71006

Ринок і держава

Курсовая

Политология и государственное регулирование

Там де порушувалася гармонія взаємодії ринку і держави країни потрапляли до глибокої кризи. При цьому однак не можна забувати що світова практика будувалася в основному на законах економічної еволюції у ході якої поступово формувалося й удосконалювалося нинішнє...

Украинкский

2014-10-31

317 KB

7 чел.

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії факультетів управління і управління персоналом та маркетингу

Курсова робота

з дисципліни «Основи економічної науки»

на тему: «Ринок і держава»

  

Студента 1 курсу

4 групи, спеціальності 6601

Факультету економіки та управління

Станішевського Ігоря Олександровича

Науковий керівник

доц. Поручник С.Г.

Київ-2013

Зміст

Вступ

Наявність двох основних концепцій економічної політики держави є відображенням тісного взаємозв'язку в реальному житті між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням. Держава і ринок визначають напрям, в якому розвиваються економічні процеси. Обсяги регулюючих функцій, які виконують держава і ринок, час від часу змінюються. Серед головних чинників таких змін - рівень розвитку продуктивних сил, політична орієнтація країни, характер історичного етапу, на якому знаходиться суспільство, його соціальна структура, національні особливості та ін.

Там, де порушувалася гармонія взаємодії ринку і держави, країни потрапляли до глибокої кризи. Якщо взагалі відкидається ринок, логіка економічних процесів призводить таку державу до повної стагнації. Більш ніж півстолітня практика колишнього Радянського Союзу на рубежі 70-80-х років завершилася глибокою і всеосяжною кризою.

Український ринок із усіма його специфічними особливостями був зруйнований комуністичною економічною політикою. Відродження  економіки в ході нинішнього реформування повинне бути здійснене з врахуванням не тільки національного, але і світового досвіду. При цьому, однак, не можна забувати, що світова практика будувалася, в основному, на законах економічної  еволюції, у ході якої поступово формувалося й удосконалювалося нинішнє співвідношення організаційних форм ринку і державного регулювання.  

Розвинуті країни в  даний  час  ведуть  пошук  нових  моделей  ринкової системи, здатної більш ефективно усувати провали і недосконалості ринку, вирішувати більш складні економічні і соціальні задачі. По-друге, рух українських реформ утрудняється відсутністю чітких критеріїв ефективності, що закладаються в основу конструювання організаційно-економічних форм ринкової системи. Правда, ця проблема не тільки українська, вона представляє складність для національного господарства кожної розвинутої країни світу. Отже, у ході нинішньої реформи в Україні повинна бути створена ринкова модель нового типу, контури якої сьогодні тільки уловлюються в найбільш розвинутих країнах. Лише в цьому випадку українській економічній системі буде забезпечений паритет у майбутній світовій економіці. В Україні в останні роки почали здійснюватися економічні реформи, зв'язані з переходом до ринкових відносин, демонополізацією економіки, роздержавленням і приватизацією власності, тобто з виникненням системи сучасної ринкової економіки.

Актуальність даної теми визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю ринку та ролі держави у сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні.

Метою даної роботи дослідження еволюції поглядів щодо поняття "ринок" та ролі держави в його регулюванні.

Для досягнення цієї мети поставлено наступні завдання:

  •  розглянути переваги та недоліки ринку, становлення ринкових відносин ;
  •  з’ясувати об’єктивність втручання держави в ринкову економіку ;
  •  розглянути функції держави та методи впливу на ринкову економіку;
  •  дослідити взаємодію держави та ринку в Україні;

Об’єктом дослідження є ринок.

Предметом курсової роботи є ринок і держава, їх взаємозв’язок.

  1.  Сутність ринку, його характерні риси та функції

Ринок — це сукупність економічних відносин, що виникають між виробниками і споживачами у процесі вільного еквівалентного обміну виробленими благами (послугами), який організований за законами товарного виробництва і грошового обігу.

З цього визначення ринку випливає, що, по-перше, ринок завжди обумовлюється природою виробництва, хоч йому властива значна самостійність і він активно впливає на всі відтворювальні процеси, їх кінцеві результати та ефективність. По-друге, формування ринку не є самоціллю. Це не мета, а засіб досягнення ефективності системи господарювання. По-третє, ринок означає систему саморегулювання економіки, що стимулює розвиток виробництва за його як кількісними, так і якісними параметрами. Проте такий ринок сьогодні є анахронізмом. Вільний ринок, що діє автоматично, саморегулюється, як доведено історичним досвідом, ефективно працювати не може. Вже в римському праві містилися норми, які регулювали ринкові відносини обміну.

Отже, слід підкреслити, що ринок є одним з найбільших утворень людства. Кожний етап розвитку суспільства зумовлює певні особливості функціонування ринку, певні інститути, механізми ринкових відносин. Можна умовно виділити ряд етапів і шляхів становлення ринкових відносин.

Перший етап — період від розпаду первіснообщинного ладу до виникнення капіталізму. Він характеризувався формуванням ринкових відносин і простого товарного виробництва. Ринкові відносини відігравали підпорядковану роль, укорінювалися, як правило, в надрах натурального господарства, потісняючи його. Сприяючи встановленню зв'язків між раніш ізольованими суб'єктами господарювання (общинами, рабовласницькими латифундіями, феодальними маєтками, селянськими господарствами і т. ін.), вони відкривали додаткові можливості для розвитку виробництва і суспільства в цілому. Саме з розвитком торгівлі було пов'язане і часткове нагромадження капіталу.

Другий етап — капіталізм періоду вільної конкуренції. Він характеризувався розвитком ринкових відносин, їх широким і глибоким проникненням у всі сфери і функції суспільного господарства. Цей етап тривав у більшості капіталістичних країн до межі XIX і XX ст. Ринок існував у своїй класичній формі, коли товар перетворювався на елементарну частинку капіталістичного господарства. У цей період знімаються позаекономічні обмеження на шляху вільного руху товарів, капіталу, робочої сили, створюється єдиний національний, а потім і світовий ринок. За цих умов головними важелями саморегульованої ринкової економіки стали вільні ціни й конкуренція.

Третій етап — переростання капіталізму вільної конкуренції в монополістичний капіталізм, а потім — у державно-монополістичний. Для цього періоду характерним є підривання класичного ринку, обмеження сфер його впливу державним регулюванням.

Історичний досвід розвитку класичного ринку свідчить, що за своєю природою він є суперечливим і здатним внаслідок притаманної йому стихійності призвести не лише до прогресу, а й до депресії, криз і навіть до повного руйнування економічної системи. Отже, слід було знайти ефективні засоби, які б допомогли обмежити стихійні сили ринку.

