72056

РОЗВИТОК ОСВІТИ І ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ НА ПЕРЕЯСЛАВЩИНІ (ПОЧАТОК XVIII – ПЕРША ЧВЕРТЬ ХХ СТОЛІТТЯ)

Автореферат

Педагогика и дидактика

Актуальність теми дослідження. Становлення нової освітньої системи в Україні відбувається в умовах розбудови державності, відродження культурних і духовних цінностей українського народу. Державна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.

Украинкский

2014-11-17

506 KB

0 чел.

PAGE  1

ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

Багрій Тетяна Володимирівна

УДК 94:37(477.41) “17/19”

РОЗВИТОК ОСВІТИ І ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ

НА ПЕРЕЯСЛАВЩИНІ

(ПОЧАТОК XVIII – ПЕРША ЧВЕРТЬ ХХ СТОЛІТТЯ)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Переяслав-Хмельницький – 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент,

Розсоха Антоніна Павлівна,

                                       ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний

                                       педагогічний університет імені Григорія Сковороди»,

                                       завідувач аспірантури.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

Дем’яненко Наталія Миколаївна,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова,

завідувач кафедри педагогіки і

психології вищої школи;

  

кандидат педагогічних наук, доцент,

Черкасов Олексій Володимирович,

РВНЗ «Кримський гуманітарний університет»,

доцент кафедри педагогіки та управління

навчальними закладами Інституту педагогіки,

психології та інклюзивної освіти.

Захист відбудеться «18» квітня 2011 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.053.03 у ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», за адресою: 08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, зал В.О. Сухомлинського.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30).

Автореферат розісланий «17» березня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                                                Г.М. Черненко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення нової освітньої системи в Україні відбувається в умовах розбудови державності, відродження культурних і духовних цінностей українського народу. Державна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти України у     ХХІ ст. визначають освіту як основу розвитку особистості, суспільства, нації і держави, спонукають до вивчення та актуалізації досвіду минулого.

Для сучасної педагогічної теорії і практики пріоритетними є дослідження, присвячені вивченню фундаментальних проблем становлення і розвитку вітчизняної системи освіти і виховання.

Дослідження розвитку освіти і педагогічної думки на Переяславщині є особливо актуальним і значущим, оскільки зосереджує в собі важливі аспекти еволюції освітньо-виховних систем, педагогічних ідей, гуманістичних цінностей. Історико-педагогічний досвід розвитку освіти сприятиме переглядові мети і цінностей освіти, заміні технократичного напряму в змісті освіти гуманістичним, що впливатиме на становлення особистості в умовах демократичного суспільства.

Культурно-освітній розвиток, що відбувався на Переяславщині початку ХVІІІ – першої чверті ХХ ст., пов’язаний із діяльністю духовенства Переяславсько-Бориспільської єпархії. У цей період організовано навчальний заклад підвищеного типу – Переяславський колегіум. Завдяки науковій, просвітницькій діяльності викладачів Переяславський колегіум став одним із визначних центрів освіти і культури на Лівобережній Україні.

До визначних постатей цього періоду можна віднести П.Гошкевича, С.Лебединського, І.Леванду, О.Новицького, Г.Сковороду – талановитих філософів, педагогів, авторів новаторських за своїм змістом навчальних посібників.

Початок ХVІІІ – перша чверть ХХ століття є важливим етапом розвитку освіти і педагогічної думки на Переяславщині, оскільки освітні традиції цього краю є основою розвитку освітнього, громадського і духовного життя України.  Тому педагогічну спадщину викладачів Переяславського колегіуму варто розглядати не тільки як віху в історії розвитку педагогічної думки в Україні, а й як важливе джерело у вирішенні сучасних проблем навчання і виховання підростаючого покоління.

Аналіз історико-педагогічних джерел переконує, що різноманітні аспекти цієї проблеми були об’єктом уваги педагогів, істориків, церковних і громадських діячів.

Важливе значення у висвітленні проблеми розвитку освіти і педагогічної думки на Переяславщині має період дореволюційної історіографії, який охоплює другу половину ХІХ – початок ХХ ст. (до 1917 р.). У цей період вийшли друком праці В.Демидовського, І.Крамаренка,  І.Павловського,  В.Пархоменка, П.Попова, В.Щеглова, І.Яновського, де уперше розкривається питання функціонування Переяславського колегіуму, дається загальна характеристика викладацького й учнівського складу, наводяться дані про структуру навчання та методику викладання дисциплін, культурно-освітню діяльність переяславських єпископів тощо.

У працях М.Дамаскіна, Г.Данилевського, Н.Думитрашка, Н.Ільїнського, А.Лазаревського, П.Левицького, Г.Максимовича, І.Павловського, А.Стороженка, Н.Терлецького, Ю.Яцевича аналізуються особливості функціонування окремих навчальних закладів, наводяться статистичні дані щодо кількості шкіл, розкрито специфіку початкової освіти в Полтавській губернії, у тому числі й на Переяславщині.

Наукові дослідження радянського періоду (1917–1991 рр.) розкривають загальні тенденції розвитку освіти в Україні. Значний інтерес являють собою праці Ш.Ганеліна, Н.Гончаровa, Н.Константинова, В.Струминського, І.Любжина, В.Смирнова, у яких дається загальна характеристика розвитку освіти і педагогічної думки в Російській імперії, акцентується увага на суспільно-політичних особливостях процесу становлення та розвитку системи освіти, а також висвітлюється вплив царського уряду на формування напрямів освітянської політики щодо організації системи народної освіти.

Розвиток шкільної освіти на Лівобережжі, у тому числі й на Переяславщині, а саме розвиток мережі початкових навчальних закладів, організація навчально-виховного процесу, кадрово-методичне забезпечення в них представлені у працях В.Борисенка, М.Гриценка, Є.Дзюби, М.Заволоки, Ф.Науменка, О.Ососкова, С.Сірополка.

Проблемою розвитку освіти і педагогічної думки в Україні сучасного періоду (1991–2010 рр.) займаються науковці: Л.Березівська, Л.Вовк, Ю.Войцехівський, В.Галузинський, О.Дзеверін, Н.Дем’яненко, О.Драч, П.Дроб’язко, В.Живодьор, М.Євтух, Н.Калениченко, Л.Калініна, В.Кравець, В.Кузь, В.Липинський, О.Любар, П.Мазур, О.Мармазова, Л.Медвідь, Л.Прокопенко, О.Сухомлинська, Д.Табачник, О.Черкасов. У своїх працях учені розкривають питання щодо освіченості населення України загалом і Лівобережжя зокрема, аналізують причини виникнення й занепаду окремих типів навчальних закладів, підготовку вчителів для початкових шкіл, наводять факти громадської активності у процесі розвитку освіти, висвітлюють соціально-політичні тенденції, що впливали на процес формування та розвитку освіти.

Останнім часом відбувається зростання інтересу науковців до історії регіональної освіти. Так, зокрема, історію освіти на Полтавщині дореволюційного періоду досліджували В.Жук, Т.Пустовіт, М.Фісун, В.Ханко. Розвиток земської освіти, внесок Полтавського губернського та повітових земств у справу відкриття та функціонування навчальних закладів у краї охарактеризовано в монографії Р.Гавриш.

