72050

СОЦІАЛЬНЕ ПРОЕКТУВАННЯ: ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ СУСПІЛЬНИХ ПОТРЕБ І ДЕРЖАВНИХ ІНТЕРЕСІВ

Автореферат

Социология, социальная работа и статистика

На підґрунті діалектичного підходу сутність соціального проектування розкривається як суперечливий процес відтворення рефлексивної єдності соціального суб’єкта та об’єктивної реальності. Згідно з цим реалізується принцип відповідності, за яким встановлюються логіко-гносеологічні засоби відновлення...

Украинкский

2014-11-17

287 KB

1 чел.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

БУТЧЕНКО Тарас Іванович

УДК: 316.343.3: 141.7

СОЦІАЛЬНЕ ПРОЕКТУВАННЯ: ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ СУСПІЛЬНИХ ПОТРЕБ І ДЕРЖАВНИХ ІНТЕРЕСІВ

спеціальність 09.00.03. – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Дніпропетровськ – 2011


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціальної філософії та управління Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант:  доктор філософських наук, професор Воловик Віталій Іванович, Запорізький національний університет, завідувач кафедри соціальної філософії та управління.

Офіційні опоненти:       доктор філософських наук, професор Романенко Михайло Ілліч, Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, ректор;

доктор філософських наук, професор Додонов Роман Олександрович, Донецький національний технічний університет, завідувач кафедри філософії;

доктор філософських наук, професор Жадько Віталій Андрійович,
Запорізький державний медичний університет, завідувач кафедри суспільних дисциплін.

Захист відбудеться 06 жовтня 2011 року о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, кімната 30.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий 05 вересня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор філософських наук, професор                                        В. Б. Окороков


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У практичному плані актуалізація теми дисертації зумовлюється нагальною суспільною потребою з розв’язання надскладних завдань із творення суверенної, правової, демократичної та соціальної держави. Новітня історія виявляє слабкість, недостатню розробленість проектної основи прийняття державних рішень, програмування та планування соціального розвитку українського суспільства. Принаймні, згадуючи глибину кризи, якої зазнала Україна у 1990-ті роки і від якої вона не може і досі оговтатися, може скластися враження про вкрай низький рівень проектної культури як вітчизняних політиків, так і простих громадян. У зв’язку з цим під сумнівом опиняється і їхня здатність виступати суб’єктами цілеспрямованих колективних дій із досягнення соціально значущих результатів: вона виявляється явно недостатньою для забезпечення адекватної відповіді на виклики сучасності.

Насамперед, йдеться про те, що прискорення соціального розвитку зменшує можливості використання традиційних моделей вирішення тих або інших суспільних проблем. За умов збільшення динамічної багатоманітності соціального буття стає дедалі важче спиратися на досвід минулого, а натомість все частіше виникає потреба у принципово нових рішеннях. Разом з тим актуалізується проектна діяльність, що пов’язано «зі станом сучасної цивілізації, яка маніфестує зростання соціальної небезпеки помилки і тому затверджує необхідність проектного випробовування усього нового» (С.Б. Кримський). Виступаючи альтернативою утопізму й інструменталізму, проектування в цьому разі є не просто формою розвитку сучасного суспільства, але неодмінною умовою його виживання.

У теоретико-пізнавальному плані актуальність теми зумовлюється станом вирішення завдання зі встановлення детермінант оптимізації процесу реалізації соціально-проектного потенціалу суспільної свідомості. Популярна на початку реформування вітчизняного суспільства неоліберальна концепція (Р. Арон, Ф. Гаєк, Л. Мізес, Р. Нозік, К. Поппер, Дж. Скотт та ін.), орієнтована на зменшення регулятивної ролі держави і згортання макропроектування соціального розвитку, сьогодні виявляє свою обмеженість, зіштовхуючись із проблемою руйнування громадянської самоорганізації суспільства за умов браку загальнодержавних проектів.

Своєю чергою, розпад цілісності суспільного організму, зумовлюючи фрагментацію світоглядно-ціннісного виміру соціального буття, створює сприятливий ґрунт для деструкції класичних формул ідеї єдності в соціальному розмаїтті та переходу до постмодерністських концептів «децентрації», «множини» тощо (Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі, М. Хардт, А. Негрі та ін.). У своєму екстремумі зазначене спрямування може мати прояв у відмові від діяльнісного, проектно-конструктивного відношення суб’єкта до об’єктивної реальності (концепти «смерть суб’єкта», «смерть автора» та ін.). Так чи інакше, відображаючи реальні небезпеки протиставлення суб’єкта об’єкту, постмодерністське згортання суб’єктності людини при цьому проблематизує питання її свободи та відповідальності.

Певною мірою відповісти на них вдається представникам комунікативного підходу, які знімають загрози монологічно-інструментального відчуження людини від світу, зберігаючи для філософського дискурсу поняття «суб’єкт» і разом з цим елімінуючи з нього поняття «об’єкт» (К.-О. Апель, Д. Бьолер, Ю. Габермас та ін.). Відповідно розгортання проектно-конструктивного потенціалу свідомості переводиться на засади інтерсуб’єктивної раціональності, згідно з якою неспотворена дія суб’єкта повинна ґрунтуватися на принципі ідеальної комунікативної спільноти, умовами якої є права людини і симетричні стосунки в комунікації, що спонукають її учасників до ідеалізуючого зняття існуючих між ними суперечностей. Сприяючи симетризації ціннісного виміру, очищенню суспільної свідомості та комунікативного простору від техніцистських, інструментальних міфологем, цей підхід містить загрозу абсолютизації міжсуб’єктних відносин як в плані ігнорування об’єктивних закономірностей суспільних відносин, так і в плані розчинення окремого суб’єкта в мережі соціально-комунікативних зв’язків.

Вихід з цієї небезпечної ситуації, на нашу думку, пов'язаний з освоєнням нелінійного характеру відтворення єдності матеріально-природної та семантично-ціннісної детермінації в життєдіяльності людини (В.П. Андрущенко, В.С. Біблер, А.К. Бичко, А.В. Брушлінський, В.І. Воловик, П.І. Гнатенко, В.А. Жадько, В.П. Капітон, С.Б. Кримський, В.А. Лекторський, М.І. Михальченко, В.Б. Окороков, В.І. Пронякін, М.І. Романенко, В.С. Стьопин, В.Г. Табачковський, В.С. Швирьов, В.І. Ярошовець та ін.). Згідно з цим сутність соціально-конструктивної діяльності визначається як діалектична єдність суб’єкт-об’єктних та суб’єкт-суб’єктних відношень, в якій взаємодія між суб’єктом та об’єктом опосередковується диференційованими та ієрархічними суспільними зв’язками між індивідами, групами, суспільством.

Одержані на цьому шляху методологічні результати реалізуються вітчизняними дослідниками феномена соціального проектування (Г.А. Антонюк, О.І. Генісаретський, В.Л. Глазичев, Д.Б. Дондурей, Т.М. Дрідзе, І.В. Жежко, К.М. Кантор, І.В. Котляров, В.А. Луков, І.І. Ляхов, В.М. Розін, В.Ф. Сидоренко, Г.П. Щедровицький та ін.). Поряд із чисельними досягненнями з відтворення особливої нелінійно-рефлексивної природи соціально-проектної діяльності зазначений евристичний рух відзначається і певною обмеженістю, недостатньо експлікуючи соціальне проектування у вимірі взаємозв’язку суспільства та держави. Тим самим лишається нерозв’язаною проблема експлікації закономірних форм розгортання суб’єкт-об’єкт-суб'єктної субстанціональності соціального проектування в процесі суспільно-історичного розвитку, а, отже, у соціальній практиці залишаються незадіяними достатньою мірою внутрішні резерви новітньої нелінійної стратегії мобілізації проектного потенціалу суспільної свідомості.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена відповідно до науково-дослідної теми № 0109У002518 «Удосконалення методології соціального пізнання, змісту та методики викладання філософії на гуманітарних факультетах ВНЗ», затвердженої наказом МОН України № 1043 від 17.11.2008 р.; планів науково-дослідної роботи кафедри соціальної філософії та управління Запорізького національного університету.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є соціально-філософський аналіз змісту соціального проектування на предмет визначення детермінант оптимізації цієї діяльності в конкретно-історичних умовах сучасного українського суспільства.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

  •  аналіз ґенези та стану розробки проблеми соціального проектування;
  •  експлікація сутності соціального проектування та змісту поняття, що його позначає;
  •  розкриття методологічних принципів дослідження;
  •  аналіз змісту ціннісно-вольового рівня соціального проектування;
  •  аналіз змісту концептуального рівня соціального проектування;
  •  аналіз змісту перцептуального рівня соціального проектування;
  •  обґрунтування взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів як інтегруючої закономірності розвитку соціального проектування;
  •  встановлення особливостей дії взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів на різних етапах розвитку соціального проектування;
  •  соціальна рекогносцировка сучасного українського суспільства;
  •  визначення концептуальних дороговказів розвитку конституційно-демократичної моделі соціального проектування в сучасну епоху;
  •  виявлення шляхів і факторів формування суб’єкта проектного відновлення єдності суспільних потреб і державних інтересів.

Об’єктом дослідження є мисленневі моделі соціального проектування.

Предметом дослідження є детермінанти оптимізації проектування соціального розвитку сучасного суспільства.

Методологічні основи дослідження. На підґрунті діалектичного підходу сутність соціального проектування розкривається як суперечливий процес відтворення рефлексивної єдності соціального суб’єкта та об’єктивної реальності. Згідно з цим реалізується принцип відповідності, за яким встановлюються логіко-гносеологічні засоби відновлення наступності різних історичних форм теоретико-проектного освоєння сутнісних відношень соціальних об’єктів. Крім того, застосовується принцип доповняльності, за допомогою якого відображується нелінійний характер розвитку логіко-гносеологічного підґрунтя проектної думки як форми синтезу симетрично доповняльних ідей і концепцій, кожна з яких здатна однозначно описати певне об’єктивне явище лише в своїх специфічних умовах.

Для визначення закономірного підґрунтя єдності в розмаїтті теоретико-проектних форм використовується системний й історичний принципи, керуючись якими інтегруюча закономірність розвитку соціального проектування розкривається як єдність взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів та конкретно-історичних умов його дії. З метою відтворення системно-генетичної цілісності процесу розвитку соціального проектування реалізується принцип єдності формаційного та цивілізаційного підходів. Відтак умови дії взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів у процесі становлення і розвитку соціального проектування розкриваються як система, основу якої утворює сукупність формаційних матеріально-виробничих та соціально-класових зв’язків, що реалізуються через серію різнопланових взаємопереходів і взаємоперетворень із множинністю цивілізаційних духовно-культурних, національно-етнічних, психологічно-ментальних зв’язків.

