7193

Психолого-педагогічні основи діяльності працівників пожежної охорони

Конспект

Психология и эзотерика

Вступ Мета, завдання та зміст курсу Психолого-педагогічні основи діяльності працівників пожежної охорони його місце у змісті пожежної освіти. Значення психолого-педагогічних знань для спеціаліста пожежної охорони. В умовах глобальних зрушень в...

Русский

2013-01-18

704 KB

7 чел.

Вступ Мета, завдання та зміст курсу Психолого-педагогічні основи діяльності  працівників пожежної охорони його місце у змісті пожежної освіти. Значення психолого-педагогічних знань для спеціаліста пожежної охорони.

В умовах глобальних зрушень в житті нашої держави вища школа зазнає певних змін, зокрема в напрямах гуманізації та гуманітаризації освіти. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття) передбачено вдосконалення психолого-педагогічної підготовки молоді, і цьому сприяє введення в навчальні плани вищих закладів освіти курсу «Основи психології і педагогіки»     

Проблема психолого-педагогічної підготовки пожежних стає актуальною, і це не випадково. Останнім часом до вирішення практичних завдань підрозділами пожежної охорони залучається потенціал таких наук, як психологія та педагогіка. Створюються психологічні та психотерапевтичні служби, які надають допомогу в діяльності працівників пожежної охорони. Важливим компонентом професійної підготовки пожежника є психолого-педагогічний аспект, який характеризується теоретичним і практичним змістом.

Важливими принципами сучасної освіти є принципи гуманізації та гуманітаризації.

Гуманізація – реалізація принципу світогляду в основі якого лежить повага до людей, турбота про них, впевненість у їх великих можливостей щодо самовдосконалення.

Гуманізм - (від лат. humanes - людяний) - визнання людини як особистості, її права на вільний розвиток і вияв індивідуальності, удосконалення професійної підготовки та перепідготовки з обліку психологічних особливостей працюючого. Дуже важливо створити умови, при яких людині було б легко і приємно працювати, але не менш важливіше, щоб людина розуміла, що вона робить, навіщо вона це робить, бачити результати своєї праці, а також могла б передбачати соціальні та психологічні результати своєї праці.

Гуманітаризація освіти – це реалізація ідей гуманізму в житті навчального закладу, в системі викладання, а також збільшення кількості обсягу і підвищення змістовного рівня вивчення гуманітарних дисциплін. Гуманітаризація повинна бути орієнтована на зв’язок внутрішньодержавних і глобальних проблем, на рішення загальнолюдських задач. Відповідно до такої орієнтації освіта повинна забезпечити розвиток знань навичок та умінь, здібностей у всіх галузях людської діяльності, не відриваючи професіоналізацію від всього того, що створено людством. Отже спеціаліст пожежної безпеки це не тільки професіонал своєї справи, а й людина яка засвоїла загальнолюдські цінності, отримала серйозну гуманітарну підготовку зміст якої передбачає вивчення таких дисциплін як психологія та педагогіка.

Основними складовими психолого-педагогічної підготовки є:

  •  психолого-педагогічна культура;
  •  психолого-педагогічна компетентність у професійній діяльності;
  •  уміння людини представити себе на ринку праці.

Психолого-педагогічна культура являє собою: готовність людини піклуватися про своє психічне здоров’я і пізнання самого себе, розуміння іншої людини, культурне спілкування і поведінка.

Психолого-педагогічна компетентність - комплекс знань і умінь з психології та педагогіки, необхідний для рішення завдань у різних галузях діяльності. Такий комплекс включає: знання природи людської психіки, основні психологічні функції, оволодіння навичками аналізу навчально-виховних ситуацій та вирішення педагогічних завдань в сім’ї і трудовому колективі.

Уміння людини представити себе на ринку праці, саме від того, наскільки молода людина знає і розуміє слабкі та сильні риси своєї індивідуальності, залежить можливість влаштувати своє майбутнє.

Психолого-педагогічна підготовка пожежних є основою не тільки до діяльності в складних умовах гасіння пожежі діяльності по спасінню людей і збереженню матеріальних цінностей від знищення вогнем, і ліквідації її наслідків, а й основою ефективної службової діяльності, але й основа безпеки самих пожежних. готовність до дій в складних, небезпечних для життя умовах.

Питання для самоконтролю.

  1.  Визначіть основні завдання курсу.
  2.  Поясніть значення знань із психології та педагогіки для пожежного.
  3.  Поясніть суть понять: гуманітаризація та гуманізація освіти.
  4.  Якою на Ваш погляд повинна бути освічена людина?

Розділ І     Основи психології

Тема 1 Психологія як наука, її предмет і завдання.

Зміст понять «психологія», «галузі психології»,  «психологія пожежна», «психологія військова», «психологія інженерна», «психологія праці» методи дослідження психології. Предмет, функції психологічної науки і практики у суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології. Психологія екстремальних професій пожежна психологія. Основні розділи психології як науки. Категорії і поняття психології. Психологічні методи дослідження.

Психологiя - (вiд грец. псюхе - душа i логос - вчення) наука про психiку живих iстот, про психiчнi процеси i властивостi, психiчну дiяльнiсть людини. Вона розглядає цю дiяльнiсть як функцiю мозку, що полягає у вiдображеннi ним об’єктивної дiйсностi i регуляцiї взаємостосункiв живої iстоти з середовищем. Це наука про душу, свiдомiсть, поведiнку та об’єктивнi закономiрностi прояву i механiзми психiки. З давніх давен потреба суспільного життя заставляла людину розрізняти і враховувати особливості психічного складу людей. Ще філософи Давньої Греції : Демокрит, Платон, Аристотель заклали перші камені в фундамент багатьох дисциплін. Грецькі філософи загалом розглядали душу, як щось оживляюче (подих, життя) і приписували її не лише людині. Так, Фалес із Мілета, який жив на межі VII й VI століть до Христа, вважав, що душа наявна в магніту, оскільки він приводить у рух залізо, душа в його розумінні є щось вище, керуюче іншими формами існування. Демокрит (460-360 рр. до Христа) сприймали душу, як матерію, лише тоншу від тої, з якої збудоване тіло. Платон (427-347 рр. до Христа) на противагу філософам—натуралістам стверджував, що душа як безмежно досконаліша від тіла субстанція незалежна від тіла. “Людина—це душа, яка володіє тілом, як стерновий, який керує кораблем, чи вершник—конем.”

Великий Аристотель, який жив у 384-322 роках до Христа написав трактат “ Про душу”, який часто називають першим підручником з психології. Він прийняв твердження свого вчителя, що душа—це джерело руху для тіла, оживляє його, але не є вона субстанцією, відірваною від тіла, як вважав Платон, не є вона і тілом, як стверджував Демокрит. За Аристотелем душа не може існувати без тіла, а тіло не може виконувати свої функції без души, яка його оживляє.

Таким чином, перший етап розвитку психологічної науки, можна визначити, як науку про душу, коли існуванням душі пояснювали всі явища в житті людини.

Другий етап розвитку психології починається в XVII ст.., у зв’язку з розвитком природничих наук. Здатність мислити, відчувати, бажати назвали свідомістю. Основним методом вивчення вважалося спостереження людиною за собою і опис фактів. Тому психологію у цей період можна назвати наукою про свідомість.

Третій етап починається у XX ст. Завданням психології було спостереження за тим, що можна безпосередньо побачити, а саме: поведінку, вчинки, реакції людини. Мотиви, що викликають вчинки не враховувались—це була психологія, як наука про поведінку людини. Четвертий етап характеризується закономірним осмисленням теорії відображення, а психологія визначається як наука, яка вивчає факти закономірності і механізми психіки.

Знання у психології складалися і розширювалися завдяки зв’язкам її з іншими науками—природничими, соціальними, психологічними.

Великий вплив на становлення психології, як науки мали еволюційні ідеї великого дослідника Ч.Дарвіна, саме вони дозволили з’ясувати роль психіки у процесі пристосування живих істот до умов середовища, що змінюються, зрозуміти виникнення вищих форм психічної діяльності з нищих Еволюційне вчення дало можливість зрозуміти, що психіка—це складний світ психічних явищ, грає велику роль у поведінці людини.

Після виходу книги І. Сєченова “Рефлекси головного мозку”, у якій було доведено, що психічні явища такі ж як природні, як і всі інші функції людського організму, вони не безпричинні, а є результатом рефлекторної діяльності нервової системи. Рефлекторна теорія отримала подальший розвиток вченні І.Павлова, працях О.Ухтомського, М.Бернштейна та інших. Таким чином психологія у своєму розвитку як самостійна наука має міцну природничонаукову основу.

Таким чином, психологія наука і дуже стара, і дуже молода. З одного боку, вік її біля 2400 років. Перший систематичний виклад психологічних явищ був зроблений древньогрецький вченим Арістотелем в його трактаті «Про душу». Аристотеля і вважають фундатором психології. З іншого боку, власне наукове експериментальне дослідження психічних явищ і їх закономірностей почалося по суті справи з середини XIX в., а достовірно наукова психологія почала складатися значно пізніше на рубежі XIX і XX ст.

Предметом психологiї є об’єктивнi закони психiчної дiяльностi її виникнення i розвитку, формування психiчних властивостей людини. У дослідженнях Л.С. Виготського, Б.Г. Ананьєва, С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва, Г.С. Костюка, Б.Ф.Ломова, М.Г. Ярошевського були закладені методологічні основи сучасної наукової психології. Основними принципами психологічної науки є:

  •  детермінізму, що розкриває причини виникнення психіки, закономірну зумовленість психічних явищ психічної діялбності та психічних властивостей;
  •  принцип єдності психіки та діяльності, який розкриває обєктивні закономірності внутрішніх психічних явищ (єдність, яку утворюють психіка та діяльність);
  •  принцип відображення, за яким всі психічні функції за своєю природою є відображувальними;
  •  принцип розвитку психіки;
  •  системно структурний принцип.

Завдання психологiї - розкрити об’єктивнi закони психiчної дiяльностi людини, з’ясувати природу i сутнiсть психiки, її структуру. Сучасна психологія являє собою розгалужену систему наукових дисциплін, які перебувають на різних стадіях розвитку і пов’язані з різноманітними сферами практики.

Основнi галузi психологiї: історія психології, загальна психофiзiологiя, диференцiйна, вiкова, педагогiчна, спортивна, соцiальна психології; зоопсихологiя, п. аномальних людей, медична психологія, психопатологiя, психологія працi, iнженерна, вiйськова, космiчна, юридична психології, психологiя мистецтва, етнопсихологiя, та ін.

Загальна психологія. Загальна психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, виявляє її логічний осередок, з’ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно тлумачить психологічні феномени.

Основнi роздiли загальної психології - психологiя пiзнавальних процесiв, психологiя  особистостi, психологiя людського спiлкування.

Психологія діяльності в особливих умовах. Психологія діяльності в особливих умовах — галузь науки, яка вивчає психологічні закономірності поведінки людей в організаційних та антропотехнічних системах в умовах підвищеної відповідальності за людські життя і збереження техніки спеціального призначення.

Предмет досліджень:

а) в космічній психології, що вивчає психологічні особливості праці космонавта, — залежність цих особливостей від певних факторів (невагомості, гіподинаміки, відносної сенсорної деривації та ін.), а також способи й методи цілеспрямованої організації психічної діяльності космонавта в процесі підготовки і проведення космічних польотів. Галузь включає в себе окремі розділи інженерної, соціальної та педагогічної психології — психологічний добір космонавтів, з урахуванням їхніх індивідуальних властивостей у період професійної підготовки; психологічні аспекти вироблення спеціальних операторських навичок та психологічної підготовки до дії факторів космосу; психологічна реадаптація космонавтів до земних умов;

структурно-функціональний та інформаційний аналіз діяльності в особливих умовах; соціально-психологічні особливості процесів управління; психологічні та психофізіологічні помилки персоналу;

б) в авіаційній психології, яка вивчає психологічні закономірності трудової діяльності авіаційних спеціалістів,— психіка людини, що керує складними авіаційними системами;

в) у військовій психології, що вивчає психологічні особливості різних видів військової діяльності залежно від суспільно-історичних умов, рівня військової техніки, характеристик особистості військовослужбовців і т. п., — удосконалення теорії і практики вивчення, добору, навчання, виховання військовослужбовців, психологічної підготовки солдатів, керівництво особовим складом; психофізіологічна ціна діяльності в особливих умовах; психологічні проблеми добору й підготовки до діяльності в особливих умовах; психологічні та психофізіологічні помилки персоналу та ефективність систем різного призначення; розробка психологічних і технічних засобів забезпечення надійності діяльності операторів; моделювання індивідуальної та групової діяльності в особливих умовах)

г) пожежна психологія (молода галузь)вивчає психологічні особливості різних видів, удосконалення теорії і практики вивчення, добору, навчання, виховання, психологічної підготовки бійців, керівництва особовим складом, психофізіологічний стан діяльності в особливих умовах, психологічні та психофізіологічні помилки персоналу, моделювання індивідуальної та групової діяльності в особливих умовах. Галузь психології, яка вивчає об’єктивні закони діяльності психіки пожежників має такі завдання:

  •  Виявити психологічні аспекти діяльності працівників пожежної охорони і підрозділів. З цією метою вивчаються служба, навчання, відпочинок, колективні дії та вчинки характерні для служби, а також дії пожежників та пожежних підрозділів під час виконання бойового завдання;
  •  Виявити психологічні особливості особистості пожежників під час гасіння пожеж, в екстремальних умовах;
  •  Вивчити психологію колективів пожежної охорони з метою його керівництва;
  •  Вивчити якості психологічних процесів, станів, властивостей, утворення пожежників при виконанні бойових завдань;
  •  Вивчати вплив особливих умов діяльності, стрес факторів на психологію пожежників та колективів;
  •  Розробляти психологічні основи навчання та виховання пожежників;
  •  Досліджувати закономірності психологічної підготовки особового складу, окремого пожежника в умовах бойової діяльності;
  •  Закономірності функціональних виявів психіки у небезпечних ситуаціях;
  •  Визначити умови та засоби боротьби зі страхом, панікою;
  •  Здійснити аналіз психологічних ускладнень представників різних пожежних спеціальностей під час раптового виникнення бойових обставин;
  •  Визначити шляхи подолання небажаних психологічних явищ (розгубленості, неорганізованості);
  •  Розробити спеціальні рекомендації, заходи, щодо усунення психологічних та психофізіологічних ускладнень, які з’являються у пожежних та їх психологічного загартування.

Такі важливі завдання стоять перед науковцем і практичними працівниками, які вивчає пожежна психологічна галузь що тільки розвивається.

Психологія праці—галузь науки, що вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці.

Психологiя iнженерна - галузь психологiї, яка вивчає процеси iнформацiйної взаємодiї мiж людиною (колективом людей) i технiчними засобами за певних умов природного i соцiального середовища.

Практична мета інженерної психології - пiдвищення ефективностi проектування i експлуатацiї систем “людина-машина”.

У цій психології можуть бути видiленi такi напрямки:

  1.  методичний ,
  2.  психофiзiологiчний,
  3.  системотехнiчний,

4) експлуатацiйний,

5) педагогiчний.

Психологiя юридична - галузь психологiчної науки, завданням якої є розробка психологiчних аспектiв юридичної теорiї i практики.

Психологiчнi напрямки - структуралiзм - напрямок у психологiї започаткований нiмецьким фiзiологом i психологом В.Вундтом у 1879 р.   Основною iдеєю є виявлення i опис простих структур  психiки.

функцiоналiзм - напрямок у психологiї, започаткований американським вченим У. Джеймсом у 1881р. Функцiоналiсти вважають головним вивчення зовнiшнiх сторiн психiки, функцiй свiдомостi та її ролi у виживаннi iндивiда.

бiхевiоризм (вiд англ. bihavior - поведiнка) напрямок у психологiї започаткований американським психологом Д.Уотсоном у 1913р. Основним завданням якого є вивчення поведiнки людини, щоб наперед визначити її реакцiю на ситуацiю. Кожнiй ситуацiї є вiдповiдна поведiнка, або реакцiя. (бiхевiористи: Д.Уотсон, Б.Скиннер, Е.Торндайк).

бiологiчний пiдхiд - виявляється у ствердженнi, що в основi бiльшостi форм поведiнки лежать вроджені задатки. На грунті цих iдей виникли соцiобiологiя, психофiзiологiя, етологiя.

когнiтивний пiдхiд (вiд лат. - знати), психологи цього напрямку (У.Найссер, А.Пайвно) стверджують, що у поведiнцi суб’єкта вирiшальну роль грає знання.

гештальтпсихологiя - (вiд нiмецького гештальт означає форму, конфiгурацiю), напрямок, що виник у Германiї на початку ХХ ст., представниками якого були Т.Вертгеймер, В.Келер, К.Левiн, вони висунули iдеї вивчення психiки з точки зору цiлiсних структур.

глубинна психологiя (психоаналiз) - це напрямок називають фрейдизмом, який був заснований австрiй-ським психiатром З.Фрейдом (1856-1939). Вiн запропонував свою систему аналiзу душевного життя людини, згiдно якої психiка людини складається iз трьох компонентiв: «ВОНО», «Я», «ЗВЕРХ-Я».

гуманiстичний напрямок - (екзiстенцiальна психологiя). Г.Мерфi, К.Роджерс, А.Маслоу предметом психологiї вважають здорову творчу особистiсть - стрижнева iдея - оптимiстичний погляд на природу людини.

Методи психологiї - спецiальнi способи, за допомогою яких визначаються можливi факти, закономiрностi i механiзм психiки.

  1.  спостереження - перехiд вiд опису факту, явища до пояснення його внутрiшньої сутi;
  2.  самоспостереження - безпосереднiй аналiз людиною того, що вона вiдчувала, думала;
  3.  лабораторний експеримент;
  4.  природний експеримент;
  5.  метод тестiв;
  6.  анкетування;
  7.  соціометрія;
  8.  статистичні і математичні методи;
  9.  психологічна консультація;
  10.  психологічний тренінг.

Питання для самоконтролю

  1.  Навіщо курсанту оволодівати науковими психологічними знаннями?
  2.  Що таке донаукові психологічні знання?
  3.  Дайте характеристику етапам розвитку психології, як науки.
  4.  Поясніть значення терміну «метод дослідження психології» та назвіть основні з них.
  5.  Дайте характеристику галузі психології діяльності в особливих умовах за напрямками.

Тема 2 Психіка та характеристика її структури

Зміст понять «психіка», «свідомість», «самосвідомість», «психічні процеси», «психічні властивості», «психічні стани», «психічні якості», «психічні утворення». Психіка як властивість високоорганізованої матерії. Природа психіки. Функції психіки. Мозок і психіка. Взаємодія фізіологічних і психічних процесів в управлінні поведінкою. Психіка і свідомість. Поведінка людини. Загальна характеристика основних складових психіки: відчуття, сприйняття, увага, уява, мислення, пам’яті, мовлення; ВНД, темперамент, характер; афекти, емоції, почуття; спрямованість, здібності, вольові якості, знання, уміння,  знання, уміння, навички.

Психіка - здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок, вольових дій та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу.

Психіка - це «суб’єктивний образ об’єктивного світу». Психічне відображення не є дзеркальним, механічно - пасивним копіюванням світу (як дзеркало або фотоапарат), воно співвідноситься з пошуком, вибором, це суб’єктивне відображення оточуючого. Психіка є продуктом головного мозку і створює духовний світ особистості.

Звертаємо увагу на те, що людська психіка не дана у готовому вигляді людині з моменту народження і не розвивається сама по собі не з’являється сама по собі людська душа, якщо дитина ізольована від людей. Психологи у процесі спілкування і взаємодії дитини з іншими людьми у неї формується людська психіка в іншому разі із дитини (феномен Мауглі) нічого людського ні в поведінці, ні в психіці не виявляється.

Таким чином людська психіка формується у людині тільки при житті у процесі засвоєння нею культури, створеної попередніми поколіннями. Психіка людини включає 3 складові:

зовнішній світ, природа її відображення;

повноцінна діяльність мозку;

взаємодія з людьми, активна передача новим поколінням людської культури, здібностей.

Психічне відображення характеризується тим,

а) що дає можливість правильно відображати оточуючу дійсність, правильність відображення підтверджується практикою;

б) сам психічний образ формується у процесі активного життя людини;

в) психічне відображення поглиблюється і вдосконалюється;

г) забезпечує доцільність поведінки;

д) переломлюватися через індивідуальність мозку.

Основними формами виявлення психіки людини є:

Головний мозок людини - найскладніший і досконалий апарат у світі, вершина процесів еволюції. Про мозок відомо багато, але кожне десятиріччя вчені переконуються, що знають про нього мало. Відомо, що вага мозку від 1100 до 3000 грамів.

Головний мозок має форму двох півкуль (ліва і права), що складаються з підкоркових вузлів і кори, крім цього кора головного мозку складається з мозочка довгастого мозку.

Кожна ділянка мозку - це самостійна система. Наведемо такий експеримент затримайте дихання на декілька секунд, таким чином ви перекриваєте доступ кисню у легені, а через них у кров. Але через 20-30 хвилин ви робите глибокий вдих кисень знову попадає до легень.

Це відбувається завдяки функціям ствола мозку, де знаходяться нервові клітини, які відчувають концентрацію вуглецю в оточуючому повітрі. Ще одна дивна система саморегуляції закладена у стволі мозку: зрачки людини звужуються, коли вона виходить із темної кімнати і навпаки розширюються, коли людина знову в темній кімнаті. Така регуляція відбувається автоматично, щоб не пошкодити чуттєвим клітинам ока.

Ділянки стволу головного мозку регулює положення тіла, (коли людина попадає на лід, вона губить рівновагу), але завдяки його роботі людина відновлює положення тіла.

Мозкова кора - виконує складні завдання аналізу оточуючої обстановки, зберігає у пам’яті сліди минулого досвіду, сприймає сигнали про результат дії, виправляє допущені помилки. Кора мозку є ведучим апаратом, керуючим поведінкою організму. У жаб зовсім відсутня кора великих півкуль, у ящирки вона тільки немічна; у мавпи і особливо у людини вона досягла вершин розвитку.

Мозочок знаходиться у задній частині черепа під корою, він контролює рівновагу і координує роботу м’язів. При його ушкоджені людина не в змозі нормально рухатися.

Довгастий мозок знаходиться на кінці хребта, він контролює дихання, роботу серця, травлення та інші процеси. Саме тут знаходяться всі закінчення головного мозку, які йдуть від головного мозку до спинного.

Півкулі головного мозку (ліва права) Індивідуальність особистості визначається специфікою взаємодії півкуль головного мозку. Вперше експериментально вивчено функції і взаємодії півкуль мозку у 60-ті роки нашого століття Роджер сом Сперрі, у 1981 році за дослідження у цій галузі йому присуджено Нобелевську премію.

Дослідниками доведено, що риби позбавлені півкуль не змінюють поведінки, голуб, у якого виділили півкулі - розучився літати, шукати їжу, собака - стане інвалідом, людина не зможе жити зовсім.

У процесі еволюції пращурів людини, кожна півкуля одержала спеціалізацію, що особливо виявляється у користуванні правою рукою, або лівою, розвитком мовлення, просторові орієнтації, полярності емоційних станів.

Ліва півкуля відповідає за: центри мовлення, пам’яті; надає позитивну окрасу емоційним реакціям.

Права півкуля відповідає за: надає емоціям негативну окрасу, відповідає за правильну орієнтацію у середовищі.

Правші складають біля 90% всіх людей, домінування правої руки існувало ще у давніх людей.

У праці «Рефлексы головного мозга» (1863 р.) І. М. Сєченов дійшов висновку, що «...всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження є рефлекси».

Психічні явища за І. М. Сєченовим трактуються як регулятори, відповіді мозку на зовнішні (навколишнє середовище) і внутрішні (стан організму) дії (подразники).

Це приводить до активності людини, яка опосередковується іншими психічними явищами (почуття, воля, пам’ять тощо) і проявляється в різній поведінці людей.

Ці важливі теоретичні положення були експериментальне підтверджені й конкретизовані  І. П. Павловим (1849-1936). Сукупність поглядів І. П. Павлова на ці закономірності називають ученням про дві сигнальні системи.

У людини сигналами першої сигнальної системи є: конкретні образи, уявлення, які відіграють дуже важливу роль, регулюючи і скеровуючи її поведінку; поряд із першою сигнальною системою є друга, яка має виняткову перевагу. Сигнали цієї системи - є СЛОВА

Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій у попередньому мисленому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю.

Структурними елементами свідомості є також емоції, воля, самосвідомість, інтуїція.

Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій у попередньому мисленому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю. Свідомість склалася як властивість високоорганізованої матерії -мозку. Вона криє в собі відображення дійсності з допомогою відчуттів і абстрактного мислення. Структурними елементами свідомості є також емоції, воля, самосвідомість, інтуїція. Людині, і тільки їй, властива вища форма прояву свідомості - понятійне мислення. Людська свідомість має суспільний характер, оскільки сама людина є суспільною істотою. Свідомість є вища, інтегральна форма психіки, результат суспільно-історичних умов формування людини в процесі  трудової діяльності за постійного спілкування (з допомогою мови) з іншими людьми.

Які ж найважливіші психологічні характеристики свідомості?

ПЕРША її характеристика полягає в здатності акумулювати знання про навколишній світ. Це явище відбувається на основі пізнавальних процесів: відчуття, сприйняття, пам’яті, мислення, уяви.

ДРУГА характеристика свідомості - чітко закріплене в ній розрізнення суб’єкта і об’єкта, тобто розрізнення «Я» і «Не-Я» людини. Людина є єдиною з живих істот, яка здатна здійснювати самопізнання, вивчати й досліджувати саму себе.

ТРЕТЯ характеристика свідомості - забезпечення цілеспрямованої діяльності людини. До функцій свідомості належить формування мети діяльності. При цьому зважуються її мотиви, приймаються вольові рішення, береться до уваги перебіг дій, вносяться корективи тощо.

ЧЕТВЕРТА характеристика свідомості - наявність у її складі певного ставлення до когось чи чогось. Ставлення проявляється в почуттях, що їх можна назвати індикаторами міжособистісних стосунків. Наприклад, під час захворювань із порушенням свідомості відбувається розлад саме у сфері почуттів і ставлення: хворий може зненавидіти свою матір, яку доти гаряче любив.

Обов’язковою умовою формування і прояву всіх зазначених вище специфічних якостей свідомості є МОВА.

Несвідоме - це сукупність психічних процесів, актів і станів, зумовлених явищами дійсності, вплив яких суб’єкт не усвідомлює (А. В. Петровський). Залишаючись психічним, несвідоме являє собою таку форму відображення дійсності, за якої втрачається повнота орієнтування в часі та місці дії, порушується мовленнєве регулювання поведінки. У несвідомому стані, на відміну від свідомого, неможливі цілеспрямований контроль людиною здійснюваних нею дій та оцінка наслідків цих дій.

Питання для самоконтролю

  1.  Назвіть функції, які контролюються мозком.
  2.  Як побудований, і як функціонує мозок людини?
  3.  Поясніть роль лівої та правої півкуль.
  4.  Що таке психіка і чим вона характеризується?
  5.  Дайте характеристику поняттю свідомість

Тема 3  Пізнавальні процеси. Відчуття. Сприйняття. Увага

Зміст понять «відчуття», «чутливість», «пороги відчуття»; «рецептор», «синестезія»; «сприйняття», «спостереження», «апперцепція», «ілюзія», «увага». Роль пізнавальних психічних процесів у діяльності людини. Відчуття – первинна форма відображення дійсності. Чутливість, пороги відчуттів, адаптація відчуттів. Роль відчуттів у професійній діяльності пожежного. Суть та основні якості сприйняття. Константність, цілісність, предметність, сприйняття. Апперцепція і адаптація. Сприйняття руху, простору, часу. Професійна спостережливість. Порушення сприйняття: гіперестезія, гіпостезія; галюцинації, ілюзії. Увага. Природа та суть уваги. Якості уваги: діапазон уваги, інтенсивність, стійкість,  розподіл, переключення уваги. Види уваги. Увага в типових і екстремальних ситуаціях службової діяльності.

Процес пізнання починається з відчуттів та спостережень, потім проходить стадії уявлень, пам’яті, перетворюється у мислення й завершується в процесах прийняття рішень та виконання дій. Так: відчуття, сприйняття мислення, пам’ять, уява і . – є засобами, інструментами будь-якого пізнання.

Відчуття – психічний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів, явищ, що діють на відповідні органи чуття людини. “Нічого нема в умі, чого раніше не було у відчуттях”. Відчуття характеризується такими рисами: якість - основна властивість, яка дозволяє відрізняти одні відчуття від інших; інтенсивність – сила відчуттів залежить від рівня посилення дії збудників; тривалість – відчуття характеризуються більшим або меншим часом тривалості.  

Типи відчуттів. За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято поділяти відчуття на 4 групи:

  1.  Екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові;
  2.  Інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах, тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо);
  3.  Кінестетичні та статичні, які дають інформацію про рух і положення нашого тіла;
  4.  Проміжні та самостійні – температурні вібраційні, рівноваги, прискорення, больові відчуття.

Закономірності відчуттів: чутливість, адаптація, взаємодія відчуттів, сенсебілізація, синестезія.

Чутливість органу відчуття визначається мінімальним подразником, який в даних умовах виявляється здатним викликати відчуття Рівень чутливості може відрізнятися не лише в різних осіб, а й в одної людини в різні періоди життя, та внаслідок сфери діяльності.

Мінімальна сила подразника, яка викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості.

Верхнім абсолютним порогом чутливості називається максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне діючому подразникові відчуття.

Адаптація, або пристосування—це зміна чутливості органів відчуття під дією подразника.

Взаємодія відчуттів—зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів відчуття.

Сенсибілізація—це підвищення чутливості внаслідок взаємодії аналізаторів і вправляння.

Синестезія—виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора

Сприйняття (сприймання) – це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи відчуття (перцепція). На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі властивості та якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об’єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів. Сприйняття можуть бути повними і неповними, глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й повільними.

Аперцепція – це залежність сприйняття від загального змісту психічної діяльності людини, від її досвіду, інтересів, скерованості.

Фізіологічні основи сприйняття. За І. Павловим,  - це “рефлекс на співвідношення“, де мають значення не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними і тому рефлекс виробляється більшою мірою на співвідношення між подразниками.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора можна говорити про:

  •  зорове сприйняття (розглядання картини, скульптури);
  •  слухове сприйняття(слухання концерту, оповідання і т.д.);
  •  тактичне сприйняття(обмацування, доторкування);
  •  сприйняття:
  •  простору;
  •  часу;
  •  руху;
  •  сприйняття предмета, мови, музики;
  •  людини людиною.

Сприйняття часу – це відображення дійсності в послідовності явищ або подій. Залежить від ритму перебігу природних процесів і відпрацювання рефлексів на тривалість часу. Суб’єктивізм у сприйнятті часу зумовлюється практичною діяльністю людини.

Сприйняття простору – основу такого сприйняття складають зорові, вестибулярні, рухальні (кінестетичні) та шкірові (тактильні) відчуття. У комплексі вони дозволяють судити про положення нашого тіла відносно вертикалі, просторове розташування, відстань до інших предметів.

Сприйняття руху – це відображення напрямку і швидкості просторового існування предметів. Воно може здійснюватися також на основі розумових висновків (логіки). Наприклад, сприйняття з нерухомого поїзда – потяга, що рухається.

Сприйняття людини людиною - здійснюється на основі зовнішності, поведінки, манер, жестів, емоцій, діяльності. Це відбувається в процесі спілкування, детермінування віком, статтю, професією, установками, вихованням. Залежно від того, якою мірою сприймання пов’язані з нашими намірами, волею, вони можуть бути розділенні на мимовільні та довільні. Найяскравіше довільне сприйняття виявляється у спостереженні.

Спостереження – цілеспрямоване, планомірне, сприйняття предметів, явищ, у пізнанні яких зацікавлена людина. Основні умови спостереження – ясність завдання, підготовленість до нього, активність мислення. Спостереження як форма діяльності тісно пов’язана з орієнтуванням, себто з отриманням достатньо правильної уяви про що-небудь, умінням розбиратися в ситуації. Професія пожежника, інспектора державного пожежного нагляду потребує звертання до спостереження під час розвідки на пожежах, огляду місця пожежі тощо, представнику цієї професії слід розвивати професійну спостережливість.

Спостережливість – це здатність помічати в предметах і явищах малопомітні, але в одночас суттєві чи важливі  для певної мети деталі, ознаки чи властивості. Високий розвиток професійного спостережливості вимагає зацікавленості, постійного прагнення пізнати нове, глибше вникати в те, що оточує, з чим стикається пожежник на службі при виконанні бойових завдань.

Вже зверталася увага на те, що помилкове сприйняття називаємо ілюзією.

Увага – форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості її зосередженості на певних об’єктах  з одночасним абстрагуванням від інших Психологічний механізм уваги слід шукати у складних взаємозв’язках людини з навколишнім середовищем, у здатності інтелекту до вибірковості. Увага пов’язана з діяльністю людини, є необхідною передумовою діяльності людини, запорукою успішного пізнання, навчання, праці, поведінки. Діяти – означає бути уважним до об’єкта діяльності.

Розрізняють мимовільну і довільну увагу: В основі мимовільної уваги лежить орієнтувальний рефлекс організму, що зумовлюється змінами в навколишньому середовищі, специфічними рисами об’єкта відображення, а також внутрішніми станами суб’єкта. Довільна увага зумовлена метою діяльності, тими завданнями, що їх ставить перед собою людина, вона є наслідком свідомих зусиль людини, вияву її інтелекту і волі.  Післядовільна увага—це увага, яка спочатку підтримувалася вольовими зусиллями, тобто була довільною, і перейшла у післядовільну, коли індивід захопився роботоюУвага також може бути зовнішньою, яка виявляється у зовнішніх діях людини, та внутрішньою, яка виявляється на наших внутрішніх діях (розв’язання задач “про себя”, самоспостереження).

Властивості уваги

Концентрація уваги яка виявляється в поглиблені уваги на одному об’єкті. Стійкість уваги виявляється у тривалості зосередження на об’єкті. Розподіл уваги полягає в тому, що людина одночасно може утримувати в зоні уваги кілька об’єктів. Обсяг уваги – визначається кількістю об’єктів, яких можна охопити увагою в обмежений відрізок часу (4-6 об’єктів в 1с).

Переключення уваги полягає у довільному перенесені її спрямованості з одного об’єкта на інший. Ступінь уважності – стійка властивість особистості.

Уважність і неуважність людини позначається на її діяльності. Однією з важливих характеристик уваги є зв’язок уважності з спрямованістю особистості.

Питання для самоконтролю

  1.  Визначте фізіологічні механізми відчуття.
  2.  Дайте характеристику чутливості відчуття.
  3.  Роль відчуттів в діяльності пожежників
  4.  Сутність сприйняття, як психічного процесу.
  5.  Поясніть, що ми називаємо спостереженням.
  6.  Дайте характеристику мимовільній, довільній та післядовільній видам уваги.
  7.  Характеристика рис уваги.

Тема 4 Пізнавальні процеси. Пам’ять. Мислення. Уява. Мовлення

Зміст понять «пам’ять», «мнемоніка», «мислення», «інтелект», «коефіцієнт інтелектуальності»; «уявлення»,  «мрія», «фантазія». Пам’ять. Структура пам’яті, типи пам’яті (рухова, образна, емоційна, вербальна; довільна і мимовільна, логічна і механічна). Риси пам’яті (тривалість швидкість запам’ятовування, відтворення) Основні процеси пам’яті: запам’ятовування, зберігання інформації, та відтворення. Мнемоніка. Правила запам’ятовування. Продуктивність пам’яті. Мислення, його основні форми і види. Інтелект та оцінка інтелекту. Особливості професійного мислення. Уявлення та фантазія. Фізіологічні засади уявлення, види, прийоми. Роль уявлення в подоланні фізичних і психологічних перевантажень пожежників. Мова і мислення.

Пам’ять - форма психічного відображення, що виявляється в закріплені, збереженні, запам’ятовуванні, розпізнаванні та відтворенні  явищ, процесів і психічних станів, завдяки пам’яті ми здобуваємо різноманітну  інформацію, засвоюємо знання про світ і розвиваємо наші вміння та вправність.

Більшість психологів визнає три рівні пам’яті, які відрізняються тим, як довго на кожному з них може зберігатися інформація. У зв’язку з цим розрізняють безпосередньо або сенсорну пам’ять, короткотривалу пам’ять, довгострокову пам’ять.

Сенсорна пам’ять – це примітивний процес, який здійснюється на рівні рецепторів, сліди такої пам’яті зберігаються  ¼ секунди.

Короткотривала пам’ять – характеризується більшою тривалістю збереження інформації. Було встановлено, що вона діє 20 секунд. За такий час зберігається небагато інформації – наприклад, якесь число, або декількох складів з 3-4 літер. Якщо інформація не вводиться повторно, то через 20 секунд вона зникає, не залишаючи ніяких слідів.

Довготривала пам’ять. Саме з тих елементів, залишаються у пам’яті короткотривалій, мозок відбирає те, що буде зберігатися у пам’яті довготривалій. таблиця множення, пісеньки, вірші, які вчили в школі, сім’ї).

