71972

Життєвий та творчий шлях (на прикладі збірки «Людський вертеп») Марії Долі (Валерії Гуртовенко)

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Тут народилась я і друзів маю В нім корені життя мої. Від слова жито яке означає той злакщо дає життя людям. Вже пізніше вона напише вірш Моїй няні і присвятить його їйлюдиніспогад про яку протягом всього життя повертатиме її в дитинство.

Украинкский

2014-11-14

684 KB

0 чел.

                     Розробила учитель української мови та

       літератури Житницької ЗОШ І-ІІІ

                                                                                            ступенів

       Жашківської районної ради

       Черкаської області

       Осадчук Людмила Григорівна


                                    Я шукала в лісі папороті квітку,

    А зламала терну сніжно-білий цвіт...

 Марія Доля

Мета:ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом (на прикладі збірки «Людський вертеп») Марії Долі (Валерії Гуртовенко),письменниці,яка народилася в с.Житники Жашківського району Черкаської області.

             (Звучить тихо  інструментальна музика протягом всього заходу).                                            

 

 Різні в світі є країни,

 Різні є моря,озера,

 Різні гори,полонини,

 Різні є міста і села.

 Моє ж село,я кращого не знаю,

 Для мене ти-мов сонце на землі.

 Тут народилась я і друзів маю,

 В нім корені життя мої.   

          

  •  Майже всі села в Україні мають,на диво, поетичні назви:Калинівка, Вербівка, Зелений Ріг, Тихий Хутір,Княжа Криниця та багато інших. А наше  несе в собі ще й хлібну - Житники. Від слова "жито",яке означає той злак,що дає життя людям.

А яке красиве село  навесні,коли настає пора цвітіння!У кожному садку,у дворах, під вікнами і при дорозі біліють розквітлі дерева,ніби ті випускниці,що поспішають на перший у своєму житті бал. Смарагдова трава та листя буяють свіжістю,і в повітрі розноситься такий аромат,що аж паморочиться голова!

  •  То ж не дивно,що серед такої мальовничої природи виросло немало талановитих людей.

Не кожне українське село може гордитися такою кількістю художників,як Житники.

Але не лише ними славиться воно.

-9 квітня 1925 року на небі засіяла нова зірочка,а в хатині Гуртовенків зявився новий член сімї, якому батьки дали імя Валерія.

                                                   Може,місяць засяяв сонцем

І скотився в ту ніч з небес,

І на світі не знають,- хто це

Розплескав смарагдовий плес?!

І в ту ніч,мабуть,народила

Мене мати моя для мук,

Бо мені відійнять несила

До краси приречених рук...

До краси,що не знана світом,

І не бачена досі ще.

Вона світиться сизим цвітом

І зелені промені тче...

- Валерія Андріївна Гуртовенко - українська поетеса,автор багатьох віршів і поем,народилася  в с.Житники Жашківського району в родині сільського вчителя. Батько деякий час працював директором школи,мама викладала математику. І хоч то були тяжкі часи (крім роботи у школі,вчителі мусили були ще й ходити по хатах навчати безграмотних селян ),все ж таки батькам вдалося прищепити доні любов до навчання:у 5 років вона вже вільно читала і писала.

- Неабияку роль у житті дівчинки відіграла няня (мама нашої колишньої вчительки Скоблюк Ольги Бартонівни).Вже пізніше вона напише вірш "Моїй няні" і присвятить його їй,людині,спогад про яку протягом  всього  життя повертатиме її в дитинство...

  •  Дитячі роки поетеси проходили серед квітучої природи села,серед щебету птахів,буйного різнотравя.Тому й не дивно,що з-під пера Валерії вийшло немало віршів,в яких вона згадує село.

                                                   За долом гайвороння крик,

Нагнуті вітром осокори.

Червневий день в жита поник,

Яким лягти під жатку скоро...

О даль моя!

О срібний звук,

Пісенний звук над проводами!

Яким кільцем блакитних рук.

Обнято обрій над полями!

Нема тепліше цих полів,

Де важко хилиться пшениця,

Нема миліше берегів,

Де сон рожевий вербам сниться!

