7190

Поняття та особливості валютного контролю

Дипломная

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Поняття та особливості валютного контролю Відповідальність за порушення валютного законодавства 1. Важливим видом фінансового контролю є валютний контроль - контроль за дотриманням валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю р...

Украинкский

2013-01-18

559 KB

16 чел.

Поняття та особливості валютного контролю

Відповідальність за порушення валютного законодавства

1. Важливим видом фінансового контролю є валютний контроль - контроль за дотриманням валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів, а також за зобов'язаннями щодо декларування валютних цінностей та іншого майна. Його призначенням є: визначення відповідності, валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних ліцензій; перевірка обґрунтованості платежів у іноземній валюті резидентами і нерезидентами; перевірка повноти та об'єктивності обліку й звітності за валютними операціями резидентів і нерезидентів. Об'єктом валютного контролю є валютні операції.

Валютний контроль це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід'ємних елементів перехідної економічної політики. Валютний контроль як інструмент стабілізації руху капіталів у малих відкритих економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів, доки не буде сформовано розвинуту ринкову інфраструктуру і не стане можливим регулювати рух капіталів, а відтак і динаміку обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок.

Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.

При цьому економісти звертають увагу на те, що валютний контроль має сенс тільки тоді, коли проводиться комплексно: ефективність контролю залежить від міцності його найслабшої ланки.

Валютний контроль як такий не може замінити економічну політику і забезпечити довготермінову стабільність обмінного курсу. Такого результату можна досягти лише від бюджетних програм та при досягненні країною зовнішньоторговельної рівноваги. Однак валютний контроль може знизити ризик спекулятивних атак проти національної валюти та відповідно девальвації. Скасування валютного контролю стоїть останнім у списку заходів лібералізації і має відбутися після створення умов, коли національні накопичення можна буде утримати всередині країни за допомогою сучасних конкурентоспроможних фінансових механізмів. На нинішньому етапі економічного розвитку Україні слід не скасовувати систему валютного контролю, а вдосконалювати його форми.

Валютний контроль в Україні здійснюється відповідно до Декрету КМУ №15-93 та Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 8 лютого 2000 року №49 (далі Положення про валютний контроль), НБУ, уповноваженими банками, фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку, а також органами ДПС, Міністерством, транспорту і зв'язку України та Держмитслужбою України.

Головним органом валютного контролю є НБУ, який: здійснює контроль за виконанням правил, регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з актами валютного законодавства України.

НБУ також контролює: дотримання порядку здійснення байками або іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку операцій з валютними цінностями, здійснення ними функцій агента валютного контролю щодо запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій та інформування відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій; дотриманням умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України; виконання уповноваженими банками зобов'язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання їхніх зобов'язань.

З метою перевірки дотримання банками та фінансовими установами вимог валютного законодавства України НБУ проводить виїзні перевірки, які здійснюють уповноважені працівники Департаменту валютного контролю та ліцензування, структурних, підрозділів територіальних управлінь НБУ, на які покладені функції валютного контролю.

Планові перевірки дотриманім валютного законодавства проводяться не частіше одного разу на рік відповідно до плану перевірок, який затверджує Голова НБУ або його заступник.

До плану перевірок входять такі банки та фінансові "установи: щодо яких отримана письмова інформація про порушення ними валютного законодавства; аналіз статистичної звітності яких свідчить про можливі порушення валютного законодавства; у яких протягом 2 років не здійснювалась перевірка, комплексним методом жодного відокремленого підрозділу в регіоні (з тих, що мають окремий баланс).

Позапланові перевірки дотримання валютного законодавства проводять уповноважені, працівники за наявності обгрунтованих підстав, до яких, зокрема, належать: матеріали перевірок, документи органів валютного контролю, інших державних контрольних і правоохоронних органів, результати аналізу статистичної звітності, що свідчать про можливі порушення валютного законодавства, виявлені негативні тенденції на валютному ринку України. їх призначають  за рішенням  Голови   НБУ  або  уповноваженої ним особи, а позапланові перевірки дотримання валютного законодавства кас банків (фінансових установ) та підрозділів банків (фінансових установ) щодо дотримання встановлених правил купівлі-продажу готівкової іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України - за рішенням начальника територіального управління НБУ чи уповноваженої ним особи. У розпорядженні про призначення позапланової перевірки дотримання валютного законодавства має зазначатися: повна назва та адреса банку (фінансової установи); підстава і мета перевірки.

Під час здійснення планових та позапланових перевірок використовують комплексний метод або метод за окремими питаннями, суцільний або вибірковий порядок.

Комплексний метод перевірки передбачає перевірку валютних операцій, що здійснювалися банком (фінансовою установою) та його клієнтами протягом періоду, який підлягає перевірці, щодо їх відповідності чинному в період, що підлягає перевірці, валютному законодавству України і охоплює весь перелік питань, що піддягають перевірці, та обмежений відповідно до переліку операцій, що можуть здійснювати банки (фінансові установи) - юридичні особи на підставі отриманої генеральної ліцензії на здійснення валютних, операцій, а їх структурні підрозділи -- відповідно до дозволу, наданого юридичною особою та погодженого територіальним управлінням НБУ. Перевірці підлягають такі питання:

-    дотримання  правил  купівлі-продажу  іноземної валюти  на міжбанківському валютному ринку України та міжнародних. валютних ринках;

- дотримання вимог чинного законодавства України: під час проведення розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями клієнтів (лише для банків); під час здійснення розрахунків у валюті України через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, що відкриті в уповноважених банках; під час проведення розрахунків клієнтів у разі застосування до них або їх контрагентів-нерезидентів спеціальних санкцій згідно зі ст.37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (лише для банків); під час здійснення за дорученням клієнтів операцій з переказування валютних цінностей за межі України (лише для банків); під час використання готівкової іноземної валюти на території України;

-     виконання     контрольних     функцій     при     обслуговуванні кредитів, позик в  іноземній валюті, що отримані клієнтами від нерезидентів (лише для банків);

- дотримання правил здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученнями фізичних осіб і отримання фізичними особами в Україні переказаної їм з-за кордону іноземної валюти (лише для банків);

      -   дотримання порядку видачі банками довідок (дозволів) на вивезення за межі України іноземної валюти та чеків, що виражені в іноземній валюті;

дотримання встановлених вимог щодо: використання режимів рахунків резидентів і нерезидентів в іноземній валюті та рахунків нерезидентів (представництв нерезидентів) у валюті України; функціонування кореспондентських рахунків банків-резидєнтів і нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у валюті України (лише для банків);

виконання функцій агента валютного контролю (лише для банків);

дотримання правил купівлі-продажу готівкової іноземної валюти через каси та пункти обміну іноземної валюти;

дотримання порядку ввезення (вивезення) на територію (з території) України банкнот іноземних держав, банківських металів і бланків чеків;

дотримання достовірності і встановленого порядку формування та подання до НБУ, його територіальних управлінь звітності про валютні операції;

-- дотримання правил торгівлі банківськими металами та вимог щодо відкриття та використання рахунків у банківських, металах, що 'відкриті в уповноважених банках України та банках-нерезидентах;

дотримання обмежень щодо використання на території України іноземної валюти як застави;

дотримання встановлених, вимог щодо декларування валютних цінностей, які належать фінансовій установі та знаходяться за межами України;

дотримання вимог валютного законодавства під час проведення власних валютних операцій, що пов'язані з господарською діяльністю фінансової установи;

дотримання інших, що були чинними в період, який підлягає перевірці, законодавчих актів, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, з питань валютного регулювання, контролю та ліцензування;

дотримання правил здійснення юридичною особою валютних операцій відповідно до генеральної ліцензії на проведення валютних операцій, наданої НБУ, а її структурними підрозділами - відповідно до дозволу, наданого юридичною особою та погодженого територіальним управлінням НБУ.

Перевірка методом за окремими питаннями передбачає перевірку валютних операцій, що здійснювалися банком (фінансовою установою) та (або) його клієнтами протягом періоду, що підлягає перевірці, щодо їх відповідності окремим нормам чинного протягом періоду, який підлягає перевірці, валютного законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, та може охоплювати лише одне або кілька питань.

Суцільний порядок перевірки передбачає перевірку всіх без винятку валютних операцій, що здійснювалися банком (фінансовою установою) та його клієнтами протягом періоду, що підлягає перевірці, щодо відповідності цих операцій валютному законодавству України в цілому під час перевірки комплексним методом та окремим нормам валютного законодавства України під час перевірки методом за окремими питаннями.

Вибірковий порядок перевірки передбачає перевірку валютних операцій, що вибрані уповноваженими працівниками на власний розсуд і здійснювалися банком (фінансовою установою) та його клієнтами протягом періоду, що підлягає перевірці, щодо їх відповідності чинному в період, який підлягає перевірці, валютному законодавству України в цілому під час перевірки комплексним методом та щодо відповідності цих операцій деяким нормам чинного в період, який підлягає перевірці, валютного законодавства України під час перевірки методом за окремими питаннями. Насамперед вибірці, підлягають безготівкові валютні операції на суму, що перевищує еквівалент 50000 євро, та операції з готівковою іноземною валютою на суму, що перевищує еквівалент 10 000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, установленим НБУ.

Планова (позапланова) перевірка проводиться як самостійно, так і в складі інспекційних перевірок, що здійснюють НБУ або територіальні   управління   НБУ   із   залученням   фахівців   різних структурних, підрозділів НБУ в межах їх компетенції та за згодою керівників цих структурних підрозділів. В окремих випадках проведення планової (позапланової) перевірки дотримання валютного законодавства здійснюється одночасно з перевірками контрольних та (або) правоохоронних органів.

Для проведення перевірки утворюється робоча група, підставою для проведення планової перевірки є письмове доручення директора Департаменту, начальника територіального управління НБУ (уповноваженої ним особи), позапланової - розпорядження Голови НБУ чи його заступника, позапланової перевірки каси фінансової установи або її підрозділу з питань дотримання встановлених правил купівлі-продажу готівкової іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України * розпорядження начальника Операційного або територіального управління НБУ (уповноваженої особи).

Строк проведення перевірок дотримання валютного законодавства до 20 робочих днів, який може бути продовжений керівником до 20 робочих днів доповненням до доручення. За результатами перевірки складається акт, у якому зазначають: назву фінансової установи, що перевірялася; прізвище та ініціали керівника; місце проведення перевірки (місцезнаходження фінансової установи); строк проведення перевірки; дату та. номер розпорядження та (або) доручення на перевірку; вид перевірки (планова чи позапланова); метод проведення перевірки; період, за який вона проводилася; порядок здійснення перевірки; прізвища, ініціали та посади керівника та членів робочої групи; дату складання ana; що було встановлено під час перевірки; виявлені під час перевірки порушення із зазначенням конкретних статей законодавчих актів та пунктів нормативно-правових, актів НБУ, вимоги яких були порушені; факти протидії проведенню перевірки (якщо такі були).

Акт складається не менше, ніж у 2 примірниках і підписується не пізніше останнього дня перевірки всіма членами робочої групи (уповноваженим працівником) та. керівником фінансової установи386.

Порядок та організація проведення перевірки пунктів обміну іноземної валюти визначаються відповідним нормативно-правовим актом НБУ. Такі перевірки проводяться відповідно до планів перевірок, складених, на кожний квартал тими структурними підрозділами НБУ, до компетенції яких належить здійснення таких, перевірок, і. затверджених керівниками цих підрозділів. Планові перевірки кожного пункту обміну здійснюються, як правило, не рідше одного разу за півроку. Позапланові перевірки здійснюються за вказівкою керівництва НБУ або його територіальних управлінь.

Перевірки пунктів обміну можуть здійснюватися разом із податковими органами та (або) правоохоронними органами і проводитися комплексно або з окремих питань (дотримання встановлених порядків обліку операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, застосування РРО), обмінних курсів, вимог з організації охорони та технічного стану приміщень пунктів обміну). Комплексні перевірки пунктів обміну мають передбачати перевірку операцій, що виконуються ними, на відповідність їх чинному валютном) законодавству та нормативно-правовим актам НБУ

Уповноважені працівники під час проведення перевірок мають право: отримувати від касира пункту обміну потрібні для перевірки документи, довідки та усні роз'яснення, а також письмові поясненая; у разі, потреби самостійно або за допомогою уповноваженого банку чи агента, пункт обміну якого перевіряється, робити копії з отриманих документів; доступу до приміщення пункту обміну без представника уповноваженого банку або агента; вимагати від касира, власноручно перерахувати наявну готівку в їх присутності,

За результатами перевірки кожного пункту обміну складається акт перевірки не менше, ніж у 3 примірниках, де зазначаються всі виявлені під час перевірки порушення та недоліки. Акти перевірок підписують уповноважені працівники (працівники податкових органів та правоохоронних органів, які брали участь у перевірці). У разі проведення перевірки групою, сформованою із залученням відповідних податкових та правоохоронних органів, складаються додаткові примірники дня їх подання до органів, уповноважені працівники яких були у складі групи перевірки (для обліку)'"'7.

Уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв'яжу, які отримали від НБУ генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. Зазначені суб'єкти, виконуючи функції агентів валютного контролю, повинні запобігати проведенню резидентами і нерезидентами через ці установи незаконних, валютних операцій та , (або) своєчасно інформувати відповідні державні органи про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій. Нездійснення цими установами функцій агента валютного контролю кваліфікується, як таке за умов відсутності документів, що підтверджують правомірність проведення ними валютних операцій своїх клієнтів та якщо з дати здійснення цих операцій минуло не, більше 5 років388.

Порядок здійснення уповноваженими банками, контролю за дотриманням резидентами встановлених строків розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями і отримання резидентами індивідуальних ліцензій НБУ на перевищення цих строків містить відповідна Інструкція, затверджена постановою Правління НБУ від 24 березня 1999 року №136.

Банки зобов'язані: вимагати від своїх клієнтів повної інформації про експортні... імпортні, та лізингові операції, розрахунки за якими останні проводять через ці байки; реєструвати зазначені валютні операції своїх, клієнтів у спеціальних журналах (строк їх зберігання - 10 років); надсилати передбачені Інструкцією повідомлення до 5 числа кожного місяця податковим органам за місцем: реєстрації резидентів поштою з отриманням поштового підтвердження про їх вручення, адресату, а також на магнітних, носіях або засобами електронного зв'язку.

Банки зобов'язані повідомляти податковим органам про такі виявлені, факти:

- при знятті експортної операції резидента з контролю немає інформації про цю операцію;
       -    змінюються   умови   договору,   що   перебуває   у   банку   на контролі, унаслідок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцією повністю або частково здійснюється шляхом: поставки товару;

при отриманні письмового повідомлення від центрального апарату про скасування ліцензії;

поставка продукції за імпортним договором резидента відбувається без її ввезення на митну територію України і резидент не подав документи згідно з вимогами Інструкції;

клієнт не подав банку документа, потрібні останньому для з'ясування стану розрахунків за експортною, імпортною або лізинговою операціями цього клієнта.

Банки зобов'язані надавати податковим органам усю наявну інформацію про незавершені експортні, імпортні та лізингові операції резидента при закритті ним рахунку в цьому банку і переході його на обслуговування в інший3*'.

Уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор   поштового    зв'язку   також    контролюють:    здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами у межах торговельного обігу; виконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей, іншого майна; своєчасність подання резидентами України декларації про валютні цінності та майно за межами України; одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації в НБУ договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими в них кредитами, позиками в іноземній валюті390.

Органи ДПС відповідно до п.п.5, 7 ст.11 Закону "Про державну податкову службу в Україні" мають повноваження при здійсненні контролю одержувати безоплатно: від платників податків, а також від установ НБУ та банків - довідки та (або) копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду   про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від СПД; від митних органів • інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти.

Під час контролю за дотриманням валютного законодавства органи ДПС проводять невиїздні документальні, виїзні планові та позапланові перевірки.

Планова виїзна перевірка передбачена у плані роботи органу ДПС і здійснюється   за  місцезнаходженням  такого суб'єкта  господарювання (за місцем розташування об'єкта права власності), щодо якого вона проводиться, а позапланова - не передбачена у планах і проводиться за наявності хоча б однієї із обставин, визначених Законом України "Про державну податкову службу в Україні", іншими законодавчими актами, за місцезнаходженням суб'єкта господарювання, щодо якого вона проводиться.

Невиїзна документальна перевірка проводиться у приміщенні органу ДПС на підставі поданих документів незалежно від способу їх подання.

За результатами проведення перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень валютного законодавства - довідка. При проведенні планової виїзної перевірки складається один зведений акт планової перевірки, складовими частинами якого можуть бути довідки з окремих питань, які за необхідності складаються посадовими особами податкового органу.

Акт перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень. Виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акта. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень валютного законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони належать (назву, дату і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції, а також посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені). Зазначені додатки мають бути підписані перевіряючими, а також посадовими особами суб'єкта господарювання.

Акт складається у 2 примірниках та підписується протягом 5 робочих, днів від дня закінчення установленого .для проведення перевірки строку (для суб'єктів малого підприємництва - протягом 3-х робочих днів, а для суб'єктів господарювання, які мають філії та перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів). Підписання акта виїзної планової чи позапланової перевірок посадовими   особами   суб'єкта   господарювання   та   посадовим.

На бажання власника або на вимогу посадової особи митного органу декларація оформлюється в обов'язковому порядку.

Письмово декларуються, зокрема, валютні цінності, цінності в кількості та обсягах, що перевищують норми, установлені чинним законодавством.

 Відповідальність за порушення валютного законодавства

Порушення встановлених правил проведення валютних операцій є підставою притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства. Санкції за порушення валютного законодавства передбачені:

п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю";

ст. 2 Указу Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства";

розділом 2 Положення про валютний контроль.

За особливостями порушень валютного законодавства їх суб'єктів умовно поділяють на дві групи: 1) банки й інші фінансові установи, 2) резиденти і нерезиденти, що здійснюють валютні операції.

Банки та інші фінансові установи несуть відповідальність у таких випадках порушення валютного законодавства:

- у разі порушення встановленого порядку ліцензування валютних операцій до банків та інших фінансових установ застосовуються санкції у вигляді: а) штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) валютних цінностей, що були предметом незаконних валютних операцій; б) виключенням банку з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансових установ;

у разі невиконання уповноваженими банками зобов'язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів до банків застосовуються санкції у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України або штрафу;

у разі нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю до банків застосовуються санкції у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України або штрафу.

Відповідальність резидентів і нерезидентів за порушення правил проведення валютних операцій настає у таких випадках:

при здійсненні резидентами і нерезидентами валютних операцій без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України до них застосовується штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) валютних цінностей, що були предметом незаконних валютних операцій;

при здійсненні розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України на резидента накладається штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках;

у разі невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна вони несуть відповідальність у вигляді штрафу в розмірі: а) 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період; б) 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за порушення порядку декларування;

за несвоєчасного подання, приховування або перекручення встановленої Національним банком України звітності про валютні операції накладається штраф в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

у разі одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації в Національному банку договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими в них кредитами, позиками в іноземній валюті, за винятком тих випадків, за яких законодавство України дозволяє здійснення таких операцій без реєстрації договорів, накладається штраф в сумі, еквівалентній 1% від суми одержаного кредиту чи позики в іноземній валюті, що перерахована в національну валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют та банківських металів, установленим Національним банком на день одержання кредиту, позики, з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначених договорів. Зазначені санкції застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансових установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів.

Порядок застосування Національним банком України санкцій до банків та інших фінансово-кредитних установ регламентується розділом 3 Положення про валютний контроль.

Відповідно до п. 3.2 цього Положення у разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків, інших фінансових установ або національного оператора поштового зв'язку складають протокол, який вручається керівникові (посадовій особі, яка виконує його обов'язки) банку, іншої фінансової установи або національного оператора поштового зв'язку чи їх відокремленого структурного підрозділу, що перевірявся (перевірялася). На кожний випадок порушення складають окремий протокол, до якого можуть додаватись інші документи, які свідчать про факти порушень. Допускається складання одного протоколу за умови, що загальна сума штрафу від цього не зміниться, якщо під час реалізації одного договору було здійснено кілька однотипних порушень валютного законодавства. Уповноважені працівники Національного банку після складання протоколу зобов'язані запропонувати особі, якій вручено цей протокол, надати пояснення за кожним фактом порушення.

Підставою для застосування санкцій Національним банком України та його територіальними управліннями можуть бути:

- матеріали перевірок, здійснених уповноваженими працівниками центрального апарату і територіальних управлінь Національного банку України;

матеріали перевірок, здійснених уповноваженими працівниками державних органів валютного контролю;

матеріали перевірок, здійснених уповноваженими працівниками державних контрольних і правоохоронних органів, які не належать до органів валютного контролю;

інші матеріали, які свідчать про факти порушення банками, іншими фінансовими установами або національним оператором поштового зв'язку валютного законодавства і щодо яких здійснюється перевірка цих фактів.

У разі виявлення державними органами валютного контролю та державними контрольними і правоохоронними органами порушення банками, іншими фінансовими установами або національним оператором поштового зв'язку валютного законодавства складають акт чи довідку про перевірку, які разом з копіями документів, що підтверджують факт порушення, надсилають до територіальних управлінь Національного банку за місцем проведення зазначених перевірок. Уповноважені працівники територіальних управлінь Національного банку здійснюють аналіз отриманих матеріалів і в разі наявності складу правопорушення здійснюють необхідні дії.

Матеріали про порушення валютного законодавства залежно від суми штрафу розглядають і приймають рішення про застосування санкцій:

до 10 тис. доларів США - начальники територіальних управлінь Національного банку України;

до 50 тис. доларів США - директор Департаменту валютного контролю та ліцензування Національного банку України;

до 100 тис. доларів США - Голова Національного банку України та його заступники.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, застосування штрафу, що перевищує суму, еквівалентну 100 тис. доларів США, застосовуються виключно на підставі постанови Правління Національного банку України. Така постанова надсилається поштою з повідомленням про вручення порушнику, який протягом п'яти робочих днів після її отримання повинен перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України.

Органи державної податкової служби застосовують штрафні санкції до резидентів і нерезидентів відповідно до процедури, визначеної в Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України від 04.10.1999 р. №542.

Факти порушень валютного законодавства службова особа Державної податкової служби оформляє актом документальної перевірки. Керівники та головні бухгалтери юридичних осіб, фізичні особи під час перевірки, що проводиться органами Державної податкової служби, зобов'язані давати письмові роз'яснення з усіх питань, що виникають, підписати акт про проведення перевірки й виконувати вимоги органів Державної податкової служби щодо усунення виявлених порушень податкового законодавства. У разі відмови керівника чи головного бухгалтера юридичної особи або фізичної особи від підписання акта перевірки службові особи органи Державної податкової служби складають акт довільної форми, що засвідчує факт такої відмови.

Рішення про застосування штрафних санкцій за наслідками розгляду матеріалів перевірки приймає керівник органу Державної податкової служби не пізніше десяти днів від дня складання акта перевірки. Якщо сума штрафу перевищує 100 тис. доларів США, рішення приймається за згодою:

від 100 тис. доларів США до 1 млн. доларів США - голови (заступника) державної податкової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі;

від 1 млн. доларів США - голови (заступника) Державної податкової адміністрації України.

Нараховані за результатами документальних перевірок штрафні санкції підлягають зарахуванню до Державного бюджету України не пізніше п'яти днів від вручення резиденту або нерезиденту рішення про накладення штрафу.

 

Правова природа  валютного контролю

Розділ 1. Поняття та особливості валютного контролю …………… 9

Висновки до Розділу 1………………………………………………… 28

Розділ 2. Валютні цінності як предмет валютного контролю ……… 30

Висновки до Розділу 2………………………………………………          57

Розділ 3. Валютні операції як об’єкт валютного контролю ………… 59

Висновки до Розділу 3…………………………………………………      97

Висновки ……………………………………………………………… 99

Список використаних джерел ……………………………………... 106


РОЗДІЛ 1

Поняття та особливості валютного контролю.