Сучасні дослідники історії Переяславщини: О.Колибенко, А.Коцур, В.Коцур, В.Лоха, Л.Набок, В.Нікітіна –  висвітлюють питання становлення та розвитку шкільної освіти в регіоні та діяльності Переяславського колегіуму. У працях Н.Гоцкало, Л.Набок, Т.Соловйової, О.Ткаченко виявлено особливості функціонування початкових і середніх навчальних закладів Переяславщини.

Проблемою становлення і розвитку жіночої освіти займалися Н.Філоненко та Р.Савінов. Діяльність товариства “Просвіта” в регіоні аналізує історик-краєзнавець О.Коломієць.

Малодослідженою є педагогічна спадщина діячів освіти вказаної місцевості. Педагогічні погляди Г.Сковороди та його діяльність на Переяславщині вивчали та висвітлювали у своїх працях Г.Верба, Н.Дічек, М.Корпанюк, Д.Луцик, Л.Набок, В.Нікітіна, І.Пільгук,  І.Стогній, Д.Тетерина-Блохин, І.Яновський та ін.

Аналіз праць показує, що питання розвитку освіти та педагогічної думки завжди викликало інтерес у дослідників. Проте в наукових розвідках, присвячених Переяславщині, вони відображені лише частково. Отже, відсутність цілісних і комплексних досліджень із даної проблеми зумовили вибір теми дисертації: “Розвиток освіти і педагогічної думки на Переяславщині (початок XVIII – перша чверть ХХ століття)”. 

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідних робіт ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” і є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми кафедри педагогіки “Підготовка фахівців до майбутньої професійної діяльності”. Тема затверджена вченою радою Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди (протокол №7 від 29.06.2005 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 7 від 27.09.2005 р.). 

Мета дослідження – визначити етапи розвитку  освіти і  педагогічної думки на Переяславщині початку XVIII – першої чверті ХХ ст., тенденції розвитку системи навчальних закладів, можливості творчого використання педагогічних ідей викладачів Переяславського колегіуму в сучасній системі освіти.

Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:

1) проаналізувати теоретико-методологічні засади розвитку освіти та педагогічної думки на Переяславщині початку XVIII – першої чверті ХХ ст.;

2) визначити та науково обґрунтувати етапи розвитку освіти й педагогічної думки регіону на початку XVIII – у першій чверті ХХ ст.;

3) охарактеризувати структуру і зміст освіти в навчальних закладах Переяславщини досліджуваного періоду;

4) дослідити внесок викладачів Переяславського колегіуму в розвиток вітчизняної системи освіти і виховання;

5) на основі здійсненого історико-педагогічного аналізу визначити позитивний педагогічний досвід і можливість творчого використання педагогічної спадщини діячів Переяславського колегіуму в сучасній системі освіти України.

Об’єктом дослідження є процес розвитку освіти і педагогічної думки Лівобережної України.

Предмет дослідження – генезис розвитку освіти і педагогічної думки на Переяславщині  початку XVIII – першої чверті ХХ ст.

Методи дослідження: 

– історико-педагогічні (ретроспективний, логіко-системний, хронологічно-структурний, зіставно-порівняльний), що дали змогу виявити особливості розвитку освіти в Україні, здійснити альтернативний підхід до розгляду історико-педагогічного процесу;

– загальнонаукові (аналіз, узагальнення та систематизація архівних джерел, довідково-інформаційних матеріалів і літератури), дозволили передбачити дотримання принципів науковості, об’єктивності, історизму, світоглядності;

– соціально-гуманітарні – надали можливість проаналізувати соціокультурну зумовленість розвитку освіти, характеристику механізмів застосування культурних традицій у формуванні педагогічного та історичного знання.

Теоретико-методологічною основою дослідження є теорія наукового пізнання, філософські положення про взаємозв’язок і взаємозалежність явищ об’єктивної дійсності, єдність теорії та практики, основні методологічні принципи науковості, об’єктивності, історизму, системності.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період із 1702 р. по 1923 р. Нижня хронологічна межа 1702 р. – характеризується поновленням Переяславської єпархії, заснуванням початкових навчальних закладів, пожвавленим розвитком освіти і культури на Переяславщині. Верхня хронологічна межа 1923 р. – зумовлена періодом встановлення по всій території України радянської влади, завершення територіально-адміністративної реформи, процесом становлення загальноосвітньої школи.

Джерельну базу дослідження складають:

1) матеріали фондів архівів: Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (вивчено 54 справи з фондів: Ф. 59 – Киевская губернская канцелярия; Ф. 293 – Киевский Цензурный комитет; Ф. 294 – Канцелярия Киевского отдельного цензора; Ф. 320 – Полтавское губернское жандармское управление; Ф. 707 –  Управление Киевского учебного округа; Ф. 990 – Переяславско-Бориспольская консистория; Ф. 711 – Киевская духовная академия); матеріали Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (вивчено 8 справ із фондів: Ф.Х. – Всеукраїнська академія наук; Ф. 66. – Лучицький Іван Васильович; Ф. 154 – Лебединцев Петро Гаврилович; Ф.201. – Новицький Орест Маркович); Державного архіву Київської області (вивчено 10 справ з фондів: Ф. Р-3 –  Киевский уревком; Ф. Р-111 – Киевский губисполком; Р-112 – Окрисполком; Р-130 – Переяславский райисполком; Р-142 – Киевский губнаробраз; Р-428 – Отдел труда Киевского губисполкома; Р-709 – Киевский губпрофсовет; Р-1/846 – Губревком; Р-1787 – Колекція документальних матеріалів Польські легіони);

2) літературні матеріали Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського; Державної історичної бібліотеки (м.Київ); Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О.Сухомлинського (м.Київ); Державної наукової архівної бібліотеки м.Києва; Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав”;

3) періодичні видання ХІХ – ХХ ст.; нормативні та законодавчі документи; статистичні та довідкові видання; документи органів місцевого самоврядування про розвиток освіти в регіоні; шкільна документація окремих навчальних закладів;

4) наукові розвідки істориків, педагогів, церковних та громадських, культурно-освітніх діячів Переяславщини.  

Наукова новизна дослідження визначається тим, що:

вперше здійснено комплексний аналіз архівних, історико-педагогічних, літературних джерел, що стосуються розвитку освіти і педагогічної думки на Переяславщині початку XVIII – першої чверті ХХ ст. в контексті історичних та освітніх реформ;

проаналізовано особливості (зміст, форми, методи) навчально-виховного процесу в мережі освітніх закладів Переяславщини;

подальшого розвитку набули основні ідеї науково-педагогічної діяльності викладачів Переяславського колегіуму; уведено в науковий обіг невідомі та маловідомі праці викладачів Переяславського колегіуму, які значною мірою розкрили й конкретизували наукові уявлення про їх педагогічну спадщину.

Практичне значення здобутих результатів дослідження полягає в тому, що проведений об’єктивний аналіз та систематизація джерел щодо розвитку освіти і педагогічної думки на Переяславщині початку XVIII – першої чверті ХХ ст. сприяють створенню підґрунтя для подальших наукових розробок у галузі історії вітчизняної педагогіки, забезпечують комплексне використання досягнень історико-педагогічної думки початку XVIII – першої чверті ХХ ст. в сучасних умовах. Теоретичні положення і висновки надають фактичний історико-педагогічний матеріал для аналізу важливості та більш повного розуміння особливостей розвитку педагогічної думки Переяславщини в історії національної освіти.