Оперативна пам’ять – вид пам’яті, що проявляється в ході виконання певної діяльності, така пам’ять слугує цій діяльності.

Типи пам’яті:

а) Мимовільна й довільна пам’ять. Коли ми запам’ятовуємо певну інформацію без свідомого рішення її запам’ятати, і довільна, коли ми робимо свідомі зусилля, щоб щось запам’ятати..

б) Безпосередня й відкладена пам’ять. Безпосередня, короткотривала пам’ять дає можливість відкрити певну інформацію відразу ж після ознайомлення з нею. Відкладена пам’ять – довготривала, вона виявляється у спроможності відтворити певну інформацію після певного проміжку часу.

в) Механічна й логічна пам’ять. Механічна пам’ять наявна, коли матеріал повторюється багато разів, при цьому особа повторює те що запам’ятала, але не зможе пояснити його. Логічна пам’ять являє собою запам’ятовування, що базується на зрозумінні, виявленні смислу, виділенні логічних складників.

г) Образна пам’ять. Це зорова, слухова пам’ять являє собою запам’ятовування того, що бачили, що чули.

д) Словесно – логічна пам’ять. Для такої пам’яті характерна схильність до запам’ятовування й відтворення думок, висловлених вербально, в усній та письмовій мові.

е) Моторна пам’ять. Рухова пам’ять слугує для набуття моторно – рухових навичок.

є) Емоційна пам’ять. Запам’ятовування подій, що мають сильні почуттєві забарвлення.

Риси пам’яті.

Найважливіші риси пам’яті це: тривалість, швидкість, запам’ятовування, точність, швидкість, відтворення, місткість.

Процеси функціонування пам’яті.

Запам’ятовування - цей етап функціонування пам’яті пов’язаний із нагромадженням в процесі діяльності досвіду. Зберігання – це потаємна фаза пам’яті. Людина при потребі може використати інформацію нагромаджену в пам’яті, своєрідний банк. Тривалість збереження залежить від свідомого рішення про те, наскільки довго хочемо щось пам’ятати. Пригадування – це фаза пізнавальних процесів, завдяки якій людина може використовувати нагромаджену раніше інформацію. Відтворення відбувається в трьох формах: розпізнавання, властиве пригадування та репродукування. Забування – процес протилежний запам’ятовуванню, допомагає «розвантажувати» пам’ять від багатьох непотрібних деталей. Забування може бути як корисне так і шкідливе.

Мислення – це пізнавальний процес, в якому відображені структурні й функціональні відношення різних елементів дійсності. Це процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях зв’язках і відносинах.

Мисленнєві операції:

Аналіз – мисленнєва операція, що являє собою виділення в об’єкті тих чи інших сторін, елементів, властивостей та ін.

Синтез – мисленнєва операція, яка дозволяє мислено переходити від частин до цілого.

Узагальнення – об’єднання предметів і явищ по їх загальним і суттєвим ознакам.

Порівняння – установлення подібності і різниці.

Абстрагування—відволікання від несуттєвих ознак і виокремлення лише суттєвих особливостей групи предметів або явищ

Риси мислення:

Самостійність мислення виявляється передусім в умінні побачити і поставити нове питання, нову проблему і потім вирішити їх своїми силами. Творчий характер мислення виразно виражається саме в такій самостійності. Гнучкість мислення полягає в умінні змінювати намічений спочатку шлях (план) вирішення задач, якщо він не задовольняє тим умовам проблеми, які поступово вичленяються в ході її рішення і які не вдалося врахувати з самого початку. Швидкість думки особливо потрібна в тих випадках, коли від людини потрібно ухвалювати певні рішення в дуже короткий термін (наприклад, під час бою, аварії).

Основними логічними формами мислення є:

Поняття – думка, в якій відображені загальні суттєві ознаки предметів і явищ дійсності. Судження - це відображення зв’язків між предметами і явищами дійсності, або між їх властивостями і ознаками. Судження це вислови про щось, вони стверджують або заперечують якісь зв’язки між предметами, явищами. Умовивід – це такий зв’язок між думками, в результаті якого з одного судження  ми отримуємо інші судження.

Мислення виконує дві основні функції: пізнавальну, (пізнання світу); організаторську, (організовує людські вчинки).

а) творче мислення – найцінніша форма мислення;

б) репродуктивне мислення – відтворення  вже відомих знань;

в) образно-рухове мислення – використовується при виконанні простих вправ.

г) абстрактно-логічне мислення – виявляються в умінні висловити  свої думки за допомогою словесних числових знаків і символів.

Уява—це психічний процес створення образів, предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв’язків. Розрізняють пасивну і активну уяви. Активна уява може бути відтворюючою і творчою. Відтворююча створює образи на основі опису. Творча уява створює нові оригінальні образи та ідеї.

Прийоми уяви: гіперболізація, аглютинація, схематизація, типізація, загострення, аналогія, фантазія. . Мрії це специфічний комплекс свідомих і творчих уявлених образів, нав’язаних з прагненнями й бажаннями людини стосовно майбутнього.

Питання для самоконтролю

  1.  Дайте загальну характеристику пам’яті.
  2.  Дайте характеристику процесам пам’яті.
  3.  Дайте характеристику короткотривалій, довготривалій оперативній пам’яті.
  4.  Які ви знаєте мисленнєві операції?
  5.  Що таке широта мислення, глибина та гнучкість мислення?
  6.  Чим уява відрізняється від образного мислення, які ви знаєте види уяви? Проаналізуйте основні прийоми уяви..

Тема 5 Індивідуально-психічні властивості особистості. Темперамент. Характер

Зміст понять «темперамент», «холерик», «сангвінік», «флегматик», «меланхолік», «екстраверт», «інтроверт», «невротизм», «характер», «сензитивність» «реактивність».  Темперамент. Якості темпераменту (сензитивність, реактивність, темп реакції,  екстраверсія, інтроверсія, невротизм). Темперамент у професійної діяльності  пожежників. Характер його визначення, основні риси.  Психологічні типи акцентованих характерів. Формування характеру.

Термін «темперамент» сходить до переконань науки на природу індивідуально-психологічних відмінностей. Древньогрецька медицина в особі найвідомішого її представника Гіппократа (V в. до вважала, що стан організму залежить головним чином від кількісного співвідношення «соків», або рідин, що є в організмі (кров, лімфа, жовч). Пропорція в змішанні цих соків називалася по-грецькому словом «красис». Римські лікарі, що працювали декількома сторіччями пізніше, визначили це поняття латинським словом temperamentum, що означає «належне співвідношення частин», від якого і стався термін «темперамент». Поступово в римський анатом і лікар Гален, що жив у II в. до н. е., дав уперше розгорнену класифікацію темпераментів: вона включала 13 типів. Згодом представниками античної медицини  число типів темпераменту було зведене до чотирьох.

Протягом багатьох сторіч, що пройшли з часів античної науки, висувалися різні нові гіпотези, що мали на меті пояснити причину відмінностей по динамічних виявах психіки. Про вплив, який надав вчення древніх лікарів, можна судити по тому, яке значення і надалі додавалося гуморальним (від лати. humor волога, сік) системам організму. Так, німецький філософ І. Кант (кінець XVIII в.) вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості крові. Близька до такої точки зору ідея російського педагога, анатома і лікаря П. Ф. Лесгафта, що писав (в кінці XIX початку XX в.) про те, що в основі темпераменту лежать властивості кровообігу (зокрема, товщина і пружність стінок кровоносних судин, діаметр їх просвіту, форма серця і . Згідно з цією теорією, від швидкості і сили кровотоку залежать індивідуальні характеристики, збудливість організму і тривалість реакцій у відповідь на різні стимули. Німецький психіатр Е. Кречмер обґрунтував (починаючи з 20-х років нашого віку) уявлення про те, що психічний склад індивіда відповідає статурі, загальній тілесній конституції. Зв’язок між типом статури і деякими психічними властивостями, по Е. Кречмеру, потрібно пояснити тим, що як тип будови тіла, так і психічні особливості зумовлені хімічним складом крові, гормонами, що виділяється залозами внутрішньої секреції. Американський вчений У. Шелдон (40-е роки нашого віку) також ставив в прямий зв’язок індивідуально-психологічні межі і регульовані гормональною системою тілесні особливості (співвідношення різних тканин організму).

Темперамент—(від лат. tempero—змішую в належному співвідношенні) біологічний фундамент особистості; сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динамічну та емоційну сторону поведінки людини, його діяльність і спілкування. У науку міцно увійшов термін “темперамент” і до наших днів зберегло значення розподілу людей в залежності від їх темпераменту на чотири групи: холеричний; сангвінічний; флегматичний; меланхолічний.

Холеричний тип—сильний, неврівноважений тип темпераменту, що виявляється у загальній рухомості та здібності віддаватися справі з особливою пристрастю, в емоційності, зміні настрою тощо.

Сангвінічний тип—сильний врівноважений рухливий тип, характеризується високою психічною активністю, багатою мімікою, чуйністю, товариськістю.

Флегматичний тип—сильний врівноважений інертний тип, характеризується повільністю, слабким зовнішнє вираженням емоцій, низьким рівнем психічної активності.

Меланхолічний тип—слабкий, гальмівний тип темпераменту, якому притаманні уповільненість рухів, стриманість моторики і мовлення, легка ранимість, схильність глибоко переживати незначні події, сензитивність.

Якості темпераменту:

  •  сенситивність—особливість людини, що виявляється у виникненні чутливості на зовнішній подразник найменшої сили.
  •  реактивність—особливість людини, що пов’язана із силою емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники.
  •  активність—здатність людини подолати зовнішні та внутрішні перешкоди.
  •  темп реакцій—швидкість протікання психічних процесів, у деякій мірі психічних станів.
  •  ригідність—особливості людини, що виявляються у здатності її пристосування до нових умов.
  •  екстраверсія—виявляється в активній спрямованості особистості на світ об’єктів; людей, подій, предметів.
  •  інтроверсія—виявляється у активній спрямованості особистості на явища власного суб’єктивного світу, на свої переживання.

Справді поворотним пунктом в історії природно-наукового вивчення темпераментів з’явилося вчення І. П. Павлова про типи нервової системи або, що те ж саме, типах вищої нервової діяльності (загальних для людини і вищих ссавців тваринних). Це вчення було сформульоване великим фізіологом на заключному етапі його наукової діяльності (в 20 30-е рр.).У лабораторіях І. П. Павлова, нарівні із закономірностями роботи кори великих півкуль головного мозку (досліди проводилися на собаках), були відкриті і вивчені відмінності в нервовій діяльності, пов’язані з індивідуальністю тварини. Було помічено, що своєрідності поведінки собаки (наприклад, жвавість і повільність, сміливість або лякливість) закономірно відповідали деякі особливості основних нервових процесів збудження і гальмування. Внаслідок багаторічних досліджень було встановлено, що в основі індивідуальних відмінностей, що вивчалися лежать такі фізіологічні властивості: сила збудження і гальмування, їх рухливість, т. е. здатність швидко зміняти один одну, урівноваженість між збудженням і гальмуванням. Те або інше поєднання цих властивостей і складає тип вищої нервової діяльності. І.П.Павловим була створена класифікація основних типів вищої нервової діяльності: 1) сильний урівноважений швидкий (живий), 2) сильний урівноважений повільний (спокійний), 3) сильний неврівноважений (нестримний) і 4) слабий тип.

У працях психологів Б. М. Теплова, В. Д. Heбиліцина уточнювалися і збагачувалися з’явившись-дослідження про властивості типу вищої нервової діяльності людини. Були відкриті нові властивості нервової системи. Одне з них динамічність (від цієї властивості залежить легкість, швидкість утворення тимчасових зв’язків в корі мозку). Інше лабільність (від цієї властивості залежить швидкість виникнення і припинення нервового процесу, на відміну від рухливості, що характеризує швидкість зміни одного процесу іншим). З’ясувалося, що властивості типу вищої нервової діяльності можуть бути більш загальними, вельми широко що виявляються в динамічній чи стороні психіки, і більш приватними, з більш обмеженою сферою дії. Було показано, що психічна активність як межа темпераменту безпосередньо залежить від особливої властивості типу нервової системи активності (відомості Э. А. Голубєвої). Кожна з властивостей нервової системи впливає на різні сторони темпераменту, а кожна з динамічних особливостей активності, емоційності і моторики залежить не просто від тієї або іншої властивості нервової системи, але і від типу нервової системи загалом (дослідження В. С. Мерліна).Разом з тим в деяких видах діяльності від властивостей темпераменту може залежати не тільки хід їх виконання, але в певній мірі і результат. По відношенню до цих видів діяльності можна говорити про більш сприятливих і менш сприятливих динамічних бісах психіки. У тих областях труда, в тих видах занять, де пред’являються досить жорсткі вимоги до темпу або інтенсивності дій, індивідуальні особливості динамічних виявів психіки можуть стати чинником, що впливає на придатність до діяльності. У деяких професіях вимоги до динамічних властивостей настільки високі, що виникає потреба в попередньому відборі людей по таких властивостях. Наприклад, тим, хто хоче стати льотчиком-випробувачем, або диспетчером на деяких виробництвах, або оволодіти деякими видами циркового мистецтва, треба володіти жвавим і сильним типом нервової системи. Емоційна збудливість як сторона темпераменту необхідна в діяльності актора і музиканта.

Але в більшості професій властивості темпераменту, позначаючись на динаміці процесу діяльності, не впливають на її кінцеву продуктивність. Недоліки темпераменту можуть компенсуватися за рахунок захопленості, підготовки, вольових зусиль.

У перекладі з грецького «характер» це «карбування», «прикмета». Дійсно, характер є прикмети, які придбаває людина, живучи в суспільстві. Подібно тому як індивідуальність особистості виявляється в особливостях протікання психічних процесів (хороша пам’ять, багата уява, кмітливість і і в бісах темпераменту, вона виявляє себе і в рисах характеру.

Характер це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається і що виявляється в діяльності і спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки.

Характери поділяються на сильні і слабкі, діяльні і без діяльні, суспільно-спрямовані і егоїстичні, цільні і протиречиві. В структурі характеру виділяють: інтелектуальні риси(глибоке мислення, кмітливість, винахідливість тощо), моральні риси(переконаність, принциповість, почуття обов’язку, патріотизм), вольові риси(самостійність, наполегливість, мужність, цілеспрямованість), емоційні риси(врівноваженість, пристрасність, вразливість, поривчастість).

Акцентуація—це ті індивідуальні риси, які мають тенденцію до переходу в патологічний стан. За більшого прояву вони накладають відбиток на особистість.

Класифікація типів акцентуації характеру представляє значну складність і не співпадає по номенклатурі найменувань у різних авторів (К. Леонгард, А. Лічко). Однак опис акцентуйованих меж значною мірою виявляється ідентичним. Це дає можливість дати перелік акцентуацій, запозичаючи найбільш вдалі терміни з обох класифікаційних схем і при цьому навмисно уникаючи прямих аналогій з психіатричною термінологією («шизоїдні» межі, «епилептоїдні» межі і , в зв’язку з тим що розгляд акцентуації характеру передбачає залучення уваги педагога, а не психіатра, хоч історія постановки проблеми акцентуювання сходить до психіатрії і психоневрології.

Питання для самоконтролю

  1.  В чому сутність класифікацій Галена?
  2.  Які типологічні ознаки темпераменту за І.Павловим?
  3.  Дайте характеристику типу нервової системи сангвініка, флегматика, холерика та меланхоліка.
  4.  Визначте особливості поведінки пожежників різного темпераменту в бойовій ситуації.
  5.  Визначте тактику педагогічного підходу до пожежників різного темпераменту.
  6.  Чим зумовлені екстравертність та інтровертність людини за Г.Айзенком?
  7.  Дайте визначення поняттю “характер” людини.
  8.  Ознайомтеся з основними типами акцентуації характеру за підручником психологія/За ред. Ю.Л. Трофімова.—К., 1999 - С.111-112/.

Тема 6. Емоції і почуття. Воля. Вольовий акт

Зміст понять «емоції», «почуття», «переживання»; «воля», «вольовий акт», вольові якості». Емоції і почуття. Природа емоцій. Переживання. Вплив емоцій на ефективність рішень професійних завдань пожежників. Воля. Витоки волі. Боротьба мотивів і вольовий акт. Вольові якості. Формування та розвиток вольових процесів в умовах професійної діяльності.

Емоція – (від лат. – збуджувати, хвилювати) це гнів агресія, страх радість тощо, так звані прості почуття. Емоції мають ситуативний характер, переважно бувають короткотривалими, виникають як реакція на щось, не потребують підготовки і навчання. Окрім того вони вроджені. Така характеристика емоцій відповідає як людям, так і тваринам.

Завдання емоцій – розподіляти все те, що нас оточує, за критеріями біологічних потреб організму. Емоції завжди суб’єктивні, вони переживаються людиною по-своєму. Емоцiї - клас психічних процесів і станів, пов’язаних з інстинктами, потребами, мотивами, що відображаються у формі переживань (страх, задоволення тощо).       Почуття - стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності; найвищий продукт розвитку емоцій людини. Одне почуття може реалізуватися у різних емоціях. Так почуття любові породжує спектр емоцій: суму, радості, гніву, ніжності тощо.

Джерелами емоцій і почуттів є: фізіологічні потреби (сон, харчування, пиття, біль) викликають почуття роздратування, злості, неспокою, тривогу, страх і змінюються почуттями радості, задоволення та інші позитивні почуття в разі заспокоєння потреб, або подолання труднощів. Контакт з людьми – для психічного розвитку немовляти велике значення контакт з матір’ю. Заспокоюючи його потреби в безпеці, любові, близькості, вона стає джерелом позитивних переживань. Відсутність контакту викликає у немовляти страх, який виявляється в плачі, крику. Мова – має великий вплив на виникнення почуттів. Одне слово, може стати джерелом позитивних і негативних почуттів. Пізнання світу – виникнення почуттів, пов’язане з уявою, мисленням, пам’яттю. Самопізнання пробуджує невдоволення собою, прикрі почуття; гордість радість. Спогади про минуле – корисні спогади призводять до повторного переживання приємних почуттів, негативні – пов’язані з переживанням страху тощо. Планування майбутнього, мрії – забігання думками в майбутнє – суттєва обставина, що породжує емоційні переживання.       

Фізіологічні аспекти почуттєвого життя Емоційний процес виникає в центральній нервовій системі, призводить до активізації ділянок вегетативної нервової системи і залоз внутрішньої секреції. Керівну і контролюючу функції виконує  кора півкуль головного мозку. Серед різноманітних змін в організмі під час виникнення почуттів і емоцій зустрічається: Зміни в системі кровообігу (серцебиття, почервоніння обличчя і очей, або блідість шкіри обличчя тощо).Зміни дихання – перехоплює подих, зростає швидкість дихання або стає не регулярним. Зміна ширини зіниць , реакція шкіри – “гусяча шкіра”, розлад функції шлунку й кишечнику, напруження м’язів і їх тремтіння.                                                                               Риси почуттів. Протилежність – позитивні – негативні, корисні – шкідливі. Інтенсивність – дика радість або бурхливий вияв, або усмішка. Тривалість, глибина.

Класифікація почуттів. Почуття, пов’язані з природою (радість, захоплення або страх перед небезпекою);Суспільні почуття – виникають під час контактів з оточуючими людьми (подружня любов, симпатія, приязнь, вірність, заздрість, подив). В ситуаціях співпраці виникають почуття: неприязні, злості, агресії, гніву, ненависті. Моральні почуття – зустрічаючись зі світом цінностей і пов’язаними моральними нормами, людина переживає почуття: обов’язку, відповідальності, вини і сорому, кривди, несправедливості. Естетичні почуття – переживання краси природи, артистизму, культури, викликає почуття краси , захоплення. Інтелектуальні почуття – пов’язані з пізнанням і пошуком істини (радості, задоволення, винагородження, тріумфу, гіркоти, розчарування від помилок та інтелектуальної обмеженості).   

Емоції і почуття поділяються на сценічні й астенічні почуття. Стенічні почуття (від лат. - сила) мобілізують людину до виконання дій, додають їй сили. Астенічні почуття (від лат. – слабкість, безсилля) – людина впадає в апатію, зникає точність рухів, паралізованість дій, відчай.

Воля - свiдома саморегуляцiя людиною своєї поведiнки i дiяльностi, регулююча функцiя мозку, що полягає в здатностi активно домагатись свiдомо поставленої мети i переборювати зовнiшнi та внутрiшнi перешкоди. Воля виникла в трудовій діяльності людини вона забезпечує виконання двох взаємопов’язаних функцій спонукальної i гальмової і в них себе виявляє. спонукальна функція забезпечується активністю людини. Гальмова—виявляється у забороні небажаних виявів активності.

Вольовий акт - включає: намiр, усвiдомлення мети, боротьбу мотивiв прийняття рiшення, вибiр методiв;

  •  здiйснення прийнятого рiшення. одним із найбільш характерних виявів волі виступає поведінка людини в умовах ризику. Ризик – це характеристика діяльності за невизначеності для суб’єкта її наслідків і наявності передбачень про можливі негативні наслідки на випадок неуспіху (покарання, біль, травма, тощо). Розрізняють виправданий і невиправданий ризик. Виправданий ризик передбачає зважування всіх «за» і «проти». Ризик буває: ситуативний (ризик на виграш величина виграшу на випадок успіху перевищує величину втрат на випадок не успіху); надситуативний (безкорисливий, або “ризик заради ризику”).Вольовi якостi—рiшучiсть, смiливiсть,  наполегливість, самостiйнiсть; витримка або самовладання, витривалiсть, терпiння, дисциплiнованiсть, органiзованiсть, пiдтягнутiсть, точнiсть.

Питання для самоконтролю

  1.  У чому суть емоцій і почуттів?
  2.  Розкрийте загальні властивості емоцій і почуттів.
  3.  Визначте вихідні ознаки вольової поведінки.
  4.  Назвіть основні етапи вольової дії.
  5.  Поясніть, що таке ризик.

Тема 7. Психічні стани людини. Професійні стани

Зміст понять «психічні стани», «психічні реакції».професійні стани (придатності, зацікавленості, творчого натхнення, готовності).Поняття психічних станів людини їх класифікація.Психічне напруженість, емоційна напруженість. Стрес. Хвилювання. Тривожність. Страх. Фрустрація. Афект. Агресія. Депресія. Специфічні стани психіки (біль, ейфорія, медитація). .Професійні стани (придатності, зацікавленості, творчого натхнення, готовності).

Психічні стани—психологічна характеристика особистості, що відображає її порівняно тривалі душевні переживання. Психічні стани тісно пов’язані із психічними процесами та психічними властивостями особистості. Стан, як філософська категорія охоплює суперечливість змін і відображення цієї суперечливості. У психології це поняття пов’язується із суперечливістю психічного відображення—сталістю і змінністю. Під психічним станом розуміється не стан організму а «стан душі», різноманітні її відгуки на своєвласні відчуття та уявлення. Ще І.Павлов зазначав, що психологія—це наука лише про психічні стани. Психічні стани можуть позитивно впливати на діяльність людини «трудову, навчальну, службову», а можуть її дезорганізувати. Стан фіксує певний психічний момент в характеристиці психічного. Психічні стани можуть бути класифіковані як: особистісні та ситуативні; інтелектуальні, вольові, емоційні; глибокі, поверхові; короткотривалі, довготривалі; позитивні та негативні, стенічні та астенічні; стани більш чи менш усвідомлені. Окремо можна виділити патологічні та специфічні стани (гіпноз, ейфорія, сновидіння, лунатизм, літаргічний сон).

Настрій – емоційне забарвлення поведінки і діяльності, це стан який вирізняється різною мірою тривалості, виявленості, усвідомлення. Настрій завжди має причину (природа, події, люди, стан здоров’я). Настрій відбивається на поведінці, стимулює або пригнічує активність особистості(стан бадьорості, пригніченості, зацікавленості тощо).

Афективний стан проявляється в постійно наростаючому емоційному напруженні, він динамічний і яскраво виражений, завжди має певне завершення. У надзвичайно напруженій ситуації може завершитися афектом. Афект – короткочасна, бурхлива, емоційна реакція. У стані афекту змінюється звичайна поведінка людини , звужується обсяг свідомості (бурхливе переживання гніву, безутішного горя, радості); існують афекти, які мають позитивний характер (радість футбольних уболівальників). До афектів схильні люди із неврівноваженими процесами збудження і гальмування.     Страх - емоцiйна реакцiя людини на справжню чи уявну небезпеку, характеризується широким дiапазоном емоцiй (вiд легкого переляку до жаху). Характеризується депресивними психiчними станами: неспокоєм, нервуванням, прагненням вийти з неприємної ситуацiї.

Фрустрацiя - (вiд лат. frustratio - марне сподiвання, невдача), - психiчний стан зростаючого емоцiйно-вольового напруження.

Ф. викликає: агресiю, переоцiнку цiлей та бажань.   Агресiя - психiчна реакцiя на фрустрацiю, загроза, задиристiсть, злiснiсть.

Депресiя - 1. фрустрацiя, що виявляється у формi блокування цiлеспрямованої поведiнки (входить наче «в себе»); 2. (вiд лат. depressio - пригнiчення), придушення, вiдчуття песимiзму, занепаду духовних сил.

Тривога - психічний емоційний стан, яким позначається стан, пов’язаний з непередбачуваними ситуаціями, можливими неприємностями (хвилювання, побоювання, порушення спокою). Тривожність як риса особистості є найбільш значущим ризик-фактором,  що знижує ефективність інтелектуальної діяльності, працездатності, сприяє виникненню невпевненості у своїх здібностях.

Стрес – емоційний стан, викликаний несподіваною та напруженою ситуацією. Стрес – від англ. – напруження. Поняття стресу було запроваджене в 50-ті роки ХХ-го ст. канадським вченим Г. Сельє. Реагування людини на екстремальний вплив має три стадії: 1) фаза шоку (різке падіння опору організму); 2) фаза резистентності (мобілізація адаптаційних можливостей організму; 3) фаза виснаження (стійке зниження резервів організму). Р. Лазарус, розвиваючи вчення про стрес, висунув думку , згідно якої розмежовуються поняття фізіологічного стресу та психічного, емоційного. Завдяки цьому емоційний стрес може бути доцільним. Стрес існує завжди. Розрізняють типи особистостей, схильних до стресорів та стійких до дії стресогенних факторів. Поведінка пожежного в стресовій ситуації багато в чому залежить від особистісних особливостей: уміння швидко оцінювати ситуацію, навичок миттєвої орієнтаціїї, вольової зібраності, витримки, наявного досвіду.

Професійні стани. Стан професійної придатності, стан усвідомленої значимості своєї професії, стан радості від успіхів в роботі, стан вольової активності, стан професійної зацікавленості, стан творчого натхнення, стан психічної готовності до діяльності, стан рішучості, стан втоми.

Стан професійної придатності характеризується можливостями людини по оволодінню якої не будь професійної діяльності, забезпечує успішність оволодіння професійними обов’язками.

Стан професійної зацікавленості характеризується глибоким інтересом до професійної діяльності, концентрацією уваги на об’єктах пов’язаних з професійною діяльністю. Цей стан успішно протікає на фоні спрямованості людини на професію.

Стан творчого натхнення являє собою комплекс інтелектуальних і емоційних компонентів. Він відображається у творчому підйомі підвищенні здібностей, вияві думок, легкості знаходження суттєвого, у повній зосередженості та зростанні фізичної енергії.

Стан працездатності характеризується оптимізацією робочої діяльності людини, мобілізацією всіх резервів організму. Рівні працездатності: фаза мобілізації, фаза спрацьованості, фаза компенсації, фаза кінцевого пориву.

Стан втомленості визначається як тимчасове зниження працездатності під впливом тривалих навантажень. На думку, Н.Д.Левітова можна виділити такі компоненти втоми: (почуття невпевненості у правильності дій; розлади уваги, сенсорних процесів; порушення рухових функцій, функцій пам’яті, мислення; трансформація мотивів діяльності; послаблення волі; сонливість).

Питання для самоконтролю

  1.  Що розуміють під психічними станами?
  2.  Дайте характеристику афективному стану та афекту.
  3.  Дайте характеристику стресовому стану.
  4.  Визначити основні ознаки професійних станів(втоми, зацікавленості, готовності).

Тема 8. Особистість як об’єкт і суб’єкт професійної діяльності. Шлях до професіоналізму

Зміст понять “особистість”, “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “формування”, “розвиток”, “спрямованість”, “свідомість особистості”, “потяг”, “потреби”, “мотиви”, “позиції”, “цінності”, “здібності”.

Формування і розвиток особистості в онтогенезі. Структура особистості: спрямованість особистості (інтереси, установки, бажання, світогляд); психологічні утворення (знання, уміння, навички); індивідуально-психологічні особливості працівників пожежної охорони (темперамент характер, здібності, задатки). Виявлення та облік індивідуально-психологічних особливостей особистості в професійній діяльності працівників пожежної охорони Явище професійної деформації особистості. Здібності їх природа та розвиток.

Проблему особистості у психології досліджували з кінця 19ст. вчені: В.Джемс, В.Дільтея, Е.Шпрангер, О.Ф.Лазурський, З.Фрейд, К.Г.Юнг, А.Адлер, К.Горні, Е.Фромм, Е.Еріксон, К.Роджерс, Г.Олпорт, А.Маслоу, Л.С.Виготський, В.Франкл, С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Б.Г.Ананьєв, Г.С.Костюк. Iндивiд - одинична, окрема сутнiсть або iстота, представник будь-якого виду, роду, класу. Індивідуум людина народжується і поступово при засвоєнні соціально-історичного досвіду людства стає особистістю. Онтогенез - (вiд грець. - єство, породжую) iндивiдуальний розвиток будь-якого органiзму вiд зародження до кiнця життя. У психологiї i педагогiцi - iндивiдуальний, фiзичний i психiчний розвиток особистостi. Людина - бiосоцiальна iстота, яка володiє мовою, свiдомiстю, вищими психiчними функцiями (абстрактно-логiчним мисленням, пам’яттю i т.д.), здатна створювати знаряддя працi, користуватися ними у процесi суспiльної працi.

Особистiсть - людина, соцiальний iндивiд, що поєднує в собi риси загальнолюдського. Соцiально-психологiчна суть людини, що формується в результатi засвоєння нею суспiльних форм свiдомостi i поведiнки, суспiльно-iсторичного досвiду людства (особистiстю ми стаємо пiд впливом життя в суспiльствi, виховання, навчання, спiлкування, взаємовпливу). Особистість—це цілеспрямована самоорганізуюча система. Об’єктом її діяльності є світ, вона сама, що виявляється в її почутті. Особистість має активну життєву позицію, здійснює вибір, оцінює наслідки прийнятих рішень та відповідає за них, постійно творить себе. Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність.

Індивідуальність  - сукупність особливостей, що відрізняють одну людину від іншої(проявляється у здібностях, потребах, схильностях, темпераменті, рисах характеру, світобаченні, розвитку інтелекту тощо). Індивідуальні особливості людини являють собою лише одну з сторін особистості людини.

Структура особистості - включає такі поняття: психічні процеси, психічні властивості, психічні стани, спрямованість, потреби, мотиви, темперамент, здібності, характер, емоційність, активність, волю, психічні утворення. В структурі особистості визначаємо соціальну та біологічну основи. Біологічна основа особистості нервова система, система залоз, процеси обміну речовин, статевий імпульс, анатомічні особливості. Соціальна основа  риси культури, оточення людини, виховання, соціальні ролі, комплекс уявлень про себе. Проблема співвідношення біологічного та соціального начал у структурі особистості є однією з найскладніших та дискусійних. Помітне місце займають теорії які виділяють в особистості дві основні підструктури, сформовані під впливом двох чинників біологічного і соціального. Є думка, що особистість людини розпадається на ендопсихічну та екзопсихічну організації, які між собою взаємодіють. Ендопсихіка—підструктура особистості відображає внутрішню взаємозалежність психічних елементів. Екзопсихіка визначається ставленням людини до зовнішнього середовища. сучасні зарубіжні багатофакторні теорії особистості зрештою зводять будову особистості до проекцій всіх тих же основних чинників біологічного і соціального.                        Таким чином, у структуру особистості в першу чергу входить системна організація її індивідуальності. Елементом структури особистості є спрямованість вибіркове ставлення людини до дійсності, яке проявляється у потягах , потребах, позиціях, установках, переконаннях, цінностях людини. Важливою властивістю особистості є здібності. Здібності це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність придбання знань, умінь і навичок. Проблему здібностей у психології вивчали: Б.М.Теплов (визначив особливості здібностей), В.Д.Шадріков(розглядав здібності, як якості психологічної і функціональної системи, що проявляються в її продуктивності, а саме: точності, надійності, швидкості). Здібності можуть бути: конструкторські, математичні, військові, інженерні, педагогічні та інші. Виділяють ведучі та допоміжні, загальні та спеціальні. Особистість будучи суб’єктом системи дійсних відносин суспільства, з групами в яких вона інтегрована не може бути взята лише в замкнений простір, а виявляє себе у просторі міжіндивідуальних відносин тому, в структуру особистості людини входять три утворюючі, три підсистеми: індивідуальність особистості, її представленість у системі міжособистісних відносин і в інших людях. І особистість повинна бути такою, що характеризується в єдності трьох сторін.

Особистість формується в умовах конкретно історичного існування людини в діяльності (праці, навчанні, спілкуванні). Ведучу роль в процесах формування особистості грають навчання і виховання, які здійснюються в групах і колективах.  Формування особистості відбувається в умовах включення її в колектив. Як підкреслював А. С. Макаренко, особистість розвивається в колективі і через колектив, який являє собою групу високого рівня розвитку, що володіє найбільш сприятливими умовами для формування цінних якостей особистості. Саме в колективі отримує повноцінне задоволення потребу індивіда бути особистістю, активним учасником будівництва нового суспільства, відбувається всебічний її розвиток. Ведуча роль в формуванні особистості належить цілеспрямованим впливам на неї виховання. Виховання направляє і організує розвиток особистості відповідно до цілей, заданих суспільством. При цьому виховання не тільки певним чином організує, упорядковує життя і діяльність людини, але і створює відповідно до існуючих педагогічних принципів спеціальне соціальне середовище або ситуацію розвитку, найкращим чином, що виявляє можливості конкретної особистості, створює умови для вияву її активності, формуючи і направляючи її. Тут психологія особистості поступається місцем педагогіці виховання особистості. Формування особистості пожежного відбувається в колективах пожежних підрозділів під впливом керівників вихователів(командирів відділень, караулів, частин). Не менш важлива роль у цьому процесі відводиться самовихованню та самоосвіті.                                        

Питання для самоконтролю та завдання

  1.  За допомогою теоретичного матеріалу підручника ”Психологія” За ред. Ю.Л.Трофімова  дайте характеристику основним теоріям особистості.(С. 76-102).
  2.   Дайте визначення поняттям : індивід, особистість та індивідуальність.
  3.   Що розуміють під спрямованістю особистості?
  4.   Поясніть взаємодію ендопсихічної та екзопсихічної структур особистості.

Тема 9 Психологія діяльності

Зміст понять «дії», «діяльність», «мотиви діяльності», «праця», «навчання», «гра».Загальне поняття про діяльність. Структура діяльності людини. Уміння. Навички. Звички. Дії, діяльність. Основні види діяльності. Професійні особливості діяльності пожежників. Формування конкретних форм трудової діяльності, мотиви ставлення людини до праці. Процес,  мета і продукт праці. Праця рутинна і творча.

Людина самовиявляється в діях, особливо у діях вчинкових, які починаються з постановки цілі і шляхом розкриття в практичній дії реального змісту цілі досягають, реалізують її. Найбільш чітко постановка і досягнення цілі розкриваються у трудовій діяльності через процес праці, ціль праці та її продукт. Психологічна структура трудової діяльності. У трудовій діяльності, в найбільш досконалих її формах виражається вся багатогранна сутність людини. Саме в трудовій діяльності, у творчій праці знаходять свій дійовий прояв усі душевні сили, наміри, почуття особистості. Виникнення трудової діяльності, яка базується на використанні засобів праці, на її розподілі та спеціалізації, цілком змінило ставлення людини до природного світу. Праця розглядається як процес, що відбувається між людиною і природою, процес, у якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Впливаючи на природу, змінюючи її, людина змінює і свою власну природу. Трудова діяльність як прерогатива виключно людини характеризується тим, що людина ще на початку процесу праці уже уявляє собі її кінцевий результат.

Саме трудова діяльність спрямована на створення необхідного продукту (речі, енергії, інформації). Продукт, що його виробляє конкретна людина, може бути зовсім не потрібним власне їй. Трудова діяльність орієнтується на потреби суспільства в цілому, не визначаючись потребами лише окремої особистості. Таким чином, трудова діяльність за своєю природою є суспільною. Суспільною є вона й за характером. Сьогодні суспільний розподіл праці набув такої розгалуженості, що фактично жодна людина не лише не виробляє всього, що вона потребує, а й ніколи не бере участі у виробництві хоча б одного продукту від початку до кінця. Все, що потрібно людині для життя, вона отримує від суспільства в обмін на свою працю. Виробництво продуктів є водночас і виробництвом певних стосунків людей у процесі праці, розподілу, обміну й споживання.