Хоча й існує думка, що валютний контроль і валютні обмеження — явища відносно сучасні, однак ще Лікург у Спарті, Платон в Афінах, Птолемей у Єгипті зазначали на дієвість державного валютного контролю як засобу забезпечення дотримання встановлених валютних обмежень. Платон пропонував використовувати у внутрішньому обігу монети з дешевих металів, зокрема,  з міді. Передбачалося, що фізичні особи, які поверталися з виторгом з-за кордону, були зобов'язані продати державі завезену іноземну валюту, одержавши в обмін національну, причому не золоту або срібну, а мідну. Інший приклад застосування валютного контролю як засобу забезпечення дотримання встановлених валютних обмежень ми можено навести з часів середньовіччя. Так, в 1247 р. в Іспанії діяв припис, відповідно до якого «Хранителі іноземної монети (малося на увазі золотий) зобов'язані обміняти ці авуари в 40-денний строк на місцеві паперові гроші за офіційним курсом». Слід зазначити, що валютні обмеження і як наслідок валютний контроль в сьогоденні, хоча і в дещо інших формах, діє в багатьох країнах світу.

Для того, щоб  з’ясувати правову природу  валютного контролю та визначити його місце в системі управління валютними відносинами, не нашу думку, необхідно проаналізувати  взагалі поняття «контроль». А.М.Тарасов зазначає, що це слово англійського походження, звертаючись при цьому на скорочений Оксфордський англійський словник, за яким воно має три семантичних варіанти: перевіряти або контролювати; вимагати звіту; стримувати і направляти вільні дії. У Юридичному словнику термін «контроль», що походить від фр. controle, від contrerole (список, зазначений у двох екземплярах) та означає перевірку будь-чого, наприклад, виконання законів, планів, рішень. Тобто можливо говорити о французьких коренях цього слова.

Відомий український вчений В.М. Гаращук зазначає : «Контроль- це основний спосіб забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні». Названі визначення дозволяють зробити висновок, що контроль в цілому являє собою деяку функцію, яка полягає в перевірці, спостереженні, звірці, його сутність та призначення у спостереженні за функціонуванням відповідного підконтрольного суб’єкта; в отриманні об’єктивної та достовірної інформації про стан законності та дисципліни у ньому. Сьогодні до поняття „контроль” долучаються і такі риси, як-то: здійснення перевірки раціональності, економічності й доцільності тих чи інших процесів управління та об’єктивної професійної обґрунтованості рішень, що виходять за межі правомірності.

Призначення контролю полягає у виявленні реального стану справ у різних сферах життєдіяльності суспільства, отриманні інформації, обробка якої дає можливість віднайти необхідні вирішення різноманітних питань розвитку суспільства та держави. Як  зазначає О.Ф.Андрійко „Контроль не існує в ізольованому вигляді, він здійснюється в певній галузі управління, з її особливостями і конкретним змістом, у певному обсязі та формі. Він спрямований на конкретний результат і шляхи досягнення цього результату, а також усунення суб’єктивних та урахування об’єктивних перешкод при здійсненні управлінської діяльності.”.

Також слід зазначити, що на думку В.М.Горшенева, в ході контролю проходить блокування відхилень діяльності суб’єкта управління від заданої програми управління, а при виявленні аномалій – приведення керуємої системи в стійке положення за допомогою всіх соціальних регуляторів. Д.П.Зеркін та В.Г.Ігнатов вважають, що сутність контролю полягає в фіксації адекватності (відповідності) цілям рішень, напрямку, способі керування дій і результату цих дій. Контроль, на думку авторів, в кінцевому підсумку встановлює, наскільки зміни об’єкта доведено до його запланованого стану. Сутність контролю складається з вольових дій відповідних суб’єктів відносно впровадження, збереження, зміни чи направлення певного стану суспільних відносин – таку точку зору запропонував А.І.Сушинський.

Треба зауважити , що в сучасному суспільстві контроль виражається в діяльності відповідних державних органів, їх посадових осіб; він нерозривно зв’язаний з іншими функціями держави; контроль якби пронизує всі сфери життєдіяльності держави, направляючи їх в русло законності та правопорядку. Контроль, з одного боку, – це (як вже було зазначено) невід’ємний елемент функції державного управління, складова частина всякого роду робіт, а з іншого боку, – самостійна функціонально відособлена діяльність, яка отримує, в свою чергу, вираження у вольовій, цілеспрямованій, позитивній організуючій діяльності . По відношенню до основних функцій держави контроль являється функцією допоміжною, вторинною та об’єктивно необхідною.

Таким чином, сутність контролю полягає в тому, що уповноважені на те органи та їх посадові особи, виконують організаційно-правові засоби та з’ясовують, відповідає або ні діяльність органів та осіб законам і встановленими перед ними завданнями; аналізують результати впливу суб’єктів управління на керовані об’єкти, відхилення від поставлених цілей та засобів їх досягнення; вживають заходи  по їх попередженню та притягнення до відповідальності винних осіб.

Слід зазначити, що в науковій літературі відсутній єдиний підхід щодо  визначення місця валютного контролю в системі державного контролю. Різноманіття поглядів вчених стосовно даної проблематики дозволяють виділити дві основні концепції. Так, стосовно визначення місця валютного контролю в системі державного контролю одна група науковців вважають, що валютний контроль є самостійним видом спеціального державного контролю, інші – що  валютний контроль є різновидом фінансового контролю.

Так, концепцію, відповідно до якої валютний контроль являється різновидом державного контролю, відстоює І.В.Хаменушко. При цьому він обґрунтовує свою позицію тим, що виділяє власний предмет валютного  контролю, зокрема, будь-які операції з валютними цінностями. Він звертає увагу на особливе коло суб’єктів контрольної діяльності, а саме на ті державні установи (а в деяких випадках – недержавні установи і організації), які наділені повноваженнями здійснювати заходи по перевірці дотримання норм валютного законодавства. На його думку, цей вид контролю має спеціальні завдання та цілі, а також характеризується наявністю власного методу, що дозволяє говорити про особливе місце валютного контролю в системі державного контролю. З цією точкою зору погоджується Л.М.Кравченко і схиляється до того, що валютний контроль є самостійним видом державного контролю, оскільки, як  зазначалося і раніше, валютний контроль є функцією державного управління в сфері валютного обігу. Крім того, валютний контроль є стадією управлінських дій держави, і, нарешті, він направлений на забезпечення додержання правил валютних операцій усіма учасниками валютного ринку, незалежно від того, чи це державні органи, чи суб’єкти підприємницької діяльності, чи фізичні особи.

Відповідно до іншої концепції щодо визначення природи валютного контролю та визначення його місця в системі державного контролю, ряд науковців схиляються до думки, що валютний контроль є окремим видом фінансового контролю. Так, наприклад, І.В.Новосьолов вважає, що валютний контроль є частиною, видом фінансового контролю, тому валютному контролю притаманні всі загальні ознаки фінансового контролю. Точки зору, відповідно якої валютний контроль є окремим видом фінасового державного контролю, притримується і Прокопчук С.І.. Мельник А.М. щодо правової природи валютного контролю зазначає, що він являє собою особливий самостійний вид фінансового контролю, який має власний предмет, особливе  коло суб’єктів контрольної діяльності і підконтрольних об’єктів, характеризується спеціальними завданнями та певним набором контрольних дій.  

Для з’ясування місця валютного контролю в системі державного контролю, на нашу думку, слід проаналізувати сутність державного контролю та фінансового контролю. В широкому розумінні цілями державного контролю є охорона конституційного ладу, забезпечення прав та свобод людини і громадянина, підвищення ефективності державного управління, підтримка стабільності державного устрою, введення в режим законності дій посадових осіб, а також забезпечення законності та правопорядку в цілому. Аналізуючи контроль в державному управлінні України О.П.Полінець відмічає: «Контроль в державному управлінні – сукупність дій, які керуючі суб’єкти здійснюють відповідно підконтрольних об’єктів для досягнення цілей контролю, щоб попередити стагнацію та знищення системи державного управління під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів». При цьому варто зазначити, що державний контроль тільки тоді виправданий, коли спрямований на забезпечення публічних інтересів і дотриманні встановлених правил та стандартів, досягається поставлених перед ним цілей. Перелік цілей державного контролю не претендує на закінчений варіант, його можливо і продовжити. У будь-якому випадку виникає нова ціль контролю: не допустити дії за межами даних показників, забезпечити виконання таких дій в щодо законності та правопорядку, попередити можливі відхилення, а у випадку їх настання ліквідувати негативні наслідки.

Основна мета державного контролю, як зазначає В.Г.Бесараб, полягає в забезпеченні державної виконавчої дисципліни, єдності рішення і виконання, попередження можливих помилок і недопрацювань в діяльності органів державної влади. Погоджуючись з таким визначенням по суті, вважаємо його недостатньо повним, що одностороннім, так як воно не містить вказівки на контроль як на засіб (гарантію) законності.

Власне фінансовий контроль – це цілеспрямована діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і недержавних організацій, спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів держави з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку усіх суб’єктів фінансових правовідносин . З цього визначення випливає, що поняття “фінансовий контроль” не повністю охоплює поняття “валютний контроль”, оскільки діяльність органів і агентів валютного контролю спрямована на забезпечення законності не лише в процесі мобілізації, розподілу і використання грошових фондів держави, а й на заходи, спрямовані на додержання порядку здійснення валютних операцій усіма учасниками валютного ринку. Проте, виконуючи самостійну функцію управління економікою, контроль виступає у якості важливого етапу управлінського циклу, коли фактично результати впливу на управлінський об’єкт  співвідносяться з вимогами прийнятих рішень та нормативних приписів, а в випадку виявлення їх порушень вживаються необхідні  заходи щодо усунення цих відхилень. На наш погляд, сутність державного фінансового контролю полягає в виявленні різного роду порушень в процедурах управління державними фінансовими потоками і в фінансово-господарської діяльності економічних суб’єктів, забезпеченні їх усунення шляхом прийняття корегуючих мір за результатами контролю та аналізі факторів їх виникнення й розробці профілактичних мір по їх попередженню в майбутньому.

Фінансовий контроль, як справедливо зазначав  Кучереявенко М.П., є не тільки видом державного контролю, але фактично виступає обов'язковою умовою функціонування фінансової системи. Являючи собою елемент єдиного механізму державного контролю, фінансовий контроль є однією з форм управлінського процесу, що забезпечують функціонування всіх складових фінансової системи. Контроль є невід'ємною частиною регулюючого механізму, однією з форм зворотних зв'язків, коли керуючий суб'єкт, одержуючи інформацію про стан фінансової системи, оцінює його і ухвалює рішення щодо вжиття необхідних мір. Фінансова система, її елементи, маючи складну структуру, обов'язково припускають використання ефективного, дієвого контролю. Керування фінансовими процесами, які опосередковують розподіл сукупного суспільного продукту, безпосередньо впливає й на виробництво сукупного суспільного продукту, за рахунок якого й задовольняються потреби суспільства, фінансується реалізація функцій держави. Сутність фінансового контролю знаходить своє відображення в його задачах, однією з яких є контроль за станом фінансових ресурсів, що передбачає перевірку своєчасності та повноти виконання обов’язків перед державним бюджетом і, в цьому випадку, призначенням фінансового контролю є забезпечення виконання діючого законодавства в галузі валютних операцій, регулювання зовнішньо-економічної діяльності держави.

Ми погоджуємося з позицією, що фінансовий контроль є багатоплановим поняттям, до якого включаються такі аспекти, як фінансовий контроль – юридичний інститут та процесуальна форма правової діяльності держави; фінансовий контроль – елемент у механізмі управління економікою; фінансовий контроль – засіб охорони норм фінансового права; фінансовий контроль – діяльність компетентних органів та недержавних установ. Фінансовий контроль, на думку Грачової О.Ю., полягає в контролі за фінансовою та господарською діяльністю господарюючих суб'єктів, що передбачає необхідність інших видів контролю за господарською діяльністю, а також в регламентуванні нормами права діяльності державних, муніципальних, громадських та інших господарюючих суб'єктів із перевірки своєчасності та точності фінансового планування, обґрунтованості та повноти надходження доходів до відповідних фондів грошових коштів, правильності та ефективності їх використання. При цьому фінансовий контроль виступає як  найважливіший засіб забезпечення законності у фінансовій та господарській діяльності. Артьомов М.М. вважає фінансовий контроль різновидом фінансової діяльності держави, яка здійснюється усією системою органів державної влади та управління, а також спеціальними контролюючими органами і полягає у перевірці законності та доцільності дій у галузі утворення, розподілу та використання грошових фондів держави, а також суб'єктів господарювання та управління із застосуванням специфічних форм та методів організації й впливу.

Фінансовий контроль, як зазначає Савченко Л.А., полягає в «…діяльності державних органів і недержавних організацій, наділених відповідними повноваженнями, що спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни, раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів держави». Причому відмічається специфіка проведення фінансового контролю в різних сферах фінансової діяльності, зокрема, у бюджетній сфері, у сфері податкових, валютних правовідносин тощо. У різних сферах фінансової діяльності фінансовий контроль проявляється через притаманні йому специфічні цілі, завдання, суб’єкти, об’єкти, методи та форми проведення.

Маємо зазначити, що фінансові процеси опосередковуються в сфері бюджетних, податкових та валютних правовідносинах. При цьому, фінансовий контроль є невід‘ємною частиною усіх фінансово-правових інститутів. В одному випадку державний фінансовий контроль зводиться до контролю за виконанням закону України про державний бюджет, за повнотою надходження коштів до доходної частини і не перевищення видатків видаткової частини. Так, В.Базилевич зазначає, що основною складовою державного фінансового контролю є бюджетно-фінансовий контроль, метою якого є перевірка своєчасності та повноти надходження коштів у бюджет, а також їх цільового використання. Тобто, відбувається ототожнення фінансового контролю з процесом формування і виконання бюджету. Саме тому фінансові правопорушення розглядаються через призму норм Бюджетного кодексу України, у якому, зокрема, визначено органи, які мають право здійснювати контроль за дотриманням бюджетного законодавства. Враховуючи це, логічно окрім загальних фінансово-правових норм, що регулюють порядок проведення фінансового контролю у цілому, закріпити норми, що передбачають його специфіку в окремих фінансово-правових інститутах і закріплені відповідним законодавством. Таким чином, при застосуванні у якості критерію класифікації фінансового контролю сфери фінансової діяльності вказується на такий його різновид, як валютний контроль, що має місце в галузі валютних правовідносин.     

 Валютні відносини складаються у сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з її роллю в розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту з метою утворення і використання необхідних суспільству валютних фондів. Основою правого регулювання валютних відносин є валютно-правові норми, що включені до складу вищезазначеного інституту системи фінансового права України. При цьому, валютні правовідносини, будучи різновидом фінансових правовідносин, характеризуються особливим складом суб'єктів, їх правами і обов'язками, а також об'єктом - валютними цінностями. Сфера дії фінансового контролю розповсюджується на всю сукупність фінансових правовідносин, що виникають в фінансовій сфері з приводу формування, розподілу та використання публічних грошових фондів, у тому числі і валютних.

Відокремленість та певна специфічність об’єкта фінансового контролю (суспільних відносин щодо формування, розподілу та використання публічних валютних фондів), особливість суб’єктного складу контрольних правовідносин в сфері обігу валютних цінностей та змісту даного контролю дозволяють виділити специфічний  вид фінансового контролю в сфері обігу валютних цінностей – валютний контроль. Відтак ми вважаємо, що валютний контроль є самостійним  видом фінансового контролю, який спрямований на забезпечення дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій і тим самим є засобом підтримання правопорядку у цій сфері.  

На думку Л.М.Кравченко, визначення мети валютного контролю як забезпечення режиму законності у сфері валютних відносин є більш доцільним, адже на відміну від валютних обмежень метою контрольних заходів не є вплив на економічну поведінку суб’єктів підприємницької діяльності. Валютний контроль повинен забезпечувати належну поведінку суб’єктів відповідно до тих юридичних меж, що встановлені державою. Наприклад, уповноважений банк, як агент валютного контролю, не може заборонити своїм клієнтам інвестувати кошти за кордон, але він зобов’язаний слідкувати за тим, щоб такі операції виконувалися лише за умови наявності ліцензії Національного банку України. При цьому, валютний контроль є складовим елементом державної валютної політики, нерозривно пов'язаним з державним регулюванням валютних операцій. На відміну від цілей валютного регулювання, ціль валютного контролю - забезпечити дотримання валютного законодавства в ході валютних операцій.

Що стосується завдань, які необхідно вирішувати для досягнення загальної мети валютного контролю, то до них, на нашу думку, повинні відноситись: визначення відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів; перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою; перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті; перевірка переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України; перевірка повноти та об’єктивності обліку і документації стосовно валютних операцій. Система валютного контролю факультативно забезпечує реалізацію і інших завдань, наприклад, контроль за легалізацією доходів, набутих злочинним шляхом, а саме тих, що отримані від незаконного обігу наркотичних засобів та інших видів злочинної діяльності, оскільки значна частина доходів від цієї діяльності легалізується за допомогою обміну національної валюти на іноземну і переказу за кордон.

Об’єктом валютного контролю являється вся сукупність валютних правовідносин. Об’єкти валютних правовідносин, а відтак і об’єкти валютного контролю, на думку Д.Войкіна, доречно поділяти на три види:  1. Загальний об’єкт, до якого слід відносити всю сукупність суспільних відносин в сфері здійснення валютних операцій; 2. Родовий об’єкт -  групу однорідних і взаємопов’язаних суспільних відносин; 3. Безпосередній об’єкт (предмет) – валюту та валютні цінності .

При цьому, поділяючи точку зору Д.Войкіна, вважаємо, що в галузі  валютних правовідносин валюта та валютні цінності виступають саме предметом валютних правовідносин. Однак, на нашу думку, до родового об’єкту валютних правовідносин доречно відносини усю сукупність суспільних відносин з приводу обігу валюти й валютних цінностей та здійснення валютних операцій. Саме наявність у якості родового об’єкту суспільних відносин, зумовлених рухом валюти та валютних цінностей, обумовлює визначення місця інституту валютного права в системі галузі фінансового права. Дана позиція обґрунтовується ще і тим, що термін «рід» у логіці означає категорію, що виражає певний рівень процесу узагальнення. При цьому категорія «рід» знаходиться у поєднанні з категорією «вид». Вид становить підклас роду як ширшого класу визнання загального, має одиничні різновиди, що розкривають багатоманітність змісту роду, до якого він входить. З огляду діалектичної логіки, відношення виду і роду є специфічним випадком відображення діалектики одиничного, особливого, загального: рід включає всю багатоманітність різновидів, а видові особливості живляться родовими характеристиками всезагального. Зв’язки між родом і видом становлять родо-видові відношення, які виступають принципом упорядкування класифікаційних систем та основою ряду логічних процедур.   

Сама валюта та валютні цінності, про що йшлося вище, на нашу думку, виступають в якості предмета валютних правовідносин. При цьому слід зазначити, що обіг валюти та валютних цінностей, як правило, приймає форму проведення тієї чи іншої валютної операції. Тобто, проведення валютної операції обумовлює рух безпосередньо предмета валютних правовідносин – валютних цінностей. Тому, на нашу думку, валютні цінності та валюту слід визначати як безпосередній предмет валютних правовідносин, а суспільні відносини, що виникають в кожному конкретному випадку, обумовленому обігом валютних цінностей – як безпосередній об’єкт валютних правовідносин. Валютні операції як якісно однорідні суспільні відносини, що виникають в процесі проведення конкретного виду валютних операцій, на нашу думку, доречно визначити як опосередкований об’єкт валютних правовідносин. При цьому, суспільні відносини, що пов’язані з проведенням валютних операцій входять до складу загального  (родового) поняття – валютні правовідносини.

Відтак, в сфері валютного контролю, на нашу думку, слід виділяти: Родовий об’єкт -  під яким розуміємо усю сукупність суспільних відносин, обумовлених з приводу обігу валюти та валютних цінностей, що в свою чергу обумовлюють здійснення валютних операцій. Опосередкований об’єкт – суспільні відносини з приводу проведення окремих видів валютних операцій. Безпосередній предмет – валюту та валютні цінності.

Суб’єкти валютного контролю логічно поділяти на  підконтрольні та контролюючі суб’єкти. Підконтрольні суб’єкти – це реальні учасники валютних правовідносин, діяльність яких виступає об’єктом валютного контролю. Підконтрольними суб’єктами в галузі валютного контролю виступають юридичні та фізичні особи – як резиденти так і нерезиденти та агенти валютного контролю. До кола контролюючих суб’єктів в галузі валютного контролю відносяться органи валютного контролю, агенти валютного контролю. Агентами валютного контролю є уповноважені банки та інші фінансові установи, національний оператор поштового зв’язку, що отримали ліцензію на проведення валютних операцій та в рамках ліцензійних зобов’язань отримали відповідний статус. До кола органів валютного контролю відносяться Національний банк України; Державна податкова адміністрація України; Державний митний комітет України.

Агенти валютного контролю фактично виступають учасниками (суб’єктами) валютних правовідносин, оскільки вони виступають стороною конкретної угоди, направленої на проведення валютної операції. При цьому, агенти валютного контролю будучи учасником валютних правовідносин повинні чітко дотримуватися норм діючого валютного законодавства при проведенні валютної операції та ліцензійним умовам дозволу на проведення валютних операцій, наданого Національним банком України. Слід зазначити, що відповідно до ліцензійних умов, дозволів на проведення валютних операцій, уповноважені банки та фінансові установи, національний оператор поштового зв’язку набувають статусу агента валютного контролю та зобов’язані здійснювати контроль за законністю операцій, що здійснюються через їх установи їхніми клієнтами –  фізичними і юридичними особами, як резидентами так і неризидентами.

Відтак, агенти валютного контролю, як суб’єкти валютно-контрольних правовідносин мають певний специфічний статус. З одного боку, вони виступають підконтрольними суб’єктами з боку контролюючого суб’єкта – Національного банку України, який здійснює контроль за дотриманням агентами валютного контролю ліцензійних умов на проведення валютних операцій та виконання обов’язку останніх щодо здійснення валютного контролю. З другого боку – агенти валютного контролю виступають контролюючими суб’єктами відносно діяльності своїх клієнтів.

Певну специфічну групу контролюючих суб’єктів в системі валютного контролю складають правоохоронні органи. Вони посідають особливе місце в системі валютного контролю, яке, обумовлене тим, що здійснюючи відповідні контрольні заходи щодо дотримання законності та правопорядку в сфері обігу валютних цінностей вони не є ні органами ні агентами валютного контролю. При цьому правоохоронні органи виконують завдання щодо підтримки законності та правопорядку у різних сферах діяльності, у тому числі і в сфері обігу валютних цінностей. Сукупність конкретних способів і засобів організації здійснення контрольних дій суб’єктів валютних правовідносин полягає в виокремленні певних видових форм валютного контролю, а система способів (прийомів), які застосовуються контролюючими суб’єктами з метою виконання завдань та функцій валютного контролю отримують вираз в застосуванні конкретного методу валютного контролю.

Серед основних напрямів валютного контролю можна виділити наступні: а) контроль за відповідністю проведених валютних операцій чинному законодавству й наявності необхідних для них
ліцензій і дозволів; б) перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов'язань із продажу
іноземної валюти на внутрішньому ринку; в) перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті; г) перевірка повноти і об'єктивності обліку й звітності по валютних операціях, а також по операціях нерезидентів у валюті
.