Чи більшу радість стрінеш де?

Тут все в просторах молодіє.

Машина шляхом прогуде,

А серце птахою радіє.

Бо все тут рідне і святе:

Нове село,що не впізнаєш,

І те дитинство золоте,

Яке ти здалеку вітаєш!

  •  У памяті малої дівчини і односельців закарбувалася згадка про ті щасливі літні вечори,коли сім...затягували пісні.Тоді всі,хто чув спів, приходили до садка і підтягували. Так лилася пісня селом.

                           (Пісня "Садок вишневий коло хати")

-      Але недовго жила Валерія в Житниках. Не знайшовши спільної мови з тодішнім партійним керівництвом,сімя Гуртовенків змушена була виїхати з села.Перебрались вони до своїх родичів під Київ.

Молода дівчина,наївна фантазерка і велика мрійниця,слова своєї поетичної душі  стала викладати на папері. З 1943 року у журналах,газетах і альманахах почали друкуватись її вірші.

                                                   Я виходила рано на шлях весняний,

Березневим овіяним вітром.

Усміхався теплом небосхил голубий,

Ряст і проліски квітли тремітно...

Десь позаду-дитинство,перервана нить,-

Оповите в рожеву кисею...

І до болю не хтілось мені залишить

Мою рідну,убогу оселю...

...Гаснув день.

І грудьми від утоми зітхав.

Ніч промчала на конях чорних...

Гуркотіла війна,з-під пожеж і заграв

Розсипаючи горе з горна...

Що несе мені завтрашній день із пітьми?

Погляд мій за ту грань не долине...

Чи зневіриться серце в путі із людьми,

Чи супутників вірних зустріне?-

Та ніхто мені й слова про те не сказав.

Тільки Доля,глумливо лукава,

Показала на світ,що у битвах конав...

"Може,все ще минеться...",- сказала...

1943 р.

       -         Війна...Не обминула вона ні одну сімю.Скільки горя,страждань принесла з собою! Біль,переживання,плач вилила у своїх поезіях поетеса:

Біле піря на хвилі,як згадка,

Про яку не розкажеш нікому,

Про далекого рідного татка,

Що не прийде ніколи додому...

Відлетіли літа,ніби гуси,

З того часу,як десь серед бою

Впав на землю солдат світло-русий

Все навіки забравши з собою...

  •  У 1949 році Валерія закінчила Київський медичний інститут і з того часу працювала лікарем (спочатку в Києві,потім в Житомирі,Могилеві).

-      Марія Доля (Валерія Гуртовенко) - поет першого повоєнного покоління. Після успішних публікацій в часописах України,а також Канади,Англії,Аргентини була зашельмована і протягом десяти років не друкувалася. Лише 1956 року побачила світ її перша поетична збірка "Мирні дні",а за нею-з великими інтервалами,скороченнями і фальсифікаціями-ще девять: "Промені й тіні"(1963), "Відсвіти"(1966),"Становлення" (1976), "Мрійниця" (1973 р.)та інші.

Остання її книга-збірка поезій "Людський вертеп"(під псевдонімом Марія Доля) вийшла в 1995 році.

  •    Вона не відносила себе до жодного з поетичних угрупувань;все життя працювала лікарем-психіатром.

Кредо авторки-альтруїстичний світогляд,християнська мораль,вірність правді життя та людським ідеалам.

Ми граємо спектаклі,як на те.

На лицях видно грим при світлі рампи...

А  час іде,

А час таки іде,

І крутиться планета під ногами...

Під куполом небес чатує страх,

Блуд забиває памороки й очі...

І знов завісу піднято. Театр.

Які ж бо ми до видовищ охочі!

Рятуймося!Рятуймось від бездар!

Гравці,

              комедіанти і поети!

А преса-жалюгідний газетяр,-

Сидить собі,замкнувшись в кабінеті!

Уже увесь народ,як златоуст,

Що важелі скрипучі підіймає...

І капає свята молитва з уст:

"Де наш пророк?

        Де поводир?

                       Немає..."

І плаче хтось так тонко на зорі.

І кличе все спочатку починати...

