71004

Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення форм організації праці

Курсовая

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Актуальність вивчення основ організації праці та організації виробництва зумовлена тим що сучасне виробництво не може розвиватися інтуїтивно без наукового підходу та ігноруючи закони економіки праці організації виробництва тощо. Зміна техніки і технології виробництва вимагають відповідної...

Украинкский

2014-10-31

259 KB

0 чел.

PAGE  35


ефект (результат)

витрати управлінської праці

ВСТУП

Актуальність теми. Актуальність вивчення основ організації праці та організації виробництва зумовлена тим, що сучасне виробництво не може розвиватися інтуїтивно, без наукового підходу та ігноруючи закони економіки праці, організації виробництва тощо.

Зміна техніки і технології виробництва вимагають відповідної зміни або вдосконалювання організації праці. Крім того, наука про організацію праці збагачується новими даними, виникає передовий досвід нових організаційних рішень.

Якщо виробництво чітко реагує на все нове, що з'являється в області організації праці, і систематично впроваджує його в свою практику, то ми вправі говорити про наукову організацію праці (НОП). Науковий підхід до організації праці дозволяє щонайкраще з'єднати в процесі виробництва техніку і людей, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів, зниження трудомісткості і росту продуктивності праці. Він спрямований на збереження здоров'я працівників, збагачення змісту їхньої праці.

Важливою ознакою НОП є її спрямованість на рішення взаємозалежних груп завдань:

- економічних (економія ресурсів, підвищення якості продукції, ріст результативності виробництва);

- психофізіологічних (оздоровлення виробничого середовища, гармонізація психофізіологічних навантажень на людину, зниження ваги і нервово-психічної напруженості праці);

- соціальних (підвищення розмаїтості праці, його змістовності, престижності, забезпечення повноцінної оплати праці).

Розвитком уявлень про задачі НОП є положення про її функції, тобто специфічних особливостях прояву НОП на підприємстві, її впливу на різні сторони виробництва. Аналіз впливу НОП на виробництві дозволяє виділити наступні її функції.

Ресурсозберігаюча функція, у тому числі працезберігаюча, спрямована на економію робочого часу, ефективне використання сировини, матеріалів, енергії, тобто ресурсів. Крім того, економія праці містить у собі не тільки економію засобів виробництва, але і усунення всякої марної праці. Це досягається раціональним поділом і кооперацією праці, застосуванням раціональних прийомів і методів праці, чіткої організації робітників місць і добре налагодженою системою їх обслуговування. Економії ресурсів слугує і спрямованість НОП на підвищення якості продукції: краща якість рівносильна більшій кількості. Ресурсозбереження - один з головних важелів інтенсифікації виробництва. У сучасних умовах приріст потреб у паливі, енергії, металі й інших матеріалах повинен бути на 75-80% задоволений за рахунок їхньої економії. На це необхідно націлити не тільки технологію, але й організацію праці.

Оптимізуюча функція виявляється в забезпеченні повної відповідності рівня організації праці прогресивному рівню технічного озброєння виробництва, досягненні наукової обґрунтованості норм праці й інтенсивності праці, у забезпеченні відповідності рівня оплати праці її кінцевим результатам.

Функція формування ефективного працівника. Це здійснення на науковій основі професійної орієнтації і професійного відбору працівників, їх навчання, систематичного підвищення кваліфікації.

Працезберігаюча функція виявляється в створенні сприятливих, безпечних і здорових умов праці, у встановленні раціонального режиму праці і відпочинку, у використанні режиму гнучкого робочого часу, у полегшенні важкої праці до фізіологічно нормальної величини.

Функція покращення праці. Робота з покращення на виробництві умов для гармонічного розвитку людини, підвищення змісту і привабливості праці, викорінювання рутинних і примітивних трудових процесів, забезпечення розмаїтості праці і його гуманізації.

Виховна функція активізує та спрямовує на вироблення дисципліни праці, розвитку трудової активності і творчої ініціативи. Високий рівень організації праці сприяє формуванню цих якостей працівника, а чим вища якість виконавців, тим вищий рівень організації праці.

Розуміння функцій НОП дозволяє забезпечити всебічний, комплексний підхід до рішення проблем організації праці на підприємстві, більш чітко представити механізм впливу НОП на працівника і саме виробництво.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження являється організація праці та її форми.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти вдосконалення форм організації праці.

Мета дослідження. Метою дослідження роботи є визначення сутності удосконалення форм організації праці на підприємстві, та впливу їх  на  ефективність діяльності підприємства загалом.

Завдання:

1) розкрити теоретичні основи організації праці та її форм;

2) проаналізувати форми організації праці;

3) розглянути заходи щодо вдосконалення організації праці та виробництва на підприємстві.

Методи дослідження.  Літературний, методи аналізу та синтезу, методи узагальнення та порівняння та ін.

Література. Під час виконання даної роботи були використані різноманітні наукові праці, посібники з економіки праці та організації виробництва, виробничого менеджменту тощо.

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ

ТА ЇЇ ФОРМ

1.1 Сутність, цілі і завдання організації праці

Функціонування виробництва, виробничих систем усіх рівнів забезпечується організованою працею людей. Організація праці — важлива складова організації виробництва.

Сутність організації праці полягає у створенні оптимальної взаємодії працюючих людей, знарядь і предметів праці на основі доцільної організації робочих систем (робочих місць) з урахуванням продуктивності і потреб людини. Організація праці спрямована на створення найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості їх праці та досягнення повного використання засобів виробництва.

Іншими словами, організація праці — сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини.

Мета організації праці складається з двох взаємопов’язаних частин: підвищити дохідність підприємства або коефіцієнт корисної дії робочої системи, тобто виробляти більшу кількість продукції належної якості при низьких витратах; гуманізувати працю шляхом зниження високого навантаження на працівників та підвищення безпеки праці. [3, с. 134-135]

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат на виробництво продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання полягають у створенні сприятливих умов праці і підвищенні культурно-технічного рівня працівників для забезпечення високої їх працездатності і задоволення від роботи.