Матеріали проведеного дослідження можуть бути використані для вдосконалення змісту навчального курсу “Історія педагогіки”, у лекційних курсах і на семінарських заняттях із педагогіки, філософії освіти, історії культури; у розробці нових методик викладання історії педагогіки.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні ідеї, а також розробки, висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в ній, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, мету і завдання, практичне значення здобутих результатів, отримані здобувачем особисто. У спільній з А.П.Розсохою статті “Підготовка учительських кадрів для початкових шкіл Переяславщини у XVIII – першій чверті ХХ століття” автором проаналізовано підготовку учительських кадрів для початкових шкіл Переяславщини, визначено їх суспільне становище та матеріальне забезпечення. Основні ідеї, висновки, пропозиції сформульовані й обґрунтовані дисертанткою особисто.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації обговорювалися на засіданні кафедри педагогіки ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (2004-2010 рр.). Дисертаційні матеріали використовувалися у процесі читання лекцій та проведенні семінарських занять зі студентами факультетів: педагогічного, історичного, педагогіки і психології, а також інститутів: фізичного виховання і природознавства, української  мови і літератури  (довідка № 1018 від 02.12.2010 р.), Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка (довідка № 61180/01-37/19 від 08.12.2010 р.),   Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (довідка № 110 від 01.12.2010 р.).

Результати дисертаційного дослідження викладені автором на всеукраїнській науково-практичній конференції Культурологічна спадщина Григорія Сковороди. Філософсько-педагогічне бачення, історія та сучасність” (Луганськ, 2007), всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції “Сучасні проблеми професійної підготовки майбутнього фахівця: інноваційний досвід і перспективи” (Переяслав-Хмельницький, 2010), звітно-науковій конференції викладачів НПУ імені М.П.Драгоманова “Єдність навчання і наукових досліджень – головний принцип університету” (Київ, 2009).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у 8 наукових статтях, із них 6 опубліковано у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків (11), списку використаних джерел (325 позицій, з них 72 – архівні матеріали). Обсяг роботи – 226 сторінок, основна частина дисертації – 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, проаналізовано загальний стан проблеми в наукових працях з історії педагогіки та інших напрямів педагогічної, історичної, філософської наук; сформульовано мету, об’єкт, предмет, завдання, методи дослідження; визначено його джерельну базу, хронологічні межі, наукову новизну та практичну цінність, вказано форми апробації та особистий внесок здобувача в отримання наукових результатів і їх упровадження в освітню практику.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади становлення освіти і педагогічної думки на Переяславщині початку XVIII – першої чверті ХХ століття” на основі архівних, історико-педагогічних, літературних джерел проаналізовано соціокультурні та організаційні передумови становлення  освіти і педагогічної думки на Переяславщині; визначено та науково обґрунтовано етапи розвитку освіти і педагогічної думки регіону на початку XVIII – у першій чверті ХХ ст., охарактеризовано структуру його освітньої системи в досліджуваний період.

Встановлено, що Переяславщина з давньоруських часів зберігала і поступово розвивала культурно-освітні елементи. Відкриття вищої духовної влади в козацькій полковій столиці зміцнило статус Переяслава і водночас стало потужним фактором у розповсюдженні національної культури та поширенні освіти по всій Лівобережній Україні.  

Дослідження проблеми дало змогу поділити окреслений період на п’ять етапів, які відповідають розвитку освіти і педагогічної думки Переяславщини: І етап – 1702-1785 рр; ІІ етап – 1786-1801 рр.; ІІІ етап – 1802-1863 рр;  ІV етап – 1864-1904 рр.; V етап – 1905-1923 рр.

І етап (1702-1785 рр.). Пожвавлений розвиток освіти і педагогічної думки на Переяславщині на початку XVIII ст. настає з моменту поновлення  у 1702 р. Переяславсько-Бориспільської єпархії. Значну активність у цьому процесі проявило духовенство Переяславсько-Бориспільської єпархії, адже освіта того часу мала переважно духовний характер. Відкриття і функціонування мережі початкових шкіл (парафіяльні школи, школи грамоти), навчального закладу підвищеного типу – Переяславського колегіуму – свідчать про те, що народ краю прагнув до освіти, був організаційною і рушійною силою у створенні низки навчальних закладів.

Переяславський колегіум відіграв провідну роль у збереженні національної духовності та культури. Формування ідейних позицій викладачів відбувалося під впливом традицій і звичаїв українського народу. У колегіумі працювали такі особистості як П.Гошкевич, І.Козлович, С.Лебединський, І.Леванда, О.Новицький, А.Романенко-Братановський, Г.Сковорода, В.Шишацький. Застосовуючи власні навчально-методичні розробки, оригінальні педагогічні методи та прийоми навчання студентів колегіуму, вони зробили значний внесок у розвиток освіти, науки й культури краю.

ІІ етап (1786-1801 рр.). Характерним для цього періоду є об’єднання освітніх навчальних закладів державною системою освіти, занепад національної культури, закриття різних типів шкіл. Селянські діти, тим паче діти кріпаків позбавлялися права здобувати освіту. Російська школа була чужою для українського народу як за мовою, так і за змістом і духом.

Внаслідок припинення діяльності самостійної Переяславсько-Бориспільської єпархії (1785 р.), відбулася реорганізація Переяславського колегіуму в духовну семінарію. Тут закрилися вищі класи філософії та богослов’я. Переяславська семінарія перейшла у підпорядкування Київської академії.

У 1797 р. Переяславська єпархія відновлена у статусі вікаріатства Київської метрополії, тому семінарія відійшла до відомства місцевих єпископів. У 1799 р. в Переяславському колегіумі (на той час уже семінарії) було відновлено класи філософії та богослов’я.

ІІІ етап (1802-1863 рр.). У 1802 р. розпочало діяльність Міністерство народної освіти. Територія імперії була поділена на навчальні округи. Полтавська губернія, у тому числі й Переяславщина, увійшла до Харківського навчального округу. А з відкриттям у 1834 р. Київського університету був створений Київський навчальний округ. У 1839 р. навчальні заклади Полтавської губернії були передані із Харківського навчального округу під відомство Київського.

Протягом цього періоду на території Переяславщини не існувало єдиної системи шкільництва. Діяли різноманітні типи початкових шкіл зі своїми програмами й термінами навчання, які підпорядковувалися різним відомствам. Російський уряд постійно вживав заходів, які контролювали розвиток освіти.

У діяльності Переяславської (Полтавської) семінарії відбулися певні зміни. Нижчі класи були відокремлені і відійшли до повітового та духовного училищ, а в 1862 р. навчальний заклад перевели до Полтави.

Саме в цей період просвітницька діяльність прогресивної інтелігенції, діячів науки і культури, педагогів-демократів, народних учителів зробила вагомий внесок у розбудову народної освіти в країні. У боротьбі проти самодержавства і кріпацтва, яка все більше розгорталася на Переяславщині, провідну роль відіграв Т.Шевченко, котрий надавав величезного значення освіті народу, викладанню у школах рідною мовою.

