 рази на день або у вигляді екстракту сухого — по 1 г 3 рази на день з теплою водою за півгодини до їди. Можна призначати всередину препарат фламін, який містить комплекс діючих речовин квіткових кошиків (по 1 таблетці 3 рази на день за 3О хв до їди протягом 10 — 40 днів).

Стовпчики з приймочками кукурудзи (Styli cum stigmatis Zea maydis). Із стовпчиків з приймочками кукурудзи виділено: ситостерол, стигмастерол, жирну (до 2,5 %) й ефірну олію, сапоніни, камедеподібну речовину, смолу, гірку гліко-зидоподібну сполуку, кислоту аскорбінову і філохінон (віт. К,). Препарати із стовпчиків з приймочками кукурудзи знач-ною мірою збільшують секрецію жовчі й полегшують надходження її у дванадцятипалу кишку. У жовчі зменшується вміст органічних речовин, знижується ЇЇ в'язкість і відносна густина. За рахунок філохінону ці препарати прискорюють згортання крові.

Препарати із стовпчиків з приймочками кукурудзи особливо ефективні для лікування хво-рих на хронічний холецистит і холангіт. При систематичному їх прийманні у хворих пос-тупово зменшується або зникає почуття тяжкості, болю в ділянці печінки і жовчного міху-ра, припиняється нудота, блювання, метеоризм, зменшуються розміри печінки. Поліпшення самопочуття має стійкий характер.Тривале, протягом 3 — 5 тижнів, застосу-вання препаратів із стовпчиків з приймочками кукурудзи при жовчнокам'яній хворобі в деяких випадках також помітно і стійко поліпшує стан хворих.

Плоди шипшини. Шипшина (Rosa) — багаторічна рослина із родини розових. У медицині застосовують плоди, які збирають у період їх достигання аж до морозів.

Плоди шипшини мають величезну цінність для медицини і харчової промисловості. Вони містять вітаміни (кислоту аскорбінову, рибофлавін, філохінон, токоферол), каротин, у значній кількості цукри, кислоту лимонну, пектинові та дубильні речовини, мінеральні со-лі. За вмістом кислоти аскорбінової шипшина не має собі рівних серед рослин. У плодах концентрація цього вітаміну' іноді доходить до 20 % і більше, зростаючи в міру достиган-ня плодів.

Із сухих плодів шипшини готують екстракти, сиропи, таблетки, драже. їх широко застосо-вують як домашній лікарський засіб у вигляді відварів, настоїв і чаю. Препарати з плодів шипшини широко призначають при гіпо- та авітамінозах. Як жовчогінні і спазмолітичні засоби вони активні при захворюваннях печінки, жовчних шляхів, жовчного міхура і трав-ного каналу. Ці препарати сприяють збільшенню секреторної функції печінки і шлунка.В Україні широкою популярністю користується препарат із шипшини — холосас. Це густа рідина темно-бурого кольору, своєрідного запаху, солодка на смак. Холосас має жовчогін-ну та холеспазмолітичну дію, ефективний при лікуванні хворих на хронічний гепатит, холецистит, холангіт тощо. Його застосовують усередину по 1 чайній ложці 3 рази на день.

Як жовчогінні використовують також жовчогінний збір, комбіновані препарати — холагол , холагогум , оліметин   тощо.

До складу збору жовчогінного входять: квітки безсмертника піщаного — 4 ч.; листя бобівни-ка трилистого — 3 ч., листя м'яти перцевої — 2 ч., плоди коріандру - 2 ч.

Холагол — комбінований препарат, доскладу якого входять: барвні речовини кореня куркуми — 0,0225 г; емодину із крушини — 0,0009 г; магнію саліцилат — 0,18 г; ефірні олії — 5,535 г; спирт — 0,8 г; олія оливкова — до 10 г. Призначають як жовчогінний і спазмолітичний засіб хворим на гепатохолецистит, холецистит і жовчнокам'яну хворобу по 5 крапель 3 рази на день за 30 хв до їди; під час нападів жовчної кольки — 20 крапель на прийом.

Показання. Холеретичні засоби застосовують при різних захворюваннях печінки, жовчних шляхів (хронічний гепатит, холангіт, холецистит, цироз печінки та ін.), головним чином для поліпшення дренажу жовчовидільної системи. Завдяки створенню постійного руху жовчі ліквідується її застій у протоках, зменшується абсорбація у кров, погіршуються умови для розвитку інфекції й утворення каменів, зменшується інтенсивність запального процесу. У процесі лікування у хворих зникає жовтяничність склер і шкіри, нормалізу-ються хімічний склад жовчі, розміри і функція печінки. Крім того, зникає біль, гіркота в роті, метеоризм, відчуття напруженості в правому підребер'ї. За тривалого при-ймання холеретичних засобів у багатьох хворих припиняються напади печінкової кольки, а якщо й виникають, то значно рідше і вони менш інтенсивні.

При інфекційних процесах печінки або жовчних шляхів холеретики потрібно поєднувати з антибактеріальними засобами (антибіотиками, сульфаніламідами). При захворюваннях печінки і жовчних шляхів жовчогінні засоби часто комбінують із проносними, щоб лікві-дувати запор і пов'язане з цим інтенсивне зворотне абсорбування в кров токсичних речо-вин із кишок.

Протипоказання. Холеретичні препарати протипоказані хворим на гепатит, гостру і під-гостру дистрофію печінки, при захворюваннях, які супроводжуються обтураційною жов-тяницею.

                 Засоби, що сприяють виходу жовчі з жовчного міхура .

Холекінетичні засоби (холецисгокінін, магнію сульфат та ін.) підвищують рухову активність жовчного міхура, одночасно зменшуючи тонус м'яза - стискача загальної жовчної протоки (сфінктера Одді), що сприяє виходу жов-чі із жовчного міхура в кишки, а також із печінки, обминаючи жовчний мі-хур. Холекінетичні засоби часто застосовуються під час дуоденального зон-дування.

Холецистокінінє одним із важливих чинників гуморальної регуляції функції жовчовиділь-ного апарату печінки. Утворюється у слизовій оболонці шлунка і тонкої кишки під час травлення. Перевага холецистокініну перед магнію сульфатом під час дуоденального зон-дування полягає у швидкості отримання чистої, не змішаної з лікарськими речовинами жовчі, що значно поліпшує результати хімічного, цитологічного і бактеріологічного її дослідження.

Магнію сульфат є одним з найчастіше застосовуваних холекінетичних засобів. Крім впливу на жовчовидільну систему він має заспокійливу, протисудомну, спазмолітичну і проносну дію. Концентрований розчин магнію сульфату (50 мл 30-33 % теплого розчину), введений у дванадцятипалу кишку за допомогою зонда, викликає рефлекторний викид жовчі в киш-ку

Хворим на хронічний холецистит і холангіт магнію сульфат призначають усередину - по 1 столовій ложці 25 % розчину 3 рази на день.