Визначення джерела розвитку соціального проектування реалізується на підставі принципів діалектичної суперечливості і міровизначення, за якими ведеться пошук конструктивної міри єдності загального, особливого та одиничного, конкретного та абстрактного, історичного та логічного, суспільних потреб і державних інтересів, громадянської самоорганізації і державного управління, дотримання якої уможливлює реалізацію соціально-проектного потенціалу суспільної свідомості. Конкретизувати зазначену настанову дозволяє використання діяльнісного принципу, згідно з яким встановлюється суб’єкт-об’єкт-суб’єктна субстанція проектної діяльності та відтворюється єдність семантично-комунікативних і матеріально-природних засад соціального проектування. Для інтеграції всіх вищевказаних методологічних настанов використовується принцип єдності теорії і практики, відповідно до якого соціальне проектування розкривається як форма сполучення онтологічних, логіко-гносеологічних, аксіологічних та праксеологічних засад буття людини.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертант аналізує сутність і зміст соціального проектування та визначає основні детермінанти оптимізації подальшого розвитку цього різновиду духовно-конструктивної діяльності. У дисертації це має прояви у тому, що:

  •  збагачено знання ґенези проблеми соціального проектування, де виділяється: передкласична розробка диспозицій діяльнісного зв’язку людини та світу; класичне категоріальне відтворення діалектичної подвійності суб’єкт-об’єктного відношення; некласичне зняття бінарної суб’єкт-об’єктної антиномічності;
  •  дістало розвитку теоретичне уявлення сутності соціального проектування як форми конструктивного відображення ідеальних, реально не існуючих цілісних моделей суб’єктивованих суспільних відносин;
  •  поглиблено зміст поняття «соціальне проектування» визначенням суб’єкт-об’єкт-суб’єктної специфіки проектного конструювання цілісних моделей суспільних відносин;
  •  збагачено методологію рефлексії емансипаторського призначення соціального проектування розробкою принципів об’єктивності, відповідності, доповняльності, системності, історизму, єдності формаційного та цивілізаційного підходів, діалектичної суперечливості, міровизначення, діяльності, єдності теорії та практики;
  •  дістав розвитку аналіз відношення «потреба-інтерес-цінність» як джерела проектного потенціалу свідомості суб’єкта;
  •  поглиблено розуміння концептуального рівня соціального проектування обґрунтуванням єдності філософських і наукових засад конструювання соціально-значущого майбутнього;
  •  вперше розкриваються перцептуальні форми реалізації діалогічної субстанціональності соціального проектування: зняття гіпостазування «літери» та «норми» проекту; міровизначення відкритості мовно-нормативного оформлення проекту;
  •  дістало розвитку обґрунтування взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів як інтегруючої закономірності розвитку соціального проектування;
  •  вперше визначені макромоделі еволюції соціального проектування: звичаєво-автократичне зняття природно-суспільної стихійності; конституційно-ліберальне зняття стихії авторитарної сваволі; конституційно-демократичне зняття стихії громадянської самоорганізації;
  •  поглиблено розуміння природи деструкції вітчизняного соціального проектування як наслідку розбалансування взаємозв’язку між суспільними потребами та державними інтересами через відчуження інституту власності;
  •  виявлено детермінанти оптимізації розвитку соціального проектування: наукової обґрунтованості, нормативної наступності, демократичного централізму, комплексності, ресурсної забезпеченості;
  •  виявлено фактори удосконалення механізму самоактуалізації соціальних суб’єктів на шляхах проектного синтезу теоретико-прогнозного відображення сутнісних потреб розвитку та діагностично-практичного освоєння конкретних інтересів соціальної самоорганізації;
  •  поглиблено розуміння змісту ідейно-організаційної консолідації громадянсько-державних суб’єктів-для-себе і для-інших як способу та водночас результату опосередкування взаємозв’язку соціального пізнання, проектування та практики.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у розробці цілісної концепції соціального проектування як форми діалогу держави та суспільства; обґрунтуванні закономірного характеру розвитку, аналізі механізму здійснення, визначенні умов реалізації діалогічного потенціалу соціального проектування. Ця концепція є теоретичним обґрунтуванням розв’язання проблеми проектно-нормативного впровадження соціальних реформ, модернізації та трансформації соціальних систем різного рівня складності: від регіональних до світового співтовариства. Отримані результати можуть бути використані при вирішенні конкретних теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з розбудовою української державності, розробкою державних, галузевих, регіональних програм соціального розвитку. Практична значущість дослідження полягає і в можливості використання його як методологічного підґрунтя у викладанні таких дисциплін, як «Соціальна філософія», «Філософія історії», «Соціальне управління», «Соціологія» та ін.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та теоретичні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри соціальної філософії та управління, проблемних семінарах із соціальної філософії Запорізького національного університету (2007 – 2011 р., м. Запоріжжя). Крім того, вони доповідалися на наукових конференціях, школах і круглих столах: Міжнародна літня школа «Комунікації у міжнародному контексті» (30 червня – 14 липня 2007 р., Готландський університет, м. Вісбю, Швеція), Міжнародний літній інститут «Американська політика та  політична думка» (20 червня – 31 липня 2008 р., Масачусетський університет, м. Амхерст, США), 10-ті Американознавчі студії «Громадська думка та формування соціальної політики в США» (01 – 06 червня 2009 р., м. Євпаторія), Міжнародна наукова конференція «Соціокультурна інтеграція в контексті викликів XXI ст.» (24 – 25 травня 2007 р., м. Київ), III Міжнародна науково-практична конференція з питань патріотичного виховання молоді (26 – 27 листопада 2009 р., м. Запоріжжя), Міжнародна наукова конференція «Соціальне прогнозування та проектування майбутнього України» (26 березня 2010 р., м. Запоріжжя), Міжнародна наукова конференція VI Вернадські читання «Творча спадщина В.І. Вернадського та актуальні проблеми філософії освіти», (16 квітня 2010 р., м. Донецьк), Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки філософського факультету-2010» (21 квітня 2010 р., м. Київ), Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми культурної ідентичності: локальний та глобальний контексти» (22 – 23 квітня 2010 р., м. Острог), IV Міжнародна науково-практична конференція з питань патріотичного виховання молоді (02 – 03 грудня 2010 р., м. Запоріжжя), Міжнародна науково-теоретична конференція «Вдосконалення методології соціального пізнання, змісту та методики викладання філософських дисциплін на гуманітарних факультетах ВНЗ» (21 – 22 квітня 2011 р., м. Запоріжжя), Всеукраїнська наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених (15 травня 2009 р., м. Запоріжжя), Всеукраїнська науково-практична конференція студентів і молодих учених (07 – 09 квітня 2010 р., м. Запоріжжя), круглий стіл обласного центру патріотичного виховання молоді при Запорізькій обласній раді «Вплив виборчих технологій на патріотизм» (24 лютого 2010 р., м. Запоріжжя), круглий стіл обласного центру патріотичного виховання молоді при Запорізькій обласній раді «Виховання патріотизму в системі освіти України (03 червня 2010 р., м. Запоріжжя)». Основні висновки дослідження використовувались у підготовці навчальних курсів «Соціальна філософія», «Соціальне управління», «Державне управління та місцеве самоврядування» у Запорізькому національному університеті.

Публікації. Основні результати дисертації викладені в монографії (17,5 др. арк.) та 21 статті, опублікованих у фахових виданнях із філософських наук.

Структура дисертації. Мета, завдання та логіка дослідження визначили зміст і структуру роботи, яка складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають 11 підрозділів та 3 параграфи, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 409 сторінок, з них  – 368 основного тексту. Список використаної літератури складається з 388 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми і ступінь її розробленості, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет роботи, розкрито методологічну основу дослідження, встановлені наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади соціально-філософського аналізу соціального проектування» присвячений розгляду ґенези та стану розробленості проблеми, визначенню сутності досліджуваного явища і змісту поняття, що його позначає, експлікації принципів дослідження.

У підрозділі 1.1 «Ґенеза проблеми соціального проектування та стан її розробки» показується, що теоретичне осмислення соціально-проектного потенціалу людини ґрунтувалося на експлікації світоглядних засад діяльнісної єдності людини та світу. В якості важливої причини утопічності теоретико-проектної думки давнини (софісти, Платон, Аристотель та ін.) визначається переважання лінійних інтенцій осмислення відношення «суб’єкт-об’єкт». В античності та середньовіччі було поширеним онтологічне розуміння «суб’єкта» як носія субстанційних властивостей і характеристик, що визначають якісні особливості об’єкта. Це спрямування відображає формальна логіка Аристотеля, що конкретизує суб’єктний блок діяльнісного акту шляхом диференціації причин на цільову, діючу і формальну, і лише позначає об'єктно-предметний блок, що фіксує загальну матеріальну причину. Доводиться, що зняття лінійної однобічності суб’єктного конструктивізму забезпечувалося розробками негативного визначення поняття «свободи» як підґрунтя конституційно-інженерного зняття конструктивістської сваволі суб’єкта (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск’є, О. Гамільтон, Дж. Медісон та ін.). Разом із тим розкривається формально-юридична обмеженість ліберального конструктивізму.

Класично-філософське схоплення діалектичної подвійності суб’єкт-об’єктного відношення (І. Кант. Г.В.Ф. Гегель та ін.) розглядається як підґрунтя, з якого формально-юридична обмеженість лібералізму знімається соціально-демократичним гарантуванням проектної свободи людини. Аналізується марксистський підхід, де переосмислення класичної філософії мало результатом формулювання діалектико-матеріалістичних принципів відокремлення проектного мислення від утопічного: єдності матерії і духу, буття та свідомості, абсолютної та відносної істини, теорії та практики, традицій і новаторства та ін. Виокремлюються напрямки реалізації цих засад: революційний (В.І. Ленін, Р. Люксембург, А. Грамші, Д. Лукач та ін.), реформістський (Г.В. Плеханов, К. Каутський, Е. Бернштейн та ін.), системно-організаційний (О.О. Богданов, О.К. Гастєв та ін.). Показується, що цей духовний рух не зміг протистояти загрозам авторитарної догматизації.

Діалектико-матеріалістична рефлексія проектування відновлюється в часи «хрущовської відлиги» через експлікацію змісту понять «мрія», «віра», «любов», «свобода», «мета» та ін. (В. Шинкарук, І. Бичко, А. Бичко, П. Гнатенко, В. Загороднюк, С. Кримський, В. Табачковський, О. Яценко та ін.). Разом із тим соціальне проектування досліджувалося в рамках підходів: соціально-інженерного (І. Ляхов, Г. Антонюк та ін.), соціально-управлінського (І. Котляров, Б. Сазонов та ін.), нормативно-прогнозного (І. Бестужев-Лада, Т. Дрідзе та ін.), культурологічного та дизайнерського (К. Кантор, Г. Щедровицький, В. Глазичев, В. Розін та ін.). Виділяються загальні риси цих підходів: осмислення суспільних закономірностей визначалося як засіб демаркації проектного потенціалу; знання суспільно-історичних закономірностей не ототожнювалося зі знанням технологій конструювання соціальних об’єктів; визнавалася варіативність  проектного освоєння суспільних явищ; обґрунтовувалася відмова від розробки докладних соціальних проектів.

Звертається увага на недостатнє розгорнення цих ідей у вимірі «суспільство – держава» спочатку в силу недовіри до цивілізаційної місії держави, а згодом у зв’язку з пануванням авторитарного режиму. Тим самим порушувався зв'язок з практикою макроуправління економічною, соціальною, політичною, духовною сферами. Усе це стимулювало неоліберальну зневіру в соціально-проектному потенціалі людини (К. Поппер, Дж. Скотт) на підґрунті визнання недосконалості суспільно-історичних знань та небезпечності масштабної соціальної інженерії як джерела нівелюючої «високомодерністської оптики». Поряд із цим неолібералізм не вирішує завдання зняття формально-юридичної обмеженості конституційної інженерії поза системного соціального прогнозування та проектування.