Вперше обгрунтував необхідність державного регулювання ринкових відносин англійський економіст Дж. М. Кейнс. На противагу економістам ХVIII—XIX ст. Дж. М. Кейнс та його послідовники довели, що забезпечити безперебійність капіталістичного відтворення без втручання держави в економіку неможливо. Державу вони розглядали як головний стимулятор попиту і чинник активізації підприємництва у господарському житті. Саме рекомендації Дж. М. Кейнса допомогли урядові Рузвельта уникнути руйнівної дії "великої депресії".

Слід зазначити, що у зв'язку з крахом соціалістичної системи в багатьох країнах почався етап переходу до ринкових відносин. Кожна країна через специфіку розвитку, використовуючи історичний досвід, йде до ринку своїм шляхом.

Якщо узагальнити історичний досвід формування ринку в західних країнах, можна зробити такі висновки.

Формування ринкових відносин становить тривалий процес, у ході якого постійно відбуваються зміни в усіх основних сферах суспільного життя і створюються національні ринки, які відзначаються великою різноманітністю. Це стосується насамперед системи мотивацій, критеріїв ефективності, виробничих і управлінських структур, господарських пропорцій та ін. До того ж, як свідчить світовий досвід, формування ринкової структури не може бути рівномірним у всіх країнах і всіх сферах господарства. Це залежить від економічних факторів розвитку, а також від історичних, соціальних, політичних тощо.

У західних країнах вже давно зрозуміли, що ринок зосереджує в собі величезну енергію (як творчу, так і руйнівну), яка, якщо її не тримати в певних рамках, здатна зруйнувати життєво важливі сфери та економічну систему в цілому. Не випадково фінансування фундаментальної науки, культури, освіти там здійснюється спеціальними фондами й асоціаціями, які не мають на меті одержання прибутку. Економічна діяльність держави є важливим засобом подолання стихійних сил ринку й одним з елементів сучасного господарства. Держава навчилася регулювати попит і пропозицію, цю основу ринку, і, не порушуючи самої природи і механізмів на мікрорівні (підприємство), створила механізм регулювання ринку на макрорівні. Ринок став регульованим, що дає право за сучасних умов визначити моделі ринкових відносин у розвинутих країнах як "соціальне ринкове господарство".

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, що якоюсь мірою відображає реалії в економіці деяких країн наприкінці минулого століття. Сучасний же ринок — один з елементів іншої значно складнішої системи господарювання, елементами якої є:

— власне ринкові відносини, що грунтуються на конкуренції економічно відокремлених виробників, вільних цінах, попиті і пропозиції і охоплюють ринок товарів та послуг, ринок праці, ринок капіталу, фінансово-кредитний ринок та ін.;

— численні регулюючі інститути, в першу чергу державні, головною метою яких є підтримка збалансованості попиту і пропозиції, споживання і нагромадження товарної і грошової мас;

— система досконально відпрацьованого законодавства, що встановлює "правила гри" на ринку, перетворює ринок з "дикого" на цивілізований; це антимонопольне (антитрестове) законодавство, законодавство про власність, про угоди, договори і зобов'язання, про захист споживача, про труд і соціальну захищеність;

— стан масової свідомості (культура, ідеологія, правосвідомість);

— високоякісна інформаційно-аналітична база, тобто ринкова інфраструктура (товарні біржі, біржі цінних паперів, служби зайнятості, інформаційні центри, рекламні агентства, служби безготівкових розрахунків тощо). [1, ст. 90-92]

Для того щоб зрозуміти всю сутність ринку, розглянемо його основні переваги та недоліки.

Переваги ринку. Ринкова економіка має істотні переваги над усіма іншими способами організації національної економіки.

Під короткостроковим розуміють період, який є надто малим для здійснення суттєвих змін у виробничому процесі. Довгостроковий період - це період достатній для розширення або скорочення виробничих потужностей фірми.

Можливо, найсуттєвішою рисою ринкової економіки є те, що вона повертає все господарство обличчям до споживача. Споживач - центральна фігура в ринковій економіці. Саме на нього постійно орієнтується виробництво. Будь-який товаровиробник хоче знайти споживача своєї продукції і продати товар. Тому споживач, власник грошей, в підсумку визначає, що виробляють, як і для кого. У ринковій економіці неможливе "виробництво на склад".

Через ринок відбувається стихійний перерозподіл обмежених ресурсів між різними галузями економіки, пристосування обсягів і структури виробництва до обсягу і структури суспільних потреб. Такі органічно притаманні командно-розподільній економіці явища, як "дефіцит", "черги", "викинути товар", "дістати товар" тощо -невідомі ринковій економіці. Вона ефективно розв´язує проблему насичення ринку потрібними споживачам товарами і послугами.

Важливою перевагою ринку є й те, що він забезпечує ефективне використання ресурсів. Кожний товаровиробник з досвіду знає, що він може поліпшити своє економічне становище (збільшити прибуток) за рахунок зниження витрат на виробництво товарів, підвищення продуктивності праці. Тому він зацікавлений поліпшити технічний рівень свого виробництва, застосувавши досягнення науково-технічного прогресу. Це дає йому хоч і тимчасові, але суттєві переваги в конкурентній боротьбі. Отже, ринкова система має внутрішньовмонтовані стимули до підвищення ефективності виробництва та науково-технічного прогресу.

Перевагою ринкового механізму є й те, що він постійно відтворює і підтримує стимули до праці. Це досягається тим, що тут налагоджена реальна залежність між вкладом людини у створення продукту та її грошовою винагородою.

Важливо й те, що ринкова економіка - це чинна система. Вона не є плодом якихось теоретичних конструкцій та ідеологічних уподобань. Ринковий механізм виник стихійно, пройшов тривалий і складний шлях розвитку та вдосконалення і довів свою життєздатність. Промовистим є факт, що наприкінці XX ст. група нових країн, що виникли на посткомуністичному просторі після розвалу СРСР, також зорієнтували свої економіки на ринкові відносини.

Це засвідчує, що ринкова економіка повністю узгоджується з природою людини і її можна вважати здобутком людської цивілізації.

Ринкова економіка в країнах, які давно застосувують її принципи у своїй господарці, забезпечила їм процвітання і повагу у світі, а народові - добробут.

Недоліки ринку. Вади ринкового саморегулювання виникають унаслідок, неспроможності конкуренції; неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними товарами; зовнішніх ефектів; неповноти ринків; недосконалості інформації; економічної нестабільності. [2, ст. 47]

Про справжні чи гадані вади ринку йдеться тоді, коли становище, яке витворює ринковий механізм, відходить від певного ідеального зразка. Це справді трапляється. Однак варто пам´ятати, що альтернативні механізми можуть мати ще гірші наслідки. Тому ринок треба порівнювати з іншими способами координації господарської поведінки людей, наприклад, з державним регулюванням. Відповідно, і слабини "невидимої руки" треба порівнювати зі слабинами "видимої руки" держави.

