72184

Економіка підприємства: навчально-методичний посібник

Книга

Экономическая теория и математическое моделирование

Метою вивчення дисципліни «Економіка підприємства» є формування здатностей самостійно мислити, приймати управлінські рішення, виконувати комплексні економічні розрахунки для ефективного здійснення господарської діяльності на рівні підприємства.

Украинкский

2014-11-19

3.37 MB

4 чел.

Міністерство ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

Навчально-методичний посібник

Дніпропетровськ – 2012

Міністерство ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України

Дніпропетровська державна фінансова академія

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВ

Економіка підприємства

                               Навчально- методичний посібник 

для студентів, які навчаються

за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр

за галуззю знань  0305 Економіка та підприємництво

за напрямами підготовки  6.030508 Фінанси і кредит”,

6.030505 “Управління персоналом і економіка праці”,

6.030509 “Облік і аудит”

Дніпропетровськ – 2012


ББК 65.29

  

            M69

       Економіка підприємства: навчально-методичний посібник для студентів денної форми навчання, за галуззю знань 0305 «Економіка та підприємництво» за напрямами підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит», 6.030505 «Управління персоналом і економіка праці», 6.030509 «Облік і аудит» – Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2012  366 с.

Укладачі:

О.Б. Ватченко

к.е.н., професор кафедри економіки підприємств Дніпропетровської державної фінансової академії

Л.В. Михальчук

доцент кафедри економіки підприємств Дніпропетровської державної фінансової академії

Є.Ш. Ісхаков

старший викладач кафедри економіки підприємств Дніпропетровської державної фінансової академії

Б.С. Ватченко

старший викладач кафедри економіки підприємств Дніпропетровської державної фінансової академії

Рецензенти:

М.О. Бородін

А.Г. Бабенко

к.т.н., доцент кафедри обліку, економіки і управління персоналом підприємства, ДВНЗ Придніпровської державної академії будівництва та архітектури

д.е.н., професор, завідувач кафедри управління персоналом та економіки праці Дніпропетровської державної фінансової академії

Відповідальний

за випуск:         І.Д. Падерін   –  д.е.н., професор, завідувач кафедри

                                                      економіки підприємств

                                                           Дніпропетровської державної фінансової

                                                      академії

    Розглянуто та схвалено

                                                       на засіданні Вченої

                                                       ради економічного факультету

                                                       Протокол № 6 від 02.04.2012р.

     Розглянуто та  схвалено

                                                       на засіданні кафедри

                                                       економіки підприємств

                                                       Протокол №  7 від 13.02.2012


ЗМІСТ

Передмова

4

1. Програма навчальної дисципліни

6

2. Методичні рекомендації до самостійної роботи

20

3. Методичні рекомендації до семінарських занять

197

4. Методичні рекомендації до практичних занять

244

5. Методичні рекомендації до виконання індивідуальних завдань

350

6. Підсумковий контроль

355

7. Список рекомендованої літератури

360

передмова

Навчально-методичний посібник з дисципліни «Економіка підприємства» побудовано з урахуванням Освітньо-професійної програми,  курсу «Економіка підприємства», специфіки навчального закладу та особливостей сучасного економічного розвитку України.

Метою вивчення дисципліни «Економіка підприємства» є формування здатностей самостійно мислити, приймати управлінські рішення, виконувати комплексні економічні розрахунки для ефективного здійснення господарської діяльності на рівні підприємства.

Предметом навчальної дисципліни є форми і методи  господарювання підприємства.

Завданнями навчальної дисципліни є вивчення господарських процесів, що відбуваються у виробничо-комерційних системах підприємств; закріплення комплексу економічних знань і засвоєння досягнень теорії та практики управління підприємствами, а саме:

вивчення теоретично – нормативні основи економіки підприємств;

вивчення теоретичних основ створення підприємств різних організаційно-правові форм;

вивчення системи організації операційної діяльності та забезпечення якості продукції на підприємствах України;

опрацювання нормативної бази з питань створення, діяльності та неплатоспроможності, банкрутства, злиття і поглинання підприємств;

побудова структур та систем управління підприємством;

формування навичок кількісної оцінки та планування показників ефективності функціонування підприємства;

формування навичок кількісної оцінки ресурсного забезпечення діяльності підприємства;

формування навичок обґрунтування ефективності діяльності підприємства.

Навчально-методичний посібник з дисципліни «Економіка підприємства» включає методичні рекомендації з підготовки до семінарських та практичних занять, самостійної та індивідуальної роботи.

Підготовка до практичного заняття повинна проводитись студентами згідно з завданнями і методичними вказівками до їх виконання, що розроблені викладачами кафедри у даному навчально-методичному посібнику.

Самостійна робота виконується студентами відповідно до завдань та методичних вказівок, які доводяться до відома студентів у даному навчально-методичному посібнику.

Після вивчення тем і питань дисципліни студентам необхідно виконати курсову роботу згідно з тематикою, затвердженою на кафедрі.

Засвоєння теоретичного матеріалу навчальної дисципліни «Економіка підприємства» базується на знаннях, які студенти отримали при вивченні таких дисциплін, як: «Політична економія», «Макроекономіка», «Мікроекономіка», «Регіональна економіка».

Для перевірки рівня підготовленості студентів з дисципліни «Економіка підприємства» проводиться підсумковий контроль (екзамен) згідно з переліком питань з дисципліни.


1. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

1.1. ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«Економіка підприємства»

Мета: формування здатностей самостійно мислити, приймати управлінські рішення, виконувати комплексні економічні розрахунки для ефективного здійснення господарської діяльності на рівні підприємства.

Після вивчення дисципліни «Економіка підприємства» студенти повинні володіти інструментальними, міжособистісними, системними та спеціальними компетенціями, а саме:

Інструментальні компетенції

  •  здатність отримувати з різних джерел та аналізувати, систематизувати інформацію з базових питань програмного матеріалу навчальної дисципліни;
  •  здатність до самостійного поповнення і оновлення своїх знань з актуальних питань оцінки зовнішнього середовища та нормативного регулювання діяльності підприємств;
  •  здатність ефективно організовувати свій час при вивченні програмного матеріалу дисципліни.

Міжособистісні компетенції

  •  здатність здійснювати ефективні міжособистісні комунікації;
  •  здатність працювати та знаходити рішення проблем у команді;
  •  здатність здійснювати управління ефективністю підприємства та знаходити ефективні управлінські рішення на підприємстві.

Системні компетенції

  •  здатність застосовувати знання з питань створення, функціонування, реструктуризації у процесі діяльності підприємства.

Спеціальні компетенції

  •  здатність до набуття теоретичних нормативних знань з основ економіки підприємств;
  •  здатність до набуття  теоретичних та практичних знань про створення підприємств різних організаційно-правові форм;
  •  здатність отримувати, опрацьовувати та аналізувати нормативну базу з питань створення, діяльності, банкрутства, злиття і поглинання підприємств;
  •  здатність здійснювати кількісну оцінку та планування показників ефективності функціонування підприємства;
  •  вміння вирішувати практичні задачі, пов’язані з управлінням ресурсним забезпеченням діяльності підприємства;
  •  здатність до оволодіння навичками аналітичного обґрунтування ефективності діяльності підприємства.


1.2. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН навчальної дисципліни

Назва модуля, змістового модуля, теми

Модуль 1. Економіка підприємства

Змістовий модуль 1.Теоретично - нормативні основи економіки підприємств

Тема 1. Теорії підприємств і основи підприємництва

Тема 2. Види підприємств, їх організаційно-правові форми

Тема 3. Зовнішнє середовище господарювання підприємств

Тема 4. Структура та управління підприємством

Змістовий модуль 2. Ресурсне забезпечення діяльності підприємства

Тема 5. Персонал підприємства, продуктивність і оплата праці

Тема 6 Капітал підприємства

Тема 7 Нематеріальні ресурси й активи

Тема 8. Інвестиційні ресурси

Тема 9. Інноваційна діяльність

Змістовий модуль 3. Планування та організація операційної діяльності

підприємства

Тема 10. Техніко-технологічна база і виробнича потужність підприємства

Тема 11. Організація виробництва і забезпечення якості продукції

Тема 12. Планування діяльності підприємства

Змістовий модуль 4. Ефективність діяльності підприємства

Тема 13. Витрати на виробництво та реалізацію продукції

Тема 14. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства

Тема 15. Економічна безпека та антикризова діяльність

Тема 16. Реструктуризація і санація підприємств

Тема 17. Банкрутство і ліквідація підприємств

МОДУЛЬ II. Індивідуальне завдання (курсова робота)

Підсумковий контроль: ПМК іспит


1.3. Зміст навчальної дисципліни

МОДУЛЬ I. Економіка підприємства

Змістовий модуль 1

Теоретично - нормативні основи економіки підприємств

Тема 1. Теорії підприємств і основи підприємництва

Економічні системи (традиційні, командні, ринкові). Ринкова економіка та місце в ній підприємства. Підприємство як відкрита система.

Економічна модель підприємства. Концепції підприємства (неокласична, інституційна, еволюційна, підприємницька).

Підприємницька діяльність як основна сучасна форма господарювання. Принципи здійснення, форми, типи й моделі підприємницької діяльності. Правове забезпечення підприємництва. Франчайзинг як особлива форма організацій бізнесу. Виробнича та посередницька діяльність. Формування підприємницького середовища. Активізація підприємницької діяльності в Україні.

Підприємницькі договори (контракти, угоди). Структура договорів і порядок їх укладання. Типовий зміст, загальні й специфічні умови договору. Формулювання конкретних умов договору.-Підприємницькі дії щодо реалізації бізнес-проектів. Партнерські зв'язки та угоди (операції).

Основні напрямки співпраці партнерів. Форми співробітництва у сферах виробництва, товарообміну й торгівлі, фінансових відносин. Факторинг. Франчайзинг, його види та практика застосування. Система франчайзингових відносин в Україні. Консультаційне підприємництво, необхідність застосування та економічний ефект.

Міжнародний бізнес: поняття, суб'єкти, типи та види. Форми міжнародної підприємницької діяльності.

Тема 2. Види підприємств, їх організаційно-правові форми

Поняття підприємства як організаційно відокремленої та економічно самостійної первинної ланки виробничої сфери. Місія й різноманітні цілі підприємства. Головні напрямки діяльності підприємства.

Юридичні акти, що є законодавчою базою функціонування підприємства (організації). Господарський кодекс України, його основні положення. Статут підприємства (організації). Генеральна тарифна угода й колективний договір. Інші правові документи, що регулюють окремі напрямки діяльності підприємства (організації).

Класифікація підприємств та її практичне значення. Державні та комунальні унітарні підприємства. Підприємства колективної власності. Приватні підприємства. Підприємства з іноземними інвестиціями.

Господарські товариства та їх характеристика.

Інтеграційні форми підприємств та організацій. Форми добровільного й інституційного об'єднання підприємств і організацій (асоціації, консорціуми, концерни, корпорації, фінансово-промислові групи, холдинги тощо). Мета їх створення, особливості та ефективність діяльності.

Тема 3. Зовнішнє середовище господарювання підприємств

Поняття зовнішнього середовища підприємства. Класифікація зовнішнього середовища на макро- та мікросередовище.

Зовнішнє середовище непрямого впливу та його діагностика. PEST- аналіз. Політичні, правові, економічні, соціокультурні, технологічні фактори та їх аналіз. Вплив факторів на положення та діяльність підприємства, на його стратегію. Вплив зовнішніх чинників на результативність виробництва.

Зовнішнє середовище безпосереднього впливу. Галузь та конкурентне середовище. Споживачі. Постачальники. Партнери організації. Профспілки. Місцеві органи влади. «П'ять сил» М. Портера.

Методика діагностики галузі. Ємність ринку. Конкурентне середовище в галузі. Галузеві ключові фактори успіху. Аналіз привабливості галузі.

Вплив на зовнішнє середовище. Протидія змінам у зовнішньому середовищі.

Тема 4. Структура та управління підприємством

Особливості управління як системи. Об'єктивна необхідність і поняття управління суб'єктами господарювання. Планування, організація, мотивація і контроль як основні функції управління підприємствами та організаціями.

Класифікації методів управління, їх змістова характеристика. Організаційні форми реалізації методів управління суб'єктами господарювання різною рівня.

Сутність і параметри організаційної структури управління підприємством. Основні типи організаційних структур управління: лінійно-функціональні, дивізіональні, матричні. Принципи та етапи процесу побудови організаційних структур управління виробничими й невиробничими підприємствами. Особливості вибору організаційних структур управління для новостворюваних підприємств різних розмірів і форм власності.

Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами та організаціями. Міністерства і комітети, державні корпорації і концерни як вищі органи прямого управління підпорядкованими підприємствами й організаціями. Органи централізованого опосередкованого управління суб'єктами господарювання. Спрямування та ефективність адміністративної реформи в Україні. Зарубіжний досвід централізованого управління первинними ланками національної економіки.

                             Змістовий модуль 2

Ресурсне забезпечення діяльності підприємства

Тема 5. Персонал підприємства, продуктивність і оплата праці

Поняття персоналу в контексті економічних понять трудових ресурсів, кадрів, трудового потенціалу та ін. Категорії персоналу підприємства (керівники, спеціалісти, службовці, робітники). Поділ персоналу за професіями і кваліфікацією. Відокремлення й характеристика робітників за рівнем кваліфікації. Особливості структури персоналу різних підприємств та організації різних типів, розмірів і форм власності. Тенденції динаміки структури персоналу в окремих сферах діяльності

Чинники, що потребують урахування у процесі розрахунків необхідної чисельності персоналу підприємства. Визначення чисельності працівників управління, спеціалістів і службовців для підприємств різних розмірів, сфер діяльності та форм власності. Розрахунки чисельності окремих категорій робітників виробничих підприємств. Обґрунтування раціональної структури персоналу підприємств різних типів та інфраструктурних організацій.

Поняття й основні елементи системи управління персоналом підприємств (організацій), інших суб'єктів господарювання. Сучасні вимоги держави й фірми до ділових якостей різних категорій персоналу. Адаптована до ринкових умов господарювання система формування та набору різних категорій персоналу. Методи оцінки й добору працівників для підприємств чи інших суб'єктів господарювання. Форми й ефективність підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу (кадрів).

Особливості систем управління у фірмах економічно розвинутих зарубіжних країн. Досвід формування та забезпечення ефективного використання кадрового потенціалу фірми. Участь держави в підготовці висококваліфікованих спеціалістів і керівників. Конкурсно-контрактна система наймання працівників фірми. Службова ротація кадрів. Сучасна система підвищення кваліфікації кадрів і забезпечення умов для високопродуктивної праці.

Продуктивність праці як економічна категорія. Методичні підходи до розрахунку продуктивності праці на виробничих підприємствах. Чинники зростання продуктивності праці. Динаміка продуктивності праці на підприємствах різних галузей. Наявні резерви зростання продуктивності праці та заходи для їх використання в сучасних умовах господарювання. Розрахунки можливого зростання продуктивності праці за рахунок дії окремих і певної сукупності чинників.

Мотивація як процес стимулювання людей до ефективної трудової діяльності. Можливі моделі мотивації трудової діяльності. Вимоги до формування системи мотивації праці на рівні підприємства. Загальноприйняті методи мотивації продуктивної діяльності: прямі й непрямі економічні, моральні. Принципи й можливий алгоритм регулювання поведінки працівників у трудовому колективі.

Поняття оплати праці. Основна заробітна плата й додаткова оплата праці. Функції оплати праці та їх реалізація. Залежність оплати праці від кінцевих результатів діяльності. Сучасна державна політика оплати праці. Механізм державного регулювання оплати праці та соціального захисту. Формування внутрішньофірмової політики оплати праці. Регулювання оплати праці на основі колективного договору.

Мінімальна заробітна плата. Тарифна система. Єдина тарифна система розрядів і коефіцієнтів з оплати праці. Диференціація оплати праці за певними ознаками. Оплата праці керівників, спеціалістів і службовців. Форми й системи оплати праці робітників. Вибір форм і систем оплати праці на підприємствах різних форм власності. Можливість колективних форм організації та оплати праці.

Сутність і стимулююча роль участі працівників підприємства в його прибутках (доходах). Системи участі працівників у прибутках за результатами виробничо-господарської діяльності й на основі відносин власності. Характеристика та ефективність окремих систем участі персоналу фірми в прибутках. Зарубіжний і вітчизняний досвід участі працівників у прибутках та власності приватизованих підприємств.

Тема 6. Капітал підприємства

Капітал підприємства. Матеріальні активи як сукупність виробничих фондів та іншого майна підприємства. Поділ виробничих фондів на основні й оборотні, їх роль у здійсненні процесу виробництва продукції або надання послуг. Вартісна оцінка майнового комплексу підприємства.

Первісна, відновна, залишкова, ринкова, ліквідаційна й амортизаційна вартість основних фондів. Класифікація основних ([зондів за ознакою функціонального призначення та участі у виробничих процесах. Видова (технологічна) структура основних фондів, фактори й тенденції динаміки на підприємствах.

Техніко-економічне старіння знарядь праці та форми запобігання цьому (ремонт, модернізація, заміна). Амортизація основних фондів. Визначення норми амортизаційних відрахувань. Оцінка доцільності витрат на періодичний ремонт, модернізацію й заміну виробничого устаткування. Розширене відтворення основних фондів їх технічним переозброєнням, реконструкцією, розширенням і новим будівництвом.

Соціально-економічне значення і системи показників ефективності відтворення та використання основних фондів. Напрямки інтенсифікації відтворення та шляхи ліпшого використання основних фондів підприємства за нормальних умов господарювання.

Місце оборотного капіталу в структурі ресурсів підприємства. Сутнісна характеристика оборотного капіталу. Кругообіг оборотних коштів. Виокремлення оборотних коштів, що обслуговують сфери виробництва й обігу. Нормовані й ненормовані оборотні кошти. Функціональна та елементна структура оборотних коштів, її динаміка на підприємствах різних галузей економіки. Джерела формування оборотних коштів.

Нормування оборотних коштів. Методи розрахунку нормативів оборотних коштів (аналітичний, коефіцієнтний, прямого рахунку). Обчислення нормативів оборотних коштів в окремих їхніх елементах (виробничих запасах, незавершеному виробництві, витратах майбутніх періодів, залишках готової продукції). Визначення сукупного нормативу оборотних коштів підприємства.

Основні показники рівня ефективності використання оборотних коштів: коефіцієнти оборотності і завантаження, тривалість одного обороту, рентабельність; методика їх розрахунку.

Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів (оптимізація запасів ресурсів і незавершеного виробництва; скорочення тривалості виробничого циклу; поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення; прискорення реалізації виробленої продукції). Проблеми нестачі оборотних коштів і поновлення їхньої величини до нормативного рівня за умови кризової ситуації на підприємстві.

Тема 7. Нематеріальні ресурси й активи

Інтелектуальний капітал підприємства: сутність, поняття.

Нематеріальні ресурси підприємства, їх вплив на конкурентоспроможність його продукції на ринку. Характеристика об'єктів промислової власності (винаходів, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків, знаків обслуговування). Інформаційні технології та програмні продукти. Інші нематеріальні ресурси («ноу-хау», раціоналізаторські пропозиції, найменування місця походження товару, гудвіл фірми).

Нематеріальні активи як юридично оформлені права виключного користування об'єктами промислової та інтелектуальної власності. їх вартісна оцінка й строки зношування (старіння) (П(С)БУ 8 «Нематеріальні активи»).

Захист інтелектуальної власності. Сплата ліцензійних платежів за використання об'єктів інтелектуальної власності.

Тема 8. Інвестиційні ресурси

Сутність, характеристика інвестицій як найважливішого фінансового ресурсу для створення, функціонування й розвитку суб'єктів господарювання. Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства. Внутрішні й зовнішні джерела інвестування. Прямі та портфельні іноземні інвестиції. Різновиди і структура реальних (виробничих) інвестицій.

Розрахунки обсягу потрібних виробничих інвестицій з урахуванням економічної ситуації на ринку і підприємстві (істотне зростання або зменшення попиту на продукцію фірми, урівноваження попиту й пропонування). Обґрунтування джерел фінансування та обчислення необхідного обсягу капітальних вкладень відповідно до можливих варіантів економічної ситуації на ринку і підприємстві.

Залучення інвестицій у підприємницьку діяльність. Цінні папери: види, порядок їх випуску й обігу. Державне регулювання й тенденції ринку цінних паперів в Україні.

Характеристика інвестиційного проекту. Форма здійснення й необхідний обсяг інвестицій для практичної реалізації проекту. Проектно-кошторисна документація. Ефективність інвестиційного проекту.

Тема 9. Інноваційна діяльність

Поняття, змістова характеристика та окремі види інноваційних процесів (новинок, нововведень). Локальні й глобальні новинки (нововведення). Взаємозв'язок між окремими видами інноваційних процесів. Вплив нововведень на будь-яку господарську (підприємницьку) діяльність.

Сутнісне тлумачення науково-технічного прогресу (НТП). Еволюційні й революційні форми НТП. Загальні й пріоритетні напрямки НТП.