Слід зазначити, що валютний контроль, як і будь-яка інша державна діяльність у сфері управління суспільними відносинами, потребує відповідного правового забезпечення. У правовому забезпеченні валютного контролю можна виділити наступні ключові напрямки: 1)  організаційне забезпечення валютного контролю шляхом створення
відповідних організаційних структур і наділення їхніми владними
повноваженнями в межах покладених на них функцій у цій області,
установлення взаємозв'язків між даними структурами; 2) визначення правових норм, що регулюють взаємини
учасників валютних операцій між собою й з органами (агентами) валютного  контролю,  використання   яких   дозволить  здійснювати валютний контроль найбільше ефективно; 3) встановлення засобів відповідальності за порушення норм валютного законодавства.

При цьому правове забезпечення валютного контролю шляхом регламентації певної діяльності відбувається відповідно до низки принципів. Принципи виступають фундаментом, на якому повинні будуватися усі нормативно-правові акти у сфері валютного контролю та юридично значущі дії контролюючих суб’єктів. Оскільки валютний контроль є напрямом фінансового контролю, то йому притаманні й принципи останнього. У жовтні 1977 року на ІХ Конгресі Міжнародної організації контрольних органів (ІNТОSАІ) була прийнята Лімська Декларація керівних принципів контролю (Лімська Декларація), в якій узагальнено досвід організації і діяльності державних органів фінансового контролю різних країн в сучасних умовах з урахуванням різноманітності систем управління, специфіки господарювання і практики контрольної роботи,та зазначено загальні принципи фінансового контролю, серед яких видіялються наступні: законність, плановість, об’єктивність, незалежність, публічність, компетентність, оперативність, гасність. Оскільки валютний контроль являється специфічним видом фінансового контролю та відіграє важливу роль у здійсненні фінансової діяльності держави, слід на законодавчому рівні  закріпити принципи взявши за основу ті, що вказані у Лімській декларації керівних принципів контролю.

На нашу думку, при визначенні сутності валютного контролю, можна виділити такі його суттєві особливості :

1.Валютний контроль є специфічним видом фінансового контролю оскільки виконує специфічну функцію управління в сфері фіансової діяльності держави. При цьому, він виступає як юридичною формою реалізації валютної політики держави.

2.Валютний контроль виступає одним із адміністративних засобів  регулювання державою валютними відносинами. Валютний контроль нерозривно пов’язаний з іншими адміністративними засобами  регулювання валютними відносинами – з валютним регулюванням та валютними обмеженнями. Характерною рисою валютного контролю, є те, що він покликаний забезпечувати належну поведінку суб’єктів валютних правовідносин відповідно до тих юридичних меж, що встановлені державою шляхом запровадження засобів валютного регулювання та валютних обмежень.

3.Валютний контроль має специфічні, притаманні лише йому завдання, серед яких є: визначення відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів; перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою; перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті; перевірка переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України; перевірка повноти та об’єктивності обліку і документації стосовно валютних операцій, протедія легалізації коштів, отриманних злочинним шляхом.

4.Валютний контроль має власний об’єкт та предмет. Об’єктом валютного контролю виступають валютні операції, які пов’язані як з обігом валютних цінностей в межах країни так і операції, які виникають зв’язку їх транскордонним переміщенням. Валютні цінності при цьому виступають в якості безпосереднього предмету валютного контролю.

5.Здійснення валютного контролю зумовлюється шляхом діяльності у сфері валютного контролю спеціально створеної системи контролюючих органів. Контролюючими суб’єктами в галузі валютних правовідносин виступають органи та агенти валютного контролю.  Діяльність контролюючих суб’єктів в галузі валютного контролю спрямована на дотримання встановленим правилам поведінки в нормах валютного законодавства учасників валютних правовідносин.

6.Контролюючими суб’єктами в галузі валютного контролю є державні органи  та недержавні організації, які наділені відповідною компетенцією. Таким чином, процедура валютного контролю синтезує в себе діяльність державних та недержавних організацій, що в свою чергу фактично об’єднує різновиди державного та недержавного контролю.

7. Організації здійснення контрольних дій суб’єктів валютних правовідносин полягає в виокремленні певних видових форм валютного контролю, а система способів (прийомів), які застосовуються контролюючими суб’єктами з метою виконання завдань та функцій валютного контролю отримують вираз в застосуванні конкретних методів валютного контролю.

8.Валютному контролю притаманні всі принципи фінансового контролю, а саме : неопосередкованість, оперативність, нормативність, вторинність, а також специфічні особливості.

Підсумовуючи, валютний контроль, на нашу думку, можна розглядати в широкому та вузькому значенні. Під терміном «валютний контроль» в широкому значенні, на нашу думку, слід розуміти специфічний вид фінансового контролю в галузі формування, розподілу та використання публічних валютних фондів та в цілому у сфері обігу валютних цінностей, реалізація якого зумовлюється шляхом діяльності спеціально створеної системи контролюючих органів – органів та агентів валютного контролю направленої на дотримання встановленим правилам поведінки учасників валютних правовідносин. У вузькому значенні, під валютним контролем, на нашу думку слід розуміти діяльність спеціальних контролюючих суб’єктів в галузі валютного контролю, покликану на дотримання встановленим правилам поведінки учасників валютних правовідносин. 

Висновки до розділу 1

1. Валютні правовідносини виступають в якості урегульованих нормами права суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються в сфері обігу валюти та валютних цінностей, що відбуваються між конкретними учасниками правовідносин при безумовній участі уповноважених державою органів валютного регулювання та валютного контролю, які реалізують виконання валютної політики держави. В залежності від сфери валютно-правового регулювання вони поділяються на три групи правовідносин: а) правовідносини в сфері валютного регулювання, в тому числі валютні обмеження; б) правовідносини в сфері валютного контролю; в) правовідносини в сфері валютного обігу. Правовідносини в сфері валютного контролю є суспільними відносинами, що виникають у зв’язку з діяльністю спеціально уповноважених суб’єктів щодо перевірки дотримання учасниками валютних правовідносин норм валютного законодавства та положень актів органів валютного регулювання.

2. Валютний контроль є специфічним видом фінансового контролю, оскільки виконує специфічну функцію управління в сфері фінансової діяльності держави, виступає одним із адміністративних засобів  регулювання валютних відносин та нерозривно пов’язаний з іншими адміністративними засобами  регулювання валютними відносинами – з валютним регулюванням та валютними обмеженнями. Характерною рисою валютного контролю є те, що він покликаний забезпечувати належну поведінку суб’єктів валютних правовідносин відповідно до тих юридичних меж, які встановлені державою шляхом запровадження засобів валютного регулювання або валютних обмежень.

3. Валютний контроль має специфічні, притаманні лише йому завдання, серед яких є: визначення відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів; перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою; перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті; перевірка переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України; перевірка повноти та об’єктивності обліку і документації стосовно валютних операцій, протедія легалізації коштів, отриманних злочинним шляхом.

4. Валютний контроль має власний об’єкт та предмет. Об’єктом валютного контролю виступають валютні операції, які пов’язані як з обігом валютних цінностей в межах країни так і операції, які виникають зв’ язку їх транскордонним переміщенням. Валютні цінності при цьому виступають в якості безпосреднього предмету валютного контролю.

5. Під терміном «валютний контроль» в широкому значенні, на нашу думку, слід розуміти специфічний вид фінансового контролю в галузі формування, розподілу та використання публічних валютних фондів та в цілому у сфері обігу валютних цінностей, реалізація якого зумовлюється шляхом діяльності спеціально створеної системи контролюючих органів – органів та агентів валютного контролю направленої на дотримання встановленим правилам поведінки учасників валютних правовідносин. У вузькому значенні, під валютним контролем, на нашу думку слід розуміти діяльність спеціальних контролюючих суб’єктів в галузі валютного контролю, покликану на дотримання встановленим правилам поведінки учасників валютних правовідносин.


РОЗДІЛ 2

Валютні цінності як предмет валютного контролю.

Безумовно, нормативне визначення змісту понять «валюта» та «валютні цінності», на що вже зверталась увага з боку вчених-теоретиків, має безпосереднє значення в процесі організації системи валютного регулювання та контролю в державі. Особливої актуальності набуває питання з’ясування визначення змісту понять «валюти» на «валютних цінностей» саме в розрізі дослідження регулювання валютного контролю. Саме через зазначені поняття законодавець визначає перелік валютних операцій, порядок проведення яких регламентовано нормативно-правовими актами валютного законодавства.

Враховуючи існуючу національну систему валютного регулювання та контролю особливої актуальності  набуває необхідність аналізу природи валютних правовідносин з визначенням тих критеріїв, за якими законодавець відніс той чи інший матеріальний предмет як частковий елемент до загального терміну «валютні цінності» та зробити висновок про доцільність встановлення спеціального режиму обігу за кожним з цих елементів.

Не викликає сумнівів, що термін «валютні цінності» є похідним від слова «валюта», проте на сьогодні термін «валюта» єдиного загальновизнаного серед науковців визначення не має. Так, в теорії фінансового права існує дуалістичний підхід щодо його визначення. З одного боку, цим терміном визначають «грошову одиницю країни – тобто національну валюта», з іншої – «грошові одиниці іноземних держав, а також кредитні та платіжні документи, що виражаються в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках – іноземна валюта». Серед небагатьох спроб надати визначення терміну «валютні цінності», хочеться виділити позицію Міщенко В.Л. та Науменкова С.В., які під ними розуміють цінності, по відношенню до яких валютним законодавством держави встановлено особливий обмежувальний режим обігу на її території. При цьому маємо наолосити, що валюта, а відповідно і валютні цінності, за своєю природою пов’язані з грошима. Це обумовлюється тим, що валюта і валютні цінності, виконуючи роль грошей, перш за все, виступають засобами платежу в міжнародних розрахунках.

На нашу думку під терміном «валютні цінності» слід розуміти коло предметів матеріального світу, по відношенню до яких встановлено особливий обмежувальний режим обігу на території держави та які фактично можуть виконувати роль міжнародного еквівалента та функції міри вартості, засобу обігу, розрахунків та накопичування.

Нормативного визначення «валютні цінності» українське  законодавство не містить. На законодавчому рівні лише формально визначено перелік видів майна, що відносяться до валютних цінностей. Аналогічним є підхід стосовно визначення валютних цінностей і в валютному законодавстві інших країн СНД, але при цьому застосовуються неоднакові підходи до визначення видів майна, що набуває статус валютних цінностей. Так, валютним законодавством Республіки Бєларусь до валютних цінностей відносяться іноземна валюта, платіжні документи та цінні папери, що виражені в іноземній валюті, національна грошова  одиниця – білоруські рублі  та цінні папери, що виражені в білоруських рублях. В Російській Федерації до переліку валютних цінностей національна валюта та цінні папери, що виражені в національній валюті не відносяться, а відтак не є предметом валютного контролю. Валютними цінностями визнається іноземна валюта, цінні папери, виражені в іноземній валюті та дорогоцінні метали. Виходячи з валютного законодавства Республіки Азербайджан до кола валютних цінностей відноситься іноземна валюта, цінні папери, що виражені в  іноземній валюті, дорогоцінні метали та каміння.  

Суттєвим недоліком українського законодавства є недостатньо чітке визначення критеріїв та ознак, за якими той чи інший предмет матеріального світу віднесено до категорії валютних цінностей. Дослідження правової природи валютних відносин взагалі та аналіз встановлених державою елементів валютних цінностей надає можливість висловити власну думку стосовно доцільності віднесення того чи іншого предмету матеріального світу до категорії валютних цінностей. Так, до валютних цінностей Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» відносить валюту України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, іноземну валюту, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах та банківські метали.  Пропонуємо надати аналіз правовому режиму кожному з цих елементів.

Валюта України є одним з елементів категорії «валютні цінності».  Під терміном «валюта України» чинне національне законодавство розуміє грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і інших форм, що перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього й підлягають обмінові на грошові знаки, що перебувають в обігу. До валюти України також відносяться кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на її території. Таким чином, через відсутність родового визначення терміну «валюта» та нормативно закріпленого визначення «валюта України», законодавець фактично ототожнює останню з поняттям «національна грошова одиниця», називаючи грошову одиницю України гривню – валютою України і відносячи її до валютних цінностей. Тобто, національна одиниця України, яка чинним законодавством України віднесена до валюти України і автоматично до валютних цінностей, також мусить мати певні правові обмеження щодо обігу.

Правовий статус гривні, як національного грошової одиниці України, визначено ст. 99 Конституції України. Саме гривня є єдиним законним засобом здійснення розрахунків та платежів на території України. Крім того, факт карбування Україною власних грошей, які є законним засобом платежу і які мають вільний обіг на її території свідчать про наявність економічного і політичного потенціалу незалежної держави. Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються. Тобто, ототожнення національної грошової одиниці України – гривні з валютою, призводить до того, що національна грошова одиниця України отримує спеціальний правовий статус валюти, а відповідно і не має вільного обігу як законний платіжний засіб на її території, чим створюється колізія законодавства. На наш погляд, ця колізія може бути усунена шляхом зміни нормативного визначення поняття «валюта України», його деталізації, або шляхом запровадження родової конструкції «валюта».

Слід зазначити, що в Україні види національних грошових знаків мають подвійне законодавче закріплення: по-перше, в ч.2 ст.34 Закону „Про Національний банк України” встановлено, що “готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків – банкнот (паперових) і монет (металевих)”; по-друге, у п.3.2. ст.3 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” передбачено, що “грошові знаки випускаються у формі банкнот и монет, що мають зазначену на них номінальну вартість”. Фактично це  означає, що на законодавчому рівні встановлено вичерпний перелік державних грошових знаків, які можуть знаходитися в обігу на території України. Крім того, Наказом Національного банку України №71 від 26.08.96р. було введено в дію Правила встановлення платіжності гривні та монет, чітко встановлено ознаки платіжності та основні характеристики банкнот гривні та монет (вагу монети, діаметр, товщину та ін.). Будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті визначаються в ст.1 Закону “Про Національний банк України” як грошові сурогати.

Банкноти і монети мають однакову правову природу, оскільки як національна валюта вони є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймаються усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Сутнісну характеристику готівки в Україні доповнює положення ч.3 ст.34 Закону України “Про Національний банк України”: банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. З урахуванням того, що вищевказаними законодавчими нормами передбачено функціонування в грошовому обігу в Україні лише двох визначених видів грошових знаків, ми поділяємо точку зору Лукашова О.А. та вважаємо, що необхідно внести зміни до визначення терміну “валюта України” у ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, оскільки на сьогодні до змісту цього терміну включені грошові знаки у вигляді казначейських білетів. Крім того, враховуючи потребу прийняття на законодавчому рівні нормативного акту, який би регулював валютні правовідносини – Закону України «Про валютне регулювання та валютний контроль», логічно закріпити єдину норму, яка б давала визначення валюти України. Це в свою чергу потребує внесення відповідних поправок до ч.2 ст.34 Закону України «Про Національний банк України» та п.3.2. ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» з метою уникнення двояких визначень одного ж самого визначення терміну «валюта України».

Основне призначення банкнот і монет як готівки полягає в тому, що вона, будучи засобом обігу, обслуговує товарний оборот. Враховуючи фізичний знос банкнот, необхідність покращення ступеню захисту від підробок грошових знаків, Національним банком України було емітовано та введено в обіг банкноти нового зразка. Так, з’явилися нові зразки банкнот номіналом 1, 20, 50. 100 грн. З’явилися фактично нові грошові знаки номіналом в 200 та 500 грн. та монети номіналом 1, 2, 5 грн. Ці монети та банкноти були введені в дію окремими Постановами Національного банку України. Відтак, враховуючи існування на нормативному рівні єдиних Правил встановлення платіжності гривні та монет, затверджених Наказом Національного банку України №71 від 26.08.96р., та відсутність в них поправок з зазначеням про введення в дію банкнот та монет нових зразків та нових номіналів, призводить до того, що фактично нові зразки та нові номінали банкнот та монет не відповідають ознакам їх платіжності, а відтак, теоретично, не можуть виступати в якості законного засобу платежу. Крім того, відсутність в єдиному нормативному акті – Правилах встановлення платіжності гривні та монет – поправок стосовно введення в дію нових зразків та номіналів з зазначенням ідентифікуючих ознак цілком слушно викликає ускладнення стосовно боротьби з підробкою монет та банкнот національної валюти України, що, безумовно, є однім із завдань здійснення контролю.

На нашу думку, цілком доцільно було б внести  доповнення та поправки в Правила встановлення платіжності гривні та монет, Затверджені Наказом Національного банку України №71 від 26.08.96р. стосовно визначення ознак платіжності монет та банкнот, що були введені в обіг після 1996 року. 

Правова природа державних грошових знаків в Україні визначається не зобов’язальним приватноправовим, а публічним державно-правовим елементом. Крім того законодавче положення про визнання банкнот і монет безумовними зобов’язаннями Національного банку України та їх забезпечення всіма його активами слід розглядати не з цивільно-правової точки зору, а саме з точки зору реалізації покладеної на нього конституційної функції – забезпечення стабільності грошової одиниці України. Відтак, обіг національної валюти безумовно є об’єктом державного контролю, але він не завжди виступає об’єктом валютного контролю, а відтак валюта України не завжди виступає предметом відповідного контролю. 

Заслуговує на увагу положення Алісова Є.О.: «якщо національні гроші виступають валютою, то і сукупність суспільних відносин, що обумовлюють випуск і обіг національних грошових  засобів є частиною валютної системи». Враховуючи те, що основною ознакою валютних правовідносин є наявність іноземного елементу, то, на нашу думку, і обіг національної валюти повинен виступати об’єктом валютного контролю лише стосовно регулювання розрахунків у національній валюті України за операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльності. При цьому ми поділяємо точку зору Бондаренко С. щодо необхідності здійснення, а в деяких випадках і підсилення контролю за проведенням операцій в національній валюті між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. Це обумовлюється тим, що поряд із розвинутою системою регулювання розрахунків за операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті, що діяла в рамках Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», як видно вже із самої назви, розрахунки у гривнях за операціями у сфері  зовнішньоекономічної діяльності залишалися поза увагою.

Певною спробою врегулювання розрахунків в українській національній валюті можна назвати наявність відповідних положень в Листі НБУ N 19011/1438  від 30.06.95 р. Відсутність жодних санкцій за порушення проведення розрахунків в національній валюті в свою чергу було поштовхом для значного поширення операцій з вивезення капіталу за межі України в національній валюті через ЛОРО рахунки іноземних банків. Контроль за проведенням подібних операцій навіть не був передбачений у положенні «Про валютний контроль».

Враховуючи, що на сьогоднішній день в Україні національна валюта (гривня) не має статусу вільнольконвертованої валюти, регулювання операцій, що здійснюються в національній валюті, потребує не лише застосування ринкових важелів, а й адміністративного впливу з боку держави.  Враховуючи певну потенційну можливість вивезення капіталу з України в національній валюті, до обігу національної валюти України доцільно застосовувати два режими:  1) режим вільного обігу на території України, оскільки гривня є єдиним законним засобом  платежу, що в свою чергу в даному аспекті, виключає поширення положень валютного законодавства, а відтак і валютного контролю на цю сферу відносин; 2) режим валютного регулювання та контролю за операціями, в яких національна валюта виступає в якості засобу платежу та які пов’язані з операціями за участі іноземного елементу, наприклад вивезенням капіталу в національній валюті за кордон. Відтак, на нашу думку, до кола валютних цінностей варто відносити валюту України (гривню), однак з урахуванням того, що предметом валютного контролю вона буде виступати лише у випадках здійснення операцій між резидентами та нерезидентами, а також операцій з валютою України між нерезидентами на її території.

В Республіці Беларусь до кола валютних цінностей відноситься національна валюта – білоруські рублі, однак при цьому встановлено,  що білорусьскі рублі виступають в якості валютних цінностей (тобто є предметом валютного контролю) лише при здійснені угод між резидентами та нерезидентами, угод між нерезидентами на території Республіки Бєларусь, їх ввезенні і пересилці в Республіку Бєларусь, здійсненні міжнародних банківських переказів, здійсненні нерезидентами операцій, що не породжують перехід права власності на білоруські рублі, по рахункам і вкладам (депозитам) в банках і небанківських кредитно-фінансових організаціях Республіки Бєларусь. Аналогічний підхід до віднесення національної валюти до валютних цінностей застосовано і в законодавстві Республіці Казахстан, де до кола валютних цінностей відноситься національна валюта Республіки Казахстан, за умови здійснення операцій між резидентами та нерезидентами, а також між нерезидентами.

В Україні іноземною валютою визнаються готівкові грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів (паперові носії), монет (металеві), що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. Крім того, до категорії іноземної валюти відносяться  безготівкові кошти – кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Важливою ознакою валюти є її конвертованість. В залежності від режиму міжнародного обігу валюти діляться на вільно конвертовані, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями, та такі, що широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями, а також  неконвертовані валюти. До вільно конвертованих валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями (ще їх називають повністю конвертованими валютами) відноситься валюта, яка повністю відповідає вимогам внутрішньої та зовнішньої конвертованості. Внутрішня ковертованість надає можливість здійснювати без обмежень і перешкод переказ за кордон грошових коштів, обмін на іноземні платіжні засоби згідно зі встановленим обмінним курсом. Зовнішня ковертованість передбачає право іноземного суб’єкта без обмежень розпоряджатися національними платіжними засобами і, насамперед, обмінювати на їх на іноземні платіжні засоби за встановленим курсом. Повна конвертованість валюти означає відсутність будь-яких обмежень під час здійснення валютних оперцій як резидентами так і неризидентами.

В свою чергу, до категорії вільно конвертованих валют, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями (ще називають частково конвертовані), відносяться валюти, що широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу. Частково конвертовані валюти  - це валюти стран в яких зберігаються різного роду валютні обмеження (особливо для нерезидентів) відносно певного кола валютних операцій. Неконвертованими же є валюти країн, у яких за всіма видами валютних операцій наявні валютні обмеження. Такі валюти перебувають в обігу лише в одній країні. Неконвертованими є валюти держав, які не ратифікували VIII Договору про Міжнародний валютний фонд, яким передбачено незастосування обмежень за платежами та переказами по поточних міжнародних угодах, а також відмову від будь-яких дискримінаційних заходів або практики множинності валютних курсів.  

Стан режиму міжнародного обігу національної валюти безпосередньо продиктований економічним розвитком держави, що в свою чергу, і зумовлює обраний нею курс національної валютної політики а відтак і форми та методи здійснення валютного контролю. Якщо валютна політика держави направлена на застосування системи валютних обмежень, коли національна грошова одиниця має тенденцію до виходу на світовий валютний ринок, – національна валюта цих країн є частково конвертованою (Наприклад Україна, Бєларусь і т.д.) При застосуванні валютної політики направленої на встановлення режиму валютної держави – національна грошова одиниця є замкнутою валютою – неконвертованою (Прикладом можуть слугувати рублі, за часів існування СРСР ).

Валюта України на данному єтапі розвитку держави є  частково конвертованою.  Вона фактично може вільно конвертовуватись, але з огляду на доволі вузьке коло використання національної валюти України при здійснення платежів за міжнародними операціями подібна конвертація в ряді країн фактично не можлива чи доволі ускладнена. При дослідженні питань конвертації валюти України, не підіймаючи його економічні сторони, потрібно наголосити, що за предметом самі по собі вони виходять за рамки даного магістерського дослідження, та постає питання стосовно чинності встановленних «офіційних курсів НБУ». Питання чинності а відтак обов’язковості встановлених «офіційних курсів НБУ» має не лише теоритичне, а й певне практичне значення. Особливої актуальності воно набуває в розрізі дослідження валютного контролю, оскільки  при здійсненні зовнішьоекономічної діяльності, курс валюти є однією зі складових при обрахунку митної вартості та, відповідно, й платежів, що справляються під час митного оформлення вантажів.