До основних практичних завдань організації праці належать:

1) розроблення і поліпшення процесів, методів та умов праці;

2) проектування і раціоналізація робочих місць, машин, інструментів, допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням характеру трудових процесів.

Об’єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня і складності.

На рівні робочих місць предметом організації є трудові
рухи, дії, прийоми (комплекси) та умови їх ефективного здійснення.

На рівні кількох взаємопов’язаних «організованих» робочих місць (наприклад, дільниці) предметом організації виступають процеси праці, які зв’язують цю групу в єдиний технологічний (виробничий) процес.

На рівні підрозділів або підприємства в цілому предметом організації є виробничі процеси (виробництва), де основною складовою є трудові процеси.

Організація праці безпосередньо пов’язана з раціоналізацією, а також аналізом собівартості та вартості процесів і виробів.

Організація праці передбачає комплекс заходів, який охоплює:

  •  організацію трудових процесів, робочих місць і засобів виробництва з орієнтацією на критерії: кількісний результат, якість, витрати, навантаження на працюючих, безпека;
  •  організацію процесу праці в межах кількох робочих місць з орієнтацією на критерії: час проходження матеріалу, використання засобів праці;
  •  проектування виробу за критеріями: функція, продуктивність, форма.

Напрями організації праці. Ринкова ситуація вимагає від підприємств здійснення постійних техніко-технологічних нововведень, результативність яких залежить від рівня організації праці працівників. Основними напрямами підвищення рівня організації праці та її ефективності є:

  •  розподіл і кооперація праці, що полягають в науково обґрунтованому розподілі працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об’єднанні їх у виробничі колективи;
  •  організація й обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;
  •  нормування праці, що передбачає визначення норм трудових затрат на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;
  •  організація підбору персоналу та його розвиток, що охоплюють планування, профорієнтацію, профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар’єри тощо;
  •  оптимізація режимів праці і відпочинку, які передбачають встановлення найраціональнішого чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;
  •  раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним уважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;
  •  поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;
  •  зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;
  •  мотивація й оплата праці.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу; системи організації виробництва; психологічних особливостей людей; екологічного стану середовища; а також від низки чинників, зумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках виробничої системи.  [1, с. 24 - 27]

1.2 Поняття форм організації праці

Форми організації праці - це її різновиди, які відрізняються особливостями розв'язання питань з окремих напрямів організації праці. Вони визначаються відповідними системо-утворювальними ознаками та критеріями.

За способом встановлення планових завдань і обліком виконаної роботи форми організації праці бувають:

- індивідуальна - передбачає персоніфікований підхід до розподілу виробничих завдань, обліку виконаної роботи, нарахування заробітної плати на підприємстві;

- колективна - характеризує колективний підхід до організації виробничого процесу.

При цьому колективні форми організації праці поділяють за різними ознаками.

Залежно від способу поділу та кооперації праці при колективній формі організації праці розрізняють такі виробничі підрозділи:

- з повним поділом праці - передбачає зайнятість відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня працівників на одному робочому місці;

- з частковою взаємозамінністю - передбачає суміщення виконуваних робіт;

- з повною взаємозамінністю - передбачає можливість використання праці на будь-якому робочому місці підрозділу, а також обмін робочими місцями відповідно до розробленої схеми.

Залежно від способу управління при колективній формі організації праці виокремлюють такі підрозділи:

- з повним самоуправлінням - за умови визначення підрозділу виробничого завдання, а вирішення решти питань щодо організації виробництва і праці здійснює колектив підрозділу;

- з частковим самоуправлінням - частина функцій управління централізована, а інша - делегована колективу підрозділу;

- без самоуправління - централізація всіх функцій управління підрозділом.

За способом формування засобів для здійснення виробничої діяльності застосовують:

- індивідуальну трудову діяльність;

- підрядні та орендні колективи;

- кооперативи;

- малі та спільні підприємства.

За способами оплати та матеріального стимулювання розрізняють організацію праці:

- з індивідуальною оплатою праці;

- з колективною оплатою праці на основі тарифної системи;

- з колективною оплатою праці на основі тарифної системи і застосуванням різних коефіцієнтів для розподілу заробітку (КТУ - коефіцієнт трудової участі; КТВ - коефіцієнт трудового внеску та ін.);

- з безтарифною оплатою праці;

- з комісійною оплатою праці.

За способом взаємодії з вищим керівництвом виділяють форми організації праці, засновані па:

- прямому підпорядкуванні;

- договорі підряду;

- договорі оренди;

- контракті.

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюють різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто один або група працівників виконують певну частину загального обсягу роботи. [4, с. 97-103]

1.3 Поділ праці: поняття та види

Відособлення окремих виробничих процесів і робіт передбачає поділ праці. Під внутрішньовиробничим поділом праці розуміють відокремлення різних видів робіт, які являють собою часткові процеси створення продукції і закріплення їх за робочими місцями, дільницями виробничого процесу. Мета поділу праці - випуск у встановлені строки високоякісної продукції з мінімальними затратами праці і матеріальних ресурсів.

Є такі форми поділу праці на підприємстві: операційна, функціональна, технологічна, професійно-кваліфікаційна.

Операційний поділ праці передбачає закріплення певної операції за кожним виконавцем, що підвищує спеціалізацію праці, її продуктивність і якість, а також визначає вимоги до організації та обслуговування робочого місця.

Функціональний поділ праці здійснюється на основі виокремлення виробничих функцій з метою професійної спеціалізації працівників. Кожна група підрозділяється за ознакою виконуваних функцій, а вони, у свою чергу, - за професіями. Це, наприклад, робітники - основні і допоміжні, інженерно-технічні працівники та інший персонал. [8, с. 205 - 208]

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці та виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Технологічний поділ праці здійснюється на основі розчленування виробництва на стадії (заготівельну, обробну, складальну), технологічні процеси та операції. За однорідністю здійснюваних технологічних процесів виділяються різні професії і спеціальності (ливарники, ковалі, токарі та ін.).

