70931

Виробнича інфраструктура

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Прикладом є виробництво різних видів енергії та тепла деталей для ремонту обладнання технологічного оснащення та інструменту. Виробнича програма енергетичного цеху в натуральних показниках охоплює такі види робіт: виробництво та розподіл електричної енергії в умовах...

Украинкский

2014-10-30

248 KB

0 чел.

PAGE  16

Тема 9. Виробнича інфраструктура

9.1. Особливості підрозділів виробничої інфраструктури.

9.2. Планування діяльності інструментальних цехів.

9.3. Планування діяльності ремонтного виробництва.

9.4. Планування діяльності енергетичного господарства.

9.1. Особливості підрозділів виробничої інфраструктури

Виробнича інфраструктура (ВІ) підприємства – це сукупність підрозділів, які безпосередньо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю створюють умови для нормального перебігу виробничого процесу в основних цехах.

ВІ має низку особливостей, які потрібно враховувати під час планування.

Результати роботи ВІ відіграють роль корисних дій, не набуваючи вигляду продукції в матеріально-речовій формі. Користь від діяльності виробничої інфраструктури виявляється лише в процесі виробництва. Отже, результат діяльності виробничої інфраструктури – це послуга виробничого характеру.

Послуга ВІ, як вид послуги, не існує самостійно, поза виробничим процесом. Процес споживання послуг ВІ нерозривно пов’язаний із процесом виробництва.

Те, що продукція підрозділів виробничої інфраструктури не матеріалізується в речі, а набуває форми корисних дій і зникає разом із цими діями, є передумовою існування особливого виду резервів в інфраструктурі. Мова йде про резервування не продукції, а виробничих потужностей – їхньої пропускної спроможності, можливості технічних приміщень, трудових ресурсів тощо.

Для кількісного оцінювання рівня розвитку виробничої інфраструктури використовують показники, які характеризують її виробничий потенціал. Зокрема, важливими є матеріально-технічна база виробничої інфраструктури та рівень її розвитку.

Плануючи ВІ, необхідно виокремлювати її функціонально-галузеву структуру, зокрема такі ланки:

  •  транспортно-складська;
  •  інформаційно-комунікаційна;
  •  сфера технічного обслуговування (ремонтне, інструментальне, енергетичне господарство).

Розрізняють дві функції, які виконують підрозділи ВІ:

1-ша – обслуговування процесів основного та допоміжного виробництва. Вона є обов’язковою для всіх підприємств (транспортне, складське господарство тощо);

2-га – «власне» виробництво – виникає та розвивається як результат, що склався в деяких галузях у процесі організації виробництва та розподілу праці. Прикладом є виробництво різних видів енергії та тепла, деталей для ремонту обладнання, технологічного оснащення та інструменту.

На промислових підприємствах можуть функціонувати такі цехи: інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні, транспортні.

Усі вони мають свої особливості функціонування, а отже, і особливості планування їхньої діяльності.

На великих і середніх машинобудівних підприємствах з часів централізованого планування залишилися добре оснащені великі ремонтно-механічні, інструментальні цехи. Їхні потужності здатні виготовляти запасні частини, інструменти як для власних потреб, так і для інши споживачів (наприклад, запасні частини для сільськогосподарських машин, оснащення для суміжних підприємств).

Малі підприємства користуються, здебільшого, послугами сторонніх спеціалізованих підприємств та організацій (автобази, енергоремонті підприємства тощо).

Модернізовані та нові вітчизняні підприємства користуються здебільшого послугами спеціалізованих підприємств з технічного обслуговування основного виробництва. Прикладом може бути виготовлення пресформ для підприємств, що випускають склотару, гарантійне ремонтне обслуговування складного устаткування за окремими контрактами, транспортне обслуговування під час зовнішніх перевезень тощо.

Завданнями планування діяльності підрозділів ВІ є:

  •  обґрунтування виробничої програми підрозділу на рік, квартал, місяць;
  •  обчислення потреби в персоналі;
  •  обґрунтування витрат виробництва.