З аналізу механізму ринку (попиту і пропозиції) знаємо, що ринкова економіка має тенденцію до усталення рівноваги (через рівноважну ціну). Однак ця рівновага постійно порушується, що робить усю систему недостатньо стабільною. Стабільність тут - це тільки певний момент стану динамічної системи. Макроекономічна нестабільність виявляється: у нестійких темпах, спадах виробництва, незавантаженості потужностей, неповній зайнятості, соціальних негативних наслідках тощо. Ці явища не привнесені ззовні, а випливають головно з недосконалості самого ринкового механізму.

Ринковий механізм найкраще працює за структури ринку, яку називають досконалою конкуренцією.

Структура ринку характеризує умови, у яких відбувається конкуренція. Структуру ринку визначають: за кількістю фірм та покупців на ринку, за наявністю та доступністю інформації, можливістю змов між: продавцями чи покупцями, а також за легкістю входження і виходу з конкурентного ринку. На структуру ринку може впливати також держава через ухвалення економічних законів. Структура ринку впливає на рівень цін, обсяги виробництва та прибутки підприємств.

Розрізняють такі основні ринкові структури: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія і чиста монополія.

Досконало конкурентний ринок - це ринок з найвищим рівнем конкуренції. Досконала конкуренція досягається за такої величезної кількості незалежних виробників, постачальників і продавців, що жоден з них не може помітно вплинути на ринкову ціну через зміну кількості виробленої продукції. Можливість укладання таємних змов на такому ринку невелика, точна інформація про товари та їхні властивості легкодоступна. Різні виробники постачають на ринок однорідний продукт. Нарешті, фірми можуть без перешкод входити на цей ринок та виходити з нього.

Проте парадокс ринкового механізму полягає в тому, що його функціювання стимулює виникнення недосконалих ринкових структур, які дозволяють економічним агентам впливати на ринкові ціни.

По-перше, у своїй гонитві за прибутками фірми намагаються звільнитися від обмежень, що накладає на них конкуренція. Нерідко вони укладають таємні угоди, дрібніші фірми можуть злитися в одну велику фірму. Ще А. Сміт зауважив, що представники однієї галузі рідко зустрічаються один з одним, але коли така зустріч відбувається, розмова між ними закінчується ... якимось маневром щодо підвищення цін.

По-друге, технічний прогрес стимулює концентрацію виробництва. Ефективні нові технології нерідко дають змогу кільком великим фірмам задовольняти потреби країни в певному продукті.

Ці та деякі інші обставини зумовлюють виникнення недосконалих структур ринку та монополізацію економіки.

За недосконалої конкуренції ефективність ринкової системи, як механізму раціонального розподілу ресурсів, зменшується. На монополізованих ринках суверенітет виробників і постачальників ресурсів витісняє суверенітет споживачів. "Невидима рука" на цих ринках втрачає або істотно ослаблює свою силу, а відтак і здатність розподіляти ресурси відповідно до потреб суспільства. Недосконалість ринкових структур - одна із головних слабин ринкового механізму.

Суттєва вада ринку й у тому, що він не розв´язує проблеми зовнішніх (побічних) наслідків (ефектів) виробництва або споживання блага, не відтворює цін на деякі дуже важливі блага.

Зовнішні ефекти - це позитивні або негативні побічні наслідки (екстерналії), коли виробництво або споживання блага впливає на добробут людей, які безпосередньо не беруть участі в ринковому обміні. Іншими словами, це витрати або вигоди, які одержують треті особи, що не є покупцями чи продавцями цих благ.

Із позитивними зовнішніми ефектами маємо справу тоді, коли побічним наслідком виробництва або споживання блага є вигоди, за які третім особам не потрібно платити. Це вигоди третьої сторони, так звані вигоди переливу. Наприклад, компанія побудувала через населений пункт дорогу до свого підприємства. У результаті жителі всього населеного пункту поліпшили умови свого життя - почав ліпше працювати транспорт, зменшився час добирання до роботи, не кажучи вже про низку інших побутових вигід. Тобто від діяльності компанії населення одержало очевидні вигоди, позитивний ефект, яким користуються безкоштовно. У цьому разі виникає ситуація, коли компанія затратила більше коштів, ніж отримала.

Класичним прикладом негативних зовнішніх ефектів є ситуація із забрудненням довкілля. Головним благом тут є природне довкілля, а зовнішні ефекти постають у формі його забруднення, що відбувається у процесі господарської діяльності. До прикладу. Виробник якоїсь продукції N скидає в річку отруйні відходи, випускає в повітря шкідливі речовини, що загрожує здоров´ю людей. Для людей - це негативні наслідки виробництва, які називають втратами третьої сторони (витратами переливу). Однак, визначаючи ціну виробу М, враховують тільки внутрішні витрати (на сировину, матеріали, енергію, зарплату тощо) і не враховують витрат на захист довкілля й людей. Ціна виробленого блага, отже, не компенсує негативних наслідків виробничої діяльності, шкоди, завданої довкіллю; вона занижена на розмір перекладених на суспільство витрат. Отож ринок виділив тут менше ресурсів, ніж потрібно було б з огляду на захист довкілля і людей. Ринок переклав ці витрати на третю сторону, яка не є учасником обміну - на суспільство загалом.

Справді, ринок не може визначати ціни так званих вільних благ дарів природи (наприклад, повітря), бо вони не мають свого індивідуального власника, який присвоював би платню за їх використання. Проте подібний недолік властивий й іншим реальним економічним механізмам, зокрема й державному регулюванню. Наприклад, підприємства в командно-адміністративній системі так само мало переймалися наслідками своєї діяльності для довкілля, як і підприємства ринкової економіки. Однак між ними є важлива відмінність: приватне підприємство за своєю природою більше схильне заощаджувати все, що має ціну. Радянський соціалізм виявився потужним руйнівником природи.

Невідшкодування затрат через ринковий механізм призводить до поширення великої безгосподарності під час виробництва благ, до марнотратства. Тут за нібито "безкоштовні" блага платники податків мусять платити набагато більше, ніж в ефективній комерційній системі. Іншими словами, тотальне вилучення принципів комерційної (ринкової) діяльності є чудовим рецептом для виникнення черг і злиднів, а з іншого боку - для створення ідеальних умов для корупції та криміналітету.

В економічній науці навколо можливостей мінімізувати чи навіть усунути зовнішні ефекти (екстерналії) - у ринковій економіці триває дискусія. Певне розв´язання цієї проблеми запропонував лауреат Нобелівської премії з економіки Р. Коуз, який підійшов до неї з відомої нам позиції "пучка" прав власності. Його пропозиція, яку вважають великим здобутком новітньої економічної теорії, увійшла в науку як теорема Коуза. її суть можна сформулювати так: якщо права власності чітко визначені, і якщо люди згідні твердо дотримуватися результатів добровільного обміну, то ніяких зовнішніх ефектів не виникає. У цьому випадку витрати переливу "інтерналізуються", тобто зовнішні наслідки діяльності стають внутрішніми. Звідси випливає висновок: оскільки провалів ринку немає, то немає й підстав для державного втручання в економіку з метою її коригування. На думку Р. Коуза, держава повинна обмежитись тим, щоб чітко розподіляти і захищати права власності ринкових суб´єктів. Теорема Коуза грунтується на тому, що він в аналізі зовнішніх ефектів враховує трансакційні витрати.

