70994

ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ВИГОТОВЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ НА ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК»

Курсовая

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Собівартість продукції – це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній в ній відображаються рівень організації виробничого процесу...

Украинкский

2014-10-31

480.43 KB

25 чел.

1

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….....2

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СРБІВАРТОСТІ ВИГОТОВЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ……………………………………………………………………………3

1.1. Економічна суть витрат виробництва………………………………………….…3

1.2. Методи калькулювання собівартості виготовленої продукції………………….6

1.3. Огляд літературних джерел та нормативної бази з обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості виготовленої продукції………………………………………………………….………………..……9

1.4. Формування облікової політики підприємства………………..…………………………………………………………10

РОЗДІЛ ІІ. СТАН ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ТА МЕТОДИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ВИГОТОВЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ НА ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК» ……………………………................................................16

2.1. Фінансово-економічна характеристика діяльності та загальні аспекти організації обліку на ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК»……………………………………………………………………………….…..16

2.2. Первинний облік витрат виробництва……………………………..……………19

2.3. Синтетичний та аналітичний облік витрат виробництва. Калькулювання собівартості виготовленої продукції………………………………………………...22

2.4. Порядок відображення витрат виробництва в регістрах та звітності на ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК»……………………………………………………………….…...29

РОЗДІЛ ІІІ. ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ВИГОТОВЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ……………………………………………………………………….….32

3.1. Вдосконалення синтетичного та аналітичного обліку витрат та процесу калькулювання………………………………………………………………………...32

3.2. Порівняльний аналіз вітчизняного обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості виготовленої продукції з іншими країнами світу…………………………………………………………………………………….39

3.3 Облік витрат виробництва та калькулювання собівартості виготовленої продукції в умовах комп’ютерної обробки даних…………………………………..45

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..53

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….55

вступ

Актуальність дослідження. Собівартість продукції – це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше.

 Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості основним джерелом зростання прибутку підприємства.

Отже, актуальність дослідження даної курсової роботи полягає у необхідності вивчення проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції в промисловості.

Об’єктом даної курсової роботи виступає проблема вивчення удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції в промисловості.

Предметом дослідження даної курсової роботи є особливості вивчення проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції в промисловості.

Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді вивчення проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції в промисловості.


РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ВИГОТОВЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ

  1.  Економічна суть витрат виробництва

Кожного виробника цікавить питання, скільки товару виробляти і скільки продавати залежно від ціни і витрат на його виробництво. Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. До таких витрат належать елементи факторів виробництва, які використовуються у виробництві. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.
Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності. [
41, с.215-218]
Відсоткове співвідношення елементів витрат характеризує їх структуру. Так, наприклад, матеріаломісткими вважають галузі, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат (харчова, легка промисловість), трудомісткими - галузі добувної промисловості, де витрати на зарплату становлять 50%. Фондомісткими вважають галузі, в структурі яких велику питому вагу мають амортизаційні відрахування (електроенергетика). Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні.
Зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.

Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.
Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу. Вирізнення зовнішніх і внутрішніх витрат необхідно для правильного визначення розміру прибутку, одержуваного підприємцем, отже, для оцінки реального стану справ у фірми[
4, с.37-38].
Із виділенням зовнішніх та внутрішніх витрат розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: бухгалтерський і економічний.
Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.
Таким чином, економічні (вмінені) витрати - справжні витрати виробництва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати за оптимального використання ресурсів.
Для фірми (виробника) дуже важливо також аналізувати витрати виробництва з огляду на чинник часу. Для фірми існують два періоди функціонування
.

1. Довгостроковий період функціонування фірми - це інтервал часу, впродовж якого фірма має можливість змінити всі зайняті ресурси, зокрема й виробничі потужності.
2. Короткостроковий період - це період часу, впродовж якого фірма не може змінити обсяг (кількість) принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів, скажімо, капітального.

Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є перемінною (природні й трудові ресурси), а друга частина - постійною. Тому короткостроковий період нерідко називають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а друга - змінні.
Постійними витратами називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.
Змінними витратами називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва.
Велике значення в економічному аналізі роботи підприємств мають граничні витрати. Граничні витрати - це витрати, котрі додатково потрібні для виробництва кожної одиниці продукту понад визначений обсяг
.

Зростання граничних витрат призводить до зменшення виробництва продукції, а отже - і до підвищення їх ціни.
Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. Суть його полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного фактора зменшуватиметься.

Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи.
Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари тощо).
Слід особливу увагу звернути на зниження непродуктивних витрат - штрафів, відшкодування збитків тощо, пов'язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань. До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві. В Україні надзвичайно важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії, палива[
28, с.112-115].

Термін «Витрати виробництва» розкривається у багатьох літературних джерелах різними авторами по-своєму. Майже всі вони орієнтуються на Положення (стандарт) Бухгалтерського обліку 16 "Витрати". Це означає, що кожен з авторів зміг сформулювати і висловити своє бачення поняття “Витрати виробництва. Витрати виробництва  розглядають у своїх працях такі науковці-дослідники: О.В. Лишиленко, І.А. Волкова, Г.О. Партин, Ф.Ф. Бутинець, В.Г. Швець, Т.І. Єфіменко, Н.В. Чебанова, Н.О. Гура, Т.Г.Мельник, Т.М. Моторина та багато інших. Зазначено це у додатку «К».

1.2. Калькулювання фактичної виробничої собівартості продукції

Фактична виробнича собівартість продукції визначається для різних потреб: оцінки фактичних результатів діяльності господарства, ціноутворення, прийняття ефективних технологогічних та організаційних рішень, встановлення раціональних затрат тощо.

Калькулювання – це визначення розміру затрат у вартісному вираженні, які припадають на калькуляційну одиницю. За допомогою калькулювання обліковують собівартість. Метою калькулювання фактичної собівартості у виробництві є собівартість продукції.Крім фактичної собівартості, існує планова калькуляція, за допомогою якої визначають допустимі витрати на продукцію. Вона складається виходячи із прогресивних норм витрат сировини, матеріалів, палива, витрат праці, використання обладнання і норми витрат по організації обслуговування виробництва[38, с. 41-48].  

Собівартість продукції розраховують за калькуляційними елементами – статтями затрат. Вони можуть бути фінансовими та галузевими. У фінансовій калькуляції є дві статті – прямі затрати та непрямі (накладні) затрати. На підприємстві застосовують галузевий, а точніше виробничий, аспект побудови собівартості. Це пов’язано з тим, що номенклатура статей затрат на різних підприємствах різна і залежить від потреб управління. Об’єктом калькуляції є собівартість продукції.

Основним вихідним елементом будь-якого виробництва є готова продукція. Водночас на виробництві можливі побічна продукція, відходи виробництва, брак. Окрім того, безперервність технологічного процесу, особливості його організації потребують врахування наявності незавершеного виробництва.

Особливу актуальність має облік випуску продукції у комплексних виробництвах, де з одного виду матеріалів виготовляють кілька видів готової продукції. Інколи разом з готовою продукцією з виробничого процесу одержують побічну, а іноді й супутню продукцію. Так наприклад на підприємстві під час виготовлення халви супутньою продукцією є жмих, який використовується для корму свиней та технічна олія, для виговлення оліфи. За своїми технічними та іншими характеристиками побічна та супутня продукція мало чим відрізняється від основної, тому їх кількісні та якісні параметри визначають аналогічно основній продукції[13, с.47-50].

Для визначення фактичної собівартості випущеної продукції слід мати дані про кількість якість та вартість таких факторів калькулювання: готова продукція, незавершене виробництво на початок та на кінець калькульованого періоду, відходи виробництва, побічна та допоміжна продукція, остаточний брак виробництва. Крім того потрібно визначити витрати від браку, який можна визначити. Ці дані дають змогу скласти загальну формулу, загальний алгоритм калькуляційного процесу. Отже:

ВСВф = НВп + ПЗп – ВЗВ – ВПП – ВПЖП + Вбр – НВк ,

де ВСВф – фактична собівартість усієї продукції, яка випущена виробництвом,

НВп – незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду,

ПЗп – поточні затрати періоду (місяць, квартал, сезон, рік),

ВЗВ – вартість зворотних відходів виробництва,

ВПП – вартість побічної продукції,

ВПЖП – вартість побіжної продукції,

Вбр – втрати від технологічного браку,

НВк – незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду.

Взагалі собівартість виготовленої продукції підприємством дуже висока, це пов’язано з великими затратами, які несе підприємство для виготовлення продукції. Це  пов’язано з використанням застарілого обладнання, яке потребує постійних ремонтів, висока вартість покупних матеріалів, що тягне за собою не зниження виробничої собівартості продукції, а навпаки її підвищення. Наявність супутньої продукції зумовлює необхідність обліку затрат на її одержання, а наявність побічної продукції – розмежування затрат між побічною та готовою продукцією на підставі калькуляції або виключення вартості побічної продукції. Якщо вона не калькулюється, її оцінюють на підставі облікових цін[52, с35-36].

Відсутність будь-якого чинника калькуляційного процесу спрощує обчислення фактичної собівартості продукції.

Поєднання різних факторів визначається такими методами калькулювання фактичної собівартості продукції:

1. Підсумування затрат. Цей метод застосовують у тих випадках, коли за калькульований період мають місце такі чинники: поточні затрати, затрати на виправлення браку та незавершене виробництво на початок калькульованого періоду.

2. Виключення затрат та відходів. Застосовують тоді, коли існують такі чинники: відходи виробництва, побічна та побіжна продукція, якщо вони оцінюються заздалегідь і не обчислюються окремо, остаточний брак.

3. Розмежування затрат. Застосовується, коли крім поточних затрат мають місце такі фактори: незавершене виробництво на кінець калькульованого періоду, побічна продукція.

4. Комбінований метод. Застосовується в решті випадків. Перелічені методи калькулювання фактичної собівартості продукції є основними для всіх галузей господарювання. За цими методами обчислюють фактичну собівартість усієї продукції, яка випущена виробництвом за певний період.

Підприємством застосовується метод підсумування затрат. Тому що крім поточних затрат мають місце такі фактори, як незавершене виробництво на початок періоду.

Для обчислення фактичної собівартості окремих видів продукції необхідно застосувати додаткові прийоми. Але при цьому слід мати на увазі, що на першому етапі обліку затрат під час формування окремих елементів витрат у системі рахунків за центрами затрат застосовують два прийоми включення їх у фактичну собівартість окремих видів продукції: або прямо включають у собівартість конкретного продукту, або непрямо – через формування проміжних облікових комплексів видового групування: через рахунок накладних витрат. Для калькулювання фактичної собівартості окремих видів продукції слід врахувати методику розподілу комплексних витрат. Отже: калькуляційний процес не охоплює всієї складності калькуляції в господарстві, оскільки, крім основної продукції, воно має також калькулювати продукцію допоміжного виробництва. Тож собівартість продукції обчислюють за допомогою окремих прийомів (способів), які не залежать від наявності або відсутності тих чи інших факторів калькулювання[22, с.11-13].

1.3. Огляд літературних джерел та нормативної бази з обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості виготовленої продукції.

Облік  будь-якої ділянки діяльності підприємства засновується на нормативно-правовій базі, інструктивних документах та методичних рекомендаціях. Огляд нормативної бази та законодавчих документів, а також конференцій, науково-дослідних робіт та періодичних видань здійснено у додатку «Л»,а саме: «Л», «Л1», «Л2», «Л3».

В багатьох періодичних виданнях з бухгалтерського обліку можна знайти інформацію, що стосується обліку випуску продукції і визначення її собівартості. Здійснимо огляд періодичних джерел практичного характеру в яких постають питання, щодо випуску продукції в таблиці

Розглянувши додаток «Л» можна зробити висновок,  що поняття обліку витрат  розглядають багато авторів у своїх працях, кожний з яких описує і аналізує виробничі витрати, спосіб їх відображення в документах і на рахунках бухгалтерського обліку. Узагальнимо та згрупуємо питання, які розглядались в періодичних виданнях з обліку випуску продукції та визначення її собівартості. Ознайомившись з матеріали конференції в яких розглядаються витрати виробництва слід зробити висновок, що в статтях детально розглядається формування витрат підприємств, класифікація витрат, методи обліку витрат на виробництво продукції, вплив загальновиробничих витрат на витрати  собівартості продукції. Але майже не досліджується питання щодо удосконалення калькуляції виробленої продукції та системи контролю за витратами.  

