70929

Матеріально-технічне забезпечення виробництва. Постачання матеріально-технічних ресурсів на робочі місця

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Вивчення ринку сировини й матеріалів. Запаси матеріалів та регулювання їхніх обсягів. Однак служба матеріальнотехнічного забезпечення повинна перевіряти замовлення виробничих підрозділів з огляду на відповідність замовлених матеріалів технічним умовам та даним обліку наявних...

Украинкский

2015-01-19

247 KB

0 чел.

PAGE  16

Тема 6. Матеріально-технічне забезпечення виробництва

6.1. Мета, завдання та зміст планування потреби в матеріально-технічних ресурсах.

6.2. Визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах.

6.3. Вивчення ринку сировини й матеріалів.

6.4. Планування закупівель матеріальних ресурсів.

6.5. Запаси матеріалів та регулювання їхніх обсягів.

6.6. Постачання матеріально-технічних ресурсів на робочі місця.

6.7. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів.

6.1.Мета, завдання та зміст планування потреби в матеріально-технічних ресурсах

Потребу в матеріальних ресурсах обчислюють у плані матеріально-технічного забезпечення підприємства, який є найважливішим розділом поточного плану.

Від рівня його обґрунтування залежать не тільки виконання виробничої програми, а й ефективність роботи конкретного підприємства, оскільки встановлені в ньому обсяги поставок матеріальних ресурсів одночасно є підставою для розроблення плану виробництва й реалізації продукції інших підприємств-постачальників.

Метою розроблення плану матеріально-технічного забезпечення є оптимізація потреби підприємства в матеріально-технічних ресурсах.

Економія на ресурсах може привести до погіршення якості й конкурентоспроможності продукції, а прагнення до створення наднормативних запасів – до нераціонального використання ресурсів і зниження ефективності використання оборотних коштів, що в підсумку відобразиться на кінцевих результатах діяльності підприємства.

Основними завданнями плану матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) є:

1) своєчасне й повне задоволення потреби підприємства в матеріально-технічних ресурсах;

2) забезпечення високої якості ресурсів;

3) мінімізація витрат на придбання, транспортування і зберігання товарно-матеріальних цінностей;

4) визначення оптимальних термінів постачання та обсягу партії постачання матеріальних ресурсів;

5) визначення оптимального обсягу запасів матеріально-технічних ресурсів;

6) розроблення політики економії матеріальних ресурсів, максимального залучення до господарського обороту вторинної сировини;

7) створення умов для ефективної діяльності структурних підрозділів підприємства.

Підприємства самостійно організовують матеріально-технічне забезпечення, виходячи зі сформованої кон'юнктури ринку, можливостей потенційних партнерів, інформації про коливання цін.

Потребу в матеріально-технічних ресурсах служба матеріально-технічного забезпечення має визначати на основі замовлень виробничих підрозділів. Лише виробничі підрозділи, як споживачі ресурсів, можуть точно знати свої потреби у них (види ресурсів, обсяги, час надходження). Однак служба матеріально-технічного забезпечення повинна перевіряти замовлення виробничих підрозділів з огляду на відповідність замовлених матеріалів технічним умовам та даним обліку наявних матеріальних запасів.

Служба матеріально-технічного забезпечення може накопичувати замовлення виробничих підрозділів для того, щоб закуповувати матеріали економічно обґрунтованими партіями й одержувати знижки у разі придбання більших партій.

Для придбання матеріально-технічних ресурсів підприємства укладають прямі договори з постачальниками.

План матеріально-технічного забезпечення розробляють у натуральному й вартісному вираженні на рік і з деталізацією за кварталами.

У сучасних умовах методологія планування матеріально-технічного забезпечення підприємства істотно змінюється. Насамперед, збільшується період планування. Багато підприємств почали розробляти не лише поточні, але й довготермінові плани матеріально-технічного забезпечення. Наприклад, систему довготермінового планування застосовують 70-80% великих японських корпорацій.

Змінилися також функції відділів матеріально-технічного забезпечення. Їхня робота набула аналітичного характеру, стала впливати на якість виробленої продукції, продуктивність праці, собівартість продукції та прибуток.

План матеріально-технічного забезпечення складається з двох частин:

  •  обчислення потреби в матеріально-технічних ресурсах;
  •  складання балансів матеріально-технічного забезпечення та плану закупівель.