Професійно-кваліфікаційний поділ праці викликаний різною складністю, точністю і відповідальністю виконуваних робіт, різними вимогами, які стосуються спеціальної підготовки виконавця.

На ступінь і форми поділу праці істотно впливає тип виробництва. Так, особливість поділу праці в масовому виробництві порівняно з одиничним полягає в значно більшій диференціації операцій, які виконуються основним робітником. Ця обставина суттєво змінює вимоги до кваліфікації робітників. Значно відрізняються співвідношення затрат праці основних робітників і робітників, які обслуговують робочі місця основних робітників. У масовому виробництві праця обслуговуючого персоналу більш спеціалізована. Значення праці допоміжних та обслуговуючих робітників у масовому виробництві зростає.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов’язаний з кооперацією праці, яка передбачає певні співвідношення і взаємодії видів праці. Без такого взаємозв’язку здійснення сукупного виробничого процесу з виготовлення кінцевої продукції неможливе.

Кооперація праці - це об’єднання виконавців для скоординованої участі в одному або різних, але пов’язаних між собою процесах праці. Виходячи з конкретних організаційно-технічних умов і особливостей виробництва, на підприємстві використовуються такі основні форми кооперації праці: міжцехова, внутрішньоцехова і внутрішньодільнична. [10, с. 116 - 118]

Міжцехова кооперація пов’язана з розділенням виробничого процесу між цехами і ґрунтується на участі їх колективів у загальному для підприємства процесі праці з виготовлення продукції. Внутрішньоцехова кооперація полягає у взаємодії колективів виробничих дільниць. Внутрішньодільнична кооперація базується на взаємодії окремих працівників у процесі праці.

Ефективність кооперації забезпечується раціональним використанням робочої сили і засобів праці, безперервністю виробничих процесів, ритмічністю виконання робіт, підвищенням продуктивності праці, а також встановленням раціональних співвідношень і трудових взаємодій між учасниками виробництва та узгодженості їх інтересів і цілей виробництва.

На підприємстві кооперування праці може здійснюватись шляхом індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи.

Межі поділу і кооперації праці. Велике значення для організації трудових процесів має встановлення раціональних меж поділу і кооперації праці.

У поділі праці це: економічна межа, якою є гранично можлива величина збільшення сукупного фонду робочого часу або виробничого циклу; технічна межа, яка залежить від технічних можливостей виробництва; фізіологічна межа, пов’язана з допустимими фізичними і психічними навантаженнями на робітника; соціальна межа, яку визначає мінімально необхідна різноманітність виконуваних функцій, що забезпечують змістовність і привабливість праці.

Кооперація праці залежить, головним чином, від організаційних і економічних меж.

Організаційна межа кооперації праці визначається тим, що, з одного боку, не можна об’єднати для виконання будь-якої роботи менше двох осіб, а з другого - існує норма керованості, підвищення якої (об’єднання в колектив такої кількості, яка перевищує норму) призводить до непогоджених дій і значних утрат робочого часу. [12, с. 47 - 54]

Економічна межа кооперації праці зумовлена можливістю зниження витрат і уречевленої праці на одиницю виготовленої продукції.


2 Аналіз форм організації праці

2.1 Організаційні форми праці.

Раціональний внутрішньовиробничий поділ праці передбачає дотримання таких обов’язкових умов:

  •  забезпечення використання трудового потенціалу працівників;
  •  розширення трудового профілю і зростання кваліфікації;
  •  усунення одноманітності праці і підвищення її змістовності.

Ефективність здійснення виробничих процесів, використання засобів праці, витрати на виготовлення продукції та її якість значною мірою залежать від вибору тієї або іншої форми організації праці: суміщення професій (функцій), багатоверстатного обслуговування, колективної (бригадної) праці.

Суміщення професій - це виконання одним працівником різноманітних функцій або робіт при оволодінні кількома професіями або спеціальностями.

Суміщення професій відіграє важливу роль у забезпеченні раціональнішого використання робочого часу, повнішого завантаження устаткування, ефективного використання кадрів, підвищенні кваліфікації, а також є вагомим чинником підвищення ефективності праці без додаткових трудових ресурсів. Воно впливає на змістовність праці, поліпшення працездатності, формування якісно нового профілю робітника, зниження плинності кадрів, задоволеність працею, сприяє розширенню можливостей творчого підходу до неї. [16, с. 140 - 145]

Вибір найдоцільніших варіантів суміщення професій у кожному випадку має ґрунтуватись на вивченні затрат робочого часу, завантаженості виконавців. Форми суміщення професій визначаються і такими чинниками, як тип виробництва, рівень механізації праці, вид її організації.

У разі суміщення професій один робітник виконує функції і роботи, які належать до різних професій. Суміщення може бути повним і частковим. Як наслідок скорочується загальна кількість робітників тих професій, які суміщаються.

Найефективнішим є суміщення професій, спеціальностей, які взаємопов’язані ходом технологічного процесу, єдністю оброблюваних предметів праці, виконанням основного і допоміжного процесів.

Серед ефективних форм організації праці, які сприяють підвищенню продуктивності праці, важливе місце посідає багатоверстатне обслуговування.

Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні професій і визначенні черговості виконання ручних операцій на кількох одиницях устаткування. Іншими словами, один робітник або група (бригада) виконавців працюють одночасно на декількох верстатах (машинах, агрегатах), виконуючи ручні прийоми на кожному з них під час автоматичної роботи всіх інших. У результаті кілька верстатів працюють паралельно або паралельно-послідовно, при цьому кількість операторів буде меншою, ніж кількість одиниць устаткування, що обслуговуються ними. [12, с. 118 - 125]

Раціональна побудова багатоверстатного обслуговування полягає в такому підборі операцій, що забезпечує найбільше завантаження устаткування і повну зайнятість робітника-багатоверстатника. На рис. 4.5 видно, що в першому і другому випадках робітник і устаткування повністю завантажені, у третьому випадку частково простоюють верстати, в четвертому випадку є деякий запас часу в робітника, а в п’ятому - частково простоюють і устаткування, і робітник-багатоверстатник.

