7198

Економіка (Економічна теорія) Теоретичний матеріал аудиторних занять

Конспект

Экономическая теория и математическое моделирование

Економіка (економічна теорія). Теоретичний матеріал аудиторних занять(частина ІІ) для студентів денної форми навчання Запорізького гідроенергетичного коледжу Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя, 2012 ЗМІСТ 1 Пояснювальн...

Украинкский

2013-01-18

686.5 KB

8 чел.

Економіка (економічна теорія). Теоретичний матеріал аудиторних занять (частина ІІ) для студентів денної форми навчання Запорізького гідроенергетичного коледжу Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя, 2012

ЗМІСТ

1 Пояснювальна записка………………………………….………………………...

2 Зміст аудиторних занять………………………...………………………………..

Тема 11 Капітал. Витрати виробництва і прибуток

Тема 12 Форми суспільного продукту в процесі відтворення

Тема 13 Система національних рахунків. Основні макроекономічні показники

Тема 14 Економічне зростання і його чинники. Економічні цикли

Тема 15 Поняття зайнятості і безробіття. Втрати економіки від надмір6ного безробіття

Тема 16 Інфляція

Тема 17 Поняття світового господарства і міжнародного поділу праці

Тема 18 Форми міжнародних економічних відносин

Тема 19 Міжнародні валютні відносини

Тема 20 Зміст глобалізації та її основні причини

Тема 21 Глобальні проблеми та їх розв’язання

3 Перелік рекомендованої літератури

1 ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Предмет загальноосвітнього циклу «Економіка» інтегрується в дисципліну «Економічна теорія», що входить до навчальних планів підготовки молодших спеціалістів усіх неекономічних спеціальностей. Їх вивчення має на меті:

  •  з’ясування суті фундаментальних засад економічного життя суспільств, економічної поведінки людини, законів та закономірностей функціонування ринкової економіки, сутності економічних процесів в Україні та завдань створення соціально орієнтованої економіки;
  •  розвиток у студентів економічного мислення;
  •  формування у молодих фахівців рис компетентностей, які забезпечують їх раціональну поведінку у сучасному суспільстві.

Відповідно до мети та змісту програми, основними завданнями навчального предмета «Економіка (Економічна теорія)» є набуття студентами знань про:

  •  базові економічні категорії і закони, які становлять загальну основу економічної діяльності людей (потреби, виробництво, виробничі ресурси, економічний вибір, власність, економічні системи), об'єктивні чинники економічної поведінки споживачів та виробників;
    •  економічні категорії і явища, які становлять фундаментальні поняття ринкової економіки: ринок, товарне виробництво, товар, закон вартості; гроші; ринкова ціна; ринок факторів виробництва, доходи суб’єктів економічного процесу; ринкова інфраструктура;
    •  економічну сутність підприємництва, організаційні форми підприємств, зміст та фінансування підприємницької діяльності, її економічні результати (підприємницький доход), функції менеджменту та маркетингу;
    •  загальні риси та зміст основних макроекономічних явищ: макроекономічну рівновагу та механізм її забезпечення; загальні макроекономічні показники; явища макроекономічної нестабільності, регулюючу роль держави;
    •  світову економіку, форми міжнародних економічних відносин (світову торгівлю, міжнародну валютну систему, міжнародне підприємництво тощо), міжнародні валютно-фінансові організації.

Програма вивчення предмета складається з п’яти  розділів:

  1.  Загальні основи економічного розвитку
    1.  Основи ринкової економіки та ринкова інфраструктура
      1.  Підприємство та підприємництво
      2.  Національна економіка як ціле
      3.  Світова економіка

Засвоєння курсу «Економіки (Економічної теорії)» дозволить в подальшому краще розібратися в питаннях таких дисциплін, як «Економіка будівництва», «Економіка, організація і планування», «Економіка і планування виробництва», «Економіка підприємства», «Основи підприємництва», та інших.

2 ЗМІСТ АУДИТОРНИХ ЗАНЯТЬ

 

Тема 11 Капітал. Витрати виробництва і прибуток

В результаті вивчення студенти повинні:

знати: сутність капіталу як економічної категорії; особливості кругообігу і обороту промислового капіталу; сутність амортизації;  сутність та класифікацію витрат виробництва, валового доходу, прибутку підприємства, норми прибутку

вміти: аналізувати капітал як економічну категорію товарного виробництва; надавати характеристику кругообігу і обороту промислового капіталу та амортизації; визначати сутність і класифікувати витрати виробництва; аналізувати сутність прибутку і різницю між поняттями «прибуток» і «дохід»

План:

11.1 Поняття капіталу. Первісне нагромадження капіталу.

11.2 Промисловий капітал і його рух.

11.3 Робоча сила як товар. Стадії підвищення продуктивності праці.

11.4 Механізм утворення додаткової вартості. Маса і норма додаткової вартості.

11.5 Види витрат і прибуток.

Рекомендована література:

[1,с.187-216]

[2,с.170-199; 232-259]

[3,с.202-219]

  1.   Поняття капіталу. Первісне нагромадження капіталу

Будь-який капітал (промисловий, торговий, позичковий тощо) починає свій обіг (економічний рух) із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей. В обігу товарів (Т) і грошей (Г), який виражається формулою Т—Г—Т', гроші — лише посередник в обміні одного товару на інший. Формула обігу товарів і грошей свідчить, що її крайні полюси — це кількісно рівні за величиною вартості товари, оскільки їх купівля-продаж здійснюється, як правило, за принципом еквівалентності, тобто за законом вартості.

На відміну від обігу товарів і грошей обіг капіталу починається і завершується грошима, що відображає формула Г— Т— Г´. Це загальна формула капіталу, оскільки будь-який капітал починає і завершує свій обіг у формі грошей.

Крайні полюси загальної формули капіталу якісно однорідні — це гроші, тобто власник грошей купує товари з метою їх подальшого продажу та одержання знову грошей.

Отже, гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли вони повертаються до їх власника з приростом. Тому точніша загальна формула обігу капіталу с такою: Г—Т—Г+г, де г означає приріст початково авансованої суми грошей. Цей приріст - додаткова вартість. В утворенні додаткової вартості полягає одне з трьох сутнісних визначень капіталу.

Капітал — самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість.

Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіталістом.

Механізм самозростання вартості допомагає зрозуміти, що гроші перетворюються на капітал тільки на основі і в межах відносин найманого працівника і капіталіста. Поза цими відносинами гроші не є капіталом. З цього випливає, що капітал — це не гроші і не речі самі по собі. Вони стають капіталом, коли охоплюються специфічно капіталістичними відносинами, тобто використовуються як засоби купівлі та використання робочої сили найманих працівників, як засоби виробництва додаткової вартості та її присвоєння капіталістами. Капіталіст частину уречевленої чужої праці (праці найманого працівника), що постійно присвоюється ним без еквівалента, знову і знову обмінює у формі заробітної плати на більшу кількість живої чужої праці. Тому власність для капіталіста є правом присвоювати чужу неоплачену працю або її продукт, а для робітника — неможливістю присвоювати весь власний продукт.

У процесі виробництва додаткової вартості окремі складові капіталу відіграють різну роль. Так, у вартість товарів, що виробляються, входить уся вартість сировини, допоміжних матеріалів, електроенергії, а також та чистина вартості виробничого приміщення, машин, інших знарядь праці, яка дорівнює мірі їх споживання (зношування). Величина вартості цих елементів капіталу у процесі виробництва не змінюється: скільки вони коштують, стільки вартості й переноситься на товар, що виробляється. Тому та частина авансованого капіталу, яка функціонує у формі виробничих будівель, машин, устаткування, сировини, електроенергії тощо і не змінює величину своєї вартості у процесі виробництва, є постійним капіталом. Позначають його літерою С. Складається з капіталу основного (Сос) – який повертає свою вартість протягом багатьох виробничих циклів (земля, промислові будинки, устаткування тощо) і оборотного (Соб) – який повертає свою вартість за один виробничий цикл (сировина, матеріали, електроенергія тощо).

А та частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сичи, змінює свою величину: куплена робоча сила, перетворюючись у процесі виробництва на живу працю, створює вартість більшої величини, ніж має сама. Тому частина капіталу, яка витрачається на придбання робочої сили та змінює свою величину у процесі виробництва, є змінним капіталом. Змінний капітал позначають літерою V.

Позначивши додаткову вартість буквою m одержують формулу структури вартості виробленого товару (11.1.1)

W = С + V + m                                             (11.1.1)

де W — вартість товару.

Поділ капіталу на постійний і змінний засвідчує, що єдиним джерелом додаткової вартості є змінний капітал.

Капіталістична власність виникає в процесі так званого первісного нагромадження капіталу — історичного процесу створення умов для виникнення капіталістичних виробничих відносин.

Капіталістична власність виростає з простого товарного виробництва, перетворює його на капіталістичне, тобто на виробництво товарів на основі найманої праці. Як капітал не може існувати без найманої праці, так наймана праця не може існувати без капіталу. Тому основні умови первісного нагромадження капіталу:

юридична свобода потенційних робітників (ліквідація кріпацтва);

зосередження грошей і засобів виробництва в руках не багатьох осіб - капіталістів
(підприємців);

позбавлення більшості працівників засобів  виробництва,  в результаті  чого  вони
змушені продавати свою робочу силу, вона перетворюється на товар.

За юридичним змістом капіталістична власність зводиться до належності капіталістам засобів виробництва і грошей, а найманим працівникам своєї робочої сили, а також до їх права володіти, розпоряджатися і використовувати ці об'єкти власності. Економічний зміст капіталістичної власності становлять відносини між капіталістами і найманими працівниками, в межах і завдяки яким гроші як найрозвинутіша форма вартості перетворюються на капітал, тобто відбувається самозростання вартості — виробництво найманими працівниками додаткової вартості та присвоєння її капіталістами.

11.2 Промисловий капітал і його рух

Промисловий капітал – капітал, який функціонує у будь-якій галузі сфери виробництва матеріальних благ.

Рухом промислового капіталу є його кругооборот і оборот.

Кругооборот промислового капіталу – його рух, у процесі якого він послідовно набуває і позбувається трьох функціонально особливих форм (грошової, продуктивної, товарної) і долає три стадії (обіг, виробництво, обіг).

Стадії кругообороту промислового капіталу характеризує схема 11.2.1:

                           /  ЗВ

                                                     Г – Т         ...В...Т´ - Г´

                                                              \  РС           

                      Схема 11.2.1  Стадії кругообороту промислового капіталу

                                                                                         / ЗВ

де Г – гроші, авансовані на виробництво товарів,  Т               -    придбані товари

                                                                                        \ РС

(засоби виробництва і робоча сила); ...В... – процес виробництва; Т´ - вироблені товари, що містять додаткову вартість; Г´ - авансовані гроші, що зросли.

Отже, промисловий капітал здійснює круговий рух, у якому його грошова форма поступово набуває форми грошового, продуктивного і товарного капіталів та повертається до своєї вихідної форми – грошей.

Кругооборот промислового капіталу безперервний і здійснюється в три  стадії:

Перша стадія – грошова форма промислового капіталу – гроші, які авансуються на придбання факторів виробництва з метою одержання додаткової вартості (схема 11.2.2):

               /  ЗВ

                                                              Г – Т

              \  РС

Схема 11.2.2 Перша стадія кругообороту промислового капіталу

 

Друга стадія – продуктивна форма промислового капіталу – сукупність засобів виробництва і робочої сили найманих працівників, які є відповідно речовим і особовим факторами виробництва товарів, додаткової вартості (починається процес виробництва товарів):

                                                               /  ЗВ

                                                      Г – Т         ...В...Т´

                                                               \  РС

Схема 11.2.3 Друга стадія кругообороту промислового капіталу

Третя стадія  - товарна форма промислового капіталу – сукупність створених на основі найманої праці товарів, вартість яких вміщує додаткову вартість і тому є більшою, ніж вартість авансованого капіталу (товарна форма капіталу перетворюється на грошову, що здійснюється у сфері обігу):

Т´ - Г´

Схема 11.2.4 Третя стадія кругообороту промислового капіталу

Оборот капіталу – кругообороти капіталу, які відбуваються один за одним, поновлюються і повторюються.

Час обороту капіталу – період, протягом якого вся авансована вартість повертається до початкової (грошової) форми.

Структура і взаємозв’язок елементів промислового капіталу можна представити у вигляді схеми 11.2.5     

В результаті використання матеріально-речові елементи основного капіталу спрацьовуються.

Розрізняють:

Фізичне зношування основного капіталу – процес втрат елементами основного капіталу своїх техніко-виробничих властивостей для подальшого використання.

Моральне зношування основного капіталу – втрата його елементами частини своєї вартості внаслідок появи дешевих або продуктивніших машин і обладнання.

Амортизація основного капіталу – процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру їх зношування на вироблений продукт, перетворення її після його реалізації на грошову форму з метою використання вартості для наступного заміщення зношених елементів основного капіталу.

                                                   Промисловий капітал

                                                  

Грошовий капітал                    Продуктивний капітал                        Товарний капітал

          

                      Постійний капітал                                Змінний капітал

  Засоби праці                   Предмети праці                Заробітна плата

    

    Основний капітал                                  Оборотний капітал

                                                                  Оборотні засоби

                                                              Капітал обігу

Схема 11.2.5 Структура і взаємозв’язок елементів промислового капіталу

11.3 Робоча сила як товар. Стадії підвищення продуктивності правці

Умовою перетворення робочої сили на товар є первісне нагромадження капіталу. Робоча сила реалізується як товар в результаті наймання робочої сили.

Наймана праця — праця, що включається у процес виробництва через продаж робочої сили найманим працівником власнику засобів виробництва.

Якісною характеристикою вартості товару робоча сила є відношення купівлі-продажу робочої сили між найманим працівником і капіталістом. Його економічний зміст, з одного боку, полягає у відчуженні найманим працівником своєї робочої сили у володіння, розпоряджання та використання капіталістом, а з іншого - у відчуженні капіталістом і присвоєнні найманим працівником суми грошей, що визначається кількісною характеристикою вартості товару робоча сила.

Величина вартості товару робоча сила визначається кількістю суспільно необхідної абстрактної праці, потрібної для виробництва життєвих засобів, що забезпечують відтворення робочої сили найманих працівників, тобто вартістю суми цих життєвих засобів. Сумарна вартість життєвих засобів виявляється у так званому споживчому кошику, до якого входять типові, стійкі для споживання у певній країні і певний час товари і послуги, що забезпечують відтворення робочої сили найманих працівників від найнижчої до найвищої кваліфікації. Величину вартості робочої сили означає також витрати на утримання найманим працівником своєї родини. Це зумовлено тим, що найманий працівник живе не вічно, а капітал потребує постійного надходження на ринок робочої сили. Тому витрати на утримання дружини та дітей найманого працівника є органічною складовою вартості його робочої сили. Такою ж складовою вартості робочої сили є витрати найманого працівника на здобуття освіти та кваліфікації, охорону здоров'я, задоволення культурних потреб тощо.

Ціна робочої сили — вартість товару робоча сила, виражена в грошовій формі, тобто у грошах. У реальних відносинах між найманим працівником і капіталістом ціна робочої сили постає як заробітна плата.

Споживча вартість товару робоча сила — здатність робочої сили бути джерелом додаткової вартості.

Додаткова вартість — частина новоствореної вартості, яка створюється додатковою працею найманих працівників у додатковий робочий час, втілена у вартості додаткового продукту і безоплатно присвоюється власником умов праці — капіталістом.

Праця найманого робітника поділяється на необхідну і додаткову. Додаткова праця є джерелом створення додаткової вартості.

Необхідна праця — праця, потрібна для виробництва необхідного продукту, тобто сукупності життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили безпосередніх виробників на рівні їхніх потреб, що сформувалися в суспільстві.

Додаткова праця — праця, що створює додатковий продукт, тобто продукт, вироблений понад усталені потреби безпосередніх виробників.

Поділ праці на необхідну і додаткову породжується поділом робочого часу на необхідний і додатковий.

Необхідний робочий час — частина робочого дня, упродовж якої здійснюється необхідна праця, якою створюється необхідний продукт і його вартість, еквівалентна вартості робочої сили. Відповідно додатковий робочий час — частина робочого дня, упродовж якої здійснюється додаткова праця, якою створюються додатковий продукт і його вартість — додаткова вартість.

Стадії підвищення продуктивності праці:

Кооперація праці передбачає, що багато осіб планомірно та спільно беруть участь в одному або в різних, але пов'язаних між собою процесах виробництва. Крім того, об'єднання робітників у межах підприємства заощаджує кошти на засоби виробництва. Це забезпечує здешевлення товарів і тому зменшення вартості робочої сили та необхідного робочого часу.

Мануфактура — це кооперація праці, заснована на одиничному поділі праці — поділі праці всередині підприємства, на спеціалізації найманих працівників з виготовлення певного продукту або виконання певної операції. Хоч мануфактурне виробництво базується на ручних знаряддях праці, воно значно збільшує її продуктивність, оскільки спеціалізація підвищує вмілість робітника завдяки концентрації його зусиль на виготовленні певного продукту чи виконанні певної операції.

Індустріальне (машинне) виробництв є найвищим порівняно з кооперацією і мануфактурою ступенем зростання продуктивності праці, збільшення виробництва відносної додаткової вартості. Машинне виробництво — форма організації виробництва, заснована на використанні машин як засобу праці. Система машин, взаємопов'язаних технологічним процесом, утворює фабрику (завод).

Запровадження машинного виробництва зумовило такі два соціально-економічні наслідки:

Зростання рівня усуспільнення виробництва шляхом поглиблення поділу праці, що став  можливим  у  результаті  поглиблення  спеціалізації  і  кооперації  праці  всередині підприємств і між ними.

Якісно  новий,  вищий  рівень  продуктивності  та інтенсивності  праці  як  чинників збільшення додаткового робочого часу, відносної та абсолютної додаткових вартостей.

11.4 Механізм утворення додаткової вартості. Маса і норма додаткової вартості.

Створення додаткової вартості — основна мета капіталістичного способу виробництва. Тому пошук капіталістом усе нових методів збільшення додаткової вартості є закономірним процесом.

Величина додаткової вартості залежить від величини додаткового робочого часу, додаткової праці. Ця залежність зумовлює два основні способи (методи) збільшення розмірів додаткової вартості: абсолютна додаткова вартість і відносна додаткова вартість.

Абсолютна додаткова вартість - ґрунтується на абсолютному подовженні робочого дня за межі необхідного робочого часу. Робочий день — час доби, протягом якого робітник працює на підприємстві чи в установі. Якщо б робочий день не перебільшував необхідного робочого часу, додаткова вартість взагалі б не вироблялась.

Методом збільшення виробництва абсолютної додаткової вартості є також підвищення інтенсивності праці. Підвищення інтенсивності праці за незмінного робочого дня означає абсолютне збільшення витрат робочої сили, оскільки більш інтенсивна праця тієї самої тривалості по суті дорівнює робочому дню більшої тривалості за попередньої інтенсивності праці. Тому підвищення інтенсивності праці є прихованою формою подовження робочого дня, тобто виробництва абсолютної додаткової вартості.

Відносна додаткова вартість — додаткова вартість, яка виробляється шляхом скорочення необхідного робочого часу та збільшення додаткового робочого часу внаслідок зростання продуктивності суспільної праці.

Надлишкова додаткова вартість є різновидом відносної додаткової вартості, її виробництво зумовлене підвищенням продуктивності праці на окремому підприємстві вище звичайного рівня у галузі. Впровадження продуктивніших машин і технологій на окремому підприємстві зумовлює зниження індивідуальної вартості вироблених на ньому товарів порівняно з їх суспільною вартістю.

Надлишкова додаткова вартість — додаткова вартість, створена шляхом зниження індивідуальної вартості товару на окремому підприємстві відносно рівня його суспільної вартості. Із впровадженням такої самої техніки і технології на інших підприємствах галузі надлишкова додаткова вартість зникає.

Між структурними складовими авансованого капіталу і вартістю виробленого товару існують певні залежності, які позначають поняттями «норма додаткової вартості» і «маса додаткової вартості».

Норма додаткової вартості — відношення додаткового робочого часу до необхідного робочого часу, виражене у відсотках.

Позначають її символом m´ . Оскільки додатковий робочий час втілюється в додатковій вартості, а необхідний робочий час еквівалентний вартості робочої сили, тобто змінному капіталу, то норма додаткової вартості може бути представлена і як виражене у відсотках відношення додаткової вартості до змінного капіталу.

Тому формула норми додаткової вартості має вигляд (11.4.1):

m´ = m/V ∙100%                                      (11.4.1)

Норма додаткової вартості показує, в якій пропорції робочий час поділяється на необхідний і додатковий, а новостворена вартість — на вартість, що дорівнює величині змінного капіталу, і додаткову вартість. Тому норма додаткової вартості є вираженням міри експлуатації найманої праці: вона показує, скільки часу протягом робочого дня найманий працівник працює на себе і скільки на капіталіста.

Маса додаткової вартості — абсолютна величина додаткової вартості, що створюється певним авансованим капіталом.

Позначають її символом М.  Залежить вона від розмірів функціонуючого змінного капіталу і норми додаткової вартості, що характеризує формула 11.4.2:

 

                                                             М = Vm´                                       (11.4.2)                       

Отже, формула маси додаткової вартості означає, що вона прямо пропорційно залежить не тільки від абсолютної величини змінного капіталу, а й від норми додаткової вартості: чим вища норма додаткової вартості, тим більший абсолютний розмір створюваної додаткової вартості.

11.5 Види витрат і прибуток

Витрати виробництва – сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції.

