71649

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГІМНАСТИКИ

Конспект

Физкультура и спорт

Під гімнастикою стародавні греки розуміли всі вправи, які застосовувались для фізичного розвитку. Безумовно, зміст древньогрецької гімнастики відрізняється від змісту гімнастики сучасної.

Украинкский

2014-11-10

174.5 KB

6 чел.

ПІВДЕННО-УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

(м. Одеса) ім. К.Д.УШИНСЬКОГО

Кафедра гімнастики

                                    

                                               

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ

ГІМНАСТИКИ

лекція з предмету

«Теорія і методика

викладання гімнастики»

                                                                                Склав:

                                                                                викладач кафедри гімнастики

                                                                                Солом’яний О.М.

м. Одеса

2007

План викладу

1. Введення.

2. Гімнастика в стародавніх народів і в середні віки.

3. Гімнастика у XVIII і в першій половині XIX ст.

4. Гімнастика в другій половині XIX і на початку XX ст.

5. Гімнастика в дореволюційній Росії:

5.1 Гімнастика в цивільних навчальних закладах.

5.2. Гімнастика в буржуазних гімнастичних товариствах і організаціях.

5.3. Змагання з гімнастики в дореволюційній Росії.

6. Гімнастика в СРСР.

6.1. Розвиток гімнастики в період з 1918 по 1931 рр.

6.2. Розвиток гімнастики з 1931 р. до Великої Вітчизняної війни.

6.3. Гімнастика в період Великої Вітчизняної війни у 1941—1945 рр.

6.4. Розвиток гімнастики з 1945 р. до останнього часу.

7. Література до теми.

1. ВВЕДЕННЯ.

Протягом багатьох століть гімнастика розвинулась від елементарних вправ до сучасного гімнастичного багатоборства. її становлення органічно пов'язане з історією виникнення і розвитку фізичної культури і спорту. Зміст і завдання гімнастики на різних історичних етапах визначились економічним ладом і культурою людського суспільства.

Деякі сучасні гімнастичні вправи, головним чином прикладні (природні), виникли ще в глибоку давнину. Вони використовувались у поєднанні з різними трудовими процесами, іграми, військово-прикладними і спортивними рухами. У XIX ст. окремі гімнастичні вправи набувають спортивного характеру. З того часу кількість їх безперервно збільшувалась, вони ускладнювались і вдосконалювались.

2. ГІМНАСТИКА В СТАРОДАВНІХ НАРОДІВ І В СЕРЕДНІ ВІКИ.

З різних джерел відомо, що гімнастичні вправи використовувались народами Стародавнього Сходу. У старовинних китайських книгах Конфуція є вказівки про те, що за 3000—2700 років до н. є. в Китаї існувала гімнастика, якою займалися вдома ранком або вечором. В Індії застосовувалась гімнастика для розвитку дихання. Пам'ятки стародавнього Єгипту, Персії, Закавказзя, Індії, Китаю свідчать про існування в той час професійних канатоходців і акробатів.

Найбільшого розвитку заняття фізичними вправами набули в стародавній Греції. Уперше слово «гімнастика», що походить від грецького «гімнос» — голий, оголений, було застосоване стародавніми греками у VII ст. до н. є.

Під гімнастикою стародавні греки розуміли всі вправи, які застосовувались для фізичного розвитку. Безумовно, зміст древньогрецької гімнастики відрізняється від змісту гімнастики сучасної. Проте вже тоді вона мала деякі важливі ознаки, що дали можливість зберегти цю назву протягом більш як двох тисяч років. Серед вправ античної гімнастики ми зустрічаємо природні і штучні форми рухів у вигляді різних видів бігу, спеціальних загально-розвиваючих вправ, ігри з м'ячем, метання м'яча, стрибки з скакалкою, акробатичні вправи. Перелічені вправи входять до змісту і сучасної гімнастики.

Знайдені при розкопках зображення на фресках, малюнки на вазах, кубках, печатях тощо свідчать про те, що вже в епоху пізнього родового суспільства на Кріті і в Мікенах (25—20 ст. до н. є.) були поширені ігри з биком, під час яких виконувались акробатичні вправи на рогах і спині бика, який біг галопом. Слід зауважити, що спочатку головними учасниками ігор з биком були жінки.

У школах верхової їзди римські воїни вивчали складні прийоми цієї їзди на дерев'яному коні — свідчить римський історик Флавій Вегецій. Описані ним вправи військово-прикладного характеру поклали початок розвитку сучасних вправ на гімнастичному коні з ручками. Римляни також використовували дерев'яні драбини та інші дерев'яні споруди, за допомогою яких навчалися долати перешкоди і штурмувати укріплення. Як у стародавній Греції, так і в стародавньому Римі звичайним явищем були виступи професіоналів-акробатів. Вони мали великий вплив на дальший розвиток і вдосконалення техніки гімнастичних вправ, особливо на приладах.

В епоху середньовіччя суто гімнастичні вправи використовувались значно рідше. Проте серед бродячих артистів-акробатів продовжувало існувати і розвиватись мистецтво виконання різних акробатичних вправ, що ґрунтувалося на великій сміливості, ризикованості, силі, особливо вправ з рівноваги на горизонтальному канаті.

На початку епохи Відродження підвищений інтерес до стародавньої культури сприяв формуванню нових поглядів і напрямів у вихованні. Питання фізичного розвитку людини привертають увагу передових учених і мислителів. З'являється багато педагогічних творів і посібників з питань фізичного виховання. Передові на той час погляди були висловлені в другій половині XVI ст. італійським лікарем Меркуріалісом (1530—1606 рр.). У своїй праці «Про мистецтво гімнастики» він докладно описав усі види вправ того часу. Три книги цієї праці присвячені історії і три — медичному аналізу фізичних вправ. Меркуріаліс поділяв гімнастику на три види: військову, медичну і атлетичну. Він вважав, що гімнастика— частина медицини і при тому найкраща, тому що вона має на меті надбання людьми здоров'я. Військову гімнастику Меркуріаліс за цінністю ставив на друге місце. Третій вид — атлетичну гімнастику — він назвав порочною і гостро критикував. Меркуріаліс вважається одним з перших теоретиків оздоровчо-гігієнічного напряму в гімнастиці. Його праця довго була посібником з гімнастики для педагогів. Разом з тим у цей час розвивається й атлетичний (спортивний) напрям. В атлетичній гімнастиці, що застосовувалась у школах дворянської молоді, головну увагу приділяли оволодінню технікою складних рухів для розвитку спритності. Для цього використовували вправи на дерев'яному коні й акробатичні.

Техніка деяких вправ на приладах вже була близькою до сучасної. Інтерес до складних вправ на приладах створив сприятливі умови для широкого розвитку акробатичних вправ. Відомий французький акробат кінця XVI і початку XVII ст. А. Тюкарро в 1599 р. опублікував перший посібник з акробатики «Три діалоги про вправи і вольтижування в повітрі».

3. ГІМНАСТИКА У XVIII І В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

Дальшого розвитку гімнастика набула у XVIII ст. Цей час ознаменувався підготовкою і здійсненням французької буржуазної революції, яка завдала нищівного удару феодальному ладу. Вона зробила буржуазну ідеологію в Європі панівною і в питаннях виховання молоді./У цей період значний вплив на розвиток теорії і практики фізичного виховання мали ідеї передових представників буржуазії — філософів, мислителів і педагогів. Визначну роль відіграли ідеї і праці видатних французьких просвітителів: Жан Жака Руссо (1712—1778), Вольтера (1694—1778) і видатного педагога Песталоцці (1746—1827). Наприкінці XVIII ст., а головним чином на початку XIX ст. в Німеччині, Швеції і Франції почали створюватись буржуазні національні системи гімнастики. У кожній з цих країн були особливі обставини, які зумовили потребу створення певної системи фізичного виховання, що відповідала б національним вимогам і завданням. Тому характер гімнастичних вправ був різний.