а



вер
стата

Час, хв

Цикл роботи багатоверстатника

tз

tм

tоп

1

2

2

4

tм

tз

2

2

2

4

tц

tц

Робітник

б



вер
стата

Час, хв

Цикл роботи багатоверстатника

tз

tм

tоп

1

3

6

9

tм

tз

2

3

6

9

3

3

6

9

tц

Робітник

в



вер
стата

Час, хв

Цикл роботи багатоверстатника

tз

tм

tоп

1

5

4

9

tм

tз

tпр.об

2

5

4

9

tц

tц

Робітник

г



вер
стата

Час, хв

Цикл роботи багатоверстатника

tз

tм

tоп

1

3

9

12

tм

tз

tпр.р

2

5

7

12

3

3

9

12

tц

Робітник

д


верстата

Час, хв

Цикл роботи багатоверстатника

tз

tм

tоп

1

3

7

10

tз

tпр.р

2

4

5

9

tм

3

2

7

9

Робітник

Рис. 4.5. Варіанти багатоверстатного обслуговування:

tз — час зайнятості робітника на обслуговуванні верстата, хв; tм — машинний час автоматичної роботи верстата, хв; tпр.об — час простою верстатів за цикл обслуговування, хв; tпр.р — вільний від роботи час багатоверстатника за цикл обслуговування tц, хв

У зв’язку з цим здійснюються:

  •  розрахунки можливої кількості верстатів, що обслуговуються;
  •  побудова графіків обслуговування устаткування;
  •  розрахунки тривалості циклу багатоверстатного обслуговування, коефіцієнтів завантаження устаткування та завантаження робітника-багатоверстатника;
  •  визначення витрат на одиницю оперативного часу роботи верстата за різних варіантів кількості устаткування, що обслуговується.

Для ефективної організації багатоверстатного обслуговування необхідно вирішити такі завдання:

  •  створення організаційних умов для його впровадження;
  •  установлення норм часу на виконання технологічних операцій з відокремленням часу на виконання всіх ручних прийомів та активний контроль роботи верстата;
  •  установлення маршруту руху для багатоверстатника і визначення часу на перехід робітника від одного верстата до іншого.

Основними організаційними умовами розвитку багатоверстатного обслуговування є:

1) раціональне планування дільниці, що забезпечує належний контроль за роботою верстатів і найкоротші маршрути переходу робітника від одного верстата до іншого;

  1.  удосконалення форм поділу і кооперації праці (передача низки обслуговуючих функцій допоміжним робітникам і введення регламентного обслуговування, перехід до колективних форм організації праці тощо);
  2.  раціональний підбір деталей, що підлягають обробці на багатоверстатному комплексі, з точки зору конструктивних форм і розмірів, спорідненості технологічних операцій і переходів;
  3.  збільшення розмірів партій деталей, що обробляються на основі спеціалізації робочих місць багатоверстатників;
  4.  удосконалення структури затрат часу на виконання операцій шляхом автоматизації технологічного процесу, зміни режимів обробки та ін.

Важливо підкреслити, що в організації багатоверстатного обслуговування істотну роль відіграють структура, тривалість та повторюваність операцій.

Залежно від організації праці на виробничій дільниці застосовується багатоверстатне обслуговування трьох видів: бригадне, ланцюгове та індивідуальне. При бригадній формі обслуговування певна зона обслуговування закріплюється за бригадою в цілому; при ланцюговій (груповій) - за ланкою або групою робітників, що входять до складу бригади; при індивідуальній - за кожним робітником.

Можливі нециклічна і циклічна системи обслуговування. Нециклічна система характеризується епізодичним виникненням потреби в обслуговуванні, а циклічна - постійним. Під час циклічного обслуговування робітник послідовно виконує допоміжну роботу, переходячи від верстата до верстата, під час нециклічного - він підходить до того верстата, на якому закінчилася автоматична робота, незалежно від розташування верстатів на дільниці.

Циклічне обслуговування здійснюється на потокових лініях і на робочих місцях, на яких працюють верстати з однаковим або близьким за тривалістю часом обробки деталі.  [18, с. 4-5]

На робочих місцях, що являють собою ланки потокових ліній, застосовується сторожовий або маршрутний методи обслуговування.

За сторожовим методом робітник, спостерігаючи за всіма верстатами, визначає необхідність обслуговування того або іншого з них. При цьому можливі два варіанти обслуговування: без пріоритетів, коли верстати обслуговуються в порядку виникнення вимог, і з пріоритетами, коли черговість обслуговування визначається з урахуванням вартості і ступеня завантаження верстатів. Працюючи за маршрутним методом, робітник обслуговує верстати за заздалегідь визначеним маршрутом.

Вибір форм організації праці і зон обслуговування залежить від багатьох економічних, організаційних, соціальних і психофізіологічних чинників. У будь-якому випадку форма організації праці має бути оптимальною з погляду розширення трудових функцій і забезпечення можливості для підвищення кваліфікації робітників, запобігання одноманітності праці, сприяння ритмічності трудових процесів, зменшення відстаней переходів, зниження нервової напруги в робітників.

Економічна доцільність багатоверстатного обслуговування забезпечується вибором таких форм організації праці і зон обслуговування, за яких сумарні витрати на виробництво продукції найменші. При дефіциті робочої сили застосування багатоверстатного обслуговування дає найбільшу ефективність.

Найпоширеніші варіанти розташування обладнання та маршрути руху робітників під час багатоверстатного обслуговування наведені на рис. 4.6.

У процесі циклічного обслуговування верстатів, що розташовані за лінією (перший варіант планування на рис. 4.6), робітник-багатоверстатник по завершенні циклу обслуговування всіх верстатів чинить поворотний перехід до першого верстата.