IV етап (1864-1904 рр.).  З цього періоду на Переяславщині, як і по всій території України, відбулися активні реформування соціально-економічних відносин, що призвело до активізації освітніх питань. Так, зокрема, у справі народної освіти сталися значні зрушення, зумовлені всім ходом історичного розвитку країни. Станова школа помітно перетворювалася у класову, збільшувалася мережа початкових та середніх навчальних закладів, з’являлися нові типи шкіл, складалася визначена система підготовки учительських кадрів, значно розширився зміст освіти, робилися спроби проводити навчання рідною мовою, хоча й повільно, проте все ж таки підвищувався рівень освіченості населення регіону.

Запровадження земств у 1864 р. суттєво вплинуло на розвиток освіти у регіоні. Переяславська земська управа фінансувала місцеві навчальні заклади, відкривала власні школи, здійснювала асигнування на виплату заробітної платні вчителям, організовувала педагогічні курси та народні читання, забезпечувала літературою бібліотеки.

Характерною для досліджуваного регіону була різнотипність шкіл, представлена однокласними сільськими початковими школами (школи грамоти, земські та церковно-парафіяльні училища, міські училища), прогімназіями, гімназіями.

До початку ХХ ст. головний напрям освітньої політики на Лівобережжі, у тому числі й на Переяславщині, визначали Валуєвський циркуляр та Емський указ, якими заборонялося вивчення української мови у школах. Навчання в усіх ланках освіти велося виключно російською мовою.

V етап (1905-1923 рр.). Цей період характеризується загостренням боротьби навколо питань народної освіти, роботи шкіл, мови викладання, підготовки вчителів, відокремлення школи від церкви, ліквідації церковно-парафіяльних шкіл. На Переяславщині розширюється мережа  початкових та середніх навчальних закладів, створюються просвітницькі товариства та об’єднання “Просвіта”, “Геть неписьменність”, члени яких сприяли поширенню освіти.

У 20-х рр. ХХ ст. на Переяславщині, як і по всій Україні, проходив активний процес відродження української національної школи. Зі створенням радянської освітньої системи почала проводитися українізація освіти.

Саме в цей період розпочинають свою діяльність навчально-виховні установи інтернатного типу (дитячі будинки, дитячі трудові колонії і комуни та ін.), відкриваються школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ), школи селянської молоді для переростків (ШСМ), робітничо-селянські факультети.

У другому розділі “Тенденції розвитку системи освіти Переяславщини початку XVIII – першої чверті ХХ століття” розкрито організаційно-методичні особливості навчально-виховного процесу в початкових школах Переяславщини, визначено їх кадрове забезпечення; проаналізовано зміст навчально-виховного процесу в середніх навчальних закладах; досліджено становлення і розвиток Переяславського колегіуму.

Узагальнений аналіз проблеми засвідчує, що система початкової освіти на Переяславщині початку XVIII – першої половини ХІХ ст. була представлена в основному парафіяльними школами та школами грамоти, які організовувалися при церквах. Основна роль при цьому відводилася місцевому священику, який був на той час майже єдиною освіченою людиною в сільській місцевості.

Зміст навчального процесу початкових училищ зводився до надання елементарних знань простому народу. Методика викладання предметів була обмеженою, проте вчителі намагалися унаочнювати навчальний процес. Під час навчання вони широко застосовували народні традиції, звичаї та обряди.

У другій половині ХІХ ст. розширилася мережа початкових навчальних закладів, зявилися нові типи початкових народних училищ. У сільській місцевості основними типами училищ стали школи грамоти, церковно-парафіяльні школи та земські училища. Земські школи були благодатним ґрунтом для введення нових дисциплін у навчальний процес, застосування прогресивних на той час методів викладання. Особлива увага зверталася на розумове і моральне виховання, розвиток у дітей самодіяльності та творчості. Значна роль при цьому відводилась учителеві, його педагогічній майстерності. Саме передові вчителі земських шкіл прагнули навчати дітей рідною мовою, застосовуючи на уроках книги відомих українських авторів.

У містах працювали повітові та міські училища. Єврейські громади відкривали коштом коробкового збору та добровільних пожертвувань релігійні школи. Встановлено, що міські училища мали значно потужнішу навчально-методичну базу, ніж сільські.

Відсутність єдиних навчальних планів для початкових народних шкіл негативно позначилася на якості навчальної роботи, породжувала різнобій у вимогах до обсягу знань учнів. Основними методичними засобами, якими часто користувалися вчителі початкових шкіл, були домашні завдання, письмові класні роботи, зрідка бесіди, пов’язані з пояснювальним читанням.

У революційний період, незважаючи на всі труднощі політичної ситуації, український народ наполягав на відкритті нових шкіл, покращенні навчально-виховної роботи в існуючих школах. Тому уряд був змушений частково задовольнити потреби населення. Саме у цей період по всій території Лівобережжя, у тому числі й на Переяславщині, зростає мережа початкових шкіл, з’являються нові типи навчальних закладів, значно розширюється зміст освіти, робляться спроби запровадити навчання українською мовою.

У післяреволюційні часи основним навчальним закладом для простого народу Переяславщини стала початкова чотирирічна школа, головне завдання якої полягало в ознайомленні учнів як у теорії, так і на практиці з усіма важливими галузями виробництва. Зміст навчання передбачав вивчення таких дисциплін: рідна мова, арифметика, фізичні вправи, співи, ручна праця у школі, в полі, в саду, на городі, клубна робота.

У 20-х рр. ХХ ст. проходив процес становлення загальноосвітньої школи. У школах України були прийняті навчальні плани і програми Наркомосу УСРР. У центрі програм була трудова діяльність, вплив людини на природу і підкорення сил природи. Великого значення надавалося вивченню суспільствознавства і краєзнавства. Весь програмний матеріал розділявся за  схемою: природа-праця-суспільство.

Однак у цей період також не приділялося належної уваги розробці змісту і форм навчально-виховної роботи, складанню навчальних планів, програм, створенню підручників, проведенню обліку знань учнів, підготовці методичних посібників для вчителів. Тому вчительство Переяславщини, як і всієї України, самостійно здійснювало роботу щодо розробки змісту навчального процесу. В основі такої роботи було прагнення активізувати навчальний процес, наблизити його до життя, залучивши учнів до участі в проведенні різних форм навчальної роботи.

Друга половина ХІХ – початок ХХ ст. ознаменувалися для Переяславщини розвитком середньої освіти. На основі Статуту гімназій та прогімназій на Переяславщині стали відкриватися гімназії. Чоловічі гімназії готували учнів до вступу в університети, вищі технічні інститути та до подальшої діяльності в науковій і державній сфері. Жіночі гімназії готували випускниць до педагогічної діяльності.

Навчальний процес у жіночій гімназії проводився за навчальними планами та правилами перехідних і випускних іспитів, виданих Міністерством народної освіти в 1874 р. Предмети розподілялися на обов’язкові та необов’язкові. Обов’язковими предметами були Закон Божий, російська мова і словесність, математика, географія всесвітня та російська, природнича історія, історія всесвітня та російська, фізика, математична і фізична географія, каліграфія, рукоділля. З необов’язкових предметів учениці вивчали малювання, французьку мову, педагогіку та гігієну. У восьмому, спеціальному педагогічному класі вивчали Закон Божий, математику, фізику, методику російської мови, методику арифметики, педагогіку та дидактику.