Організаційний прогрес (ОП) як узагальнюючий фактор використання організаційних, економічних, соціальних та юридичних нововведень. Загальносистемний і внутрішньосуб'єктний напрямки ОП. Об'єкти ОП: організація виробництва й  праці, окремі  елементи економічною  механізму

господарювання (підприємства), соціальні та правові відносини. Основні тенденції ОП.

Автоматизована інформаційна система підприємства поняття та застосування у діяльності господарюючого суб'єкта.

Система нововведень на підприємствах різних галузей. Техніко-технологічні нововведення, управлінські, маркетингові нововведення.

Методика визначення ефективності технічних нововведень. Народногосподарський і внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект від створення новинок і використання нововведень. Урахування чинника часу при розрахунках ефективності використання технічних нововведень. Чистий прибуток як визначальний показник економічної ефективності технічних новинок (нововведень). Особливості оцінки ефективності організаційних нововведень.

Змістовий модуль 3

         Планування та організація операційної діяльності підприємства


Тема 10.
Техніко-технологічна база і виробнича потужність підприємства

Поняття і значення техніко-технологічної бази виробництва. Складники техніко-технологічної бази, найефективніші способи її формування на підприємстві. Особливості формування виробничої бази на підприємствах різних галузей.

Змістова характеристика й форми технічного розвитку підприємства (розвиток шляхом модернізації і технічного переозброєння, підтримування через здійснення капітального ремонту та заміни застарілого устаткування). Діагностика стану технічного розвитку підприємства: необхідність, сутність, процедура й основні показники (технічна оснащеність праці, рівень технології, технічний рівень устаткування, рівень комп'ютеризації та автоматизації виробничих процесів і управлінських рішень). Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства, його передбачуваність і комплексність.

Загальна характеристика, види та чинники формування (нарощування) виробничої потужності підприємства. Основні методичні принципи розрахунку виробничої потужності створюваного й діючого підприємства. Особливості визначення виробничих потужностей різногалузевих підприємств. Установлення і регулювання резервних потужностей на підприємствах різних галузей економіки. Показники й шляхи підвищення рівня використання виробничих потужностей. Конверсія та диверсифікація виробничих потужностей за ринкових умов господарювання.

Виробнича програми підприємства та її зв'язок з виробничою потужністю. Ресурсне обґрунтування виробничої програми. Забезпечення достатнього обсягу матеріальних ресурсів для виробництва продукції. Забезпечення виробничої програми засобами праці. Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами.

Тема 11. Організація виробництва і забезпечення якості продукції

Операційна діяльність підприємства. Організація операційної діяльності. Організація як функція управління. Організація виробничого процесу, організація праці.

Поняття й основні елементи виробничого процесу. Поділ виробничих процесів за призначенням, перебігом у часі та ступенем механізації, (автоматизації). Принципи організації виробничого процесу. Виробничий цикл і його тривалість.

Окремі типи виробництва (одиничне, серійне й масове), сутнісна характеристика кожного з них. Характеристика робочих місць за техніко-технологічними ознаками в різних організаційних типах виробництва. Призначення й характеристика дослідно-експериментального виробництва. Порівняльна характеристика організаційних типів виробництва за ступенем їх ефективності.

Методи організації виробництва. Організація непотокового виробництва: його ознаки й сфери застосування. Модифікації непотокового виробництва, їх особливості та ефективність застосування. Загальна характеристика потокового виробництва (ознаки, умови застосування, класифікація потокових ліній). Особливості організації та основні параметри функціонування потокових ліній. Сутність і соціально-економічне значення застосування різних форм організації виробництва. Концентрація й розукрупнення виробництва. Малі підприємства в системі господарювання країн з розвинутою ринковою економікою. Спеціалізація, кооперування й конверсія виробничих підприємств, їх об'єктивна необхідність, сутність, показники рівня розвитку та ефективність розвитку. Об'єктивна необхідність, сутність і тенденції розвитку диверсифікації виробництва.

Якість продукції (послуг) як основа конкурентоспроможності продукції підприємства. Показники й методи оцінки якості продукції (послуг).

Стандартизація продукції, її складові елементи і принципи здійснення. Наявні в Україні стандарти й технічні умови, сфери їх застосування. Сертифікація продукції, її економічне значення. Обов'язкова й добровільна сертифікація виробів. Міжнародні системи сертифікації. Національні системи якості. Формування систем якості на підприємствах. Економічна й соціальна ефективність стандартизації та сертифікації продукції.

Державний нагляд за дотриманням вимог стандартів, здійснюваний територіальними органами Держстандарту України - центрами стандартизації, метрології та сертифікації. Об'єкти державного нагляду. Матеріальна відповідальність товаровиробників за порушення вимог стандартів. Внутрішньовиробничий технічний контроль якості. Об'єкти та основні види технічного контролю якості на підприємствах.

Багатонаправлений вплив підвищення якості виробів па результативність та імідж підприємства. Технічні, організаційні та соціальні заходи для підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг) вітчизняних товаровиробників.

Тема 12. Планування діяльності підприємства

Планування як функція управління. Специфічні принципи планування. Система планів підприємства. Методи планування діяльності та розвитку підприємства.

Прогнозування як наукове обґрунтування можливого стану суб'єктів господарювання у майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення цього стану. Мета, ознаки, об'єкти й принципи прогнозування. Предмет економічного прогнозування. Нормативне й пошукове прогнозування. Можливі суб'єкти прогнозування (центральний функціональний чи галузевий орган управління, науково-дослідна організація, фірма). Евристичні, фактографічні, якісні й кількісні методи прогнозування. Довгострокові та короткострокові прогнози і сфери їх застосування.

Стратегічне планування на підприємстві: сутність, основні етапи, методи вибору стратегії підприємства. Різновиди стратегій: виживання, стабілізації, зростання. Сучасні проблеми розвитку системи стратегічного планування.

Тактичне й оперативне планування діяльності підприємства. Відмінність тактичного планування від стратегічного. Зміст і можливі розділи тактичних (середньо- і короткострокових) планів підприємства. Основні показники тактичних планів, їх класифікація і призначення. Сутність і системи оперативного планування діяльності виробничих підрозділів підприємства. Проблеми вдосконалення системи планування за умов ринкової системи господарювання.

Виробнича програма підприємства: зміст і порядок розробки. План виробництва та його показники. Визначення ринкових потреб на продукцію підприємства. Продукція підприємства: її класифікація Й вимірники обсягу. Номенклатура й асортимент продукції (послуг). Валова, товарна, чиста й реалізована продукція. Життєвий цикл продукції та виробництва.

Бізнес-планування: сутність і призначення. Стадії формування, логіка розробки й поліваріантність структури бізнес-плану. Типовий зміст і методика розробки окремих розділів бізнес-плану.

Змістовий модуль 4

   Ефективність діяльності підприємства

Тема 13. Витрати на виробництво та реалізацію продукції

Поточні витрати як комплексний економічний показник. Включення поточних витрат виробництва до собівартості продукції (послуг) (П(С)БУ 9 «Запаси», П(С)БУ 16 «Витрати»). Класифікація витрат на виробництво за окремими ознаками (ступенем однорідності, зв'язком з обсягом виробництва, способом обчислення на одиницю продукції).

Зміст і методика формування статей кошторису виробництва. Розрахунки кошторису виробництва за окремими економічними елементами. Порядок розробки кошторису виробництва залежно від стадії й форми прогнозування наявності інформації, розміру підприємства. Загальний рівень поточних витрат на виробництво валової, товарної й реалізованої продукції.

Калькулювання та його місце в економічних розрахунках. Об'єкти калькулювання й калькуляційні одиниці. Типовий перелік калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей. Методика обчислення окремих статей калькуляції. Прогнозування собівартості нових виробів.

Обґрунтування й вибір стратегії зниження поточних витрат на підприємствах України. Стратегічні напрямки регулювання поточних втрат на підприємствах різних галузей народного господарства. Групи чинників (способів) зниження поточних витрат у розрахунку на одиницю продукції: підвищення технічного рівня виробництва; вдосконалення організації виробництва, праці й управління; збільшення обсягу виробництва та підвищення якості продукції. Визначення впливу окремих техніко-економічпих чинників на зменшення поточних витрат.

Тема 14. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства

Суть, важливість і методичні підходи до оцінки загального фінансово-економічного стану підприємства. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства: мета, задачі та джерела інформації.

Фінансові результати діяльності підприємства. Прибутковість і дохідність: їх сутність та різниця між ними. Види прибутку підприємства, механізм формування, джерела формування. Типова схема використання прибутку підприємства. Рівень прибутковості підприємств різних галузей економіки в Україні.

Рентабельність як відносний показник ефективності діяльності підприємства. Загальна характеристика рентабельності застосовуваних ресурсів, методика її обчислення. Рентабельність певного обсягу продукції та окремих виробів. Динаміка і способи підвищення рентабельності на підприємствах різних галузей економіки України.

Економічна суть і загальний методологічний підхід до вимірювання ефективності виробництва, господарської діяльності підприємства. Змістова характеристика видів ефективності: за наслідками - економічної та соціальної; місцем отримання ефекту - локальної (госпрозрахункової) та народногосподарської; ступенем збільшення ефекту - первісної та мультиплікаційної; метою визначення - абсолютної та порівняльної. Принципи формування системи показників ефективності виробничо-господарської та комерційної діяльності.

Система показників ефективності виробництва: узагальнюючих; ефективності використання - праці (персоналу), виробничих фондів і фінансових коштів. Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат. Оцінка соціальної ефективності діяльності підприємства.

Класифікація чинників зростання ефективності виробництва за певними ознаками: видами витрат і ресурсів (джерелами зростання); напрямками розвитку й удосконалення виробництва: місцем реалізації в системі управління виробництвом.

Тема 15. Економічна безпека та антикризова діяльність

Типологічна характеристика економічної безпеки суб'єкта господарювання. Класифікація видів економічної безпеки за типами суб'єктів, сферами діяльності та конкретними об'єктами. Способи здійснення оцінки економічної безпеки підприємства та інших суб'єктів господарювання. Можливі загрози економічній безпеці суб'єкта господарювання. Збитки від зниження рівня економічної безпеки окремо взятого підприємства і певної їх сукупності.

Основні ознаки достатнього рівня економічної безпеки підприємства за умов ринкової системи господарювання. Зниження до критичної межі рівня економічної безпеки як основна причина кризового економічного стану підприємства. Поняття економічної кризи підприємства. Легка, важка і катастрофічна економічна криза, її основні причини й наслідки. Реакція керівництва фірми на економічну кризу, окремі фази цієї реакції: шок; оборонний відступ; аналіз характеру кризи; адаптація та зміна поведінки. Доцільність розробки програми виходу підприємства з економічної кризи. Антикризове управління діяльністю підприємства.

Обґрунтування стратегії створення належної економічної безпеки підприємства. Необхідні заходи й ресурси для реалізації стратегії досягнення належної економічної безпеки суб'єкта господарювання.

Тема 16. Реструктуризація і санація підприємств

Система виживання підприємства (організації) в ринкових умовах господарювання. її ознаки, необхідність практичного використання й змістова характеристика. Основні економічні параметри системи виживання. Головні організаційні заходи й необхідні кошти для виживання підприємства, його виходу з кризової економічної ситуації

Реструктуризація підприємства (організації) як найрадикальніший захід системи виживання й виходу з економічної кризи, припинення спаду виробництва та його стабілізації. Сутнісна характеристика й можливі форми реструктуризації підприємства (організації). Конверсія, розукрупнення й диверсифікація виробництва як дійові форми реструктуризації суб'єктів господарювання. Розробка й здійснення програми (бізнес-плану) реструктуризації підприємства (організації). Вітчизняний і зарубіжний досвід реструктуризації різних суб'єктів господарювання.

Суть механізму санації (фінансово-економічного оздоровлення) та її цілей.

Програма санаційних заходів фінансово-економічного характеру. Особливості державної підтримки проведення санації потенційно конкурентоспроможних підприємств (організацій). Практика й ефективність санації суб'єктів господарювання в Україні.

Тема 17. Банкрутство і ліквідація підприємств

Сутнісна характеристика банкрутства підприємства (організації). Причини й симптоми банкрутства фірми. Визначення зон ризику та реакція підприємства (організації) на населення кризового фінансово-економічного стану. Класифікація чинників, що сприяють банкрутству фірми. Процедура оголошення банкрутства в засобах масової інформації. Основні положення Закону України «Про банкрутство». Масштаби й тенденції банкрутства підприємств (організацій) в Україні.

Процес ліквідації (припинення діяльності) збанкрутілого суб'єкта господарювання. Управління майном боржника та оцінка можливих наслідків ліквідації збанкрутілих підприємств (організацій). Комплекс організаційно-економічних заходів і допустима тривалість процесу ліквідації підприємства (організації) - банкрута. Конкретні форми ліквідації підприємств (організацій) - банкрутів (фізичне припинення діяльності, розпродаж майна «з молотка», перепрофілювання діяльності зі зміною власника та ін.), що застосовуються в Україні.

модуль II Індивідуальне завдання (курсова робота)

2. методичні рекомендації до самостійної роботи

Самостійна робота студентів призначена для більш повного засвоєння викладеного на лекційних та опрацьованого на семінарських та практичних заняттях матеріалу. Самостійна робота проводиться під керівництвом викладача згідно наведеного у методичних рекомендаціях плану. Регламент (час) на виконання самостійної роботи встановлюється навчальним планом і робочою програмою дисципліни «Економіка підприємства». Режим і тривалість роботи над програмним матеріалом обирає сам студент у залежності від своїх здібностей і конкретних умов, що вимагають від нього не тільки розумової, але й організаційної самостійності.

Основними цілями самостійної роботи є: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих під час аудиторних занять; самостійне оволодіння новим учбовим матеріалом.

Самостійна робота має включати:

  •  роботу з першоджерелами (підручниками, конспектом лекцій тощо);
    •  опрацювання матеріалу, викладеного в додатковій літературі згідно запропонованого у методичних рекомендаціях або складеного власноруч плану;
    •  ведення конспекту додаткового матеріалу;
    •  складання графіків, схем, пояснюючих алгоритмів, згідно теми;
    •  складання плану відповідей на запропоновані запитання;
    •  підготовка відповідей до ПМК.

Якість засвоєння студентами учбового матеріалу, що виноситься на самостійну роботу студентів, підлягає обов’язковому поточному (модульному) та підсумковому семестровому контролю (на іспиті).

МОДУЛЬ I. Економіка підприємства

Змістовий модуль 1

Теоретично - нормативні основи економіки підприємств

Тема 1. Теорії підприємств і основи підприємництва

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про економічні системи (традиційні, командні, ринкові), моделі та концепції підприємства (неокласична, інституційна, еволюційна, підприємницька).


План вивчення теми

Ринкова економіка та місце в ній підприємства.

Виробнича система як суб'єкт ринкових відносин.

Підприємство, як відкрита система.

Економічні системи (традиційні, командні, ринкові).

Концепції підприємства (неокласична, інституційна, еволюційна, підприємницька).  

6. Підприємницька діяльність як основна сучасна форма господарювання.

7. Принципи здійснення, форми, типи й моделі підприємницької діяльності.

8. Форми міжнародної підприємницької діяльності.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Питання «Ринкова економіка та місце в ній підприємства» доцільно розпочати з вивчення поняття «ринок», його суб'єктів та функцій.

Ринок – це не просто сфера обміну, а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відображення у ціні. Тобто, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції.

Далі необхідно визначити суб'єктів і об'єктів ринку.

Суб'єкти ринку – це фізичні та юридичні особи, що вступають до економічних відносин товарообміну та послуг в одних випадках як споживачі, в інших – як виробники. Суб'єктами є індивідуальні товаровиробники, фірми, сім'ї, організації, держава та ін.

Об'єкти ринку – це специфічні групи товарів та послуг, що мають стійкий попит, постійно надходять на ринок. Об'єктами ринку є товари, послуги, технології, інформація тощо.

Більш повно сутність ринку розкривається через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча, інтегруюча (рис. 1).

Регулююча функція ринку полягає у регулюванні виробництва товарів та послуг, встановленні пропорцій суспільного виробництва. Ринок сам диктує, що і скільки виробляти.

Контрольна функція ринку визначає суспільну значущість виробленого продукту та витраченої на його виготовлення праці.

Розподільча функція ринку встановлює необхідні відтворювальні пропозиції, забезпечує збалансованість економіки, диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців та переможених.

Стимулююча функція ринку сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих остаточних результатів, спонукає зростання продуктивності праці, використовування нової техніки тощо. Тобто ринок повертає економіку обличчям до потреб людей, робить всіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими у задоволенні цих потреб.

Інформаційна функція ринку сповіщає про рівень ринкової кон'юнктури, цін, кредитних ставок, що залежать від змін кількості, асортименту, якості товарів і послуг.

Інтегруюча функція ринку об'єднує економіку в одне ціле, розкриваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу.

Рис. 1. Основні функції ринку.

В умовах формування в суспільстві системи ринкових відносин, що супроводжується на початковій стадії цього процесу зниженням ефективності матеріального виробництва, особливої актуальності набуває проблема докорінної зміни механізму управління економікою підприємства.

Пізнання ринку неможливе без аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, тому що ринок є складним і багатоманітним утворенням економічного життя.

Так, з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин, ринок можна класифікувати як: ринок предметів споживання та послуг; ринок засобів виробництва; ринок науково-технічних розробок та інформації; ринок "ноу-хау"; ринок праці; ринок цінних паперів (фінансовий ринок); валютний ринок.

Структура ринку може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою або за географічним положенням: місцевий ринок; ринок окремих територій; ринок окремих регіонів; загальнонаціональний (внутрішній) ринок; світовий; ринок коаліцій різних країн (ЄС, СНД тощо).

Ринок можна характеризувати залежно від ступеня розвиненості ринкових відносин: розвинутий ринок; ринок, що формується.

Залежно від ступеня обмеження конкуренції розрізняють: монополістичний ринок; олігополістичний ринок; ринок вільної конкуренції (вільний ринок); змішаний ринок.

Відповідно до чинного законодавства виділяють: легальний (офіційний) ринок; нелегальний (тіньовий) ринок.

За характером продажу розрізняють: оптовий ринок (ринок оптової торгівлі); роздрібний ринок (ринок роздрібної торгівлі).

Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які перебувають зараз у зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховувала б економічні, політичні, історичні та психологічні чинники, характерні для нашої країни.

Основними засадами ринку є: повна економічна самостійність суб'єктів господарювання; вільні ціни; економічна конкуренція; розвинена ринкова інфраструктура; стала фінансово-грошова система; тісний зв'язок зі світовим ринком (рис. 2).

Важливим елементом відтворення ринкового середовища є ринкова інфраструктура. Ринкова інфраструктура – це сукупність підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, грошей, цінних паперів, робочої сили тощо. До таких установ |належать: біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, оптові та постачально-збутові організації, інвестиційні компанії, страхові організації, аудиторські фірми тощо.

Рис. 2. Основні засади ринку.

Головним інструментом створення моделі ринку має бути не стихійна гра сил, активна й послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інститутів ринкової економіки, яка включає такі основні елементи: ринковий механізм; методи державного регулювання; рівень та ступінь громадської свідомості; дієвий механізм соціального захисту населення (особливо на перехідному етапі) (рис. 3).


Рис. 3. Основні елементи ринкової економіки.

Ринкова економіка – це система господарювання, яка базується на прямих зв'язках незалежних виробників та споживачів і цінах, що визначаються співвідношенням попиту та пропозиції. До основних умов функціонування ринку належать: 1) розподіл праці та спеціалізація; 2) достатня місткість ринку (платоспроможний попит); 3) здатність цін динамічно змінюватися під впливом попиту та пропозиції; 4) вільний обмін товарами та послугами; 5) конкуренція товаровиробників, боротьба за покупця; 6) розвинена кредитно-грошова система.

У питанні «Виробнича система як суб'єкт ринкових відносин»  ринкова економіка характеризується тим, що вона проникає в усі сфери національного господарського ринку й охоплює всю сукупність окремих взаємопов'язаних елементів, окремих ринків, які можна класифікувати: за територіальною ознакою місцевий, національний, світовий; за загальними групами ринок чинників виробництва, ринок товарів і послуг; за структурою ринку – ринок засобів виробництва, технологій і виробничих видів діяльності, ринок споживчих товарів, послуг, житла, будівель і споруд невиробничого призначення, ринок фінансів (грошей, валюти, цінних паперів), ринок праці, робочої сили, робочих місць, ринок інформації, інтелектуального продукту, інновацій, ноу-хау; залежно від ринкового середовища – ринок чистої конкуренції, ринок монополістичної конкуренції, олігополістичний ринок.