Та знов тасують карти картярі.

               О,як же можна так бездарно грати!

1990 р.

  •    Свої спостереження і роздуми про суть людського життя поетеса виклала на папері. Твори так  і назвала:"Закони жорстокості". Вони в однаковій мірі властиві як окремим людям,так і суспільству в  цілому...

  •   "Жорстокість та безглуздість всіх факторів пізнають на собі душі шляхетні...

Поезія-це сповідь. Справжній поет творить своє власне людське Євангеліє,в якому сповідається перед світом і молиться ідеалам Любові,Краси,Справедливості...Справжня поезія,що завжди була свідома своєї соціальної функції і стояла біля витоків естетичного формування людської душі, формування моралі суспільства,- така поезія завжди потрібна.

Я вважаю,певна,- коли людство відхлине від егоїзму,коли духовна енергія буде скерована не на пошуки наживи,а на створення шедеврів мистецтва,культури та поліпшення життя,-світ стане іншим"(М.Доля).

  •  Поезіям Марії Долі властиві щирість,глибина почуттів,широчінь мислення з нахилом до філософських узагальнень та зосередженість на загальнолюдських потребах. Вони закликають до духовності,добра і справедливості.

Поезіє,ти в що далась мені?-

Я півжиття на тебе змарнувала...

Писала вірші я і віддавала

Редакторам,в їх пазурі страшні!..

Вони завжди їх правили й рекли,

Що "краще так",

"Безпечніше" так ніби.

Вони у строф їх сутність відтяли

За спокій

Та за власний кусень хліба...

Над ними хтось невидимий стояв,

Він керував їх вчинками і правив,

І волю він свою їм диктував,

Цензурою вбивав поета право...

Природо-мати!

Боже,де ви є?

Скажіть,

Навіщо творите поета?

...Я з джунглів виривалась напівмертва,

І билось серце зранене моє!..

1985 р.

"Закони жорстокості...До цієї теми протягом життя я поверталася не раз;мене хвилювали думки,якими шляхами піде людство,як воно розвиватиметься далі. На початку то були доторки до життя,скоріше інтуїтивні. У світовій класиці про земні закони існування вже сказано,але для мене це звучало,як відкриття...

...Поки що на світі правлять і перемагають закони жорстокості,а не людяності,якими б вони завуальованими не були. І це притаманно основним аспектам і проявам людського буття..."(Марія Доля).

                                                             Закони жорстокості

Ти оленем підбитим пронеслась

По білому снігу зими своєї...

Але ніхто на кров не озиравсь,

Не зупинився жоден перед нею...

Ти по камінню гострому пройшла,

Із бездоріжжя темного гукала.

Але ніхто не дав тобі тепла,

Коли ти від безсилля помирала..

Коли ж пісок палив твої ступні

В пустелі,де роки твої всихали,-

Не подали тобі напитись,ні!

І джерела твого не показали!..

Хай буде так.

Зате в тяжкій борні

Незнану,власну силу ти скувала.

Тепер ніякі ідоли земні

Тебе не скинуть з твого пєдесталу!

Ти спраглому подай води,

Ти відверни безумного сліди,

Коли відчай нахлине із пітьми,

І тих,

Що упадуть,

Ти підійми!..

1950 р.

 (Пісня)

Відмирають птиці на Землі -

Рідкісної,дивної породи,

І відносять птиці на крилі

Тайну й нерозгаданість природи...

І дзвенять печальні голоси,

Моляться дерева,квіти,трави,

Щоб загадку вічної краси

Зберегти від чорної потрави.

Їх незримі погляди благають,

Плачуть,просять:люди!!!

Пронеси!!!

...Але й Люди,

Люди відмирають

Рідкісної й древньої краси...

1980 р.

Переступіть жорстокості закони

О,Люди!

Вас прошу:

          переступіть!

Як ви переступили забобони!

Адже ви це навчились розуміть!

  •  Основна ідея циклу "Земляни"- що станеться з планетою Земля та із землянами,якщо не припиняться війни,жорстокі стосунки між людьми,коли гинуть кращі,достойні називатися Людьми, коли хижацькі тенденції становитимуть основи життя...Якими мають бути люди?Що стане основою поступу?