Законодавче визначення «офіційного курсу» надано в ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року, відповідно до якої під офіційним курсом розуміється курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим на це органом держави. Пункт 11 Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, Затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №496 встановлює, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів використовується резидентами та нерезидентами України для здійснення бухгалтерського обліку операцій з іноземною валютою та банківськими металами, а також для здійснення Національним банком валютних  операцій  з  Державним  казначейством  України.

Показовою є колізія правового регулювання процедури встановлення офіційних курсів валют. Справа в тому, що Національний банк України встановлює курси валют службовими розпорядженнями. Відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» він видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Проте ч. 2 ст. 56 данного закону встановлено, що Національний банк видає нормативно-правові акти у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Відтак, виходячи з аналізу положень цього нормативного акту, обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб є лише нормативно-правові акти Національного банку України, а службові розпорядження, якими ввстановлюються офіційні курси валюти до категорії нормативно-правових актів не відносяться.

Вважаємо за необхідне звернути увагу на ще одну колізію при встановленні офіційного курсу валют. Так, Національний банк України є юридичною особою та виконує свої функції через відповідні органи, та на практиці курси валют затверджуються різними посадовими особами (наприклад, № 417/163 від 12.07.2001 р. – першим заступником Голови Національного банку, № 417/200 від 07.08.2001 р. – заступником Голови Національного банку, № 417/216 від 17.08.2001 р. – членом правління – Директором департаменту валютного регулювання). Відповідно до пункту 10 Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів розраховується Департаментом валютного регулювання та затверджується першим заступником Голови Національного банку. Виходячи ж з положень ст. 15 Закону України «Про Національний банк України», єдиним органом Національного банку України, який уповноважений видавати нормативні документи, є Правління Національного банку України. Відповідно ст. 19 Закону України «Про Національний банк України». Підписувати постанови Правління Національного банку, накази та розпорядження уповноважений Голова Національного банку України, який є головою Правління Національного банку.  Тобто подібна практика затвердження підписом офіційних курсів різними посадовими особами Національного банку України, підписання особами, які не уповноваженні на затвердження відповідних курсів, на нашу думку, є неприпустимою. Крім того, для уникнення колізій норм, зокрема, стосовно визначення посадової особи, яка уповноважена затверджувати офіційні курси, на законодавчому рівні необхідно закріпити порядок затвердження офіційних курсів валют.

Крім того, для набуття будь-яким нормативним актом чинності, а відтак отримання ним обов’язковості щодо виконання, слід його належним чином зареєструвати та поширити його зміст серед населення.  Нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають обов‘язковій державній реєстрації. Акти Нацонального банку України, якими затверджуються офіційні курси валют, виходячи з аналізу практики реєстрацію в Міністерстві юстиції не мають.  

Слід також зазначити, що однією з ознак нормативно-правового акту є обов’язкове його опублікування в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю тексту офіційному зразку. В Україні закони публікуються в «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» і «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів – в «Збірці постанов уряду України» і в газеті «Урядовий кур’єр»; закони та підзаконні акти – в журналі «Офіційний вісник України». До відома населення інформація про встановлені офіційні курси доводиться в порядку, передбаченому п. 12 Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів. Така інформація розміщується в міжнародній комп’ютерній мережі Інтернет, надсилається територіальним управлінням Національного банку та банкам згідно з Тимчасовою схемою розсилання організаційно-розпорядчих і нормативно-правових актів Національного банку, центральним органам виконавчої влади згідно з переліком, установленим Національним банком.

Вважаємо за необхідне акцентувати увагу на певних особливостях відносно строку набрання чинності актів, що встановлюють офіційні курси валют. Так, за загальним правилом,  нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Офіційний же курс гривні до іноземних валют та банківських металів відповідно до п. 9 Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів [123], починає діяти наступного дня після дня затвердження. При цьому немає чітко закріпленої процедури, точніше процесуального порядку його встановлення. Тобто, як на нашу думку, порядок встановлення офіційних курсів має бути на законодавчому рівні детально встановлено та регламентовано з урахуванням відповідної специфіки при встановленні «офіційних курсів іноземних валют».   

До переліку валютних цінностей також відносяться платіжні документи та інші цінні папери, які виражені в національній валюті та платіжні документи та інші цінні папери, що виражені в іноземній валюті або банківських металах (надалі цінні папери, виражені в іноземній валюті). При цьому, слід зазначити що перелік видових форм цінних паперів та інших платіжних  документів, виражених у валюті України ідентичний переліку видових форм цінних паперів та інших платіжних  документів, виражених у іноземній валюті або банківських металах, тобто факт віднесення платіжних документів та цінних паперів, виражених у валюті Україні, іноземній валюті, банківських металах до категорії валютних цінностей не пов’язано з юридичним статусом їх емітента та виду валюти, в якій їх виражено. Отже, до валютних цінностей можуть відноситися цінні папери, випущені резидентами України та виражені як у валюті України так і в іноземній валюті (наприклад облігації) чи в банківських металах, а також цінні папери, випущені  нерезидентами.  Маємо зауважити, що законодавець не звертає увагу на класифікацію цінних паперів на документарні та бездокументарні, а відтак, вважається що для застосування норм валютного законодавства форма носіїв цінних паперів жодного значення не має.

Відносячи до валютних цінностей платіжні документи та цінні папери, виражені у валюті Україні, іноземній валюті та банківських металах чинним українським законодавством надається їх перелік, проте критеріїв віднесення саме таких предметів матеріального світу до цієї категорії валютних цінностей не встановлено. В цьому випадку доречно згадати висловлювання Є.В. Васьковського, яке вже можна назвати класичним: «…для з’ясування суті закону важливо знати, що думав і бажав виразити в момент затвердження закону сам законодавець». Смислове навантаження термінів, що використовуються при визначенні кола цінних паперів, які віднесені до валютних цінностей, можна встановити шляхом дослідження та аналізу визначень, які використовуються в інших галузях права (перш за все цивільного).

Потрібно звернути увагу на визначення самого терміну «цінні папери», що міститься у ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок». Зазначається, що цінними паперами є документи встановленої форми з відповідними реквізитами, які посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів іншим особам. Майже тотожні визначення поняття цінних паперів містять Цивільний та Господарський кодекси України.

Проаналізувавши нормативні визначення поняття цінні папери можемо стверджувати, що для будь-якого цінного папера є характерними наступні ознаки: цінним папером є документ; документ має бути встановленої форми; документ має містити відповідні реквізити; документ має посвідчувати грошове чи інше майнове право, яке визначає взаємовідносини між особою яка його випустила (видала) і власником; документ передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску (видачі); документ передбачає можливість передачі прав, що випливають з нього, іншим особам.

Головним критерієм, відповідно до якого фінансові інструменти мають правовий режим цінного папера, а інші – ні, є наявність законодавчого визначення ознак цінного папера, законодавче закріплення – включення до переліку цінних паперів (надання законом правового режиму цінного папера),  наявність визначених законом для цінного папера певних  реквізитів та відповідність встановленій формі. Так, відповідно до загальних ознак цінного папера та їх властивостей, ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлено види цінних паперів, що можуть випускатись та перебувати в обігу на території України. Зокрема, в Україні в обігу можуть бути такі групи цінних паперів: а) пайові; б) боргові; в) іпотечні; г) приватизаційні; д) похідні; е) товаророзпорядчі.

До пайових відносяться акції та інвестиційні сертифікати. Боргові цінні папери можуть включати облігації підприємств, державні облігації України, облігації місцевих позик, казначейські зобов’язання України, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі тощо. До категорії  іпотечних цінних паперів відносяться іпотечні облігації та сертифікати, заставні, сертифікати ФОН. Під  приватизаційними цінними паперами розуміються цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Похідними є цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. Нарешті, товаророзпорядчі цінні папери — це цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

При цьому слід зазначити, що валютним законодавством України, цінні папери віднесені до кола валютних цінностей, однак при цьому надається дещо інший перелік цінних паперів. Так, зокрема, до цінних паперів відносяться акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи. Слід також зазначити, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлено вичерпну класифікацію цінних паперів та визначено обов’язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми та інші вимоги, що встановлюються для конкретного виду цінного папера. Документ, який не містить обов’язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.

Відтак, проводячи аналіз переліку паперів, які відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зазначені як цінні папери та віднесені до кола валютних цінностей. При цьому потрібно наголосити, що бони, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, відповідно до чинного законодавства, в якості цінних паперів не визнаються. Аналіз наукової літератури, присвяченої дослідженню правової природи цінних паперів, також показав, що бони,  боргові розписки,  акредитиви, чеки, банківські накази  за своєю правовою природою до кола цінних паперів відноситись не можуть. Враховуючи, що існує очевидна розбіжність щодо визначення правового режиму обігу паперів, які визнаються в якості цінних паперів, в ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» та п.п. 2, 4 ч. 1 ст.1 зазначеного Декрету, на нашу думку, існує необхідність невідкладного доопрацювання положень останнього з метою вироблення висновків і пропозицій щодо внесення до його змісту уточнень, які будуть ґрунтуватись на засадах оновленої вітчизняної правової доктрини.

Крім того, сам по собі перелік платіжних документів та цінних паперів, наведений в Декреті, не є виключним, тобто,  не визначено, які ж саме  «інші фінансові та банківські документи» слід відносити до цінних паперів а відтак і до валютних цінностей. Дана ситуація на практиці застосування валютного законодавства призвела до неоднозначного трактування, але, на наш погляд, перелік  валютних цінностей, наведений у ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає. Але, Пленум Верховного Суду України, надаючи роз’яснення стосовно переліку  валютних цінностей, при роз’ясненні переліку платіжних документів та цінних паперів знов таки припускається розширеного тлумачення цих категорій та не зазначає, які ж саме «інші фінансові та банківські документи» слід відносити до платіжних документів та цінних паперів, а відтак до валютних цінностей. На нашу думку, для уникнення неоднозначного трактування валютного законодавства стосовно встановлення кола валютних цінностей, потрібно на законодавчому рівні встановити вичерпний перелік цінних паперів та платіжних документів, які відносяться до валютних цінностей а відтак,  обіг яких має підпадати під сферу застосування валютного контролю.

Повертаючись до аналізу законодавчого визначення поняття «цінні папери», слід окремо зазначити, що відповідно до нього цінними паперами є  документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що можуть  посвідчувати грошові або інші майнові права, а відтак цінні папери можуть поділятися на ті, що посвідчують грошові права, та на ті, що посвідчують права майнові. На нашу думку, цінні папери, що посвідчують майнові права, є лише особливим видом майна, що мають специфічний режим обігу. Так, акція являється іменним цінним папером, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), які стосуються акціонерного товариства. Це включає також право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства. Не маючи матеріальної цінності, дані цінні папери гарантують собою право на отримання фактичних цінностей. Цінні папери, що посвідчують майнові права за своєю правовою природою не мають соціально-економічного призначення посвідчувати грошові права, у тому числі грошові зобов’язання. Відтак, відповідно до їх правової природи, призначення таких цінних паперів не обумовлено їх використанням у розрахунках (у тому числі й міжнародних розрахунках).  

Об’єктами валютних відносин, як зазначав Алісов Є.О. можуть виступати предмети матеріального світу, які відповідають наступним трьом ознакам: 1) економічній, що виражається в цільовому соціально економічному призначенню валютних цінностей; 2) фізичній, що означає фактичну придатність таких цінностей к їх використанню в міжнародних розрахунках; 3) юридичній ознаці, що полягає в закріпленні на нормативному рівні певного порядку обігу таких цінностей, що виражається в особливому режиму валютного регулювання та валютного контролю. Але маємо зауважити, що в цілому валютні цінності відіграють роль грошей, а  цінні папери, що посвідчують майнові права, і зокрема акції, за своєю правовою природою не мають соціально-економічного призначення посвідчувати грошові права, у тому числі грошові зобов’язання. При цьому їх призначення не обумовлено використанням у розрахунках, у тому числі в міжнародних, тому цілком логічно, що обіг  цінних паперів, які посвідчують майнові права, слід розглядати виключно лише як об’єкт регулювання цивільно-правових та господарсько-правових правовідносин, а самі цінні папери цього типу до кола валютних цінностей не відносити. Тому, на нашу думку, слід виключити з переліку цінних паперів, що відносяться до валютних цінностей, наведених в п.п. 2,4 ч. 1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про цінні папери та фондовий ринок», ті цінні папери, що посвідчують майнові права – зокрема акції, а відтак на обіг акцій валютний контроль не розповсюджувати. На нашу думку, до переліку валютних цінностей слід відносити лише ті цінні папери, що посвідчують грошові права (облігації, векселя, депозитний сертифікат тощо).

Узагальнюючи вищевикладене, слід констатувати необхідність невідкладного доопрацювання положень чинного Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» з метою вироблення висновків і пропозицій щодо внесення до його змісту наступних уточнень. По-перше, оскільки, бони,  боргові розписки,  акредитиви, чеки, банківські накази, відповідно до чинного законодавства цінними паперами не являються, потрібно усунути розбіжність щодо встановлення кола паперів, які визнаються в якості цінних нормами Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». По-друге, слід на законодавчому рівні встановити вичерпний перелік цінних паперів та платіжних документів, які відносяться до валютних цінностей (обіг яких підпадає під сферу застосування валютного контролю). По-третє, до переліку валютних цінностей, слід відносити лише ті цінні папери, що посвідчують грошові права (облігації, векселя, депозитний сертифікат тощо), а відповідно до їх обігу застосовувати режим валютного регулювання та  валютного контролю.

Законодавством України до переліку валютних цінностей віднесено банківські метали, зокрема, золото, срібло, платину, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів. При цьому зазначено, що банківські метали можуть перебувати у формі злитків, порошків, а також у формі монет, вироблених з дорогоцінних металів. Разом із тим, однією з умов віднесення банківських металів до валютних цінностей, незалежно від фізичної форми, є наявність сертифікату якості. Показовим також є той факт, що не зважаючи на значне поширення обігу монет із дорогоцінних металів, емітованих Національним банком України, правовий статус подібних монет на науковому рівні належним чином не досліджено. Виходячи із положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», монети, вироблені з дорогоцінних металів відносяться до банківських металів, а відповідно є валютними цінностями та їх обіг підпадає під сферу валютного регулювання та контролю.

При визначенні правового статусу подібних монет, певні теоретичні проблеми виникають стосовно можливості їх віднесення до законних засобів платежу. Так, вони всі емітовані монетним двором Національного банку України та мають номінальну вартість, виражену в національній валюті, що, в свою чергу, теоретично надає можливість відносити їх до національної валюти, тобто вони можуть виступати законними засобами платежу. За Національним банком України закріплено виключне право введення  в  обіг (емісію) гривні і розмінної монети,  здійснення організації  їх  обігу  та  вилучення з обігу. Саме Національний банк України  здійснює виготовлення та зберігання банкнот і монет; встановлює номінали, системи захисту, платіжні ознаки та дизайн грошових знаків.  Наказом Національного банку України №71 від 26.08.96р. було введено в дію Правила встановлення платіжності гривні та монет, відповідно до яких в Україні  з  2  вересня  1996 року вводяться в обіг банкноти Національного банку України номінальною вартістю 1  (два  зразки), 2,  5, 10, 20, 50 та 100 гривень та монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок. Тобто, на нормативному рівні чітко встановлено ознаки платіжності та основні характеристики банкнот гривні та монет (вагу монети, діаметр, товщину та ін.). При цьому Правилами монети номіналом в 2, 5, 10, 20, 100 та 250 грн., який зазначений на монетах із дорогоцінних металів, не передбачено, що дозволяє стверджувати про відсутність платіжності та неможливість виступати засобом платежу, оскільки випуск та обіг на території України інших грошових одиниць забороняється. 

Монети із дорогоцінних металів випускаються малим тиражем та, як правило, їх випуск присвячено певним подіям, що в свою чергу і обумовлює подальше призначення – в переважній кількості випадків в нумізматичних цілях. Проаналізував же Лист Національного банк України N 33-000/3230-3798 від 17.06.2002р. оперерації з продажу  монет, виготовлені промислових і побутових товарів з банківських (монетарних) металів і брухту цих металів, які реалізуються для нумізматичних або ювелірних цілей, підлягають оподаткуванню податком на додану вартість у загально встановленому порядку.  Які ж саме монети з дорогоціних металів призначено для ювелірних чи нумізматичних цілей нормативно не встановлено, та це й неможливо, оскільки нумізматичне призначення встановлюють відповідні фахівці та сам ринок спросу та пропозиції. Недосконала технологію виготовлення, зберігання та транспортування призводить до пошкодження значної кількості подібних монет, що в свою чергу знижує цінність, а в деяких випадках і взагалі робить подібні монети не придатними для використання в нумізматичних цілях. Крім того, проводячи емісю подібних монет, Національний банк України не покладав на них виконання функції грошей, тому що в обіг вони випускаються шляхом продажу, а не, наприклад, обміну вже перебуваючих в обігу грошових знаків. Крім того, роздрібна вартість цих монет, яку встановлює Національний банк України та за якою проводиться реалізація значно перевищує номінальну.

Варто ще зазначити, що карбування монет з дорогоцінних металів (виготовлення повноцінних грошей) призначених для виконання функції грошей, призвело б до певного встановленого державою співвідношення ваги монети,  проби дорогоцінного металу, з якої вона виготовлена та номінальної вартості монети, а це, безумовно, було б прямим порушенням діючого національного законодавства, оскільки офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється. Крім того, якщо проаналізувати вагу та пробу дорогоцінного металу, з якого було виготовлено відповідну монету та номінал монети  (наприклад монети із золота «Острожська біблія» номінал 100 грн. Au 900 вага 31,1 гр;  «Сурок» номінал 2 грн. Au 999,9 вага 1,24 гр.; із срібла «Рік свині» номінал 5 грн. Ag 925 вага 15,55 гр;  «Іван Богун» номінал 10 грн. Ag 925 вага 31,1 гр.) то вже на перший погляд стане зрозумілим, що вартість металу, не враховуючи вартості виготовлення, буде істотно вищою за номінал монети. Тобто емісія подібних монет, як би вони призначалися для виконання функції грошей, для держави попросту ще була б і невигідною.

Проаналізував вищенаведені аргументи, можемо прийти до висновку, що монети, виготовлені із дорогоцінних металів, виступають товаром, тобто, ці монети не є засобом платежу.  Валютні правовідносини за своєю природою є грошовими відносинами і  розглядаються як родові та видові. Оскільки монети, виготовлені із дорогоцінних металів, не виконують функцію грошей, то і суспільні відносини, що виникають в результаті їх обігу, за своєю природою не є валютними. Відтак, на нашу думку, вважаємо недоцільним віднесення монет, виготовлених із дорогоцінних металів, до валютних цінностей, що в свою чергу потребує внесення відповідних змін до чинного законодавства, зокрема до Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю».

Висновки до розділу 2

1. Суттєвим недоліком українського законодавства є недостатньо чітке визначення критеріїв та ознак, за якими той чи інший предмет матеріального світу віднесено до категорії валютних цінностей. Законодавець відносить до цієї категорії валюту України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, іноземну валюту, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах та банківські метали. При цьому загального родового визначення цієї категорії в законодавстві немає.

2. В залежності від режиму міжнародного обігу валюти діляться на вільно конвертовані, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями, та такі, що широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями, а також  неконвертовані валюти.

3. Сам режиму міжнародного обігу національної валюти безпосередньо продиктований економічним розвитком держави, що в свою чергу і зумовлює обраний нею курс національної валютної політики а відтак і форми та методи здійснення валютного контролю. Якщо валютна політика держави направлена на застосування системи валютних обмежень, коли національна грошова одиниця має тенденцію до виходу на світовий валютний ринок, – національна валюта цих країн є частково конвертованою.  При застосуванні валютної політики направленої на встановлення режиму валютної держави – національна грошова одиниця є замкнутою валютою – неконвертованою.

4. Для будь-якого цінного папера є характерними наступні ознаки: 1) цінним папером є документ; 2) документ має бути встановленої форми; 3) документ має містити відповідні реквізити; 4) документ має посвідчувати грошове чи інше майнове право, яке визначає взаємовідносини між особою яка його випустила (видала) і власником; 5) документ передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску (видачі); 6) документ передбачає можливість передачі прав, що випливають з нього, іншим особам.

5. Монети, виготовлені із дорогоцінних металів виступають товаром, тобто ці монети не є засобом платежу. Валютні правовідносини за своєю природою є грошовими відносинами і  розглядаються як родові та видові. Оскільки монети, виготовлені із дорогоцінних металів не виконують функцію грошей, то і суспльні відносини, що виникають в результаті їх обігу за своєю природою не є валютними, тому недоцільним є віднесення законодавцем монет, виготовлених із дорогоцінних металів, до валютних цінностей.

РОЗДІЛ 3.

Валютні операції як об’єкт валютного контролю.

  Ключовим поняттям національного валютного законодавства є поняття «валютна операція». Такого значення воно набуває у зв’язку з тим, що при здійснені валютних операцій будь-які особи, як резиденти, так і нерезиденти, набувають статусу суб’єктів валютних правовідносин та, відповідно, їх дії підпадають під сферу валютного регулювання й контролю. Однак діюче національне законодавство визначення валютної операції не надає, а лише обмежується встановленням вичерпного переліку дій, які охоплюються цим поняттям. Так в п.2 ст.1 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» №15-93 від 19.02.93 р. міститься перелік валютних операцій, зокрема до яких відносяться операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, операції з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності, та операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України валютних цінностей.

На наш погляд, відсутність самого визначення терміну «валютні операції» в національному законодавстві та фактична відсутність в переліку валютних операцій єдиної кваліфікуючої ознаки в суб’єктному чи об’єктному складі позбавляє можливості віднести ті чі інші дії до зазначеної категорії операцій. Більше того, операції з обігу валюти України, платіжних документів та інших цінних паперів, виражених у валюті України, набувають статусу валютних лише при наявності у суб’єктному складі нерезидента (нерезидентів) або за умови транскордонного переміщенні цього майна. Згідно з Декретом до кола валютних операцій відносяться дії, що  пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, що певним чином звужує поняття валютної операції, так як з нього фактично виключаються валютні операції, що не пов’язані з переходом права власності на валютні цінності. Прикладом подібної операції може слугувати зберігання банком валютних цінностей на депозитному рахунку, що відповідно до чинного валютного законодавства до кола валютних операцій не відноситься, оскільки не відбувається зміна власника валютних цінностей. Відтак, подібна операція не виступає об’єктом валютного контролю.

Досліджуючи зміст валютної операції, Н.В. Сапожников зазначає, що як валютні операції може бути кваліфіковано не лише на операції з переходу права власності, а й на операції, пов’язані з самим правом володінням валютними цінностями (наприклад, право володіння іноземною валютою, що виникає у банку за депозитним вкладом). Подібну точку зору відстоює і Л.К. Кравченко, яка зауважує, що валютні операції пов’язані з переходом і реалізацією права власності та інших прав на валютні цінності. На нашу думку, сама реалізація права власності на валютні цінності не може виступати в якості валютної операції, адже воно реалізується в праві користування, розпорядження та володіння валютними цінностями. Без переходу зазначених прав на валютні цінності до іншого суб’єкта відповідні дії не можуть визначатись як валютна операція. Відтак, враховуючи, що право власності на валютні цінності являє собою право на володіння, розпорядження і користування валютними цінностями, то, на нашу думку, лише перехід цих майнових прав (наприклад, перехід права вимоги на отримання платежу в іноземній валюті за депозитним вкладом) дає підстави кваліфікувати подібну операцію як валютну. Таким чином, під валютними операціями слід визначати не лише дії, що  пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, але й дії, пов’язані з переходом права на  реалізацією права власності на валютні цінності – права володіння, користування та розпорядження. 