Рис. 4.6. Найпоширеніші варіанти розташування устаткування і маршрути руху робітника при багатоверстатному обслуговуванні

У разі кільцевого розташування верстатів поворотні переходи відсутні. Отже, якщо верстатів більше трьох і застосовується циклічне обслуговування, то доцільно перевагу віддати кільцевим маршрутам.

Під час обслуговування двох верстатів слід розташовувати устаткування за третім варіантом планування: у ньому переходи робітника від верстата до верстата відсутні. Якщо робітник обслуговує три верстати, зручніше розташувати устаткування у вигляді букви «П», оскільки переходи в цьому випадку найкоротші. Класичним варіантом побудови багатоверстатної роботи є обслуговування верстатів-дублерів, коли тривалість і структура операцій на верстатах, що обслуговуються, відносно постійні. [9, с. 18-35]

Розрахунок параметрів багатоверстатного обслуговування. Кількість верстатів (n), на яких може одночасно працювати виконавець, визначається за формулою:

де tм — машинний час роботи верстата, хв;

tз — час зайнятості робітника на верстаті, що обслуговується;

де tр — загальний час виконання всіх ручних прийомів на верстаті (установлення, зняття деталі, включення агрегату, підвід різця і т. д.), хв;

tк — загальний час активного контролю робітника-багатоверстатника за роботою верстатів, хв;

tп — час на переходи робітника між верстатами за встановленим маршрутом, хв.

Кількість верстатів, що обслуговуються, визначається з урахуванням коефіцієнта зайнятості (Kз) на кожному верстаті, який не повинен перевищувати допустимої величини в діапазоні 0,7  Kд.з  0,9.

Так, за однакової тривалості операцій кількість верстатів, що обслуговуються, визначається за формулою:

За різної тривалості операцій, що виконуються, кількість верстатів, яка підлягає обслуговуванню, визначається за формулою:

де — сума машинного часу на всіх верстатах, що обслуговуються, хв.

У разі отримання в результаті розрахунку дробного числа верстатів його округляють до меншого або більшого цілого.

Якщо прийняте число (ппр) менше розрахункового (пр), то (п – 1)tз < tм. При цьому робітник має вільний час (простій) (tв.роб) у циклі обслуговування, величина якого розраховується за формулою:

tв.роб = tм – (п – 1)tз .

Якщо прийняте число (ппр) більше розрахункового (пр), то (п – 1)tз > tм. При цьому робітник не встигає за час циклу обслуговувати всі верстати і вони будуть певний час простоювати (tв.уст), величина якого розраховується за формулою:

tв.уст = tм – (п – 1)tз .

Після розрахунку кількості верстатів і часу простою устаткування або робітника-верстатника будують графік багатоверстатного обслуговування за вибраним варіантом (рис. 4.5). Далі обчислюють тривалість циклу багатоверстатного обслуговування.

Тривалість циклу багатоверстатного обслуговування (tц) складається з періоду часу від початку операцій з обслуговування першого за маршрутом верстата до моменту повернення робітника до нього.

tц = maxto + tв.уст

або

де maхtо — максимальна тривалість однієї з операцій, що виконуються при багатоверстатному обслуговуванні; з погляду структури затрат часу tо = tз + tм.

Коефіцієнт завантаження устаткування розраховується за формулою:

Коефіцієнт завантаження робітника-багатоверстатника визначається:

Вибір оптимальної кількості верстатів, що економічно доцільно обслуговувати, пов’язаний з порівнянням витрат на одиницю оперативного часу роботи верстата за різних варіантів обслуговування верстатів. Розрахунок здійснюється за критерієм мінімуму витрат на одиницю продукції з використанням формули:

φ = (пС + 1) : ,

де С — коефіцієнт, що показує відношення витрат, які пов’язані з простоюванням устаткування, до витрат на утримання одного робітника;

— середня кількість працюючих верстатів протягом циклу обслуговування.

Визначаючи коефіцієнт С, ураховують витрати на експлуатацію верстата, які змінюються зі зміною кількості верстатів для випуску однакового обсягу продукції (амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт верстатів, електроенергія, експлуатація виробничих приміщень тощо). Витрати на заробітну плату визначають з огляду на кваліфікацію робітника, що обслуговує верстат.

Середню кількість верстатів, що працюють протягом циклу, визначають виходячи з графіку багатоверстатної роботи. Оптимальною кількістю верстатів вважається, якщо φ мінімальне. [7, с. 88 - 97]

2.2 Колективна форма праці

Трудовий колектив являє собою об’єднання всіх працівників, які здійснюють спільну трудову діяльність на підприємстві. Під організацією праці трудових колективів слід розуміти організацію праці колективів цехів, дільниць, бригад, спеціальних груп працівників, в основі якої лежать поділ і кооперація праці. Серед колективних форм організації праці провідне місце належить виробничій бригаді, де досягається найбільш тісна кооперація працівників, яка притаманна внутрішньодільничній кооперації.

Виробнича бригада - групова форма безпосередньої інтеграції (кооперації) праці кількох робітників, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати роботи. Основною передумовою такого об’єднання є організаційно-технологічні умови виробництва, за яких не тільки можлива, а й економічно доцільна колективна форма ведення виробничого процесу.

Бригади створюються в таких випадках:

1) для обслуговування великих і складних виробничих агрегатів;

2) на потокових лініях;

  1.  у разі спільного виконання комплексного виробничого завдання кількома робітниками, коли результати роботи кожного з них неможливо або недоцільно планувати і враховувати окремо;
  2.  для виконання певної роботи в суворо обмежені строки, чого один робітник за даного обсягу роботи забезпечити не може;
  3.  з метою безпосередньої взаємодії між обслуговуючими, допоміжними та основними робітниками в межах певної виробничої дільниці;
  4.  для полегшення поточного розподілу оперативних завдань між працівниками за відсутністю постійного закріплення робочих місць або певного кола робіт за кожним виконавцем.