Розроблення плану матеріально-технічного забезпечення підприємства може передбачати чотири етапи.

На першому етапі розробляють проект плану у формі заявок, які містять обчислення потреби в окремих видах матеріальних ресурсів. Вихідною базою проекту є стратегічний план підприємства та досягнуті показники споживання ресурсів у звітному році.

На другому етапі проводять аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів. Проект плану матеріально-технічного забезпечення коригують на основі уточненої виробничої програми, уточнених завдань щодо впровадження нової техніки і проведення експериментальних робіт, відкоригованих норм витрат сировини й матеріалів.

На третьому етапі проводять аналіз ринку сировини й матеріалів, оцінюють доцільність придбання ресурсів або виготовлення їх на підприємстві власними можливостями та приймають рішення про закупівлю.

На четвертому етапі складають баланси матеріально-технічних ресурсів та плани закупівель.

У процесі розроблення плану матеріально-технічного забезпечення необхідно всебічно враховувати максимально можливу економію засобів виробництва, що може бути досягнута у результаті:

зменшення питомої ваги машинного часу у виготовленні виробів без погіршення їхніх якісних характеристик, що, крім економії сировини й матеріалів, спричиняє зниження трудомісткості їхнього виготовлення, збільшення пропускної здатності устаткування, зменшення обсягу перевезень, витрат палива. Ця економія залежить від точного розрахунку конструкцій, вибору оптимальних запасів міцності, правильного вибору марок, розмірів і профілів матеріалів;

зменшення відходів і втрат за рахунок впровадження нових прогресивних технологічних процесів – точних методів лиття, заміни кування штампуванням, спеціальних нестандартних профілів і розмірів, раціонального розкрою матеріалів, комплексного використання сировини;

заміни дорогих і дефіцитних матеріалів дешевшими, застосування пластмас замість чорних і кольорових металів, залізобетону як конструкційного матеріалу, а також багаторазового використання мастил, макулатури, тари, гуми, скла.

6.2. Визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах

Потреба підприємства в матеріально-технічних ресурсах має бути обґрунтована відповідними розрахунками за такими напрямами їхнього споживання:

  •  основне виробництво;
  •  капітальне будівництво;
  •  впровадження нової техніки і проведення експериментальних робіт;
  •  ремонтно-експлуатаційні потреби;
  •  виготовлення технологічного оснащення та інструментів;
  •  приріст незавершеного виробництва;
  •  створення необхідних матеріальних запасів.

Потребу в матеріально-технічних ресурсах визначають в окремих таблицях за такими видами ресурсів:

− потреба в сировині й матеріалах;

− потреба в паливі й енергії;

− потреба в устаткуванні.

Визначаючи потребу в матеріально-технічних ресурсах для основного виробництва, використовують різні методи обчислення.

Найзагальнішими з цих методів є:

  •  метод прямого розрахунку, що передбачає використання норм витрат ресурсів;
  •  методи, що ґрунтуються на обліку даних про рецептурний склад продукції, нормативних термінах зношення тощо.

6.2.1. Потреба в сировині й матеріалах

Потребу в сировині і матеріалах для випуску готової продукції за наявності встановлених норм їх витрат визначають за допомогою методу прямого розрахунку.

Потребу в конкретному матеріалі, який використовують для виготовлення кількох видів виробів, визначають за формулою:

,                                              (6.1)

де  – норма витрат матеріалу на виріб і-го виду, натур. од./ од.;

    Nі – обсяг виробництва виробу і-го виду у плановому періоді, натур. од.

    n – кількість видів виробів, для яких використовують конкретний вид матеріалу.

Цей метод має багато різновидів залежно від норм, які використовують: норма витрат на деталь, на виріб чи на виробничу програму.

Потребу в матеріалах на вироби розраховують за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу.

На основі подетальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на вироби.

Річну потребу в основних матеріалах визначають множенням технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму.

Планові нормативи відображають питомі витрати матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва.

У випадку планування виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потребу в них визначають методом аналогії.