Дії -  це процес, який зорієнтований на наслідок, це основний елемент у структурі діяльності. За якістю дії можна виділити такі типи дій: дії рухові (пов’язані з переміщенням у просторі); дії організаційні (створюють умови для механічного впливу на оточення); дії аналізаційні (дії порозуміння між людьми, вербальні); дії розумові (розумові операції).

Дії мають таку структуру, як і діяльність: мета мотив;  спосіб результат.

На діях людини залишають відбиток суспільні умови життя. Суспільний характер людських дій виявляється у спільній праці з іншими. Основними умовами дій є: стан організму, інтелектуальний рівень, темперамент, характер почуттів, темп реакції, чуттєва вразливість, характер. Довготривалий і складний комплекс дій називаємо діяльністю. Вона завжди спрямована виконання якоїсь цілі (мети). Тому діяльність визначаємо як об’єднання вчинків та дій зі спільною метою або цілями.

Поведінка - це дії, в яких особливо виявляється суспільна природа людини. Вони здійснюються на основі прийнятих у даному суспільному середовищі норм.

З поняттям “діяльність” пов’язано поняття “активність”.

Активність - це властивість, стан або схильність усіх живих організмів до дієвого регулювання їхніх стосунків з оточенням. Під активністю розуміємо всі типи функціонування організму: як фізіологічні і психічні. Прояви активності спостерігаємо і у тварин, що полягають у засновані їхніх біологічних потреб та пристосуванні до умов середовища. Прояви активності людини виявляються у складанні про себе плану своїх дій (внутрішні), виконання їх (зовнішні). Два основних джерела активності людини, які містяться в самій особі: потреба і  завдання, що спонукають до дії.

У розвитку людської активності виділяють наступні процеси: інтеграція- поєднання дій, інтеріоризація перехід зовнішніх дій у внутрішні (створення смислових образів, понять), екстеріоризація- проявляється у вигляді щораз більшої можливості вияву дії назовні, автоматизація- багаторазове повторення певних дій (професійні дії), соціалізація- перехід від індивідуальних до громадських дій, індивідуалізація- дії, які відображають індивідуальні риси психіки особи, її можливості, здібності, досвід.

Діяльність людини існує як дія або ланцюг дій. Виконання дії полягає у використанні певної системи рухів, яка залежить від мети дії, властивостей предмета, на який ця дія спрямована, і умов дії. Трудова діяльність існує в трудових діях. Оскільки трудова діяльність – це завжди діяльність, спрямована на виробництво певного продукту (матеріального чи духовного), трудові дії людини націлені на певний результат. За внутрішнім психологічним змістом ці дії зумовлюються тими чи іншими спонуканнями або мотивами і спрямовані на певну ціль. Спонукання до діяльності в основі своїй має певну потребу, інтереси людини.

Те, чому людина діє, не завжди збігається з тим, для чого вона діє. Мотиви діяльності можуть розходитися з безпосередньою метою, що керує діями. За Айзенком, існують такі різновиди трудової мотивації: заінтересованість інших працівників у роботі окремої особи та у співдружності з нею; можливість зростання та просування; стабільність становища на роботі; величина заробітної платні; вигідність робочого часу; суспільний престиж праці; відпустка, її тривалість, можливість взяти її у зручний для себе час.

Прийнято розрізняти основні види людської діяльності: гру, навчання, працю, спілкування. Кожен з цих видів визначається своїми мотивами, цілями, засобами.

Гра. Це генетично перший вид діяльності. Вона з’являється ще на початку життя й має принести людині почуття радості й приємності (функція задоволення).

Існує декілька типів гри:

  •  маніпуляційна гра - (використання різних речей відповідно до їх призначення);
  •  рухова гра - розвиває координацію рухів;
  •  конструктивна гра - формує точність рухів, уміння втримувати рівновагу, увагу, витривалість, вміння долати перешкоди;
  •  тематична гра - відтворення різноманітних дій, ситуацій, фактів;
  •  дидактична гра - розвиває логічне мислення.

Багато спортивних змагань відбуваються у групових іграх (футбол, хокей, волейбол, тощо). Для фахівців такі ігри можуть бути водночас професійною діяльністю, і виступати як аматорство.

Навчання. Мета цього типу діяльності - здобуття певних знань, умінь, навиків. Найзначніше місце займає навчання в житті дітей та молоді, однак впродовж всього життя залишається суттєвим елементом діяльності особи. Навчання може бути: свідоме, цілеспрямоване, незаплановане, мимовільне. Навчання має за мету засвоєння знань, вироблення практичних умінь і навичок.

Праця. Суспільно зорганізована діяльність людини з метою задоволення потреб, в наслідок неї створюються матеріальні та духовні цінності. Мотивом праці є досягнення певної цілі. Праця основна сфера активності дорослої людини. Праця може бути: репродуктивна, продуктивна, творча. Процес праці складається з трудової діяльності предмета праці (над чим працюють) і знарядь праці. Під час праці люди вступають у виробничі і міжособові відносини. Наукова організація праці (НОП) передбачає оптимізацію взаємодії людини і машини.

Спілкування – це складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів. У спілкуванні розрізняють такі аспекти: комунікативний (обмін інформації), інтерактивний (обмін діями), перцептивний (взаємосприймання).

У трудовій діяльності розкривається безпосередній зв’язок між потягом, спонуканням, в якому виражається потреба, й зі способом її задоволення. В трудовій дії, оскільки вона спрямована на виробництво продукту, а не безпосередньо на задоволення потреби, розчленовується, виділяється, з одного боку, предмет як продукт, який виступає ціллю дії, а з другого боку – потяг, спонукання. Із предмета і спонукання починає виділятися ставлення суб’єкта до довколишнього середовища й до власної діяльності. У праці складається притаманна людині здатність до дій дальнього прицілу, опосередкована, віддалена мотивація – на відміну від польової, ситуативної мотивації, що характерна для тварин. Оскільки діяльність завжди перебуває в тому чи іншому співвідношенні зі спонуканнями, потягами, потребами, вона включає емоційну характеристику. Емоції породжуються в дії із співвідношення дії з потягом, потребою і залежать від змісту і суті завдання що стоїть перед людиною, і від її ставлення до цього завдання. У спонуканнях є зачатки волі. Воля включає усвідомлення цілі дії, яка витікає із потреб, що цю дію викликають, і свідоме підкорення всього ходу дії поставленій меті. Такий цілеспрямований характер має трудова діяльність, спрямована на виробництво певного предмета, на певний результат; вона характеризується усвідомленням цілі і передбаченням результату. Процес, ціль і продукт праці. Процес праці включає потяг, уявлення, волю, на основі яких формується ціль праці як її результат, що регулюється свідомою волею. Ціль праці – це те, на що вона свідомо спрямована. Ціллю у людини частіше виступає те, що в даний момент відсутнє і повинно бути досягнуте за допомогою дій. Ціль нам дається уявно – в образі динамічної моделі майбутнього результату діяльності, тобто ідеально. Саме з цією моделлю зіставляються результати дій. Ціль – це суттєва ознака процесу праці, бо саме нею визначається та система рухів і дій, яка спрямована на досягнення результату. Результатом праці є створення певного духовного чи матеріального продукту, тобто речі, реального предмета, в якому втілені знання, навички, уміння людини. Процес праці – це перетворення ідеального результату, що був на початку уявним, на реальний продукт праці в кінці цього процесу, з використанням системи дій і рухів. Усі ланки процесу праці підкорені її кінцевому результату. Ціль процесу праці не в ньому самому, а в продукті праці як її результаті. Трудова діяльність виконується не заради самого процесу праці, а заради більш чи менш віддаленого його результату, що слугує задоволенню потреб людини через привласнення не лише продукту її діяльності, а й продукту праці інших людей, продукту суспільної діяльності. Процес праці може вимагати зусиль, спрямованих на подолання не лише зовнішніх, а і внутрішніх перешкод. Це потребує наявності у людини волі. Як зазначав С.Л. Рубінштейн, волі у владі потягу ще немає. В єдності потягу і повинності постає усвідомленість волі, що визначає здатність людини регулювати свої дії, переборюючи як зовнішні, так і внутрішні труднощі. З волею пов’язана проблема породження реальної трудової дії. Воля людини передбачає її свободу у визначенні способу і характеру власних дій, вчинків на основі об’єктивних законів. Емоції та воля виконують регулюючу функцію в процесі праці. Емоції виступають внутрішнім регулятором, бо забезпечують трудову діяльність пристрастю, відображаючи відношення між потребою і успішністю реалізації діяльності. Цю роль можуть виконувати як позитивні, так і негативні емоції.

Праця рутинна та творча. Будь-яка праця передбачає як фізичні, так і розумові процеси. В праці завжди присутні рухи (рухи очей при читанні, наприклад), а також мислення, уява (для постановки цілей, прийняття рішення). Залежно від системи дій, яка визначається ціллю, праця може бути рутинною і творчою.

В творчій праці найбільш яскраво виступає те, що особистість,  створюючи суспільне корисний продукт, об’єктивно вносить в нього разом із тим щось нове, оригінальне.

Найбільш яскравий спосіб вираження людської діяльності – вчинок з усім багатством його суспільно-особистісної суперечливості, – з одного боку, включає до свого змісту особливості історичного рівня культури людини, з іншого – сам визначає цю культуру, будучи виявом суб’єкта історичної діяльності.

Питання для самоконтролю

  1.  Що називають дією?
  2.  Які є типи дій?
  3.  Які поняття пов’язані з поняттям діяльність?
  4.  Дайте характеристику видам діяльності.
  5.  Назвіть основні складові процесу праці.

Тема 10. Соціальна група і колектив

Зміст понять «соціальна психологія»; «група», «колектив», «соціально-психологічний клімат», поняття, структура і методи вивчення малих груп. Людина і суспільне середовище. Види груп. Особа в групі. Особливості колективу пожежного підрозділу: соціальна зрілість, ціннісно-цільова і мотиваційна єдність, організованість, дисциплінованість, оперативність. Колектив та його ознаки, види, рівні, стадії розвитку. Макаренко А.С. про колектив. Психологічна характеристика колективу. Етапи становлення колективу пожежного підрозділу. Фактори, що обумовлюють соціально-психологічний клімат у колективі. Соціометрія. Соціальна психологія сімейних взаємовідносин. Методи вивчення груп і колективів в умовах професійної діяльності пожежників.

Людина входить до складу багатьох суспільних об’єднань: різних груп, організацій, общин, є членом свого народу, нації, сім’ї.

Група – це людська спільнота, яка вирізняється на основі певної ознаки, наприклад соціальної приналежності, характеру, сумісної діяльності, особливостей організації і т.д. Головними ознаками групи є: зміст та характер спільної діяльності, цілі та завдання цієї діяльності, тип відносин між членами групи, прийняті групові норми, цінності, наявність “почуттями”, групових атрибутів (назва, символи); зовнішня і внутрішня організація. Найзагальнішою є класифікація груп на умовні та реальні, малі й великі.

Великі соціальні групи. До різновиду таких груп відносять: етнічні групи (нації), соціальні класи, прошарки, професійні, вікові групи (молодь, літні люди). Б. Грушин вирізняє 5 типів соціальних спільностей: людство, організації і рухи світового характеру, окремі країни, класи, нації, соціокультурні групи, малі групи.  

Особливим типом суспільного об’єднання є натовп (юрба). Це тимчасове, безструктурне скупчення людей, об’єднаних безпосередньою просторовою близькістю, немає чітко усвідомленої мети, дії учасників зумовлені зовнішнім стимулом та загальним емоційним станом. Перші дослідники натовпу Г. Лебон, Г. Тард, М. Михайловський, З.Фрейд розглядали його як сліпу, руйнівну силу; де панують неусвідомлені імпульси, зараження і навіювання. Поведінка натовпу нагадує поведінку дикуна, зграї диких тварин.

Вплив натовпу залежить від особистих рис учасників, особливо їх провідників, вік, виразність, цілі.

Великі соціальні групи. Оскільки кожна група характеризується не однією, а багатьма ознаками, М. Корнєв та А. Коваленко пропонують поділити їх так:

  1.  За типом головної діяльності: виробничо – трудові; соціально – політичні; навально – виховні; виконавчо – примусові; сімейні; військові; спортивні, ігрові; аматорські.
  2.  За соціальною спрямованістю: соціально – корисні; соціально – небезпечні.
  3.  За мірою організації: неорганізовані, випадкові; цільові.
  4.  За типом домінуючої структури: формальні - неформальні.
  5.  За мірою безпосереднього впливу на особистість: первинні – вторинні; основні – неосновні; референтні - нереферентні.
  6.  За мірою відкритості зв’язку з іншими групами: відкриті - закриті.
  7.  За мірою міцності зв’язків: згуртовані - малозгуртовані; роз’єднані.
  8.  За тривалістю існування: короткочасні - довготривалі.

Психологи визначають кількісну межу малої групи (2 особи - діада), інші – не менше трьох (3 особи – тріада). Верхня межа малої групи від 7 до 45 осіб і більше. Більшість психологів часто посилаються на “магічне число” 7 + 2.

Кожна з позначених нами груп має свою психологічну характеристику.

Умовні групи виділяються по визначеній ознаці, наприклад професійній. Особи, що включені в ці групи визначаються за професійною ознакою (лікарі, пожежні) вони не входять в групу, а включені, не мають взаємовідносин, однак находяться у прямих або непрямих зв’язках з членами своїх реальних груп, умовними або номінативними групами називаються групи за поділом віку (діти, молодь, люди середнього віку, старики). Реальні групи – це групи які існують і у просторі і у часі, з реальними зв’язками, стосунками, цілями, завданнями (це молодіжні об’єднання тощо). Вільні групи – це добровільні спілки хорони природи, пам’ятників, тощо, але захисту своїх інтересів і прав у них необхідно вступити. Обов’язкові групи – з моральної точки зору іноді стають обов’язковими – профспілка (за радянський період комсомол, піонери, жовтенята). Формальні групи характеризуються організованою структурою. Соціальні стосунки в організації носять безособовий характер і відбуваються через визначені ролі. Ці ролі мають тенденції до формалізації згідно з нормами визначеними зовнішнім середовищем, культурою і т.д. (штати розкладу, штат співробітників). Неформальні групи – група де особисті соціальні стосунки, які реалізуються в ролях, визначаються внутрішнім середовищем. Змістом цих ролей – є результат взаємодії в середині групи, структуру група створює сама, ці групи виникають за симпатіями і антипатіями, за визнання авторитетів, компетентності (компанії за інтересами). Вони існують доки існують симпатії. Первинні групи не багаточисельні за розміром, стосунки в них формалізовані (група, взвод, бригади складаються із 2 – 30 осіб, караул, сім’я). Вторинні групи – це курс, цех. Основні групи – це групи, куди входять первинні і вторинні групи. За визначеними факторами ми можемо ділити групи – об’єкти дослідження, технології праці: реальні, постійні, обов’язкові первинні (бригада, лабораторія – виробничі одиниці); умовні, постійні, обов’язкові вторинні (професійна класифікація робочі із середньою освітою, вищою освітою, інженерні кадри); реальні, постійні, вільні, первинні, стихійні (стихійні групи в середині офіційних груп). Референтні групи – це групи реально або уявно існуючі, в яких норми, погляди слугують взірцем для особистості. Нереферентні групи – характеризуються тісними особистими взаємовідносинами, постійними контактами. Сім’я – мала соціальна група, основне суспільне середовище для кожної людини, оскільки це мала суспільна група, спробуємо визначити і дати характеристику функціям сім’ї. Сім’я виконує ряд функцій, серед яких найважливішими є: відтворення, що пов’язана з народженням дітей та турботою й доглядом за ними; соціалізації, що покликана передати досвід поведінки, традицій, цінностей; економічно-побутова – матеріальна підтримка, фізична підтримка здоров’я; відпочинку – організація і проведення відпочинку; емоційна – психологічний захист, емоційна підтримка; сексуальна – задоволення сексуальних потреб, сексуальне виховання; моральна – формування моральних та правових норм.

Кожна мала соціальна група весь час перебуває в певному русі, відбувається зміна її структурних елементів.

Колектив – це група людей, згуртованих єдністю суспільно значущих цілей, завдань, що склалися у процесі спільної діяльності.

Розглянемо ряд важливих ознак колективу: соціально значима ціль (ціль має будь-яка група: пасажири автобусу, приступне угрупування), але цілі колективу співпадають із суспільними, що не протирічать державі та Конституції; загальна сумісна діяльність по досягненню цілі; відношення відповідальної залежності між членами (моральне єднання); загальний, виборний, керівний орган, органи управління; наявність традицій колективу.

Одна з характеристик колективу – взаєморозуміння, “почуття ліктя”, взаємодопомога та взаємовідповідальність, що так необхідні для колективів пожежної охорони, враховуючи їх специфіку.

Соціально-психологічна функція колективу підпорядковує такі направлення:згуртування членів; задоволення їх розумових потреб і інтересів у праці, спілкуванні, відпочинку тощо; виробниче; виховне.

Види колективів: професійні (виробничі, військові, навчальні); громадські (профспілки, спілки); добровільні товариства (ДПТ, ТОП та інші); самодіяльні колективи

Колективіви поділяються на: первинні – взвод, студентська група, клас, бригада; основні – об’єднання первинних колективів (курс, шкільний колектив, цех); тимчасові – гурток, спортивна секція.

Видатним представником вітчизняної педагогіки, який розробив теорію колективу був А.С. Макаренко. У своїх педагогічних та художніх творах він детально розробив методику колективного виховання. Учення Макаренка містить технологію поетапного формування колективу, стадії її розвитку. Він сформував основний закон життя колективу: рух – форма життя колективу, зупинка – форма його смерті, визначив принципи розвитку колективу (гласність, відповідальна залежність, перспективність ліній, паралельної дії). Щоб стати колективом група повинна пройти не легкий шлях якісних змін. Колектив за Макаренком – це “організм, який живе, діє”, і проходить такі стадії розвитку: створення колективу;  поширення впливу активу на весь колектив; вирішальний вплив громадської думки більшості. Для них характерні розвиток інтересу до самовиховання, самовдосконалення. На всіх стадіях розвитку колективу виникають і міцніють традиції.

Традиції – стійкі форми колективного життя, які являють собою стійкі норми, звичаї прикрашають життя колективу. Традиції можуть бути малими та великими. Великі традиції – це яскраві масові заходи, підготовка і проведення яких виховує почуття гордості за свій колектив, віру, бажання служити, працювати і навчатись в ньому (присяга, випуск, ювілеї, змагання на честь загиблих товаришів, навчання на полігонах пожежних частин). Малі традиції – повсякденні, не такі яскраві, але не менш важливі у виховному значенні (конкурси художньої самодіяльності, вечори).

Особливо важливим вважав Макаренко вибір цілі. Практичну ціль, яка здатна об’єднати колектив, він називав перспективою, розрізняв три види перспектив: близьку, середню, далеку.

Основні фактори, які впливають на психологію колективу: вплив колективу на особистість; вплив особистості на колектив. Існує концепція свободи особистості за якою стверджується, що колектив нівелює особистість, підганяє її під єдиний зразок, шаблон. Справжній колектив не може нівелювати особистість, він зацікавлений у всебічному її розвитку, так як від повноти, багатства кожної залежить і сила колективу.

Конформізм являє собою позицію особистості, що проявляється у схильності уникати самостійних рішень у пасивній, пристосовницькій орієнтації (прийняття оглядів, норм поведінки, оцінок всупереч власним).

Конформізм слід відрізняти від колективізму – протилежне егоїзму, означає об’єднання зусиль групи людей, розподіл між ними функцій і кооперування зусиль, визнання і повага членів колективу, їх особистої гідності.

Колективом у пожежній охороні прийнято називати групу пожежних, що входять, як правило, до складу підрозділу, між якими на основі моралі, спільного життя і служби склалися міцні ділові і особисті зв’язки, що з’єднують їх в єдиний соціальний організм, ефективний у службовій діяльності.  

Один з різновидів внутрішньо колективних зв’язків між пожежними складається в схожості і збігу їх поглядів, думок, позицій, інтересів і переконань. Людей, погляди яких з певних питань близькі або співпадають, називають однодумцями. Другий різновид зв’язків, що об’єднують пожежних в єдине ціле, формується в процесі їх спільної діяльності, обслуговування пожежно-технічного озброєння, узгодження індивідуальних дій при рішенні бойових та службових задач. Ці зв’язки являють собою навички і уміння взаємодії і співпраці, які є важливою стороною колективної професійної майстерності. Третій різновид внутрішньо колективних зв’язків основується на почуттях, взаємних оцінках особистості і тій ролі, яку кожний з них грає в житті і діяльності колективу. Переживаючи почуття поваги, довір’я і симпатій до своїх товаришів, воїн виявляє прагнення до дружної роботи з ними, піклується про їх потреби, допомагає їм в службі і навчанні. Цей різновид внутрішньо колективних зв’язків отримав назву взаємовідносин, або дружби.

Колектив характеризується властивим йому соціально-психологічним кліматом. Під соціально-психологічним кліматом (атмосферою, мікрокліматом, етичним кліматом) розуміють сукупність його якостей і станів, які визначають самопочуття кожного його члена, міру задоволення ним своїх соціальних потреб (в спілкуванні, визнанні, повазі, дружбі, розкритті своїх здібностей і ін.) і переважаючі колективні настрої. Необхідною умовою сприятливого клімату в колективі є хороша, стабільна структура колективу, висока психологічна сумісність особового складу, а його результатом привабливість колективу для всіх його членів, почуття гордості за приналежність до нього, прагнення внести максимальний особистий внесок в результат загальної діяльності.

Загальний стан колективу визначається його моральним станом, мірою впливу вищих політичних і етичних переконань пожежних на мотиви конкретних вчинків, розумінням пожежними важливості і відповідальності поставлених завдань. Командири підрозділів піклуючись про стан підлеглих, забезпечують постійну бойову готовність колективу, настрій бадьорості, упевненість в успіху, попереджають втому, ведуть рішучу боротьбу з передумовами панічного настрою.

Соціально-психологічний клімат – це стан членів організації, обумовлений особливостями її життєдіяльності. Такий стан являє собою своєрідний сплав емоційного та інтелектуального – установок, відносин, настроїв, почуттів, думок членів організації. Все це – окремі елементи соціально-психологічного клімату. Розрізняють “здоровий” і “нездоровий” соціально-психологічний клімат.

Особливі риси притаманні соціально-психологічному клімату колективу пожежного підрозділу обумовлені необхідністю колективної діяльності, готовності до активних сумісних бойових дій. В умовах виконання бойового завдання на пожежі принцип колективізму особового складу виявляється у солідарності з колективом, взаєморозумінні, взаємовиручці, взаємодопомозі.

Соціально-психологічний клімат колективів грає важливу роль у виконанні небезпечних завдань по гасінню пожеж. Впливають на клімат колективу пожежної охорони і статутний порядок, добове несення служби, стан дисципліни та організованості, рівень професійної підготовки пожежних, стан техніки, спорядження, засобів зв’язку, управління, захисту.

Умови сприятливого клімату: стабільна структура колективу; психологічна суспільність членів колективу; привабливість колективу для всіх членів, почуття гордості за нього; намагання внести особистий внесок у результат спільної діяльності. Головним завданням керівників пожежних підрозділів є сприяння: зблизити членів колективу розумінню загальних цілей, проблем; вихованню почуття солідарності, взаємозаміни, почуття ліктя товариша; позитивні взаємодії різних служб – медичної, газорятувальної, енергетичної та інших. Велике значення має настрій бойового складу, що залежить від благополуччя в сім’ї, відносин з товаришами, успіхів у службі, стиля керівництва, естетичного оформлення в приміщеннях частин, узгодженість дій начальника та його замісника, педагогічний вплив на підлеглих: заохочення, покарання.

Питання для самоконтролю

  1.  Що в психології називають групою?
  2.  Назвіть які є види груп, та дайте їм характеристику.
  3.  Поясніть суть поняття “конформізм”.
  4.  Дайте визначення поняття “колектив”.
  5.  Назвіть основні ознаки колективу.
  6.  Дайте характеристику основним положенням теорії А.С. Макаренка про колектив.
  7.  Визначте суть поняття “соціально-психологічний” клімат колективу.

Тема 11. Психологія спілкування

Зміст понять «спілкування», «бар’єри спілкування», «контакт», поняття спілкування, форми, функції, рівні,  засоби спілкування, види психологічних бар’єрів, особливості спілкування в підрозділах пожежної охорони.

Важливим видом людського діяльності є спілкування. Сутність спілкування полягає у взаємодії суб’єктів діяльності. Поняття “спілкування” вживається у психологічній літературі в різних значеннях: як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн); як один із видів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, М.С. Каган, О.О. Леонтьєв); як специфічна форма інформаційного зв’язку (А.Д. Урсул, Е.О. Рєзников). В широкому розумінні спілкування – це той бік людської діяльності, що вказує на зв’язок та взаємодію людей у процесі матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації соціальних відносин, який здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які особистості та групи вступають в процесі їхньої життєдіяльності. Спілкування може бути: матеріальне і духовне, пряме (безпосереднє) і масове (опосередковане). Спілкування як соціальне так і індивідуальне явище. Важливими функціями спілкування, які виділяє Б. Ломов є: інформаційно-комунікативна (передача і прийом інформації); регуляційно-комунікативна (регуляція власної поведінки та поведінки інших людей); афективно-комунікативна характеризує емоційну сферу людини.

Г. Андрєєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформацією між тими, що спілкується); інтерактивну (взаємодія, що виявляється в організації людьми взаємних дій спрямованих на організацію спільної діяльності); перцептивну (розуміння людини людиною).

Процес спілкування реалізується за допомогою вербальних та невербальних засобів. Вербальні засоби спілкування – це мова (письмова та усна). Невербальні засоби: міміка, пантоміміка, жести, інтонація, дистанція.

У процедурі спілкування виділяються такі етапи: потреба в спілкуванні; орієнтація в цілях спілкування; орієнтація в особистості співбесідника; планування змісту спілкування; вибір конкретних засобів спілкування та поведінки; сприйнятті та оцінка реакції співбесідника; корекція напрямку, стиля, методу спілкування.

Типи спілкування: функціонально-рольове (начальник і підлеглий, викладач і курсант); міжособистісне (участь двох і більше людей в спілкуванні); ділове спілкування (спілкування спрямоване на вирішення проблем, на досягнення предметної домовленості); рапортне спілкування (спілкування з односторонньою довірою).

Одиницею виміру спілкування є контакт – зв’язок людини з людиною, зближення у спілкуванні, який виявляється в таких формах: присутність, обмін інформацією, сумісна діяльність, взаємна активність.

В процесі спілкування виявляється подібність і розбіжність соціальних установок, які породжують симпатії та антипатії між людьми і визначають рівень їхньої сумісності. Сумісність розкриває наявність внутрішньої єдності суб’єктів спілкування. Метод соціометрії дає змогу визначити реальну та бажану потребу людей бути разом. Сумісність означає максимальне, суб’єктивне задоволення партнерів один одним.

Види сумісності. 1. Фізична сумісність означає гармонійне поєднання людей, виконуючих сумісну діяльність (сумісність у силі та витривалості). 2. Психофізіологічна – сумісність якостей темпераментів. У спілкуванні та взаємовідносинах краще порозуміння відбувається між людьми різних темпераментів. 3. Соціально – психологічна сумісність передбачає схожість характерів та здібностей. Під час спілкування виникають непорозуміння між партнерами, які слугують причиною конфліктів, вони називаються бар’єрами спілкування.

Питання для самоконтролю

  1.  Що називаємо спілкуванням?
  2.  Які функції виконує спілкування?
  3.  Дайте характеристику комунікативній, інтерактивній та перцептивній стороні спілкування.
  4.  Які є засоби спілкування?
  5.  Дайте визначення поняттю сумісність.

Тема 12 Конфлікти. Соціально-психологічні проблеми колективів

Зміст понять «соціальна напруженість», «конфлікт»; «конфліктна ситуація», соціальна напруженість, причини і механізми виникнення соціальної напруженості. Форми виявлення соціальної напруженості і демографічні процеси (народження, смертності і тривалості життя); кримінальні наслідки, психологічні настрої (тривога, депресія, паніка) недовіра до влади; протест (економічний і політичний), конфліктологія, конфлікт, види конфліктів та їх причини, моделі конфліктів, класифікація конфліктів, техніка зняття соціальної напруженості, виходи з конфліктів.

З метою позначення системи відносин використовуються різні поняття: ”соціальні відносини”, “суспільні відносини ”, “людські відносини” - це багатопланові зв’язки, які виникають між спільнотами, людьми. Вони можуть бути: класовими, правовими, владними, економічними, релігійними, моральними, масовими, міжособистісними, офіційними і неофіційними. Поняття “людські відносини” є більш повним і широким. Засновниками теорій “людських відносин “ вважають Е. Мейо та В. Бехтерева. людські відносини включають різні суб’єктивні прояви взаємодії з іншими об’єктами зовнішнього світу. Відносини особистості з оточуючими її людьми в психології позначаються терміном “міжособистісні відносини”, які можуть бути позитивними та негативними, нейтральними та суперечливі. Міжособистісні відносини – це реальні зв’язки, які складаються і існують в конкретних умовах життя і спілкування людей. В таких відносинах виявляється суспільне обличчя людини, а також її психологічні якості. В групах і колективах існують відносини та взаємовідносини. Відносини – це позиція особистості до всього що її оточує і до самої себе. Почуття, інтереси, увага – це ті психічні процеси які відображають відносини людини її позицію. В групах і колективах існують взаємовідносини – це взаємна позиція одної особистості по відношенню до іншої, до спільноти. Розрізняють ділові і особисті взаємовідносини. Ділові взаємовідносини виникають в ході виконання службових обов’язків які регламентовані статутом, наказом, інструкцією. Дослідженнями встановлено такі види ділової залежності: ділові відносини рівності(однакові права, обов’язки, функції); ділові відносини підпорядкування (начальник-підлеглий). Особисті взаємовідносини виникають на основі психологічних мотивів: симпатії, спільності поглядів, інтересів та ін. в систему особистих взаємовідносин входять дружба, ненависть, товариськість, любов та ін. В процесі спілкування намічаються кілька варіантів співвідношення ділових і особистих взаємовідносин: 1) співпадання позитивної спрямованості; 2) натягнуті ділові відносини; 3) нейтральні ділові.    

В групах і колективах виникає соціальна напруженість – це масовий адаптаційний синдром, який відображає міру психологічної адаптації, зростання незадоволення, тривожність тощо. Одним із проявів соціальної напруженості є конфлікт.         Конфлікт (від лат. зіткнення)- це суперечка, яка виникає між людьми при вирішенні тих чи інших питань соціального або особистого характеру. Конфлікт – це зіткнення протилежно спрямованих  цілий інтересів, позицій, думок, поглядів. конфлікт як соціальне явище вивчає наука конфліктологія.   Джерелами конфліктів можуть бути: ситуації, особистісні якості людини (агресивність, егоїзм, зверхність). Умовно конфлікти поділяємо на: внутрішньоособистісні, міжособистісні, міжгрупові, класові, військові, міжнаціональні, міждержавні.        Внутішньоособистісний конфлікт – це конфлікт потреб, мотивів, цінностей, почуттів та ін. він виникає коли людина формує реально неосяжні цілі, коли вона постає перед вибором. Міжособистісний конфлікт  виникає внаслідок зіткнення різних характерів. Причини таких конфліктів: розподіл ресурсів, взаємозалежність завдань, різниця в цілях і поглядах, відсутність необхідної інформації, різниця в психологічних властивостях (характер, темперамент, потреби, мотиви). Міжособистісні конфлікти можуть виникати: 1) між керівниками і підлеглими; 2) особистістю і групою; 3) між групами. За функціями конфлікт поділяється на:  конструктивний та деструктивний.   Структура конфлікту. У структурі конфлікту можна виділити такі компоненти: учасники конфлікту, умови перебігу конфлікту, образи конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, наслідки конфліктних дій. Динаміка конфлікту  1) передконфліктна стадія 2) конфліктна ситуація; 3) інтелектуальний етап розвитку 4) критичний етап розвитку; 5) спад напруження; 6) співставлення офіційних та неофіційних оцінок поведінки; 7) рішення конфлікту.

Основні стилі поведінки при розв’язанні конфліктів. К.Томас та Р Кілмен виділяють п’ять основних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях: 1) стиль конкуренції (ефективний, коли людина має певну владу, прагне задовольнити власні інтереси), такий стиль викликає відчуження при розв’язанні особистих конфліктів; 2) стиль ухилення доцільно застосовувати у спілкуванні з психічно складною людиною, використовується в ситуаціях, коли позиція не стійка і відсутня співпраця; 3) стиль пристосування означає що людина діє разом з іншою не захищаючі власні інтереси; 4) стиль співпраці вимагає активної участі щодо захисту власних інтересів, але і прагнень до співпраці. Він вимагає певних зусиль на з’ясування причин конфлікту та можливостей виходу з нього; 5) стиль компромісу полягає в частковому задоволенні власних інтересів, найбільш ефективний тоді, коли обидві сторони прагнуть одного і того ж самого. Кожний із стилів ефективний тільки за певних умов.    

Урегулювання службових конфліктів може відбуватися за допомогою адміністративних засобів, які застосовує керівник. А саме: 1. Роз’яснення вимог. Чітке формулювання умов виконання завдань. 2. Видача завдань. Врахування характерів, рівня знань, досвіду підлеглих. Завдання можуть формулюватися як прохання, побажання (стосовно висококласних працівників). Як порада ( стосовно авторитетних працівників). Як наказ(стосовно неорганізованих працівників). 3. Система покарань та заохочень. Розпорядження та накази про покарання та нагородження. Подяка. Матеріальне нагородження.

Основними умовами вирішення конфліктів є: відкритість, довіра, визначення суті конфлікту.                                 

Питання для самоконтролю

1. Що таке конфлікт?   

2. Назвіть основні елементи структури конфлікту.

3. Дайте характеристику внутрішньо – особистісному конфлікту.

4. Поясніть суть основних стилів поведінки при розв’язанні конфліктів.

5. Назвіть причини виникнення конфліктів.

6. Які стадії проходить конфлікт?            

                                                            

Розділ ІІ.     Основи педагогіки

Тема 13. Педагогіка як наука її предмет і завдання

 

Зміст понять «педагогіка», «предмет педагогіки», «об’єкт педагогіки», «навчання», «виховання», «освіта», «розвиток». Предмет і об’єкт педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки і освіти. Категорії педагогіки (виховання, освіта, навчання, розвиток).  Місце педагогіки серед інших наук. Зв’язок із психологією.

Педагогіка. Що це за наука? Що вона вивчає? Яке має відношення до праці пожежного? Щоб відповісти на ці питання, треба перш за все знати, що є її предметом і завданнями. Правильну відповідь ми зможемо одержати, лише зробивши історико-логічний аналіз проблеми. Все-таки, щоб було  ясніше, спробуємо визначити основні положення. Підготовка спеціалістів пожежної охорони передбачає навчання і виховання особового складу з метою різносторонньої підготовки спеціаліста; підготовки до успішного ведення бойових дій, з метою одержання знань з методики проведення навчальних занять, здійснення протипожежної пропаганди, управляти та  вирішувати виховні завдання, сприяти самоосвіті та самовихованню  підлеглих. Знання педагогіки необхідні і важливі для людини, особливо, якщо професія її пов’язана з навчанням, вихованням, управлінням. Службова діяльність пожежних пов’язана із такими функціями.

Свою назву педагогіка отримала від грецьких слів “пайдос” – дитя та “аго” – вести. Дослівно “пайдагогос” означає “дітоводитель”. Педагогом у Давній Греції називали раба, який водив свого господаря за руку до школи. Вчителював в тих школах інший раб, тільки вчений. Поступово слово педагогіка стало вживатися в загальному розумінні визначення мистецтва “вести дитину по життю”, тобто виховувати, навчати, спрямовувати духовний та тілесний розвиток. Часто поруч з іменами великих людей по праву ставлять імена людей, що їх виховали. З часом накопичення знань привело до виникнення науки про виховання дітей. Теорія явилася необхідними узагальненнями. Таке розуміння педагогіки збереглося до середини XX століття. І тільки в останні десятиріччя виникло розуміння того, що в кваліфікованому педагогічному керівництві потребують не тільки діти, але і дорослі.

Педагогіка – це наука про виховання, навчання, освіту.

Виховання – це основне поняття педагогіки і в широкому розумінні включає освіту, навчання, розвиток. Розширення кордонів поняття “виховання” вступає у протиріччя з історичною назвою науки. Все частіше в педагогічному лексиконі вживаються нові терміни “андрогогіка” (від гр. “андрос” – чоловік і “аго” – вести) і антропогогіка (від гр. “андрос” – людина і “аго” – вести) у всі часи педагоги шукали шляхи допомоги людям у використанні даних їм природою можливостей формування нових якостей. Наука розвивається і головним завданням її є накопичення, систематизація наукових знань про виховання людини. Менделєєв Д.І. прийшов до висновку, що кожна наукова теорія має дві кінцеві цілі – передбачення і користь. Виходячи з цього педагогічна теорія спрямована на пізнання законів виховання, навчання, освіти людей і на основі цих даних вказує на кращі шляхи і способи досягнень поставлених цілей. Не дивлячись на те, що педагогіка займається “загальними” проблемами, її предмет конкретний: це виховна діяльність, що здійснюється в закладах, де відбувається навчально-виховна робота. Педагогіка спрямовує свої зусилля на оперативні рішення проблем виховання, освіти, навчання, що виникають в суспільстві.