Нарешті, частина економістів і політиків вважає, що ринковий механізм не здатний забезпечити повної зайнятості та стабільного рівня цін, а ринковий розподіл доходів є несправедливий.

На жаль, так воно і є. Однак варто наголосити на тому, що ринкова система покликана розв´язувати передусім головну економічну проблему - забезпечувати ефективний розподіл обмежених ресурсів. І це завдання вона, порівняно з іншими господарськими системами, виконує непогано. Економічний розвиток, заснований на ринкові, дає змогу краще фінансувати систему соціального забезпечення. Та сфера її чинності не повинна підривати динаміки самого ринку і гальмувати стимули до праці й підприємливості.

Характеризуючи ринок, варто наголосити на його здатності відшкодовувати витрати на виробництво товаручерез ціну. Тобто ринок забезпечує комерційне відшкодування затрат, функціювання на засадах самофінансування.

Ринок здатний забезпечити виробництво тільки тих виробів і послуг, які можна передати, індивідуально продати окремим покупцям, тобто благ індивідуального вжитку. Ці блага становлять більшість корисних для людей об´єктів.

Блага індивідуального вжитку є подільними. Фізичні розміри цих благ такі, що їх можуть купувати окремі покупці. До того ж, товари індивідуального вжитку підлягають принципові вилучення: ті, хто готовий і здатний заплатити рівноважну ціну, отримують продукт, а ті, хто не спроможний і не готовий заплатити цю ціну, виходять із користувачів вигоди від споживання цього блага.

Однак є також блага громадського вжитку, які неможливо передати і споживати індивідуально. До таких благ належить національна оборона, охорона правопорядку, світло маяків чи вуличних ліхтарів, контроль за повенями, боротьба з інфекційними хворобами тощо.

Громадські блага неподільні. Фізичні розміри цих благ такі, що їх просто неможливо продати індивідуальним покупцям, вони не можуть мати індивідуального власника. Індивід може купити на ринку хліб, взуття чи автомобіль, але не автостраду чи космічний телескоп, чи їхню частину.

Отже, у сфері виробництва громадських благ чинність ринку обмежена. Тому видатки на виробництво цих благ можуть бути відшкодовані не комерційним шляхом (через продаж блага на ринку), а через податки, за рахунок бюджетних коштів.

Виявом обмеженості сфери дії ринку у певному сенсі є саме існування організацій, тобто структур, у середині яких ринок уже нечинний.

Діяльність зайнятих там людей підпорядкована ієрархічним розпорядженням. Чому ж потрібні організації? Чому не може існувати економіка з безлічі окремих осіб, які б самостійно продавали свої послуги на засадах безлічі індивідуальних угод купівлі-продажу? Відповів на це запитання лауреат Нобелівської премії Р. Коуз. Він звернув увагу на те, що укладання такої кількості окремих угод було б неможливе або надто дороге. Отже, надмірні трансакційні витрати обмежують сферу дії ринку. Організації потрібні, бо вони зменшують витрати на угоди (трансакційні витрати).

Вади ринку є підставою до коригувального впливу держави в економіку. Однак це не означає, що державі під силу усунути їх, і що ціна такого коригування не перевищить самої слабини ринкової економіки. [3, ст.193]

  1.  Об’єктивна необхідність державного втручання в економіку

Багаторічний світовий досвід переконливо свідчить про необхідність державного регулювання економіки країни незалежно від того, яка форма власності домінує. Жодна з відомих нині ринкових економік не функціонує стихійно, всі вони є об'єктом державного регулювання. 

Існує багато об'єктивних причин, які зумовлюють необхідність державного регулювання економіки.(див. рис.2) Спочатку за виникнення держави потреба в регулюванні зумовлювалася необхідністю вилучення на свою користь певної частки суспільного продукту на утримання управлінського персоналу, армії, поліції, судів тощо. З часом виникли нові причини втручання уряду: це надання соціальних і культурних послуг; виплата допомоги стосовно соціального забезпечення; контроль за виробництвом за наявності природних монополій; надання суспільного капіталу (капіталу, що належить суспільству); врахування екзогенних чинників; надання допомоги промисловості і сільському господарству; управління економікою. Нині народне господарство (економіка) будь-якої країни являє собою складну сукупність процесів власне виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Невидима рука, про яку писав Адам Сміт, автоматично не усуває усі недоліки ринкового механізму господарювання, а тому ринкові методи господарювання мають доповнюватися державним регулюванням і управлінням. Крім того, в силу закону поділу праці, люди відповідно до уподобань та інших умов виконують певні функції, займають певне місце в суспільному процесі і об'єднуються у різні за величиною і професійною спрямованістю структури (групи, відділи, служби, асоціації, підприємства тощо). За цих обставин виникає потреба належним чином спрямовувати, узгоджувати і координувати їхню діяльність з тим, щоб сприяти інтеграції виробничих, фінансових й інтелектуальних ресурсів для розвитку суспільства. Потреба в управлінні і регулюванні виникає і внаслідок обмеженості ресурсів, які має суспільство, намагання використати їх найкращим чином і досягти рівноваги між попитом і пропозицією. [4.]

Рис. 2. Основні цілі державного втручання в економіку.

Суть державного управління й регулювання економіки полягає у впливі держави на відтворювальні процеси в народному господарстві країни за допомогою кон'юнктурної та структурної економічної політики, роздержавлення і приватизації як складових структурної політики, інвестування, правових й економічних регуляторів, системи державних замовлень та контрактів тощо. [5.]

Державне регулювання соціально-економічного розвитку країни є істотною ознакою сучасної ринкової економіки змішаного типу. Розумний симбіоз ринкових і державних регуляторів дає можливість реалізувати соціально-економічні цілі розвитку суспільства, досягти високої ефективності виробництва, стабільного економічного розвитку, забезпечувати соціальну справедливість.

У країнах із розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямого державного контролю втілюють у життя завжди, коли ймовірним стає руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічних суб'єктів, так і загальновизнані потреби суспільства у підтримуванні регульованого конкурентного порядку в країні. Державне регулювання потрібне за наступних обставин.

1. У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливі умови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують у цих галузях.

2. За ринкової монополії, коли йдеться про "неконкурентне ринкове витіснення", тобто продавці через дискримінацію цін або агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.