1.4. Формування облікової політики підприємства

Визначення терміну «облікова політика» дано у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХIV (далі – Закон про бухоблік) і в п. 3 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87 (далі – П(С)БО 1): «облікова політикасукупність принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності».

В обліковій політиці підприємства мають бути відображені всі принципові питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві, тому до її формування необхідно підходити дуже ретельно, адже від цього врешті-решт залежить, наскільки об'єктивно і точно буде розкрито інформацію про фінансовий стан підприємства у фінансовій звітності.

Розглянемо детальніше, які моменти необхідно відобразити в обліковій політиці підприємства.

Згідно з П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» в обліковій політиці підприємства для цілей складання фінансової звітності необхідно визначити межу істотності, яка для кожного підприємства може бути різною залежно від його обсягів продажів та становити, наприклад, 100 грн., 500 грн., 1000 грн.

Крім того, в обліковій політиці підприємства також має бути відображено інформацію про:

1. Метод вибуття запасів (із встановлених П(С)БО 9), який буде застосовуватися на підприємстві, а саме:

  1.  ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
  2.  середньозваженої собівартості;
  3.  собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
  4.  собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);
  5.  нормативних витрат;
  6.  ціни продажу.

Також необхідно визначити, що для підприємства буде вважатися одиницею запасів – їх найменування або однорідна група (вид).

2. Методи визначення величини резерву сумнівних боргів. У П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» визначено, що поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення такої вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів, яка визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на підставі класифікації дебіторської заборгованості. У зв'язку з цим в обліковій політиці підприємства необхідно визначити, який метод розрахунку величини резерву сумнівних боргів буде використовуватися на підприємстві. При цьому якщо підприємство має невелику частку сумнівного боргу в загальній сумі дебіторської заборгованості або взагалі не має сумнівних боргів, то з метою спрощення процедури розрахунку величини резерву сумнівних боргів в обліковій політиці рекомендується визначити, що підприємством буде застосовуватися метод розрахунку виходячи з платоспроможності окремих дебіторів, а надалі окремим розпорядчим документом щодо кожного дебітора встановити відсоток погашення заборгованості в розмірі 100 %.

3. Метод амортизації основних засобів, тобто один з таких методів, як:

  1.  прямолінійний;
  2.  зменшення залишкової вартості;
  3.  прискореного зменшення залишкової вартості;
  4.  кумулятивний;
  5.  виробничий;
  6.  метод нарахування амортизації основних засобів, передбачений податковим законодавством.

Щодо відображення в обліковій політиці моментів основних засобів, які стосуються обліку, хотілося б зауважити таке. П(С)БО 7 «Основні засоби» передбачено, що підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більше ніж на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У зв'язку з цим ми не рекомендуємо застерігати в обліковій політиці питання про проведення переоцінки, оскільки необхідність її проведення залежить від вищевикладених обставин, а не від рішення керівника підприємства.

4. Величину вартісного критерію належності матеріального активу до малоцінних необоротних активів (згідно з п. 5.1 П(С)БО 7 «Основні засоби»). Крім того, необхідно вибрати метод нарахування амортизації по таких активах, а саме метод:

  1.  прямолінійного списання;
  2.  виробничий;
  3.  нарахування амортизації основних засобів, передбачений податковим законодавством;
  4.  нарахування амортизації в першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його амортизовуваної вартості та решту 50 відсотків амортизовуваної вартості в місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності до критеріїв визнання активом;
  5.  нарахування амортизації в першому місяці використання об'єкта у розмірі 100 відсотків його вартості.

5. Методи амортизації та діапазон термінів корисного використання нематеріальних активів. Згідно з п. 27 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби».

6. Методи оцінки ступеня завершеності операції з надання послуг, які згідно з П(С)БО 15 «Дохід» здійснюються шляхом:

  1.  вивчення виконаних робіт;
  2.  визначення питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, в загальному обсязі послуг, які мають бути надані;
  3.  визначення питомої ваги витрат, понесених підприємством у зв'язку з наданням послуг, у загальній очікуваній вартості таких витрат.

7. Порядок формування резервів для забезпечення майбутніх витрат і платежів.

8. Застосування (або незастосування) бухгалтерських рахунків класу 8 для узагальнення інформації про витрати за елементами.

Дотримуючись принципів бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності, а саме принципу послідовності, підприємствам необхідно забезпечувати постійне (з року в рік) застосування вибраної ними облікової політики. Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених п. 9 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», а саме:

  1.  якщо змінюються статутні вимоги;
  2.  якщо змінюються вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку;
  3.  якщо зміни облікової політики забезпечать достовірніше відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

  1.  подій чи операцій, що за змістом відрізняються від попередніх подій чи операцій;
  2.  подій чи операцій, що не відбувалися раніше[9].

Наприклад, у статуті підприємства не було передбачене створення резерву коштів для додаткового пенсійного забезпечення. Засновники приймають рішення про його створення, у зв'язку з чим до статуту вносяться поправки. На підприємстві формується політика стосовно порядку створення й обліку такого резерву. Оскільки ці операції не здійснювалися раніше, вони не можуть вважатися зміною облікової політики, незважаючи на те, що змінилися статутні положення.

Прикладом зміни облікової політики може бути вибір нового методу оцінки вибуття запасів – за середньозваженою собівартістю замість раніше застосовуваного методу нормативних витрат. Таке рішення має бути обгрунтоване, тобто новий метод повинен забезпечувати достовірніше відображення операцій з вибуття запасів у фінансовій звітності підприємства.

Облікова політика застосовується до подій та операцій з моменту їх виникнення. Отже, якщо в обліковій політиці відбулися зміни, то вплив цих змін поширюється і на події, операції минулих звітних періодів, що має бути відображено у звітності таким чином:

  1.  шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;
  2.  шляхом повторного надання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

Якщо ж суму корегування нерозподіленого прибутку на початок звітного року не можна визначити достовірно, то облікова політика поширюється тільки на події та операції, що відбуваються після дати зміни облікової політики[21, с.305-306].

Облікова політика підприємства та її зміни мають бути розкриті в примітках до фінансових звітів (пп. 18, 19 П(С)БО 1, ст. 4 Закону про бухоблік) [9]. Ця вимога ще раз підкреслює важливість формування облікової політики, оскільки примітки є одним з елементів фінансової звітності підприємства. Крім того, розкриття інформації про облікову політику та її зміни у фінансовій звітності є передумовою порівняльності фінансових звітів одного підприємства за різні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств, тобто користувачі отримують можливість оцінити, наскільки заставлювані дані окремих статей фінансової звітності того чи іншого періоду, того чи іншого підприємства.

У примітках до фінансової звітності підприємство повинне висвітлювати вибрану облікову політику шляхом опису:

  1.  принципів оцінки статей звітності;
  2.  методів обліку за окремими статтями звітності.

У разі зміни облікової політики підприємству потрібно розкривати:

  1.  причину та сутність зміни;
  2.  суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обгрунтування неможливості її достовірного визначення;
  3.  факт повторного надання порівняльної інформації у фінансових звітах або недоцільність її переобчислення.

Як уже зазначалося раніше, в національних положеннях (стандартах) міститься вимога про розкриття облікової політики у фінансовій звітності, однак до її складання при відображенні в обліку поточних операцій бухгалтер уже повинен орієнтуватися на встановлені принципи оцінки, методи обліку подій, що відбуваються Тому на підприємстві необхідно видати розпорядчий документ, що визначає напрямки облікової політики. Керуючись вимогами П(С)БО, наведемо приблизну форму такого документа.

На закінчення хотілося б зауважити, що вище наведено приблизну форму розпорядчого документа, який визначає напрямки облікової політики підприємства, однак кожне підприємство при розробленні цього документа має враховувати специфіку своєї діяльності.

РОЗДІЛ ІІ. СТАН ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ТА МЕТОДИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ВИГОТОВЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ НА ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК»

2.1. Фінансово-економічна характеристика діяльності та загальні аспекти організації обліку на ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК»

Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРПАТІЯ-БУК» (далі-«товариство») створено на засадах договору між Учасниками від 7 червня 2007 року і здійснює свою діяльність на підставі Статуту (додаток А) ,який є його установчим документом.

Місцезнаходження Товариства: Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Гоголя ,63.

Основною метою Товариства є здійснення господарської діяльності направленої на одержання прибутків і задоволення на їх основі інтересів Учасників, а також економічних соціальних інтересів трудового колективу Товариства.

Предметом діяльності Товариства є:

  1.  виробництво будівельних матеріалів різних найменувань
  2.  закупівля, переробка та продаж лісоматеріалів;
  3.  лісорозробка та лісозаготівля;
  4.  закупівля та реалізація металобрухту;
  5.  виготовлення різного виду прокладок, ущільнюючих сальників, сільськогосподарського інвентарю;
  6.  надання послуг по громадському харчуванню населенню в їдальнях, кафе, оптово-роздрібна закупка і торгівля продовольчими та непродовольчими товарами, алкогольними, тютюновими, паливно-мастильними матеріалами;
  7.  торгівля автомобілями, запчастинами до них та металопродукцією;
  8.  виробництво промислової продукції, виробів сільськогосподарської та будівельної продукції, гіпсоблоків, шлакоблоків, цегли та товарів широкого вжитку;
  9.  закупівля та реалізація будівельних матеріалів;
  10.  надання транспортно-експедиційних послуг українським і закордонним представництвам, організаціям та приватним особам;
  11.  спонсорська діяльність;
  12.  дилерська діяльність:
  13.  консультування суб'єктів господарської діяльності з питань економічної діяльності, надання інших консалтингових, інформаційно - консультаційних та посередницьких послуг на комерційних засадах з питань економки, підприємництва та зовнішнього ринку, пошук ділових партнерів для інших суб’єктів господарської діяльності;
  14.  купівля та продаж нерухомості надання послуг, пов'язаних з рухомим і нерухомим майном;

Діяльність, яка у відповідності з діючим законодавством потребує спеціального дозволу, може
здійснюватись Товариством після отримання відповідного дозволу (ліцензії).

Товариство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність у будь-якій сфері, пов'язаній з предметом його діяльності. При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності Товариство користується повним обсягом прав суб’єкта  зовнішньоекономічної діяльності відповідно до чинного законодавства України.

Товариство є юридичною особою з дня його державної реєстрації, має своє відокремлене майно, постійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках України в національній та іноземній ноті, свою круглу печатку та прямокутний штамп з найменуванням та емблемою Товариства, штампи і бланки із своїм найменуванням та емблемою , фірмовий знак та інші реквізити.

Товариство від свого імені вступає в договірні відношення з резидентами та нерезидентами, набуває майнових і власних немайнових прав та несе зобов'язання, виступає позивачем і відповідачем в судах.

Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном, на яке за законодавством України може бути звернено стягнення. Держава, її органи і організації не відповідають по зобов'язаннях Товариства. Товариство не відповідає за зобов'язаннями держави. Товариство не несе відповідальності за зобов'язаннями учасників. Учасники відповідають за зобов'язаннями Товариства в межах свого внеску.

Втручання в господарську та іншу діяльність Товариства державних, громадських та інших о ланів не допускається, крім випадків виконання з їх боку контролю за діяльністю Товариства у межах їх компетенції згідно чинного законодавства.

Для досягнення мети своєї діяльності Товариство має право:

  1.  вступати в господарські, цивільно-правові відносини з державними, приватними, колективними, орендними, кооперативними та іншими організаціями, установами, підприємствами, а також з громадянами на Україні і за її межами;
  2.  розробляти і затверджувати програми своєї діяльності;
  3.  приймати участь в створенні і діяльності господарських товариств, об'єднань, фінансово-промислових груп та інших організаційних структур;
  4.  самостійно вирішувати питання формування і використання матеріальних і фінансових ресурсів;

• вносити депозити і отримувати кредити в банках , а також інвестувати в інші активи, які |  приносять прибуток;

•  страхувати своє майно в страхових компаніях і товариствах; купувати матеріальні ресурси, в тому числі основні засоби у підприємств, організацій, громадян і через товарні біржі;

самостійно визначати розмір та умови Оплати праці, внутрішній розпорядок, режим праці та відпочинку працівників з врахуванням вимог законодавства про працю, направляти працівників на навчання за кордон, працевлаштування іноземних спеціалістів-в товаристві, представляти і захищати інтереси учасників.