Холеспазмолітичні засоби(атропін, скополамін, платифілін, аміназин, папаверин, та ін.) не викликають активного виходу жовчі в кишки. Вони лише усувають спазм жовчних шляхів, тому широко застосовуються під час нападів жовчної кольки, які трапляються у хворих на жовчнокам'яну хворобу, гострий холе-цистит, холангіогепатит, під час загострення хронічного холециститу тощо. При цьому інтенсивність болю значно зменшується або він зовсім зникає.

Проте введення лише одних холеспазмолітичних засобів часто недостатньо для усунення печінкової кольки. У таких випадках комбінують їх з наркотичними анальгетиками мор-фіном, омнопоном, промедолом тощо. З іншого боку, застосування одних знеболювальних засобів часто недостатньо, оскільки вони, викликаючи центральну знеболювальну дію, не ліквідують причину болю — спазм жовчних шляхів.

У випадках тяжкого нападу печінкової кольки внутрішньовенно вводять на ізотонічному розчині глюкози суміш — атропіну сульфат, папаверину гідрохлорид, анальгін і один з невролептичних засобів (аміназин, галоперидол або дроперидол) чи протигістаміниих (дипразин, димедрол). Якщо через 10-15 хв після такої ін'єкції напад кольки не зникне, введення повторюють, додавши до цієї суміші наркотичний анальгетик та еуфілін. Внутрішньом'язово можна ввести магнію сульфат, під язик — валідол чи нітрогліцерин.

У вигляді курсового лікування холеспазмолітичні засоби в поєднанні з іншими препара-тами широко використовуються у випадках гіпертонічної форми дискінезії жовчних шля-хів, жовчнокам'яної хвороби, хронічного холециститу і холангіогепатиту, коли періодич-но з'являється біль. При такому лікуванні біль або припиняється, або виникає рідше і є менш інтенсивним.

                                         Гепатопротектори.

При захворюваннях печінки та інших органів часто порушується не тільки зовнішньосекреторна функція, а й інші функції печінки, що негативно впли-ває на перебіг захворювання. У зв'язку з цим виникає потреба у використанні засобів, які стимулюють функції печінки, — гепатопротекторів. В останні роки як гепатопротектори часто використовують рослинні флавоноїдні, віта-мінні препарати (токоферолу ацетат, кислота аскорбінова, полівітаміни), кислоту глутамінову, кортикостероїди, есенціале, препарати печінки.

Як речовини з широким спектром біологічної дії флавоноїди містяться в овочах, фруктах, горіхах, насінні, дріжджах, квітках, корі дерев. Сумарна їх кількість у добовому раціоні людини досягає 1 г, що достатньо для виконання важливої біологічної ролі. У поєднанні з аскорбіновою кислотою вони беруть участь в окисно-відновних процесах, гальмують окиснення, подовжуючи дію адреналіну, є складовим елементом антиоксидантної системи клітин. Змінюючи активність багатьох ферментів ,рослинні флавоноїди впливають на іму-нологічні, секреторні, видільні, скоротливі та рухові процеси, їм властива протизапальна, жовчогінна, противірусна, противиразкова, анальгезуюча активність. Вони підвищують резистентність стінки капілярів, впливають на мікроциркуляцію, мають трофічну дію на периваскулярну сполучну тканину, підвищують судинозвужувальний вплив катехоламі-нів. Препарати рослинних флавоноїдів є природними регуляторами резистентності слизо-вої оболонки шлунка, імунологічних процесів, вільнорадикальних реакцій тощо. Для них властива гепатопротекторна і антиоксидантна активність.

Як препарати рослинних флавоноїдів використовують легалон, силібор, фламін, флакумін і конвафлавін.  Легалон і силібор є сумішшю флавоноїдів плодів розторопші плямистої, фламін — сухим концентратом, який містить флавоноїди безсмертника піщаного.

Фармакодинаміка. Механізм дії цих препаратів досить складний і ще недостатньо вивче-ний. Найважливішим у їх фармакодинаміці є властивість стабілізувати клітинні та субклі-тинні мембрани печінки й інших органів.

Показання: гострий вірусний гепатит, підгострий і хронічний гепатит, цироз печінки, ура-ження печінки гепатотоксичними речовинами, а також профілактика порушень функції печінки, наприклад, у зв'язку з хірургічними втручаннями на ній, жовчному міхурі, суди-нах тощо.

Протипоказання: цукровий діабет із супутнім холестатичним синдромом (можливе по-глиблення холестазу, а також виникнення тяжкої декомпенсації цукрового діабету).

Рослинні флавоноїдні препарати хворі переносять добре. Лише у деяких з них можуть з'явитися неприємні відчуття в шлунку, сухість у роті, діарея, свербіж шкіри, висипи тощо.

Есенціале — лікарський препарат, до складу якого, поряд з вітамінами , входять есенці-альні, тобто незамінні фосфоліпіди, переважно фосфати-дилхоліни. Вони є головними ліпідними компонентами ліпопротеїдів клітинних і субклітинних мембран, які синтезу-ються в печінці. Вважають, що в 100 г печінки здорової людини міститься близько 12-14 г фосфоліпідів. З них приблизно 70-80 % припадає на фосфатидилхоліни.

Фармакодинаміка. Есенціале впливає на обмін речовин, особливо ліпідний, активує ок-сидне фосфорування, сприяє синтезу кислоти аденозинтрифосфорної. Препарат має мем-браностабілізуючу, антиоксидантну і гепатопротекторну активність при інтоксикації організму гепатотоксичними речовинами: чотирихлористим вуглецем, спиртами, етіоні-ном, антибіотиками групи тетрацикліну, протитуберкульозними засобами та ін. Цей пре-парат гальмує некроз печінки, сприяє нормалізації структури та функції гепатоцитів. Показання: гострий і хронічний гепатит, цироз печінки, жирова її дистрофія, печінкова ко-ма, ушкодження печінки екзогенними гепатотоксичними речовинами, порушення функції печінки у хворих на цукровий діабет та ін.; профілактика рецидивів жовчнокам'яної хво-роби, передопераційна підготовка і післяопераційне лікування хворих, особливо у випад-ках хірургічного втручання на печінці і жовчних шляхах тощо.

Есенціале застосовують не тільки при захворюваннях печінки і жовчних шляхів. Його призначають у складі комплексної фармакотерапії хворим, у яких порушений обмін лі-підів і пов'язана з ним фосфоліпідна структура мембран клітин. Сприяючи нормалізації названих процесів, есенціале підвищує ефективність фармакотерапії основного захворю-вання.

Протипоказань до застосування есенціале немає, що є важливою його перевагою перед іншими гепатопротекторами.