Капіталістичні витрати виробництва – витрати (авансування) грошових коштів на придбання засобів виробництва і робочої сили як елементів продуктивного капіталу (формула 11.5.1):

                                            K = C + V                                                        (11.5.1)

Згідно з неокласичною теорією (мікроекономічний підхід) витрати виробництва можна класифікувати таким чином:

Постійні витрати FС – витрати, що не залежать від обсягу виробленої продукції, загальні витрати, пов’язані з функціонуванням підприємства (промислові будівлі, споруди, обладнання, устаткування, оплата управлінсько-адміністративного апарату, відрахування до амортизаційного фонду, інші виплати).

Змінні витрати VCвитрати, пов’язані з обсягом виробленої продукції (закупівля сировини, матеріалів, заробітна плата робітників, зайнятих виробництвом товарів або послуг).

Валові витрати ТС – сукупність постійних і змінних витрат (формула 11.5.2):

                                           TC = FC + VC                                                 (11.5.2)

Середні витрати АС – витрати на виробництво одиниці продукції, вони бувають:

Середні загальні витрати ATC (формула 11.5.3):  

                                            АТС =                                                       (11.5.3)

Середні постійні витрати AFC (формула 11.5.4):

                                            AFC =                                                        (11.5.4)

Середні змінні витрати AVC (формула 11.5.5):

                                            AVC =                                                       (11.5.5)

Граничні витрати МС– додаткові до загальних витрати виробництва, яких потребує збільшення виробництва на одиницю продукції(формула 11.5.6):

                    МС = ; ;                  (11.5.6)

Також економічна теорія розглядає витрати як явні і неявні, економічні і бухгалтерські (дивись схему 11.5.1)

Різне розуміння витрат виробництва зумовлює різний підхід і до визначення поняття прибутку. У відповідності з цим виокремлюють бухгалтерський і економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між сукупним доходом (виторгом) TR і явними грошовими витратами.

Економічний прибуток визначається як різниця між сукупним доходом і повними (економічними) витратами (явними і неявними).

Загальна виручка підприємства

Економічні витрати

Економічний прибуток

Явні витрати:

Сировина, матеріали, напівфабрикати, що купуються, електроенергія, зарплата, витрати на утримання обладнання, орендна плата, інші явні витрати

Неявні витрати:

Процент на власний капітал, зарплата підприємця, інші неявні витрати

Бухгалтерські витрати

Бухгалтерський прибуток

Схема 11.5.1 Взаємозв’язок економічних і бухгалтерських витрат

Промисловий прибуток – перетворена форма додаткової вартості, що створена додатковою працею найманих працівників, представлена як породження авансованого промислового капіталу.

Прибуток є доходом від використання факторів виробництва; винагородою за підприємницьку діяльність; монопольним доходом, що породжений монопольним становищем товаровиробника; винагородою за ризик від підприємницької діяльності.

Норма прибутку (Р´) визначається як відношення додаткової вартості до всього авансованого капіталу (формула 11.5.7):

                                                 Р´=  100%                                        (11.5.7)

Взагалі, прибуток – це економічна категорія, яка відображає кінцеві результати господарської діяльності, одна з головних форм вартості додаткового продукту, різниця між виручкою від реалізації товару і витратами капіталу.

Дохід (виторг) – сума грошей або будь-які цінності, отримані підприємством, фірмою за конкретний проміжок часу в результаті будь-якої діяльності (виробничої і невиробничої).

Кожне підприємство прагне до максимізації прибутку, тобто здійснює зусилля, спрямовані на отримання найвищого прибутку від підприємницької діяльності.

Приклад розв’язання задач:

На підприємстві працюють 10 найманих робітників, середня заробітна плата складає 1550 гривень за місяць, норма додаткової вартості 150%. Чому дорівнює додаткова вартість на даному підприємстві?

Дано:

n = 10                    m´ = m / V ∙ 100%     V = 1550 ∙ 10 = 15500 грн.

V1 = 1550 грн.      V = V1n                   m = 150 ∙ 15500 = 23250 грн.

m´ = 150%             m = m´∙ V                                 100

m -?                                100%

Відповідь: додаткова вартість на даному підприємстві становить 23250 гривень.

 

Ви організуєте власний бізнес. Плануєте придбати обладнання з терміном амортизації 3 роки на 900 тисяч гривень, витрачати на придбання сировини і оплату комунальних послуг 150 тисяч гривень, на оплату робочої сили 80 тисяч гривень за рік. Чому буде дорівнювати вартість виготовленої продукції, при нормі додаткової вартості 250%?

Дано:

Соб = 150 тис. грн.  W = С + V + m      С = 150тис.+ 900тис./3 = 450 тис. грн.

Сос = 900 тис. грн.  С = Соб + Сос /А  m = 250%∙ 80 тис. / 100% = 200 тис.

А = 3 р.                      m = m´∙ V              W = 450тис.+ 80тис.+200тис.=730 тис.

V = 80 тис. грн.                100%

m´ = 250%

W - ?

Відповідь: вартість блага складає 730 тис. гривень.

Для організації виробничої діяльності підприємство витрачає щомісяця сировини на 2500 грн., за оренду приміщення сплачується 1500 грн., комунальні послуги коштують 700 грн., використовується обладнання з терміном амортизації 3 роки, яке купували за 300000 грн., на підприємстві працюють 300 найманих робітників із середньою заробітною платою 900 грн. за місяць. Продуктивність підприємства 5000 виробів за місяць, кожен з них продається по 200 грн. Чи буде дане підприємство прибутковим? Якою є норма додаткової вартості?

Дано:

Соб (1) = 2500 грн.     W = С + V + m          W = 200 5000 = 1000 тис. грн.

Соб (2) = 1500 грн.     m  = W - С – V         С= 2500 грн. + 1500 грн. + 700 грн. +

Соб (3) = 700 грн.       W = w1h                   + 30000 / 36 ≈ 13 тис. грн.

А = 3 р. (36 міс)          V = V1n                    V = 900 ∙ 300 = 270 тис. грн.

Сос = 300000 грн.       С = Соб + Сос /А      m= 1000 тис. – 13 тис. – 270 тис. =

n  = 300                        m´ = m / V ∙ 100%      = 717 тис. грн.

V1 = 900 грн.                                                  m´ = 717 тис. / 270 тис. ∙ 100%  =   

h = 5000                                                           = 265,5%

w1 = 200 грн.

m -?

m´-?

Відповідь: підприємство буде прибутковим, отримає 717 тис. гривень прибутку, норма додаткової вартості 265,5%.

4. Внаслідок збою у роботі комп’ютера фірми зникла необхідна інформація про її витрати.  Головний бухгалтер зміг відновити лише деякі дані. Спробуйте обчислити решту даних, заповнивши таблицю:

Q

FC

VC

TC

ATC

AVC

AFC

MC

0

10

20

10

20

180

30

390

Розв’язок:

1) Якщо є AFC10, то можна порахувати FC10:

FC10 = AFC10Q10 =  100,  постійні витрати однакові для усіх обсягів випуску, тому заносимо цей результат в усі колонки.

2) Нам відомі FC20 і VC20, можемо розрахувати ТС20:

ТС20 = FC20 + VC20 = 280

3) Нам відомі АТС10, можемо розрахувати ТС10:

ТС10 = АТС10 ∙ Q10 = 200

4) Нам відомі ТС10, FC10, можемо розрахувати VC10:

VC10 = ТС10FC10 = 100

5) Нам відомі ТС30, FC30, можемо розрахувати VC30:

VC30 = ТС30FC30 = 290

6) Ми маємо всі дані для розрахунку середніх витрат:

АТС = ТС / Q;  АVC = VC / Q; AFC = FC / Q:

АТС0 = -; АТС20 = 14; АТС30 = 13;

АVC0 = -; АVC10 = 10; АVC20 = 9; АVC30 = 9,7;

AFC0 = -; AFC20 = 5; AFC30 =3,3.

7) Ми маємо всі дані для розрахунку граничних витрат:

МС = ∆ТС / ∆Q:

МС10 = (ТС10 – ТС0) / (Q10Q0) = 10; МС20 =8; МС30 = 11.  

Відповідь:

Q

FC

VC

TC

ATC

AVC

AFC

MC

0

100

0

100

-

-

-

-

10

100

100

200

20

10

10

10

20

100

180

280

14

9

5

8

30

100

290

390

13

9,7

3,3

11

Основні поняття і терміни:

Капітал — самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість.

Постійний капітал – та частина авансованого капіталу, яка функціонує у формі виробничих будівель, машин, устаткування, сировини, електроенергії тощо і не змінює величину своєї вартості у процесі виробництва.

Змінний капітал - частина капіталу, яка витрачається на придбання робочої сили та змінює свою величину у процесі виробництва.

Додаткова вартість – прибуток власника засобів виробництва, який утворюється завдяки унікальній спроможності робочої сили створювати вартість більшу, ніж потрібна для її відтворення.

Промисловий капітал – капітал, який функціонує у будь-якій галузі сфери виробництва матеріальних благ.

Амортизація основного капіталу – процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру їх зношування на вироблений продукт, перетворення її після його реалізації на грошову форму з метою використання вартості для наступного заміщення зношених елементів основного капіталу.

Норма додаткової вартості — відношення додаткового робочого часу до необхідного робочого часу, виражене у відсотках.

Маса додаткової вартості — абсолютна величина додаткової вартості, що створюється певним авансованим капіталом.

Витрати виробництва — сукупність живої та уречевленої праці на виготовлення продукції.

Валові витрати - постійні і змінні витрати в сукупності.

Бухгалтерські витрати — це плата підприємства постачальникам за ресурси.

Економічні витрати - сума зовнішніх і внутрішніх платежів.

Постійні витрати - витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Постійні витрати підлягають оплаті навіть в умовах простою підприємства.

Змінні витрати - витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва.

Середні витрати — сума постійних і змінних витрат в розрахунку на одиницю продукції.

Граничні витрати - додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції.

Прибуток – це різниця між сукупним доходом (виторгом) і сукупними витратами. 

Питання для самоконтролю:

Капітал це:

А) грошовий ресурс,  який використовується в промисловому виробництві

Б) ресурс, використання якого принесе прибуток

В) будь-які фінансові ресурси  Г) всі відповіді вірні

Прибуток власника засобів виробництва називають:

А) вартістю     Б) постійним капіталом

В) змінним капіталом   Г) додатковою вартістю

Постійний капітал складається з:

А) суми основного і оборотного капіталу

Б) суми основних і оборотних фондів
В) суми оборотного капіталу і змінного капіталу

Г) всі відповіді помилкові

Норма додаткової вартості – це відношення:      

А) додаткової вартості до змінного капіталу      

Б) додаткової вартості до постійного капіталу
В) змінного капіталу до додаткової вартості      

Г) постійного капіталу до додаткової вартості

Що з перерахованого не відноситься до основного капіталу:

А) станок    Б) промисловий будинок

В) запчастини    Г) вантажний автомобіль

Що з перерахованого не відноситься до оборотного капіталу:

А) фарба  Б) болти   В)  шурупи  Г) рубанок

Що з перерахованого відноситься до оборотного капіталу:

А) молоток           Б) гвіздок   В) викрутка Г) рубанок

Що з перерахованого не відноситься до основного капіталу:

А) парта   Б) класна дошка  В) підручник Г) крейда

За якою формулою неможливо розрахувати додаткову вартість:

А) m  = W - С – V    Б) m = m´∙ V/ 100%

В) m  = W – (Сос + Соб + V)  Г) m = V + m´/ 100%

В якому записі представлено авансований капітал:

А) (С + V)  Б) (V + m)   В) (W + С)  Г) (W + m)

Які з перерахованих витрат не відносяться до постійних:

А) витрати на будівлі, спорудження, устаткування

Б) податки на нерухомість

В) зарплата управлінському персоналу

Г) зарплата найманим працівникам

Які з перерахованих витрат не відносяться до змінних:

А) витрати на сировину   

Б) податки з продаж

В) зарплата управлінському персоналу

Г) зарплата найманим працівникам

Які з перерахованих витрат відносяться до постійних:

А) витрати на сировину          

Б) витрати на заробітну плату найманих робітників

В) оплата праці охоронців   

Г) податок з продаж

Які з перерахованих витрат відносяться до змінних:

А) оплата праці охоронців   

Б) оплата праці управлінського персоналу

В) оплата праці прибиральниці  

Г) оплата праці найманих працівників

За якою формулою розраховують середні сукупні витрати:

А) АТС = ТС / Q;         Б) АFC = TFC / Q;

В) АVC = TVC / Q;   Г) МС = ∆ТС / ∆Q.

За якою формулою розраховують середні змінні витрати:

А) АТС = ТС / Q;         Б) АFC = TFC / Q;

В) АVC = TVC / Q;   Г) МС = ∆ТС / ∆Q.

За якою формулою розраховують середні постійні витрати:

А) АТС = ТС / Q;         Б) АFC = TFC / Q;  

В) АVC = TVC / Q;   Г) МС = ∆ТС / ∆Q.

За якою формулою розраховують граничні витрати:

А) АТС = ТС / Q;         Б) АFC = TFC / Q;

В) АVC = TVC / Q;   Г) МС = ∆ТС / ∆Q.

Що розуміють під прибутком:

А) різницю між виторгом і витратами виробництва;

Б) різницю між доходом і витратами виробництва;

В) різницю між виручкою і витратами виробництва;

Г) усі відповіді помилкові.

Тема 12 Форми суспільного продукту в процесі відтворення

знати: сутність та види суспільного відтворення; форми суспільного продукту

вміти: визначати сутність та види суспільного відтворення; аналізувати форми суспільного продукту

План:

12.1 Поняття відтворення і його типи

12.2 Суспільний продукт і його структура

Рекомендована література:

[1, с.473-485]

[2, с.276-292]

[3, с.29-53]

12.1 Поняття відтворення і його типи

Відтворення - безперервне відновлення процесу виробництва товарів, послуг та духовних благ, на основі якого здійснюється відтворення всіх елементів економічної системи - продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, виробничих відносин та господарського механізму.

Суспільне відтворення - це процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, як безперервний ланцюг взаємопов'язаних актів щорічного створення суспільного продукту.

У будь-якому суспільстві люди повинні постійно задовольняти свої потреби, для чого необхідне безперервне відтворення матеріальних благ, а значить, і процесу їх виробництва.

Під суспільним виробництвом мають на увазі весь процес відтворення, який включає в себе чотири ланки:

  •  виробництво як процес створення матеріальних благ (послуг);
  •  розподіл, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримає частку у виробленому національному продукті (в натурі або в певній сумі грошей);
  •  обмін, в процесі якого отримана частка при розподілі (натуральна, грошова) обмінюється на необхідні засоби існування;
  •  споживання: тут вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до початку нового виробничого циклу.

Розрізняють два типи відтворення - просте і розширене.

За простого відтворення процес виробництва і випуск створених благ здійснюється щорічно у незмінному масштабі. Таке відтворення було значною мірою типове для докапіталістичних формацій. Здійснюється переважно на незмінній технічній основі.

При розширеному відтворенні процес виробництва щорічно відновлюється у зростаючих розмірах. Таке відтворення здійснюється переважно на більш досконалій технічній основі.

12.2 Суспільний продукт і його структура

 Суспільний продукт є результатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, усіх його ланок і сторін. За системи товарного виробництва кожен продукт виступає як товар, що має певну натуральну і вартісну форму, а за взаємодії з ринком — ще й ринкову вартість.

Натуральна форма суспільного продукту дає можливість розглядати його структуру за матеріально-речовим характером. За видами матеріальних благ і послуг можна оцінити рівень суспільного поділу праці і різноманітності суспільного продукту. Поділ праці веде до того, що кількість видів продукції розширюється. Сьогодні кількість видів продукції вимірюється десятками мільйонів і швидко зростає. Але за всієї різноманітності продукти як корисні блага діляться на дві великі групи: речі і послуги.

Для того щоб бути благом корисним, продукт необов’язково повинен набувати форми речі, матеріального блага. Корисними є і послуги, що мають нематеріальний характер. Це послуги освіти, медицини, культури, сфери попиту і тому подібне. Виробничі потреби задовольняються науковими, інформаційними, транспортними та іншими послугами. Зараз обсяг і якість послуг — один з важливих показників економічного і соціального прогресу.

Особисті і виробничі послуги — невід’ємна частина суспільного продукту. У зв’язку з цим суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: сферу виробництва матеріальних благ, тобто сферу матеріального виробництва, і сферу послуг, тобто сферу нематеріального виробництва.

Проте першоосновою суспільного продукту є речові блага і продукти харчування, одяг, житло, верстати, комбайни тощо.

За всієї різноманітності вироблені матеріальні продукти і послуги поділяються на два види залежно від того, які потреби людей вони задовольняють: на предмети споживання, що задовольняють особисті потреби людей, і на засоби виробництва, які задовольняють виробничі потреби людей. Відповідно, як обґрунтував К. Маркс, виробництво ділиться на два великих підрозділи: І — виробництво засобів виробництва і ІІ — виробництво предметів споживання, включаючи споживчі послуги.

Оскільки виробництво базується на глибокому поділі праці, то при аналізі результатів виробництва варто обчислювати проміжний продукт і кінцевий продукт.

 Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.

Більшість продуктів (сировина, матеріали, комплектуючі машин) проходять кілька виробничих циклів протягом року, перш ніж потрапляють до кінцевого споживача. У результаті окремі частини і компоненти більшості продуктів купуються і продаються декілька разів.

 Проміжні продукти — це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для перепродажу.

У системі суспільного поділу праці багато підприємств (і цілі галузі) спеціалізуються на виробництві проміжних продуктів — пшениці, залізної руди, деревини, нафти, льону, металу і т. д.

Іншою стороною суспільного продукту виступає його вартість. За допомогою цієї категорії ведеться облік ринкової вартості суспільного продукту, окремих галузей і сфер виробництва, а також вимірюється додана вартість. Без категорії вартості неможливо обчислити обсяги суспільного продукту.

Основні поняття і терміни:

Відтворення - це безперервне відновлення процесу виробництва товарів, послуг та духовних благ, на основі якого здійснюється відтворення всіх елементів економічної системи - продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, виробничих відносин та господарського механізму.

Суспільне відтворення - це процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, як безперервний ланцюг взаємопов'язаних актів щорічного створення суспільного продукту.

Просте відтворення - процес виробництва і випуск створених благ здійснюється щорічно у незмінному масштабі. Таке відтворення було значною мірою типове для докапіталістичних формацій. Здійснюється переважно на незмінній технічній основі.

Розширене відтворення - процес виробництва щорічно відновлюється у зростаючих розмірах. Таке відтворення здійснюється переважно на більш досконалій технічній основі.

Кінцевий продукт - матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.

 Проміжний продукт — матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для перепродажу.

Питання для самоконтролю:

  1.  Процес виробництва і випуску створених благ, який здійснюється щорічно у незмінному масштабі, переважно на незмінній технічній основі, - це:

А) відтворення     Б) суспільне відтворення

В) просте відтворення   Г) розширене відтворення

  1.  Процес виробництва, який щорічно відновлюється у зростаючих розмірах, здійснюється переважно на більш досконалій технічній основі, - це:

А) відтворення     Б) суспільне відтворення

В) просте відтворення   Г) розширене відтворення

3. Що з перерахованого не відноситься до кінцевого продукту:

А)борошно     Б) хліб

В) пампушка     Г) паляниця

4. Що з перерахованого відноситься до кінцевого продукту:

 А) борошно     Б) цукор

В) цукерки     Г) сіль

5. Що з перерахованого не відноситься до проміжного продукту

 А) вугілля     Б) руда

В) сталь      Г) молоток

6. Що з перерахованого відноситься до проміжного продукту

 А) молоток     Б) гвіздок

В) арматура     Г) рубанок

 Тема 13 Система національних рахунків. Основні макроекономічні показники

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: особливості системи національних рахунків; методи обчислення основних макроекономічних показників; особливості кругообігу доходів і витрат в національному господарстві; зміст і структуру національного багатства

вміти: аналізувати особливості системи національних рахунків України;  надавати характеристику кругообігу доходів і витрат в національному господарстві; аналізувати зміст і структуру національного багатства

План:

Поняття системи національних рахунків

Основні макроекономічні показники

Рекомендована література:

[1, с.473-485]

[2, с.276-292]

[3, с.29-53]

13.1 Поняття системи національних рахунків

Система національних рахунків (СНР) — це система взаємопов'язаних економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни.

СНР базується на відповідних методологічних принципах:

1. Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, котра приносить доход суб'єктам цієї діяльності.  Згідно з СНР валовий продукт і сукупний доход створюють не тільки галузі матеріального виробництва, а й галузі нематеріального виробництва, такі як торгівля, житлово-комунальне господарство, фінансово-кредитні організації, органи державного управління, армія, наукові установи, освіта та ін.

2. В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу. Це означає, що вартість продукту, з одного боку — це сума витрат факторів виробництва (праці, природних ресурсів, капіталу), з іншого боку — це сума доходів, одержаних власниками виробничих факторів.

3. СНР виходить із того, що економіка знаходиться в постійному кругообороті, а кругооборот — це безперервний потік «витрати — доходи». Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат.

Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість.

Повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг, вироблених якою-небудь галуззю, групою виробників або економікою в цілому, включає, крім доданої вартості, також проміжне споживання.

Додана вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Слід підкреслити, що додана вартість як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту.

Базовою одиницею обліку в СНР слугує так звана інституційна одиниця, під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері своєї основної діяльності. Інституційна одиниця веде повний набір бухгалтерської звітності й є юридичною особою.

