7199

Економічна теорія. Методи дослідження економічних явищ

Конспект

Экономическая теория и математическое моделирование

Пояснювальна записка Предмет загальноосвітнього циклу Економіка інтегрується в дисципліну Економічна теорія, що входить до навчальних планів підготовки молодших спеціалістів усіх неекономічних спеціальностей. Їх вивчення має на меті...

Украинкский

2013-01-18

785 KB

5 чел.

1 Пояснювальна записка

Предмет загальноосвітнього циклу Економіка інтегрується в дисципліну «Економічна теорія», що входить до навчальних планів підготовки молодших спеціалістів усіх неекономічних спеціальностей. Їх вивчення має на меті:

  •  з’ясування суті фундаментальних засад економічного життя суспільств, економічної поведінки людини, законів та закономірностей функціонування ринкової економіки, сутності економічних процесів в Україні та завдань створення соціально орієнтованої економіки;
  •  розвиток у студентів економічного мислення;
  •  формування у молодих фахівців рис компетентностей, які забезпечують їх раціональну поведінку у сучасному суспільстві.

Відповідно до мети та змісту програми, основними завданнями навчального предмета «Економіка (Економічна теорія)» є набуття студентами знань про:

  •  базові економічні категорії і закони, які становлять загальну основу економічної діяльності людей (потреби, виробництво, виробничі ресурси, економічний вибір, власність, економічні системи), об'єктивні чинники економічної поведінки споживачів та виробників;
    •  економічні категорії і явища, які становлять фундаментальні поняття ринкової економіки: ринок, товарне виробництво, товар, закон вартості; гроші; ринкова ціна; ринок факторів виробництва, доходи суб’єктів економічного процесу; ринкова інфраструктура;
    •  економічну сутність підприємництва, організаційні форми підприємств, зміст та фінансування підприємницької діяльності, її економічні результати (підприємницький доход), функції менеджменту та маркетингу;
    •  загальні риси та зміст основних макроекономічних явищ: макроекономічну рівновагу та механізм її забезпечення; загальні макроекономічні показники; явища макроекономічної нестабільності, регулюючу роль держави;
    •  світову економіку, форми міжнародних економічних відносин (світову торгівлю, міжнародну валютну систему, міжнародне підприємництво тощо), міжнародні валютно-фінансові організації.

Програма вивчення предмета складається з п’яти  розділів:

  1.  Загальні основи економічного розвитку
    1.  Основи ринкової економіки та ринкова інфраструктура
      1.  Підприємство та підприємництво
      2.  Національна економіка як ціле
      3.  Світова економіка

Засвоєння курсу «Економіки (Економічної теорії)» дозволить в подальшому краще розібратися в питаннях таких дисциплін, як «Економіка будівництва», «Економіка, організація і планування», «Економіка і планування виробництва», «Економіка підприємства», «Основи підприємництва», та інших.

2 ЗМІСТ АУДИТОРНИХ ЗАНЯТЬ

Тема 1 Поняття економіки та економічної теорії

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність, предмет і основні функції економічної теорії; економічні категорії і закони; методи дослідження економічних явищ;

вміти: аналізувати багатозначність поняття «економіка»; надавати характеристику основним функціям економічної теорії; визначати методи дослідження економічних явищ

План:

1.1 Сутність економічної теорії і її функції.

1.2 Основні економічні категорії і закони.

1.3 Методи дослідження економічних явищ.

Рекомендована література:

[1, с.9-29]

[2, с.29-52]

[3, с.9-51]

1.1 Сутність економічної теорії і її функції

Економічна теорія (економікс) є однією з провідних дисциплін в системі економічних знань. Як окрема наука розглядається з кінця ХІХ століття. До цього часу була нерозривно пов’язана з політичною економією. Термін «політична економія» походить від грецьких слів «politicos» – державний, суспільний;  «oicos» – дім, домашнє господарство;  «nomos» – закон. Уперше цей термін вжив французький вчений Антуан Монкретьєн у  «Трактаті політичної економії» в 1615 році. Термін «економікс» з’явився у 1890 році у праці англійського економіста Альфреда Маршалла «Принципи економікс».

Різниця між двома науками полягає в тому, що економікс вивчає, у який спосіб люди і суспільство здійснюють остаточний вибір рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів і розподілу їх для споживання.

Політична економія вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання різноманітних товарів і послуг.

Економічна теорія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, найповніше забезпечуючи задоволення потреб людей, як потрібно організовувати виробництво, розподіл та споживання вироблених товарів і послуг.

Отже, предметом економічної теорії є вивчення соціально-економічних відносин, які відповідають певній формі власності на засоби виробництва.

Другим обов'язковим елементом предмета економічної теорії є організаційно-економічні відносини. До них належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки.

Третьою складовою предмета економічної теорії вважають техніко-економічні та інноваційні відносини, що визначаються науково-технічним та технологічним прогресом, який супроводжує розвиток продуктивних сил суспільства.

Предмет економічної теорії – дослідження законів та закономірностей розвитку економічних відносин у процесі взаємодії з продуктивними силами у всіх сферах суспільного відтворення.

Функції економічної теорії. Слово «функція» в дослівному перекладі з латинської означає «виконання, звершення». Якщо ми говоримо про функції економічної теорії, то хочемо показати, які завдання виконує ця наука, яке коло її обов'язків перед людством, які її роль і призначення.

Економічній теорії властиві такі функції: теоретико-пізнавальна, практична, прогностична, методологічна.

  1.  теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів, форми їхнього вияву;
  2.  практична функція полягає в тому, щоб усебічно обґрунтувати конкретні шляхи використання економічних законів, перекласти їхні вимоги на мову практичних заходів щодо вирішення господарських завдань, здійснення економічної політики, яка б найповніше відповідала інтересам людини, колективів, суспільства; обґрунтування раціональних форм управління господарством, здійснення практичних заходів щодо розв'язання економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва, зростання життєвого рівня населення;
  3.  прогностична функція економічної теорії має забезпечувати суспільству можливість в економічних діях здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку економічних процесів. Саме завдяки вивченню економічної теорії людина може знати, які дії можуть сприяти подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо; 
  4.  методологічна функція економічної теорії дає можливість використовувати економічні знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки економіки, а й всіх економічних дисциплін. Вона спрямована на формування сучасного економічного мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати життєві спостереження в економічних процесах, дає змогу об'єктивно і всебічно оцінювати економічну політику держави, а також економічні програми різних політичних партій і рухів.

1.2 Основні економічні категорії і закони

Категорія економічної теорії - це найбільш загальне логічне поняття, що відображає суть реально існуючого економічного явища, яке проявляється в певному виробничому відношенні. Або інакше - це теоретичне відображення реально існуючих виробничих відносин людей. Наприклад: товар, гроші, вартість, капітал.

Категорія - це нижчий ступінь пізнання економічних явищ. Вищим, який дозволяє повною мірою розкрити суть явища, є економічний закон.

Економічні закони виражають внутрішні, типові, тривалі, необхідні (в тому числі причинно-наслідкові) зв'язки й залежності, які характеризують головний напрям розвитку тієї чи іншої сфери економіки.

Першу групу утворюють загальні економічні закони. Це закони, які діють у всіх без винятку економічних системах. Вони відображають: а) загальну спрямованість поступального розвитку суспільного виробництва; б) об'єктивні основи зростання його ефективності; в) розвиток організаційно-економічних відносин; г) діалектику взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Отже, загальні економічні закони відображають, як правило, внутрішні, сталі й суттєві зв'язки, властиві процесу взаємодії людини з природою і які є однаковими на всіх етапах розвитку людського суспільства. Серед них слід виділити закон зростання продуктивності праці або, як його ще називають, закон економії часу, закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, закон усуспільнення виробництва й праці, закон зростаючих потреб.

Другу групу утворюють специфічні економічні закони. Це закони, що діють лише в межах одного способу виробництва. Вони виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва, характерних, для якогось конкретного суспільного ладу. Так, наприклад, феодалізм має свої специфічні економічні закони, капіталізм - свої, а соціалізм - інші.

До третьої групи економічних законів належать закони, які не можна віднести ні до загальних, ні до специфічних. Вони виражають такі особливості виробничих відносин, які властиві декільком способам виробництва, і тому діють лише в їхніх межах. До них належать, наприклад, закони товарного виробництва: закон вартості, закон попиту й пропозиції, закон грошового обігу. Ці закони отримали назву особливих законів.

Специфічні економічні закони відрізняють один соціальний ступінь розвитку суспільства від іншого. Загальні економічні закони, відображаючи поступовий процес розвитку суспільного виробництва, пов'язують економічну історію суспільства в єдине ціле. Особливі закони дають можливість з'ясувати специфіку функціонування ринкової економіки.

1.3 Методи дослідження економічних явищ

Економічна теорія володіє значним арсеналом способів і прийомів дослідження свого предмета, що й визначає зміст методу цієї науки.

Як і будь-яка наука, економічна теорія використовує емпіричний метод (від грецького слова, що в перекладі означає «досвід»), який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника. Описова, або емпірична теорія збирає факти економічного життя і висуває відповідні гіпотези для їх пояснення. Але для розуміння взаємозв'язку і взаємозалежності економічних явищ і процесів емпіричний метод недостатній. Тому економічна теорія застосовує також методи індукції (виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального житія на основі сходження від одиничного до загального) і дедукції (аналіз від загального до одиничного), логічної (наукової) абстракції (уявного виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища і ігнорування несуттєвих його ознак і сходження від абстрактного (теоретичного) до конкретного).

Діалектичний метод дослідження означає процес пізнання явища чи процесу в усій різноманітності його форм і в усій його суперечливості. Це синтетичний метод, який включає багато елементів, у т.ч. і наукову абстракцію, а також закон єдності і боротьби протилежностей (будь-яке явище суперечливе, містить у собі протилежності; подолання цих суперечностей - основа розвитку цього явища), поєднання історичного (послідовного розгляду усіх явищ у міру їх виникнення) і логічного (необхідна послідовність вивчення явищ), аналіз (уявний поділ цілого явища на окремі елементи і вивчення останніх) і синтез (пізнання явища як цілого у єдності усіх його елементів), якісний і кількісний аналіз, пізнання загального (спільні властивості і ознаки усіх явищ), особливого (спільні якості частини явищ) і одиничного (ознаки і властивості лише окремих явищ), єдність теорії і практики (практика - критерій істини).

Сучасна економічна теорія застосовує мікроекономічний і макроекономічний аналіз явищ і процесів економічного життя, здійснює їх моделювання (спрощена уявна картина реальності, абстрактне узагальнення її основних процесів і явищ), здійснює на цій основі прогнозування економічного розвитку. При цьому широко застосовуються математичні, графічні і статистичні методи.

Мікроекономіка як розділ економічної теорії побудована на використанні граничних величин (встановлення мінімуму чи максимуму ціни, прибутку, доходу тощо), а принцип рівноважності (фірми, ринку, ціни, економіки тощо) широко застосовується як у мікро-, так і у макроекономіці.

Певну роль серед методів, які застосовує економічна теорія, виконує експеримент, в якому особливе місце займають економічні реформи.

Економічна теорія є цілісною наукою, вона широко застосовує системний підхід до пізнання економічних явищ і процесів, тобто досліджує їх у цілісній сукупності. Дослідження зв'язків між окремими елементами у системі досягається за допомогою структурного аналізу, який вивчає структуру системи (економічних законів, економічних відносин, фірми, галузі, економіки в цілому).

Основні поняття і терміни:

Економіка - 1) господарство, сукупність законів, об'єктів, процесів, що використовуються людьми для забезпечення життя, задоволення потреб завдяки створенню необхідних суспільству благ, умов і засобів існування із застосуванням праці; 2) наука про господарство, способи його проведення людьми, відносини між людьми в процесі виробництва й обміну товарів, закономірності господарських процесів.

Економікс (економічна теорія) - економічна наука, що вивчає теоретичні засади економічних процесів у практичному аспекті. Термін запровадив англійський економіст А. Маршалл. Економіко заснована на теорії попиту і пропозиції, вивченні ринкової рівноваги, конкуренції, поведінки виробників і споживання на ринку тощо.

Макроекономіка - теорія, що вивчає загальномасштабні економічні процеси та економіку як ціле, обсяг національного виробництва, проблеми грошового обігу і ціноутворення, інфляції, зайнятості та безробіття, бюджетної й валютної систем, зовнішньоекономічних відносин тощо.

Мікроекономіка - економічна теорія, що досліджує окремі економічні суб'єкти (сімейні господарства, підприємства, фірми) та конкретні ринки. Розглядає виробництво окремого товару; витрати і прибутки окремих підприємств (фірм), попит і пропозицію на окремий товар; поведінку споживача; сімейну економіку; взаємозалежність.

Політична економія – наука, яка вивчає закони функціонування і розвитку економічних виробничих відносин у їх взаємодії з продуктивними силами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ на різних етапах розвитку людського суспільства.

Питання для самоконтролю:

  1.  Яка економічна дисципліна вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання різноманітних товарів і послуг:

А) політична економія    Б) економікс

В) макроекономіка   Г) мікроекономіка

  1.  Яка економічна дисципліна вивчає як суспільство використовує обмежені ресурси, найповніше забезпечуючи задоволення потреб людей, як потрібно організовувати виробництво, розподіл та споживання вироблених товарів і послуг:

А) політична економія    Б) економікс

В) макроекономіка   Г) мікроекономіка

  1.  Яка економічна наука вивчає загальномасштабні економічні процеси та економіку як ціле, обсяг національного виробництва, проблеми грошового обігу і ціноутворення, інфляції, зайнятості та безробіття, бюджетної й валютної систем, зовнішньоекономічних відносин тощо:

А) політична економія    Б) економікс

В) макроекономіка   Г) мікроекономіка

  1.  Яка економічна наука вивчає окремі економічні суб'єкти (сімейні господарства, підприємства, фірми) та конкретні ринки. Розглядає виробництво окремого товару; витрати і прибутки окремих підприємств (фірм), попит і пропозицію на окремий товар; поведінку споживача; сімейну економіку; взаємозалежність:

А) політична економія    Б) економікс

В) макроекономіка   Г) мікроекономіка

  1.  Про яку функцію економічної теорії йдеться мова: полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів, форми їхнього вияву:

А) теоретико-пізнавальна   Б) практична

В) прогностична     Г) методологічна

  1.  Про яку функцію економічної теорії йдеться мова: полягає в тому, щоб усебічно обґрунтувати конкретні шляхи використання економічних законів, перекласти їхні вимоги на мову практичних заходів; обґрунтування раціональних форм управління господарством, здійснення практичних заходів щодо розв'язання економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва, зростання життєвого рівня населення:

А) теоретико-пізнавальна   Б) практична

В) прогностична     Г) методологічна

  1.  Про яку функцію економічної теорії йдеться мова: забезпечити суспільству можливості економічних дій, здійснення необхідних передбачень щодо розвитку економічних процесів:

А) теоретико-пізнавальна   Б) практична

В) прогностична     Г) методологічна

  1.  Про яку функцію економічної теорії йдеться мова: економічної теорії дає можливість використовувати економічні знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки економіки, а й всіх економічних дисциплін:

А) теоретико-пізнавальна   Б) практична

В) прогностична     Г) методологічна

  1.  Які економічні закони діють у всіх без виключення економічних системах:

А) загальні      Б) специфічні

В) особливі     Г) усі відповіді помилкові

  1.  Які економічні закони діють в умовах лише одного способу виробництва:

А) загальні          Б) специфічні

В) особливі     Г) усі відповіді помилкові

Тема 2 Суспільне виробництво і його результативні показники.  Економічні відносини власності

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність виробництва  і його роль в економічній системі; основні форми суспільного виробництва; основні фактори суспільного виробництва і їх трактування представниками різних економічних шкіл; як визначати ефективність виробництва; сутність і вартісну структуру суспільного продукту; структуру, юридичний і економічний зміст власності; форми власності;

вміти: аналізувати сутність виробництва, визначати його роль в економічній системі; характеризувати форми  виробництва, доводити його суспільний характер; аналізувати чинники суспільного виробництва, відрізняти їх трактування різними економічними школами; визначати вартісну структуру суспільного продукту; визначати сутність, структуру власності; надавати характеристику різних форм власності

План:

  1.  Поняття виробництва, його суспільний характер. Основні фактори суспільного виробництва
    1.  Суспільний продукт і його вартісна структура
    2.  Відносини власності і їх структура
    3.  Форми власності в Україні

Рекомендована література:

[1, с.12-22; 54-62; 77-117]

[2, с.16-27]

[3, с.14-22]

[4, с.80-99]

 

2.1  Суспільне   виробництво,   його   фактори   і   результативні   показники

Виробництво — основа життя і розвитку людського суспільства.

Виробництво — відношення людей до природи з метою надання її речовині форм, здатних задовольняти людські потреби.

Суб'єктом цього відношення є люди, а об'єктом — природа.

Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати. Усе суспільство сукупно приймає участь у виробництві і споживанні створених благ.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво.

Виробнича інфраструктура - це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

В економічній теорії в практиці господарювання підприємства матеріальної сфери поділяють на два підрозділи: І - виробництво засобів виробництва і ІІ - виробництво предметів споживання. Це зумовлено тим, що засоби виробництва і предмети споживання виконують суттєво різні функції в процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно речових, матеріальних елементів продуктивних сил, то другі - для відтворення людських фактора виробництва.

Проблема співвідношення І і ІІ підрозділів суспільного відтворення має величезне значення для розвитку економіки.

Стосовно промисловості виділяють групу "А" (засоби виробництва) і групу "В" (предмети споживання).

Структура народного господарства, що склалася нині в Україні, характеризується значним переважанням галузей, які створюють засоби виробництва. Це свідчить про те, що в найближчі роки в національному господарстві необхідно значно підвищити частку виробництва предметів споживання. Для України це посильне завдання, бо тут є сприятливі природні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва, а також багатьох галузей харчової та легкої промисловості.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мистецтво та ін.

В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструктура) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг.

Для організації суспільного виробництва використовують певні фактори (чинники) – сукупність економічних ресурсів, за допомогою яких виготовляються товари і послуги. Структуру факторів виробництва ілюструє схема 2.1.1

Фактори виробництва

особові                               речові

             праця                                               засоби виробництва

             підприємницький хист                  земля

        грошовий капітал

        інформація

Схема 2.1.1 – Структура факторів виробництва

Всі економічні ресурси (фактори виробництва) мають одну загальну властивість: вони є в обмеженій кількості.