Начальницький склад пожежної охорони безпосередньо керує навчально-виховним процесом, організовує бойову, службову підготовку в підрозділах. Широкі та багатопланові обов’язки начальницького складу гарнізонів пожежної охорони: організація та здійснення навчально-практичної діяльності підлеглих, виховання їх, кваліфікована підготовка з метою успішного виконання завдань в різних умовах служби. Успішне виконання обов’язків по управлінню підлеглими висуває певні вимоги до підготовки офіцерів пожежної охорони, насамперед це такі елементи професійної підготовки, як педагогічний та психологічний. Вища освіта, яку одержують курсанти пожежних закладів, передбачає вивчення блока знань з основ педагогіки, які сприяють формуванню командира, як вихователя та вчителя своїх підлеглих.

Спробуємо окреслити основні завдання педагогіки стосовно професійної діяльності пожежних.

  1.  Розробка змісту навчання і виховання особистості, виходячи із завдань професійної діяльності пожежних.
  2.  Дослідження і розробка теоретичних основ процесу навчання і виховання та їх практична реалізація в умовах службової та побутової діяльності.
  3.  Впровадження в практику найбільш ефективних форм та методів навчання і виховання.
  4.  Дослідження проблем виховання та підготовки висококваліфікованих працівників та спеціалістів всіх ланок професійної діяльності.

Знання, які одержувалися вчора, сьогодні можуть бути недостатніми. В наш час необхідно поспішати за розвитком техніки і науки в галузі пожежної безпеки. Це перш за все розвиток пожежної техніки, яка стоїть на озброєнні пожежної охорони, вплив двох систем “людина та техніка” в діяльності пожежних. Велике значення у зв’язку з цим має оволодіння новою технікою, засобами пожежегасіння. Це можливо буде в першу чергу в процесі навчання особового складу під час службової підготовки, навчальних занять та пожежно-тактичних навчань і допоможе в підготовці спеціалістів. Начальницький склад при виконанні завдань навчання і виховання підлеглих повинен володіти певною сумою знань, умінь, навичок, психолого-педагогічним мисленням, якостями педагога, які дозволять вміло організовувати навчально-виховний процес.

Кожне покоління людей вирішує три найважливіші завдання: по-перше, засвоїти досвід попередніх поколінь; по-друге, збагатити і примножити цей досвід; по-третє, передати його наступному (майбутньому) поколінню. Суспільний прогрес став можливим лише тому, що кожне нове покоління оволодівало досвідом пращурів, збагачувало його і передавало своїм нащадкам.

Кожна наука передбачає свої шляхи дослідження фактів, явищ; шляхи у науці називаються методами. Педагогічні дослідження переплітаються з психологічними, соціологічними, їх результати здебільше одержують за допомогою математичного обчислювання. Основними методами науково-педагогічних досліджень є такі: 1 група: загальнонаукові методи дослідження: аналіз – (з грецької розклад, розчленування) поділ на множини певного психолого-педагогічного явища; синтез – з грецької – з’єднання, складання елементів, сторін, властивостей, які об’єднують об’єкт, предмет в єдине ціле; індукція – (від лат. наведення, збудження) є видом узагальнення, що здійснюється на основі спостережень, експериментів; дедукція – (від лат. виведення) на основі загальних логічних правил із загальних зробити висновки менш загальні; моделювання – метод дослідження об’єктів пізнання по їх моделях, які містять суттєві риси, зв’язки, відношення об’єкту – оригіналу; системний – складання загальної моделі складного об’єкта, взаємозв’язок елементів, складових. ІІ група: психолого-педагогічні спостереження: метод об’єктивного спостереження – аналіз наслідків спостереження має велике значення у вивченні дітей, учнів, студентів, курсантів. Цей метод має відповідати таким вимогам: цілеспрямованість, визначення мети, типовість умов спостереження, наявність плану спостереження , щоденника, точного визначення об’єкта і предмета спостереження. Недоліки його: пасивність дослідника, спостерігаються зовнішні процеси, витрачається багато часу; самоспостереження –  проводиться в умовах розвиненої особистості, дає змогу зробити самозвіт про зміст уявлень, думок, інтересів, почуттів, продуктивності. ІІІ група: методи запитання: метод бесіди застосовується, як допоміжний. Умови: чітке визначення мети бесіди, чітке планування запитань (прямі, опосередковані), вести її доброзичливо, невимушено; метод тесту – випробування учня на певний рівень знань, умінь, загальну інтелектуальну розвиненість. Види тестів: картки, малюнки, задачі-шаради, ребуси, кросворди, запитання; інтерв’ю – (від англ. зустріч, бесіда) збирання первинної інформації (інтерв’юер). Задає: а) стандартні запитання, формулює заздалегідь; б) нестандартизоване – користуючись загальним планом, запитую, відповідно до конкретної ситуації. Вимоги: послідовність запитань; анкетне опитування – збирання первинних даних, в якому зміст запитань, спосіб відповідей заздалегідь планується, здійснюється заочно. Запитання розміщені у певному порядку, добре сформульовані, мають варіанти відповідей (на початку прості запитання, що стосуються подій, фактів, далі – складні запитання щодо думок, оцінок фактів, далі – ще більш складні – вибір рішень, відповідь у вільній формі; під кінець – знову прості – про демографічні дані. Питання: закриті, відкриті. Дані вилучені методом анкети обробляються за допомогою статистики. IV група: методи експерименту: педагогічний експеримент. Метод експерименту – активний, скерований, спланований на вплив досліджуваного явища. Має 3 форми: лабораторний (у лабораторії), клінічний (медичні клініки), природний (у звичайних умовах), констатуючий. Має 3 різновиди: формуючий, перетворюючий, психолого-педагогічний. Метод вивчення документації – передбачає вивчення особових справ, автобіографій підлеглих та вихованців тощо. Історичний метод – передбачає вивчення архівних матеріалів, документацій, монографій, інших друкованих матеріалів (журналів, газет). Математичні методи – упорядкування, рангування дослідних даних математичним шляхом.

Об’єкт у педагогіці  - (той, хто протистоїть суб’єкту), той матеріал, що вивчається, досліджується. (Це може бути: педагогічний процес, учень, колектив, курсант, взвод, педагогічна діяльність по вихованню.

Суб’єкт – учителя, вихователі, викладач, командир. Педагогіка являє собою систему різних наукових знань. Фундаментом педагогіки є філософія, та частина філософії, яка спеціально займається проблемами виховання – філософія виховання, навчання, освіти. Філософія виробляє загальний підхід до пізнання, його спрямованість прийнято називати методологією (від лат. – шлях). Проблеми виховання як суспільного явища досліджує історія педагогіки. Адже тільки добре розуміючи минуле, можна зазирнути у майбутнє, прослідкувати етапи розвитку педагогічних явищ. Загальна педагогіка – базова наукова дисципліна, яка вивчає загальні закономірності виховання, навчання та освіти людини, розробляє основи навчально-виховного процесу, закладів навчання різного типу. Загальна педагогіка має чотири розділи: загальні основи; дидактику (теорію навчання); теорію виховання; школоведення. Перелікуємо самостійні галузі педагогіки: дошкільна, шкільна, вікова, вищої школи; професійна, сімейна, перевиховання, правопорушень; сурдопедагогіка (виховання глухонімих, глухих); тифлопедагогіка (виховання сліпих); олігофренопедагогіка (виховання розумово-відсталих). Методикою викладання повинен володіти кожен педагог.

Методика – особлива педагогічна наука, яка досліджує закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін.

Педагогіка вищої школи – розробляє питання навчання і виховання студентів вузів. Педагогіка як будь-яка наука розвивається в тісному зв’язку з іншими науками.

Анатомія і фізіологія складають базу для розуміння біологічної суті людини – розвитку вищої нервової діяльності, типологічні особливості нервової системи, функціонування органів почуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи та системи дихання.

Особливого значення має зв’язок педагогіки їх психологією, яка вивчає закономірності розвитку психіки людини. Якщо психологію цікавить розвиток психіки, то педагогіку – ефективність тих виховних впливів, які призводять до намічених змін у внутрішньому світі людини.

Педагогіка і психологія пов’язані нерозривно. особливо це стосується вікової психології. Адже вчені підтвердили закономірний зв’язок між навчанням, вихованням та врахуванням вікових особливостей дитини. Крім вікових особливостей (психічних, фізіологічних) існують індивідуально-психологічні особливості (темпераменту, характеру, здібностей). Від того як вихователь, викладач знає особливості тих, кого навчає, залежать результати процесів навчання і виховання. Інтеграція цих наук призвела до виникнення таких галузей, як педагогічна психологія та психопедагогіка.

Очевидні зв’язки педагогіки з історією, літературою, географією, екологією, медициною, економікою, соціологією.

 

Основні категорії педагогіки

Виховання – суспільне явище, воно зароджується у суспільстві; існує на всіх етапах його розвитку, тому вважається категорією вічною. Виховання у широкому педагогічному розумінні означає цілеспрямований процес формування особистості (інтелекту, фізичних і духовних сил особистості, підготовки її до життя, активної участі у трудовій діяльності).

У вузькому значенні виховання – це систематичний і цілеспрямований вплив на вихованців з метою формування у них бажаного ставлення до людей і явищ оточуючого світу.

Навчання – це цілеспрямований процес двосторонньої діяльності вихователя-педагога і вихованців, передачі та засвоєння знань. Діяльність учителя – викладання, діяльність учнів – учення. Навчання – це викладання і учення разом узяті.

Освіта – процес, результат засвоєння визначеної системи знань, які забезпечують на цій основі рівень розвитку особистості. Освіту одержують, в основному, у процесі навчання і виховання в учбових закладах під керівництвом керівників-педагогів. Однак в останній час зростає роль самоосвіти – набуття системи знань самостійно.

Розвиток людини – це процес становлення її особистості під впливом зовнішніх, внутрішніх, керованих і некерованих, соціальних і природних факторів.

Знання педагогіки допоможе людині будь-якої професії у вираженні різних навчальних і виховних ситуацій, а також у сімейному вихованні.

Питання для самоконтролю

  1.  Що вивчає педагогіка?
  2.  Що дає знання педагогіки пожежному?
  3.  Визначить основні завдання професійної педагогіки.
  4.  Дайте характеристику основним методам науково-педагогічних досліджень.
  5.  Що вивчає загальна педагогіка?
  6.  Дайте визначення поняттям: “виховання”, “навчання” та “освіта”.

Тема 14. Навчання в підрозділах пожежної охорони

Зміст понять «дидактика», «навчальний процес», «функції навчального процесу», «структура засвоєння знань», «дидактичні принципи», «методи навчання», «знання», «уміння», «навички», «типи навчання». Дидактика як наука, її основні категорії мета освіти, завдання навчання,  зміст освіти,  навчальні плани, програми, методи. Структура процесу навчання. Функції навчання. Форми організації навчання. Типи навчання (догматичний, пояснювально-ілюстративний, програмований, проблемний і модульний)  Принципи навчання та їх характеристика. Методи навчання та їх класифікації.  Методика проведення навчальних занять з особовим складом пожежного підрозділу.

Діяльність працівників пожежних підрозділів постійно вимагає від них систематичної підготовки до успішного виконання оперативно-тактичної діяльності. Тому  оволодіння професійною майстерністю, удосконалення знань, вмінь та навичок – службовий обов’язок кожного пожежного.

Суть процесу навчання, його зміст, організацію і методику викладання спеціальних дисциплін вивчає дидактика, яка є складовою частиною педагогіки. Слово дидактика (від грецького слова “навчаю”) – теорія навчання. До широкого вжитку його запровадив знаменитий чеський педагог Я. А. Коменський, у 1632 році він написав працю “Велика дидактика”. У розвиток дидактики зробили внесок відомі філософи і педагоги Ж-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Ф.А.В. Дістервег, вітчизняні педагоги К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, Н.О. Данилов, Н.В. Замков, М.М. Скаткін та ін. Основними завданнями дидактики є розкриття об’єктивних законів, закономірностей навчального процесу, обґрунтування принципів змісту, форм, методів навчання. Дидактика має відповісти на такі питання:

  •  Чого вчити?
  •  Як ефективніше вчити?
  •  Як вчитись?

Дидактика є самостійною педагогічною дисципліною, яка вивчає навчання, викладання, учення. Вона нерозривно пов’язана з іншими науками, особливо з методикам викладання дисциплін.

Навчання – один з видів людської діяльності, складається із двох пов’язаних процесів – викладання і учення. Викладання – це діяльність викладача в процесі навчання, що полягає у керівництві пізнавальною та самостійною роботою тих кого навчають. Учення – цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння вміннями та навичками. У широкому значенні оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті. Процес навчання формують такі компоненти: цільовий (постановка мети на затяті), стимулююче-мотиваційний (Створення умов які спонукають до активної діяльності), змістовний (підбір предметів навчального плану, зміст програм, планів), операційно-дієвий (підбір прийомів, методів, форм навчання), контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням знань, набуттям умінь і навичок), оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок).

Рушійними силами навчального процесу є суперечності: між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом його, який потребує постійного вдосконалення; між досягнутим рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями та навичками необхідними для розв’язання поставлених перед ними нових завдань; між теоретичними знаннями й уміннями їх використовувати на практиці ті ін.

Функціями навчального процесу: освітня, розвиваюча та виховна. Освітня функція покликана забезпечити освоєння системи наукових знань, формування вмінь та навичок.

Знання – це узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей теорій тощо. Виділяють такі види знань: терміни і поняття, факти щоденної дійсності, основні закони науки, теорії, знання про способи діяльності, знання про норми ставлення ло різних явищ. Ці види знань можна поділити на теоретичні та практичні.

Уміння – здатність на належному рівні виконувати певні дії, засновано на використані знань.

Навичка – психічне новоутворення, завдяки якому людина виконує швидко і точно дію (доведена до автоматичності).

Процес навчання – це спеціально організована діяльність викладачів та тих хто навчається, включає такі структурні елементи як: мета та форми навчання, зміст освіти.

Зміст освіти – це система наукових знань, умінь навичок, оволодіння яким забезпечує всебічний розвиток людини, формування її світогляду, моралі та поведінки.

Форми навчання – урок, заняття, лекція, семінари, практичні заняття; індивідуальна форма навчання, індивідуально-виховна, класно-урочна та ін.

Процес навчання – динамічне явище, має свою структуру, окремі етапи:

  •  сприймання матеріалу;
  •  усвідомлення матеріалу;
  •  запам’ятовування матеріалу;
  •  узагальнення та систематизація матеріалу;
  •  застосування на практиці.

Процес навчання будується відповідно до законів, закономірностей та принципів. Принципи навчання – основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи. Основні принципи навчання:

Принцип науковості, освіти та навчання. Його сутність – всі факти, положення, знання та закони, що вивчаються повинні базуватися на об’єктивних наукових фактах. Знання які отримують пожежні повинні відповідати сучасним даним науки, техніки, тактики пожежегасіння, організації бойової підготовки. Він вимагає розкриття причинно-наслідкових зв’язків.

Основою принципу науковості є теорія пізнання, яка доводить пізнання світу, здатність людини пізнати об’єктивну картину світу, перевірити знання на практиці. Даний принцип потребує, щоб знання, які доводить той, хто навчається, були правильними, відповідали тій інтерпретації, яка прийнята в сучасній науці. Науковість знань вимагає одночасно критику антинаукових, фальшивих поглядів, ідей, концепцій, які здатні завести в сторону від пізнання об’єктивної дійсності. Наукові знання в галузі забезпечення протипожежної безпеки народного господарства безперервно доповнюється. В той же час можливості тих, хто навчається по їх засвоєнню далеко не встигають за цим ростом об’єму наукової інформації. Звідси виникає завдання – навчитися відбирати з великої кількості різнобічних знань той зміст науки, який би забезпечив виконання в умовах бойової та службової підготовки рядового та начальницького складу пожежної охорони взаємозв’язаних завдань, засвоєння і відновлення загальних основ наук: політехнічну, теоретичну і практичну підготовку і наукові знання, які стосуються профілю роботи, на основі яких, слухачі засвоюють комплекс практичних умінь і навичок. Глибокі наукові знання можуть бути забезпечені тільки при умові коли ті, хто навчається  оволодіють висновками, правилами, законами шляхом аналізу і синтезу на основі вивчення конкретних явищ дійсності, практичної діяльності апаратів і підрозділів пожежної охорони, матеріалів наукових досліджень і відкриттів.

Принцип систематичності й послідовності. Передбачає системність у роботі викладача а також системність у роботі тих кого навчають, зумовлений логікою науки. Повсякденна життя показує, що співробітник органів внутрішніх справ успішно діє в тій або іншій ситуації лише тоді, коли його знання, навички й уміння не просто систематизовані по вивченим їм відповідним предметам, а взаємозалежні, взаємообумовлені, являють собою складний, і в той час, єдиний, цілісний комплекс. Цей комплекс є не простою сумою систематизованих знань, навичок і умінь із різних предметів, а їх новим якісний станом. Він формується в процесі такого навчання, при якому навчальний матеріал підноситься послідовно, у строго логічному порядку, здійснюється систематичне керівництво навчальною працею тих, кого навчають, та постійна турбота про комплексність знань, навичок і умінь. У дотриманні систематичності і послідовності навчання велику роль грає правильне планування розкладу занять. Принцип систематичності, послідовності і комплексності в навчанні вимагає від керівника занять вчити так, щоб нові знання, які він викладає, спиралися на раніше засвоєні, виходили з них та в той же час розширювали і поглиблювали їх. Для цього необхідно завжди знати, що вже засвоєно тими , яких навчають , по даній навчальній дисципліні, ніколи не переходити до вивчення наступного, поки на засвоєне минуле. Одночасно керівник заняття повинний піклуватися про те, щоб одержувані на даному занятті знання підготовляли грунт для засвоєння наступного матеріалу. Для цього керівнику заняття потрібно добре знати зміст не тільки даної теми, але й наступних тем усієї навчальної дисципліни і заздалегідь планувати зміст наступних занять.

Принцип доступності навчання. Навчання буде успішним та ефективним за умови, що його зміст, форми і методи будуть відповідати віковим можливостям тих, кого навчають. Навчальний матеріал повинний відповідати по своєму змісту, об’єму, рівню теоретичної і практичної підготовки тих, кого навчають, їх загальному розвитку. Принцип доступності не означає відмови від рішення складних питань. Рівень засвоєння знань тими, кого навчають буде залежить зокрема, від характеру змістових матриць, на які керівник заняття як би накладає нові інформаційні потоки для їхньої переробки у свідомості слухачів. Викладач повинен допомагати порадами, підказувати шляхи рішення важких пізнавальних задач і цим полегшувати процес навчання. Але це не означає, що доступність варто розуміти як “легкість” навчання. Цей принцип потребує враховувати в процесі навчання відомі дидактичні правила: від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від часткового до загального, від простого до складного, від близького до далекого. Проте, ці правила не варто розуміти буквально. Нерідко зорове близьке буває дуже далеким по можливості розуміння тих, кого навчають та, навпаки, те, що віддалено від нього на великі відстані, може бути легко їм сприйнято та засвоєно. Дотримуватися вказаних дидактичних правил при формуванні, наприклад, системи професійних умінь і навичок - це означає тримати по шляху закріплення звичної дії, його вдосконалення, переходити від простих до більш складних дій.

Принцип зв’язку навчання з життям. Він потребує використання теоретичних знань і застосування їх у практичній діяльності. Теорія і практика в навчанні - дві нерозривно пов’язані сторони єдиного процесу пізнання. У ході навчання майбутній спеціаліст повинний засвоїти не тільки теоретичний матеріал, але й опанувати засобами його застосування на практику, навчитися ефективно, використовувати його в практичній діяльності. Бойова та службова підготовка передбачає підтримку і поновлення навичок при роботі тих, кого навчають, із пожежно-технічним озброєнням, приладами, засобами зв’язку, довідковою й інформаційною літературою.  Рішення практичних задач повинно бути для тих, яких навчають, джерелом формування пізнавального відношення до дійсності, засобом збагачення новими знаннями теорії. Виходячи з цього у відібраному навчальному матеріалі повинні сполучитися теорія і практика в їхньому логічному взаємозв’язку. Теоретичний матеріал завжди повинний бути максимально наближеним до практики і ґрунтуватися на ній.

Практичні завдання (матеріали практики) пронизують собою теорію, представляючи органічну єдність із ній. Необхідно також при викладі матеріалу теоретичного підкріплювати його практичними прикладами і фактами як позитивними, так і негативними. Одним із вимог цього принципу є максимальне наближення навчальної обстановки до дійсної на пожежах і в практичній діяльності пожежних підрозділів. Виконання цієї вимоги досягається проведенням пожежно-стройової підготовки, що включає себе підйом на висоти, самоврятування, роботу в газодимокамері, винос потерпілого; психологічної підготовки слухачів на відповідно обладнаних смугах; проведенням пожежно-тактичних навчань і рішенням пожежно-тактичних задач; відпрацюванням практичних задач на пожежній техніці по забору і подачі вогнегасячих речовин; проведенням лабораторних робіт і письмових вправ, організацією ділових ігор і групових вправ. Складні, небезпечні ситуації, що потребують від слухачів великої напруги, ризику, спроможності переборювати труднощі і приймати самостійні рішення повинні створюватися на практичних заняттях при вирішенні умовних задач і проведенні ділових ігор систематично. При цьому вони не повинні бути шаблонними, різка зміна обстановки, несподівані труднощі, різкий перехід від одних дій до інших, створювані як в умовах задач так і шляхом постановки вступних – усе це сприяє розвитку повсякденної роботи, виробляє реакцію мислення стимулює бажання до самостійного оволодіння теоретичним матеріалом.

Принцип свідомості і активності у навчанні. Цей принцип є повідним і базується на свідомому засвоєнні знань, яке забезпечується пізнавальною активністю. В основі цього принципу лежить розуміння характеру завдань навчання. Головне в навчанні - навчити переконувати, підтверджувати правила, висновки на фактах, прикладах в процесі виробництва, діяльності апаратів та підрозділів пожежної охорони. Ті, яких навчають, повинні не тільки розуміти зміст вивченого, але і вміти застосовувати знання на практиці. Необхідно навчити їх розуміти задачі своєї підготовки, свідомо ставити їх перед собою. Тільки при цих умовах вони будуть наполегливо активно їх засвоювати, максимально збагачувати себе знаннями, спрямовувати свої інтелектуальні зусилля на самостійне рішення різноманітних навчальних завдань, тобто потрібно виховувати відповідальне відношення тих, яких навчають, до навчальної роботи. Практикується створення на заняттях проблемних ситуацій, суть яких складаються в тому, що перед тими, кого навчають ставиться питання-задача. Керівник заняття вимагає від тих, хто навчається проаналізувати зміст задачі, самостійно визначити, що їм відомо, що невідомо, пригадати що відомо, намітити методи знаходження невідомого самостійно, а в деяких випадках за допомогою тих, кого навчають знайти це невідоме. Створити проблемну ситуацію - це значить так організувати навчання, щоб ті, кого навчають одержували знання не в готовому вигляді, а добували їх, “відкривали їх самі”. Для цього вони повинні усвідомити протиріччя між пізнаним та новим, ще їм невідомим, мобілізувати необхідні для вирішення цього протиріччя знання та використовувати їх в нових умовах, для вирішення нової задачі. Головною метою пояснень та демонстрацій керівника на такому занятті є допомога слухачам самостійно знайти відповіді на поставленні питання, активізувати їхню розумову діяльність. Важливим засобом підвищення активності є змагання. Воно спрямовано на підвищення якості і результативності навчання. Доцільно використовувати змагання на всіх практичних заняттях: яке відділення швидше зробить бойове розгортання, забор води з водоймища, підйом у вікно 3-го поверху по висувній драбині. При вирішенні таких завдань у слухачів розвиваються цілеспрямованість, почуття моральної відповідальності за свої дії і дії товаришів. Показником активності тих, кого навчають, свідомого ставлення до навчального процесу слугує їхня ініціатива і творчість на заняттях. Тому корисно не тільки схвалювати ініціативу, але і заохочувати слухачів за це. Якщо в процесі ініціативних дій тих, кого навчають, помиляється, йому варто роз’яснити, що помилка допущена через незнання деяких положень керівних документів будівельних норм і правил або невміння виконувати вимоги на практиці, то для запобігання подібних помилок у майбутньому йому треба уважніше вивчити відповідний матеріал. При цьому керівник занять повинний обов’язково схвалити прагнення слухача до ініціативних дій. У процесі навчання, проведеного з урахуванням вимог принципу свідомості й активності у слухачів розвивається як мислення і мовлення.

Принцип наочності в навчанні. Цей принцип був обґрунтований Я.А. Коменським. Учений сформулював його як “Золоте правило дидактики” “…все, що тільки можна подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме для сприймання зором, чутне – слухом, запахи – нюхом, смакове – смаком, доступне дотиком – через дотик. Залежно від характеру наочність поділяють на такі види: натуральні об’єкти, зображувальні, символічні, схематичні та ін. Використання наочності в процесі навчання сприяє розумовому розвитку та допомагає виявити зв’язок між науковими знаннями та життєвою практикою. Біля 80% відомостей про навколишній світ людина одержує за допомогою зору. При цьому варто мати на увазі, що наочність у навчанні припускає постійну опору не тільки на зір, але і на всі органи відчуттів тих, кого навчають, між якими існують взаємозв’язок і взаємозалежність. Наочність навчання припускає нерозривний зв’язок, постійну взаємодію живого сприйняття і слова керівника заняття. Слово в цій взаємодії грає дуже важливу роль: воно спрямовує сприйняття, допомагає узагальнювати й осмислювати досліджуваний матеріал. При навчанні засоби наочності дуже широко використовуються виконуючи при цьому різноманітну роль. Так, при вивченні нового матеріалу засоби наочності відіграють роль джерела відчуттів і сприйняттів; при повторенні матеріалу вони допомагають відтворити в пам’яті раніше вивчене, розширити і поглибити знання. У процесі навчання прийомам роботи з пожежною технікою засоби наочності сприяють виробленню необхідних навичок і умінь. В усіх випадках вони полегшують засвоєння знань, збуджують інтерес до навчання, роблять його більш доступним і міцним. При навчанні особового складу застосовуються різноманітні види наочності. Основні з них: натуральна або природна наочність – це основна і спеціальна пожежна техніка, пожежно-технічне озброєння, засоби зв’язку, установка автоматичного пожежного захисту, димокамери, полігони і психологічні смуги; ілюстративна та графічна наочність - засоби імітації (прапорці, димові шашки), об’ємні наочні посібники (макети, моделі, стенди, электрофіковані стенди), графічні наочні посібники (плакати, малюнки, схеми, креслення, діаграми і т.п.), екранні засоби наочності (кіно, діафільми), звукові засоби наочності (магнітофони й інші засоби звукозапису). В деяких випадках у якості засобів наочності використовуються тренажери і контрольно-перевірочні прилади. Наочні приладдя - не самоціль, а засіб кращого успішного навчання, котрим потрібно користуватися правильно. Якщо керівник заняття забуває про неї, то ті, яких навчають, не одержують достатньої кількості сприйняттів, і це знижує дієвість пояснення керівника занять, веде до начотництва і формального засвоєння навчального матеріалу. Якщо керівник у ході занять залучає занадто багато наочних посібників, то це розсіює увагу підлеглих і тим самим знижує якість засвоєння. Зміст кожної теми варто ілюструвати такою кількістю наочних приладь, яке б допомогло тим, якого навчають, глибоко засвоїти основну, головну ідею заняття. Демонструвати посібники треба не всі відразу, а в міру того, як з’являється необхідність привернути увагу тих, яких навчають, до досліджуваного предмета. На класних заняттях варто активно використовувати дошку і крейду. Нескладна схема, графік, діаграма зображені на дошці, привертають увагу, підвищують інтерес до навчання, дають можливість краще зрозуміти досліджуваний предмет або явище. При підготовці до занять важливо завчасно продумувати які наочні посібники, коли і як краще використовувати в ході занять. Кожний керівник занять зобов’язаний постійно удосконалювати методику застосування наочних посібників.

Принцип міцності засвоєння знань, умінь та навичок. Підготовка сучасного фахівця передбачає поряд із розвитком у нього творчого мислення міцне оволодіння науковими знаннями, системою умінь та навичок, необхідних для професійної діяльності. Вимоги міцності знань виходять із того, що подальше накопичення знань неможливо, якщо отримані раніше знання забуті. Таким чином, для подальшого вивчення матеріалу, використання знань на практиці необхідно, щоб усе вивчене засвоювалося тими, кого навчають досконально, запам’ятовувалося надовго. Міцні знання - це такі знання, які, по-перше, надовго зберігаються в пам’яті, по-друге, відтворюються в словах або діях без особливих зусиль, по-третє слухачі вміло користуються ними при рішенні інтелектуальних або практичних завдань. Міцність засвоєння знань, навичок, умінь досягається шляхом навчання. Яскрава і переконлива розповідь керівника заняття, його вмінням зацікавити підлеглих і правильно організувати їхню практичну діяльність, свідоме та активне ставлення до навчання - все це дозволяє запам’ятовувати матеріал мимоволі за першим сприйняттям. Міцність засвоєння знань у значній мірі залежить від установки на запам’ятовування, яку дає викладач в ході занять. Викладаючи той чи інший матеріал, він говорить: “Це треба запам’ятати добре” – і цим як би мобілізує пам’ять курсантів. Більш міцному та глибокому запам’ятовуванню сприяють записи конспектів, придбання міцних знань і умінь допомагають систематичні повторення навчального матеріалу. Закріплення і поглиблення знань, удосконалювання навичок та умінь проходить в процесі практичної діяльності тих, кого навчають.

Принцип колективізму та індивідуального підходу в навчанні. Діяльність органів внутрішніх справ по своєму характеру колективна. Колективізм, особливо яскраво виражений в діях відділення, варти, інспекції, ланки ГДЗС та проявляється в чіткій організованості, узгодженості дій особового складу, у готовності й умінні бійців і командирів своєчасно прийти на допомогу друг другу, якщо треба - замінити товариша, зуміти забезпечити роботу з пожежно-технічним озброєнням за нього, перекрити будь-яку ділянку: профілактичної роботи. Колективізм, як єдність думки, волі, дій і відповідальності особового складу є обов’язковою умовою забезпечення успіху при виконанні повсякденних службових обов’язків, при гасінні пожеж. Водночас, він виступає у якості вагомої умови успіху в навчанні. Основою розвитку колективізму є організація колективних дій на заняттях і навчаннях, при несенні служби в наряді, виконанні господарчих робіт. Керівництво колективною навчальною працею потребує від викладача уміння розуміти психологію колективу, враховувати загальні й індивідуальні думки, настрої, запити, активізувати загальну пізнавальну і практичну діяльність тих, яких навчають. В рахунок засобів, які використовуються в цих цілях, велике місце посідають постановка колективних навчальних завдань, відбір кращих рішень, висновків, прагнення викликати та направити в необхідну течію цікаві для усіх творчі дискусії, відтворення умов для того, щоб ті, яких навчають, могли радитися один з одним, взаємно оцінювати свої зусилля і якість роботи. і т. ін. Організація розумових взаємодій між слухачами відтворення сприятливих умов для їхньої колективної навчальної роботи багато в чому залежить від уміння викладача індивідуально підійти до кожного з них. Це означає, що колективізм та індивідуальний підхід у навчанні взаємозалежні та взаємообумовлені. Здійснювати індивідуальний підхід - це добре знати духовні і фізичні особливості кожного з тих, кого навчають і впливати на нього з урахуванням цих особливостей. У процесі навчання керівнику заняття дуже важливо встановити справжню причину низької успішності того або іншого з тих, кого навчають. В першому випадку – це невміння вчитися, у другому – відсутність інтересу, у третьому – відсутність наполегливості, лінь, у четвертому – відсутність впевненості у своїх силах, у п’ятому – нечуткий підхід самого керівника до тих, кого навчають, його репліки та саркастичні зауваження під час відповідей. У залежності від характеру причини низької успішності керівник визначає і форму індивідуальної допомоги кожному. Індивідуальний підхід до тих, кого навчають здійснюється на всіх етапах навчання. Особливості їх керівник заняття враховує при поясненні нового матеріалу, при відповідях на питання, при проведенні тренувань, вправ та навчань. З урахуванням особливостей, керівник дає їм завдання для самостійної роботи й організовує перевірку їхньої підготовленості. Такий зміст принципів навчання та шляхи їх реалізації в ході підготовки або перепідготовки слухачів. Кожний із розглянутих принципів виражає яку-небудь одну сторону процесу навчання, визначену його закономірність. Навчання – це єдиний, цілісний процес, усі ланки якого тісно пов’язані між собою. Тому і принципи навчання обумовлюють і доповнюють один одного. Для успішного вирішення задач навчального процесу по бойовій підготовці особам начальницького складу необхідно чітко уявити всі принципи навчання і керуватися їхніми вимогами.

Методи навчання. Дидактичні вимоги щодо організації навчального процесу. Не менш важливою умовою ефективності процесу навчання є знання викладачем методів навчання. Під методом навчання необхідно розуміти такі способи, за допомогою яких викладач, спираючись на свідомість та активність слухачів, дає їм знання, виробляє уміння та навики. Вибір методів навчання залежить від змісту навчального матеріалу та складу слухачів. До основних методів навчання, які отримали розповсюдження при проведенні занять з особовим складом державної пожежної охорони відносяться: Усне викладення матеріалу. Застосовується з метою надання нових знань по темі, що вивчається. Усне викладення навчального матеріалу використовується в вигляді лекції, розповіді, пояснення. Розповідь. Коротке викладення матеріалу навчальної теми, коли викладач доводить слухачам здебільшого фактичний матеріал. При цьому викладач під час розповіді звертається з питаннями до слухачів з метою перевірки їх уважності та мобілізації уваги. Пояснення. Послідовне, логічно побудоване викладення складних питань, правил, принципів та законів. Пояснення супроводжується демонстрацією техніки, приладів, схем та прийомів. Пояснення значно коротше розповіді. Воно повинно використовуватися при вивченні прийомів роботи з пожежно-технічним озброєнням на заняттях по пожежно-стройовій підготовці, обладнання пожежної техніки та пожежно-технічного озброєння, коли за мету ставиться оволодіння тими чи іншими практичними навичками. Лекція. Розгорнутий теоретичний аналіз тих чи інших питань. Основне місце в лекції повинен займати розбір фактів, встановлення зв’язку між ними, аргументація положень, узагальнень та висновків. Ефективність лекції при навчанні, забезпечується рядом її позитивних якостей: доступність завдяки живій усній мові; можливістю її ілюстрації схемами та плакатами; можливістю її поповнення відомостями про нові досягнення в області пожежної справи; значно більшим колом слухачів, ніж при інших заняттях; значно більшим об’ємом навчального матеріалу. Якість лекції, в основному, залежить від підготовки викладача. Підготовку до лекції слід починати з вивчення необхідного матеріалу та складання плану лекції. Вона повинна складатися з трьох частин: вступу, основної та заключної частин. При викладенні матеріалу лекції необхідно розраховувати час на кожне питання, підготуватися до можливих за питань з боку слухачів. Як правило, лекцію потрібно починати, з нагадування раніш вивченого матеріалу навчальної дисципліни. Потім оголошувати назву теми, яка буде вивчатися, її мету та навчальні питання, а також вказати літературу, з якою слухачі повинні ознайомитися. Основні питання рекомендується підкріпляти прикладами. Важливо, щоб лектор був “не прив’язаний” до тексту лекції, а утримував його в своїй пам’яті і навчальний матеріал лекції викладав простою, доступною для слухачів мовою. В кінці лекції слід залишати 5-10 хвилин для відповіді на можливі запитання слухачів, їх інструктажу відносно самостійної роботи. Бесіда. Запитально-відповідальний метод навчання, який служить для доведення до слухачів нових знань, закріплення та повторення вивченого матеріалу, перевірки знань слухачів. Метод бесіди більш частіше використовують на заняттях по вивченню статутів, пожежно-технічного обладнання, пожежній профілактиці. Викладач, як правило, повинен ставити питання перед слухачами, вимагаючи від них відповідей. Допускається, щоб слухачі ставили запитання перед викладачем, якщо характер цих запитань не порушує змісту та плану бесіди. Цінність бесіди полягає в тому, що вона повинна утримувати слухачів в стані активності і сприяти розвитку логічного мислення. До кожної бесіди викладач повинен ретельно готуватися. Умовою успішного застосування методу бесіди є складання її плану та передчасна підготовка основних питань теми, з якими необхідно звернутися до слухачів. Бесіду необхідна будувати так, щоб слухачі постійно відчували тему бесіди. Це досягається умілим чергуванням питань та відповідей. Щоб усі слухачі були готові до відповідей, питання необхідно ставити перед всією групою чи аудиторією, а для відповіді викликати одного слухача. Такий порядок необхідно поєднувати з відповідями по бажанню, що сприяє розвитку ініціативи слухачів. Бесіда сприяє виникненню у слухачів питань до викладача. Звертання до викладача з питаннями необхідно всіляко заохочувати. Це допомагає розвитку мислення, ініціативи та самостійності. Разом з тим, необхідно слідкувати, щоб питання, які задають слухачі не відволікали викладача від теми заняття. На питання, які не пов’язані з навчальним матеріалом необхідно відповідати в перерві чи інший час. Практичний показ та пояснення. Застосовується при навчанні виконанню прийомів та способів роботи з пожежною технікою, пожежно-технічним озброєнням та обладнанням, вивченням практичних тем з пожежно-тактичної підготовки. Перевага показу перед іншими методами навчання заключається в тому, що слухачі наочно сприймають прийоми, які показує викладач. Метод простий і економний. Він дозволяє в короткий час озброїти пожежних необхідними прийомами дій, необхідними при виконанні обов’язків номерів бойового розрахунку під час гасіння пожеж. Цей метод особливо ефективний при початковій підготовці пожежних. Перед початком показу викладач роз’яснює призначення тих чи інших дій та їх практичне значення, після чого показує порядок їх виконання. Не слід відволікатися на показ непотрібних деталей, які відтіняють основне та заважають слухачам зосередити на ньому свою увагу. Вправа. Це багаторазовий повтор прийомів або дій, з метою оволодіння найбільш швидкими та точними способами виконання цих прийомів та дій. Вправи займають провідне місце в бойовій підготовці особового складу державної пожежної охорони. Вони допомагають виробленню, закріпленню та удосконаленню уміння та навиків які необхідні слухачам для практичної роботи. Цей метод особливо важливий при вивченні пожежно-стройової, фізичної та пожежно-тактичної підготовки. Вправа повинна складатися з слідуючих основних елементів: показу та роз’яснення прийому, його вивчення та тренування курсантів. Навики формуються значно легше, якщо поєднувати відпрацювання нових прийомів з повторенням раніше вивчених. Демонстраційний метод. Один із засобів реалізації принципу наочності при навчанні. Він забезпечує краще сприйняття навчального матеріалу. Показ предметів, різних схем та таблиць повинно супроводжуватися короткими поясненнями. Самостійна робота. Метод, без якого неможливо навчитися виконувати прийоми з пожежно-стройової та фізичної підготовки, оволодіти прийомами роботи з пожежно-технічним озброєнням та обладнанням. Практична робота. Один із важливих методів навчання, що допомагає поглибленню знань, удосконаленню уміння та навичок особового складу державної пожежної охорони. Особливістю цього методу є те, що особовий склад діє більш самостійно, ніж при інших методах навчання. Практична робота лежить в основі пожежно-стройової та пожежно-тактичної підготовки, вивченні пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння та обладнання. До практичної роботи особовий склад приступає тільки після того, як засвоїв певний об’єм знань, навичок та умінь. При виборі методів навчання для кожного заняття необхідно виходити з навчальних задач, змісту навчального матеріалу, рівня підготовленості слухачів, наявності матеріальної бази га інших факторів.