Критично осмислюється представлена в працях постмодерністів (Р. Барт, Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі та ін.) відмова від презумпції суб’єкта в будь-яких версіях його артикуляції (концепти «смерть суб’єкта», «смерть автора»). Доводиться, що деконструкція бінарної опозиції «суб’єкт-об’єкт» лишає відкритими питання відтворення вільної та відповідальної особистості. Певною мірою відповідати на них вдається комунікативній філософії (К.-О. Апель, Д. Бьолер, Ю. Габермас та ін.), де обґрунтовуються суб’єкт-суб’єктні відносини в якості структурної вісі невідчуженої діяльності за допомогою аналізу семіотико-аксіологічних механізмів утворення соціальної суб’єктності в полі концептів «воскресіння суб’єкта», «іншого», «діалогу», «комунікації». Проте зазначена позиція тяжіє до інтерсуб’єктивного ідеалізму, ризик якого полягає у вилученні з філософського розгляду об’єктивної діалектики буття людини. Аргументується, що демократичні комунікації є лише одним із факторів розвитку культури соціально-проектної діяльності поряд з іншими: матеріально-виробничими (розвиток науково-інформаційного способу виробництва, поширення «виробничої демократії», становлення ноосфери), культурно-духовними (удосконалення освіти, компетентності населення, поширення в свідомості настроїв, ціннісних настанов громадянськості, солідаризму, патріотизму, толерантності та ін.). Це означає, що філософська рефлексія соціального проектування має засновуватися на науковому пізнанні не лише комунікативної сфери, але об’єктивної дійсності в цілому. В цьому аспекті актуальним завданням стає розкриття конкретних форм і засобів зв’язку суб’єкт-суб’єктних і суб’єкт-об’єктних відношень у процесі розуміння та пояснення, діалогу і монологу, мірою чого збагачується зміст діяльнісного принципу.

Обґрунтовується, що зняття механістичних конотацій відношення «суб’єкт-об’єкт» пов’язано з розробкою діалектичної концепції діяльності (І. Бичко, А. Бичко, В. Воловик, П. Гнатенко, С. Кримський, В. Лекторський, В. Табачковський, Е. Юдін, В. Шинкарук та ін.), що трактує структуру діяльності через відношення «суб’єкт-об’єкт-суб’єкт», визнаючи єдність семантично-комунікативної та матеріально-природної детермінації. Аргументується, що розвиток соціального проектування вимагає розмикання закритості суб’єкт-об’єктного монологізму на шляхах: забезпечення рефлексивного аналізу передумов раціонального пізнання; підкреслення можливості виходу за межі цих передумов; визнання принципу доповняльності різних пізнавальних позицій та ін.

У підрозділі 1.2 «Сутність феномена соціального проектування та зміст  поняття, що його позначає» розкривається діалогічна субстанціональність та ознаки соціально-проектної діяльності.

Аналізуються підходи до визначення поняття «проектування». На думку В.М. Розіна, «це один з основних (поряд із інженерною діяльністю) способів створення техніки та інших виробів і споруд». Обґрунтовується, що таке розуміння ґрунтується на перебільшенні відстані між соціогуманітарною та природознавчою наукою й імпліцитно закриває шлях для розвитку соціального проектування. За екзистенціалістською версією, проектування – універсальна засада людського буття, яка має прояв у промисленні належного. Показується, що цей підхід не дає об’єктивних критеріїв відмінності проектного конструювання майбутнього від утопічного та уможливлює зрівняння в «проектному» статусі якісно різнорідних форм духовної активності.

Встановлено, що сутність феномена проектування полягає в випереджальному відображенні дійсності, яке орієнтоване на діяльнісно-конструктивне освоєння внутрішньої природи певного об’єкту та перебуває в діалектичній єдності зі стихійною активністю людини. Розкриваються передумови конституювання проектування в єдності всіх його ознак як творчої цілепокладаючої мисленневої діяльності з конструювання в семіотичній площині завершених, здійсненних, конструктивно та функціонально цілісних ідеальних моделей нових штучних об’єктів і приписів з їх втілення за конкретно-історичних умов визначеного часу та простору на підставі синтезу теоретичних знань і практичного досвіду згідно з потребами, інтересами та цінностями певного соціального суб’єкта.

На підґрунті експлікації рефлексивної природи об’єкта соціального проектування обґрунтовується, що субстанціональність соціально-проектної діяльності складає цілеспрямований процес ідеального конструювання реально не існуючих моделей суб’єктивованих суспільних відносин. В цьому плані соціальне проектування розглядається як своєрідне діалогічно-паритетне відношення «суб’єкт-об’єкт-суб’єкт». Відповідно до цього розкривається видозміна проектування як родового феномена. Показується, що соціальне проектування виконує специфічні функції: інтегративну, консолідуючи соціальну суб’єктність навколо певної моделі збереження або перетворення суспільних відносин; рефлексивну, виступаючи формою конструктивного осмислення соціальним суб’єктом себе самого; самоврядну, утворюючи важливий механізм саморегуляції соціальних організмів у відповідь на виклики зовнішнього середовища.

Згідно з цим «соціальне проектування» визначається як творча цілепокладаюча мисленнева діяльність із конструювання в особливій семіотично-нормативній площині, відкритій упорядкованим та обґрунтованим інтерпретаціям, завершених, здійснених, динамічно-діалогічних, конструктивно та функціонально цілісних ідеальних моделей нових форм відновлення паритетного режиму функціонування або розвитку певної сукупності суспільних відносин за конкретно-історичних умов визначеного часу та простору на підставі синтезу теоретичних знань і практичного досвіду певного соціального суб’єкта.

На цій підставі з’ясовується специфіка соціального проектування у провідних вимірах суспільства:

  •  в економіці: 1) об’єктом є сукупність економічних відносин, що характеризуються визначеністю в просторі і часі, проблематичністю функціонування або розвитку з точки зору незадоволеності економічних потреб та інтересів соціальних суб’єктів; 2) спрямоване на зміцнення або трансформацію відносин власності на шляхах узгодження потреб та інтересів окремого економічного суб’єкта, суспільства та держави; 3) пов’язане з державно-правовим закріпленням певної моделі власності як міри економічної свободи соціальних суб’єктів; 4) характеризується високим ступенем використання математичних і природно-наукових способів знакового опредметнення проектних задумів;
  •  у соціальній сфері: 1) об’єктом є сукупність соціальних відносин, що характеризуються визначеністю в просторі і часі, проблематичністю функціонування або розвитку з точки зору незадоволеності потреби соціальних суб’єктів у забезпеченні динамічної цілісності окремих соціальних спільностей і суспільства в цілому; 2) є формою зняття матеріально-виробничої предметності економічних інтересів у ході визначення рефлексивної міри творення соціальних зв’язків і, тим самим, розкриття соціальної суб’єктності людини; 3) як форма соціальної самоорганізації, визначає зміст і спрямованість державної соціально-проектної діяльності; 4) відзначається гнучкістю способів і форм семантично-нормативного вираження;
  •  у політиці: 1) об’єктом є сукупність визначених у просторі і часі суспільних відносин, що розгортаються у зв’язку з оволодінням, збереженням та реалізацією державної влади; 2) відзначається сутнісною спрямованістю на конструювання ще не існуючих форм відновлення конкретно-історичної міри єдності відносин панування та легітимації; 3) має результатом здійснені, завершені, конструктивно та функціонально цілісні моделі політичних відносин, в яких відтворюється конкретно-історична міра єдності примусових та ідеологічно-моральних засобів мобілізації загальносоціальної політичної волі, а будь-яка спроектована функція державної влади відповідає конкретній суспільній потребі; 4) застосовуються авторитетно-нормативні способи збереження інтерпретаційної відкритості семіотично-нормативних засобів опредметнення проектних задумів;
  •  у духовній сфері: 1) об’єктом є сукупність визначених у просторі і часі суспільних відносин, що розгортаються у зв’язку зі спеціалізованим виробництвом, поширенням і споживанням духовних цінностей; 2) провідними засобами є філософська і наукова розробка онтологічних, гносеологічних, аксіологічних та праксеологічних засад пізнавально-конструктивної діяльності; 3) семантичне оформлення виявляється тісно пов’язано з використанням філософських категоріальних диспозицій і науково-теоретичних концептів; 4) втілюється в морально-нормативному впорядкуванні суспільних відносин та смисложиттєвому програмуванні їхніх учасників.

У підрозділі 1.3 «Методологічні принципи дослідження соціального проектування» встановлюються евристичні дороговкази дисертації. Визначається, що аналіз принципів дослідження соціального проектування повинний розглядатися в якості рефлексії об’єктивних закономірностей суспільного розвитку другого порядку. Підкреслюється, що йдеться про певну міру рефлексивного відтворення об’єктивних закономірних зв’язків у свідомості, наслідки якого ніколи не можуть стовідсотково збігатися з реальністю як через конкретно-історичну обмеженість пізнавально-проектної діяльності, так і через її спрямованість на творчо-конструктивне перевищення реальності. Природна відстань між схопленням у думці реальних закономірних зв’язків та їхнім фактичним змістом і визначає потребу у соціально-філософській рефлексії, предметом якої стають детермінанти оптимізації проектного освоєння об’єктивних тенденцій суспільно-історичного розвитку.

Аналізується зміст принципу об’єктивності, виявляються його можливі порушення (неопозитивістський дискриптивізм, екзістенціалістський суб’єктивізм) та шляхи оптимізації – принципи відповідності та доповняльності. За першим нова теоретико-проектна система, заступаючи місце старої, не просто заперечує останню, а в певній формі утримує її. За другим взаємовиключні теоретико-проектні ідеї – це елементи загальної системи знання, пов’язані відображенням єдиного об’єктивного явища.

Подолання однобічності і першого і другого принципів пов’язується з дотриманням вимоги системності. Виявляється механізм її реалізації у розвитку соціального проектування: від синкретичної конкретності казуальних норм до аналітичної конкретності розвиненої нормативної техніки конституційної та соціальної інженерії. Умовою досягнення такого результату є розмежування у перетворюваній системі необхідних зв’язків від випадкових, істотних від неістотних. Відповідно постає завдання з розкриття в досліджуваному предметі єдності всезагального, особливого й одиничного та зняття протиставлення ідеографічного і номотетичного методів.

Принцип історизму аналізується як відображення системно-генетичної цілісності процесу змінювання конкретно-історичних закономірних форм становлення і розвитку феномена соціального проектування. Визначаються ризики формаційної стратегії його реалізації: абсолютизація економічного базису («економізм», «технократизм» та ін.); перебільшення ролі окремих класів і водночас недооцінювання духовно-ціннісних і національно-етнічних зв’язків («вузькокласовий підхід»); нав’язування соціально-проектного досвіду «передових країн» «менш розвиненим»; можлива суспільно-історична дезорієнтація проектувальника. Для їх подолання обґрунтовується необхідність засвоєння нелінійних цивілізаційних форм реалізації формаційної логіки історичного розвитку.

Аналізується «проектна» версія цивілізаційного підходу, де цивілізація розглядається як сукупність культурно-символічних програм соціального розвитку (К.М. Кантор, Д.Є. Муза та ін.). Показується, що цивілізаційні традиції та цінності можуть бути інтерпретовані як форма накопичення духовно-практичного досвіду засвоєння внутрішньої специфіки дії певних закономірних зв’язків, яких завжди бракує найдосконалішим теоретико-проектним системам. Водночас встановлюються небезпеки цивілізаційного підходу: перебільшення історико-культурної дискретності суспільного розвитку; знецінення поняття «людство»; пов’язування джерела глобальних конфліктів з культурно-духовними відмінностями окремих суспільств; легітимація застарілих соціальних форм. Звідси формулюється завдання зі зняття локально-суб’єктивістської однобічності цивілізаційного підходу і водночас збереження його досягнень у плані відтворення культурно-духовної поліструктурності соціального буття.

Досліджується зміст принципу міровизначення (І. Кант, С. Кримський, С. Франк та ін.), що спрямовує на відтворення конкретно-історичної міри відображення суперечливої єдності сутнісних сторін соціальної дійсності, відновлення якої в проектній думці і є джерелом її поступального розвитку. Відповідно до цього визначається потреба з «тріадичного» оновлення діяльнісного принципу та розкриття конкретних форм і засобів реалізації зв’язку суб’єкт-суб’єктних і суб’єкт-об’єктних відношень у процесі суспільно-історичного розвитку феномена соціального проектування.