Суспільне виробництво не спроможне виробити весь обсяг товарів і послуг, який суспільство хотіло б отримати.

Отже, максимально можливий обсяг виробництва благ при повному і ефективному використанні наявних ресурсів складає виробничі можливості суспільства. Оскільки ресурси обмежені, то обмежені й виробничі можливості. Збільшення обсягів виробництва одного продукту може бути досягнуто лише при частковій або повній відмові від виробництва іншого.

За змістом виробництво є процесом, який охоплює такі складові: працю людини, предмети праці, засоби (знаряддя) праці.

Праця — свідоме, доцільне використання людьми розумових і фізичних сил у процесі виробництва благ.

Робоча сила — сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці, які вона використовує у процесі виробництва благ.

Робоча сила і праця є різними економічними феноменами: якщо робоча сила виражає здібності людини до праці, то праця є процесом, під час якого відбувається використання цих здібностей.

Предмети праці — усе те, на що спрямована праця людей. Бувають первинні (ті, що беруть безпосередньо з природи), їх ще називають сировиною або матеріалами; і вторинні (ті, що використовують після попередньої обробки), їх ще називають напівфабрикатами.

Засоби праці – усе те, чим людина діє на предмети праці з метою їх перетворення. (машини, устаткування, ручний реманент тощо).

Засоби виробництва — сукупність предметів праці та засобів праці, які людина використовує у процесі виробництва матеріальних благ і послуг.

До продуктивних сил належать засоби і предмети праці, а також люди, які володіють виробничим досвідом та надають руху засобам виробництва.

Виробничі відносини — це відносини між людьми у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання благ. З'ясування змісту виробничих відносин розкриває, кому належать засоби виробництва, на кого працює людина — на себе чи на власника засобів виробництва, як відбувається розподіл, обмін та споживання благ, тобто хто і як присвоює вироблений продукт. Саме тому кожен тип виробничих відносин насамперед характеризується власністю на засоби виробництва, яка є основою і структуроутворюючим елементом усієї системи виробничих відносин.

Спосіб виробництва – конкретний історичний період, який характеризують єдність та взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин. Визначаючи соціальний характер виробництва благ, сукупність виробничих відносин утворює економічний базис суспільства.

Він знаходиться у взаємозв'язку не лише з продуктивними силами, а й з надбудовою суспільства, яку утворюють юридичні і політичні відносини, форми суспільної свідомості: ідеї, теорії, філософські, моральні, етичні, релігійні погляди та відповідні їм інститути (держава, політичні партії, церква тощо). Історично конкретний базис суспільства формує відповідну йому надбудову.

Суспільно-економічна формація - утворюється єдністю економічного базису і надбудови. Вона як взаємопов'язана сукупність матеріальних (виробничих, економічних) та ідеологічних відносин, притаманних суспільству на певному етапі його розвитку, є певним історичним типом суспільства. Якісна особливість конкретної суспільно-економічної формації визначається суспільним способом виробництва. Тому первіснообщинному, рабовласницькому, феодальному та капіталістичному способам виробництва відповідають первіснообщинна, рабовласницька, феодальна і капіталістична суспільно-економічні формації.

  1.   Суспільний продукт і його вартісна структура

Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт.

Суспільний продукт - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він становить всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП). Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт (ЧП) (національний дохід). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому що є результатом живої праці, затраченої в даний період.

Необхідний продукт (НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи.

Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продукту, ніж йому необхідно для життя.

Суспільний продукт проходить чотири стадії руху:

1) Безпосередньо (власне) виробництво є процесом створення благ з метою задоволення потреб людини і суспільства внаслідок їх споживання.

2) Розподіл – полягає у розподілі засобів виробництва у суспільстві як об'єктів власності певних індивідів, групам чи суспільству та у розподілі засобів виробництва і робочої сили за галузями і сферами суспільного виробництва; а також у розподілі суспільного продукту між індивідами.

3) Обмін представляє собою обмін діяльністю і здібностями між працівниками, пов'язаними виконанням послідовних функцій, та обмін продуктами їх діяльності у процесі власне виробництва.

4) Споживання благ  є завершальною стадією руху продукту, на якій реалізуються його корисні (споживчі) властивості у процесі використання.

Продукт виробництва має певні властивості, зокрема, корисність.

Розрізняють об'єктивну та суб'єктивну корисність продукту.

Об'єктивна корисність продуктів виробництва - це їх спроможність задовольняти ті чи інші потреби людей.

Суб'єктивна корисність - це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг. Корисність - поняття виключно індивідуальне: що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго.

Сумарна корисність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною корисністю, а прирощення сукупної корисності за збільшення споживання блага на одиницю — граничною корисністю. Гранична корисність має спадний характер, тобто вона менша для кожної наступно спожитої в одному економічному періоді одиниці блага. Це положення стосується всіх економічних благ і називається законом спадної граничної корисності. Закон є справедливим передусім для одного акту споживання (за годину, день, тиждень, місяць тощо), його дія для більшості благ розпочинається з другої одиниці.

2.3 Відносини власності і їх структура

Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Власність –  відносини між людьми щодо привласнення речей та інших умов життєдіяльності людей: засобів виробництва, предметів особистого використання, грошей тощо.

Як соціально-економічна категорія власність визначається ступенем розвитку продуктивних сил, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії «людина — людина».

Власність же в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків «людина — річ». Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності.

Основа відносин власності - відносини привласнення засобів виробництва та його результатів.

Привласнення — це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.

Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності.

Розпорядження — здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.

Користування (використання) — процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

Слід зауважити, що суб'єкт привласнення власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує також права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалізуючи прав володаря і розпорядника. Проте тільки в комплексі відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення власності.

Парною категорією привласнення є відчуження.

Відчуження — процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, оречевлення результатів праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.

За суб'єктами, тобто носіями і реалізаторами відносин власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність. З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб'єктів власності. Носіями різновидів індивідуальної власності є індивіди, домашні (сімейні) господарства найрізноманітнішої функціональної спрямованості.

Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо.

Урізноманітнюються форми державних суб'єктів власності. Серед них розрізняють загальнодержавні (урядові, центральні структури, національний банк тощо), територіально-регіональні (комунально-муніципальні служби та інші органи місцевого самоврядування), галузеві (міністерства та відомства).

2.4 Необхідність розвитку всіх форм власності в Україні

З проголошенням незалежності України, постало питання про створення законодавчої бази для переходу держави на засади ринкової економіки і створення умов для розвитку усіх форм власності. Ці зміни ґрунтуються на прийнятих Верховною Радою України законах «Про власність», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про приватизаційні папери». Зазначені закони передбачають конкретні заходи для здійснення переходу від монополії держави на привласнення засобів і результатів виробництва і на управління ним до різноманітних форм власності, передусім йдеться про широке роздержавлення власності і приватизацію підприємств.

Роздержавлення — це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності.

Воно означає істотне скорочення державного сектора економіки і масштабів державного втручання в економіку. Роздержавлення може здійснюватися двома шляхами: приватизації і комерціалізації державних підприємств. Під приватизацією розуміють відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Комерціалізація державних підприємств означає позбавлення невластивих державі функцій господарської діяльності і перетворення їх у самостійні господарські одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва, тобто самостійно і цілком беруть відповідальність за результати господарської діяльності.

Виходячи   з   цього,   суть   політики    роздержавлення   насамперед   виявляється:

в різкому скороченні сфери державної власності за відповідного розширення інших форм власності;

в перетворені трудових колективів державних підприємств у реальних суб'єктів власності і господарювання.

При цьому слід наголосити, що державна власність завжди має бути в оптимальному співвідношенні з іншими формами власності.

Згідно з прийнятим Верховною Радою України законодавством про власність та розвиток підприємництва в сучасних умовах формується нова система відносин власності, яку можна представити наступним чином.

Індивідуальна власність громадян:

особиста власність — формується за рахунок трудових доходів від ведення власного господарства, від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції та інші цінні папери;

власність трудового господарства — це власність членів сім’ї та інших осіб, які спільно ведуть   трудове   господарство:   майстерні,   інші   малі   підприємства   в   сфері  побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, житлові будинки й господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировина, матеріали та інше майно, необхідне для самостійного ведення господарства;

власність    селянського    та    особистого    підсобного    господарства.    Селянське господарство може мати у власності житлові будинки, господарські будівлі, насадження на земельній ділянці, продуктивну й робочу худобу, сільськогосподарську техніку, транспортні засоби та інше майно, необхідне для самостійного ведення сільськогосподарського виробництва, переробки й реалізації продукції. Вироблена продукція й одержані доходи є власністю селянського господарства і використовуються ним на свій розсуд.

Колективна власність:

власність орендного підприємства — це вироблена продукція, одержані доходи й інше придбане за рахунок коштів цього підприємства майно;

власність колективного підприємства — це форма власності, яка виникає в тому випадку, коли все майно державного підприємства переходить у власність трудового колективу, викупу   орендного   майна   або   придбання   майна  іншими   законними  засобами.   Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продукцію й одержані доходи, є загальним надбанням його колективу;

власність кооперативу — це майно, що створюється за рахунок грошових та інших майнових внесків членів кооперативу, виробленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації, та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу;

власність   акціонерного товариства - це майно, створене за рахунок продажу
акцій, а також одержаного в результаті його господарської діяльності;

власність господарських асоціацій (об'єднань). Господарська асоціація має право власності на майно, добровільно передане їй підприємствами та організаціями, а також одержане в результаті її господарської діяльності. Водночас вона не має права власності на майно тих підприємств, що до неї входять;

власність громадських організацій. Ці організації можуть мати у власності будівлі, споруди, житловий фонд, обладнання, майно культурно-освітнього й оздоровчого призначення, грошові засоби, акції, інші цінні папери. Тут можуть знаходитися підприємства, які створюються згідно з цілями, вказаними в їхніх статутах і за рахунок коштів цих організацій;

власність релігійних організацій: будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і благодійного призначення, грошові кошти і майно, необхідне для діяльності даних організацій.

Державна власність:

загальнодержавна власність — майно органів влади й управління: оборонні об'єкти;   енергетична  система;  системи  транспорту  загального  користування,  зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; державні банки; підприємства і народногосподарські комплекси; страхові, резервні та інші фонди; культурні та історичні цінності народів; вищі й середні навчальні заклади та інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України й забезпечує її економічний та соціальний розвиток;

комунальна власність — це власність адміністративно-територіальних утворень (краю, області, району). Сюди належать власність органів влади й управління, кошти місцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство, а також підприємства сільського господарства,     торгівлі, транспорт, та інші  підприємства й комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я та інше майно;

майно державних підприємств —   це те майно, яке закріплене за державним підприємством і яким воно може розпоряджатися. Воно може виступати у формі фондів, госпрозрахункового доходу, акцій та іншого майна, яке необхідне для діяльності підприємства. Сюди може входити не лише виробниче обладнання, а й культурно-освітні та оздоровчі заклади.

Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій і держав.

Спільні підприємства, що створюються на території України у формі акціонерних та інших господарських товариств, мають власне майно, необхідне для здійснення діяльності, передбаченої засновницькими документами.

Також іноземні юридичні особи мають право на території України мати у власності промислові й інші підприємства, будівлі, споруди та інше майно, необхідне для здійснення ними господарської діяльності.

Іноземні держави й міжнародні організації мають право мати на території України майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних договорів і законодавства України.

Приватна власність.

Законом України «Про власність» передбачено існування приватної власності. Зокрема, зазначається, що у власності громадянина можуть знаходитися: житлові будинки, квартири, дачі, гаражі, предмети домашнього господарства й особистого споживання; грошові кошти; акції, облігації та інші цінні папери; засоби масової інформації; підприємства, майнові комплекси у сфері виробництва товарів, побутового обслуговування, торгівлі, в іншій сфері підприємницької діяльності; будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби та інші засоби виробництва; будь-яке інше майно виробничого, споживчого, соціального, культурного та іншого призначення, за винятком окремих видів майна, яке з точки зору державної і громадської безпеки не може належати громадянину.

Основні поняття і терміни:

Виробництво — відношення людей до природи з метою надання її речовині форм, здатних задовольняти людські потреби, має суспільний характер.

Виробнича інфраструктура - це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги.

Предмети праці — усе те, на що спрямована праця людей. Бувають первинні (ті, що беруть безпосередньо з природи), їх ще називають сировиною або матеріалами; і вторинні (ті, що використовують після попередньої обробки), їх ще називають напівфабрикатами.

Засоби праці – усе те, чим людина діє на предмети праці з метою їх перетворення. (машини, устаткування, ручний реманент тощо).

Засоби виробництва — сукупність предметів праці та засобів праці, які людина використовує у процесі виробництва матеріальних благ і послуг.

Продуктивні сили – сукупність  засобів і предметів праці, а також людей, які володіють виробничим досвідом та надають руху засобам виробництва.

Виробничі відносини — це відносини між людьми у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, показують, кому належать засоби виробництва, на кого працює людина — на себе чи на власника засобів виробництва, хто і як присвоює вироблений продукт.

Суспільний продукт – сукупність матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Власність –  відносини між людьми щодо привласнення речей та інших умов життєдіяльності людей: засобів виробництва, предметів особистого використання, грошей тощо.

Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності.

Розпорядження — здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.

Користування (використання) — процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

Роздержавлення — це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності.

Приватизація – це  відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Комерціалізація державних підприємств означає позбавлення невластивих державі функцій господарської діяльності і перетворення їх у самостійні господарські одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва, тобто самостійно і цілком беруть відповідальність за результати господарської діяльності.

Питання для самоконтролю:

  1.  Чому ми маємо підставу стверджувати, що процес виробництво має суспільний характер:

А) суспільство сукупно приймає участь у виробництві благ

Б) суспільство сукупно приймає участь у споживанні благ

В) при розрахунку суспільного продукту визначають затрати суспільно

    необхідної праці

Г) всі відповіді вірні

  1.  Яка сфера суспільного виробництва характеризується: це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва:

А) основне виробництво  Б) виробнича інфраструктура

В) соціальна інфраструктура

  1.  Яка сфера суспільного виробництва характеризується: це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому:

А) основне виробництво  Б) виробнича інфраструктура

В) соціальна інфраструктура

  1.  Яка сфера суспільного виробництва характеризується: це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги:

А) основне виробництво  Б) виробнича інфраструктура

В) соціальна інфраструктура

  1.  Засоби виробництва, це сукупність:

А) предметів і засобів праці

Б) предметів, засобів праці і людей, що їх обслуговують

В) продуктивних сил і виробничих відносин

Г) базису і надбудови

  1.  Синонімом виробничих відносин є:

А) відносини обміну    Б) відносини власності

В) відносини розподілу    Г) відносини споживання

  1.  Стадії руху суспільного продукту:

А) виробництво – обмін – споживання

Б) виробництво – розподіл – споживання

В) виробництво – розподіл – обмін – споживання

Г) виробництво – розподіл – обмін – виробництво

  1.  Які з перерахованих процесів не стосуються привласнення:

А) покупка автомобіля  

Б) отримання  вази в подарунок

В) отримання земельного паю в спадщину

Г) оренда квартири

  1.  Які з перерахованих процесів не стосуються відчуження:

А) продаж дачної ділянки

Б) конфіскація майна за рішенням суду

В) передача квартири в оренду

Г) передача комп’ютера спонсором дитячому будинку

  1.  Про що йдеться мова: перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності:

А) роздержавлення    Б) приватизація

В) комерціоналізація    Г) націоналізація

  1.  Про що йдеться мова: відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб:

А) роздержавлення    Б) приватизація

В) комерціоналізація    Г) націоналізація

  1.  Про що йдеться мова: позбавлення держави невластивих їй функцій господарської діяльності і перетворення підприємств у самостійні господарські одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва:

А) роздержавлення    Б) приватизація

В) комерціоналізація    Г) націоналізація

  1.  Про що йдеться мова: перехід у державну власність (силовими методами безоплатно або за викуп) приватних підприємств за рішенням органів влади:

А) роздержавлення    Б) приватизація

В) комерціоналізація    Г) націоналізація

Тема 3 Економічна система суспільства

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність, структурні елементи, типи економічних систем; особливості класифікації економічних систем; закономірності та особливості розвитку перехідних економік; особливості економічних реформ в Україні;

вміти: аналізувати сутність та структурні елементи економічної системи; визначати типи економічних систем та особливості їх еволюції; класифікувати економічні системи за різними ознаками; аналізувати економічні реформи в Україні

План:

3.1 Поняття економічної системи.

3.2 Класифікація економічних систем.

Рекомендована література:

[1, с.30-45]

[2, с.54-76]

[3,с.111-134]

3.1 Поняття економічної системи

Економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність техніко-економічних та організаційних форм і видів господарської діяльності.

Економічна система функціонує за допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, профспілки, виробництво прибутків. До організаційних механізмів економічної системи належать законодавча система, норми моралі, національні звичаї тощо.

Можна виділити два головні критерії, за якими розрізняють економічні системи: форма власності та спосіб прийняття рішення.

Центральне місце в економічній системі належить людині як основній продуктивній силі суспільства. Водночас їй доводиться мати справу з організацією виробництва. З останнім пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображає поєднання засобів праці з організацією виробництва.

Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. Відповідно до трьох етапів розвитку техніки, розрізняють технологічні способи виробництва, які ґрунтуються:

  •  на ручній праці: початок XVI - кінець XVIII ст.;
  •  на машинній праці: початок XIX ст., коли відбулася промислова революція, - до середини 50-х років XX ст.;
  •  на автоматизованій праці: розпочався наприкінці 50-х років XX ст. у зв'язку з розгортанням науково-технічної революції. Як відомо, з середини 70-х років НТР вступила в новий етап свого розвитку, пов'язаний з електронізацією матеріального виробництва, сфери надання послуг та обігу. З цього часу в розвинених країнах світу все більшу роль відіграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства - інформаційного.

Інформаційне суспільство - найрозвиненіший етап розвитку людської цивілізації, що є результатом:

  •  інформаційно-комп'ютерної революції і ґрунтується на інформаційній технології;
  •  автоматизації і роботизації усіх сфер, галузей економіки й управління;
  •  створення єдиної новітньої інтегрованої системи зв'язку.