Особливістю планування кожного з підрозділів виробничої інфраструктури є те, що застосовують багато нормативів, понять, термінів, яких немає в основному виробництві (наприклад, вантажообіг, вантажопотік, категорія складності ремонту, міжремонтний цикл тощо).

9.2. Планування діяльності інструментальних цехів

План роботи інструментального цеху (ІЦ) розробляє планово-економічний відділ (бюро) підприємства на рік з поквартальним розподілом та щомісячним уточненням.

Основними розділами плану ІЦ на рік є:

• обсяг випуску продукції (виробнича програма);

• чисельність робітників і заробітна плата;

• собівартість.

Виробничу програму ІЦ розробляють на підставі таких вихідних даних:

• виробнича програма підприємства з випуску продукції;

• графік підготовки виробництва нових виробів;

• потреба в технологічному оснащенні для поточного виробництва, а також технологічного оснащення другого порядку;

• дані про обсяг запасів інструментів на центральному інструментальному складі (ЦІС);

• замовлення виробничих і допоміжних цехів на виготовлення інструментів-дублерів.

Показниками виробничої програми ІЦ є:

• випуск продукції в натуральному вираженні (номенклатура);

• обсяг товарної продукції.

Номенклатуру технологічного оснащення, яку потрібно виготовляти в інструментальних підрозділах, планують з урахуванням таких чинників:

• потреби підприємства в оснащенні;

• номенклатури та обсягів оснащення, яке буде закуплено в сторонніх підприємств та організацій;

• номенклатури та обсягів оснащення, яке потрібно виготовити для сторонніх організацій;

• номенклатури та обсягів оснащення, яке підлягає відновленню та ремонту.

До номенклатури продукції, робіт і послуг ІЦ належать: штампи, прес-форми, пристрої, загальний вимірювальний та допоміжний інструмент, ремонт, відновлення та модернізація оснащення, інші роботи і послуги.

Номенклатуру продукції, робіт і послуг визначає інструментальний відділ, а затверджує головний інженер.

Планові завдання з випуску оснащення обґрунтовують розрахунками виробничої потужності ІЦ згідно з діючою методикою.

Обсяги товарної продукції ІЦ за планом обчислюють у такому вираженні:

• трудовому (за нормативною трудомісткістю), нормо-год;

• вартісному, грош. од.

Нормативну трудомісткість виготовлення технологічного оснащення інструментальний відділ визначає укрупнено, залежно від конструктивно-технологічних параметрів оснащення, на підставі нормативів, які діють на підприємстві.

Виробнича програма дільниць цеху складається з двох розділів:

  •  плану запуску;
  •  плану випуску.

Для інструментальних цехів, у складі яких є заготівельні дільниці, доцільно застосовувати систему планування, яка передбачає три номенклатурні плани:

1) за заготівельною дільницею;

2) за запуском інструменту;

3) за випуском інструменту.

З огляду на це потрібно розв’язувати три завдання оперативного управління:

1) формувати місячний номенклатурний план заготівельній дільниці ІЦ;

2) формувати місячний номенклатурний план запуску інструменту;

3) формувати місячний номенклатурний план випуску інструменту.

План ІЦ за чисельністю робітників та заробітною платою розробляють аналогічно, як для основних цехів.

Методика визначення чисельності робітників така сама, як в основних цехах, за трудомісткістю та нормами обслуговування.

План собівартості містить:

• калькуляцію собівартості продукції, робіт, послуг ІЦ;

• кошторис витрат на виробництво.

Об’єктами калькулювання в ІЦ є собівартість основних видів оснащення, робіт і послуг, що їх виконує цех.

Калькуляційною одиницею може бути:

для спеціального оснащення одиниця виробу (штамп, прес-форма, модель, пристрій);

типовий представник один виріб;

інструмент одного типорозміру 10, 100 од.;

для сторонніх організацій замовлення.