Токофероли (вітамін Е) є природними антиоксидантами. Стабілізуюча їх дія на клітинні та субклітинні мембрани виявляється при запальних і дистрофічних захворюваннях печінки, ураженнях її гепатотоксичними речовинами — спиртами, протитуберкульозними препа-ратами, метгемоглобіноутворювальними сполуками тощо. Найефективнішим з них є син-тетичний препарат токоферолу ацетат. Під впливом цього препарату прискорюється нор-малізація обміну білірубіну, поліпшується функціональний стан печінки, зменшуються її розміри. Ефективність токоферолу ацетату при захворюваннях печінки підвищується при поєднання його з іншими гепатопротекторами.

Гепабене — комбінований препарат рослинного походження, що містить флавоноїди роз-торопші плямистої, а також алкалоїди рутки лікарської (димниці). Має виразну гепато-протекторну і жовчогінну дію.

Показання: хронічний гепатит, цироз печінки, токсичні ураження печінки, в тому числі алкоголем.

Подібна дія властива також для силібору .

Кислота аскорбінова використовується як допоміжний гепатопротекторний засіб у ком-бінованій фармакотерапії у випадках гострого та хронічного гепатиту, цирозу печінки, уражень її гепатотоксичними речовинами. Призначають по 0,3-0,5 г 3-4 рази на день, у разі тяжкого перебігу захворювання — внутрішньовенно по 0,5 г 1-2 рази на день в 10-20 мл 25-40 % розчину глюкози або краплинно в 500 мл 5 % розчину її щодня протягом 10-15 днів.

Замість кислоти аскорбінової можна призначати галаскорбін — комплексну сполуку со-лей аскорбінової і галової кислот, або аскорутин —препарат, до складу якого крім кислоти аскорбінової входить рутин. При захворюваннях печінки галаскорбін приймають по 0,5 г 3-4 рази на день, аскорутин — по 1-2 таблетки 3 рази на день.

Кислоту  глютамінову   в гепатології призначають хворим на хронічний гепатит (активна форма, персистуючий, холестатичний), біліарний цироз печінки, у випадках екзогенної (портальної) коми, хронічної печінкової коми тощо. При цьому поліпшується стан хворих, зв'язується і виводиться з організму аміак. Призначають усередину по 1-1,5 г на добу про-тягом 30-60 днів і більше за 15-30 хв до їди, а при наявності диспепсичних явищ -під час або після їди.

Препарати печінки (сирепар, віто-гепат,) також мають гепатопротекторні властивості. Сире-пар і віто-гепат отримують із печінки великої рогатої худоби, містять ціанокобаламін. Препарати печінки мають ліпотропну, гепатотропну, антианемічну активність, їх призна-чають при хронічних захворюваннях печінки (гепатит, компенсований і субкомпенсова-ний цироз печінки, жировий гепатоз), а також хворим на панкреатит і гастрит з пониже-ною секреторною функцією (вігератин), гіперхромну анемію і макроцитарну анемію ва-гітних (вітогепат).Вітогепат вводять внутрішньом'язово по 1-2 мл на добу, курсами по 15-20 днів; сирепар — по 2-3 мл протягом 1,5-2 місяців.

5. Засоби, які впливають на екскреторну  функцію    підшлункової залози.

При захворюваннях, які супроводжуються недостатністю екскреторної фун-кції підшлункової залози, порушується травлення і обмін речовин. Оскільки ферменти підшлункової залози беруть участь у розщепленні білків, жирів і вуглеводів, виникає потреба у препаратах, які містять ферменти підшлунко-вого соку.

Класифікація.

До цієї групи відносять різні за походженням лікарські засоби, які стимулю-ють чи заміщують екскреторну функцію підшлункової залози або гальмують її, пригнічують активність протеолітичних ферментів. Відповідно ці засоби можна розділити на такі групи.

I. Лікарські засоби, які стимулюють або заміщують екскреторну актив-ність підшлункової залози:

   1) тваринного походження (органопрепарати) (секретин, холецистокінін, панкреатин, панзинорм форте, фестал, креон та ін.);

   2) мікробного походження (солізим);

   3) які отримують із грибів (ораза);

   4) рослинного походження (фітопрепарати): лікарські збори з насіння кропу, листя м'яти перцевої, плодів глоду, квіток безсмертника піщаного, ромашки лікарської, лікарські чаї з м'яти, звіробою, фіалки триколірної, липового цвіту, ромашки лікарської.

II. Лікарські засоби, які гальмують екскреторну активність підшлункової залози (інгібітори протеолітичних ферментів):

    1) препарати підшлункової залози (гордокс);

    2) які отримують з тканини легень (контрикал, інгітрил);

    3) синтетичного походження (кислота амінокапронова);

    4) рослинного походження (фітопрепарати): лікарські збори з плодів анісу, трави чистотілу, стовпчиків з приймочками кукурудзи, коріння кульбаби, трави звіробою та ін.

При недостатності функції підшлункової залози для замісної терапії призна-чають панкреатин  (порошок з висушеної підшлункової залози великої рогатої худоби).

Сприяючи нормалізації процесу травлення в кишках, панкреатин запобігає метеоризму або усуває його.

Панкреатин як замісний засіб застосовується у випадках розладу травлення, зумовленого недостатністю екскреторної функції підшлункової залози (хронічний панкреатит, пухлина або атрофія залозистих елементів) і порушення функції печінки. Крім того, панкреатин до-цільно призначати хворим на гіпоацидний гастрит, хронічний ентероколіт, особливо у ви-падках неефективності кислоти хлороводневої розведеної. У поєднанні з ціанокобаламі-ном панкреатин застосовують також при гіперхромній анемії.

Доцільно комбінувати панкреатин з кислотою хлороводневою розведеною, пепсином, жовчогінними препаратами та ін.

В останні роки як замісні лікарські засоби при недостатності екскреторної функції під-шлункової залози широко застосовують комплексні ферментні препарати.

Одним з них є панзинорм форте. Серед комплексних препаратів, що застосовуються як замісні засоби, одним з найбільш поширених є фестал, до складу якого входять панкреа-тичні ферменти ліпаза й амілаза по 10 ОД, протеаза — 17 ОД, компоненти жовчі — 25 мг, геміцелюлоза — 0,05 г. Має висо-коактивну ферментну дію, розщеплює і забезпечує аб-сорбування жирів, білків та вуглеводів. Призначають у випадках екскреторної недостат-ності підшлункової залози, хронічного гастроентериту, гепатиту, недостатності травної системи в похилому віці, післяінфекцій-ного коліту, розладу функції травної системи після хірургічних втручань та застосування кислоти аміносаліцилової, антибіотиків.

Приймають по 1-3 драже під час або відразу після їди 3 рази на добу. Курс лікування 2 місяці.