Це забезпечує найбільший прогрес і свободу особистості, можливість її самореалізації. У розвинених країнах світу інформаційне суспільство виникло в середині 80-х років і до кінця XX ст. пройшло перший етап свого розвитку.

3.2 Класифікація економічних систем

Існує загальна ознака, яка об'єднує усі соціально-економічні системи: жодна система не може існувати і розвиватися, не задовольняючи потреби нації і функціонуючих у цій системі суб'єктів. У будь-яких економічних системах сукупне та індивідуальне задоволення потреб здійснюється різними методами. Такі відмінності покладені  в основу класифікації економічних систем.

  1.   «Чистий» капіталізм, або капіталізм епохи вільної конкуренції.
  2.  Командна або адміністративно-господарська система.
  3.  Традиційна економіка.
  4.  Змішані системи.

Характерні ознаки «чистого» капіталізму:

  1.  Приватна власність на фактори виробництва (виробничі та трудові ресурси).
  2.  Ринкова система координації та управління господарською діяльністю.
  3.  Мотивація поведінки учасників системи особистими інтересами. Таким чином, через переслідування власних інтересів, досягається забезпечення інтересів суспільних.
  4.  Дотримання принципу свободи підприємництва та вибору, свободи вкладання капіталу.
  5.  Кожний господарський суб'єкт намагається отримати максимум прибутку, діючи на свій страх та ризик. Господарські рішення приймаються особисто.
  6.  В системі багато як виробників, так і споживачів одного продукту, причому банкрутство чи поява нових виробників суттєво не впливають на ринкову ситуацію.
  7.  Економічна влада певних виробників та споживачів так розшарована, що окремі з них не мають реальної влади, щоб змінити ситуацію на ринку.
  8.  Через дію чистої (досконалої) конкуренції досягається максимальна ефективність використання ресурсів та втілюється в життя принцип «Максимум прибутку при мінімумі витрат».
  9.  Державі відводиться роль «нічного сторожа».
  10.  Забезпечується панування споживача над виробником. Діє принцип: «Виробляти тільки те, що купується».

Слід відмітити, що економічної системи, яка б відповідала усім цим вимогам, не існувало ніколи. Це скоріш деякий ринковий ідеал. Найбільшою мірою йому відповідав капіталізм першої половини ХІХ ст. Закладені об'єктивно внутрішні суперечності капіталізму та одночасно джерело його розвитку призвели у другій половині ХІХ ст. до криз, які періодично повторюються, які завдяки своїм наслідкам, а також появі крупних монополій швидко віддалили капіталістичну систему від системи «чистого» капіталізму.

Характерні ознаки командної економіки (за західною термінологією), або адміністративно-господарської системи (за нашою термінологією):

  1.  Суспільна власність на фактори виробництва (ресурси). Ресурси є загальнонародною чи державною власністю, і нікому окремо не належать.
  2.  Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.
  3.  Централізоване фондування підприємств ресурсами для виконання державних планів.
  4.  Встановлення господарських пропорцій між засобами виробництва та предметів споживання централізовано, свідомо.
  5.  Аналогічно здійснюються процеси розподілу предметів споживання.
  6.  Відсутність будь-якої конкуренції, через те, що планом передбачено виробництво кількості продукції, яка необхідна для задоволення потреб. Звідси - монополізм виробників.
  7.  Відсутність ринкової системи стимулювання та мотивації виробників.
  8.  Як підсумок: панування виробника над споживачем. На ринках за такої системи купується те, що виробляється. Вибір відсутній. Ефективність системи неухильно падає.

 Однак і такої системи в чистому вигляді не існувало. Більшою чи меншою мірою вона існувала в СРСР та країнах соціалістичної співдружності. Аналізована система, хоча і мала певні переваги, але не могла не опинитися у глухому куті.

 Характерні ознаки традиційної економіки:

 Системи «чистого» капіталізму, командної економіки та змішаних систем (про них нижче) належать до характеристики індустріально розвинених країн: країн розвинутого капіталізму, країн колишньої соціалістичної системи та деяких країн, що розвиваються, так званих нових індустріальних країн - Південної Кореї, Гонконгу, Сінгапуру, Тайваню. В усіх інших країнах, а їх близько 140, існують традиційні системи. В тому вигляді, в якому описується традиційна система, вона існує у 98-100 країнах. Інші сорок - на шляху переходу від традиційної системи до індустріального суспільства, тому їх не можна віднести до традиційної системи. Наприклад, Бразилія, Мексика, Алжир, країни Перської затоки.

 Основними рисами традиційної системи є:

  1.  Виробництво, розподіл, та обмін базується на звичаях, традиціях, культових обрядах.
  2.  Спадковість, кастовість виразно визначають економічну роль індивідууму.
  3.  Соціально-економічний застій чітко виражений, темп відтворення помітний тільки на протязі кількох десятків років.
  4.  Технічний прогрес обмежений, бо становить загрозу основам традиційного суспільства.
  5.  Релігійні, кастові та культурні цінності первинні по відношенню до нових форм економічної діяльності.
  6.  Існує стійке перевищення темпів росту над темпами росту промислового
    виробництва.
  7.  Неграмотність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття та низька продуктивність праці.
  8.  Гігантська зовнішня фінансова заборгованість. Причому у таких масштабах, що ці країни ніколи не зможуть її ліквідувати традиційними способами.
  9.  В силу вищезгаданого - виключно висока роль держави та силових структур в економіці та політиці країн.

Якщо традиційну систему охарактеризувати більш фундаментально, то їй притаманні:

  1.  панування приватних форм власності;
  2.  низький рівень економічного та соціального розвитку;
  3.  багатоукладність економіки;
  4.  залежний характер соціально-економічного розвитку;
  5.  більш швидкий розвиток відносин надбудови над базисними.

В силу вищезазначеного, країни традиційної системи є постачальниками сировини та матеріалів у світове господарство, служать ринком збуту готової продукції, виступають як аграрно-сировинний придаток своїх колишніх метрополій, нині індустріально розвинених країн.

Характерні риси змішаної економіки:

Ідея «змішаної економіки» виникла ще у XIX ст. Основа для її появи - необхідність розв'язання соціальних питань, які, на думку багатьох авторів, могла взяти на себе лише держава. Таким чином, теорії «змішаної економіки» знаменні хоча б тим, що в них вперше в економічній науці була висловлена та обґрунтована думка про втручання держави у господарське життя.

Господарство країни являє собою не єдину будь-яку економічну систему, а сполучення трьох різних «господарських систем»:

  1.  приватний капіталізм з його прагненням до отримання максимуму прибутку;
  2.  суспільно-господарська (командна) система, яка керується принципом загальної користі;
  3.  благодійна система, яка діє з альтруїстських мотивів.

 Центральним завданням будь-якої держави, її економічної політики є досягнення найкращого поєднання цих трьох систем.

Регульований ринок має декілька моделей:

  •  Соціальне ринкове господарство (головна мета - захист інтересів громадян).
  •  Змішана економіка (створення умов для розвитку підприємництва).
  •  Корпоративна економіка (захист інтересів крупного бізнесу).

Перша модель найбільш типова для Німеччини та Швеції, друга - для США, третя - для Японії.

Перехідній економіці  властивий динамічний, нерівноважний стан перетворень усієї системи соціально-економічних відносин у напрямі до нової організації господарського життя суспільства. Вона небезпідставно ототожнюється зі змішаною (багатоукладною) економічною системою, яка поєднує в собі традиційні та нові якості, різні способи господарювання. Однак ці характеристики далеко не вичерпують складний і суперечливий політекономічний зміст феномену перехідної економіки, яка є не просто економікою переходу від однієї якості до іншої, а особливою за якістю економікою, яка може відтворюватися і функціонувати тривалий час. Це тимчасовий період переходу від традиційної або командної економіки до економіки змішаного типу. Цей період пройшли усі країни пострадянського і постсоціалістичного простору.

Основні поняття і терміни:

Економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність техніко-економічних та організаційних форм і видів господарської діяльності.

«Чистий» капіталізм або ринкова економіка – базується на приватній власності, відсутності державного втручання в економіку, економічні процеси регулюються ринком.

Командно-адміністративна економіка - система, в якій домінуються суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництва економікою за допомогою державного планування.

Традиційна економіка - методи і техніка виробництва, обмін і розподіл доходів ґрунтується на освячених часом звичаях і традиціях. Технічний прогрес і впровадження новацій різко обмежені, тому що суперечать традиціям і є загрозою стабільності суспільного ладу. Економічна діяльність поступається релігійним і культурним цінностям.

Змішана економіка - економічна система, яка синтезує елементи всіх систем: механізм ринку доповнюється активною діяльністю держави, підтримуються традиції.

Перехідна економіка - тимчасовий період переходу від традиційної або командної економіки до економіки змішаного типу.

Питання для самоконтролю:

1. Класичний капіталізм діє на основі:

А) державного регулювання економіки  Б) саморегуляції ринку

В) монополістичного регулювання

2. Змішана економіка - це:

А) планова економіка    Б) соціальна економіка

В) перехідна економіка    Г) ринкова економіка

Д) економічна система усіх вищезгаданих систем

3. Головними ознаками ринкової економіки є:

 А) приватна власність    Б) конкуренція

В) централізоване планування   Г) панування державного устрою

4. Основним ознаками традиційної економіки є:

А) використання інноваційних технологій у економіці

Б) панування крупної приватної власності

В) пріоритет сфери послуг   

Г) все вищезгадане невірно

5. Перехідна економіка - це:

 А) самостійна економічна система

 Б) переважання одного устрою (сектора)

 В) одночасне функціонування декількох різних устроїв (секторів)

6. Економічна система може бути охарактеризована за ознаками:

 А) економічної ролі держави   

 Б) способів здійснення економічної влади

 В) форм господарювання   

 Г) переважаючих форм власності

 Д) всі відповіді вірні

7. Якщо економічна влада централізована, основним економічним суб'єктом виступає держава, ринок не виконує функцію регулятора економіки, а у поведінці економічних суб'єктів загальний інтерес домінує над особистим, то це:

А) традиційна економіка

Б) змішана економіка

В) ринкова економіка (чистий капіталізм)

Г) адміністративно-господарська

8. Основними ознаками ринкової економіки є:

А) панування державного устрою  Б) централізоване планування

В) приватна власність    Г) конкуренція

9. Сучасною економічною системою в Україні є:

А) командно-планова економіка  Б) соціально орієнтована змішана економіка

В) традиційна економіка   Г) перехідна економіка

10. У централізованій економіці товари та послуги виробляються:

А) відповідно до умов попиту та пропозиції

Б) за допомогою економічних планів

В) традиційними методами

Тема 4 Економічні потреби і виробничі можливості суспільства

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність і класифікацію економічних потреб, ресурсів і інтересів суспільства; сутність суспільного виробництва,  його фактори і основні результативні показники; сутність економічного закону зростання потреб

вміти: класифікувати економічні потреби і ресурси; визначати сутність суспільного виробництва, його фактори і результативні показники; аналізувати закон зростання потреб та механізм його дії; аналізувати економічні інтереси

План:

4.1 Економічні потреби суспільства, їх суть і структура

4.2 Закон зростання потреб

4.3 Економічні інтереси і їх сутність

Рекомендована література:

[1, с.22-29; 46-79]

[2, с.11-29; 73-77]

[3, с.73-74]

4.1 Економічні потреби суспільства, їх суть і структура

Кінцевою метою функціонування будь-якої економічної системи є задоволення потреб суспільства та його індивідів.

Потреби - це категорія, яка відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності, це щось необхідне для розвитку людини як особистості.

Класифікація потреб:

За суб'єктами (носіями потреб): індивідуальні, колективні, суспільні (або: домогосподарств, підприємств, держави).

За об'єктами (предметом, на який вони направлені): матеріальні (потреби в матеріальних благах та послугах); духовні (потреби у творчості, самовираженні, розвитку своїх можливостей, самовдосконаленні, вірі, освіті, культурі, заняттях наукою, мистецтвом, підвищенні кваліфікації); соціальні (коханні, дружбі, спілкуванні, участь у суспільно-корисній діяльності).

За сферами діяльності: праці, спілкування, рекреації (відпочинку, відновлення  працездатності), економічні - частина людських потреб, для задоволення яких необхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ.

За черговістю задоволення: першочергові (задовольняються предметами першої необхідності), не першочергові (задовольняються предметами розкоші).

За ступенем реалізації: абсолютні (породжені сучасним рівнем розвитку економіки), дійсні (відповідають рівню розвитку економіки певної країни), платоспроможні (потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін).

За участю у відтворювальному процесі: виробничі (потреби в засобах виробництва), невиробничі (потреби у споживчих товарах).

За можливостями задоволення: насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення), ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

Потреби породжують стимули до виробництва, тому виробництво є доцільною діяльністю людей, спрямованою на задоволення їхніх потреб.

Від структури виробництва залежить задоволення потреб населення в різних благах.

Виробництво буває:

  •  матеріальне (основне виробництво) - галузі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, риболовля, мисливство - тобто, де виготовляється продукт;
  •  виробнича інфраструктура (галузі, що обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві, в суспільному виробництві в цілому - транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади, галузі ділових послуг (інженерно-будівельні, консультаційні, інформаційні, рекламні, лізинг);
  •  нематеріальне виробництво (соціальна інфраструктура) - галузі, що надають послуги, які задовольняють соціальні і духовні потреби людей (охорона здоров'я і фізична культура, освіта, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, побутове обслуговування, наука, культура і мистецтво);
  •  невиробнича сфера: державний апарат, партапарат, апарат управління громад, рухів, армія, міліція.

Виробництво поділяється на офіційну і тіньову економіку.

Тіньова економіка - сукупність неврахованих, нерегламентованих і протиправних видів господарської діяльності.

Взаємозв’язок між потребам і виробництвом носить взаємозалежний характер. Збільшення потреб виражає причинно-наслідкових зв'язок між розвитком суспільного виробництва, зростанням і вдосконаленням потреб населення. Потреби людини безмежні (випереджають можливості задоволення): людина намагається задовольнити потреби на більш високому рівні; з часом з'являються нові потреби.

Фактори, що протидіють підвищенню потреб: низький рівень матеріальної і духовної культури суспільства; слабкий розвиток поділу праці; мізерні грошові доходи більшої частини суспільства при високому рівні цін; чисельність населення.

4.2 Закон зростання потреб

Об'єктивний закон зростання потреб відображає безперервне зростання маси і різноманітності споживних вартостей в результаті зростання продуктивних сил. Це призводить до зміни структури виробництва і витіснення існуючих потреб новими.

Економічні потреби суспільства є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток суспільства породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення людської особистості.

Безмежність потреб породжує дію закону зростання потреб.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну їхньої структури, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш різнобічного, багатого життя.

У структурі потреб відбуваються такі зміни:

  •  перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних;
  •   від задоволення елементарних потреб - до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва;
  •  від речової структури споживання - до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.

4.3 Економічні інтереси і їх сутність

В реальному житті потреби набувають конкретної форми інтересів.

Інтерес - форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб'єктів.

Економічні інтереси - усвідомлене прагнення економічних суб'єктів задовольнити певні потреби, що є об'єктивними спонукальними мотивами їхньої господарської діяльності.

Суб'єкти економічних інтересів - окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.

Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація і т. д.).

Економічні інтереси є формою вияву економічних потреб, відображають рівень та динаміки задоволення економічних потреб, спонукають економічних суб'єктів до діяльності для задоволення потреб.

Економічні інтереси можуть бути класифіковані за різними критеріями:

За суб'єктами: особисті, колективні, групові, суспільні.

За важливістю: головні, першочергові, другорядні.

За часовою ознакою: поточні, перспективні.

За об'єктами: майнові, фінансові, інтелектуальні.

За ступенем усвідомлення: дійсні, уявні.

Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання.

Основні поняття і терміни:

Потреби - це категорія, яка відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності, це щось необхідне для розвитку людини як особистості.

Економічні потреби - це необхідність у життєвих благах, бажання володіти ними і використовувати за призначенням.

Економічний закон зростання потреб характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну їхньої структури, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш різнобічного, багатого життя.

Економічні інтереси - це вигода, якої досягають у процесі реалізації економічних відносин.

Питання для самоконтролю:

1. Які чинники є визначальними у виникненні економічних потреб:

А) свідомість людини   Б) фізіологія людини

В) умови суспільного життя   Г) клімат країни

Д) професія людини     Е) поділ праці

Є) величина заробітної плати

2. Які блага належать до виробничих потреб:

А) метал       Б) одяг

В) цемент      Г) хліб

Д) побутові послуги     Е) виробниче обладнання

Є) житло       Ж) меблі

З) бавовна     І) вугілля

К) електроенергія     Л) вантажний автомобіль

3. Які із зазначених інтересів належать до суб'єктивних:

А) дійсні      Б) поточні

В) національні      Г) сім'ї

Д) перспективні     Е) виробника

Є) регіональні      Ж) фінансові

З) групові

4. Які з перерахованих потреб не відносяться до духовних:

  А) творчість     Б) кохання

  В) освіта      Г) самовдосконалення

  Д) харчування     Е) віра

5. Які з перерахованих потреб не відносяться до матеріальних:

  А) харчування     Б) одяг

  В) житло      Г) освіта

  Д) транспорт     Е) ремонтні роботи

Тема 5 Економічна поведінка споживача і виробника на ринку

В результаті вивчення теми студенти повинні

знати: особливості економічної поведінки споживача і виробника; сутність загальної і граничної корисності; закон спадної граничної корисності; особливості встановлення рівноваги споживача і оптимуму товаровиробника; фактори, что впливають на мінімізацію витрат виробництва

вміти: аналізувати особливості економічної поведінки виробника і споживача; будувати графіки загальної і граничної корисності, криві байдужості, бюджетне обмеження, ізокости, ізокванти; встановлювати і графічно представляти оптимум споживача і виробника

План:

 5.1 Поведінка споживача на ринку. Закон спадної граничної корисності

5.2 Оптимум споживача

5.3 Оптимум виробника

Рекомендована література:

[4, с.22-60, 198-234]

 5.1 Поведінка споживача на ринку. Закон спадної граничної корисності

Економічний аналіз поведінки індивіда-споживача базується на прагненні споживача задовольнити свої потреби. Товари та послуги, що спроможні задовольнити потреби, називають благами. Переважну більшість благ відносять до категорії економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмежених ресурсів. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наявними коштами. Загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів заведено вважати корисність благ — їх здатність задовольняти потребу. Корисність — поняття суб’єктивне, для різних споживачів корисність тих самих благ суттєво різниться.