Зміст навчання чоловічої гімназії включав вивчення таких дисциплін: Закон Божий, російську мову, філософську пропедевтику, латинську мову, математику, космографію, фізику, історію, французьку мову, географію, німецьку мову, природознавство, вивчення законів. До числа необов’язкових предметів належали грецька мова, гігієна, співи. Такі предмети як фізичне виховання, музика, малювання до атестата не вносилися.

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. проводилась активна робота щодо розробки змісту гімназійної освіти відповідно до вимог тогочасного життя. При цьому переглядалися не тільки навчальні плани, але й зміст окремих дисциплін: було змінено кількість годин на викладання стародавніх мов, збільшилася кількість часу для вивчення Закону Божого у старших класах, курс математики та фізики було значно полегшено та скорочено.

Зі створенням Української Народної Республіки (1917 р.) до переліку обов’язкових предметів додалися українська мова та література, історія, географія України, збільшилася кількість годин на викладання російської, латинської, французької та німецької мов, було введено курс природознавства, розширено курс російської літератури за рахунок письменників другої половини ХІХ ст., математики – за рахунок елементів вищої математики.

Виникнення і функціонування Переяславського колегіуму як підвищеного навчального закладу сприяло поширенню освіти не тільки в регіоні, але й по всій Лівобережній Україні. Навчання в колегіумі проходило за зразком Київської академії, яка на той час була найпрестижнішим навчальним закладом. Викладачами колегіуму були в основному випускники Київської академії, які постійно вносили певні новації в навчальний процес.

Класи Переяславського колегіуму за важливістю вивчення предметів були розподілені на ординарні (головні), що були відкриті із самого початку, та екстраординарні (другорядні), відкриті пізніше. Особлива увага приділялася вивченню латинської мови, оскільки курси філософії, поетики, риторики та богослов’я проводилися латинською мовою. Студенти заучували напам’ять латинські тексти, виконували усні та письмові вправи і переклади. Значна увага приділялася вивченню грецької мови.

У колегіумі формувалася й розвивалася відповідна система навчання. У нижчих класах учнів націлювали на ретельне виконання елементарних завдань, а у старших класах заохочувався творчий підхід до підготовки домашніх завдань.

Унаслідок реорганізації навчального закладу на початку ХІХ ст. нижчі класи граматики та синтаксису відійшли до Переяславських повітового та парафіяльного училищ. До семінарії потрапили діти більш зрілі за віком та з певним обсягом знань. Учні семінарії, відповідно до своїх знань, були розподілені між трьома відділеннями: вищим, середнім та нижчим. Кожне відділення мало дворічний термін навчання.

Переяславський колегіум був усестановим навчальним закладом. Тут здобували освіту діти козацької старшини, селянства та міщан. Завершивши той клас, який вважали потрібним, вони виходили на цивільну службу за різними спеціальностями.

У Переяславському колегіумі навчалося багато відомих особистостей, таких як: Й.Бодянський (професор історії літератури слов’янських мов Московського університету), А.Братановський-Романенко (член Академії наук, Святого Синоду, архієпископ Білоруський і Могилевський у 1797–1805 рр., а пізніше Астраханський), І.Тимківський (професор, ректор Харківського університету), Х.Тихорський (член Санкт-Петербурзької академії наук, доктор медицини), М.Херасков (ректор Московського університету, письменник і поет) та ін.

У третьому розділі “Проблеми освіти і виховання в теоретико-педагогічній спадщині вчених Переяславщини початку XVIII – першої чверті  ХХ століття” проаналізовано просвітницький, науковий і  педагогічний доробок викладачів Переяславського колегіуму з метою його творчого використання в модернізації сучасної освіти і виховання.

У ході дослідження з’ясовано, що з Переяславським колегіумом тісно пов’язані імена філософів, церковних і громадських діячів, таких як П.Базилевич, П.Гошкевич, С.Гречка, Й.Козачковський, С.Лебединський, І.Леванда, О.Новицький, Г.Орловський, Г.Сковорода, чий внесок у розвиток вітчизняної педагогічної думки вагомий і незаперечний.

Важливим надбанням П.Гошкевича, С.Лебединського, І.Леванди, О.Новицького, Г.Сковороди було впровадження в навчальний процес розроблених посібників, курсів лекцій, проповідей.

Аналіз наукових праць П.Гошкевича (“Курсу поетики, риторики та синтаксису” (1742)), Г.Сковороди (Рассужденіе о поэзіи и руководство къ искусству оной” (1750)), І.Леванди (“Курс богослів’я” (1760)), С.Лебединського (“Конспект для вчителів Переяславської семінарії, яким чином належить   викладати   кожному   учителю  у  своєму  класі  навчання”  (1801)) свідчить про визначену систему знань, що забезпечує загальний світогляд, цілісне мислення, ціннісні орієнтації.

Викладачі Переяславського колегіуму використовували дидактичні принципи (наочність, доступність, послідовність, зв’язок теорії з практикою) та методи навчання (лекції, проповіді, бесіди, вправи).

Педагогічна діяльність П.Гошкевича, С.Лебединського, І.Леванди, О.Новицького, Г.Сковороди була спрямована на духовно-моральне виховання особистості. Свідченням цього є наукові праці вчених, які інтегрують і реалізують виховні завдання, формують світогляд особистості.

Аналіз праць С.Лебединського “Нетленная пища” (1794), “Приточник Евангельский” (1796), О.Новицького О духоборцах (1832), О первоначальном переводе Св. Писания на славянский язык” (1837), “Очерк индийской философии (1844), “О разуме как высшей познавательной способности” (1840), “Краткое руководство к логике с предварительным очерком психологии (1846) дає підстави стверджувати, що духовно-моральне і розумове виховання  займають чільне місце в педагогічній спадщині вчених. Основними принципами виховання були принцип християнської доброчинності,  морального самовдосконалення, свободи.

С.Лебединський намагався поєднати навчання з вихованням особистості.

Твори просвітителя містять багато морально-виховних оповідей, настанов. Релігійно-моральні мотиви пов’язуються із загальнолюдськими поглядами на норми поведінки особистості в суспільстві, на самовдосконалення та самовиховання особистості. Учений закликав виховувати в людині чистоту думок, бажання робити добрі справи, повагу до Бога, шанобливе ставлення до старших, слухняність, милосердя, здатність до прощення, стриманість та інші моральні якості.

Актуальними є педагогічні погляди С.Лебединського на виховання особистості. Аналіз праць  “Нетленная  пища”  та   “Приточник  Евангельский” свідчить,  що метою християнсько-морального   виховання є  процес  духовного

збагачення, удосконалення особистості, спасіння людської душі, формування моральної особистості з християнським світоглядом та відповідними рисами характеру.

У працях О.Новицького О первоначальном переводе Св. Писания на славянский язык”, “Очерк индийской философии, “О разуме как высшей познавательной способности”, “Краткое руководство к логике с предварительным очерком психологии особливе місце займає теоретико-пізнавальна проблематика, вивчення творчих здібностей людини, її відчуттів, логіки як знаряддя пізнання. У розвідці “О духоборцах” учений наголошував на вирішальній ролі розуму, а не емоцій у поведінці людини та закликав виховувати в собі дисципліну духу. Завданням розумового виховання він вважав культуру розумової праці: уміння слухати, логічно викладати думки, контролювати себе. Дослідження О. Новицького відображають його погляди на світ, людину, особливості її пізнавальної діяльності.