Заключення господарських договорів, в тому числі оренди, лізингу, купівлі-продажу, дарування, 1 підряду, позики, доручення та інші, передбачені чинним законодавством. 4.2. Товариство має право відкривати свої філії і представництва на   території України та за її межами, створювати дочірні підприємства з правами юридичної особи.

Філії і представництва діють від імені Товариства на основі Положень про них, а дочірні підприємства на основі Статуту, затвердженого зборами учасників.

Товариство є власником :

  1.   майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність і отриманого в результаті і фінансово - господарської діяльності;
  2.   іншого майна, придбаного на законних підставах.

У своїй діяльності Товариство керується Законами України «Про господарські товариства», Цивільним та Господарським кодексами України, іншими законодавчими актами України, даним Статутом, рішеннями органів управління Товариства.

2.2. Первинний облік витрат виробництва

Первинними документами при відображенні накопичення загальновиробничих витрат є накладна, рахунок, ВКО, виписка банку, авансовий звіт, розрахунок бухгалтерії тощо. Щомісячне списання загальновиробничих витрат за відповідним розподілом оформляється довідкою (розрахунком) бухгалтерії.

Правильно оформлені та перевірені документи систематизують і групують у зведені відомості (листки-розшифровки). Документи, за якими відпускались матеріальні цінності та видавались кошти понад встановлені нормативи (ліміти, кошторисні суми), групують і узагальнюють окремо

Відпуск на виробництво сировини і матеріалів відбувається за письмовими заявками керівників виробничих підрозділів ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК». При передачі сировини і матеріалів використовують облікові документи, перелік яких, порядок заповнення та використання зазначається в графіку документообігу підприємства. 

На ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК» при обліку сировини та матеріалів застосовують такі форми первинних облікових документів: «Лімітно-забірна картка»(додаток Б); «Приймально-здавальна накладна»(додаток В); «Виробничий звіт».

Лімітно-забірна картка  є місячним накопичувальним документом. Вони використовуються для оформлення відпуску матеріалів, які споживаються у виробництві систематично. Ця форма застосовується для відпуску сировини понад встановлений ліміт або при зміні сировини, виписується на один вид сировини та його багаторазовий відпуск у межах ліміту у двох примірниках: один примірник для одержувача (цеху, дільниці), другий для складу.

Накладна на внутрішнє переміщення використовується для обліку руху сировини усередині ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК», її виписують у двох примірниках: перший – цеху для списання матеріалів, другий – складу для їх, оприбуткування.

Для забезпечення нормативного обліку на ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК» ведуться  виробничі звіти. Звіти складаються цехом щомісяця не пізніше за 5 число наступного за звітний період за даними актів і накладних здачі продукції на склад – нарядів робітників, лімітних карток і вимог на одержану сировину й основні матеріали. Цей звіт перевіряє начальник планово-економічного відділу щодо відповідності розрахунків по нормі, а потім перевіряє головний бухгалтер ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК».

Нарахування заробітної плати, яка включається до витрат виробництва  може  проводитись в різних формах кожна з яких має свої особливості при документальному оформленні. При погодинній формі оплати праці основним документом, що служить для нарахування заробітної плати є: «Рапорт про виробіток бригади»(додаток Д). Всі зазначені документи передаються до бухгалтерії для складання “Розрахунково – платіжної відомості”.

У ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК» відпрацьований час фіксують в табелях, аналізують втрати робочого часу  для пошуків резервів підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції. Облік виконання норм виробітку (норм часу), нормативних завдань здійснюється на підставі первинних документів з обліку виробітку продукції та виконання робіт за звітний період відповідальними особами, на яких це покладено (наприклад, нормувальниками, економістами та ін.). В цих документах поряд з даними про кількість виготовленої продукції відображається також час, встановлений за нормою на виконання цього обсягу роботи; фактичний час, витрачений на його здійснення, за звітний період, визначається за даними табельного обліку.

У ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК» для спрощення обліку фактично відпрацьований час в первинних документах не проставляється, а обліковується за табелем обліку використання робочого часу.  Доплати оформлюються окремими документами – листками на доплату, робочими нарядами з відокремлювальними знаками та ін. Доплати через невідповідності розряду роботи робітника оформлюються в листках на доплату міжрозрядної різниці, який виписується майстром. Первинні документи з обліку виробітку в установлені строки (у міру закриття документів, щотижня, щоденно) подаються в бухгалтерію ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК» для обробки і нарахування заробітної плати. Рівномірне надходження документів у бухгалтерію сприяє ритмічному завантаженню облікового персоналу, якісній обробці документів, своєчасним записам в облікові регістри та складанню балансу і звітності у визначені строки.

Для обліку амортизаційних відрахувань, в бухгалтерії складають відомість нарахування амортизації основних засобів та необоротних активів(додаток Ж).

У встановлені графіком документообігу дні документи з обліку витрат надходять до бухгалтерії підприємства, де їх відображають в оборотно-сальдових відомостях(додаток Е). Підсумкові дані з них переносять до Головної книги(додакок Є), а також у разі калькуляційних статей - до виробничого звіту. У виробничому звіті всі фактичні виробничі витрати порівнюють з нормативами, перерахованими на фактично вироблену продукцію, з визначенням економії та перевитрат по кожній статті нормативної калькуляції окремо за місяць і наростаючим підсумком з початку року. Дані виробничого звіту керівництво і спеціалісти ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК» використовують для аналізу роботи підприємства як щодо додержання ліміту витрат, так і щодо виконання плану виходу продукції.

Отже, первинний облік витрат – це спосіб документального спостереження витрат у процесі виробництва або відразу після її завершення.

Бухгалтерськими документами, які є підставою для віднесення витрат до загальновиробничих, виступають:

  1. по амортизації – Розрахунок амортизації основних засобів
  2. по виробничих запасах - “Лімітно – забірна картка, Накладна вимога на відпуск матеріалів.
  3. грошових коштів – Видатковий касовий ордер, виписка банку.
  4. витрат на відрядження – Авансовий звіт.
  5. робіт і послуг підрядників – Рахунок – фактура, Акт на приймання виконаних підрядних робіт.
  6. заробітної плати – Табель обліку використання робочого часу, а також, складена на його підставі Розрахунково – платіжна відомість.

2.3 Синтетичний та аналітичний облік витрат виробництва. Калькулювання собівартості виготовленої продукції

Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності. Основними виробничими підрозділами промислового підприємства є цехи або самостійні ділянки.

Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукції (заготовок, деталей, вузлів, виробів) або на виконанні однорідних технологічних процесів.

Відповідно до технологічних процесів виробництва цехи розрізняють за їх функціональними ознаками.

Основні, де здійснюється основний виробничий процес із випуску продукції, що поділяється на три стадії - заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відносяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призначенням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підприємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), та цехи, які випускають напівфабрикати (наприклад, цех нормалей — гвинтів, шайб, гайок тощо).

Допоміжні цехи, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах: інструментальний, модельний, ремонтно-механічний тощо. Обслуговуючі, які сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів[4, с.79-87].

Побічні, які займаються переробленням відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку. Побічне виробництво може бути організоване як самостійна галузь роботи підприємства, яка виконує частину його основної виробничої програми (наприклад, виготовлення паркету з відходів та обрізків деревини).

Експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів та виконання експериментальних робіт.

Виробнича структура цеху — це сукупність його ділянок, допоміжних і обслуговуючих ланок, форма їх зв'язків, характер спеціалізації та кооперування для спільного процесу виготовлення продукції.

Ділянка являє собою первинний виробничий підрозділ промислового підприємства. Ділянки можуть входити до складу цехів або бути самостійними структурними підрозділами. Підприємства, що мають безцехову структуру, складаються тільки з їх самостійних ділянок.

Залежно від масштабів виробництва та характеру спеціалізації ділянка може мати різні назви: майстерня — це велика та слабо-спеціалізована ділянка; відділ цеху — це велика ділянка або декілька функціонально пов'язаних ділянок (у поточному виробництві вузькоспеціалізована ділянка називається лінією, в серійному — конвеєром) [19, с.34-41].

Допоміжні виробництва — це сукупність цехів та інших підрозділів підприємства, зайнятих обслуговуванням основного виробництва, виконанням робіт для нього і наданням йому послуг.

Допоміжними вважаються виробництва, які забезпечують інші підрозділи свого підприємства різними видами енергії (електроенергією, парою, газом), транспортними послугами, виконують ремонт основних засобів, виготовляють інструменти, штампи, запасні частини, будівельні матеріали, деталі, конструкції тощо. Деяка частина продукції, робіт або послуг допоміжних виробництв може бути реалізована стороннім споживачам (підприємствам, організаціям, установам, фізичним особам).

Аналітичний облік витрат допоміжних виробництв ведеться в розрізі таких видів виробництв:

  1.  інструментальні (виготовлення інструментів, пристроїв, штампів, моделей, запасних частин, виробництво будівельних конструкцій і деталей);
  2.  ремонтні (ремонт механічного і електричного обладнання, транспортних засобів, будівель і споруд);
  3.  енергосилові (забезпечення різними видами електро- і теп-лоенергії, стислим повітрям, киснем, водою);
  4.  транспортні (залізничний, водний і автомобільний транспорт тощо).

Виходячи з потреб основного виробництва, встановлених норм і технічних нормативів споживання послуг, усім підрозділам допоміжних виробництв керівництвом підприємства встановлюються завдання (нормативи, замовлення) щодо виробництва виробів, робіт і послуг, щодо собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів або послуг та інші госпрозрахункові показники. Ці показники необхідні для внутрішньовиробничого госпрозрахунку, а на великих підприємствах — для розрахунків між підрозділами основного і допоміжного виробництв за надані послуги та оприбуткування виготовлених інструментів і матеріалів. Для ефективного контролю за обсягом послуг допоміжних виробництв у цехах основного виробництва встановлюються лічильники, вимірювальні пристрої, деталізуються нормативи і норми для забезпечення контролю за споживанням послуг допоміжних виробництв. Витрати допоміжних виробництв розподіляються пропорційно кількості послуг, що споживаються.

У виробництвах, які випускають однорідну продукцію, всі витрати за місяць розподіляються на кількість виробленої продукції або послуг у відповідних одиницях виміру (1 кВт-год. електроенергії, 1 Гкал тепла, 1 т пару, 1000 м3 води, 1 т перевезень, 1 год. роботи автомобіля тощо) [19, с.464-466].

Складніше організований розподіл витрат у виробництвах, що випускають різнорідну продукцію. На першому етапі тут розподіляються непрямі витрати, на другому — оцінюються залишки незавершеного виробництва.

Особливістю допоміжних виробництв є наявність взаємних (зустрічних) послуг. Для спрощення цих складних розрахунків доцільно оцінювати і списувати взаємні та інші послуги за плановою або нормативною собівартістю. У деяких випадках допускається віднесення послуг за фактичною собівартістю минулого місяця.

Обслуговуючі виробництва та господарства — це виробництва, діяльність яких не пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг та не відповідає меті створення даного підприємства.

. Продукція обслуговуючих виробництв та господарств, а також виконані ними роботи та послуги можуть споживатись як безпосередньо самим підприємством для власних потреб, так та іншими, сторонніми (зовнішніми), споживачами.

Аналітичний облік витрат обслуговуючих виробництв ведеться в розрізі таких виробництв та господарств:

  1.  житлово-комунальні (утримання гуртожитків, житлових будинків, пралень, лазень, тощо);
  2.  науково-дослідні та конструкторські підрозділи;
  3.  майстерні побутового обслуговування (ательє, перукарні);
  4.  їдальні та буфети;
  5.  будинки відпочинку, санаторії, профілакторії, спортивні клуби та інші установи оздоровчого та культурно-просвітницького призначення;
  6.  дитячі дошкільні установи.

Оцінювання виробленої продукції за методами калькулювання

Заключним етапом обліку витрат є обчислення собівартості одиниці, продукції (робіт, послуг), тобто складання калькуляції.