У 70-х рр. XVIII ст. в деяких містах Німеччини почали створюватись школи нового типу – філантропіни (школи людинолюбства). Перший філантропія був відкритий 27 грудня 1774 р. в м. Дессау. Пізніше гімнастикою у школі керував Г. Фіт (1763— 1836). Свої погляди на фізичне виховання він виклав у тритомній праці «Досвід енциклопедії фізичних вправ» (1794—1818). Найважливішим є спроба Фіта зробити біомеханічний аналіз фізичних вправ. Метою гімнастики Фіт вважав: а) збереження і зміцнення здоров'я; б) збільшення м'язової сили і швидкості рухів; в) розвиток красивої форми тіла; г) сприяння розумовому розвитку і психічній діяльності.

Гутс-Мутс (1759—1839) також вважається одним із засновників німецької гімнастики. Він працював майже одночасно з Фітом, але в іншому філантропіні. Цілеспрямованість занять і самі фізичні вправи, які застосовував Гутс-Мутс, майже нічим не відрізняються від тих, які використовував Фіт. У 1793 р. вийшла книга «Гімнастика для юнаків» Гутс-Мутса, а в 1817 р. він опублікував працю «Гімнастичний посібник для синів батьківщини». У систему Гутс-Мутса входять стрибки в довжину, глибину, з жердиною, через коротку і довгу скакалки, різні види ходьби і бігу, фігурне марширування, метання, рухливі ігри, лазіння по різноманітних природних і штучних предметах і перешкодах, вправи з рівноваги на колоді та ін. Основні теоретичні висловлювання Гутс-Мутса не втратили свого значення й тепер. Його «Гімнастику для юнаків» у 1957 р. перевидано в НДР.

Подальший розвиток німецької системи гімнастики пов'язаний з ім'ям Ф. Яна (1778—1852). У своїй системі Ян описав вправи з ходьби, бігу, стрибків (у довжину, глибину, через коня і козла), махи на гімнастичному коні, вправи на паралельних брусах (виси, змішані і прості упори, розмахування, зіскоки), вправи на перекладині, виси прості і змішані, упори, перемахи, зіскоки, повороти (виси верхом, зависом однією і двома), підйоми (махом назад, розгином). Щоб збільшити рухову щільність уроку, Ян використовував для вправ у махах на коні довгу колоду з кількома парами ручок. Свою гімнастику він назвав «турнкунст» — мистецтво спритності, а учнів — турнерами. Пізніше німецьку гімнастику почали називати скорочено «турнен». З часу Яна вправи на паралельних брусах і перекладині міцно ввійшли в практику фізичного виховання.

А. Шписс (1810—Г858) пристосував німецький турнен до викладання в школі і тим самим завершив створення системи німецької буржуазно-національної гімнастики. Свою працю він опублікував у 1840—1846 рр. під новою назвою «Вчення про гімнастичне мистецтво» (чотиритомна праця). Ця система проіснувала в Німеччині без особливих змін понад 70 років. З невеликими вдосконаленнями, запозиченими в чехів із сокольської гімнастики, вона використовувалась до першої світової війни.

Для підвищення насиченості уроку Шписс увів групові прилади: довгу перекладину з кількома стояками, довгі дванадцятиметрові бруси, ряди жердин, подвійну горизонтальну драбину. Ці прилади були пристосовані для одночасного вправляння багатьох учнів. Отже, невід'ємною частиною німецької системи гімнастики є прилади: кінь, бруси, перекладина, а також вільні вправи під музичний супровід і опорні стрибки.

Засновниками шведської системи гімнастики є П. Лінг (1776— 1839) і його син Я. Лінг (1820—1886). У цій системі вправи підібрано за анатомічними ознаками, тобто для впливу на окремі м'язові групи і частини тіла, причому кожна вправа повинна давати заздалегідь намічений фізіологічний ефект, проводитись з певним ступенем напруженості і мати точно визначену форму. Багато вправ розроблено для виховання правильної постави.

Щоб змінювати навантаження і точніше його регулювати, Я. Лінг підібрав нові прилади: гімнастичну стінку, лави, бум, подвійний бум, стовп, щоглу з перекладиною, плінт, канати, стойки для стрибків і т. п. Ці прилади використовуються й тепер у всіх країнах. Я. Лінг розробив схему уроку, який складався з 16 частин. Шведська система гімнастики мала яскраво виражений оздоровчий характер. Педагогічні завдання в ній враховувались мало.

Шведська гімнастика довгий час вважалася прогресивною системою. Лише в кінці XIX ст. її почали критикувати найбільш освічені спеціалісти з фізичного виховання — в Росії П. Ф. Лесгафт, у Франції — Ж. Деміні та ін.

Засновник французької системи гімнастики іспанець за походженням  полковник Ф. Аморос  (1770—1848)  у. 1830 р. видав «Посібник з фізичного, гімнастичного і морального виховання», в якому виклав свої погляди, методичні основи і практичний матеріал у вигляді гімнастичних вправ. Аморос заявив, що мета його гімнастики є загартування і фізична підготовка населення до військової служби. Найкращими гімнастичними вправами він вважав військово-прикладні вправи, ходьбу, біг на місцевості на швидкість і витривалість, різноманітні стрибки, вправи з рівноваги, долання перешкод — стіни, канави, лазіння по драбині, переборення простору висячи на руках, руках і ногах, за допомогою жердини чи натягнутого каната, піднімання і піднесення живого або неживого вантажу, метання. Від викладача фізичного виховання Аморос вимагав знань з анатомії, фізіології, психології, музики, співів і вміння користуватися гімнастичними приладами. Французька система гімнастики мала військово-прикладний характер і дістала велику підтримку в себе на батьківщині і за її межами.

Таким чином, у національних буржуазних гімнастичних системах першої половини XIX ст. виділились три напрями. Перший напрям — гігієнічний — полягав у тому, що за допомогою гімнастики намагалися розвинути і зміцнити організм людини. Велику увагу при цьому звертали на виховання гарної постави. Він найяскравіше проявився у шведській системі (П. Лінг і Я. Лінг). Другий — атлетичний — всю увагу приділяв навчанню складних рухів як на спеціальних приладах, так і без них. Це знайшло своє відображення у німецькій системі (П. Фіт, Гутс-Мутс, Ф. Ян, А. Шписс). Третій напрям полягав у вихованні військово-прикладних навичок і загартуванні організму людини. Така гімнастика пізніше дістала назву військової. Найяскравішим представником цього напряму була французька система (Ф. Аморос, Ж. Ебер).

У дальшому розвиток гімнастики йшов як по шляху вдосконалення цих систем із збереженням попередньої спрямованості, так і через створення нових систем, автори яких намагалися суміщати оздоровчі завдання з освітніми.

4. ГІМНАСТИКА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX І НА ПОЧАТКУ XX СТ.

Під впливом нових вимог у другій половині XIX і на початку XX ст. склалися різні види гімнастики: спортивного характеру (спортивна і художня гімнастика, акробатика), військова, гігієнічна, лікувальна, педагогічна (тепер вона називається основною). Спортивна гімнастика стала одним з найпоширеніших видів. Головну роль в її розвитку відіграла Чехословаччина, де в 60-х рр. виник так званий сокольський рух як форма національно-визвольної боротьби чехів. Засновником сокольської гімнастики був професор історії і естетики Празького університету Мірослав Тирш (1832—1884). Автори сокольської гімнастики розробили складні й гарні комбінації вправ. Саме з сокольської починається сучасна спортивна гімнастика. Головне місце в сокольській системі займали вправи на перекладині, брусах, коні, колоді та ін. Сюди ж належали всі види стрибків (через стіл, козел, кінь та ін.). Під час виконання вправ головним завданням було зберегти красу і точність рухів. Складні переходи з одного положення в інше перетворювали сокольські вправи в цікаве і захопливе видовище. Саме це приваблювало широкі кола молоді і залучало їх до систематичних занять гімнастикою.

У другій половині XIX ст. почали проводити змагання з гімнастики спочатку всередині країни, а згодом і за її межами. Перше змагання в Чехословаччині відбулося в 1877 р., у Німеччині — в 1880, у Росії — в 1885 р. У 1881 р. утворюється міжнародна федерація гімнастики (ФІЖ), яка керувала міжнародними змаганнями. Гімнастику включено до програми І Олімпійських ігор у Г896 р., а з 1903 р. почали проводити чемпіонати світу, які тепер відбуваються через кожні чотири роки.