Історико-педагогічний аналіз наукових праць Нетленная пища,Приточник Евангельский,Проповеди и письма,О духоборцах,Руководство к логике,О первоначальном переводе Св. Писания на славянский язык”, засвідчує значний внесок С.Лебединського та О.Новицького в розвиток історико-педагогічної думки в Україні. У реферованому дослідженні він уперше вводиться в науковий обіг.

Формування духовного розвитку особистості – одна із провідних проблем модернізації освітньо-виховного процесу. У зв’язку з поширенням асоціальних явищ у суспільному середовищі сьогодні існує об’єктивна потреба духовного оновлення людини, її моральних цінностей. З огляду на це важливого значення набуває дослідження педагогічної спадщини П.Гошкевича, С.Лебединського, І.Леванди, О.Новицького, Г.Сковороди, популяризації їх ідей щодо духовно-морального  виховання особистості, яке є актуальним і потребує творчого використання і впровадження в сучасний освітній процес.

Проведене дослідження дає підстави для таких висновків:

1. Вивчення історичної, історико-педагогічної, філософської літератури та архівних джерел дозволяє стверджувати, що розвиток освіти і педагогічної думки на Переяславщині у ХVІІІ – першій чверті ХХ ст. значною мірою зумовлений соціоекономічним розвитком, змінами в суспільному устрої, модернізацією виробництва, соціальними та культурно-просвітницькими реформами.

Опрацювання літературних джерел дало можливість з’ясувати стан освіти на Переяславщині, активну позицію в розвитку якої проявило духовенство Переяславсько-Бориспільської єпархії, котре разом із народом стало організаційною і рушійною силою відкриття мережі навчальних закладів у досліджуваному регіоні.

2. Дослідження проблеми дало змогу поділити окреслений період на п’ять етапів, які відповідають розвитку освіти і педагогічної думки Переяславщини: І етап – 1702-1785 рр.; ІІ етап – 1786-1801 рр.; ІІІ етап – 1802-1863 рр.;  ІV етап –

1864-1904 рр.; V етап – 1905-1923 рр.

1702-1785 рр. – становлення і функціонування Переяславсько-Бориспільської єпархії, мережі початкових шкіл, навчального закладу підвищеного типу – колегіуму.

1786-1801 рр. – об’єднання  освітніх    навчальних   закладів    державною системою освіти, реорганізація Переяславського колегіуму у духовну семінарію єпархіального значення.

1802-1863 рр. – створення в 1802 р. Міністерства народної освіти, поділ території імперії на навчальні округи, функціонування мережі навчальних закладів Переяславщини в Харківському, а з 1839 р. – у Київському навчальному окрузі.

1864-1904 рр. – проведення активних освітніх реформ, діяльність Переяславського земства у розвитку освіти, розширення мережі початкових шкіл, відкриття жіночої гімназії в Переяславі.

1905-1923 рр. – тенденції конструктивних змін в освіті, відкриття чоловічої гімназії в Переяславі, розширення мережі початкових і середніх навчальних закладів у регіоні, українізація освіти, активна діяльність товариства “Просвіта”.

3. Проведений науково-педагогічний аналіз розвитку освіти і педагогічної думки на Переяславщині засвідчив, що до другої половини ХІХ ст. у регіоні не існувало єдиної шкільної системи. Варіативні типи початкових навчально-виховних закладів (із власними програмами, термінами навчання) підпорядковувалися різним відомствам. Функціонував і навчальний заклад підвищеного типу – Переяславський колегіум. З другої половини ХІХ ст. виникла необхідність організації освіти для широких верств населення: однокласних сільських початкових шкіл (грамоти, земських, церковно-парафіяльних, міських училищ), прогімназій, гімназій тощо. На початку ХХ ст. з’явилися навчально-виховні заклади, що диференціювалися як за профілем підготовки, так і за етнічними ознаками: сільськогосподарська школа у Борисполі, вищі початкові училища у Борисполі, Переяславі, Скопцях, чоловічі духовні училища, приватне комерційне училище Л.С.Шефтеля, єврейське початкове училище зі слюсарно-ковальським ремісничим класом. При цьому домінуючими залишалися церковно-парафіяльні школи.

Освіта в початкових школах мала струнку дидактичну модель: зміст, принципи, методи, форми організації навчання. Середні освітні заклади характеризувалися інтегративним класично-реальним спрямуванням. Зокрема, до навчального плану вводились іноземні мови (німецька, французька, латинська), природничо-математичні (математика, космографія, фізика, географія, природознавство), гуманітарні (філософія, пропедевтика, історія) дисципліни. Навчальний план передбачав перелік і додаткових елективних предметів (грецька мова, гігієна, співи). Характерною ознакою професійної освіти Переяславщини стали вузькопрофесійні навчальні програми, що орієнтувалися на формування спеціальних практичних умінь і навичок, необхідних для певної діяльності.

Навчальний процес у Переяславському колегіумі за змістом та організацією наближався до Києво-Могилянської академії. Класи колегіуму розподілялися на ординарні та екстраординарні. У закладі було сформовано чітку систему навчання та виховання. Для нижчих класів висувалася вимога ретельного засвоєння  елементарних предметів, у старших – акцентувалося на творчому самостійному опрацюванні навчального матеріалу. Така система формувалася і закріплювалася на основі інтерпретованого та адаптованого викладачами колегіуму загального догматичного матеріалу. Це привносило в освітній процес елементи новизни, робило його більш прогресивним щодо викликів тогочасного суспільства.

4. Досліджено, що в Переяславському колегіумі працювали П.Базилевич, П.Гошкевич, С.Гречка, Й.Козачковський, С.Лебединський, І.Леванда,  О.Новицький, Г.Орловський, Г.Сковорода та інші, внесок яких у розвиток вітчизняної педагогічної думки значний і незаперечний.

Плеяда цих викладачів не залишила нам підручників із педагогіки, у їхніх працях ми не знайшли систематизованого викладу дидактичних принципів, форм і методів  навчання. Також   не  було   в  той  час   достатньо   розробленої

педагогічної термінології, у звязку з чим багато основних категорій трактувалося по-різному. Але в науковому доробку викладачів колегіуму ми знаходимо численні педагогічні погляди  на організацію навчально-виховного процесу, які й тепер мають вагоме значення.

Основними дидактичними принципами навчання були наочність, доступність, послідовність, зв’язок теорії з практикою. Серед методів навчання переважали лекції, проповіді, бесіди, вправи, які не просто обмежувалися передачею знань, умінь і навичок, а розвивали у студентів мислення, мову, память, погляди на життя. 

Педагогічна діяльність П.Гошкевича, С.Лебединського, І.Леванди, О.Новицького, Г.Сковороди була спрямована на духовно-моральне і розумове виховання особистості. Свідченням цього є наукові праці вчених, які інтегрують і реалізують виховні завдання, формують світогляд особистості. Основними принципами виховання були принцип християнської доброчинності, морального самовдосконалення, свободи.