Цей метод полягає у тому, що нові вироби прирівнюють до базових виробів з обґрунтованими нормами витрат матеріалів. Для цього використовують відповідні коефіцієнти. Потребу в матеріалах визначають за формулою:

,                                                  (6.2)

де  – норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб, нат. од./ од.;

     – запланований обсяг випуску нового виробу, натур. од.;

    К – коефіцієнт, що враховує особливості використання матеріалу у виробництві нового виробу.

У випадку багатономенклатурного виробництва (підприємства швейної, взуттєвої та інших галузей промисловості) потребу в матеріалах визначають за типовим представником, тобто виробом, який найповніше відображає витрати матеріалів на всю групу (партію) продукції, представником якої він є, за формулою:

,                                                      (6.3)

де  – норма витрат матеріалу на типового представника групи, натур. од./ од.;

    Nг – програма випуску всіх виробів конкретної групи, натур. од

У разі відсутності даних про обсяг виробничої програми в натуральному вираженні, а також відсутності норм витрат матеріальних ресурсів, потребу в них визначають, використовуючи метод динамічних коефіцієнтів:

,                                             (6.4)

де  – фактичні витрати матеріалів за минулий період, натур. од.;

     – індекс зміни виробничої програми;

     – індекс середнього зниження норм витрат матеріалів у плановому періоді.

Потребу в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва обчислюють з урахуванням тривалості виробничого циклу і планового випуску продукції:

,                              (6.5)

де НЗВк – обсяг незавершеного виробництва на кінець планового періоду;

    НЗВп обсяг незавершеного виробництва на початок періоду (очікуваний залишок);

    Нв – норма витрат матеріалу на виріб (деталь);

    n – кількість найменувань виробів (деталей).

Потребу в змащувальних матеріалах на плановий період визначають, враховуючи специфіку їхнього споживання:

,                               (6.6)

де  – норма витрат змащувальних матеріалів на одну машино-годину роботи конкретного обладнання, кг/маш-год.;

     – кількість одиниць обладнання, од.;

     – планова кількість робочих днів підприємства за рік, дні;

     – коефіцієнт змінності обладнання;

     – тривалість робочої зміни, год.

Річну потребу в ріжучому інструменті розраховують за такою формулою:

,                                    (6.7)

де Тm  – машинний час роботи з конкретним інструментом для виготовлення одиниці продукції, год.;

    Nр – річна програма випуску продукції у натуральному вираженні;

    L – довжина робочої частини інструменту, мм;

    l  частина інструменту, яку заточують за одну заточку, мм;

    Ті – час роботи інструменту між двома заточками, год.

Потреба в матеріалах на ремонт обладнання залежить від типу та кількості обладнання, що підлягає ремонту, а також від виду ремонтних робіт.

На підприємствах машинобудування за основу розрахунку беруть норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю і обсяг ремонтних робіт, виражений в одиницях ремонтної складності:

,                              (6.8)

де α – коефіцієнт, що враховує витрати матеріалів на огляди та міжремонтне обслуговування;

      – норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю при капітальному ремонті обладнання;

      R1, R2, R3  сума ремонтних одиниць обладнання, що підлягає відповідно капітальному, середньому і малому (поточний) ремонтам;

      β – коефіцієнт, що характеризує співвідношення між нормою витрат матеріалів при середньому і капітальному ремонтах;

      γ – коефіцієнт, що відображає співвідношення між нормою витрат матеріалу при (поточному) малому і капітальному ремонтах.

Потребу в матеріалах на ремонт будівель у плановому періоді визначають, виходячи з питомої ваги матеріальних витрат у загальній вартості ремонтних робіт і структури витрат:

,                                      (6.9)

де Qp – обсяг ремонтних робіт, грн.;

     – питома вага матеріальних витрат в ремонтних роботах, %;

     – питома вага конкретного матеріалу в загальних матеріальних витратах, %;

     – планова ціна одиниці матеріалу, грн.

6.2.2. Потреба в паливі й енергії

Потребу в паливі визначають за такими напрямами його використання:

  •  на основні технологічні процеси (наприклад, у чорній металургії – на виплавку чавуну, сталі, виробництво прокату, труб, агломерату тощо);
  •  на потреби промислового транспорту;
  •  на комунально-побутові потреби.

Об’єм палива на технологічні потреби обґрунтовують прямим розрахунком, виходячи з обсягів виробництва та норм витрат палива.