Розділ 2 «Соціальне проектування як багаторівнева система» присвячений аналізу внутрішньої цілісності соціально-проектної діяльності.

У підрозділі 2.1 «Ціннісно-вольовий рівень соціального проектування» відношення «потреба-інтерес-цінність» визначається як джерело енергії соціально-проектного трансцендування. Центральна ланка цієї системи – інтерес – визначається як універсальна форма соціально-рефлексивного опосередкування процесу задоволення людських потреб, стрижньова форма соціального відображення об’єктивної дійсності, неодмінний елемент рефлексивного механізму становлення та розвитку соціального простору та часу, в якому потенційно перетинаються всі засадничі виміри діяльнісної єдності людини та світу: онтологічний, гносеологічно-когнітивний, аксіологічний і праксеологічний.

Обгрунтовується, що за допомогою інтересу потреби людини одержують своє соціальне існування, забезпечуючи їх задоволення в процесі суспільної праці, роблячи їх дійсними для інших учасників суспільних відносин. У такий спосіб відбувається становлення суб’єктності людини, її розгортання зі стану-в-собі в стан-для-себе і для-інших, коли особливі потреби окремого соціального суб’єкта, конституюючись в інтересі, здобувають форму всезагального й, задовольняючись, водночас сприяють реалізації потреб решти соціальних суб’єктів і суспільства в цілому. Виявляється складність цього процесу. Спочатку безпосередність матеріально-виробничих потреб знімається через формування економічних інтересів. Виникаюча потреба із соціальної консолідації окремих учасників економічних відносин зумовлює перетворення економічних інтересів на соціальні. Зняття їх особливої окремішності та усвідомлення потреби у відтворенні глибинного всезагального зв’язку на рівні цілісного суспільного організму зумовлює трансформацію соціальних інтересів у політичні, суперечливий синтез яких має наслідком формування державних інтересів як інтегральної форми зняття особливості соціальних потреб й інтересів.

Показується, що як форма соціального відображення інтерес містить у собі іманентні ростки проектного ставлення до дійсності як важливої форми завершення цілісності соціальної суб’єктності людини, трансформації її зі стану-в-собі на стан для-себе та для-інших. Конституювання проектних властивостей інтересу уявляється як поетапний процес, де на першому етапі на тлі емоційно-чуттєвого усвідомлення локалізованого в межах певного часу і простору конкретного нестатку (бажання, почуття, потяги тощо), розгортаються передчуття та інтуїція, уява та пам'ять, мрія і фантазія. На другому – напруга між дійсним і бажаним знімається через формування ідеального бажаного образу можливого виходу із ситуації нестатку та становлення форм вольового регулювання духовних зусиль суб’єкта – гносеологічно-ціннісних уявлень і орієнтацій (цілей і намірів, ідей і понять, ідеалів і норм). На третьому –  інтерес підіймається до концептуального рівня, де він поступово перетворюється спочатку на ідею, далі – концепцію і нарешті – теорію, а ситуація нестатку починає усвідомлюватися як проектно-теоретична проблема. І, нарешті, «проектний» інтерес переходить на етап ідеологізації та технологізації.

Виходячи з викладеного, інтерес визначається як конкретно-історична міра єдності трансцендентальних, аксіологічних і когнітивних елементів свідомості, в якій відображаються бажані і об’єктивно можливі форми конструктивної діяльності людини, що випереджають розвиток наявного буття. Відзначається висока ступінь трансцендентальності, аксіологічності та когнітивності соціально-проектних інтересів, змістовне підґрунтя яких складає потреба з якісної трансформації наявних суспільних відносин. Предметна актуалізація цієї потреби в свідомості суб’єкта має макросоціальний і комплексний характер, будучи пов’язана з концентрованим опосередкованим відображенням соціальної життєдіяльності в особливому управлінському ракурсі та здійсненням складних суперечливих відносин між величезною кількістю різнорідних учасників суспільної взаємодії.

У підрозділі 2.2 «Концептуальний рівень соціального проектування» розкриваються способи конституювання трансцендентально-проектної енергії свідомості в ідейно-концептуальних формах. В якості субстанціонального підґрунтя концептуального рівня системи соціально-проектної діяльності визначається процес розгортання ідеї як провідної духовної форми відображення об’єктивної соціальної дійсності в єдності необхідності та можливості, наявного та творення нового. Показується, що на будь-якому рівні суспільної свідомості, в будь-якій її формі концептуальне розгорнення ідеї є способом створення «будівельних», «конструктивних» блоків освоєння природного та соціального світів. Якісна своєрідність концептуальних засобів, що продукувалися різними рівнями і формами суспільної свідомості, визначалася властивим їм характером і способом ідеального відображення об’єктивної дійсності, а, передусім, здатністю розкривати закономірності її розвитку та функціонування.

Установлюється, що ідейна глибина, як міра духовно-конструктивного освоєння об’єктивних закономірностей перетворюваного фрагмента соціальної реальності, і концептуальна відкритість, як міра відповідності ідеї праксеологічним і аксіологічним запитам особистості та суспільства, виявляються атрибутами соціально значущих проектних потреб, інтересів і цінностей. Визначаючись конкретно-історичним рівнем суспільного розвитку, концептуальні форми водночас здійснюють потужний зворотний вплив на суспільство, сприяючи відновленню або руйнуванню взаємозв’язку потреб, інтересів і цінностей.

Показується, що перші концептуальні засоби реалізації соціально-проектного потенціалу свідомості народжувалися в лоні міфології та релігії. Певною мірою організуючи, спрямовуючи політ конструктивної уяви людини, закріплюючи її окремі духовні та практичні досягнення, вони  водночас відзначалися надзвичайною інерційністю, яка відповідала консервативно-авторитарним інтересам і цінностям. Обґрунтовується, що розмикання монологічної закритості міфологічних та релігійних концепцій відбувалося на шляхах становлення філософської рефлексії світоглядно-духовних засад людського буття та виникнення науково-теоретичних форм пізнавально-конструктивного освоєння світу. Висвітлюється особлива проектно-конструктивна місія соціальної філософії. Доводиться, що здійснюючи рефлексію над фундаментальними світоглядними універсаліями культури, філософська думка сприяє їхньому духовному оновленню і, тим самим, бере активну участь у культурному програмуванні практичних суспільних змін, а, по суті, виконує конструктивні та прогностичні функції. Необхідність у реалізації цього функціонального призначення філософії надзвичайно зростає у часи духовно-ціннісних криз, ломки традиційних концептуальних зв’язків, нормативних настанов.

Визначається, що невичерпність об’єктивної реальності та нескінченність її пізнання, монологічно-маніпулятивні устремління окремих соціальних суб’єктів створюють підґрунтя для міфологічно-догматичного окостеніння філософських і наукових теоретичних форм. При цьому загроза їх спотворення також посилюється у зв’язку з порушенням внутрішньої єдності філософії та науки: якщо філософсько-концептуальне розгорнення ідеї, що балансує на межі між вірою і знанням, не підкріплюється науковою теорією, то воно перетворюється в джерело утопій; і, навпаки, якщо науково-теоретична розробка соціально-проектних ідей «забуває» про власне філософсько-концептуальне підґрунтя, про критичну рефлексію власних вихідних логіко-гносеологічних, аксіологічних і праксеологічних засад, то вона неминуче міфологізується, поступово втрачаючи статус науковості.

У підрозділі 2.3 «Перцептуальний рівень соціального проектування» розглядається сукупність способів трансляції соціально-проектного мислення та його результатів (ідей, концепцій, проектів) у площину їх предметно-технологічного сприйняття як самими проектувальниками, так і їх цільовою аудиторією. Доводиться, що проектна перцепція як осмислене сприйняття зовнішніх позначень духовно-конструктивної діяльності розгортається у єдності з апперцепцією як внутрішньою готовністю до засвоєння продуктів цієї діяльності. Пов’язана з суспільно-історичними практикою та мисленням, перцептивно-апперцептивна форма відображення характеризується відносною самостійністю, має специфічну логіку розвитку, виявляючи себе в різноманітних формах, поміж яких найважливішу роль відіграють природна мова та соціальні норми.

Показується, що становлення знаково-мовних форм вираження ідеї активно-діяльнісного, усвідомлено-проектного ставлення до дійсності зайняло тривалий історичний період, маючи прояви у: 1) суперечливому, неповному і повільному подоланні давніх граматичних форм, що закріплювали і увічнювали синкретичність і міфологічність первісної свідомості; 2) виникненні та поступі писемності від синкретичності піктограми до аналітичної конкретності фонетично-абеткових систем. У своєму нерозвиненому стані мовні форми мали знеособлений характер, у такий спосіб відображаючи особливий синкретичний характер соціального суб’єкта, в якому зливалися в нероздільну цілісність індивіди та громада. Своєю чергою, знаково-мовний поступ сприяв виокремленню з суспільства індивідуальних суб’єктів, забезпечуючи їх організаційно-комунікативними та маніпулятивними знаряддями управління суспільством. З цим пов'язаний ризик надмірного звуження семантичного поля мови соціальних задумів, що порушує міру діалогічності та гнучкості соціального проектування. Натомість у стратегічній перспективі реалізація сутнісного призначення соціально-проектного новаторства щодо забезпечення переходу суспільства на новий етап розвитку пов’язана з появою в суспільстві «сучасного», «внутрішньо переконливого слова» (М. Бахтін).

Досліджується перехід від синкретичної конкретності казуальних норм, побудованих на закріпленні правил вирішення одиничних ситуацій, до аналітичної конкретності розвиненої нормативної техніки. Створювана за допомогою прогресуючих аналітично-абстрагуючих процедур, проникаючих у сутність суспільних явищ, ця техніка будується на типізації галузей регулювання та окресленні всезагальної, істотної, необхідної міри індивідуальної та групової поведінки. Саме на вільну самодіяльність одиничних і особливих соціальних суб’єктів і покладається функція з подолання абстрактності нормативних типологізацій та їх наповнення конкретною предметністю реальних життєвих ситуацій нормозастосування. Доводиться, що становлення та розвиток цілісно-диференційованої системи моральних і правових норм кореспондує з процесом реалізації діалогічної сутності соціального проектування: в своєму сутнісному призначенні соціальна норма виявляється тією мірою суспільного перетворення, дотримання якої гарантує «зустріч» ініціативи проектанта та самоорганізаційних зусиль інших соціальних суб’єктів, що перебувають у зоні об’єкта запроектованого перетворення. Технічно функціонування соціальної норми у «діалогічному» режимі, відкритому можливим новаціям та уточненням з боку всіх учасників суспільної співпраці, забезпечується різними ступенями гнучкості її структурних елементів: диспозиції, в якій визначаються характеристики ситуації її застосування та імперативу, що являє собою формулювання вимоги щодо належної міри поведінки підлеглих її дії суб’єктів. Змінюючись залежно від належності до певного різновиду соціальних норм і конкретно-історичної ситуації нормозастосування, ступень гнучкості диспозиції та імперативу водночас має і певні абсолютні якісні межі, за якими норма може втрачати свою діалогічну субстанціональність і, врешті-решт, губити свою нормативність.

Розділ 3 «Закономірний характер розвитку соціального проектування» фокусує увагу на встановленні інтегруючої закономірності розвитку соціально-проектної діяльності та визначенні особливостей її дії на різних історичних етапах.

У підрозділі 3.1 «Взаємозв’язок суспільних потреб і державних інтересів як інтегруюча закономірність становлення і розвитку соціального проектування» показується, що синкретична згорнутість первісних форм відображення потреб суспільного цілого зумовлювала низьку здатність окремого індивіда чи групи на свідоме цілепокладання та малу міру рефлексивної глибини одиничних і особливих інтересів. Тому найперші форми задоволення окремих індивідуальних і групових потреб в їх соціальній всезагальності виникали як стихійний наслідок здійснення певної тенденції суспільного розвитку через масові серії одиничних актів практичної взаємодії людини та світу.