Калькуляція — це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлює підприємству самостійно.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватися за такими статтями калькуляції (типовими):

  1.  сировина і матеріали;
  2.  купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
  3.  паливо та енергія, на технологічні потреби;
  4.  зворотні відходи (вираховуються);
  5.  основна заробітна плата;
  6.  додаткова заробітна плата;
  7.  відрахування на соціальне страхування;
  8.  витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;
  9.  відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати;
  10.  витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
  11.  загальновиробничі витрати.

Відображення витрат виробництва бухгалтерськими проводкаме проведене у дадатку «М».

Організація обліку витрат залежить передусім від особливостей технології виробництва та характеру продукції, що випускається. Сукупність прийомів обліку виробничих витрат та способів обчислення собівартості одиниці продукції називається методом калькулювання[36, с.312-315].

Витрати виробництва залежно від його типу можуть обліковуватись декількома методами:  Позамовним, по передільним та комбінацією цих двох методів.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують в основному на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Обєктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків що проходять однаковий технологічний процес виготовлення.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво використовується у виробництвах, де продукція одержуєтьсся внаслідок послідовної переробки вихідної сировини за окремими стадіями на безперервній основі.  Змішаний метод використовується в основному в серійних автоматизованих і роботизованих виробництвах, де готова продукція має багато загальних та індивідуальних характеристик. Наприклад, одночасний випуск на одній технологічній лінії декількох марок телевізорів, комп'ютерів, автомобілів та іншої продукції. При цьому облік витрат на виробництво будь-яких окремих ідентичних деталей (наприклад, корпусів до телевізорів) можна вести, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії (збирання або конвеєр), де із сировини одержується готовий продукт — попередільний.

Правильний вибір методів обліку витрат визначається особливостями технологічних процесів, що використовуються на виробництві і залежить від керівництва і бухгалтерів самого підприємства.

При виборі позамовного методу обліку витрат на виробництво повинна виконуватись одна з таких умов:

  1.  кожний зразок або партія ідентичних зразків готової продукції легко відокремлюються від інших зразків або інших партій зразків готової продукції;
  2.  кожний зразок або партія ідентичних зразків готової продукції виконується за технічним замовленням або безпосередньо за завданням замовника;
  3.  випускається відносно невелика кількість продукції; 4) виготовлення кожного зразка партії ідентичних зразків готової продукції потребує значних витрат.

Основним моментом при використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво є необхідність точного обліку і відокремлення витрат за яким-небудь одним замовленням (роботою) від витрат за іншими замовленнями (роботами) [8, с.259-264].

У випадку, коли витрати виробництва не можуть бути повністю віднесені до окремого замовлення (роботи) або до декількох з них, тобто облік ведеться тільки по виробництву в цілому, а не за окремими замовленнями — застосовується попередільний метод або комбінація позамовного і попередільного методів.

Для обчислення собівартості продукції при попередільному методі вартість усіх виробничих витрат (прямих та непрямих), які були здійснені на підприємстві протягом одного звітного періоду, ділиться на загальну кількість зразків готової продукції, виготовлених протягом цього звітного періоду.

Попередільний метод має два варіанти: однопередільний (простий) та багатопередільний.

При застосуванні однопередільного методу технологічний процес не поділяється на окремі етапи, а від першої до останньої операції становить одне ціле, наприклад,  хлібовипікання тощо.

Багатопередільний метод використовується у випадку, коли технологічний процес поділяється на декілька технологічних фаз (переділів). При цьому наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, собівартість якого калькулюється

2.4. Порядок відображення витрат виробництва в регістрах та звітності на ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК»

Наприкінці місяця загально-виробничі витрати розподіляються (при виконанні вищевикладених умов) на кожен вид продукції. У такий спосіб утворюється дві звітні відомості: “Відомість розподілу загально-виробничих витрат по рахунках 23 і 90” і “Аналітична Відомість розподілу загально-виробничих витрат на кожен вид продукції по рахунку 23”. Дані відомості розподілу по рахунках 23 і 90 переносяться в журнал 5, а потім разом з іншими сумами по інших рахунках відображаються у фінансовій і податковій звітності підприємства.

Вихідними документами при викладеному вище документообігу є “Відомість розподілу загально-виробничих витрат по рахунках 23 і 90”. Форма відомості може бути повною, тобто виробляється розшифровка кожної групи статей загально-виробничих витрат, чи короткою, у якій тільки вказується група (перемінні чи постійні). Більш укрупнена схема руху документообігу можна представити в такий спосіб.

Відомість витрат по цеху № 1

Відомість витрат по цеху № 2

Зведена відомість витрат по цехам

Відомість загально-виробничих витрат

Відомість випуску продукції

Відомість розподілу загально-виробничих витрат по рахунках 23, 90 та ін.

Аналітична відомість розподілу загально-виробничих витрат на кожен вид продукції по рахунку 23

Фінансова та податкова звітність

Також бухгалтер може додати праворуч стовпець “У дебет рахунка 949 “Інші операційні витрати”. Також можуть бути представлені розгорнуті (у шаховому виді) значення кредитів рахунків, по яких мали місце витрати за місяць.

Як вхідну інформацію використовують “Відомість витрат по цеху “Відомість загально-виробничих витрат”.

У “Відомості витрат по цеху по горизонталі відображаються кредити рахунків, а по вертикалі – номер і найменування статті аналітичного обліку. Обов'язковим реквізитом є номер цеху, дата заповнення, підсумкові суми і підписи відповідальних осіб.

У “Відомості загально-виробничих витрат” також по горизонталі відображаються суми кредитуємо рахунків, а по вертикалі - і номер і найменування статті аналітичного обліку. Обов'язковим реквізитом є дата заповнення, підсумкові суми і підписи відповідальних осіб.

Для зведеного обліку витрат і виходу продукції (робіт, послуг) з виробництва на ТОВ «КАРПАТІЯ-БУК» передбачено використовувати журнал-ордер, який з метою кращого розподілу обов'язків між виконавцями, підрозділяють на два: 10-2. та 10-3.

В Журналі-ордері №10.3. здійснюється зведений облік за рахунками:

  1.  “Виробництво”;
  2.  “Брак у виробництві”;
  3.  “Витрати майбутніх періодів”;
  4.  “Загальновиробничі витрати”;
  5.  “Адміністративні витрати”;
  6.  “Витрати на збут”.

Журнал-ордер № 10.3. для відображення кредитових оборотів по виходу продукції окремих підгалузей основного виробництва, списання вартості послуг чи робіт допоміжних виробництв та певних видів витрат (кредит рахунків 231, 232, 233, 234, 235, 24, 39, 91, 92, 93). Кореспондуючими рахунками виступають рахунки: 20, 21, 22, 23, 24, 27, 39, 90, 91, 92, 93.

Журнал-ордер № 10.2. використовується для обліку нарахованої оплати праці та пов'язаних з нею сум відрахувань на соціальні заходи та резерв наступних періодів, а також амортизаційних відрахувань (рахунки 13, 471, 651, 652, 653, 656, 66).

Первинні документи, довідки бухгалтери, відомості по нарахуванню амортизації тощо, є підставою для заповнення місячних виробничих звітів. їх складання у виробничих підрозділах на підставі названих документів, а за потреби залучають ті з них, що складені в інших підрозділах чи в бухгалтерії господарства, а також аркуші-розшифрування, що складені при записах в інших журналах-ордерах. Практикується також виробничі звіти заповнювати в бухгалтерії господарства на підставі одержаних від підрозділів і складених в бухгалтерії документів, наприклад за нарахуванням амортизації.

По виробництву передбачено ведення таких виробничих звітів до Журналу-ордера №10.3.:

  1.  Виробничий звіт № 10.3а. - для основного виробництва;
  2.  Виробничий звіт № 10.36. - для інших виробництв;
  3.  Виробничий звіт № 10.3в. - для загальновиробничих витрат;
  4.  Виробничий звіт № 10.3г. для адміністративних витрат.

У виробничих звітах дані групуються в розрізі, який дозволяє у подальшому зробити записи по аналітичних рахунках відповідних синтетичних рахунків. За наявності кількох виробничих звітів, за якими списують витрати на відповідний синтетичний рахунок чи оприбутковують продукцію, складають Зведену відомість до Журналу-ордера № 10.3. (форма № 10. Зд.).

Для накопичування даних протягом року про витрати та вихід продукції (робіт, послуг) по кожному аналітичному рахунку використовують Оборотну відомість по рахунках (форма №10.Зе.). Рахунки в ній відкривають відповідно до діючих Положень (стандартів), записи роблять на підставі виробничих звітів.

Підсумки виробничих звітів з деталізацією сум по синтетичних рахунках (субрахунках) або підсумки Зведеної відомості переносять в Журнал-ордер № 10.3., а його дані − в Головну книгу.

РОЗДІЛ ІІІ. ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ВИГОТОВЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ

3.1. Вдосконалення синтетичного та аналітичного обліку витрат та процесу калькулювання

Головна мета діяльності будь-якого підприємства в ринкових умовах – максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації стратегічної мети у всіх випадках обмежені витратами виробництва і попитом на продукцію, що випускається. Оскільки витрати – це основний обмежувач прибутку й одночасно головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції, то прийняття рішень керівництвом підприємства неможливе без калькулювання й аналізу вже наявних витрат виробництва і планування їх величини на перспективу.

Облік прямих матеріальних витрат заслуговує на особливу увагу, оскільки вони є найбільшим за питомою вагою елементом собівартості виготовленої продукції. З метою відповідності вимогам посилення контролю за формуванням матеріальних витрат раціонально класифікувати та відображати у поточному обліку матеріальні ресурси з врахуванням особливостей їх виробничого споживання, що визначаються ступенем готовності тих чи інших видів та груп матеріальних ресурсів до використання у виробничому процесі. Тому матеріали можливо класифікувати за двома напрямами – економічним (в його основу покладено значення матеріалів для процесу виробництва) і технічним (для правильного планування потреби в матеріалах, раціональної організації їх обліку та контролю).
В сучасних умовах господарювання для промислових підприємств важливим залишається питання вибору оцінки матеріальних ресурсів при їх відпуску у виробництво. Має сенс оцінювати сировину і матеріали при списанні у виробництво в залежності від їх якісних характеристик, тобто списувати за нормативною (стандартною) вартістю, розрахованою по кожній групі та товарному сорту. Встановлено, що одним із елементів процесу управління технологією та обліку матеріальних витрат виробництва є балансові розрахунки матеріальних витрат. Використання в практиці обліку матеріальних балансів дозволить перевірити правильність проведення технологічних процесів, виявити причини перевитрат сировини і матеріалів, зробити висновки про якість продукції і намітити шляхи зниження матеріальних витрат[
24, с.624-627].

Існує три шляхи розподілу витрат у традиційній калькуляції, причому шляхи 1 і 2здійснюються одночасно. Передбачається,що до початку розподілу вже здійснений вибір об’єктів витрат і щодо нього виділені прямі і накладні витрати.

Шлях 1. Формування пула накладних витрат. Накладні витрати виділяються й об’єднуються в групу. У кращому випадку на цьому кроці витрати будуть згруповані за центрами (пулами) чи витратами підрозділів (обслуговуючих, керівних). У цьому випадку на кроці 3 буде можливість до різних пулів застосовувати різні фактори розподілу накладних витрат на об’єкти витрат.

Шлях 2. Перенесення вартості прямих витрат на об’єкти витрат. Цей крок має природний характер, досить простий і безперечний, оскільки відображає реально існуючі причинно-наслідкові зв’язки між існуванням витрат і їхніх об’єктів. Перенесення вартості прямих витрат зазвичай здійснюється відповідно до норм витрат сировини або трудових витрат.

Шлях 3. Розподіл вартості накладних витрат на об’єкти витрат. Цей крок найбільш складний і є предметом критики традиційного методу калькуляції. Цей розподіл може здійснюватися з розподілом накладних витрат за продуктами пропорційно визначеним показникам (прямі трудові витрати, машинний час тощо); у випадку без розподілу накладних витрат за продуктами накладні витрати оплачуються з валового прибутку (виробничої маржі).