Об’єм палива на потреби промислового транспорту визначають аналогічним методом.

Норми витрат палива на роботу внутрішньозаводського транспорту розраховують у кілограмах умовного палива на 1 тонну перевезеного вантажу (кг/т) або на 1 годину роботи транспортних машин (кг/год).

Потреба в електричній та тепловій енергії складається з:

  •  потреби в енергії на технологічні цілі (в електрометалургії, електрозварюванні, для гальванічних робіт тощо);
  •  потреби в енергії для приведення в рух устаткування та інструменту;
  •  господарські потреби (освітлення та вентиляція виробничих і адміністративних будинків, споруджень тощо).

Розраховуючи цю потребу, враховують:

  •  підвищення рівня експлуатації й використання енергетичного устаткування;
  •  усунення непродуктивних витрат і зменшення внутрішньозаводських втрат при передачі електроенергії;
  •  максимальне використання вторинних енергоресурсів;
  •  економію електроенергії на освітлення тощо.

Розрахунок потреби в електричній та тепловій енергії на технологічні цілі проводять на основі запланованих обсягів виробництва і прогресивних норм витрат енергії.

Загальну потребу в енергії (кВт-год) визначають таким чином:

,                    (6.10)

де  – планова норма витрат енергії на одиницю продукції;

     – плановий обсяг випуску продукції, натур. од.;

     – витрати енергії на власні потреби (опалення, освітлення тощо);

     – енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам;

     – втрати енергії в мережах.

6.2.3. Потреба в устаткуванні

Потребу в устаткуванні (машинах) обчислюють за такими напрямами:

1) для заміни фізично зношеного і морально застарілого обладнання;

2) для збільшення виробничої потужності у зв'язку зі збільшенням виробничої програми;

3) для виконання науково-дослідних робіт з механізації виробничих процесів, впровадження нової техніки й передової технології;

4) на ремонтно-експлуатаційні потреби.

Потребу в устаткуванні для заміни фізично зношеного й морально застарілого обладнання на діючих підприємствах визначають з урахуванням необхідності планомірного відновлення діючого парку машин (на підставі актів про їхній технічний стан) з метою збільшення випуску продукції на цих підприємствах, підвищення інтенсифікації виробництва, підвищення продуктивності праці та поліпшення якості виробів.

Потребу в устаткуванні для збільшення виробничих потужностей обґрунтовують техніко-економічними розрахунками, які підтверджують недостатність наявного парку устаткування для виконання заданої програми. З цією метою необхідно ретельно проаналізувати фактичне використання наявного устаткування, щоб максимально виявити резерви та можливості його повнішого завантаження за рахунок:

підвищення змінності роботи устаткування;

зменшення позапланових простоїв і допоміжного часу;

модернізації устаткування;

інтенсифікації процесу виробництва тощо.

Потребу в обладнанні для виконання роботи певного виду визначають за формулою:

,                                            (6.11)

де  – обсяг роботи і-го виду, яку будуть виконувати в плановому періоді;

    Ні – норма часу на виконання одиниці роботи і-го виду, год.;

    Тобі – дійсний фонд часу роботи обладнання при виконанні роботи і-го виду, год.

Загальну кількість обладнання визначають як суму кількості обладнання, необхідного для виконання кожного виду роботи.

У тому разі, коли розрахована загальна потреба в обладнанні більша від наявного на підприємстві, воно має закупити додаткову кількість обладнання.

Потребу в устаткуванні для проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, а також робіт з механізації виробничих процесів і впровадження передової технології визначають на основі планів науково- дослідних робіт з урахуванням впровадження досягнень науки й техніки.

Потребу в устаткуванні й машинах на ремонтно-експлуатаційні роботи визначають з урахуванням наявного та запланованого збільшення експлуатаційного парку, його вікового складу, прогресивних норм витрат запасних частин, терміну служби тощо.

6.3. Вивчення ринку сировини й матеріалів

Метою дослідження ринку матеріально-технічних ресурсів є виявлення його кон'юнктури в планованому періоді.

Розвиток нових галузей економіки, збільшення номенклатури матеріальних ресурсів, поява нових видів сировини з новими фізичними та хімічними властивостями – все це ускладнює вивчення ринків розвинених країн. У той же час умовою успішного матеріально-технічного забезпечення підприємства є повна інформація про ринок.