 Відсутність єдиного нормативного визначення поняття «валютна операція», в свою чергу, призводить до різноманіття доктринальних визначень, наведених в науковій літературі. Так, на думку Л. К. Воронової, валютні операції – складний правовий механізм, що являє собою вольові правомірні дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на досягнення правового наслідку, на встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків суб’єктів при здійсненні дій з валютою. На нашу думку з даним визначенням складно погодитись, оскільки предметом валютних операцій виступає не лише валюта, але й інші елементи, що віднесені національним законодавством до категорії валютних цінностей. Крім того, відсутність в національному законодавстві визначення поняття «валюта» фактично призводить до неоднозначного його трактування, оскільки в чинному валютному законодавстві використовуються терміни «іноземна валюта», «валюта України».  

Ємелін О.В. під валютними операціями визначає юридично значущі дії суб’єктів публічного та приватного права, як пов’язані, так і не пов’язані з укладанням угод, що призводять або до зміни суб’єкта прав на валютні цінності, або до транскордонного переміщення валютних цінностей.  Крохіна Ю.О. під валютними операціями пропонує розуміти встановлену валютним законодавством сукупність дій резидентів та нерезидентів, що здійснюються з валютою та валютними цінностями, як правило, у формі угод, характерною ознакою яких виступає рух валюти та валютних цінностей у вигляді переходу права власності на них або їх фізичне переміщення. На думку М.М. Артьомова під валютними операціями варто розуміти врегульовані національним та міжнародним законодавством угоди, а також інші дії, предметом яких є валюта і валютні цінності.  

На думку Прокипчука С.І.,  валютні операції - це угоди з валютними цінностями, пов’язані з переходом права власності і інших прав на валютні цінності чи з переміщенням валютних цінностей через митний кордон держави, що здійснюється при обов’язковій участі органів валютного контролю. Виходячи з даного визначення, однією з невід’ємних ознак валютних операцій є обов’язкова участь суб’єктів, що наділенні державою повноваженнями стосовно проведення валютного контролю.

Є.В. Карманова валютні операції визначає,  як урегульовані національним законодавством або міжнародними угодами операції з валютними цінностями. Л.К.Кравченко характеризує їх як урегульовані національним законодавством чи іншими міжнародними договорами угоди та інші дії, предметом яких є валютні цінності. С.І. Лучківська пропонує під валютними операціями розуміти  врегульовану нормами національного та міжнародного права дії та (або) правочини, що здійснюються між суб’єктами валютних відносин, істотною рисою яких є рух валютних цінностей у вигляді переходу права власності та інших прав на них, у тому числі використання в якості засобу платежу іноземної валюти, цінних паперів, платіжних документів, номінованих в іноземній валюті, та (або) транскордонного переміщення валютних цінностей. О.Є. Северин валютні операції розуміє як здійснення руху валютних цінностей суб'єктами таких операцій (як правило – на підставі угод або нормативно-правових чи індивідуально-правових актів), з переходом права власності на валютні цінності або переміщенням валютних цінностей через кордон України[169, с.90].

Аналіз наведених вище визначень терміну «валютна операція» дозволяє виокремити ознаки, які притаманні валютним операціям. До їх кола, на нашу думку, слід віднести наступні: предметом валютних операцій виступають предмети матеріального світу, які законодавцем набули статусу валютних цінностей; порядок проведення валютних операцій встановлено нормами національного законодавства та/або міжнародно-правовими угодами; валютні операції проводяться суб’єктами, які в залежності від правового статусу поділяються на резидентів та нерезидентів; валютні операції являють собою вольові дії фізичних і юридичних осіб; валютні операції здійснюються під контролем уповноважених державою суб’єктів (органами та агентами валютного контролю), що є виразом поєднання приватних та публічних інтересів при встановленні порядку здійснення валютних операцій; валютні операції виражаються в діях фізичних і юридичних осіб, спрямованих на досягнення правового наслідку; на встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків суб’єктів; валютні операції обумовлюються обігом валютних цінностей у вигляді переходу права власності та інших прав на них, у тому числі використання в якості засобу платежу, та (або) транскордонного переміщення валютних цінностей.

Узагальнення вищезазначених ознак валютних цінностей надає можливість навести авторське визначення терміну «валютні операції», під яким, на наш погляд, розуміються врегульовані нормами національного законодавства або міжнародно-правовими угодами вольові дії фізичних і юридичних осіб (резидентів та нерезидентів), спрямовані на встановлення, зміну, припинення та реалізацію прав і обов’язків стосовно предметів, віднесених до валютних цінностей, а також дії з їх використання в якості засобу платежу або транскордонному переміщенню валютних цінностей. При цьому слід чітко проводити розмежування суміжних, але не тотожніх за значенням понять «валютна операція», «валютна угода», «валютний правочин» та «валютні правовідносини».

Під терміном «валютний правочин» доречно визначати дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, у рамках яких здійснюється одна чи декілька валютних операцій та які мають у якості безпосереднього об’єкту, чи засобу платежу валютні цінності. Однак, при цьому, на нашу думку, потрібно зробити акцент на досить принциповій деталі: валютний правочин є не просто діями фізичних та юридичних осіб, спрямованими на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, у рамках яких здійснюється одна чи декілька валютних операцій, які складають безпосередній об’єкт чи засіб платежу, але і є фактичним наслідком укладання угоди або виконання вимог нормативно-правових чи індивідуально-правових актів. При цьому, лише після укладання угоди (валютної угоди, що є наслідком добровільного волевиявлення суб’єктів.) чи виконання вимог нормативно-правових чи індивідуально-правових актів (при цьому суб’єкти є зобов’язанні вступати у відповідні правовідносини) і виникають, змінюються чи припиняються у суб’єктів права та обов’язки відносно предметів, що віднесені до валютних цінностей.

Таким чином, термін «валютна угода» є вужчим за термін «валютний правочин»,  оскільки останній може включати як «валютні угоди» так/чи  операції суб’єктів, що є наслідком виконання вимог нормативно-правових чи індивідуально-правових актів. Прикладом можуть слугувати операції з купівлі-продажу іноземної валюти, які в наслідок і породжують валютні правочини. При цьому операції з купівлі-продажу іноземної валюти можуть бути наслідком добровільного волевиявлення суб’єкта на укладання валютної угоди.  В іншому випадку – операції з купівлі-продажу є наслідком виконання встановленого на нормативному рівні обов’язку щодо обов’язкового продажу частини валютної виручки. І в першому і в другому випадку виникають, змінюються чи припиняються у суб’єктів права та обов’язки і виникають валютні правочини, однак підстави їх виникнення є принципово різними.   

Що стосується розмежування термінів «валютна операція» та «валютні правовідносини», то в даному випадку ми повністю погоджуємося з Є.О. Алісовим, котрий наголошує, що валютні операції слід визначати як дії відповідних суб'єктів, а при порівнянні термінів "валютні відносини" і "валютні операції" потрібно розглядати як родове і більш широке за обсягом і змістом поняття.

Різноманіття валютних операцій зумовлюють можливість проведення їх класифікації в залежності від різних підстав. З правової точки зору, перш за все, доцільніше починати класифікацію валютних операцій виходячи з їх змісту. Зміст валютних операцій встановлено національним валютним законодавством виходячи з тих дій, які визнаються в якості валютних операцій. Так, в залежності від змісту виділяють наступні види валютних операцій: а) операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; б) операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; в) операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України.

В залежності від суб’єктного складу валютні операції поділяються на три вида: а) валютні операції між резидентами та неризидентами; б) валютні операції між резидентами; в) валютні операції між неризидентами.

В залежності від предмета регулювання валютні операції можна поділити на наступні групи: валютні операції з валютою України (окрім операцій між резидентами у валюті України); валютні операції з платіжними документами та іншими цінними паперами, вираженими у валюті України (окрім операцій з цими валютними цінностями між резидентами); валютні операції з іноземною валютою; валютні операції з платіжними документами та іншими цінними паперами, вираженими у іноземній валюті; валютні операції з банківськими металами.

В залежності від форми здійснення розрахунків при здійсненні валютних операцій, можна виділяти валютні операції, що здійснюються в готівковій формі розрахунків, та валютні операції, що здійснюються в безготівковій формі. В свою чергу операції, що здійснюються в готівковій формі розрахунків поділяються  на дві групи. До першої групи відносяться операції, пов’язані з переходом права власності чи інших прав на валютні цінності, а до другої – пов’язані з переміщенням валютних цінностей через митний кордон.

В залежності від підстави проведення валютних операцій, на нашу думку, можливо здійснювати поділ на валютні операції, що здійснюються на підставі угод та валютні операції, що здійснюються на підставі нормативно-правових чи індивідуально-правових актів. В свою чергу, валютні операції, що здійснюються на підставі угод, використовуючи класифікацію грошових зобов'язань можна, здійснити наступний поділ валютних операцій на такі,  що проводяться за зобов'язаннями щодо передачі валютних коштів як предмету договору (тобто надання валютних коштів є метою зобов'язання, спрямоване на отримання зустрічного задоволення), та операції за зобов'язаннями щодо передачі валютних коштів як ціни договору (еквівалента, зустрічного задоволення, тобто надання коштів має зустрічний, додатковий характер).

В залежності від правового наслідку проведення, валютні операції поділяються на правомірні (здійснювані відповідно до валютного законодавства) й неправомірні (здійснювані з порушенням чи всупереч порядку здійснення валютних операцій, встановленого чинним валютним законодавством). При цьому, на нашу думку, правомірною валютна операція може визначатись за умови дотримання форми валютної операції, встановленої чинним валютним законодавством та за умови наявності у сторін  відповідного обсягу дієздатності. Виходячи з підстав надання валютним операціям якості правомірності, правомірні (легальні) валютні операції О.Є. Северин пропонує поділяти на легітимні (правомірно здійснювані безпосередньо на підставі Декрету, без інших дозволів держави) та легітимізовані (легітимізація яких відбувається шляхом їх ліцензування). Зокрема, до легітимізованих валютних операцій, які можуть проводити банки та інші фінансові установи слід відносити операції, проведення яких потребує отримання відповідної банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку.  Чинним законодавством банкам за наявності банківської ліцензії та за умови отримання рисьмового дозволу Національного банку України надається право здійснювати наступні операції з валютними цінностями: а) неторговельні операції з валютними цінностями;  б) ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; в) ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті; г) ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; ґ) відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; д) відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; е) залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; є) залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; ж) операції з банківськими металами на валютному ринку України; з) операції з банківськими металами на міжнародних ринках; и) інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.

В свою чергу, легітимізовані валютні операції тобто операції, проведення яких обумовлено необхідністю отримання певної ліцензії, в залежності від  виду ліцензування, валютні операції, можна класифікувати на валютні операції, на здійснення яких видаються генеральні ліцензії, та операції, проведення яких потребує індивідуальної ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової операції на період, необхідний для її здійснення.

В залежності від місця їх здійснення, на думку Л.М. Кравченко, валютні операції можна поділити на такі, що здійснюються на внутрішньому ринку України, та транскордонні валютні операції, в результаті здійснення яких валютні цінності ввозяться (вивозяться), переводяться або пересилаються з території чи на територію України. В свою чергу до групи валютних операцій, що здійснюються на внутрішньому ринку України, варто віднести такі операції: купівля-продаж іноземної валюти в уповноважених банках фізичними особами; використання іноземної валюти у внутрішніх розрахунках між резидентами і нерезидентами; операції нерезидентів з валютою України. До транскордонних валютних операцій належать міжнародні перекази грошових коштів, пов’язані з розрахунками за зовнішньоторговельними, інвестиційними, фінансово-кредитними та іншими операціями, переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Крім того, валютні операції, що здійснюють банківські установи можна поділяти на пасивні й активні. Перші спрямовані на створення валютних ресурсів в іноземній валюті шляхом прийняття депозитів в іноземній валюті та валютних цінностей. До пасивних валютних операцій можна віднести прийняття вкладів в іноземній валюті та валютних цінностях, продаж за іноземну валюту цінних паперів, емітованих банками-резидентами України і номінованих у національній грошовій одиниці (включаючи власні цінні папери банку), отримання кредитів в іноземній валюті від інших уповноважених банків, отримання міжнародних кредитів, виражених в іноземній валюті тощо. Активні валютні операції спрямовані на використання створених валютних резервів і отримання прибутку від них. Вони можуть виражатися в наданні кредитів в іноземній валюті або інвестуванні валюти й валютних цінностей (проведення активної інвестиційної валютної політики).

Принципово важливим є поділ валютних операцій на поточні та операції, пов’язані з рухом капіталу. Професор Кучерявенко М.П. зазначав, що в залежності від типу валютної операції – від поточної чи валютної операції, пов’язаної з рухом капіталу, та в залежності від правового статусу суб’єктів валютних операцій обумовлюється і коло повноважень, як по першому так і по-другому типу валютних операцій. Так, для резидентів є характерним різний рівень обмежень, зокрема поточні валютні операції здійснюються ними без обмежень, в той час як валютні операції, пов’язані з рухом капіталу – підлягають чіткому контролю з боку держави через її уповноважені органи.

Слід зазначити, що поняття «поточні валютні операції» та «валютні операції, пов’язані з рухом капіталу» вперше отримали законодавче закріплення ще за часів існування Радянської держави з прийняттям союзного закону «Про валютне регулювання» № 1982-1 від 1 березня 1991 року . Однак зараз чинне законодавство подібного розподілу не містить. В Україні коло валютних операцій, що проводяться між резидентами та нерезидентами з поділом на поточні валютні операції та валютні операції, що пов’язані з обігом капіталу регламентовано лише відносно торгівельних валютних операцій в іноземній валюті. Так, Правила торгівлі іноземною валютою (надалі Правила) встановлюють порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках, однак порядок та умови торгівлі банківськими металами даним нормативним актом не врегульовано. Крім того, при визначені кола поточні валютних операцій в іноземній валюті, проведено поділ на поточні торговельні валютні операції та поточні неторговельними операціями в іноземній валюті.

На наш погляд, поділ валютних операцій на поточні та ті, що пов’язані з рухом валютних цінностей має важливе значення. Тому ми поділяємо точку зору Лучківської С.І., та вважаємо, що подібна класифікація має важливе значення перш за все в сфері застосування валютного контролю, а практична її необхідність пояснюється різницею правового режиму здійснення кожного виду операцій. При цьому, на нашу думку, регламентація подібного поділу валютних операцій повинна відбуватися не лише відносно окремої складової категорії валютних цінностей, як це зроблено відносно іноземної валюти шляхом регламентації відповідного поділу валютних операцій в Правилах торгівлі іноземною валютою. Ми вважаємо, що подібний поділ доцільно зробити відносно всіх складових елементів категорії валютні цінності в єдиному нормативному акті. Тому, як на нашу думку, на законодавчому рівні необхідно встановити коло поточних валютних операцій, що мають здійснюватися без обмежень, та коло валютних операцій, що пов’язані з рухом капіталу. Останні, враховуючи проведення валютного регулювання як напряму реалізації валютної політики, зумовлені потребую в адміністративному регулюванні шляхом введення певних обмежень, а відтак мають підлягати чіткому контролю з боку держави через її уповноважені органи.

Множинність суб’єктного складу контрольних правовідносин дозволяє виокремити групи контролюючих та контрольованих суб’єктів.  При цьому, як на нашу думку, суб’єкти, що здійснюють валютний контроль можна поділити на органи валютного контролю, агентів валютного контролю та правоохоронні органи. При цьому питання щодо розмежування категорій «агент валютного контролю» та «орган валютного контролю» в науковій літературі залишається, на нашу думку, повністю не розкритим. У більшості випадків, у наукових статтях, роботах, досліджується лише компетенція відповідних суб’єктів в галузі валютного контролю, яка зводиться до аналізу діючих нормативно-правових актів України, порівняння норм національного законодавства їз законодавством іноземних країн. У контексті подібних статей іноді і використовуються терміни «агент валютного контролю» та «органи валютного контролю», проте визначення змісту термінів не наводиться. Слід зазначити, що ці терміни використовуються і в нормативно-правових актах національного законодавства, зокрема, в Положенні про валютний контроль, однак визначення даних категорій законодавство не містить.

Для визначення змісту термінів «агенти валютного контролю» та «органи валютного контролю», перш за все, варто з’ясування зміст загальних термінів «агент» та «орган» у площині контрольно – валютних правовідносин. Так, відповідно до екнциклопедичної літератури слово «орган» походить від грецького organon – інструмент, знаряддя для праці. Цей термін використовують для позначення: а) державної структури, що має певну організаційну єдність, власну омпетенцію та власне признченння; б) структурного підрозділу юридичної особи, що має власну, як правило, управлінську компетенцію, чи ізичної особи, яка постійно виконує функції управлінського характеру на підставі устав чи в силу закону.

Узагальнене значення терміна «орган» дозволяє виділити ряд характерних рис, притаманних контролюючим органам. По-перше, це державна природа їх походження, адже вони створюється на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта органів державної влади, мають державне фінансування. По-друге, всім органам притаманна оргнізаційна єдність із читко визначеною структурою. По-третє, невід‘ємною складовою статусу будь-якого органу є наявність власної компетенції. Нарешті, створення органу обумовлено покладанням на нього обов’язку по виконанню певних спеціальних функцій, які полягають у вирішенні загальнодержавних завдань.

При цьому, на нашу думку, саме наявність власної компетенції відносно проведення валютного контролю та обумовленість існування органу виконанням функцій, які полягають у вирішення загальнодержавного завдання – підтримки законності при проведенні суб’єктами валютних операцій, дозволяють виділити органи валютного контролю. Наявність власної компетенції в галузі контрольно – валютних правовідносин полягає, перш за все, у правомочності видавати нормативно-правові акти, які, в тому числі, регулюють порядок здійснення валютного регулювання та контролю, а також застосовувати до порушників відповідні санкції. Покладання обов’язку законодавством по виконанню певних спеціальних функцій – зокрема функції валютного контролю, на нашу думку, дозволяє виділити серед державних органів окрему категорію – органи валютного контролю спеціальної компетенції.

До кола органів, які наділені функціями в галузі валютного контролю, належать: Національний банк України, уповноважені банки, Державна податкова адміністрація України, Міністерство зв’язку України та Державний митний комітет України. Але у зв’язку з недостатньою нормативною визначеністю правового статусу вищезгаданих суб’єктів в галузі валютного контролю та враховуючи те, що на сьогодні основним нормативним актом, який визначає порядок здійснення валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», вбачається, що саме ці органи є спеціально уповноваженими державою органами, діяльність яких спрямована на забезпечення дотримання учасниками валютних правовідносин валютного законодавства України під час проведення валютних операцій.

Особливе місце серед органів, що здійснюють валютний контроль, займає Національний Банк України. Він суміщає функції органа валютного контролю та органа валютного регулювання. Як орган валютного регулювання, Національний Банк України визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання, забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами, а також визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті. Як орган валютного контролю він організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

Державна податкова адміністрація України як безпосередньо, так і шляхом організації роботи державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, виконує функції пов’язані зі здійсненням контролю за додержанням законодавства про валютні операції. Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Спільним для всіх охарактеризованих вище суб’єктів є те, що вони є державними органами, мають власну компетенцію, певне спеціальне призначення та діють на підставі закону. Вони мають право в межах своєї компетенції видавати нормативно-правові акти, які регулюють порядок здійснення валютного контролю, а також застосовувати до порушників відповідні санкції. Діяльність цих органів суворо регламентована з боку держави й направлена на виконання поставлених перед нею завдань, які, перш за все, полягають у здійсненні контролю за дотриманням учасниками валютних правовідносин валютного законодавства України.

Що стосується Міністерства зв’язку України, яке відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» уповноважено здійснювати контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України то, на нашу думку варто звернути увагу на декілька принципових моментів. По-перше, Міністерство зв’язку України було ліквідовано, а внаслідок цього було створено Міністерство транспорту та зв’язку України (Міністерство зв’язку України було фактично реорганізовано в Державний комітет зв’язку, потім в Державний комітет зв’язку та інформатизації України та врешті реорганізовано в Міністерство транспорту та зв’язку України). По-друге, само Міністерство транспорту та зв’язку України (правоноступник Міністерства зв’язку України) безпосередньо не виступає суб’єктом валютних правовідносин, оскільки не проводить валютні операції. Крім того, Міністерство транспорту та зв’язку України, відповідно до діючого законодавства України, зокрема, Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України, взагалі не наділено повноваженнями стосовно проведення контролю за обігом валютних цінностей та не має спеціальних повноважень в галузі валютного контролю, які притаманні для органів валютного контролю і полягають в правомочності видавати нормативно-правові акти, які регулюють порядок здійснення валютного регулювання й контролю та застосовування до порушників валютного законодавства відповідних санкції.

Тому, на нашу думку, позиція ряду науковців, зокрема С.І. Лучковської, Ж.В. Завальної та М.В. Старинського,  що проводили дослідження правового статусу суб’єктів валютного контролю та робили висновок про віднесення Міністерства транспорту та зв’язку (правоноступника Міністерства зв’язку України ) України до кола органів валютного контролю є необґрунтованою.

Суб’єктом валютних правовідносин в сфері поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України, за умови отримання ліцензії на здійснення відповідних валютних операцій, виступає національний оператор поштового зв’язку. Це обумовлено тим, що юридична особа, на яку покладається виконання функцій національного оператора, визначається Кабінетом Міністрів України, а відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 N 10-р "Про національного оператора поштового зв’язку” Українське державне підприємство поштового зв’язку “Укрпошта” є національним оператором поштового зв’язку України. Укрпошта підконтрольна Державному департаменту з питань зв’язку та інформатизації Міністерства транспорту та зв’язку України. Оскільки діяльність стосовно проведення цим суб‘єктом валютних операцій, а відтак виконання функцій агента валютного контролю, обумовлюється специфічним порядком отримання генеральної ліцензії від Національного банку на здійснення валютних операцій, то Міністерство транспорту та зв’язку України неуповноважено здійсньовати контроль відносно порядку проведення валютних операцій з боку національного оператору поштового зв’язку України – «Укрпоштою», ні за резидентами, ні за неризидентами, що через установи «Укрпошти» здійснюють валютні операції.

Міністерство транспорту та зв’язку України (правоноступник Міністерства зв’язку України) відповідно до свого правового статусу не відноситься ані до кола органів валютного контролю, ані до кола агентів валютного контролю. Відтак, враховуючи зміни та доповнення, внесені до п. 3 ст. 13 Декрету ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», відповідно до яких саме національний оператор поштового зв’язку уповноважений виконувати функції агента валютного контролю (що вцілому полягає в контролі за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей, проведення інших валютних операцій церез установи «Укрпошти»), то цілком логічно в чинну редакцію цього нормативного акту внести зміни шляхом вилучення п. 4 ст. 13, оскільки безпосередньо  Міністерство транспорту та зв’язку (правоноступник Міністерства зв’язку України) функції контролю за обігом валютних цінностей не виконує.

На нашу думку, до кола органів валютного контролю слід відносити Кабінет Міністрів України. Саме Уряд встановлює напрямок розвитку економіки вцілому,  а вже виходячи з принципів загальної економічної політики здійснює валютну політику, обирає та встановлює режим валютної політики. Цей державний орган уповноважений здійснювати контроль в галузі обігу валютних цінностей, проте безпосередньо функції валютного контролю, активної ролі органу валютного контролю він не виконує. Уряд поклав виконання даної функції на інші органи, зокрема на Міністерство фінансів України, Державну митну службу України, органи державної податкової служби тощо. При цьому Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Наочним прикладом визнання значущості діяльності Уряду в галузі валютного контролю, є закріплення в нормах валютного законодавства іноземних країн відповідних його повноважень. Так, зокрема, відповідно до ст. 20, 22, 24 Закону Республіки Бєларусь, Рада Міністрів не лише має статус органу валютного регулювання, а й окремо передбачено повноваження як органу валютного контролю. Як орган валютного контролю Рада Міністрів Республіки Бєларусь встановлює компетенцію республіканських органів державного управління і інших державних організацій, підпорядкованих Уряду Республіки Бєларусь, обласних (Мінського міського) виконавчих комітетів з питань здійснення ними функцій агентів валютного контролю .