Кошторис витрат інструментального цеху складається зі статей, аналогічних кошторису витрат основних цехів.

Методика визначення планово-розрахункових цін на продукцію ІЦ. У цехах з великим обсягом різного за типорозмірами технологічного оснащення для визначення собівартості та планово-розрахункових цін застосовують типовий виріб-представник. Для цього технологічне оснащення залежно від призначення, матеріалу, форми, габаритних розмірів та інших ознак класифікують за групами і типами. У кожній групі вибирають найхарактерніший (типовий) представник.

Внутрішньовиробничі планово-розрахункові ціни на продукцію ІЦ формують на підставі виробничої (цехової) собівартості одиниці продукції.

У випадку спрощених розрахунків за типовими представниками обчислюють питому ціну в розрахунку на одиницю трудомісткості, тобто вартість 1 нормо-год виготовлення типового виробу-представника:

,                                                   (9.1)

де  – ціна типового виробу-представника, грош. од.;

      – трудомісткість виготовлення типового виробу-представника, нормо-год.

Планово-розрахункову ціну і-го представника обчислюють за формулою:

,                                               (9.2)

де  – трудомісткість виготовлення  і-го представника, нормо-год.

Ціни на продукцію (послуги виробничого характеру) інструментальних цехів, яку виготовляють для сторонніх організацій та підприємств, є договірними. Їх встановлюють на підставі цехової собівартості. У такому разі норматив прибутку може бути вищий, аніж для свого підприємства.

9.3. Планування діяльності ремонтного виробництва

Метою ремонтного виробництва є забезпечити основне виробництво послугами з технічного обслуговування та ремонту устаткування з найменшими витратами.

Роботи з технічного обслуговування та ремонту устаткування планують на підприємствах у формі перспективного плану, річних і місячних планів-графіків планово-попереджувального ремонту (ППР).

Планові показники ремонтно-механічного цеху (РМЦ) розробляє відділ головного механіка за участю планово-економічного відділу підприємства.

Основними розділами плану є:

• виробнича програма;

• чисельність робітників, заробітна плата;

• собівартість.

Виробнича програма РМЦ передбачає виконання таких видів робіт:

  •  капітальний, середній та малий ремонт устаткування, технічне обслуговування устаткування (в умовах централізованої системи ремонтного обслуговування);
  •  виготовлення запасних частин і вузлів для ремонту;
  •  модернізація устаткування;
  •  монтаж та демонтаж устаткування;
  •  виготовлення нестандартного устаткування;
  •  інші роботи і послуги.

Плануючи роботи РМЦ, доцільно передбачати резерв потужності, що становить 10-15 % від обсягів ремонтних робіт для непланових (аварійних) ремонтів та інших непередбачених робіт.

Виробничу програму РМЦ визначають згідно з графіком ППР.

Річний графік ППР складає відділ головного механіка відповідно до норм тривалості міжремонтного циклу, міжремонтного й міжоглядового періодів з урахуванням структури міжремонтного циклу.

Дату чергового планового ремонту визначають, беручи до уваги дату попереднього ремонту, відпрацьований час і стан устаткування.

На графіку стосовно кожного верстата зазначають види чергових ремонтів, терміни виконання кожного ремонту та огляду протягом року.

На підставі річних графіків з урахуванням вимог рівномірності завантаження ремонтних підрозділів розробляють місячні графіки.

Для погодження планів-графіків ремонту з планом основного виробництва потрібно за можливості рівномірно розподіляти простоювання в ремонті за кварталами та місяцями року для однотипного устаткування й забезпечувати рівномірне завантаження ремонтних робітників.

Розробляючи графіки огляду та перевірок, ураховують періодичність профілактичних робіт та відповідні норми часу на виконання цих робіт.

Обсяги ремонтних робіт обчислюють як добуток загальної кількості ремонтних одиниць (таких, що підлягають ремонту) та трудомісткості одиниці ремонтної складності за видами ремонтів. Для розрахунків використовують річний план-графік ремонтних робіт та норми трудомісткості одиниці ремонтної складності.