Вивчення ринку сировини й матеріалів передбачає:

− систематичний збір, обробку, аналіз і оцінку інформації про потенційних постачальників, асортименти матеріальних ресурсів, про нові технології виготовлення найважливіших для споживача матеріалів, ціни на сировину, матеріали, паливо, напівфабрикати;

− виявлення на перспективний період:

  •  тенденцій зміни основних параметрів ринку (цін; обсягів виробництва товарів, сировини, енергії тощо);
  •  запасів товарно-матеріальних цінностей;
  •  появи нових ресурсів, постачальників;
  •  можливостей імпорту ресурсів;

− вироблення на основі проведених досліджень ефективної політики закупівель, яка б дала змогу оптимізувати витрати на придбання сировини й матеріалів.

Формуючи політику закупівель, керівництво підприємства має прийняти рішення чи буде воно саме виготовляти матеріали, деталі або напівфабрикати, чи закуповувати їх на стороні.

Вирішення цього питання потребує врахування таких факторів, як стан ринку сировини і матеріалів, рівень цін, виробничі можливості самого підприємства. Навіть у тому разі, коли підприємство має всі необхідні виробничі можливості для виготовлення тих чи інших матеріалів або деталей, питання про виробництво в кожному конкретному випадку приймається на основі порівняльного вартісного аналізу, тобто порівняння вартості власного виробництва з ціною постачальника.

Відмову від виробництва деталей на самому підприємстві можна пояснити економічними перевагами, які воно одержує, купуючи матеріальні ресурси у вузькоспеціалізованих підприємств за порівняно низькими цінами.

Вивчення ринку сировини й матеріалів може бути первинним і вторинним (інакше – шляхом використання прямих і непрямих методів).

Первинний метод передбачає одержання інформації про кон'юнктуру ринку безпосередньо від резидентів з таких джерел:

− контакти з постачальниками;

− контакти з посередниками;

− відвідування ярмарок і виставок, які надають різноманітну інформацію про технічні розробки, ціни, якість товарів і можливість використати їхні каталоги;

− вивчення інформації на Інтернет-сайтах підприємств-постачальників;

− поїздки на підприємства-постачальники та детальніше ознайомлення з ними, що дає змогу зробити висновок про спроможність підприємства виконувати замовлення, про його технічні можливості в частині надання послуг.

Вторинне вивчення ринку сировини й матеріалів, на відміну від первинного, передбачає використання вже наявних документів. Вихідними даними для вивчення ринку є:

− огляди стану кон'юнктури ринку, біржові бюлетені, що містять відомості про зміну цін;

− журнали, газети, радіо, телебачення;

− фірмові журнали торгово-промислових палат та постачальників, які містять інформацію про нові розробки й технології;

− пропозиції про продажі, що розміщені в спеціальних журналах, каталогах, брошурах, проспектах;

− галузеві адресні книги, технічні довідники.

Непрямий метод є дешевшим від прямого.

Вивчення ринку сировини й матеріалів передбачає обов'язкову наявність на підприємстві архіву, структурно орієнтованого за видами матеріалів або постачальниками. Разом з цим досить корисною є картотечна система, у якій відображають постачальників, номенклатуру й ціни.

Дослідження ринку сировини й матеріалів дає змогу відповісти на такі питання:

− перелік можливих постачальників на внутрішньому й зовнішньому ринках;

− наявність конкуренції серед покупців;

− можливість придбання дешевшого матеріалу;

− можливість заміни матеріалів;

− шляхи придбання матеріалів;

− можливі види транспорту;

− поява нових технологій.

Вивчаючи ринок сировини й матеріалів, оцінюють можливості закупівель за імпортом. У такому разі варто враховувати, що тільки великі підприємства можуть захистити свої інтереси за кордоном, не підключаючи посередника, і тільки вони можуть розташовувати власні представництва в інших країнах.

Договірні угоди із закордонними виготовлювачами припускають знання діючих в інших країнах митних обмежень і правил міжнародної торгівлі. Крім того, необхідно враховувати, що перевезення матеріальних ресурсів, закуплених у закордонних фірм, повязане з підвищеним ризиком і великими витратами. Тому найдоцільнішою є закупівля за кордоном лише тих видів сировини й матеріалів, які підприємство переробляє у великих обсягах, і придбання яких дає змогу істотно зменшити витрати.