Розподіл накладних витрат за різними об’єктами витрат дасть повну їхню собівартість. Найчастіше це здійснюється пропорційно рівням окремих показників, що пов’язані відповідними об’єктами витрат, – факторам розподілу накладних витрат: сумою прямих трудових витрат у людино-годинах, вартістю прямих трудових витрат у вигляді фонду оплати праці основного виробничого персоналу, витрат машинного часу, обсягу продажів чи виробництва тощо. Щоразу вибирається фактор, який найбільш точно відображає причинно-наслідкові зв’язки між об’єктами витрат і виникненням накладних витрат. При цьому важливим моментом є те, що для одного пула накладних витрат (чи навіть усіх накладних витрат) вибирається лише один фактор розподілу. Це є головним недоліком традиційної системи калькуляції. Очевидно, що на виникнення накладних витрат (навіть у межах одного пула) впливає не одна характеристика об’єкта витрат, а деяка їхня сукупність. Традиційний метод калькуляції не дає змоги виявити цей вплив, вибираючи фактор з найбільшою вагою й ігноруючи інші причини виникнення накладних витрат. Це призводить до того, що на об’єкти витрат, що володіють найбільшою характеристикою обраного фактора розподілу (більш трудомісткі, енергоємніші, дорожчі тощо), припадає велика сума накладних витрат, хоча в реальності це не так. Навпаки, на об’єкти витрат з меншим значенням фактора розподілу припадає менше накладних витрат, хоча вони можуть бути основною причиною їхнього виникнення. У цій ситуації об’єкти витрат першого типу будуть “донорами” рентабельності для об’єктів другого типу. Така система обліку може приховати збитковість одного продукту і занизити рентабельність іншого. Ця теза, на нашу думку, є незаперечною незалежно від того, чи застосовується система директ-костинг (direct costing), коли виробничі постійні витрати розподіляються на обсяг реалізованої продукції, чи абзорб шин-костинг (absorbtion costing), коли розподіл відбувається на обсяг виробленої продукції[32, с.17-19].

В умовах, коли прямі витрати значно перевищують накладні і шлях 2  більш навантажений, ніж шлях 1, значення розподілу накладних витрат невелике. Навіть якщо розподіл накладних витрат за об’єктами витрат буде зроблено із серйозними помилками, інформація про собівартість не буде містити значних похибок, і прийняті на базі цього управлінські рішення будуть більш-менш ефективними. Саме тому цей спосіб калькуляції був у минулому значно поширений і давав відносно коректну інформацію. Однак останніми десятиліттями відбувалося перманентне вдосконалення технологій, вживалися заходи щодо зниження матеріалоємності і трудомісткості продуктів, упровадження інформаційних технологій та автоматизації процесів, посилення маркетингової активності, відповідно, зростали витрати на утримання вищого управлінського персоналу. У ході цих процесів накладні витрати постійно збільшувалися. Більше того, у багатьох галузях частка накладних витрат завжди була традиційно висока: банківська сфера, страхування, торгівля (відносно валового доходу) тощо. У цих умовах навіть незначна помилка в розподілі накладних витрат або неврахування їх призведуть до серйозних помилок у формуванні собівартості. Отже, будуть прийняті неправильні управлінські рішення, які можуть завдати серйозної шкоди компанії, навіть аж до банкрутства. Зазначену проблему може вирішити інший метод формування собівартості. Цей метод операційно орієнтованого обліку витрат – АВС (activity-based costing). Він був винайдений у західній теорії і практиці управлінського обліку в 80-х рр. ХХ ст. Популяризаторами його були відомі професори американських бізнес-шкіл Р. Купер і Р. Каплан. З кінця 1980-х рр. цей метод набув значного поширення в практиці управлінського обліку[26, с.440-442].

На основі операційно орієнтованої калькуляції собівартості (ABC) трохи пізніше виникла свого роду нова філософія управління – ABM (activity-based management) – операційно орієнтоване управління. Головним об’єктом управління в цьому підході визнаються не організаційно-виробничі системи, а операції, що виконуються ними.

Зупинимося докладніше на методі АВС,використовуючи при цьому терміни і способи зображення, що застосовувалися вище для опису методу традиційної калькуляції собівартості. Уведемо лише деякі специфічні терміни. Ресурси (resources) – це економічні елементи, що є суб’єктами виконання операцій, це носії функцій, той, хто виконує операції. Як ресурси найчастіше виступають:

  1.  персонал;
  2.  устаткування і транспорт;
  3.  приміщення (земля).

Слід зазначити, що часто під терміном “ресурси” розуміють економічні елементи, які беруть участь у процесах створення вартості і переносять свою вартість на об’єкти витрат. Іншими словами, ресурси ототожнюються з одиницями витрат: оплатою праці, транспортними витратами, орендною платою тощо. У контексті АВС-аналізу цейтермін ми будемо використовувати на позначення суб’єктів операцій – активних елементів системи, що виконують операції.

Слід зазначити, що для спрощення розрахунків іноді доцільно поєднувати одиницю устаткування з одиницею персоналу. Це доцільно робити, якщо є повна відповідність “устаткування – співробітник”, коли при виконанні своїх функцій співробітник завжди застосовує це устаткування, а устаткування завжди використовується тільки ним. Наприклад, якщо одиницю автотранспорту використовує тільки один водій, і він весь свій робочий час експлуатує тільки даний автомобіль, то доцільно вартість ресурсу “водій” об’єднати з вартістю ресурсу “автомобіль”. Вони ідентичні за функціями (операціями), які виконують. Операції (activities) – це дії, які виконують ресурси. Вони являють собою реалізовані функції ресурсів. У результаті операцій створюються або обслуговуються об’єкти витрат. АВС-аналіз включає такі операції:

  1.  основні – це операції, що безпосередньо створюють об’єкти витрат і вартістьяких можна прямо віднести на них. До основних операцій можна віднести постачання (у розрізі постачальників, видів сировини), виробництво (у розрізі виробленої продукції), збут (у розрізі каналів збуту, клієнтів) тощо;
  2.  обслуговуючі – це операції, що обслуговують або створюють умови для нормального функціонування ресурсів визначеного виду. Серед них виділяють: забезпечення інформаційними технологіями, операції з управління персоналом, ремонт виробничого устаткування, бухгалтерський облік тощо. Вартість таких операцій переноситься на ресурси, що обслуговуються ними;
  3.  управлінські – це операції, які використовуються для управління основними й обслуговуючими операціями. Вони переносять свою вартість на безпосередньо керовані ними операції. Наприклад, операція “керувати ділянкою в цеху” переноситься на вартість усіх операцій цієї ділянки. Операція “керувати департаментом” переноситься на вартість усіх операцій, що виконуються цим департаментом. Таким чином, в АВС-аналізі, крім термінів “витрати” й “об’єкти витрат”, використовуються також поняття “ресурси” та “операції”.

На цьому етапі вартість накладних витрат переноситься на вартість ресурсів. При цьому визначається повна поточна вартість володіння одиницею ресурсу: вартість посади, вартість устаткування тощо. Сукупність витрат і сукупність ресурсів являють собою ієрархічні структури, глибина деталізації яких прямо пропорційна необхідній точності одержуваних даних трудомісткості і вартості їхнього одержання. Перенесення вартості виконується на нижчих рівнях дерева витрат і дерева ресурсів. У більшості випадків вартість одиниць витрат однозначно переноситься на вартість одиниці ресурсу. Наприклад, сума заробітної плати, сума соціальних виплат і відрахувань, вартість поточного обслуговування персонального устаткування (меблів, ЕОМ тощо), відрядження і представницькі витрати можуть бути однозначно асоційовані з визначеною посадою. Однак часто одна стаття витрат буде переноситися на кілька одиниць ресурсів. Наприклад, орендна плата офісних приміщень повинна бути перенесена на вартість посад, чиї робочі місця знаходяться в конкретномуприміщенні. Для таких зв’язків використовуються коефіцієнти розподілу витрат, так звані “драйвери витрат” (cost drivers) [32, с.27-31].

Драйвер витрат є основним показником рівня витрат: для орендної плати – це площа приміщення, де працює співробітник; для вартості витраченої електроенергії – це спожита електрична потужність персонального устаткування працівника (з виправленням на час роботи) тощо. З метою визначення поточної вартості зпочатку вираховується вартість одиниці драйвера витрат: одного квадратного метра, кіловат-години тощо. Шукана поточна сума обчислюється шляхом множення вартості одиниці драйвера на кількість драйвера, що спожито конкретним ресурсом.

Шлях 2. Віднесення прямих витрат на вартість об’єктів витрат. Цей крок в АВС-аналізі аналогічний розподілу прямих витрат у традиційній калькуляції і не викликає методичних складнощів. Шлях 3. Первинне перенесення вартості ресурсів на операції. Це досить трудомістка, але вкрай важлива процедура.

Повна вартість ресурсів, розрахована на шляху 1, переноситься на операції, що виконують відповідні одиниці ресурсів. Операції також являють собою ієрархічну структуру, у якій операції верхнього рівня проходять процедуру декомпозиції. Глибина декомпозиції залежить від міри необхідної точності вихідних даних і прямо пропорційна трудомісткості їхнього одержання. Фактично сукупність операції – це модель бізнес-процесів, у якій відсутні горизонтальні зв’язки між операціями бізнес-процесів – вони не потрібні для АВС-аналізу. Перенесення вартості з ресурсів на операції здійснюється пропорційно показникам, що відображають рівень використання конкретного ресурсу у відповідній операції. Ці показники називають драйверами ресурсів (resource driver). Найчастіше як такий драйвер виступає кількість часу, що витрачається ресурсом на ту або іншу операцію. Розрахунок поточної вартості здійснюється декількома етапами:

  1.  визначається загальна кількість одиниць драйвера конкретного ресурсу: фонд робочого часу в людино-годинах, фонд машинного часу у верстато-годинах тощо;
  2.  шляхом розподілу вартості ресурсу на загальну кількість одиниць драйвера ресурсу розраховується вартість одиниці драйвера: вартість години роботи працівника, вартість години машинного часу;
  3.  визначається кількість одиниць драйвера ресурсу, споживаного тією чи іншою операцією;
  4.  шляхом множення кількості спожитих одиниць драйвера на вартість одиниці драйвера обчислюється сума вартості ресурсу на конкретну операцію.

Шлях 4. Перенесення вартості обслуговуючих операцій на ресурси. Як було зазначено вище, операції, що обслуговують ті або інші ресурси, створюють умови для їхнього нормального функціонування. На цьому кроці вартість обслуговуючих операцій ніби повертається назад, на ресурси, що обслуговуються. Типовими обслуговуючими операціями є обслуговування обчислювальної техніки, обслуговування і ремонт виробничого устаткування,

набір і перепідготовка персоналу тощо. Обслуговуюча операція може переносити свою вартість на ресурс (співробітника, устаткування), що виконує конкретну операцію. Дійсно, у реальності, наприклад, фахівець з обчислювальної техніки сам працює на ПК і змушений обслуговувати також і ЕОМ.

3.2 Порівняльний аналіз вітчизняного обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості виготовленої продукції з іншими країнами світу

 

В ринкових умовах господарювання головною умовою ефективного управління виробничим підприємством є повнота, достовірність та оперативність інформації про витрати, які формують собівартість виготовленої продукції. Таку інформацію надає облік витрат виробництва, який є центральною підсистемою в інформаційній системі бухгалтерського обліку. Від належної організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції багато в чому залежать рівень економічного управління підприємством, ступінь впливу результатів діяльності окремих підрозділів на підвищення ефективності виробництва, обґрунтованість планування якісних і кількісних показників та оптимальне ціноутворення. Ефективність виробництва, в свою чергу, значною мірою залежить від зниження витрат на одиницю продукції за умови збереження та підвищення її якості. Для того, щоб знизити витрати, потрібно, перш за все, їх правильно визначити.

Вдосконалення обліку витрат і калькулювання собівартості постійно знаходиться у центрі досліджень наукових працівників, адже успішне досягнення цілей, виконання поставлених завдань можливе тільки завдяки правильно обраній системі методів та способів. Питаннями вивчення методів калькулювання витрат, зокрема виробничих, займалася ціла низка як зарубіжних, так і вітчизняних вчених, зокрема Г.Емерсон, Дж.Гаррісон, Дж.Хіггінс, М.Х.Жебрак та інші. На сьогоднішній день питанням обліку витрат присвячена низка публікацій, серед них дослідження І.Бєлоусової, Л.Нападовської, М.Скрипник , Т. Сльозко та інших.

Метою даного підпункту є розгляд вітчизняних та зарубіжних методів калькулювання виробничих затрат, виявлення їх переваг і недоліків.