5. В умовах сучасності українське суспільство потребує кардинальних позитивних  змін у духовній сфері. У зв’язку з цим актуальною є необхідність духовного збагачення кожної людини, виховання її моральних якостей. Особливу роль в означених процесах відіграє наукова спадщина визначних українських педагогів. Всебічне вивчення наукового доробку викладачів Переяславського колегіуму таких, як П.Гошкевич, С.Лебединський, І.Леванда, О.Новицький, Г.Сковорода та ін. надає підстави стверджувати про необхідність популяризації їх ідей щодо духовно-морального виховання особистості впродовж життя. Упровадження положень дисертації у практику сучасної освіти визначаються також в контексті відродження духовно-морального виховання молоді, поглиблення професійної підготовки майбутніх учителів, до складу якої на аксіологічному рівні органічно інтегрована культурна, духовна, релігійна складові.

Здійснений у дисертації цілісний і систематичний аналіз освіти і педагогічної думки Переяславщини репрезентує можливості не лише до подальшого вивчення означеної проблеми, а й до практичного втілення позитивного історико-педагогічного досвіду у реалії сучасної освіти України.

Перспективи майбутніх досліджень проблеми пов’язані, передусім, з поглибленням аналізу та систематизації історико-педагогічного доробку окремих, згаданих у роботі речників вітчизняної освіти. Предметом подальших розвідок може стати всебічний аналіз навчальних курсів педагогічного циклу у навчально-виховних закладах регіону (гімназіях, семінарії, колегіумі) на різних етапах їх існування за різних суспільних і соціокультурних умов.

Основні положення дисертації відображено у таких публікаціях автора:

Статті у наукових фахових виданнях

1. Лотоцька Т.В. Освітня діяльність духовенства Переяславсько-Бориспільської єпархії / Т.В.Лотоцька // Гуманітарний вісник ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”: [науково-теоретичний збірник].– Переяслав-Хмельницький, 2006.  – Вип.  11 . – С. 69-73.

2. Лотоцька Т.В. Шкільництво і педагогічна думка на Переяславщині у XVIII ст. / Т.В.Лотоцька // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. – К.: Наук. світ, 2007. – С. 84-90.

3. Лотоцька Т.В. Розвиток народної освіти на Переяславщині у другій половині ХІХ ст. / Т.В.Лотоцька // Гуманітарний вісник ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”: [науково-теоретичний збірник]. – Переяслав-Хмельницький, 2008. – Вип. 13. – С. 52-56.

4. Багрій Т.В. Особливості становлення та розвитку середньої освіти на Переяславщині у XVIII ст. / Т.В.Багрій // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: [збірник наукових праць]. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2010. –  Вип. 41.  – С. 59-61.

5. Багрій Т.В., Підготовка учительських кадрів для початкових шкіл Переяславщини у XVIII – першій чверті ХХ ст. / Т.В.Багрій, А.П.Розсоха // Гуманітарний вісник ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”: [науково-теоретичний збірник]. – Переяслав-Хмельницький, 2010. – Вип. 19. – С. 194-198.

6. Багрій Т.В. Організація навчально-виховного процесу в початкових школах Переяславщини у  ХVIII – ХІХ століттях / Т.В.Багрій // Педагогічна освіта: теорія і практика: [збірник наукових праць]. – Кам’янець-Подільський: Видавець П.П.Звойленко Д.Г.,  2010. – Вип. 6. – С. 7-12.

Статті в інших виданнях

7. Лотоцька Т.В. Педагогічна діяльність Григорія Сковороди на Переяславщині / Т.В.Лотоцька // Культуротворча спадщина Григорія Сковороди: філософсько-психологічне бачення, історія та сучасність: збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції (Луганськ, 17-18 травня 2007 р.). – Луганськ: Луганськ-Арт, 2007. – С. 60-63.

8. Багрій Т.В. Підготовка учительських кадрів для початкових шкіл Переяславщини у XVIII – першій чверті ХХ ст. / Т.В.Багрій, А.П.Розсоха //  Підготовка студентів до майбутньої професійної діяльності: теорія і практика. [науково-теоретичний посібник]: матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції: Сучасні проблеми професійної підготовки майбутнього фахівця: інноваційний досвід і перспективи. – Переяслав-Хмельницький: “Видавництво КСВ”. – 2010. – Вип. 3. – С. 84-86.

АНОТАЦІЇ

 Багрій Т.В. Розвиток освіти і педагогічної думки на Переяславщині (початок XVIII – перша чверть ХХ століття). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”. –  Переяслав-Хмельницький, 2011.

У дисертації аналізується розвиток освіти і педагогічної думки на Переяславщині початку XVIII – першої чверті ХХ ст.

На основі вивчення широкого комплексу архівних, рукописних і опублікованих джерел проаналізовано соціокультурні та організаційні передумови становлення  освіти й педагогічної думки на Переяславщині, визначено та науково обґрунтовано етапи їх розвитку на початку XVIII – у першій чверті ХХ ст., охарактеризовано структуру освітньої системи Переяславщини досліджуваного періоду.

Встановлено, що розвиток освіти і педагогічної думки на Переяславщині у XVIII – першій чверті ХХ ст., як і по всій Лівобережній Україні, перебував у тісному взаємозв’язку із соціально-економічними, політичними і культурними перетвореннями в суспільстві. Значна роль у піднесенні освіти регіону належала духовенству Переяславсько-Бориспільської єпархії, яке разом із народом стало організаційною і рушійною силою відкриття мережі навчальних закладів на Переяславщині.

Розкрито організаційно-методичні особливості навчально-виховного процесу в початкових школах Переяславщини, визначено їх кадрове забезпечення, проаналізовано зміст освіти в середніх навчальних закладах, досліджено становлення і розвиток Переяславського колегіуму.

Доведено, що з Переяславським колегіумом тісно пов’язані імена філософів, церковних і громадських діячів, таких як П.Гошкевич, С.Лебединський, І.Леванда, О.Новицький, Г.Сковорода. Проаналізовано їх просвітницький, науковий і педагогічний доробок з метою його творчого використання в модернізації сучасної освіти і виховання.

Ключові слова: розвиток освіти, система шкільної освіти, початкові школи, гімназії, Переяславський колегіум, вітчизняна історія освіти та педагогічної думки, педагогічні ідеї викладачів Переяславського колегіуму, виховання особистості.

Багрий Т.В. Развитие образования и педагогической мысли в Переяславском регионе (начало XVIII – первая четверть ХХ века). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. – ГВУЗ Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический университет имени Григория Сковороды. – Переяслав-Хмельницкий, 2011.

Диссертация посвящена целостному анализу развития образования и педагогической мысли в Переяславском регионе начала XVIII – первой четверти ХХ в.

Работа состоит из следующих компонентов: введение, три главы,   выводы  к  каждой главе,   общие  выводы,   приложения,   список источников.

Во введении обоснована актуальность темы исследования, проанализировано общее состояние проблемы в научных трудах по истории педагогики и других направлений педагогической, исторической, философской наук; сформулированы объект, предмет, цель и задачи исследования, обозначены теоретическое и практическое значение работы, научная новизна ее результатов, поданы сведения об апробации основных положений.

В главах диссертации на основе архивных,  историко-педагогических,  литературных источников проанализированы социокультурные и организационные предпосылки становления образования и педагогической мысли в Переяславском регионе в начале XVIII – первой четверти ХХ в., определены и научно обоснованы этапы развития образования и педагогической мысли, охарактеризована структура образовательной системы региона в исследуемый период.