Для дрібних і середніх підприємств раціональнішим є придбання сировини й матеріалів за кордоном (якщо є необхідність) за посередництва імпортера, який спеціалізується на цьому.

6.4. Планування закупівель матеріальних ресурсів

План закупівель матеріальних ресурсів складають на основі балансів матеріально-технічних ресурсів, у яких зіставлено потребу в матеріальних ресурсах з джерелами її задоволення та визначено обсяг матеріалів, які треба придбати.

Джерелами задоволення потреби підприємства в матеріальних ресурсах є:

1) очікувані залишки матеріальних ресурсів на початок планованого року;

2) мобілізація внутрішніх резервів;

3) завезення ресурсів;

4) власне виробництво.

Заходи плану мобілізації ресурсів, передбачені планом інновацій, заносять в таблицю.

Баланс за кожним видом матеріального ресурсу може бути представлений такою формулою:

Пв + Пкб + Пнт + Прер + Пті + Пнв + 3пер= ОЗ + МР + 3+ІД,    (6.13)

де Пв – потреба у конкретному виді ресурсу на виконання плану виробництва або обсягу робіт;

Пкб – потреба у відповідному ресурсі на капітальне будівництво;

Пнт– потреба конкретному виді ресурсу на впровадження нової техніки;

Прер – потреба в аналогічному ресурсі на ремонтно-експлуатаційні роботи;

Пті – потреба конкретному виді ресурсу на виготовлення технологічного оснащення й інструменту;

Пнв – потреба в розглянутому виді ресурсу на приріст незавершеного виробництва;

Зпер – величина перехідних запасів;

ОЗ – очікуваний залишок матеріалу на початок планового періоду;

МР – мобілізація внутрішніх резервів;

3 – обсяг матеріалів, необхідних для завезення;

ІД – інші джерела (у т.ч. – власне виробництво).

На основі балансу матеріального забезпечення визначають величину планованих закупівель ресурсів (П3) як різницю між загальною потребою й внутрішніми джерелами надходження ресурсів.

План матеріально-технічного забезпечення може бути представлений у формі, відображеній у табл.6.1.

Кількість устаткування, що підлягає завезенню, визначають у результаті складання балансу устаткування. Він передбачає рівність потреби в устаткуванні за напрямками його використання та ресурсів з розподілом джерел задоволення виявленої потреби:

Пзам + Пзб + Пндр + Пэкс = Упп + Увв + Уз,                  (6.13)

де Пзам – потреба в устаткуванні для заміни зношеного й морального застарілого;

   Пзб – потреба в устаткуванні для збільшення виробничих потужностей у зв'язку зі збільшенням виробничої програми;

   Пндр – потреба в устаткуванні для проведення науково-дослідних робіт з механізації виробничих процесів, впровадження нової техніки й передової технології;

Пекс – потреба в устаткуванні на експлуатаційний ремонт, експлуатаційні потреби;

Упп– залишки невстановленого устаткування, яке введуть в експлуатацію в плановому періоді;

Увв – устаткування власного виробництва;

Уз – планові закупівлі устаткування.

Розроблення балансів матеріально-технічного забезпечення є передумовою для планування розподілу матеріальних ресурсів між виробничими одиницями, що входять до складу виробничих об'єднань, а також установлення господарських зв'язків з постачальниками продукції виробничо-технічного призначення. Виробниче об'єднання встановлює виробничим одиницям ліміти на матеріальні ресурси й перерозподіляє їх у встановленому порядку з урахуванням зміни виробничої програми.

6.5.Запаси матеріалів та регулювання їхніх обсягів.

Інтервали поставок матеріалів на підприємство та інтервали їхнього використання, за рідкісними винятками, не збігаються: багато з них надходять у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба в запасах матеріалів.

За призначенням запаси поділяють на: поточні, підготовчі і страхові.

Ці запаси зберігають на складах разом, але нормативні величини для кожного виду обчислюють окремо.

Поточний (складський) запас забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями партій матеріалів.

Він є величиною змінною — досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їхнього використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговим постачанням.