Перш ніж почати розгляд методів калькулювання потрібно розмежувати терміни «витрати» і «затрати». Для розгляду категорії «витрати виробництва» нами був застосований  термін «затрати», оскільки відповідно до ПСБО 16 «Витрати», «витрати» - це зменшення економічної вигоди протягом звітного періоду або збільшення зобов’язань підприємства, що веде до зменшення капіталу, а «затрати», як обґрунтовано професором Л.В. Нападовською  - це вартісний вираз використаних у процесі діяльності підприємства матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Отже, «затрачаючи» на виробництво продукції певні ресурси це не призводить до зменшення капіталу підприємства, з цього випливає, що виробничі затрати не є витратами.

У вітчизняній та зарубіжній практиці фінансового і управлінського обліку утворилися і використовуються на практиці більше десятка методів калькулювання та обліку витрат. Однак, як справедливо зазначає М.І.Скрипник: «…несистематизоване викладення сутності цих методів як у науковій, так і в спеціальній літературі значно ускладнює можливість чітко розібратися в їх особливостях».

Охарактеризуємо найбільш поширені методи калькулювання виробничих затрат у додатку «Н». 

Дані методи класифікуються за різними ознаками, такими як:  об’єкт обліку затрат (позамовний, попередільний), повнота включення затрат у собівартість (за повними або неповними затратами), оперативність обліку (калькуляція фактичних або нормативних затрат) та ін. Тому визначити якийсь окремий метод як найкращий для будь-якого підприємства  неможливо. Застосування кожного з методів має свої особливості й залежить від масштабу підприємства, асортименту продукції тощо.

Найчастіше для обчислення собівартості виготовленої продукції та наданих послуг використовуються такі методи калькулювання як попроцесний та позамовний.

 Попроцесне калькулювання характерне для великого серійного виробництва. Цей метод дозволяє розраховувати і розподіляти рівну кількість затрат на кожен продукт. Складність калькулювання залежить від кількості процесів, технології обробки, а також від наявності і величини незавершеного виробництва. Тому розрізняють простий (однопередільний) та попередільний методи.

Попроцесний метод калькулювання

(process-order costing)

Простий

(однопередільний)

метод

Застосовується на підприємствах, що виготовляють однорідну продукцію. Тут відсутнє незавершене виробництво, або його доля є незначною. Тому на цих підприємствах облік затрат ведеться по підприємству  в цілому, а фактична виробнича собівартість одиниці продукції дорівнює результату ділення виробничих затрат на кількість виробленої продукції

Попередільний метод

Облік затрат ведеться по кожному виду продукції або групі однорідних виробів, по кожній стадії (переділу)

 

Попроцесний метод  базується на тому, що продукція – не причина виникнення затрат, а причина операцій (робіт), у результаті яких і виникають затрати. На думку Р.Х. Гаррісона облік за центрами затрат акцентує більшою мірою увагу на тому, що створює затрати, і в меншій мірі на тому, як вони розподіляються [44, с.206-210].

Позамовне калькулювання (job-order costing) використовується на підприємствах, які трактують кожне замовлення як самостійну одиницю випуску. Цей метод зручний у випадках, коли необхідно оцінити і надати обґрунтування ціни використання замовлення. Суми прямих затрат можна оцінити виходячи з інженерно-технологічних специфікацій, розроблених технічних умов або шляхом проведення аналогії з подібними стандартними продуктами. При позамовному калькулюванні ведеться детальний облік руху затрат за кожним замовленням (роботою, контрактом, партією виробів). Затрати на кожне незакінчене замовлення враховуються як незавершене виробництво. Вартість виконаного замовлення (готової та реалізованої продукції) обліковується як собівартість реалізованої продукції .

Метод обліку і калькулювання затрат на основі діяльності (або Activity Based Costing ) зародився в США і набув  широкого розповсюдження з кінця 1980-х років. Універсальність даного методу дозволяє застосовувати його не тільки на виробничих підприємствах, але й в організаціях оптової та роздрібної торгівлі, сфери послуг.

АВС-калькулювання – це метод калькулювання, що передбачає спочатку групування накладних затрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції, виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовлення цієї продукції.

Для реалізації цього методу калькулювання всі операції поділяють на 4 групи:

  1.   операції на рівні одного  виробу;
  2.  операції на рівні партії виробів;
  3.  операції на рівні певного виду продукції;
  4.  операції на рівні підприємства (управління, організація виробництва, збут).

Потім вивчається зв'язок між певним видом затрат та їх фактором.

Ті накладні затрати, які мають спільний фактор затрат об’єднуються в однорідні сукупності. Для кожної сукупності обирають відповідну базу розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора.

АВС - калькулювання  передбачає:

  1.  групування накладних затрат за основними видами діяльності;
  2.  розподіл їх між видами продукції виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовлення цієї продукції.

Узагальнення сильних і слабких сторін калькулювання на основі діяльності (АВС- калькулювання)  представлено в додатку «П».

АВС-калькулювання є ефективним інструментом удосконалення управлінського обліку на підприємстві, оскільки забезпечує формування точної та детальної інформації про собівартість окремих видів продукції та напрямів діяльності, представляє ефективну можливість покращання собівартості, здійснює активний вплив на загальну культуру обліку, планування та аналітичної обробки діяльності. Проте, однією з найосновніших причин недостатньо швидкого впровадження АВС-методу є старі традиції у сфері бухгалтерського обліку, від яких не просто відмовитися. Фахівець з управлінського обліку, що застосовує традиційні методи обліку затрат, часто не бачить причин для змін. Вони вважають, що якщо підприємство приносить дохід, то не потрібно нічого змінювати, не усвідомлюючи, що можна управляти

підприємством ефективніше і отримувати більший дохід [25, с.17-19].

Можна відзначити, що впровадження системи ABC в практику роботи вітчизняних підприємств забезпечить достовірне обчислення собівартості конкретних виробів, що значно підвищить об’єктивність оцінки рентабельності продукції.

В середині ХХ століття була розроблена система калькулювання собівартості за неповними затратами, яка одержала назву «директ-костінг» (direct-costing). В країнах світу ця система іменується по-різному, розглянемо це у додатку «Р»

Вважається, що родоначальником даної концепції є Джонатан Гаррісон. Суть «директ-костінгу» полягає в тому, що в основу собівартості закладається тільки умовно-змінні затрати. Непрямі затрати виключаються із собівартості, оскільки, на думку прихильників цього методу, вони викликані не стільки безпосередньо процесом виробництва, скільки перебігом часу. Це твердження викликало шок, і довгий час не мало розповсюдження. Тільки в 1953 році Національна асоціація бухгалтерів опублікувала опис цього методу, з того часу «директ-костінг» набуває широкого застосування [2, с.150-164].

Розрізняють простий і розвинутий «директ-костінг»:

־               простий «директ-костінг» - коли для розрахунку собівартості використовуються лише змінні виробничі затрати;

־               розвинутий «директ-костінг» -  коли для визначення собівартості використовуються всі змінні затрати (виробничі, адміністративні, збутові).

Основні переваги і недоліки методу директ-костінг наведемо у додатку «С».

Серед вчених-економістів країн ринкової економіки немає єдиної думки щодо доцільності використання методу директ-костінга в умовах України та інших країн СНД: позиції коливаються від повної відмови до беззастережного схвалення цього методу [50, с.25-27].

За радянських часів поширення набув нормативний метод, який був розроблений на початку 30-х років ХХ століття і автором якого вважають М.Х.Жебрака. Нормативний метод був розроблений на основі методу «стандарт-костінг», який був раніше запровадженим у практику американським інженером  Г.Емерсоном та бухгалтерами Ч.Гаррісоном і Х.Грантом. Поняття «стандарт-кост» у широкому розумінні означає собівартість, яку встановлено заздалегідь. В основу даного методу покладено чітке встановлення норм затрат: матеріалів, енергії робочого часу, праці, заробітної плати та інших затрат, що пов’язані із виготовленням продукції. Сильною стороною даної системи обліку виробничих затрат є те, що за допомогою встановлених стандартів можливо наперед розрахувати суму очікуваних затрат на виробництво і реалізацію продукції, обчислити одиницю собівартості продукції для визначення цін[15, с.60-67].

Хоча нормативний метод, який застосовувався в СРСР був створений на основі «стандарт-косту», проте основні моменти останнього не були враховані, в зв’язку з чим він не знайшов гідного місця.

Проаналізуємо основні відмінності нормативного методу від методу «стандарт-кост» в додатку «Т».

Причиною того, що нормативний метод не знайшов подальшого застосування є те, що облік за даним методом був занадто деталізованим, а саме проводився за кожним об’єктом і кожним первинним документом, відхилення від норм щоденно узагальнювалися за місцем виникнення і центрами відповідальності, що зробило його  досить трудомістким. Ще одним негативним моментом став тотальний контроль і пошук винних у перезатратах, які б відшкодовували їх, що спричинило напруження атмосфери в колективах підприємств і постійний страх робітників який негативно впливав на робочий процес. «Стандарт-кост», в свою чергу, відносить відхилення на фінансові результати, а не на винних.

Розглянувши сутність, характерні риси методів калькулювання виробничих затрат, нами було виявлено, що кожен метод має свої переваги і свої недоліки. Основним завданням, що виникає при виборі методів, є розуміння їх характерних особливостей,  з метою уникнення притаманних їм   негативних сторін, максимально повно використавши наявні у них переваги.

3.3. Облік витрат виробництва та калькулювання собівартості виготовленої продукції в умовах комп’ютерної обробки даних.

Набір програм “1С: Предприятие 7.7” є універсальною програмою автоматизації діяльності підприємства, яка використовується для будь-яких розрізів економічної діяльності підприємства, в тому числі й різних ділянок бухгалтерського обліку. Програма “1С: Предприятие 7.7” має компонентну структуру.

“1С: Бухгалтерия 7.7” є складовою частиною системи програм “1С: Предприятие 7.7” - її компонентою. Всього існує три основні компоненти:

  1.  “1С: Бухгалтерия 7.7”;
  2.  “1С: Оперативный учет 7.7”;
  3.  “1С: Расчет 7.7”.

Інтерфейс розглянутих програм є російським. Всі команди, документи, довідники та інші функціональні характеристики викладені російською мовою. Саме тому далі в тексті всі перераховані елементи програм та команди, за допомогою яких виконуються операції наведені мовою оригіналу та подаються в лапках.

“1С: Бухгалтерия 7.7” − це програма для ведення бухгалтерського обліку, що може застосовуватись на підприємствах різних форм власності та видів діяльності. Класифікаційні ознаки, програми наведені в додатку «У».

В програмі також реалізовані можливості ведення на одному робочому місці бухгалтерського обліку декількох підприємств, ведення обліку паралельно в декількох робочих планах рахунків, багатовимірного та багаторівневого аналітичного обліку, кількісного та валютного обліку.

Програма має однокористувацьку і мереживу версії. Для користувачів програми є декілька режимів роботи, набір яких різний залежно від версії програми.

В програмі “1С: Бухгалтерия 7.7” конфігурація складається з трьох взаємопов’язаних складових частин: структури метаданих; набору інтерфейсів користувачів; набору прав[33, с.29-32].

Перед введенням будь-яких господарських операцій визначається План рахунків, за яким буде вестись бухгалтерський облік. План рахунків – програма бухгалтерських рахунків, що передбачає їх кількість, групування і цифрове позначення залежно від об'єктів і мети обліку. Програма рахунків залежить від облікової політики підприємства. Саме шляхом налагодження Плану рахунків організовується потрібна система обліку.

Загальна кількість планів рахунків, які можуть бути створені в програмі “1С: Предприятие 7.7”, з технічної точки зору, необмежена і визначається виходячи з реальних вимог обліку. Так “багатоплановий” облік ведеться на спільних підприємствах, які ведуть облік одночасно за двома чи більше планами рахунків бухгалтерського обліку. До того ж для кожного Плану рахунків може будуватись довільна ієрархія субрахунків великої вкладеності. У Планах рахунків можна здійснювати довільну нумерацію рахунків, використовуючи як цифри, так і літери.

Програма “1С: Бухгалтерия 7.7” дозволяє вести бухгалтерський облік в кількох валютах. Бухгалтерські підсумки по таких рахунках автоматично будуть зберігатися в кожній з валют, що використовується в гривневому еквіваленті по кожній валюті окремо, та сумарно по всіх валютах (гривневе покриття).