Установлено, что оживленное развитие образования и педагогической мысли в регионе в начале XVIII в. наблюдается с момента возобновления Переяславско-Бориспольской епархии. Значительную активность в этом проявило ее духовенство. Открытие и функционирование сети начальных школ, учебного заведения повышенного типа – Переяславского коллегиума – свидетельствуют о том, что народ стремился к образованию, был организационной и движущей силой в создании учебных заведений.

Исследование проблемы дало возможность разделить данный период на пять этапов, соответствующих развитию образования и педагогической мысли в Переяславском регионе начала XVIII – первой четверти ХХ в.: І этап – 1702-1785 гг.; ІІ этап – 1786-1801 гг.; ІІІ этап – 1802-1863 гг.;  ІV этап – 1864-1904 гг.; V этап – 1905-1923 гг.

1702-1785 гг. – становление и функционирование Переяславско-Бориспольской епархии, сети начальных школ, учебного заведения повышенного типа – Переяславского коллегиума.

1786-1801 гг.объединение образовательных учебных заведений государственной системой образования, реорганизация Переяславского коллегиума в духовную семинарию епархиального значения.

1802-1863 гг. – создание в 1802 г. Министерства народного образования, разделение территории империи на учебные округа, функционирование сети учебных заведений Переяславского региона в Харьковском, а позже в Киевском округе.

1864-1904 гг.проведение образовательных реформ, активная деятельность Переяславского земства в развитии образования, расширение сети начальных школ, открытие женской прогимназии, а впоследствии гимназии.

1905-1923 гг. тенденции конструктивных изменений в образовании, открытие мужской гимназии в Переяславе, расширение сети начальных и средних учебных заведений в регионе, украинизация образования, активная деятельность общества Просвита.

В диссертации раскрыты организационно-методические особенности учебно-воспитательного процесса в начальных школах исследуемого региона, определено их кадровое обеспечение, проанализировано содержание учебно-воспитательного процесса в средних учебных заведениях, исследовано становление и развитие Переяславского коллегиума.

В ходе исследования установлено, что с Переяславским коллегиумом тесно связаны имена философов, церковных и общественных деятелей, таких как П.Базилевич, П.Гошкевич, С.Гречка, И.Козачковский, С.Лебединский, И.Леванда, О.Новицкий, Г.Орловский, Г.Сковорода, вклад которых в развитие отечественной педагогической мысли является весомым и неопровержимым.

Важным достижением П.Гошкевича, С.Лебединского, И.Леванды, О.Новицкого, Г.Сковороды было внедрение в учебный процесс разработанных учебных пособий, курсов лекций, проповедей.

Педагогическая деятельность П.Гошкевича, С.Лебединского, И.Леванды, О.Новицкого, Г.Сковороды была направлена на духовно-нравственное воспитание личности. Свидетельством этого являются научные труды ученых, интегрирующие и реализующие воспитательные задачи, формирующие мировоззрение личности.

Проанализировано просветительское, научное и педагогическое наследие преподавателей Переяславского коллегиума с целью его творческого использования в модернизации современного образования и воспитания.

Ключевые слова: развитие образования, система школьного образования, начальные школы, гимназии, Переяславский коллегиум, отечественная система образования и педагогической мысли, педагогические идеи преподавателей Переяславского коллегиума,  воспитание личности.

Bahriy T.V. The development of education and pedagogical idea in Pereyaslav land (the beginning of the XVIII-th – the first quarter of the XX-th century). Manuscript.

The dissertation for degree of the candidate of pedagogical science of the spatiality 13.00.01 – general pedagogy and the history of pedagogy. SHEE “Pereyaslav-Khmelnytsky Hryhoriy Scovoroda state pedagogical university”. – Pereyaslav-Khmelnytsky, 2011.

The development of education pedagogical idea in Pereyaslav land (the beginning of the XVIII-th – the first quarter of the XX-th century is studied.

On the basis of the studying of the wide complex archive, handwritten  and publishing sources are analyzed by sociocultural and organization pre-conditions of formation the education and pedagogical idea in Pereyaslav land, stages of the development of education and pedagogical idea in Pereyaslav land (the beginning of the XVIII-th – the first quarter of the XX-th century) are determined and scientific grounded, the structure of educational system of Pereyaslav land of research period is characterized.

The development of education pedagogical idea in Pereyaslav land (the beginning of the XVIII-th – the first quarter of the XX-th century, as throughout the Left-bank Ukraine is fixed, it was in intimate correlation from social and economic, political, cultural transformation in society.

The organization and methodical peculiarities of educational and updringing process in primary schools of Pereyaslav land are considered, their staffing providing is determined, the formation and development of Pereyaslav’s collegiums are researched there.

From Pereyaslav’s collegiums intimate connected names of philosophers, church and social scientists of  P.Goshkevich, S.Lebedyns’kiy, O.Novytskiy, H.Skovoroda are proved. The enlightenment, scientific and pedagogical creation from using is modernization of modern education is analyzed this dissertation.

Key words: formation of education, system of education, primary schools, gymnasiums, collegiums, educational process, staffing-methodical providing, pedagogical idea, teachers, philosophers, church clergymen, education of individual.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

82817. Защита интеллектуальной собственности 64.4 KB
  Проанализируем права которые включает в себя интеллектуальная собственность относящиеся к: литературным художественным и научным произведениям исполнительской деятельности артистов звукозаписи радио и телевизионным передачам изобретениям во всех областях человеческой деятельности...
82819. Ремонт водяного насосу 783.14 KB
  Залізничний транспорт відіграє важливу роль у функціонуванні та розвитку народного господарства країни і її економічних регіонів. Він забезпечує внутрішні зв’язки в системі матеріального виробництва, а також зовнішньоекономічні зв’язки із зарубіжними країнами.
82820. Выбор видеокарты 768.62 KB
  Задачи наилучшего выбора изучает теория принятия решений. С ее помощью можно научиться осуществлять выбор более обоснованно, эффективно используя имеющуюся в наличии информацию о предпочтениях.
82821. Декарбоксилирование Бартона 410.5 KB
  Декарбоксилирование Бартона - радикальная реакция, в которой карбоновую кислоту сначала преобразуется в гидроксамат эфира (как правило, называют эфир Бартона). Затем продукт нагревают в присутствии радикального инициатора и подходящего донора водорода для завершения восстановительного...
82822. Учения Фомы Аквинского о взаимоотношении церкви и государства 90 KB
  История политологии процесс постоянного обновления и обогащения ее теоретико-методологического и методического арсеналов. Августин происходил из небогатой провинциальной семьи и в молодости испытал влияние матери-христианки Моники но долгое время сохранял религиозную индифферентность.
82823. Экономическое развитие Древней Греции и Рима 34.45 KB
  Основными источниками пополнения рядов рабов были: 1 военнопленные и захваченные в плен мирные жители; 2 продаваемые правящей аристократией варварских народов соплеменники; 3 рожденные рабами дети; 4 люди захваченные пиратами и похитителями.
82824. Организация работы на посту сезонного технического обслуживания автомобилей 22.28 KB
  Организация работ по техническому обслуживанию легковых автомобилей строится в зависимости от их принадлежности к государственному или индивидуальному сектору. Организация работ по техобслуживанию автомобилей может быть бригадной или агрегатно-участковой.