Ринкові відносини становлять базу, основу для розуміння, здійснення заходів, спрямованих на економічний розвиток, задоволення потреб споживачів. Вплив ринку на економічні відносини виробників і споживачів реалізується через відповідний механізм, інструментарій: попит і пропозицію, ціну, конкуренцію, прибуток. Ринок існує в конкретних соціально-економічних умовах і залежить від інституту власності. Ринок посідає особливе місце в системі суспільного відтворення: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Якщо споживання є головною метою економічної діяльності, то її базою однозначно є виробництво. Розподіляти, обмінювати, споживати можна лише те, що вироблено.

Промислове виробництво має свої особливості, свою специфіку порівняно з вимогами та поведінкою кінцевих споживачів. Це стосується передусім придбання та продажу товарів, здійснення комплексу маркетингу.

Споживачі, підприємства, держава (в особі якої втілені урядові установи, що мають юридичну і політичну владу для здійснення контролю над господарюючими суб'єктами та ринком для досягнення суспільно корисних цілей) щільно взаємодіють на товарному, ресурсному та фінансовому ринках, утворюючи взаємопов'язаний «потік» витрат і доходів. Підприємство за допомогою ресурсного ринку залучає необхідні ресурси (трудові, земельні, інвестиційні, інтелектуальні) на умовах платності згідно із сформованим попитом. Споживачі, отримавши дохід за надані ресурси, витрачають частку цих коштів на товари (послуги), в яких є нагальна потреба. А підприємства, постачаючи відповідні товари (послуги) на ринок, в свою чергу, сподіваються на отримання доходу у вигляді виручки від реалізації. Невитрачена частка доходів споживачів йде на придбання ресурсів для відтворювальних процесів, на реінвестування їх в розбудову власного виробництва чи прибуткових сфер діяльності, сплату податків державі, і врешті решт, на заощадження. Крім того, на рух витрат і доходів суттєво впливає держава, до функцій якої входять закупівля певних товарів (послуг) у підприємств, справляння податків, надання субсидій, соціальний захист споживачів, здійснення трансфертних платежів, контроль і упорядкування функціонування фінансового, товарного, ресурсного та в міру своїх можливостей - зовнішнього - ринків. Визначення ролі підприємства при функціонуванні виключно у внутрішньому середовищі потребує відповідних коригувань порівняно з наведеним у кейнсіанській теорії, що обґрунтовує необхідність його самоствердження і визнання спочатку на внутрішньому ринку, а вже потім обумовлює вихід з конкурентоспроможною продукцією в зовнішній ринковий простір.

Надання пріоритетного значення підприємствам підкріплюється особливостями сучасних трансформацій ринкових відносин та побудовою державної статистичної звітності, відповідно до якої всі підприємства розподіляються в чотири групи:

за формою власності й відомчою підпорядкованістю;

за галузевою приналежністю;

за територіальною ознакою;

за економіко-статистичними показниками.

Оскільки підприємства є і суб'єктами, і об'єктами ринкових відносин, надзвичайно важливим є створення належних організаційно-економічних передумов їх діяльності, зокрема таких як:

економічна самостійність (вибір організаційної форми у вигляді концентрації, спеціалізації, інтеграції чи кооперування виробництва);

забезпечення високої рентабельності виробництва, перспектив самофінансування (дослідження економічних результатів);

зацікавленість у високих результатах діяльності (дослідження мотивації);

матеріальна відповідальність за результати діяльності (дослідження впливу регуляторних чинників на діяльність підприємств).

Визначення місця підприємства як основної ланки економічної діяльності в ринковій системі та особливостей формування платоспроможного попиту як основи споживчих процесів дозволяє розглянути економічні підходи до упровадження і розвитку організаційно-економічного механізму його діяльності з метою підвищення загальної ефективності його господарювання за певною ієрархічною схемою.

У питанні «Виробнича система як суб'єкт ринкових відносин». Ринкову концепцію виробництва допоможе пояснити модель виробничої системи як суб'єкта ринкових відносин.

Блок 1. Суто виробнича система: система ресурси  продукція. Вона містить субблок «ресурси»: виробничі ресурси і фінансові. Виробничі ресурси – основні та оборотні засоби і робоча сила. Фінансові ресурси – власні кошти фірми і кредитні ресурси. Другий субблок «продукція» пов'язаний з субблоком «ресурси» за допомогою «виробництва».

Блок 2. Суб'єкти підприємництва: сукупність фірм – виробників кінцевої і проміжної продукції як носіїв організаційно-правових форм (блок бізнесу).

Блок 3. Сукупний споживач, що представлений споживачем і власниками продукції промислового призначення, юридичними особами, а також споживачами товарів широкого вжитку, які одночасно є володарями деяких ресурсів (наприклад, робочої сили).

Блок 4. Ринок ресурсів (так само як і ринок продукції) – це ринок товарів промислового призначення, сукупність осіб та організацій, які закуповують ресурси (продукцію), що використовуються при виробництві іншої продукції або послуг, які продаються, здаються в оренду або постачаються іншим споживачам. Ринок ресурсів сукупність ринків, на яких споживач продає, а суб'єкт підприємництва купує всілякі ресурси, необхідні для створення нової продукції чи надання послуг. Блок бізнесу на цих ринках створює попит, а блок споживача забезпечує пропозицію ресурсів.

Важливе місце на ринку ресурсів займає ринок робочої сили і ставка зарплати як ціна робочої сили. Фірма зацікавлена одержати кваліфікованих робітників, за допомогою яких відбувається процес виробництва.

На ринку продукції (блок 5 за наведеною моделлю) продаються вироби широкого спектра призначення та послуги. За розмірами номенклатури і грошового обігу, наприклад, ринок приладів має перевагу над ринками іншої продукції, оскільки немає жодної галузі промисловості або сфери людської діяльності, котра б не споживала прилади. Ринок продукції – ринок, на якому промислові фірми продають, а блок (3) споживача купує всілякі види продукції і послуг. На цьому ринку блок споживача формує попит, а блок бізнесу – пропозицію.

Блок 6. Ринок кредитів, ринок фінансів – сукупність кредитних організацій і фінансових інститутів, які надають кредитні та фінансові послуги під певні проценти. Ринок кредитів – грошовий ринок, на якому банки будуть надавати кредити тільки тим промисловим фірмам, по відношенню до яких складається враження своєчасного платника боргу і процента.

Ринок інвестицій та ринок грошових капіталів пов'язані між собою. Кожен власник тимчасово вільних грошових капіталів вирішує для себе альтернативу – варіант інвестування у виробничі потужності або фінансових капіталовкладень в акції чи облігації в тому випадку, коли інвестор не хоче брати на себе підприємницький ризик.

Блок 7. Ринок інвестицій сукупність інноваційних фондів та інвестиційних, страхових компаній, що можуть і надавати інвестиційні послуги, і страхувати інноваційні ризики.

Блок 8. Ринок інновацій, на якому сукупність організацій, наукових і конструкторських закладів надає інноваційні послуги, продає ліцензії на користування новими технологіями, новою технікою, новими ідеями і технічними рішеннями «ноу-хау».

Інформаційний та економічний обмін, відбувається в самій виробничій системі відповідно до рівнів вартості, показників постачання і ступеня використання ресурсів, зароблювання заробітної плати, собівартості та цін на продукцію і формування рентабельності, залежності прибутку від витрат на виробництво реалізованої продукції і обсягу продаж, обігу грошових коштів фірми і складання балансу доходів і витрат фірми, платоспроможності і фінансової стійкості за критерієм достатності власних і позичених коштів.

Функції ринкової інфраструктури крім названих ринків також виконують товарні і фондові біржі, біржі праці, страхові компанії, венчурні фірми, комп'ютерні центри по обробці інформації і системи зв'язку (телекси, факси) для передачі ринкової інформації безпосереднім споживачам.

Виробнича система як суб'єкт ринкових відносин, таким чином, це єдність і взаємодія підсистем "Ресурси", "Продукція", блоку споживачів, суб'єктів підприємництва і ринкової інфраструктури, яка обслуговує ринкові відносини фірми; єдність і взаємодія інформаційних (вартісних) та матеріальних зв'язків по всьому колу ринкової діаграми і всередині неї в процесі підприємницької діяльності промислової фірми.

Сучасне підприємство – це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:

складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;

взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) – продукція, роботи, послуги;

здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи);

має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації); має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.

Кінцевими цілями будь-якого виробництва є створення товарів для задоволення потреб у них суспільства і потреби людини в праці. Для досягнення цих цілей необхідні основні виробничі фактори, тобто предмети праці, засоби праці, земля, праця, інформація. В умовах нестабільного зовнішнього оточення підприємства мусять вирішувати завдання, які можна згрупувати за такими напрямками:

організація виробничої кооперації і науково-технічної співпраці відповідно до технологічного ланцюга виготовлення кінцевого продукту;

забезпечення збалансованості діяльності за стадіями життєвого циклу продукції;

створення нових механізмів інвестування для розширення та науково-технічного розвитку виробництва;

досягнення узгодженості інтересів держави і власників підприємств при використанні землі і природних ресурсів;

створення на підприємствах внутрішнього ринку робочої сили, що забезпечить вирішення проблем професійної перепідготовки та зайнятості;

включення підприємств до глобальної мережі інформації та подолання труднощів науково-технічного розвитку виробництва, які виникають у зв'язку з установленням права підприємств на комерційну таємницю.

Моделі організаційних форм виробничого підприємництва визначаються відповідно до функції, що виконує підприємство.

З виробничо-технічного погляду підприємство являє собою техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин та механізмів, які відповідають його потужності та видам продукції (робіт, послуг), що випускаються.

Організаційно підприємство є виробничою одиницею економіки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім оточенням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу та організаційну структуру управління підприємством та його підрозділами, а також зв'язки між виробництвом та управлінням, між підприємством та зовнішніми організаціями.

З соціального погляду підприємство – це соціальна підсистема суспільства, завдяки якій здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів.

Економічно підприємство є виокремленою ланкою промисловості, яке визначається певною господарською, фінансовою, економічною самостійністю. Економічна система підприємства охоплює економічні відносини підприємства з державою, державним бюджетом, організаціями ринкової інфраструктури, постачальниками компонентів виробництва та споживачами продукції (робіт, послуг), населенням, а також внутрішні відносини, які виникають між підрозділами підприємства, між останніми та апаратом управління. Таким чином, підприємство є відкритою системою з відносно стабільною внутрішньою структурою та зі складною системою взаємозв'язків із зовнішнім оточенням.

З інформаційної точки зору підприємство - складна динамічна система, яка характеризується великим обсягом, інтенсивністю та різноспрямованістю інформаційних зв'язків між підсистемами й елементами, а також зовнішнім оточенням. Інформаційна підсистема підприємства охоплює планову, звітну, нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, яка характеризує стан і рух компонентів підприємства.

В екологічному аспекті підприємство – це виробничо-екологічна система, яка взаємодіє із зовнішнім оточенням шляхом матеріально-енергетичного обміну.

Щодо адміністративно-правового статусу, то з цього погляду підприємство є юридичною особою з установленими державою в законодавчому порядку правами та обов'язками.

Організаційною одиницею виробничого підприємництва є фірма або компанія. Це узагальнена назва будь-якої виробничої одиниці незалежно від її розмірів, організаційно-правової форми і форми власності.

Виробниче підприємництво може здійснюватися в різних юридично чинних організаційно-правових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі організації (реорганізації) фірми. Найбільш поширеними організаційними формами виробничого підприємництва є:

- одноособове володіння – за законодавством України це може бути приватне підприємство (юридична особа), засноване на приватній власності громадянина України; фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності;

- партнерство – товариство з додатковою відповідальністю; повне товариство; командитне товариство;

- корпорація – юридичний об'єкт, відокремлений від своїх безпосередніх власників (акціонерне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю).

Крім того, законодавством України передбачені колективні, орендні та Державні підприємства, які теж можна віднести до розряду корпорацій. Особливе місце посідають кооперативи та фірми будь-якої організаційно-правової форми з іноземною кваліфікаційною або некваліфікаційною інвестицією, діяльність яких регламентується спеціальними законодавчими актами.

Наведемо більш детальну характеристику кожної з трьох основних організаційних форм виробничого підприємництва.

Першим є підприємство, яке існує як особисте володіння, або особиста власність (sole proprietorship). Ця форма має ряд переваг:

- власникові фірми повністю належить прибуток фірми;

- власник фірми має низькі витрати з організації виробництва;

- невеликі розміри фірми дозволяють власникові підтримувати контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції.

Недоліками особистого володіння є:

- обмежені можливості для розширення виробництва;

- несприяння банків у наданні значних кредитів;

- необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємства, оскільки все майно власника за рішенням суду може бути направлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;

- власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємництва.

Друга організаційна форма виробничого підприємництва – це партнерство, або товариство (partnership), яке передбачає з'єднання капіталів двох або більше господарюючих суб'єктів. Партнерство має такі переваги:

- широкі можливості для розширення виробництва;

- збільшення можливості одержання кредиту;

- залучення професійних менеджерів.

Прибуток оподатковується як власний доход кожного з партнерів.

Недоліки цієї організаційної форми проявляються в таких аспектах: при генеральному партнерстві, на випадок банкрутства фірми усі її співвласники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон, якому належить 1 % власності фірми, відповідає на рівних з тим, кому належить решта 99%. Складності виникають при ліквідації і переорієнтації на інші види виробництва. Зокрема, передбачається залежність юридичного існування від виходу партнерів.

Третя організаційна форма виробничого підприємництва – це корпорація (corporation, public company). Це провідна форма сучасного підприємництва, її власники – утримувачі акцій або частки власності, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в капітал корпорації.

Весь прибуток корпорації належить її акціонерам (учасникам) і поділяється, як правило, на дві частини: перша – дивіденди (проценти) для утримувачів акцій (часток); друга частина – на реінвестування.

Основні переваги корпорації:

можливість мобілізації додаткових капіталів шляхом випуску цінних паперів;

використання наукових методів управління і професійних менеджерів;

можливість використання грошового ринку і ринку капіталів дозволяє гнучко орієнтувати свою програму з одного виду діяльності на інший;

корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінювалися її власники.

Корпораціям властиві і певні недоліки, серед яких слід виділити такі:

  •  високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку оподатковується прибуток корпорації, а потім - дивіденди акціонерів при їх виплаті;
  •  значні організаційно-економічні труднощі при реєстрації фірми;
  •  більша регламентованість з боку держави.

З точки зору виробничого підприємництва вибір організаційної форми виробничої фірми зумовлюється такими міркуваннями:

  •  запланованим масштабом виробничо-господарської діяльності;
    •  розрахунковою вартістю потрібного стартового капіталу;
    •  наявністю власних коштів та майна;
    •  необхідністю використання найманої праці;
    •  наявністю кваліфікованого персоналу, в т.ч. менеджерів;
    •  оперативністю розв'язування адміністративно-управлінських питань;
    •  рівнем обмеження самостійності з боку засновників;
    •  спроможністю залучення позичкових коштів;
    •  юридичними, нормативними та податковими обмеженнями.
Модель сучасних організаційних форм виробничого підприємництва дає уявлення про класифікацію фірм за формою власності, чинними правовими формами та за розмірами.

Модель організаційних форм виробничого підприємництва можна класифікувати за окремими ознаками.

Головною ознакою фірми є належність її до відповідної форми власності, а саме: приватної, колективної, державної, змішаної, власності іноземного суб'єкта підприємництва або фізичної особи. Фірма будь-якої форми власності має відповідну організаційно-правову основу свого функціонування, визначену законодавством України: зокрема, фірми у вигляді приватного, державного, орендного або колективного підприємства; виробничого кооперативу; фірм, організованих у формі господарських товариств (акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, повне та командитне товариство).

Економічні системи (традиційні, командні, ринкові): економіка містить у собі сукупність галузей і сфер господарювання кожної країни, світу, тобто соціально-економічна система - це сукупність форм спільної діяльності людей з митецького ведення господарства.

У соціально-економічній системі її основою служить ведення господарства. У залежності від масштабів цього господарства і форм спільної діяльності до таких систем відносяться:

індивідуальна діяльність,

домашнє господарство (сімейне господарство),

колективне господарство (рибальське, сільське, гірничодобувне і т.д.),

територіальне господарство (поселення, райони, міста, області, регіони),

галузі господарювання (від матеріальних до соціальних та інтелектуальних),

країни і їхні співдружності,

світове господарство всієї планети Земля.

Світове господарство являє собою максисистему найвищого рівня серед соціально-економічних систем, найбільшу, максимальну (від латинського слова maximum). Господарство окремого континенту (наприклад, Америки чи Європи) як сукупність розташованих там країн може умовно іменуватися мегасистемою (від грецького слова megas –великий). Господарство окремих країн може розглядатися як макросистема (від грецького слова macros – великий, довгий). Господарство окремих підприємств чи об'єднань (корпорацій), сімейні господарства являють собою мікросистему (від грецького micros – малий). Індивідуальні господарства, що базуються на індивідуальній діяльності однієї людини, відносяться до розряду мінісистем (від латинського minimum – найменший)

Складові частини систем утворять єдність і визначену цілісність системи. Аналіз змісту понять обох складових частин системи показує, що ця цілісність базується на спільності понять «спільна діяльність людей» і «ведення домашнього господарства».

Для рівня діяльності членів однієї родини, що має своє домашнє господарство, у цих поняттях не потрібно вводити які-небудь допущення. Для наступних рівнів поняття домашнього господарства стає синонімом господарства підприємства, галузі, території, країни, континенту, планети Земля (планета – наш спільний дім).

Відповідно до відмінностей системи кожного з розглянутих рівнів відрізняється і спільна діяльність з ведення господарства різного рівня, видозмінюється форма і зміст цієї діяльності при збереженні самої сутності систем – спільної діяльності людей з ведення господарства.

Усі перераховані раніше системи різного рівня знаходяться в тісній взаємодії одна з одною. Мінісистема відрізняється від усіх наступних систем тим, що в ній немає спільної діяльності людей усередині її. її функціонування можливе на принципах, застосовуваних Робінзоном Крузо до появи П'ятниці. Але на відміну від Робінзона Крузо, мінісистема тісно взаємодіє із системами більш високого рівня.

З формальних позицій індивідуальний виробник, будучи центральною ланкою мінісистеми, одночасно проживає на конкретній адміністративній території конкретної ж країни на нашій Планеті, будучи часточкою систем макро-, мега- і максірівнів. У самій мінісистемі соціальний аспект, тобто спільна діяльність людей, не виявляється. У ній є присутнім тільки економічний аспект - ведення господарства.

У системах всіх інших рівнів взаємодіють усі їхні складові частини.

Найважливішою умовою мистецького ведення господарства в системі будь-якого рівня є проходження принципів синергізма (від грецького synergos – разом діючі). Передбачається спільна (співдружня) дія складових частин системи кожного рівня в напрямку одержання найкращих результатів усіх взаємозалежних систем.

Основою структури соціально-економічних систем служать її вихідні елементи у вигляді первинних ресурсів планети, сонячної системи і людини - користувача цих природних ресурсів.

Другою складовою цієї структури є діяльність людини з використання природних ресурсів.

Навіть у стародавності людині приходилося будувати житла, водопроводи, обробляти сади і городи, виготовляти одяг, інструмент. Усе це ставало результатом її діяльності з використання ресурсів природи, а разом з тим здобувало нову форму похідних ресурсів, якими людина користувалася одноразово або тривалий час.

У підсумку, у своїй діяльності людина постійно використовує як первинні ресурси планети, так і похідні ресурси для одержання необхідних їй предметів споживання. При цьому предмети споживання людина може одержувати безпосередньо з первинних природних ресурсів у вигляді готових продуктів харчування, будівельних матеріалів, палива. Природні ж ресурси є основою (як предмети праці) для виробництва з них допоміжних інструментів і знарядь праці, за допомогою яких людина виготовляє більш складні предмети споживання (одяг, взуття, трансформовані продукти харчування і т.д.), конструкційні матеріали і їхня вихідна сировина, устаткування й усе, що являє собою засоби праці.

Сукупність предметів праці і засобів праці являють собою засоби виробництва. Саме завдяки їм людина може робити необхідні йому предмети споживання.

Сукупність же продуктивного потенціалу людини, реалізованого через працю людини, і засобів виробництва являють собою продуктивні сили. При цьому людина виступає головною продуктивною силою, що втягує первинні природні ресурси як предмети праці в процес перетворення їх у первинні предмети споживання, у похідні предмети праці і знаряддя праці як найважливішу частину засобів праці, у похідні предмети споживання.

Об'єктивною метою розвитку соціально - економічних систем є задоволення постійно мінливих матеріальних і духовних потреб людини на основі її діяльності з перетворення і раціонального використання природного і накопиченого людством потенціалу для одержання споживаних нею продуктів, товарів і послуг.

Для досягнення головної мети розвитку соціально - економічних систем зважуються завдання:

виявлення всієї гами мінливих потреб людини у часі протягом життя декількох поколінь;

здійснення діяльності людини з виробництва продукції і надання послуг відповідно до потреб населення світу;

раціональне використання вихідних природних ресурсів і накопиченого людством виробничого, фінансового й інтелектуального потенціалу в процесах їхнього перетворення в готові продукцію і послуги;

регулювання взаємодії всіх складових системи в процесі досягнення її головної мети.