То це й усе?

І в цьому суть життя?-

Суперництво і боротьба щоденна?

І труд...

І втома...

І передчуття,

Що смерть прийде -

Страшна і незбагненна?..

Вона поглине пристрасті людські,

Як всі цивілізації мирські...

Плоди зусиль важких...

О,милі люди!

Нащо вони,коли вже нас не буде?

Та чи й вони в цім безумі лишаться

На цій землі,

Де неможливе щастя!..

  •  Письменниця дуже,мабуть,любила осінь,бо часто серед  її поезій можна зустріти цю пору року.

(Із циклу "Сонячна соната")

Як люблю я осінь надворі!

Памятаю далеку осінь...

Мати квасила помідори

У пахучому темному льосі.

Поскидало килими літо.

Я подумала:добре рано

Зараз теплу хустку надіти

І до гаю піти з коханим!

Там долинні вітри не дишуть.

Ненароком оброниш слово,-

Чуть, як листя черкає тишу,

Покидаючи світ безмовно...

Теплі коси зігріють шию,

І рука у руці гаряча...

Я люблю тебе,давня мріє,

Коли осінь надворі бачу!

                                        Обагрянь мене,обагрянь

Золотим своїм сяйвом,осінь!

Я виходила в час світань,

Заплітаючи русі коси.

Обпалив мене із-під вій

Той,незнаний,що кличе й досі.

А тепер голубий буревій

Непогаслу пожежу розносить...

Подорожній кинув вогонь.

Він пішов-ліс згорить,загине...

Доторкнися,осінь,до скронь

Замість того,хто справді винен!

Сивий терен ворушить-глянь!

Під вітрами пальці колючі.

Обагрянь мене,обагрянь,

Хай присплю я очі жагучі!

Це з твоєї,осінь,вини

Він забув,а ти-покайся:

Непробуджених не мани,

Недоторканих не торкайся!..

1948 р.

  •  "Людський вертеп" Марії Долі-книга-сповідь,книга з багатогранними психологічними аспектами, включаючи й інтимну лірику.

 

Ти згуба моя. І ти-моя сила.

Ти мука моя і моє сподівання!

Ти-вічно єдине й безсмертне кохання,

В якому для злету душа возсія!..

Не буде ні неба,

Ні хмар,

Ні землі!

Не буде ні кола,

Ні світу навколо!

Замруть,не здійснившись,початки малі.

Великі починки не зринуть ніколи.

Нічого не буде без тебе в житті,

Мої і твої не зійдуть сподівання.

Дороги земні і небесні путі

З тобою.

З тобою.

З тобою в єднанні.

Я до тебе не йду напрямки,

Я до тебе не йду навпрошки,

Я шляхи обхідні не шукаю,

Я до тебе не йду,-

Я чекаю...

Вітер має свої шляхи,

Промінь має свої шляхи.

І Земля свою вісь обертає,-

Я ж до тебе не йду:я чекаю...

Я чекаю тебе-ти чуєш?

Я чекаю тебе-ти чуєш?

І чекання моє таке,

Як зітхання весни пянке...

Я щоночі у снах тебе бачу,

Я сльозами щасливими плачу...

І чекаю тебе,я чекаю,

Бо у мене шляхів-немає...

1962 р.

(Із циклу "Промені й тіні") ( Пісня)

Було і нерозділене кохання,

Була і недозволена любов,

Було душі важке поневіряння,

І знову зліт,але й падіння знов...

Я відчувала,я переживала

Півсоння і шаленість сприйняття,

В собі одночасово суміщала

Нудьгу і переповненість життя.

Чи я назву життя своє стражданням?

В своє перебування на землі

Приходили на зміну міркуванням

Як сновидіння спалахи малі...

Я прагнула,

Я бачила,

Я знала,

І мріям вірна я завжди була,

Я ще сильніше їх оберігала,

Коли дорогу застила імла..

І гіркота,і право спостережень

За всіх було мені одній дано,

Мені лише не вистачало звершень,

Та я не нарікаю все-одно...