Національна економіка в цілому визначається як сукупність усіх інституційних одиниць—резидентів (економічних одиниць), що функціонують на даній території протягом тривалого часу (понад рік). Сюди також включаються територіальні анклави (посольства, наукові організації, військові бази в інших країнах) і виключаються екстериторіальні анклави (посольства, консульства інших країн, представництва міжнародних організацій).

Усі інституційні одиниці об'єднуються у сектори:

Сектор «Підприємства» охоплює інституційні одиниці, основною функцією котрих є виробництво продуктів і нефінансових послуг для реалізації на ринку. До цього сектора включаються всі підприємства незалежно від форми власності.

Сектор «Фінансові установи» складається з інституційних одиниць, зайнятих фінансовими операціями на комерційній основі та операціями зі страхування незалежно від форми власності. Це — комерційні банки, кредитні товариства й асоціації, основною функцією яких: випуск, придбання, зберігання й розподіл фінансових коштів; випуск цінних паперів; зберігання грошових коштів і надання, кредитів підприємствам і домашнім господарствам.

Сектор  «Державні установи»  охоплює  інституційні одиниці, що зайняті наданням неринкових послуг, призначених для колективного споживання, а також перерозподілом національного доходу й багатства. Це стосується всіх державних установ і організацій, що утримуються за рахунок державного бюджету. До цього сектора, зокрема, належать державні центральні, регіональні й місцеві банки, Ощадбанки, а також різні некомерційні громадські організації, котрі обслуговують населення, якщо вони фінансуються й контролюються державними установами.

Сектор «Громадські та приватні організації», що обслуговують домашні господарства, охоплює інституційні одиниці, котрі надають неринкові послуги для домашніх господарств, задовольняючи при цьому їхні як індивідуальні, так і колективні потреби.

Сектор «Домашні господарства» складають одиниці-резиденти, основною функцією яких с споживання, а також підприємницька діяльність з виробництва продуктів і послуг, яка не може бути відокремлена від домашнього господарства.

«Зовнішньоекономічні зв'язки» охоплює ті зарубіжні економічні одиниці, які здійснюють операції з резидентами даної країни.

Створення СНР в Україні має велике значення як для здійснення макроекономічного аналізу на основі запровадження міжнародних стандартів, так і для реалізації на практиці економічних методів управління процесом відтворення. Єдина система збору, підготовки, обробки та аналізу економічної інформації на основі запровадження універсального принципу бухгалтерського і фінансового обліку в масштабах усієї економіки є важливою передумовою макроекономічного регулювання.

Згідно з концепцією, затвердженою ООН у 1993 р., на початку 1995 р. Мінстат України завершив розробку національних рахунків України.

13.2  Основні макроекономічні показники

Система національних рахунків передбачає обчислення багатьох макроекономічних показників. Основними з них вважають:

Валовий випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін.).

Валовий внутрішній продукт — це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева продукція — це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використані в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг.

Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, кінцевого використання (за витратами) і розподільчий (за доходами)ю

Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості усіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидій (формула 13.2.1):

             ВВП =  (ВВ - МВ) + (ПП - С)                                (13.2.1)

де ВВ – валовий випуск окремих галузей;

МВ – матеріальні витрати окремих галузей;    

ПП – продуктові податки;

С – субсидії;

(ПП – С) – чисті продуктові податки.

Згідно з методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують формулу 13.2.2:

                        ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ                             (13.2.2)

де СВ — споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;

ВІ — валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;

ДЗ — державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загальносуспільних потреб;

ЧЕ — чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг.

Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП – це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Для його обчислення використовують формулу 13.2.3:

         ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП - С)                             (13.2.3)

де ЗП - заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів;

ВКП — валовий корпоративний прибуток;

ЗД — змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу; неприбуткові податки, що включають податки на продукти та інші податки на виробництво і імпорт;

С - субсидії на продукти та інші субсидії, пов'язані з виробництвом і імпортом;

(НП - С) — чисті неприбуткові податки.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) розраховують як різницю між ВВП і споживанням основного капіталу, тобто сумою амортизації поточного року (А) (формула 13.2.4):

              ЧВП = ВВП – А                                     (13.2.4)

Валовий національний дохід (ВНД) — це сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн.

Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПДз) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон (ЧПДз) (формула 13.2.5):

           ВНД = ВВП + ЧПДз                                        (13.2.5)

З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход (ВНДн) (формула 13.2.6):

         ВНДн = ВНД + ЧПТз                      (13.2.6)

де ЧПТз — чисті поточні зовнішні трансферти, тобто різниця між поточними трансфертами отриманими з-за кордону і переданими за кордон.

Наступний показник –  особистий дохід – складається із первинних доходів домашніх господарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів (внутрішні соціальні трансферти — СТВ та чисті зовнішні соціальні трансферти    ЧСТз) (формула 13.2.7):

    ОД = (ЗП - ВСФ) + Р + ЧВ + Д + ЗД + СТв + ЧСТз             (13.2.7)

де ФСФ — відрахування від заробітної плати до страхових фондів;

Р — рента як доход від передачі прав на використання власності (землі, надр тощо);

ЧВ — чистий відсоток як доход від фінансових активів (позички, облігації, термінові внески тощо), він обчислюється як різниця між отриманими і сплаченими відсотками;  

Д — дивіденди як доход від участі в акціонерному капіталі;

ЗД —  змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу.

Велике значення в макроекономічному аналізі має показник особистого безподаткового доходу, або просто безподаткового  доходу (БД). Він обчислюється як різниця між особистим доходом і особистими податками (ОП) (формула 13.2.8):

                                                   БД  = ОД – ОП                                             (13.2.8)

Безподатковий доход використовується на особисте споживання та заощадження. Зазначимо, що особисте споживання охоплює лише споживання домашніх господарств. Кінцеве споживання, крім споживання домашніх господарств, включає також витрати на споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Приклад розв’язання задачі:

  1.  Маємо такі умови в млн. гривень: заробітна плата 224, амортизація 11, експорт 15, державні видатки 82, продуктові податки 40, трансферти 44, рента 8, чистий відсоток 21, чистий імпорт 31, імпорт 10, змішаний доход 5, споживчі витрати 320, субсидії 9, валовий випуск 580, валовий корпоративний прибуток 76, матеріальні витрати окремих галузей 326, неприбуткові податки 44. Порахувати ВВП методом кінцевого використання.

Дано: (все в млрд. грн.)

ЗП = 224 ЧІ = 31          ВВП = СВ + ВІ+ ДЗ + ЧЕ

А = 11 Ім = 10          Для розрахунку ми не маємо даних про валові

Е = 15 ЗД = 5           інвестиції, державні закупки і чистий експорт, але ДВ = 82 СВ = 320       знаємо, що валові інвестиції – це сума чистих

ПП = 40 С = 9             інвестицій і амортизації: ВІ = ЧІ + А;

Т = 44 ВВ = 580   Державні закупки разом із трансфертами складають            Р = 8  ВКП = 76      державні  видатки: ДВ = ДЗ + Т => ДЗ = ДВ – Т;

ЧВ = 21 МВ = 326   Чистий експорт – це різниця між експортом і

НП = 44               імпортом: ЧЕ = Е - Ім

              ВІ = 31 + 11 = 42 млрд. грн.

     ДЗ = 82 – 44 = 38 млрд. грн.

ВВП (за витратами) - ?   ЧЕ = 15 – 10 = 5 млрд. грн.

     ВВП = 320 + 42 + 38 + 5 = 405 млрд. грн.

Відповідь: валовий внутрішній продукт складає 405 млрд. грн.

Основні поняття і терміни:

Система національних рахунків (СНР) — це система взаємопов'язаних економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни.

Повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг, вироблених якою-небудь галуззю, групою виробників або економікою в цілому, включає, крім доданої вартості, також проміжне споживання.

Додана вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Слід підкреслити, що додана вартість як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту.

Інституційна одиниця - економічна одиниця, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері своєї основної діяльності. Інституційна одиниця веде повний набір бухгалтерської звітності й є юридичною особою.

Валовий випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін.).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік.

Кінцева продукція — це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт.

Валовий національний дохід (ВНД) — це сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн.

Особистий дохід (ОД) - складається із первинних доходів домашніх господарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів.

Безподатковий  дохід БД) - обчислюється як різниця між особистим доходом і особистими податками.

 Питання для самоконтролю:

  1.  За якою формулою розраховують ВВП виробничим методом:

А) ВВП =  (ВВ - МВ) + (ПП - С)

Б) ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ

В) ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП -С)

  1.  За якою формулою розраховують ВВП методом кінцевого використання (за витратами):

А) ВВП =  (ВВ - МВ) + (ПП - С)

Б) ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ

В) ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП -С)

  1.  За якою формулою розраховують ВВП розподільчим методом (за доходами):

А) ВВП =  (ВВ - МВ) + (ПП - С)

Б) ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ

В) ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП -С)

  1.  Який макроекономічний показник характеризується: сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах:

А) валовий випуск (ВВ)

Б) валовий внутрішній продукт ВВП)

В) валовий національний продукт (ВНП)

Г) особистий дохід (ОД)

  1.  Який макроекономічний показник характеризується: сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік:

А) валовий випуск (ВВ)

Б) валовий внутрішній продукт ВВП)

В) валовий національний продукт (ВНП)

Г) особистий дохід (ОД)

  1.  Який макроекономічний показник характеризується: сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн:

А) валовий випуск (ВВ)

Б) валовий внутрішній продукт ВВП)

В) валовий національний продукт (ВНП)

Г) особистий дохід (ОД)

  1.  Який макроекономічний показник характеризується: складається із первинних доходів домашніх господарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів:

А) валовий випуск (ВВ)

Б) валовий внутрішній продукт ВВП)

В) валовий національний продукт (ВНП)

Г) особистий дохід (ОД)

  1.  Система взаємопов’язаних економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни тощо, - це:

А) система національних рахунків

Б) економічна система України

В) показники макроекономіки

Г) немає правильної відповіді

  1.  Базовою одиницею обліку в системі національних рахунків є:

А) домогосподарства і підприємства

Б) фінансові установи

В) інституціональні одиниці  

Г) державні установи

  1.   Якого сектора, в які об’єднуються інституціональні одиниці, в системі національних рахунків не існує:

А) підприємства    Б) фінансові установи

В) державні установи   Г) громадські та приватні організації

Д) домашні господарства   Е) зовнішньоекономічні зв’язки

Ж) усі відповіді вірні   З) усі відповіді помилкові

 Тема 14. Економічне зростання і його чинники. Економічні цикли

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність економічного зростання, його типи, темпи і чинники; причини циклічних коливань; особливості фаз економічного циклу

вміти: аналізувати сутність економічного зростання; визначати типи і темпи економічного зростання і надавати характеристику його факторів; аналізувати причини циклічних коливань в економіці; характеризувати фази економічних циклів

План:

14.1 Поняття економічного зростання і його типи

14.2 Фактори економічного зростання

14.3 Поняття економічного циклу і його фази

14.4 Види економічних циклів

Рекомендована література:

[1, с.506-509]

[2, с.51-71; 330-356]

[3, с. 56-63; 264-272]

14.1 Поняття економічного зростання і його типи

Економічне зростання - це основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни.

Розрізняють два поняття: «економічний розвиток» та «економічне зростання».

Економічний розвиток - це перехід від одного стану економіки до іншого, коли у новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а й має місце виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.

Економічне зростання - це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим, або зростання економічної могутності держави (є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком).

Розрізняють два головних: екстенсивний та інтенсивний, а також змішаний типи економічного зростання.

Екстенсивний тип економічного зростання досягається за рахунок розширення обсягів виробництва, тобто використання більшої кількості виробничих ресурсів:

  •  збільшення чисельності зайнятих
  •  збільшення обсягу капіталу
  •  залучення більшої кількості природних ресурсів

Екстенсивне економічне зростання – це найбільш легкий шлях господарського розвитку. З його допомогою відбувається швидке освоєння природних ресурсів, а також вдається порівняно швидко скоротити або ліквідувати безробіття, забезпечити велику зайнятість робочої сили.

Такий шлях збільшення виробництва має і серйозні недоліки. Йому властивий технічний застій, при якому кількісне збільшення випуску продукції не супроводжується техніко-економічним прогресом, який є важливим двигуном економічного зростання. За визначенням, технічний прогрес включає не тільки нові методи виробництва, але також нові форми керування й організації виробництва - мається на увазі відкриття нових знань, що дозволяють по новому комбінувати дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції. При екстенсивному економічному зростанні випуск продукції підвищується пропорційно величині використовуваних виробничих основних фондів, матеріальних ресурсів і чисельності працівників, отже на незмінному рівні залишаються значення таких економічних показників, як фондовіддача, матеріалоємність і продуктивність праці. Інакше кажучи, загальна ефективність виробництва залишається, у кращому випадку, незмінною.

Екстенсивний тип економічного зростання дозволяє швидко освоїти природні ресурси. Але внаслідок того, що використання цих ресурсів при екстенсивному типі йде нераціонально, відбувається швидке виснаження рудників, орного шару землі, корисних копалин, а такий показник як матеріалоємність залишається фактично незмінним. Отже, виникає необхідність витрачати більше праці і засобів виробництва для видобутку кожної тонни сировини і палива. У результаті економічне зростання набуває витратного характеру.

Довгострокова орієнтація на переважно екстенсивний шлях зростання випуску продукції приводить до кризових явищ.

Отже, екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. При екстенсивному типі зростання збільшення виробництва прямо пропорційне величині витрачених виробничих факторів.

Інтенсивний тип економічного зростання досягається за рахунок більш досконалого використання економічних ресурсів, тобто:

  •  технологічного прогресу
  •  рівня освіти та професійної підготовки кадрів
  •  економії за рахунок зростання масштабу виробництва
  •  покращення розподілу ресурсів
  •  також впливають законодавчі, інституційні та інші фактори

Інтенсивний тип економічного розвитку ґрунтується на широкому використанні більш ефективних засобів виробництва, що забезпечується за рахунок застосування більш прогресивної техніки, передових технологій, досягнень науки, підвищення кваліфікації кадрів. Завдяки цим факторам досягається також підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці, ресурсозбереження, поліпшення використання наявної матеріальної бази виробництва. При такому типі зростання, якщо величина витрат виробничих факторів не міняється, а їхня сукупна продуктивність збільшується на 1%, те обсяг виробництва зростає також на 1%.

14.2 Фактори економічного зростання

Економічне зростання будь-якої країни визначається наступними основними факторами, чотири з яких зв'язані з фактичною здатністю економіки до зростання:

1) кількість і якість природних ресурсів країни;

2) кількість і якість трудових ресурсів країни;

3) обсяг основного капіталу;

4) технології.

Ці чотири фактори економічного зростання можна об'єднати за назвою факторів пропозиції. Саме вони роблять зростання виробництва фізично можливим.

Загальне уявлення про взаємодію всіх цих факторів може дати крива виробничих можливостей (Рисунокк  14.2.1)

 

Рисунок 14.2.1 Крива виробничих можливостей

Ця крива щонайкраще відбиває максимальну кількість варіантів різноманітної продукції, що може бути вироблена при даній кількості і якості природних, трудових ресурсів і основного капіталу на основі даного технологічного потенціалу. Посилення позитивного впливу з боку кожного з факторів пропозиції (збільшення кількості і поліпшення якості ресурсів і технологічний прогрес) зміщають криву виробничих можливостей вправо, що показано як зрушення від АВ до СД.

Але можливість економіки цілком реалізовувати свій виробничий потенціал обмежується факторами попиту і розподілу. Крива виробничих можливостей може зміститися вправо, та дійсний рівень виробництва не досягає можливого. Інакше кажучи, крива реальної економічної діяльності знаходитиметься усередині площі, обмеженої кривою виробничих можливостей.

При всьому значенні факторів попиту і розподілу ресурсів основна увага в обговоренні проблем економічного зростання приділяється факторам пропозиції. Економічний зростання визначається факторами, що зміщають криву сукупної пропозиції вправо  (Русинок 14.2.2).

 

Рисунок 14.2.2 – Криві сукупного попиту

Збільшення сукупного попиту показане як зсув кривій AD вправо, від AD1 до AD2. Це зрушення показує, що при різних рівнях цін бажаний обсяг товарів і послуг зросте.

Продуктивність праці знаходиться під впливом таких факторів, як технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили й ефективність розподілу, сполучення і керування різними ресурсами. іншими словами, продуктивність праці збільшується в міру поліпшення здоров'я, професійної підготовки, утворення і підвищення зацікавленості; у міру зростання забезпеченості машинами й устаткуванням, а також природними ресурсами; при кращій організації і керуванні виробництвом; при переміщенні робітників їх менш у більш ефективні галузі.

На практиці технічний прогрес і капіталовкладення (інвестиції) тісно взаємозалежні: технічний прогрес часто спричиняє інвестиції в нові машини й устаткування.

14.3 Поняття економічного циклу і його фази

Економічний цикл – це період часу від початку однієї до початку наступної економічної кризи.

Незалежно від причин і тривалості, кожен економічний цикл складається з чотирьох фаз:

Спад (криза, рецесія). Надвиробництво і подальше падіння обсягів виробництва. Затоварювання, зменшення обсягів оптової і роздрібної торгівлі, масове банкрутство, скорочення зайнятості. Зменшення платоспроможного попиту, зниження реальної заробітної плати. Нарощування взаємних неплатежів, недостатність кредитних ресурсів, зростання процентної ставки, недостатність грошової маси, масове знецінення основного капіталу, затухання інвестиційних процесів, падіння курсів акцій, біржова паніка.

Дно (депресія, застій). Найнижча точка спаду циклу - депресія - критична точка в економіці. Виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня. Спостерігається найбільша кількість банкрутств, дуже висока процентна ставка, відсутні нові інвестиції. Поступово починають зменшуватися товарні запаси.

Пожвавлення. Починає оновлюватися капітал, модернізується виробництво, відновлюються інвестиції, активізується попит. Виробництво, зайнятість та споживання зростають. Рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості, і виробництво не почне працювати на повну потужність. Коли виробництво досягає передкризового рівня, економіка входить до фази піднесення (піку).

Пік (піднесення, експансія, бум). В економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну потужність. Спостерігається масове оновлення капіталу, розширення виробництва, зростання прибутку та заробітної плати. Рівень цін має тенденцію до підвищення, відчувається недостатність ресурсів, а зростання ділової активності припиняється.

Все це призводить до «перегріву» економіки, виникнення диспропорцій та створення передумов для входження економіки у новий економічний цикл. Графік економічного циклу представлено на рисунку 14.3.1.

Рівень економічної активності

          

         Пік

          Депресія

     0                                                                Роки

 

Рисунок 14.3.1 – Економічний цикл

14.4 Види економічних циклів

Не всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Є сезонні коливання ділової активності, наприклад, значне підвищення купівельного попиту напередодні свят: Нового року, 8 Березня, Великодня тощо. Також до сезонних коливань схильні такі галузі, як: сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт тощо.

З точки зору факторів економічних циклів виділяють два основних підходи до визначення причин циклів.

Перший пов'язують з зовнішніми (екзогенними) факторами, які перебувають за межами економічної системи:

  •  політичні й випадкові події (війни, революції, перевороти, «перебудова» в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);
  •  зміни чисельності населення (міграція);
  •  поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень (автомобіль, залізниці, комп'ютери);
  •  відкриття нових земель та родовищ корисних копалин;
  •  виникнення сонячних плям;
  •  погодно-кліматичні зміни тощо.

Другий - з внутрішніми (ендогенними) факторами, які притаманні даній економічній системі, такими як:

  •  нестабільність споживчих витрат;
  •  нестабільність інвестиційних витрат;
  •  зміна цін на ресурси (нафту, газ та інші види сировини);
  •  діяльність держави у сфері регулювання економіки (зміни у кредитногрошовій, податковій політиці) тощо.

Синтез або комбінація зовнішніх та внутрішніх факторів і стають причинами економічних циклів.

Види економічних циклів:

Короткі цикли (3-4 роки) - пов'язані з відновленням економічної рівноваги на споживчому ринку. При формуванні тривалого дефіциту здійснюється перепрофілювання виробництва, створюється нова структура економіки, нова пропорційність. Досліджували короткі цикли американці Веслі Мітчелл (1874-1948) і Джозеф Китчин (1861-1932). Економісти монетаристської школи короткі або малі цикли визначають як грошові цикли.

Середні цикли (промислові) (8-12 років) - пов'язані зі зменшенням попиту на устаткування і споруди. Сам попит, його величина і направленість залежать від впровадження нових технічних та технологічних засобів виробництва, що відбувається через механізм переливу капіталу з наступним інвестуванням. Причини виникнення середніх циклів уперше описав французький економіст Клемент Жугляр (1819-1908).

Довгі цикли (Кондратьєва) (45-60 років) - їх головна рушійна сила - радикальні зміни у технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова. Автором цієї теорії був російський економіст Микола Кондратьєв (1892-1938).

М. Кондратьєв у великих циклах (хвилях) виділяв дві фази:

1 фаза - висхідна хвиля (25-30 рр.) - це довгострокове піднесення, що виникає на базі нових наукових відкриттів, змін технології. її супроводжують значні соціальні коливання (війни, революції);

2 фаза - низхідна хвиля (20-25 рр.), криза виникає тоді, коли стара структура економіки вступає в конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін.