На певному етапі усвідомлене освоєння всезагального в особливому та одиничному розгортається у відношення «громадянське суспільство – держава», де зняття обмеженості суб’єктності учасників громадянської самоорганізації, її розгорнення в стан-для-інших виявляється неможливим без держави, яка, будучи носієм вищої влади відносно громадянських суб’єктів соціального управління, більшою або меншою мірою знімає протиріччя між одиничним, особливим і всезагальним. Тим самим, відкриваються можливості для становлення і розвитку соціального проектування, реалізації його суб’єкт-об’єкт-суб’єктної субстанціональності.

Доводиться, що суспільні потреби, освоюючись на рівні соціально-громадянської самоорганізації, далі синтезуються у державному інтересі як конкретно-історичній мірі усвідомленого синтезу всезагального, особливого й одиничного. Звідси державний інтерес інтерпретується як інтегральна рефлексивна форма упорядкування соціальної матерії, забезпечення її цілісності. Якість цієї форми визначається рівнем розвитку її змісту – суспільних відносин на всіх рівнях соціальної самоорганізації. У той же час вона здійснює зворотний зовнішньо-організуючий вплив на суспільство. Утворюване суперечливе відношення між суспільними потребами і державними інтересами виявляється субстанціональним джерелом соціальної суб’єктності людини та властивого їй трансцендентально-проектного потенціалу.

Обґрунтовується, що взаємозв’язок суспільних потреб і державних інтересів володіє атрибутами закономірності соціального проектування: об’єктивністю, внутрішністю, суттєвістю, всезагальністю, повторюваністю, необхідністю. Виводиться зворотна залежність між внутрішнім змістом динамічної єдності потреб суспільства та інтересів держави та генетично-функціональними умовами її реалізації. Встановлюються типові моделі відновлення взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів у процесі становлення і розвитку соціального проектування: звичаєво-автократична, конституційно-ліберальна, конституційно-демократична.

Конкретно-історичний зміст останніх освітлюється у підрозділі 3.2 «Особливості прояву взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів на різних етапах становлення і розвитку соціального проектування», у параграфі 3.2.1 якого «Звичаєво-автократичний етап становлення соціального проектування» аналізується специфіка дії взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів в ході зародження соціального проектування. Показується, що низький рівень рефлексивної глибини інтересів суб’єктів соціального управління стародавніх суспільств зумовлював домінування стихійних способів освоєння потреб суспільного цілого. Момент рефлексивного зняття стихійної безпосередності соціального буття забезпечувався формуванням авторитарної волі пануючих у державі груп, а відновлення діалогічної субстанціональності народжуваних соціально-проектних практик переважно спиралося на механізми звичаєво-автократичного встановлення зворотного зв’язку між інтересами правлячих суб’єктів і потребами суспільства.

У стародавній і середньовічній історії виокремлюються три фази розгорнення проектного потенціалу суспільної свідомості: звичаєва, де на міфологічно-деспотичному підґрунті продукувалися авторитарно-звичаєві моделі опосередкування суспільно-природної стихії; традиційна, де на тлі виникнення філософії, полісної самоорганізації та імперської державності формувалися авторитарно-традиційні моделі протопроектування; канонічна, де розвиток релігійної філософії, церкви і феодальної держави мав наслідком канонічні моделі протопроектування. Жодна з цих фаз не досягала проектного рівня в сукупності всіх його атрибутів. Спроби вийти за межі стихійного колективного досвіду, закріпленого в звичаях, наштовхувалися на об’єктивні перепони, зумовлені консервативною якістю взаємозв’язку суспільних потреб та державних інтересів, що мало прояви в інерційності переходу суспільного в державне, синкретичній єдності, низькій мірі соціально-суб’єктної опосередкованості цього процесу.

У параграфі 3.2.2 «Конституційно-ліберальний етап розвитку соціального проектування» аналізується специфіка дії взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів у період XIVXVIII ст.ст. У цей час він переходить у громадянсько-буржуазний режим функціонування, що мало прояви в: динамічності інверсії потреб суспільства та інтересів держави; опосередкованості буржуазною самоорганізацією; підвищеній змагальності процесу трансляції загальносоціальних потреб; диферентційованому відображенні у державних інтересах економічних, громадянських, політичних, духовних нестатків суспільства. Встановлюється, що звичаєво-авторитарні механізми протопроектного цілепокладання все менше задовольняли новим соціальним умовам. У контексті прискорення матеріально-економічного, соціально-політичного та духовно-культурного розвитку конструктивний досвід масових стихійних дій просто не встигав закріпитися у загальнозначущих звичаях. Між тим у перспективу авторитарного цілепокладання все важче вміщувалися потреби громадянської самоорганізації.

Виділяються три фази розвитку соціального проектування:1) техніко-економічна (доба Відродження), складові якої: на світоглядному рівні – ренесансний антропоцентризм, на організаційно-практичному – підприємницько-громадянське та абсолютистсько-державне творення єдиного економіко-політичного простору; на духовно-конструктивному – актуалізація як системного феномена техніко-економічного проектного опосередкування суспільно-природної стихії; 2) протоконституційна (буржуазні революції XVII ст.), складові якої: на світоглядному рівні – реформаційні віровчення і ліберальна філософія, на організаційному-практичному – релігійно-церковна самоорганізація громадянського суспільства та духовно-лібералізоване державне врядування; на духовно-конструктивному – творення протоконституційної моделі опосередкування авторитарної сваволі держави; 3) конституційна (буржуазні революції XVIII ст.), складові якої: на світоглядному рівні – просвітницька філософія, на організаційно-практичному – політико-правова консолідація суб’єктів громадянської (буржуазної) самоорганізації та конституційне врядування; на духовно-конструктивному – актуалізація як системного феномена конституційно-проектного опосередкування сваволі держави.

Як наслідок, визначення загальнозначущих цілей суспільних перетворень підпорядковувалось заздалегідь сформульованим конституційним вимогам. Тим самим змінювався характер відновлення єдності суспільних потреб і державних інтересів: стихійні механізми реалізації всезагального почали поступатися місцем проектності конституційних традицій, відкритих врахуванню загальнозначущих потреб громадянської самоорганізації і закритих від ексцесів авторитарної сваволі. Суспільні потреби освоювалися на двох рівнях: централізованої нормативно-проектної діяльності держави та громадянської самоорганізації населення. При цьому первісно у суперечливому відношенні між першим і другим гору брала громадянська самоорганізація, яка тяжіла до порушення конституційно-правових меж своєї свободи і самозаперечення власних соціально-проектних ініціатив.

У параграфі 3.2.3 «Конституційно-демократичний етап розвитку соціального проектування» встановлюється якісне оновлення умов дії взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів у період XIX – XX ст.ст. Він переходив у новий громадянсько-демократичний режим функціонування, що мало прояви в: знятті громадянсько-буржуазного опосередкування громадянсько-демократичним; плюралізації процесу трансляції загальносуспільних потреб у сферу державних інтересів; прогресуючому поглибленні диференційованості відображення суспільних потреб та засобів їх задоволення в змісті державних інтересів. У цьому процесі конструктивна сваволя окремих громадянських суб’єктів врівноважувалася загальнозначущою волею народних мас, конституювання інтересів яких забезпечувалося активізацією демократичних форм (загальні вибори, розвиток системи представництва, масових політичних партій та ін.). Відтак соціальне проектування переорієнтовувалося на «конструкттивну критику» громадянського суспільства.

Обґрунтовується, що тим самим виникало сприятливе підґрунтя для синтезу конституційної та соціальної інженерії як форми забезпечення громадянсько-демократичної свободи соціально-проектної творчості, гарантування її наповнення реальним соціально-економічним змістом. Відповідно у розвитку соціального проектування виокремлюються три фази: 1) локально-громадянських спроб впорядкування соціальної сфери, складові якої: на духовно-світоглядному рівні – ідеологія мінімізації держави та максимізації громадянського суспільства; на організаційно-практичному – окремі учасники громадянської самоорганізації; на духовно-конструктивному – конституювання соціального проектування (у вузькому розумінні) як системного феномена; 2) етатично-демократична, складові якої: на світоглядному рівні – етатична ідеологія; на організаційно-практичному – авторитарно-державне оформлення маси як синкретичного суб’єкта колективних дій; на духовно-конструктивному – державно-централізоване соціально-проектне опосередкування стихійної невизначеності суспільно-історичного розвитку; 3) конституційно-демократична, складові якої: на світоглядному рівні – ідеологія союзу держави та громадянського суспільства; на організаційно-практичному –конституційно-громадянське оформлення маси як диференційованого суб’єкта колективних дій; на духовно-конструктивному – конституційно-демократичне оформлення соціального проектування як цілісної громадянсько-державної системи соціально-проектних форм (економічних, соціальних, політичних) опосередкування стихійної дискретності сваволі носіїв державної влади та учасників громадянської самоорганізації.

Розкривається суперечливість конституційно-демократичної макромоделі соціального проектування, функціонування якої сполучене із загрозами дифузії соціальної суб’єктності та етатистсько-тоталітарної або популістсько-охлократичної сваволі держави. Можливість відчуження громадянсько-демократичної соціально-проектної творчості зумовлювавлася як низкою об’єктивних історичних факторів (розпад сталих громадянських, політичних, культурних зв’язків через прискорене ускладнення соціально-економічної структури суспільства), так і сукупністю суб’єктивних чинників (зокрема, спроби недіалектичного відкидання досягнень конституційно-ліберального етапу розвитку соціального проектування).

Розділ 4 «Основні детермінанти соціально-проектного забезпечення оптимізації взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів на етапі трансформації України» присвячений пошуку шляхів проектного відновлення єдності громадянського суспільства та держави, наповнення вітчизняних конституційних форм оптимальним соціальним змістом.

У підрозділі 4.1 «Соціальна рекогносцировка як умова проектування оптимальної моделі української держави» визначаються перешкоди і резерви проектного відтворення єдності суспільних потреб і державних інтересів. Аналізуються об’єктивні та суб’єктивні фактори спотворення соціально-проектної культури реформування економічної, соціальної, політичної та духовної сфер українського суспільства. Якщо колись провідним джерелом деструктивного впливу виступала авторитарно-партійна застиглість державного інтересу, то тепер за умов формальної гарантованості громадянських і політичних свобод на заваді стали деструкція цілісності соціальної матерії, нормальних життєвих зв’язків особистості, ломка сталих цінностей і норм, зниження довіри в суспільних відносинах. Вирішальну роль серед деструктивних чинників відіграє спотворення відносин власності спочатку у соціалістично-етатистських формах (абсолютизація права державної власності), а нині у капіталістично-олігархичних формах (абсолютизація права приватної власності). Тим самим замість громадянсько-демократичного опосередкування взаємозв’язку суспільних і державних інтересів, діалогічно-динамічної інверсії суб’єкта та об’єкта державної влади, багатомірного диференційованого «схоплення» суспільних потреб у змісті державних інтересів виникають закриті, корпоративно-кланові, монологічно-одномірні механізми авторитарно-популістського відчуження державних інтересів від потреб поступального розвитку соціального організму.