Споживання благ підвищує рівень добробуту споживача не однаковою мірою, що визначається особистими перевагами, уподобаннями. Іноді в результаті вибору спостерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага — блага, що набуває негативної корисності (взагалі — забруднене повітря, вибірково — дим від паління цигарки для того, хто не палить).

Співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем характеризує функція корисності (5.1.1):

                  (5.1.1)

де U — рівень корисності; Х1; Х2;…Хn— кількість споживаних благ, одиниць; n — кількість видів благ.

Вирізняють два основних підходи характеристики вибору споживача за допомогою формул і графіків. Це виражається кількісною (кардиналістською) та порядковою (ординалістською) функціями корисності. За кількісною
фу
нкцією (5.1.2)

                (5.1.2)

Можна простежити залежність між зміною кількості одиниць одного споживаного блага X за незмінної кількості інших благ і відповідною зміною рівня корисності, що також має кількісний вимір (скажімо, в умовних одиницях — ютилях). При цьому сумарна корисність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною корисністю (TU), а прирощення сукупної корисності за збільшення споживання блага на одиницю — граничною корисністю (MU).

Рисунок 5.1.1 Зміна сукупної
та граничної корисності блага Х
у процесі його пропорційного
сп
оживання

За умови, що споживання інших благ не змінюється, а благом Х споживач насичується, задоволення від споживання наступної одиниці (порції) цього блага зменшується, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага Х знижується. Це положення стосується всіх економічних благ і називається законом спадної граничної корисності. Закон є справедливим передусім для одного акту споживання (за годину, день, тиждень, місяць тощо), його дія для більшості благ розпочинається з другої одиниці. Проілюструвати дію закону можна за допомогою графіків сукупної і граничної корисності, що відповідають один одному (Рисунок 5.1.1).

Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від якоїсь кількості інших благ задля придбання однієї додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності, а саме: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) так, щоби корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою (формула 5.1.3):

              (5.1.3)

 

де MUX, MUY — гранична корисність, відповідно, блага X та Y, ютиль; PX, PY — ціна, відповідно, блага X та Y, грош. од.

Вказане рівняння розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином (формула 5.1.4):

             (5.1.4)

Звідси можна зробити висновок, що за зміни ціни одного з благ, скажімо, Х, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага Х означатиме зацікавленість споживача у збільшенні його купівлі, а значить, падіння MUХ. Це буде продовжуватися до відновлення рівності Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару Х приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку. 

 5.2 Оптимум споживача

Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними вподобаннями. Вони формують систему переваг, яка базується на таких положеннях:

  •  повна упорядкованість переваг і принципова зіставленість благ та їх наборів;
  •  транзитивність переваг споживача та його здатність до послідовного перенесення переваг з одних благ та їх наборів на інші;
  •  раціональність вибору;
  •  ненасиченість споживача благом.

Система переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською) функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого.

Певне спрощення вибору споживача зводиться до вибору набору двох благ, кількість яких відкладено по осях системи координат X та Y. Лінії з’єднання точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю набори благ, називаються кривими байдужості (Рисунок 5.2.1). Чим далі від початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність вона відображає. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає змогу визначити, від якої кількості одного блага (Y) згоден відмовитися споживач задля збільшення іншого блага (X) на одиницю за умов незмінності рівня корисності від набору благ. Ціни на блага та рівень споживчого бюджету враховуються за допомогою бюджетної лінії (Рисунок 5.2.2).

             

      Рисунок 5.2.1 Крива байдужості              Рисунок 3.22. Бюджетна лінія

Кожна точка бюджетної лінії означає для споживача набір товарів, що обходиться йому в однакову суму грошей за незмінних цін на блага. Бюджетна лінія є прямою, її рівняння (5.2.1):

               (5.2.1)

де В — бюджет споживача, грош. од.

Чим далі бюджетна лінія розміщена від початку координат, тим більші бюджетні можливості споживача вона ілюструє. За певного рівня бюджету та незмінності цін для споживача існує відповідна бюджетна лінія, кожна точка якої показує набори благ, при споживанні яких бюджет витрачається повністю. Вона ділить координатну площину на дві частини: праву, де набори є недосяжними, і ліву, де набори є досяжними, але такими, що не вичерпують бюджет.

Точка дотику бюджетної лінії і кривої байдужості показує оптимальне співвідношення благ Х та У, яка може дозволити собі придбати раціональний споживач (тобто наші бажання в споживанні благ співпадають з нашими фінансовими можливостями) (Рисунок 5.2.3).

Рисунок 5.2.3 Рівновага споживача

 5.3 Оптимум виробника

Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію.

Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі споживача факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів), виробника продукції та її продавця на ринках товарів і послуг.

Ресурси, або фактори виробництва, — це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ — готової продукції. Заведено розрізняти такі групи факторів виробництва: праця — всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються людьми в процесі виробництва; фізичний капітал, або просто капітал, — засоби виробництва, зокрема будівлі, споруди, устаткування та товарно-матеріальні цінності; природні ресурси — все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, тобто без будь-якої обробки (земля, ліс, мінерали тощо); підприємницький хист.

З огляду на можливості підприємства змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу: миттєвого — період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений; короткострокового — період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші — як постійні; довгостроковогоперіод у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції.

За кількістю найменувань продукції підприємство поділяють на монопродуктові та багатопродуктові.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору:

  •  що виробляти ?
  •  яким чином виробляти?
  •  для кого призначаються результати виробництва?

Підприємство володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності підприємства є певним спрощенням. Воно може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але головною метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.

Виробничі відносини це, передусім, технологічні відносини.

Технологія — це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага.

Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва, моделює виробничий процес, в якому змінними є обсяг використання двох факторів виробництва.

Ізокванта — це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації ресурсів (праці та капіталу), які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції (Рисунок 5.3.1). Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта.

 

           Рисунок 5.3.1 Ізокванта

Отже, різні комбінації факторів виробництва (у межах ізокванти) забезпечують виробництво певної кількості продукції, а це означає, що ці фактори деякою мірою є взаємозамінними.

Виробництво продукції пов’язано з певними витратами, зміни його обсягів обумовлюють коливання величини цих витрат. Тому виробник намагається досягти стану рівноваги, тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.

Мінімальний рівень витрат забезпечується за умови, що гранична продуктивність у розрахунку на одиницю вартості ресурсу буде однаковою для всіх ресурсів, використовуваних виробником (формула 5.3.1):

               (5.3.1)

де МРL, МРК, МРn — граничний продукт відповідно праці, капіталу та n-го ресурсу; РL, РК, Рn — ціна одиниці праці, капіталу та
n-го ресу
рсу.

Графічно точку рівноваги виробника можна знайти за допомогою ізокости — лінії, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад, праці та капіталу).

Якщо ТС — сума грошей, яку витрачає виробник на придбання факторів праці і капіталу за цінами РL і РК, то рівняння ізокости має вигляд (5.3.2)

 

     ТC = LPL + KPK                          (5.3.2)    

У точці дотику ізокости та ізокванти  виконується рівність (5.3.3):  

                                                                                                                             (5.3.3)            

Це умова мінімізації витрат. Графічно це точка дотику із окости і ізокванти (Рисунок 5.3.2)

                                    Рисунок 5.3.2 Оптимум виробника

 Приклади розв’язання задач:

  1.  Споживач витрачає 13 грош. од. на тиждень на помідори та огірки. Гранична корисність помідорів для нього визначається рівнянням 30 – 2Х, де
    Х — кількість помідорів, кг. Гранична корисність огірків становить 19 – 3Y, де Y — кількість огірків, кг. Ціни товарів відповідно 2 грош. од. та 1 грош. од. Яку кількість помідорів та огірків придбає раціональний сп
    оживач?

Дано:

В = 13 г.о.   У стані рівноваги відношення граничних корисностей

MUп. = 30 – 2Х  дорівнює відношенню цін товарів.

MUог. = 19 – 3Y  Згідно з даними задачі матимемо:

Рх = 2 г.о.             Вибір споживача залежить від бюджетного обмеження:

Ру = 1 г.о.              2Х + Y = 13 => Х = 5;   Y = 3

Х - ?

У - ?

Відповідь: раціональний споживач купуватиме 5 кг помідорів та
3 кг огірків на тиждень.

  1.  Графічне зображення вибору споживача наведено на рисунку 5.4. Рівновага споживача досягається в точці Е.

а) знайдіть величину доходу споживача, якщо відомо, що ціна товару Х становить 20 грош. од.

б) якою у такому випадку має бути ціна на товар Y?

Рисунок 5.4 Вибір споживача

Розв’язання

а) Якщо б споживач увесь свій дохід витрачав на товар Х, купуючи його по ціні Pх = 20, то він зміг би купити 20 одиниць цього товару. Отже, місячний дохід споживача становить:

В = Рх · Х = 20 · 20 = 400 г.о.

б) Якщо відома  величина доходу і кількість товару Y (Y = 10), яку б купив споживач, витрачаючи свій дохід лише на цей товар, можна знайти ціну товару Y:

Ру = B / Y = 400 / 10 = 40 г.о.

Відповідь: дохід споживача складає 400 г.о., ціна товару У = 40 г.о.

Основні поняття і терміни:

Благо — матеріальний або нематеріальний засіб для задоволення людської потреби.

Корисність — здатність блага задовольняти потребу.

Антиблаго — благо, що має негативну (від’ємну) корисність.

Сукупна корисність — сумарний рівень корисності, що досягається споживачем при споживанні певної кількості одиниць (порцій) одного блага.

Гранична корисність — прирощення корисності, що досягається при споживанні додаткової одиниці (порції) блага.

Закон спадної граничної корисності блага — корисність кожної наступної одиниці блага, що споживається в даний момент, менша за корисність попередньої одиниці.

Рівновага споживача — стан, у якому досягається оптимальна структура покупок (згідно з принципом раціональності), будь-яка зміна в структурі покупок знижує рівень задоволення споживача.

Крива байдужості — лінія на двомірній площині з безліччю наборів благ, кожна точка якої показує набори двох благ, що мають для споживача однакову корисність.

Бюджетна лінія — пряма, кожна точка якої означає набір благ, який обходиться споживачеві в суму грошей, що дорівнює його бюджету.

Ізокванта — крива, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.

Ізокоста — лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних варіантів поєднання двох ресурсів у виробничому процесі.

Оптимум (рівновага) виробника — стан, коли виробник намагається досягти такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.

 

 Питання для самоконтролю:

1. В якому варіанті вірно звучить закон спадної корисності:

А) гранична корисність кожної наступної одиниці блага, спожитої в одному економічному періоді  знижується

Б) сукупна корисність кожної наступної одиниці блага, спожитої в одному економічному періоді  знижується

В) гранична корисність кожної наступної одиниці блага, спожитої в одному економічному періоді  підвищується

Г) сукупна корисність кожної наступної одиниці блага, спожитої в одному економічному періоді  підвищується

2. Крива байдужості показує:

А) однакові за своєю корисністю набори благ

Б) різні за своєю корисністю набори благ

В) однакові за ціною набори благ

Г) різні за ціною набори благ

3. Кожна точка бюджетної лінії показує:

А) набір товарів, за який споживач повинен віддати різну цін

Б) набір товарів, що обходиться споживачу в однакову суму грошей за незмінних цін на блага

В) однакові за своєю корисністю набори благ

Г) різні за своєю корисністю набори благ

4. Точка дотику бюджетної лінії і кривої байдужості показують:

А) точку, в якій бажання споживача співпадають з його фінансовими можливостями;

Б) оптимум споживача;

В) найкраще співвідношення благ Х та У, яка може дозволити собі придбати раціональний споживач

Г) всі відповіді вірні

5. Що з перерахованого не відноситься до факторів виробництва:

А) праця

Б) підприємницький хист

В) земля

Г) капітал

Д) гроші

6. Який період функціонування підприємства характеризується: період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений

А) миттєвий

Б) короткостроковий

В) довгостроковий

Г) постійний

7. Який період функціонування підприємства характеризується: період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші — як постійні

А) миттєвий

Б) короткостроковий

В) довгостроковий

Г) постійний

8. Який період функціонування підприємства характеризується: період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції

А) миттєвий

Б) короткостроковий

В) довгостроковий

Г) постійний

9. Яку функцію характеризує наступне визначення: лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації ресурсів (праці та капіталу), які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції

А) ізокванта

Б) ізокоста

В) крива байдужості

Г) бюджетна лінія

10. Точка дотику ізокости і ізокванти показує:

 А) оптимум споживача

Б) оптимум виробника

В) граничну корисність

Г) сукупну корисність

Тема 6 Ринок як економічна форма організації суспільного виробництва. Види ринкових структур

В результаті вивчення студенти повинні:

знати: сутність, функції, умови формування ринку; особливості ринкових відносин в Україні; види конкуренції; функції закону конкуренції; типи, види, форми монополій; суть процесу монополізації; види ринкових структур

вміти: аналізувати сутність, функції і умови формування ринку; визначати особливості ринкових відносин в Україні; визначати види конкуренції, ринкових структур, класифікувати монополії і надавати їх характеристику

План:

6.1 Поняття ринку та його функції.

6.2 Конкуренція на ринку

6.3 Монополія і антимонопольне законодавство

6.4 Види ринкових структур

Рекомендована література:

[1, с.128-144]

[2, с.358-364, 369-391]

[3, с.135-149, 156-184]

6.1 Поняття ринку та його функції

Згідно із сучасним розумінням ринок є формою організації економічних відносин між господарюючими суб'єктами. Це механізм, що поєднує покупця та продавця на засадах договірних стосунків.

Ринок — сукупність економічних відносин між господарюючими суб'єктами щодо організації виробництва та обміну товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Сутність ринкових відносин полягає у поверненні (відшкодуванні) витрат продавцями (виробниками товарів і торговцями), отриманні ними прибутку, а також у задоволенні платоспроможного попиту покупців на засадах вільних угод, можливості еквівалентного обміну та конкуренції. Матеріальною основою цих відносин є рух товарів, послуг і грошей. Він не зважає на соціально-економічний статус його головних суб'єктів (продавців і покупців), сутність соціально-економічної системи, в якій вій функціонує.

Сутність ринку виявляється через його функції:

узгодження обсягів, асортименту виробництва і споживання; підтримання;

збалансованості попиту і пропозиції;

встановлення суспільної цінності виробленого продукту і затрат праці;

економічне стимулювання ефективності виробництва;

стимулювання НТП, що підвищує ефективність функціонування всієї економічної системи;

регулювання економічних мікро- і макропропорцій у виробництві, обміні, розвитку окремих регіонів, областей, територій та ін.;

забезпечення у відтворювальному процесі суспільного продукту прямого (виробництво — ринок — споживач) і зворотного зв'язку (споживач — ринок — виробництво).

 Ці функції свідчать, що ринок є сукупністю економічних відносин між різноманітними суб'єктами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг, у яких визначається їх вартість, виявляється конкуренція між виробниками, забезпечується пропорційність

розвитку народного господарства, неперервність суспільного відтворення, цілісність економічної системи, вплив споживачів на виробництво.

Закони ринку відображають внутрішньо необхідні, сталі, суттєві взаємозв'язки між суб'єктами ринку, на основі яких розгортається їх діяльність. До основних законів ринку відносять закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон конкуренції, закони грошового обігу.

Закон вартості - основний закон, що регулює ринок. Згідно з ним обмін товарів здійснюється на основі вартісної еквівалентності, яка визначається суспільно необхідними витратами абстрактної праці на їх виробництво

Закон попиту - згідно з ним зниження або підвищення ціни зумовлює відповідну зміну величини попиту. Залежність між ціною і попитом є обернено пропорційною.

Закон пропозиції - він обумовлює прямо пропорційний зв'язок  між зміною ринкової ціни на товар і відповідним зростанням обсягу пропозиції.

Закон конкуренції – згідно з ним, наявність на ринку великої кількості відокремлених продавців (виробників) породжує між ними конкуренцію — змагання за ринки збуту з метою отримання вищих доходів.

Закони грошового обігу - згідно з цими законами кількість грошей та сума цін товарів і послуг в обігу мають бути збалансованими.

Ігнорування законів ринку виводить з рівноваги економічну систему, породжує складні проблеми у сфері виробництва, обігу, споживання, нерідко призводить до соціальних і політичних потрясінь, подолання яких вимагає неабияких зусиль суб'єктів політичних та економічних відносин, передусім держави.

 

 6.2 Конкуренція на ринку

Конкуренція (з лат. зіштовхнутись) означає суперництво між фірмами за кращу реалізацію своїх господарських інтересів.

Конкуренція - це така ситуація на ринку, за якої фірми і продавці незалежно один від одного борються за покупців. В умовах конкуренції йде змагання за одержання прибутку чи збільшення власної частки ринку.

В ринковій системі розгортається змагання за споживача, за більш повне задоволення його потреб, що і забезпечує реалізацію виробленого товару. Конкуренція передбачає наявність таких умов, при яких постійно зберігається загроза того, що при зниженні обсягів виробництва, а також випуску неякісної або дорогої продукції хтось інший захопить певну нішу ринку. Метою кожного підприємця є максимізація прибутку, а це вимагає розширення масштабів виробництва господарської діяльності. Це в свою чергу призводить до боротьби підприємців за найбільш вигідні умови виробництва та збуту товару, зростання обсягів виробництва, під час якої вони виступають по відношенню один до одного суперником або конкурентом. Конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. Якщо пропозиція будь-якого товару більше, ніж попит на неї, в даному випадку буде посилюватися конкурентна боротьба між виробниками. Кожен з них, щоб продати свій товар, як правило, буде змушений знизити ціну, що може призвести до скорочення обсягів виробництва даного товару. Із посиленням конкуренції між виробниками для поліпшення своїх позицій на ринку компанії покращують, зокрема, якість виробів, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, а також змінюють ціну.

У випадку, коли попит більший за пропозицію, то конкурувати один з одним вимушені споживачі. Щоб мати можливість придбати дефіцитний товар, кожен з них старається запропонувати по можливості більш високу ціну, ніж це можуть зробити його суперники. Ціна підвищується, і це стимулює збільшення пропозиції даного товару.