Підйом першого циклу він пов'язував з промисловою революцією в Англії; підйом другого - з розвитком залізничного транспорту; третього - з винаходами та впровадженнями електроенергії, телефону, радіо; четвертого - з автомобілебудуванням. П'ятий цикл сучасні економісти пов'язують з розвитком електроніки, генної інженерії, мікропроцесорів.

Хвилі великих циклів Кондратьєва впливають і на інші цикли. Якщо хвиля висхідна, то Інші цикли характеризуються незначними депресіями і інтенсивними піднесеннями. Якщо хвиля низхідна, то відбуваються зворотні явища.

Також виділяють аграрні, сировинні, електроенергетичні, екологічні кризи.

Основні поняття і терміни:

Економічний розвиток - це перехід від одного стану економіки до іншого, коли у новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а й має місце виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.

Економічне зростання - це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим, або зростання економічної могутності держави.

Екстенсивний тип економічного зростання досягається за рахунок розширення обсягів виробництва, тобто використання більшої кількості виробничих ресурсів.

Інтенсивний тип економічного зростання досягається за рахунок більш досконалого використання економічних ресурсів.

Економічний цикл – це період часу від початку однієї до початку наступної економічної кризи.

Спад (криза, рецесія) – фаза економічного циклу, для якої характерні надвиробництво і подальше падіння обсягів виробництва; затоварювання, зменшення обсягів оптової і роздрібної торгівлі, масове банкрутство, скорочення зайнятості; зменшення платоспроможного попиту, зниження реальної заробітної плати; нарощування взаємних неплатежів, недостатність кредитних ресурсів, зростання процентної ставки, недостатність грошової маси, масове знецінення основного капіталу, затухання інвестиційних процесів, падіння курсів акцій, біржова паніка.

Дно (депресія, застій) – найнижча точка спаду циклу - критична точка в економіці. Виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня; спостерігається найбільша кількість банкрутств, дуже висока процентна ставка, відсутні нові інвестиції; поступово починають зменшуватися товарні запаси.

Пожвавлення – фаза економічного циклу, для якої характерні оновлення капіталу, модернізація виробництва, відновлення інвестицій, активізація попиту. Виробництво, зайнятість та споживання зростають; рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості, і виробництво не почне працювати на повну потужність.

Пік (піднесення, експансія, бум) фаза економічного циклу, коли в економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну потужність; спостерігається масове оновлення капіталу, розширення виробництва, зростання прибутку та заробітної плати; рівень цін має тенденцію до підвищення, відчувається недостатність ресурсів, а зростання ділової активності припиняється.

Питання для самоконтролю:

  1.  Яка економічна категорія характеризується: перехід від одного стану економіки до іншого, коли у новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а й має місце виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом:

А) економічний розвиток   Б) економічне зростання

В) суспільне відтворення   Г) вільна відповідь відсутня

  1.  Яка економічна категорія характеризується: це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим, або зростання економічної могутності держави:

А) економічний розвиток

Б) економічне зростання

В) суспільне відтворення

Г) вільна відповідь відсутня

  1.  Які показники не притаманні екстенсивному зростанню:

А) збільшення чисельності зайнятих

Б) збільшення обсягу капіталу

В) підвищення рівня освіти та професійної підготовки кадрів

Г) залучення більшої кількості природних ресурсів

  1.  Які показники не характерні для інтенсивного зростання:

А) науково-технічний прогрес

Б) покращення розподілу ресурсів

В) підвищення рівня освіти та професійної підготовки кадрів

Г) залучення більшої кількості природних ресурсів

  1.  Що з перерахованого не відноситься до факторів економічного зростання:

А) кількість і якість природних ресурсів країни

Б) кількість і якість трудових ресурсів країни

В) обсяг основного капіталу

Г) погодні умови

  1.  Який з перерахованих показників стосується екстенсивного зростання:

А) науково-технічний прогрес

Б) покращення розподілу ресурсів

В) підвищення рівня освіти та професійної підготовки кадрів

Г) збільшення чисельності зайнятих

  1.  Який з перерахованих показників стосується інтенсивного зростання:

А) збільшення чисельності зайнятих

Б) збільшення обсягу капіталу

В) покращення розподілу ресурсів

Г) залучення більшої кількості природних ресурсів

  1.  Під час якої фази економічного циклу відбувається спад промислового виробництва, зростають темпи інфляції, можливі банкрутства підприємств: зростає рівень безробіття:

А) криза           Б)  депресія            В) пожвавлення           Г) підйом

  1.  Під час якої фази економічного циклу зростає попит на нові технології і кваліфіковану робочу силу:

А) криза           Б)  депресія             В) пожвавлення           Г) підйом

  1.  Під час якої фази економічного циклу зростає попит на споживчі товари:

А) криза           Б)  депресія             В) пожвавлення           Г) підйом

  1.  Як можна назвати фазу економічного циклу, для якої характерні: надвиробництво, падіння обсягів виробництва, скорочення оптової і роздрібної торгівлі, масове банкрутство, скорочення зайнятості, недостатність грошової маси, масове знецінення основного капіталу,  падіння курсів акцій, біржова паніка:

А) спад            Б) криза                    В) рецесія              Г) усі відповіді вірні

  1.  Як можна назвати фазу економічного циклу, для якої характерні: повна зайнятість, виробництво працює на повну потужність, масове оновлення капіталу, розширення виробництва, зростання прибутку та заробітної плати, зростання попиту на споживчі товари:

А) пік             Б) піднесення               В) експансія        Г) усі відповіді вірні

  1.  У яких видів економічних циклів головна рушійна сила - радикальні зміни у технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова:

А) коротких циклів    Б) середніх циклів

В) довгих циклів (Кондратьєва)  Г) характерне для будь-яких видів циклів

  1.  Сезонні коливання економічної активності є наслідком:

А) коротких циклів    Б) середніх циклів

В) довгих циклів (Кондратьєва)  Г) не пов’язані з економічними циклами

Тема 15 Поняття зайнятості і безробіття. Втрати економіки від надмір6ного безробіття

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: види зайнятості; види безробіття; сутність закону Оукена

вміти: відрізнять і аналізувати види зайнятості і безробіття;  використовувати формули закону Оукена для розв’язання  задач

План:

15.1 Поняття зайнятості і безробіття

15.2 Розрахунок рівня безробіття

15.3 Втрати економіки від надмірного безробіття

15.4 Соціальна політика і її основні заходи

Рекомендована література:

[1, с.511-514]

[2, с.356-361]

15.1 Поняття зайнятості і безробіття

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи й такий ресурс як робоча сила. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового внутрішнього продукту (ВВПп). В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто ВВПф < ВВЦп. За цих умов певна частка працездатного населення змушена не працювати, тому що виникає вимушене безробіття. Зайнятість і безробіття —головні індикатори макроекономічної нестабільності.

Зайнятість населення — це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших видів доходу. Надання всім бажаючим і здатним працювати можливості брати участь у суспільному виробництві призводить до максимальної зайнятості всього працездатного населення (чоловіки віком 16—59 років та жінки віком 16—54 роки), а також осіб старшого віку та підлітків, які працюють у різних галузях економіки або зайняті іншою економічною діяльністю.

Міжнародна статистика, крім цього, поділяє все населення на дві категорії: «економічно активне населення» і «економічно пасивне населення».

Економічно активне населення включає: осіб найманої праці; самостійних робітників; осіб, які тимчасово не працюють з об’єктивних причин (хвороба, відпустка тощо); неоплачуваних членів сім’ї в працездатному віці; осіб, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого часу; учнів та осіб, які проходять профпідготовку.

Економічно пасивне населення включає всіх тих, хто незалежно від віку та статі не входить до вище визначеної категорії. Отже, економічно активне населення в умовах ринкових відносин практично визначає сукупну робочу силу, тобто обсяг трудового потенціалу країни.

Робоча сила — це здатність до праці, сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей, які має людина і які вона може використати для виробництва товарів та послуг.

В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв’язку з перевищенням пропозиції над попитом робочої сили.

Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

У залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізняти декілька його видів.

Фрикційне безробіття стосується тих осіб, які не працюють у зв’язку із добровільною зміною місця роботи. У суспільстві завжди існує певна кількість осіб, що змінюють місце працевлаштування у зв’язку із незадоволенням рівнем заробітної плати, умовами праці, місцем проживання тощо. Безробіття, пов’язане із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним. Кожна з осіб, що шукають роботу, перебуває на ринку праці в середньому не більше одного місяця. Але ж частка їх у загальній кількості безробітних може бути досить значною.

Складовою частиною фрикційного безробіття є так зване інституціональне безробіття, яке пов’язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Відомо, що повсякчас у технології та структурі суспільного виробництва відбуваються зміни, які, в свою чергу, видозмінюють структуру попиту на робочу силу. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменшується або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільшується. Робоча сила повільно реагує на ці зміни. Отже, виникає ситуація, за якої структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць, внаслідок чого з’являється структурне безробіття.

Циклічне безробіття виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов’язаним з дефіцитом попиту.

В економіці прийнято вважати, що фрикційне і структурне безробіття — це передумова, без якої економіка розвиватися не може, тобто це природна потреба для економіки. Повна зайнятість при цьому визначається як така, що становить трохи менше 100% робочої сили. Тому фрикційне та структурне безробіття дістало інтегровану назву — «природне безробіття». У зв’язку з цим повна зайнятість — це зайнятість при наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного. Коли виникає циклічне безробіття, то фактичне безробіття більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття.

15.2 Розрахунок рівня безробіття

У різних країнах і на різних етапах їх економічного розвитку рівень природного безробіття різний. Він залежить від багатьох факторів, зокрема міграційних і демографічних процесів, соціальної забезпеченості населення, розбіжностей у темпах економічного зростання за секторами економіки й галузями виробництва, систем підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості, податкової системи тощо.

Щодо виміру рівня природного безробіття, то треба зазначити, що до цього часу не існує надійної методики його обчислення. А це призводить до розходжень у методах оцінки рівня природного безробіття.

Найбільш відомий і простий спосіб визначення рівня природного безробіття полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина фактичного безробіття за довготривалий період згладжує (вирівнює) циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня.

Інший метод оцінки рівня природного безробіття полягає у визначенні такого року, у якому, за припущенням, в економіці була повна зайнятість, а рівень очікуваної інфляції був близький до її фактичного рівня.

Безперечним є й те, що рівень природного безробіття може змінюватися у часі в зв’язку із демографічними зрушеннями, тривалим спадом виробництва і економічною політикою, яку проводить уряд країни. Зараз вважається, що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5—6%. Це означає, що при використанні 94— 95% робочої сили забезпечується повна зайнятість працездатного населення. За цих умов фактичний ВВП дорівнює потенційному ВВП.

Для обчислення  рівня  фактичного безробіття використовують формулу 15.2.1:

                                                          РБ =                                       (15.2.1)

де   РБ — рівень безробіття, %;

ЧБ —чисельність безробітних, чол.;

ЧРС —чисельність робочої сили, чол.

18.3 Втрати економіки від надмірного безробіття

Рівень безробіття є важливим показником економічного стану країни, проте його не можна вважати єдиним і розглядати ізольовано від інших макроекономічних показників, що характеризують ефективність національної економіки.

За наявності надмірного безробіття в економіці виникають певні втрати, тобто істотні економічні збитки від безробіття. Вони виражаються у відставанні фактичного ВВП від його потенційного рівня. Для визначення втрат ВВП у світовій практиці використовують положення та висновки досліджень Артура Оукена. Американський економіст А. Оукен на основі макроекономічного аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%. Це положення дістало назву закону Оукена.

Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів.

Перший — обчислення відсотка відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП (формула 15.2.2):

В = (РБф – РБпр) · 2,5                                      (15.2.2)

де  В – відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП ( у %);

РБф,  РБпр – рівень відповідно фактичного і природного безробіття;

2,5 – число Оукена.

Другий – якщо ВВПп прийняти за 100%, то ВВПф розраховують за формулою 15.2.3:

        ВВПф =                                    (15.2.3)

ВВПф – це реальний ВВП, який обчислюється в постійних цінах і є величиною зіставленою з ВВПп. З формули 17.3.2 можна вивести формулу 15.2.4 потенційного ВВП:

                                               ВВПп =                                         (15.2.4)

Третій – оскільки нам відомі ВВПп і ВВПф, то звідси втрати економіки від циклічного безробіття розраховують за формулою 15.2.5:

                                            ВВПв = ВВПп – ВВПф                                     (15.2.5)

де ВВПв – втрати ВВП від циклічного безробіття.

Приклад розв’язання задачі:

  1.  Робоча сила складає 30 млн. чоловік, кількість зайнятих – 27 млн. чоловік, природне безробіття – 6%, потенційний ВВП 180 млрд. гривень. Чому дорівнюють втрати економіки від надмірного безробіття?

Дано:

ЧРС = 30 млн. чол.             ВВПв = ВВПп – ВВПф    

ЧЗ = 27 млн. чол.                ВВПф = (100 – В) · ВВПп   

РБпр = 6%                                             100                               

ВВПп =180 млрд. грн.       В = (РБф – РБпр) · 2,5          

                                            РБф = ЧБ · 100%                   

ВВПв = ?                                       ЧРС                                                  

                                            ЧБ = ЧРС – ЧБ                     

                                        

                                           ЧБ = 30 млн. – 27 млн. = 3 млн. чол.

                                           РБф = 3 млн. · 100% = 10%

                                                     30 млн.

                                           В = (10 – 6) · 2,5 = 10%

                                           ВВПф = (100 – 10) ·180 млн.=162 млн. грн.

                                                              100

                                           ВВПв = 180 млн. – 162 млн. = 18 млн. грн.

Відповідь: втрати економіки від надмірного безробіття 18 млн. гривень.

Основні поняття і терміни:

Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг.

Зайнятість населення — це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших видів доходу.

Робоча сила — це здатність до праці, сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей, які має людина і які вона може використати для виробництва товарів та послуг.

Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

Потенційний валовий внутрішній продукт (ВВПп) – максимально можливий обсяг виробництва, який досягається при повній зайнятості економічних ресурсів.

Фактичний валовий внутрішній продукт (ВВПф) – той обсяг виробництва, який досягається при фактичному рівні зайнятості економічних ресурсів.

Фрикційне безробіття стосується тих осіб, які не працюють у зв’язку із добровільною зміною місця роботи через можливість працевлаштуватись на більш вигідних умовах.

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками.

Циклічне безробіття виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу.

Природне безробіття є сукупність фрикційного і структурного безробіття.

Закон Оукена – якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%

Соціальна політика сучасної держави — комплекс соціально-економічних заходів держави, в тому числі місцевих органів влади, організацій, спрямований на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень тощо.

Питання для самоконтролю:

  1.  В якому з варіантів найбільш вірно надається визначення поняття «повна зайнятість»:

А) залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг

Б)  залучення до економічного обороту ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг

В) діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу

Г) усі відповіді вірні

  1.  Хто з перерахованих осіб не відносить до категорії економічно активного населення:

А) робітник, що через захворювання на грип знаходиться на лікарняному

Б) жінка, що знаходиться в декретній відпустці

В) людина, що отримала виробничу травму, через що їй була встановлена І група інвалідності

Г) усі відповіді вірні

  1.  Хто з перерахованих осіб не відноситься до категорії економічно пасивного населення:

А) учень 7-го класу загальноосвітньої школи

Б) пенсіонер     В) домогосподарка

Г) студент заочної форми навчання, який поєднує навчання з роботою

  1.  Хто з перерахованих осіб входить до категорії працездатних:

А) учень 8-го класу, який влітку допомагав батькам працювати на дачі

Б) пенсіонер, який продовжує працювати

В) домогосподарка віком 35 років  

Г) усі відповіді помилкові

  1.  Хто з перерахованих осіб не  відноситься до категорії безробітних:

А) людина, яка самостійно шукає роботу, не стоїть на обліку в службі зайнятості;

Б) людина, яка тимчасово не працює, але приймає участь в конкурсі на заміщення вакантної посади;

В) домогосподарка, яка не займається пошуками роботи, займається виключно домашніми справами і вихованням власних дітей

Г) усі відповіді вірні

  1.  Який вид безробіття характеризується: стосується тих осіб, які не працюють у зв’язку із добровільною зміною місця роботи через можливість працевлаштуватись на більш вигідних умовах:

А) фрикційне         Б) структурне          В) циклічне         Г) фактичне

  1.  Який вид безробіття характеризується: виникає під впливом диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками:

А) фрикційне         Б) структурне          В) циклічне         Г) фактичне

  1.  Який вид безробіття характеризується: виникає внаслідок спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу:

А) фрикційне         Б) структурне          В) циклічне         Г) фактичне

  1.  Рівень природного безробіття визначається як сума:

А) фрикційного і структурного  

Б) фактичного і циклічного

В) структурного і циклічного  

Г) усі відповіді помилкові

  1.  Згідно із законом Оукена, якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП:

А) 2%        Б) 2,5%       В) 2,7%       Г) 3%

Тема 16 Інфляція

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність, причини, види, соціально-економічні наслідки інфляції, особливості інфляційних процесів в Україні;

вміти: аналізувати сутність, причини, види, соціально-економічні наслідки інфляції, особливості інфляційних процесів в Україні

План:

16.1 Поняття інфляції, вимірювання її темпів.

16.2 Причини і наслідки інфляції.

Рекомендована література:

1,с.320-326]

[2,с.166-170]

[3,с.103-107]

16.1 Поняття інфляції, вимірювання її темпів

Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Отже, інфляція передусім характеризує приріст цін в економіці. Вона вимірюється за допомогою індексу цін.

Індекс цін (дефлятор ВВП) Іц показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім (формула 16.1.1):

Іц = ВВПн 100%

                                                             ВВПр                                                      (16.1.1)

Де ВВПн – номінальний ВВП – вимірюється в цінах поточного періоду; ВВПр – реальний ВВП – вимірюється в постійних (незмінних) цінах.

Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін - на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції. Для обчислення темпу інфляції (ТІ) застосовують два методи. Перший з них характеризує формула 16.1.2:

                                                                          а

                                                       ТІ = Іц-100%                                 (16.1.2)

                а

Де Іц - індекс цін аналізованого періоду, 100% - індекс цін попереднього періоду.   

Другий метод характеризує формула 16.1.3:  

       

                                                                        а        п

ТІ = Іц – Іц    ∙ 100%                                 (16.1.3)

                                                                            п            

                                                                        Іц

           п

Іц - індекс цін попереднього періоду.

Однією із закономірностей інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу зростання цін інфляцію умовно можна поділити на три види помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).

Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає не більше 10%. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами відсотків. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, набувають поширення бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, починають розвиватися стихійні процеси в економіці та ін.

У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію, слід розрізняти два її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат.

Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання сукупного попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, державних витрат, а також інвестиційних витрат та ін. Виробничий сектор не в змозі негайно відповісти на цей надлишковий попит зростанням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому надлишковий попит призводить до підвищення цін на стабільний обсяг продукції.

Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво одиниці продукції, тобто середніх витрат за даного обсягу виробництва. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси — сировину, паливо, енергоносії, або зростає номінальна заробітна плата, випереджаючи при цьому підвищення продуктивності праці. Збільшення витрат на одиницю продукції скорочує прибутки підприємств та обсяги виробництва продукції, які можуть буй запропоновані за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, цю, її свою чергу, підвищує рівень цін, тобто спричинює інфляцію витрат.

У залежності від можливості передбачити зростання цін вирізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.

Неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.

16.2 Причини і наслідки інфляції

Причини інфляції:

  •  необґрунтоване ціноутворення, яке за відсутності або недосконалості ринкових структур неминуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та порушення міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення;
  •  урбанізація та зростання доходів населення зумовлюють швидке збільшення попиту на продовольчі товари, які не задовольняються існуючими можливостями сільського господарства;
  •  завищення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів;
  •  монополізація ринку (отримання надприбутку з боку монополій), неузгодженість між монетарною і фіскальною політикою, розширення податкової бази і підвищення податків, мілітаризації економіки, збільшення необґрунтованих привілеїв та пільг.

Наслідки інфляції:

  1.  Знижуються  реальні   доходи   населення.   Це   стосується  насамперед  осіб,   які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники бюджетних організацій, пенсіонери).  При зростанні цін їх реальні доходи зменшуються, а збільшуються вони у тих осіб, номінальна заробітна плата яких зростає швидше, ніж рівень інфляції.
    1.  Знецінюються фінансові активи із сталим доходом. Інфляція знижує їхню реальну вартість. У цьому випадку  скорочуються також і реальні доходи, що їх отримують власники таких фінансових активів.
      1.  Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами та кредиторами. Від інфляції    виграють    дебітори,    тобто    позичальники    кредиту,    і    програють    кредитори (позичкодавці).   Це  обумовлено  тим,  що  в  умовах  інфляції кредит  надається  за однієї купівельної спроможності грошей, а повертається за іншої, нижчої.
      2.  Знижується мотивація до  інвестування довгострокових програм.  Довгострокові інвестиції   стають   ризикованими,   тому   що   прибуток,   який   очікують   отримати   при поточних цінах, у майбутньому внаслідок інфляції може суттєво зменшитися в реальному вимірі.
      3.  Прискорюється матеріалізація грошей. Під час інфляції зростають ціни на товарно-матеріальні ресурси і нерухомість. Тому домашні господарства і підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх у запаси товарно-матеріальних цінностей та в нерухомість.
      4.  Інфляція виступає як фактор зайнятості та безробіття. В умовах неповної зайнятості інфляція може виконувати й позитивну функцію, якщо вона набуває вигляду інфляції попиту. В цих умовах держава, збільшуючи сукупні витрати, може ціною помірної інфляції стимулювати збільшення виробництва та зниження безробіття. Але помірна інфляція попиту може також стати затяжною За цих умов до неї звикають продавці і тому автоматично наперед підвищують ціни на свої товари і послуги. До неї звикають і покупці, тому намагаються робити закупки заздалегідь.