Під організаційними формами навчання слід розуміти способи організації навчального процесу. Вони залежать від змісту навчальної мети, рівня підготовки слухачів та місця проведення заняття. Досвід показує, що основними формами навчання особового складу державної пожежної охорони являються заняття типу уроку, оперативно-тактичне вивчення районів та об’єктів, які знаходяться під охороною, пожежно-тактичні навчання та розбір пожеж. Заняття типу уроку є однією із найбільш розповсюджених форм навчання. В залежності від теми та мети, заняття типу уроку можливо проводити в учбовому класі, на об’єкті, на спортивному майданчику та інших місцях. Сутність уроку заключається в тому, що процес вивчення навчальних питань ведеться при одночасній участі всієї групи в цілому. На кожному занятті, в залежності від його мети, змісту навчального матеріалу, рівня підготовленості слухачів, а також матеріального забезпечення, повинні використовуватися різні методи, які повинні бути завчасно продумані керівником занять. Оперативно-тактичне вивчення району (об’єкту), що охороняється. Метою цією форми навчання є всебічне та глибоке вивчення району виїзду частини, його окремих дільниць та об’єктів. Це одна із основних форм навчання особового складу. Вона дає можливість більш конкретно вирішувати питання попередження та гасіння пожеж в таких районах та об’єктах. Під час проведення цих занять особовий склад, з одного боку, удосконалює тактичне мислення, а другого – виявляє порушення протипожежного режиму. Заняття по оперативно-тактичному вивченню об’єктів, як правило, проводяться перед практичними заняттями з пожежно-тактичної підготовки. Пожежно-тактичні навчання є вищою формою бойової підготовки, основним способом досягнення високої практичної виучки особового складу. Вони проводяться на об’єктах, в будь-який час доби і пори року, з максимальним наближенням обстановки до дійсної. Особливості цієї форми бойової підготовки є те, що під час її проведення навчаються всі від рядових, до керівників навчань. Крім того, на навчаннях об’єднуються в єдиний комплекс всі знання, уміння та навички, які набули слухачі в процесі навчання по всіх видах підготовки. Пожежно-тактичні навчання також допомагають вдосконалювати тактичну майстерність особового складу по гасінню великих та складних пожеж, ліквідація яких потребує залучення значної кількості сил та засобів. Розбір пожеж є найбільш загальною формою навчання особового складу, яка дозволяє розкривати недоліки в діях особового складу при гасінні пожеж, намічати шляхи їх усунення, виробляти конкретні заходи по попередженню пожеж. Ці заняття дозволяють глибше пізнавати та аналізувати процеси розвитку та гасіння пожеж, виховувати у особового складу уміння проявляти ініціативу при вирішенні задач в області попередження та гасіння пожеж. Описані форми та методи навчання вироблені багаторічною практикою і застосовуються для вирішення конкретних задач навчання та виховання особового складу. Неможливо успішно проводити навчання, не знаючи яких результатів досягли слухачі, наскільки твердо вони засвоїли пройдений матеріал, як уміють застосовувати свої знання в практичній діяльності. Вирішенню цих задач допомагає систематична перевірка та оцінка знань, умінь та навичок слухачів. Перевірка знань може бути усною – у вигляді опитування, письмовою –  у вигляді виконання завдань по тій чи іншій дисципліні, а також практичною –  у вигляді виконання вправ по пожежно-стройовій та фізичній підготовці або вирішенню пожежно-тактичних задач. В практиці навчання особового складу державної пожежної охорони застосовуються три основних види перевірок: поточна перевірка, підсумкова перевірка і контрольна перевірка.

Для командира-викладача важливим є: досконале знання технології навчального заняття, яка полягає в наявності п’яти складових: встановлення змістового та логічного зв’язку даного заняття з попереднім. Без цієї умови, той кого навчають, буде неспроможним сприймати новий матеріал; Визначення мети та завдань заняття, очевидно, що ця складова є головною умовою теорії професійно-цільового навчання; визначення засобів і методів досягнення мети, саме реалізації найкращих варіантів можна досягти високого педагогічного ефекту у викладанні; плануванні тривалості окремих фрагментів заняття. Без планування будь-який процес не може здійснюватися, однак викладач – це творча людина і він повинен бути творцем у ході викладання навчального; визначення змісту і обсягів самостійної роботи. 

Методика проведення занять для особового складу підрозділу. Заняття має певну структуру: вступна частина (організаційний момент, рапорт, перевірка зовнішнього виду, оголошення мети заняття); основна частина  - вивчення теми заняття (контроль, опитування, пояснення матеріалу, відпрацювання перших дій, виконання тактичних завдань, закріплення матеріалу); заключна частина (підведення підсумків, закріплення дій підрозділів). Заняттю передує ґрунтовна підготовка, планування, добір методів, засобів наочності, ТЗН.

Питання для самоконтролю

  1.  Що вивчає дидактика ?
  2.  Дайте характеристику процесу навчання.
  3.  Назвіть основні функції процесу навчання.
  4.  Дайте характеристику принципам навчання.
  5.  Які методи навчання можна використовувати в практичній діяльності командира ?
  6.  Назвіть основні групи методів навчання.
  7.  Визначити основні етапи навчального заняття з особовим складом.

Тема 15. Теорія і технологія виховного процесу

Зміст понять «виховання», «принципи виховання», «методи виховання», «перевиховання», «переконання», «вимога». Суть процесу виховання, його особливості. Системи принципів виховання. Методи і прийоми виховання підлеглих (вимога, переконання, приклад, заохочення, покарання, довір’я, метод «вибуху»). Поняття педагогічної майстерності та педагогічної культури , їх роль і місце в системі професійно-необхідних знань, умінь, навичок, особистісних якостей співробітника пожежної охорони. Структура педагогічної майстерності характеристика її компонентів.

Виховання – цілеспрямований процес формування інтелекту, фізичних і духовних сил особистості, підготовки її до життя, активної участі у трудовій  діяльності.

Виховання – процес двосторонній (об’єкт і суб’єкт ); цілеспрямований (мета виховання – формування всебічно гармонійно - розвиненої людини); комплексний (виховання різних якостей інтелектуальних, моральних фізичних естетичних та інші); безперервний тривалий – вимагає багато часу років; систематичний, багатофакторний (на виховання впливає середовище: сім’я, вулиця, оточення, суспільство, школа, праця, професійна діяльність, засоби інформації та інші ).

Виховний процес має свої закономірності: виховання органічно пов’язане із суспільними потребами умовами виховання; людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників; результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ людини; визначальними у вихованні є діяльність та спілкування; ефективність виховного процесу залежить від стосунків у колективі; ефективність виховного процесу зростає коли людина займається самовихованням.

Принципи вихованнякерівні положення що відображають загальні закономірності процесу виховання. процес виховання базується на принципах. Принцип цілеспрямованість виховання передбачає спрямованість виховної роботи на досягнення виховної мети. Принцип зв’язку виховання із життям передбачає ознайомлення підлеглих з життям народу держави формування глибокого розуміння практичної діяльності  пожежної охорони, використання сучасних засобів гасіння пожеж. Принцип виховання поваги при поєднанні із вимогливістю та турботою суть цього принципу полягає у вимогливості до підлеглих гуманному ставленні до них у вірі в необмежені можливості людини. Цей принцип передбачає єдність вимог, командирів до вихованців, контроль за їх поведінкою, розумна вимогливість є також свідченням поваги до особистості підлеглого. Принцип виховання в діяльності цей принцип спирається на таку психологічну якість людини, як активність діяльності він реалізується за умови усвідомлення підлеглими що професійна праця – джерело задоволення духовних і матеріальних потреб, чинник усебічного розвитку людини. Сумлінне ставлення до служби, до виконання своїх обов’язків важлива позитивна риса людини. Принцип виховання особистості в колективі людина стає особистістю завдяки спілкуванню й діяльності. Найкращі умови для цього створюються в колективі (навчальному , службовому і т. д.). певні риси особистості формуються тільки в колективі. Виховна сила колективу полягає в тому, що він об’єднує всіх підлеглих спільною метою та діяльністю, формує традиції колективу. Найбільш виховна цінність колективу в тому, що між його членами виникають стосунки: взаємодії відповідальності й залежності ділові між старшими і молодшими між особистісні стосунки (поваги, симпатії, дружби). Позитивний морально – психологічний клімат пожежного підрозділу основа ефективності службової та бойової діяльності. Принцип індивідуального підходу у вихованні, він виходить з того, що для формування свідомості, вироблення професійних навичок і звичок поведінки потрібна система певних виховних заходів. Вихователю командиру необхідно глибоко вивчати особливості підлеглих (стан здоров’я, біографічні дані, успіхи і недоліки, матеріальні та духовні потреби, сімейний стан, рівень освіти, здібності і нахили). Такі знання про підлеглих допомагають прогнозувати поведінку підлеглих, можливі наслідки заходів  впливу на них, визначитися у складності завдань. Принцип системності і послідовності у вихованні. Виховна робота з підлеглими здійснюється завдяки спланованій діяльності. План індивідуально – виховної роботи з особовим складом передбачає різні організаційні форми, методи виховання підлеглих. Виховний процес являє собою невипадковий набір виховних засобів він має системний характер.

Основні напрями виховання. Розумове виховання – цілеспрямована діяльність з розвитку інтелектуальних сил людини, прищеплення їм розумової праці. Мета розумового виконання забезпечення засвоєння та розвитку пізнавальних здібностей. Формування  свідомості - цілісна система наукових філософських, морально – правових естетичних понять поглядів переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до дійсності та до самої себе. Науковий світогляд характеризується поглядами та переконаннями особистості. Погляди – прийняті людиною як достовірні ідеї знання передбачення що пояснюють явища природи і суспільства і є орієнтирами поведінці в діяльності стосунках. Переконання – психічний стан особистості, що характеризується стійкими поглядами, впевненістю у правильності власних думок, поглядів, це сукупність знань ідей концепцій теорій в які людина вірить як в істину. У формування наукового світогляду людини особлива роль належить соціальній та професійній позиції педагогів вихователів. Про рівень сформованості світогляду свідчить діяльність та поведінка людини в різних ситуаціях. Моральне виховання – виховна діяльність яка спрямована на виховання стійких моральних якостей людини. Навичок і звичок поведінки. Моральне виховання характеризується такими поняттями: мораль, моральність, моральні переконання, тощо. Мораль – система ідей принципів законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми. Моральність – являє собою погляди переконання почуття стосунки, поведінку людей. Моральне переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи та норми. Формування моральності людини повинно відбуватися на засадах загально - людських моральних цінностей (доброта, правда, справедливість, гідність, любов, краса тощо ); національних цінностей (почуття національної гідності, поваги до історії та традицій свого народу); громадянських цінностей (прав свобод обов’язків людини); сімейних цінностей (поваги до старших, батьків, піклування про дітей тощо); виховання свідомої дисципліни почуття обов’язку та відповідальності. Свідома дисципліна людини виявляється у свідомому неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки (суворе дотримання статутів, наказів, інструкцій, розпоряджень в умовах службової діяльності); обов’язок – усвідомлення особистістю системи суспільних і моральних вимог, що диктуються соціальними потребами і конкретними цілями та завданнями (професійними, службовими, побутовими, сімейними тощо ); відповідальність – якість особистості що характеризується прагненням і вмінням оцінити свою поведінку з погляду її доцільності або недоцільності щодо інтересів соціального прогресу; правове виховання – спрямоване на виховання правової свідомості. Естетичне виховання –спрямоване на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси . В процесі естетичного виховання формуються естетичні почуття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетична поведінка людини.  Екологічне виховання – систематична діяльність спрямована на розвиток екологічної культури (прагнення берегти оточуюче середовище). Трудове виховання – процес залучення вихованців до різних видів суспільно-корисної праці, розвитку творчого практичного мислення, працьовитості людини. Економічне виховання - організована діяльність, яка спрямована  на формування економічної культури людини (знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення виробництва, вдосконалення виробничих відносин тощо). Фізичне виховання – система соціально - педагогічних заходів спрямованих на загартування організму та зміцнення здоров’я людини фізичному розвиткові людини сприяють такі форми фізкультурно- спортивної діяльності, як гімнастика, заняття в спортивних гуртках, масові змагання, змагання з пожежно – прикладного спорту в умовах діяльності пожежної охорони тощо.

Виховний вплив на вихованців (підлеглих здійснюється за допомогою методів виховання). Метод виховання – це способи взаємопов’язаної діяльності вихователів до вихованців, спрямовані на виховання поглядів переконань, навичок, звичок поведінки. Першовідкривателем методів виховання вважають німецького педагога Й. Гербард. Методи виховання умовно можна поділити на групи. 1) Методи формування свідомості особистості (бесіда, диспут, пояснення, лекція, розповідь, умовляння, переконання); 2) методи організації діяльності і формування суспільної поведінки (приклад, вимога, довіра, привчання, вправи, громадська думка, створення виховуючих ситуацій ); 3) методи стимулювання поведінки (змагання, заохочення, покарання, прохання).

Переконання – різносторонній вплив на розум, почуття волю людини з метою формування в неї бажаних якостей. Переконати можна: словом, ділом, поясненням, оцінкою діяльності, бесідою дискусією, умовлянням.

Вимога – на думку А.С. Макаренка основою дисципліни повинна стати вимога. А.С. Макаренко зазначав, що ні колектив ні дисципліна не можуть бути створеними, якщо не буде вимоги до особистості. На його думку вимога повинна бути  нерозривно пов’язана з повагою: “Якомога більше вимоги до людини, якомога більше поваги до неї”. Вимога може здійснюватися в таких формах: наказ, переконання, прохання, натяк, погроза, недовіра, довіра, осуд, бесіда, пояснення.

Приклад – ще давньогрецький філософ Сенека стверджував, що важко привести до добра читаючи, повчаючи мораллю, легше це зробити прикладом. Приклад це цілеспрямований і систематичний вплив на вихованця засобом особистого прикладу.

Примушування – система дисциплінарно – педагогічних впливів на підлеглих, які безвідповідально ставляться до службових обов’язків.

Вправа – , це поступове вдосконалення вмінь, навичок, поведінки людини, суть цього методу полягає в такій організації служби і всього життя підрозділу пожежної охорони, яка повсякденно зміцнює свідомість, волю підлеглих, розвиває почуття, сприяє набуттю професійного досвіду. Існують три види вправ: вправи з корисної діяльності, з метою вироблення вмінь навичок, вправи режимні, спеціальні вправи виконання елементарних правил поведінки.

Змагання – метод який ґрунтується на природній схильності людини до здорового суперництва та самоствердження в колективі. Використовуються різні види змагання: конкурси, огляди художньої самодіяльності, виставки технічної творчості тощо.

Заохочення – схвалення позитивних дій та вчинків з метою спонукання підлеглих до повторення. В підрозділах пожежної охорони можна застосовувати такі види заохочення: подяка перед строєм, грошові нагородження, нагородження грамотою, цінним подарунком, відпусткою, присвоєння позачергового звання. Виховний ефект заохочення авансом стосовно тих, кого взагалі рідко заохочують, або хто починає працювати, проявляє несміливість та невпевненість.

Покарання – найстаріший метод виховання Макаренко називав покарання тонкою справою. Покарання коректує поведінку підлеглого. Види покарань: осуд – усна, письмова форма, обмеження у правах, пониження у посаді, званні, звільнення (з органів внутрішніх справ). Вихователю – командиру слід знати педагогічні вимоги до покарання: 1) не можна карати поспішаючи; 2) не можна карати часто; 3) кара повинна бути індивідуальною; 4) не можна спричиняти фізичного страждання; 5) покарання повинно мати виховний вплив.

Питання для самоконтролю

  1.  Дайте визначення та характеристику поняттю виховання.
  2.  Поясніть суть основних принципів виховання.
  3.  Дайте характеристику методам виховання.

 

Тема 16 . Система освіти в Україні

Зміст понять «освіта», «система освіти». Державна національна програма «Освіта». Реформування освіти. Зміст освіти в Україні. Система освіти та її ланки. Закон України «Про освіту». Системи освіти в інших країнах. Пожежні школи в країнах зарубіжжя.

 Освітаоснова духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства та держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості, найвищої цінності суспільства, розвиток талантів, розумових і фізичних здібностей. Освіта є результатом навчання, тому основним елементом у структурі процесу навчання є зміст освіти.

Зміст освіти – це категорія історична, вона змінюється під впливом розвитку виробництва, науки, культури, а також у зв’язку з прогресом дидактики і методик.

Під змістом освіти розуміється:

  1.  “система знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує розвиток здібностей” (Б.П. Йосипов).
  2.  “передання молодому поколінню змісту соціальної культури для її збереження і розвитку” (І.Я. Лернер).

Основними джерелами освіти на державному рівні є такі документи:

навчальний план (навчального закладу), що затверджується Міністерством освіти України, в якому містяться кількість годин на рік, семестр, тиждень відповідно до кожного предмету, перелік дисциплін, що вивчаються протягом навчання в закладі освіти, послідовність їх викладання.

Навчальна програма з предмета, що має пояснювальну записку, розподіл вивчення тем, години, які поділяються на лекційні, практичні, семінарські, лабораторні заняття, іспити, самостійну та індивідуальну роботу. Особливістю багатьох програм є авторська модернізація, яка залежить від нових методичних знахідок або науково-методичного прогресу та змін в соціальному житті.

Підручник – основна навчальна книга, яка складена відповідно до програми, з урахуванням спеціалізацій, в них поглиблено розглядаються теми дисципліни. Особливими видами підручників є навчальні посібники.

Навчальні посібники – це книги, зміст яких повністю відповідає навчальній програмі, або поглиблено розглядає теми навчального предмета, містить емпіричний матеріал, що служить закріпленню основного теоретичного матеріалу. До навчальних посібників належать: довідники, хрестоматії, словники, збірники вправ і задач тощо.

Монографії  (від грецької – один і пишу) – книга, в якій відображено одноосібну або колективну наукову працю з однієї проблеми.

Система освітице сукупність навчальних і навчально-виховних закладів, які відповідно до законів забезпечують загальну середню, вищу освіту, здобуття спеціальності або кваліфікацій, підготовку або перепідготовку кадрів для країни.

Основні історичні етапи розвитку системи освіти в Україні.

До 1918 року існувала система, яка відповідала теоріям формальної і матеріальної освіти. До нижчого рівня освіти належали сільські церковно-парафіяльні школи, де навчали у межах 2-х – 3-х класів Закону Божому та письму. На середньому рівні освіти були гімназії, які готували абітурієнтів до вступу у вищі навчальні заклади. Освіта ця вважалася формальною, тому що вивчалися предмети, які не завжди мали практичне значення, спирались на механічне запам’ятовування. Особливо вважалися формальними латинська і грецька мови. До вищого рівня освіти належали університети, які давали переважно гуманітарну освіту.

Матеріальна освіта здійснювалася в реальних (для підготовки спеціалістів виробництва) і в комерційних (для підготовки купців і економістів) училищах, технікумах, політехнічних інститутах.

Але освіта царської Росії не була спрямована на забезпечення освітою всього народу. Освіта до 1920 року в Україні пережила бурхливе оновлення і розвиток. Так у 1920, 1930, 1934-1935 роках вийшли урядові документи щодо освіти, які поступово вдосконалювали її. Так з’явилися дошкільні заклади, школи першого ступеня (8 - 12 років), школи другого ступеня (12 – 15 років); фабрично-заводські учнівства і технікуми (1920 р.). Запроваджувалось загальне обов’язкове початкове навчання (1930 р.), загальне семирічне навчання (1934-1935 рр.). Вдосконалювалася і система управління освітою. Державним органом, який керує всіма типами навчальних закладів, стало Міністерство Освіти України.

За Законом “Про освіту” (1992 р.) ліквідована система середньої спеціальної освіти і тим накреслена перспектива розвитку цих закладів у вищі навчальні – коледжі. У грудні 1992 року Кабінетом Міністрів, Президентом України була прийнята Концепція “Освіта” (Україна XXI століття), програма була розрахована до 2000 року і в перспективі на початок 21 століття.

Питання для самоконтролю

  1.  Дайте характеристику поняттю «зміст освіти».
  2.  Які основні документи характеризують зміст освіти ?

Тема 17. Психолого-педагогічні основи самоосвіти і самовиховання

Зміст понять «самоосвіта», «самовиховання»,«самопізнання», «аутотренінг», «саморегуляція». Поняття самовиховання і самоосвіти. Засоби самовиховання (самоінформація, самоконтроль, самоаналіз). Шляхи самоосвіти та самовиховання в умовах діяльності ПО. Розвиток та удосконалення умінь саморегуляції. Види саморегуляції: м’язова, емоційна, ментальна. Релаксація. Загальна характеристика методів саморегуляції. Шляхи підвищення психофізіологічної надійності і ефективності праці пожежного.

Термін «самовиховання» закріпився у науковій літературі лише в середині ХІХ ст.. Спочатку він визначав вироблення у себе характеру, у першу чергу - самовладання (Н. Міллер - Красовський, 1859 р.) у працях Г. Кершенштейлера (початок  ХХ ст.) під самовихованням розуміється боротьба людини зі своєю природою, з дурними інстинктами як переборення тваринні потреби.

Л. Толстой, Е, Кей розуміли самовиховання як процес формування особистості, як основних шлях розвитку людини, причому самовдосконалення протистояло вихованню. Прагматисти вважали самовиховання шляхом пристосування людини до життя у суспільстві (Д. Блеккі, Д. Бо дунін, С. Орісон).

Американський спеціаліст з психології особистості Г. Олпорт розділяє реакційну концепцію самовиховання розроблену Пітіримом Сорокіним. Представник практичної психології Л. Кронбах пов’язує самовиховання з філософією персоналізма, протиставляє самовиховання, вихованню в колективі.

Представник екзістенціалізму Г. Кнеллер розглядає самовиховання як самопізнання, саморозкриття особистості, що відбивається незалежно від впливів зовнішнього світу. Американський вчений Е. Фромм у своїх працях вважає основним шляхом перебудови суспільства, перебудова самого себе. Сучасний вчений Ю. Орлов називає самовдосконалення - самовихованням, процесом бажаної і радісної діяльності над собою.

Гуманістичний психолог А. Маслоу розробив теорію розвитку особистості, вершиною якої є самоактуалізація («здійснення самого себе»), він розробив ієрархію потреб - ступені розвитку; виявив принцип мотивацію людини. Самоактуалізуюча особистість характеризується: 1) знанням життя, розумінням його; 2) прийняття інших і себе (я поважаю і приймаю тебе таким, яким ти є); 3) орієнтація на професію, діло; 4) самостійність суджень; 5) здатність розуміти інших; 6) постійна новизна; 7) саморозвиток, творчість; 8) готовність до рішення проблем.

Етапи деградації: 1) формування психології «пішака»; 2) залежність від інших; 3) створення соціального оточення на «хороших» і «поганих»;  4) культ самокритики; 5) формування спеціалізованої мови. Висновок який робить психолог простий, «якщо людина впевнена в тому, що сенс життя існує, то людина може піднятися над найскладнішими умовами». Психолог Ю. Орлов пропонує самовдосконаленням, яке прирівнюють самовихованню вважати шлях протилежний насиллю над собою (переборення себе заради цілей). Самовдосконалення за Орловим складається у розгортанні своєї індивідуальності на шляху досягнення мети засобами ненасильственних зусиль, зусиль на межі приємного, бажаного.

Робота над собою з корекції свідомого у нашій поведінці почнемо з розвитку розумових здібностей.

На інтелект людини впливає все наше життя: середовище, природа, товариство, стиль спілкування, знання, вміння, інформація, спадковість, спосіб життя у сім’ї, емоції, самоосвіта. Дж. Грехем Скотт у книзі «Сила розуму» зазначає, що природна інтуїція - велика внутрішня сила, яка допомагає у подоланні стресів, підвищенні енергії, досягненні мети, розуміння людей, ситуацію тощо. Інструкція могутньо діє двома основними методами: а) рецептивним (вироблення проникливості, інформації й розуміння); б) активним (використанням інформації для зміни себе самого).

Розвивати розум можна шляхами: переробки інформації, розв’язування задач, проблем, написанням творів, веденням щоденника, конструюванням, малюванням, виконуванням доручень. Розвитку  розумових здібностей сприяють логіка, мнемоніка, евристика (наука про творчу уяву). Особлива увага зосереджується на розвиткові пам’яті (моторна, словесно - логічна, образна, емоційна). У різних людей розвинені певні види пам’яті: 1. Підвищувати здатність концентрувати увагу на тому, що ви хочете запам’ятати. 2. Підвищувати здатність створювати в думках чітку картину або запис. 3. Поліпшити здатність створювати в пам’яті те, що запам’ятати.

За тисячоліття розвитку цивілізації люди нагромадили стільки відомостей, як залишити здоров’я, що хворіти і безглуздо і соромно. Залишається лише підсумовувати й осмислювати цей досвід, пристосовувати його до наших умов життя. Це методика правильного харчування, уміння правильно дихати; загартування (за П. Івановим, Є. Келлер, П. Брегом та ін.).

З. Фрейд - видатний психоневролог,  довів, що низький рівень емоційних проявів підсвідомо викликає в людині почуття дискомфорту, оскільки гальмує потребу людини у взаємодії із навколишнім світом. Ю. Орлов детально займався проблемами пізнання своїх емоцій: особливо питанням управління емоціями. Чи здатні ми управляти своїми емоціями? Людина образилася.... але щоб зробити «вигляд спокою» вона лише приховує її. Образа - як негативна емоція може перерости у гнів, ненависть, помсту. Реакція людини викликана невідповідністю наших очікувань і поведінки іншого. Але звідки береться установка на те, що інша людина залежить від нас? Чому ми ображаємося на тих, кого любимо? Таке програмування поведінки іншого і емоційна реакція на невдачу іде з дитинства - інфантильна реакція. «Образившись, я експлуатую любов іншого і управляю його поведінкою, караю почуттям вини. Ми не ображаємося на тих, хто нас не любить». Людині незалежно від її прогресії слід знайти основи самовиховання. Важливо звертатися до наукових основ самовиховання і самоосвіти представникам такої складної небезпечної професії як пожежний, не тільки знати, а й уміти успішно працювати над собою, знати форми, правила, програми етапи і методи самовиховання, особливо це стосується вольового розвитку.

Самовиховання має суспільний характер і визначається соціальними умовами, існує визначена залежність самовиховання від виховання. В. Сухомлинський писав: ”Самовиховання - це не щось додаткове у вихованні, а міцних його фундамент. Ніхто не зможе виховати людини, якщо вона сама себе не виховає”. Самовиховання - процес інтенсивного розвитку сил, який вимагає великого психічного напруження. Людина не може постійно працювати на собою, оскільки у неї ще не склалися необхідні для цього якості, тому виникають паузи, перерви. В цей час більш активно виникають інші форми саморозвитку - пристосування наслідування.

Щоб виховання переростало у самовиховання необхідні передумови: внутрішні і зовнішні умови.

  1.  група передумов (зовнішні впливи)

знання педагогом методики управління процесом самовдосконалення;

висока стадія розвитку колективу;

поєднання прийомів самовиховання з педагогічним впливом (спонукає, надихає на самовдосконалення).

група передумов (внутрішні передумови)

рівень самосвідомості, самопізнання особистості (розвиток мислення, психологічний розвиток в цілому).

розвиток вольової сфери вихованців (недостатність вольового розвитку частіше всього обумовлюють його епізодичність, невдачі, особливо у юності). «Людина без гальмів - несправна машина» (А. Макаренко);

потреба у розвитку (необхідність у вимогливості до себе, незадоволення собою, прагнення стати краще).

Основні ознаки самовиховання: високий рівень самосвідомості, самоуправління (волі), потреб у розвитку; виникнення самовиховання - результат виховання; самовиховання є своєрідним прискорювачем розвитку психіки людини у вирішальний момент життя; робота над собою вимагає інтенсивного використання усіх сил і здібностей людини.

Етапи самовиховання:

Перший етап - вироблення системи мотивів, що спонукають до роботи над собою: (перспективи, шляхи самовдосконалення). Мотиви: позитивні (наслідувати прийняті норми моралі; завоювати авторитет; ствердити самостійність; пізнавальні; професійні; любов’ю до близьких. ); негативні (прагнення перевіряти інших; корисні цілі; неправильно засвоєні норми моралі.)

Другий етап - безпосередня організаційна і практична діяльність, аналіз; Складання програм самовиховання за змістом, значенням, послідовністю, вимогливість, самозвіт. Розробка режиму доби, часу місця ситуацій вправ по самовиховання.

Третій етап - систематична робота над собою і потреба в цій роботі.

Методами самовиховання можуть виступати будь - які засоби виховання, які людина вживає по відношенню до себе. Однак, робота над собою повинна мати цілеспрямований характер роботи.

Відомі слідуючи методи: самопримушування, самоумовляння,

самонавіювання,самопідбадьорення,самонаказ,самовговорювання,самозаохочення, самовиявлення, самоінструктаж, самоінформація, самонагадування, самоспостереження.

  1.  Самоінформація - це розробка програми роботи над собою, самостійне вивчення літератури, засвоєння нових знань (спосіб); продумування прочитаного, конспектування, заучування положень.
  2.  Самоспостереження - висока вимогливість до себе, співставлення думок про себе з іншими, боротьба з самовтіхою, самонеправдою. Дуже важко по зовнішнім виявам судити про моральні якості. Так мовчазність людини свідчить про її серйозність, або безпорадність; обережність або замкненість.
  3.  Самоаналіз - встановлення зв’язків між новими знаннями і відомими; систематизація, узагальнення, виділення суттєвих компонентів, сильні, слабкі сторони.
  4.  Самонаказ - вимагає розвинуті волі, щоб зібрати свої сили на виконання прийнятого рішення; необхідно розвивати самодисципліну.
  5.  Самоконтроль і самостимулювання - включать такі прийоми: самосхвалення, самопідбадьорення, самозасудження, самоперевірка, самозвіт.
  6.  Самосхвалення - «Правильно, молодец!..»
  7.  Самопідбадьорення - «Нічого, все получиться! Я зможу, якщо захочу».
  8.  Самозасудження - «Теж мені герой».
  9.  Самозвіт: усний, письмовий.

Існують такі методики самовиховання: аутогенне тренування, довільна саморегуляція м’язових функцій і самовиховання механізмів дихання: раціональна йога, та інші. Аутогенне тренування (аутотренінг - від грецького - сам і народжую) психотерапевтичний метод широкого профілю, використовується у лікуванні захворювань як функційного так і органічного характеру, а також, як засіб психологічної саморегуляції станів. Заснований на використанні прийомів самонавіювання, елементів східних технік, медитації та занурення у релаксаційний стан. Спрямований на оволодінням навичками довільного виклику відчуттів тепла, тяжкості спокою, розслаблення і на цьому фоні нормалізації (активізації протікання основних психофізіологічних функцій). Класичний метод А. Розроблено німецьким психотерапевтом І.Г. Шульцем (1932), широке вживання у практику почалося в 50-х р.р.; у 60-х р.р. використовується як психологічна профілактика і корекція негативних станів в різних видах професійної діяльності і спорті.

І. Г. Шульц розробив декілька вправ А.Т.

  1.  Самонавіювання, відчуття тяжкості тіла (спочатку у лівій руці, потім у правій, пізніше у двох; у ногах,... серці).
  2.  Самонавіювання, самоуявлення відчуття тепла.
  3.  Керівництво роботою серця.
  4.  Керівництво диханням.
  5.  Вплив на стан головного мозку.

Аутогенне тренування здійснює позитивний вплив на техніку і організм людини, сприяє появі спокою, точності рухів, підсилює самоконтроль, запобігає стомленню, збільшує протидію стресу.

Довільне розслаблення м’язів, що базується на здатності людини уявно відключати м’язи від імпульсів, які йдуть від рухового центру головного мозку називаємо - релаксацією. Відомо, що у стані емоційного збудження, тривоги страху порушується м’язова координація. Тому довільна саморегуляція м’язів має лікувальне психотерапевтичне значення.

Йога - одна з поширених давніх систем самовиховання. Йога створена практикою давньої культури індійського народу, опробувана багатовіковим досвідом. Система має свою психологію, адже всі моральні і фізичні вправи спрямовані на те, щоб засобом свідомо - вольових зусиль добитися стійкості рефлекцій.

Кожний працівник підрозділу пожежної охорони обирає для себе найбільш придатні методи в залежності від індивідуально - психологічних можливостей. Особливої уваги заслуговує використання методів саморегуляції у переборенні психічних станів, пожежних перед виконанням бойової задачі, уміння змінити хід думок, впливати на дддругу сигнальну систему, виконувати спеціальні вправи, вести самоконтроль за проявом емоцій.

Завдання та питання для самоконтролю

  1.  Виписати з книги Самонова А.П. «Психологическая подготовка пожарных». - М., 1982. Характеристику прийомів регуляцій психічних станів пожежних (С. 26-30).
  2.  Ознайомитися із комплексом вправ для зниження емоційного напруження з цього ж джерела., С. 30-34.
  3.  Дайте визначення поняттю самовихованню.
  4.  Хто з науковців досліджував проблеми самовдосконалення, самовиховання ?
  5.  Назвіть основні етапи самовиховання.
  6.  Дайте характеристику методам самовиховання.

Розділ ІІІ

Психолого – педагогічна характеристика основних напрямків діяльності працівників пожежної охорони

Тема 18. Психологічний аналіз діяльності працівників пожежної охорони

Зміст понять «діяльність», «функції діяльності», «фактори діяльності пожежників». Зміст і умови праці оперативних працівників пожежної охорони. Втомленість. Відновлення функціональної системи. Фактори, що визначають психологічну характеристику оперативно-тактичної діяльності особового складу. Наявність екстремальних умов роботи. Межі напруження психіки пожежного.

У вітчизняній психології  розроблені концепції діяльності та методичних підходів до її вивчення. Це насамперед загальнотеоретичні праці С.Л. Рубінштейна, А.Н. Леонтьєва, Б.М. Теплова, Б.Г. Ананьєва, Г.В. Суходольського, а також дослідження у галузі психології праці та інженерної психології К.К. Платонова, Б.Ф. Ломова, Д.А. Ошаніна, В.Ф. Рубахіна, Г.М. Зараковського, О.В. Карпова.

С.Л. Рубінштейн писав, що “аналіз психічних механізмів діяльності приводить до функцій і процесів, які вже були предметом нашого вивчення. Однак це не означає, що психологічний аналіз діяльності зводиться до вивчення функцій і процесів і вичерпується ними. Діяльність виражає конкретне ставлення людини до дійсності в якому реально проявляються властивості особистості, що мають більш комплексний та конкретний характер, аніж функції та аналітично виділені процеси”.