Протипоказання: алергія на компоненти, що входять до складу препарату, тяжкі уражен-ня печінки з високим рівнем білірубіну, обтурація жовчних шляхів, печінкова кома, не-прохідність кишок.

Побічна дія не встановлена.

Подібну або близьку дію мають інші комплексні ферментні препарати: мезим форте, дигестал    та ін.

Поряд з протеолітичними ферментами до складу підшлункового соку входять також їх інгібітори, які продукуються клітинами підшлункової залози, печінки, привушних залоз та інших органів. Вони гальмують активність цих ферментів, утворюючи з ними неактивні комплекси, запобігаючи можливості впливу їх на тканину підшлункової залози. При дея-ких захворюваннях залози (гострий панкреатит, загострення хронічного панкреатиту) захисна дія інгібіторів протеолітичних ферментів підшлункової залози стає недостатньою. Внаслідок цього активуються протеолітичні ферменти підшлункової залози, що може при-звести до її самоперетравлювання.

При таких захворюваннях хворим потрібно вводити інгібітори протеолітичних ферментів панкреатичного соку, зокрема контрикал.

Контрикал — інгібітор протеолітичних ферментів: калікреїну, трипсину, хімотрипсину. Крім того, він гальмує активування профібринолізину (плазміногену) і перетворення його на фібринолізин, а також активність останнього.

Контрикал призначають хворим на гострий і хронічний панкреатит у період загострення, а також напередодні оперативного втручання на підшлунковій залозі і суміжних органах для уникнення можливого перетравлювання їх панкреатичним соком. Контрикал перено-ситься хворими добре, навіть у високих дозах. У випадках дуже швидкого введення мож-ливі нудота і блювання, рідко — місцеве подразнення. Після частих повторних введень препарату може розвинутися тромбофлебіт. Алергічні реакції виникають рідко.

При гострому панкреатиті використовують також пентоксил. Він є не тільки інгібітором трипсину, а й має протинабрякову і протизапальну активність. Призначають по 0,25 г 3-4 рази на день.

  1.  Засоби, що впливають на рухову активність                       (моторику) шлунка.

Засоби, що підвищують рухову активність шлунка.

Для стимуляції перистальтики шлунка призначають:

       -  холіноміметичні засоби: М-холіноміметики (ацеклідин);

       -  антихолінестеразні засоби(фізостигмін, галантамін, особливо прозерин).

Останнім часом застосовують прокінетики:

  1.  метоклопрамід, цизаприд — агоністи серотонінових рецепторів ;
  2.  дромперидон — блокатор ‒α - адренорецепторів.

Дія ацеклідину здійснюється через збудження м-холінорецепторів, а антихолінестеразних — через зв'язування і зворотне зниження активності холінестерази, внаслідок чого в си-напсах холінорецепторів накопичується ацетилхолін — медіатор цих синапсів. При цьому підвищується не тільки рухова активність шлунка, а й секреція шлункового соку.

Як стимулятор моторної функції шлунка найчастіше призначають прозерин, рідше ацеклі-дин.

Атонію шлунка усувають також натрію хлорид ( у вену по 5-10 мл 10 % розчину) , пітуїтрин (підшкірно або у вену по 2-5 ОД) тощо.

Протипоказання: бронхіальна астма, стенокардія, атеросклероз, органічні захворювання серця, епілепсія, гіперкінези.

 Засоби, що пригнічують рухову активність шлунка.  У випадках над-мірно високого тонусу гладких м'язів шлунка, що спостерігається у хворих на виразкову хворобу, з пілороспазмом, кардіоспазмом, спастичним колітом тощо призначають спазмолітичні засоби:

  1.   М - холіноблокатори (атропін, пла-тифілін, бутил скополамін,гастроцепін);
  2.  міотропні засоби (папаверин, но-шпа);
  3.  Пробантин, що має М-холіно- і гангліоблокуючу дію.

М-холіноблокатори переривають потік нервових імпульсів із центру блука-ючого нерва до м'язів шлунка на рівні м-холінорецепторів. Внаслідок цього моторика шлунка і секреція шлункових залоз знижуються. Міотропні спаз-молітики впливають на гладкі м'язи безпосередньо.

                                      Блювотні засоби.

У деяких випадках виникає гостра потреба в блюванні, що сприяє випоров-ненню шлунка і видаленню з нього речовин, які подразнюють і ушкоджують його слизову оболонку. Цей складний рефлекторний акт здійснюється за до-помогою блювотних засобів, які мають властивість вибірково збуджувати центр блювання.

Введення таких засобів викликає антиперистальтику тонкої кишки, внаслідок чого її вміст може частково закидатися до шлунка, збільшуючи його об'єм. Потім виникає спазм пілоричної частини шлунка і розслаблення тіла шлунка та його кардіального отвору. Кардіальна частина шлунка підтягується дого-ри, стравохід розширюється і стає коротшим. Створюються сприятливі умови для зворотного викиду шлункового вмісту.

Центральною ланкою блювального акту є блювотний центр, який координує цей складний рефлекторний процес. З центром зв'язана спеціальна хеморе-цепторна зона, яка отримала назву пускової (тригерної). Збудження блювот-ного центру хімічними речовинами може здійснюватися шляхом прямого впливу або рефлекторно. У зв'язку з цим розрізняють блювотні засоби цент-ральної (прямої) і рефлекторної (периферичної) дії.

До блювотних засобів центральної дії належить апоморфіну гідрохлорид .

Апоморфін стимулює хеморецептори тригерної зони блювотного центру, внаслідок чого виникає 2-3-разове блювання, звичайно через 10-15 хв після підшкірного введення. Введення апоморфіну всередину недоцільне, оскільки він абсорбується недостатньо й ефект настає пізно. У випадках пригнічення блювотного центру (наркоз, отруєння снодій-ними засобами, тяжка алкогольна інтоксикація) блювотна дія апоморфіну не проявляєть-ся. Введений усередину апоморфін абсорбується в шлунку і кишках недостатньо, тому його вводять переважно підшкірно.

Показання: видалення із шлунка отруйних речовин або недоброякісних продуктів харчу-вання, головним чином у таких випадках, коли неможливо здійснити промивання шлунка зондом (спроби самогубства, психічні захворювання, втрата свідомості, порушення ков-тання тощо); гостра інтоксикація етиловим спиртом, вироблення умовнорефлекторної реакції огиди до алкоголю у процесі лікування хворих на хронічний алкоголізм.

Побічна дія: колапс, зорові галюцинації, неврологічні розлади.

Протипоказання: тяжкі захворювання серця,атеросклероз, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, активні форми туберкульозу легень із схильністю до легеневих кровотеч, органічні захворювання центральної нервової системи, похилий вік.