Середньорічний обсяг ремонтних робіт можна визначити, якщо відомі склад обладнання, його ремонтна складність, структура та тривалість міжремонтного циклу й міжремонтних періодів, а також одиниць ремонтної складності, за формулою:

,                             (9.3)

де , , ,   трудомісткість відповідно капітального, середнього, малого ремонту та огляду на одну ремонтну одиницю, Людино-год;

, , ,   кількість відповідно капітальних, середніх і малих ремонтів та оглядів у міжремонтному циклі;

  тривалість міжремонтного циклу, років;

  загальна кількість ремонтних одиниць усього устаткування, що працює в цеху.

За цією формулою визначають середньорічний обсяг слюсарних, верстатних та інших ремонтних робіт окремо.

Обсяги робіт на рік уточнюють за річним планом-графіком ремонту устаткування.

Річний обсяг робіт із міжремонтного обслуговування обчислюють таким чином:   (????)

,                                                  (9.4)

де   річний розрахунковий фонд часу роботи ообладнання, год;

      коефіцієнт змінності роботи обслуговуваного обладнання;

      норма обслуговування на одного робітника за зміну, рем. од.

За цією формулою можна визначити обсяги робіт з міжремонтного обслуговування за їх видами (слюсарні, верстатні, мастильні).

Обсяги робіт з модернізації, монтажу та демонтажу, виготовлення нестандартного обладнання тощо, а також послуг стороннім підприємствам розраховують на підставі одноразових кошторисів.

Обсяг виробництва запасних і змінних деталей обчислюють як добуток кількості запланованих до виготовлення деталей на їхню трудомісткість або за планово-розрахунковою ціною.

Важливим розділом планування роботи РМЦ є визначення чисельності ремонтних робітників.

До складу робітників РМЦ належать робітники-верстатники, слюсарі, термісти, котельники тощо.

Розрізняють дві групи робітників, до обчислення чисельності яких підходять по-різному.

До 1-ї групи належать робітники, зайняті плановими ремонтами (верстатники, слюсарі з ремонту). Їхню чисельність визначають за формулою:

,                                             (9.5)

де   трудомісткість робіт, нормо-год;

      річний фонд робочого часу одного робітника, год;

       коефіцієнт виконання норм.

До 2-ї групи належать робітники, праця яких важко піддається нормуванню (робітники з технічного обслуговування устаткування, мастильники, чергові слюсарі тощо). Зміст і обсяг робіт цієї групи робітників протягом зміни не є сталими.

Чисельність робітників цієї групи визначають за формулою:

,                                           (9.6)

де   загальна кількість ремонтних одиниць устаткування;

      коефіцієнт змінності роботи устаткування;

      норматив обслуговування ремонтних одиниць одним робітником за зміну, рем. од. / особа.

Планування собівартості виробництва РМЦ полягає у визначенні загального цехового кошторису витрат, кошторису на виконання капітального, середнього ремонтів та міжремонтне обслуговування.

Калькуляційними одиницями під час складання кошторисів РМЦ є такі:

  •  одиниця ремонтної складності в процесі виконання ремонту устаткування;
  •  об’єкт модернізації, ремонту (верстат, лінія тощо);
  •  замовлення під час надання послуг стороннім організаціям і підрозділам свого підприємства, у тому числі невиробничим.

На підприємствах застосовують велику кількість устаткування різної ремонтної складності, що ускладнює розроблення кошторисів ремонтних робіт.

Для спрощення обчислень, пов’язаних з виконанням ремонтних послуг для виробничих цехів підприємства, в умовах внутрішньогосподарського госпрозрахунку доцільно, щоб керівництво підприємства попередньо затверджувало кошторис витрат на ремонт одиниці ремонтної складності за видами ремонтів.