Приклади розв’язання задач:

  1.  Рік 2 є базовим. Індекс цін для року 1 становив 35%, для року 3 – 98%, для року 4 – 120% Визначити темп інфляції за період 1 – 4 років, 2 – 3 років, 3 – 4 років.

Дано:                             а

Іц (1) = 35%         ТІ = Іц – 100%           ТІ (2 – 3) = 98% - 100% = -2%

Іц (3) = 98%                                             ТІ (1 – 4) = 120 – 35 ∙ 100% = 242,9%

Іц (4) = 120%              а      п                                            35

Рік 2 - база         ТІ = Іц – Іц ∙ 100%      ТІ (3 – 4) = 120 – 98  ∙ 100% = 22,4%

                                        п                                               98

ТІ (1 – 4) - ?                   Іц                                               

ТІ (2 – 3 ) - ?                  

ТІ (3 – 4) - ?

Відповідь:  в період 2 – 3 років спостерігаємо дефляцію 2%, в період 1 – 4 років – гіперінфляція 242,9%, в період 3 – 4 років – галопуюча інфляція 22,4%.

  1.  Чому дорівнює темп інфляції у другому році, якщо номінальний ВВП у першому році становив 110 млн. грн., у другому році 135 млн. грн., реальний ВВП у першому році становив 105 млн. грн., у другому році 115 млн. грн. Який вид інфляції спостерігаємо в даному випадку?

Дано:     (все в млн. грн.)                                                  

ВВПн (1) = 110    ТІ = Іц (2) – Іц (1) ∙ 100%      Іц (1) = 110 ∙ 100 = 104,8%

ВВПр (1) = 105                  Іц (1)                                       105       

ВВПн (2) = 135                                                    Іц (2) = 135 ∙ 100 = 117,4%

ВВПр (2) = 115    Іц = ВВПн ∙ 100%                               115

                                      ВВПр                              ТІ= 117,4 – 104,8∙100 = 12%

ТІ - ?                                                                                     104,8

Відповідь: темп інфляції дорівнює 12%, що класифікується як помірний.

Основні поняття і терміни:

Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг.

Індекс цін (дефлятор ВВП) Іц показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім.

Питання для самоконтролю:

  1.  Якщо в державі інфляція досягає 10%, то вона:

А) помірна    Б) галопуюча

В) гіперінфляція   Г) супергіперінфляція

  1.  Якщо в державі інфляція досягає 120%, то вона:

А) помірна    Б) галопуюча

В) гіперінфляція   Г) супергіперінфляція

  1.  Що з переліченого є наслідком інфляції:

А) знижується мотивація до  інвестування довгострокових програм

Б) прискорюється матеріалізація грошей

В) всі відповіді вірні

Г) всі відповіді помилкові

     4. До внутрішніх причин інфляції можна віднести:

А) дефіцит державного бюджету

Б) високий рівень невиробничих витрат держави

В)надмірний бюрократичний апарат

Г) помилки в економічній політиці держави

Д) Всі вище перераховані відповіді

5. Прискорення матеріалізації грошей є:

А) причиною інфляції   Б) наслідком інфляції

В) не пов’язане з інфляцією  Г) усі відповіді помилкові

6. Монополізація ринку з боку одного із суб’єктів може:

А) спонукати інфляцію   Б) знизить темп інфляції

В) не вплине на рівень інфляції  Г) усі відповіді помилкові

7.   Про який з видів інфляції йдеться мова: спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою:

А) інфляція попиту    Б) інфляція витрат

В) очікувана інфляція   Г) неочікувана інфляція

8. Про який з видів інфляції йдеться мова: є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції:

А) інфляція попиту    Б) інфляція витрат

В) очікувана інфляція   Г) неочікувана інфляція

9. Які суб’єкти ринку можуть виграти в результаті інфляції:

А) дебітори     Б) кредитори

В) покупці     Г) продавці

10. Як вплине інфляція на довгострокові інвестиційні проекти:

А) стимулюватиме їх появу

Б) призведе до їх згортання

В) попит на довгострокові інвестиції не зміниться

Г) держава стимулюватиме довгострокові інвестиції

Тема  17 Поняття світового господарства і міжнародного поділу праці

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність і структуру світового господарства; особливості інтеграції економіки України у світове господарство; причини міжнародного поділу праці і його види

вміти: аналізувати сутність і структуру світового господарства, особливості процесу інтернаціоналізації виробництва; визначати проблеми інтеграції економіки України у світове господарство; визначати необхідність міжнародного поділу праці, його види

План:

17.1 Поняття світового господарства і його характерні риси

17.2 Процес глобалізації світового господарства

17.3 Міжнародний поділ праці.

Рекомендована література:

[1, с.583-611]

[2, с.436-452]

17.1 Поняття світового господарства і його характерні риси

Світове господарство - сукупність національних економік, взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що зародився у XVI ст. у період Великих географічних відкриттів. Процес утворення світового ринку триває.

Світове господарство в своєму розвитку, починаючи з торгового обміну десь близько 10 тисяч років тому, пройшло такі основні етапи:

  •  кінець XIX - початок XX ст. - завершилось формування світової системи господарства;
  •  середина XX ст. - починається процес якісних змін системи світового господарства. Світова ринкова економіка поступово трансформується у напрямі соціального господарювання, активно утверджується змішана економіка;
  •  друга половина XX ст. - розвиток міжнародної економічної інтеграції, що виступає головною визначального рисою цього етапу;
  •  кінець XX - початок XXI ст. - світове господарство, незважаючи на протиріччя, стає більш динамічним, інтегрованим і цілісним, набуває глобального характеру.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового господарства, вона повинна бути відкритою.

Відкрита економіка - це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу, робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка - це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни.

Характерними рисами світового господарства є;

  •  активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах вивозу-ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій;
  •  розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій;
  •  перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об'єднань;
  •  формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;
  •  розвиток всесвітньої інфраструктури;
  •  створення міжнародних та національних Інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

  Розрізняють наступні ознаки відкритості економіки:

  •  відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення, є приблизно:
  •  у маленьких країнах 55-70% (Голландія, Бельгія, Австрія);
  •  у середніх країнах 40-45% (Франція, Англія);
  •  у великих 20-25% (США, Китай, Індія, Росія).
  •  частка зовнішнього торговельного обороту у загальному обсязі виробництва;
  •  частка експорту в загальному обсязі виробництва;
  •  частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);
  •  частка закордонних інвестицій стосовно внутрішніх інвестицій.

  Поступово формується структура світового господарства, яка відображає найінтенсивніші сектори міжнародних економічних відносин.

До суб'єктів цієї структури можна віднести міжнародні економічні організації та інститути, інтеграційні об'єднання, держави, підприємства, фірми, транснаціональні корпорації, транснаціональні банки тощо. До рівнів структури відносять - світовий, регіональний, міжнародний та рівень підприємств.

До головних елементів структури світового господарства можна віднести:

  •  науково-технічну сферу - включає інтернаціональні науково-технічні системи, в їх межах об'єднуються науково-технічні потенціали ряду країн, спільно використовуються інтелектуальні, фінансові, матеріальні, природні, інформаційні ресурси за рахунок спеціалізації та поділу праці в пріоритетних галузях економіки, науки й техніки;
  •  виробничо-інвестиційну сферу - становить розгалужену сукупність виробничо-інвестиційних зв'язків, що складаються між окремими фірмами, державами та регіонами у процесі вивозу капіталу, діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), розвитку міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, створення спільних підприємств і вільних зон;
  •  міжнародну торгівлю - її обсяги, динаміка, структура визначається характером і змістом міжнародного науково-технічного та виробничого співробітництва;
  •  валютно-фінансову та кредитну сфери - у процесі поглиблення міжнародного поділу праці та активізації обміну результатами діяльності національних господарств та їх окремих суб'єктів між країнами стали все частіше виникати розрахунки й платежі, що опосередковувалися світовими грошима, а також здійснюватися на основі міжнародного кредиту.

17. 2 Процес глобалізації світового господарства

Глобалізація - процес, який відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом, робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х рр. XX ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

Тенденції глобалізації економіки:

  •  зростання матеріальної зацікавленості в постійному економічному співробітництві між країнами;
  •  формування світового економічного простору у зв'язку з переходом більшості країн до ринкової економіки;
  •  розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни;
  •  створення інфраструктури світового масштабу (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій).

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

  1.  Залежно від рівня економічного розвитку - головний критерій – ВВП на душу населення:
  •  високорозвинені (понад 10 держав);
  •  розвинені (приблизно 25 держав);
  •  середньорозвинені;
  •  слаборозвинені (приблизно 150 країн, у них ВВП на душу населення в 11-15 разів менше, ніж у розвинених);
  •  нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).
  1.   За галузевою структурою:
  •  індустріальні;
  •  індустріально-аграрні;
  •  аграрно-індустріальні;
  •  аграрні.
  1.   За ступенем інтеграції у світове господарство:
  •  інтегровані;
  •  слабо інтегровані.

Зв'язки національної економіки із світовим господарством здійснюються через:

  •  торгівлю - частка національної продукції йде на експорт (продаж за кордон), а частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних товарів);
  •  ціни на світовому ринку;
  •  фінанси - великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнародному масштабі;
  •  міжнародні валютні відносини;
  •  обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;
  •  переміщення робочої сили.

До міжнародних економічних організацій належать регіональні інтеграційні угруповання, що виникли й розвиваються на різних континентах:

  •  міжнародні фінансово-кредитні інститути (міжнародний валютний фонд
    (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та ін.;
  •  Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова організація торгівлі (СОТ) та ін.

 На сучасному етапі світове господарство все виразніше набуває ознак цілісності, цей процес зумовлений дією таких факторів:

  •  прагненням народів світу виживати в умовах нарощування ядерних потенціалів;
  •  розгортанням НТР;
  •  інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці;
  •  необхідністю об'єднання країн для розв'язання глобальних проблем.

З проголошенням державної незалежності Україна стала суб'єктом світового господарства. Але є об'єктивні причини, що перешкоджають входженню України як рівноправного партнера до світового господарства:

  •  низька конкурентоспроможність її продукції на світовому ринку;
  •  переважання в експорті України паливно-сировинної групи;
  •  низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності в експорті;
  •  незначна частка в експорті товарів, які виробляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;
  •  відсутність стабільного законодавства, науково обґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

17.3 Міжнародний поділ праці

Міжнародний поділ праці - спеціалізація та кооперація певних країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Міжнародний поділ праці є складною категорією, яка охоплює міжнародну спеціалізацію - відокремленість і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції; та міжнародну кооперацію  - добровільне об'єднання власності та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності.

Існують три основні форми міжнародного поділу праці:

  •  загальна - за сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні галузі промисловості (тому країни-експортери поділяються на індустріальні, сировинні, аграрні);
  •  часткова - поділ сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та інше;
  •  одинична - спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей і вузлів складного товару (наприклад, англійська компанія «Роллс Ройс» спеціалізується на випуску реактивних двигунів для літаків, що виробляються у багатьох інших країнах).

Міжнародна кооперація передбачає:

  •  спільну розробку науково-технічних проблем;
  •  обмін науково-технічною інформацією;
  •  продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау;
  •  обмін вченими тощо.

Фактори, що впливають на спеціалізацію та кооперацію країн:

  •  географічне положення та природнокліматичні умови;
  •  ресурсні можливості;
  •  досягнутий рівень розвитку продуктивних сил;
  •  історико-культурні особливості (особливо для туризму);
  •  історичні традиції та досвід.

Процес інтернаціоналізації виробництва виступає у таких формах, як інтеграційна та транснаціональна.

Інтеграційна - об'єднання спочатку ринків, а згодом і виробництв двох або декількох країн в зону вільної торгівлі і підприємництва.

Транснаціональна - взаємопереплетення економік країн в результаті функціонування транснаціонального капіталу.

Процес інтернаціоналізації продуктивних сил проявляється:

  •  у обміні засобами виробництва і технологічними знаннями;
  •  у виробничому співробітництві і міжнародній міграції ресурсів;
  •  у міжнародній спеціалізації та кооперуванні;
  •  у постійному міжнародному русі фінансових і виробничих ресурсів;
  •  у формуванні загальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, яка забезпечує здійснення міжнародного обміну, переміщення людей, співробітництва в цілому.

Отже, інтернаціоналізація виробництва - це об'єктивний процес поглиблення розвитку виробничих зв'язків між різними країнами, налагодження міжнаціональних формувань, зумовлений розвитком міжнародного поділу праці завдяки відкритості національних економік.

Інтернаціоналізація виробництва зумовила необхідність утворення відповідних організаційних форм, найважливішою з яких є економічна інтеграція.

Економічна інтеграція - процес зближення та взаємопроникнення економік різних країн, спрямований на формування єдиного господарського механізму, вона є певним міждержавним економічним об'єднанням, створеним відповідно до спеціальних угод.

Економічна інтеграція - це вища на сучасному етапі ступінь інтернаціоналізації господарського життя.

Формами економічної інтеграції є:

  •  торговельна інтеграція країн;
  •  зони вільної торгівлі;
  •  митні союзи;
  •  загальні ринки;
  •  валютно-фінансова інтеграція;
  •  економічно-політичні союзи.

Основні поняття і терміни:

Світове господарство - сукупність національних економік, взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Відкрита економіка - це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу, робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка - це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни.

Глобалізація - процес, який відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х рр. XX ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

Міжнародний поділ праці - спеціалізація та кооперація певних країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Міжнародна спеціалізація - відокремленість і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції.

Міжнародна кооперація  - добровільне об'єднання власності та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності.

Інтернаціоналізація виробництва - це об'єктивний процес поглиблення розвитку виробничих зв'язків між різними країнами, налагодження міжнаціональних формувань, зумовлений розвитком міжнародного поділу праці завдяки відкритості національних економік.

Економічна інтеграція - процес зближення та взаємопроникнення економік різних країн, спрямований на формування єдиного господарського механізму, вона є певним міждержавним економічним об'єднанням, створеним відповідно до спеціальних угод.

Питання для самоконтролю:

  1.  Сукупність національних економік, взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці, - це:

А) відкрита економіка    Б) закрита економіка

В) світове господарство    Г) інтернаціоналізація

2. До факторів, що впливають на спеціалізацію країн у світовому господарстві, відносять:

А) географічне положення    Б) природно-кліматичні умови

В) ресурсні можливості    Г) історичні традиції

Д) історико-культурні особливості  Е) усі відповіді вірні

3. Класифікація країн, що входять до світового господарства, відбувається:

А) залежно від рівня економічного розвитку

Б) залежно від галузевої структури

В) залежно від ступеня інтеграції у світове господарство

Г) усі відповіді вірні

4. Спеціалізація країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку, - це:

А) світове господарство    Б) міжнародний поділ праці

В) інтернаціоналізація країн   Г) відкритість економіки

5. Міжнародна кооперація передбачає:

А) спільну розробку науково-технічних проблем

Б) обмін науково-технічною інформацією

В) продаж ліцензій, ноу-хау   Г) купівлю ліцензій, ноу-хау

Д) обмін вченими     Е) усі відповіді вірні

6. До показників відкритості економіки відносять:

А) відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення

Б) частка торговельного обороту у загальному обсязі виробництва

В) частка експорту (імпорту) у загальному обсязі виробництва

Г) усі відповіді вірні

  1.  Яка з форм міжнародного поділу характеризується: здійснюється за сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні галузі промисловості (тому країни-експортери поділяються на індустріальні, сировинні, аграрні):

А) загальна      Б) часткова

В) одинична      Г) усі відповіді помилкові

  1.  Яка з форм міжнародного поділу характеризується: здійснюється поділ сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та інше:

А) загальна      Б) часткова

В) одинична      Г) усі відповіді помилкові

  1.  Яка з форм міжнародного поділу характеризується: відбувається спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей і вузлів складного товару:

А) загальна      Б) часткова

В) одинична      Г) усі відповіді помилкові

  1.  Про що йдеться мова: процес зближення та взаємопроникнення економік різних країн, спрямований на формування єдиного господарського механізму, вона є певним міждержавним економічним об'єднанням, створеним відповідно до спеціальних угод:

А) міжнародний поділ правці   Б) міжнародна спеціалізація

В) економічна інтеграція    Г) глобалізація

Тема 18 Форми міжнародних економічних відносин

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: форми міжнародних економічних відносин

вміти: надавати характеристику різних форм міжнародних економічних відносин

План:

18.1 Форми міжнародних економічних відносин.

18.2 Поняття платіжного балансу.

18.3 Зовнішньоекономічна політика

18.4 Поняття валюти і валютного курсу.

Рекомендована література:

[1, с.611-642]

[2, с.453-470]

[3, с.239-242]

18.1 Форми міжнародних економічних відносин

Існують наступні форми міжнародних економічних відносин:

  •  міжнародна торгівля;
  •  міжнародний рух капіталу;
  •  міжнародна трудова міграція;
  •  міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво;
  •  валютні відносини (регулювання валютних курсів);
  •  економічна інтеграція (ЄС, СНД).

Міжнародна (світова) торгівля - форма міжнародних економічних відносин, що ґрунтується на міжнародному поділі праці, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів і послуг та обміні ними.

Міжнародна торгівля:

  •  розширює місткість внутрішнього ринку і встановлює зв'язки національного ринку зі світом;
  •  долає обмеженість національної ресурсної бази;
  •  збільшує масштаби виробництва, які обмежені виробничими можливостями;
  •  це засіб розвитку спеціалізації країни, зростання продуктивності використання ресурсів, збільшення обсягів виробництва;
  •  забезпечує отримання додаткового доходу за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва.

До причин розвитку міжнародної торгівлі можна віднести нерівномірність у розподілі і забезпеченості економічними ресурсами, ефективне виробництво різноманітних технологій або комбінація ресурсів в окремих країнах. Також міжнародна торгівля розвивається тому, що дає вигоду країнам, які беруть у ній участь.

Класик політичної економія Д. Рікардо обґрунтував теорію порівняльної переваги.

Під порівняльною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з дещо нижчими альтернативними витратами порівняно з іншими країнами.

Обсяг міжнародної торгівлі характеризується динамікою показників експорту, імпорту товарів та послуг і чистого експорту, їхнім відношенням до валового національного продукту.

Міжнародний рух капіталу - особлива форма міжнародних економічних відносин.

Вивезення капіталу - вилучення частини капіталу з процесу національного обігу і включення у виробничий процес або в обіг у різних формах в інших країнах з метою отримання прибутку.

Мета міграції (вивозу) капіталу - отримати більше прибутку за рахунок переваг, пов'язаних з використанням інтернаціонального фактора виробництва порівняно з національними умовами господарювання.

Характерні риси сучасного вивезення капіталу:

  •  зростання масштабів експорту підприємницького капіталу;
  •  вивіз капіталу спрямований переважно між високорозвиненими державами;
  •  зростає роль країн, що розвиваються, як експортерів капіталу (Венесуела, Мексика, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати та ін.);
  •  вивіз капіталу став формою включення країн, що розвиваються, до міжнародного поділу праці в галузях електроніки, машинобудування, науки, інформатики та перетворення їх у світових лідерів з напрямків сучасного світового виробництва (Південна Корея, Малайзія, Сінгапур);
  •  змінюється галузева структура вивозу капіталу - зростання темпів прямих іноземних інвестицій в сфери новітніх технологій та інфраструктури;
  •  в останні десятиріччя міграція капіталу створила умови для інтенсивного розвитку транснаціональної форми інтернаціоналізації виробництва через транснаціональні корпорації.

Транснаціональні корпорації (ТНК) - основні суб'єкти світогосподарських зв'язків на сучасному етапі, це фірми, які займаються підприємницькою діяльністю переважно за межами країни, в якій вони зареєстровані, а найчастіше в декількох країнах, де розміщені їхні філії виробництва. В світі нараховується більше 20 тисяч ТНК.

До основних форм вивозу капіталу відносять позичковий та підприємницький капітал у вигляді прямих та портфельних інвестицій.

Поряд з міграцією капіталів важливою складовою світових економічних відносин є міжнародна міграція робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили - переміщення працездатного населення, яке шукає роботу, зі своєї країни в інші.

Підприємці зацікавлені використовувати іноземних робітників, оскільки вони погоджуються на всілякі умови праці та низьку зарплату, що не бажають виконувати місцеві жителі.

Причини міжнародної трудової міграції поділяють на економічні та неекономічні.

До економічних причин міжнародної трудової міграції відносять:

  •  зниження попиту на некваліфіковану робочу силу;
  •  зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів у США, Західній Європі;
  •  міждержавні розбіжності в заробітній платі;
  •  диференціація попиту на робочу силу (потреба як на кваліфікованих, так і на некваліфікованих працівників);
  •  відмінності у рівнях життя та зайнятості населення в різних країнах;
  •  нерівномірність інвестиційних процесів.

До неекономічних причин міжнародної трудової міграції відносять:

  •  демографічні;
  •  політично-правові;
  •  культурні;
  •  національні;
  •  релігійні;
  •  психологічні;
  •  екологічні.

Розрізняють такі форми міжнародної трудової міграції:

  •  тимчасова;
  •  сезонна;
  •  маятникова;
  •  безповоротна;
  •  нелегальна міграція.