3. Коли спостерігається побічна дія, тобто, коли у процесі виробництва або споживання товарів з'являються недоліки у ціновій системі. Ціна втрачає властивість показника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди та невигоди, що їх визначає економічний суб'єкт. Серед державних заходів виділяють шість цінових обмежень: обмеження прибутку; витрат; встановлення стандартів якості та кондиції; розширення публічних і тарифних зобов'язань; визначення виробничих обов'язків; встановлення обов'язків транспортування та постачання підприємств. Параметри впливу держави на ринкові події класифікуються за трьома групами: регулювання процесу входження в ринок; регулювання ринкового ціноутворення; регулювання ринкових обсягів виробництва.

Отже, об'єктивними причинами необхідності державного регулювання економіки є наступні: механізм ринкового саморегулювання не виконує покладених на нього функцій, тобто не забезпечує автоматичного виходу із кризи; економічно ефективною держава буде тоді, коли вона забезпечує національну економічну безпеку в умовах міжнародної конкуренції; формування внутрішніх і зовнішніх умов ефективного функціонування національної економіки; визначення ролі регіонів обласного рангу у формуванні національної економіки; проведення структурної та інвестиційної політики; стимулювання НТП; соціальна політика; запровадження партнерських відносин між державою і сферою бізнесу.

Таким чином, сьогодні в Україні загальновизнаною є об'єктивна необхідність приходу до регульованого ринку, однак чітко не визначено форми, принципи і засоби державного регулювання. Нагальна потреба в регулюванні ринку України зумовлена також майже цілковитим розривом її зовнішньоекономічних зв'язків із державами близького зарубіжжя. Саме це, а також-незадовільний стан внутрішньоекономічних зв'язків унеможливлюють управління лише через механізми ринкової економіки. [6, ст. 16]

  1.  Причини виникнення регульованої ринкової системи

Важливою причиною виникнення регульованої  ринкової системи є поглиблення її суперечностей, неспроможність вирішувати зростаючу кількість проблем у процесі власної еволюції. До основних причин неспроможності механізмів ринкового саморегулювання економіки належать:

1. Розвиток продуктивних сил, їх постійне ускладнення. З'явилися нові елементи, зокрема наука, передусім фундаментальна, розвиток якої може забезпечити лише держава. Відбулися істотні та кількісно-якісні зміни у традиційних елементах продуктивних сил, насамперед в основній продуктивній силі. Роль людини, робочої сили у сучасному виробництві кардинально змінилася.

2. Поглиблення процесу усуспільнення виробництва та праці, тобто відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації тощо. Для координації зростаючої кількості галузей та міжгалузевих зв'язків у масштабах всього народного господарства необхідний єдиний центр управління.

3. Поступове наростання труднощів у взаємодії людини з природою, екологічна криза. Ринок позбавлений внутрішніх чинників, стимулюючих оберігати довкілля.

4. Неспроможність рівномірно та пропорційно розвивати продуктивні сили, регіони країни, забезпечувати зайнятість населення.

5. Неможливість забезпечити ефективний, справедливий розподіл і соціальний захист населення. Це поглиблює суперечності економічної системи, знижує її ефективність, загострює соціальні суперечності, спричинюючи за певних умов соціальні революції.

6. Ускладнення відносин економічної власності. Щоб зберігати економічну систему конкурентоспроможною, держава повинна сформувати для суб'єктів власності єдину нормативну базу, виробити обґрунтовану політику оподаткування, амортизаційну, фінансову та інші форми економічної політики.

7. Неспроможність забезпечити народне господарство необхідною кількістю грошей і проводити єдину грошово-кредитну політику через центральний банк.

8. Неспроможність послабити монополізм, монополістичні тенденції в економіці, а саме породжені ринковим механізмом інфляцію, безробіття та інші негативні явища.

9. Неможливість подолання і навіть послаблення економічних криз, які вперше виникли в умовах ринкового саморегулювання економіки та ін.

Ці найважливіші причини (а також менш істотні причини й фактори) характеризують кризу ринкової системи лише в межах окремих національних держав. Ще більшу неспроможність ринковий механізм виявляє у межах світової системи господарства, світового ринку, де необхідно регулювати світо-господарські зв'язки (торгівлі, валютних відносин тощо). Але обмеженість його дії в цих сферах не означає, що ринкові регулятори тут зайві. Вони повинні використовуватися в органічній єдності з державним та недержавним регулюванням. Однак пріоритет у забезпеченні збалансованості національного та світового ринків, у встановленні (або відновленні) пропорцій і розв'язанні багатьох проблем розвитку сучасної економічної системи належить державі та наддержавним органам. З часом значення державного регулювання зростатиме. Це зумовлено насамперед виникненням і загостренням таких проблем сучасності, як можливість знищення людства в ядерній війні, світова екологічна криза та ін. Формування глобальної політики вимагає збирання, оброблення та використання розгалуженої системи інформації, економічного програмування та прогнозування. [7, ст.656]

Сьогодні в Україні загальновизнаною є об’єктивна необхідність переходу до регульованого ринку, однак чітко не визначено форми, принципи й засоби державного регулювання. Через це особливого значення набуває встановлення кола об’єктів державного впливу, оскільки саме об’єкт зумовлює адекватну йому економічну форму державного регулювання. Розвиток об’єкта регулювання зумовлює розвиток форм і засобів його регулювання. [8, ст. 14]

  1.  Економічні функції держави. Методи державного впливу на ринкову економіку

Економічні функції держави реалізуються через систему методів, які є сукупністю важелів та засобів впливу на певні сфери та явища економічного життя для досягнення визначених цілей. При всій їх багатоманітності вони поділяються на дві великі групи - адміністративні (прямі) та економічні (непрямі). (див. рис. 2.1.)

Рис. 2.2. Основні напрями і методи державного регулювання економіки

Адміністративними методами державного регулювання економіки є методи безпосереднього впливу держави на господарську діяльність, що прямо регламентують поведінку суб'єктів господарювання (тому їх і називають прямими методами). Вони проявляються у формі адміністративного впливу на поведінку функціонування і результативність суб'єктів економічної діяльності, обмежуючи певною мірою їх економічну свободу. Адміністративні методи державного регулювання економіки ґрунтуються на командних формах наказів і розпоряджень, які здійснюють ті, хто знаходиться на вищій позиції в ієрархії, тобто цим методам властива вертикальність ієрархічність. їх найхарактерніша ознака полягає в тому, що вони є обов'язковими для виконання тими суб'єктами, яким вони адресовані, тобто мають обов'язкову силу. Ці методи ґрунтуються на силі державної влади і охоплюють засоби заборони здійснювати певні види діяльності, засоби дозволу (ліцензування) і засоби примусу (зобов'язання дотримуватись певних правил здійснення економічної діяльності). В сучасних умовах використовуються різні методи цієї групи (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2. Адміністративні методи державного регулювання економіки

Адміністративними методами здійснення економічних функцій є і пряме регулювання цін державою. Це комплекс важелів прямого впливу держави на механізм ціноутворення. Необхідність такого впливу визначається рядом факторів. Це і потреба перерозподілу доходів різних груп населення, і необхідність впливу на розвиток виробництва, і необхідність регулювання інфляції. Найсуттєвішим фактором прямого регулювання цін є функціонування монополій, насамперед тих, що називаються природними. Механізм державного регулювання цін складається з таких елементів: визначення завдань і цілей; вивчення попиту на товар; оцінка середніх витрат виробництва; вибір методу ціноутворення.