Слід зазначити, що повноваження відносно проведення валютного контролю Урядом передбачено і в нормах валютного законодавства Російської Федерації. Зокрема відповідно до ч.1 ст. 22 Закону Російської Федерації «Про валютне регулювання та валютний контроль» валютний контроль в Російській Федерації здійснюється Урядом Російської Федерації й органами та агентами валютного контролю. Уряд Російської Федерації забезпечує координацію діяльності в галузі валютного контролю федеральних органів виконавчої влади, що є органами валютного регулювання, а також їх взаємодію з Центральним банком Російської Федерації. Уряд Російської Федерації також забезпечує взаємодію професійних учасників ринку цінних паперів, що не є уповноваженими банками, митних і податкових органів як агентів валютного контролю з Центральним банком Російської Федерації. Досвід закріплення за Урядом повноважень щодо  координації діяльності органів валютного контролю, а також їх взаємодії з Центральним банком, з агентами валютного контролю, на нашу думку, є позитивним.

В Україні правовий статус та повноваження органів та агентів валютного контролю закріплено різними нормативними актами, які практично не пов’язані між собою. Відсутність чіткої ієрархії, підпорядкування та порядку обміну інформацією між контролюючими суб’єктами дають підстави стверджувати, що єдиної системи органів валютного контролю як такої не існує. На практичному рівні дана ситуація значно ускладнює процес взаємодії між собою контролюючих суб’єктів по виконання функції валютного контролю. На нашу думку, шляхом наділення Кабінету Міністрів України повноважень відносно координації діяльності  в галузі валютного контролю органів виконавчої влади, а також їх взаємодію з Національним банком, з агентами валютного контролю, надало б можливості вирішити одну із головних проблем – встановлення чіткої системи взаємодії контролюючих суб’єктів в галузі валютного контролю.    

В сфері валютного регулювання, як вже зазначалося раніше, дуже важливо розмежовувати категорії «агент валютного контролю» та «орган валютного контролю». Зараз існують певні погляди щодо цього питання, але на нашу думку воно залишається повністю не розкритим. Для визначення змісту терміну «агенти валютного контролю», перш за все, потрібно з’ясувати зміст загального терміну «агент». Це можна зробити шляхом переведення його значення у площину контрольно – валютних правовідносин та проведення співставлення правової природи органів валютного контролю та агентів валютного контролю. Відповідно до екнциклопедичної літератури термін «агент» походить від латинських слів аgens/agentis, що в перекладі означає «діючий». У сучасних умовах під цим терміном розуміється або особа, що діє за дорученням іншої, або уповноважений представник. Тобто мова йде про природу походження повноважень певного суб‘єкта.

При з’ясуванні загального терміну «агент» та переведення його значення у площину контрольно – валютних правовідносин ми можемо прийти до висновку що саме створенням відповіного суб’єкта обумовлено виконання функції валютного контролю – даний обов’язок покладається на відповідного суб’єкта за дорученням іншого чи внаслідок певних обставин. Чинне валютне законодавство не дає визначення терміну «агент валютного контролю», однак в п. 1.2 Положення про валютний контроль, зазначено, що функції агента валютного контролю – це обов’язки уповноваженого банку, іншої фінансової установи та національного оператора поштового зв’язку, які отримали від Національного банку генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. Вважаємо за необхідне деталізувати зміст цієї норми та зробити певні зауваження. По-перше, на законодавчому рівні окреслено коло суб’єктів, на яких може бути покладено обов’язки щодо виконанання фукцій агента валютного контролю. Це або банки та інші фінансові установи, або національний оператор поштового зв’язку.

По-друге, виконання функцій агента валютного контролю обумовлено наслідком отримання від Національного банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Тобто, саме виконання функцій агента валютного контролю зазделегідь не було обумовлено при створенні відповідного суб’єкта. Самі банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв’язку є господарюючими суб’єктами і виконання ними функцій по державному контролю виходячи з їх  правової природи є їм непритаманним. Більше того, виконання функцій агента валютного контролю обумовлено отриманням від Національного банку генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, тобто агенти валютного контролю автоматично виступають підконтрольними суб’єктами Національного банку України. При цьому вони виступають і як активні, і як пасивні учасники валютних правовідносин. У першому випадку агенти валютного контролю наділяються контрольними повноваженнями щодо своїх клієнтів, тоді як у другому – будучи пасивним учасником, уповноважені банки як агенти валютного контролю виступають самі суб’єктами контролю з боку Національного Банку України.

По-трете, повноваження відносно проведення валютного контролю обмежується валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. При цьому цей контроль полягає лише в запобіганні агентами валютного контролю проведенню резидентами і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій або своєчасному інформуванні про це у випадках та в порядку, установлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку, відповідних державних органів.

Агенти валютного контролю, виходячи з аналізу валютного законодавства відносно їх правового статусу, не уповноважені здійснювати для виявлення порушень спеціальних контрольних методів як перевірка, ревізія тощо. Проведння контролю в цих випадках обмежується застосуванням таких методів, як спостереження, облік та аналіз  валютних операцій, що проводяться резидентами і нерезидентами через їх установи. Крім того, агенти валютного конролю не уповноважені застосовувати до порушників валютного законодавства відповідних санкцій. Про випадок виявлення поршень вони зобов’язані своєчасно проінформувати відповідні державні органів валютного контролю. Також слід підкреслити, що агенти валютного контролю, виходячи з їх правового статусу, визначеного чинним законодавством, не уповноважені, на відміну від органів валютного контролю, приймати нормативні акти в сфері валютного регулювання і валютного контролю.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного аналізу та шляхом узагальнення характерних ознак, притаманних агентам валютного контролю, ми можемо навести визначення терміну «агенти валютного контролю», під якими, на нашу думку, слід розуміти суб’єктів, які відповідно до чинного законодавства здійнюють функції валютного контролю, виконання яких в свою чергу, не було обумовлено метою створення чи існування самого суб’єкту, а є наслідком доручення або зобов’язання внаслідок отримання генеральної ліцензії від Національного банку України на проведення даними суб’єктами валютних операцій, та діяльність яких обмежується виключно проведенням контролю за  дотриманням валютного законодавства з боку резидентів та неризидентів, що проводять валютні операціїї через установи даного суб’єкта.

На нашу думку, визначення терміну «агент валютного контролю» на законодавчому рівні є важливою передумовою для чіткого розподілу повноважень, ієрархії, порядку проведення співпраці та здійснення взаємовідносин з органами влади, визначення кола об’єктів контролю та підконтрольних суб’єктів, а також переліку форм, методів, прийомів, що можуть бути застосовані конкретними суб’єктами, що уповноважені здійснювати валютний контроль.

Слід зазначити, що серед валютного законодавства окремих країн СНД (зокрема Росйської Федераці, Республіки Бєларусь, Азербайджану, Таджикістану, Узбекістану) лише валютне законодавство Республіки Казахстан на нормативному рівні містить визначення «агент валютного контролю». Так, відповідно до Закону Республіки Казахстан, агентами валютного контролю визнаються уповноважені банки і уповноважені організації, а також інші організації, на які у відповідності до отриманих ліцензій покладено обов’язок з контролю за дотриманням валютного законодавства Республіки Казахстан при проведенні ними валютних операцій. В Російській Федерації, Республіци Бєларусь, Азербайджані, Таджикістані, Узбекістані законодавець пішов шляхом формального переліку суб’єктів, які мають відповідний статус. Внаслідок цього, на нашу думку, прослідковується різноманітний підхід щодо окреслення кола су’єктів, за якими закріплено статус агента валютного контролю.

В Російській Федерації агентами валютного контролю є: а) уповноважені банки, підконтрольні Центральному банку Російскої Федерації; б) професійні учасники ринку цінних паперів, у тому числі реєстратори, що не є уповноваженими банками і які підконтрольні федеральному органу виконавчої влади з ринку цінних паперів; в) митні органи; г) податкові органи. Чинним валютним законодавством  Республіки Узбекістан виконання функцій валютного контролю суб’єктами, що не мають статус органа валютного контролю – зокрема, агентами валютного, взагалі не передбачено. При цьому, на нашу думку, доволі цікавим є той факт, що попердня редакція закону Республіки Узбекістан «Про валютне регулювання» не тільки наділяла ряд суб’єктів статусом агента валютного контролю, але і на нормативному рівні закріплювала визначення терміну «агент валютного контролю».

Відповідно до валютного законодавства Республіки Азербйджан, статус агента валютного контролю має єдиний суб’єкт – уповноважені банки. Значний за кількістю у порівняні з проаналізованим вище законодавством окремих країн СНД перелік суб’єктів, що мають статус агента валютного контролю, надає валютне законодавство Республіки Бєларусь. Так зокрема, відповідно до ст. 26 Закону Республіки Бєларусь «Про валютне регулювання та валютний контроль», агентами валютного контролю в Республіці Бєларусь є наступні суб’єкти: а) республіканські  органи державного управління; б) інші державні організації, підпорядковані Уряду Республіки Бєларусь; в) обласні (Мінський міський) виконавчі комітети; г) митниці; д) банки; е) небанківські кредитно-фінансові організації.

Відповідно до чинного валютного законодавства України  до кола агентів валютного контролю віднесені банки та інші фінансові установи та національний оператор поштового зв’язку.

Правове положення уповноваженого банку (до цієї категорії відносяться й уповноважені кредитно-фінансові установи) в системі валютного контролю має певні особливості і визначається його статусом агента валютного контролю, який підзвітний НБУ. При цьому банки виступають і як активні, і як пасивні учасники валютних правовідносин. У першому випадку, як активний учасник, уповноважений банк наділяється контрольними повноваженнями щодо своїх клієнтів. У другому – будучи пасивним учасником, уповноважені банки як агенти валютного контролю виступають самі суб’єктами контролю з боку НБУ. Слід зазначити, що уповноважені банки є господарюючими суб’єктами, переважно засновані на недержавній формі власності, а тому наділення функціями з приводу здійснення валютного контролю є для них не характерим.  Обов’язок щодо здійснення валютного контролю є необхідною умовою отримання ліцензії на проведення валютних операцій. За невиконання банками функцій агента валютного контролю банки несуть відповідальність згідно із чинним законодавством.

Національний оператор поштового зв’язку виконує обов’язки по функцій агента валютного контролю, в наслідок умови отримання від Національного банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Відповідно до п. 1.2 Положення, ч. 2 ст. 13 Декрету національний оператор поштового зв’язку, яким є «Укрпошта», здійснює валютний контроль, що полягає в запобіганні проведенню резидентами і нерезидентами через свої установи незаконних валютних операцій. Слід зазначити, що здійснення валютного контролю «Укрпоштою» обмежується виключно контролем за рухом валютних цінностей при наданні своїх послуг.

При цьому як уповноважені банки (у тому числі інші фінансові установи) так і національний оператор поштового зв’язку не наділені жодними з спеціальних повноважень стосовно притягнення до відповідальності порушників валютного законодавства чи видання нормативних актів в сфері встановлення порядку проведення валютних операцій, здійснееня валютного контролю. У випадку порушення резидентами і нерезидентами  законодавства, пов’язаного з проведенням ними валютних операцій через уснатови «Укрпошти», повноваження останньої обмежуються обов’язком щодо  своєчасного інформування у випадках та в порядку, установлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку, відповідних державних органів.

Доречно відмітити позицію Кравченко Л.М., яка зазначає, що «функції агента валютного контролю покладені на уповноважені банки, державні податкові інспекції, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи». Ми не погоджуємося з позицією, відповідно до якої державні податкові інспекції, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи, як контролюючі суб’єкти в галузі валютного контролю необхідно відносити до категорії агентів валютного контролю.

Ми вважаємо, що оскільки, відповідно до п. 4 ст. 13 Митного кодексу України  регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні установи та організації в галузі митної справи підпорядковані спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади (тобто Державний митний комітет України )  і фактично складають організаційну єдність Митної служби України, то будучи структурними підрозділами Державного Митного комітету України, виконання регіональними митницями, спеціалізованими митними установами та організаціями в галузі митної справи функції валютного контролю обумовлено ч. 5 с. 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», відповідно до якої ця функція покладена на  Державний митний комітет України. Останній з його структурними підрозділами та органами Державної податкової інспекції України як суб’єктів, що здійснюють валютний контроль, слід відносити до категорії органів валютного контролю.

 Для чіткого розмежування суб’єктів, що уповноважені здійснювати валютний контроль на органи валютного контролю та на агентів валютного контролю, пропонуємо проводити розмежування за такими рисами: 1. В залежності від мети створення чи існування самого суб’єкту, що уповноважений здійснювати валютний контроль. Органи валютного контролю, незалежно від відомчої належності та підпорядкування, створюються спеціально для виконання певних зазделегідь обумовлених та чітко встановлених функцій – зокрема здійснення функцій валютного контролю, для чого і наділені відповідними власними повноваженнями. Органи валютного контролю мають державну природу походження – створюється на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта органів державної влади, маєють державне фінансування та ін.  Виконання функцій валютного контролю агентами не було обумовлено метою створення чи існування самого суб’єкту, а є наслідком доручення або зобов’язання, що є наслідком отримання генеральної ліцензії від Національного банку України на проведення даними суб’єктами валютних операцій. Агети валютного контролю є господарюючими суб’єктами і виконання ними функцій з державного контролю, виходячи з їх  правової природи, їм не притаманно.

2. В залежності від правового статусу як суб’єта валютного контролю. При здійсненні функцій валютного контролю, орган валютного контролю є самостійним, його контрольна діяльність не виступає об’єктом контролю з боку органів валютного контролю іншої підвідомчості. Враховуючи те, що виконання функцій агента валютного контролю обумовлено наслідком отримання від Національного банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, то агенти валютного контролю автоматично виступають підконтрольними суб’єктами Національного банку України, виступають одночасно активними та пасивними учасниками валютних правовідносин.

3. В залежності від обсягу та змісту повноважень відносно виконання функції валютного контролю. Органи валютного контролю мають доволі широке коло повноважень, надане для виконання функцій валютного контролю. Зокрема, органи валютного контролю, в межах своїх повноважень мають право: а) видавати нормативні акти в сфері встановлення порядку проведення валютних операцій, здійснення валютного контролю; б) застосовувати до порушників валютного законодавства відповідні санкції; в) застосовувати з метою виявлення порушень валютного законодавства спеціальні контрольні методи (перевірку, ревізію).

Агенти валютного контролю, у порівнянні з органами валютного контролю, мають обмежене коло повноважень у сфері валютного контролю. Зокрема, агенти валютного контролю: а) не уповноважені видавати нормативні акти в сфері встановлення порядку проведення валютних операцій, здійснення валютного контролю; б) не уповноважені застосовувати до порушників валютного законодавства відповідні санкції; в) виявлення порушень валютного законодавства не є самою ціллю діяльності агента валютного контролю, а відтак агенти  валютного контролю не уповноважети здійснювати для виявлення порушень спеціальних контрольних методів, як перевірка, ревізія, вони обмежується застосуванням спостереження, обліку та аналізу відносно валютних операцій, що проводяться церез їх установи.

Аналіз системи органів валютного контролю потребує виділення в окрему категорію правоохоронних органів. Враховуючи, що підтримка законності та правопорядку у різних сферах діяльності, у тому числі і в сфері обігу валютних цінностей є їх завданням, вони, безперечно, відносяться до кола суб’єктів, що здійснюють валютний контроль. Крім того, саме правоохоронні органи покликані здійснювати боротьбу з легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом, що є одним із головних завдань, що в цілому ставиться державою перед системою валютного контролю. Відтак, розгляд питання щодо з’ясування особливостей здійснення контролю за дотриманням законності та правопорядку в сфері обігу валютних цінностей конкретними правоохоронними органами набуває особливої актуальності.

Для з’ясування особливостей здійснення контролю за дотриманням законності та правопорядку в сфері обігу валютних цінностей конкретними видами правоохоронних органів, перш за все, потрібно встановити їх коло. Перелік правоохоронних органів, закріплено в ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», згідно з якими до їх числа відносяться: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Завдання підтримки законності та правопорядку ставиться перед правоохоронними органами в цілому, однак контроль за законністю та правопорядком в сфері обігу валютних цінностей, виходячи з компетенції конкретного правоохоронного органу, здійснюється лише органами внутрішніх справ, Службою безпеки України, органами Державної прикордонної служби України та податковою міліцією.

Так, органи внутрішніх справ спрямовують свою діяльність на виконання завдань, визначених ст. 2 Закону України «Про міліцію», серед яких варто окремо виділити забезпечення захист прав і свобод громадян, запобігання правопорушенням та їх припинення, виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків. Необхідністю виконання зазначених завдань обумовлена і структура системи органів внутрішніх справ. Серед структурних підрозділів органів внутрішніх справ, що покликані виконувати завдання з підтримки законності та правопорядку в сфері обігу валютних цінностей, на нашу думку, варто виділити діяльність підрозділів  державної служби боротьби з економічною злочинністю та спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України.

Правовий статус, завдання, функції та структура підрозділів  державної служби боротьби з економічною злочинністю безпосередньо визначається Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби боротьби з економічною злочинністю». Ця служба виявляє і розкриває господарські, посадові та інші злочини в галузі економіки на підприємствах, в організаціях, комерційних структурах, фінансово-кредитній та банківській системах і вживає заходів до запобігання їм;  виявляє осіб, які займаються підробленням грошей, чекових книжок, акцій, векселів та інших цінних паперів, а також проводить профілактичну роботу серед них.  Оскільки, гроші (як валюта України так і іноземна валюта), цінні папери та платіжні документи визнаються відповідно до чинного законодавства валютними цінностями, то контроль за дотриманням законності в сфері їх обігу, на нашу думку, можна визначити одним із пріоритетних направлень здійснення валютного контролю.

Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України та спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України входять до системи органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю. При цьому, однім із напрямів в їх діяльності є  запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, з використанням суб’єктів підприємницької діяльності. Сама ж боротьба з легалізацією коштів, здобутих злочинних шляхом є одним із направлень, що в цілому здійснюється за допомогою механізму валютного контролю. Отже, діяльність органів внутрішніх справ, переважно в особі  підрозділів  державної служби боротьби з економічною злочинністю, підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та органів Служби безпеки України, безумовно, пов’язана з виконанням завдань щодо підтримки режиму законності та правопорядку в валютній сфері.

При здійсненні контролю за дотриманням законності та правопорядку в сфері обігу валютних цінностей, зокрема при їх транскордонному переміщенні, важливу роль відіграють органи  Державної прикордонної служби України. Так, ч. 5 ст. 13 Декрету встановлено, що за додержанням переміщення валютних цінностей через митний кордон України здійснює контроль Державний митний комітет України. Однак, слід зазначити, що саме транскордонне переміщення валютних цінностей не завжди проходить безпосередньо через митницю. Порушення правил перетину кордону в цілому і, зокрема, порушення правил транскордонного переміщення валютних цінностей, у ході своєї діяльності виявляють саме органи Державної прикордонної служби України. Їх правовий статус, завдання, функції та структура встановлені Законом України «Про Державну прикордонну службу України».  Виконання обов’язку щодо здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна відіграє важливе значення при здійсненні  валютного контролю.

Слід також зазначити, що в системі валютного контролю стосовно виконання функції підтримки законності та правопорядку за обігом валютних цінностей, важливу роль відіграє податкова міліція. Податкова міліція є спеціальним підрозділом у складі державною податкової служби України, правовий статус, завдання, функції та структуру якої визначено Законом України «Про державну податкову службу в Україні». При цьому, органи податкової міліції в системі податкових органів займають специфічне місце, яке визначається подвійністю їх положення. З одного боку, податкова міліція включена в систему податкових органів, але з іншого боку податковій міліції властиві функції правоохоронного органу. Так, податкова міліція провадить дізнання і слідство, керується нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність міліції. Це, в свою чергу, виділяє її у самостійний орган, який стикається, але не поглинається податковими. В цілому податкова міліція є спеціальним правоохоронним органом, що забезпечує економічну безпеку держави. При цьому одним із напрямів діяльності податкової міліції є контроль за дотриманням законності та правопорядку у кредитно-фінансовій та банківській сфері, у зовнішньоекономічній діяльності в цілому та в сфері обігу валютних цінностей.

Однак, незважаючи на важливе значення діяльності органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, податкової міліції щодо встановлення законності та правопорядку в сфері обігу валютних цінностей,  на законодавчому рівні, зокрема в Декреті Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», їх правовий статус не встановлено. На нашу думку вони займають особливе місце в системі валютного контролю. Його специфіка полягає в тому, що вони, будучи наділеними повноваженнями по здійсненню контролю за дотриманням законності та правопорядку в сфері обігу валютних цінностей не є ні спеціальними органами валютного контролю, ні агентами валютного контролю.  На нашу думку, правоохоронні органи в системі валютного контролю слід відносити до окремої категорії контролюючих суб’єктів – органів валютного контролю загальної компетенції.

Органи і агентів валютного контролю можна визначити як спеціально уповноважених контролюючих суб’єктів в галузі валютних правовідносин, а відтак їх слід відносити до категорії контролюючих суб’єктів в галузі валютного контролю спеціальної компетенції. Так, відповідно до чинного валютного законодавства, виконання функцій валютного контролю органами валютного контролю обумовлено самим фактом їх створення та функціонування: для цього вони і наділені відповідними власними повноваженнями. Виконання функцій валютного контролю агентами валютного контролю не було обумовлено метою створення чи існування самого суб’єкту, а є наслідком доручення або зобов’язання через отримання генеральної ліцензії від Національного банку України на проведення даними суб’єктами валютних операцій. Що стосується правоохоронних органів, то вони здійснюють відповідні контрольні заходи щодо дотримання законності та правопорядку в сфері обігу валютних цінностей в рамках своєї правоохоронної діяльності.

 Специфічне положення  правоохоронних органів в системі валютного контролю обумовлюється ще і тим, що вони, в рамках своєї компетенції, уповноважені притягувати порушників валютного законодавства до адміністративної та кримінальної відповідальності. Так, відповідно до діючого Кримінального кодексу України, у сфері валютно-фінансових відносин є караними наступні дії: виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів; незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків; ухилення від повернення виручки в іноземній валюті; незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків; легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

На нашу думку, більшої ефективності стосовно підтримки законності та правопорядку в валютно-фінансовій сфері можна досягнути лише шляхом об’єднання спільних зусиль правоохоронних органів та органів й агентів валютного контролю. Слід зауважити, що питання взаємодії всіх цих суб‘єктів стосовно виявлень правопорушень у сфері обігу валютних цінностей регламентується переважно на рівні відомчих інструкцій. Регламентація відповідної взаємодії на рівні закону має цілком поодиничний характер. Так, наприклад, відповідно до ст. 18 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» на органи валютного контролю, покладені зобов’язання по здійсненню співпраці з спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю. Національний банк України з метою реалізації державної політики в сфері боротьби з організованою злочинністю зобов’язаний: при одержанні клопотання про видачу ліцензій на здійснення операцій в іноземній валюті повідомляти про це спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю і враховувати одержувані щодо них висновки. Крім того, він має попередньо інформувати спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю про великомасштабні операції фізичних осіб (у розмірі понад сто мінімальних заробітних плат) чи юридичних осіб (у розмірі понад п’ять тисяч мінімальних заробітних плат), здійснені одноразово або протягом 30 діб.