Знаючи кількість одиниць ремонтної складності устаткування, яке підлягає ремонту в будь-якому цеху, можна планувати загальний обсяг ремонтних робіт за цехами й на підприємстві загалом.

9.4. Планування діяльності енергетичного господарства

Виробничу програму енергетичного цеху підприємства формують згідно з його потребами та нормативною базою, що є основою для планування діяльності енергетичних цехів.

Діяльність енергетичних цехів планує планово-економічне бюро відділу головного енергетика, економісти цехів.

Основними розділами плану є:

• виробнича програма;

• чисельність робітників і заробітна плата;

• собівартість.

Виробничу програму енергетичного цеху складають у натуральному та вартісному вираженні.

Виробнича програма енергетичного цеху в натуральних показниках охоплює такі види робіт:

• виробництво та розподіл електричної енергії (в умовах децентралізованої системи електропостачання); виробництво та розподіл теплової енергії, пари, стисненого повітря, кисню, вуглекислоти та інших видів енергії, забезпечення водою для господарських потреб та обігу;

• усі види планових ремонтів та міжремонтне обслуговування енергетичного обладнання; виготовлення запасних частин для енергетичного обладнання; монтаж (демонтаж) енергетичного устаткування;

• інші види послуг.

Виробничу програму в натуральному вираженні формує відділ головного енергетика згідно з паливно-енергетичним балансом підприємства.

Виробничу програму цеху у вартісному вираженні визначають за планово-розрахунковими цінами, які встановлюють на підставі калькулювання планової собівартості одиниці послуг.

Для визначення потреби підприємства в енергії та паливі потрібно враховувати його виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат палива та енергії на власні потреби (опалення, вентиляцію тощо), організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

Для визначення потреби в паливі та енергії застосовують прогресивні норми питомих витрат.

Під прогресивною нормою питомих витрат енергії та палива розуміють максимально допустимі її витрати, необхідні для виготовлення одиниці продукції або виконання одиниці робіт у раціональних умовах організації виробництва й експлуатації устаткування.

Норми питомих витрат енергії поділяють на:

технологічні;

цехові;

загальнозаводські.

Технологічна норма визначає витрати енергії чи палива виключно на виконання технологічних операцій чи процесів. Її встановлюють лише на одиницю продукції.

Цехова норма, крім витрат на технологічні потреби, охоплює витрати енергії на допоміжні та поточні потреби, втрати енергії в цехових мережах і перетворювальних засобах.

Загальнозаводська норма визначає витрати енергії основних і допоміжних цехів, витрати енергії на підсобні потреби та власні енергопристрої, а також втрати в загальнозаводських мережах і перетворювальних засобах.

У тому випадку, коли підприємство виготовляє однорідну продукцію, на її одиницю також можна встановлювати цехові або загальнозаводські норми.

Норми визначають на підставі проведених випробувань, а також шляхом вивчення фактичної роботи устаткування.

Загальну потребу в енергії (кВт/год) визначають таким чином:

,                                       (9.7)

де   планова норма витрат палива та енергії на одиницю продукції;

      плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному вираженні;

      витрати енергії та палива на власні потреби (опалення, освітлення тощо);

      енергія, яку буде відпущено стороннім споживачам;

      втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховують двома способами:

1) на планову програму;

2) за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод точніший. Його застосовують у масовому та великосерійному виробництві. У цьому разі кількість необхідної електроенергії визначають так:

                                          (9.8)

де m кількість найменувань виробів одного типорозміру;

      потужність, яку використовують під час оброблення одного виробу, кВт;

      норма машинного часу на оброблення одного виробу, год.;

      кількість виробів одного найменування, шт./рік;

      коефіцієнт, який ураховує втрати електроенергії.