Художня гімнастика почала розвиватись у Франції в середині XIX ст. Засновником її був Дельсарт (1871 – 1911). За допомогою гімнастичних рухів він намагався висловити думки, почуття, переживання. Розроблений Дельсартом комплекс виразних рухів використовувався в художній гімнастиці в період її становлення.

На початку XX ст. зародилась ритмічна гімнастика. Одним з її засновників був Жак Далькроз (1865—1914). Спеціальними вправами він намагався добитися, щоб рухи тіла відповідали заданому ритмічному імпульсу музичного твору.

На розвиток художньої гімнастики великий вплив мала Айседора Дункан (1878 – 1927)—американська танцівниця, ірландка за походженням; вона створила так званий вільний танець, який протиставляла класичному балету. В її танцях поєднувались ритмічність і виразність рухів з високою емоційністю і спеціальною технікою. Основою цієї техніки були не елементи класичного балету, а прості природні рухи — крок, стрибок, біг, тобто рухи, що використовуються в сучасній гімнастиці.

З 40-х років XIX ст. починає швидко розвиватись основна гімнастика. Уперше науково обґрунтовані гімнастичні системи для учнів з'явилися в Росії (П. Лесгафта), а потім у Франції (Ж. Демені).

Після першої світової війни основна гімнастика починає диференціюватися. Виділяється гімнастика для старших юнаків і молодих людей. Створюються спеціальні гімнастичні системи для жінок і дітей. Поряд з різноманітними видами гімнастики в кінці XIX ст. і на початку XX ст. дуже поширилися системи індивідуальної гімнастики, які застосовувалися для розвитку мускулатури, головним чином верхнього пояса. Ці завдання розв'язували за допомогою вправ з гирями, гантелями, пружинами та ін. Великої популярності набула індивідуальна гімнастика датчанина Мюллера. У своїй праці «Моя система» він виклав вправи і методику їх використання. Особливо поширена була гантельна гімнастика Сандова. З'являються системи індивідуальної гімнастики, в яких м'язові напруження здійснювались вольовими зусиллями (гімнастика Прошека і Анохіна).

5. ГІМНАСТИКА В ДОРЕВОЛЮЦІЙНІЙ РОСІЇ.

Гімнастика на території нашої країни розвивалася протягом кількох століть. Деякі сучасні гімнастичні вправи виникли ще в глибоку давнину.

Велике значення для історії гімнастики мають ігри з биком, поширені серед багатьох племен, що жили в долині рік Дону, Дніпра, Амудар'ї і Сирдар'ї. Ці ігри складалися з виконання складних акробатичних стрибків на спину і з спини бика.

У період зародження в Росії феодалізму в містах дуже поширені були акробатика і канатоходіння, особливо серед народів Середньої Азії. Ці вправи, як правило, виконували професійні актори – скоморохи на святах, бенкетах і ярмаркових виставах.

Деякі типові для сучасної гімнастики вправи використовувались у програмах військово-фізичної підготовки російських військ. Гімнастика була введена в кадетських корпусах за рахунок інших, головним чином загальноосвітніх, предметів, а пізніше – і в армійських частинах. Таким чином, «основи гімнастики почали зароджуватись у військових навчальних закладах; потім гімнастика почала проникати в армію, цивільні навчальні заклади і спортивні товариства. Система військової гімнастики в Росії поєднувала французьку і шведську системи.

З другої половини XIX ст. гімнастика в армії набула ще більшого поширення. Навіть була створена комісія для розробки заходів щодо поліпшення цієї роботи в армії (1865), яка мала скласти нову програму навчання військ, спростити стройові вправи.

У 1859 р. було прийнято перший посібник з гімнастики під назвою «Правила для навчання гімнастики у військах». У ньому було описано загально розвиваючі вправи: в опорі, на перекладині, брусах, гімнастичному коні, колоді, жердині, драбині, канаті, а також вправи на подолання військово-польових перешкод.

У 1872 р. Е. Шмідт, член гімнастичного товариства «Пальма», склав «Посібник з гімнастики для резервних і діючих військ», а в 1879 р. він же видає «Посібник з гімнастики для воюючих військ».

Найбільш відомим спеціалістом у галузі військової гімнастики був генерал М. І. Драгомиров (1830—1905), який розробив свою систему фізичної підготовки.

Кадри спеціалістів з гімнастики для армії підготовляли на різних курсах. Велику роботу в цьому напрямі проводив П. Ф. Лесгафт. У 1885 р. з його ініціативи було відкрито шестимісячні офіцерські курси викладачів гімнастики, так званий «фехтувально-гімнастичний кадр», перетворений в офіцерську головну гімнастично-фехтувальну школу. Для вступу до школи треба було виконати такі вправи: на перекладині — переворот в упор із стрибка і зіскок дугою; на брусах – розмахування в упорі із згинанням рук; на гімнастичному коні – стрибок ноги нарізно; стрибок у висоту не менш як 1,5 аршина (107 см) і лазіння по похилій драбині не менш як 4 аршини (285 см). Навчання тривало 10 міс. Школа щороку випускала до 100 викладачів для армій. Вона організовувала і проводила внутрі шкільні відкриті змагання з гімнастики. Крім того, слухачі школи брали участь у російських олімпіадах і міжнародних змаганнях, показуючи для того часу непогані результати.

5.1. ГІМНАСТИКА В ЦИВІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ.

У навчальні заклади Росії гімнастика проникає в кінці XVIII ст. Але певного поширення вона набула лише в першій половині XIX ст., коли її почали вводити в гімназії, ліцеї, університети. Статут дворянських шкіл 1828 року передбачає обов'язковість фізичних вправ для шкіл, але, незважаючи на це, гімнастика там не поширилась, бо викладання велося тільки німецькою мовою і переважно в позаурочний час. У деяких школах гімнастику було перенесено на півгодинку (велику перерву). Заняття проводили раз на тиждень і, природно, ніяких відчутних результатів це не давало.

У 1872 р. гімнастику введено вже як обов'язковий предмет у молодші класи петербурзьких шкіл і в навчальний план реальних училищ.

У 1873 р. виходить «Посібник з гімнастики для середніх і вищих навчальних закладів духовного і цивільного відомства». У цьому самому році видано посібник з гімнастики для сільських шкіл. Він містив загально розвиваючі вправи для окремих груп м'язів, вправи з рівноваги, на опір, біг, стрибки, вправи з палицями, скакалками, вправи з лазіння по драбині та ігри. Проте ці несміливі спроби ввести гімнастику в навчальні заклади мали дуже незначні наслідки. У школах не було кваліфікованих учителі» фізичного виховання, кожний учитель проводив заняття, як вважав за потрібне.

Для розвитку теорії і методики шкільної гімнастики найбільше значення мали праці П. Ф. Лесгафта (1837—1909). Він розробив свою оригінальну науково обґрунтовану теорію фізичної освіти дітей шкільного віку, яка стала першою в світі системою обгрунтованих даних з анатомії і фізіології, психології і педагогіки. П. Ф. Лесгафт – автор «Посібника з фізичної освіти дітей шкільного віку» (першої в Росії капітальної праці з фізичного виховання). Найціннішими фізичними вправами Лесгафт вважав біг, метання, боротьбу, рухливі ігри і спеціальні гімнастичні вправи, що розвивають загальну координацію рухів і здатність орієнтуватися в часі і просторі. Фізичні вправи він добирає з урахуванням анатомо-фізіологічних даних і зазначає, що такими вправами, якщо їх поступово і послідовно вдосконалювати і різноманітити, можна досягти всебічного розвитку людського організму. Лесгафт був прихильником поєднання фізичного розвитку з розвитком розумовим, моральним, естетичним і трудовим. В основу добору і систематизації фізичних вправ він поклав не формальні зовнішні ознаки самих фізичних вправ і умови їх організації, як це було в інших системах того часу, а педагогічні завдання. Лесгафт запропонував ряд цінних методичних вказівок, які випливають з його розуміння основ фізичної освіти, а саме:

1) пояснення давати коротко, виразно і доступно для учнів;

2) добиватися точного і правильного виконання учнями фізичних вправ;

3) показ вправ має бути бездоганним, точним і елегантним;

4) не спинятись довго на одній вправі, бо одноманітність швидко стомлює учнів;

5) суворо додержуватись поступовості і послідовності в збільшенні навантаження;

6) систематично повертатися до вправ, які  недостатньо  засвоєні;

7) вчитель не повинен вдаватись до заохочень, покарань, необґрунтованих дій і вимог;

8) учням, звільненим від фізичних вправ за станом здоров'я (за винятком серйозних захворювань), бути присутніми на уроках і стежити за заняттями.