До блювотних засобів рефлекторної дії  належать препарати блювотного кореня, трави мишатника, міді сульфат, цинку сульфат, еметин  та ін. Рефлекторний характер блювотної дії еметину вперше встановлено в лабораторії І. П. Павлова його учнем Н. Н. Токаревим. Він показав, що цей алкалоїд у собак викликає блювання лише в разі введення в шлунок. При перетинанні блукаючих нервів, змазуванні слизової оболонки шлунка місцевоанестезуючими засобами, а також при введенні еметину парентерально або в пряму кишку блювотний ефект не настає.

Засоби цієї групи, в тому числі міді й цинку сульфат, застосовуються дуже рідко (всередину по 1 столовій ложці 3 % розчину) у зв'язку з подразнюваль-ним їх впливом на слизову оболонку шлунка і загальнотоксичною дією.

                                        Протиблювотні засоби.

На відміну від блювотних, протиблювотні засоби застосовують дуже часто, оскільки блювання супроводжує численні захворювання, при яких у процес втягуються «блювотні зони» організму: горло, вінцеві та брижові судини, очеревина, жовчні протоки, кора великого мозку та ін.

Блювотний рефлекс викликається підвищеним тиском у шлунку і в різних відділках тонкої й товстої кишок, спазмом порожнистих органів (бронхів, шлунка, кишок, жовчних проток і сечових шляхів, судин), підвищенням вну-трішньочерепного тиску у зв'язку з пухлинами, абсцесами, під впливом пси-хічних чинників. Блювання виникає під час інтенсивного болю будь-якого генезу, як і при інтоксикації багатьма лікарськими засобами, наприклад цито-статиками, серцевими глікозидами та ін.

Залежно від патогенезу розрізняють блювання центрального і рефлекторно-го походження. Відповідно до цього розрізняють протиблювотні засоби цен-тральної і рефлекторної дії. Призначаючи протиблювотні засоби, потрібно враховувати генез блювання. Зокрема, у випадках блювання, зумовленого збудженням блювотного центру через підвищену збудливість центральної нервової системи, призначають засоби, які знижують її збудливість: седативні, снодійні, антихолінергічні, про-тигістамінні, невролептичні.

Найефективнішими протиблювотними засобами центральної дії є похідні фенотіазину, особливо етаперазин, трифтазин тощо. Механізм їх дії полягає у блокаді дофамінових рецепторів хемо-рецепторної пускової зони в довгастому мозку.

Протиблювотна дія етаперазину перевищує дію аміназину приблизно в 10 разів. Тому йо-го широко використовують у випадках блювання центрального походження: під час вагіт-ності; зумовленого інтоксикацією лікарськими засобами, які впливають на тригерну зону (препарати наперстянки, апоморфін); у післяопераційному періоді; у хворих на променеву хворобу; усуває також гикавку.

Етаперазин, поряд з іншими невролептиками, малоефективний у разі морсь-кої хвороби. При морській і повітряній хворобі блювання зумовлене надзвичайним збудженням аналізатора гравітації (вестибулярного апарату), звідки імпульси надходять до блювотного центру, а не до тригерної зони. Особам з підвищеною збудливістю аналіза-тора гравітації рекомендується профілактичне застосування лікарських препаратів, які містять скополамін (таблетки «Аерон»). При цих захворюваннях ефективні також протигістамінні засоби — димедрол і дипразин, які мають седативні і анти-холінергічні властивості, метоклопрамід, як і препарати ментолу, зокрема валідол.

Новими протиблювотними засобами, які призначають при хіміотерапії в онкологічній практиці, є антагоністи серотонінових рецепторів: гранісетрон, ондансетрон, тропісетрон.

Таблетки «Аерон»  застосовують для профілактики морської і повітряної хвороби (і ліку-вання хворих), ліквідації симптомо-комплексу Меньєра, зменшення салівації і сльозотечі при операціях у ділянках лиця і верхніх дихальних шляхів, у випадках блювання і нудоти вагітних. Для профілактики морської і повітряної хвороби 1-2 таблетки «Аерону» приймають усередину за 30-60 хв до відправлення, потім ще 1 таблетку через б год.

Ефективним протиблювотним засобом центральної дії є також метоклопрамід  (реглан, це-рукал) — специфічний блокатор дофамінових (Д2) рецепторів тригерної зони, а у вели-ких дозах — і серотонінових. Його протиблювотна активність значно перевищує дію амі-назину. Метоклопрамід підвищує ефекти ацетилхоліну на м-холінорецептори кишок, то-нус сфінктера стравоходу, розслаблює пілоричну частину шлунка й ампулу дванадцяти-палої кишки, стимулює перистальтику і прискорює евакуацію із проксимальних відділів кишок. Сприяє загоюванню виразок шлунка і дванадцятипалої кишки. Як протиблювот-ний засіб метоклопрамід призначають у випадках розладу травлення, нудоти і блювання, зумовлених променевою терапією, дією серцевих глікозидів, засобів для наркозу і анти-біотиків, а також токсикозом вагітних. Призначають по 1 таблетці (0,001 г) З рази на день до їди, у тяжких випадках — внутрішньом'язово або внутрішньовенно по 2 мл 0,5 % роз-чину 1-3 рази на добу.

Побічна дія: екстрапірамідні розлади, діарея, сонливість, шум у вухах, сухість у роті тощо.

Протипоказання: обережно дітям до 14 років, водіям автотранспорту.

6. Засоби, що впливають на рухову функцію кишок.

Рухова (моторна) функція кишок забезпечує просування їжі, перетравлюван-ня й абсорбцію харчових речовин завдяки постійній зміні тонусу, перисталь-тичним скороченням і маятникоподібним рухам кишок. Здійснення цих процесів, як і координацію функції різних відділів кишок, регулюють складні неврогуморальні ме-ханізми, забезпечує нервовом'язовий апарат кишок (нервові сплетення, циркуляторна і по-здовжня гладка мускулатура, велика кількість чутливих хемо- і механорецепторів, холіно- і адренорецепторів). Цим пояснюється висока чутливість кишок до численних ендогенних і зовнішніх чинників, у тому числі й до різних лікарських речовин.

Рухова функція кишок посилюється під впливом холіноміметичних, деяких гормональних та інших препаратів. Наркотичні, антихолінергічні, адреноміметичні засоби, препарати опію та інші речовини, навпаки, гальмують цю функцію.

Серед засобів, які підвищують перистальтику кишок, розрізняють такі, що усувають їх атонію, й ті, що сприяють ліквідації запору (проносу). Серед засобів, які гальмують мо-торну функцію кишок, самостійне значення мають ті, що усувають їх спазм, а також за-соби, які ліквідують пронос.

Засоби, що підвищують рухову функцію кишок.

                          ЗАСОБИ, ЩО УСУВАЮТЬ АТОНІЮ КИШОК.

Серед речовин, які усувають атонію кишок, найбільше практичне значення  мають антихолінестеразні засоби, пітуїтрин, натрію хлорид та ін.