Завдання психологічного вивчення професійної діяльності заключається розкритті системи її теоретичних начал, розкритті як в процесі цілеспрямованої  активності особистості відбувається практичне перетворення об’єктивного світу, який механізм психічної регуляції діяльності, як в процесі діяльності змінюється сама людина, як діяльність впливає на розвиток можливостей людини.

Діяльність – дії, які пов’язані між собою, спрямовані на досягнення конкретних цілей, що здійснюються як особистістю; це певна форма взаємодії людини з оточуючим середовищем (соціальним та природним).

Основними компонентами функціональної системи діяльності є наступні блоки: мотиви діяльності, цілі діяльності, програми діяльності, інформаційні основи діяльності, прийняття рішень, підсистеми діяльнісно важливих якостей.

Людина, яка обирає професію начебто проектує свою мотиваційну структуру на структуру факторів, пов’язаних з професійною діяльністю, завдяки яким можливе задоволення потреб. Чим ґрунтовніші потреби людини, тим більш високі вимоги пред’являє вона до діяльності. В якісному відношенні виділяються три категорії потреб: матеріальні, духовні, соціальні. Духовні потреби поділяються на естетичні, пізнавальні; матеріальні – на фізіологічно необхідні, соціально, естетично обумовлені; соціальні на потреби в спілкуванні, в соціальному визнання, служінні суспільству, само актуалізації. В процесі засвоєння професії, в ході навчання відбувається розвиток і трансформація мотиваційної структури суб’єкта діяльності (поява нових та еволюція старих мотивів). Для прикладу можна порівняти мотиви діяльності на різних рівнях професіоналізації (випускник 11-го класу, курсант 3-го курсу інституту, випускник інституту, молодий спеціаліст) таке порівняння мотивів дає можливість зробити висновок, що випускники та молоді працівники більш високим балом оцінюють умови праці, взаємовідносини з колегами, ставлення керівництва до служби, побуту та відпочинку. Динаміка мотиваційної структури визначається рівнем професіональної майстерності, а також статтю, віком, сімейним станом та особистими особливостями. Таким чином мотивація організує цілісну поведінку, підвищує трудову та службову активність, значно впливає на формування цілей  та на вибір шляхів досягнення. Професійна діяльність дозволяє виділити два види цілі-результату: ціль-образ (безпосередня регуляція діяльності); ціль-діяльність (регуляція діяльності через кінцевий результат).

Аналіз професійної діяльності дозволяє виділити два типи структур діяльності: константні та перемінні. Константна (передбачає лише одну послідовність виконання дій), перемінна – різні послідовності виконання дій. Програма діяльності відображає структуру діяльності і визначає що кожен суб’єкт повинен робити в конкретні моменти. Програма змінюється в процесі професіоналізації. Інформаційна основа діяльності це сукупність інформації, що характеризує предметні та суб’ктні основи діяльності і дозволяє організовувати її у відповідності з вектором ціль-результат. Визначаються три рівні формування інформаційної основи діяльності: сенсорно-перцептивний, когнітивний, образно-оперативний. Прийняття рішень. Під прийняттям рішень розуміють процес вибору альтернативи із декількох можливих. “Процес рішення завдань відбувається в єдності чуттєвого пізнання, що являє собою цикл взаємодій суб’єкта з об’єктом, і логічного рішення” (Я.А. Пономарьов). Це складна аналітико-синтетична робота. Прийняття рішення відбувається на основі обліку об’єктивних характеристик діяльності,  умов її протікання факторів “суб’єктивної ціни”, діяльності і оплати праці, особистісних моментів мотивації, здібностей рівня домагань. Професійно важливі якості. Під професійно важливими якостями маються на увазі якості, які впливають на ефективність діяльності та успішність її засвоєння. Так для пожежних важливі такі професійні якості: переключення уваги, розподілення, концентрація уваги, оперативна пам’ять, просторова уява, окомір, сенсомоторна координація, координація рухів рук.

Аналіз діяльності працівників пожежної охорони дає можливість визначити основні її компоненти. Діяльність пожежного регулюється як зовнішніми (об’єктивними) так і внутрішніми (суб’єктивними) факторами.

Зовнішні фактори – це вимоги, норми, статути, накази, вказівки, наявність та стан засобів пожежегасіння, небезпечні явища, які супроводжують пожежу, службові обставини в черговій варті, зміст бойової задачі та стану колективу підрозділу, які висуваються з боку професії до її праці і наявності певних властивостей та особливостей. Внутрішні фактори – це задатки, здібності, індивідуально психологічні властивості і особливості конкретного пожежного, його мотивація, самооцінка, психологічний захист від помилок та невдач. В ході професійного навчання та набуття досвіду людина “підлаштовується” до професійних вимог, змінює себе, творить себе, розвиває себе.

Службова обстановка на бойовому чергуванні – сукупність умов, які забезпечують стан бойової готовності підрозділів. Характеристика цього стану залежить від загального психічного стану особового складу підрозділу, від його настрою перед чергуванням, при зміні варт, в процесі взаємовідносин із колегами та керівником.

Зміст бойової задачі, яка може бути поставлена перед підрозділом, залежить від елементів обстановки на виділеній ділянці роботи для нього. Чим складніша бойова задача і менше часу на її виконання, тим більший психологічний вплив вона буде здійснювати  на психіку особового складу підрозділу. Ефективність виконання бойової задачі залежить від загального психічного стану підрозділу, який прибув на пожежу, і від того, в якому стані його застав сигнал бойової тривоги (під час занять, відпочинку, їди).

Небезпечні фактори пожежі та явища, які її супроводжують (вони викликають нервово-психічне напруження у пожежників, тому їх називають ще стрес-факторами): вогонь, шум, задимленість, висока температура, можливість вибухів, падіння конструкцій, нестача кисню, втрата зв’язку з групою, раптові зміни, паніка, загазованість, струм, замкнений простір, трупи людей, загибель товаришів, несподіваність, низька температура, підвищений рівень радіації і т.і.

При впливові стрес-факторів у особового складу підрозділу при гасінні пожежі можуть викликати позитивні або негативні психологічні реакції. Позитивні психологічні реакції, як правило, сприяють підвищенню ефективності бойових дій підрозділу, що може проявитися у більш швидкому, ініціативному, сміливому виконанні бойової задачі, в тому числі і в екстремальних ситуаціях на пожежі. Такі прояви в основному притаманні психологічно підготовленим і достатньо досвідченим пожежним. Негативні психологічні реакції можуть супроводжуватись помилковими діями. Це може проявлятися, в основному, у достатньо підготовлених пожежних, які мають незначний досвід роботи.

Названі фактори дають можливість зробити висновки, що стан засобів пожежегасіння, пожежно-технічне озброєння, стан засобів індивідуального захисту пожежних, правильне експлуатування, утримання, обслуговування техніки згідно нормативних документів залежить від безпосередньої діяльності особового складу підрозділів пожежної охорони.

Відома важлива роль технічного озброєння в підрозділах пожежної охорони при гасінні пожеж, але завжди потрібно пам’ятати, що в відношенні людина і техніка значна роль належить техніці, а вирішальна – людині. Реальна потужність техніки залежить від тих людей, які використовують її.

Самонов О.П. поділяє діяльність пожежних на три етапи: підготовчий, основний, заключний.

Підготовчий  етап починається з моменту отримання повідомлення про пожежу до прибуття на місце події. До цього етапу входять подача сигналу тривоги, збір особового складу по тривозі, і прямування до місця пожежі та приведення сил і засобів в стан готовності до бойових дій. Стан пожежників характеризується як стан турботи, тривоги, очікування можливих вірогідних неприємностей і т.д. – специфічні переживання. Сигнал тривоги застає пожежних під час занять, відпочинку, виконання інших дій, згідно розпорядку дня і, як правило, є раптовим сигналом який сповіщає про початок бойових дій.

По сигналу бойової тривоги пожежні зобов’язані: швидко, правильно одягатися, зайняти своє робоче місце в кабіні пожежного автомобілі і в максимально короткий термін прибути на місце пожежі. По дорозі з’ясовуються оперативно-тактичні особливості об’єкту, наявність, наявність, характеристика вододжерел, визначаються шляхи та засоби прокладання рукавних ліній, тощо. Під час слідування зростає нервово-психічне напруження, пов’язане із невідомим, із дефіцитом часу, невизначеністю. Частіше в цей період не чути сміху, жартів, пожежні прагнуть підкорити свої почуття та думки виконанню бойової задачі.

Основний етап включає період від початку проведення розвідки і конкретних дій, спрямованих на реалізацію наказу керівника гасіння пожежі, до моменту повної ліквідації пожежі. Психічний стан пожежних характеризується гострими психічними реакціями, які обумовлені дезадаптацією психіки до умов пожежі, (це початок пожежі, розвідка та пік емоційного стану на який впливають враження від конкретних обставин пожежі, вигляд потерпілих).

Поступово наступає адаптація пожежників. Вони починають діяти згідно (умов) встановлених норм, не виявляючи емоційності, діють психічно стійко при виконанні бойової задачі.

Завершальний етап. Гасіння пожежі характеризується концентрацією всіх вольових зусиль на вирішення основної задачі бойових дій.

Вплив внутрішньої психічної напруженості на результати діяльності пожежного повинен не перевищувати інтенсивності і кордони і границі професійної користі. Якщо пожежні переходять цю грань виникає перенапруження, яке впливає на дії пожежних.

На ефективну діяльність пожежних суттєво виливають емоції. Це пов’язано з тим, що в процесі будь-якої діяльності людина має певне ставлення до самого себе, як до суб’єкту діяльності, до об’єктів праці, до мети діяльності та умов пов’язаних з нею. Таке ставлення може посилювати одні трудові процеси та гальмувати інші. Комплекс цих процесів формує емоційні стани людини. Психологічний аспект діяльності пожежних передбачає розгляд тих станів, які характерні для діяльності пожежних. У військовій інженерній психології визначається такі класи зовнішніх емоціогенних факторів: фізико-хімічні (мікрокліматичні, теплові, радіаційні, механічні, зміна звичних компонентів повітря, газового складу середовища), інформаційні (недостатність інформації, неправильність інформації), семантичні (суспільно-значимі та індивідуально-значимі) та біологічні (голод, спрага, хвороба, втома). Аналіз емоційних станів і емоцій неможливий без характеристики мотивів діяльності її мети та засобів, тому слід розглянути інженерно-технологічну класифікацію.

Емоції мотивів діяльності.

  1.  Емоції позитивних мотивів:
  •  соціально-обумовлені: обов’язку, ідеалів, відповідальності;
  •  особистістно-обумовлені емоції: емоції настрою, пізнання, інтересів.
  •  Емоції негативних мотивів: соціально-обумовлені, емоції принадження, емоції страху, невідповідності рівнів домагань.
  1.  Емоції обумовлені метою діяльності: емоції оцінки мети, значимості мети, наближеності мети, визначеності мети.
  2.  Емоції обумовлені засобами діяльності: емоції пов’язані з інформаційними характеристиками, про засоби озброєння та зв’язку.
  3.  Емоції обумовлені засобами діяльності: емоції обумовлені процесом прийняття рішень, емоції творчості, емоції ризику, пошуку та ціни рішень; емоції реалізації рішень: емоції реалізації рішення, емоції невизначеності успіху, емоції наближеності до мети; емоції пов’язані з особистісними факторами поведінки (престижу, змагання, рольових характеристик, групової атмосфери); емоції вартості діяльності. Емоції пов’язані із зовнішніми факторами діяльності (емоції середовища та емоції небезпеки).

 Стан втоми. Спеціаліст в галузі психічних станів Н.Д.Левітов визначив як позитивний так і негативний вплив станів на успішність поведінки і діяльності. Найбільш актуальним він вважає -  стан втоми. Втомлення визначає стан після виконання важкої фізичної або розумової праці. Дослідник визначає такі компоненти цього стану: порушення уваги, сенсорних процесів, моторних функцій, пам’яті. Втома буває психічною та фізичною. Однією з причин втоми пожежного є тривалий вплив сильних звуків та шуму під час пожежі, нерегулярні звукові подразники, що викликають підвищену увагу; сильне м’язове навантаження, відсутність відпочинку, негативні емоції в ході виконання діяльності, психологічна несумісність представників підрозділу.

Особливо слід звернути увагу на характеристику стану емоційної напруженості, який виникає в ускладнених умовах діяльності (обмеження часу для виконання діяльності, ситуацій підвищеної відповідальності, необхідність діяльності в присутності безпосередніх начальників, а також обмеженість інформації). Стан напруженості залежить від умов діяльності, і в той же час впливає на її ефективність. Помірність напруження викликає підвищену активність, добре самопочуття, вмотивованість на досягнення високих результатів. Підвищена напруженість супроводжується почуттям дискомфорту, розгубленості і приводить до вибуху діяльності. Сучасні дослідники (В.Л. Марищук, К.К. Платонов, Є.А. Мілерян та ін.) визначили чотири форми поведінки в екстремальних умовах: напружений тип (характеризується загальмованістю, скованістю або сильною імпульсивністю та хаотичністю), гальмівний тип (характеризується повною загальмованістю дій), боягузницький тип поведінки (характеризується проявом апатії, пасивності та ухиленням від втручання в хід подій), прогресивний тип поведінки. Існує категорія людей, які с екстремальних умовах досягають найбільшої ефективності діяльності, складності та небезпека їх надихають, підвищують працездатність, мобілізують фізичні та психічні сили. Психологи пропонують три основних способи профілактики психічної напруженості: психологічний відбір, виховання емоційних вольових якостей, створення позитивного психологічного клімату та оптимізація умов діяльності.

Дослідник Столяренко О.М. визначає 3 рівня (межі напруженості):

1. рівень (межа) – починає зникати винахідливість, здібність творчо вирішувати задачі, виникають провали в пам’яті, знижується швидкість переробки інформації. Добре відпрацьовані дії здійснюються з помилками (малими – великими - грубими). Послаблюються спостережливість, увага, тремтять руки, ноги, порушується координація руху, змінюється голос.

2. рівень (межа) – межа зростання напруженості, виникають вольові, моральні порушення: послаблюється бойова активність, знижується самоконтроль, з’являються ілюзії, нерішучість, необережність переростає у боягузтво, погіршується виконання наказів, з’являється недисциплінованість.

3. рівень (межа) – ця межа максимального напруження, характеризується тимчасовою втратою свідомості, втратою контролю над собою, повним гальмуванням, нерухомістю, байдужістю; гострими психічними реакціями, агресивністю. Керівники підрозділів повинні знати особливості такого стану та вчасно реагувати: знімати з бойової ділянки, звільняти від виконання завдання, підтримувати.

Питання для самоконтролю  

  1.  Дайте визначення поняттю діяльність.
  2.  Які компоненти характеризують структуру професійної діяльності ?
  3.  Дайте характеристику підструктурам професійної діяльності .
  4.  Назвіть фактори які впливають на діяльність пожежника.
  5.  Дайте характеристику зовнішнім та внутрішнім факторам.
  6.  Дайте психологічну оцінку трьом етапам бойової діяльності пожежників.
  7.  Як емоції впливають на діяльність пожежників.
  8.  Дайте характеристику основним емоційним станам пожежників, які виникають під час діяльності.
  9.  Які рівні напруження діяльності визначає дослідник Столяренко О.М. ?

Тема 19. Особливості психологічного клімату на пожежі

Зміст понять «паніка»,. «натовп». Характерна особливість пожежі - загроза життю людей. Стресовий стан. Характеристика психологічного стресу: новизна, раптовість, незвичність, дезорганізація.  Характер дій потерпілих на пожежі в залежності від умов погоди, часу, вікових та статевих особливостей людей. Прояв страху, жаху, паніки, ярості на пожежі. Взаємовідносини і спілкування з населенням під час гасіння пожеж, ліквідації стихійних лих, аварій. Натовп. Виникнення натовпів на пожежах. Паніка. Види паніки, її причини та шляхи подолання.

Поведінка людей , які знаходяться в небезпеці в осередку пожежі може створити чимало перешкод діям пожежників.   Зміна зовнішніх психічних факторів викликає зміну внутрішньої мобілізації , енергійності, рішучості , стійкості, або – погіршення психічних функцій ,апатії, страху, хаотичності дій загальмованості, відмови від дій. Це стосується як пожежників так і потерпілих. Якщо пожежні мають професійну, психологічну підготовку, то люди які опинилися на місці пожежі ведуть себе по-різному: не підкоряються вказівкам керівників гасіння пожежі, створюють нервозну атмосферу , кричать , плачуть, виплигують із вікон тощо. Пожежі часто супроводжуються такими явищами як натовп та паніка.

Натовпнеорганізоване скупчення людей , повязаних між собою  загальним емоційним станом , об’єктом уваги та метою. Натовп характеризується психічним зараженням , навіюванням , обміном біоенергією.  Більшість людей губить частину своєї індивідуальності , підвержені стихійному впливу інших. Відомими дослідниками  психології натовпів вважають Г.Ле Бона, Г.Тарда, З.Фрейда, С. Московичи. Психологічний натовп характеризується людським скупченням, несвідомістю дій індивідів, сильною емоційністю, що затьмарює увагу та думки, наявністю та підтримкою вождя. Психологія натовпів заснована на протиставленні індивіда (без натовпу),  індивіду , який у складі натовпу. Натовп – складний об’єкт для вивчення та управління.

В залежності від характеру дій  виділяють такі різновиди натовпів:

  1.  Оказіональний (випадковий)
  2.  Конвенційний
  3.  Експресивний
  4.  Діючий

Випадковий натовп скупчення людей, бажаючих отримати інформацію про події та явища очевидцями яких вони стали випадково. Такий вид натовпу формується під час вуличних пригод , транспортних аварій та пожеж. Випадковий натовп може переходити у більш небезпечні види натовпів

Конвенційний натовп являє собою групу людей, поведінка яких укладається в певні прийняті щодо данної ситуації норми, але виходять за межі звичайної поведінки (поведінка вболівальників, мітінгуючих) .

Експресивний натовп – це група людей , яка висловлює почуття радості, скорботи, гніву тощо(весільні, траурні та святкові процесії ). Такий натовп залежить від правил, традицій , стереотипів поведінки у даному соціальному етнокультурному професійному середовищі. Таким видом натовпу легко управляти.

Діючий натовп – це сукупність людей , які здійснюють певні дії стосовно певного об’єкту. Діючий натовп найбільш складний і небезпечний Серед різновидів діючого натовпу виділяють такі види : агресивний, користолюбивий, повстанський, панічний та конкуріруючий. Дамо характеристику видам натовпу, які найчастіше зустрічаються на пожежах .

Агресивний натовп характеризується сильним збудженням , агресивністю поведінки . Причиною такого можуть бути події , факти, інтереси людей . Такий вид натовпу існує у часі (6-8 годин) та у просторі. Поведінка агресивного натовпу характеризується порушенням спокою людей , нормального ходу суспільного життя, виявлення опору.

Панічний діючий натовп являє собою групу людей, які знаходяться в паніці. Емоційний стан паніки виникає коли людьми оволодіває почуття гострої небезпеки. Паніка масова (від грець. - жах)- стан масового страху перед реальною або уявною небезпекою, він зростає в процесі взаємного зараження і блокує здатність раціональної оцінки обставин, мобілізацію вольових ресурсів і організацію спільної протидії (паніка може бути як індивідуальна так і групова). Група людей перетворюється в панічний натовп коли : неясність загальних цілей , низька згуртованість групи, низький авторитет лідерів. Умови виникнення паніки: соціально-ситуативні(небезпека, конфлікт, дефіцит інформації); загально-психологічні, раптовість, переляк, страх; фізіологічні втома, голод, сп’яніння(алкогольне чи наркотичне), депресія. Процес формування панічного натовпу включає такі етапи: подія, яка викликає жах, страх, невпевненість; сприйняття ситуації як кризової; збентеженість; циркулярна реакція що сприяє зростанню емоційного напруження; перехід до дій які здаються рятувальними. Найчастіше всього діючий панічний натовп виникає при пожежах на об’єктах із масовим перебуванням людей (театрах, торгових центрах, залах відпочинку і таке інше).

Міри профілактики паніки на пожежі

Одна з головних умов попередження паніки – чітка організація управлінням пожежі(голосні команди , вказівка напрямку руху) ; прийняття мір обов’язково одразу по прибуттю до місця пожежі; використання стаціонарних систем сповіщення (гучномовців) ; закликання людей до спокою та                       організованості; локалізація та нейтралізація осіб , які створюють паніку; направлення в осередок пожежі досвідчених КГП.

Поведінка людей на пожежах

Поведінка людей на пожежах характеризується трьома стадіями: отриманням інформації про пожежу та її осмисленням; поведінка або бездіяльність; подальші наслідки. Соціологічні дослідження поведінки людей на пожежах , що близько 90% людей гине до прибуття пожежників. Це свідчить про те , що саме в початковий період пожежі люди неправильно себе ведуть в надзвичайній обстановці, не можуть допомогти одне одному, своєчасно врятуватися від шкідливих факторів пожежі. Дзвони або звукова система сповіщення про пожежу нерідко бувають неефективними якщо люди не бачать пожежі(лише 2% людей залишають будівлі в яких починається пожежа). Початкова інформація про пожежу часто сприймається скептично. Більшість людей у перші хвилини пожежі не тільки не намагаються залишити будинок , а направляються в осередок пожежі, зростає кількість людей що бездіють. Ці люди підпадають під дію стресу, що характеризується втратою пам’яті, не помічають ніяких сигналів , що вказують на вихід із приміщення. Пожежники повинні добре знати ситуації в яких виникає паніка: обмежена кількість шляхів евакуації; вихід із строю блокування шляхів евакуації; рух “втікачів , які шукають порятунку ; відсутність інформації про шляхи евакуації; відсутність установок оповіщення.

Успішне застосування способів і засобів забезпечення безпеки людей при пожежах, а також розробка оптимальної стратегії евакуації і порятунки їх багато в чому залежать від знання психологічних аспектів поводження людини в умовах пожеженебезпечної ситуації. Аналіз спостережень свідчить про недостатнє вивчення мотивів і характеру поводження людей на пожежах. В.І.Дутов  розглядає поводження людей як їхньої дії в залежності від ряду факторів і конкретного типу ситуації при пожежі. Дослідження проводилися методом опитування потерпілих за спеціально розробленими для цих цілей анкетами. Усього було опитано 550 чоловік, що знаходилися в умовах реальних пожеж у житлових будинках. Серед опитаних було 342 жінки і 208 чоловіків, причому чоловіки у віці старше 50 років склали 23 %, а жінки - 33 %. Слід зазначити, що психологічні аспекти поводження людей при пожежах багато в чому обумовлені ступенем упевненості людини в пожежній безпеці будинку. Інтерес являють собою дані про дії людей різної статі.  Так, у числі активних дій після виявлення пожежі 13,9 - 18,7 % опитаних прагнули до самостійної евакуації і 37 - 42 % опитаних починали дії по наданню допомоги й оповіщенню. В міру встановлення неможливості здійснення евакуації з будинку при пожежі число людей, що прагнуть до самостійної евакуації з небезпечної зони, зростає до 60,9 % і тільки 16,7 - 23,7 % опитаних прагне забезпечити безпеку подальшого перебування і допомогти  іншим. У жінок у порівнянні з чоловіками відзначається тенденція до збільшення дій  по наданню допомоги навколишнім, досягаючи 23,7 % випадків у віці до 50 років. Проте 20 - 29,6 % людей продовжують займатися збором речей, документів, з'ясуванням обстановки і не починають активних дій по забезпеченню безпеки.

Аналіз результатів дослідження свідчить про те, що жінки більш послідовні в діях по забезпеченню безпеки під час перебування в зоні пожежі, аніж чоловіки. У більшості ж випадків опитані не виявили належного уміння орієнтуватися в складній обстановці, що пояснюється, очевидно, недостатнім знанням правил поведінки при пожежі і відсутністю практичних навичок дій у небезпечній  ситуації.

Аналіз особливостей поводження людей на пожежах свідчить, що прояв активності і пасивності дій по забезпеченню своєї безпеки багато в чому обумовлене наявністю досвіду поводження людини в пожежонебезпечній ситуації, його поінформованістю про ступінь пожежної небезпеки будинку, а також віковими і статевими особливостями контингенту.

Питання для самоконтролю

  1.  Які соціально-психологічні явища супроводжують пожежу.
  2.  Що таке натовп ? Які види натовпів визначають психологи?
  3.  Дати характеристику натовпам , які виникають на пожежах (згідно вікових та статевих особливостей).
  4.  Що таке паніка?
  5.  Визначте основні міри профілактики паніки на пожежі.
  6.  Як поводять себе люди, що опинилися в осередку пожежі?

Тема 20. Соціально-психологічні причини травматизму і загибелі людей на пожежах

Психологія безпеки. Світовий і вітчизняний досвід   травматизму у побуті та на виробництві. Порівняльний аналіз причин травматизму і загибелі на пожежах (за останні роки в різних країнах). Психологічні аспекти травматизму. Фактори, що підвищують вплив небезпеки

Виробничий травматизм називають хворобою ХХ століття. За даними Світової організації охорони здоров’я, смертність від нещасних випадків в наш час третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань, причому ця “хвороба” вражає найчастіше молодих, працездатних людей. Щоб вилікувати суспільство від цієї “хвороби” слід іти шляхом, що називається профілактика. Профілактика виробничого травматизму – єдиний ефективний метод боротьби з ним. В ролі лікаря в процесі профілактики, може виступати, така галузь людських знань, як охорона праці. Безпека праці – це стан умов праці за якими виключається вплив на працюючих шкідливих та небезпечних виробничих факторів. Виробничий травматизм – сукупність виробничих травм. Причини нещасних випадків можна поділити на дві групи: технічні (пов’язані з відмовою технічних засобів) та організаційні (пов’язані із людським фактором). Основним методом охорони праці є застосування техніки безпеки. Техніка безпеки повинна вирішити наступні завдання: створення техніки, в роботі з якою виключається небезпека для людини; розробка спеціальних засобів захисту; організація умов для безпечної роботи та навчання людей. Техніка безпеки спрямовує свою увагу на матеріальний фактор праці, однак, за даними міжнародної статистики, винуватцем нещасних випадків є людина а не техніка. Різні дослідники вказують, що вина людини може бути констатована в 60-90% нещасних випадків.  За думкою дослідника в галузі психології безпеки М.А. Котика цьому сприяють як об’єктивні так і суб’єктивні причини. Перша причина криється в еволюційному розвитку людини і техніки. З розвитком техніки небезпека зростає швидше ніж удосконалюються психофізіологічні особливості людини. Друга причина – в тому, що зростає ціна помилки. Іноді людина не здатна передбачити можливості наслідків своїх дій. Третя причина є адаптація людини до небезпеки. Користуючись технікою людина забуває про небезпеку. Сучасні тенденції технічного прогресу дають можливість спрогнозувати можливість зниження травматизму за рахунок удосконалення техніки, але не менші надії покладаються на розвиток такої галузі психології як психологія безпеки. Початком психологічного вивчення травматизму були дослідження в 1910 р. в місті Нью-Йорк. Продовжували цю роботу англійські дослідники 1919 року. Найбільш широке розповсюдження получила теорія психологічної схильності до нещасних випадків К. Марбе, який стверджував, що вірогідність отримання людиною травми може бути обчислена за допомогою статистичних методів на основі числа попередніх нещасних випадків. К. Марбе підкреслював, що попередні нещасні випадки не є причиною наступних. Причиною тих і інших є загальна схильність людини до нещасних випадків, яка містить психологічні та фізичні властивості. Більшу частину таких властивостей К. Марбе пов’язував із здатністю переключатися, тобто швидко змінювати установку та пристосовуватися у раптово виникаючій ситуації. По мірі накопичування нових експериментальних даних поряд з поняттям схильність стали використовуватись поняття “Підверженість” та “захищеність”. К.М. Гуревіч запропонував поділити всі професії на дві великих групи: відносні (верстатник, маляр та ін.) та абсолютні (льотчик, підводник, пожежний та ін.). В абсолютних професіях надійно та безпечно можуть працювати далеко не всі, для цього необхідна відповідна професійна придатність. М.А. Котик вважає, що якості нервової системи працюючого відбиваються на процесі праці в залежності від  режиму їх функціонування. Він виділяє три основних режими діяльності: мінімальний, оптимальний та екстремальний. Практика свідчить, що в екстремальному режимі помилки виникають частіше вони обумовлені недостатніми можливостями людини (або високою емоційною напруженістю). У центрі уваги дослідників психологічних факторів виробничого травматизму опинилась особистість (емоційна врівноваженість та неврівноваженість, розподілення та концентрація уваги, витримка та терпіння, схильність до ризику, якості характеру: агресивність, самовпевненість, недостатня чутливість до інших, тривожність, слабка дисциплінованість; стать людини, так надійність жінок під час діяльності в екстремальних обставинах знижується, вони швидше втомляються, гостріше реагують на небезпечні ситуації; стаж роботи та вік людини – так перший пік травматизму приходиться  на вік до 25 років а другий пік нещасних випадків приходиться на час п’ятирічного стажу професіональної діяльності; психічні стани – серед таких станів можна виділити втому, стрес та ін.).

Особи, які поступають на службу  в пожежну охорону, можуть бути допущені до несення служби і роботи на пожежі тільки після проходження курсу навчання, складання заліків за правилами техніки безпеки.

Відповідальність за додержання правил техніки безпеки покладається на керівників підрозділів.

Обставини, при яких особовий склад отримав травми:

  •  при гасінні пожеж і ліквідації аварій;
  •  під час виконання службових обов’язків;   
  •  на вченнях, змаганнях по ППС;
  •  при виконанні господарських робіт;  
  •  в ДТП.

Основні травмуючі фактори:

  1.  Обвали будівельних конструкцій, падіння предметів та матеріалів з висоти;
  2.  Падіння з висоти;
  3.  Ураження електрострумом;
  4.  Дія екстримальних температур;
  5.  Вибухи технологічних установок, балонів з вибухонебезпечними речовинами, спалахи     газоповітряних сумішей;
  6.  Дія отруйних речовин;
  7.  Утопленням та ін.

Проблема забезпечення безпеки людей на пожежах є дуже гострою проблемою і для її успішного рішення необхідно знання небезпечних факторів, які виникають в умовах пожежі. Екстремальні умови і важка праця пожежних сприяла розвитку у них станів психічної дезадаптації, виникненню психосоматичних та інших професійно обумовлених захворювань. Так, ряд зарубіжних дослідників вважають, що умови діяльності пожежних викликають соматичні і нервово-психічні захворювання, а також високий рівень травматизму і смертності. За даними досліджень Д. Деррі та Р. Бернарда в США смертність від серцево-судинних захворювань серед пожежних вище, ніж серед поліцейських, вантажників порту, сталеварів і ковалів. У віці 55-64 роки вона вдвічі вище, ніж в середньому в цьому віці по країні. У 1977 році в США число нещасних випадків і загибелі серед пожежних було на більш високому рівні в порівнянні з іншими оперативними службами. При цьому відмічається, що показники травматизму у пожежних ще більш високі. Основними причинами травм слід вважати (1978 р.):

  •  зіткнення з різними предметами (35,4%)
  •  вплив продуктів горіння (32,4%)
  •  стресові стани (11,3%)
  •  вплив хімічних речовин і випроміненнь (3,2%)
  •  обвал будівельних споруд (2,3%).

Найбільша кількість травм зареєстрована серед менш досвідчених осіб. Працю пожежних можна віднести до числа занять підвищеного ризику, особливо для осіб старшої вікової групи, оскільки з віком понижується ортостатична стійкість організму. Деякі дослідники визначають можливість підвищеного ризику розвитку у пожежних серцево-судинних і легеневих захворювань. За даними Р. Бернарда (1979 р.), у них частіше спостерігаються паталогічні зміни ЕКГ, а відмічається підвищена смертність від серцево-судинних захворювань. За думкою ряду дослідників, основна причина загибелі пожежних (до 44%) – стреси, які супроводжуються крововиливами в мозок. Серед факторів, які сприяють виникненню ішемічної хвороби серце, основними є фізичне і психічне перенапруження, паління цигарок, вдихання оксиду вуглецю. При цьому відмічається особливо негативний вплив на стан здоров’я, періодичне насичення крові пожежних оксидом вуглецю, який утворюється при горінні. Частий і тривалий вплив диму обумовлює хронічні захворювання дихальної системи. В середньому кількість скарг на стан здоров’я зростає із збільшенням стажу роботи, причому переважають невротичні реакції. Результати анкетування виявили, що в кінці чергування 42% пожежних відчували себе зовсім стомленими і оцінювали своє психічне навантаження вище середнього. Важливим показником, який впливає на стан здоров’я пожежних, є вік. Так, наприклад, дослідження в США двох груп пожежних у віці 30-39 років і більше 40 років показало, що у осіб 1 групи практично не було серцево-судинних захворювань, тоді як у 2 групі вони складали 27%. Пожежні 2 вікової групи підлягали більшому впливу і інших серйозних захворювань (які потребують лікування більше 2 тижнів). На їх долю припадає 66% таких захворювань. Вік є також причиною швидкого стомлення. Професійна діяльність пожежного відрізняється від більшості видів праці в першу чергу тим, що вона здійснюється в екстремальних умовах, які ставлять підвищення вимоги до психічних і професійних можливостей людини. Інтенсивність і тривалість впливу факторів ситуації пожежі дуже часто створює небезпеку для здоров’я і життя людини, для її діяльності.

Дослідник Л.Д. Столяренко визначає дві групи факторів які посилюють схильність працівників небезпечних професій до нещасних випадків.

Перша група факторів: Функціональні зміни нервової системи або інших органів, мають хворобливий характер, які хоча і не викликають повної недієздатності, але впливають на поведінку. Різні види органів відчуття ( наприклад часткова згуба зору, глухота і т. д.)

Порушення зв’язку між сенсорними і моторними центрами вищих відділів нервової системи ( коли людина не здатна з необхідною швидкістю та точністю влучно реагувати на зовнішні впливи ). Підтвердженість небезпеки посилює дефекти, що виникають в узгодженості координації рухів, що проявляються у неловкості людини (людина губиться, пропускає деякі рухи, з’являються зайві). Людей з невпевненими рухами , по можливості, не слід використовувати на небезпечних та складних роботах. Особливості нервової системи, як правило слабкість так і інертність. (Слабка нервова система характеризується підвищеним сприйняттям, втомленістю, зниженням працездатності у напружених ситуаціях, підвищеною емоційністю, збудженістю, схильністю до розгубленості, страху.) Слабка нервова система обумовлює прояв темпераменту меланхоліка. Інертна нервова система обумовлює невелику швидкість протікання психічних рухів. Людина у складних ситуаціях не встигає зорієнтуватися. Для професій, де висока вірогідність виникнення екстремальних ситуацій ( диспетчери, водії, льотчики, пожежні і т.д.) люди із слабкою нервовою системою можуть бути аварійно-небезпечними. Алкоголь, наркотики негативно впливають на мислення, поведінку та інші сфери психічного життя людини. Незадоволеність людини своєю роботою, відсутність інтересу до неї.

Друга група факторів: Недостатня професійна підготовленість (недосвіченість). Необережність (виявляється у нераціональному використанні своєї уваги, несвідомий контроль за своїми трудовими діями у відсутності автоматичних навичок, дисциплінованості, підтримки порядку на робочому місці та техніки). Інформаційне перевантаження (людина не змогла правильно сприйняти необхідну інформації і це привело до помилки). Функціональний стан людини – (фізіологічні та психологічні процеси, активність органів і систем організму). Психічний стан, емоційний стан (зміна емоціонального стану призводить до загибелі, наприклад льотчики при посадці на аеродромі у результаті зниження уваги за рахунок позитивних емоцій, емоційне збудження, емоційна напруженість, збуджена форма, тормозна, дифузійна, стрес тощо). Основними причинами травматизму і загибелі людей на пожежах є:

  •  порушення правил безпеки праці пожежних;
  •  недостатня професійна і психологічна підготовна пожежних;
  •  небезпечні фактори пожежі;
  •  паніка, блокування шляхів евакуації;
  •  відсутність інформації про пожежу, яка відбувається та ін.

Посттравматичний синдром: з метою визначення станів, що  можуть виникати у більш віддалені від травмуючих подій періоди, введене поняття PSTD. Вчені замітили, що в період масового поширення стресового стану, багато людей потребують допомоги. Велика проблема суспільства США 60-70 рр. – ріст числа ветеранів В’єтнамської війни, що мали стресові порушення – стала соціальним поштовхом для узагальнення багаторічних досліджень і практичного досвіду психологічної допомоги жертвам різного виду катастроф та аварій та насамперед воєнних. PSTD розвивається лише через деякий час після катастрофи, що людина пережила. Для того ж, за міжнародними даними, лише в 1 % осіб, які опинилися на місці аварії, розвивається справжній PSTD. Але більшість учасників катастрофи переживають так званий травматичний стрес. Як і всі види стресів (за Г.Сельє), він є адаптивною реакцією на травмуючі обставини (тобто “нормальною” реакцією на “ненормальні” події) і розвивається в три етапи. Якщо перші два етапи мобілізують людські резерви на подолання екстремальних обставин, то останній, третій, є руйнівним (травмуючим). PSTD включений до найавторитетніших міжнародних класифікаторів психічних відхилень – DSM - III R (або DSM - IV) та ICD(10). Чорнобильська трагедія сформувала великі осередки проживання травмованих людей навколо ЧАЕС. Дослідження психофізіологічного стану людей, що пережили Чорнобиль, проведені нашими вченими за стандартизованими методиками, дають змогу визначити у них симптоми PSTD.