Кількісний облік можна вести на будь-якому рахунку або субрахунку.

Як правило, кількісний облік ведуть одночасно з аналітичним обліком, що дозволяє отримувати інформацію про наявність та рух матеріальних цінностей не тільки в грошовому, але й кількісному виразі. Однак програма дозволяє вести кількісний облік без підключення аналітики, що використовується при веденні аналітичного обліку на субрахунках.

Для нового рахунку ця ознака може приймати будь-яке із значень: “активний”, “пасивний” або “активно-пасивний”. Нагадаємо, що згідно з діючим Планом рахунків в Україні активно-пасивних рахунків не існує. Конкретне значення реквізиту визначається потребами обліку. Проте, якщо вводиться новий субрахунок до вже існуючого рахунку, ця ознака проставляється автоматично, виходячи з рахунку вищого порядку.

Для отримання детальнішої інформації про наявність і рух засобів підприємства ведеться аналітичний облік. Сама можливість ведення аналітичного обліку і кількість його можливих розрізів по одному рахунку визначається в процесі конфігурування програми.

В програмі “1С: Бухгалтерия 7.7” аналітичний облік організується за допомогою спеціального механізму “субконто”. На етапі конфігурування визначається перелік можливих видів субконто. Під видом субконто розуміють сукупність однотипних об’єктів аналітичного обліку. Так, всі основні засоби утворюють вид субконто “Основные средства ”, всі матеріали, відповідно, - “Матеріали” і т.д.

Ведення аналітичного обліку по конкретному рахунку визначається налагодженням субконто, що задається в Плані рахунків. Якщо для рахунку ведення аналітичного обліку задано за допомогою набору видів субконто, то такий аналітичний облік називається багаторівневим. З іншого боку, аналітичний облік може бути багаторівневим, якщо одним із субконто рахунку є багаторівневий довідник.

В програмі “1С: Бухгалтерия 7.7” існує можливість в межах одного синтетичного рахунку одержувати кілька різних систем аналітичних рахунків, які, в свою чергу, різнобічне відображають первинну інформацію. В кожній системі аналітичних рахунків інформація групується і узагальнюється для потреб управління за певним принципом, що визначається видами субконто[33, с.52-55].

Аналітичний облік можна вести для будь-якого рахунку або субрахунку і включати від 3-х до 5-ти різних розрізів аналітики, організувавши при цьому ведення аналітичного обліку в необхідних розрізах.

Для накопичення інформації про множину однотипних об'єктів використовуються довідники.

Довідники - спеціальні засоби, що забезпечують ведення списків однотипних облікових об’єктів та зберігання параметрів, що характеризують ці об’єкти. Всі об’єкти (елементи) довідника мають свій унікальний код, який дозволяє програмі їх Ідентифікувати, незалежно від значень інших параметрів, у тому числі й назви. Як правило, кожному виду субконто відповідає окремий довідник.

Для автоматизації бухгалтерського обліку діяльність підприємства зручно представляти у вигляді послідовності окремих господарських операцій. Задача бухгалтера на початковому етапі полягає в тому, щоб із всієї сукупності характеристик господарської операції виділити необхідні параметри і ввести їх в програму, Для цього можуть бути використані діалогові форми “Операция” або “Документ”.

Програма “1С: Бухгалтерия 7.7” дозволяє виконувати реєстрацію облікової інформації кількома способами: введення проводок вручну; використання механізму типових операцій; введення документів з наступним формуванням проводок.

Ручний режим введення господарських операцій використовується для виконання одиничних господарських операцій, підготовка документів по яких займатиме багато часу.

Введення і редагування операції вручну виконується в програмі “1С: Бухгалтерия 7.7” при роботі з журналом операцій або журналом проводок.

Операція - це електронний бланк для запису всієї сукупності проводок, що характеризують окрему господарську операцію. Операція містить не тільки проводки, але і деяку загальну частину, що характеризує її в цілому: зміст, загальну суму за всіма проводками, дату, номер та ін. Перелік реквізитів операції визначається конфігурацією.

Кореспондуючі рахунки та інші параметри вводяться бухгалтером безпосередньо з клавіатури або шляхом вибору зі списків. Програма тільки здійснює контроль коректності введеної інформації.

Режим ручного введення є максимально гнучким: можна зазначити будь-який зміст операції і ввести будь-які проводки. Крім того, цей режим не потребує попереднього налагодження і простий в опануванні.

Режим типових операцій призначений для швидкого введення великої кількості однотипних операцій, а також для виконання дій, що часто повторюються, при яких необхідно вводити в журнал операцій групу взаємопов'язаних проводок. До таких операцій належать операції, що супроводжуються розрахунками, а саме: нарахування ПДВ, заробітної плати тощо.

Для виконання типових операцій застосовують шаблон типової операції. Шаблон типової операції - це алгоритм виконання господарської операції, що містить: правила заповнення основних і додаткових реквізитів, які передбачені в формі операції; список проводок операції, правила заповнення реквізитів проводок - кореспондуючих рахунків, суми, субконто, кількості, валюти і суми у валюті та формули розрахунку сум проводок.

Створення шаблону типової операції відбувається в режимі “1С: Предприятие 7.7”, що дозволяє бухгалтеру самостійно виконувати налагодження програми відповідно до своїх потреб.

Використання типових операцій значно зменшує час введення операцій і дозволяє уникнути помилок при розрахунках та визначенні кореспондуючих рахунків в проводці[35, с.76-81].

Наявність потужних інструментальних засобів дозволяє гнучко пристосовувати програми до автоматичного виконання масових розрахунків, які залежать як від специфіки конкретної ділянки обліку, так і від особливостей облікової політики підприємства. При цьому вказані засоби не лише дають можливість змінювати окремі параметри, такі як, наприклад, шифри рахунків, субрахунків, аналітичних рахунків, їх назви, ставки податків тощо, але й дозволяють досить повно описати і модифікувати правила виконання розрахунків.

Також в програмі передбачений найбільш ефективний засіб введення проводок за фактами господарської діяльності − складання кореспонденції рахунків за документами.

Документ − це комплексний засіб введення облікової інформації, що забезпечує технологічну процедуру виписки первинного документа, в електронному вигляді (діалоговій формі документу) та на паперовому бланку. Внесена в діалогову форму інформація використовується програмою для формування та друку первинної (паперової) форми документу і автоматичного формування бухгалтерських проводок. Режим “Конфигурация” включає документи різних видів:

  1.  призначені лише для введення, зберігання і друку первинних документів (“Платежное поручение”, “Договор”);
  2.  документи, які крім введення даних первинних документів, виконують автоматичне формування проводок (“Ввод в эксплуатацию”, “Приходный кассовый ордер”);
  3.  регламентовані документи, які не містять ніяких даних, а використовуються виключно для автоматичного формування проводок (“Финансовые результаты”).

Відображенням бази даних програми “1С: Предприятие 7.7” є журнал операцій, що має вигляд списку господарських операцій, які відбулись на підприємстві. Кожному рядку журналу відповідає одна операція. Структура журналу операцій задається на етапі конфігурації, але для кожної операції зазначається номер, назва виду документа, якому належить операція, дата здійснення операції (дата документу), час, сума операції, користувач, що виконав операцію та зміст операції. “Журнал операцій” безпосередньо пов'язаний з “Журналом проводок”, що містить проводки, які відповідають операціям. 

Основними реквізитами журналу проводок є: дата операції (документу); час операції (документу); назва виду документа, якому належить операція. Використання номера журналу дозволяє поділити всі проводки на групи за їх належністю: проводки, що стосуються тільки розрахунку заробітної плати; проводки, що відображають облік основних засобів тощо. В програмі реалізовано можливість роботи як з регламентованими, так і зі стандартними звітами. В типову конфігурацію включено набір стандартних звітів. Стандартні звіти − це цілісна система, яка дозволяє формувати одні звіти на підставі інших, деталізуючи дані звіту. Вони призначені для отримання даних за підсумками по бухгалтерських проводках в різних розрізах. Такі звіти можуть бути складені при використанні Плану рахунків бухгалтерського обліку, що використовується в програмі, незалежно від змісту та призначення конкретних рахунків. Стандартні звіти можуть застосовуватись для отримання як узагальненої, так і детальної Інформації по будь-яких ділянках обліку.

Для роботи зі звітами використовується пункт меню “Отчетность”, при чому на екран видається діалогова форма налагодження параметру звіту. В ній потрібно ввести значення параметрів, що визначають склад даних, які входять до звіту (період, за який видаватимуться дані бухгалтерського обліку, шляхом введення початкової та кінцевої дати, інші параметри, (наприклад, тип валюти). Програма також надає можливість збереження сукупності параметрів для звіту заданого виду для подальшого використання, І можливість деталізації (розшифровки) звітів при його перегляді. На найнижчому рівні деталізації здійснюється перехід до конкретної проводки операції. Основні стандартні звіти, реалізовані в програмі, та їх характеристику зазначено в додатку «Ф». В програмі також є набір регламентованих звітів − це передусім податкові та бухгалтерські звіти. Набір регламентованих звітів регулярно поновлюється. 

ВИСНОВКИ

1.Процес виробництва являє собою, з одного боку, процес виробничого споживання засобів, предметів праці та самої праці (живої), а з іншого - джерело одержання нової продукції (робіт, послуг).

2.Основною метою обліку виробництва є своєчасне, повне, вірогідне відображення фактичного розміру і складу витрат та контроль за використанням всіх видів виробничих ресурсів, а також обсягу виробленої продукції (наданих робіт, послуг) в натуральних та грошових вимірниках.

3. За дебетом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне за відповідним розподілом списання загальновиробничих витрат на рахунки 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість реалізації”.

4. Порядок розподілу загальновиробничих витрат встановлений додатком 1 до ПСБО 16 “Витрати”. Наказом Міністерства фінансів України від 14 червня 2000 року № 131 внесені зміни до порядку розрахунку розподілу загальновиробничих витрат.Накопичені протягом місяця на рахунку 91 загальновиробничі витрати списують за розрахунком розподілу їх на види (групи) готової продукції на дебет рахунку 23 “Виробництво” або на дебет рахунку 90 “Собівартість реалізації” – на собівартість реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг.

5. Аналітичний облік загальновиробничих витрат ведеться за місцями виникнення, центрами й статтями (видами) витрат. Економічний зміст загальновиробничих витрат встановлений пунктом 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”.

6. Пропонуємо загально-виробничі витрати обліковувати у розрізі технологічного процесу за місцями їх виникнення (цехи, дільниці), однорідному устаткуванню, автоматизованих і поточних лініях та ін., що, безумовно, підвищить ефективність виявлення та зниження витрат на виробництво продукції, та допоможе виявляти резерви їх економії.

7. Незадовільним є й те, що в даний час витрати на утримання та експлуатацію машин та устаткування відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, включаються до складу загально-виробничих витрат. Тому облік цих витрат доцільно й надалі вести відокремлено, оскільки, по-перше, вони відмінні від загально-виробничих витрат за економічним змістом і цільовим призначенням, по-друге, вплив технічного прогресу, комплексна автоматизація та механізація виробництва приведуть до росту величини цих витрат і збільшення їх частки у собівартості продукції.

8. Загальновиробничі затрати рекомендується виділити в окремі групи: 1) затрати, повязані з утриманням і експлуатацією машин та обладнанням, які безпосередньо повязані с технологічним процесом виробництва; 2) затрати на управління цехами; 3) затрати на господарське обслуговування  цехів. Це дасть можливість використовувати матричну модель, в якій можна установити, де та під впливом яких центрів відповідальності створюються групи, підгрупи, а також деякі елементи загальновиробничих затрат, а це, в свою чергу, позитивно впливає на поліпшення ефективності планування, контролю і аналізу затрат. Згруповані таким чином затрати потім необхідно розподілити у відповідності з найбільш економічно обґрунтованою базою розподілу для точного визначення собівартості продукції з метою одержання надійної основи ціноутворення та результатів діяльності виробничих підрозділів підприємства.