На початку і наприкінці навчального року вчитель має сам проводити вимірювання в учнів зросту, ваги, сили, об'єму грудної клітки, шиї, кінцівок тощо. Дані проведених спостережень треба враховувати і використовувати в практичній роботі.

Лесгафт виступає проти використання в школі гімнастичних приладів (перекладини, брусів, трапецій, коня та ін.), вважаючи, що вправи на них пов'язані з надмірними відчуттями, що призводить до зниження вразливості. Крім того, вправи, які виконуються переважно з опорою на верхні кінцівки, не відповідають анатомічній будові кісток і стану кісткового апарата школярів і можуть призвести до неправильного розвитку. Він також заперечує проти виконання в школі прикладних вправ і проведення змагань, пояснюючи це тим, що вони не узгоджуються з завданнями загальноосвітніх шкіл. Великого значення Лесгафт надавав питанням виховання в учнів любові до праці. За допомогою старанної праці він намагався зміцнити в них волю і характер. Звертаючись до своїх учнів, Петро Францович рішуче наполягав: «Якщо у вас що-небудь не виходить, то треба попрацювати, а не кидати його відразу». Улюбленими висловами Лесгафта були: «Не лежати на боці», «Треба взяти себе за барки, добродію, і примусити працювати, працювати до кривавого поту».

Лесгафт глибоко аналізував структуру фізичних вправ, пояснюючи значення таких компонентів, як сила, амплітуда, напрям і швидкість. Цей аналіз разом з іншими положеннями системи Лесгафта допоміг радянським педагогам розробити найпрогресивнішу методику фізичного виховання.

5.2. ГІМНАСТИКА В БУРЖУАЗНИХ ГІМНАСТИЧНИХ ТОВАРИСТВАХ І ОРГАНІЗАЦІЯХ.

У буржуазних гімнастичних товариствах і організаціях дореволюційної Росії культивувалися три види гімнастики: спортивна, гігієнічна і лікувальна, з яких значного розвитку набула спортивна гімнастика. У той час у Росії не було єдиної вітчизняної системи гімнастики. У різних спортивних товариствах керували цією справою зарубіжні спеціалісти (німці, шведи, чехи, американці). Активну участь в організації гімнастичних гуртків брали німецькі турнери. Перше гімнастичне товариство було відкрито німцями в Одесі в 1861 р. У 1863 р. в Петербурзі розпочало свою роботу гімнастичне товариство «Пальма», а в 1868 р. в Москві організовано «Московський гімнастичний союз». У 1869 р. в Петербурзі виникає «Петербурзьке гімнастичне товариство». Такі гімнастичні товариства створювались і в інших містах Росії. У наступні роки, поряд з німецькими з'являються і сокольські гімнастичні товариства: «Сєвер» у Петербурзі, а пізніше, у 1900 р., – товариство «Сокіл». Сокольська гімнастика частково культивувалася в американському товаристві «Маяк», яке було організоване в 1903 р., а також у шведському товаристві «Богатир» (1904 р.). Поряд з німецькими і сокольськими  товариствами в  Росії створюються гімнастичні організації за безпосередньою участю і керівництвом вітчизняних спеціалістів. Так, у травні 1881 р. на Страстному бульварі в будинку Редліха було відкрито перший у Москві гімнастичний зал і на його базі в 1882 р. організовано «Російське гімнастичне товариство». У травні 1883 р. затверджено статут цієї першої в Росії вітчизняної гімнастичної організації. Серед організаторів товариства були російські письменники А. П. Чехов, В. О. Гіляровський, які надавали  великого значення  питанням  фізичної  культури. В. О. Гіляровський протягом багатьох років був головою «Російського гімнастичного товариства». Особливо велику роль у розвитку гімнастики відіграло товариство «Сокіл». Своїм змістом сокольська гімнастика була більш приваблива, ніж німецька і шведська системи. Як правило,   урок  сокольської  гімнастики   проводили з музичним супроводом, що значно підвищувало емоційний стан учнів і виховувало естетичні смаки. Вправи на брусах, кільцях, перекладині і коні з ручками також захоплювали молодь. Щоб залучити молодь у гімнастичні гуртки, влаштовували масові гімнастичні свята, на яких демонструвалися вільні вправи і вправи на гімнастичних приладах.   Молодь охоче відвідувала   заняття з сокольської гімнастики. Сокольська система поклала   початок спортивному напрямку гімнастики і набула великої популярності. Товариства «Сокіл» створюються майже в усіх великих містах Росії.

Після революції 1905 р. товариства «Сокіл», які мали класовий характер і були під безпосереднім керівництвом царського уряду, зробили різкий поворот вправо. В ідейно-політичному вихованні молоді ці організації відігравали реакційну роль, прищеплюючи їй відданість російському самодержавству, почуття буржуазного націоналізму, відвертаючи молодь від революційної боротьби.

5.3. ЗМАГАННЯ З ГІМНАСТИКИ В ДОРЕВОЛЮЦІЙНІЙ РОСІЇ.

16 грудня 1885 р. в Москві було проведено перше в Росії змагання з гімнастики, організоване «Російським гімнастичним товариством». У ньому брало участь усього 11 осіб. Перемогу здобули А. Тейхман і М. Кістер. Другі змагання на першість Москви проведено в 1887 р., треті —в 1888 р., а четверті, в яких брало участь 20 гімнастів,— у 1892 р. У наступні роки кількість учасників змагань не збільшилась, а навпаки, навіть зменшилась. Так, наприклад, у змаганнях на першість Росії, які проводились у 1905 р. в Петербурзі, брали участь лише 15 гімнастів і один суддя. У цих змаганнях звання чемпіона здобув Дуцман – службовець бухгалтерії, член товариства «Пальма». До речі, основна боротьба за призові місця на чемпіонатах проходила між гімнастами товариств «Пальма» і «Сєвер».

У березні 1911 р. був створений Олімпійський комітет Росії і наступного року російські гімнасти (невдало) виступили на Олімпійських іграх у Стокгольмі, зайнявши 15—16 місця. Після Олімпійських ігор було вирішено проводити щороку російські олімпіади, щоб виявляти найсильніших гімнастів і пропагувати гімнастику серед населення. Перша російська Олімпіада, в якій взяли участь 58 гімнастів, була проведена в Києві в 1913 р. її програма передбачала як командну, так і особисту першість. Змагання з командної першості відбувалися з таких видів гімнастичних вправ: вільні вправи, обов'язкові і довільні вправи на перекладині, брусах, кільцях, коні з ручками, а також лазіння по драбині, вертикальному і похилому канаті на швидкість, стрибки в довжину з місця (норма — 250 см), стрибки у висоту (норма — 130 см), біг на 100 м, штовхання ядра (норма —8м).

Особиста першість включала обов'язкові довільні вправи з чотирьох видів багатоборства (перекладина, бруси, кільця, кінь з ручками і вільні вправи). Кожна комбінація на приладах складалася з трьох елементів на виявлення сили і трьох елементів на виявлення спритності. Про рівень складності вправ можна судити з таких прикладів. На кільцях найскладнішими елементами були: «рибка ззаду» (горизонтальний вис ззаду), «рибка спереду» (горизонтальний вис спереду) і «всклопка» (підйом розгином); на брусах: переворот в упор на кінцях брусів і кут; на перекладині: переворот в упор не торкаючись тілом перекладини, підйом розгином, упор стоячи зігнувшись на перекладині і зіскок прогнувшись; на коні з ручками: «рибка в упорі», схрещення; вільні вправи складались з випадів і рівноваг. Переможцем змагань стала команда Петербурзької головної гімнастично-фехтувальної школи.