Як видно з перерахованих завдань, розв'язуваних для досягнення головної мети системи, потрібно в них охопити потреби людини і її діяльність з їхнього задоволення на основі раціонального використання природних і накопичених ресурсів.

В економічній теорії існує кілька концепцій підприємства – (неокласична, інституційна, еволюційна, підприємницька), які описують його виникнення, діяльність і ліквідацію.

Концепцію підприємства слід розглядати з точки зору таких аспектів: загальносуспільний аспект; сутнісний аспект; функціональний аспект; ринковий аспект; нормативний; термінологічний аспект.

Серед концепцій підприємства (фірми), які описують його виникнення, діяльність і ліквідацію можна виокремити чотири основні: неокласичну; інституціональну; еволюційну; підприємницьку. Кожна з них акцентує увагу на тих чи інших особливостях підприємства як об'єкта дослідження.

У неокласичній теорії підприємство розглядається як цілісний об'єкт, який залучає вихідні ресурси у виробництво та перетворює їх у продукцію. Модель підприємства відображає залежність результатів виробництва від витрачених факторів, розміру та співвідношення факторів, які використовуються. Поведінка підприємства визначається обсягом і структурою ресурсів, що залучаються, та продукцією, що виробляється. Неокласична модель підприємства як носія основної (виробничої) функції на сьогодні є загальновизнаною, базовою у світовій економічній науці концепцією.

В інституціональній теорії підприємство розглядається як організація, що створена людьми для ефективнішого використання обмежених ресурсів. Іншими словами, існування підприємства (фірми) пов'язується з тими перевагами, які воно забезпечує у процесі виготовлення продукції порівняно з виробництвом тієї самої продукції без організації фірми. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання контрактів із зовнішніми організаціями і робітниками.

В еволюційній теорії фірма розглядається як один із об'єктів системи, яку можна порівняти з біологічною популяцією. Поведінка підприємства обумовлена еволюційними реакціями на вплив ділового, адміністративного та технологічного середовища. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з іншими суб'єктами господарювання формуються відповідні традиції та виробляються процедури прийняття рішень, певні правила реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Характерним для еволюційної концепції є системне уявлення про підприємство як подвійний об'єкт: з одного боку, підприємство є членом ділової спільноти («популяції») і повною мірою перебуває під впливом її еволюції, з іншого боку – йому притаманні власні традиції у визначенні напрямків діяльності, обсягів і пропорцій залучення ресурсів.

Підприємницька модель фірми ґрунтується на уявленні про підприємство як сферу реалізації підприємницької ініціативи та наявних у підприємця або доступних для залучення ресурсів. Поведінка підприємства є результатом взаємодії підприємців (менеджерів) усіх рівнів.

Основою діяльності підприємств, які створюються та функціонують з метою отримання прибутку, є підприємництво, тому вивчення даної теми слід розпочати з визначення понять «підприємництво» та  «підприємницька діяльність».

Згідно із ст.42 Господарського Кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку.

Певні види діяльності підприємства можуть виконувати лише на підставі отриманої ліцензії – дозволу, який надається на певний термін державними органами на здійснення окремих видів суспільно корисної діяльності, у тому числі зовнішньекономічної. Перелік таких видів діяльності визначений Закном України «Про порядок ліцензування окремих видів господарської діяльності». Так, до видів діяльності, на здійснення яких необхідна ліцензія, належать [24]:

пошук (розвідка) корисних копалин;

транспортування нафти, нафтопродуктів, газу трубопроводом та їх розподіл;

операції з наркотичними та психотропними речовинами;

медична практика;

ветеринарна практика;

організація й утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей;

діяльність у галузі будівництва;

надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним, річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом;

операції з кольоровими та чорними металами;

надання освітянських послуг;

надання послуг радіо- та телезв'язку;

туристична діяльність;

професійна діяльність на ринку цінних паперів та інші види діяльності.

Друге питання теми: принципи здійснення, форми, типи й моделі підприємницької діяльності слід розглядати також на основі Господарського Кодексу України.

До принципів підприємницької діяльності відносять:

вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виготовлюваної продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільний найом підприємцем працівників;

комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

На основі оволодіння питаннями, які розкривають сутність конкуренції, слід переходити до розгляду правових основ та організаційних форм підприємницької діяльності.

Найбільш поширеними організаційними формами виробничого підприємства є: одноособове володіння; партнерство; корпорація.

Модель сучасних організаційних форм виробничого підприємства дає уявлення про класифікацію підприємств по відношенню: до власності; до чинних правових форм; за розмірами.

Даний матеріал дозволяє зробити порівняльну характеристику різних організаційно-правових форм виробничого підприємництва з точки зору співпадання та розбіжностей цих структур у відповідності до правових, фінансово-економічних та організаційно-управлінських ознак.

Застосувавши порівняльну характеристику підприємств, необхідно виділити їх переваги та недоліки.

Далі слід розглянути основні види підприємницької діяльності: виробничу і посередницьку діяльність.

Неабияке значення має розкриття логіки підприємницької діяльності в цілому, питання започаткування і розвитку підприємництва в Україні.

Далі слід перейти до визначення ролі та значення підприємництва в сучасній ринковій системі господарювання, що передбачає розгляд підприємства як важеля зміни структури економіки, «поживне середовище» для конкуренції, каталізатор економічного розвитку, чинник економії і раціонального використання ресурсів, найдійовіший стимул до високоефективної праці. При цьому необхідно підкреслити визначальну роль підприємництва у досягненні економічного успіху, динамічному розвитку суспільства.

Необхідно розглянути чинні закони і законодавчі акти України як правову систему підприємництва, дії підприємця щодо створення правового поля та організаційно-правових форм власного підприємства (організації).

Правове забезпечення підприємництва: Господарський Кодекс України, Податковий Кодекс України, Закони України «Про господарські товариства», «Про власність», «Про банкрутство», «Про оплату праці», «Про цінні папери і фондову біржу», Устав підприємства тощо.

Ці законодавчі акти регламентують діяльність різних видів підприємств і визначають види й організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності. Це дозволяє створити рівні правові умови діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно і системи господарювання; забезпечити самостійність підприємств, регулювання відносин з іншими господарюючими суб’єктами та державою.

Вивчення четвертого питання теми рекомендується розпочати з розгляду блоку питань, які розкривають сутність міжнародної підприємницької діяльності. На основі відповідних інформаційних джерел слід визначити сучасні тенденції розвитку міжнародних економічних відносин. Розкрити суть поняття «суб’єкти», типи і види міжнародного бізнесу. Окреслити форми міжнародної підприємницької діяльності. Визначити мотивацію і процедуру створення, механізм функціонування спільних підприємств у системі міжнародного бізнесу.

Питання для самоконтролю

Назвіть та охарактеризуйте форми підприємницької діяльності.

Обґрунтуйте роль підприємства як первинної ланки виробничої сфери і юридичної особи

Охарактеризуйте принципи підприємницької діяльності.

Виділить проблеми визначення і обґрунтування цілей діяльності.

Покажіть значення юридичних актів, що слугують базою функціонування підприємства.

Продемонструйте тенденції структури видів підприємств за формою власності в Україні.

Наведіть приклад компанії, яка, на Вашу думку, є одноосібним власником. Опишіть її переваги та недоліки.

Наведіть приклад АТ. Які воно має переваги та недоліки ? Порівняйте його з іншим видом підприємства.

Обґрунтуйте переваги та недоліки у діяльності лізингових підприємств.

Що необхідно зробити в економіці, щоб Україна стала заможною державою, яку б визнавало все світове співтовариство?

Наведіть приклад компанії, яка, на Вашу думку, є товариством з обмеженою відповідальністю. Опишіть її переваги та недоліки.

Охарактеризуйте мотивацію створення підприємства з іноземним капіталом.

Розкажіть про процедуру створення та механізм функціонування фірми з іноземними інвестиціями.

Обґрунтуйте, які іноземні інвестиції найбільш вигідні для України: прямі чи портфельні.

Тести

1. Власник майна (підприємець) зобов’язаний:

а) не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та інтереси громадян, інших підприємств, установ та держави;

б) здійснювати мотивацію роботи співробітників, заохочувати колективну працю, не завдавати шкоди навколишньому середовищу;

в) виконувати договірні зобов’язання, додержуватися фінансової дисципліни, підвищувати кваліфікацію працівників.

  1.  За законодавством України одноособове володіння – це:

а) товариство з додатковою відповідальністю; повне товариство; командитне товариство платоспроможність;

б) може бути приватне підприємство (юридична особа), засноване на приватній власності громадянина України; фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності;

в) юридичний об'єкт, відокремлений від своїх безпосередніх власників (акціонерне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю);

г) товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства усім своїм майном.

3. Основним узагальненим показником підприємства є:

а) платоспроможність;

б) конкурентноздатність;

в) прибуток (дохід);

г) ліквідність.

4. Суб'єкти ринку:

а) це не просто сфера обміну, а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відображення у ціні;

б) це фізичні та юридичні особи, що вступають до економічних відносин товарообміну та послуг в одних випадках як споживачі, в інших – як виробники. Суб'єктами є індивідуальні товаровиробники, фірми, сім'ї, організації, держава та ін.;

в) це специфічні групи товарів та послуг, що мають стійкий попит, постійно надходять на ринок. Об'єктами ринку є товари, послуги, технології, інформація тощо.

5. Підприємництво це:

а) цілісна система господарської діяльності, орієнтована на досягнення прибутку фірми шляхом задоволення попиту на її товари та послуги на ринках;

б) активна, ініціативна форма діяльності окремих громадян, груп, підприємств у виробництві й реалізації товарів та послуг з метою одержання прибутку;

в) комерційна діяльність окремої особи або групи осіб, метою якої є одержання прибутку;

г) сукупність принципів, методів, засобів та форм управління виробництвом, що застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва.

Характерні якості підприємця це:

а) здатність та готовність проявити ініціативу, приймати рішення, йти на ризик, розуміти ринок та його розвиток, прагнути до нововведень, керувати людьми, надихати співробітників та координувати їх роботу;

б) готовність виконувати громадські обов’язки шляхом співробітництва у власних професійних об’єднаннях і брати участь у благодійних заходах;

в) дипломатичність, організаторські та управлінські здібності, прагнення до новаторства.

7. Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян:

а) військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, держбезпеки, внутрішніх справ, держарбітражу, держнотаріату, органів влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;

б) юридичні особи усіх форм власності, які порушили порядок державної реєстрації;

в) військовослужбовці, посадові особи, працівники органів прокуратури, суду, державної безпеки, юридичні особи усіх форм власності.

8. Підприємництво може здійснюватися у таких формах:

а) суспільній, груповій та асоціативній;

б) груповій та суспільній;

в) індивідуальній та колективній;

г) приватній, індивідуальній, асоціативній та суспільній.

9. До виробничого підприємства відносять:

а) діяльність у сфері виробництва, торгівлі та посередництва;

б) діяльність по виробництву продукції, товарів, а також робіт, послуг, інформації, духовних цінностей, які підлягають наступній реалізації споживачам;

в) товарно-грошові угоди з купівлі та продажу товарів і послуг.

10.  До негативних результатів підприємницької діяльності відносяться:

а) встановлення демпінгових цін;

б) тривале зниження прибутку чи взагалі його відсутність;

в) зниження попиту на продукцію підприємства;

г) реструктуризація підприємства.

Бібліографічний список до теми

2, 37, 53

Тема 2. Види підприємств, їх організаційно-правові форми

              Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про нормативно - правові основи функціонування підприємств; юридичні акти, що слугують базою створення, функціонування та ліквідації підприємства.

План вивчення теми

Поняття підприємства як організаційно відокремленої та економічно самостійної первинної ланки виробничої сфери.

Класифікація підприємства за певними ознаками.

Правові основи створення, функціонування підприємства.

3.1. Загальна характеристика правового середовища функціонування підприємства

3.2. Юридичні акти, що є базою функціонування та ліквідації підприємства.

3.3. Господарчий Кодекс України, його зміст.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Основною виробничо-господарською ланкою національної економіки є підприємство. Визначення поняття підприємства та правові засади його функціонування сформульовано у главі 7 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) №436-IV від 16.01.2003 p., чинного з 01.01.2004 p. та Цивільного кодексу України.

Господарчий Кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Підприємство  самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування (або іншими суб'єктами) для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

Будь-яке підприємство може бути створене:

за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу шляхом заснування нового підприємства;

шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого підприємства з додержанням вимог законодавства;

шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Господарчого Кодексу України та Положення про державну реєстрацію суб'єктів господарювання

Під господарською діяльністю слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними ознаками підприємства є:

виробничо-технічна єдність;

економічна єдність;

організаційна єдність.

У практиці господарювання кожне підприємство представляє собою складну економічну систему, що здійснює багато видів діяльності.

Класифікація підприємств передбачає групування підприємств за такими ознаками:

- мета і характер діяльності ;

- форма власності майна ;

- належність капіталу ;

- правовий статус і форма господарювання ;

- галузево-функціональний вид діяльності;

- технологічна і територіальна цілісність ;

розмір за чисельністю працівників.

Створення та функціонування підприємств в Україні регулюється господарським, податковим, інвестиційним, митним, валютним та іншими законодавствами, що регламентує окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні (рис. 4).

Господарське законодавство регулює правові, економічні та соціальні принципи здійснення підприємницької діяльності на території України. Законодавство встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки; визначає види та організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації та ліквідації; організаційний механізм здійснення підприємницької діяльності; встановлює державний контроль у сфері ліцензування та відповідальність суб'єктів господарювання й органів ліцензування за порушення законодавства тощо.

Рис. 4. Основні елементи правового середовища створення та функціонування підприємств

Податкове законодавство визначає чинну в країні податкову систему, тобто сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються у встановленому відповідними законами держави порядку; встановлює об'єкти оподаткування та методики їх визначення, джерела сплати податків; регулює розміри ставок податків; визначає терміни сплати податків та порядок надання податкових пільг; регламентує застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання (Податковий Кодекс України).

Інвестиційне законодавство регулює інвестиційні процеси в країні, надає державні гарантії вітчизняним та іноземним інвесторам, визначає засади функціонування біржового та позабіржового ринків цінних паперів в Україні, встановлює правила здійснення операцій з цінними паперами та забезпечує контроль за діяльністю емітентів, інвесторів та професійних учасників фондового ринку - інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, страхових компаній тощо (Закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про цінні папери та фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та інші).

Митне законодавство регулює порядок здійснення операцій з експорту та імпорту сировини, продукції, послуг; визначає ставки мит на ввезення (вивезення) сировини та продукції, встановлює пільгові ставки мит на певні групи товарів, регламентує процедуру перетинання кордону країни та оформлення вантажів, забезпечує контроль за сплатою мит і митних зборів тощо (Митний кодекс України, Податковий Кодекс України).

Валютне законодавство регламентує порядок здійснення операцій з іноземною валютою, процедуру видачі Національним банком України дозволу комерційним банкам на здійснення таких операцій, відкриття валютних рахунків Суб'єктами господарської діяльності тощо (Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та інші).

Таким чином, правове середовище функціонування підприємства є достатньо складним. Ступінь впливу його елементів визначається, насамперед, організаційно-правовою формою підприємства, галузевою належністю, видами діяльності, залежністю від іноземних постачальників або споживачів, обсягом товарообігу тощо.

Головним юридичним актом діяльності підприємств в Україні є Господарчий Кодекс України.

Метою Господарчого Кодексу України є забезпечення зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвитку підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної спрямованості відповідно до вимог Конституції України, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України, сприяння гармонізації її з іншими економічними системами.

Господарчий Кодекс України регламентує діяльність різних видів підприємств і визначає види й організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності, створює рівні правові умови  діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність за здійснення господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою.

З метою правильного  сприйняття і тлумачення варто пояснити найбільш принципові положення цього законодавчого акту, що висвітлюють головні напрямки створення, функціонування та ліквідації підприємства.

1. Основні засади господарської діяльності.

В цьому розділі розкриваються основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання, надається характеристика господарської комерційної діяльності та некомерційної господарської діяльності.

2. Суб’єкти господарювання

В цьому розділі відображається створення, реєстрація, ліквідація і загальні принципи управління підприємництвом і самоврядування трудового колективу. Слід з’ясувати, у яких випадках може бути створене будь-яке підприємство.

Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за його місцем знаходження у відповідному виконавчому комітеті Ради народних депутатів за певну плату. Господарчий Кодекс регламентує умови реєстрації підприємства. Крім цього, він засвідчує випадки й умови ліквідації підприємства. Слід підкреслити, що підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з моменту виключення його з державного реєстру України.

Вивчаючи створення, реєстрацію, ліквідацію і реорганізацію підприємства, слід звернути увагу на Положення Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності» і як воно здійснюється  на практиці.

Розглядаючи загальні принципи управління підприємництвом і самоврядування трудового колективу, слід підкреслити, що управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника майна і принципів самоврядування трудового колективу. Студенти повинні знати права власника майна та трудового колективу підприємства.

У сучасних умовах кожне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на вироблювану продукцію та необхідність збільшення власного прибутку. Воно має права самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення виробництва, а також реалізацію виробленої продукції.

На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарсько-економічної діяльності є прибуток (дохід). В умовах ринкових відносин порядок використання доходу визначає власник підприємства. Однак, державний вплив на вибір напрямків прибутку (доходу) здійснюється через систему податків, податкових пільг, різних економічних санкцій

3. Майнова основа господарювання.

Розділ 3 характеризує склад майна та джерела формування майна підприємства, а також права підприємства щодо володіння, розпорядження та використання майна, а також використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності. При вивченні цього розділу слід звернути увагу на питання, що пов’язані з характеристикою цінних паперів та корпоративних прав.

Доцільно зазначити, що в сучасних умовах все більш уваги приділяється використанню природних ресурсів у сфері господарювання і обов’язком підприємства є своєчасне здійснення природоохоронних заходів переважно за рахунок власних коштів. У випадку банкрутства підприємства фінансування таких заходів проводиться за рахунок коштів від продажу його майна, а за їх браком – бюджету відповідного органу місцевої влади або держави.

4. Господарські зобов’язання.

У цьому розділі надані загальні положення про господарські зобов’язання, умови та порядок укладання господарських договорів, що породжують господарські зобов’язання, особливості укладання попередніх договорів та господарських договорів за державним замовленням тощо. Особливого дослідження заслуговують питання виконання господарських зобов’язань, їх припинення та визнання суб’єкта підприємництва банкрутом.

При цьому слід звернути увагу на питання формування ціни та ціноутворення у сфері господарювання.

5. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання.

У цьому положенні розглядаються господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин, умови відшкодування збитків у сфері господарювання, штрафні та оперативно-господарські санкції, а також адміністративно-господарські санкції.

Слід підкреслити, що за порушення договірних зобов’язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції підприємство несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

6. Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання.

Особливості правового регулювання господарських відносин визначаються залежно від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду господарської діяльності, простору, на якому складаються господарські відносини, особливостей суб’єктів, між якими виникають господарські відносини. У цьому ж розділі визначаються види господарської діяльності та наведена їх класифікація за окремими галузями господарювання (торгівельна діяльність, сільськогосподарська діяльність, енергопостачання, біржова торгівля, оренда та лізинг, комерційне посередництво, капітальне будівництво, інноваційна діяльність тощо).

7. Зовнішньоекономічна діяльність.

Загальні умови, суб’єкти, порядок здійснення суб’єктами господарювання та види зовнішньоекономічної діяльності визначаються цим Кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими нормативно-правовими актами.

Зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання провадиться на принципах свободи її суб’єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, при цьому слід зазначити, що державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на захист економічних інтересів України.

У цьому ж розділі визначаються види іноземних інвестицій та форми їх здійснення, оцінка та правовий режим іноземних інвестицій, а також гарантії їх здійснення.

8. Спеціальні режими господарювання.

У розділі 9 Господарського Кодексу України надано визначення  спеціальної (вільної) економічної зони, якою вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. У цьому ж розділі наведена класифікація типів спеціальних (вільних) економічних зон, вказані державні гарантії інвестицій у спеціальній (вільній) економічній зоні, а також інші види спеціальних режимів господарської діяльності.

Питання для самоконтролю

Назвіть та охарактеризуйте форми підприємницької діяльності.

Обґрунтуйте роль підприємства як первинної ланки виробничої сфери і юридичної особи

Виділить проблеми визначення і обґрунтування цілей діяльності.

Покажіть значення юридичних актів, що слугують базою функціонування підприємства.

Продемонструйте тенденції структури видів підприємств за формою власності в Україні.

Наведіть приклад компанії, яка, на Вашу думку, є одноосібним власником. Опишіть її переваги та недоліки.

Наведіть приклад АТ. Які воно має переваги та недоліки ? Порівняйте його з іншим видом підприємства.