Сучасні тенденції міжнародної трудової міграції:

  •  внаслідок розвитку інтернаціоналізації виробництва;
  •  зростання міграції з країн із перехідною економікою;
  •  активізація міграції із однієї високорозвиненої країни в іншу;
  •  збільшується частина так званої «молодої міграції»;
  •  загрозливі наслідки для країн, що розвиваються, має посилення тенденції «втечі мозків»;
  •  зростає маятникова міграція між країнами;
  •  збільшення обсягів нелегальної міграції та ін.

Міжнародне науково-технічне співробітництво виступає в таких основних формах:

  •  створення спільних науково-дослідних центрів, лабораторій з метою більш раціонального використання новітніх технологій, „ноу-хау", прогресивних ідей у галузях науки, техніки, маркетингу, освіти тощо;
  •  консультації та координація дій у галузі науково-технічної політики;
  •  спільні дослідження світового досвіду в галузях організації виробництва і праці;
  •  організація підготовки кваліфікованого персоналу дослідників.

У другій половині XX століття у світовому господарстві почав інтенсивно формуватися ринок новітніх технологій. Сучасна науково-дослідна діяльність у межах світової економіки сприяє подальшому розвитку світового науково-технічного співробітництва та міжнародного підприємництва.

18.2 Поняття платіжного балансу

Платіжний баланс відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей та сумою їх вилучення з країни, тобто систематичний звіт всіх економічних операцій між країною і закордоном за певний період часу (рік, квартал, місяць).

Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію про торгові та фінансові угоди економічних суб'єктів країни із закордоном за певний період часу.

Сальдо платіжного балансу може бути активним та дефіцитним (пасивним).

Активне сальдо платіжного балансу (якщо у підсумку виходить додатна величина) означає, що виробниче і невиробниче споживання країни, яке задовольняється у тому числі за рахунок імпорту, менше за вироблений національний продукт. Звідси перевищення валютних надходжень від експорту над витратами валюти від імпорту.

Дефіцитне сальдо платіжного балансу (якщо у підсумку від'ємне підсумкове сальдо) означає, що країна споживає більше, ніж виробляє. Вона не має що продати на суму, еквівалентну її закупівлям за кордоном.

Кожна країна прагне до нульового сальдо платіжного балансу, для чого застосовуються такі заходи:

  •  валютна інтервенція - втручання національного банку в операції на валютному ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на національну валюту;
  •  скорочення зовнішньоекономічних зв'язків;
  •  зміни внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної політики;
  •  зміни валютного курсу.

18.3 Зовнішньоекономічна політика

Зовнішньоекономічна політика проводиться державою з метою врегулювання платіжного балансу, завдяки торговельній політиці, яка здійснюється у двох формах: протекціонізму та лібералізму.

Торговельна політика - це державна політика, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та обмеження на експорт та імпорт.

Протекціонізм (лат. - заступництво, захист) спрямований на стимулювання національної економіки, означає політику захисту вітчизняного виробника від іноземних конкурентів.

Мета політики протекціонізму:

  1.  Захист вітчизняного виробника. Здійснюється через:

митні тарифи - визначають розмір державних зборів (мита) з товарів при перетині кордонів країни;

нетарифні бар'єри: ліцензування (держава надає ліцензії на імпорт чи експорт і водночас забороняє неліцензовану торгівлю), квотування (встановлення квот на ввезення чи вивезення  товарів у кількісному або вартісному вираженні), ембарго (заборона державою ввозу до якої-небудь країни, вивозу із якоїнебудь країни товарів);

правові й адміністративні бар'єри: технічні та санітарні стандарти, сертифікування, встановлення норм безпеки тощо.

  1.  Стимулювання експорту.  

 Здійснюється через:

надання пільгових кредитів;

податкові пільги;

субсидії.

Позитивні наслідки протекціонізму:

урівноважується торговельний баланс;

захищає від демпінгу - штучного зниження цін на товари і послуги на зовнішніх ринках для їх завоювання та усунення конкурентів;

захищає від експортерів з дешевою робочою силою;

захищає молоді галузі;

стимулює зростання виробництва;

збільшує зайнятість;

збільшує доходи державного бюджету;

забезпечує економічну безпеку країни.

 Негативні наслідки протекціонізму:

не використовуються переваги міжнародного ринку праці;

виробництво відстає від НТП;

зростають ціни;

зменшується вибір товарів;

зменшується конкуренція та збільшується монополія;

знижується підприємницька ініціатива;

скорочується експорт і погіршується платіжний баланс.

Лібералізм (лат. - вільний) - вільна торгівля, означає відкриту зовнішньоторговельну політику без торговельних бар'єрів. Проводиться у країнах ЄС - безмитна торгівля між країнами.

Позитивні наслідки лібералізму:

стимулює конкуренцію;

зменшує монополізм національних фірм;

знижує витрати виробництва;

збільшує вибір споживача.

 Негативні наслідки лібералізму:

країна не захищена від демпінгу (встановлення низьких цін, які можуть бути нижче не тільки вартості, а й собівартості);

країна наповнюється товарами, які нав'язують споживачам;

здійснюється збут неякісних або застарілих товарів.

Вибір політики визначається перш за все ступенем конкурентоспроможності національної продукції, а також станом зовнішньоекономічного балансу.

18.4 Поняття валюти і валютного курсу

Результати зовнішньоекономічної діяльності кожної країни значною мірою пов'язані з курсом національної валюти.

Валютний (обмінний) курс — це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. При цьому під валютою розуміється будь-який платіжний засіб, який може бути застосований у міжнародних розрахунках.

Валютний курс може встановлюватися у двох формах. Перша — у формі прямої котировки, коли масштабна одиниця іноземної валюти виражається через певну кількість національної валюти.

Друга — у формі оберненої котировки, згідно з якою масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти.

Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто якщо курс іноземної валюти падає, то в такій же пропорції зростає курс національної валюти. При котируванні валют визначається курс продажу — вищий і курс покупки — нижчий. Різниця між ними формує доход продавців валюти.

Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види:

  1.   вільний плаваючий валютний курс, який змінюється без будь-яких обмежень під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку;
  2.  фіксований валютний курс — це курс, який держава підтримує на фіксованому рівні. Різновидом фіксованого курсу є валютний коридор;
  3.  керований плаваючий валютний курс, коливання якого регулюється державою.

 В основі валютного курсу лежить паритет купівельної спроможності окремих валют. При зіставленні купівельної спроможності окремих валют до уваги приймається ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найбільш вживаних товарів та послуг, які знаходяться в міжнародному товарообороті. Згідно з паритетом купівельної спроможності курс національної валюти у прямій котировці можна визначити за формулою 18.4.1:

                                                          ВКн =                                         (18.4.1)

 де Цр.к. (н), Цр.к. (і) – вартість (ціна) ринкового кошика відповідно в національній і іноземній валютах.

У першу чергу попит на національну валюту визначається попитом на вітчизняний експорт, а її пропозиція — попитом на вітчизняний імпорт товарів та послуг. Якщо вітчизняний експорт збільшується, то іноземні покупці збільшують попит на гривню, а якщо зростає наш імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні.

Світова валютна система - це грошова система країн, в межах якої функціонують валютні ресурси, здійснюються міжнародні платіжні операції.

Функціонування світової валютної системи забезпечує ефективність міжнародної торгівлі товарами і послугами, досягнення взаємної вигоди учасників міжнародної підприємницької діяльності.

Основні поняття і терміни:

Міжнародна (світова) торгівля - форма міжнародних економічних відносин, що ґрунтується на міжнародному поділі праці, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів і послуг та обміні ними.

Вивезення капіталу - вилучення частини капіталу з процесу національного обігу і включення у виробничий процес або в обіг у різних формах в інших країнах з метою отримання прибутку.

Транснаціональні корпорації (ТНК) - основні суб'єкти міжнародних зв'язків на сучасному етапі, це фірми, які займаються підприємницькою діяльністю переважно за межами країни, в якій вони зареєстровані, а найчастіше в декількох країнах, де розміщені їхні філії виробництва.

Міжнародна міграція робочої сили - переміщення працездатного населення, яке шукає роботу, зі своєї країни в інші.

Платіжний баланс відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей та сумою їх вилучення з країни, тобто систематичний звіт всіх економічних операцій між країною і закордоном за певний період часу (рік, квартал, місяць).

Торговельна політика - це державна політика, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та обмеження на експорт та імпорт.

Протекціонізм - державна економічна політика,  спрямований на стимулювання національної економіки, означає політику захисту вітчизняного виробника від іноземних конкурентів.

Лібералізм - вільна торгівля, означає відкриту зовнішньоторговельну політику без торговельних бар'єрів.

Ембарго - заборона державою ввозу до якої-небудь країни, вивозу із якої-небудь країни товарів.

Демпінг штучне зниження цін на товари і послуги на зовнішніх ринках для їх завоювання та усунення конкурентів.

Валютний (обмінний) курс — це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти.

Пряма котировка - масштабна одиниця іноземної валюти виражається через певну кількість національної валюти.

Обернена котировка - масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти.

Питання для самоконтролю:

  1.  Що з нижче перерахованого відноситься до форм міжнародних економічних відносин:

А) міжнародна торгівля    Б) міжнародний рух капіталу

В) міжнародна трудова міграція

Г) міжнародне науково-технічне  і виробниче співробітництво

Д) валютні відносини    Е) економічна інтеграція

Ж) усе відповіді вірні    З) усі відповіді помилкові  

  1.  Систематичний звіт всіх економічних операцій, що відбуваються між окремими особами, фірмами і урядом однієї країни, з аналогічними представниками інших країн упродовж року, характеризує показник:

А) міжнародний поділ праці   Б) відкритість економіки

В) платіжний баланс                   Г) зовнішньоекономічна політика

  1.  Політика захисту вітчизняного виробника від іноземних конкурентів - це:

А) зовнішньоекономічна політика  Б) політика протекціонізму

В) політика лібералізму             Г) політика інтернаціоналізації

  1.  До позитивних наслідків політики протекціонізму можна віднести:

А) розширення імпорту    Б) захист молодих галузей

В) збільшення зайнятості           Г) відсутність торгових бар’єрів

Д) вірні відповіді А, Г    Е) вірні відповіді Б, В

  1.  Відкрита зовнішньоторговельна політика без торговельних бар'єрів - це політика:

А) зовнішньоекономічна    Б) протекціонізму

В) лібералізму      Г) інтернаціоналізації

  1.  Яку назву має штучне зниження цін на товари і послуги на зовнішніх ринках для їх завоювання та усунення конкурентів:

А) ембарго      Б) демпінг

В) протекціонізм     Г) встановлення квот

  1.  Яку назву має заборона державою ввозу до якої-небудь країни, вивозу із якої-небудь країни товарів:

А) ембарго      Б) демпінг

В) протекціонізм     Г) встановлення квот

  1.  Валютний курс, який вільно формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції, має назву:

А) фіксованого курсу     Б) плаваючого курсу

В) змішаного курсу     Г) обмежуючого курсу

  1.  Валютний курс, який передбачає наявність певного зареєстрованого паритету, який підтримується державними валютними органами, - це:

А) фіксований курс     Б) плаваючий курс

В) змішаний курс     Г) обмежуючий курс

  1.  У чому полягає сутність валютного курсу?

А) це ціна грошової одиниці, виражена в американських доларах

Б) це ціна грошової одиниці, виражена в грошових одиницях інших країн

В) це ціна грошової одиниці, виражена у вільно конвертованих валютах

Г) це ціна грошової одиниці, виражена у частково конвертованих валютах

 

Тема 19 Міжнародні валютні відносини

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: етапи розвитку міжнародної валютної системи, їх основні риси

вміти: визначати характерні риси етапів розвитку міжнародної валютної системи

План:

19.1 Поняття валюти і валютного курсі.

19.2 Світова і національна валютна система.

19.3 Етапи розвитку світової валютної системи.

Рекомендована література:

[1,с.421-426]

[2,с.632-640]

[3,с.460-470]

19.1 Поняття валюти і валютного курсу

Результати зовнішньоекономічної діяльності кожної країни значною мірою пов'язані з курсом національної валюти.

Валютний (обмінний) курс — це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. При цьому під валютою розуміється будь-який платіжний засіб, який може бути застосований у міжнародних розрахунках.

Валютний курс може встановлюватися у двох формах. Перша — у формі прямої котировки, коли масштабна одиниця іноземної валюти виражається через певну кількість національної валюти.

Друга — у формі оберненої котировки, згідно з якою масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти.

Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто якщо курс іноземної валюти падає, то в такій же пропорції зростає курс національної валюти. При котируванні валют визначається курс продажу — вищий і курс покупки — нижчий. Різниця між ними формує доход продавців валюти.

Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види:

вільний плаваючий валютний курс, який змінюється без будь-яких обмежень під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку;

фіксований валютний курс — це курс, який держава підтримує на фіксованому рівні. Різновидом фіксованого курсу є валютний коридор;

керований плаваючий валютний курс, коливання якого регулюється державою.

 В основі валютного курсу лежить паритет купівельної спроможності окремих валют. При зіставленні купівельної спроможності окремих валют до уваги приймається ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найбільш вживаних товарів та послуг, які знаходяться в міжнародному товарообороті. Згідно з паритетом купівельної спроможності курс національної валюти у прямій котировці можна визначити за формулою 19.1.1:

                                                                                                                                           (19.1.1)

 де Цр.к. (н), Цр.к. (і) – вартість (ціна) ринкового кошика відповідно в національній і іноземній валютах.

У першу чергу попит на національну валюту визначається попитом на вітчизняний експорт, а її пропозиція — попитом на вітчизняний імпорт товарів та послуг. Якщо вітчизняний експорт збільшується, то іноземні покупці збільшують попит на гривню, а якщо зростає наш імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні.

19.2 Світова і національна валютна система

Світова валютна система - це грошова система країн, в межах якої функціонують валютні ресурси, здійснюються міжнародні платіжні операції.

Функціонування світової валютної системи забезпечує ефективність міжнародної торгівлі товарами і послугами, досягнення взаємної вигоди учасників міжнародної підприємницької діяльності.

Валютні відносини - це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств і обслуговуються валютою.

Об'єктом валютних відносин в Україні є валютні цінності.

Валютні цінності - це платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати тощо), фондові цінності (акції, облігації), інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фондові цінності національного походження.

Учасниками валютних відносин є безпосередньо держава, юридичні й фізичні особи. Правова регламентація виникнення, змін чи припинення валютних відносин базується на міжнародних угодах та внутрішніх аспектах.

Особливості національних валютних відносин визначаються ступенем розвитку економіки, зовнішніх зв'язків держави, політичними обставинами, співвідношеннями між країнами та іншими факторами.

Валюту можна класифікувати за належністю до країни:

Національна валюта - це грошова одиниця будь-якої країни. Для України - гривня, Росії - рубль тощо.

Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу на території іноземної держави.

Колективна валюта - виражена в особливих міжнародних одиницях, що імітуються міжнародними фінансово-кредитними установами. Це СДР, євро.

Також валюту розрізняють за ступенем конвертованості.

Конвертованість, або оборотність грошової одиниці - це її здатність вільно обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби.

Розрізняють такі види конвертованості валюти:

неконвертована - її неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом. Такими зазвичай є валюти слаборозвинутих країн або країн з економічною кризою. До 1997 р. національна валюта України - гривня - була неконвертованою.

конвертована валюта - національна грошова одиниця, яка має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватися на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей.

Конвертованою валюта стає завдяки державним зусиллям, спрямованим на досягнення товарно-грошової збалансованості, розвиток вільних товарних і валютних ринків, запровадження організаційно-правових основ валютного регулювання, зниження інфляції до помірного рівня, накопичення достатнього золотовалютного резерву тощо.

При повній конвертованості здійснюється вільне (без обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб'єктів підприємництва на будь-які цілі.

Найбільшу довіру і найширше застосування мають валюти країн з найвищими економічними потенціалами: долар США, японська єна, англійський фунт стерлінгів, євро. Ці чотири валюти також вільно накопичуються в резервах ліквідності, за що вони отримали назву резервних валют.

Резервна валюта - національні кредитно-грошові ресурси провідних країн світу, що використовуються у міжнародних розрахунках у сфері зовнішньої торгівлі, для визначення цін на міжнародному ринку, при іноземних інвестиціях, а також є основою для визначення валютних курсів.

У кожній країні світу існує своя національна валютна система.

Національна валютна система - державно-правова форма організації валютних відносин на території даної країни, що встановлює певний порядок валютних розрахунків і правила роботи з валютами інших країн.

19.3 Етапи розвитку світової валютної системи

І етап. Паризька валютна система (1816-1914 рр.). В основу був покладений золотомонетний стандарт, більшість країн випускала гроші у вигляді золотих монет.

Золотомонетний стандарт - це власна, тобто класична форма золотого стандарту, пов'язана з використанням золота і золотих монет у якості грошового товару.

У золотомонетному обігу паперові гроші вільно розмінювалися на золото за номіналом, що надавало грошовій системі додаткову гнучкість і стійкість.

Ця система сформувалася стихійно як сукупність національних систем. На той час не існувало ніяких міжнародних норм, що регулювали валютні відносини. Основу валютних курсів у цей період становив валютний золотий паритет.

Золотий паритет - співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім офіційним золотим вмістом. Був основою формування валютних курсів і був скасований МВФ у 1978 р.

ІІ етап. Генуезька валютна система (1922-1944 рр.). В її основу був покладений золотодевізний (золотовалютний) стандарт.

Золотодевізний (золотовалютний) стандарт - урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на девізи у валютах країн золотозлиткового стандарту і потім на золото. При золотодевізному стандарті валюти одних країн ставилися у залежність від валют інших, знецінення їх викликало нестійкість супідрядних валют. Діяв із 1922 до 1971 р.

До переваг цього етапу міжнародної валютної системи можна віднести:

збереження стійких валютних курсів;

забезпечення стабільності зовнішньої і внутрішньої економічної політики;

сприятливі умови для розвитку міжнародної торгівлі;

стабільність внутрішніх цін.

 До недоліків:

залежність грошової маси в обігу у світі від видобування і виробництва золота;

неможливість проведення незалежної національної грошово-кредитної політики.

ІІІ етап. Бреттон-Вудська валютна система (1944-1976 рр.). На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що відбувалась у липні 1944 р. у місті Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи валютно-фінансового устрою.

У Бреттон-Вудській валютній системі зберігалася деяка подоба золотодевізного стандарту, особливість якого полягала у тому, що це був, по-перше, золотодевізний стандарт тільки для центральних банків, а, по-друге, при цьому тільки долар США (тобто тільки одна-єдина національна валюта) обмінювалася на золото. По суті це був золотодоларовий стандарт -  поряд із золотом функцію міжнародного платіжного засобу став виконувати американський долар. У доларах проводилася основна маса міжнародних розрахунків, визначалися ціни на світовому ринку.

Привілейоване становище американського долара пояснюється кількома факторами. В той час, коли національні економіки багатьох країн були зруйновані війною, економіка США не тільки не постраждала, а й навпаки зміцніла за рахунок великої кількості військових замовлень. Крім того в роки війни американські поставки продукції значною мірою сплачувалися золотом. Все це призвело до того, що в кінці 1949 р. золотий запас США досяг рекордної позначки - близько 22 тис. т., або 70% резервів капіталістичних країн світу.

США взяло на себе зобов'язання обмінювати долари на золото за твердою офіційною ціною - 35 дол. за тройську унцію - 31,1 г. чистого золота, цей обмін здійснювався тільки за вимогами центральних банків.

Був введений режим фіксованих валютних паритетів, тобто законодавчо встановленого співвідношення між валютами.

Для забезпечення сталості світової валютної системи був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який почав свою діяльність у березні 1947 р. Капітал фонду створювався із внесків країн-членів відповідно до квот, яка установлювалася для кожної країни і визначалася її економічним потенціалом і роллю у світовій економіці. Всі країни-члени МВФ зобов'язалися встановлювати паритети своїх валют у доларах, а через долар - у золоті; не змінювати паритет без згоди МВФ більше, ніж на 10%. Ринкові курси валют не могли відхилятися від фіксованих паритетів більше, ніж на 1%.

Основні напрямки діяльності МВФ полягали в регулюванні валютних курсів, підтримані сталості валютних паритетів, усунені валютних обмежень, а також у наданні своїм членам кредитів.

У 1969 р. МВФ були введені для розрахунків „Спеціальні права запозичення” - СДР і золотодевізний стандарт був замінений стандартом СДР.

У 60-ті роки відбулися зміни у співвідношенні сил у світовій економіці, США почали втрачати домінуюче положення, їх платіжний баланс був дефіцитним, золотий запас почав стрімко зменшуватися. Наприкінці 1971 р. він становив лише 8,6 тис. т (21% усіх золотих резервів капіталістичних країн), тобто зменшився за 22 роки на 13,4 тис. т.

У серпні 1971 р. уряд США офіційно припинив продаж золотих злитків на долари, а наприкінці цього року оголосив про девальвацію долара.

До переваг цієї міжнародної валютної системи можна віднести:

більш гнучке регулювання валютних курсів шляхом зменшення ролі золота;

обмеження відхилень валютних курсів від офіційних паритетів за допомогою валютних інтервенцій;

створення МВФ.

До недоліків:

практика добровільного коригування валютних курсів;

незацікавленість урядових органів у своєчасному коригуванні валютних курсів;

неможливість забезпечення необхідного рівня міжнародної ліквідності.