Друга російська Олімпіада проходила в Ризі в 1914 р. До її програми входили три вправи на приладах, стрибок через коня в довжину, стрибок у висоту і біг на 100 м. На приладах виконувались обов'язкові і довільні вправи. Слід зазначити, що деякі гімнасти дореволюційної Росії досягли для тих часів високого рівня спортивної майстерності і неодноразово займали призові місця на міжнародних змаганнях. Так, у 1897 р. на змаганнях у Белграді слов'янських соколів (членів гімнастичного товариства «Сокіл») засновник російського гімнастичного товариства письменник В. О. Гіляровський за високі технічні показники удостоєний звання «Найбільшого Вітязя». У 1901 р. 8 російських гімнастів поза конкурсом брали участь у Нюрнберзі на міжнародних змаганнях гімнастичного союзу «Турнен». Успішно виступали російські гімнасти на всесокольських зльотах у Празі.

6. ГІМНАСТИКА В СРСР.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції, що відкрила нову еру в історії людства, у нашій країні з'явилися великі можливості для розвитку гімнастики. Радянська школа гімнастики тісно зв'язана з процесом становлення системи фізичного виховання в нашій країні. Цей процес умовно поділяють на 4 етапи:

І охоплює період з 1918 по 1931 рр.;  

II етап – 1931 – 1941 рр.;

III етап – 1941 – 1945 рр.   (період Великої Вітчизняної  війни);

IV етап – з 1945 р. до цього часу.

6.1. РОЗВИТОК ГІМНАСТИКИ В ПЕРІОД З 1918 ПО 1931 РР.

З перших днів існування радянської фізичної культури гімнастика служила справі всебічного фізичного розвитку трудящих, їх підготовки до соціалістичної праці і захисту Батьківщини.

22 квітня 1918 р. з ініціативи В. І. Леніна декретом ВЦВК введено загальне обов'язкове військове навчання (Всевобуч), якому було доручено готувати бойові резерви Червоної Армії. Гімнастика розвивалася під безпосереднім керівництвом Всевобучу, який створює по всій країні військово-спортивні клуби й організовує мережу короткострокових курсів для підготовки спеціалістів. Основним засобом фізичної підготовки допризовників була спортивна і польова гімнастика. Але гімнастика в ці роки відставала від потреб Радянської держави, бо Всевобуч не мав належної матеріальної бази і кваліфікованих викладачів.

Завдяки енергійній роботі керівників Всевобучу при безпосередній підтримці з боку партії і уряду в країні створюється широка мережа курсів по підготовці інструкторів спорту і гімнастики, які керували допризовною підготовкою молоді. Пізніше курси перетворюються в окружні школи фізичної освіти. Цим було створено певний фундамент для дальшого розвитку гімнастики в СРСР.

У 1920 р. в другу річницю Всевобучу відбулося велике гімнастичне свято на Ходинському полі в Москві, на якому понад 2 тис. допризовників демонстрували масові гімнастичні вправи, фігурне марширування тощо. В. І. Ленін, який був присутній на святі, дав високу оцінку такій формі масового виступу і пророкував йому велике майбутнє.

Незважаючи на деякі досягнення, у розвитку гімнастики були і дуже серйозні недоліки. Об'єднані в- райцентрах і пунктах Всевобучу, деякі старі керівники гімнастичних товариств відновлюють діяльність старих сокольських організацій, правда, під новими назвами, а іноді навіть і під старою назвою «Сокіл». У цей період меншовики Грузії створили гімнастичну організацію буржуазно-націоналістичного характеру «Шевердені» (гірський орел). Реакційною організацією було і єврейське товариство «Маккабі».

Таким чином, у цей період, крім Всевобучу, що охоплював гімнастичними заняттями широкі маси трудящої молоді, були також замкнуті, кастові реакційні організації, діяльність яких спрямовувалась проти заходів радянської влади. Завдання полягало в тому, щоб не дати контрреволюційним спеціалістам очолити керівництво гімнастикою. Велику роль у цій важливій справі відіграв ленінський комсомол. Замість старих організацій комсомол створює гімнастичні клуби юних пролетарів, що розпочали енергійну боротьбу з буржуазним впливом на молодь. Створюються гуртки фізичної культури при клубах підприємств і установ.

Для загального керівництва фізичною культурою в країні в 1923 р. була створена Вища рада фізичної культури, яку очолив Народний комісар охорони здоров'я М. О. Семашко. Працівники Наркомздороввідділу доклали багато зусиль для здійснення лікарського контролю над тими, хто займався гімнастикою. Але вони надто вузько розглядали гімнастику – лише як засіб зміцнення здоров'я і фізичних сил молоді.

У ці роки не було науково обґрунтованої системи фізичного виховання, а тому не було єдиної точки зору на питання організації і змісту занять з фізичної культури. З одного боку, пролеткультівці повністю відкидали все, що було створено до революції, вважаючи всі системи реакційними, що не відповідають завданням нової пролетарської держави. Вони навіть пропонували знищити гімнастичні прилади як шкідливе знаряддя виробництва буржуазного сокольства. Інші, навпаки, вважали, що не слід нічого нового створювати, а користуватися тими системами, які діяли в зарубіжних країнах.

У цей час зроблено було перші спроби створити науково обґрунтовану систему фізичного виховання для шкіл, відому як система Головної вченої ради (ГВР). Насправді вона мала компілятивний характер і базувалася на системах Лінга, Демені і Ебера.

Велике значення для дальшого розвитку фізичної культури і, зокрема, гімнастики має історична постанова Центрального Комітету партії 1925 р., в якій гімнастику було визнано одним з основних засобів фізичного виховання, дійовою формою згуртуванню широких трудящих мас на виконання завдань партії і уряду і засобом зміцнення міжнародних пролетарських зв'язків. Після цього рішення значно поліпшилась масова робота з гімнастики в профспілках; почали створюватись секції спортивної гімнастики, зростала кількість тих, хто займався нею. У 1930 р. таких налічувалося вже півмільйона чоловік. Розпочалася критична переробка існуючих систем гімнастики. У ці роки був покладений початок систематичному проведенню змагань з гімнастики республіканського і всесоюзного масштабів, дістають права громадянства вправи на приладах. Починає розгортатися науково-дослідницька робота в галузі гімнастики; тоді ж розроблено типову схему уроку гімнастики і класифікацію гімнастичних вправ.

У початковій і середній школі з 1926/27 навчального року введено нові програми з фізичного виховання, основним змістом яких були гімнастичні вправи. У цей період із стін інститутів фізичної культури виходять висококваліфіковані викладачі. Великий вплив на розвиток спортивної гімнастики мала Всесоюзна спартакіада народів СРСР, яка була проведена в 1928 р. в Москві. У програму спартакіади входили змагання з спортивної гімнастики, в яких узяли участь 60 гімнастів – 5 команд по 8 чоловік від Москви, Ленінграда, України, Закавказзя і Північного Кавказу і 20 гімнастів, що виступали в особистій першості.

Певне значення для дальшого розвитку гімнастики в СРСР мала науково-методична конференція з гімнастики, яка відбулася в квітні 1923 р. Вона узаконила існування секцій загальної фізичної підготовки і визначила зміст окремих видів гімнастики. Для підвищення продуктивності праці запроваджується виробнича гімнастика. З 1929 р. в Москві, а потім і в інших містах Радянського Союзу введено гімнастику по радіо, що сприяло значній популяризації її серед населення нашої країни. Широкого розвитку набувають групові заняття з основної і гігієнічної гімнастики. Виникають секції пластичної гімнастики, яка була прообразом сучасної художньої гімнастики.

6.2. РОЗВИТОК ГІМНАСТИКИ З 1931 Р. ДО ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ.