Обґрунтуйте переваги та недоліки у діяльності лізингових підприємств.

Що необхідно зробити в економіці, щоб Україна стала заможною державою, яку б визнавало все світове співтовариство?

Наведіть приклад компанії, яка, на Вашу думку, є товариством з обмеженою відповідальністю. Опишіть її переваги та недоліки.

Охарактеризуйте мотивацію створення підприємства з іноземним капіталом.

Розкажіть про процедуру створення та механізм функціонування фірми з іноземними інвестиціями.

Обґрунтуйте, які іноземні інвестиції найбільш вигідні для України: прямі чи портфельні.

Тести

1.Підприємством у ринковій економіці є: 

а) самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування (або іншими суб'єктами) для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності;

б) господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій;

в) господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах і своїх вкладів;

г) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

2. Акціонерним товариством є:

а) учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством;

б) господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій;

в) господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах і своїх вкладів;

г) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

3. Товариством з обмеженою відповідальністю є:

а) учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством;

б) господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах і своїх вкладів

в) господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій;

г) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

4. Повним товариством є:  

а) учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством;

б) господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть податкову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном;

в) господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах і своїх вкладів;

г) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

5. Командитним товариством є:  

а) учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством;

б) господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники);

в) господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах і своїх вкладів

г) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

 

6. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів у статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами, це:

а) командитне товариство;

б) товариство з обмеженою відповідальністю;

в) повне товариство.

7. Товариство, яке, поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим вкладом у статутний фонд такого підприємства, це:

а) повне товариство;

б) товариство з обмеженою відповідальністю;

в) командитне товариство.

8. Товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства усім своїм майном  це:

а) командитне товариство;

б) повне товариство;

в) товариство з додатковою відповідальністю.

9. Акціонерне товариство являється закритим, якщо:

а) його акції можуть розповсюджуватися серед всіх бажаючих їх придбати;

б) його акції розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі, при цьому акціонери мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства;

в) якщо контрольний пакет акцій належить трудовому колективу, але може у будь-який час бути проданим.

10. Акціонерне товариство являється відкритим, якщо:

а) його акції знаходяться серед замовників, не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, а також продаватись і купуватися на біржі;

б) акції акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

в)якщо контрольний пакет акцій належить трудовому колективу, але може у будь-який час бути проданим.

 

11. Підприємництво може здійснюватися у таких формах:

а) суспільній, груповій та асоціативній;

б) груповій та суспільній;

в) індивідуальній та колективній;

г) приватній, індивідуальній, асоціативній та суспільній.

12. До виробничого підприємства відносять:

а) діяльність у сфері виробництва, торгівлі та посередництва;

б) діяльність по виробництву продукції, товарів, а також робіт, послуг, інформації, духовних цінностей, які підлягають наступній реалізації споживачам;

в) товарно-грошові угоди з купівлі та продажу товарів і послуг.

13. Діяльність підприємства здійснюється на основі:

а) чинного законодавства України та інших держав;

б) закону України “Про підприємства в Україні”;

в) закону України “Про підприємництво”;

г) Господарчого Кодексу України.

14.Підприємство має бути ліквідоване у випадках:

а) при банкрутстві або у разі закінчення терміну дії ліцензії;

б) прийняття відповідного рішення власником майна, визнання підприємства банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов;

в) за власною ініціативою власника майна, визнання підприємства банкрутом, якщо воно не має змоги для фінансового оздоровлення.

15. За метою та характером діяльності підприємства класифікуються на:

а) малі, середні і великі;

б) комерційні і некомерційні;

в) національні, закордонні і змішані.

16. За формою власності майна підприємства класифікуються на:

а) національні, закордонні, спільні;

б) приватні, колективні, державні, змішані;

в)комерційні і некомерційні.

17. Генеральна мета підприємства, чітко окреслена причина його існування  це:

а) стратегічний план підприємства;

б) місія;

в) одна з множинних цілей.

18. Певне зібрання правил, що регулюють діяльність підприємств та визначають її особливості, характеризують взаємовідносини з іншими господарюючими суб’єктами  це:

а) економічні закони;

б) статут підприємства;

в) нормативи державних органів управління.

Бібліографічний список до теми

1, 2, 3, 7, 20, 34, 38, 42, 46, 51

Тема 3. Зовнішнє середовище господарювання підприємств

              Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про зовнішнє середовище, його класифікацію та вплив факторів на положення й діяльність підприємства.

План вивчення теми

Поняття зовнішнього середовища підприємства. Класифікація зовнішнього середовища на макро- та мікросередовище.

Зовнішнє середовище непрямого впливу та його діагностика. PEST- аналіз.

Політичні, правові, економічні, соціокультурні, технологічні фактори та їх аналіз.

Вплив факторів на положення та діяльність підприємства, на його стратегію. Вплив зовнішніх чинників на результативність виробництва.

Зовнішнє середовище безпосереднього впливу.

Методика діагностики галузі. Ємність ринку. Конкурентне середовище в галузі. Галузеві ключові фактори успіху. Аналіз привабливості галузі.

Вплив на зовнішнє середовище. Протидія змінам у зовнішньому середовищі.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Підприємство як відкрита соціально-економічна система визначає і реалізує свою місію, досягає цілей лише у взаємодії, взаємозалежності із зовнішнім середовищем. З зовнішнього середовища воно отримує необхідні для нормального функціонування ресурси (матеріали, сировину, устаткування, енергію, інформацію, кадри). В зовнішньому середовищі підприємство формує свою репутацію, втілює в життя свої наміри, реалізує продукцію, отримує прибуток для розширеного відтворення. Оточуюче середовище надає можливість подальшого поглиблення розподілу суспільної праці, розширення міжнародного економічного співробітництва, розповсюдження науково-технічних і соціально-економічних нововведень на ширший підприємницький простір, вирівнювати рівень життя людей у різних країнах.

Зовнішнє середовище підприємства в його широкому розумінні – це сукупність суб'єктів господарювання, політичних, соціальних, економічних, природних чинників, національних і міждержавних інституційних структур, інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників, які визначають поведінку підприємства в суспільстві.

Залежно від характеру впливу на функціонування об'єкта господарювання навколишнє середовище поділяють на макро -і мікросередовище.

Макросередовище охоплює матеріально-технічні й економічні умови господарювання, суспільні відносини та інститути, інші чинники, які впливають на підприємство та його мікросередовище опосередковано. Серед основних компонентів або груп чинників макросередовища вирізняють такі: природно-екологічне, соціально-демографічне, політико-правове, науково-технічне, економічне, міжнародне довкілля.

До контактних установ належать: комерційні інформаційні центри; сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні, інвестиційні, емісійні, кредитні та інші банки; мережа підприємств оптової та роздрібної торгівлі, пункти прокату, лізингові центри, ремонтні та сервісні організації, страхові, аудитні, брокерські компанії, торгові доми, аукціони, рекламні агенції, виставки, ярмаркові центри.

До директивних установ належать ті організації, установи, відносини з якими мають обов'язковий характер, що передбачено відповідними законодавчими та нормативними актами. Такими організаціями й установами є: органи статистики, податкова адміністрація, митниця, пожежна інспекція, санепідемстанція, міський водоканал, держадміністрація району, міста, області, енергетичні служби та ін. Таких установ налічується понад 50.

Оскільки підприємство є системоутворюючим ядром мікросередовища, то будь-які зміни в його діяльності справляють прямий і зворотний вплив на всі взаємопов’язані з ним елементи середовища і на середовище в цілому.

Фактори мікро- і макросередовища відносно будь-якого підприємства відіграють неоднакову роль і можуть, залежно від обставин, впливати на його діяльність позитивно, негативно або залишитись нейтральними. Комбінаційний склад факторів, їх варіації, пріоритети й вагомість залежать від цілей підприємства, видів його діяльності, організаційно-виробничої структури, складності виробничо-господарських і комерційних зв’язків, а також від конкретних ситуацій, в яких може опинитися підприємство.

Аналіз зовнішнього середовища й кількісна оцінка його впливу на підприємство здійснюється за такою схемою:

на основі якісних оцінок зовнішнього середовища виявляються пріоритетні для підприємства компоненти середовища та фактори, що діють у ньому ;
проводиться виваження кожного із активно діючих факторів середовища, тобто вимірюється його значення для підприємства. Це здійснюється в діапазоні прийнятих максимальних і мінімальних значень факторів ;

обчислюється кількісна характеристика впливу кожного фактора на підприємство у діапазоні прийнятої  шкали балів ;

на основі одержаної інформації здійснюється комплексна оцінка сильних і слабких сторін підприємства, виявляються його потенційні можливості, внутрішні недоліки й зовнішні проблеми.

Вплив зовнішнього середовища характеризується певними факторами, основними з яких є:

міжнародний (циклічність економічного розвитку; фінансова політика транснаціональних банків, фондів; створення вільних економічних зон тощо);

національні (стан фінансової системи; відношення держави до підприємництва; податкова політика);

ринкові (конкурентноздатність продукції; якість продукції, рівень витрат виробництва тощо).

Для більш точної відповіді на поставлені питання слід обов'язково провести багатофакторний системний аналіз навколишнього середовища організації.

Аналіз далекого оточення фірми

PEST  це абревіатура чотирьох англійських слів: Р – Policy  політика, Е – Economy – економіка, S – Society – суспільство (соціум), Т – Technology  технологія.

З назви методу видно, що серед незліченної множини факторів, що характеризують вплив зовнішнього середовища на організацію, PEST-аналіз виділяє 4 основні групи. Це означає, що даним інструментом стратегічного аналізу досліджуються політичний, економічний, соціокультурний і технологічний аспекти зовнішнього середовища організації.

Політичний фактор зовнішнього середовища повинен вивчатися в першу чергу, тому що головне політичне питання - це питання про владу. А центральна влада регулює механізм обігу грошей у державі, а також ряд інших ключових умов одержання основних ресурсів для діяльності будь-якої організації.

Аналіз економічного аспекту зовнішнього середовища організації дозволяє зрозуміти, як на рівні держави формуються , розподіляються основні економічні ресурси. Для більшості конкретних організацій це є найважливішою загальною умовою їхньої ділової активності.

Аналіз конкретної ситуації показує, яке значення для стратегії розвитку конкретної організації мають економічні рішення, прийняті на рівні далекого зовнішнього середовища.

Соціальний компонент зовнішнього середовища найбільшою мірою пов'язаний з формуванням споживчих переваг населення. Цим, як правило, і визначається його особливе значення при аналізі можливого попиту на продукт організації в стратегічній перспективі.

Значення технологічного фактора зовнішнього середовища стає теж майже очевидним. У сучасних умовах швидких технологічних змін перед будь-якою організацією стоїть постійна загроза втрати ринку продукту через його витіснення більш технологічним продуктом.

Тому ціль стратегічного аналізу технологічного аспекту розвитку зовнішнього середовища така:

аналіз повинен забезпечувати організацію інформацією, що дозволяє їй вчасно переорієнтуватися на виробництво і/чи реалізацію технологічно перспективного продукту;

організація має встигнути отримати достатній прибуток від своїх традиційних продуктів і при цьому вміти вчасно від них відмовлятися на користь більш перспективних.

У PEST-аналізі домінуючими є такі дві позиції:

Стратегічний аналіз кожного із зазначених 4-х компонентів повинен відповідати принципам системності, тому що в житті всі ці компоненти тісним і складним чином взаємозалежні. Значна зміна кожного з компонентів, як правило, впливає на весь ланцюжок. Такі зміни для конкретної організації й у кожній конкретній ситуації можуть стати загрозою, чи, навпаки, новою стратегічною можливістю її майбутнього бізнес-успіху.

PEST-аналіз – це інструмент історично сформованого чотирьохелементного стратегічного аналізу далекого зовнішнього середовища. Але реальне життя, по-перше, ширше і багатогранніше від 4-х складових його елементів. А по-друге, для кожної конкретної організації в її зовнішньому середовищі існує свій особливий набір ключових факторів, які безпосередньо і найбільш істотним чином впливають на її конкретний бізнес.

Відомо, що зовнішнє середовище організації - це конкурентне середовище, де організація здійснює реалізацію свого продукту. Стан такого середовища постійно змінюється.

Тому, як уже відзначалося раніше, найважливіше завдання Стратегічного управління організації - це забезпечення її ефективної адаптації до будь-яких значних змін зовнішнього середовища.

Очевидно, що для виконання такого завдання необхідно проводити збір, моніторинг і стратегічний аналіз відповідної інформації. Оскільки сучасне зовнішнє середовище будь-якої організації характеризується постійним зростанням факторів складності і невизначеності, то стратегічний аналіз такого середовища повинен бути адекватно багатофакторним, системним і високопрофесійним.

При проведенні системного стратегічного, аналізу зовнішнього середовища організації доцільно розрізняти далеке і близьке зовнішнє середовище.

Загальновизнаний критерій поділу двох зазначених середовищ зводиться до того, що далеке зовнішнє середовище, на відміну від близького, при всій своїй значимості особливого чи специфічного значення саме для даної конкретної організації не має. Тому далеке зовнішнє середовище називають також загальним зовнішнім середовищем організації.

PEST-аналіз  це конкретний інструмент стратегічного аналізу саме далекого зовнішнього середовища організації.

Окремі фактори зовнішнього середовища на різні організації справляють різний вплив. При цьому вважається загальновизнаним, що великі організації від далекого зовнішнього середовища залежать більше, ніж дрібні.

Серйозний стратегічний аналіз далекого зовнішнього середовища для конкретної організації означає вихід на свій особливий перелік ключових факторів даного середовища і відповідний специфічний багатофакторний системний аналіз (табл. 2.1).

При такому стратегічному аналізі в організації як мінімум повинен бути повний перелік:

факторів і тенденцій далекого зовнішнього середовища, що справляють значний вплив на бізнес організації;

факторів, що містять потенційні загрози бізнесу організації;

факторів, розвиток яких містить нові можливості для бізнесу організації.

Складання зазначених переліків, моніторинг відповідної інформації, системний аналіз усіх факторів і тенденцій, розробка на основі аналізу проектів адекватних стратегічних рішень і, нарешті, перетворення самих рішень у конкретні позиції «живої стратегії організації» – усе це міститься у певній системі професійної діяльності. Одне з робочих її найменувань – підсистема стратегічного аналізу далекого зовнішнього середовища організації.

У різних організаціях можливі різні варіанти побудови зазначеної підсистеми. Кращий варіант – це коли моніторинг і первинний аналіз конкретних позицій правильно розподілені між відповідними спеціалізованими службами організації. Це значить, що фінансові позиції зовнішнього середовища аналізує фінансова служба, маркетингові - відділ маркетингу, технологічні новинки - технології і т.д.

Таблиця 2.1

PEST-аналіз тенденцій, що мають істотне значення для стратегії організації

ПОЛІТИКА

Р

ЕКОНОМІКА

Е

1. Вибори президента.

1. Загальна характеристика (підйом, спад).

2. Вибори до Верховної Ради.

2. Рівень інфляції.

3. Зміна законодавства.

3. Динаміка курсу гривні.

4. Державне галузеве регулювання.

4.   Експортно-імпортна   політика   з продукту організації.

п+1 Сценарій № 1: політика

п+1 Сценарій № 1: економіка

СОЦІУМ

S

ТЕХНОЛОГІЯ

Т

1. Зміни в базових цінностях.

1. Державна технологічна політика.

2. Зміни в рівні і стилі життя.

2. Значні тенденції в галузі НДДКР.

3. Ставлення до роботи і відпочинку.

3. Нові патенти.

4. Демографічні зміни.

4. Нові продукти.

5. Зміна структури доходів.

5. Технологічні зміни в країні.

п+1 Сценарій № 1 соціум

п+1 Сценарій № 1 технологія

Але при цьому загальне зведення усіх окремих позицій стратегічного аналізу далекого зовнішнього середовища повинен робити якийсь один спеціалізований підрозділ, наприклад відділ стратегічного розвитку організації.

Тому перший і простий крок у справі побудови системи стратегічного аналізу зовнішнього середовища в організації може полягати в створенні підсистеми регулярного моніторингу джерел, що становлять інтерес для організації.

Питання для самоконтролю

  1.  Охарактеризуйте зовнішнього середовища підприємства в Україні, покажіть їх адаптацію до умов ринкової економіки.
  2.  Наведіть класифікацію зовнішнього середовища на макро- та мікросередовище.
  3.  Зробіть порівняння й узагальнення політичних, правових, економічних, соціокультурних, технологічних факторів.
  4.  Висвітлить вплив факторів на положення та діяльність підприємства, на його стратегію.
  5.  Покажіть вплив зовнішніх чинників на результативність виробництва.

Тести

1. PEST-означає, що даним інструментом стратегічного аналізу досліджуються :

а) політичний, економічний, соціокультурний і технологічний аспекти зовнішнього середовища організації;

б) мотивація роботи співробітників, заохочування колективної праці, охорона навколишнього середовища;

в) виконання договірних зобов’язань, виконання фінансової дисципліни, моніторинг зовнішнього середовища організації.

2. Політичний фактор зовнішнього середовища:

а) питання про владу – центральна влада регулює механізм обігу грошей у державі, а також ряд інших ключових умов одержання основних ресурсів для діяльності будь-якої організації;

б) питання формування та розподілу основних економічних ресурсів, які для більшості конкретних організацій є найважливішою загальною умовою їхньої ділової активності;

в) питання швидких технологічних змін перед будь-якою організацією, тому що виникає постійна загроза втрати ринку продукту через його витіснення більш технологічним продуктом.

3. Економічний аспект зовнішнього середовища передбачає :

а) питання про владу – центральна влада регулює механізм обігу грошей у державі, а також ряд інших ключових умов одержання основних ресурсів для діяльності будь-якої організації;

б) питання формування та розподілу основних економічних ресурсів, які для більшості конкретних організацій є найважливішою загальною умовою їхньої ділової активності;

в) питання швидких технологічних змін перед будь-якою організацією, тому що виникає постійна загроза втрати ринку продукту через його витіснення більш технологічним продуктом.

4. Технологічний фактор зовнішнього середовища передбачає:

а) питання про владу – центральна влада регулює механізм обігу грошей у державі, а також ряд інших ключових умов одержання основних ресурсів для діяльності будь-якої організації;

б) питання формування та розподілу основних економічних ресурсів, які для більшості конкретних організацій є найважливішою загальною умовою їхньої ділової активності;

в) питання швидких технологічних змін перед будь-якою організацією, тому що виникає постійна загроза втрати ринку продукту через його витіснення більш технологічним продуктом.

5. Зовнішнє середовище це:

а) сукупність суб'єктів господарювання, політичних, соціальних, економічних, природних чинників, національних і міждержавних інституційних структур, інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників, які визначають поведінку підприємства в суспільстві;

б) матеріально-технічні й економічні умови господарювання, суспільні відносини та інститути, інші чинники, які впливають на підприємство та його мікросередовище опосередковано. Серед основних компонентів або груп чинників макросередовища вирізняють такі: природно-екологічне, соціально-демографічне, політико-правове, науково-технічне, економічне, міжнародне довкілля.

  1.  Макросередовище   це:

а) сукупність суб'єктів господарювання, політичних, соціальних, економічних, природних чинників, національних і міждержавних інституційних структур, інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників, які визначають поведінку підприємства в суспільстві;

б) матеріально-технічні й економічні умови господарювання, суспільні відносини та інститути, інші чинники, які впливають на підприємство та його мікросередовище опосередковано. Серед основних компонентів або груп чинників макросередовища вирізняють такі: природно-екологічне, соціально-демографічне, політико-правове, науково-технічне, економічне, міжнародне довкілля.

Бібліографічний список до теми

1, 2, 3, 9, 42, 43, 51, 53

Тема 4. Структура та управління підприємством

           Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про сутність управління підприємствами, функції, методи та форми управління.

План вивчення теми

1. Методи управління, їх характеристика:

1.1. Економічні методи управління;

1.2. Організаційно-розпорядчі методи;

1.3. Соціально-психологічні методи управління підприємством.

2. Сутність і параметри організаційної структури управління підприємством.

3. Основні типи організаційних структур управління: лінійно-функціональні, дивізіональні, матричні.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

1. Методи управління, їх характеристика

Концепція управлінського процесу, яка застосовується до всіх типів організації, виникла в межах класичної школи. А основними функціями управління вважаються функції планування, організації, мотивації та контролю.

Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише через вплив на неї управляючого органу. При цьому необхідні певні інструменти узгодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставленої мети.

Відповідно вивчення теми доцільно розпочати з визначення поняття «методи управління підприємством». Цей термін означає способи здійснення управлінської діяльності, за допомогою яких виконуються функції управління та забезпечується реалізація його цілей і завдань. Вони  базуються на дії об’єктивних законів розвитку суспільного виробництва і впливають на економічні інтереси.

На практиці застосовуються різноманітні методи управління, які розрізняються за своїм змістом, призначенням, зв’язком із мотивами діяльності, формами застосування.