Із антихолінестеразних засобів найчастіше застосовують прозерин . Його при-значають для профілактики атонії і лікування кишок хворих після операції, у випадках стійкого атонічного запору тощо.Після підшкірного введення прозерину ефект настає через кілька хвилин, усередину — через 1-2 год. У зв'язку з цим для збудження моторики кишок прозерин потрібно призначати парентерально. Здебільшого вводять підшкірно або внутрішньом'язово по 1-2 мл 0,05 % розчину через кожні 4 год.

Пітуїтрин   впливає на моторну функцію кишок за рахунок гормону вазопресину, що вхо-дить до його складу. При атонії кишок пітуїтрин вводять підшкірно або внутрішньом'язо-во по 5-10 ОД.

                                                ПРОНОСНІ ЗАСОБИ.

Проносні засоби викликають розрідження вмісту кишок, підвищують їх мо-торну функцію і прискорюють дефекацію. Дія проносних засобів рефлектор-на (викликають подразнення чутливих рецепторів кишок). Підвищення мото-рики на місці дії проносних засобів рефлекторно поширюється на інші ділян-ки кишок, а також на інші органи, особливо на серцево-судинну систему. Настає перерозподіл крові, що призводить до зменшення крово-наповнення судин мозку і усунення загрози крововиливу. Проносні засоби, особливо си-льнодіючі, стимулюють скоротливу функцію матки, тому під час вагітності і менструації їх призначають з обережністю.

Класифікація.

Залежно від локалізації дії розрізняють засоби, які підвищують моторну функцію:

      а) переважно тонкої кишки,

      б) переважно товстої кишки і

      в) усіх відділів кишок.

До засобів, дія яких поширюється на всі відділи кишок, належать солі (нат-рію і магнію сульфат, водорозчинні фосфати тощо), які дуже повільно про-никають через кишковий бар'єр.

Найчастіше застосовують магнію і натрію сульфат, а також деякі мінеральні води («Моршинська», «Баталінська», «Слов'янська») і мінеральні солі (на-приклад, карловарську, яка містить велику кількість натрію сульфату).

У зв'язку з тим що аніони і катіони цих проносних засобів погано абсорбуються, у кишках створюється високий осмотичний тиск, що перешкоджає абсорбції води, Крім того, гіпер-тонічні розчини цих солей сприяють дифузії води в просвіт кишок, і вони переповнюють-ся рідиною. Це викликає механічне подразнення барорецепторів і рефлекторне посилення моторики кишок. Проносній дії сульфатів сприяє також підвищене утворення в кишках сірководню.

Залежно від шляху введення магнію сульфат діє по-різному. Виходячи з механізмів про-носної дії магнію і натрію сульфату, потрібно дотримуватися певних умов, які забезпе-чують максимальний ефект: призначати натще і з достатньою кількістю теплої води (1/2-2 склянки). За дотримання цих умов проносний ефект настає через 4-6 год. 

Дію сольових проносних можна прискорити вживанням великої кількості теплої води: ефект настає значно раніше — через 1-3 год.

Проносні солі застосовують за потреби швидкого спорожнення кишок одноразовим при-йомом препарату. Повторний прийом протягом доби або в найближчі дні неприпустимий через подразнювальну дію цих препаратів.

Для цього призначають по 20-30 г солі з великою кількістю теплої води (2-3 склянки).

Протипоказання: гострі захворювання органів черевної порожнини (апендицит, холецис-тит, цистит, перитоніт), наявність механічної перешкоди для просування вмісту кишок (защемлена грижа, ілеус), захворювання, які супроводжуються кровотечами з матки, травного каналу тощо.

До препаратів, які підвищують рухову функцію переважно тонкої кишки, на-лежать ті олії, які не розщеплюються і не абсорбуються в кишках (вазеліно-ва олія), або розщеплюються і абсорбуються частково (рицинова — касторо-ва, оливкова, мигдальна, кунжутна, а також риб'ячий жир). Ці олії або в не-зміненому, або в емульгованому стані виводяться назовні, сприяючи роз-м'якшенню калових мас і полегшенню їх просування через товсту кишку.

Олія рицинова ( касторова) .Ця олія сама по собі подразнювальної дії не має, у шлунку не змінюється. Лише у дванадцятипалій кишці вона під впливом ліпази і лужного середови-ща частково гідролізується на гліцерин і рицинолову (оксипальмітинову) кислоту. Солі ці-єї кислоти, подразнюючи хеморецептори слизової оболонки кишок, викликають рефлек-торне збудження перистальтики. Внаслідок цього прискорюється просування вмісту ки-шок, швидше настає дефекація. Після прийому столової ложки олії рицинової випорож-нення кишок настає через 2-6 год.

У міру видалення вмісту кишок, як і продуктів гідролізу олії рицинової, товста кишка роз-слаблюється, внаслідок чого можливий тимчасовий запор.

Як проносний засіб олію рицинову призначають всередину дорослим по 15—30 г, а дітям по 5-15 г на прийом, головним чином хворим на ентероколіт, а також хронічний запор у зв'язку з гемороєм, проктитом, тріщиною відхідника. її застосовують і для підготовки хво-рих до рентгенологічного дослідження органів черевної порожнини, щоб видалити з ки-шок гази і вміст. Для цього можна використовувати препарати сени. Призначати сольові проносні в даному випадку недоцільно, оскільки після їх застосування гази і рідина в киш-ках залишаються.

Застосування олії рицинової як проносного засобу протипоказане у випадках отруєнь жи-ророзчинними отрутами (бензолом, фосфором та ін.), а також після приймання препара-тів чоловічої папороті: у зв'язку з розчинністю цих речовин в олії прискорюється їх аб-сорбція і посилюється інтоксикація.

Рухову функцію переважно товстої кишки підвищують за допомогою засобів рослинного і синтетичного походження. Найбільшого поширення отримали препарати з рослин, які містять антраглікозиди, а з синтетичних — фенолфталеїн (пурген) та ізафенін.

Антраглікозиди . Діючими речовинами є не антраглікозиди, як такі, а продукти їх гідролізу, а саме, похідні антрахінону — емодин (тріоксиметилантрахінон) та ін. Ці речовини, под-разнюючи рецептори переважно товстої кишки, викликають посилення перистальтики і внаслідок цього її спорожнення.

Припускають, що гідроліз антраглікозидів відбувається не в кишках, а в ін-ших органах, можливо, в печінці. Потім продукти гідролізу їх разом з жовчю виділяються в кишки і впливають на рецептори. Деякі з цих продуктів, а са-ме, кислота хризофанова, виділяються з організму з молоком і сечею, забар-влюючи їх у жовтий колір. Проносний ефект препаратів, які містять антраглікозиди, настає через 6-10 год, тому їх призначають звичайно на ніч.