Можна визначити позитивні і негативні риси конкуренції:

Позитивні риси: 

  •  примушує постійно шукати і використовувати у виробництві нові можливості;
  •  вимагає удосконалення техніки і технології стимулює підвищення якості товару та появі великого асортименту товарів;
  •  стимулює зниження витрат виробництва (і ціни);
  •  орієнтує на виробництво товарів, які матимуть значний попит;
  •  призводить до впровадження нових форм управління.

Негативні риси:

  •  прояв жорстокості по відношенню до компаній-невдах;
  •  спричиняє безробіття;
  •  нерівномірний розподіл між різними групами  населення;
  •  може призвести до надвиробництва товарів;
  •  породжує монополію.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Найбільшого розвитку конкуренція досягла при капіталізмі та стала невід'ємною складовою підприємництва.

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок XVI - кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у виді внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції.

Внутрішньогалузева конкуренція - це конкуренція між підприємствами однієї галузі, що випускають однорідний (стандартизований) продукт.

Міжгалузева конкуренція - це конкуренція підприємств різних галузей, які випускають різні товари. Ця конкуренція сприяє перетіканню капіталу в більш перспективні галузі.

Серед основних методів конкурентної боротьби можна виділити:

  •  Цінову конкуренцію - коли суперництво здійснюється за допомогою цін. Ця боротьба здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо.
  •  Нецінову конкуренцію - коли суперництво ведеться між конкурентами за покупця наданням товарам неповторних особливостей - якісних, технічних тощо. Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і після продажне обслуговування, поліпшення якості продукції, збільшення кількості рекламних повідомлень, покращення умов продажу товарів та послуг та багато іншого.
  •  Недобросовісну конкуренцію - яка спрямована на отримання комерційної вигоди й забезпечення панівного становища фірми на ринку через обман споживачів, партнерів чи державних органів. Основними найпоширенішими формами недобросовісної конкуренції є: неправомірне використання товарних знаків, фірмового найменування або маркування товару; умисне поширення неправдивих або неточних даних, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця; отримання, використання та розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації; підкуп і шантаж; махінація з діловою звітністю; приховування дефектів.

6.3 Монополія і антимонопольне законодавство

Монополія (з грецької «продаю один») - влада одного на ринку. Це ринок, на якому працює один продавець, який виробляє переважаючу кількість певної продукції, завдяки чому впливає на процес ціноутворення і привласнює високі (монопольні) прибутки.

Фірма монополіст отримує виключне становище на ринку, завдяки якому вона може контролювати ціноутворення та мати монопольну владу на ринку.

Ринку чистої монополії властиві такі риси, за яких:

  •  у галузі панує одна гігантська фірма, яка здійснює ринкову владу;
  •  вона випускає унікальний продукт (у тому розумінні, що він не має близьких замінників і виробляється тільки фірмою-монополістом);
  •  вступ до галузі для конкурентів повністю блокований;
  •  здійснюється значний вплив на ціноутворення в галузі;
  •  присутні елементи нецінової конкуренції, що проявляється в рекламі продукції, існуванні торгової марки фірми, хоча особливої потреби в цьому не відчувається за відсутністю конкурентів.

На ґрунті панування чистої монополії зросли диспропорції і поглибились суперечності ринкової економіки, що насамперед проявилось у небезпечному поглибленні економічних спадів і небаченому зростанні безробіття.

Серед основних причин, що зумовлюють існування чистої монополії, можна виділити:

Володіння основними видами сировини. Одна фірма може цілком контролювати постачання основного виду сировини, необхідного для виробництва продукту. Наприклад, надання послуг комунальними підприємствами, добування нафти, золота, алмазів.

Патентні права. Патент - це документ, який засвідчує авторство на винахід та виняткове право на Його використання упродовж певного періоду. В Україні термін дії патенту на винахід - 20 років; на корисну модель - 5; на промисловий зразок - 10 років. Крім того, багато важливих винаходів часто не патентують, щоби не привертати до них уваги конкурентів. Це здебільшого стосується технологій, технічних процесів, які тяжко скопіювати, на відміну від створення нових товарів. Патенти застосовуються для охорони продукції фірми від підробок чи імітації якісних товарів.

Авторські права - це вид монополії, згідно з яким держава забезпечує авторам оригінальних творів виняткове право на їх продаж чи використання.

Товарні знаки - це спеціальні символи чи назви, які дають можливість пізнати (ідентифікувати) товар, послугу або фірму (забороняється використовувати конкурентам). Широке використання товарних знаків стало невід'ємною складовою частиною сучасного бізнесу.

Монополія може існувати в трьох формах, а саме в природній, адміністративній та економічній.

Природна монополія виникає коли власник або господарюючий суб'єкт має в своєму розпорядженні унікальні невідтворювані елементи виробництва (землю, рідкісні метали). Природними монополістами є газові і електроенергетичні компанії, підприємства телефонного зв'язку, метрополітен тощо.

Адміністративна монополія виникає внаслідок рішення державних (муніципальних) органів, як надають окремим фірмам виключні права на здійснення окремих видів діяльності. Прикладом може бути продаж зброї, виробництво окремих видів ліків, Украгротехсервіс.

Найбільш поширеною є економічна монополія, яка виникає тоді, коли окремі фірми завойовують собі виключне становище на ринку шляхом добровільного об'єднання або поглинання слабких суперників.

Основними організаційними формами економічної монополії є:

Картель - таємна змова кількох найбільших фірм галузі про рівень ціни, ринки збуту продукції тощо (угоди, що стосуються такої продукції, як кава, цукор, добування нафти країнами ОПЕК - організація країн-експортерів нафти). В основі змови встановлюються для усіх учасників об'єднання об'єми виробництва, ціни, частка кожного на ринку, відбувається поділ ринку збуту і т.д.

Синдикат - об'єднання, в якому учасники втрачають комерційну самостійність, зберігаючи виробничу. Позбавляючи учасників права безпосередньо вести боротьбу на ринку, синдикат викликає тим самим більшу напругу і зусиль до того, щоб перевищити один одного у виробництві.

Трест - об'єднання, в якому учасники втрачають як комерційну, юридичну, так і виробничу самостійність. Тут як правило ведеться боротьба за найбільш впливові місця в правлінні, за розподіл прибутку. Учасники об’єднання стають акціонерами тресту, і вони мають право продажу своїх акцій.

Концерн - об'єднання підприємств, які зберігають виробничу, комерційну і юридичну самостійність, але знаходяться під фінансовим контролем головної компанії. Головною формою боротьби є володіння контрольним пакетом акцій, контроль над найбільш вигідними підприємствами, а також за сферою впливу в тих чи інших галузях.

Процес монополізації має позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. До негативних результатів чистої монополії можна віднести:

  •  монопольний (суб'єктивний) характер ціноутворення;
  •  стійке зростання цін (інфляція), викликане ціновою політикою монополій;
  •  гальмування науково-технічного прогресу (за умови монопольного становища на ринку зникає потреба в удосконаленні техніки);
  •  деформація структури економіки (монополізовані галузі штучно підтримуються, а немонополізовані - стримуються);
  •  посилення тенденції до паразитизму (зростання прошарку людей, що живуть за рахунок дивідендів і процентів, не беручи ніякої участі у виробництві), що є несправедливим і соціально небезпечним;
  •  обмеження й підрив об'єктивного ринкового механізму ціноутворення.

Важливим заходом регулювання діяльності монополій є антимонопольне законодавство, яке змусило державу протидіяти монопольному становищу та сприяти розвиткові конкуренції. В Україні, як і в усіх ринкових країнах, створені правові основи вищезазначених процесів. Особливе місце серед законодавчих актів посідає Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.01, в якому визначені правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності, який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Цим законом було введено поняття "монопольне становище". Таким визнається становище господарського суб'єкта, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35%. До такого економічного суб'єкта держава має право застосовувати додаткові обмежувальні заходи.

Для захисту конкуренції розроблено антимонопольне законодавство І створено Антимонопольний комітет України. Захист конкуренції передбачає передусім демонополізацію економіки і створення конкурентного середовища. Уже наприкінці 1997 р. в Україні тисячі державних монополій у процесі приватизації перетворилися на приватні підприємства. Держава, розробляючи антимонопольне законодавство, враховує усі обставини, орієнтується не тільки на боротьбу з економічним, найбільш шкідливим, монополізмом, а й на досягнення І підтримку певного співвідношення між конкуренцією і монополією. Застосування антимонопольної політики та антимонопольного законодавства має на меті підтримку досягнутого рівня конкуренції та її захист на існуючих ринках; захист інтересів підприємців і споживачів від монопольної діяльності та недобросовісної конкуренції.

6.4 Види ринкових структур

Економічні умови, в яких відбувається ринкова конкуренція, називаються ринковою структурою. Структура ринку визначається кількістю і розміром фірм, характером продукції, легкістю входження і виходу з конкретного ринку, доступністю ринкової інформації. Залежно від існуючих ринків розрізняють чотири типи ринкових структур конкуренції.

Досконала (чиста) конкуренція характеризується великою кількістю виробників і споживачів, які діють незалежно один від одного і не можуть впливати на формування ринкових цін.

Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

  •  велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;
  •  кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;
  •  бар'єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні або взагалі відсутні;
  •  жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує, і ресурси, і змінні фактори виробництва - мобільні;
  •  кожен продавець і покупець мають повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Ринок досконалої конкуренції сприяє ефективному використанню ресурсів, підвищенню якості продукції, запровадженню нових технологій. До недоліків можна віднести те, що конкурентні фірми з метою мінімальних витрат можуть скоротити або припинити фінансування екологічних заходів, пов'язаних з безпекою і охороною праці. В сучасній Україні дуже важко знайти приклади досконалого конкурентного ринку. Це пов'язано з успадкованими від адміністративно-командної системи великої частки державної власності, розповсюдженням державного регулювання корпоративної поведінки підприємців тощо.

Отже, за сучасних умов досконала конкуренція зустрічається дуже рідко, вона існує тільки на обмежених ринках сільськогосподарської продукції (пшениці, кукурудзи, бавовни, льону) і частково на ринках цінних паперів та іноземної валюти. Реально рийку досконалої конкуренції не існує.

В сучасних умовах функціонує недосконала конкуренція.

Недосконала конкуренція - це конкуренція на ринку із певними обмеженнями, на якому присутня велика кількість виробників, що пропонують подібний, але не однорідний товар. Важливу роль на цьому ринку відіграє реклама, товарні знаки, тобто виробники переконують споживачів, що саме їхній товар є найкращим і найкориснішим серед інших аналогічних товарів.

Недосконала конкуренція об'єднує наступні ринкові структури: монополістичну конкуренцію, олігополістичну та чисту монополію.

Монополістична конкуренція - це ринкова ситуація, за якої велика кількість виробників реалізує схожу, але не ідентичну продукцію, намагаючись надати їй реальних чи уявних виключних якостей.

Монополістична конкуренція характеризується такими основними рисами:

  •  на галузевому ринку діють кілька десятків переважно середніх фірм, що конкурують між собою;
  •  конкуренти випускають диференційований продукт (продукт одного виду, але з певними, лише йому властивими особливостями), кожна із фірм володіє монопольним правом випуску свого особливого продукту;
  •  на даний ринок достатньо легко проникають нові конкуренти із власним диференційованим продуктом;
  •  пануючою є нецінова конкуренція, яка робить наголос на якості і особливості продукту з широким застосуванням реклами і торгової марки;
  •  контроль над ринковим ціноутворенням здійснюється у дуже вузьких межах (вилив на рівень ціни власного диференційованого продукту).

Ринок монополістичної конкуренції найбільш поширений в сучасній ринковій економіці. Даний тип ринкової структури охоплює виробництво одягу і взуття, косметики, електроприладів, ліків, канцелярських товарів, тканин, персональних комп'ютерів, пральних порошків, кондитерських виробів і ласощів, роздрібну торгівлю, підприємства харчової промисловості, побутового обслуговування населення та інші галузі.

Олігополістична конкуренція. Олігополія у перекладі з грецької означає «декілька продавців». Ця конкуренція діє на ринку, який складається з невеликої кількості продавців. Коли кажуть «велика трійка», «велика четвірка» чи «велика шістка», то мова йде саме про олігополію. Під олігополією розуміють ринкову структуру, в якій домінують кілька фірм-виробників, кожна з яких виробляє значну частину продукції і своєю поведінкою може впливати на ринкову ціну. Частка кожної з них є досить великою, щоб впливати на ринок власними силами. Але загалом ціна на продукцію залежить від спільних дій кількох продавців, Тому кожний олігополіст розробляє цінову політику не тільки відносно споживачів, а зважаючи також на дії інших підприємців.

Олігополія характеризується:

  •  існуванням в галузі кількох великих виробників (від 2 до 7-10);
  •  конкуруючі фірми виробляють як стандартизований (однотипний), так і диференційований (відмінний за якістю, зручностями, естетикою, іншими особливостями) продукт;
  •  наявність суттєвих перешкод для проникнення до галузі ще одного конкурента, насамперед через великі розміри капіталів фірм, зобов'язання щодо партнерів і ліцензій, великі фінансові витрати на рекламу;
  •  здійснення нецінової конкуренції (за випуску стандартизованого продукту);
  •  контроль над ціною може бути обмеженим чи значним (у випадку змови конкурентів стосовно рівня цін, ринків збуту тощо).  

Олігополістичні ринки також дуже поширені в сучасній ринковій економіці. Вони існують в галузях по виробництву чавуну, сталі, прокату, цементу, мінеральних добрив, алюмінію, спирту (однорідний, стандартизований продукт), а також побутової техніки, автомобілів, кораблів, літаків, зброї, послуг зв'язку, гуртової торгівлі тощо (диференційований продукт). В Україні прикладом олігополії с ринки хімічної, металургійної, вугільної та інших видів продукції. Окремим випадком олігополії є олігопсонія. Це ринок, де працює декілька фірм-покупців, до яких надходить більша частина продажу товару. Прикладом олігопсонічного ринку в Україні є ринки сільгосппродукції: молока, м'яса, соняшника тощо.

Чиста монополія означає виробництво унікальної продукції, у якої немає товарів-замінників.

Основні поняття і  терміни:

Ринок — сукупність економічних відносин між господарюючими суб'єктами щодо організації виробництва та обміну товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Конкуренція - це така ситуація на ринку, за якої фірми і продавці незалежно один від одного борються за покупців. В умовах конкуренції йде змагання за одержання прибутку чи збільшення власної частки ринку.

Монополія (з грецької «продаю один») - влада одного на ринку. Це ринок, на якому працює один продавець, який виробляє переважаючу кількість певної продукції, завдяки чому впливає на процес ціноутворення і привласнює високі (монопольні) прибутки.

Ринкова структура - економічні умови, в яких відбувається ринкова конкуренція.

Досконала (чиста) конкуренція характеризується великою кількістю виробників і споживачів, які діють незалежно один від одного і не можуть впливати на формування ринкових цін.

Недосконала конкуренція - це конкуренція на ринку із певними обмеженнями, на якому присутня велика кількість виробників, що пропонують подібний, але не однорідний товар.

Монополістична конкуренція - це ринкова ситуація, за якої велика кількість виробників реалізує схожу, але не ідентичну продукцію, намагаючись надати їй реальних чи уявних виключних якостей.

Олігополія - ринкова структура, в якій домінують кілька фірм-виробників, кожна з яких виробляє значну частину продукції і своєю поведінкою може впливати на ринкову ціну.

Чиста монополія означає виробництво унікальної продукції, у якої немає товарів-замінників.

Монопсонія – ринкова структура, за якої на ринку встановлюється влада одного покупця.

Олігопсонія – ринкова структура, за якої на ринку діють декілька покупців, кожен з яких має можливість впливати на стан ринку (на ціни і обсяг продаж).

Питання для самоконтролю:

  1.  Конкуренція - це боротьба товаровиробників за:

А) більш вигідні умови виробництва і збуту товарів та послуг

Б) великий асортимент товарів

В) найбільший рівень цін

Г) кращі умови праці робітників

  1.  Виберіть з наведених тверджень негативні риси, притаманні конкуренції:

А)спричинює безробіття

Б) здійснює розподіл доходів між групами населення

В) стимулює науково-технічний прогрес

Г) змінює кількість виробленої продукції

  1.  Внутрішньогалузева конкуренція - це:

А) боротьба між виробниками однієї галузі виробництва

Б) боротьба між виробниками різних галузей виробництва

В) боротьба між виробниками найприбутковіших галузей

Г) всі варіанти

  1.  Який з зазначених прикладів відноситься до досконалої конкуренції:

А) метрополітен    Б) ринок пшениці

В) виробництво авіаційних двигунів Г) видобування природних копалин

  1.  Недосконала конкуренція має місце тоді, коли:

А) фірми застосовують нечесні способи боротьби

Б) фірми досягають згод щодо поділу ринку

В) фірми не намагаються слідувати принципу максимізації прибутку

Г) всі варіанти

  1.  Цінова конкуренція - це завоювання конкурентної переваги за рахунок:

А) покращення якості продукції та надання більшого обсягу послуг

Б) зменшення цін

В) встановлення демпінгових цін

Г) надання значних знижок при купівлі продукції

  1.  Ринок, на якому панує декілька фірм-покупців:

А) монополістична конкуренція  Б) олігополія

В) монополія     Г) олігопсонія

  1.  Документ, який засвідчує авторство на винахід:

А) ліцензія     Б) товарний знак

В) патент     Г) авторське право

  1.  Адміністративна монополія створюється через:

А) вдалі дії фірми на ринку

Б) прийняття рішень органами влади

В) примусовий поділ праці

Г) особливості технології виробництва

  1.  Антимонопольне законодавство забороняє:

А) перевищувати встановлені норми прибутку фірмами

Б) впроваджувати нові методи просування продукції

В) розподіл ринків чи джерел постачання за територіальним принципом

Г) поширювати інформацію щодо продукції

Тема 7 Структура та інфраструктура ринку

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: сутність, функції, структуру, інфраструктуру ринку

вміти: аналізувати сутність, функції, закони  ринку; визначати елементи інфраструктури для різних видів ринків

План:

7.1 Структура ринку

7.2 Інфраструктура ринку

Рекомендована література:

[1, с.358-391]

[2, с.135-168]

[4, с.128-144, 160-169]

 

7.1  Структура ринку

Ринок як певна організація сукупності відносин купівлі-продажу товарів і послуг є цілісним системним утворенням, має власну структуру та інфраструктуру.