Всі методи управління підприємством класифікуються за чотирма групами:

1) економічні;

2) організаційно-розпорядчі;

3) соціально-психологічні;

4) ідеологічні.

Необхідно звернути увагу студента на те, що кожен управлінський вплив має економічний зміст, організаційний аспект, а також соціально-психологічний вплив.

1.1. Економічні методи управління

Економічні методи – це система способів цілеспрямованого впливу на об’єкт управління, яка побудована на використанні економічних інтересів. Роль цих методів визначається тим, що вони направлені на забезпечення єдності загальнонародних, колективних і особистих інтересів.

Задача економічних методів полягає у постійному стимулюванні виробничих колективів і окремих осіб відповідно до цілей та інтересів суспільства в цілому. Вони мають діяти так, щоб підприємство у максимальному ступені проявляли зацікавленість у якісній роботі на споживача, в економії ресурсів, у широкому застосуванні досягнень науки і техніки.

Економічне стимулювання НТП здійснюється через утворення на підприємстві фонду розвитку виробництва, науки і техніки, за рахунок коштів якого проводиться науково-дослідницькі, проектно-конструкторські й технологічні роботи, відшкодовуються витрати на розробку і засвоєння нових видів продукції, фінансуються придбання устаткування і капітальне будівництво.

Найважливішим методом економічного стимулювання є матеріальне, стимулювання, яке спирається на економічний закон розподілу матеріальних благ відповідно до кількості і якості праці. Провідну роль тут відіграє заробітна плата, яка ставить розмір винагороди в залежність від особистого вкладу кожного працівника. Диференціація заробітної плати сприяє правильному розподілу трудових ресурсів між галузями і регіонами країни, стимулює зростання кваліфікації і професійної майстерності, підвищення продуктивності і якості праці робітників і службовців.

1.2. Організаційно-розпорядчі методи

Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи управління - це способи впливу на трудові колективи і окремих працівників, які ґрунтуються на використанні об’єктивних (організаційних) відносин між людьми.

Особливості цих методів містяться у такому:

- вони виражають вплив на систему в цілому або на її окремі елементи;

- вони надають можливість керівнику прийняти однозначне рішення, яке не дозволить виконавцю вибирати між різними способами дій, як це властиве економічним методам;

- вони базуються на обов’язковості положень, інструкцій, наказів, розпоряджень, вказівок і резолюцій керівника, невиконання яких розцінюється як порушення виробничої дисципліни і тягне за собою дисциплінарну догану.

Організаційно-розпорядчі методи управління поділяють на три групи:

організаційно-стабілізуючі;

розпорядчі;

дисциплінарні.

Студенту слід звернути увагу на організаційно-стабілізуючі методи дії, тому що вони займають головне місце.

1.3. Соціально-психологічні методи управління підприємством

Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня призвели до суттєвих змін у системі ціннісних орієнтацій та в структурі мотивації виробничої діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Все більшого значення набувають такі фактори, як змістовність та творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, соціальне признання власної праці тощо. Реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування й регулювання, групової динаміки, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці.

Управління підприємством здійснюється всією системою методів управління. Організаційні методи створюють передумови використання економічних методів. Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні і утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління господарською організацію.

2. Сутність структури управління підприємством.

Структура підприємства – це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв’язків, підпорядкованості і взаємодії між ними.

Розділяють поняття виробничої, загальної та організаційної структур управління.

Виробничу структуру підприємства характеризує склад підрозділів, у яких виконуються відповідні виробничі процеси.

Існує декілька принципів класифікації виробничих структур:

У залежності від підрозділу, на основі якого будується структура, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.

За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури.

У залежності від наявності основних та допоміжних процесів мають бути підприємства з комплексною і спеціалізованою структурою виробництва.

Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох факторів. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства.

3. Основні типи організаційних структур управління: лінійно-функціональні, дивізіональні, матричні.

В організаційній структурі управління кожний її елемент (виробничий, невиробничий чи управлінський підрозділ) має своє місце та відповідні зв’язки, які забезпечують їх взаємодію.

Розрізняють лінійну, функціональну, лінійно-функціональну, дивізіональну та матричну організаційні структури управління.

При лінійній структурі кожний виконавець має лише одного керівника, який виконує адміністративні й спеціальні функції. Перевагами структури лінійного типу є: чіткість взаємодії, несуперечливість команд, надійний контроль. Але керівник має бути при цьому висококваліфікованим універсалом.

При функціональній структурі управління виконавці одночасно підпорядковані  керівникам всіх функціональних відділів. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво на підставі розподілу функцій, але цей тип має суттєві недоліки: суперечливість і непогодженість рішень, труднощі координації взаємодій.

Лінійно-функціональна організаційна структура спирається на розподіл повноважень і відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі. Така структура сприяє спеціалізації і швидкій реалізації управлінських рішень.

Виникнення дивізіональної структури пов’язане з централізацією загальнокорпоративних функцій та поглибленням розподілу оперативних функцій управлінської праці.

При матричній структурі управління поряд з лінійними керівниками утворюють ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки - проектні групи - зі спеціалістів постійних відділів для виконання робіт за окремим проектом або програмою.

Питання для самоконтролю

Покажіть пріоритети, узгодженість і взаємодію методів управління підприємствами.  

Охарактеризуйте функції управління підприємством, покажіть їх адаптацію до умов ринкової економіки.

Охарактеризуйте економічні методи управління, наведіть приклади.

Охарактеризуйте  організаційно-розпорядчі методи управління, наведіть приклади.

На базі прикладів покажіть соціальні методи управління.

На прикладі покажіть, що психологічні методи управління спрямовані на регулювання відносин між людьми через створення оптимального психологічного клімату колективі.

Зробіть порівняння й узагальнення кращого вітчизняного і зарубіжного досвіду управління підприємством.

Покажіть роль держави і підприємств у подоланні економічної кризи в народному господарстві України.

Доведіть необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами.

Покажіть зарубіжний досвід централізованого управління первинними ланками національної економіки.

Тести

Суть управлінської діяльності полягає у:

а) залученні працівників до керівництва підприємством;

б) впливі на процес шляхом прийняття рішень;

в) використанні найновіших досягнень НТП в організації виробничих процесів;

г) незаперечному виконанні доведених „згори” розпоряджень.

Найбільш поширеними концепціями управління є:

а) соціальна;

б) ординалістична;

в) раціоналістична;

г) ринкова;

д) неформальна.

Якщо фірма (підприємство) розглядається як відкрита система, яка вчасно реагує і пристосовується до умов зовнішнього середовища, то концепцію управління такою фірмою прийнято називати:

а) ринковою;

б) неформальною;

в) маркетинговою;

г) соціальною.

Якщо успіх фірми залежить від внутрішніх факторів, то концепцію управління нею називають:

а) ординалістичною;

б) раціоналістичною;

в) соціальною;

г) виробничою.

Стратегічне управління – це:

а) вироблення стратегії підприємства на основі прогнозів майбутнього стану середовища;

б) розрахунок планових показників використання усіх видів ресурсів;

в) розробка бізнес-планів підприємства.

Сучасні системи управління підприємством повинні задовольняти таким вимогам:

а) простота;

б) гнучкість;

в) наявність ієрархічного ланцюга;

г) невелике число рівнів управління;

д) побудові структури управління за функціональним принципом;

е) невеликі підрозділи з кваліфікованими фахівцями.

Основні принципи управління розробив:

а) Ф. Тейлор;

б) А Маршалл;

в) А. Файоль;

г) Ч. Бебідж.

не належать до принципів управління:

а) дисципліна;

б) чіткий розподіл праці;

в) адміністративний вплив;

г) функціональні взаємовідносини;

д) заохочення ініціативи;

е) рівна оплата праці;

ж) мотивація високопродуктивної праці.

Дотримання ієрархічного ланцюга як принципу управління передбачає:

а)  наявність у підлеглих одного управлінця;

б) виконання розпоряджень вищого лінійного керівника;

в) матеріальну відповідальність за невиконання розпоряджень;

г) передачу управлінських рішень «згори донизу».

Методи управління поділяються на:

а) виробничо-технічні;

б) організаційні;

в) економічні;

г) адміністративно-правові;

д) соціально-психологічні;

е) ринкові.

Наказ є формою впливу:

а) економічного;

б) соціального;

в) психологічного;

г) адміністративно-правового;

д) матеріального.

Основна мета використання економічних методів управління полягає у:

а) створенні умов для вільного вибору підприємцем роду діяльності;

б) створенні умов та заінтересованості працівників і виробничих ланок у високих кінцевих результатах;

в) пропорційний розподіл між окремими виробничими ланками підприємства.

Економічні методи управління не включають:

а) матеріальне стимулювання;

б) планування;

в) матеріальну відповідальність;

г) ціноутворення;

д) групування;

е) розпорядження;

ж) податки;

з) державне регулювання.

Соціально-психологічні методи управління передбачають:

а) вивчення соціальних запитів та інтересів колективу;

б) розпорядчий вплив на працівників;

в) аналіз соціальної структури колективу;

г) встановлення економічних нормативів по праці і заробітній платі;

д) вивчення умов стабільності колективу та умов життя працюючих.

Організаційна структура управління – це:

а) кількість функціональних підрозділів на підприємстві;

б) склад організаційно відокремлених підрозділів підприємства та зв’язки, що існують між ними;

в) чисельність і методи впливу вищих керівників підприємства на структурні підрозділи.

Найбільш поширеними типами організаційних структур управління підприємством є:

а) лінійна;

б) виробнича;

в) адміністративна;

г) лінійно-штабна;

д) функціональна;

е) матрична;

ж) об’єднана;

з) дивізіональна;

и) множинна.

Лінійна структура управління підприємством використовується:

а) на невеликих підприємствах з малою чисельністю працюючих;

б) на підприємствах, що випускають однорідну і нескладну продукцію;

в) на підприємствах приватної форми власності;

г) на підприємствах-монополістах;

д) на підприємствах з неперервним циклом виробництва.

Якщо спеціальні підрозділи при лінійних керівниках виконують дорадчі, а не розпорядчі функції, то така структура управління називається:

а) штабною;

б) функціональною;

в) лінійно-штабною;

г) матричною.

Перевагами функціональної структури управління є:

а) безпосередній вплив на лінійних виконавців;

б) функціональний керівник несе повну відповідальність за окрему ділянку роботи;

в) можливість використання економічних методів управління;

г) підвищення якості управлінських рішень;

д) незначна кількість організаційних підрозділів.

Недоліками лінійно-штабної структури управління є:

а) ріст числа і складності ділових зв’язків;

б) протиріччя в управлінських рішеннях;

в) ріст управлінських витрат;

г) зниження оперативності управління;

д) персональна відповідальність лінійного керівника за прийняті рішення та їх виконання.

Наявність відділень є характерною для структури управління:

а) функціональної;

б) множинної;

в) дивізіональної;

г) матричної.

Відділення – це:

а) продуктово-ринкова одиниця;

б) спеціальний штат на підприємстві;

в) підрозділи підприємства, які займаються загальними питаннями;

г) підрозділи виробництва і збуту.

23. До основних  функцій управління не відноситься:

а) планування;

б) аналіз;

в) організація;

г) мотивація;

д) контроль.

24. Функції управління підприємством:

а) формування системи оподаткування, визначення амортизаційної політики, формування митної політики;  

б) планування, організація, мотивація, контроль;

в) економічні, соціально-психологічні, організаційні;

г) планування, аналіз, контроль. Організація.

25. Методи управління підприємством:

а) планування, організація, мотивація, контроль;

б) економічні, соціально-психологічні, організаційні;

в) розпорядчі та регламентуючі;

г)планування, аналіз, контроль, організація.

26. Функція управління, метою якої є формування керівної і керованої систем, а також зв’язків і відносин між ними, що забезпечують кооперування людей і знарядь праці з максимальною ефективністю протікання їх спільної трудової діяльності це:

а) планування;

б) організація;

в) мотивація;

г) контроль.

27. Функція управління, яка вказує на комплекс причин, які спонукають членів трудового колективу до спільних впорядкованих і узгоджених дій для досягнення поставленої перед суб'єктом господарювання мети – це:

а) організація;

б) мотивація;

в) планування;

г) контроль.

28. Функція управляння, яка завершує будь-яку діяльність і представляє собою перевірку, а також постійне спостереження з метою перевірки чи нагляду – це:

а) організація;

б) контроль;

в) мотивація;

г) планування.

Бібліографічний список до теми

38, 42, 43, 51, 53


Змістовий модуль 2

Ресурсне забезпечення діяльності підприємства

Тема 5. Персонал підприємства, продуктивність і оплата праці

            Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про формування системи управління персоналом підприємства, кадрову політику України, систему формування та набору різних категорій персоналу, ефективність перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, концепцію якості трудового життя, механізм визначення показників продуктивності праці та виявлення шляхів їх підвищення на підприємствах різних форм господарювання; мотивацію як процес стимулювання людей до ефективної трудової діяльності; організацію оплати праці.

План вивчення теми

1. Кадрова політика.

1.1. Система формування та набору різних категорій персоналу.

1.2. Методи оцінки та відбору працівників.

1.3. Форми та ефективність перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

1.4. Колективні та індивідуальні трудові угоди.

1.5. Концепція якості трудового життя.

Продуктивність праці персоналу: сутність, методи визначення та чинники підвищення.

Мотивація трудової діяльності.

Застосовувані форми та системи оплати праці.

Система участі працівників у прибутках.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

У сучасних умовах ринкової економіки слід підкреслити першочергову роль кадрової політики в Україні.

Кадрова політика підприємництва за головну мету має забезпечення тепер та у майбутньому кожного робочого місця, кожної посади персоналом відповідної кваліфікації, що передбачає виконання функцій:

- набір персоналу;

- підготовку персоналу;

- оцінку персоналу;

- мотивацію додержання дисципліни;

- забезпечення зв’язків між керівництвом та представниками трудових колективів;

- реалізацію соціальних функцій.

Ці та деякі інші функції реалізуються службами персоналу (відділами кадрів) у співробітництві як з генеральною дирекцією, так і з відповідними структурними підрозділами підприємства, які беруть участь у розробці та реалізації кадрової політики.

Обсяг робіт щодо набору персоналу залежить, перш за все, від різниці між наявною чисельністю і майбутніми потребами.

Слід розрізняти зовнішні та внутрішні джерела набору.

Необхідне реформування системи підготовки трудових ресурсів в Україні повинно спиратися на накопичений вітчизняний та зарубіжний досвід.

Система відбору та оцінки працівників необхідна як на стадії їх набору, так і в процесі переміщення й висування на інші посади.

Найбільш поширеним методом відбору є проходження кандидатом співбесід з різними керівними посадовими особами, які потім інформують про свої оцінки вищого керівника, який приймає остаточне рішення.

Метод вибіркових випробувань є більш науковим від попереднього і набуває різних форм у залежності від категорій працівників, що набираються або висуваються на нову посаду.

До методу моделювання відносяться різні форми імітації конкретних ситуацій, наприклад, проведення зборів без головуючого, розігрування ролей, що задані та ін.

Процедура оцінювання працівників в останні роки суттєво змінюється: у ній все частіше  беруть участь самі працівники, що, на думку опитуваних, підвищує ефективність діяльності працівників та залучає їх до процесу управління.

У 70-ті роки ХХ століття склалася концепція якості трудового життя, вона представляє собою емпіричне узагальнення трудових теорій та концепцій, що роблять наголос на поліпшення соціально-економічного змісту праці, розвиток тих характеристик трудового потенціалу, які дозволяють більш повно використовувати інтелектуальні, творчі, організаторські, моральні можливості людини.

Навряд чи можливо дати універсальний перелік усіх  складових, що  визначають якість трудового життя, тим більше їх класифікувати за ранжиром.

Аналіз діяльності підприємств, що додержуються рекомендацій концепції якості трудового життя, свідчить про позитивні зрушення не тільки  рівня трудових показників, але і якості продукції, прибутковості та ін.

Розпочати вивчення другого питання теми необхідно з виокремлення сукупності термінів та їх тлумачення при цьому, в першу чергу, треба звернути увагу на те, що найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди: їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності.

В концепціях зарубіжних економістів продуктивність визначається як співвідношення між випуском продукції конкретної системи протягом визначеного відрізку часу та витратами системи протягом цього ж відрізку та має узагальнююче, універсальне використання. З цієї точки зору продуктивність має на увазі ефективне, раціональне використання не тільки однієї праці, але й інших ресурсів – капіталу, землі, сировини, матеріалів, енергії, інформації. Ось чому при визначенні політики та стратегії підприємства аналіз продуктивності праці обов’язково передбачає співставлення останньої з рівнем використання інших факторів виробництва. Разом з тим продуктивність праці безпосередньо залежить від якості трудових ресурсів та рівня використання їх потенціалу.

Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності підприємства (або його підрозділів), мети розрахунків та базується на певних методичних особливостях.

У процесі вивчення теми необхідно звернути увагу на те, що рівень продуктивності праці характеризується показником «виробіток», який показує кількість продукції виробленої за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

Існує три методи визначення виробітку: натуральний, вартісний та трудовий.

Наукове управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм більш ефективного використання трудового потенціалу підприємства вимагають чіткої класифікації факторів продуктивності праці. З огляду на можливості впливу підприємства і врахування у практичній діяльності, усі фактори зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи - зовнішні та внутрішні.

У практиці реального управління підприємством велике значення набуває необхідність кількісної визначеності впливу окремих факторів на рівень продуктивності праці. Розрахунки базуються на виявленні резервів зростання продуктивності праці, що виявляються як у просторі, так і у часі. До них можна віднести: структурні зрушення у виробництві; підвищення технічного рівня виробництва; вдосконалення управління, організації виробництва та праці; збільшення обсягів виробництва; галузеві фактори; введення та освоєння нових виробничих об’єктів.

Врахувавши всі ці фактори, можна грунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дозволяють виробити стратегію щодо продуктивності праці на довготривалий період.

Другий проблемний напрям вивчення теми - система оплати праці на підприємстві та її мотивація.

Мотивація є основою будь-якої поведінки людини і її зусиль, спрямованих на підвищення результативності діяльності. Таким чином, студентам слід розібратися з концептуальною характеристикою моделей мотивації трудової діяльності, які ґрунтуються на теорії: справедливості, очікування, потреб.

Також студентам слід розрізняти основні методи мотивації результативної діяльності: економічні (прямі), економічні (непрямі), негрошові.

Обумовлюючи результативність діяльності підприємства, необхідно розглянути алгоритм регулювання поведінки працівника.

Далі слід зупинитися на державній політиці оплати праці і розглянути складові механізму реалізації соціальної політики держави.

Організація оплати праці на підприємствах здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці, котрі необхідно розглянути більш докладно на підставі Закону України "Про оплату праці".

Основою організації заробітної плати на підприємствах є тарифна система із застосуванням різних форм і систем оплати праці. Студенти повинні ретельно розглянути та вивчити усі елементи тарифної системи (тарифні сітки, тарифні ставки та тарифно-кваліфікаційні довідники), а також схеми посадових окладів, усвідомивши роль і значення кожного з цих елементів.

На підприємствах використовують дві форми оплати праці: погодинну та відрядну. Студентам доцільно розглянути приклади розрахунку відповідних систем оплати праці на конкретному підприємстві.

Участь у прибутках (доходах) або стимулювання персоналу через прибутки полягає у розподіленні певної їх частини між працівниками підприємства. Таке розподілення може бути терміновим, а також може набирати форму грошових виплат або виступати у формі розповсюдження між працівниками акцій підприємства. Системи участі у прибутках диференціюються в залежності від показників та засобів мотивації.

Студентам слід розглянути схему класифікації систем участі у прибутках працівників підприємств і навести приклади. Засвоївши суть розглянутих питань, студенти повинні знати сутність ключових термінів і понять.

Питання для самоконтролю

Обґрунтуйте, чим обумовлена необхідність системи перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Обґрунтуйте тенденції динаміки структури персоналу підприємства різних типів, розмірів, форм власності в Україні.

Проаналізуйте проблеми визначення необхідної чисельності спеціалістів і службовців управління, окремих категорій робітників виробничих підприємств.

Яку користь дає навчання працівників?

Зробіть узагальнення зарубіжного досвіду системи управління персоналом і визначте можливості його використання на підприємствах України.

Наведіть приклади і проаналізуйте методи оцінки й підбору персоналу підприємств.

Наведіть декілька прикладів форм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу, обґрунтуйте їх ефективність.

Обґрунтуйте роль підготовки та підвищення кваліфікації управлінського персоналу.

Яка мета оцінки керівниками своїх працівників у процесі їх діяльності на підприємстві?

Проаналізуйте основні поняття концепції якості трудового життя.

Система розрахунків можливого підвищення продуктивності праці за рахунок дії певної сукупності та окремих чинників.

Резерви підвищення продуктивності праці та шляхи їх використання за сучасних умов господарювання.

Вибір оптимальних форм і систем оплати праці на підприємствах різних форм власності.