Характерною рисою цього періоду був бурхливий розвиток спортивної гімнастики. З року в рік зростає кількість гімнастичних змагань, значно ускладнюються гімнастичні вправи і вдосконалюється техніка їх виконання. Безперервно збільшується кількість людей, які систематично займаються в секціях гімнастики. Секційна робота стає основною формою занять. Певне значення для розвитку гімнастики в СРСР мали комплекси ГПО І і II ступенів і БГПО, які було введено в 1931—1932 рр. У цей період, поряд із спортивною гімнастикою, широкого розвитку набула лікувальна, гігієнічна і виробнича гімнастика. У 1931 р. була проведена перша Всесоюзна конференція з питань виробничої гімнастики. Після цієї конференції на ряді фабрик і заводів почали широко використовувати гімнастичні вправи для зміцнення здоров'я робітників і підвищення продуктивності праці.

У 1931 р. в усіх навчальних закладах введено обов'язкові заняття з фізичної культури, причому основним змістом занять були гімнастичні вправи. З найважливіших заходів для дальшого розвитку гімнастики слід назвати змагання 1932 р. і гімнастичну конференцію 1933 р., яка відбулася в Ленінграді.

У травні 1933 р. Міжнародна пролетарська спортивна організація (КСІ) провела в Москві конференцію з гімнастики. На ній були присутні представники робітничих спортивних організацій скандинавських країн, Швейцарії, Франції, Австрії. Ця конференція була першою розгорнутою нарадою з питань гімнастики, вона характеризує початок нового періоду в її розвитку. У своїх рішеннях конференція визначила місце гімнастики в радянській системі фізичного виховання, її завдання і зміст, сформулювала основні методичні принципи; було уточнено типову схему уроку з гімнастики.

Напередодні конференції було проведено третю особисто-командну першість СРСР, в якій взяли участь 193 гімнасти. На цих змаганнях уперше виступали гімнасти за програмою майстрів спорту. У грудні 1933 р. було проведено змагання на першість УРСР з гімнастики в Харкові. Відбулися перші змагання ДСТ «Динамо». Змагання почали проводитись не лише в Москві, а й в інших містах країни: в Ростові-на-Дону, Ленінграді, Тбілісі та ін. Значною спортивною подією була спартакіада вищого і старшого командного складу РСЧА і їх жінок.

У 1934 р. проведено першість радянських республік: УРСР, РРФСР, Азербайджану, Туркменії, Грузії та ін.

З 1936 р. почали регулярно проводитись змагання серед школярів, а з 1937 р. – серед студентів вищих навчальних закладів. Усі ці змагання сприяли популяризації гімнастики серед населення.

Для підвищення спортивної майстерності гімнастів у 1934 р. була створена спеціальна школа при Ленінградському інституті фізичної культури ім. Лесгафта, а потім такі школи організовано і в інших містах країни. Крім того, при відділах народної освіти створюються дитячі спортивні школи (ДСШ). У зв'язку з швидким розвитком гімнастики в країні почала відчуватись недостача викладацьких кадрів. Щоб розв'язати цю проблему, в інститутах фізичної культури введено було спеціалізацію з гімнастики, відкрито вищі школи тренерів (ВШТ).

У 1934 р. проводиться перша Всесоюзна конференція з питань суддівства змагань з гімнастики. Вона затвердила єдині правила змагань і методику суддівства; починаючи з цього часу, публікуються підручники і навчальні посібники, методичні розробки, програми, інструкції і правила змагань. У 1937 р. вийшов перший номер спеціалізованого журналу «Гимнастика», який відіграв значну роль у дальшому розвитку гімнастики. У 1938 р. на законах російського словникового складу розроблена нова гімнастична термінологія, яка відкинула стару сокольську.

Спортивна гімнастика остаточно визначилась як основний вид гімнастики. До 1941 р. кількість розрядників з гімнастики досягає сотень тисяч чоловік. Систематичне проведення першостей СРСР сприяло зростанню спортивної майстерності гімнастів. За яких-небудь десять років (1931 – 1941 рр.) складність обов'язкових і довільних вправ перевершила олімпійські програми. Створилися великі гімнастичні центри, збільшилася кількість майстрів спорту.

У 1935 – 1936 рр. з'явився перший варіант класифікаційної програми з гімнастики, якою користувалися під час проведення змагань на всій території Радянського Союзу. Програма дала змогу визначати технічну кваліфікацію гімнастів, скеровувати роботу з спортивної гімнастики, контролювати й обліковувати її.

У 1936 р. Всесоюзний комітет по фізичній культурі і спорту затвердив перших 15 майстрів спорту СРСР з гімнастики: Г. Бабілодзе, М. Дмитрієва, М. Кас'яника, А. Джорджадзе, А. Ібадулаєва, А. Колтановського, П. Романишвілі, М. Сірого, М. Такайшвілі, Л. Яризу, В. Голубєву, Н. Кублицьку, Н. Ломакіну, М. Тишко, І. Шефер. У цьому ж році вперше були проведені Всесоюзні змагання з гімнастики серед вузів і технікумів, які з того часу стали традиційними. У червні 1937 р. ВКФКдС затвердив положення про кваліфікацію гімнастів, за яким були встановлені такі розряди: майстер спорту СРСР, 1, 2 і 3 розряди.

Змагання на першість СРСР 1936 і 1938 рр. характеризуються дальшим зростанням спортивної майстерності радянських гімнастів. Програми змагань остаточно стабілізуються. Змістом класифікаційних програм стає шестиборство (вільні вправи, вправи на перекладині, брусах, кільцях, коні з ручками і опорні стрибки) як у чоловіків, так і в жінок. Значного успіху в розвитку гімнастики досягли такі міста, як Москва, Ленінград і республіки – Україна, Грузія та ін.

Період з 1931 по 1941 р. характеризується бурхливим зростанням спортивно-технічної майстерності радянських гімнастів, які виходять у число кращих гімнастів світу. Радянські гімнасти здобули блискучу перемогу на III Міжнародній робочій олімпіаді в Антверпені. Вони виграли командну першість серед чоловіків і жінок, випередивши сильні команди Чехословаччини, Швеції і Фінляндії. Звання чемпіонів в особистій першості здобули М. Тишко і М. Сірий. Таким чином, радянська школа спортивної гімнастики стала найпередовішою в світі.

У цей час зміцнюються педагогічними і науковими кадрами кафедри гімнастики інститутів фізичної культури.

Науково-дослідні інститути фізичної культури і кафедри гімнастики інститутів фізкультури, особливо Московського, Ленінградського і Українського, активно починають займатися науковими проблемами гімнастики; вони по-справжньому стали науково-методичними центрами, які керували розвитком і вдосконаленням теорії та методики гімнастики. Інститути фізичної культури готують власні наукові кадри, цілий ряд спеціалістів захищають кандидатські дисертації з різних проблем гімнастики.

Поглиблена розробка основних положень теорії і методики мала великий вплив на поліпшення роботи з гімнастики в школі і вищих навчальних закладах. Удосконалюються шкільні програми, зміцнюється матеріальна база, підвищується якість викладання. Технікуми фізичної культури готують кваліфікованих спеціалістів для середніх шкіл. Розвивається також самодіяльний гімнастичний рух, створюються шкільні колективи фізичної культури, відкриваються спеціалізовані дитячі спортивні школи з гімнастики.

У цей період у систему роботи фізкультурних організацій входять фізкультурні паради з демонстрацією масових гімнастичних вправ, які перетворились у великі всенародні спортивні свята. Крім високої спортивної майстерності, вони демонстрували братерську єдність радянських республік.

З 1939 р., коли акробатика виділилась у самостійний вид спорту, змагання з неї почали проводити окремо, незалежно від спортивної гімнастики. Було розроблено положення про класифікацію акробатів, затверджено Єдину класифікаційну програму з акробатики.

Внаслідок тривалої боротьби різних напрямів художня гімнастика також відокремилась як самостійний вид гімнастики з своїми специфічними засобами і методами розв'язання педагогічних та оздоровчих завдань. Велику допомогу в створенні основ радянської художньої гімнастики подав Ленінградський інститут фізичної культури з його сильним колективом спеціалістів (Ю. Шишкарьова, А. Ларіонова), а також москвичі (М. Окунєв та ін.).