Максимальний поточний запас обчислюють за формулою:

,                                           (6.15)

де  — середньодобові витрати матеріалу, натур. од.;

     — інтервал між надходженням чергових партій матеріалів, дні.

Різновидом поточного є сезонний запас, який формують за умов сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.

Підготовчий запас створюють у тому випадку, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкроювання, правки тощо). Його визначають за формулою:

,                                          (6.16)

де  — час на підготовку матеріалів, дні.

Страховий запас формують на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою

,                                           (6.17)

де  — час термінового поповнення запасу або, у випадку стандартних інтервалів постачання, — середнє відхилення від нього, дні.

Таким чином, загальний запас матеріалів становить:

максимальний:       ,                                  (6.18)

мінімальний:             ,                                       (6.19)

cередній:                  ,                                 (6.20)

Важливе значення для підтримування поточних запасів на належному рівні має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання впливає багато факторів, і передовсім величина потреби в матеріалах, регулярність запуску у виробництво, форма постачання тощо. Регулювання запасів може здійснюватися за системами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» тощо.

У нас найбільш відома система «максимум-мінімум», згідно з якою запаси поповнюють до рівня, не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії вони не бувають більшими за встановлений максимальний обсяг.

У випадку використання такої системи замовлення на чергове постачання матеріалів роблять за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи до того моменту, поки надійде замовлений матеріал.

Цю величину запасу називають «точкою замовлення» та обчислюють за формулою:

,                                  (6.21)

де  — час від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів, дні.

Інші системи регулювання запасів жорстко регламентують величини партій постачання або інтервал між ними (це видно з їхніх назв).

Обсяг запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства, і вплив цей неоднозначний.

З одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших обігових коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, на компенсацію можливого їх псування та втрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії постачання.

З іншого боку, постачання великими партіями зменшує загальну кількість поставок а, отже, транспортно-заготівельні витрати (інакше - витрати на розміщення замовлення). До цих витрат відносять: канцелярські витрати, витрати на міжміські та міжнародні телефонні переговори, пересилання документів, роз'їзди агентів, транспортування, витрати на приймання і перевірку якості товарів тощо.

Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, пов'язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а витрати на розміщення замовлення  зростають.

Отже, витрати на зберігання запасів на складі є прямо пропорційними до обсягів поставок, а витрати на розміщення замовлення – обернено пропорційні. Суму цих витрат називають сукупними операційними витратами на обслуговування запасів.

Оптимальну величину партії поставки, за якої мінімізуються сукупні операційні витрати на обслуговування запасів, можна обчислити на основі «моделі економічно обґрунтованої величини замовлень» (Economic Order Quantity, EOQ):

,                                      (6.22)

де  – оптимальна величина партії поставки, натур. од.;

     – обсяг виробничого споживання товарів (сировини, матеріалів) за період, що розглядають, натур. од.;

     – середні витрати на розміщення одного замовлення, грн.;

     – витрати на зберігання одиниці товару на складі в період, що розглядають, грн.

6.6.Постачання матеріально-технічних ресурсів на робочі місця

Матеріально-технічні ресурси надходять на склад підприємства, з якого далі їх подають у цехи та на робочі місця.

Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію.

Постачання матеріалів на робочі місця є завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Його здійснюють регулярно за певною системою.

Для кожного цеху чи іншого підрозділу служба матеріально-технічного забезпечення встановлює ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видають зі складу цехам.

Залежно від типу виробництва застосовують різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами.

На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва поширена децентралізована (пасивна) система постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують.

За умов масового та багатосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовують централізовану (активну) систему забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості та в належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва і постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюють згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включають також і постачальників, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

6.7.Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів

Важливе значення у плануванні матеріально-технічного забезпечення має аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів.

Ефективність використання ресурсів підприємства оцінюють на основі показників, які можна поділити на дві групи: загальні та конкретні.

До загальних показників належать матеріаловіддача та матеріаломісткість, які визначають у вартісних та натурально-вартісних величинах.

До конкретних показників належать: коефіцієнт використання сировини та матеріалів; коефіцієнт розкроювання; коефіцієнт виходу (вилучення); витратний коефіцієнт тощо.