Зарубіжний та вітчизняний досвід щодо участі працівників у прибутках (доходах та власності приватизованих підприємств.

Світовий досвід використання моделей мотивації трудової діяльності у підприємницькій діяльності фірм.

Формування внутрішньофірмової політики оплати праці.

Вибір форм і систем оплати праці на підприємствах різних форм власності.

Тести

персонал підприємства це:

а) працівники, які мають значний стаж роботи на підприємстві;

б) працівники, які мають високий рівень кваліфікації;

в) постійні працівники, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навики роботи;

г) промислово-виробничий персонал підприємства.

Хто з перелічених працівників не належить до промислово-виробничого персоналу підприємства:

а) економіст І категорії відділу економічного аналізу;

б) водій автокара механоскладального цеху;

в) технічний працівник в дитячому садку;

г) чергова прохідної головного корпусу;

д) оператор установки хімічної лабораторії;

е) кур’єр;

ж) касир будинку культури.

Поділ персоналу на промислово-виробничий і непромисловий необхідний для:

а) розрахунків розмірів заробітної плати окремих категорій працівників;

б) узгодження показників продуктивності праці з показниками результатів виробничої діяльності;

в) встановлення співвідношення між чисельністю основних і допоміжних робітників;

г) статистичної звітності.

Весь персонал підприємства поділяється на такі категорії:

а) керівники;

б) інженерно-технічні працівники;

в) спеціалісти;

г) службовці;

д) технічний персонал;

е) робітники;

ж) працівники охорони.

з перелічених працівників оберіть тих, які належать до основних робітників:

а) токар обробного цеху;

б) оператор автонавантажувача складу готової продукції;

в) столяр в цеху по виробництву тари;

г) гардеробник в корпусі заводоуправління;

д) слюсар механоскладального цеху;

е) слюсар по ремонту обладнання дільниці штампування.

До категорії службовців належать працівники, які виконують такі функції:

а) готують ескізи і креслення нових видів продукції;

б) ведуть облік надходжень сировини на склад;

в) готують проекти розпоряджень керівника;

г) консультують працівників з питань трудового законодавства;

д) контролюють хід протікання виробничого процесу в основному цеху та оперативно запобігають відхиленням;

е) розраховують норми витрат сировини на одиницю продукції та показники використання матеріальних ресурсів.

Умовність поділу робітників на основні і допоміжні пояснюється:

а) ростом продуктивності праці основних робітників;

б) збільшенням обсягу робіт по ремонту обладнання;

в) ростом рівня механізації і автоматизації виробництва;

г) зростання складності робіт по обслуговуванню виробництва.

Хто з перелічених працівників не належить до керівників:

а) комерційний директор підприємства;

б) начальник відділу технічного контролю;

в) змінний майстер у ткацькому цеху;

г) товарознавці відділу постачання;

д) оператор заводської лабораторії.

Професія характеризує:

а) можливість опанування суміжної спеціальності;

б) вид трудової діяльності;

в) сукупність певних теоретичних знань і практичних навиків;

г) стаж роботи на даному підприємстві.

Кваліфікація це:

а) сукупність спеціальних знань і практичних навиків, які визначають підготовленість працівника виконувати професійні функції певної складності;

б) категорія, яка характеризує відносно вузький вид робіт і вимагає додаткових специфічних знань;

в) категорія, що відображає якість і складність праці.

Рівень кваліфікації робітників характеризується за:

а) категоріями;

б) розрядами;

в) ступенями;

г) посадами.

На зміну професійно-кваліфікаційного складу персоналу промислових підприємств впливають такі фактори:

а) зростання попиту на кваліфіковану робочу силу;

б) підвищення частки розумової праці;

в) збільшення чисельності зайнятих у промисловості;

г) перерозподіл працюючих зі сфери промислового виробництва в інформаційну сферу та сферу обслуговування населення;

д) посилення централізованого керівництва промисловістю.

Середньооблікова чисельність працівників за місяць обчислюється:

а) як середньоарифметична величина показників середньооблікової чисельності за всі дні місяця;

б) шляхом сумування обликового складу працівників за всі дні місяця і діленням на число календарних днів у місяці;

в) діленням фактично відпрацьованих людино-годин за місяць на кількість днів роботи підприємства у цьому ж періоді.

чисельність основних робітників визначають такими методами:

а) за трудомісткістю виробничої програми;

б) за чисельністю зайнятих в основних цехах;

в) за нормами виробітку;

г) за нормами часу;

д) за нормами обслуговування;

е) на основі середніх норм, що діють в галузі.

чисельність керівників, спеціалістів і службовців визначається:

а) аналогічно чисельності основних і допоміжних робітників;

б) за встановленими нормами трудомісткості виконання певних робіт;

в) на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису, в якому встановлюється кількість працівників по кожній з указаних груп згідно діючих нормативів чисельності;

г) за аналогією з попередніми календарними періодами.

Показниками руху робочої сили на підприємстві є такі коефіцієнти:

а) обороту робочої сили по прийому;

б) завантаження робочої сили в часі;

в) обороту робочої сили по звільненню;

г) плинності;

д) оновлення робочої сили на початок року.

Зовнішніми джерелами набору персоналу є:

а) навчання учнів на підприємстві;

б) перепідготовка своїх працівників;

в) регіональні біржі праці;

г) агентства з працевлаштування;

д) вакансії на підприємстві;

е) контракти з навчальними закладами.

Кадрова політика підприємства це:

а) система підготовки керівників найвищої кваліфікації;

б) сукупність заходів щодо вирішення соціальних проблем колективу;

в) сукупність працівників різних категорій та перспективи зміни її структури;

г) система заходів щодо забезпечення кожного робочого місця персоналом відповідної професії, спеціальності, кваліфікації.

Управління персоналом передбачає:

а) визначення потреби в певних категоріях персоналу;

б) планування росту продуктивності праці;

в) набір та відбір персоналу;

г) забезпечення процесу навчання персоналу;

д) нормування праці;

е) оцінка результатів діяльності;

ж) переміщення на посадах або звільнення.

20. Сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступень підготовленості працівників до виконання професійних функцій обумовленої складності - це:

а) професія;

б) кваліфікація;

в) спеціальність;

г) посада.

21. Сукупність працівників підприємства, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної роботи це:

а) трудові ресурси;

б) персонал підприємства;

в) промислово-виробничий персонал підприємства.

22. Промислово-виробничий персонал це:

а) сукупність постійних працівників підприємства;

б) працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів, лабораторій, заводоуправління, складів, охорони – тобто всіх, зв’язаних з виробництвом продукції;

в) сукупність працівників основних, допоміжних та обслуговуючих цехів підприємства.

23. Працівники, що займаються інженерно-технічними, юридичними та економічними роботами,  відносяться до категорії:

а) службовців;

б) спеціалістів;

в) керівників.

24. Працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль,  відносяться до категорії:

а) спеціалістів;

б) службовців;

в) керівників.

25. Вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок, це:

а) кваліфікація;

б) професія;

в) спеціальність.

26. Вузька різновидність трудової діяльності - це:

а) професія;

б) спеціальність;

в) кваліфікація.

27. При встановленні чисельності управлінського персоналу керуються:

а) методом розрахунку планової чисельності на основі повної трудомісткості виготовлення продукції;

б) типовими штатними розкладами (схемами, моделями), виробленими наукою управління та практикою у тій чи інший сфері діяльності;

в) уставом підприємства;

г) колективним договором.

Продуктивність праці це ... :

а) витрати суспільно-необхідної праці на виробництво одиниці продукції;

б) витрати живої праці на виробництво одиниці продукції;

в) кількість продукції відповідної якості, що вироблена одним робітником за одиницю часу;

г) міра кількості затраченої праці.

За формулою В/Ч розраховується:

а) прибутки підприємства;

б) витрати на оплату праці;

в) продуктивність праці;

г) вірної відповіді немає.

Кількість робітників підприємства скоротилася, а виторг не змінився. Що відбулося з продуктивністю праці?

а) підвищилася;

б) знизилася;

в) не змінилася;

г) вірної відповіді немає.

Оплата праці це ... :

а) заробіток у вигляді винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат;

б) будь-який заробіток, що залежить від результатів праці працівника і визначається тарифними ставками, розцінками, посадовими окладами;

в) будь-який заробіток, що за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги;

г) встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може здійснюватись оплата за фактично виконану роботу.

Основна заробітна плата  це ... :

а) заробіток у вигляді винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат;

б) будь-який заробіток, що залежить від результатів праці працівника і визначається тарифними ставками, розцінками, посадовими окладами;

в) будь-який заробіток, що за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги;

г) встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може здійснюватись оплата за фактично виконану роботу.

Мінімальна заробітна плата це ... :

а) заробіток у вигляді винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат;

б) будь-який заробіток, що залежить від результатів праці працівника і визначається тарифними ставками, розцінками, посадовими окладами;

в) будь-який заробіток, що за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги;

г) встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може здійснюватись оплата за фактично виконану роботу.

Сума грошей отримана найманим робітником на підприємстві за визначений проміжок часу це ... :

а) номінальна заробітна плата;

б) реальна заробітна плата;

в) прибуток робітника;

г) вірної відповіді немає.

Мотивація праці це ... :

а) спроможність людей брати участь у фізичній і розумовій праці;

б) система заходів, спрямована на підвищення продуктивності праці, поліпшення його якості та професійне зростання;

в) сукупність заходів, спрямованих на підвищення прибутковості підприємства;

г) вірної відповіді немає.

Прямі витрати праці це ... :

а) оплата праці всіх робітників;

б) оплата праці робітників, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва та реалізації продукції;

в) фонд споживання;

г) вірної відповіді немає.

Оплата праці відповідно до виконаного обсягу робіт - це ...

а) відрядна оплата праці;

б) оплата праці робітників, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва та реалізації продукції;

в) фонд споживання;

г) вірної відповіді немає.

Зміну в рівні реальної заробітної плати можна визначити, порівнюючи зміни в рівні номінальної зарплати зі змінами в :

а) рівні цін на товари та послуги;  

б) нормі прибутку;

в) ставках оподаткування;

г) вірної відповіді немає.

Сума витрат на оплату праці зросла; чисельність робітників зменшилася. Що відбулося із середньою заробітною платою

а) збільшилася;  

б) зменшилася ;

в) не змінилася.

Який вид заробітної плати встановлюються в залежності від конкретних результатів діяльності підприємства:

а) основна;

б) додаткова.

Назвіть вид угоди між представниками 3-х сторін з питань оплати і соціальних гарантій:

а) тарифна угода;

б) тарифна сітка;

в) тарифна система;

г) тарифно-кваліфікаційний довідник.

Тарифна ставка:

а) визначає абсолютний розмір оплати простої праці за одиницю часу;

б) установлює диференціацію в оплаті праці.

Функція заробітної плати, яка передбачає оплату праці, що спонукає кожного працівника до найбільш ефективних дій на своєму робочому місці:

а) відтворювальна;

б) стимулююча.

Бібліографічний список до теми

1, 4, 17, 38, 42, 43, 51, 53

Тема 6. Капітал підприємства

            Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про засоби виробництва, виробничі фонди, сутність обігових коштів, їх функціональну й елементну структуру, сутність нематеріальних ресурсів і активів, їх складові частини та взаємозв’язок їх характерні ознаки, шляхи підвищення ефективності їх використання, а також проблеми нестачі оборотних коштів і поповнення їх величини до нормативного рівня за умови кризової ситуації на підприємстві.

План вивчення теми

1. Характеристика виробничих фондів та іншого майна.

1.1. Засоби виробництва та виробничі фонди, їх складові частини і взаємозв’язок.

1.2. Поділ виробничих фондів на основні та оборотні фонди.

1.3. Характерні ознаки та визначення основних і оборотних фондів як економічних категорій.

1.4. Майно соціального призначення.

2.Характеристика оборотних коштів як сукупності поточних витрат фінансових коштів.

3.Функціональна та елементна структура оборотних коштів.

4.Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Проблема підвищення ефективності виконання основних фондів та виробничих потужностей  підприємств відіграє головну роль в умовах ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить місце підприємства у народному господарстві країни, його фінансовий стан, а також конкурентоспроможність на ринку.

У процесі вивчення цієї теми слід звернути увагу на те, що питання «характеристика виробничих фондів та іншого майна» носить випереджуючий характер.

У процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва здійснюється виготовлення продукції (робіт та послуг), тому студентам необхідно засвоїти, що не можна ототожнювати засоби виробництва з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами.

По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їх безпосереднього використання у виробничому процесі.

По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять ті з засобів виробництва, які мають вартість.

Залежно від тривалості їх функціонування у виробничому процесі, зміни споживної форми, ступеня використання у кожному виробничому циклі, перенесення вартості фондів на вартість виготовлюваної продукції розрізняють основні та оборотні фонди.

Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та оборотних фондів слугують визначальними характеристиками в окресленні їх  значення для здійснення відтворювальних процесів, функціонування та розвитку будь-якого виробництва.

Слід підкреслити, що основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію виготовлюваної продукції, створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування, збереження і транспортування  сировини та готових виробів.

Студентам необхідно звернути увагу на те, що кожне підприємство одночасно володіє майном невиробничого призначення, що числиться на балансі підприємства.

Житлові будинки, будівлі дитячих садків і ясел, поліклінік, їдалень та інші об’єкти культурно-побутового призначення слід вважати майном суто соціального призначення або об'єктами соціальної інфраструктури.

В умовах роздержавлення власності та розвитку ринкових відносин в економіці урізноманітнення і збільшення обсягу майна соціального призначення стає нагальною проблемою кожного підприємства.

При вивченні другого питання студентам слід визначити поняття «оборотні кошти», звернувши увагу на різницю між термінами:

оборотні фонди

оборотні кошти.

Для сутнісно-змістовної характеристики оборотних коштів істотне теоретичне і практичне значення має те, що, рухаючись по стадіях кругообігу послідовно і безперервно, оборотні кошти у певній своїй частині одночасно знаходяться в різних формах (грошовій та товарній) на усіх стадіях; обслуговують сфери виробництва і обігу; відображають вартість оборотних фондів і фондів обігу.

Таким чином, оборотні кошти  це сукупність коштів підприємства, авансована для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.

Студенту необхідно розглянути класифікацію оборотних коштів та скласти схему «Елементний склад оборотних коштів підприємства» (рис. 5).


Рис. 5. Елементний склад оборотних коштів підприємства

Для аналізу складу і структури  оборотних коштів доцільно згрупувати їх за такими ознаками: за сферами обігу, за джерелами формування і поповнення, за особливістю планування.

Певне практичне значення мають виявлення і оцінка структури оборотних коштів.

Співвідношення окремих елементів оборотних коштів у загальній величині характеризує їх структуру. Вона залежить від ряду факторів і змінюється за часом.

У різноманітних галузях вона має істотну різницю і відображає специфічні особливості виробничого процесу, технології, організації виробництва та умов реалізації продукції.

При вивченні третього питання слід визначити шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів, звернувши особливу увагу на:

- оптимізацію запасів ресурсів  і незавершеного виробництва;

- скорочення тривалості виробничого циклу;

- поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення;

- прискорення реалізації виробленої продукції.

При цьому необхідно показати значення кожного з шляхів підвищення ефективності використання оборотних коштів і навести приклади.

При вивченні  питання «Сутнісна характеристика нематеріальних ресурсів підприємства та їхній вплив на конкурентоспроможність продукції підприємства на ринку» студенту слід визначити поняття «нематеріальні ресурси» і «нематеріальні активи» та їх види. При цьому студенту доцільно звернути увагу на склад «нематеріальних ресурсів» та «нематеріальних активів» і їхнє місце та конкурентні переваги, які має підприємство, володіючи ними. Вивчення характеристики нематеріальних ресурсів підприємства дозволяє простежити їхній вплив на конкурентоспроможність продукції підприємства на ринку

Наступним кроком стає детальна характеристика об’єктів промислової власності: винаходів, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків і знаків обслуговування, при цьому необхідно звернути увагу на основні вимоги до технічного рішення, яке могло би бути визнане винаходом.

Для сутнісно-змістовної характеристики об’єктів промислової власності істотне теоретичне і практичне значення має вивчення поняття «інтелектуальна власність», яке пов’язане з інформаційною системою і з інформацією в загалі. При цьому слід зауважити, що найважливішими об’єктами інтелектуальної власності є програмне забезпечення ЕОМ, банки та бази даних, банки та бази знань. Особливу увагу студенту доцільно приділити вивченню змісту ноу-хау, раціоналізаторськіх пропозицій, гудвілу фірми.

Наступним питанням у вивченні теми є розгляд питання вартісної оцінки та строків зношення нематеріальних активів. Розгляд питання вартісної оцінки нематеріальних активів передбачає визначення таких методів оцінки нематеріальних активів як за собівартістю, покупною вартістю та за ринковою вартістю. Крім цього, вивчаючи особливості нарахування розміру зносу нематеріальних активів, доцільно розглянути осбливості розрахунків залежно від терміну використання окремих видів таких активів, а також ознайомитися з методикою розрахунку для активів, по яких неможливо визначити такий строк.


Завдання для самостійної роботи

1.Зробіть схему – опорний конспект з таких питань:

1.1. Ознаки основних і оборотних фондів.

1.2. Взаємозв’язок засобів виробництва і виробничих фондів.

1.3. Склад основних фондів.

Склад оборотних фондів.

Склад нематеріальних ресурсів.

Склад нематеріальних активів.

2. Скласти схему «Елементний склад оборотних коштів підприємства».

Питання для самоконтролю

Обґрунтуйте правомірність віднесення існуючою системою обліку і статистики майна соціального призначення до невиробничих основних фондів.

Проаналізуйте взаємозв’язок засобів виробництва і виробничих  фондів.

Проаналізуйте відмінні ознаки основних і оборотних фондів

Покажіть роль виробничих основних (оборотних) фондів у здійсненні процесу виробництва продукції.

Охарактеризуйте класифікацію основних фондів за певними ознаками.

Зробіть порівняльний аналіз видів вартості основних фондів. Чому необхідна індексація основних фондів?

Розгляньте дискусійні аспекти визначення складу оборотних фондів підприємств.

Обґрунтуйте існуючі проблеми ефективного використання оборотних фондів підприємств і можливі шляхи їх розв’язання.

Визначте роль матеріальних активів у здійсненні процесу виробництва продукції.

Чому матеріальні активи - це сукупність майна підприємства?

Обґрунтуйте роль майна соціального призначення у підвищенні ефективності діяльності підприємства.

Проаналізуйте динаміку видової та вікової структури основних фондів на прикладах підприємств м. Дніпропетровська.

Обґрунтуйте сучасні проблеми амортизаційної політики держави і підприємств різних форм власності.

Чому розширене відтворення основних фондів ефективніше здійснювати шляхом їх технічного переозброєння, реконструкції або розширення, ніж шляхом нового будівництва?

Покажіть соціально-економічне значення системи показників ефективності відтворення і використання основних фондів

Чи існує різниця між нематеріальними ресурсами і активами підприємств?

Чи існує різниця між оборотними фондами і обіговими коштами? У чому вона?

Виділіть існуючі проблеми ефективного використання оборотних фондів підприємства і можливі шляхи їх розв’язання.

Чи вважаєте Ви, що економія матеріальних ресурсів має народногосподарське значення? Чому?

Покажіть дискусійні аспекти визначення оборотних фондів підприємства.

Покажіть різницю між термінами “оборотні кошти  і оборотні фонди”.

Обґрунтуйте значення оборотних коштів для сучасної системи господарювання і підвищення ефективності виробництва.

Поясніть існуючі проблеми нестачі оборотних коштів і поповнення їх величини до нормативного рівня за умови кризової ситуації на підприємстві.

Охарактеризуйте існуючі проблеми ефективного використання оборотних коштів підприємства.

Покажіть шляхи розв’язання проблеми ефективного використання оборотних коштів.

Наведіть характеристика нематеріальних ресурсів підприємства.

Обґрунтуйте вплив нематеріальних ресурсів на конкурентоспроможність продукції підприємства.

Охарактеризуйте об’єкти промислової власності.

Проаналізуйте об’єктів промислової власності.

Яку користь дають нематеріальні ресурси й нематеріальні активи?

Наведіть приклади оцінки нематеріальних активів фірми.

Тести

1. Складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної уречевленої основи та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання:

а) промислова власність;

б) інтелектуальна власність;

в) нематеріальні ресурси;

г) нематеріальні активи.

2. Яке з наведених нижче визначень розкриває зміст нематеріальних активів?

а) патенти, авторські права, права на об'єкти промислової власності, права на користування землею тощо;

б) промислова власність, інтелектуальна власність;

в) винаходи, промислові зразки, товарні знаки, інформаційна діяльність, програмне забезпечення тощо.

3. Норма зносу на нематеріальні активи визначається...

а) самим підприємством в залежності від строку використання відповідного виду нематеріальних активів;

б) централізовано по галузі промисловості;

в) Податковим Кодексом України;

г) за нормами, встановленими Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 p. №283/97-BP зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін в Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.05.2002 p. №349-IV.