Ще до початку Великої Вітчизняної війни гімнастика в Радянському Союзі склалась як наукова і педагогічна дисципліна. Визначились предмет і засоби гімнастики, зросла її питома вага в системі фізичного виховання. Була розроблена класифікація гімнастичних вправ, яка дала змогу виділити кілька видів гімнастики: основну гігієнічну, спортивну, художню, акробатику, спортивно-допоміжну, лікувальну і гімнастику на виробництві. Особливо масовою стала спортивна гімнастика, яка охоплювала сотні тисяч трудящих нашої країни.

Розвиток гімнастики в цей період відіграв позитивну роль у розв'язанні завдань фізичного розвитку трудящих, у підвищенні фізичної підготовки кадрів Збройних сил СРСР, які продемонстрували мужність і високу боєздатність у роки Великої Вітчизняної війни.

6.3. ГІМНАСТИКА В ПЕРІОД ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ.

Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз створив загрозу незалежності нашої Батьківщини. Лозунг «Усе для фронту, усе для перемоги!» став керівним у роботі промисловості, сільського господарства, усіх державних, громадських і культурних організацій. Основне завдання фізкультурних організацій полягало в підготовці бойових резервів Радянської Армії, у масовій військово-фізичній підготовці населення і методистів лікувальної фізкультури. Ціла армія тренерів, гімнастів і керівних працівників з перших днів війни влилася в ряди захисників нашої Батьківщини. Ці кваліфіковані кадри своїм досвідом і знаннями  сприяли швидшій підготовці резервів. У роки війни особливого поширення набула лікувальна гімнастика, яку ефективно застосовували в армійських, фронтових і тилових госпіталях. Завдяки лікувальній гімнастиці багато воїнів Радянської Армії були вилікувані і дістали можливість знову повернутися на фронт.

Тяжкі випробування перших років війни значною мірою позначилися на дальшому розвитку деяких видів гімнастики. Змагання з спортивної гімнастики відновилися після двох років перерви — у 1943 р. була проведена особиста першість СРСР. Кращі гімнасти країни (М. Сірий, В. Біляков, Г. Урбанович) не лише не знизили своїх результатів, а навіть поліпшили довоєнні досягнення. На особистих першостях 1944 і 1945 рр. наші гімнасти продемонстрували високу спортивно-технічну майстерність, перевищивши досягнення кращих гімнастів світу.

6.4. РОЗВИТОК ГІМНАСТИКИ З 1945 Р. ДО ОСТАННЬОГО ЧАСУ.

Цей етап характеризується розширенням міжнародних зв'язків, дальшим розвитком різних видів гімнастики, широким розгортанням науково-дослідницької роботи і т. д. Велике значення мала II Всесоюзна конференція з гімнастики 1948 року, яка розробила і затвердила класифікацію видів гімнастики, чітко сформулювавши завдання і зміст кожного з них. Значне місце було приділено питанням тренування гімнастів. Конференція визначила, що в нашій країні склалася своя школа гімнастики. її цілеспрямованість, зміст, методика занять, система організації спортивних змагань і правила різко відрізняються від зарубіжних систем гімнастики. Разом з тим на конференції було зазначено, що гімнастика ще не стала справді масовим видом фізичної культури, зокрема мало їй уваги приділяється в загальноосвітній школі. Рішенням від 27 грудня 1948 р. ЦК ВКП(б) рішуче викрив недоліки у фізичному вихованні в країні і визначив шляхи їх усунення. У цьому рішенні підкреслено, що охоплення трудящих фізичною культурою ще незадовільне, рівень спортивно-технічних досягнень з важливих видів спорту низький, що питанням підготовки викладацьких і наукових кадрів, а також ряду інших важливих питань не приділяють належної уваги.

Вказівки Центрального Комітету лягли в основу дальшої роботи з фізичної культури, у тому числі з гімнастики. Було значно підвищено вимоги до спортсменів-розрядників, збільшено кількість змагань, вжито ряд заходів до якомога ширшого залучення трудящих до занять усіма видами гімнастики, більше уваги почали приділяти спортивно-технічній і методичній підготовці кадрів.

У 1949 р. Федерацію гімнастики СРСР було прийнято в члени Міжнародної федерації (ФІЖ), що дало право нашим гімнастам брати участь в офіційних міжнародних змаганнях: чемпіонатах світу, олімпійських іграх, кубках Європи, універсіадах. Уперше радянські гімнасти виступили в офіційних змаганнях у 1952 р. (XV Олімпійські ігри в Хельсінкі). Міжнародні  товариські зустрічі, показові виступи за рубежем, допомога спортивним організаціям дружніх країн, тощо значно сприяли розвитку гімнастики в післявоєнний час.

За період з 1952 р. радянські гімнасти брали участь у змаганнях на шести чемпіонатах світу (1954, 1958, 1962, 1966, 1970, 1974), на шести Олімпійських іграх (1952, 1956, 1960, 1964, 1968, 1972) і десяти змаганнях на Кубок Європи (1955, 1957, 1959, 1961, 1963,1965, 1967, 1969, 1971, 1973). Цей період можна умовно поділити на два етапи: перший етап — з 1952 р. по 1960 р. і другий етап – з 1960 р. до цього часу. Перший етап характеризується блискучими перемогами радянських гімнастів (чоловіків і жінок) на всіх офіційних міжнародних змаганнях і товариських зустрічах, абсолютною перевагою наших гімнастів над зарубіжними. Так, на XV і XVI Олімпійських іграх чоловіча команда СРСР упевнено перемогла японських спортсменів, вигравши перше командне місце. Звання абсолютного чемпіона XV і XVI Олімпійських ігор здобув видатний радянський гімнаст В. Чукарін; на XVII Олімпіаді цей високий титул присвоєно Б. Шахліну. У жінок звання абсолютної чемпіонки XV Олімпійських ігор здобула М. Гороховська, а XVI і XVII – Л. Латиніна.

Не менш видатними були перемоги радянських гімнастів на XIII і XIV чемпіонатах світу. Вони впевнено завоювали командну першість. Абсолютними чемпіонами в 1954 р. стали В. Чукарін і В. Муратов, у 1958 –Б. Шахлін. Досить успішно виступали наші гімнасти в змаганнях на Кубок Європи; Б. Шахлін (1955), Ю. Титов (1959) виграли звання абсолютного чемпіона Європи.

Другий етап характеризується перевагою японських гімнастів (чоловіків) над радянськими і значним підвищенням спортивної майстерності гімнастів інших країн. Так, на XVIIXIXXX Олімпійських іграх (1960 – 1968 – 1972 рр.) і XVXVII чемпіонатах світу (1962—1970 рр.) команда Японії незмінно займала перше місце. Звання абсолютного чемпіона XVII і XIX Олімпіад виграють японці Ю. Ендо (1964 р.) і С. Като (1968 і 1972 рр.), звання чемпіона світу завоював японець Е. Кенмоцу, друге і третє місця дістались також гімнастам Японії. На чемпіонаті світу 1970 р. (Любляна) команда Японії, випередивши радянських гімнастів на 6,75 бала, завоювала 17 медалей (7 золотих, 6 срібних і 4 бронзові), а радянські гімнасти виграли тільки 6 медалей (3 срібних і 3 бронзові).

На XX Олімпійських іграх чоловіча команда СРСР у командному заліку програла японським гімнастам 7,2 бала. Особливу перевагу японські спортсмени мали у вправах на перекладині і брусах. І все ж нашим провідним гімнастам удалося завоювати 2 золоті медалі – М. Андріанову (вільні вправи) і В. Клименку (вправи на коні з ручками), а також 3 срібні і 1 бронзову медаль.

Після 1972 р. гімнасти Радянського Союзу дещо поліпшили свої досягнення. Вони є незмінними переможцями європейських першостей. Переконливою була перемога наших гімнастів в Універсіаді 1973 р., де вони завоювали командну й особисту першості.

Жіноча команда Радянського Союзу на другому етапі виступала значно краще від чоловічої. На Олімпійських іграх вона незмінно займала перші місця. Лише на XV чемпіонаті світу (1966 р.) команді гімнасток ЧССР удалося на 0,4 бала випередити команду СРСР. На чемпіонаті світу 1970 р. наша команда гімнасток повернула високий титул, випередивши команду НДР на 2,9 бала, а команду ЧССР (трете місце) – на 8,75 бала. Звання абсолютної чемпіонки світу 1970 р. здобула радянська гімнастка Л. Турищева.