Другий методза потужністю встановленого устаткування, полягає у проведенні таких обчислень:

,                                       (9.9)

де   загальна потужність установленого устаткування, кВт;

  фонд часу роботи цеху, год./рік;

, , ,  коефіцієнти використання устаткування відповідно за потужністю, у часі, машинного часу (відношення машинного часу до штучно-калькуляційного), з урахуванням втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії, яка йде на освітлення, визначають за формулою:

,                                             (9.10)

де S виробнича площа цеху, дільниці, ;

     тривалість роботи цеху з освітленням, год/рік;

     питома потужність освітлюваних точок (25 Вт/);

     коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Варто звернути увагу на те, що загальну потребу та виробництво енергії планують за допомогою побудови енергетичних балансів  системи взаємозв’язаних показників виробництва, отримання й розподілу різних видів енергії та палива.

Складаючи енергобаланс, водночас вирішують такі питання:

  •  енергозабезпечення та енерговикористання;
  •  обґрунтування раціональних схем енергозабезпечення;
  •  поліпшення режимів роботи технологічного та енергетичного устаткування;
  •  визначення та оцінювання надлишкових втрат енергії;
  •  реалізація заходів щодо економії енергії, включаючи використання вторинних енергоресурсів.

Енергетичні баланси підприємств можуть бути класифіковані за призначенням, видами енергоносіїв, масштабами завдань, що вирішуються цими балансами, характером цільового використання енергії.

Фактичні енергобаланси відображають досягнутий рівень енерговикористання.

Нормативні енергобаланси віддзеркалюють потенційно можливий рівень використання енергії. Тому нормативні енергобаланси мають бути покладені в основу як під час визначення першочергових заходів, спрямованих на економію енергії та палива, так і в процесі розроблення перспективного енергобалансу підприємства, котрий має охопити всі види енергії (електричної, теплової, хімічної, механічної) та енергоносіїв (паливо, пара, гаряча вода, стиснене повітря, конденсат, кисень тощо).

Баланси, які складають для окремих видів енергії та параметрів енергоносіїв, називають частинними.

Черговість розроблення енергетичних балансів залежить від рівня об’єкта в ієрархічній системі управління виробництвом. На машинобудівному підприємстві у загальному вигляді можна встановити шість таких рівнів:

1 – підприємство;

2 – виробництво чи корпус;

3 – цех;

4 – дільниця чи технологічна лінія;

5 – групи устаткування;

6 – агрегат чи верстат.

Від рівня балансів залежить повнота та деталізація їхнього розроблення. Баланси розробляють послідовно від 6-го до 1-го рівня.

На 1-му рівні складають загальний баланс енергоспоживання підприємством усіх видів енергоресурсів.

План енергоспоживання підприємства – це витратна частина енергобалансу, яка забезпечує виконання підприємством виробничої програми та водночас є виробничою програмою енергетичних цехів.

До цієї частини балансу належать такі розрахунки:

а) потреби основного та допоміжного виробництва у всіх видах енергії та палива;

б) нормативні втрати енергії та палива в енергетичних мережах, перетворювальних засобах і виробничому устаткуванні;

в) максимальні енергетичні навантаження протягом планового періоду з урахуванням споживання енергії;

г) планові середньодобові, місячні, квартальні та річні графіки навантаження.

Для визначення загальної суми витрат енергетичного цеху складають кошторис виробництва (на кожний вид робіт окремий).

Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) визначають:

для внутрішньоцехових потреб за прямими витратами;

для внутрішньозаводських потреб з урахуванням і непрямих витрат.

До кошторису витрат енергетичних цехів разом з витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її перероблення.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж включають у собівартість відповідного виду енергії.

Калькуляційні одиниці продукції енергетичних цехів такі:

для електричної енергії - 1000 кВт/год;

тепла та пари - 1 Дж (або 1 т пари);

стисненого повітря - 1000 ;

води - 1000 ;

карбіду кальцію - 1 т.

Необхідно звернути увагу на те, що технологічні особливості енергетичного виробництва і, насамперед, високий рівень автоматизації процесів визначають характер планування та нормування праці робітників, оплату їхньої праці.