Окреслюється зворотний бік сучасного зростання соціальної мобільності та автономії учасників суспільних відносин – небезпека їх організаційної крихкості, громадянської індиферентності, нездатності перетворюватися на суб’єктів-для-себе та для-інших. У результаті діалогічна відкритість конституційно-демократичної моделі забезпечення соціально-проектної творчості людини проблематизується: сучасна конституційна демократія губить свою наповненість недержавною суб’єктністю громадянського суспільства, опиняючись на плечах соціально, організаційно та духовно роз’єднаної маси. Відтак встановлюється нерозв’язаність проблеми формування громадянсько-демократичної якості взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів, який натомість переходить у небезпечний стан дифузії соціальної суб'єктності як держави, так і суспільства в цілому: громадянсько-демократичне опосередкування взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів спотворюється на корпоративно-кланове; гальмується інверсія суб’єкта та об’єкта державної влади, її цивілізовані форми руйнуються (демократичні вибори, участь населення в партійній діяльності та ін.), а натомість зростає значення неправових і силових факторів; трансляція загальносуспільних потреб у сферу державних інтересів викривлюється і губить свою паритетну транспарентність; регресує диференційованість відображення суспільних потреб у змісті державних інтересів.

У підрозділі 4.2 «Концептуальні дороговкази розвитку конституційно-демократичної моделі соціального проектування» розкриваються концептуальні шляхи оновлення макросоціальної моделі проектного відновлення взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів відповідно до новітніх умов.

Доводиться неконструктивність відмови від конституційної демократії. Вибір найкращої моделі розгортання соціально-проектної творчості пов’язується зі встановленням оптимальної міри сполучення зовнішньо-організуючого впливу держави, з одного боку, та громадянської самоорганізації, з іншого. Відповідно актуалізується завдання щодо розкриття міри авторитетності соціально-проектних інтересів суб’єктів державної влади, дотримання якої уникає встановлення політичного авторитаризму, та міри соціально-проектної свободи суспільства, дотримання якої забезпечує уникнення безвладдя і хаосу.

В якості орієнтиру цього процесу встановлюється діалогічно-паритетна субстанціональна модель соціального проектування, де соціально-проектна ініціатива держави виконує роль ідейно-організаційного імпульсу, що мобілізує творчий і патріотичний потенціал широких мас, стимулює процес формування та артикуляції групових і суспільних інтересів, дає поштовх конституюванню громадянських суб’єктів, здатних спрямовувати і корегувати процес проектного оформлення прогресивних тенденцій соціального розвитку. З огляду на зростаючу динамічну складність сучасного суспільства, соціальне проектування, що розуміється в такий спосіб, виявляється тривалим і суперечливим процесом, де дотримання діалогічних рамок є дуже тонкою операцією, проведення якої вимагає від всіх зацікавлених сторін зваженості і неквапливості, сполученої із системною і невпинною працею над освоєнням новітніх потреб та закономірних вимог суспільного поступу.

Виходячи із принципів дослідження соціального проектування та специфіки проблемної ситуації сучасної України, виводяться концептуальні дороговкази практичної реалізації макросоціальної діалогічно-паритетної моделі розгортання проектної свободи людини: а) наукової обґрунтованості у зв’язку з науково-теоретичним пізнанням об’єктивних закономірностей поступального соціального розвитку; б) нормативної наступності як міри діалогічної відкритості окремого проектно-нормативного задуму колективному практичному досвіду, закодованому у звичаях і традиціях; в) демократичного централізму як міри сполучення державного управління та громадянської самоорганізації, насамперед, на підґрунті забезпечення плюралізму всіх форм власності, соціалізації її функцій; г) комплексності як міри узгодженості перетворень усіх сфер суспільної життєдіяльності, яка забезпечується розробкою «древа проектів» як цілісної моделі суспільного організму та форм його поступального соціального розвитку; д) ресурсної забезпеченості як міри відповідності проектних цілей і засобів їх досягнення, де ресурсна обмеженість проекту знімається стратегією «провідної ланки», роль якої в сучасному українському суспільстві відіграє структура власності.

У підрозділі 4.3 «Формування суб’єкта проектного відновлення єдності суспільних потреб і державних інтересів» вирішується завдання з оптимізації ідейно-організаційного конституювання суб’єкта розв’язання соціально-проектних завдань, поставлених у попередньому розділі. Формування внутрішньо диференційованої суб’єктності українського суспільства уявляється як процес духовно-практичного освоєння соціальної всезагальності на громадянському і державному рівнях. Духовні передумови зазначеного процесу утворює розробка теорії соціального прогресу як наукової форми синтезу прогнозно-дескриптивних і проектно-нормативних систем. Відповідаючи на нагальні практичні проблеми, вказуючи на закономірні форми відновлення діяльнісної єдності людини, суспільства та природи, зазначена теорія, своєю чергою, одержує своє актуальне соціальне буття-для-інших лише через практичну суспільну діяльність, завдячуючи якій вона виконує свою рефлексивну функцію, збагачуючи себе і своїх носіїв.

Для привнесення теорії в масову суспільну практику стає необхідним проектне творення відповідних організаційних засобів спрямування соціальної діяльності. В такий спосіб організація відтворює єдність теоретико-проектної ідеї і практики, тим самим, виступаючи формою конституювання соціального суб’єкта, його переходу зі стану-в-собі в стан-для-себе і для-інших. Аналіз функціонування вітчизняних організацій у різних сферах (економічній, соціальній, політичній, духовній) дає можливість побачити, що всі вони зіштовхуються зі спільною проблемою протиставлення індивідуального, колективного та загальносуспільного у найрізноманітніших модифікаціях: від низької виконавчої дисципліни працівників виробничих підприємств до корупції на найвищих рівнях апарату державної влади. Все це є проявом слабкості соціальної суб’єктності та соціально-проектної культури, розвиток якої стримується вузькими горизонтами синкретичної, нерозумної особливості окремих учасників суспільних відносин, нездатних у проектний спосіб піднятися до рівня всезагального.

Робиться висновок про потребу скоординованої духовно-практичної діяльності як держави, так і всіх учасників суспільно-громадянських відносин (політичні партії, органи місцевого самоврядування, підприємства, громадські організації, профспілки та ін.) з розмикання трансцендентальних горизонтів самосвідомості особистості та суспільства назустріч один одному. Показується, що цьому заважає олігархічна обмеженість функціонування взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів. Для її зняття виявляється потрібним якісне удосконалення засобів ідейно-організаційного залучення великих мас людей до соціально-проектних дій. У зв’язку з цим розкривається інтегральна громадянсько-політична сутність політичної партії: будучи укорінена своїми низовими ланками в громадянському суспільстві, створюючи можливість громадянського самовираження та самоорганізації для певної соціальної групи, вона водночас у своїх вищих ешелонах досягає рівня держави, здійснюючи безпосередній вплив на характер реалізації її влади. Діалектична єдність державної влади та громадянської ініціативи, отже, виявляється внутрішнім джерелом розвитку партії, яка, тим самим, за своєю природою спрямовується на забезпечення діалогу між державою та суспільством, а, отже, принаймні потенційно є важливим фактором оптимізації процесу розгорнення діалогічно-демократичної сутності соціального проектування. Проте виконання цієї ролі має суперечливий характер, проходячи численні етапи можливих девіацій і спотворень: партія уподібнюється кораблю Одисея, який мав пропливти поміж легендарних морських чудовиськ Сцилли та Харибди, оскільки і вона для успішного виконання своєї подвійної громадянсько-політичної функції має знайти свій фарватер між рифами бюрократизації та дезорганізації.

Установлюється однобічність відмови від партій (Р. Міхельс), обмеженість ідей «тимчасових партій» (М.Я. Острогорський), «всеохопних партій» (О. Кирхаймер). Зазначені підходи ґрунтуються на дифузії традицій відтворення цілісності окремих соціальних груп (класів, націй та ін.), зростанні складності та динамічності соціально-класової структури, коли породжувана ними індивідуалізація буття людини, крім збільшення її свободи, також зумовлює ризики фрагментації суспільства та деструкції цілісності особистості. Намагаючись максимально відреагувати на такі девіації, партія у природний спосіб ризикує знизитися до рівня «дурної одиничності» та, занурюючись у повсякденність, загубити можливість побачити в хаосі різноманітних випадкових інтересів корінні потреби поступального суспільного розвитку.

Натомість обґрунтовується необхідність зняття групової обмеженості сил соціального прогресу, забезпечення їх трансформації із суб’єктів-для-себе на суб’єктів-для-інших, ідейно-організаційне становлення і розвиток яких оцінюється як спосіб і водночас результат ітеративного опосередкування взаємозв’язку наукової теорії соціального розвитку, відповідних проектів соціальних перетворень і конкретного досвіду їх практичного втілення. У такий спосіб створюється ідейне підґрунтя та організаційна інфраструктура, потрібні для забезпечення двобічного руху ідеї соціального поступу: від теоретичних конструкцій, що у випереджальний спосіб відображають стратегічні обрії прийдешнього, до діагностики як практичного досвіду соціально-проектних державно-партійних дій, так і стихійної практики громадянської самоорганізації широких мас на предмет визначення конкретних можливостей поступального розвитку та їх проектної підтримки.

У Висновках підбито підсумки та окреслені перспективи подальших досліджень.

1. Витоки проблеми соціального проектування складає філософське осмислення світоглядних засад діяльнісного відношення людини до навколишнього світу. У своєму розвитку цей суперечливий духовний процес проходить три провідні фази: передкласичну, класичну та некласичну. На першій фазі наближення до розкриття особливої соціально-конструктивної місії людини відбувалося на шляхах конституювання «суб’єкт-об’єктної» диспозиції, яка в різних смислових інтерпретаціях від трансцендентально-ідеалістичної (Платон, Аристотель) до наївно-матеріалістичної (передусім, софісти) виступала джерелом спроб духовного конструювання цілісних моделей суспільних відносин. Незважаючи на суттєві філософські розходження, всі вони відзначалися механістичною лінійністю освоєння особливої рефлексивної природи соціальної матерії. Відповідно і в першому і другому випадках, тим самим, зумовлювався утопізм соціально-проектної думки.

2. На другій фазі філософська рефлексія розгортається в розвинуте категоріальне схоплення діалектичної подвійності суб’єкт-об’єктного відношення як джерела соціального розвитку. У такий спосіб створювалося сприятливе підґрунтя для активізації процесу розвитку соціального проектування, штучного конституційно-ліберального та соціально-демократичного інженерного творення макромоделей реалізації проектного потенціалу суспільної свідомості. Поряд із цим вихід на макрорівень виявив і обмеженість класичних категоріальних формул діалектичного вирішення провідних антиномій діяльнісної єдності людини та суспільства: між свободою та необхідністю, цілим і частиною, суб’єктом та об’єктом. Не корелюючи достатньою мірою з науковим пізнанням об’єктивних закономірностей перетворюваного фрагменту суспільної реальності, перевищуючи просторово-часові горизонти конструктивних перетворень, вони перетворювалися в джерело одномірно-монологічного, інструментального спотворення процесуальної, нелінійної багатоманітності соціального буття людини.

3. Відтак на сучасній некласичній фазі ведеться пошук шляхів зняття цієї обмеженості, пов’язаний як зі спробами радикальної постмодерністської деструкції класичних категоріальних засад, так і зі спробами філософського розмикання закритості бінарного суб’єкт-об’єктного монологічного інструменталізму та відтворення тріадичності рефлексійної нелінійності суб’єкт-обєкт-суб’єктного соціально-проектного діалогізму. Виходячи з матеріалу, викладеного в цій роботі, можна дійти висновку, що саме останній напрямок і складає конструктивний зміст некласичних способів філософської постановки та розв’язання проблеми соціального проектування.