9. Використання комп’ютерної техніки при обліку витрат підприємства значно прискорює облікову роботу та дозволяє своєчасно робити корективи у виробничій діяльності підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 p. №996-XIV// Бухгалтерія. -2001. -№ 52/2. - С. 6-12.
  2.  Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 04.11.97 із змінами та доповненнями.
  3.  Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 із змінами та доповненнями.
  4.  Закон України «Про податок на додану вартість» від 04.03.98 із змінами та доповненнями.
  5.  Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт та  послуг) у промисловості» від 26 квітня 1996 р. № 473.
  6.  Постанова Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України і за кордон» від 10.07.98 із змінами.
  7.  Наказ Державного комітету промислової політики України «Про затвердження методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості» від 02.02.2006 р.  №47.
  8.  Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження регістрів бухгалтерського обліку» № 356 від 29. 12. 2004  року.
  9.  Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів,  капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій» від 30.11. 1999 р. № 291.
  10.  Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені Наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2006 р. № 47.
  11.  Національні стандарти бухгалтерського обліку в Україні, за редакцією Хом'яка Р. Л. – Львів: "Інтелект - Захід", 2005
  12.  Архангельська Ж. К. Порядок формування та віднесення на собівартість фонду оплати праці// Бух.облік і аудит, №8, 2006. – С. 5-9.
  13.  Бабак А. А. Расходы: оформление документов, отражение в учёте и отчётности // Баланс №47, 2007. – С. 30-36.
  14.  Бутинець Ф. Ф., Івахненков С. В. "Інформаційні системи бухгалтерського обліку"- Житомир: Рута, 2005. – 45 с.
  15.  Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський облік – 3-є вид., перероблене і доповнене – Житомир: ПП Рута, 2006 – 672 с.
  16.  Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський словник – Ж.: Рута – 2006 р. – 422 с.
  17. Волков В.Г. Бухгалтерский учет на предприятиях малого и среднего бизнеса. – М.: Бизнес-карта, 2007. –  87 с.
  18.  Волкова М. В. Удосконалення методики калькулювання собівартості. – Донецьк, 2005. – 158 с.
  19.  Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. Первинний та аналітичний  облік на підприємстві. – Тернопіль: Астон, 2005 – 464 с.
  20.  Голов С.Ф. Бухгалтерський облік та фінансова звітність – Київ, 2004. – 796 с.
  21. Горелкин В.Г., Головко Т.В. и др. Первичная документация и ведение учетных регистров. – К.: Вища школа, 2005. – 305 с.
  22.  Грабова Н. Н. Облік, розподіл і списання витрат на підприємствах // Бух.облік і аудит, №8,9, 2008. – С. 11-13.
  23. Грабова Н.Н. Бухгалтерский учет в торговле. Практическое пособие. – К.: Учетинформ, 2006. – 29 с.
  24.  Грабова Н.Н., Добровський В.Н. Бухгалтерський облік у промислових та торгівельних підприємствах, 2004.: -- КАСК, 2004. – 624 с.
  25. Завгородний В.П. Автоматизация бухгалтерского учёта, контроля, анализа и аудита. – К.: А.С.К., 2006. – 17 с.
  26.  Кім Г., Сопко В.В., Кім С.Г. Бухгалтерський облік: первинні документи та порядок їх заповнення. - Київ: ЦНЛ, 2004 – 440 с.
  27.  Костенко Н. Провадимо інвентаризацію запасів // Податковий та бухгалтерський облік (укр.) – 2005 - №88 – С. 14-18.
  28. Кирей А. Ударим стандартом, по бухучету и разгильдяйству // Бухгалтерія. — 2008 № 48
  29. Кузьминский А.М. Організація бухгалтерського обліку, контролю і аналізу. – К.: Вища школа, 2006. – 236 с.
  30.  Лень В.С. Гливенко В.В. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практики: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 576 с.
  31.  Лишиленко О.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦУЛ, 2005- 624 c.
  32. Николаева С.А. Особенности учета затрат в условиях рынка: система “Директ-Костинг”. М.: Финансы и статистика, 2006. – 17 с.
  33. Осейко Н.П. Бухгалтерский учет с помощью персонального компьтера. – К.: Вища школа, 2006. –  29 с.
  34.  Павлюк І. Проблеми бухгалтерського обліку виробничих запасів, товарів та пропозиції щодо їх вирішення. // Бухгалтерський облік і аудит (укр.) – 2007 -№6 – С. 40-57.
  35. Пархоменко В. Облік доходів, витрат і фінансових результатів від діяльності, що підлягає патентуванню // Бух.облік і аудит №7, 2007. – С. 76.
  36.  Пархоменко В.В. Облік доходів, витрат і фінансових результатів від діяльності// Бух. облік і аудит, № 7, 2008. – С. 5-6.
  37.  Пархоменко В.М., Баранцев П.П. Реформування бухгалтерського обліку в Україні – Луганськ “Футура”, 2006. – 464 с.
  38.  Плєшонова П. Облік запасів у промисловості // Баланс - комплект (укр.).- 2009.- № 19.- С. 41-48.
  39. Подольский В.И., Дик В.В., Уринцов А.И. Информационные системы бухгалтерского учета. – М.: Юнити, 2008. – 255 с.
  40.  Сахарцева И.И. Управление издержками предприятий – это умение экономить ресурсы и максимизировать отдачу от них // Новигатор бухгалтера, № 44, 2008. – С. 21-28.
  41.  Смоляр Т., Пугачов О. Порядок відшкодування витрат на службові відрядження// Бух.  облік і аудит, № 3. - 2008. – С. 15-18.
  42.  Сопко В., Гуцайлюк З., Щирба М., Бенько М. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Астон, 2005. – 496с.
  43.  Сопко В. Основи побудови внутрішньо-господарського (управлінського) обліку затрат і доходів діяльності (контролінг)// Бух. облік і аудит, № 6, 2006. – С. 10-16.
  44.  Сопко В., Завгородній В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: підручник. – К.: КНЕУ, 2004. – 260 с.
  45. Сопко В.В. Бухгалтерський облік. – К.: Техніка, 2004. – 2Парус.
  46.  Споданенко Т. Інвентаризація. // Фінансова консультація (рос.) – 2009 - №22 – С. 30-36
  47.  Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України : Підручник для студентів спеціальних вищих навчальних закладів. – 6-те видання. – Київ «А.С.К.», 2008. -784 с.
  48.  Турецкий Д.М. Учёт затрат на производство (издержек обращения)// Всё о бухгалтерском учёте, № 20. – 2009. – С. 4-9.
  49.  Філімоненков О. С. Фінанси підприємств – Київ – Ельга Ніка-Центр – 2008. – 320 с.
  50.  Хлипальська В. Значення оцінки вартості в обліку запасів підприємства. // Бухгалтерський облік та аудит – 2005 - №3 – С. 25.
  51. Хрипаг В. Я. Экономика предприятия Мн.: Экономпресс. — 2008
  52. Яцишин С. Р. Особливості калькулювання собівартості в умовах формування ринкових відносин // Технічний прогрес та ефективність виробництва. Збірка наукових праць. – Харків, 2003. Випуск 24. – С. 35.
  53.   Гончар П.О. Звітність у системі бухгалтерського обліку // Всеукраїнська науково-практична конференція. – м. Чернівці: АНТ Лтд., 15 березня 2009р.
  54. Никифорак І. І. Проблеми обліку та розподілу загально виробничих витрат підприємств // XXVIII Міжнародна науково-практична конференція «Генезис інституціональної системи національних економік». –  м. Чернівці, Рута, 7-8 травня 2008 р.
  55. Коляденко О. В. «Принципи формування бухгалтерської звітності в умовах ринкової економіки» //   Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Соціально-правові, економічні та психолого-педагогічні методи реформування української держави на сучасному етапі її розвитку». м. Чернівці, – КП “Сторож. райдрукарня”, 25 квітня 2007 р.
  56.  Мікловда В. П. Проблеми та шляхи вдосконалення обліку, аналізу та аудиту економічного механізму в умовах глобалізації економіки // Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми та шляхи вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності в умовах глобалізації економіки». м. Ужгород,  4-5 жовтня 2007 р.
  57.  Сомик І.А Калькулювання у бухгалтерському обліку // Міжнародна науково-практична конференції «Облік, аналіз і аудит у сучасному бізнесі». –  Львів ПП «Компакт-В», 27-28 травня 2005р.
  58.  Дудко С.М. Система обліку матеріальних витрат на основі нормативів // ІV Всеукраїнська науково-практична конференція «Економіко-правовий та соціально-психологічний аспекти ефективного підбору та використання кадрового потенціалу в умовах ринкових перетворень»  –  м. Чернівці, 28 квітня 2008р.

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

39451. ОПИСАНИЕ ПРИНЦИПА СТРУКТУРНОЙ ЭЛЕКТРИЧЕСКОЙ СХЕМЫ УСТРОЙСТВА СДВИГА ДВОИЧНЫХ ЧИСЕЛ 369.29 KB
  Операция сдвига широко используется в современной вычислительной технике для реализации умножения деления нормализации двоичных чисел с плавающей точкой и т. Поэтому даже в самых ранних ЭВМ использовались так называемые сдвигающие регистры. Такие регистры применяются и в новейших машинах но наряду с ними стали использоваться и комбинационные многоразрядные программируемые сдвигатели Целью данного курсового проекта является формирование начальных умений и навыков самостоятельного проектирования цифровых устройств углубление и...
39452. Создание ЦЛП на направлении Витебск – Бегомль – Лепель 348 KB
  В состав аппаратуры ИКМ120 входят: оборудование вторичного временного группооброзования ВВГ оконечное оборудование линейного тракта ОЛТ необслуживаемые регенерационные пункты НРП а также комплект контрольноизмерительных приборов КИП таких как пульт для испытания линейных трактов и регенераторов ПИЛТ пульт настройки и проверки регенераторов ПНПР пульт измерения затухания кабельной линии ИЗКЛ. Таблица 1 – Основные параметры системы передачи Параметр Значение параметра Число организуемых каналов 120 Скорость передачи информации...
39454. Правоотношения: понятие, виды, структура 133.5 KB
  Правовые отношения, проблема их понятия и содержания является одной из фундаментальных проблем теории права и юридической науки в целом. Её значение в регулировании всех отраслей права неоспоримо
39455. Создание качественных каналов связи на направлении Витебск – Браслав – Глубокое 217 KB
  В состав аппаратуры ИКМ120 входят аналогоцифровое оборудование формирования стандартных первичных цифровых потоков АЦО оборудование вторичного временного группообразования ВВГ оконечное оборудование линейного тракта ОЛТ необслуживаемые регенерационные пункты НРП. Оконечное оборудование линейного тракта обеспечивает согласование выхода оборудования ВВГ с линейным трактом дистанционное питание НРП телеконтроль и сигнализацию о состоянии линейного тракта служебную связь между оконечными и промежуточными...
39456. Цифровое представление и цифровая обработка информации с применением средств вычислительной техники 352 KB
  кабель прокладываемый вдоль данной автомобильной дороги и необслуживаемыерегенерационные пункты НРП.2 Расчет длин регенерационных участков Размещение необслуживаемых регенерационных пунктов НРП вдоль кабельной ЛП осуществляется в соответствии с номинальной длиной регенерационного участка РУ для проектируемой СП. блоки линейных регенераторов в НРП не содержат искусственных линий ИЛ. Подставляя числовые значения в формулы 3 и 4 и округляя результат до целого числа определяем количество регенерационных участков: на секции ОП1ПВ:...
39457. Создание качественных каналов передачи и связи по направлению МИНСК-Барановичи-Брест 425 KB
  Расчетная частота кГц 17186 Номинальное затухание участка регенерации дБ 65 Номинальное значение тока ДП мА 200 Допустимое отклонение тока ДП мА 10 Допустимые значения напряжения ДП В 1300В650В относительно земли Максимальное расстояние ОРПОРП 200 км Максимальное число НРП между ОРП 66 Максимальное число НРП в полу секции ДП 33 Комплекс аппаратуры третичной ЦСП ИКМ480 предназначен для организации на внутризоновых и магистральной сетях связи пучков каналов по кабелю МКТ4 с парами 12 46 мм.1 Стойка оборудования линейного...
39459. Разработка рекомендаций по улучшению и совершенствованию корпоративной культуры в ООО АКБ-Сервис 1 MB
  Культура фирмы - не синоним понятия “климат”. Культура сама предполагает климат, ценности, стиль, взаимоотношения в данной организации. В ее понятие входят: некие постоянно повторяющиеся характеристики поведения людей