Чисельність робітників, яких поділяють на експлуатаційників та ремонтників, визначають здебільшого за нормативами обслуговування.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

13166. Створення найпростішої Web-сторінки 164.58 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 15 Тема: Створення найпростішої Webсторінки. Мета: навчитися застосовувати знання з HTML набуті на лекційних заняттях; навчитися створювати вебсторінки використовуючи мову HTML та редактор PSPad. Теоретичні відомості: ...
13167. Менеджмент. Ответы к экзаменам 1.96 MB
  Оглавление. Принципы риск менеджмента. Оценка рисков и методы их минимизации. Системы Интернет бронирования туристских услуг: классификация характеристика предоставляемых услуг и перспективы развития ...
13168. Теорія виховання. Конспект лекцій 894 KB
  Теорія виховання ЛЕКЦІЯ 1 ТЕМА: Сутність зміст процесу виховання. ПЛАН : Процес виховання його структура і рушійні сили. Принципи виховання. 1. Процес виховання його структура і рушійні сили. Природа не творить людини як цілісної особистості вона ли...
13169. История западной философии и ее связи с политическими и социальными условиями от античности до наших дней 4.16 MB
  Бертран Рассел История западной философии и ее связи с политическими и социальными условиями от античности до наших дней СОДЕРЖАНИЕ Книга 1. Часть 1. Досократики Предисловие автора Введение Глава. 1 Возникновение греческой цивилизации Глава. 2 М...
13170. СТРУКТУРА СУБЪЕКТИВНОГО ГРАЖДАНСКОГО ПРАВА 602.5 KB
  А.В. ВЛАСОВА СТРУКТУРА СУБЪЕКТИВНОГО ГРАЖДАНСКОГО ПРАВА ПРЕДИСЛОВИЕ Российская Федерация находится на этапе становления развитой рыночной экономики. Новые модели экономических отношений требуют эффективного правового обеспечения. По этой причине в...
13171. ВНЕШНЕПОЛИТИЧЕСКАЯ ДОКТРИНА СТАЛИНА 721.5 KB
  Михаил Александров ВНЕШНЕПОЛИТИЧЕСКАЯ ДОКТРИНА СТАЛИНА СОДЕРЖАНИЕ Предисловие Глава 1. Истоки внешнеполитической философии Глава 2. Опыт китайской стратегии Глава 3. Формирование внешнеполитической доктрины Заключение ПРЕДИСЛОВИЕ Личность Сталина
13172. СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ ПЕНСИОННОЙ СИСТЕМЫ СТРАНЫ. ПЕНСИОННЫЙ ФОНД РФ 685.5 KB
  ДИПЛОМНЫЙ ПРОЕКТ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ ПЕНСИОННОЙ СИСТЕМЫ СТРАНЫ. ПЕНСИОННЫЙ ФОНД РФ Оглавление Введение3 Глава 1. Пенсионный фонд Российской Федерации: теоретические и правовые аспе
13173. ИПОТЕЧНОЕ КРЕДИТОВАНИЕ 447 KB
  ДИПЛОМНАЯ РАБОТА ИПОТЕЧНОЕ КРЕДИТОВАНИЕ Оглавление Введение Глава 1. Теоретические основы ипотечного кредитования 1.1. Сущность и схемы ипотечного кредитования его значение в рыночной экономике
13174. СОЗДАНИЕ И ФУНКЦИОНИРОВАНИЕ МАРКЕТИНГОВОЙ СЛУЖБЫ НА ПРЕДПРИЯТИИ 310.5 KB
  ДИПЛОМНЫЙ ПРОЕКТ СОЗДАНИЕ И ФУНКЦИОНИРОВАНИЕ МАРКЕТИНГОВОЙ СЛУЖБЫ НА ПРЕДПРИЯТИИ СОДЕРЖАНИЕ Введение Глава 1. Создание службы маркетинга на предприятии Маркетинговые структуры предприятия Служба маркетинга на предприятии 1.3. Прав...