Бригадна форма створює можливості для зміни праці, на основі суміщення професій і функцій підвищує її змістовність, сприяє підвищенню кваліфікації, збільшує зацікавленість у праці і в колективних її результатах. Тому бригада - не лише низова форма кооперації (і поділу) праці, первинний трудовий осередок підприємства, а й первинний соціальний осередок, у якому формується особливий соціально-психологічний клімат, вирішуються питання виробничого, соціального і виховного характеру.

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків завантаження виконавців протягом робочого часу; установлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Розробляються критерії оцінювання праці, матеріального і морального стимулювання.

Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані й комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються з робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної і потокової ліній та ін.).

Комплексні бригади створюються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов’язані роботи, що охоплюють цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Такі бригади доцільно створювати на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою комплексного завдання бригади. [3, с. 209 - 215]

У бригаді з частковим поділом праці, зумовленим певною технологічною послідовністю виробництва, робітник поряд із закріпленою за ним операцією у разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке сумісництво професій і взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується комплекс робіт. Наскрізні бригади об’єднують робітників усіх змін і створюються для роботи на устаткуванні у разі тривалого циклу оброблення виробів або для виконання певної роботи, яка перевищує тривалість зміни.

Колективний характер праці в бригаді поєднується з поділом праці між членами бригади. Робота між членами спеціалізованих бригад розподіляється в основному з урахуванням їх кваліфікації. У комплексних бригадах роботи розподіляються відповідно до професії, спеціальності та кваліфікації.

З огляду на характерні особливості організації колективних трудових процесів і наведені завдання можна виокремити загальні та специфічні принципи проектування організації праці в бригадах.

Загальні принципи передбачають: безперервність трудових процесів; суміщення окремих трудових дій і прийомів; раціональне завантаження робітників і техніки, яка ними використовується; підвищення змістовності праці і творчих можливостей її здійснення; відповідність розрядів і професій роботі, яка ними виконується.

До специфічних принципів проектування колективних трудових процесів належать такі: забезпечення часових і просторових взаємозв’язків, пропорційності і злагодженості в роботі протягом усього виробничого циклу; запобігання можливим порушенням виробничого процесу; синхронізація роботи взаємопов’язаних виробничих ланцюгів; створення зацікавленості в поліпшенні результатів колективної праці і підвищення колективної відповідальності; забезпечення умов для надання взаємної допомоги; взаємоконтроль.

Проектуючи організацію праці в бригадах, поряд із загальними і специфічними її принципами, необхідно враховувати також:

1) відповідності процесів праці психофізіологічним потребам людей і діючим нормам;

  1.  організаційну формалізацію трудових процесів у відповідних нормативах, картах та інструкціях;
  2.  забезпечення навчання робітників новим прийомам і методам праці;
  3.  спорідненість із системою організації та управління виробництвом.

Для успішної роботи виробничої бригади важливо, щоб її очолював авторитетний висококваліфікований робітник. Він зобов’язаний поряд з функціями управління колективом виконувати виробничі завдання бригади як звичайний член колективу.


3 Шляхи підвищення організації праці на підприємстві

3.1 Шляхи підвищення ефективності використання робочого часу

Планування часу служить справі підвищення ефективності використання робочого дня. Вважається, що день краще всього починати в один і той же час.

Бажано, щоб керівник розпочинав свій день раніше за підлеглих, щоб до їх приходу в них була можливість уточнити завдання і вжити всіх необхідних заходів для успішного подолання труднощів. Після цього виконуються важкі та неприємні справи, а в другій половині дня – легкі. Така послідовність обумовлена не тільки наростанням втомленості, Але й тим, що після обіду підлеглі, контакт з якими в першій половині дня обмежені, часто приходять із проханням про допомогу, поясненнями тих чи інших завдань. Тому в другій половині краще займатися справами, які не вимагають великої зосередженості, наприклад, перегляд пошти або вирішення проблем, які знову з’явилися зранку.

Для економії часу в процесі роботи необхідно уникати імпульсивних вчинків і не відволікатися на проблеми, які виникають знову, бо вони можуть вимагати нових дій. Ці проблеми доцільно для того, щоб повернутися до них пізніше, щоб дозволити завершити почате, а проблема повинна «відлежатися» і і прийняти більш зримі обриси. Фіксація матеріалу необхідна також при раптових перервах роботи, оскільки дозволяє знову зосередитися.

Американський підприємець та теоретик менеджменту Хаврі Маккея дає такі поради тим, хто хоче зекономити час:

  •  встановити телефон у своєму автомобілі;
  •  завжди вчасно попереджати про візити, які намічаються;
  •  залишати машину там, де гарантований вільний виїзд;
  •  ніколи не робити поїздки, не маючи при собі диктофона, за допомогою якого можна, не відриватися від керма, диктувати для себе службові записки;
  •  покласти портативний магнітофон в кишеню піджака, а другий поряд із ліжком;
  •  завжди мати при собі який-небудь корисний матеріал для читання;
  •  спробувати весь тиждень читати публікації з питань бізнесу замість спортивних сторінок і цікавих матеріалів про всяку всячину;
  •  пройти курс техніки скорочитання;
  •  використовувати телефонний автовідповідач вдома, що дасть можливість позбавитись непотрібних розмов;
  •  старатися проводити якомога більше нарад по телефону замість засідань з безпосередньою участю співробітників;
  •  завжди просити підлеглих попередньо коротко викладати рекомендації, а потім заслуховувати обґрунтування;
  •  слухати магнітофонні записи і радіопередачі з питань бізнесу під час бігу або спортивних вправ;
  •  хвалити підлеглих, які коротко викладають суть справ, і висловлювати незадоволення співробітниками, які не вміють так виступати;
  •   уникати тих, хто витрачає час.