1957 р.

  •      Кохання...Це найкраще почуття,з якого почалось все живе на землі. Це почуття,яке підносить людину на вищий щабель духовності.

              Але не завжди кохання буває взаємним. Воно може приносити і розчарування,біль...

              Те,що накоплювалось у душі письменниці,те,що боліло їй,мучило,вона викладала на папері...

Я так його люблю,заблудлого в душі.

Сліпого,необачного,святого...

І плачуть ластівки,і соловї чужі

Вже не співають пісню ні для кого...

Я так його люблю...За що його люблю?

Навіщо ця любов,як памятна розпука?

...І очі,повні сліз,і повна ніч жалю.

А попереду-вічна лиш розлука...

1974 р.

Я не знаю твоєї адреси,

Я не знаю,куди писать...

І неначе знову воскресли

Всі надії,щоб мучитись,ждать...

Пада сніг-густий,без морозу.

І вивозять його за місто.

Нанижу я солоні сльози,

Як гаряче,срібне намисто...

Буду ждати і сподіватись,

Що не зможеш мене забуть...

І сама до себе всміхатись.

"Божевільна..."- скажуть, мабуть.

1946 р.

                                ( Пісня)

В гаю вербовім,

Понад рікою

(Було давно це...)

Ми йшли з тобою...

Ронило сонце

Червоні стріли.

Ми в тому гаї

Щастя зустріли...

Якщо зустріли,

Чом не впізнали?

Чому про нього

Ми не подбали?..

Де ми стрічались,

Де ми кохались,-

Весільні перстні

В річці зостались...

Було кохання...

Було смеркання,

Було прекрасним

Твоє мовчання...

За тим,що снилось,

Але не сталось,

З відчаю серце

В обох стискалось...

Невже лишилось,

Невже ж лишилось

За тим тужити,

Що не звершилось?..

1971 р.

...Ми зустрінемось знову.

І,можливо,крізь сльози всміхаючись,

Я скажу тобі просто,

Що,звичайно,я добре живу...

Що усякі там справи,

Мене особисто торкаючись,

Геть заповнили дні мої,

Полонили мене наяву...

Я скажу тобі ще,

Легковажно плечима знизавши,

Що я просто щаслива,

Що здорові мої сини...

Але раптом заплачу,

(Я заплачу-це може статись!),

І усе,що казала я,

Раптом стане подібним на сни...

Я скажу,що нещасна,

Що життя моє стало двоїстим,

Лиш надія на інше

Дає мені силу жить,

Що люблю лиш тебе,

Наші зустрічі,

Наші спомини.

І ніколи,ніколи

Не зможу тебе розлюбить...

1964 р.

Засинаю з думкою про тебе,

Сльози висихають на щоках,

Не зявляйся уві сні,не треба,

Бо моя печаль тебе зляка...

Так любов приходить?

Чи вмирає?

Серце!Замовчи і не ридай!

Голуби за вікнами літають,

В чистім полі літо не шукай!

Не шукаю літо,не шукаю...

Повертаюсь до минулих днин.

Я тебе такого памятаю:

Матері ясної мудрий син!..

Чом же ти жартуєш з почуттями?

Нестерпимий біль даруєш ти!

Може,я з гарячими сльозами

Виливаю душу назавжди!

Так любов приходить?

Чи вмирає?

Серце!Замовчи і не ридай!

Голуби за вікнами літають,

В чистім полі літа не шукай!

  •              Батьківщина...У всіх є рідна домівка. І де б ми не були,серце завжди лине туди,де ти народився,жив,пізнав перше (можливо,щасливе,а часом і ні)  кохання,будував своє майбутнє життя...

                                                  За вікном далеко затихає Київ,

В передвечір синій обгорнувся він,

А мені здається,що кругом все ниви,

І над ними вітер лине навздогін...

І мені здається,що в селі я знову,

Що моя це вишня за вікном в імлі,

Що вчуваю саду трепетну розмову

І вдихаю пяні пахощі ріллі...