Коефіцієнт використання характеризує рівень використання сировини та матеріалів на виробництво продукції. Його визначають як відношення корисних витрат сировини та матеріалів до норми їх витрат на виробництво одиниці  продукції.

Коефіцієнт використання матеріалів визначають за формулою:

,                                                  (6.14)

де mч – чиста маса виробу, кг;

Нв – норма витрат матеріалу на виріб.

Витратний коефіцієнт є оберненою величиною до коефіцієнта використання.

Коефіцієнт виходу (вилучення) продукції із сировини відображає кількість одержаного чистого продукту та рівень відходів.

Значення цих коефіцієнтів характеризують рівень технології та організації виробництва продукції конкретного виду.


Таблиця 6.1

План матеріально-технічного забезпечення у ______ р

Перелік матеріальних ресурсів

Одиниці виміру

Поточний рік

Залишки на 1.01___ р. поточний період звіту

_________ р., план

Всього потреба до витрачання

Перехідний запас (план)

Загальна потреба

Джерела

План

Факт.

Основне виробництво

Капітальне будівництво

Заходи плану технічного розвитку

Ремонтно-експлуатаційні потреби

Незавершне виробництво

Інші потреби

абсолютний

в днях

Всього

в тому числі по кварталах

Очікуваний залишок

Мобілізація внутрішніх ресурсів

Постачання матеріалів зі сторони

Інші джерела

1

2

3

4

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

59097. Розробка уроку з музики 33.5 KB
  Чайковський Танець феї Драже Баба Яга; поспівка Перший клас; пісня Б.Чайковського Танець феї Драже Баба Яга Композитор П.Чайковського з балету Лускунчик у якому задіяні персонажі дівчинка солдатлускунчик казкова фея яка має назву цукерок фея Драже та багато інших і скажіть: до якого названого героя найбільше підходить ця музика Хто з них може танцювати під неї Слухання.Чайковський Танець феї Драже Це танець феї Драже.
59098. Роль Гетьмана Мазепи в українській історії 46 KB
  Мета: розкрити роль і значення гетьмана Івана Мазепи в українській історії. Допомогти учням збагнути патріотичну та героїчну суть діяльності гетьмана. Портрети гетьмана й історичних особистостей його епохи.
59099. Руська трійця у Львові 42 KB
  Вивчення нового матеріалу, формування вмінь та навичок (25 хв.): оголошення нової теми; очікувані результати; мотивація навчальної діяльності; сприйняття і осмислення учнями навчального матеріалу.
59100. Рухова активність і здоровя 43 KB
  Посміхайтеся частіше і будьте здорові та щасливі ІІ. Що ж саме про людину ми зараз вивчаємо на уроках біології А навіщо вам його розгадувати що дадуть вам знання організму людини Знання...
59101. Рушничок для мами 49.5 KB
  Ви мабуть чули слово декорації Де їх можна побачити Звичайно у театрі. Де можна побачити такі орнаменти Їх часто використовують для оздоблення різноманітних частин одягу у вишивці розписах вазонів та інших предметів побуту.
59102. Сім чудес світу 45 KB
  Мета: закріпити і систематизувати знання учнів з історії Стародавнього світу, розглянути матеріали про найвизначніші памятки світової культури; розвивати в учнів логічне мислення та зорову память; виховувати любов до прекрасного, інтерес до історії.
59103. Свято врожаю 70.5 KB
  На столах хліб пиріжки печиво тістечка фрукти кавуни мед компот квіти. Просимо Ласкаво просимо Певне чули ви малята І не раз такі слова: Хліб потрібно шанувати Хліб усьому голова Хлопчик. А тому завжди в пошані Хліб у школі і в садку. Шановні батьки гості запрошуємо вас до нашої господи...
59104. Свято квітів. Шепчуть ніжно квіти пелюстками 33 KB
  Здогадалися, хто я така? Я, Флора, королева рослинного світу. Кожного року саме в цей день - у день народження видатного педагога В. Сухомлинського в моїй чарівній країні відкривається карнавал квітів. Я вас щиро запрошую на це чудове осіннє свято.
59105. Свято меду 62 KB
  Свято меду (на Спаса) святкують тоді, коли учні чи студенти перебувають на канікулах. Як же зробити так, щоб молодь прилучилась, більше дізналася про наше українське бджільництво, звичаї пращурів, їх духовну культуру?