3.2 Критерії і показники ефективності управління

«Ефект» і «ефективність» - різні поняття. Економічний ефект - це результат праці людини в процесі виробництва матеріальних благ (кількість випущеної продукції на ділянці, заводі, приріст знову створеної вартості в народному господарстві).

А ефект сам по собі недостатньо характеризує діяльність людини. Для більш повної її характеристики потрібно знати, з якими витратами отриманий цей ефект. Однакові витрати праці можуть дати різні ефекти, і навпаки, той самий ефект може бути досягнутий різними витратами праці. Цілі суспільного виробництва - одержання більшого ефекту з найменшими трудовими, матеріальними, грошовими витратами. Тому необхідно отриманий результат порівняти з тими витратами, за допомогою яких він отриманий, тобто віднести ефект до витрат, зіставити одну абсолютну величину - ефект з іншою абсолютною величиною - витрати. Таке зіставлення дає відносну величину – ефективність. [9, с. 116 - 119]

Управлінська праця відноситься до найбільш складних видів людської діяльності, і її оцінка не завжди може бути зроблена прямим шляхом через відсутність формалізованих результатів, кількісної оцінки окремих видів виконуваної роботи. Тому для виміру її ефективності часто застосовуються непрямі методи.

Критерієм оцінки управлінської праці є ефективність  управлінської праці:

Еу =

При цьому потрібно пам’ятати, що результат управлінської праці виражається не тільки економічним, але й соціальним ефектом. Що ж стосується витрат, то вони являють собою живу й уречевлену управлінську працю.

Критерієм оцінки ефективності праці працівників апарату управління є також соціальна ефективність, що через відсутність кількісних вимірників визначається головним чином якісними показниками. Критерій же економічної ефективності управлінської праці дає можливість кількісно виміряти ефективність праці в апараті управління.

Для визначення ефективності праці управлінського персоналу необхідно встановити критерії і показники, за якими проводиться оцінка. Під критерієм розуміють найбільш загальну кількісну характеристику результатів управлінської праці. Окремі результати діяльності апарату управління є показниками управлінської праці. Вони носять підлеглий характер стосовно критерію і є основою при його визначенні. Таким чином, сукупність показників праці і буде виражати критерій оцінки.

Для визначення економічної ефективності управлінської праці використовуються різні способи: за показниками підприємства, організації і функціонуванню праці управлінського персоналу, обсягу переданої інформації; за якістю і швидкістю прийняття рішень; за виконанням функцій управлінських ланок.

Ефективність - оціночний критерій діяльності колективу працівників у будь-якій сфері, включаючи управлінську.

Існують різні підходи до визначення ефективності управління.

  •  розраховують синтетичні показники ефективності управління;
  •  фактичні дані порівнюють з нормативними, плановими або з показниками за попередні роки;
  •  застосовують якісну оцінку ефективності за допомогою експертів;
  •  застосовують емпіричні формули для розрахунку показників, що характеризують ефективність управління.

Абсолютна ефективність виражається загальною величиною ефекту, одержаного в результаті здійснення заходів удосконалення систем управління виробництвом. Порівняльна ефективність показує, наскільки один варіант ефективніший за інший, проектований або діючий.

Надійність системи управління виявляється у безпосередньому її функціонуванні, яке забезпечує досягнення цілей виробництва. Показники надійності системи такі: безвідмовність, готовність, відновлюваність.

Оптимальність систем управління характеризується рівнем застосування сучасних економіко-математичних методів для розробки управлінських рішень, обґрунтованістю співвідношення централізації і децентралізації управління, керованістю підприємства та ін.

Ефективність організації управління можна оцінити за іншими загальними показниками, які характеризують стан системи управління на підприємстві:

  •  коефіцієнтом якості використання управлінських робіт;
  •  коефіцієнтом стабільності кадрів;
  •  коефіцієнтом, що характеризує співвідношення між темпами зростання обсягу виробництва і витратами на управління.


ВИСНОВКИ

В сучасних наукових публікаціях з проблем організації праці на підприємствах значна увага приділяється розвитку організації праці в Україні в різних аспектах.

Організація праці - це процес економічно й соціально обґрунтованого поєднання в оптимальних пропорціях робочої сили, знарядь і предметів праці та створення умов для їх ефективного використання і досягнення мети виробництва.

Організація праці на рівні підприємства - це приведення трудової діяльності людей до системи, що забезпечує досягнення максимально можливого корисного ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності та рівня відповідальності.

Організація праці на підприємствах здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: науково-технічний прогрес, психофізіологічні фактори, система організації виробництва, умови зовнішнього та внутрішнього середовища. Організація праці змінюється і вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.

Робота з кадрами відноситься до організації праці, тому що без забезпечення визначеного рівня вмілості працівника, без його професіоналізму не можна розраховувати на скільки-небудь ефективну діяльність на виробництві.

Для підвищення ефективності праці, проведення цілеспрямованої кадрової політики в області матеріального і морального стимулювання співробітників, проведення атестації, організації службового просування, підвищення кваліфікації проведемо оцінку результатів праці та ділових якостей співробітників. Для цього використовується інтегральний коефіцієнт, який комплексно враховує такі показники, як професійні та особистісні якості, рівень кваліфікації, складність робіт і результати праці. Кожен елемент комплексної оцінки характеризується своїм набором ознак і має відповідну шкалу для їх кількісного вимірювання.

Практичну організацію праці на підприємстві можна наблизити до рівня наукової, якщо створити в апараті управління спеціалізовану службу вдосконалення організації управління і праці з безпосереднім підпорядкуванням її вищому керівництву.

Основні напрями покращення організації праці на рівні підприємства:

- удосконалення розподілу і кооперації праці в колективі, удосконалення організації та обслуговування робочих місць;

- вивчення і впровадження передових прийомів і методів праці;

- удосконалення підбору, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

- удосконалення нормування і стимулювання праці;

- поліпшення умов праці та ділової робочої атмосфери у колективі;

- раціоналізація режиму праці та відпочинку.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Книжки одного і трьох авторів

1. Богиня Д.П., ГрішноваО.А. Основи економіки праці: Навч. посібник.-К.: Знання-Прес,2000.- 313с.