До групи адміністративних методів впливу держави на економіку належить індикативне планування, що є засобом прогнозування економічної поведінки суб'єктів господарювання. Воно визначає цілі та пріоритети розвитку економіки або окремих її сфер та напрями їх можливої реалізації. Результатами планування є мотивована модель дій, створена на основі кон'юнктурного прогнозування економічного середовища та визначених цілей. Особливістю планування у країнах ринкової економіки є те, що воно має не директивний, а індикативний, тобто рекомендаційний характер, бо визначені в його процесі показники є рекомендаційними для суб'єктів економічної діяльності.

Індикативне планування є орієнтиром для підприємців у прийнятті виробничих та інвестиційних рішень. За тривалістю розрізняють короткотермінові плани (до 1 року), середньотермінові (2-6 років) і довгострокові (понад 10 років). Мета державного планування - охопити весь спектр проблем соціально-економічного розвитку.

Великий досвід такого планування накопичено у Франції, Японії, країнах Південно-Східної Азії (так званих "нових індустріальних країнах"). Франція була піонером індикативного планування. Саме там було розроблено перший п'ятирічний план (1947-1952 роки). Всього за післявоєнний період розроблено 12 таких планів розвитку економіки. При цьому використовується як поточне прогнозування, так і стратегічне планування. Для задоволення загальнодержавних потреб у державному секторі економіки застосовують плановий контракт, а у приватному - державне замовлення.

Одинадцять державних планів було здійснено в Японії. Тут держава має можливість планувати діяльність великих корпорацій, між якими встановлено розгалужену систему угод. Тому навіть з'явився вислів, що економіка Японії - це єдина державна корпорація: "Джапан інкорпорейтед". До речі, це один із факторів "японського економічного дива".

Практично в усіх розвинутих країнах розробляються розгалужені плани та прогнози на рівні національної економіки. У кожній з таких держав існує спеціальний урядовий орган, що займається розробкою планів, прогнозів та програм економічного розвитку, а також методичним та практичним керівництвом організації планування. У Франції це Генеральний комісаріат з планування, у Голландії - Центральне планове бюро, в Японії - Планова комісія. Найбільшого поширення планування набуло у 1960-ті роки. У 1980-тих роках інтерес до нього дещо послабився, але і зараз цей метод є одним із засобів державного регулювання економіки і використовується в більшості країн світу. Тому не можна вважати ефективним становище в

Україні, коли практично відмовилися від планування, яке могло б бути дієвим важелем реформування економіки на ринкових засадах.

Другу групу методів державного впливу на ринкову економіку утворюють економічні, або непрямі, методи.(див. рис. 2.3.) Це правові і економічні засоби впливу на економічну діяльність, що не обмежують економічної свободи її суб'єктів. Вони не обов'язкові для виконання адресатом, бо не мають характеру обов'язкової норми, яку адресат повинен виконувати. Але ці методи впливають на його економічні інтереси, тобто ставлять його у таке становище, що він для реалізації своїх інтересів буде здійснювати свою діяльність у напрямі, до якого його спонукає той чи інший метод.

Рис. 2.3. Економічні методи державного регулювання економіки

Економічні методи, як і адміністративні, різноманітні. Спеціалісти, зокрема професори П. С. Єщенко і Ю. Палкін, виділяють три групи таких методів: податково-бюджетні, грошово-кредитні та фінансово-цінові. До першої групи економічних методів насамперед належать податки, що є одним із найефективніших економічних методів державного регулювання ринкової економіки. Це обов'язкові платежі, визначені чинним законодавством країни. Вони є вирахуванням з доходів як фізичних осіб, так і суб'єктів підприємницької діяльності. І як такі використовується державою для впливу на економічну діяльність. Якщо, наприклад, є потреба у збільшенні виробництва якоїсь продукції, то щоб створити зацікавленість в її виробництві, держава може застосовувати цільове оподаткування, яке зробить виробництво такої продукції вигіднішим для виробників. Тому без адміністративного впливу держава реалізує свою мету, впливаючи через податки на інтереси підприємців. У разі необхідності обмежити економічну активність можуть бути змінені умови оподаткування таким чином, що така діяльність стане невигідною і від неї відмовляться або суттєво обмежать.

Важливим економічним методом регулюючої ролі держави є субсидії та дотації. Це платежі, які здійснює держава, щоб компенсувати зменшення доходу виробника через низьку ціну товару. Тобто це платіж, який держава сплачує виробникові, щоб підвищити його дохід, бо за низької ціни він не зацікавлений в його виготовленні. Прикладом таких субсидій може бути аграрний сектор США. Щоб підтримати рівень на сільськогосподарську продукцію, з федерального бюджету спрямовуються кошти для прямих виплат фермерам, які вирощують зернові культури та бавовну. Для різних культур субсидії становлять від 15 до 35% ринкової ціни. Саме за рахунок цих субсидій досягається така ситуація, що ціни на сільськогосподарську продукцію забезпечують попит на неї з боку споживачів і водночас створюють сприятливі умови фермерам для виробництва продукції. Практика субсидування аграрного сектора характерна для багатьох країн світу. Субсидії використовуються для підтримки низьких або стабільних цін як анти інфляційний захід держави. Застосовуються субсидії і для усунення негативних наслідків зовнішніх факторів або екстерналій.

Широко використовуються грошово-кредитні методи впливу держави на економічну діяльність. Ефективними методами цієї групи є відсоткова ставка. її регулювання є зазвичай прерогативою держави, яка використовує її у своїй кредити о-грошовій політиці. Змінюючи рівень відсоткової ставки, держава впливає насамперед на інвестиції, збільшуючи або зменшуючи їх залежно від економічної кон'юнктури і таким чином регулюючи ринкову кон'юнктуру. При цьому держава використовує і такий метод, як грошова емісія, оскільки шляхом збільшення або зменшення обсягу грошової маси в обігу впливає на рівень економічної активності суб'єктів господарювання.