PSTD складає три групи симптомів:

  1.  нав’язливі образи трагедії, що сталася;
  2.  уникнення багатьох речей, котрі асоціативно пов’язані з травмою;
  3.  широкий діапазон симптомів, обумовлених високим рівнем психофізіологічного збудження.

Саме останні найбільш широко вивчалися й констатувалися у дослідженнях стану людей, що постраждали від Чорнобиля.

Питання для самоконтролю:

  1.  Що таке виробничий травматизм?
  2.  Які галузі людських знань вивчають проблеми виробничого травматизму?
  3.  Хто з дослідників психології вивчав проблеми травматизму?
  4.  Хто з відомих Світових учених розробив теорію психологічної схильності до нещасних випадків? Дайте характеристику цій теорії.
  5.  Визначте основні показники, які характеризують схильність людини до травматизму?
  6.  Дайте психологічну характеристику основним травмуючим факторам які виникають на пожежах.

Тема 21 . Психологічні особливості діяльності диспетчера служби «01», керівника гасіння пожежі, особового складу підрозділів пожежної охорони, інженерно-інспекторського складу

Психологічні аспекти діяльності диспетчера центрального пункту зв’язку. Основні елементи режиму роботи диспетчера: оптимальний, параекстремальний, екстремальний. Психологічні фактори, які впливають на працю диспетчера (нервово-емоційна напруженість, очікування). Зміст професійної діяльності в процесі несення бойового чергування. Психо-фізиологічні та соціально-психологічні фактори, що впливають на працездатність особового складу. Діяльність КГП в екстремальних умовах. Вплив небезпечних факторів пожежі на КГП і особовий склад підрозділу. Негативні екстремальні умови в діяльності КГП та можливість зміни мислення, порушення норм поведінки, спілкування; помилки.     

Для успішного ведення бойових дій, керівництва особовим складом пожежних підрозділів керівнику гасіня пожежі необхідні професійні знання пожежної справи, уміння застосовувати їх на практиці, високі морально-бойові і психологічні якості. Він несе відповідальність за організацію рятівних робіт і дій по гасінню пожежі, безпеку особового складу, збереження техніки і пожежного обладнання. Успіх гасіння пожежі багато в чому залежить від правильної оцінки обстановки і прийнятих ним рішень.

Керівник гасіння пожежі виконує такі функції: організаційну (організувати  взаємодію підрозділів пожежної охорони і забезпечити виконання ними поставлених задач,  визначити вирішальний напрямок, необхідну кількість сил і засобів, способи і прийоми бойових дій; прийняти рішення і поставити бойові задачі перед підрозділами); прогностичну (уміння спрогнозувати протіканя пожежі, осмислити фактори які впливають на неї, визначити фактори від яких буде залежати успіх вирішення бойового завдання); розвідкову (провести розвідку й оцінити обстановку на пожежі безупинно стежити за змінами обстановки на пожежі, установити наявність загрози людям, їхнє місцезнаходження, шляхи і способи рятування людей та матеріальних цінностей, розмір пожежі, що горить, шляхи поширення вогню; небезпеку вибуху, отруєння, обвалення конструкцій, наявність легкозаймистих і отруйних речовин, електроустановок і електромережі під напругою, необхідність евакуації майна і матеріалів, а також захисту їх від вогню, води і диму; необхідність і місце розкриття і розбирання конструкцій будівлі; можливі шляхи і напрямки введення сил і засобів); емоційно-вольову (діяльність керівника гасіння пожежі в екстремальних умовах вимагає від нього високорозвиненого самовладання, уміння протистояти дії різних об'єктивних і суб'єктивних стрес-факторів, уміння зберігати високу працездатність, не губитися, знаходити вихід з важких умов), навчально-виховну (уміння навчати підлеглих під час професійної підготовки, впливати на формування їх як спеціалістів своєї справи, набуття педагогічної майстерності, розуміння індивідуальних особливостей підлеглих та ін.).

Суть психологічної підготовки керівника гасіння пожежі полягає у у розвитку та вихованні таких якостей як: здатність оцінювати обстановку, передбачати її зміни в залежності від характеру й умов гасіння пожежі; командирське мислення й уміння приймати в екстремальних умовах правильне рішення; вироблення правильного уявлення про психологію поводження людей на пожежі і вміле керування ними; емоційно-вольової якості, здатність впливати на особовий склад пожежних підрозділів у критичні хвилини, заражати їхньою енергією, оптимізмом, упевненістю; схильності до виправданого ризику, умінню взяти на себе відповідальність за прийняте рішення; швидкості і правильності орієнтування, почуття простору і часу; навичок командної мови, точності й емоційно-вольовій насиченості усних наказів, розпоряджень, уміння використовувати особистий приклад і слово для позитивного впливу на психічний стан і бойову діяльність особового складу пожежних підрозділів у різних бойових умовах і ситуаціях.

У психологічній підготовці особливого значення слід надавати розвитку: сприйняття (таких якостей як: точність, швидкість, повнота); пам’яті (таких якостей як: швидкість, мобілізаційна готовність); уваги (особливо таких якостей як: розподілення переключення, концентрація, оперативна рухливість); командирського мислення (тактичного, оперативного мислення, та таких якостей як: швидкість, самостійність, критичність); Основними методами вироблення таких якостей є: проведення на заняттях групових вправ, навчань, досліджень і розбору пожеж, спостереження, самоспостереження.

Самостійна робота офіцерського складу пожежних підрозділів, над рішенням пожежно-тактичних задач є ефективним засобом розвитку професійного мислення, прийняття самостійних рішень. Підготовка професіонала вимагає обов’язкового аналізу специфіки професійних задач, стратегій їхнього розв’язання. Велике значення для професійного мислення керівника-пожежного має “почуття” підлеглих, дії, почуття проблемної ситуації. Тому така підготовка повинна сприяти нагромадженню кількості знань і прийомів дій, необхідних для успішного гасіння пожеж, розвитку мислення, вмілому застосуванню під час навчання проблемного методу (створення моделей проблемних ситуацій, проблемний виклад, проблемні питання). З практичною метою навчання з розв’язання проблем важливо класифікувати згідно типів проблемних ситуацій: показові задачі які містять питання, а відповідь необхідно знайти; відкриті задачі які містять питання, зрозумілий процес розв’язування та невідомий критерій того, що є рішення; риторичні задачі, які чітко сформульовані кимсь (не тим хто їх розв’язує), обов’язково мають рішення (прикладом таких задач є кросворди); ситуації самостійної постановки проблеми – проблемна ситуація найчастіше не усвідомлюється повністю, а проблемна задача відрізняється від проблемної ситуації тим, що вона усвідомлена суб’єктом і описана словесно або в знаковій формі

Під час психолого-педагогічної підготовки слід звернути увагу на розвиток творчості керівника гасіння пожежі. Творча діяльність та творча активність  формує визначену установку мислення, пошук.

Для розвитку таких здібностей керівника гасіння пожежі, як: оцінка обстановки, вольових якостей, уміння керувати своєю поведінкою і поводженням з підлеглими, заняття з психологічної підготовки повинні проводитися в умовах, максимально наближених до бойових для цих цілей можуть служити смуги психологічної підготовки, навчальні полігони. Наближення умов навчання до максимально бойових корисно не тільки для психологічного загартування керівника, але і для розвитку в нього схильності до ризику.

На заняттях корисно давати суперечливі умови задач. Це необхідно для вироблення в керівників підрозділів критичності в підході до оцінки тих факторів, з якими вони можуть зустрітися на пожежі. Необхідно вимагати від дослідницького підходу, глибокого аналізу і синтезу, зіставлення і порівняння, уміння робити обґрунтовані висновки та умовиводи.

Слід приділяти значення своєчасності та якості проведення розбору пожеж, де основна увага повинна зосереджується на вивченні й аналізі факторів, що визначають ефективність гасіння пожежі: якості розвідки й оцінці обстановки на пожежі, своєчасності і правильності прийнятих рішень, постановці задач,  взаємодії між підрозділами, що сприяє підвищенню професійної майстерності керівника (такий аналіз характеризується умінням оцінити дії підлеглих та свої, визначити ініціативність та розумний ризик підлеглих, сміливість та відвагу).

Під час занять з психологічної підготовки з проблем розбору дій по гасінню пожежі доцільно використовувати наочність (ілюстративний матеріал,  фотографії, відеофільми, на яких відображені фрагменти реальних пожеж).

Сильна воля керівника дозволяє керувати в кризових ситуаціях, бути прикладом для підлеглих , надихати їх на виконання бойової задачі.  Для виховання волі велике значення відіграють бойові традиції частин пожежної охорони, фільми про героїчні вчинки пожежних, фізична підготовка, пожежно-прикладний спорт. У розвитку волі велика і роль самовиховання. Кожен командир пожежного підрозділу повинний пред'являти до себе найвищі вимоги.

Газодимозахисна служба пожежної охорони забезпечує виконання бойової задачі у непридатному для дихання середовищі. Основними функціями газодимозахисника є: розвідкова, гасіння пожежі (робота зі стовбурами, генераторами високократної піни, розкриття окремих конструкцій); рятувальна (евакуація людей та матеріальних ціностей, вибухонебезпечних матеріалів); забезпечуюча (створення нормальних умов для підрозділів, що здійснюють гасіння пожежі шляхом видалення диму, зміни напрямку газових потоків, видалення речовин, перекриття апаратів і трубопроводів, з яких при горінні виділяються отруйні чи пари газів, горючих і легкозаймистих рідин).

Психологічна підготовка газодимозахисників здійснюється на учбово-тренувальних заняттях, навчаннях, в тепло-димокамерах,  обстановці близькій до бойової при гасінні пожежі. Рівень нервово-психологічної напруги газодимозахисників в бойовій обстановці залежить від індивідуальних особливостей кожного та професійної майстерності.

Тренування в теплодимокамері забезпечує адаптацію організму пожежного до умов обстановки близької до бойової. Рівень підготовки газодимозахисника залежить від послідовності і системності проведення тренувань. Дослідник Самонов О.П. визначає, що оптимальний рівень адаптації організму пожежного до бойового середовища підтримується при періодичності проведення тренувань не менш одного разу в 20—30 днів. Як правило, на першому етапі тренувань фізіологічні показники стану газодимозахисника дуже високі. Так, частота пульсу може досягати 180—190 ударів у 1 хв, тиск— 190/110 мм. рт. ст., температура тіла 39° С, витрата кисню складає 4—5 л/хв. У процесі наступних тренувань ці показники приходять до норми. Стабільність фізіологічних показників у перед виконанням завдання свідчить про психологічну готовність газодимозахисника до виконання бойових завдань. Ефективність психологічної підготовки газодимозахисника  буде залежати від знання керівником індивідуально-психологічних якостей бійців (темпераменту, особливостей характеру, вольових та моральних якостей, емоційних особливостей, емоційно-вольову стійкість і фізичну втому).

Газодимозахисників слід навчати контролювати свій пульс на всіх стадіях роботи: перед початком, у процесі і після закінчення. Контроль за своїм станом дозволяє починаючим газодимозахисникам виявити високу активність на заняттях, виробляє свідоме ставлення до емоційних переживань, привчає контролювати і підкоряти емоції вольовим прагненням. Замічено, що пожежні звичайно виявляють велику нервозність у тих випадках, коли вони не упевнені у своїх діях, не звикли до середовища підвищеної небезпеки, не вміють звертатися з киснево-ізолюючим протигазом, сумніваються в надійності його роботи. Особовий склад добре повинен знати устрій протигазів і правила їх  експлуатації. Впевненість у надійності киснево-ізолюючих протигазів усуває негативні емоційні переживання під час практичних занять і в бойовій умовах.

О.П.Самонов також визначає, що на  психічний стан газодимозахисника впливає добре налагоджений двосторонній радіозв'язок керівником, так його впевнений голос підбадьорює підлеглих. Поганий зв'язок або його відсутність знижує працездатність, порушують нормальну психічну діяльність.

Психологічні дії диспетчера центрального пункту пожежного зв'язку  диспетчера пункту зв'язку частини, можна розділити на такі групи: вивчення оперативної обстановки в районі виїзду частини; прийом інформації; збереження та переробка інформації; ухвалення рішення; передача інформації в оперативний штаб пожежегасіння, різним службам; прийом і передача інформації (наказів, розпоряджень) начальника гарнізону, відповідального чергового, інших посадових осіб; узагальнення і точне збереження інформації, що наступила з місця пожежі під час гасіння пожежі. О.П. Самонов виділяє три режими роботи диспетчера: оптимальний, параекстремальний та екстремальний.

Оптимальний режим протікає в процесі вивчення диспетчером оперативної обстановки в районі виїзду частини, гарнізону. Для нього характерна нормальна робота засобів зв'язку, робоча обстановка є звичної, мислення диспетчера носить механічний характер. Головну роль на цьому етапі грають раніше придбані диспетчером навички, застосовувані без напруги уваги, у звичному темпі.

Параекстремальний режим, тобто перехідний режим оптимального до екстремального, виникає тоді, коли надходить повідомлення про пожежу. У цей період диспетчер виконує основні роботи: приймає повідомлення, уточнює адреса і найменування об'єкта; визначає район виїзду частини, у якому знаходиться об'єкт, передає вказівки на виїзд частини; уточнює (при можливості) дані про пожежу (що горить, на якому поверсі, є чи загроза життю людей, чи видно полум'я і т. ін.); уточнює чи подається на об'єкт підвищений номер виклику автоматично і чи висилаються спеціальні автомобілі. Якщо об'єкт віднесений до такого розряду, дає указівку відповідним частинам на виїзд; оповіщає про пожежу оперативний склад гарнізону та спеціальні служби міста. Психологічна підготовка диспетчера пункту зв’язку повинна бути спрямована на розвиток уваги та сприйняття інформації.

Екстремальний режим виникає в період одержання диспетчером повідомлень з місця чи пожежі інших бойових дій пожежних підрозділів, що вимагають від нього в мінімально короткий термін прийняти рішення про висилку додаткових сил для рятування  людей та гасіння пожежі. Екстремальні умови потребують концентрації, стійкості та обсягу уваги, добру слухову пам’ять, високорозвиненого самовладання, уміння швидко проаналізувати інформацію, що надходить, і вчасно прийняти рішення, усвідомлення відповідальності за наслідки своєї  діяльності.

Успіх діяльності диспетчерів багато в чому залежить від рівня професійних знань і умінь працювати з різною апаратурою засобів зв'язку (знання устроїв засобів зв'язку, знання прийомів впливу на психіку людей, що передають інформацію про пожежу, тактико-технічні дані пожежних автомобілів та пожежно-тактичну характеристику об'єктів); від стану його психічної готовності до виконання дій.

З метою психологічної підготовки диспетчера до дій в екстремальних умовах доцільно практикувати проведення спеціальних тренувань в умовах близьких до реальності, звертання до таких методів психологічної підготовки, як аутогенне тренування, самонавіювання та самонаказ.

Психічний стан визначається сукупністю особистих якостей людини: особливостями темпераменту; інтересом до роботи, прагненням удосконалювати своя майстерність; здатністю тверезо оцінити обстановку при виникненні стресових ситуацій; кмітливістю й емоційно-вольовою стійкістю; швидкістю переключення і стійкістю уваги. Керівники підрозділів повинні враховувати їх при виборі індивідуальних засобів виховання своїх підлеглих.

Психічний стан диспетчера багато в чому залежить і від правильної організації його праці, планування устаткування і розміщення робочого місця з урахуванням психофізіологічних характеристик і антропометричних даних, які дозволять йому ефективно виконувати свою роботу (розміщення пульту керування, його форма, що найбільш зручна для роботи, розміри, розташування приладів на пульті, спеціальним сидінням, що забезпечує підтримку зручної, ненапруженої робочої пози диспетчера, дотримання норм освітлювання, температури та вологості повітря за встановленими параметрами, кольору стін приміщень, наявності кімнати відпочинку).

Питання для самоконтролю.

  1.  Визначте основні функції які виконують: а). керівник гасіння пожежі; б). бійці газодимозахисної служби; в). диспетчери чергового караулу.
  2.  Дайте характеристику психологічній підготовці: а). керівник гасіння пожежі; б). бійці газодимозахисної служби; в). диспетчери чергового караулу.
  3.  Які професійні психічні якості слід розвивати під час психологічної підготовки: а). керівник гасіння пожежі; б). бійці газодимозахисної служби; в). диспетчери чергового караулу.

Тема 22. Психологічна підготовка пожежників як важливий елемент професійної підготовки. Професійний психологічний відбір працівників пожежної охорони

Зміст понять «професійна придатність», «професійний відбір», «професійний добір», «професіограма», «психологічна підготовка», «завдання психологічної підготовки», «готовність», «види психологічної підготовки»», «вогнева смуга психологічної підготовки пожежників». Професійна орієнтація. Суть та зміст професійного відбору. Професійна придатність. Етапи професійного відбору. Основи професіографії. Методи психологічної вивчення діяльності пожежників. Поняття психологічної підготовки. Школи науковців по вивченню питання «психологічна підготовка пожежників», психологічна готовність, завдання психологічної підготовки. Нормативної елементи МВС України, що регламентують здійснення психологічної підготовки у підрозділах пожежної охорони. Матеріально-технічна база та види психологічної підготовки. Структурні елементи майстерності пожежників.

Придатність людини до конкретного виду праці, трудової діяльності визначається методами професійної орієнтації та професійного відбору. Першим етапом у виявленні можливостей до професії та її виборі є  професійна орієнтація молоді на майбутню професію. Систему профорієнтації, що існує у нашій освіті спрямовано на формування свідомості юнаків та дівчат.

Професійна орієнтація – це система заходів, спрямованих на виявлення особистих особливостей, інтересів здібностей кожної людини з метою надання допомоги її у  правильному виборі  професії, яка найбільш відповідає її індивідуальним якостям та можливостям. Виховна робота з професійної орієнтації починається в школі і являє собою цілеспрямований комплексний процес: введення в навчальні  програми матеріалу про особливості різних професій, гуртків, факультативів по засвоєнню азів тої чи іншої професії, зустрічей з ветеранами, майстрами професійної справи, екскурсії на виробництво, вечори тощо, представники пожежної охорони (навчальних закладів, УПО, пожежних частин, батьків та ін.). Успіх профорієнтації залежить від сумісної взаємодії сім’ї , школи, громадськості та вмінь і авторитетності людей, які проводять роботу з профорієнтації.

Останнім часом особлива увага приділяється важливій проблемі -  професійному відбору до пожежної охорони, вона зумовлюється соціальними проблемами суспільства, оскільки він є важливим резервом підвищення якості, ефективної діяльності спеціалістів, надійності сучасного пожежно-технічного озброєння. Профвідбір сприяє підвищенню стабільності колективів пожежної охорони, зниженню відсівів особового складу, покращанню якості комплектування підрозділів.

Профвідбір – це система заходів що дозволяє виявляти людей, які за своїми індивідуальними якостями найбільш придатні до навчання і подальшої професійної діяльності згідно обраної професії. Профвідбір визначає професійну придатність що означає певну характеристику, відображаючи можливості людини по оволодінню будь-якої професіональної діяльності. Професійна придатність може бути двох типів:

  •  абсолютна -  до професії де необхідні спеціальні здібності;
  •  відносна – до професій, оволодіння якими доступно практично для будь якої здорової людини.

Професійна придатність оцінюється за такими критеріями: медичні  показники, увага звертається на ряд показників, які викликають зниження надійності в роботі і сприяють розвитку захворювань, пов’язаних із професійною діяльністю; показники психічного здоров’я (стан нервової системи, слуху, зору, серцево-судинної та дихальної системи, так, наприклад водіям пред’являються вимоги у відношенні до нервово психічного здоров’я, гостроти зору, світовідчуття). Відбір по даним освітньої підготовки (конкурсні іспити). У процесі відбору можна виділити декілька етапів.

Перший етап - психологічне вивчення професії з метою виявлення вимог до людини. При цьому повинна бути розкрита внутрішня структура діяльності і дані про психічні процеси та про їх взаємозв’язок, що необхідні для даної діяльності. Джерелами про професійну діяльність можуть стати вивчення різних документів, інструкцій, наказів, статутів, які регламентують діяльність, спостереження за діяльністю, бесіда із спеціалістами про особливості професії, фото та кінозйомка, тощо.

Інформація про професію  узагальнюються у професіограмі в якій:

  •  вказуються особливості даної професійної діяльності, основні дії, їх послідовність, необхідна спеціальна підготовка, що вимагає знань, умінь, режиму праці, відпочинку, санітарно-гігієнічних умов, характерні психофізіологічні стани (монотонність, втомленість, емоційна напруженість), об’єм і характер інформації, що переробляється фізична та інтелектуальна важність праці тощо;
  •  потім оцінюється ступінь значимості різних психічних якостей і властивостей для ефективного виконання певної діяльності, формулюються вимоги до професійно важливих якостей.

Професіограма – це сукупність загально – трудових і спеціальних умінь та навичок, необхідних для успішного здійснення нової професійної діяльності. Таким чином, це своєрідний перелік професійних умінь, навичок, якостей певної професії. Так професіограма  газодимозахисника,  автор якої М.А. Кришталь містить такі професійні риси як: розвинуте відчуття обов’язку; необхідність постійного вдосконалення; любов до професії; рішучість; витримка; енергійність; сміливість; самостійність; дисциплінованість; самокритичність; обачливість; холоднокровність. А також перелік таких психологічних властивостей: розвинена пам’ять; збереження працездатності; практичний тип мислення; вміння контролювати свої дії у складних ситуаціях; професійна інтуїція; оперативність мислення; хороша орієнтація в просторі; здатність швидко і точно рухатися; емоційна стійкість; ризик, якщо вимагають умови.

Другий етап – включає вибір психодіагностичних методів дослідження: методик, тестів за допомогою, яких визначаються і характеризуються психічні процеси і професійні дії. До методик пред’являються такі вимоги: прогностична цінність – її можливість виявити різницю психофізіологічних функцій у людей з різним рівнем професійної підготовленості; надійність методики – стабільність, результатів одержаних з її допомогою при повторних дослідженнях однієї і тої людини; диференційованість методики – означає, що кожна методика повинна оцінювати строго визначену функцію психіки людини.

Прикладом таких методик можуть слугувати і комплекс американських тестів по визначенню загальних здібностей людини – САТВ (12 тестів, які визначають 9 різних здібностей); методики “Шкала тривожності”  Дж. Тейлора; Методика визначення рівня нервово психічної стійкості, методика з вивчення темпераменту, мінесотський багатопомірний опитувальник (ММРІ); методи контролю координаційних здібностей та роботи серцево-судинної системи (ССС) тощо.

Третій етап – психодіагностика; вивчення претендентів на оволодіння професією за допомогою обраних, існуючих методик.

Четвертий етап – передбачає психологічний прогноз успішності і послідуючої діяльності на основі співставлення відомостей про вимоги професії до людини і отриманих психодіагностичних даних, з виявленням оцінки особистісних характеристик; (ймовірності до адаптації до професії, можливості реакцій на появу екстремальних впливів).  

Отже при проведенні психофізіологічного відбору, який становить частину професійного відбору вивчаються здібності людини до професії, та прогнозуються здатності людини до розвитку виявлених якостей.

Етапність профвідбору пожежників включає:

  1.  Попередній;
  2.  Медичний ( дослідження стану здоров’я, фізичного розвитку.)
  3.  Освітній вибір (виявлення рівня знань, які забезпечують успішне навчання.)
  4.  Соціально-психологічний (визначення психологічних якостей, мотивів, світогляду, морально вольових якостей. )
  5.  Психофізіологічний відбір(вияв ступені розвитку індивідуально, психофізіологічних властивостей, якостей, які відповідають професії пожежного.)

Таким чином, проблема попередження і гасіння пожеж має важливе значення. Велику роль під час гасіння відіграє техніка, але при цьому вирішальна роль все-таки належить людині, особливо її професійній підготовці, однією із складових частин якої є психологічна підготовка особового складу підрозділів.  Згідно програми професійної підготовки рядового і молодшого начальницького складу Державної пожежної охорони МВС України, основними завданнями професійної підготовки є формування у рядового і молодшого начальницького складу високих моральних та бойових якостей, почуття колективізму і товариської взаємодопомоги, особистої відповідальності за виконання службового обов’язку дбайливого ставлення до пожежної техніки, майна, виховання у особового складу самовладання, витримки, психологічної стійкості до роботи в екстремальних умовах.

Професійна підготовка пожежного: стройова, бойова, тактична, службова, гуманітарно-соціальна та психологічна підготовка.

Психологічна підготовка – активізація здатностей особистості для певного виду діяльності, спрямована на формування і закріплення стійких якостей /знань, умінь, навичок/  необхідних в тій чи іншій діяльності, уміння вчасно користуватися своїми здібностями в певній галузі праці. Стосовно професій пожежного то забезпечення стану психічної готовності пожежного до дій в бойових обставинах. Психологічну підготовку характеризує: стан психологічної готовності. Проблемою психологічної готовності до різних видів діяльності психологи займаються з кінця  50-х років  ХХ століття. У психології  праці, спорту, соціальній, інженерній, педагогічній, військовій є  немало матеріалів, що характеризують готовність людини до виконання певної діяльності. Різні автори по своєму  підходили  до  визначення   психологічної  готовності. Так Н.Д. Лєвітов   розумів   її   як  “тимчасову  готовність та працездатність”;  Є.П. Ільїн – “як оптимальний робочий стан”;  В.М. Пушкін та Л.С. Нерсесян трактували її як “готовність до екстремальної  діяльності”; Г.Ц. Пуні – “стан психологічної готовності до змагань”;  Є.Г. Козлов та В.А. Алаторцев називали його “станом психологічної готовності до змагання”;  Ф.Генов – “мобілізаційною готовністю”, Д.Н. Узнадзе прирівнював “готовність” до “установки”. М.І. Дьяченко, О.М. Столяренко – “готовність до виконання бойового завдання” тощо. Вивченню стану готовності  до діяльності приділяли увагу такі вчені як О.О. Ухтомський, М.І. Віноградов, Б.Ф. Ломов та інші. Готовність, на думку М.І.Дьяченка та Л.О. Кандибовича є необхідною передумовою успіху та ефективної діяльності людини. Готовність до іншого виду діяльності – це цілеспрямоване вираження особистості, що включає її переконання, погляди, відносини, мотиви, почуття вольової і інтелектуальної якості, знання, навички, уміння, установки, настрій на певну поведінку. Така готовність досягається в ході моральної, фізичної, професійної підготовки і є результатом всебічного розвитку особистості, діяльності, професії.

Психологічна готовність – це здатність мобілізувати психіку, настроїтися на  доцільні дії в конкретній діяльності. Стан психологічної готовності пожежника до бойової діяльності, як і будь-який психічний стан є складним цілісним виявленням особистості. Він характеризується                  О.П. Самоновим за такими ознаками: прагненням виконати свій професійний обов’язок; в певністю у необхідності рішення бойового завдання; впевненість у своїх силах, надійності техніки і підтримці товаришів; прагнення активно, правильно швидко виконувати завдання; високою стресостійкостю; оптимальним рівнем емоційного збудження,  що дасть можливість контролювати свої думки, почуття, поведінку і забезпечить високу ефективність на роботі. З урахуванням таких психологічних вимог п. п. до готовності особовий склад підрозділів повинен знати : психологічні фактори, які впливають на його діяльність під впливом психічних факторів.

Визначимо основні завдання психологічної  підготовки особового складу пожежної охорони:

  1.  Озброєння знаннями з психології, психології діяльності, знання психіки людини.
  2.  Формування функціональної (професійної) надійності психіки. Розвиток  професійних відчуттів, сприймань (швидка орієнтація в задимленому приміщенні.), почуття простору, часу, температури, оперативного мислення, уяви, мовленнєвої культури.
  3.  Попередження можливих змін психічного стану і помилкових дій під час виконання бойової задачі. Формування характеру, кращих рис.
  4.  Розвиток морально – вольових якостей (любові до професії, відповідальності, честі, рішучості, витримки, сміливості ).
  5.  Відпрацювання постійної внутрішньої готовності до індивідуальних і колективних дій. Навчання прийомам саморегуляції.
  6.  Цілеспрямованість і комплексне планування психічної підготовки, матеріально-технічне забезпечення, методичне забезпечення її ефективного проведення. Документація: модель, що являє собою задачі, зміст, форми і напрямки  роботи, методичні розробки занять.

Таким чином, ми визначили суть психологічної підготовки пожежного, мету, завдання, актуальність, не розробленість проблеми.

Організація  психологічної підготовки  в підрозділах пожежної  охорони.

Основними елементами організації психологічної підготовки є:

  •  визначення змісту і об’єму психологічної підготовки з урахуванням специфіки об’єктів, що знаходяться під охороною;
  •   реалізація всіх ланок в здійснені психологічної підготовки;
  •  планування психологічної підготовки, матеріально – технічне і методичне забезпечення;
  •  організація контролю психологічної підготовки.

Індивідуальний підхід полягає в тому, що навчання особового складу ведеться за урахуванням психологічних особливостей і можливостей кожного пожежного. Ефективність такого підходу залежить від уміння керівника психологічної підготовки або керівника занять використовувати прийоми психологічного впливу в залежності від властивостей характеру і темпераменту пожежного, його нервової системи особливостей сприймання, пам’яті, настрою та ін. Найбільш значно впливають на успішність освоєння професії пожежного:

  1.  Темперамент.
  2.  Сила нервової системи по збудженню.
  3.  Схильність до ризику.

І.П. Павлов зазначав, що темперамент становить найзагальнішу характеристику нервової системи яка визначає діяльність кожного індивідуума. В основі ВНД лежить різний стан таких властивостей нервової системи людини, як сила, врівноваженість, рухомість процесів збудження  і гальмування. Сила нервової системи характеризується високою працездатністю, рухомою стійкістю, швидкістю спрацювання,  здатністю стримувати свої почуття, малою втомою, високою посухостійкістю. Протилежність проявами характеризується відносна слабкість нервової системи. Врівноваженість обумовлюється стриманістю, посидючістю, здатністю чекати, рівністю настрою, терпеливістю. Рухомість характеризується швидкістю реакції, легкістю зміни почуттів, швидкістю сформування нових звичок.

Керівник підрозділу пожежної охорони повинен визначити міри впливу того чи іншого бійця. Так пожежні із слабкою нервовою системою потребують більшої уваги до них. Вони важко і довго переживають невдачі, хворобливо відносяться до покарань (стягнень),повільно звикають до нових умов і до колективу, усамітнюються, часто пасивні. Цих пожежних слід активно залучати до виконання нормативів вправ по ПСП і тактичні підготовці, інтенсивніше заставляти працювати на заняттях, їм необхідно навіювати впевненість у власних силах.

Пожежні з сильною нервовою системою більш активні на заняттях. Але якщо вони погано навчені, то в бойові обстановці можуть виявити недостатні результати. Дослідженнями встановлено, що правильно і добре підготовлені пожежні, які мають сильну нервову систему на пожежі проявляють розумну ініціативу вміло керують своїми підлеглими, чітко виконують накази і розпорядження. Вони відрізняються спокійною поведінкою, проявляють при зустрічі з перешкодами рішучість і сміливість, зберігають гарну працездатність в небезпечних умовах. У деяких пожежних виробляється особлива властивість особистості – схильність до ризику. В залежності від схильності до ризику пожежні показують різні результати як у виконанні спеціальних вправ, так і при гасінні пожеж.

У психологічній  підготовці використовується матеріально технічна база що включає: наочність (альбом, слайди, відео, плакати, фільми, стенди); спеціальні тренажери (аудиторні); тренувальні майданчики;  психологічні смуги, термодимокамери; навчальні полігони.

  1.  Використання наочності у психологічній підготовці в значній мірі допоможе подолати, знизити деякі психологічні ефекти під час зіткнення з ними у життєвій ситуації. За допомогою фільмів можна ознайомити особовий склад з фактами, які рідко зустрічаються та важко моделюються (реальні ситуації, загибелі, страхування людей), записи звуків, визначення по них тієї чи іншої події; осередок пожежі; альбоми мають фотографії з різними ситуаціями, обставинами, випадками, особами дій.
  2.  Розповсюдження в гарнізонах смуги психологічної підготовки, як вид підготовки для відпрацювання навичок роботи та психічної стійкості. Психологічні смуги це комплекс різних об’єктів, перенос і службово-навчальних ситуацій, що зв’язані однією метою, яка ставить тих хто навчається практично вирішувати складні психологічні задачі. У процесі систематичних занять на смугах формується: емоційно – вольова стійкість, сміливість, наполегливість, кмітливість, передбачливість, винахідливість; готовність до несподіваності; стійкість до ризику, вогню, перешкод; спостережливість; швидкість мислення, орієнтування, реакція; професійні навички і уміння по рятуванню людей у небезпечних ситуаціях.

Психологічна смуга розміщується як в одну лінію так і по прямокутнику, квадрату, колу. Основними снарядами її є місток над палаючою рідиною; палаючий задимлений лабіринт; висотна естакада з палаючими  отворами на рівні 1 і 2 поверхів, фрагменти житлового будинку, башти і т. д. Навчання на психологічній смузі проводяться 2 – 3 рази на місяць, при повторних заняттях ситуації повинні ускладнюватися, наприклад: шум, вітер, дощ, вогонь, яскраве світло; зміни положення(мішені, ящиків, естакад, бар’єрів); постановка додаткових завдань (прокладання рукавних ліній, надання допомоги потерпілому, винос з вогню товариша, тощо); складні природні умови (мороз, темрява, хуртовина); завдання на проходження у різних засобах індивідуального захисту.

Тренувальні майданчики, на яких повинні бути прості  тренажери: колоди, зруйновані сходини, жердина, трапеція, яма /1,5-2м /; електроустановки для гасіння струменем води під напругою ; “палаючи” цистерни; ліквідація вогню і виконання  емоційно вольових вправ; стрибки на землю з висоти 2, 3,4 м; стрибки у воду з різної висоти; стрибки у довжину через глибокі ями; пересування по колоді / яка додатково  гойдається, що закріплена на  2-3м над водою/; підйом по вертикальному канату, драбині на висоту 12-15м; стрибки через вікно на висоті  1 м. тощо. Заняття на майданчику слід проводити 1 раз у тиждень.

Найбільш наближені умови до бойових створюються на навчально  тренувальних полігонах, де здійснюється професійна в тому числі і психологічна підготовка. До складу навчальних полігонів входять: теплодимокамери; наземні резервуари для нафтопродуктів та технічне обладнання хімічної промисловості; смуга перешкод.

Види психологічної підготовки

Теоретична підготовка - це вивчення особовим складом спеціальних технічних курсів, соціально-економічних основ психології і педагогіки, а саме: психологічні вимоги до особового складу, психологічні фактори впливають на бойову діяльність, психологічні особливості виконання бойового завдання, можливості змін психіки, уміння спілкуватися, проводити навчальні заняття і т.д.

Практична підготовка – здійснюється в лабораторіях, з використанням ТЗН, на спеціальних смугах, майданчиках, полігонах, об’єктах, фрагментах, що дає відпрацювання умінь і навичок.

В залежності від спрямованості застосованих засобів, методів і форм спеціальної підготовки поділяється на загальну  та безпосередню, як визначив представник російської школи Самонов О.П.. М.А. Кришталь виділяє такий вид  психологічної підготовки як  в залежності від займаної посади, згідно Бойового Статуту Державної пожежної охорони.

Загальна психологічна підготовка пожежників проводиться в системі бойової підготовки, несення служби, під час пожежно-технічних, стройових занять і навчань на місцевості. Передбачає формування спрямованості особистості пожежного на професію і формування характеру; швидкість, критичність мислення, розвиток професійних відчуттів, сприймання, уяви, мислення,  пам’яті, уваги, мовленнєвої культури; емоційно – вольових якостей, навчання прийомам саморегуляції психічних станів. Загальна психологічна підготовка нерозривно зв’язана з морально-вольовою, пожежно-тактичною, ПСП.

Безпосередня психологічна підготовка. – це підготовка до конкретної діяльності, тренувальні заняття, змагання, виконання бойової задачі на пожежі.

Безпосередня підготовка включає в себе:

  1.  Уточнення інформації про об’єкт, на якому виникла пожежа.
  2.  Уміння пожежних настроїтися на виконання майбутніх дій, в думках “програючи” роботу.
  3.  Відволікання пожежних від нав’язливих думок(“боюсь вогню”, “раптом вибух”, “загину”).
  4.  Регулювання емоційного стану.

Спеціальна психологічна підготовка  -  носить практичний характер і здійснюється на навчально-тренувальних   психологічних комплексах, про які вже йшла мова. Передбачає набуття і відпрацювання умінь та навичок, вміння настроїтися на виконання відтворювати за допомогою уяви, пам’ятати образи, мислено “програвати роботу” рухові дії; дії з пожежним обладнанням; концентрувати увагу на завданні, уміння відключатися від сторонніх подразників, думок “боюся”, “загину” і  т. д.       Індивідуальний підхід, що передбачає врахування психічних особливостей кожного пожежного (особливості темпераменту, характеру, пам’яті, сприйняття, настрою).