2. Богиня Д.П., Грішнова О. А. Основи економіки праці. – К.: “Знання-Прес”, 2006.- 313с, Глава І, с.29-44, Глава ІV, с.94-117.

3. Кір’ян Т. Людський капітал в історії економічної думки // Економіка України.- 2008.- № 9.- С.64-74.

  1.  Герасимчук В. Г. Розвиток підприємств: діагностика, стратегія, ефективність. — К.: Вища шк., 1995. — 265 с.
  2.  Гупалов В. К. Управление рабочим временем. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 240 с.
  3.  Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. — 200 с.
  4.  Економіка підприємства: Зб. практ. задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник / За ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 1999. — 328 с.
  5.  Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.
  6.  Казанцев А. К., Подлесных В. И., Серова Л. С. Практический менеджмент: В деловых играх, хозяйственных ситуациях, задачах и тестах: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 1998 — 367 с.
  7.  Кожекин Г. Я., Синица А. М. Организация производства: Учеб. пособие. — Минск: Экоперспектива, 1998. — 334 с.
  8.  Курочкин А. С. Организация производства: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2001 — 216 с. 

Статті журналів

12. Клименко О. Ю. Трудовий фактор у системі соціально-економічного розвитку суспільства О. Ю. Клименко // Науковий вісник ДДФА. – 2009. – № 2.

13. Полонський В. Г. Амортизація людського капіталу/ В. Г. Полонський, О. І. Шаповалова // Актуальні проблеми економіки. – 2010. –№ 1 (103).

14. Гальків Л. І. Людський капітал: базисні поняття та концептуальні положення/ Л. І. Гальків // Науковий вісник НЛТУ. – 2008. №4. – С. 79-124

15. Чухно А. Актуальні проблеми розвитку економічної теорії на сучасному етапі // Економіка України.- 2009.- № 5.- С.15-36.

16. БлизнюкВ.В. Людський капітал як фактор економічного розвитку //Економіка і прогнозування.-2005.-№2.-с.64-74

17. Долішній М.І., Злупко С.М. Соціально-трудовий потенціал : теорія і практика. Ч. І.– К.: Наукова думка, 1994. – 263 с.- Розділ І-ІІ, с. 3-62.

18. Петрова Л. І. Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах перебудови національної економіки. – Львів: ЛДУ. – 1997. - С.219–224.

Матеріали з інтернет-ресурсів

19. Статистичний щорічник України за 2004 рік http: //www. ukr.stat. gov. ua.

20. Бібліотека ім.. Вернадського http: //nbuv.gov.ua


ДОДАТКИ

Найпоширеніші варіанти розташування устаткування і маршрути
руху робітника при багатоверстатн
ому обслуговуванні (у збільшеному варіанті).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

11258. Основы формирования цены. Прибыль. Рентабельность 73 KB
  Тема 11. Основы формирования цены. Прибыль. Рентабельность 11.1. Понятие цены. Виды цен. Структура цены. 11.2. Экономическая сущность прибыли. Порядок формирования и использования прибыли. Пути увеличения суммы прибыли. 11.3. Рентабельность производства продукции деятел...
11259. Общая фамакология. Задачи фармакологии 75 KB
  Общая фамакология I Введение в предмет Фармакология pharmacon – лекарство logos учение – учение о лекарствах наука о лекарствах. Фармакология изучает лекарственные средства применяемые для лечения и профилактики различных заболеваний. В отличие от других фармацевти...
11260. Пути введения лекарственных веществ в организм. Основные механизмы всасывания лекарственных веществ 175 KB
  Общая фармакология ОФ изучает общие закономерности фармакокинетики и фармакодинамики лекарственных средств независимо от того какой фармакологический эффект они оказывают. Все ЛС подчиняются общим правилам. Освоение вопросов общей фармакологии создает базу для...
11261. Средства, влияющие на афферентную нервную систему 76.5 KB
  ЧАСТНАЯ ФАРМАКОЛОГИЯ В данном разделе Частная фармакология будут рассмотрены группы лекарственных средств в зависимости от того на какую систему организма они оказывают преимущественное влияние. Средства влияющие на афферентную нервную систему Афферентн
11262. ХОЛИНОЛИТИКИ (ХОЛИНОБЛОКАТОРЫ) 82.5 KB
  I. ХОЛИНОЛИТИКИ ХОЛИНОБЛОКАТОРЫ Холинолитики холиноблокаторы антихолинергические средства: ослабляют или предотвращают взаимодействие АХ с холинорецепторами. Все эти вещества являются средствами прямого типа действия. Они не влияют на синтез высвобождение и г
11263. АНТИАДРЕНЕНГИЧЕСКИЕ СРЕДСТВА 81 KB
  Введение. Блокировать передачу нервного импульса в области адренергического синапса можно двумя путями: на пресинаптическом уровне и на постсинаптичес ком уровне. Исходя из этого антиадренергические средства делят на две группы:
11264. ОБЩИЕ АНЕСТЕТИКИ (НАРКОЗ) 99 KB
  Наркоз от греческого слова narke – оцепенение состояние характеризующееся обратимым угнетением ЦНС которое сопровождается: 1 утратой сознания 2 подавлением чувствительности прежде всего болевой 3 угнетением рефлектор
11265. Снотворные средства. Барбитураты 64.5 KB
  ВВЕДЕНИЕ Сон – жизненно необходимый физиологический процесс состояние противоположное бодрствованию во время которого происходит рост организма и все восстановительные процессы СГГ. По современным представлениям сон – это активный физиологический процесс...
11266. Противосудорожные препараты (средства) 100 KB
  ВВЕДЕНИЕ. В регуляции двигательной функции принимают участие пирамидные и экстрапирамидные пути. Пирамидные пути начинаются в коре головного мозга. Первый нейрон проходит по всему стволу мозга через продолговатый мозг к мотонейронам пер...