4. Звідси сутність соціального проектування полягає у мисленневому конструюванні ідеальних, реально не існуючих моделей суб’єктивованих суспільних відносин, де спроектована суб’єктивованість або осоціальненість суспільних відносин постає як така міра рефлексивної єдності соціального проектанта та суспільства, згідно з якою проектно-організовані зусилля певного соціального суб’єкта ініціюють спрямоване залучення до соціально-проектного процесу всіх учасників перетворюваних суспільних відносин, підіймаючи їхній суб’єктний потенціал на новий проектний рівень. Тим самим відновлюється єдність проектних інтересів суб’єкта соціального управління і самоорганізаційних потреб об’єкта соціального управління, забезпечується їхній взаємоперехід і взаємозбагачення.

5. Від часів виникнення держави на загальносоціальному рівні зазначена єдність конституюється як взаємозв’язок державних інтересів і суспільних потреб, який, отже, відіграє роль сутнісного відношення соціального проектування як системного феномена. Найвище місце носіїв державної влади в ієрархії суб’єктів соціального управління, зумовлює те, що їх інтереси та воля спрямовують соціально-проектну діяльність в різних сферах суспільного життя, виступаючи інтегральною формою рефлексивно-конструктивного відображення самоорганізаційних потреб соціального організму і, таким чином, формою конституювання його суб'єктності. При цьому порушення соціально значущої міри рефлексивно-конструктивної активності державного інтересу має вкрай небезпечні наслідки: за умови браку цієї активності – це втрата соціальним розвитком керованості та стихійне самозаперечення локальних соціальних проектів, виконаних окремими індивідуальними або груповими проектантами; за умови її надлишку – державно-управлінська заорганізованість соціально-проектного простору та згортання соціально значущої проектної самоорганізації суспільства.

6. Проведений на цьому підґрунті синтез загальних та особливих ознак змісту поняття «соціальне проектування» дав можливість визначити його, як творчу цілепокладаючу духовну діяльність із конструювання в особливій семіотично-нормативній площині, відкритій авторитетним та нормативно-впорядкованим інтерпретаціям, завершених, здійсненних, динамічно-діалогічних, конструктивно та функціонально цілісних ідеальних моделей нових форм функціонування та розвитку суспільних відносин, спрямованих на відтворення єдності потреб суспільства та інтересів держави, шляхом сполучення панування та легітимності, примусу та переконання, права та моралі за конкретно-історичних умов певного простору та часу на підставі синтезу теоретичних знань і практичного досвіду згідно з потребами, інтересами та цінностями певних соціальних суб’єктів. Перевагою зазначеного поняття є те, що воно відтворює головні елементи механізму реалізації проектного потенціалу суспільної свідомості і водночас вказує на взаємозв’язок суспільних потреб і державних інтересів як об’єктивну закономірність цього процесу.

7. Дотримання міри відкритості соціально-проектної думки закономірному саморуху соціальної матерії і, тим самим, відтворення її динамічно-діалогічної цілісності забезпечується теоретико-конструктивним освоєнням об’єктивних закономірностей суспільного розвитку, інтегративно-рефлексивним втіленням яких є взаємозв’язок суспільних потреб і державних інтересів. На рівні соціально-філософської рефлексії закономірні межі простору проектної творчості маркуються сукупністю принципів об’єктивності, відповідності, доповняльності, системності, єдності формаційного та цивілізаційного підходів, діалектичної суперечливості, міровизначення, діяльнісно-діалогічного взаємозв’язку «суб’єкт-об’єкт-суб’єкт», діалектичної єдності теорії та практики.

8. Джерело духовної енергії становлення і розвитку соціально-проектного трансцендування становить відношення «потреба-інтерес- цінність». Забезпечуючи всезагальний зв'язок різних форм ідеально-конструктивного освоєння матеріального світу, воно розгортається у взаємопов’язаних вимірах соціального часу (забезпечуючи єдність темпоральних властивостей свідомості та процесуальності об’єктивної дійсності) і соціального простору (складаючи підґрунтя конкретно-історичних форм відтворення єдності за лінією «суб’єкт-об’єкт-суб’єкт»).

9. На сучасному етапі умовою відновлення єдності у відношенні «потреба-інтерес-цінність» є реалізація філософського потенціалу концепттуального рівня соціально-проектної діяльності. Тим самим, долаються ризики міфологічно-догматичного й інструментально-монологічного відчуження наукових концепцій соціального проектування. Крім того, створюється сприятливе духовне підґрунтя для зростання змістовної глибини інтересів і цінностей, забезпечення їх виходу на теоретико-проектний рівень у режимі відновлення паритету відношення «суб’єкт-об’єкт-суб’єкт».

10. Важливою умовою цього служить забезпечення єдності перцепції та апперцепції в процесі опредметнення проектного задуму за допомогою: зняття догматичного гіпостазування «літери» та «норми» проекту; забезпечення конструктивної міри інтерпретаційної відкритості документального оформлення проекту процесуальності об’єктивної реальності і мислення; відновлення єдності моральних і правових нормативних форм практичного втілення соціально-проектного задуму.

11. Як закономірність суспільно-історичного розвитку соціального проектування, взаємозв’язок суспільних потреб і державних інтересів є необхідною формою реалізації його діалогічної суб’єкт-об’єкт-суб’єктної субстанціональності. За конкретних умов різних історичних етапів він відзначався своєрідністю:

а) у добу давнини і середньовіччя – інерційністю інверсії суспільного та державного, синкретичною єдністю першого і другого, низьким ступенем їх соціально-суб’єктної опосередкованості. Відповідно діалогічна зустріч учасників давнього протопроектного процесу здійснювалася через підпорядкування державних інтересів суспільним потребам, закодованим у звичаєвих моделях суспільних відносин;

б) у період Відродження та Нового часу – динамічністю інверсії суб’єкта та об’єкта державної влади, опосередкованістю громадянсько-буржуазною самоорганізацією, підвищеною змагальністю та диференційованістю процесу трансляції суспільних потреб у сферу державних інтересів. За цих умов діалогічна транспарентність відносин соціального проектування забезпечувалася актуалізацією конституційно-ліберальної моделі забезпечення громадянсько-буржуазної свободи соціально-проектної творчості, обмеженням авторитарно-державного конструктивістського волюнтаризму;

в) у новітню епоху – подальшим прискоренням інверсії суб’єкта та об’єкта державної влади, опосередкованістю громадянсько-демократичною самоорганізацією народних мас, плюралізацією та прогресуючим поглибленням диференційованості процесу відображення суспільних потреб в змісті державних інтересів. Звідси діалогічна субстанціональність актуалізувалася в конституційно-демократичному забезпеченні громадянсько-демократичної свободи соціально-проектної творчості, гарантуванні її наповнення реальним соціально-економічним змістом.

12. За конкретно-історичних умов сучасної України становлення конституційно-демократичної моделі супроводжується чисельними спотвореннями. Провідну деструктивну роль відіграє відчуження інституту власності, що руйнує громадянську суб’єктність членів суспільства, конституційні механізми реалізації зворотного зв’язку між суспільством і державою, і, як наслідок, детермінує одномірний, монологічний характер покладання загальнозначущих цілей соціального розвитку.

13. Виходом з цієї проблемної ситуації стає реалізація принципів: наукової обґрунтованості, нормативної наступності, демократичного централізму, комплексності, ресурсної забезпеченості. По суті, вони відіграють роль конкретно-історичних концептуальних детермінант відтворення динамічної цілісності соціального проектування.

14. Важливою стадією практичного втілення цих керуючих настанов є ідейно-організаційне оформлення масового соціально-прогресистського руху. У цьому процесі політична партія цілеспрямовано формує теоретичне, проектне й організаційне підґрунтя зміцнення суб’єктних якостей громадянського суспільства та держави, забезпечення конструкттивного діалогу між ними.

15. Звідси перспектива максимально повної реалізації соціально значущого проектного потенціалу суспільної свідомості вітчизняного суспільства пов’язана з консолідованою працею учених різних спеціальностей, громадянських активістів та представників держави над проблемою розбудови партійного блоку прогресивних сил, здатного запустити процес діалогічно-проектного вирішення комплексу завдань поступального соціального розвитку українського суспільства.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Бутченко Т.І. Соціально-політичне проектування: проблема взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів. Монографія / Т.І. Бутченко. – Запоріжжя: КСК-Альянс, 2011. – 280 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

2. Бутченко Т.І. Соціально-політична концепція М.П. Драгоманова: дороговкази сучасного розвитку / Т.І. Бутченко // Гілея (науковий вісник): зб. наук. праць. – Вип. 7. – К., 2007. – С. 150-158.

3. Бутченко Т.І. Інтеграція людства як соціально-політичний проект сучасності / Т.І. Бутченко // Нова парадигма: альм. наук. праць. – Вип. 65. – Ч. 2. – К., 2007. – С. 112-118.

4. Бутченко Т.І. Сутність соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Вип. 19. – Запоріжжя, 2007. – С. 98-103.

5. Бутченко Т.І. Різновиди та форми соціально-політичних проектів / Т.І. Бутченко // Нова парадигма: альм. наук. праць. – Вип. 70. – К., 2007. – С. 51-59.

6. Бутченко Т.І. Міф як фактор соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Вип. 21. – Запоріжжя, 2008. –
С. 98-103.

7. Бутченко Т.І. Випереджальне відображення: ґенеза та роль на різних етапах еволюції матерії / Т.І. Бутченко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: зб. наук. праць. – Вип. 33. – Запоріжжя, 2008. – С. 130-139.

8. Бутченко Т.І. Визначення сутності цінностей як фактор соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Вип. 22. – Запоріжжя, 2009. – С. 98-103.

9. Бутченко Т.І. Сутність державного інтересу / Т.І. Бутченко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: зб. наук. праць. – Вип. 34. – Запоріжжя, 2008. – С. 130-139.

10. Бутченко Т.І. Становлення соціально-політичного проектування в епоху античності / Т.І. Бутченко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: зб. наук. праць. – Вип. 35. – Запоріжжя, 2009. – С. 132-140.

11. Бутченко Т.І. Зміст поняття «проектування» / Т.І. Бутченко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: зб. наук. праць. – Вип. 34. – Запоріжжя, 2009. – С. 124-134.

12. Бутченко Т.І. Паритетність як принцип механізму соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Гілея (науковий вісник): зб. наук. праць. – Вип. 23. – К., 2009. – С. 135-158.

13. Бутченко Т.І. Зняття суб’єкт-об’єктної опозиції як фактор соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Вип. 23. – Запоріжжя, 2009. – С. 118-124.

14. Бутченко Т.І. Становлення соціально-політичного проектування в добу середньовіччя / Т.І. Бутченко // Ноосфера і цивілізація. Всеукраїнський філософський журнал. – Вип. 8-9 (11). – Донецьк, 2010. – С. 51-59.

15. Бутченко Т.І. Проектування політичної ідентичності суспільства: межі здійсненного / Т.І. Бутченко // Наукові записки. Сер. «Філософія». – Вип. 6. – Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2010. – С. 87-91.

16. Бутченко Т.І. Розвиток соціально-політичного проектування в XVII – XVIII ст. / Т.І. Бутченко // Гілея (науковий вісник): зб. наук. праць. – Вип. 33. – К., 2010. – С. 256-264.

17. Бутченко Т.І. Становлення соціально-політичного проектування в суспільствах Стародавнього Сходу / Т.І. Бутченко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Вип. 24. – Запоріжжя, 2010. – С. 96-102.

18. Бутченко Т.І. Розвиток соціально-політичного проектування в епоху Відродження / Т.І. Бутченко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Вип. 25. – Запоріжжя, 2010. – С. 93-101.

19. Бутченко Т.І. Етатично-демократичний етап розвитку соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: зб. наук. праць. – Вип. 41. – Запоріжжя, 2010. – С. 110-121.

20. Бутченко Т.І. Соціальна норма як елемент перцептуального рівня механізму соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Мультиверсум. Філософський альманах: зб. наук. праць. – Вип. 9(97). – К., 2010. – С. 85-97.