Соціально-економічну структуру (внутрішню будову) ринку (розміщення, взаємозв'язок, питому вагу елементів) визначає структура притаманних йому відносин власності. Суб'єктами ринку є продавці і покупці як суб'єкти власності товарів, призначених для обміну. Ринок функціонує в певній економічній системі, що породжує специфіку форм його вияву (специфіку ринкових суб'єктів, обсяги і форми регулювання ринку та ін.). Забезпечуючи в системі відтворення суспільного продукту зв'язок між суспільним виробництвом і суспільним споживанням, опосередкованих первинним і вторинним розподілом, ринок також перерозподіляє товари і послуги між економічними суб'єктами.

Базовим поняттям ринкової системи є поняття комплексного (або цілісного) ринку, структурними складовими якого є: ринок споживчих товарів і послуг, ринок робочої сили (свідчить про наявність капіталістичного економічного укладу), ринок засобів виробництва, ринок капіталу, ринок продуктів інтелектуальної діяльності (науково-технічних розробок, патентів, ліцензій, творів літератури і мистецтва), ринок інформації, ринок фіктивного капіталу (цінних паперів), ринок позичкового капіталу, ринок грошей, ринок землі.

Цілісний ринок як сукупність ринків окремих товарів класифікують за сімома критеріями:

За просторовим критерієм:

  1.  національний ринок. Це весь внутрішній ринок країни, обмежений її кордонами;
  2.  регіональний (міжрегіональний) ринок. Є ринком окремого територіального підрозділу (області, району) або частин різних територіальних підрозділів, пов'язаних між собою господарськими зв'язками;
  3.  локальний (місцевий) ринок. Він обмежений конкретною місцевістю, що включає в себе певну сукупність населених пунктів. На відміну від національного регіональні та локальні ринки не мають чітко окреслених кордонів;
  4.  міжнародний (світовий) ринок. Є сукупністю національних ринків, економічні зв'язки між якими зумовлені міжнародною торгівлею.

За рівнем свободи конкуренції:

  1.  вільний ринок. Передбачає необмежену кількість продавців і покупців, вільну конкуренцію між ними, свободу у виборі товарів і встановленні господарських зв'язків;
  2.  монопольний ринок. Є ринком, де, навпаки, існує один продавець (інколи покупець), що унеможливлює конкуренцію;
  3.  олігополістичний ринок. Характеризується наявністю кількох продавців, між якими існує конкуренція за домінування. Вона обмежена рамками олігополістичної групи;
  4.  регульований державою ринок. Він передбачає активний вплив держави на ринкові процеси шляхом використання економічних та адміністративних інструментів (наприклад, на обсяг попиту — через політику оплати праці та соціальних виплат, регулювання маси грошей в обігу; на структуру попиту і пропозиції — через установлення пріоритетів і стимулювання їх реалізації, податкову, інвестиційну, кредитну політику та ін.), що не відміняє конкуренцію. Як правило, вплив держави стосується забезпечення інтересів суспільства, захисту соціальних прав населення, якщо ці права й інтереси не забезпечуються функціонуванням механізмів вільного ринку.

 За способом організації купівлі-продажу товарів:

  1.  оптовий ринок (покупці і продавці — підприємства та організації);
  2.  роздрібний ринок (покупці — окремі громадяни);
  3.  ринок закупівель сільськогосподарської продукції (покупці — держава, підприємства та організації; продавці — безпосередні виробники продукції різних форм власності й організації виробництва).

 За рівнем дотримання  законності:

  1.  легальний ринок. Передбачає не заборонені законом економічні відносини;
  2.  нелегальний («тіньовий») ринок. Уособлює дозволену законом діяльність, яка ніде не фіксується і тому не оподатковується;
  3.  «чорний ринок» є видом тіньової економіки, в межах якої Функціонує певна сукупність заборонених законом економічних відносин між продавцями і покупцями товарів і послуг.

 За об'єктним критерієм:

  1.  ринок споживчих товарів і послуг. Він охоплює продовольчі і непродовольчі товари; побутові, транспортні й комунальні послуги; житло і будинки невиробничого призначення;
  2.  ринок засобів виробництва. Об'єднує ринки нерухомості, знарядь праці, сировини і матеріалів, енергетичних ресурсів, корисних копалин;
  3.  фінансовий ринок. Є загальною назвою ринку капіталів (інвестицій), кредитних ринків, ринків цінних паперів, валютно-грошових ринків;
  4.  ринок робочої сили. Передбачає визнання за кожною особою права вільного продажу своєї робочої сили за власним вибором і за ринковою ціною на основі контракту між працівником і наймачем. Такий ринок є економічною формою руху (міграції) трудових ресурсів;
  5.  Ринок інтелектуального продукту. Його об'єктами є патенти, ліцензії, науково-технічна література, інформаційні послуги, твори літератури і мистецтва.

Основні види ринків поділяють на ринкові сегменти — сформовані за певною спільною ознакою частини ринку. Під час сегментації ринків використовують, крім об'єктних, і географічні та демографічні критерії.

За географічними критеріями:

Регіональна належність (Донбас, Крим, Закарпаття та ін.).

Адміністративний поділ (область, район, місто).

Щільність проживання населення (місто, передмістя, сільська місцевість).

Кліматичні умови (помірно-континентальний, континентальний та ін. клімат).

 За демографічним критеріями передбачають групування населення за віком, статтю, розміром сім'ї, рівнем доходів, професійним складом, рівнем освіти, національним складом та ін.

7.2  Інфраструктура ринку

Розвинутий ринок з його постійним рухом товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили для забезпечення свого стабільного функціонування вимагає і розвинутої ринкової інфраструктури — комплексу галузей, систем, служб, підприємств, які обслуговують ринок.

Інфраструктуру ринку поділяють на загальну і спеціалізовану.

Загальна інфраструктура ринку. Призначення її полягає в обслуговуванні всієї структури ринку. До головних компонентів загальної інфраструктури належать грошова, фінансова, податкова і кредитна системи.

Грошова система. Вона є формою організації грошового обігу, що історично склалася в країні і закріплена законодавством. Важливість ЇЇ зумовлена роллю грошей як специфічного товару, який опосередковує всі товарообмінні процеси розвинутого ринку, обслуговує всі ринкові відносини та охоплює всі сфери і рівні ринкової економіки. Організаційним механізмом, що забезпечує нормальне функціонування грошової маси є фінанси.

Фінансова система. Сукупність економічних відносин, які забезпечують утворення, розподіл і використання фондів грошових коштів у процесі розподілу і перерозподілу суспільного продукту та національного доходу. Основа фінансової системи — державний та місцеві бюджети, які, виконуючи функцію перерозподілу доходів, є інструментом державного регулювання.

Податкова система. Вона є сукупністю економічних відносин, які забезпечують перерозподіл доходів громадян і підприємств шляхом формування дохідної частини державного та місцевого бюджетів. їх наповнення значною мірою відбувається через податкову систему.

Кредитна система. Сукупність економічних відносин, які забезпечують безперервність руху грошового капіталу, наданого у позику на умовах прибутковості. Посередником між кредитором і позичальником є банки.

Спеціалізована інфраструктура ринку. Вона обслуговує безпосередньо сферу обігу товарів. Утворюють її біржі, аукціони, ярмарки, торгові доми, торгово-промислові палати, страхові й аудиторські фірми, підприємства галузей транспорту і зв'язку.

Біржі. Організаційні форми ринку, які здійснюють вільну торгівлю товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції. За об'єктами продажу існують товарні, фондові біржі та біржі праці. Елементами інфраструктури біржової торгівлі є фірми, що здійснюють маклерські, брокерські та дилерські операції.

Аукціони. Форма продажу попередньо виставлених для ознайомлення товарів у певному місці і в певний час на основі конкурсу покупців. При цьому продавець несе обмежену відповідальність за якість товару. На аукціонах переважно продають товари, що мають підвищений попит.

Ярмарки. Торги, які періодично влаштовують в установленому місці. Вони бувають всесвітніми, міжнародними, регіональними, національними та місцевими. З розвитком виробництва великі ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

Торгові доми. Торгові фірми, які закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим і роздрібним торговцям або закуповують товари у місцевих, виробників та оптовиків і перепродують їх за кордон.

Торгово-промислові палати. Комерційні організації створені для сприяння розвитку економічних і торгових зв'язків із зарубіжними партнерами та надання цільових інформаційних послуг.

Страхові фірми. Комерційні фінансово-кредитні організації які забезпечують повне або часткове відшкодування збитків застрахованим клієнтам, що зазнали їх за непередбаченим обставин (стихійне лихо, аварія та ін.).

Аудиторські фірми. Спеціалізовані організації, які на замовлення підприємств і організацій контролюють І аналізують фінансову діяльність із метою зменшення фінансових ризиків.

Підприємства галузей транспорту і зв'язку. їх вважають окремою ланкою ринкової інфраструктури, яка підпорядкована головній меті функціонування інфраструктури — сприянню встановленню господарських стосунків між виробником та споживачем.

Основні поняття і терміни:

Ринок — сукупність економічних відносин між господарюючими суб'єктами щодо організації виробництва та обміну товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Ринкова інфраструктура — комплекс галузей, систем, служб, підприємств, які обслуговують ринок.

Питання для самоконтролю:

  1.  Якщо ми класифікуємо ринок як національний, регіональний, локальний, міжнародний, то це:

А) класифікація за просторовим критерієм

Б) класифікація за рівнем свободи конкуренції

В) класифікація за рівнем законності

Г) класифікація за об’єктом купівлі-продажу

  1.  Якщо ми класифікуємо ринок як вільний, монопольний, олігополістичний, то це:

А) класифікація за просторовим критерієм

Б) класифікація за рівнем свободи конкуренції

В) класифікація за рівнем законності

Г) класифікація за об’єктом купівлі-продажу

  1.  Якщо ми класифікуємо ринок як легальний, нелегальний, «чорний», то це:

А) класифікація за просторовим критерієм

Б) класифікація за рівнем свободи конкуренції

В) класифікація за рівнем законності

Г) класифікація за об’єктом купівлі-продажу

  1.  Якщо ми класифікуємо ринок як споживчий, факторів виробництва, робочої сили, фінансовий, то це:

А) класифікація за просторовим критерієм

Б) класифікація за рівнем свободи конкуренції

В) класифікація за рівнем законності

Г) класифікація за об’єктом купівлі-продажу

  1.  Біржі відносяться до:

А) загальної інфраструктури ринку

Б) спеціалізованої інфраструктури ринку

В) не є елементом ринкової інфраструктури

Г) вірна відповідь відсутня

  1.  Що з перерахованого не відноситься до загальної інфраструктури ринку:

А) грошова система

Б) фінансова система

В) податкова система

Г) страхові фірми

  1.  Що з перерахованого не відноситься до спеціалізованої інфраструктури ринку:

А) кредитна система

Б) біржі

В) страхові компанії

Г) торгові доми

Тема 8 Закони попиту і пропозиції на ринку. Ринкова рівновага

В результаті вивчення студенти повинні:

знати: особливості попиту і пропозиції; закони попиту і пропозиції; умови встановлення ринкової рівноваги; сутність еластичності

вміти: надавати характеристику законам попиту і пропозиції; розраховувати задачі на визначення коефіцієнту еластичності, рівноважної ціни і рівноважного об’єму продаж, ринкового надлишку і дефіциту

План:

8.1 Сутність попиту і пропозиції. Закони попиту і пропозиції. Ринкова рівновага

8.2  Еластичність попиту і пропозиції.

Рекомендована література:

[1,с.133-144]

[2,с.376-391]

[3,с.156-168]

8.1 Сутність попиту і пропозиції Закони попиту і пропозиції. Ринкова рівновага

Попит — представлена на ринку платоспроможна потреба у товарах і послугах.

Вимірюється він кількістю товару, яку його споживачі готові й спроможні купити за певною ціною протягом певного періоду.

Закон попиту — внутрішній (суттєвий), сталий, обернено пропорційний зв'язок між ціною і величиною попиту, згідно з яким за незмінності всіх інших факторів (доходи споживачів тощо) зниження ціни зумовлює відповідне зростання попиту.

Графічним зображенням закону попиту є так звана крива попиту, яка відображає залежність між двома змінними: ціною і кількістю блага (Рисунок 8.1.1).              

Р                                                                 Р                        S

                                                                                           

                                                        

                                   

                                                                                                      

                                 D                                                                                                     

                                                                                                                    

  0                                    Q                                0                                Q

Рисунок 8.1.1 Графік попиту                       Рисунок 8.1.2 Графік пропозиції

 

 Пропозиція — сукупність товарів і послуг, яку виробники готові продати на ринку за певною ціною.

 Закон пропозиції — внутрішній (суттєвий), стійкий, прямо пропорційний причинно-наслідковий зв’язок між ціною і обсягом пропозиції товару, згідно з яким зростання ціни на товар зумовлює збільшення обсягу його пропозиції, а зменшення ціни зменшує кількість товару, що пропонується на ринку.

 На наведеному рисунку 8.1.2 S – характеризує закон пропозиції.

Ринкова рівновага — спроможність конкурентних сил попиту і пропозиції встановлювати ціну, яка врівноважує їхні обсяги.

Тобто це ситуація, яка влаштовує покупця і продавця. В результаті встановлюється рівноважна ціна Ро і рівноважний об’єм продаж Qо.

З'ясування сутності ринкової рівноваги та умов її встановлення наводить на такі висновки:

  •  функцію координації в ринковому господарстві виконують ціни, які встановлюються на основі взаємодії попиту і пропозиції;
  •  будь-яке втручання держави у вільне встановлення цін спричинює порушення ринкової рівноваги, дефіцит, збільшення грошових витрат покупців. Воно можливе тільки у виняткових випадках на короткий період і не більше ніж на три-чотири базисних товари;
  •  ринковий розподіл благ визначається на основі готовності платити, що підтверджує існуючий ринковий принцип «Ефективність — через ринок, справедливість — через податки».

Отже, залежність між ціною товару та обсягом попиту на нього виражається законом попиту, а згідно із законом пропозиції, збільшення ціни товару веде до зростання обсягу пропозиції. На об'єм попиту і пропозиції впливають не лише ціна товару, а й інші зовнішні чинники, дія яких позначається на стані ринкової рівноваги.

Ринкову рівновагу можна представити графічно (Рисунок 8.1.3):

Р                                                                                    

      D                S

                            

                 Е                                                                                          

                                

                        

                                                                                                                                                                     

  0                                    Q                 

Рисунок 8.1.3 Ринкова рівновага

8.2 Еластичність попиту і пропозиції

Еластичність – міра чутливості однієї змінної на зміну іншої, що виражається як відношення відсоткових змін. Вона показує на скільки відсотків змінюється одна величина, якщо інша зміниться на один відсоток. Позначається еластичність буквою Е.

Коли мають справу з невеликими змінами досліджуваних величин, використовують формулу еластичності в точці, коли ж відхилення значні (більше 5%) - дугову еластичність.

Цінова еластичність попиту — кількість товарів, на яку люди збільшать або зменшать свої придбання внаслідок зміни ціни.

Цінову еластичність попиту (пропозиції), визначену у точці розраховують за формулою 8.2.1:

Ер = %∆Q  = Q / Q  = QP  = P∙(Q1Q0) = відсоткова зміна попиту (Q)

   %∆P      ∆P / P       ∆PQ     Q∙(P1 P0)       відсоткова зміна ціни (P)

                            (8.2.1)

 Дугову еластичність розраховують використовуючи середні величини Q і P (формула 8.2.2):

Eр = 2 (Q1Q0)  : 2 (P1 P0) = (Q1Q0)  :  (P1P0) =  (Q1Q0)(P1 + P0)

           (Q1 + Q0)       (P1 + P0)    (Q1 + Q0)     (P1 + P0)      (P1P0)   (Q1 + Q0)  (8.2.2)

Перехресну еластичність попиту на один товар відносно цін на інші розраховують за формулою 8.2.3:

                   Ех,у =  відсоткова зміна Qx  ∙ Qx /Qx  = QxQy 

                                 відсоткова зміна Py     ∆Py/Py       Py    ∆Px                 (8.2.3)

Ще одним видом еластичності попиту є еластичність попиту від доходу, яка характеризує на скільки відсотків зміниться попит на товар (Q), якщо доход (I) зміниться на один відсоток (формула 8.2.4):

Еі = Q / Q  =  I  Q

                                                     ∆I / I         Q   ∆I                                           (8.2.4)

Абсолютне значення коефіцієнта еластичності може мінятися в діапазоні від 0 до ∞. В залежності від цього попит може бути:

  •  абсолютно нееластичним (Е = 0), це означає, що будь-яка зміна ціни не викликає ніякої зміни у величині попиту (Рисунок 8.2.1 А);
  •  нееластичним (0 < Е < 1), це означає, що попит зростає (падає) повільніше, ніж змінюється ціна (Рисунок 8.2.1 Б);
  •  одинично еластичним (Е = 1), це означає, що попит зростає (падає) відповідно до зміни ціни (Рисунок  8.2.1 В);
  •  еластичним (1 < Е < ∞), це означає, що попит зростає (падає) швидше, ніж ціна (Рисунок 8.2.1 Г);
  •  абсолютно еластичним (Е = ∞), це означає, що нескінченно мала   зміна   ціни   викликає   нескінченне   розширення   попиту (Рисунок 8.2.1 А).

Криві попиту на рисунку 8.2.1 відображають різний попит на товар. Коли попит еластичний, невелике зниження ціни призводить до значного зростання обсягу закупок, коли ж він нееластичний - це зростання буде значно меншим. Отже, одне і те ж зниження (підвищення) ціни призводить до неоднакового зростання (зменшення) обсягу продажу.

Еластичність пропозиції – це приріст об’єму пропозиції товару в результаті зростання його ціни на 1%, при умові, що всі інші фактори, що впливають на рівень пропозиції, залишаються незмінними (формула 8.2.5).

Ер = %∆Qх  =  Qх∙Pх

                      %∆Pх       ∆Pх∙Qх                                       (8.2.5)

Із формули еластичності витікає, що пропозиція як і попит може змінюватись від абсолютно нееластичної (Ер = 0), коли пропозиція ніяк не реагує на зміну в ціні товару (характерно для сировинних ресурсів в короткостроковому періоді), до абсолютно еластичної  (Ер = ∞), коли незначні зміни в ціні товару призводять до значних змін в обсягу його продажу. Між цими крайніми значеннями пропозиція може бути нееластичною (0 < Ер < 1), еластичною          (1 < Ер < ∞), або мати одиничну еластичність (Ер = 1). Графіки пропозиції, залежно від коефіцієнту еластичності представлені на рисунку 8.2.2.