 ІІІ етап. Ямайська валютна система (з 1976 р. - по сьогодні). У січні 1976 р. угодою країн-членів МВФ на конференції в Кінгстоні (Ямайка) була проведена друга зміна статуту МВФ. Цією угодою був переглянутий статус золота і введені плаваючі валютні курси. Членам МВФ було надане право самим вибирати режими своїх валютних курсів.

До переваг цієї системи можна віднести забезпечення довгострокової гнучкості валютних курсів, необхідну для вирівнювання платіжних балансів, та короткострокову стабільність для стимулювання міжнародної торгівлі і фінансів.

Серед недоліків - непостійність і різка мінливість валютних курсів при введенні режимів „вільного плавання”, а також відмова від фіксованих валютних курсів означає відмову від механізмів стримування інфляції.

Основні поняття і терміни:

Валютні відносини - це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств і обслуговуються валютою.

Валютні цінності - платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати тощо), фондові цінності (акції, облігації), та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фондові цінності національного походження.

Національна валюта - це грошова одиниця будь-якої країни.

Іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу на території іноземної держави.

Колективна валюта виражена в особливих міжнародних одиницях, що імітуються міжнародними фінансово-кредитними установами.

Конвертованість, або оборотність грошової одиниці - це її здатність вільно обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби.

Неконвертована валюта - це валюта, яку неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом.

Конвертована валюта - національна грошова одиниця, яка має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватися на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей.

Резервна валюта - це національні кредитно-грошові ресурси провідних країн світу, що використовуються у міжнародних розрахунках у сфері зовнішньої торгівлі, для визначення цін на міжнародному ринку, при іноземних інвестиціях, а також є основою для визначення валютних курсів.

Національна валютна система - державно-правова форма організації валютних відносин на території даної країни, що встановлює певний порядок валютних розрахунків і правила роботи з валютами інших країн.

Валютний ринок - це, по-перше, підсистема валютних відносин з приводу операцій купівлІ-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах, по-друге, інституціональний механізм, що забезпечує функціонування валютних ринкових механізмів.

Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.

Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами.

Плаваючий валютний курс самостійно (вільно) формується на валютних біржах (ринку) під впливом попиту і пропозиції.

Змішаний валютний курс - контрольований плаваючий курс, держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагається подолати жорстке фіксування або вільне плавання.

 

Питання для самоконтролю:

Яке з визначень сутності конвертованості грошової одиниці правильне?

А) це національна грошова одиниця, що має здатність вільно обмінюватися на іноземні валюти

Б) це національна грошова одиниця, що має здатність вільно обмінюватися на іноземні валюти й виконувати функції світових грошей

В) це валюта, яка на світовому ринку за певним курсом може обмінюватися на золото

Г) це валюта, яка означає допуск зовнішньої конвертованості

Валютний курс, який вільно формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції, має назву:

А) фіксованого курсу    Б) плаваючого курсу

В) змішаного курсу    Г) обмежуючого курсу

Валютний курс, який передбачає наявність певного зареєстрованого паритету, який підтримується державними валютними органами, - це:

А) фіксований курс    Б) плаваючий курс

В) змішаний курс    Г) обмежуючий курс

У чому полягає сутність валютного курсу?

А) це ціна грошової одиниці, виражена в американських доларах

Б) це ціна грошової одиниці, виражена в грошових одиницях інших країн

В) це ціна грошової одиниці, виражена у вільно конвертованих валютах

Г) це ціна грошової одиниці, виражена у частково конвертованих валютах

При якій міжнародній валютній системі існував золотомонетний стандарт:

А) Паризька валютна система  Б) Генуезька валютна система

В) Бреттон-Вудська валютна система  Г) Ямайська валютна система

6.  При якій міжнародній валютній системі існував золотодевізний стандарт:

А) Паризька валютна система   Б) Генуезька валютна система

В) Бреттон-Вудська валютна система  Г) Ямайська валютна система

  1.  При якій міжнародній валютній системі існував золото доларовий стандарт:

А) Паризька валютна система  Б) Генуезька валютна система

В) Бреттон-Вудська валютна система Г) Ямайська валютна система

  1.  Міжнародний валютний фонд був створений тоді, коли діяла:

А) Паризька валютна система  Б) Генуезька валютна система

В) Бреттон-Вудська валютна система  Г) Ямайська валютна система

  1.  До колективних валют належать:

А) долар США      Б) українська гривня      В) російський рубль      Г) євро

10. На сучасному етані існує:

А) Паризька валютна система   Б) Генуезька валютна система

В) Бреттон-Вудська валютна система  Г) Ямайська валютна система

Тема 20 Зміст глобалізації та її основні причини

 

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність та основні ознаки процесу глобалізації; причини і наслідки глобалізації

вміти: аналізувати сутність, причини і наслідки глобалізації; висловлювати власну точку зору щодо процесу глобалізації

 План:

20.1 Сутність та основні ознаки процесу глобалізації сучасного світового господарства

20.2 Регіоналізація світового господарства

20.3 Суперечливість процесу глобалізації

 Рекомендована література:

[1, с.435-445]

[2, с.640-642]

20.1 Сутність та основні ознаки процесу глобалізації сучасного світового господарства

 Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.

Глобалізація (від англ. «globe» – земна куля). Існують такі визначення поняття:

Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства.

Глобалізація – складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв’язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів.

Глобалізація – процес, завдяки якому досягнення, рішення і діяльність людей в одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих людей і їхні спільноти в усіх частинах світу.

Глобалізація – сукупність викликів і проблем сьогодення.

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Причини формування глобалізаційних процесів:

  •  процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;
  •  науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);
  •  загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

 Основні ознаки процесу глобалізації:

  •  взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;
  •  фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;
  •  послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;
  •  розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;
  •  створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;
  •  тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов’язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

  •  співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;
  •  прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;
  •  потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням технології.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв’язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.

У сучасному світі глобалізація справляє вирішальний вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого – посилює нерівномірність розвитку.

На одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни – глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у світовий ринок і накопиченого у безпрецедентних масштабах капіталу.

На іншому полюсі світової економіки – більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється як якісно нові умови розвитку, на які практично неможливо впливати, але обов’язково треба враховувати. Особливо важливо враховувати масштаби і динаміку процесу становлення системи глобального управління ресурсами планети і перерозподілом світового доходу, який не є еквівалентним.

 

 20.2 Регіоналізація світового господарства

Глобалізація тісно пов’язана з регіоналізацією світового господарства. З одного боку, це дві суперечливі, різнонаправлені за характером дії та практичними наслідками тенденції, а з іншого - консолідація глобального ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи, перш за все, спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами угруповання та ефективно реалізовувати на міжнародній арені широкий спектр стратегічних інтересів. Найбільш інтенсивна господарська взаємодія спостерігається в межах таких потужних інтеграційних угруповань, як: ЄС, НАФТА, АТЕС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Так, на долю НАФТА, ЄС і АТЕС приходиться приблизно 80% світового ВВП, 82% всіх державних бюджетів країн світу і 85% експорту.

Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобалізації, загострюючи суперечності глобального розвитку. З одного боку, зняття бар’єрів у рухові товарів, послуг, капіталів, робочої сили в межах інтеграційних об’єднань виступає каталізатором зростання міжнародного співробітництва у глобальному масштабі. А з іншого боку, позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами регіонального інтеграційного об’єднання та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання. Регіональна інтеграція розвивається на сучасному етапі більш динамічно, ніж процеси глобальної інтеграції.

 20.3 Суперечливість процесу глобалізації

 Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства та інші.

Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності.

Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.

Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях.

Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками:

  1.  концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства;
    1.  зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав;
    2.  замикання інвестиційних потоків та
    3.  спрямованість міграційних потоків з країн «третього світу» в розвинені регіони планети.

Перший напрямок є найбільш очевидний. До 1990 р. країни «Великої сімки» контролювали 87% всіх зареєстрованих у світі патентів, а за таким показником як вкладення у розвиток наукоємних технологій, США в 36 разів випереджали Росію. Протягом 90-х років країни-члени ОЕСР витрачали на наукові дослідження і розробки в середньому близько 400 млрд. дол. США щорічно, з яких 44% припадало на США. Ці тенденції виражаються передусім у зростанні технологічної могутності постіндустріального світу. Вони проявляються і у їх все зростаючій інвестиційній привабливості, яка забезпечує притік іноземних капіталовкладень.

Другий напрямок пов’язаний з випереджаючими темпами зростання світової торгівлі порівняно з темпами зростання обсягів виробництва більшості розвинених країн. Так, з 1870 до 1913 р. обсяги експорту європейських країн збільшилися на 43% порівняно зі зростанням їх ВВП, а в 50-60-ті роки ХХ ст. – уже на 89%.

Третій напрямок пов’язаний з новою якістю інвестиційної активності в розвинених країнах. Зростання інвестиційних потоків і їх зосередження в межах постіндустріального світу на сьогодні помітні як ніколи раніше. Прикладом може бути розподіл інвестицій США і в США за окремими секторами і джерелами. Якщо у Європу у 1970р. спрямовувалося близько 1/3 всіх американських інвестицій, то на сьогодні – вже 50%, тоді як на долю Японії і нових індустріальних країн Азії припадає не більше 8, а Мексики – менше 3%. Характерно, що компанії, які представляють розвинені економіки (США і Європи), інвестують до 80% всіх коштів у галузі високотехнологічного виробництва, а також у банківський і страховий бізнес.

Четвертий напрямок пов’язаний з відчутним зменшенням міграційних потоків всередині постіндустріального світу з постійним зростанням кількості нелегальних іммігрантів з країн “третього світу” з одночасним зростанням. Якщо в 50-ті роки в США 68% легальних іммігрантів прибувало з Європи або Канади і належали вони в основному до середнього класу, то у 80-90-ті роки більше 83% їх чисельності були азійського або латиноамериканського походження і як правило не мали достатнього рівня освіченості.

За умов глобалізації значно посилюється не лише економічна, але і політична та соціальна нерівність між країнами. Розрив у доходах між 1/5 частиною народонаселення, що проживає в найбільш заможних країнах і 1/5, що проживає в найбідніших країнах у 1997 р. виражався співвідношенням 74/1, порівняно з 60/1 в 1990 р. і 30/1 – в 1960 р. для порівняння – в 1900 р. цей розрив становив 3/1, у 1913 р. – 11/1.

У країнах, що відстали у своєму соціально-економічному розвитку, щорічні втрати від невигідних умов торгівлі, а також різниці в доступі до праці і фінансів становлять 500 млрд. дол.. США, що в 10 разів перевищує обсяг державної іноземної допомоги.

Таким чином, глобальної економіки на сьогодні не існує: має місце господарська система, в якій економічний і соціальний розвиток більшої частини людства знаходиться в жорсткій залежності від прогресу постіндустріального світу і від його можливості впливати на події в решті регіонів планети. Безумовно, господарські і інформаційні зв’язки стають все більш інтенсивними, проте їх значення в рамках різних соціально-економічних систем залишаються діаметрально протилежними. Всередині постіндустріального світу глобальні тенденції призводять в кінцевому результаті до зближення рівнів розвитку окремих країн і їх жорсткого протистояння з рештою світу. У всепланетарному масштабі кожен новий прояв глобалізації каталізує формування однополюсного світу, в якому глобального значення може набувати лише його центр, як постіндустріальна складова.

 Основні поняття і терміни:

 Глобалізація – процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо

 Регіоналізація – створення регіональних коаліцій країн, які об’єднують свої зусилля з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, на основі спільних інтересів

 

Питання для самоконтролю:

  1.  Яке з визначень поняття «глобалізація» помилкове:

А) процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів

Б) тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства

В) процес посилення національної економіки, створення умов для її домінування над економікою інших країн світу

Г) усі відповіді помилкові

Д) усі відповіді вірні

  1.  В якому з визначень вірно пояснюється сенс терміну «глобалізація»

А) процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів

Б) процес посилення національної економіки, створення умов для її домінування над економікою інших країн світу

В) об’єднання економічного потенціалу світових держав з метою спільного користування ресурсами

Г) усі відповіді помилкові

Д) усі відповіді вірні

  1.  Що з перерахованого не відноситься до ознак глобалізації:

А) взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами

Б) зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу

В) послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики

Г) розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів

Д) усі відповіді вірні

Е) усі відповіді помилкові

  1.  В якому з визначень найбільш точно характеризується поняття «регіоналізації»:

А) створення регіональних коаліцій країн, які об’єднують свої зусилля з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, на основі спільних інтересів

Б) співпрацю між країнами, що знаходяться в одному регіоні;

В) створення зон безмитної торгівлі між країнами, що знаходяться в одному регіоні

Г) процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів

Тема 21 Глобальні проблеми та їх розв’язання

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність глобальних проблем, їх класифікацію; особливості розв’язання глобальних проблем в світі

вміти: визначати, класифікувати та аналізувати глобальні проблеми; характеризувати причини, що призвели до виникнення глобальних проблем та аналізувати їх наслідки

 План:

21.1. Поняття глобальних проблем та їх класифікація

21.2 Небезпека глобальних проблем

21.3 Шляхи розв’язання глобальних проблем

 Рекомендована література:

[3, с.471-487]

 21.1. Поняття глобальних проблем та їх класифікація

Глобальні проблеми людства - комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості.

Глобальні проблеми людства стосуються як поверхні землі, так і Світового океану, атмосфери планети, навколоземного космічного простору.

До першої групи таких проблем належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором).

Друга група — це проблеми соціально-економічних і воєнно-політичних відносин, а саме: відносини між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; відносини між розвинутими країнами і постсоціалістичними країнами та державами різних соціально-економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн, проблеми роззброєння і збереження миру, локальні, регіональні та міжнародні кризи.

Третя група охоплює проблеми, пов’язані з розвитком людини, забезпеченням її майбутнього, зростанням народонаселення, боротьбою із зубожінням, голодом, хворобами, наркоманією тощо.

Глобальні проблеми відрізняються загальнопланетарним характером, пов’язані з життєвими інтересами народів усіх країн незалежно від їх соціального ладу, рівня економічної зрілості, географічного положення і можуть бути вирішені шляхом взаємодії всіх держав. Їх невирішеність породжує загрозу для майбутнього всіх людей. Наприклад, науково-технічна революція призвела до небаченого розвитку засобів розрухи і військової справи. Людина виявилась здатною знищити все живе на планеті. Накопичених арсеналів, як уважають учені, достатньо для того, щоб знищити 58 млрд. осіб, або в 9,7 рази більше ніж живе людей на землі.

21.2 Небезпека глобальних проблем

 Загострення загальних для всього суспільства глобальних проблем посилює необхідність узгоджених дій з їх розв’язання, спільної розробки оптимальних варіантів розвитку. Світова спільнота може протистояти цьому лише об’єднавши зусилля та ресурси, оскільки вирішення глобальних проблем потребує величезних витрат. За деякими оцінками, щорічні витрати на ці цілі мають становити не менше 1 трлн дол. Сьогодні людство такими коштами не володіє.

Небезпека глобальних проблем приводить до двох висновків:

1) якщо тенденції розвитку глобальних проблем збережуться, то вже впродовж наступного століття людство наблизиться до меж свого зростання. Найімовірнішим буде значне зниження як чисельності населення, так і промислового виробництва;

2) проте є можливість змінити тенденції зростання, характерні для кінця ХХ ст., стабілізувати економічний та екологічний стан людства і підтримати його в майбутньому. Глобальну рівновагу людство може свідомо спроектувати таким чином, що потреби кожної людини будуть задовольнятися, а його індивідуальний потенціал розвиватиметься.

Саме такий шлях економічного і соціально-економічного розвитку має обрати людство у ХХІ ст.

Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, збереження миру — найгостріша проблема, яка потребує невідкладного розв’язання.

В останні десятиріччя дещо змінилися внутрішні акценти даної проблеми. Зміна політичного становища у світі, що розпочалася в середині 1970-х рр., і закінчення наприкінці 1980-х рр. припиненням «холодної війни» призвели до припинення протистояння двох систем. Це зняло гостроту та фатальність прямої загрози знищення в глобальній війні. Проте людство зіткнулось з новими явищами, що здатні підірвати всезагальний мир і безпеку, війна не зникла з арсеналу способів вирішення суперечностей між окремими країнами, націями, релігіями. Підтвердженням цього є посилення та зростання кількості різних конфліктів локального характеру з приводу територіальних, етнічних, релігійних розходжень, що загрожують перетворитись у регіональні або загальні конфлікти з відповідним втягуванням нових учасників. За підрахунками, на кінець 1990-х рр. у світі нарахувалось близько 50 конфліктів, де велись бойові дії та проливалась кров. Це, зокрема, конфлікти в Африці, Південно-Східній Азії, Афганістані, колишній Югославії. На початок ХХІ ст. кількість регіональних конфліктів зростає.

Новим загрозливим викликом людству стало розширення «клубу» ядерних держав. На початок ХХ ст. найбільшими ядерними державами світу є Росія, СШУ, Франція, Велика Британія. Офіційно володіють ядерною зброєю Китай, Індія, Пакистан, Ізраїль. До потенційно ядерних держав належать ПАР, Іран, Ірак, КНДР, а також Японія, Тайвань, Бразилія, Аргентина.

Військово-промислові комплекси, що сформувались у багатьох країнах, витрачають колосальні кошти на виробництво зброї та проведення наукових досліджень у цій сфері. Незважаючи на те що ряд цих досліджень використовується і в цивільній сфері — авіації, обчислювальній техніці та інших галузях, у цілому такі наукові дослідження навряд чи можна вважати ефективними. Навпаки, швидкий прогрес у військовій сфері загрожує безпеці і сприяє поглибленню глобальних проблем.

Дослідники різних країн прийшли до одностайної оцінки, що третя світова війна, якщо вона вибухне, стане трагічним фіналом всієї історії людської цивілізації; найбільш згубним наслідком можливого застосування ядерної зброї, а також глобальних аварій в результаті використання атомної енергії стане загибель всього живого і настання «ядерної зими»; 5% накопичених ядерних запасів достатньо для того, щоб увергнути планету на екологічну катастрофу.

Вчені за допомогою наукових моделей переконливо довели, що головним наслідком ядерної війни буде екологічна катастрофа, в результаті якої відбудеться зміна клімату на Землі. Останнє може призвести до генетичних змін у людській природі і, можливо, до повного вимирання людства. На сьогоднішній день можна констатувати той факт, що ймовірність конфлікту між провідними державами світу набагато менше, ніж раніше. Однак існує можливість потрапляння ядерної зброї до рук тоталітарних реакційних режимів або в руки окремих терористів. Після подій у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року різко загострилася проблема боротьби з міжнародним тероризмом.

Проблема подолання екологічної кризи є дуже актуальною. Рівень впливу людини на навколишнє середовище залежить в першу чергу від технічної озброєності суспільства. Вона була вкрай мала на початкових етапах розвитку людства. Однак з розвитком суспільства, зростанням його продуктивних сил ситуація починає змінюватися кардинальним чином. XX століття - це століття науково-технічного прогресу. Пов'язаний з якісно новим взаємовідношенням науки, техніки і технології, він колосально збільшує можливі і реальні масштаби впливу суспільства на природу, ставить перед людством цілий ряд нових, надзвичайно гострих проблем, в першу чергу - екологічну.

У процесі своєї господарської діяльності людина довгий час займала по відношенню до природи позицію споживача, нещадно експлуатуючи її, вважаючи, що природні запаси є невичерпними. Одним з негативних результатів людської діяльності стало виснаження природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. У результаті небезпечні для життя і здоров'я людини речовини викидалися в атмосферу, руйнуючи її, потрапляли в грунт.  Забруднення зазнали не тільки повітря і суша, але і води Світового океану. Це призводить як до знищення (вимирання) цілих видів тварин і рослин, так і до погіршення генофонду всього людства.

Сьогодні екологічну ситуацію у світі можна охарактеризувати як близьку до критичної. Серед глобальних екологічних проблем можна відзначити наступні:

  •  знищені і продовжують знищуватися тисячі видів рослин і тварин;
  •  значною мірою знищений лісовий покрив;
  •  стрімко скорочується наявний запас корисних копалин;
  •  світовий океан не тільки виснажується в результаті знищення живих організмів, але і перестає бути регулятором природних процесів;
  •  атмосфера в багатьох місцях забруднена до гранично допустимих розмірів, а чисте повітря стає дефіцитом;
  •  частково порушений озоновий шар, що захищає від згубного для всього живого космічного випромінювання;
  •  забруднення поверхні і спотворення природних ландшафтів: на Землі неможливо знайти ні одного квадратного метра поверхні, де б не знаходилося штучно створених людиною елементів.

Демографічна проблема стає все більш важливою для людства. Вона пов'язана з безперервним збільшенням чисельності населення що проживає на території планети, однак очевидно, що ресурси Землі (насамперед продовольчі) обмежені.

Саме від тих, що живуть на планеті людей, територіального розміщення та масштабів їх господарської діяльності залежать такі важливі параметри, як забезпеченість населення ресурсами, стан біосфери Землі, світова соціальна і політичне середовище.

У теж час, демографічні процеси на рубежі XX - XXI ст. визначають дві тенденції:

  •  демографічний «вибух», який характеризується різким приростом населення в країнах Азії, Африки, Латинської Америки, починаючи з 60-х років;
  •  «Нульовий приріст» населення в країнах Західної Європи.

Перша веде до різкого загострення соціально-економічних проблем у країнах, що розвиваються, включаючи голод і неграмотність десятків мільйонів людей. Друга - до різкого старіння населення в розвинених країнах, включаючи погіршення балансу між працюючими і пенсіонерами і т.д.