Слід зазначити, що в реальному житті чіткого розмежування адміністративних і економічних методів провести не можна. Обидві групи методів використовуються у їх взаємодії і взаємодоповненні. Скажімо, податки є водночас і адміністративними, і економічними методами. Адміністративними тому, що податок є обов'язковим для його адресата, тобто примусовим. Одночасно виступають і економічним методом, бо впливають на економічні інтереси суб'єкта господарювання, певним чином визначаючи його поведінку. Саме така взаємодія цих двох груп методів державного впливу на економіку і є однією з передумов ефективності економічної політики держави. [9, ст. 118-120]

  1.  Особливості взаємодії держави та ринку в Україні

Державне регулювання відіграє важливу роль у всіх країнах, у тому числі і країнах із високорозвинутою ринковою економікою. Держава і ринок поділяють між собою функції і сфери управління. Однак різні економічні системи суттєво відрізняються одна від одної по співвідношенню ролей держави і ринку в регулюванні економічних процесів. Як свідчить практика багатьох країн і наш вітчизняний досвід, сучасне суспільство вимагає з’єднання ринкового саморегулювання з державним, адміністративним і законодавчим механізмом за допомогою, насамперед, фінансово-економічних важелів.

У зв’язку з цим виникає питання про припустимі межі втручання держави, а отже використання нею наявних правових інструментів, у функціонуванні економіки. Це питання є надзвичайно актуальним для України, де довгий час домінувала практика понадмірного державного контролю, і зрештою адміністративно-правового впливу, за діяльністю усіх суспільних інститутів і кожної окремої людини.

В Україні ж сьогодні існує наявність певних обмежуючих розвиток ринкових відносин факторів об’єктивного і суб’єктивного характеру.

Йдеться передусім про обмеження ресурсного характеру (недостатність обігових коштів, енергоносіїв, обумовлена переважанням в структурі економіки енергоємних підприємств тощо), нерозвинену ринкову інфраструктуру (фінансово-банківська система, фондовий ринок та ін.).

Це також подекуди надмірний державний контроль над економічними процесами, що призводить до надмірного правового забезпечення відносин у сфері підприємницької діяльності, а отже, до обмеження свободи підприємництва.

З іншого боку, формування ринкового механізму без цілеспрямованої політики ефективно діючої влади, озброєної надійними джерелами інформації й науковим інструментарієм, приховує небезпеку утворення колоніальної, потворної за своїм характером структури національної економіки.

Яскравим прикладом є сучасний розвиток господарського комплексу України, в структурі експорту якого дедалі більшу питому вагу займає сировина та напівфабрикати і набули явно непропорційної ваги металургія та інші енергоємні та матеріаловитратні виробництва.

У той же час мають стійку тенденцію до регресу високотехнологічні галузі економіки (електроніка, точне машинобудування тощо). Подолати ці негативні тенденції можливо лише виваженим, науково-обгрунтованим державно-правовим регулюванням макроекономічних процесів.

Сьогодні в Україні спостерігається парадоксальне явище: з одного боку, існує надмірний державний контроль над економічними процесами, а з другого - недостатність ефективного державного управління господарським комплексом.

Виходячи з цього можна зробити висновок про те, що здійснювана нині в Україні адміністративна реформа не повинна зводитись лише до скорочення апарату органів виконавчої влади, а мати за мету якісне покращення й підвищення ефективності його роботи по здійсненню ринкових перетворень в економічній сфері. Причому перетворення в економічній сфері слід розглядати через призму вирішення соціальних проблем, оскільки саме тут закладається і зміцнюється підґрунтя для реалізації концепції соціальної держави, якою Україна проголошена у статті 1 Основного Закону України.

У літературі висловлюється думка, що в сучасній ринковій системі держава, як правило, покладає на себе функції, які ринок не здатний виконувати сам по собі або може їх виконувати недостатньо ефективно.  До числа таких функцій відносять:
1) утворення правової основи, яка сприяє ефективному функціонуванню ринкової економіки;
2) коригування розподілу економічних ресурсів у зв’язку з існуванням "зовнішніх ефектів" і "суспільних сил";
3) здійснення значних структурних змін в економіці, обумовлених НТР;
4) пом’якшення періодичних криз і стимулювання економічного росту;
5) вирішення екологічних проблем;
6) соціальний захист населення.

Характерною рисою всіх ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах є зведення до мінімуму директивно-адміністративного впливу держави на економіку з метою надання простору для самостійного розвитку.

Держава виконує вказані функції за допомогою права. Через правові механізми держава регулює економічні відносини, надаючи їм певної правової форми.

У цих умовах основним завданням держави стає контроль за станом ринку і вплив на нього за допомогою податкових, кредитних та інших економічних важелів.

Тому відмова від централізованої системи керування не означає, що взагалі відпала необхідність у централізованому регулюванні, змінюються лише функції, методи і форми цього регулювання. Однак роль макрорегулювання в перехідний період не слабшає, а посилюється.

Отже, економіка цивілізованих країн є державно-регульованою.

Державне регулювання, як зазначають дослідники питання щодо визначення ролі держави в ринковій економіці, переслідує три мети:

  •  мінімізація неминучих негативних наслідків ринкових процесів;
  •  створення правових, фінансових і соціальних передумов ефективного функціонування ринкової економіки;
  •  забезпечення соціального захисту тих шарів "ринкового суспільства", стан яких у конкретній ситуації стає більш защемленим".

У реальному житті ніяка теоретична модель організації ринкової економіки не функціонує у чистому вигляді. Ринок завжди якоюсь мірою доповнюється й обмежується втручанням (регулюванням) державної влади. У сучасній економіці переплітаються, у різних пропорціях, елементи і механізми ринкової системи і державного регулювання.

Є.Л. Стрельцов з цього приводу наводить три основних взамопов‘язаних блоки.

Так, перший блок представлений власно ринковими відносинами, для яких характерний вільний пошук взаємовигідних продавців і покупців, конкуренція, відповідна динаміка цін, нові види господарської діяльності і т.п.

Другий блок - це відношення, пов’язані з державним регулюванням економічних процесів. Інша справа, за допомогою яких засобів це може здійснюватuся: прямих чи непрямих. Але навіть у розвинутих в економічному плані країнах існує могутня система регулювання на основі банківської системи, кредитно-фінансової політики, податків, прийняття необхідного законодавства, боротьби з різними правопорушеннями та злочинами в економіці тощо.

Третій блок такої моделі - система соціального захисту тих прошарків населення, які потребують цього. Такий підхід ґрунтується на поєднанні державного регулювання економічних відносин та надання права їх учасникам самостійно визначати свій статус.