P                                                                    P

                 E = 0

                                       E = ∞                                     

                                                                                                                         1 < E < ∞

    0                                   Q                              0                                     Q

                 А)                                                                             Г)

Р                                                                 Р

                  0 < Е < 1                                                         Е = 1

0                                   Q                           0                                        Q

                 Б)                                                                               В)

Рисунок 8.2.1  Еластичність попиту

P

   E = 0                      E = 1   

       

      0<E<1

            1<E< ∞

                                           E = ∞

 0                                                        Q  

Рисунок 8.2.2 Види еластичності пропозиції       

Приклади розв’язання задач:

  1.  На ринку даного товару функція попиту описується рівнянням: Qd = 6 – P, функція пропозиції: Qs = -3 + 2P. Визначити рівноважну ціну і рівноважний об’єм продаж. Якщо ціна становитиме 2 грн., що утвориться на ринку: надлишок чи дефіцит? В якому розмірі? Що станеться, якщо ціна зросте до 4 грн.? Представте дану ситуацію графічно.

Дано:

Qd = 6 – P            За умов ринкової рівноваги – Qd = Qs, виходячи з

Qs = -3 +2P          цього розраховуємо рівноважну ціну і об’єм продаж:

Р1 = 2 грн.           6 – Р = -3 + 2Р => Р0 = 3 грн.

Р2 = 4 грн.           Q0 = 6 – 3 = 3 одиниці товару

                            Якщо ціна зменшиться до 2 грн.:

Р0 - ?                    Qd1 = 6 – 2 = 4 одиниці блага

Q0 - ?                   Qs1 = -3 + 2 ∙ 2 = 1 одиниця блага

Дефіцит - ?         на ринку утвориться дефіцит 4 – 1 = 3 одиниці блага

Надлишок - ?      Якщо ціна збільшиться до 4 грн.:

                            Qd2 = 6 – 4 = 2 одиниці блага

                            Qs2 = -3 + 2 ∙ 4 = 5 одиниць блага

                            на ринку утвориться надлишок 3 – 2 = 1 одиниця блага     

          Р

                          D                                     

                                 надлишок              S

         4

         3                                  Е

         2

                             дефіцит

         1

           

             0        1       2        3        4        5          Q

Відповідь: рівноважна ціна становить 3 гривні, рівноважний об’єм продаж – 3 одиниці блага. При ціні в 2 гривні утвориться дефіцит в 3 одиниці блага; при ціні 4 гривні на ринку утвориться надлишок в 1 одиницю блага.

  1.  Ціна товару зросла від 2 до 3 грн., обсяг попиту на нього зменшився з 1500 шт. до  1000 шт. Чому дорівнює коефіцієнт цінової еластичності попиту?

 

Дано:

Р1 = 2 грн.            Еd =   Q∙Р           Еd =  (1000 – 1500) ∙ 3   = 1,5

Р2 = 3 грн.                      ∆Р∙Q                         (3 – 2) ∙ 1000

Q1 = 1500 шт.

Q2 = 1000 шт.

Еd - ?

Відповідь: коефіцієнт цінової еластичність попиту 1,5; попит на даний товар еластичний

Основні поняття і терміни:

Попит — представлена на ринку платоспроможна потреба у товарах і послугах.

Закон попиту — внутрішній (суттєвий), сталий, обернено пропорційний зв'язок між ціною і величиною попиту, згідно з яким за незмінності всіх інших факторів (доходи споживачів тощо) зниження ціни зумовлює відповідне зростання попиту.

 Пропозиція — сукупність товарів і послуг, яку виробники готові продати на ринку за певною ціною.

 Закон пропозиції — внутрішній (суттєвий), стійкий, прямо пропорційний причинно-наслідковий зв’язок між ціною і обсягом пропозиції товару, згідно з яким зростання ціни на товар зумовлює збільшення обсягу його пропозиції, а зменшення ціни зменшує кількість товару, що пропонується на ринку.

Ринкова рівновага — спроможність конкурентних сил попиту і пропозиції встановлювати ціну, яка врівноважує їхні обсяги. Це ситуація, яка влаштовує покупця і продавця. В результаті встановлюється рівноважна ціна Ро і рівноважний об’єм продаж Qо.

Еластичність – міра чутливості однієї змінної на зміну іншої, що виражається як відношення відсоткових змін. Вона показує на скільки відсотків змінюється одна величина, якщо інша зміниться на один відсоток.

Питання для самоконтролю:

  1.  Сутність закону попиту полягає в тому, що:

А)  існує прямо пропорційна залежність між ціною і об’ємом продаж

Б) існує обернено пропорційна залежність між ціною і об’ємом продаж

В) встановлення ринкової ціни  не залежить від об’єму продаж

Г) між об’ємом продаж і ринковими цінами не існує ніякої залежності

  1.     Сутність закону пропозиції полягає в тому, що:

А)  існує прямо пропорційна залежність між ціною і об’ємом продаж

Б) існує обернено пропорційна залежність між ціною і об’ємом продаж

В) встановлення ринкової ціни  не залежить від об’єму продаж

Г) між об’ємом продаж і ринковими цінами не існує ніякої залежності

  1.  Коефіцієнт еластичної пропозиції:

А) Е = 0;     Б) Е = ∞

В) Е < 1     Г) Е > 1

  1.  Коефіцієнт  нееластичного попиту:

А) Е = 0;     Б) Е = ∞

В) Е < 1     Г) Е > 1

  1.  Про яку економічну категорію йдеться мова: представлена на ринку платоспроможна потреба у товарах і послугах:

А) попит    Б) пропозиція

В) ринкова рівновага  Г) всі відповіді помилкові

  1.  Про яку економічну категорію йдеться мова: сукупність товарів і послуг, яку виробники готові продати на ринку за певну ціну:

А) попит    Б) пропозиція

В) ринкова рівновага  Г) всі відповіді помилкові

  1.  Якщо коефіцієнт цінової еластичності попиту Е = 0, то такий попит:

А) абсолютно еластичний  Б) абсолютно нееластичний

В) еластичний    Г) нееластичний

  1.  Якщо коефіцієнт цінової еластичності пропозиції Е = ∞, то така пропозиція:

А) абсолютно еластична  Б) абсолютно нееластична

В) еластична    Г) нееластична

  1.  Який вид еластичності розраховують, коли мають справу з невеликими змінами досліджуваних величин:

А) еластичність в точці  Б) дугову еластичність

В) перехресну еластичність

  1.  Який вид еластичності розраховують, коли відхилення між досліджуваними величинами значні (більше 5%):

А) еластичність в точці  Б) дугову еластичність

В) перехресну еластичність

Тема 9 Гроші. Закони грошового обігу. Грошова маса

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: особливості виникнення і розвитку грошових відносин; сутність, типи і функції грошей;

вміти: аналізувати особливості виникнення і розвитку грошових відносин; характеризувати сутність, особливості еволюції, типи і функції грошей

План:

9.1 Розвиток форм вартості.

9.2 Поява грошей, функції грошей.

9.3 Закони грошового обігу. Грошова маса.

Рекомендована література:

[1,с.112-127]

[2,с.149-166]

[З, с.94-103]

9.1 Розвиток форм вартості

     З поглибленням суспільного поділу праці, розвитком товарних відносин між товаровиробниками постала необхідність в особливому товарі, який був би загальним еквівалентом у процесі товарного обміну, загальною формою вартості цих товарів. Як відомо, формою вартості товару є його мінова вартість, тобто кількісна пропорція, за якою він обмінюється на інші товари.

Історичному процесу розвитку товарного виробництва і обміну притаманні проста (випадкова), повна (розгорнута), загальна та грошова форми вартості, які змінювали одна одну на основі поглиблення суспільного поділу праці.

Проста (випадкова) форма вартості є результатом першого суспільного поділу праці, коли надлишки продуктів рослинництва почали обмінювати на надлишки продуктів тваринництва. На цьому етапі обмін товарами ще був нерегулярним, випадковим, не мав стійких пропорцій. Формальним відображенням простої (випадкової) форми вартості є формула: 1 мішок зерна (А) = 1 вівці (В).

У такій ситуації товар А знаходиться у відносній формі вартості, а товар В — у еквівалентній. Товар А є активним, оскільки ініціює вираження своєї вартості, а товар В — пасивним, оскільки в ньому лише виражається вартість товару А. Прирівнювання товару А до В відбувається завдяки наявності в цих різних споживчих вартостях спільної властивості — втіленої в них абстрактної праці, яка створює їх вартість. За таких умов товар В буде рівним за вартістю товарові А, що є свідченням еквівалентності товару В товарові А. Просту (випадкову) форму вартості називають ще одиничною, оскільки за тогочасного рівня розвитку суспільного виробництва товар міг виразити свою вартість лише в одному товарі, адже інших ще не було.

Проста (випадкова) форма вартості — форма вияву вартості товару в якомусь одному товарі за випадкових актів їх обміну і неусталених пропорцій обміну.

Історичною передумовою повної (розгорнутої) форми вартості був великий суспільний поділ праці, внаслідок якого ремісництво виокремилося у самостійну галузь, відбулися поглиблення суспільного поділу праці, розвиток товарного виробництва, урізноманітнення обміну товарами.

Вона має такий вигляд:

У товару В

Х товару С

    Товар А =       Z товару Д

М товару Е   і т.п.

Це означає, що товар, який перебуває у відносній формі вартості відображає свою вартість у багатьох інших товарах, кожен з яких є еквівалентом запропонованого для обміну товару А.

Повна (розгорнута) форма вартості — форма вияву вартості запропонованого для обміну товару в багатьох інших товарах.

Водночас повній формі вартості притаманна незавершеність, оскільки вартість товару А, що знаходиться у відносній формі, виявляється у товарах-еквівалентах, кількість яких постійно збільшується внаслідок появи нових товарів як результату розвитку суспільного поділу праці. Це означає, що повна форма вартості не має однакової, єдиної форми вартості товарів, що утруднює обмін товарів. Наприклад, власник товару А бажає обміняти його на товар В, а власникові товару В потрібен не товар А, а товар С. У цій ситуації обмін товару А на товар В може відбутися лише за умови, якщо власник товару А здійснить зайвий акт обміну: спочатку обміняє свій товар на товар С і запропонує його власникові товару В.

Недоліки повної (розгорнутої) форми вартості компенсує загальна форма вартості.

Загальна форма вартості є більш розвинутою формою вартості і характеризується тим, що вартість усіх товарів виявляється в одному загальному еквіваленті. Виникає як наслідок закріплення ролі еквівалента за товаром, що мав здатність до безпосереднього обміну. У різних народів товарами як загальними еквівалентами були: худоба, зерно, риба, сіль, хутра, чай тощо. Усі ці товари у ролі загального еквівалента є згустками однорідної абстрактної праці, що застигла, втілилась у речах як субстанції суспільної праці. Саме вона найбільше відповідає поняттю і сутності вартості.

Загальна форма вартості має такий вигляд:

У товару В

   X товару С

   Z товару Д         Товар А

   М товару Е

Загальна форма вартості - - форма вияву вартості ряду товарів або всіх товарів конкретних регіонів, народів, племен в одному товарі-еквіваленті.

Грошова форма вартості виникає тоді, коли подальший розвиток товарного виробництва та обміну призводить до закріплення ролі загального еквівалента за дорогоцінними металами: золотом і сріблом. Вони найповніше відповідають вимогам, які ставить обмін товарів перед загальним еквівалентом. Це знаменувало появу грошової форми вартості.

   У товару В

   X товару С

   Z товару Д         n грамів золота

   М товару Е

    і т.п.

За своєю сутністю гроші є товаром, на який обмінюють усі інші товари, — товаром, який є загальною формою вияву вартості всіх інших товарів. Гроші за товарного виробництва є загальною, тобто абстрактною, формою суспільного багатства. За потреби людина може перетворити її на будь-яку конкретну форму багатства — певні товари.

Грошова форма вартості — форма вияву вартості всіх товарів у благородних металах: золоті і сріблі.

З появою і поширенням грошової форми вартості поступово стали зникати недоліки загальної форми вартості (ускладнення обміну між контрагентами з різними видами товарів як загальних еквівалентів).

9.2 Поява грошей, функції грошей

Гроші - це особливий вид товару, що слугує загальним еквівалентом, приймається в обмін на товари і послуги і при сплаті боргів, представлений благородними металами.

Виникнення грошей зумовило появу ціни, у формі якої відтепер постає вартість. Ціна — вартість товару, виражена у грошовій формі (грошах).

Сутність грошей виявляється в їх функціях: міри вартості, засобу обігу, засобу заощадження та утворення скарбів, засобу платежу, світових грошей.

Функція грошей як міри вартості товарів. У цій функції гроші є засобом вимірювання втіленої в товарах суспільної абстрактної праці, надають вартості товарів форми ціни. Виконують вони цю функцію через мислене співставлення прийнятої в країні за грошову одиницю (масштаб цін) кількості металу (золота чи срібла) з конкретними товарами. Для порівняння вартості різних товарів, а відповідно й різних кількостей золота чи срібла, які виражали конкретні грошові одиниці, стали користуватися масштабом цін.

Масштаб цін — вагова кількість золота або срібла (грошового металу), прийнята за грошову одиницю у певній країні.

Різний вміст золота у грошових одиницях країн забезпечував установлення й оцінювання вартості товарів і певної їх кількості.

Функція грошей як засобу обігу. Для її реалізації функції потрібні реальні (наявні) гроші: золото, монети, а також паперові гроші, які б могли бути посередниками в обміні товарів, тобто під час перетворення товару на гроші і грошей на товар, що виражається формулою Т—Г—Т. Саме в цьому процесі було запроваджено монетну форму грошей. Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво. Це означає, що, обслуживши акт купівлі чи продажу товару, вони зникають. Тому в цій функції гроші не є самоціллю для сторін, що купують, і продають товари, оскільки їх мета полягає в тому, щоб продати свій і придбати чужий товар. З огляду на це функція грошей як засобу обміну товарів породжує можливість заміни повноцінних грошей (золота, срібла) їх символами (знаками), що й відбулося з появою неповноцінних металевих, а потім — паперових грошових знаків, для яких держава встановлює відповідні курси.

Функція грошей як засобу заощадження та утворення скарбів. У ній гроші покидають сферу обігу. їх нагромаджують як резерв багатства, завдяки чому регулюють грошовий обіг. Придатними для цього є реальні гроші (монети, золоті і срібні зливки та вироби з них). Як засоби нагромадження використовують також національні та міжнародні вільно конвертовані валюти, а в період відносної стабільності — і національні, частково внутрішньо конвертовані валюти.

Приватне нагромадження, або так звана тезаврація, є своєрідним резервуаром, куди збігаються зайві на певний момент гроші, які за потреби їх власника можуть у будь-який час повернутися у сферу обігу.

Функція грошей як засобу платежу. З виникненням кредитних відносин між товаровиробниками гроші стали засобом сплати боргових зобов'язань, тобто почали виконувати функцію засобу платежу. Для цього використовують кредитні гроші.

Кредитні гроші — форми грошей, які випускає банк, забезпечуючи їх своїми активами. Такими формами є векселі, банкноти, чеки, грошові знаки.

Вексель - є цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити у встановлений строк і в певному порядку зазначену суму грошей його власнику (векселедержателю). У цій якості вексель є універсальним розрахунковим і платіжним засобом.

Банкноти - випущені в обіг центральним банком і забезпечені його активами і масою товарів країни банківські білети (грошові знаки), тобто векселі, виписані банком під наявні в нього векселі комерційних банків.

Чек - цінний папір певного зразка з наказом власника рахунка (чекодавця) виплатити в кредитній установі пред'явникові чека зазначену в ньому суму.

Грошові знаки - паперові та інші символи вартості, що замінили повноцінні золоті монети, які держави запроваджують в обіг, встановлюючи обов'язковий для всіх установ, організацій і осіб курс.

Функція грошей як світових грошей - у цій функції гроші постають як засіб опосередкування світових торговельних» кредитних та платіжних відносин між державами та господарюючими суб'єктами. Світові гроші є міжнародними платіжними чи купівельними засобами, всезагальним втіленням багатства. Цю функцію виконують реальні гроші (золото в зливках), повністю конвертовані національні чи міжнаціональні гроші (долар, фунт стерлінгів, марка, єна, євро).

У світовій торгівлі розрахунки між країнами здійснюють шляхом зарахування боргових зобов'язань банками. Якщо платежі країни перевищують її надходження, то вона на суму перевищення вивозить золото як засіб платежу. Золото є загальним купівельним засобом, тобто виконує функцію світових грошей і тоді, коли країна негайно оплачує товари золотом.

Нині товарообіг на світовому ринку обслуговується конвертованими національними чи колективними (регіональними) валютами, які держави використовують для врегулювання заборгованості за їхніми міжнародними рахунками або як резерви національних.

9.3 Закони грошового обігу. Грошова маса

Загальний закон грошового обігу діє у будь-якій економічній системі. Цей закон зумовлений функціонуванням грошей як самостійного товару-еквівалента, їх обіг — відображення руху товарів, а тому кількість грошей, що перебувають в обігу, пов'язана з товарною масою, яка є об'єктом купівлі-продажу. Між потрібною для обігу товарів кількістю грошей і кількістю товарів, що перебувають в обігу, їх цінами та швидкістю обігу грошей існує залежність: між кількістю проданих на ринку товарів і кількістю грошей, між рівнем товарних цін і кількістю грошей існує прямо пропорційна залежність, а між швидкістю обігу грошей і кількістю грошей — обернено пропорційна.

Загальний закон грошового обігу — сталий зв'язок між кількістю грошей, необхідних для нормального обігу товарів, сумою цін товарів і швидкістю обігу грошових одиниць.

Сутність загального закону грошового обігу виражає формула 9.3.1:

К = ВВП/ Шо              (9.3.1)

Де К - необхідна для нормального обігу кількість грошей;

ВВП - сума цін на товари і послуги;

Шо - швидкість обігу грошей.

Ця формула має і більш широке вираження (9.3.2):

К=СЦ-КГ+ПП-ВП

               Шо                                                                                                       (9.3..2)

Де СЦ - сума цін на товари і послуги;

КГ - сума цін товарів, проданих у кредит;

ПП - сума цін товарів, за які настав строк платежів за угодами, зобов'язаннями (повернені платежі)

ВП - сума взаємопогашуваних платежів (взаємоповернені платежі).