Проносні засоби, які містять антраглікозиди, як і синтетичні препарати, застосовують пе-реважно для усунення звичного запору, а також у разі затримки та утруднення дефекації у зв'язку з гемороєм. У таких випадках ці препарати приймають у великих дозах, а за не-ефективності застосовують інші проносні засоби.

Проносні препарати, які містять антраглікозиди, у великих дозах можуть викликати біль у животі . З обережністю їх слід призначати вагітним жінкам та годувальницям, а також хворим із захворюваннями печінки та нирок. Негативним реакціям на проносні засоби запобігають ретельним підбором доз.

У медичній практиці широко використовують препарати з кореня ревеню, кори крушини , лис-тя сени  тощо.

Корені ревеню  (Radices Rhei). Корені та кореневища ревеню містять антраглікозиди, тано-глікозиди, кислоту хризофанову, смоли, пектинові речовини, багато крохмалю тощо. З них виготовляють порошок, таблетки, сухий екстракт, сироп. Ці препарати призначають як проносні та жовчогінні засоби при хронічному запорі, атонії кишок, метеоризмі. Інколи їх застосовують як в'яжучі засоби (закріплюючий ефект): таноглікозиди не посилюють, а, навпаки, пригнічують моторику кишок. Зв'язуючись з білками, вони утворюють осад, який захищає рецептори слизової оболонки кишок від подразнення. Для досягнення проносно-го ефекту препарати ревеню призначають у дозах 0,5-2 г на прийом. Сироп ревеню вико-ристовують як легке проносне головним чином у педіатрії.

Кора крушини   (Cortex Frangulae Alni). Із кори крушини виготовляють рідкі й сухі екстрак-ти, проносні збори тощо. Ці препарати викликають проносну дію через 8-10 год після при-йому всередину. Великий латентний період зумовлюється повільним гідролізом антраглі-козидів крушини ферментами та бактеріальною флорою товстої кишки в лужному середо-вищі. Вони починають розпадатись лише в товстій кишці, де і проявляють свою проносну дію. Вона є результатом подразнення рецепторного апарату цього відрізка кишок. Крім того, препарати крушини гальмують абсорбцію з кишок, у зв'язку з чим об'єм кишкового вмісту збільшується, випорожнення кишки полегшується.

Препарати крушини призначають хворим з хронічним запором. Тривале лікування цими препаратами призводить до звикання, що потребує збільшення дози або заміни їх на інші препарати аналогічної дії.

Вагітним жінкам ці препарати протипоказані: можуть призвести до викидня.

Сухим стандартизованим препаратом кори крушини є препарат рамніл. Його призначають хворим з хронічним запором по 0,2 г на ніч.

Листя сени  (Folia Sennae), або касії вузьколистої (Folium Cassia), містять антраглікозиди, флавонові глікозиди, органічні кислоти, полісахариди тощо.

Листя сени використовують для виготовлення настою, таблеток екстракту сени сухого, порошку кореня солодки складного, зборів; імпортні препарати — сенаде, глаксена, регу-лакс та ін. Ці препарати мають проносну дію, оскільки стимулюють моторну функцію ки-шок, особливо товстої кишки. Використовують у випадках хронічного запору, післяопе-раційної атонії кишок, перед хірургічним втручанням.

Ізафенін   порівняно з фенолфталеїном має активнішу проносну дію, він менш токсичний і не подразнює нирок. Збуджує перистальтику переважно товстої кишки. Його можна при-значати вагітним жінкам і дітям, а також хворим на захворювання нирок.Ізафенін входить доскладу комбінованих таблеток «Ізаман».

Широко застосовують засоби, що пом'якшують калові маси: лактулазу, сорбітол, форлакс.

       Засоби, що пригнічують рухову функцію кишок.

                        Засоби, що усувають спазм кишок.

Спазми кишок звичайно супроводжуються болем (кишкова колька) різної інтенсивності й локалізації. Вони можуть виникати внаслідок деяких захво-рювань кишок або інших органів і систем (гіпофункція надниркових залоз, діабетична кома, інтоксикація лікарськими речовинами, отрутами тощо).

Спазмолітичний вплив на кишки мають лікарські засоби: м-холінолітичні, гангліоблокуючі, засоби з міотропною дією. Серед них особливий інтерес ма-ють: атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, бензогексоній, пірилен, папаверину гідрохлорид, но-шпа та ін.

                               Протипроносні засоби.

Пронос є симптомом багатьох захворювань та інтоксикацій (дизентерії, холери, інколи ту-беркульозу, септичних процесів, отруєнь арсеном, солями важких металів тощо). Часто його причиною є недостатня функція шлунка (ахілія) і підшлункової залози, захворювання ендокринних залоз.

В'яжучі засоби, вступаючи в реакцію з тканинними білками поверхні слизових оболонок, ерозій і виразок, утворюють альбумінати у вигляді плівки, яка покриває поверхню слизо-вої оболонки шлунка і кишок. Ця плівка захищає її від механічних, термічних і хімічних подразнень, внаслідок чого зменшується потік патологічних імпульсів із зони ушкоджен-ня, гальмується абсорбція різних речовин, у тому числі токсичних. У результаті в зоні уш-кодження зникає запальна реакція, зменшується моторика кишок, прискорюється епітелі-зація ерозій і виразок.

Із групи в'яжучих засобів для ліквідації проносу застосовують танальбін    та інші препа-рати рослинного походження, а також синтетичний препарат — бісмуту нітрат основний.

Танальбін   є продуктом взаємодії дубильних речовин з білками (казеїном). На відміну від таніну він не має в'яжучої дії на слизову оболонку порожнини рота, стравоходу і шлунка. Лише в кишках у зв'язку з перетравлюванням білкового компонента звільняється танін, який і викликає в'яжучий ефект. Захищаючи рецептори від подразнення й ослаблюючи за-палення, танін зменшує перистальтику кишок і ліквідує пронос. При цьому у зв'язку із звуженням судин слизової оболонки кишок знижується секреція кишкових залоз.

Танальбін призначають усередину по 1-2 таблетки 3-4 рази на день.

Як протипроносні засоби застосовують також настої і відвари трави звіробою (Herba Ну-регісі), плоди чорниць (Fructus Murtilli), плоди черемхи (Baccae Prumi racemosae), корене-вище перстачу (Rhizoma Tormentilla) та ін.

Бісмуту нітрат основний  (Bismuti subnitras) має в'яжучу і протимікробну дію.

У гастроентерологічній практиці в'яжучі засоби застосовують при багатьох захворюванях, особливо запальних і запально-виразкових процесах тонкої і товстої кишок (ентерит, енте-роколіт, коліт) і діареї різного походження.. При запаленні прямої кишки в'яжучі засоби, часто в поєднанні з анестезином, препаратами беладонни та іншими, засто-совують у вигляді клізм і свічок.