Тріумфальною перемогою радянських гімнасток завершилися XX Олімпійські ігри. Вони стали чемпіонами в командному заліку та особистій першості в багатоборстві і в окремих видах програми (вільних вправах і вправах на колоді). Абсолютною чемпіонкою стала Л. Турищева.

Добрі традиції склалися у збірній команді гімнасток Радянського Союзу. З роками змінювався її склад, але вона завжди залишалась найсильнішою в світі. Так, на зміну прославленим гімнасткам попереднього покоління (Л. Латиніній, П. Астаховій, Т. Маніній та ін.) прийшла талановита молодь – Л. Турищева, Л. Бурда, Т. Лазакович, Е. Сааді, О. Корбут та багато інших, які впевнено відстоюють звання найсильніших у світі.

У шести Олімпійських іграх, розпочинаючи з 1952 р. радянські гімнасти завоювали 124 медалі, з них 45 золотих, 46 срібних і 33 бронзових, і принесли в неофіційному командному заліку найбільшу кількість очок порівняно з іншими видами спорту – 817,5 очка.

Уряд високо оцінив перемоги радянських гімнастів на міжнародній спортивній арені. Видатну радянську гімнастку Л. Латиніну нагороджено орденом Леніна і трьома орденами «Знак пошани», Б. Шахліна – орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак пошани», В. Чукаріна і В. Муратова – орденом Леніна, А. Азаряна і Ю. Титова – орденом Трудового Червоного Прапора і орденом «Знак пошани», П. Астахову і Л. Турищеву – орденом Трудового Червоного Прапора.

Під впливом міжнародних змагань зміст радянської гімнастики значно змінився. У програму жіночої спортивної гімнастики в СРСР протягом більш як 20 років входили вільні вправи, опорні стрибки, вправи на паралельних брусах, коні з ручками, перекладині, кільцях, тобто жінки працювали на тих самих приладах, що й чоловіки. Жінки – майстри спорту виконували такі складні вправи, як круги двома на коні, силою і махом стойка на руках аа брусах, сальто з перекладини і на паралельних брусах над жердинами, великі оберти на перекладині.

У свій час, коли Радянський Союз готувався вступити у ФІЖ, треба було приблизити програму змагань до міжнародної і внести відповідні зміни. У 1946 р. з жіночої програми всіх розрядів були зняті вправи на коні і всі силові вправи; замість них з 1947 р. включено вправи з рівноваги на колоді. З цього року введено відкрите суддівство змагань, вирішено проводити два змагання на першість СРСР на рік – командну і особисту. Це зумовило потребу переходу на цілорічні тренування з великими навантаженнями, що в свою чергу внесло зміни в процес спортивного тренування.

Щоб краще підготуватися до міжнародних змагань у 1951 р., з жіночої програми першого розряду виключили вправи на паралельних брусах і перекладині і ввели вправи на брусах різної висоти. Пізніше з жіночої програми були зняті кільця.

У зв'язку з тим, що програма для майстрів стала міжнародною, тепер у СРСР розробляють єдину класифікаційну програму тільки для гімнастів третього, другого і першого розрядів і кандидатів у майстри спорту.

Безперервне зростання класу роботи зарубіжних гімнастів зумовлює потребу постійно підвищувати вимоги до підготовки радянських гімнастів. Через це з року в рік змінюються трудність і зміст обов'язкових та довільних програм у вищих розрядах. Особливо зросли вимоги до акробатичної підготовки гімнастів, до точності і впевненості приземлення, складності й оригінальності зіскоків. У комбінаціях значно скорочені силові вправи і статичні положення. У зв'язку з цим за останні роки внесено великі зміни в довільні вправи. Так, у довільні вправи на гімнастичних приладах включено ряд динамічних елементів з більшою амплітудою рухів, а силові вправи і статичні положення зведено до мінімуму.

Велике історичне значення для дальшого розвитку фізичної культури і спорту і, зокрема, гімнастики має серпнева (1966 р.) постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. У цій постанові накреслено основні шляхи поліпшення фізкультурної і спортивно-масової роботи в країні.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

1. Гимнастика. Под ред. А. Т. Брыкина. М., «Физкультура и спорт», 1971, с. 18–35.

2. Гімнастика. За ред. І. А. Бражника.  К.: «Радянська школа»,  1962, с. 13–24.

3. Теория и методика гимнастики. Под ред. В. И. Филипповича. М., «Просвещение», 1971, с. 36—67.

4. Б. А. Кузнецов. Гимнастика в СССР. Справочник по спортивной, художественной гимнастике и акробатике. М., «Физкультура и спорт», 1955.

5. Энциклопедический словарь по физической культуре, т. І. М., «Физкультура и спорт», 1961., с. 202.

6. Олимпийские игры. Маленькая энциклопедия. М., «Советская энциклопедия», 1970, с. 72.

7. В. Столбов, Г. Чудинов. История физической культуры. М., «Физкультура и спорт», 1970, с. 24–34, 36–46, 48–58, 114.

8. История физической культуры. Под ред. Ф. И. Самоукова. М., «Физкультура и спорт», 1964, с. 26–34, 50–63, 71–88, 103–105, 112–115, 217–222.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

55307. Сучасний стан розвитку сільськогосподарського машинобудування. Основні центри. Проблеми і перспективи розвитку галузі 23.86 KB
  У розвитку цієї важливої для України галузі склалася складна ситуація, зумовлена насамперед руйнуванням колишніх економічних звязків. У минулому потреби в комплектуючих на 70% задовольнялися за рахунок імпорту з Росії.
55308. Важке машинобудування, його роль у розвитку промисловості та економіки України. Структура галузі. Особливості сучасного розміщення виробництва 25.47 KB
  Важке машинобудування – це виробництво гірничо-шахтного, підйомно-транспортного, металургійного та енергетичного устаткування. Його характеризує низька трудомісткість і транспортабельність продукції, висока металомісткість
55309. Основні форми і особливості розвитку зовнішньоекономічних зв`язків України в сучасних умовах 25.7 KB
  Основні показники зовнішньої торгівлі: обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішньоторговельного балансу, географія торгівлі. Структура товарообігу обумовлена загальним економічним потенціалом країни; галузевою структурою економіки
55310. ОТ ПРОБЛЕМЫ В ОБУЧЕИИ К ПРОБЛЕМНОМУ ОБУЧЕНИЮ 81 KB
  Проблемное обучение предполагает творческое участие обучаемых в процессе освоения новых знаний формирование познавательных интересов и творческого мышления высокую степень органичного усвоения знаний и мотивации учеников. Содержание дидактической структуры урока...
55311. Проблемные ситуации на уроках математики 27 KB
  Сколько стоит покупка задачи с недостающими данными; В задачах этого типа отсутствуют некоторые данные вследствие чего дать точный ответ на вопрос задачи не представляется возможным.
55312. Диагностика познавательных процессов 118.5 KB
  Педагогическая диагностика - это подраздел педагогики изучающий принципы и методы распознавания и установления признаков характеризующих нормальный или отклоняющийся от норм ход педагогического процесса.
55313. Косичка 45.5 KB
  Воспитательная: содействовать воспитанию аккуратности Оборудование учителя: образец косички этапы ее изготовления заготовки косичек для учеников Оборудование ученика: гофрированная бумага клей картон Оформление доски...
55314. Спостереження за вимовою парних дзвінких і глухих приголосних звуків 2.02 MB
  Мета: Вчити дітей правильно вимовляти і писати слова із дзвінкими і глухими приголосними звуками поглибити уявлення школярів про дзвінкі і глухі приголосні звуки.
55315. Все про продукти 83.5 KB
  Today we’ll speak about food. We “go shopping” for food, even “cook” something but first I want you to remember that the fourth Thursday of November is a very special day in America. On that day people all over the USA celebrate Thanksgiving Day. Let’s solve a crossword and remember the main points of its existence...