Продовольчу проблему також зараховують до глобальних: від недоїдання сьогодні страждає понад 500 млн. осіб, а помирає від недоїдання кілька мільйонів на рік. На всьому протязі історії людства виробництво продуктів харчування, як правило, не встигало за зростанням народонаселення. Лише протягом 40 років ХХ століття (з 1950 по 1990 роки) ситуація була іншою: населення землі за цей час подвоїлася, тоді як світовий збір зернових збільшився в три рази. Однак наприкінці 80 - початку 90-х рр.. зростання світового виробництва продуктів харчування почав сповільнюватися, тоді як попит на них продовжував зростати. Останнє пов'язано вже не тільки зі збільшенням числа жителів на планеті, але з таким чинником, як підвищення добробуту великої маси людей внаслідок широкої індустріалізації країн, що розвиваються, в першу чергу в Азії. Вважається, що світовий попит на продовольство зросте до 2020 року на 64%, у тому числі в країнах, що розвиваються - майже на 100%. Сьогодні розвиток сільського господарства вже не встигає за змінами в обсязі і структурі світового попиту на продовольство. Якщо подібну тенденцію не зупинити, то в найближчі два-три десятиліття потреба в покритті відсутніх продуктів харчування може збільшитися в кілька разів.

Тому коріння даної проблеми лежать не в нестачі продовольства як такого і не в обмеженості сучасних природних ресурсів, а в несправедливому їх перерозподіл та експлуатації як усередині окремих країн, так і в світовому масштабі. Те, що в сучасному світі люди можуть недоїдати, а тим більше - помирати з голоду, явище абсолютно аморальне, злочинне і неприпустиме. Це - ганьба людства і насамперед найбільш розвинених країн.

Проблема розриву в рівні економічного розвитку між розвиненими країнами Заходу і що розвиваються країнами  «третього світу» (проблема «Північ-Південь») - більшість звільнених у другій половині XX ст. від колоніальної залежності країн, ставши на шлях наздоганяючого економічного розвитку, не змогли, незважаючи на відносні успіхи, наздогнати розвинуті країни за основними економічними показниками (перш за все по рівню ВНП на душу населення). Багато в чому це було пов'язано з демографічною ситуацією: зростання населення в даних країнах фактично нівелював досягнуті в економіці успіхи.

Звичайно, глобальні проблеми не вичерпуються перерахованими вище. Насправді їх більше. До них можна віднести і криза культури і духовних цінностей, дефіцит демократії у сучасному світі, поширення небезпечних хвороб, тероризм, бюрократію і багато інших.

У цілому всі глобальні проблеми людства можна представити у вигляді клубка суперечностей, де від кожної проблеми тягнуться різноманітні нитки до всіх інших проблем.

21.3. Шляхи розв’язання глобальних проблем

 Тенденція до зростання ресурсів, що відволікаються на військові потреби, веде до загострення економічних і соціальних проблем у багатьох країнах, негативно впливає на розвиток цивільного виробництва і рівень життя народів. А потреби вирішення глобальних проблем постійно і гостро вимагають змін на користь цивільних потреб національних пропорцій між ресурсами, що йдуть на воєнні і мирні цілі, тобто демілітаризація економіки.

 Демілітаризація економіки країни — це роззброєння і ліквідація оборонних галузей виробництва. Оскільки мілітаризовані галузі становлять воєнно-промисловий комплекс країни, то демілітаризація ВПК передбачає конверсію підприємств, що працюють на оборону.

 Конверсія — це зміна пропорцій розподілу фінансових, людських і матеріальних ресурсів між цивільною і воєнною сферою, переключення в ході роззброєння воєнного виробництва та інших видів військової діяльності на мирні цілі.

Складний комплекс проблем виникає на стику взаємовідносин суспільства, людини, природи. Глобальні проблеми суттєво впливають на біологічні і соціальні аспекти відтворення не тільки робочої сили, але й людської популяції взагалі.

Однією з таких проблем є ліквідація зубожіння, голоду, хвороб, безробіття і неграмотності, які охоплюють великі зони сучасного світу. Зараз у світі більше голодуючих, ніж будь-коли в історії людства. Бідність і відсталість характерні перш за все для країн, що розвиваються, де проживає майже 2/3 населення планети. Тому дану глобальну проблему часто називають проблемою подолання відсталості країн, що розвиваються.

Сьогодні у найбідніших країнах близько 1,2 млрд. осіб живуть нижче порога зубожіння, понад 1 млрд. неграмотних, понад 1,5 млрд. позбавлені елементарної медичної допомоги, кожна третя дитина до 5 років голодує. Відсталість слаборозвинутих країн ускладнюється демографічною проблемою, яка полягає в несприятливих для економічного розвитку динаміці населення та зрушення у його віковій структурі. Особливої гостроти демографічній проблемі надає той факт, що понад 80 % приросту світового населення припадає на країни, що розвиваються. Ареною демографічного вибуху нині є країни Південної Африки, Близького та Середнього Сходу, меншою мірою Південної Азії. Населення країн, що розвиваються, збільшилось на початку ХХІ ст. на 16 %, у той час як чисельність жителів розвинутих країн лише на 5 %, а в постсоціалістичних країнах залишилась на попередньому рівні.

Проблема рідкості ресурсів і зон зубожіння набирають загальносвітового характеру. Для її вирішення потрібна така система заходів:

  •  динамічний розвиток слаборозвинутих країн у соціально-економічній і науково-технічній сферах;
  •  новий світовий порядок, який гарантуватиме реальну допомогу відсталим країнам у вирішенні їх проблем.

До глобальних проблем слід віднести багато проблем охорони здоров’я. Вони зачіпають інтереси кожної людини і всього людства, впливають на долю нинішнього і майбутнього поколінь. Становлення і розвиток системи світового господарства, на жаль, сприяє розповсюдженню страшних епідемій (у масштабі окремої країни) і пандемій (у світовому масштабі). Боротьба проти них на національному рівні виявляється малоефективною. Потрібні узгоджені міжнародні дії щодо охорони здоров’я населення.

На рубежі ХХІ ст. загострюється екологічна проблема. Вона зачіпає основи існування людської цивілізації; забруднення навколишнього середовища сьогодні досягло загрозливих масштабів. Характеризуючи загальний стан навколишнього середовища, учені різних країн, як правило, використовують такі визначення, як «деградація глобальної екологічної системи», «руйнування природних систем життєзабезпечення» і т. п. Багато з них заявляє про наростаючу глобальну екологічну кризу, яка в окремих регіонах уже набула досить відчутних форм.

Екологічна криза характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил, суспільних форм їх розвитку і біологічних можливостей біосфери. Вона проявляється в напруженні стосунків між людиною і природою, результатом чого є порушення навколишнього середовища, забруднення і отруєння його відходами, загроза існування людини.

Деградація земельних ресурсів відбувається під впливом надмірного скотарства, водяної та вітрової ерозії, забруднення хімічними відходами, будівельних робіт та інших факторів. У результаті щорічно зі світового сільськогосподарського обороту вилучається близько 7 млн. га родючих земель, які поступово перетворюються у пустелю. За підрахунками американських учених, тільки орні землі нашої планети щорічно втрачають 24 млрд. т родючого шару, що рівноцінно знищенню всього пшеничного поясу на південному сході Австралії.

Останнім часом відбувається катастрофічне забруднення світової екологічної системи відходами виробничої та невиробничої діяльності людини. Усі відходи поділяються на тверді, рідкі та газоподібні. В структурі твердих відходів переважають промислові та гірничо-промислові відходи. У цілому на душу населення вони особливо великі в США, Японії та Росії. За показником на душу населення твердих побутових відходів лідирують США, де на кожного мешканця на рік припадає 500—600 кг сміття.

Рідкими відходами забруднюється перш за все гідросфера, до того ж основними забруднювачами є стічні води та нафта. Загальний обсяг стічних вод на початку 1990-х рр. досяг 1800 км3. Нафтове забруднення негативно позначається насамперед на стані морського та повітряного середовища. За деякими оцінками, щорічно у світовий океан потрапляє близько 3,5 млн. т нафти та нафтопродуктів. Нині деградація водного середовища набула глобального характеру. Приблизно 1,3 млрд. осіб користуються в побуті тільки забрудненою водою, що є причиною багатьох епідемічних захворювань.

Головними забруднювачами атмосфери, як правило, вважають діоксид сірки, окисень азоту, оксид вуглеводу. Щорічно в атмосферу землі викидається близько 60 млн т твердих частин, які сприяють утворенню смогу і понижують її прозорість. За деякими підрахунками, тільки в 1980—90 рр. світовий обсяг викидів вуглеводу виріс у 4 рази, досягнувши 6 млрд. т, або 22 млрд. т вуглекислого газу. Основну відповідальність за це несуть промислово розвинуті країни Північної півкулі, на які припадає більша частина таких викидів (США — 25 %; країни—члени ЄС — 14 %; країни—члени СНД — 13 %; Японія — 5 %).

Одним з головних наслідків екологічної кризи є скорочення генофонду планети, зменшення біологічної різноманітності, яка оцінюється в 10—20 млн видів. Учені вважають, що в разі збереження існуючих тенденцій у 1980—2000 рр. можливе зникнення 1/5 всіх видів рослин і тварин, що населяють нашу планету.

Оскільки процеси забруднення набули глобального характеру в 1960—70-х рр., на початку 70-х рр. ХХ ст. виник екологізм як громадський рух. Екологізм — течія неоднорідна. Його представників можна поділити на чотири групи:

1) «противники культури», яких називають мрійниками. Вони закликають до відмови від урбанізації і повернення до сільського життя;

2) «енвайронменталісти» — це переважно професійні екологи. Вони концентрують увагу на проблемах забруднення навколишнього середовища і погіршання якості життя в промислових містах, вони вважають можливим повне вирішення цих проблем за відповідних капіталовкладень, на базі науки і техніки, шляхом консервації природи у формі національних парків і заповідників. Зауважимо, що нині у великих містах сконцентровано 40 % усього населення, і цей процес нарощується. Так, у Мехіко проживає близько 30 млн, Буенос-Айресі — 26 млн, Шанхаї — 23 млн чоловік. Це до крайніх меж загострює екологічну проблему;

3) «екопрогресисти», які впевнені, що впровадження так званих м’яких — енергоі матеріалозберігаючих, незабруднюючих технологій має зберегти природні ресурси;

4) прихильники «соціального руху». Вони намагаються виявити зв’язки між «суспільством споживання» і екологічною деградацією біосфери. Екологістів даного напрямку називають також «антипродуктивістами», оскільки вони вважають, що всі суперечності розвитку країн мають одну причину — «продуктивізм».

Незважаючи на різні підходи щодо захисту навколишнього середовища, учені-екологи, економісти єдині в тому, що захист природи потребує значних витрат — до 3—5 % ВВП, тобто не менше 150 млрд. дол. щорічно. Країни з розвинутою економікою в середньому витрачають до 1,7 % свого ВНП на екологічні потреби, але цього мало, тому що величина збитків, які завдаються природному середовищу щорічно, оцінюється приблизно в 6 % ВНП.

Як і раніше, гостро стоїть проблема забезпечення людства сировиною та енергією. Економічний розвиток більше не може базуватися на зростаючих обсягах використання сировини і енергії. Це веде до надвеликого навантаження на природні ресурси, які обмежені.

По суті глобальна енергосировинна проблема являє собою дві досить близькі за характером походження проблеми — енергетичну та сировинну. До того ж проблема забезпечення енергією є значною мірою похідною від проблеми сировинної, оскільки практично більша частина використовуваних нині способів отримання енергії по суті є переробкою специфічної енергетичної сировини.

Розрахунки спеціалістів Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) показують, що запаси енергоресурсів становлять: вугілля — на 340 років, нафти — на 30, газу — на 50 років. Не слід, звісно, зводити всі запаси енергії до цих джерел. У найближчій перспективі з’являться нові джерела енергії: термоядерна енергія, енергія плазми. Проте все це лише потенційні джерела, а сьогодні енергоресурси беруться з традиційних розвіданих запасів.

Суттєвим напрямком вирішення енергетичної і сировинної проблеми є їх економія.

Глобальний характер проблеми економії матеріальних ресурсів потребує реалізації різноманітних заходів як у національному, так і в міжнародному масштабах. Серед них варто виділити такі: обмін інформацією, науково-технічне співробітництво, розвиток обміну новими енерго- і матеріалозберігаючими технікою та технологіями.

Це сприяє певним позитивним зрушенням у використанні енергії і сировини. Так, у світовій економіці енергоспоживання зросло на 5,1 % на рік, енергоємність ВВП знизилась на 15 %, а нафтоємність — на 29 %.

Сировинні та енергетичні проблеми загострюються також, тому що:

1) забезпечення національних господарств паливом і сировиною здійснюється в основному через їх експорт;

2) зовнішньоекономічні сировинні зв’язки постійно порушуються, що являє собою основну суперечність сировинної проблеми;

3) сировинна проблема проявляється в нестійкості пропонування і попиту, в існуванні періодів надлишку і дефіциту сировини, у стрибкоподібному коливанні світових цін;

4) існують суперечності між країнами щодо експорту/імпорту сировини.

Ці глобальні проблеми постачання сировини і палива є надто гострими для України, особливо щодо постачання нафти, газу, вугілля, деревини, кольорових металів тощо. З іншого боку, українське виробництво є надто енерго- і матеріалоємним. Так, на 1 дол. ВВП ми споживаємо електроенергії в 4 рази, а металу в 2 рази більше ніж у середньому в західноєвропейських країнах.

Останнім часом набула глобальності проблема освоєння Світового океану і космосу. Світовий океан займає 71 % площі Землі. Відношення обсягу океанської пели (товщина води як середовище життя організмів) до обсягу тих шарів атмосфери, де можливе життя, становить 183 : 1. Рослини моря дають 70 % річного виробництва кисню на нашій планеті. Проблема вивчення та освоєння Світового океану є комплексною, оскільки, по-перше, Світовий океан є одним з регуляторів умов життя на планеті; по-друге, він є «світовою фабрикою» погоди; по-третє, служить одним із джерел, що допомагають вирішити продовольчу проблему (риба, тварини, водорості); по-четверте, на дні океану зосереджені ще маловивчені запаси корисних копалин, які багаторазово перевищують за обсягом уже розвідані; по-п’яте, у самій океанічній воді розчинені практично всі відомі елементи таблиці Менделєєва; по-шосте, вагомим є транспортне значення світового океану (морське судноплавство забезпечує транспортними послугами переважну частину (до 4/5) світових зовнішньоекономічних зв’язків).

Хоча океанічні ресурси використовуються лише частково, але екологічний баланс уже порушується:

  •  підірвано сировинну базу світового риболовства;
  •  підвищення частки вуглекислого газу в атмосфері, зменшення озонового шару, посилення ультрафіолетового випромінювання земної поверхні негативно впливають на морські організми;
  •  здійснюється забруднення Світового океану стічними водами, відходами промисловості, пестицидами і хімічними добривами, нафтою. Так, за оцінками експертів, у Світовий океан викидається до 20 млрд т шкідливих речовин.

Для розв’язання глобальних проблем Світового океану необхідно грамотно, культурно освоювати океан і в таких межах, щоб не привести до згубних наслідків ні для океану, ні для навколишнього середовища.

Особливу роль у подальшому розвитку продуктивних сил людства має освоєння космічного простору. Космонавтика визначає рівень науково-технічного розвитку країни. Водночас вона відкриває широкі можливості для вирішення таких завдань, які мають глобальне значення:

1) розвиток внутрішніх і міжнародних систем зв’язку;

2) довгострокове прогнозування погоди;

3) навігація морського і повітряного транспорту;

4) створення глобальної геофізичної інформаційної системи, яка допоможе розробити модель Землі;

5) розвиток і вдосконалення таких галузей, як машинобудування, електроніка, обчислювальна техніка, енергетика, нові види матеріалів тощо.

Серед проблем, що тільки народжуються, спеціалісти частіше називають вивчення будови Землі, управління погодою і кліматом. Особливу тривогу в останній час викликають зростаюча організована злочинність, міжнародний тероризм, наркоманія, порушення громадянських прав людини.

Ці нові проблеми ще не отримали офіційного статусу глобальних, але є надто серйозними і навіть небезпечними для розвитку людства.

 Основні поняття і терміни:

Глобальні проблеми людства - комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості.

Демілітаризація економіки країни — це роззброєння і ліквідація оборонних галузей виробництва.

 Конверсія — це зміна пропорцій розподілу фінансових, людських і матеріальних ресурсів між цивільною і воєнною сферою, переключення в ході роззброєння воєнного виробництва та інших видів військової діяльності на мирні цілі.

 Питання для самоконтролю:

  1.  Які з перерахованих проблем не відносяться до глобальних:

А) екологічна

Б) демографічна

В) паливно-енергетична

Г) безробіття

  1.  Які з перерахованих глобальних проблем не пов’язані з тими, що відносяться до розвитку людства:

А) демографічна

Б) невиліковних хвороб

В) екологічна

Г) зубожіння

  1.  Які з перерахованих країн не є ядерними державами:

А) Росія

Б) США

В) Україна

Г) Велика Британія

  1.  Який вигляд має демографічна проблема в сучасній Україні:

А) відбувається «старіння нації»

Б) відбувається постійний, неконтрольований приріст населення

В) державна влада регулює приріст населення в країні

Г) всі відповіді помилкові

  1.  Конверсія це :

А) зміна пропорцій розподілу фінансових, людських і матеріальних ресурсів між цивільною і воєнною сферою, переключення в ході роззброєння воєнного виробництва та інших видів військової діяльності на мирні цілі

Б) роззброєння і ліквідація оборонних галузей виробництва

В) розвиток підприємств, орієнтованих  виключно на випуск мирної продукції

Г) розвиток підприємств, орієнтованих  виключно на випуск військової продукції

3 ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ІТЕРАТУРИ:

Основна:

  1.  Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За заг. ред. П.В. Круша, В.І. Депутат, С.О. Тульчинської. – К.: Каравела, 2007
  2.  Політична економія: Навчальний посібник / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004
  3.  Мочерний С.В.,  Устинко О.А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2005
  4.  Горошко М.Ф. Кулішов В.В. Мікроекономіка. Навчальний посібник. – К.: Ніка-Центр, 2003

Додаткова:

  1.  Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. – К.: Вища школа, 2007 
  2.  Горленко Г.О. Практикум з економіки. 10-11 клас. Видання 4-те, перероб. Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2009
  3.  Економічна теорія. Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилечива. – К.: Знання, 2006 
  4.  Єщенко П.С. Економіка для всіх. – К.: Вища школа, 2009
  5.  Панчишин С. Макроекономіка. – К.: Либідь, 2002
  6.  Радіонова  І.Ф., Кравченко І.С., Радченко В.В. Загальна економіка: Підручник для 10 (11) класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів. За ред. І.Ф.Радіонової. - 6-те вид., доповнене, перероблене, виправлене. -Кам'янець-Подільський: «Аксіома» 2008


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

69532. Местные финансы 446.5 KB
  Наука о местных финансах является отдельной самостоятельной отраслью финансовой науки. Процесс ее формирования проходил по двум основным направлениям: 1 исторически сложилось так что сначала возникла наука о государственных финансах а потом из нее выделилось...
69533. Податковий облік Конспект лекцій 785 KB
  Теоретичні основи оподаткування. Термінологія оподаткування. Другий тип податку який виник після появи постійного війська має зовсім інший характер він установлюється після довгих переговорів за участю різних представницьких установ парламентів і т.
69534. Основы управленческого консультирования 33.09 MB
  Цели роли и функции внутреннего консультанта Функции ВКГ. Сферы деятельности ВКГ. Создание внутренней консалтинговой группы ВКГ основывается на таких принципах: Потребность в организационных изменениях превышает спрос на консалтинговые услуги...
69535. Регуляторная политика 474 KB
  Это определение регуляторного акта значительно расширяет сферу деятельности регуляторной политики относительно предшествующих ей этапов. Каждый орган который отвечает признакам регуляторного органа а также и эта крайне важная новация – местные органы исполнительной власти и органы...
69536. Рынок финансовых услуг 206 KB
  Целью государственного регулирования рынка финансовых услуг являются: Защита интересов потребителей финансовых услуг. Создание благоприятных условий для развития и функционирования рынка финансовых услуг. Обеспечение равных возможностей для доступа к рынку и защиты прав его участников.
69537. Транснациональные корпорации 133 KB
  Развитие и становление международного производства Особенности создания ТНК Транснациональные корпорации ТНК продукт и основной субъект зарубежного инвестирования прежде всего прямых производственных капиталовложений. Именно ТНК принадлежат 90 прямых зарубежных инвестиций.
69538. Управление финансами ТНК 651.5 KB
  Транснациональные корпорации способствовали превращению мировой экономики в международное производство обеспечивая ускорение научно-технического прогресса во всех его направлениях технический уровень и качество продукции эффективность производства совершенствование...
69539. Бюджетная система 523 KB
  Финансовая система Украины Централизованные финансовые ресурсы сосредотачиваются в Государственном бюджете Пенсионном фонде Фонде государственного страхования и др. Государственный бюджет формируется за счет отчислений плательщиков налогов согласно Закону...
69540. Проектное финансирование 96.5 KB
  Отличие проектного финансирования от кредитования реальных инвестиций.1 Отличие проектного финансирования от кредитования реальных инвестиций. Однако в Украине преобладает упрощенное представление о проектном финансировании как о банковском долгосрочном кредитовании...