Однак найбільшого рівня ефективності від зусиль правоохоронних органів, органів та агентів валютного контролю,  направлених на підтримку законності та правопорядку в валютно-фінансовій сфері, на нашу думку, можливо досягнути лише тоді, коли на законодавчому рівні буде чітко розмежована компетенція органів та агентів валютного контролю, встановлено відправні принципи та засади здійснення співпраці зазначених суб’єктів. Вважаємо, що регламентування відповідної діяльності на рівні інструкцій спричиняє разовість та недовгостроковість відповідної співпраці.

Підсумовуючи, потрібно констатувати велику значимість діяльності правоохоронних органів, зокрема, органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, податкової міліції щодо встановлення законності та правопорядку в сфері обігу валютних цінностей. При цьому, на нашу думку, правоохоронні органи в системі валютного контролю посідають особливе місце, обумовлене тим, що здійснюючи відповідні контрольні заходи щодо дотримання законності та правопорядку в сфері обігу валютних цінностей вони не є ні органами ні агентами валютного контролю. Правоохоронні органи в системі валютного контролю, на нашу думку, потрібно відносити до окремої категорії контролюючих суб’єктів – органів валютного контролю загальної компетенції. В свою чергу, необхідно внести правку до чинного Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Положення «Про валютний контроль»  якими не лише чітко провести розмежування компетенції органів та агентів валютного контролю, але й встановити відправні принципи та засади здійснення співпраці зазначених суб’єктів з правоохоронними органами.

Висновки до розділу 3

1.Під валютними операціями слід визначати не лише дії, що пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, але й дії, пов’язані з переходом права на  реалізацією права власності на валютні цінності – права володіння, користування та розпорядження.

2. Валютний правочин є не просто діями фізичних та юридичних осіб, спрямованими на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, у рамках яких здійснюється одна чи декілька валютних операцій, які складають безпосередній об’єкт чи засіб платежу, але і є фактичним наслідком укладання угоди або виконання вимог нормативно-правових чи індивідуально-правових актів. При цьому, лише після укладання угоди чи виконання вимог нормативно-правових чи індивідуально-правових актів виникають, змінюються чи припиняються у суб’єктів права та обов’язки відносно предметів, що віднесені до валютних цінностей.

3. В залежності від змісту виділено наступні види валютних операцій: а) операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; б) операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; в) операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України.

4. В залежності від предмета регулювання валютні операції поділено на наступні групи: а) валютні операції з валютою України (окрім операцій між резидентами у валюті України); б) валютні операції з платіжними документами та іншими цінними паперами, вираженими у валюті України (окрім операцій з цими валютними цінностями між резидентами); в) валютні операції з іноземною валютою; г) валютні операції з платіжними документами та іншими цінними паперами, вираженими у іноземній валюті; д) валютні операції з банківськими металами.

5. Наявність власної компетенції відносно проведення валютного контролю та обумовленість існування органу виконанням функцій, які полягають у вирішення загальнодержавного завдання – підтримки законності при проведенні суб’єктами валютних операцій, дозволяють виділити такі органи валютного контролю: а) Національний банк України; б) митні органи; в) органи державної податкової служби; г) правоохоронні органи.

6. Покладання обов’язку законодавством по виконанню певних спеціальних функцій – зокрема функції валютного контролю, на нашу думку, дозволяє виділити серед державних органів окрему категорію – органи валютного контролю спеціальної компетенції.

7. Агенти валютного контролю, виходячи з аналізу валютного законодавства відносно їх правового статусу, не уповноважені здійснювати для виявлення порушень спеціальних контрольних методів як перевірка, ревізія тощо. Проведння контролю в цих випадках обмежується застосуванням таких методів, як спостереження, облік та аналіз  валютних операцій, що проводяться резидентами і нерезидентами через їх установи.

Висновки

1. Валютні правовідносини виступають в якості урегульованих нормами права суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються в сфері обігу валюти та валютних цінностей, що відбуваються між конкретними учасниками правовідносин при безумовній участі уповноважених державою органів валютного регулювання та валютного контролю, які реалізують виконання валютної політики держави. В залежності від сфери валютно-правового регулювання вони поділяються на три групи правовідносин: а) правовідносини в сфері валютного регулювання, в тому числі валютні обмеження; б) правовідносини в сфері валютного контролю; в) правовідносини в сфері валютного обігу. Правовідносини в сфері валютного контролю є суспільними відносинами, що виникають у зв’язку з діяльністю спеціально уповноважених суб’єктів щодо перевірки дотримання учасниками валютних правовідносин норм валютного законодавства та положень актів органів валютного регулювання.

2. Валютний контроль є специфічним видом фінансового контролю, оскільки виконує специфічну функцію управління в сфері фінансової діяльності держави, виступає одним із адміністративних засобів  регулювання валютних відносин та нерозривно пов’язаний з іншими адміністративними засобами  регулювання валютними відносинами – з валютним регулюванням та валютними обмеженнями. Характерною рисою валютного контролю є те, що він покликаний забезпечувати належну поведінку суб’єктів валютних правовідносин відповідно до тих юридичних меж, які встановлені державою шляхом запровадження засобів валютного регулювання або валютних обмежень.

3. Валютний контроль має специфічні, притаманні лише йому завдання, серед яких є: визначення відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів; перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою; перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті; перевірка переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України; перевірка повноти та об’єктивності обліку і документації стосовно валютних операцій, протидія легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом.

4. Валютний контроль має власний об’єкт та предмет. Об’єктом валютного контролю виступають валютні операції, які пов’язані як з обігом валютних цінностей в межах країни так і операції, які виникають у зв’язку з їх транскордонним переміщенням. Валютні цінності при цьому виступають в якості безпосереднього предмету валютного контролю.

5. Валютний контроль виступає юридичною формою опосередкування реалізації валютної політики держави. При цьому самі засоби, форми й методи, що застосовуються при його проведенні, продиктовані курсом валютної політики, який було обрано державою на конкретному періоді її розвитку. В залежності від обраного державою курсу валютної політики, валютний контроль набуває певного змісту та отримує певні специфічні риси. Валютний контроль, як засіб реалізації здійснення валютної політики держави, при режимі валютної монополії за адміністративного управління валютними правовідносинами в процесі реалізації валютної політики набуває домінуючого значення.

6. Основним завданням валютного контролю за умов валютної монополії є контроль виконання встановленої заборони на володіння валютними цінностями будь-якими суб’єктами, окрім держави, та, відповідно, заборони будь-якого обігу валютних цінностей в межах країни, окрім обігу, обумовленого планово-управлінською діяльністю держави. При здійсненні валютної монополії як режиму валютної політики фактично відсутня юридично виважена система органів валютного контролю, немає розподілу між конкретними учасниками валютних правовідносин та контролюючими суб’єктами, а повноваження щодо здійснення контролю в галузі валютного контролю зосереджені виключно серед державних органів. Наявність контрольних повноважень у суб’єктів, які не є державними інституціями повністю виключена.

7. При здійсненні валютної  політики за допомогою використання режиму валютного регулювання, державою адміністративним методам управління вже не надається домінуючого, пріоритетного значення при регулюванні валютного обігу. При режимі валютного регулювання валютний контроль виступає як невід’ємна складова адміністративних засобів валютного регулювання та виступає як стадія управлінської діяльності, що забезпечує реалізацію виконання інших засобів валютного регулювання – встановлення порядку здійснення валютних операцій та правил обігу валютних цінностей, дотримання валютних обмежень на окремі валютні операції. Валютний контроль не розглядається як пріоритетний засіб регулювання валютного обігу – метою його застосування є не допустити порушень встановленого порядку здійснення валютних операцій та нормативно визначених валютних обмежень.

8. Основними завданнями валютного контролю при режимі валютного регулювання є: перевірка відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству, перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті та перевірка переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон. При здійсненні валютного регулювання як режиму валютної політики існує об’єктивна потреба в  юридично виваженій системі органів валютного контролю.  Для максимального досягнення мети, направленої на дотримання валютного законодавства учасниками валютних правовідносин, здійснюється розподілу між конкретними учасниками валютних правовідносин (підконтрольними) та контролюючими суб’єктами.

9. Повноваженнями щодо здійснення контролю наділені як державні органи, так і уповноважені державою суб’єкти, що не відносяться до адміністративного апарату державної влади – агенти валютного контролю. При цьому повноваження агентів валютного контролю обмежується виключно виявленням фактів порушень валютного законодавства, в той час як органи валютного контролю окрім виявлення фактів правопорушень в цій сфері уповноважені застосовувати санкції адміністративного та фінансового характеру. Застування санкції до порушників встановлених правил проведення валютних операцій носять переважно майновий характер.

10. При здійсненні валютної  політики шляхом запровадження режиму вільного обігу валютних цінностей, незважаючи на відсутність адміністративних важелів регулювання обігу валютних цінностей, застосування валютного контролю не втрачає актуальності, однак як форма реалізації валютної політики він набуває свого специфічного змісту. Суттєвим недоліком українського законодавства є недостатньо чітке визначення критеріїв та ознак, за якими той чи інший предмет матеріального світу віднесено до категорії валютних цінностей. Законодавець відносить до цієї категорії валюту України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, іноземну валюту, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах та банківські метали. При цьому загального родового визначення цієї категорії в законодавстві немає.

11. В залежності від режиму міжнародного обігу валюти діляться на вільно конвертовані, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями, та такі, що широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями, а також  неконвертовані валюти. Сам режиму міжнародного обігу національної валюти безпосередньо продиктований економічним розвитком держави, що в свою чергу і зумовлює обраний нею курс національної валютної політики а відтак і форми та методи здійснення валютного контролю. Якщо валютна політика держави направлена на застосування системи валютних обмежень, коли національна грошова одиниця має тенденцію до виходу на світовий валютний ринок, – національна валюта цих країн є частково конвертованою.  При застосуванні валютної політики направленої на встановлення режиму валютної держави – національна грошова одиниця є замкнутою валютою – неконвертованою.

12. Для будь-якого цінного папера є характерними наступні ознаки: 1) цінним папером є документ; 2) документ має бути встановленої форми; 3) документ має містити відповідні реквізити; 4) документ має посвідчувати грошове чи інше майнове право, яке визначає взаємовідносини між особою яка його випустила (видала) і власником; 5) документ передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску (видачі); 6) документ передбачає можливість передачі прав, що випливають з нього, іншим особам.

13. Монети, виготовлені із дорогоцінних металів виступають товаром, тобто ці монети не є засобом платежу. Валютні правовідносини за своєю природою є грошовими відносинами і  розглядаються як родові та видові. Оскільки монети, виготовлені із дорогоцінних металів не виконують функцію грошей, то і суспльні відносини, що виникають в результаті їх обігу за своєю природою не є валютними, тому недоцільним є віднесення законодавцем монет, виготовлених із дорогоцінних металів, до валютних цінностей.

14. Під валютними операціями слід визначати не лише дії, що пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, але й дії, пов’язані з переходом права на  реалізацією права власності на валютні цінності – права володіння, користування та розпорядження.

15. Валютний правочин є не просто діями фізичних та юридичних осіб, спрямованими на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, у рамках яких здійснюється одна чи декілька валютних операцій, які складають безпосередній об’єкт чи засіб платежу, але і є фактичним наслідком укладання угоди або виконання вимог нормативно-правових чи індивідуально-правових актів. При цьому, лише після укладання угоди чи виконання вимог нормативно-правових чи індивідуально-правових актів виникають, змінюються чи припиняються у суб’єктів права та обов’язки відносно предметів, що віднесені до валютних цінностей.

16. В залежності від змісту виділено наступні види валютних операцій: а) операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; б) операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; в) операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України.

17. В залежності від предмета регулювання валютні операції поділено на наступні групи: а) валютні операції з валютою України (окрім операцій між резидентами у валюті України); б) валютні операції з платіжними документами та іншими цінними паперами, вираженими у валюті України (окрім операцій з цими валютними цінностями між резидентами); в) валютні операції з іноземною валютою; г) валютні операції з платіжними документами та іншими цінними паперами, вираженими у іноземній валюті; д) валютні операції з банківськими металами.

18. Агенти валютного контролю, виходячи з аналізу валютного законодавства відносно їх правового статусу, не уповноважені здійснювати для виявлення порушень спеціальних контрольних методів як перевірка, ревізія тощо. Проведння контролю в цих випадках обмежується застосуванням таких методів, як спостереження, облік та аналіз  валютних операцій, що проводяться резидентами і нерезидентами через їх установи.

19. Під формами валютного контролю слід розуміти сукупності конкретних способів і методів організації здійснення контрольних дій суб’єктів валютних правовідносин, застосування яких обумовлюється компетенцією контролюючого суб’єкта в галузі валютного контролю при здійсненні притаманних для них напрямів валютного контролю.  

20. Під методами валютного контролю слід розуміти систему способів (прийомів), які застосовуються контролюючими суб’єктами з метою виконання завдань та функцій валютного контролю. Самі методи валютного контролю відрізняються певним різноманіттям, а їх застосування залежать від конкретного об’єкта контролю, повноважень контролюючих суб’єктів валютного контролю.