Прийняті всередину адсорбуючі засоби крім протизапальної дії сприяють зниженню ки-слотності шлункового соку і гальмують моторику кишок, ліквідують метеоризм і пронос.

Найактивнішим адсорбуючим засобом є вугілля активоване (Carbo activatus): має велику за-гальну поверхню (1г — близько 200 кв.м). Випускається у вигляді порошку, гранул і таб-леток під назвою карболен (Carbolenum). Вугілля активоване застосовують як адсорбент при гіперацидному гастриті, метеоризмі, інфекційних захворюваннях травного каналу, харчових інтоксикаціях, отруєннях алкалоїдами (стрихніном, морфіном, атропіном та ін.), барбітуратами, солями важких металів, фосфором, калію ціанідом.

Хворим з підвищеною кислотністю шлункового соку, диспепсією і метеоризмом вугілля активоване призначають усередину по 1/2-1 чайній ложці або 1-2 г кілька разів на день.

При метеоризмі ефективні також вітрогінні засоби, які отримують з листя м'яти перце-вої, квіток ромашки лікарської тощо. Очевидно, вони за рахунок ефірних олій, які містять-ся в них, рефлекторно поліпшують секреторно-моторну та резорбційну функцію травного каналу, діють протимікробно.

Листя м'яти перцевої  (Folia Menthae piperitae).

Подразнюючи рецептори слизової оболонки шлунка і кишок, ментол підсилює периста-льтику та секрецію органів травлення. Він має також антисептичні властивості, тому об-межує процеси гниття і бродіння. Препарати м'яти перцевої стимулюють секрецію жовчі.

Олія м'яти перцевої — прозора безбарвна або блідо-жовтого кольору рідина із запахом м'яти. До її складу входить близько 50 % ментолу, 4-9 % ефірів ментолу з кислотами оц-товою та валеріановою. Використовують у мікстурах по 1-3 краплі при метеоризмі, захво-рюваннях печінки і жовчного міхура, для корекції смаку лікарських препаратів.

Квітки ромашки лікарської  (Flores Chamomillae Recutitae).

У суцвіттях ромашки лікарської містяться флавоноїди, діоксикумарини, холін, кислота аскорбінова, каротин, гіркі речовини, слизи, ефірна олія.

Жовчогінну дію має не тільки ефірна олія, а й рідкий екстракт ромашки.

Препарати ромашки лікарської (настій, рідкий екстракт, ефірна олія) належать до потогін-них, вітрогінних та антиспастичних засобів. Для них властива заспокійлива і знеболюваль-на дія. Вони прискорюють регенерацію епітелію, пригнічують запалення, процеси бродін-ня і гниття в кишках.

У вигляді настою ромашки лікарської приймають усередину як спазмолітичний засіб при гастриті, спастичному хронічному коліті, які супроводжуються бродінням у кишках, для стимуляції виділення жовчі та поліпшення травлення.Крім того, його призначають хворим на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперацидний гастрит, при болю, печії, нудоті.

Із синтетичних протипроносних засобів широко використовують лопераміду  гідрохлорид (імодіум, лопедіум), який знижує тонус і рухову активність гладких м'язів кишок. Підвищує тонус сфінктера відхідника. Дія препарату настає швидко і триває 4-6 год.

Показання: гостра і хронічна діарея різного походження, регуляція випорожнень у паці-єнтів з ілеостомою.

Побічна дія: головний біль, біль у надчеревній ділянці, сухість у роті, алергічні реакції.

Протипоказання: вагітність, лактація, вік до 2 років, гострий виразковий коліт, непрохід-ність кишок.

До протипроносних засобів належить смекта , що має адсорбційну й обволікаючу актив-ність.

          


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

14640. Решение заданного дифференциальног уравнения методом Рунге – Кутта с применением «ручных» вычислений 121.27 KB
  Решить заданное дифференциальное уравнение методом Рунге – Кутта с применением ручных вычислений и с помощью программы с шагом h и шагом h/2. С помощью прикладного программного средства MathCAD методом Рунге – Кутта обеспечить вывод полученных решений в виде таблиц и граф...
14641. Решить заданное дифференциальное уравнение методом Эйлера с применением «ручных» вычислений 123.98 KB
  Решить заданное дифференциальное уравнение методом Эйлера с применением ручных вычислений а также с помощью программы составленной на языке программирования Паскаль с шагом 2h и с шагом h. Свести результаты вычисления в одну таблицу и сопоставить точность полученных...
14642. Вычислить аналитически, с помощью прикладного программного пакета MathCAD и с помощью программы, составленной на языке программирования Паскаль интеграл от заданной функции 26.33 KB
  Вычислить аналитически с помощью прикладного программного пакета MathCAD и с помощью программы составленной на языке программирования Паскаль интеграл от заданной функции fx на отрезке при делении отрезка на 30 равных частей методом средних прямоугольников. 1 Решение в...
14643. Вычислить интеграл от заданной функции 41.02 KB
  Вычислить аналитически с помощью прикладного программного пакета MathCAD и с помощью программы составленной на языке программирования Паскаль интеграл от заданной функции fx на отрезке при делении отрезка на 30 равных частей методом Симпсона. 1 Решение вручную: ...
14644. Вычислить интеграл от заданной функции f(x) на отрезке при делении отрезка на 30 равных частей методом трапеций 121.67 KB
  Вычислить аналитически с помощью прикладного программного пакета MathCAD и с помощью программы составленной на языке программирования Паскаль интеграл от заданной функции fx на отрезке при делении отрезка на 30 равных частей методом трапеций. 1 Решение вручную: ...
14645. Проверка соосности валов компрессора и электродвигателя 108.5 KB
  Лабораторная работа: Проверка соосности валов компрессора и электродвигателя Количество часов 4 Место работы Лаборатория холодильных установок Оборудование и материалы компрессор электродвигатель наборподкладок мерительный инструмент щуп индикаторы...
14646. Проверка закона сохранения импульса для замкнутой системы тел при помощи установки ФПМ08 99 KB
  Лабораторная работа №20 на тему Проверка закона сохранения импульса для замкнутой системы тел Цель работы: Определить скорости шаров после упругого и неупругого соударений; Проверить закон сохранения импульса Приборы и принадлежности: установ...
14647. Роль использования орфографических словарей на уроках русского язык 114.5 KB
  Целью курсовой работы является рассмотрение некоторых современных школьных орфографических словарей и методической литературы, посвященной проблеме формирования прочных орфографических навыков у учащихся, а также докладов учителей русского языка и литературы, посвященных этой проблеме.
14648. Event как инструмент PR 458.5 KB
  Дать характеристику историческим вехам развития связей с общественностью в контексте праздничной культуры; рассмотреть систему связей с общественностью; определить необходимость инновационных PR-технологий в деятельности режиссёра театрализованных представлений и праздников; показать технологии связей с общественностью.