Там бузків набухлих фіолети сизі,

І смолисті сосни кронами тремтять,

Повелася стежка піщана донизу,

Де берізки білі стали спочивать...

Там скидає далеч голубу намітку,

Там,на перехресті незабутніх літ,

Я шукала в лісі папороті квітку,

А зламала терну сніжно-білий цвіт...

1945 р.

-1997 року Валерії Гуртовенко не стало...Білою лебідкою полинула вона в небуття,несучи на крилах свої поезії,в яких виливала душу...

   (Пісня про лебедів).       

                                                         Довідка

          Валерія Андріївна Гуртовенко – українська поетеса, автор багатьох   віршів і  поем, народилася 9 квітня 1925 року в с. Житники Жашківського району в родині    сільського вчителя. За фахом - лікар, але ї покликання – поезія. У 1949 році вона закінчила Київський медичний інститут і з того часу працювала лікарем. Спочатку в Києві, потім в Житомирі, Могилеві. Але ще раніше молода дівчина Валерія, наївна фантазерка і велика мрійниця, слово своєї поетичної душі викладає на папері. У 1945 році в журналах, газетах і альманахах з’явилися її перші вірші.

Мріє моя, - невловима, ясна,

Поводи ж мене по широкому полі!

Це рядки з першої її збірки, що вийшла друком у 1956 році.

Згодом виходять збірки поезій: «Відстій» (1966), «Становлення» (1976). Роздуми про життя і діяльність звучать у збірці «Мрійниця» (1973). У 1963 році побачила світ збірка «Промені й тіні».

Остання її книга - велика за обсягом збірка поезій «Людський вертеп» (під псевдонімом Марія Доля) вийшла в 1995 році. Книга дістала схвалення літераторів і шанувальників поезії.

В.Гуртовенко перекладала твори поетів братніх літератур-Янки Купали, С.Михалкова,Я.Райніса,М.Емінеску та інш.

І хоч письменниці вже немає, та її поезія продовжує чарувати людей.  

                                


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76116. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ГЛЮКОРНУ 1.1 MB
  Актуальність теми. У сучасних умовах забруднення навколишнього середовища недоброякісного виробництва продуктів харчування та високого рівня урбанізації вживання людиною додаткових нутрієнтів із підвищеним рівнем ферментів вітамінів мікро та макроелементів стає все більш необхідним.
76117. НОВЫЙ ВЗГЛЯД НА РУССКУЮ РЕВОЛЮЦИЮ 52.5 KB
  И цель предлагаемой статьи рассмотреть влияние которое недавние политические и интеллектуальные изменения оказывают на изучение революции. В течение семи десятилетий дискуссии о русской революции 1917 г.
76118. Петровские реформы 48.5 KB
  Такова притягательная сила личности Петра Великого первого Российского императора великого реформатора. История России до Петра Великого и после него знала немало реформ. Реформы проводились в течение всего правления Петра I.
76120. Принципы организации и виды финансовой политики предприятия 29.79 KB
  В данной работе рассматривается финансовая палитика предприятия стратегические направления которые определяют долгосрочную и среднесрочную перспективу использования финансов и предусматривают решение главных задач вытекающих из...
76121. Мистецтво усного публічного мовлення. Мистецтво переконувати 104.5 KB
  Переконливе пристрасне слово дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері могутній чинник виховання. Живе слово особистий приклад величезна сила. Поведінка оратора його мова жести вигляд усе це взірець для слухачів.
76122. ФИЗИОЛОГИЧЕСКАЯ ОПТИКА РЕФРАКЦИЯ АККОМОДАЦИЯ 490 KB
  Методическое пособие составлено на основе опыта преподавания офтальмологии Воронежской государственной медицинской академии имени Н.Н.Бурденко и включает сведения о клинике различных форм аметропии их коррекции лечении и профилактике.
76123. Стандарты обслуживания клиентов в аптеке 155.97 KB
  В общении с клиентами и коллегами использовать спокойный уважительный доброжелательный тон не перекрикиваться с сотрудниками. А также решение рабочих бытовых внутрифирменных личных вопросов не связанных с обслуживанием покупателей осуществлять в производственных помещениях не в торговом зале.