Грошова маса — сукупність готівкових та безготівкових купівельних і платіжних засобів, що забезпечують обіг товарів і послуг в державі.

Ліквідність - швидкість перетворення грошей у необхідні блага (найліквіднішою є готівка).

Грошова маса складається з агрегатів М0, М1, М2, М3:

М0 - готівка;

М1 включає М0 і поточні рахунки;

М2 включає М1 і строкові ощадні банківські рахунки та сертифікати короткострокової (1-6 місяців) малої вартості;

М3 включає М2, короткострокові великої вартості і довгострокові (від 1 року і більше) та різні цінні папери, крім акцій.

Приклади розв’язання задач:

Сума товарних цін 1200 млрд. гривень, сума цін товарів, проданих у кредит 480 млрд. гривень, сума платежів за борговими зобов’язаннями 640 млрд. гривень, для забезпечення товарного обігу використовується 188 млрд. гривень, кожна гривня здійснює в середньому 5 обертів за рік? Якою буде сума взаємопогашуваних безготівкових платежів?

Дано:

СЦ = 1200 млрд. грн.     К = СЦ -  КГ + ПП - ВВ

КГ = 480 млрд. грн.                           Шо

ПП = 640 млрд. грн.       ВВ = (СЦ - КГ + ПП) - К ∙ Шо

К = 188 млрд. грн.

Шо = 5                             ВВ = (1200 - 480 + 640) - 188 ∙ 5 = 420 млрд. грн.

ВВ - ?

Відповідь: взаємопогашені безготівкові платежі складають 420 млрд. гривень.

На підставі наведених даних обчислити М1, М2, М3:

Невеликі строкові вклади – 1630 млрд. грн.,

Великі строкові вклади – 645 млрд. грн.,

Чекові вклади – 448 млрд. грн.,

Ощадні вклади – 300 млрд. грн.,

Готівка – 170 млрд. грн.

Дано:               все в млрд. грн.

Готівка – 170                   

Чекові вклади - 448    М1

Ощадні вклади – 300                М2       

Невеликі строкові вклади – 1630        М3

Великі строкові вклади – 645

М1 = 170 + 448 = 618 млрд. грн.

М2 = 170 + 448 + 300 + 1630 = 2548 млрд. грн.

М3 = 170 + 448 + 300 + 1630 + 645 = 3193 млрд. грн.

Відповідь: грошові агрегати складають: М1 = 618 млрд. грн.; М2 = 2548 млрд. грн.; М3 = 3193 млрд. грн.

Основні поняття і терміни:

Гроші - це особливий вид товару, що слугує загальним еквівалентом, приймається в обмін на товари і послуги і при сплаті боргів, представлений благородними металами.

Ціна — вартість товару, виражена у грошовій формі (грошах).

Масштаб цін — вагова кількість золота або срібла (грошового металу), прийнята за грошову одиницю у певній країні.

Кредитні гроші — форми грошей, які випускає банк, забезпечуючи їх своїми активами. Такими формами є векселі, банкноти, чеки, грошові знаки.

Вексель - є цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити у встановлений строк і в певному порядку зазначену суму грошей

його власнику (векселедержателю). У цій якості вексель є універсальним розрахунковим і платіжним засобом.

Банкноти - випущені в обіг центральним банком і забезпечені його активами і масою товарів країни банківські білети (грошові знаки), тобто векселі, виписані банком під наявні в нього векселі комерційних банків.

Чек - цінний папір певного зразка з наказом власника рахунка (чекодавця) виплатити в кредитній установі пред'явникові чека зазначену в ньому суму.

Грошові знаки - паперові та інші символи вартості, що замінили повноцінні золоті монети, які держави запроваджують в обіг, встановлюючи обов'язковий для всіх установ, організацій і осіб курс.

Загальний закон грошового обігу — сталий зв'язок між кількістю грошей, необхідних для нормального обігу товарів, сумою цін товарів і швидкістю обігу грошових одиниць.

Грошова маса - сукупність готівкових та безготівкових купівельних і платіжних засобів, що забезпечують обіг товарів і послуг в державі.

Ліквідність - швидкість перетворення грошей у необхідні блага.

Питання для самоконтролю:

1. Результатом першого суспільного поділу праці є: 

А) проста форма вартості    Б) розгорнута форма вартості

В) загальна форма вартості   Г) грошова форма вартості

2.   Результатом другого суспільного поділу праці є:

А) проста форма вартості    Б) розгорнута форма вартості

В) загальна форма вартості   Г) грошова форма вартості

3. Про яку форму вартості йдеться мова: роль еквіваленту закріплюється за одним товаром, однаково цінним на території певного регіону:

А) проста форма вартості    Б) розгорнута форма вартості

В) загальна форма вартості  Г) грошова форма вартості

4. Про яку форму вартості йдеться мова: роль загального еквівалента закріплюється за благородними металами - золотом і сріблом:

А) проста форма вартості     Б) розгорнута форма вартості

В) загальна форма вартості  Г) грошова форма вартості

5. Що з перерахованого не відноситься до функцій грошей:
А) міра вартості    Б) спосіб обігу

В) спосіб кредитування   Г) спосіб заощадження

 6.   Що з перерахованого не відноситься до функцій грошей:

А) спосіб кредитування   Б) спосіб заощадження

В) спосіб нагромадження                       Г) світові гроші

7. Абсолютно ліквідною вважається грошова маса:
А) М0       Б)М1   В)М2    Г)М3

8. Про який агрегат грошової маси йдеться мова: включає готівку, поточні рахунки, строкові ощадні банківські рахунки та сертифікати короткострокової (1-6 місяців) малої вартості:

А) М0       Б)М1   В)М2    Г)М3

9. Про який агрегат грошової маси йдеться мова: включає виключно готівку:

А) М0       Б)М1   В)М2    Г)М3

10.Про який агрегат грошової маси йдеться мова: включає готівку, поточні рахунки, строкові ощадні банківські рахунки та сертифікати короткострокової (1-6 місяців) малої вартості, короткострокові великої вартості і довгострокові (від 1 року і більше) та різні цінні папери, крім акцій:

А) М0       Б)М1   В)М2    Г)М3

Тема 10 Ринки факторів виробництва

В результаті вивчення теми студенти повинні:

знати: структуру ринку факторів виробництва; особливості ринку праці, капіталу, землі; особливості формування заробітної плати, доходу з капіталу, земельної ренти

вміти: надавати характеристику ринків праці, капіталу, землі; будувати графіки індивідуальної пропозиції праці, рівноваги на ринку капіталу і ринку землі; характеризувати особливості формування заробітної плати, доходу з капіталу, земельної ренти

 План:

Ринок праці

Ринок капіталу

Ринок землі

Рекомендована література:

[4, с.300-331]

10.1 Ринок праці

Єдиного ринку ресурсів немає, але існує сукупність взаємозв’язаних ринків — ринку праці, ринку капіталу, ринку землі тощо. Вивчення кожного з цих ринків розпочинається з аналізу досконалої конкуренції з подальшим розглядом ринкових структур з недосконалою конкуренцією.

Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів і послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:

  •  суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;
  •  винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей будь-якої країни;
  •  проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати стають об’єктом політичної та економічної боротьби, державної політики.

На ринок праці впливає багато неекономічних факторів, але головним є – заробітна плата, рівень якої, в свою чергу, встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції праці.

Термін «заробітна плата» вживається тут у розумінні «ставка заробітної плати», тобто оплата праці за конкретний проміжок часу, а «заробіток» чи «дохід» — як величина, що залежить від ставки заробітної плати і кількості відпрацьованого часу. Під ставкою заробітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну (а не номінальну) величину, що відображує рівень цін на ринку товарів і послуг; рівень податків є незмінним.

Досконало конкурентному ринку праці притаманні такі властивості:

  •  у кожній галузі існує значна кількість фірм, що конкурують між собою за право найму того чи іншого працівника;
  •  існує велика кількість працівників певної професії та однакової кваліфікації; кожен з них незалежно один від одного пропонує свої послуги на ринку праці;
  •  ні окрема фірма, ні окремий працівник не спроможний вплинути на рівень заробітної плати, що встановився в галузі.

За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна будь-якого товару. Це означає, що всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною.

З підвищенням зарплати робота стає привабливішою, тобто відмова від кожного часу дозвілля супроводжується збільшенням доходу. Разом з тим зростання доходу підвищує цінність дозвілля як повноцінного блага. Подальше збільшення доходу призводить до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж і збільшення робочого часу має свої обмеження. Така реакція на підвищення зарплати обумовлює від’ємний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці. Три етапи підвищення зарплати зображено на рисунку 10.1.1:

     

Рисунок 10.1.1 Лінія індивідуальної пропозиції праці

На першому етапі збільшення заробітної плати з W1 до W2 веде до збільшення кількості робочого часу з f1 до f2. На другому етапі збільшення зарплати від W2 до W3 не відображається на збільшенні тривалості робочого дня . На третьому етапі підвищення зарплати від W3 до W4 веде до скорочення робочого дня з f2 до f3.

Типовою ситуацією на ринку праці є монопсонія, коли підприємство у невеликому місті є головним (а фактично єдиним) покупцем, а тому має можливість вплинути на рівень зарплати. Це досягається шляхом скорочення чисельності найманих працівників. У результаті посилення конкуренції між працівниками їх зарплата знижується нижче рівноважного рівня.

Двостороння монополія (або монополія — монопсонія) виникає на ринку праці за умов, коли між профспілкою і спілкою підприємців укладено угоду. На такому ринку ціна однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яка правиться профспілкою, і ціною, що заявляється монопсонією.

10.2 Ринок капіталу

Капітал є ресурсом тривалого користування, що створюється з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса капітального блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва, і продуктом. Коли йдеться про капітал як про об’єкт купівлі-продажу на ринку ресурсів, то мається на увазі не весь запас капітальних благ, наявний в економіці, а потік нового капіталу, що з’являється в даний період у виробництві. Підприємства пред’являють попит не просто на якісь матеріальні капітальні блага, а на тимчасово вільні грошові засоби, які можна витрачати на зазначені блага і повернути, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок грошового капіталу. На ньому об’єкт купівлі-продажу переходить з рук в руки тимчасово, а тому всі економічні форми угод тісно переплетені з системою прав власності і дуже різноманітні. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери (акції, облігації, векселі), і різні похідні контракти.

Грошові засоби акумулюються шляхом заощаджень або утримання від поточного споживання. Домашні господарства спрямовують кошти на капітальні блага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фінансових активів: облігацій, акцій, а також вкладення грошей на різні заощаджувальні рахунки. Власники фінансових активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень характеризує процентна ставка (або дохід від різних фінансових активів, або щорічний дохід від вкладених коштів).

Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки. Номінальна ставка показує, на яку величину сума, що її позичальник повертає кредитору, перевищує величину отриманого кредиту. Реальна ставка виражається в грошових одиницях постійної споживчої спроможності і визначається як номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції. За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.

Отже, домашні господарства або інші ринкові суб’єкти забезпечують фінансовими ресурсами або капіталами тих, хто хоче купити реальні капітальні блага. Норма процента є ціною, яку банк або інший фінансовий посередник платить позикодавцю за використання грошей протягом деякого періоду часу. Процентну ставку виражають як деякий процентний дохід за рік у процентах.

Прийняття підприємцем рішення про придбання капітальних ресурсів ґрунтується на порівнянні очікуваного доходу, який він отримає від використання даного капітального товару, і витрат на його придбання та експлуатацію.

Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли доходи на інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не інвестуватиме. В ідеальних конкурентних умовах рівновага досягається тоді, коли конкуренція серед підприємств збиває дохід на інвестиції до рівня ринкової ставки процента.

Графічний аналіз доходу на капітал у найпростішому випадку (всі реальні капітальні блага однакові, економіка знаходиться у стаціонарному стані) можна проілюструвати за допомогою рисунка 10.2.1. 

Попит на капітал є похідним і виводиться з граничної продуктивності капіталу. Крива попиту D на рисунку 10.2.1 має низхідний характер. Інвестиції у попередньому періоді створили деяку величину капіталу, показану вертикальною лінією пропозиції S. У точці Е, де перетинаються лінії попиту і пропозиції, величина капіталу відповідає потребам підприємств.

Однак рівновага у точці Е спостерігається тільки у короткостроковому періоді, тому що за такої високої (10%) процентної ставки домашні господарства продовжуватимуть заощаджувати. На рисунку 10.2.2 подано ілюстрацію того, як процентні ставки визначаються у довгостроковому періоді. Нагромадження капіталу продовжується, тому лінія пропозиції є не вертикальною, а висхідною. Тривала рівновага у точці Е* спостерігається тоді, коли величина фінансових активів, якою люди хочуть володіти у довгостроковому періоді, відповідає величині капіталу, яку підприємства хочуть мати за даної процентної ставки.

                      

Рисунок 10.1.1 Визначення ставки процента і доходу у короткостроковому періоді

         Рисунок 10.2.2 Рівновага на ринку
         капіталу у довгостроковому періоді

10.3 Ринок землі

Земля, як і капітал, є фактором виробництва довгострокового використання. Її особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція землі є відносно стабільною. На рисунку 10.3.1 видно, що лінія пропозиції на землю S є вертикальною, тобто пропозиція абсолютно еластична.

Рисунок 10.3.1 Визначення ренти на землю на ринку
досконалої конкуре
нції

Абсолютна нееластичність пропозиції землі означає, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі її ділянки. Ціни на землю пов’язані з ціною власності на земельну ділянку, яку слід відрізняти від земельної ренти, тобто ціни послуг землі як різновиду економічної ренти. Лінія попиту на землю D має низхідний характер внаслідок дії закону спадної родючості землі.

Рівновага у точці Е означає рівень щомісячної ренти за одиницю площі землі pE.

Ця модель показує активну роль попиту, а саме: за умов нееластичної пропозиції землі ціна землі та абсолютна рента цілком залежать від зміни попиту.

Основні поняття і терміни:

Заробітна плата — ціна, що виплачується за використання праці найманого працівника. Вживається в розумінні «ставка заробітної плати».

Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку отримує найманий працівник.

Реальна заробітна плата — купівельна спроможність заробітної плати, виражена кількостями товарів і послуг, які можна придбати за отриману суму.

Капітал — ресурс тривалого використання, створений з метою виробництва додаткових товарів і послуг.

Процентна ставка — ціна, що сплачується власникові капіталу за використання взятих у позику його засобів протягом певного періоду часу; ставка (норма) процента виражається у процентах.

Номінальна процентна ставка — ставка процента за поточного курсу без поправки на інфляцію.

Реальна процентна ставка — ставка процента, очищена від впливу інфляції.

Інвестування — процес відтворення або доповнення основного капіталу; відображає потік нового капіталу у певному році.

Земля — фактор виробництва, що включає землю, яка використовується у сільськогосподарському або промисловому виробництві, а також використовувані природні ресурси землі.

Економічна рента — плата за ресурс, пропозиція якого жорстко обмежена.

Земельна (абсолютна) рента — плата за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких жорстко обмежена.

Питання для самоконтролю:

  1.  Що перерахованого не є фактором виробництва:

А) праця    Б) товар

В) капітал    Г) земля

  1.  Реальна заробітна плата це:

А) кількість грошей, отримана найманим працівником

Б) величина, що відображує рівень цін на ринку товарів і послуг при незмінному рівні податків

В) середній рівень зарплати у регіоні

Г) мінімальний рівень зарплати у регіоні

  1.  Про яку заробітну плату йдеться мова: величина, що відображує рівень цін на ринку товарів і послуг при незмінному рівні податків

А) номінальна    Б) реальна

В) середня    Г) мінімальна

  1.  Коли на ринку власники підприємств домовилися з профспілкою про умови праці і рівень зарплати, то швидше за все встановиться:

А) досконала конкуренція  Б) монополія

В) монопсонія    Г) двостороння монополія

  1.  В короткостроковому періоді на ринку капталу пропозиція буде:

А) абсолютно еластичною  Б) абсолютно нееластичною

В) еластичною   Г) нееластичною

  1.  На ринку землі ціна землі буде залежати в основному від:

А) попиту на землю    Б) пропозиції на землю

В) природно-кліматичних факторів Г) якості землі

 3 ПЕРЕЛІК РКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна:

  1.  Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За заг. ред. П.В. Круша, В.І. Депутат, С.О. Тульчинської. – К.: Каравела, 2007
  2.  Політична економія: Навчальний посібник / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004
  3.  Мочерний С.В.,  Устинко О.А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2005
  4.  Горошко М.Ф. Кулішов В.В. Мікроекономіка. Навчальний посібник. – К.: Ніка-Центр, 2003

Додаткова:

  1.  Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. – К.: Вища школа, 2007 
  2.  Горленко Г.О. Практикум з економіки. 10-11 клас. Видання 4-те, перероб. Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2009
  3.  Економічна теорія. Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилечива. – К.: Знання, 2006 
  4.  Єщенко П.С. Економіка для всіх. – К.: Вища школа, 2009
  5.  Панчишин С. Макроекономіка. – К.: Либідь, 2002
  6.  Радіонова  І.Ф., Кравченко І.С., Радченко В.В. Загальна економіка: Підручник для 10 (11) класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів. За ред. І.Ф.Радіонової. - 6-те вид., доповнене, перероблене, виправлене. -Кам'янець-Подільський: «Аксіома» 2008

  1.  

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62950. Изучение возможностей СУБД Microsoft Access 2007 по созданию таблиц и представлению в них информации 1.02 MB
  В окне укажите для каждого поля его имя и тип рекомендуется в колонке Описание указать назначение поля. Для задания типа поля щелкните в соответствующей ячейке в столбце Тип данных. Название поля не более 64 символов выбрать из раскрывающегося списка тип данных которые...
62952. ОЖИРЕНИЕ – ГЛОБАЛЬНАЯ ПРОБЛЕМА. ВЛИЯНИЕ ОЖИРЕНИЯ НА РИСК СМЕРТИ. ПРОГРАММЫ ПО СНИЖЕНИЮ ВЕСА 100.51 KB
  Способностью и готовностью применять современные социально-гигиенические методики сбора и медико-статистического анализа информации о показателях здоровья взрослого населения и подростков на уровне различных подразделений медицинских организаций...
62955. Злочини і покарання. Вбивство. Герундій 38.38 KB
  The old English rule extended this concept to include not only intentional or deliberate killings but also accidental killings in the course of some other serious crime (such as robbery or rape).