21. Бутченко Т.І. Мова як елемент перцептуального рівня механізму соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Вип. 26. – Запоріжжя, 2011. – С. 123-130.

22. Бутченко Т.І. Дороговкази розвитку конституційно-демократичного типу соціально-політичного проектування в сучасну добу / Т.І. Бутченко // Гілея (науковий вісник): зб. наук. праць. – Вип. 45 (№ 3). – К., 2011. – С. 400-409.

Публікації в інших виданнях:

23. Бутченко Т.І. Зміст поняття «соціально-політичне проектування» / Т.І. Бутченко // Збірник тез наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених 2009 р. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2009. – С. 450-451.

24. Бутченко Т.І. Зміст поняття «державний інтерес» / Т.І. Бутченко // Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції з питань патріотичного виховання молоді 26-27 листопада 2009 року. – Запоріжжя, 2010. – С. 346-349.

25. Бутченко Т.І. Періодизація історичного розвитку соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Збірник матеріалів університетської науково-практичної конференції студентів і молодих учених 7-9 квітня 2010 року. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2010. – С. 27-30.

26. Бутченко Т.І. Соціально-філософські засади соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Дні науки філософського факультету – 2010: Міжнародна наукова конференція (21-22 квітня 2010 року): Матеріали доповідей та виступів. – Ч. VII. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010. – С. 26-28.

27. Бутченко Т.І. Механізм соціально-політичного проектування: принципи функціонування / Т.І. Бутченко // Соціальна перспектива та регіональний розвиток: філософія, політика, соціологія. зб. наук. праць. – Вип. 4. – Запоріжжя, 2010. – С. 184-189.

28. Бутченко Т.І. Прогностично-конструктивні функції політичної філософії / Т.І. Бутченко // Вдосконалення методології соціального пізнання, змісту та методики викладання філософських дисциплін на гуманітарних факультетах ВНЗ. Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції 21-22 квітня 2011 року. – К. – Запоріжжя: КСК-Альянс, 2011. – С. 99-100.

АНОТАЦІЯ

Бутченко Т. І. Соціальне проектування: проблема взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. – Дніпропетровськ, 2011.

Дисертація присвячена філософському аналізу соціального проектування. В процесі її підготовки автор прагнув на підставі виявлення діалогічної субстанціональності соціального проектування, філософської рефлексії провідних рівнів механізму цієї діяльності, закономірного характеру її становлення і розвитку розкрити основні детермінанти оптимізації проектного осмислення шляхів і форм будівництва української держави. Особлива увага приділяється пошуку шляхів налагодження паритетної соціально-проектної моделі відновлення взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів за конкретно-історичних умов сучасної України.

Ключові слова: проектне і стихійне, суспільні потреби і державні інтереси, суб’єкт і об’єкт, інтерес і цінність, ідея і концепція, авторитаризм і демократія.

АННОТАЦИЯ

Бутченко Т. И. Социальное проектирование: проблема взаимосвязи общественных потребностей и государственных интересов. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. – Днепропетровск, 2011.

Диссертация посвящена философскому поиску путей оптимизации социально-проектного обеспечения взаимосвязи общественных потребностей и государственных интересов. В процессе ее написания автор стремился раскрыть диалогическую субстанциональность социально-проектной деятельности и закономерные формы ее реализации на всех уровнях проектного осмысления путей общественного развития.

Для этого был проанализирован генезис научно-теоретического исследования проблемы проектного потенциала сознания человека и ее рефлексии в философской мысли. На основе исторических особенностей конституирования «субъект-объектной» категориальной диспозиции в данном процессе были выделены три основных способа постановки и решения проблемы социального проектирования: предклассический, классический, неклассический. Показывается, что наиболее продуктивная позиция связана со снятием инструментальных интенций оппозиции «субъект-объект», экспликацией единства семантико-ценностной и материально-причинной детерминации социального бытия человека. Далее раскрывается сущность социального проектирования как особой разновидности мыслительного конструирования форм субъективации общественных отношений, обеспечения рефлексивного единства социального проектанта и общества, при котором проектно-преобразующие усилия отдельного социального субъекта обуславливают реализацию субъектного потенциала общества. Аргументируется, что условием познания адекватных путей реализации общезначимого субстанционального предназначения социального проектирования выступает последовательное соблюдение принципов объективности, соответствия, дополнительности, историзма, единства формационного и исторического подходов, системности, диалектической противоречивости, мероопределения, деятельности, теории и практики.

На этой основе анализируются три ведущих уровня механизма социального проектирования: ценностно-волевой, концептуальный и перцептуальный. На первом уровне отношение «потребность-интерес- ценность» эксплицируется как источник трансцендентально-проектной энергии. На втором – определяются способы ее концептуального оформления и устанавливается главное условие ее конституирования в духовную основу социально-значимого проектирования – достижение баланса философского концептуального ядра и его научно-теоретического развертывания. На третьем – исследуются языковые и нормативные формы обеспечения перцептуально-апперцепционного единства в процессе осуществления проектного потенциала общественного сознания.

Взаимосвязь общественных потребностей и государственных интересов обосновывается как генетическо-динамическая интеграционная закономерность становления и развития социального проектирования, которая поступательно проходит через три режима своего функционирования: инерционно-архаический, гражданско-буржуазный, гражданско-демократический. Исходя из чего, устанавливаются три исторических типа данной деятельности: традиционно-авторитарный, конституционно-либеральный, конституционно-демократический.

Отчуждение института собственности (сначала в социалистическо-этатистских, а впоследствии в капиталистическо-олигархических формах) определяется в качестве основной предпосылки разбалансирования взаимосвязи общественных потребностей и государственных интересов на современном этапе развития Украины. В связи с этим освещается проблема деградации социальной субъектности личности, групп, общества и государства. Возможность выхода из данного тупика усматривается в качественном усовершенствовании конституционно-демократической модели обеспечения социально-проектной свободы человека на пути реализации принципов: научной обоснованности, демократического централизма, нормативной преемственности, комплексности, ресурсной обеспеченности. Как итог, исследуется вопрос об идейно-организационном оформлении прогрессивных общественных сил как интегрального субъекта разработки и практического воплощения проектов поступательного развития украинского общества.

Ключевые слова: проектное и стихийное, общественные потребности и государственные интересы, субъект и объект, обычай и традиция, интерес и ценность, идея и концепция, авторитаризм и демократия.

SUMMARY

Butchenko T. Social Projecting: The Problem of Correlation between Social Needs and Governmental Interests. – Manuscript.

The thesis for post-doctoral degree according to speciality 09.00.03 – Social Philosophy and Philosophy of History. – Oles Honchar Dnipropetrovsk National University. – Dnipropetrovsk, 2011.

The thesis is devoted to the philosophical analysis of social projecting. Investigating this problem, the author aims to discover dialog matter of social projecting. According to the dialogical idea the leading levels of projecting mechanism, natural regularities of its origin and development are researched. To optimize projecting reflection of state-building ways in Ukraine, the mains determinants are established. The great attention is paid to finding ways to construct a parity social projecting model of correlation between social needs and governmental interests in the specific historical conditions of modern Ukraine.

Keywords: projecting and natural, social needs and governmental interests, subject and object, accustom and tradition, interest and value, idea and conception, authoritarianism and democracy.



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

35205. Методические рекомендации по написанию рефератов по дисциплине «Концепции современного естествознания» 26.5 KB
  В результате выполнения реферативной работы студенты приобретают навыки самостоятельной работы с литературными источниками анализа научных текстов а также навыки подбора литературы по данной теме. В ходе написании реферата недопустимо использование готовых работ или их фрагментов а также написание работы с использованием только одного литературного источника. Тема для написания реферативной работы выбирается студентом из числа тем предложенных преподавателем. Допускается сдача рукописной работы однако в этом случае желательно чтобы она...
35206. ТЕСТОВЫЕ ВОПРОСЫ ПО ДИСЦИПЛИНЕ «МЕХАНИКА» 308 KB
  Какие силы образуют пару сил Две равные по модулю параллельные и направленные в противоположные стороны силы. Две силы приложенные к телу в одной точке Имеют равнодействующую равную векторной сумме этих сил и приложенную в этой же точке 10. Действие силы на абсолютно твердое тело не изменится если силу перенести самой себе в любую точку тела прибавляя при этом пару сил с векторным моментом равным моменту переносимой силы отно точки в котую она перносится 12. Тело под действием двух сил находится в равновесии если эти силы...
35207. Компьютерная графика и ее виды. Ответы 3.51 MB
  Разрешение изображения и его размер. Принципы формирования изображения на экране. Изображение: Рисунок – графическая форма изображения в основе которой лежит линия. Визуализация – создание изображения на основе описания модели некоторого объекта Обработка изображений IMAGE PROCESSING – это преобразование изображений т.
35208. Графические информационные системы. Компьютерная графика 970.5 KB
  Тесты ориентации точки относительно полигона. Тесты ориентации точки относительно полигона. Тесты ориентации точки относительно полигона. Тесты ориентации точки относительно полигона.
35209. Умови експлуатації і показники роботи міськелектротранспорту. Особливості експлуатації трамвая і тролейбуса 18.42 KB
  Під умовами експлуатації пасажирського транспортна розуміють комплекс маркетингових, транспортних, природно-кліматичних та дорожніх факторів, істотних для розробки і прийняття, управлінських рішень при організації та управлінні перевезеннями.
35210. Операції порівняння і логічні операції в SQL 96 KB
  SELECT FROM Студенты WHERE STIP 0; Запрос1 SNUM SFM SIM SOTCH STIP 3412 Поляків Анатолій Олексійович 50 3413 Старова Любов Михайлівна 17 3416 Нагірний Євгеній Васильович 755 SELECT FROM Студенты WHERE STIP 0; Запрос2 SNUM SFM SIM SOTCH STIP 3412 Поляків Анатолій Олексійович 50 3413 Старова Любов Михайлівна 17 3416 Нагірний Євгеній Васильович 755 Перерахуйте предмети що мають кількість годинника по предмету від 30 до 70 2 варіанти. SELECT FROM Предметы WHERE HOURS BETWEEN 30 ND 70; Запрос3 PNUM PNME TNUM HOURS COURS 2001 Фізика 4001...
35211. Операції заперечення і арифметичні операції в SQL 73.5 KB
  2ПМС07 Практична робота №11 Тема: Операції заперечення і арифметичні операції в SQL. Мета: Ознайомитися з основними операціями заперечення і арифметичними операціями мови SQL. Обладнання: персональний комп'ютер з встановленою операційною системою Windows система управління базами даних ccess або Ms SQL Server.SNUM nd OCENK BETWEEN 4 ND 5; ORDER BY STIP SC; Запрос17 SNUM SFM SIM SOTCH NEWSTIP OCENK 3413 Старова Любов Михайлівна 2541 4 3412 Поляків Анатолій Олексійович 63525 4 3412 Поляків Анатолій Олексійович 63525 5 3416...
35212. Характеристика маршрутів і маршрутних систем. Закономірності розташування перевезень за маршрутами 19.98 KB
  Маршрутна система повинна бать складена таким чином, щоб поіздами здійснювалися без пересадок по коліях, по яких формується основні потоки. Маршрутні системи найбільше підвергаються змінам
35213. Енергоживлення міського транспорту. Система живлення тягових мереж. Обладнання тягових підстанцій та їх розташування. Контактна мережа 41.79 KB
  Тягові підстанції ОГРП живляться за схемами, вибір яких відповідає вимогам надійності. Кожна ТП повинна живитися не менше від 2-х вводів. Радіальні схеми живлення вимагають прокладки до ТП ізольованих повітряних або кабельних ліній.