З огляду на зазначене, слід вказати, що основним завданням держави стає контроль над станом ринку і вплив на нього за допомогою податкових, кредитних і інших економічних важелів. [10, ст. 4]

Висновки

У результаті проведених мною досліджень можна зробити наступні висновки:

Ринок являє собою сукупність великої кількості різновидів економіних відносин. Він має свої функції, які він повинен виконувати, а коректне його функціонування забезпечується законами ринку. Формування ринку – це не мета, а засіб досягнення ефективності системи господарювання. Розглядаючи переваги ринкової економіки, можна сказати, що вона має істотну перевагу над усіма іншими способами організації національної економіки. Найсуттєвішою рисою цієї економіки є те, що вона повертає все господарство обличчям до споживача. В ринковій економіці споживач є центральною фігурою, адже саме на нього орієнтується виробництво. Якщо брати до уваги недоліки, на мою думку, найсуттєвіша вада ринку у тому, що він не розв’язує проблеми зовнішніх (побічних) наслідків (ефектів) виробництва або споживання блага, не відтворює цін на деякі дуже важливі блага. Приклад такої вади наведений в першому питанні курсової. Можна сказати, що вади ринку є підставою до коригувального впливу держави в економіку, але, на жаль, це не означає, що державі під силу усунути їх.

Також я розглянув основні цілі втручання держави в економіку та основні причини виникнення регульованої економіки. На мою думку, головні з них: забезпечення раціонального використання ресурсів і підвищення ефективності суспільного виробництва та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на міжнародному ринку. Однією з найважливіших причин виникнення регульованої  ринкової системи є неспроможність вирішувати зростаючу кількість проблем у процесі власної еволюції.

Дослідивши економічні функції держави та методи державного впливу на ринкову економіку, я можу виділити два основних методи: адміністративний(прямий) та економічний(непрямий). Відмінність в тому, що адміністративні методи ґрунтуються на командних формах наказів і розпоряджень, вони є обов'язковими для виконання тими суб'єктами, яким вони адресовані. Ці методи ґрунтуються на силі державної влади, а економічні методи, тобто непрямі, не є обов’язковими, бо не мають характеру обов'язкової норми, яку адресат повинен виконувати.

З наведених результатів можна зробити висновок, знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням - одне з ключових завдань, яке сьогодні постало перед Українською державою. Україна має формувати таку національну модель ринку і державного регулювання економіки, яка враховувала б історичні реалії та сучасний зарубіжний досвід.

Список використаної літератури

  1.  Мамалуй О.О. // Основи економічної теорії. - «Юрніком Інтер». - 2006 - ст.90-92
  2.  Калетнік Г.М. // Державне регулювання економіки - «Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України» - 2011. - ст. 47, 16
  3.  Ватаманюк 3.І., Панчишин С.М // Вступ до економічної теорії. - «Новий Світ». - 2005 - ст.193
  4.  http://dsam.donetsk.ua/?p=5
  5.  http://www.pib.odessa.ua/?p=487
  6.  Мочерний С.В. // Економічна теорія. - «Академія». - 1999. — ст.656
  7.  Стеченко Д.М. // Державне регулювання економіки - «Знання». - 2007. - ст. 14
  8.  Чепінога В. Г. // Основи економічної теорії - «Юрінком Інтер». - 2003. - ст.118-120
  9.  Геєць В.М. // журнал «ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ» №11. - «Співвідношення державного регулювання  і саморегулювання ринкових економічних відносин». - 2007. - ст. 4
  10.   Єщенко П. С. // Сучасна економіка: Навч. посіб. — К.: Вища школа, 2005. — 353 с.
  11.   Безматерних В.Г. // Держава в ринковій економіці // лекційний матеріал. – Сімферополь, КЭИ КНЭУ. – 2000 р. – c.35
  12.   Мельник А.Ф. //  Національна економіка . – «Знання» - К., 2011 – с. 172
  13.   Сакс Дж., Пивоваровський О. // Економіка перехідного періоду: Уроки для України / Пер. з англ.,- К.: Основи, 1996.c. 81
  14.   Сучасні перспективні методи і моделі управління в економці // монографія у 2 частинах // за ред. д-ра. екон. наук, проф. А.О. Єпіфанова – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2008. – Ч. 1. – 44 с.
  15.  Фінансовий ринок України : сучасний стан і стратегія розвитку: монографія / І. О. Школьник. – Суми : “Мрія-1”, УАБС НБУ, 2008. – 87 с.
  16.   Річний звіт Національного Банку України за 2002 рік.-К., 2003. – c.6,10,11,12


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

6426. Сборник статей профессора Р. Л. Лившица 381 KB
  Край восхода на закате 1991: четыре пятилетки Ельцина–Путина К чему привела власть рынка на российском Дальнем Востоке Дальний Восток России - гигантский регион, имеющий огромное значение для нашей страны. С одной стороны, на его...
6427. Печатная электроника для дешевых электронных систем. Состояние технологии и развитие оборудования. 21.59 KB
  Печатная электроника для дешевых электронных систем. Состояние технологии и развитие оборудования. Аннотация. В последние годы печать стала сильно интересна как метод получения дешевых и массовых электронных систем. Печать допускает использование це...
6428. РЕАБИЛИТАЦИЯ ЖЕРТВ ПРЕСТУПЛЕНИЙ КАК ПРАВОВАЯ ПРОБЛЕМА 22.21 KB
  Статья посвящена анализу правового института реабилитации в уголовном процессе Российской Федерации, а также кругу участников судопроизводства, которые, по мнению автора, должны обладать правом н...
6429. Зигмунд Фрейд. Влечения и их судьба 116 KB
  З. Фрейд. Влечения и их судьба Нам часто приходилось слышать, что наука должна строиться на основании ясных и точно определенных исходных положений. В действительности никакая, даже самая точная, наука не начинает с таких определений. Настоящее нача...
6430. Проблема обучения и умственного развития в школьном возрасте 118.5 KB
  Проблема обучения и умственного развития в школьном возрасте Вопрос об отношении обучения и развития ребенка в школьном возрасте представляет собой самый центральный и основной вопрос, без которого проблемы педагогической психологии и педагогическог...
6431. Манипулятивные технологии в системе массовых коммуникаций 167.5 KB
  Манипулятивные технологии в системе массовых коммуникаций. Введение. Определение манипуляции. Признаки манипуляции. Психология манипуляции. Манипуляция на уровне психических процессов. Манипуляция на уровне психологиче...
6432. Проверка гипотезы совпадения экспериментального закона с теоретическим по критерию Колмогорова 25.47 KB
  Проверка гипотезы совпадения экспериментального закона с теоретическим по критерию Колмогорова Этапы задания и результаты их реализации. Задание 1. Разобраться в теоретическом материале Задание 2. Проверить с помощью критерия Колмогорова, подч...
6433. Новейшая история стран Латинской Америки 2.19 MB
  Предисловие Проблемы новейшей истории стран Латинской Америки занимают видное место в отечественной исторической науке. Начиная с 50-х годов было опубликовано много работ по тем или иным вопросам истории региона и отдельных латиноамерикански...
6434. Американская стратегия для ХХI века 152 KB
  Введение Всегда непредсказуемая, мировая история сделала в 1990-е годы нашего века удивительный поворот. После полустолетия биполярного противостояния мир потерял прежнее равновесие и новую систему международных отношений возглавили Соединенные Штат...