Список використаних джерел

  1.  Айзенберг И.П. Валютная система СССР / Айзенберг И.П. – М.: Соцєкгиз, 1962. – 268 с.     
  2.  Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. / С.С. Алексеев  – Т.1. – М.: Юрид. лит., 1982. – 359 с.
  3.  Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х т. / С.С. Алексеев –Т.1. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – 396 с.
  4.  Алехин А.П. Административное право Российской Федерации: Учебник / Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1997. – 365 с.
  5.  Алісов Є.О. Правовое регулирование валютных отношений в Украине / Алісов Є.О.  – Х.: Фирма "Консум", 1998. –142 с.
  6.  Алмазова В.О. Золото и валюта: прошлое и настоящее /  Алмазова В.О. – М.: Финансы и статистика, 1988. – 156 с.
  7.  Альтшулер А.Б. Валютные отношения во внешней торговле СССР / Альтшулер А.Б.  – М.: Правовые вопросы, 1987. – 120 с.
  8.  Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади / Андрійко О.Ф. – Київ.: Наукова думка, 2004. – 256с.
  9.  Артемов Н.М. Валютные ограничения / Артемов Н.М. – М.: ООО «Профобразование», 2001. – 193с.
  10.  Базилевич В.Д. Державні фінанси: Навч.посіб. / Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. – К.: [б.в.], 2002.  – 241 с.
  11.  Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник для вузов / Д.Н. Бахрах. – М.: Издательство БЕК, 1996. - 368с.
  12.  Белобжецький И.А. Финанасовый контроль и новый хозяйственный механизм / Белобжецький И.А. – М.: Финансы и статистика. – 1989. – 204 с. 
  13.  Белов В. Денежные обязательства / Белов В. – М.: АО «ЦентрЮрИнфоР», 2001. – 237 с.
  14.  Беляев В.П. Контроль как форма юридической деятельности и гарантия законности / В.П. Беляев // Право и политика. 2004. – №2. – С. 15-23.
  15.  Бельский К.С. Финансовое право: наука, история, библиография / К.С. Бельский. – М.: Юристъ, 1995. – 208 с.
  16.  Бесараб В.Г. Прокуратура в системе государственного контроля Российской Федерации / Бесараб В.Г. М.: [б.в.], 2001. – 156 с.
  17.  Близнюк О. Проблеми правового регулювання відносин валютного управління в Україні / О. Близнюк // Юридична Україна. – 2006. – № 1. – С. 33-38.
  18.  Большая экономическая энциклопедия / Под ред. А.И. Азрилияна. – М.: Институт новой экономики. – 1999. – 830 с.
  19.  Бондаренко С. Проблеми, що стоять перед українською системою валютного контролю та можливі шляхи її вирішення / С. Бондаренко // Вісник Академії митної служби України  . – 2000. – № 1 (13). – С.60-61.
  20.  Бражников Геннадий Николаевич. Уголовная ответственность за нарушение правил о валютных операциях: дис. канд. юрид. наук.: 12.00.08 / Геннадий Николаевич Бражников. – Х., 1982. – 186 с.
  21.  Бурцев В.В. Организация системы государственного финансового контроля в РФ / Бурцев В.В. М.:[б.в.], 1999. – 421 с.
  22.  Бюджетная система России: Учебник / Под ред. Г.Б. Поляка. М.: [б.и.], 1999. – 342 с.
  23.  Бюджетная система Российской Федерации: Учебник / М.В. Романовский и др.; Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской. - М.: Юрайт, 1999. – 420 с.
  24.  Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №37-38. – Ст.189.
  25.  Бюджетный кодекс Российской Федерации. – М.: „Проспект”, 1999. – 600 с.
  26.  Валютная политика капиталистических стран / Г.Н. Анулова, С.В, Горбунов, И.Г. Доронин и др.; Отв. ред И.С. Королёв. – М.: Наука, 1990. – 224 с.
  27.  Валютное право: Учеб. пособие / [Д.Г. Алексеева, С.В. Пыхтин, Н.В. Сапожников, Я.М. Фальковская]. – М.: Норма, 2007. – 352 с.
  28.  Валютное право: Ученик для вузов / Ю.А. Крохина, Ю.Л. Смирникова, Ю.В. Тютина; под ред. д-ра юрид. наук, проф.Ю.А. Крохиной. – М.: Высшее образование, 2007. – 378 с.
  29.  Валютный рынок и валютное регулирование. Учебное пособие / Под ред. Платоновой. – М.: Издательсво БЕК, 1996. – 475 с.
  30.  Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. І допов.): словник [Уклад. і голов. Ред.. В.Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
  31.  Великий тлумачний словник сучасної української мови: словник [Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. – К.: Ірпінь: ВТ “Перун”, 2001. – 1440 с.
  32.  Весельський М.М. Правові основи справляння податків в Україні: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / М.М. Весельський. – К., 2001. – 24 с.
  33.  Воронова Л.К. Бюджетноправове регулювання в СРСР / Л.К. Воронова / К.: [б.и.], 1975. – 183 с.
  34.  Воронова Л.К. Про правове регулювання відносин у галузі місцевих фінансів / Л.К. Воронова // Правове регулювання місцевих доходів і видатків. – Харків: [б.и.], 1998. – 400 с.
  35.  Воронова Л.К. Финансовое право Украины: Учебное пособие / Л.К. Воронова, Н.П. Кучерявенко. – Харьков.: Одиссей, 2004. – 168 с.
  36.  Воронова Л.К. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов / Л.К. Воронова, Н.П. Кучерявенко. – Харьков: Легас, 2003. – 360 c.
  37.  Воронова Л.К. Фінансове право / Л.К. Воронова, Д.А. Бекерська. – Київ, 1995. – 271 с.
  38.  Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник / Воронова Л.К. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – 448 с.
  39.  Галлиган Д. Административное право: история развития и основные современные концепции / Д. Галлиган, В.В. Полянский, Ю.Н.  Старилов. – М.: Юристъ, 2002. – 410 с.
  40.  Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управліні / Гаращук В.М. – Харків: [б.в.], 2002. – 176с.  
  41.  Головашевич О.О. Правове регулювання оподаткування доходів фізичних осіб в Україні: Дис. кандидата юрид. наук: 12.00.07 / Олександр Олександрович Головашевич. – Х., 2007. – 193 с.
  42.  Горбунова О.Н. Финансовое право и финансовый мониторинг в современной России. Москва / Горбунова О.Н., М.: [б.и.], 2003. – 158 c.
  43.  Горшенев В.М. Контроль как правовая форма деятельности / В.М. Горшенев, И.Б. Шахов. – М.: Юридическая литература, 1987. – 259 с.
  44.  Господарський кодекс України  від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18-22. – Ст.  144.
  45.  Грачева Е.Ю. Проблемы правового регулирования государственного финансового контроля / Грачева Е.Ю.  – М.: Юриспруденция, 2000. – 192 с.
  46.  Грачева Е.Ю. Финансовое право: Учебное пособие / Е.Ю. Грачева, Э.Д.  Соколова. – М.:[б.и.], 1998. – 487 с.
  47.  Грачева Е.Ю., Соколова Э.Д. Финансовое право: Учеб пособие / Е.Ю. Грачева, Э.Д.  Соколова. – М.: Юристъ, 2003. – 521 с.
  48.  Гроші та кредит: Підручник / [А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна, М.І. Савлук та ін]. За заг. ред. М.І. Савлук. – К., 2001. – 602 с.
  49.  Гузенко Н.М. Валютный контроль в системе валютного регулирования: международный опыт и российская практика : дис. канд. экон. наук: 08.00.14 / Н.М. Гузенко. – М.,2004. – 124 с.
  50.  Делас В.А. Місце комерційних банків у системі валютного контролю / В.А. Делас // Фінанси України. – 2004. – № 5. – С. 151-155.
  51.  Демин А.В. Финансовое право: предмет, метод, нормы и правоотношения / А.В. Демин. – Красноярск: [б.и.], 1998. – 120 с.
  52.  Державотвороння і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С.Шемшученка: Монографія. – К.:  Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 656с.
  53.  Дмитрик О.О. Фінансові  правовідносини : Підручник  / Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, І.Є. Криницький / За ред. М.П. Кучерявенка. – К.: Юрінком  Інтер, 2004. – 320 с.
  54.  Дроздовська О.С. Теоретичні засади фінансової децентралізації / О.С. Дроздовська // Фінанси України. – №8. – 2002. – С. 19-25.
  55.  Емелин  А.В. Валютное регулирование как экономико-правовой институт / А.В. Емелин  // Финансы и бизнес. – 1998. – № 1. – С. 43-50.
  56.  Емелин А.В. Валютные операции и валютные сделки / А.В. Емелин  // Деньги и кредит. – 2000. – № 4. – С. 45-51.
  57.  Емелин А.В. Проблемы финансово-правового регулирования валютных отношений в Российской Федерации: дис. канд. юрид. наук: 12.00.14 / А.В. Емелин. – М., 2000 . – 179с.
  58.  Емелін А.В. Валютное регулирование как экономико-правовой институт / А.В. Емелин  // Финансы и бизнес. –1998. – № 1. – С. 38-43.
  59.  Енциклопедія банківської справи України / Ред .кол.: В.С. Стельмах (голова) та ін. – К.: Молодь, Ін Юре, 2001. – 680 с.
  60.  Завальна Ж.В. Валютне право України: Навч. Посібник / Ж.В. Завальна, М.В. Старинський [2-ге вид., перероб. і допов.]. – Суми .: ВТД «Університетська книга», 2006. – 384 с.   
  61.  Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
  62.  Зажицкий В.И. Правовые принципы в законодательстве Российской Федерации / В.И. Зажицкий // Государство и право. – 1996. – №11. – С.92-98.
  63.  Зеркин Д.П. Основы теории государственного управления / Д.П. Зеркин, В.Г. Игнатов.  М.:Ростов-на-Дону, 2000. – 213с.
  64.  Інструкція про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 17. – Ст.754.
  65.  Карасева М.В. Финансовая деятельность государства - основополагающая категория финансово-правовой науки / М.В. Карасева // Государство и право. – 1996. – №2. – С. 38-46.
  66.  Карасева М.В. Финансовое отношение / Карасева М.В. – Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 1997. – 304 с.
  67.  Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник / Карманов Є.В. – Харків: Консум, 2000. – 464 с.
  68.  Качалич А.Г. Валютная политика стран с трансформируемой экономикой в условиях финансовой глобализации: дис. канд. экон. наук: 08.00.10 / А.Г. Качалич. – М., 2006. – 183с.
  69.  Колодій А.М. Принципи права України / Колодій А.М. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 207 с.
  70.  Коментар до Конституції України. – К., 1996. –224с.
  71.  Конституційні акти України 1917-1920: невідомі конституційні акти. – К.: філософська і соціологічна думка, 1992. – 220 с.
  72.  Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 41.
  73.  Короташова І.М. Організаційно-правові засади контролю в митній службі України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / І.М. Короташова. – Київ, 2006. – 20с.
  74.  Кравченко Л.М.  Правові засади валютного регулювання та контролю в Україні: автореф.  дис.  на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / Л.М. Кравченко. – Ірпінь, 2003. – 20 с.  
  75.  Кравченко Л.М. Правові засади валютного регулювання та валютного контролю в Україні / Кравченко Л.М. – К.: Нац. Торг.-екон. Ун-т, 2005. – 156 с.
  76.  Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 //Відомості Верховної Ради . – 2001. – №25-26. – Ст. 131.
  77.  Крохина Ю.А. Валютное право: учебник  для вузов / Ю.А. Крохина, Ю.Л. Смирникова, Ю.В. Тютина; под ред. д-ра юрид. наук, проф. Ю.А. Крохиной. – М.: Высшее образование, 2007. – 378 с.
  78.  Кульчицький М.В. Проблеми бюджетного реформування в Україні / М.В. Кульчицький // Фінанси України. №7. – 2002. С. 25-29.
  79.  Кучерявенко Н.П. Курс налогового права: В 6-ти т. / Кучерявенко Н.П. – Т.ІІ: Введение в теорию налогового права. – Харьков: Легас, 2004. – 600 с.
  80.  Кучерявенко Н.П. Курс налогового права: В 6-ти т. / Кучерявенко Н.П. –Т.ІІІ: Учение о налоге.  Харьков: Легас, 2005. – 600 с.
  81.  Кучерявенко Н.П. Курс налогового права: В 6-ти т. / Кучерявенко Н.П. – Т.І: Генезис налогового регулирования. – Ч.1. – Харьков: Легас, 2002. – 665 с.
  82.  Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник / Кучерявенко Н.П. – Харьков: Легас, 2001. – 584 с.
  83.  Кучерявенко М.П. Основи податкового права: Навчальний посібник / Кучерявенко М.П. – Харків: Легас, 2001. – 304 с.
  84.  Кучерявенко М.П. Теоретичні проблеми правового регулювання податків та зборів в Україні: Дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: 12.00.07 / НЮАУ імені Ярослава Мудрого. – Харків, 1997. – 35 с.
  85.  Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник / Кучерявенко Н.П. – Харьков: Консум, 1997.  432 с.
  86.  Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник / Кучерявенко Н.П. – Харьков: Консум, 1998.  448с.
  87.  Лига: Закон [Электронный ресурс]: Компьютер.-правовая система / Всеукр. сеть распространения правовой информ.  – Версия 7.4. – К., 2004.
  88.  Лукашев О.А. Правове регулювання грошової системи України: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Олександр Анатолійович Лукашев. – Х., 2002. – 204 с.
  89.  Лучковська С.І. Правові основи валютного контролю :дис.  канд. юрид. наук: 12.00.07 / Світлана Ігорівна Лучковська. – Київ, 2007. – 179 с.
  90.  Лучковська С.І. Правові основи валютного контролю: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / Світлана Ігорівна Лучковська. – Київ, 2007. – 22 с.
  91.  Любимцев К. Финансовые кругообороты в системе федеративных  отношений / К. Любимцев // Федерализм. – 1998. – №2. – С. 24-28.
  92.  Ляшенко Ю.І. Фінансова діяльність держави: цілі, засоби, результати / Ю.І. Ляшенко, І.А. Максименко // Фінанси України. – №6. – 2003. – С. 61-66.
  93.  Мазур А.В. Організаційно-правові основи митного контролю в Україні / Мазур А.В. –Харків: [б.в.], 2004. – 189 с.
  94.  Малый толковый словарь русского языка: Около 35000 слов. – М.: Русский язык, 1990. – 875 с.
  95.  Масловская Т.С. Нормотворчество органов местного самоуправления Российской Федерации: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.04. – Омск, 1998. – 20 с.
  96.  Мельник А.Н. Осуществление таможенными органами валютного контроля как мера противодействия утечке капитала за рубеж: автореф. дис. на соискание ученой степени кандидата юридических наук: спец. 12.00.14 / А.Н. Мельник. – М., 2004. – 22 с.
  97.  Миронов О.О. Конституционное право Российской Федерации и его субъекты. Личность и власть (конституционные вопросы) / О.О. Миронов // Межвузовский сборник научных работ. – Ростов-на-Дону. – 1995. – С. 66-71.
  98.  Митний кодекс України  від 11.07.2002 //Відомості Верховної Ради. – 2002 . – №38-39. – Ст. 288.
  99.  Міщенко В.Л. Валютне регулювання: основні поняття та показники / В.Л. Міщенко, С.В. Науменкова. – Суми: Інформинсайт, 1994. – 126 с.
  100.  Мусин Эмиль Фаридович Валютный контроль в Российской Федерации: дис. канд. эконом. наук: 08.00.10 / Эмиль Фаридович Мусин. – М., 1998. – 189 с.
  101.  Налоговый кодекс Российской Федерации. Части I и II. М.: Приор, 2001. – 624 с.
  102.  Налоговый кодекс Российской Федерации. Часть вторая. – М.: Ось-89, 2001. – 160 с.
  103.  Неверова Н.В. Полномочия территориальных учреждений центрального банка Российской Федерации в области валютного контроля:  автореферат на соискание ученой степени кандидата юридических наук: спец. 12.00.14 / Н.В. Неверова. – Саратов,  2002. – 22 с.
  104.  О валютном регулировании и валютном контроле: Закон Республики Беларусь №226-З от 22 июля 2003 г. – 2003. – № 226-З. – Ст.26.
  105.  О валютном регулировании и валютном контроле: Закон Российской Федерации. – 2003. – №173. – Ст.22.
  106.  Озеров Н.М., Оптивцев А.Н., Орлов Ф.Е. Местные финансы и местный бюджет / Н.М. Озеров, А.Н. Оптивцев, Ф.Е. Орлов. – М.: Госиздат, 1931. – 240 с.
  107.  Орлов Н. Использование субъектами предпринимательской деятельности средств государственных целевых фондов и некоторых видов местных налогов / Н. Орлов // Підприємництво, господарство і право. – №7. – 2002. – С. 72-75.
  108.  Пpo внесення змін та доповнень до Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів і транспортних засобів із застосуванням вантажної митної декларації: Наказ Державної митної служби України № 715 від 21.10.2003 // Офіційний вісник України. – 2003. – №47. – Ст. 2453.
  109.  Петров В.А. Каким должен быть бюджетный кодекс? / В.А. Петров // Финансы. – 1997. – №5. – С. 60-65.
  110.  Полінець О.П. Контроль в державному управлінні України: теоретико-організаційні питання / Полінець О.П. – К.:[б.в.], 2003. – 187 с.
  111.  Половко Сергій Миколайович Правове регулювання банківських валютних операцій в Україні : дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Сергій Миколайович Половко. – Київ, 2004. – 176 с.
  112.  Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою: Постанова Правління Національного банку України №281 від 10.08.2005 // Офіційний вісник України. – 2005. – №35. – Ст. 2133.
  113.  Посполітак В. Правове визначення поняття цінних паперів. Ознаки та класифікація цінних паперів / В. Посполітак //  Юридичний журнал. – 2005. – № 1 (31). – Ст. 92-102.
  114.  Про банки і банківську діяльність: Закон України № 2121-III від 07.12.2000 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.
  115.  Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України № 996-XIV від 16.07.1999 // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №40. – Ст. 365.
  116.  Про валютное регулирование: Закон СССР № 1982-1 от 1 марта 1991 года // Ведомости съезда народных депутатов СССР и верховного Совета СССР. – 1991. – № 12. – 316 с.
  117.  Про валютное регулювание и валютный контроль: Закон Республики Казахстан // Внесен на рассмотрение Мажилиса Парламента РК в соответствии с постановлением Правительства РК от 30 сентября 2004 г. 1007.
  118.  Про валютное регулювание: Закон Республіки Азербайджан. – 1994. – № 910.
  119.  Про валютное регулювание: Закон Республіки Узбекистан. – 2003. – №556-II. – Ст. 25.
  120.  Про введення в обіг монет номіналом 1 гривня зразка 2004 року: Постанова Правління Національного банку України №476 від 07.10.2004 // Офіційний вісник України. – 2004. – №41. – Ст. 2721.
  121.  Про внесення змін до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України № 1784/2005 від 19.12.2005 // Офіційний вісник України. – 2005. – №51. – Ст. 3182.
  122.  Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства: Указ Президента України № 734/99  від 27.06.1999 // Офіційний вісник. – 1999. – №27. – Ст. 1310.
  123.  Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів: Постанова Правління Національного банку України №496 від 12.11.2003 // Офіційний вісник України. – 2003. – №49. – Ст. 2565.
  124.  Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України № 3781-XII від 23.12.1993 // Відомості Верховної Ради . – 1994. – №11. – Ст.50.
  125.  Про державну податкову службу в Україні: Закон України № 509-XII від 04.12.1990 // Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. – №6. – Ст. 37.
  126.  Про державну податкову службу в Україні: Закон України № 509-XII від 04.12.1990 // Відомості Верховної Ради . – 1991. – №6. – Ст. 37.
  127.  Про Державну прикордонну службу України: Закон України № 661-IV від 03.04.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №27. – Ст. 208.
  128.  Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади: Указ Президента України 493/92 від 03.10.1992 // Урядовий кур'єр. – 1992. – № 42-43.
  129.  Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання: Указ Президента України № 502/93 від 02.11.1993 // Урядовий кур'єр. – 1993. – №163.
  130.  Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: Закон України № 249-IV від 28.11.2002 // Відомості Верховної Ради . – 2003. – №1. – Ст. 2.
  131.  Про затвердження Класифікатора іноземних валют: Постанова Національного банку України №34 від 04.02.1998 // Офіційний вісник України. – 1998. –  №7. – Ст. 274.
  132.  Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації роботи податкових органів з повернення в Україну валютних цінностей та майна, що незаконно знаходяться за її межами, та недопущення їх відтоку з України: Наказ Державної податкової адміністрації України №559 від 03.10.2007 // Баланс. – 2008. – №28.
  133.  Про затвердження Положення про валютний контроль: Постанова Правління Національного банку України №49 від 08.02.2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 14. – Ст. 573.
  134.  Про затвердження Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України: Постанова Кабінету Міністрів України №789 від 06.06.2006 // Офіційний вісник України. – 2006. – №23. – Ст. 1716.
  135.  Про затвердження Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України: Постанова Національного банку України №65 від 24.02.1998 // Офіційний вісник України. – 1998. – №11. – Ст. 418.
  136.  Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій: Постанова правління національного банку України №275 від 17.07.2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – №34. – Ст. 1601.
  137.  Про затвердження Положення про порядок проведення виїзних, невиїзних (камеральних) перевірок щодо дотримання банками, іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв'язку вимог валютного законодавства України та перевірок пунктів обміну іноземної валюти на території України: Постанова Правління Національного банку України № 338 від 21.09.2007 // Офіційний вісник України. – 2007. – №82. – Ст. 3055.
  138.  Про затвердження Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок: Постанова національного банку України №338 від 21.09.2007 // Офіційний вісник України. – 2001. – №34. – Ст. 1602.
  139.  Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи і майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами: Наказ Міністерства фінансів України № 207 від 25.12.1995.
  140.  Про заходи по виконанню Указу Президента України N 762/96 від 25.08.96 «Про грошову реформу в Україні»: Наказ Національного банку України № 71 від 26.08.1996 // Офіційний вісник України. – 1998. – №7.
  141.  Про міліцію: Закон України № 565-XII від 20.12.1990  //Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №4. – Ст. 20.
  142.  Про Національний банк України: Закон України № 679-XIV від 20.05.1999  // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №29. – Ст. 238.
  143.  Про національного оператора поштового зв’язку: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 10-р від 10.01.2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – №2. – Ст. 75.
  144.  Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами: Указ Президента України № 319/94  від 18.06.1994 // Урядовий кур'єр. – 1994. – №96-97.
  145.  Про невідкладні заходи щодо додержання вимог законодавства у сфері торгівлі та посилення боротьби зі спекуляцією: Указ Президента України № 318/94 від 18.06.1994 // Урядовий кур'єр. – 1994. – №96-97.
  146.  Про невідкладні заходи щодо посилення валютного контролю: Указ Президента України  195/93  від 08.06.1993 // Урядовий кур'єр. – 1993. – №87.
  147.  Про операції з валютними цінностями: Лист Національного банку України  № 33-000/3230-3798 від 17.06.2002 // Вісник законодавства України. – 2002. – №35.
  148.  Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України № 3341-XII  від 30.06.1993 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №35. – Ст. 358.  
  149.  Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України № 2346-III від 05.04.2001 //Офіційний вісник України. – 2001. – №20. – Ст.828.
  150.  Про Положення про Державний комітет зв’язку та інформатизації України: Указ Президента України №601/99 від 03.06.1999 // Офіційний вісник України. – 1999. – №22. – Ст. 999.
  151.  Про Положення про Державний комітет зв’язку України: Указ Президента України № 1352/97 від 11.12.1997 // Офіційний вісник України. – 1997. – №51. – Ст. 13.
  152.  Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України № 185/94-ВР від 23.09.1994 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №40. – Ст. 364.
  153.  Про порядок надання резидентам України індивідуальних ліцензій на одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів: Положення Національного банку України №244 від 28.09.1995 // Офіційний вісник України. – 1995. – № 244.
  154.  Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України  503/97  від 10.06.1997 // Урядовий кур'єр. – 1997. – №107-108.
  155.  Про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті: Положення Національного банку України №602 від 22.12.1999  // Офіційний вісник України. – 2000. – № 2. – Ст. 47.
  156.  Про поштовий зв’язок: Закон України № 2759-III  від 04.10.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2001. – №6. – Ст. 39.
  157.  Про припинення платежів за купонами та дивідендами: Декрет Ради Народних Комісарів від 29.12. 1917 року // Відомості Верховної Ради України. – №13. – Ст. 185.
  158.  Про розрахунки за експортно-імпортні операції через “Лоро-рахунки” в українських карбованцях: Лист Національного банку України  № 19011/1438 від 30.06.1995 // Вісник законодавства України. – 1995. – №25. 
  159.  Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184.
  160.  Про систему оподаткування: Закон України від 18.02.1997р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №16. – Ст. 119.
  161.  Про складання плану-графіка проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання: Методичні рекомендації, затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України № 699 від 13.12.2004 // Вісник податкової служби України. – 2004. – № 48.
  162.  Про утворення Державної служби боротьби з економічною злочинністю: Постанова Кабінету Міністрів України №510 від 05.07.1993 // Зібрання постанов Уряду України. – 1994. – № 2. – Ст. 30.
  163.  Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України № 3480-IV від 23.02.2006 // Відомості Верховної Ради України. – №31. – Ст. 268.
  164.  Прокопчук С.И. Валютное регулирование и валютный контроль как объект правового регулирования: дис.  канд. юрид. наук: 12.00.14 / Сергей Игоревич Прокопчук. – М.: РГБ, 2003. – 321 с.
  165.  Ровинский Н.Н. Финансовий контроль в СССР / Ровинский Н.Н. – М.: Госфиниздат, 1947. – 242 с.
  166.  Ровинский Е.А. Советское финансовое право / Ровинский Е.А. – М.: Госюриздат, 1957. - 192 с.
  167.  Савченко Л.А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні: дис. доктора юрид. наук: 12.00.07 / Леся Анатоліївна Савченко. – Ірпінь, 2002. – 391 с.
  168.  Сапожников Н.В. Валютные операции коммерческих банков. Правовое регулирование / Сапожников Н.В. – М.: Юристъ, 1999. – 256 с.
  169.  Северин О.Є. Правове регулювання валютних операцій суб’єктів господарської діяльності: дис. канд. юрид. наук: 12.00.04/ О.Є. Северин. – Донецьк, 2003. – 216 с.
  170.  Семенов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства / Семенов В.М. – М.: Юрид. лит., 1982. –152 с.
  171.  Сергеев Е.В. Таможенный контроль: проблемы правового регулирования: автореферат на соискание ученой степени кандидата юридических наук: спец. 12.00.14 / Е.В. Сергеев. – Саратов, 2005. – 22 с.
  172.  Скакун О.Ф. Теория и права: Учебник / Скакун О.Ф. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.   
  173.  Старилов Ю.Н. Административное право: В 2 ч. / Старилов Ю.Н. – Ч. 1: История. Наука. Предмет Нормы. – Воронеж, 1998. – 560 с.
  174.  Старинський М.  Щодо визначення поняття «валюта» та «валютні цінності» / М. Старинський // Підприємство, господарство, право. – 2003. – № 10. – С. 62.
  175.  Сушинский А.И. Теоретико-методологические основы контроля в сфере публичной власти: автореф.дис. на соискание ученой степени доктора юрид. наук: спец. 12.00.14 / А.И. Сушинский. – Киев, 2003. – 143с.
  176.  Тарасов А.М. Технология государственного (президентского) контроля: элементы эффективности / А.М. Тарасов // Право и политика. 2001.№12. – С. 51.
  177.  Тарасов И. Очерк науки финансового права. Введение. Общая часть. Особенная часть / Тарасов И. - Ярославль, 1883. - 710 с.
  178.  Теория государства и права: Учебник / Под ред. Матузова Н.И., Малько А.В. М.:[б.в.], 1997. 495 с.
  179.  Теория государства и права: Учебник / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1985. – 480 с.
  180.  Тихомиров Ю.А. Теория компетенции / Тихомиров Ю.А. – М.:[б.и.], 2001. – 335 с.
  181.  Тосунян Г.А. Валютное право Росийской Федерации: Учеб. Пособие / Г.А. Тосунян, А.В. Емелин. – М.:[б.в.], 2002. – 310 с.
  182.  Трофімова О.В. Критерії класифікації цінних паперів за законодавством України / О.В. Трофімова // Вісник господарського судочинства. – 2006. – №1. – 280 с.
  183.  Устинова І.П. Правовий статус органів фінансового контролю в системі органів державної виконавчої влади в Україні: дис. кандидата юрид. наук: 12.00.07 / І.П. Устинова. – К., 1997. – 199 с.
  184.  Федорков Д.А.Таможенный валютный контроль экспортно-импортных операций: автореферат на соискание ученой степени кандидата юридических наук: спец. 12.00.14 / Д.А. Федорков. – Москва, 2002. – 20 с.   
  185.  Финансовое и банковское право: Словарь-справочник / В.Н. Додонов, М.А. Крылова, А.В. Шестаков / Под ред. д.ю.н. О.Н. Горбуновой. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 277 с.
  186.  Финансовое право / Под ред. Е.А. Ровинского. М.: Юридическая литература, 1971. – 392 С.
  187.  Финансовое право: Учебник / Отв. ред Н.И. Химичева. – М.: БЕК, 1995. – 463 с.
  188.  Финансовое право: Учебник / Под ред. О.Н. Горбуновой. [2-е изд., перераб. и доп.] – М.: Юристъ, 2003. – 420 с.
  189.  Філософський енциклопедичний словник: словник [уклад. і голов. Ред.. В.І. Шинкарук]. – К.: «Абрис», 2002. – 742 с.  
  190.  Фінансове право України: Підручник / Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, І.Є. Криницький; За ред. М.П. Кучерявенка. – К.: Хрінком Інтер, 2004. – 320 с.
  191.  Хаменушко И.В. Валютный контроль в Российской Федерации / Хаменушко И.В.  М.:ИД ФБК – ПРЕСС , 2001. – 276 с.
  192.  Хрустенко Р. Чи є обов’язковим курс валют, що встановлюється Національним банком України / Р. Хрустенко, І. Боженко // Бухгалтерія. – 2002. – № 40. – С. 71-76.
  193.  Худанова А.Х. Валютное регулирование в России на современном этапе: дис анд. экон. наук: 08.00.10 / А.Х. Худанова. М., 2004. 158 с.
  194.  Цивилистическая методология. Учение и применение гражданских законов. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – 508 с.
  195.  Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.
  196.  Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навчальний посібник / Шелудько В.М. – К.: Знання Прес, 2002. – 535 с.
  197.  Щодо оформлення матеріалів документальних перевірок: лист Головної державної податкової адміністрації України № 04-115/10-5534 від 17.11.1995 // Бизнес - Бухгалтерия. Право. Налоги. Консультации. – 1999. – №49.
  198.  Щодо роз'яснення законодавства з питань перевірок суб'єктів господарювання податковими органами: Коментар до листа Державної податкової адміністрації України № 15454/5/23-2016/1479  від 26.12.2005 р. // «БТ». – 2006. – № 10.
  199.  Юридический  энциклопедический словарь / Глав. ред. А.Я. Суханов. – М.: Сов. Энциклопедия,1984 . – 415 с.
  200.  Юткина Т.Ю. Налоги и налогообложение: Учебник. -2-е изд., перераб. и доп. / Юткина Т.Ю. – М.: ИНФРА-М, 2002. –576 с.
  201.  Явич Л.С. Общая теория права: Курс лекций / Явич Л.С. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1976. –287с.
  202.  Янжул И.И. Основные начала финансовой науки: Учение о государственных доходах. – М.: Статут, 2002. – 555 с. 
  203.  Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції): Монографія / Яроцький В.Л. – Харків: Право, 2006. – 544 с.
  204.  Яхменко Т.М. Фінансове право: галузь права, навчальна дисципліна і наука: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Тетяна Михайлівна  Яхменко. – К., 2003 . – 206 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

50496. Взаємодія між потоками 90 KB
  Мета: Засвоїти поняття паралельного виконання «потоків» та освоїти засоби їх синхронізації. Здобути навики синхронізації «потоків» при обробці спільних даних та доступу до ресурсів в операційній системі Windows.
50497. Расчет переходных процессов в линейных цепях 623 KB
  Расчет тока i1 классическим методом. 1)Записываем уравнения Кирхгофа для послекоммутационной цепи: 2) Рассмотрим установившийся режим...
50499. Создание типизованных файлов с использование элементов управления Edit, Button, GroupBox, RadioButton, CheckBox, ListBox 72 KB
  Цель работы Приобретение навыков работы с типизованными файлами использование в работе элементов управления Edit Button GroupBox RdioButton CheckBox ListBox и других для создания форм. Методические указания по самостоятельной работе студентов Типизованный файл – это последовательность данных одинакового типа которая предназначена для долгосрочного хранения на внешних носителях. В C создание типизованных файлов осуществляется путём записи в файл блоков информации одинаковой длины.
50500. Моделирование работы программ в виртуальной памяти и исследование эффективности их выполнения 86.5 KB
  Имитационная модель страничных прерываний Программа моделирует процесс обработки страничных прерываний и выполнение алгоритмов замещения страниц при их отсутствии в физической памяти. Модель реализована в классе VM который сохраняет последовательность обращений к памяти исследуемого алгоритма трассировка и моделирует по ней страничные прерывания и алгоритмы замещения собирая при этом статистику. Для моделирования обращения к памяти используется метод VM::ccessint ddr int write который получает адрес обращения обычно это индекс в...
50501. Дослідження текстового та графічного режимів роботи EPSON-сумісних матричних принтерів 67.5 KB
  Висновок: у даній лабораторній роботі було розглянуто різні шрифти, які використовуються при друку, а також різні режими друку. Було створено програму, яка генерує коди, які розуміє принтер. На симуляторі принтера підтвердилася робочість програми і було роздруковано текст, зображення, а також візитку, яка містила 2 попередні пункти одночасно.
50502. Исследование функций и построение графиков в полярной системе координат 471 KB
  Обычно функции исследуются в декартовой системе координат, а графики функций, заданных в полярной системе координат, строят по точкам, не приводя полного исследования, подобное тому которое проводится в декартовой системе координат. Но построение графика по точкам не является математически строгим, так как например оно не позволяет определить интервалы возрастания и убывания функции, ее выпуклость и вогнутость или найти асимптоты.