Психологічна підготовка в залежності від займаної посади, згідно Бойового Статуту ДПО:

  •  Психологічна підготовка КГП.
  •  Психологічна підготовка газодимозахисника.
  •  Психологічна підготовка диспетчера.
  •  Психологічна підготовка інспектора ДПН.

Психологічна підготовка пожежних повинна домагати кожному спеціалісту уміло, швидко, безпомилково виконувати бойові задачі, професійно діяти в умовах бойових та інших;  вона сприяє професійній майстерності пожежників.

Питання для самоконтролю

  1.  Дайте характеристику етапам професійного відбору.
  2.  Поясніть поняття профвідбір.
  3.  Дайте визначення поняттю психологічна підготовка пожежних.
  4.  Хто з науковців досліджував проблему психологічної готовності?
  5.  Визначте ознаки стану психологічної готовності пожежного до діяльності в бойових умова.
  6.  Які види психологічної підготовки Ви знаєте?
  7.  В чому полягає суть індивідуального підходу під час психологічної підготовки пожежників?
  8.  Назвіть основні види матеріально-технічної бази психологічної підготовки.

Тема 23. Психологія управління. Особливості управління в підрозділах пожежної охорони

Зміст понять «психологія управління», «стилі керівництва», «функції керівника», «заохочення», «покарання». Поняття про управлінську діяльність. Стилі керівництва. Основні управлінські функції керівника. Критерії ефективності керівництва. Психологічна структура особистості керівника. Психологічні особливості управління силами і засобами на пожежі. Форми соціальних корекцій, поведінки підлеглих.

Робота з людьми – це одна з найскладніших важких і багатогранних форм людської діяльності. Але як на виробництві, так і в підрозділах пожежної охорони керівники приділяють основну увагу економічним показникам, технологічним процесам, стану звітності, готовності. Людину ж розглядають просто як робочу силу, тобто не як ціль, а як засіб виконання плану, завдань, гасіння пожеж. Це приводить до безініціативності, відчуження працівників від засобів виробництва. Соціологічне дослідження, проведені у 1989 році, показали, що в повну силу трудяться 1/3 всіх працюючих. А більшість тих, хто трудяться достатньо інтенсивно, заявили, що могли б значно підвищити продуктивність праці, якщо б були додаткові стимули.

Однак створити могутню систему мотивів і стимулів, які спонукають робітників повністю розкрити свої здібності, плідно працювати, неможливо без врахування психології людини і соціально-економічних закономірностей розвитку колективу.

Управляти – означає: а) передбачати – вивчати майбутнє встановлювати програму дій; б) організовувати – будувати подвійний організм: матеріальний і соціальний; в) розпоряджатися – приводити в дію персонал; г) погоджувати – пов’язувати і поєднувати; д) контролювати – спостерігати, щоб все відбувалось згідно встановлених правил та розпоряджень (Анрі Файоль).

Без управлінської діяльності не може існувати організація.

Основними управлінськими функціями є: планування, передача інформації, мотивація, регулювання, контроль.

  1.  Планування – це початок управлінської діяльності. План повинен задовольняти принципам: бути економічно обґрунтованим; спиратися на можливі організації; бути достатньо гнучким.
  2.  Організація. Хороші організатори ті, хто діє за принципами поділу праці, строгої дисципліни, регламентації повноважень, справедливості нагород , єдності цілей, централізації управління, стабільності робочих місць, нагороди ініціативних (А. Файоль).

Делегування повноважень – передача частини управлінських функцій більш низькому рівню з збереженням відповідальності.

Повноваження – це право приймати рішення.

Прийняття рішень – важливий елемент організаційної діяльності. Рішення поділяються на одноосібні, колегіальні і колективні.

  1.  Контроль – як основна функція може бути поточним, упереджуючим і підсумковим. Принцип контролю: передчасність, об’єктивність, розумність, відкритість, не повинен бути засобом особистого карального ставлення, індивідуальний підхід до підлеглих під час контролю.
  2.  Мотивація і регуляція – керівництво і взаємодія з людьми. Якщо у керівника нема надійної команди, то з іншими факторами мало що можна зробити. Коли у вас є штат, який складається з енергійних людей, то наступним кроком повинно стати стимулювання їх творчих здібностей (А. Моріта). Людям потрібні гроші, але вони хочуть мати задоволення від праці і гордитися нею (А. Моріта).  

Регуляторами мотивації є: робоче середовище (комфортне робоче місце, низький рівень шуму, дизайн, чистота), винагороди (зарплата, справедливі заохочення, соціальні блага, житло, медобслуговування, дитсадок, спорт, культурний відпочинок), безпека (почуття приналежності і необхідності, повага, визнання з боку колег і керівника, гарні відносини в колективі), особистий ріст (можливість до навчання, можливість кар’єри, творчість, самовираження), почуття причетності (відчуття корисності своєї роботи, інтерес та облік керівництвом особистих думок працівників), інтерес (цікава робота, відповідальність, ефект змагання).

Таким чином, управлінська діяльність – це складний процес, що являє собою взаємовідношення керівника і підлеглих, результати роботи колективу залежать від стилю керівництва, якостей керівника.

Стилі керівництва. Авторитарний керівник приймає рішення одноособове і “програмує” всі дії своїх підлеглих, не дає їм можливості проявляти ініціативу. Його стиль характеризується: по надмірною централізацією влади; схильністю до одноособового рішення як важливих, так і другорядних питань; переоцінкою ділових і людських якостей підлеглих. У автократа бажання командувати і добиватися послуху стоїть на першому місці і приносить шкоду інтересам діла. Він звичайно ототожнює себе і керовану ним організацію. “Горить” на роботі, не мислить себе без неї, забуває про особисте життя. Досягає мету будь-якою ціною, не рахуючись з витратами, особливо людського плану. Авторитарний керівник діє надзвичайними методами при будь-яких обставинах. Він сам прямо або опосередковано вносить в ситуацію елементи “надзвичайного стану”, оскільки стиль його керівництва вимагає їх. Керувати інакше він просто не вміє, і в спокійній ситуації це його невміння стає для оточуючих очевидним. Тому він і нагнітає атмосферу в колективі, мотивуючи це наказами зверху, без необхідності турбує і нервує людей. Дуже негативно ставиться до критики “знизу”, самокритика відсутня. Авторитарний стиль керівництва вимагає висування на роль лідера людину владолюбну, тверду, в чомусь навіть жорстоку, рішучу, яка не відає сумнівів і коливань. Цей стиль оптимальний при надзвичайному стані і при становленні колективу.

Демократичний стиль керівництва передбачає: надання підлеглим самостійності; вирішення питань при безпосередній участі підлеглих; створення керівником необхідних умов для роботи підлеглих; справедливу оцінку зусиль підлеглих; шанобливе ставлення до людей і турботу про їх потреби. Керівник такого типу повинен мати неабиякі особисті якості: позитивну реакцію на критику; здатність відважитися на самокритику; бути компетентним; вміти забезпечити перехід від вольових до стимулюючих методів управління; бути здатним мобілізувати інтелектуальний і матеріальний потенціал колективу; активізувати мотиваційну сферу підлеглих; нести відповідальність перед колективом.

Ліберальний керівник: не контролює діяльність підлеглих; недостатньо турбується про колектив та його діла; підлеглі не відчувають керівництва і складається враження, що кожен робить те, що хоче; нерішучий, йому важко керувати, турбуватися про інших; не вміє встановлювати контакти і по-діловому спілкуватися з підлеглими; соромиться тих, ким керує, а іноді і побоюється; іноді такому керівникові важко керувати і він готовий віддати керівництво іншій особі.

Демократичний стиль керівництва є оптимальним. Він допомагає використати свої здібності і досягти максимального задоволення від роботи. При цьому людина не втрачає індивідуальності.

Психологічна структура особистості керівника. Визначальний вплив на способи організації групової діяльності справляють форми керівництва, які складаються стихійно і не стихійно. У першому випадку мова іде про лідерство, а в другому – про офіційне керівництво.

Лідерство (від грець. – ведучий, керівник), член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної, специфічної і досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності людей. Лідер - не висувається групою, спонтанно займає лідерську позицію. Щоб стати лідером, людина повинна мати певну сукупність особистих суспільно-психологічних якостей, він визначається високим рівнем престижу і авторитету.

На відміну від лідерства - керівництво є суто управлінським феноменом, офіційно регламентованим соціально організованим процесом. Спільно для лідерства і керівництва є можливість і здатність застосовувати владу, впливати на поведінку людей і ситуацію. Цей вплив здійснюється за допомогою різних засобів: авторитету, права примусу, традицій, економічних чи ідеологічних механізмів. Незважаючи на велику кількість проведених досліджень, вчені так і не визначили, яким має бути лідер. Так К. Берд склав список із 79 рис, що визначаються  різними дослідниками, як “лідерські”.

Абсолютним втіленням теорії рис є поняття харизматичного лідера (від грець. – дар, милість, благодать божа). Харизматичному лідеру приписують усі успіхи його прихильників, навіть явні помилки обертаються його заслугами. Для такого лідера слушним є прислів’я: “Короля грає оточення”. Він викликає в оточення абсолютну довіру, спонукає до схилення перед ним.

Досвідчений керівник, що твердо дивиться на речі, розуміє, що як би не був високим рівень його підготовленості і досвіду, не може покладатися лише на себе і тому приваблює до діяльності ініціативних, добросовісних працівників. Часто саме по оточенню можна визначити ступінь талановитості керівника. Керівник виконує слідуючи основні функції: визначає або конкретизує цілі трудового колективу та окремих його членів, планує, організовує і контролює роботу підлеглих, спонукає своїх підлеглих активно прагнути до виконання своїх виробничих і службових завдань, здійснювати постійну роботу в галузі виховання підлеглих (трудового, морального, політичного).

Психологи та соціологи, як вітчизняні, так і зарубіжні, сходяться на тому, що керівник будь-якої ланки повинен мати слідуючи якості: компетентність, яка включає в себе високий рівень інтелекту, спеціальні знання і вміння,  організаторські здібності (по проф. Л.І.Уманському): організаторське чуття, тобто вміння вникнути в психологію іншої людини і визначити оптимальне місце для неї в роботі; здатність психологічно впливати на інших людей, об’єднувати їх, мобілізувати і направляти енергію колективу, проявляти вимогливість і критичність, в тому числі і до себе особисто; схильність до організаторської роботи; комунікативність; відповідальність; швидкість і гнучкість мислення, вміння не губитися в нестандартних ситуаціях; специфічну пам’ять на обличчя, імена та прізвища підлеглих, дійсний авторитет (відрізняти від фальшивого авторитету), ініціативність, самостійність, винахідливість, впевненість у собі, високий рівень прагнень, “ Фактор гелікоптера “, тобто здатність піднятися над деталями і сприймати ситуацію в цілому.

Психологічні особливості управління силами і засобами на пожежі.

В ст. 18  Закону України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993 р. “Права та обов’язки особового  складу державної пожежної охорони”, зокрема говориться : “Особи начальницького складу державної виконавчої влади. Їх законні вимоги є обов’язковими для виконання всіма посадовими особами та громадянами. Працівники (особи рядового та начальницького складу, а також робітники і службовці) державної пожежної охорони під час виконання покладених на них обов’язків керуються чинним законодавством України щодо пожежної безпеки та підпорядковуються тільки своїм безпосереднім і прямим начальником. Ніхто інший, за винятком уповноважених службових осіб, не має права втручатися в законну діяльність працівника державної пожежної охорони”. “Управління силами і засобами на пожежі – це діяльність керівника гасіння пожежі (оперативного штабу на пожежі), яка здійснюється з метою успішного ведення бойових дій на основі оцінки обстановки”. По своїй суті діяльність керівника гасіння пожежі на пожежі полягає у виробленні рішень на бойові дії підрозділів і в організації їх успішного виконання. Будь-яке рішення виступає, насамперед, як вольова дія: вольовий фактор становить один з моментів, який спрямовує процес прийняття рішення. З психологічної точки зору прийняття рішення керівника гасіння пожежі у всіх випадках є процес мислення, який проявляється в різноманітності пізнавальної діяльності по здійсненню оперативного управління підрозділами при виконанні ними бойової задачі. Вихідною базою, основою будь-якого його рішення є проблемна ситуація, тобто ситуація, яка потребує втручання керівника, прийняття ним тактичного плану, який покликаний перенести підлеглі йому підрозділи з даного стану в інший, який більш відповідає цілям і задачам, які визначаються обстановкою, що складається на пожежі.

Управлінські рішення керівника (яку подати команду, наказ, розпорядження і кому) відповідають на питання “Як потрібно діяти?” За психологічними ознаками рішення керівника гасіння пожежі можуть поділятися на слідуючи типи: врівноважені; імпульсивні; інертні; ризикові або обачні. Досвід довів, що практика і основний ценз нівелюють крайності, підвищують рівень тим або іншим керівником. При підготовці керівника гасіння пожежі необхідно відпрацювати тактику пошуку і знаходження особистого рішення врівноваженого типу. Це може бути досягнуто лише в процесі постійної тактичної і психологічної підготовки. Процес вироблення будь-яких оперативно-управлінських рішень керівника гасіння пожежі – це цілеспрямована переробка інформації про обстановку на пожежі в “командну інформацію”. При доборі осіб на роль керівників, а також в процесі проведення тактичної і психологічної підготовки начальницького складу, особливу увагу необхідно приділяти виробленню вміння розпізнавати проблемні ситуації на пожежах.

Питання для самоконтролю

  1.  Назвіть основні функції керівника колективу?
  2.  Якими основними якостями повинен володіти керівник?
  3.  Дайте характеристику стилям керівництва: авторитарний, демократичний, ліберальний?
  4.  Дайте визначення поняттям “лідер”, “керівник”.

Тема 24. Психологічні способи впливу в процесі професійного спілкування

Основи візуальної психодіагностики. Поняття, методи візуальної психодіагностики. Мова тіла.  Формування комунікативних навичок взаємодії з різними категоріями населення. Особливості спілкування у складних ситуаціях професійної діяльності (стресові, конфліктні, екстремальні, критичні). Індивідуальний стиль реагування на конфліктні ситуації.

 До психологічних компонентів професійного спілкування відносяться ті, які характеризують співробітника органів внутрішніх справ у взаємодії з: колегами, керівництвом підрозділів з представниками різних організацій, підприємств та закладів та з різними категоріями населення. Важливою умовою професіонального спілкування є пізнання тих з ким приходиться взаємодіяти під час службової та бойової діяльності. Ця справа нелегка, тому що людина – це складний об’єкт сприйняття і пізнання, адже їй властиві ознаки які не піддаються безпосередньому спостереженню, також людина може грати певну роль, маскувати свої почуття і переживання з корисливих мотивів виявляти себе за іншого. Спробуємо визначити інформаційні психологічні ознаки які слід знати пожежному під час професійного спілкування. Це насамперед: мова, стиль, стиль мови, логіка, тембр, експресія, емоційність, темп, інтонація тощо. Позитивні стосунки з іншими можна налагодити лише коли між тими хто спілкується встановлюється доброзичлива атмосфера. Визначимо основні правила професійного спілкування: уважно слухати співбесідника, дати людині можливість викласти свою точку зору, бути ввічливим і не ображати словом, частіше посміхатися, користуватися відкритими жестами, слідкувати за інтонацією голосу, менше критикувати та засуджувати людину. За умов користування такими правилами можна виявити такі якості співбесідника: по змісту його висловлювань визначити суть його поглядів та переконань, потреб, мети, планів; по викладу думок, відповідей та побудові речень та словниковому запасі можна визначити інтелектуальні здібності, рівень освіти; по темпу мовлення, інтонації можна визначити темперамент, рівень емоційної стійкості, рівень культури тощо. Знання особливості професійного спілкування слід добре засвоїти державному інспектору з пожежного нагляду. Діяльність інспектора державного пожежного нагляду характеризується рядом функцій: нормативною, профілактичною, комунікативною, інформаційною та ін. Виконання цих функцій вимагає від інспектора державного пожежного нагляду розуміння психологічних основ професійного спілкування, особливостей впливу при спілкуванні, правил ділового спілкування тощо.

Психологи А.А. Бодальов, В.М. Панфьоров спеціально вивчали в експериментальних умовах, що робить найбільше сильне враження при знайомстві. Виявилося, перше, що упадає в око і запам'ятовується людині — це зачіска, що може змінювати обличчя до невпізнанності. Тому важливе значення слід приділяти своїй зачісці та зовнішньому вигляду.

Після зачіски ми звертаємо увагу на очі людини, які, як відомо, є дзеркалом душі. Очі можуть бути добрими, холодними, променистими, хитрими, злими, колючими. Вони надають людині певний вигляд: довірчий, насторожений, агресивний. Посмішка людини нас дуже приваблює, особливо, якщо вона добра і привітна, а не зла, натягнута. Не даремно відомий американський фахівець зі спілкування Дейл Карнегі як першу заповідь гарного спілкування проголосив: якщо хочете сподобатися людині — посміхайтеся, учитеся посміхатися. Вцілому, вираз обличчя формується мімікою, що в одних людей дуже динамічна, різноманітна, а в інших — бідна, від чого створюється враження похмурості, непривітності, скритності. Людей відрізняють також: манера поведінки, жести, хода, рухи тіла. Цікаво, що, коли люди довго не бачаться, вони впізнають один одного найчастіше не по обличчю, а по окремих жестах і манері рухів. Коли ми починаємо з людиною говорити, те в мові виділяються дві сторони: сам текст (слова) — що говориться, і підтекст — як говориться, з якою інтонацією. Те саме слово: «так», «Добрий день» — можна вимовити привітно, шанобливо, а можна — зло і сердито. Інтонація є могутнім виразним засобом. Молоді спеціалісти не завжди це розуміють значення цього засобу. «Адже я ніяких образливих слів не сказав», — скаржаться вони. Але образити можна і без слів, не текстом, а підтекстом. Слідкуйте за своїми інтонаціями, і ви побачите, як відразу зміниться відношення до вас людей. Зовнішнє враження складене. Можна додати що від одягу залежить враження про неї.

Не менш важливу роль у спілкуванні грають сформовані соціальні стереотипи, установки й еталони сприйняття, життєві представлення, сформовані в кожної людини і, звичайно, рівень психологічної культури в частині уміння сприймати й оцінювати іншого.

Зовнішні ознаки: велике чоло — розумне, квадратне підборіддя — сильна воля, повні люди — добродушні, худі — сердиті і замкнуті. Зустрічаючи нову людину, ми відразу відносимо його до визначеної категорії і будуємо своє поводження у відповідності зі сформованим стереотипом.

Психологи розрізняють три типи установки на сприйняття іншої людини: позитивна, негативна й адекватна. При позитивній установці ми переоцінюємо позитивні якості і даємо людині великий аванс, що виявляється в неусвідомлюваній довірливості. Негативна установка приводить до того, що сприймаються в основному негативні якості іншої людини, що виражається в недовірливості, підозрілості. Найкраще, звичайно, адекватна установка на те, що в кожного є як позитивні, так і негативні якості. М.К. Тутушкінна наводить приклад типових перекручувань уявлення про іншу людину.

«Ефект ореола» — вплив загального враження про людину на сприйняття й оцінку приватних властивостей його особистості. Якщо в чи групі склалася думка про людину, що вона дуже гарний, то її поганий учинок розцінюється як випадковість. І, навпаки, якщо усі вважають людини поганим, то гарний учинок цієї людини також оцінюється як випадковість. Цей ефект дуже часто заважає адекватно сприймати людей і створює умови, при яких здатні і яскраві індивідуальності зовсім не можуть працювати в даній групі, тому що гарне не помічається, а погане перебільшується.

«Ефект послідовності» — на судження про людину найбільший вплив робить інформація, пред'явлена про неї в першу чергу. Звичайно той, хто хоче нашкодити людині, довідавшись про неї щось неприємне і навіть не перевіривши інформацію, біжить розповісти начальнику і його найближчому оточенню. Виправдатися і доводити, що все було не так, безперспективно.

Дуже розповсюдженим є ефект «авансування» — людині приписують неіснуючі позитивні якості, а зіштовхуючись з її неадекватно представленим поводженням, розчаровуються, засмучуються.

Ефект «проектування на інших людей власних властивостей», що викликає чекання відповідного поводження по нашій моделі. Цей ефект дуже часто зустрічається і виявляється в невмінні людей прийняти точку зору іншої людини.

Вивчення різних аспектів процесу спілкування показує, що зміст кожного з них включає в себе певні способи впливу індивідів один на одного. Тільки з метою аналізу можливе ізольоване, поза контекстом професійної діяльності, вивчення способів впливу. В дійсності ж і вплив за допомогою знаків, і механізми ідентифікації, рефлексії реалізуються в ході діяльності, і визначаються у змістовному плані її характеристиками.

Індентифікація (від лат. «ототожнення») - процес емоціонального та іншого самоототожнення особистості з іншою людиною, групою, образом, що виражається в готовності відчувати, переживати, діяти по відношеню до іншої людини так, якби цією іншою була сама вона.

Рефлексія (від лат. «відображення») – самоаналіз усвідомлення, оцінка умов і перебігу особистісної діяльності та внутрішнього життя. «Рефлексувати» означає звертати свідомість на самого себе, аналізувати свій психічний стан.

Якщо мета впливу — зміна поведінки і діяльності партнера по спілкуванню, то напрямок цієї зміни визначається цілями спільної діяльності. Але професійне спілкування працівників пожежних підрозділів різноманітне за формами, воно виникає не тільки в усталених групах, а й у випадкових стихійних групах, які не пов'язані спільною діяльністю по виконанню службових обов’язків. Традиційним для соціальної психології є відокремлення таких способів впливу: зараження, навіювання, наслідування, мода і чутки.  Українські психологи М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко детально характеризують ці явища. Зараження — це неусвідомлювана, мимовільна схильність індивіда до певних психічних станів. Воно здійснюється не через пасивне споглядання і більш-менш усвідомлене прийняття зовні очевидних зразків поведінки (як у наслідуванні), а через передачу психічного настрою, який має великий емоційний заряд, через загострення почуттів і пристрастей. Ефект заразливості зовнішнього впливу визначається не тільки силою його емоційного заряду, а й самим фактом безпосереднього психічного контакту між тими, хто спілкується. Механізм зараження переважно зводиться до ефекту багаторазового взаємного підсилення емоційного впливу партнерів по спілкуванню. Вивчення цієї проблеми в соціальній психології вважається недостатнім.  Паніка належить до таких явищ, які важко піддаються вивченню. Її не можна безпосередньо фіксувати, оскільки, по-перше, ніколи наперед не відомий час її виникнення; по-друге, в ситуації паніки важко залишатися спостерігачем: у тому й полягає її грізна сила, що будь-яка людина, потрапивши у ситуацію паніки, тією чи іншою мірою піддається їй. Під час паніки починають одночасно діяти кілька соціально-психологічних механізмів впливу на поведінку людини. Спрацьовують механізми комунікативного, перцептивного та інтерактивного впливу.  Дуже часто паніка ініціюється чутками, засобами масової інформації, соціальними, політичними подіями. Український психолог В.О.Моляко, розглядаючи психологічні наслідки чорнобильської катастрофи, вказує на умови виникнення будь-якої паніки: наявність шокуючого стимулу та дефіцит інформації про подію, особливо інформації вірогідної, водночас надлишок інформації неперевіреної з неофіційних (здебільшого чуток) джерел. Люди, які були охоплені панікою виявляли такі особливості поведінки:

1) неадекватну оцінку ситуації, перебільшення небезпеки, прагнення врятуватися втечею;

2) підвищену метушливість, хаотизм поведінки, або її загальмованість;

3) зниження дисципліни, працездатності;

4) пошук заспокійливих засобів (ліків, алкоголю);

5) прагнення одержати інформацію, а отже підвищений інтерес до всіх повідомлень, чуток, новин.

Об'єктом спеціального соціально-психологічного дослідження навіювання стало порівняно недавно. В.М.Бехтерев одним із перших здійснив спробу спеціально розглянути це явище стосовно суспільного життя, хоч опис цього феномена можна знайти і в інших авторів того часу (М.К.Михайловський, Г.Тард, Г.Лебон). Навіювання — це процес психічного впливу на людину чи групу при послабленому усвідомленому контролі, некритичній оцінці змісту повідомлень, які сприймаються.

На відміну від зараження як способу співпереживання людьми одночасно спільного психічного стану, навіювання виключає однаковість переживання ідентичних емоцій та уявлень об'єктом навіювання, індуктором та реципієнтом. Воно є пізнішою формою соціально-психологічного впливу і зумовлено розвитком вербальної активності людини, її індивідуальності. Зараження має не персоніфікований характер.

Найповніше навіювання вивчалося і використовувалося у зв'язку з медичною практикою, психотерапією, навчанням. У соціальній психології навіювання або сугестія (від лат.— навчати, навіювати, радити) розглядається у двох аспектах: як стихійний компонент повсякденного спілкування; як спеціально організований різновид комунікативного впливу (використовується в засобах масової інформації, рекламі, моді, психологічній війні, релігії, політиці). За методами реалізації навіювання може бути прямим і опосередкованим, спрямованим і стихійним. Навіювання може здійснюватися за допомогою вербальних (слова, інтонація) і невербальних (жести, міміка, оточуюча обстановка, дії іншої людини) засобів. .

До механізмів, способів впливу людей один на одного за умов переважно негрупової поведінки належить і наслідування, роль якого в житті особистості та групи досить важлива. Наслідування спрямоване на відтворення індивідом певних зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, які характеризують об'єкт пізнання, і позначене при цьому певною емоційною й раціональною спрямованістю. За допомогою наслідування Г.Тард намагався пояснити найважливіші явища суспільного життя: відтворення, поширення й уніфікацію винаходів і відкриттів, які забезпечують, з одного боку, прогрес, а з іншого — стабільність соціальних відносин. Г.Зіммель вбачав у наслідуванні засіб залучення індивіда до системи групових цінностей, який дає змогу уникнути персональної відповідальності й необхідності вибору за рахунок надання переваги тій чи іншій моделі поведінки, вважав його одним із суттєвих засобів взаєморозуміння.

Наслідування відіграє значну роль у поведінці людей. Під його впливом формуються не тільки найпростіші навички діяльності, а й духовні цінності — ідеї, смаки, нахили, манери поведінки. Особливо велике позитивне значення має наслідування на ранніх етапах становлення і розвитку людини.

Мода (від лат.— норма, правило, міра) — це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоплень, які домінують у суспільстві. Мода поєднує багато суперечливих тенденцій та механізмів соціально-психологічного спілкування: ідентифікацію та негативізм, уніфікацію та персоналізацію, наслідування та протиставлення. До її особливостей належить те, що вона виявляється в усіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, мистецтві, побуті, спорті тощо. Мода дуже тісно пов'язана із смаками та звичаями людей. З першими її зближують змінність та рухливість, з другими — повторюваність та усталеність.

пояснює моду як специфічну форму соціально-психологічного впливу.

Чутка — це повідомлення, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події. Як правило, вони стосуються важливих для певної соціальної групи чи людини явищ, заторкують актуальні для них потреби та інтереси. Очікування одержати задоволення в інформації є головним мотивом сприймання і відтворення почутого (чутки). Як специфічний різновид міжособистісного спілкування чутки відображають загальну інформаційну ситуацію в суспільстві або великій соціальній групі. Вони пов'язані не тільки з певною актуальною подією, а з пануючими у суспільстві масовими настроями та громадською думкою, відтворюють існуючі стереотипи і установки людей.

Не відаючи, звідки йде чутка, люди часто схильні вірити тому, що повідомлення йде від надійного джерела. Це надає чутці позірної вірогідності, тобто її можна вважати формою престижного навіювання. У подібних випадках відбувається явище емоційного зараження, яке звужує поле свідомості та зменшує критичне ставлення до повідомлення.

Найкращий спосіб припинення чи хоча б зменшення чуток — широка, ґрунтовна і послідовна подача дійсних фактів взагалі без посилання на чутки. Важливим при цьому є авторитет та престиж джерела інформації, комунікатора, який для більшості аудиторії має образ незалежного експерта чи спеціаліста.

Тема 25. Психологія і педагогіка на службі працівника пожежної охорони

Заняття проходить в формі науково-практичної конференції, на якій з доповідями виступають курсанти та слухачі. Проводиться анкетування та творча робота за такою тематикою:

Особливості мого внутрішнього світу, які допомагають засвоєнню професії.

Особливості мого внутрішнього світу, які протидіють засвоєнню професії.

Психолого-педагогічна обізнаність - частина професійної культури спеціаліста пожежної охорони.

Проект мого професійного шляху.

Що я винайшов, для покращання умов моєї майбутньої діяльності?

Видатні особистості моєї професії.

Професійні дії, якими я володію добре, та якими мені треба оволодіти?

Теоретична модель моєї професії.       

Професійна грамотність і культура спеціаліста не зводиться до знань у своїй галузі. У зв’язку з цим стверджує Є. Клімов: “Психологічна складова професіоналізму – це не тільки обізнаність, але й вихованість душевного складу людини (починаючи від переконань, стійких емоційних відносин до різних сторін діяльності і закінчуючи своєрідним  перенастроюванням органів почуття).” Робота і якісна визначеність професіонала не зводиться тільки до досягнень в діяльності.

Професіонал – складна система, що має зовнішні функції, різноманітні внутрішні функції серед яких певне місце підводиться психічним властивостям. Специфіка професійних мотивів є важливою справою будівництва свого життєвого професійного шляху. За допомогою анкетного опитування були визначені основні мотиви вибору професії пожежного курсантами Черкаського інституту пожежної безпеки:

• прагнення допомагати людям - 55%;

• отримати вищу освіту - 15%;

• соціальна захищеність професії - 14%;

• родинна традиція - 10%;

• забезпечення свого майбутнього - 6%.

Як ми бачимо, вони різноманітні, але на першому плані серед мотивів стоїть мотив  допомоги людям, прагнення врятувати життя людини та їх майно. Важливими складовими психологічної культури спеціаліста є: мова – засіб мисленнєвої орієнтації, інтелект – це, насамперед, здатність вирішувати нешаблонні, життєві та професійні задачі (навчальні та практичні); психологічні якості та вміння спеціаліста. Вимоги до якостей та вмінь – якісна визначеність професіонала. Різні професіонали мають свої типові особливості. Так Є. Клімов характеризує професійні групи серед яких визначає такі: професії пов’язані з явищами живої природи; професії які стосуються технічних систем; виокремлюються професії, які мають справу з соціальними системами; також із знаковими системами та із світом художніх образів. Аналіз дослідник закінчує слушним висновком: “Якщо буде культивуватися поважне знання про зміст внутрішнього типу різнотипних професіоналів, це послабить конфлікти, напруженість, непорозуміння у сфері взаємодії керівників і підлеглих, політиків і народів. Всіх поєднає професійна психологічна культура”. Якщо звертатися до описів професійних груп Є. Клімова то можна сказати, що професія пожежного знаходиться на стикові таких груп як: професії технічних систем, соціальних систем та знакових систем, тому що обсяг робіт які виконують працівники пожежної охорони (пожежні, диспетчери, інспектори державного пожежного нагляду), свідчать про різноманітність сфер діяльності (технічна, соціальна та знакова).

Спробуємо створити банк опису умінь і якостей професіонала-пожежного:

Уміння: аналітичні уміння (формування та постановка оперативної та службової задачі визначення методів оперативної діяльності, аналіз та оцінка міри вірності інформації, прогнозування та оцінка діяльності, мисленнєве важливих ситуацій у складних умовах, високий рівень психічних пізнавальних процесів,  а саме: відчуттів нюху, дотику, слуху, уваги, пам’яті, уяви і пов’язаної з нею спостережливості, швидкості мислення та ін.); тактичні уміння (вибір вирішального напрямку на пожежі, вибір засобів гасіння, застосування знань щодо тактичних можливостей підрозділів, розподілення  сил і засобів на пожежі, планування діяльності); технічні уміння (правильне використання пожежної техніки та обладнання на повну потужність але з мінімальними витратами енергії та ін.); організаційно-управлінські уміння (уміння використовувати особистий приклад та слова для позитивного впливу на особовий склад в різних умовах, уміле управління та організація пожежним підрозділом); психологічні уміння (правильне уявлення про поведінку людей на пожежах, уміле управління ними, емоційно-вольова стійкість, уміння впливати на особовий склад у критичні хвилини, уміння взяти на себе відповідальність за прийняте рішення); педагогічні уміння (педагогічного такту, організації навчально-практичної діяльності, виховання підлеглих та ін.); фізичні уміння (витривалість, сила, загартованість); уміння що пов’язанні з своєрідністю умов та перевантажень в діяльності пожежного (стриманість, швидкість реакції на зміну обстановки та ін.).

Якості: морально-вольові (цілеспрямованість при виконанні службових обов’язків, бездоганна етична поведінка, здатність створити оптимальний морально-психологічний клімат, відсутність злопам’ятства, доброзичливість, контроль і самоконтроль, висока вимогливість до себе і підлеглих, самопожертва, рішучість, сміливість, самостійність, наполегливість, самовладання, твердість у досягненні поставлених цілей, вміння стримувати себе, придушувати миттєві емоції в ім’я більш високих мотивів поведінки і діяльності, дисциплінованість і організованість); пізнавально-операційні (компетентність, професійна майстерність, потреба працювати якісно, швидко, високе почуття відповідальності, ); психофізіологічні (міцне здоров’я, витривалість в умовах високих температур та середовищі непридатному для дихання, відсутність страху висоти); оцінно-змістові (самооцінка себе та інших, вивчення закономірностей бойових дій підрозділу після виконання бойового завдання, аналіз поставленої задачі та її оцінка) та ін.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

80265. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.) 97.5 KB
  Обновлялися основні галузі економіки: хімічна електрична приладобудівна автомобільна радіотехнічна. Одним з найбільших недоліків її післявоєнної економіки була залежність від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини. Німеччина втратила зовнішні ринки через розвал економіки звузилися її внутрішні ринки. Катастрофічне становище в основних галузях економіки було причиною краху кредитнофінансової системи Німеччини.
80266. ПІДГОТОВКА ПІД-ПРИЛАДУ МОДЕЛЮВАННЯ ЗМІНИ ТЕМПЕРАТУРИ - SIMULATED TEMPERATURE 681.5 KB
  Підготовка під приладу Моделювання зміни температури Simulted Temperture. Віртуальний прилад що моделює зміну температури: а контрольна панель; б блоксхема приладу. Vi для моделювання зміни температури починається з контрольної панелі на яку слід вивести дев’ять задавачів зміни температури об’єднавши їх у одномірний масив рисунок 7.
80267. Основні функції для підготовки віртуального приладу дослідження температури 322.5 KB
  Основні функції для підготовки віртуального приладу дослідження температури Для виведення функції Rdio Button на контрольну панель Controls ModernClssic Boolen 12 Boolen Rdio Button.– Меню для виведення функції Rdio Button на контрольну панель Вигляд функції Rdio Button яку названо Шкала температур на контрольній і функціональній панелі показано на рисунку 7.8 Функція Rdio Button яку названо Шкала температур на контрольній а і функціональній б панелі ЛІТЕРАТУРА 1 Большая советская енциклопедія Т3 стр.
80268. ВІРТУАЛЬНИЙ ПРИЛАД ДОСЛІДЖЕННЯ ВТРАТИ ТИСКУ НА ДІЛЯНЦІ ТРУБОПРОВОДУ 75.5 KB
  Склад та принцип дії насосної установки УНБ1 – 400х40 Установка змонтована на автомобілі КрАЗ–250 складається із силового агрегату карданного і проміжного валів коробки передач плунжерного насоса з навісним редуктором маніфольда допоміжного трубопроводу водоподавального блока цементного бачка поста керування з фарою для освітлення зубчастої муфти та випускної труби двигуна автомобіля. Технічна характеристика установки УНБ1400х40 Двигун Чотирикратний...
80269. АЛГОРИТМ СТВОРЕННЯ ВІРТУАЛЬНОГО ПРИЛАДУ ВИМІРЮВАННЯ ТИСКУ НА ДІЛЯНЦІ ТРУБОПРОВОДУ 1.99 MB
  Для вибору і розміщення необхідних на лицьовій панелі приладу елементів слід у верхній горизонтальній лінійці піктограм (ВГ-ЛП) обрати передостанню зліва закладку Вікно – Window і натиснути ЛКМ.
80270. ПРОГНОЗУВАННЯ ВАРТОСТІ ДОСЛІДНОГО ЗРАЗКА ВИРОБУ 423.5 KB
  Створення програми та методики експерименту. Планування експерименту. Використання елементів теорії математичної статистики для визначення результатів експерименту. Вибір ключових слів і рубрик УДК У ході підготовки даної роботи використовувалися такі ключові слова: планування експерименту.
80272. ВИМІРЮВАННЯ ЧАСТОТИ ВЛАСНИХ КОЛИВАНЬ П’ЄЗОКЕРАМІЧНОГО МЕМБРАННОГО ГЕНЕРАТОРА КОЛИВАНЬ 2.71 MB
  Відкривається спадаюче меню. На екрані виникає меню Інструменти – Tools у вигляді матриці елементів. – Меню Палітра інструментів – Tools Plette. У меню Палітра інструментів – Tools Plette обрати піктограму у вигляді стрілки Позиціонування Розмір Вибір 12 – Position Size Select 12.