4. Права на використання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права відносяться до...

а) нематеріальних ресурсів;

б) нематеріальних активів;

в) основних виробничих фондів;

г) основного капіталу.

5. Чи нараховується знос на нематеріальні активи?

а) так;

б) ні;

в) за бажанням;

г) такого поняття не існує.

6. До об'єктів інтелектуальної власності відносяться:

а) інформаційна діяльність, інформаційні технології, програмне забезпечення;

б) винаходи, промислові зразки, товарні знаки, корисні моделі тощо;

в) раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, ноу-хау, комерційні таємниці.

7. Дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного часу за обумовлену винагороду називають:

а) авторським правом;

б) ліцензією;
в)патентом;

г) суміжним правом.

8. Система норм, яка визначає права авторів наукових публікацій, художніх творів, програмного забезпечення та їх взаємовідносини з іншими особами:

а) авторські права;

б) ліцензія;

в) патент;

г) суміжні права.

9. Виданий державним органом документ, який надає фізичній чи юридичній особі виключне право використовувати зазначене технічне вирішення проблеми:

а) суміжне право;

б) ліцензія;

в) патент;

г) авторське право;

д) свідоцтво на винахід.

13. Які з наведених категорій не визнаються нематеріальним активом?

а) наукові дослідження;

б) об'єкти інтелектуальної власності;

в) довгострокові майнові права;

г) гудвіл;

д) підготовка і перепідготовка кадрів;

є) реклама та просування продукції на ринку;

є) підвищення ділової репутації та іміджу підприємства.

14.Визначити вид виробничих запасів:

а) запас, створений на період, що дорівнює половині інтервалу між суміжними поставками матеріальних ресурсів;

б) запас, створений на період відхилення фактичних строків поставки від передбачених договором;

в) запас, створений на період від укладання договору або оплати рахунку постачальника до прибуття вантажу на склад підприємства;

г) запас, створений на період часу, необхідного для приймання та складування матеріальних ресурсів.

15. Які з нижчезазначених елементів входять до складу оборотних коштів підприємства та чи підлягають вони нормуванню?

а) виробничі запаси;

б) вкладення в цінні папери;

в) незавершене виробництво (напівфабрикати);

г) грошові кошти на розрахунковому рахунку;

д) кредиторська заборгованість;

е) відвантажена продукція;

є) кошти, спрямовані на формування статутного фонду дочірніх підприємств;

ж) витрати майбутніх періодів;

з) дебіторська заборгованість.

16.На підставі методики розрахунку визначити вид показника ефективності використання оборотних коштів:

а) відношення вартості реалізованої продукції до середніх залишків оборотних коштів у відповідному періоді;

б) відношення середніх залишків оборотних коштів до вартості реалізованої продукції за відповідний період;

в) відношення тривалості календарного періоду до кількості оборотів.

Бібліографічний список до теми

2, 18, 32, 35, 37, 38, 42, 43, 45, 53

Тема 7. Нематеріальні ресурси й активи

            Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про сутність нематеріальних  ресурсів і активі , їх функціональну й елементну структуру, шляхи підвищення ефективності їх використання.

План вивчення теми

  1.  Сутнісна характеристика нематеріальних ресурсів підприємства та їхній вплив на конкурентоспроможність продукції підприємства на ринку.
  2.  Характеристика об’єктів промислової власності.
  3.  Оцінка нематеріальних активів фірми.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання студенту слід визначити поняття «нематеріальні ресурси» і «нематеріальні активи» та їх види. При цьому студенту доцільно звернути увагу на склад «нематеріальних ресурсів» та «нематеріальних активів» і їхнє місце та конкурентні переваги, які має підприємство, володіючи ними. Вивчення характеристики нематеріальних ресурсів підприємства дозволяє простежити їхній вплив на конкурентоспроможність продукції підприємства на ринку.

Наступним кроком стає детальна характеристика об’єктів промислової власності: винаходів, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків і знаків обслуговування, при цьому необхідно звернути увагу на основні вимоги до технічного рішення, яке могло би бути визнане винаходом.

Для сутннісно-змістовної характеристики об’єктів промислової власності істотне теоретичне і практичне значення має вивчення поняття «інтелектуальна власність», яке пов’язане з інформаційною системою і з інформацією в загалі. При цьому слід зауважити, що найважливішими об’єктами інтелектуальної власності є програмне забезпечення ЕОМ, банки та бази даних, банки та бази знань. Особливу увагу студенту доцільно приділити вивченню змісту ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій, гудвілу фірми.

Наступним питанням у вивченні теми є розгляд питання вартісної оцінки та строків зношення нематеріальних активів. Розгляд питання вартісної оцінки нематеріальних активів передбачає визначення таких методів оцінки нематеріальних активів як за собівартістю, покупною вартістю та за ринковою вартістю. Крім цього, вивчаючи особливості нарахування розміру зносу нематеріальних активів, доцільно розглянути особливості розрахунків залежно від терміну використання окремих видів таких активів, а також ознайомитися з методикою розрахунку для активів, по яких неможливо визначити такий строк.

Питання для самоконтролю

  1.  Поняття й види нематеріальних ресурсів підприємства.
  2.  Характеристика нематеріальних ресурсів підприємства.
  3.  Значення нематеріальних ресурсів для сучасної системи господарювання і підвищення ефективності виробництва.
  4.  Сутнісно-змістова характеристика нематеріальних активів підприємства (організації).
  5.  Сучасні проблеми оцінки вартості нематеріальних активів підприємства (організації).
  6.  Пояснить чи можна використовувати зарубіжну практику оцінки вартості нематеріальних активів?
  7.  Пояснить чи враховуються у балансі підприємства його «гудвіл»?

Тести

  1.  Які з нижченаведених нематеріальних ресурсів не є об’єктами промислової власності?

а) товарні знаки і знаки обслуговування;

б) раціоналізаторська пропозиція;

в) винахід;

г) корисна модель;

д) промисловий зразок.

  1.  Об’єктом винаходу може бути ... :

а) продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин);

б) конструктивне використання пристрою;

в) художнє вирішення конкретної форми виробу;

г) усі відповіді правильні.

  1.  Винаходом може бути технічне рішення, яке має ... :

а) істотну новизну і практичну корисність;

б) істотну новизну, певну технічну ознаку і практичну корисність;

в) винахідницький рівень і є новим;

г) новизну, оригінальність і є промислово придатним;

д) оригінальність, певну технічну ознаку та дає позитивний ефект.

  1.  Об’єктом корисної моделі може бути ... :

а) продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин);

б) спосіб і процеси;

в) конструктивне використання пристрою.

  1.  Товарний знак фірми має бути ... :

а) оригінальним, зареєстрованим і мати зображення, загальновживані для позначення товарів певного роду;

б) оригінальним і мати правовий захист;

в) індивідуальним, упізнаваним та привабливим для споживачів і мати правовий захист;

г) оригінальним, індивідуальним, упізнаваним та привабливим для споживачів.

  1.  Програмне забезпечення – це ... :

а) сукупність програм, які використовуються у роботі з комп’ютерами;

б) сукупність програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для централізованого накопичення інформації;

в) іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері, які відображають стан об’єктів та їхні взаємозв’язки;

г) пакети прикладних програм, які дозволяють обчислювати певні задачі, не вдаючись до програмування.

  1.  Раціоналізаторська пропозиція – це ... :

а) технічне рішення, яке є новим і корисним для підприємства або установи, до якої воно подане;

б) суттєво нове технічне рішення, придатне для промислового виготовлення на підприємстві;

в) оригінальне і придатне для промислового виготовлення технічне рішення;

г) конкретне розв’язання технічного завдання, яке є суттєво новим і промислово придатним.

  1.  Нематеріальні активи – це ... :

а) реалізація права власності на нематеріальні ресурси підприємства;

б) виключне право використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності, інших нематеріальних ресурсів;

в) права на використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права;

г) складова потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом тривалого часу, для якої характерні відсутність матеріальної основи отримання доходів.

  1.  Патент – це ... :

а) документ, який дає суб’єкту підприємницької діяльності право використовувати зазначене в патенті технічне рішення;

б) виключне право на використання зазначеного в патенті технічного рішення;

в) документ, виданий державним органом, який дає суб’єкту підприємницької діяльності виключне право використовувати зазначене в патенті технічне рішення;

г) документ, виданий державним органом, який дає особі або організації право використовувати зазначені патенті технічні рішення.

  1.  Право власності на винахід (корисну модель) засвідчується ... :

а) патентом;

б) ліцензією;

в) авторським свідоцтвом;

г) сертифікатом.

  1.  Правовий захист місця походження товару виникає на підставі його реєстрації та отримання суб’єктом підприємництва .. :

а) патенту;

б) ліцензії;

в) свідоцтва;

г) авторського свідоцтва.

  1.  Ліцензіар  це ... :

а) власник, який передає іншій заінтересованій особі ліцензію на використання в певних межах прав на патенти, ноу-хау тощо;

б) заінтересована особа, якій власник передає права користування об’єктом ліцензії;

в) вірної відповіді не має;

г) вірні обидва варіанта.

  1.  Ліцензія, яка передає ліцензіату права виключного користування об’єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням, називається ... :

а) звичайною ліцензією;

б) виключною ліцензією;

в) повною ліцензією;

г) вірної відповіді не має.

  1.  Пашуальна виплата – це ... :

а) періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди, які встановлюються у вигляді ставок до обсягу чистих продажів;

б) одноразова винагорода за право користування об’єктом ліцензійної угоди;

в) періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди, які встановлюються з розрахунку на одиницю ліцензійної продукції;

г) одна із форм розрахунку за ліцензії, яка здійснюється шляхом передачі ліцензіару частки цінних паперів ліцензіата.

  1.  Нематеріальні активи підприємства оцінюються за їхньою собівартістю, якщо ... :

а) нематеріальні активи створені самим підприємством і є його власністю;

б) нематеріальні активи купуються в процесі діяльності підприємства;

в) підприємство купує ліцензію на використання ноу-хау;

г) керівництво підприємства вирішило продати будь-які свої нематеріальні активи.

16. Винаходом називається:

а) позначене суттєвою новизною економічне чи технічне вирішення завдання у будь-якій галузі народного господарства;

б) позначене суттєвою новизною вирішення технічного завдання у будь-якій галузі народного господарства, яке дає позитивний ефект;

в) позначене несуттєвою новизною вирішення технічного завдання у будь-якій галузі народного господарства.

17. Товарними знаками вважаються:

а) оригінальні позначення, які не мають правового захисту та значення для виділення даного товару серед інших подібних товарів;

б) оригінальні позначення, які мають правовий захист та призначені для виділення даного товару серед інших подібних товарів;

в) економічні позначення, які приносять велику популярність як окремому товару, так і підприємству в цілому.

18. Що таке гудвіл?

а) нематеріальний актив, вартість якого визначається, як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, яка виникає внаслідок використання найкращих управлінських прийомів, методів, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо;

б) ціна підприємства, зумовлена добрим іменем, діловими зв'язками, що забезпечують йому певний прибуток або іншу користь протягом тривалого періоду;

в) ділова репутація підприємства в конкурентному ринковому середовищі.

Бібліографічний список до теми

8, 21, 22, 24, 25, 30, 32, 33, 34, 35, 36, 38, 47, 50, 57, 59, 61, 62, 63, 64, 65

Тема 8. Інвестиційні ресурси

            Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про значення фінансових інвестицій у діючій системі господарювання та види застосовуваних цінних паперів, порядок їх випуску і обігу.

План вивчення теми

Види застосовуваних на підприємстві цінних паперів, порядок їх випуску та обігу.

Роль і значення фінансових інвестицій у діючій системі господарювання.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання слід визначити поняття «інвестиції», звернувши увагу на різницю між термінами:

- інвестиції;

- капітальні вкладення.

Для сутнісної характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення їх різновидів за окремими ознаками, їх функціонально-елементний склад.

Студенту, у першу чергу, слід з’ясувати поняття «фінансові інвестиці» та визначити відмінні ознаки фінансових інвестицій, виділивши векселі, акції, облігації, сертифікати, казначейські зобов’язання.

В умовах ринкової економіки серед фінансових інвестицій найбільш поширеним є придбання акцій з метою одержання щорічного дивідендного доходу. Студенту необхідно згрупувати акції за ознаками:

за характером розповсюдження;

за розміром одержаного доходу;

за способом їх реєстрації.

В умовах ринкової економіки серед фінансових інвестицій, крім акцій, поширеним також є придбання облігацій.

Однак власники облігацій отримують стабільний дохід у вигляді визначеного відсотка, не будучи при цьому власником і не маючи змоги брати  участь в управлінні підприємством.

Облігації можна класифікувати в залежності:

від строку залучення грошових коштів;

від особливостей реєстрації облігацій;

по видах емітентів;

від характеру звертання облігацій.

Студенту також слід охарактеризувати інші цінні папери.

Ринок, який забезпечує мобілізацію, розподіл та перерозподіл тимчасово вільних грошових коштів між учасниками ринкових відносин, має назву фінансовий ринок.

Студенту необхідно засвоїти, що учасниками ринку цінних паперів є: емітенти цінних паперів, інвестори, інвестиційні інститути.

Крім цієї класифікації, ринок цінних паперів необхідно підрозділити на первинний та вторинний, при цьому необхідно акцентувати увагу на формуванні і розвитку фондової біржі.

При підготовці другого питання важливо визначити роль і значення фінансових інвестицій в системі господарювання в Україні.

Для більш повного засвоєння цього питання доцільно ознайомитись із монографією: Губського Б.В. «Інвестиційні процеси у глобальному середовищі» (р.3).

Інвестиційний ринок представляє собою чи не найскладніший акумулятивно-розподільчий механізм у сучасній світовій господарській системі.

Для розуміння ролі інвестиційного ринку у внутрішній економічній системі необхідно знати його специфічні функції, уміти відокремити його від інших ринків.

У найбільш широкому плані виділяють: факторні, товарні та фінансові ринки.

Фінансові ринки спрямовують заощадження, що йдуть в основному від домогосподарств, до тих об’єктів, які потребують ресурсів, що перевищують їхні поточні прибутки.

Більшість ресурсів акумулюються фінансовими ринками для забезпечення інвестиційної діяльності фірм та урядів.

Специфічного характеру набуває проблема конкуренції на фондовому ринку України. У цілому функціонування кількох бірж позитивно впливає на кількість та якість послуг, що надаються емітентам та інвесторам.

Студенту необхідно визначити проблеми розвитку фондового баржевого ринку України і відобразити його роль у системі інформаційного забезпечення національного ринку. На основі вивченого матеріалу можна зробити висновки, що через механізм державного регулювання можливим стає не тільки подальший розвиток національного фондового ринку, але й його інтеграція у глобальні біржові структури.

Питання для самоконтролю

Кого називають інвестором?

Як називається процес вкладання капіталу?

Охарактеризуйте функціонально-елементний склад інвестицій підприємства.

Чи адекватні терміни: інвестиції; капітальні вкладення? Обґрунтуйте різницю між ними

Охарактеризуйте, що відноситься до елементно-технологічної структури капітальних вкладень?

Що відображає відтворювальна структура капітальних вкладень? Що до неї відноситься?

Які необхідно зробити зміни в структурі капітальних вкладень для підвищення їх ефективності?

Охарактеризуйте методи визначення необхідного обсягу капітальних вкладень на підприємстві.

Вкажіть джерела фінансування капітальних вкладень.

Назвіть основні види інновацій.

Чим відрізняються еволюційна та революційна форми НТП?

Які чинники обумовлюють важливу роль організаційного прогресу?

У чому полягають особливості визначення ефективності різних нововведень?

Найбільш вигідні для розвитку економіки України? Чому? Обґрунтуйте свою думку.

Дайте характеристику ставки дисконту і методу її визначення.

Назвіть мету застосування ставки дисконту.

Що означає термін „господарський ризик”?

Охарактеризуйте кожен з чинників підвищення ефективності інвестицій.

Тести

Інвестиції – це:

а) короткострокові вкладення капіталу у будівництво;

б) довгострокові вкладення капіталу в підприємницьку діяльність з метою отримання певного доходу;

в) вірної відповіді немає.

Реальні інвестиції – це:

а) використання наявного капіталу для придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;

б) вкладення капіталу за кордоном;

в) вкладення капіталу в різні сфери і галузі народного господарства з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» благ та одержання набагато більшого прибутку.

Портфельні інвестиції – це:

а) закордонні інвестиції розміром до 10 % вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту;

б) загальна сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів і об’єктів соціальної інфраструктури;

в) вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10 % від вартості того чи іншого конкретного проекту.

З огляду на функціональну цілеспрямованість капітальні вкладення розрізняють так:

а) валові і прямі;

б) чисті і портфельні;

в) валові і чисті;

г) прямі і портфельні.

Чисті капітальні вкладення – це:

а) витрати лише на розширене відтворення виробничих основних фондів;

б) витрати на просте відтворення виробничих основних фондів;

в) витрати на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури.

Фінансові інвестиції – це:

а) вкладення капіталу в різні сфери і галузі народного господарства з метою оновлення існуючих і створення нових „капітальних” благ, а як результат цього  отримання капітального прибутку;

б) використання наявного капіталу для придбання цінних паперів, що випускаються підприємствами або державою;

в) обидві відповіді вірні.

Науково-технічна революція – це:

а) докорінна якісна трансформація суспільного розвитку на основі новітніх наукових відкриттів і винаходів;

б) поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технологій;

в) прискорення темпів розвитку виробництва і підвищення продуктивності суспільної праці.

Організаційний прогрес – це:

а) поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів;

б) удосконалення існуючих і застосування нових методів і форм організації виробництва і праці, всіх елементів господарчого механізму;

в) посилення безперервності та гнучкості виробництва.

Чи залежать наслідки НТП від якості організаційних заходів щодо його впровадження:

а) залежать;

б) не залежать;

в) немає вірної відповіді.

До показників технічного розвитку підприємства не відноситься:

а) фондоозброєність праці;

б) коефіцієнт використання сировини та матеріалів;

в) середній строк експлуатації устаткування;

г) фондовіддача.

Бібліографічний список до теми

16, 38, 42, 43, 45, 51, 53

Тема 9. Інноваційна діяльність

            Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про поняття і значення інноваційних процесів, їх форми та перспективи в Україні

План вивчення теми

Поняття, характеристика та види інноваційних процесів.

Сутність, загальні та пріоритетні напрями науково-технічного прогресу.

Методологічні засади визначення ефективності технічних нововведень.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

У процесі вивчення теми необхідно провести порівняльний аналіз процесів, що відбуваються при інноваційній діяльності на підприємствах та у середовищі, що його оточує.

При вивченні видів інноваційних процесів та їх характеристики необхідно звернути увагу на локальні й глобальні новини, визначити роль і місце новин у нововведеннях, що реалізуються, процес формування глобальних нововведень з локальних. На основі окремих взаємозв’язків в інноваційних процесах слід визначити зв’язки між усіма видами процесів у сукупному впливі один на одного.

Другим проблемним напрямом вивчення теми вважається розвиток науково-технічного прогресу. Вивчаючи питання цього напряму необхідно спочатку ознайомитися із тлумаченням терміна „науково-технічній прогрес”; визначити сутність і варіантність, сфери використання цього терміна на основі ретроспективних інформаційних джерел відстежити еволюцію цього поняття та його складників.

Базуючись на знанням щодо загального розвитку науково-технічного прогресу, можна переходити до розгляду його форм. При цьому треба зробити спробу оцінити сучасну ситуацію стосовно науково-технічних перетворень в Україні й визначити, які процеси більш активні - еволюційні чи революційні.

Визначення результативності інноваційної діяльності підприємства ґрунтується на розрахунках ефективності реалізації науково-технічних нововведень. Проведення таких розрахунків передбачає використання певних методів визначення ефективності технічних та інших нововведень. Вивчаючи існуючі та використовувані підходи до визначення ефективності нововведень, необхідно звернути увагу на такі, що забезпечують найбільшу точність з урахуванням не тільки чинника часу, а й динамічного розвитку середовища, що оточує підприємство. З метою вивчення механізму розрахунку показників ефективності інновацій доцільно проаналізувати порядок визначення народногосподарського та внутрішньогосподарського економічного ефекту та їх особливості. На завершальній фазі самостійного вивчення методології розрахунку показників ефективності інновацій з урахуванням чинника часу необхідно провести відповідні розрахунки ефективності впровадження одного й того ж нововведення у межах певного підприємства або групи підприємств.

Питання для самоконтролю

  1.  Наведіть характеристику інноваційних процесів на підприємствах в Україні.
  2.  Охарактеризуйте види інноваційних процесів
  3.  Покажіть сутність, загальні та пріоритетні напрями науково-технічного прогресу.
  4.  Обґрунтуйте методологічні засади визначення ефективності технічних нововведень

Тести

1. Інноваційною діяльністю визнають:

а) здійснення успішного підприємництва чи окремих бізнес-процесів вітчизняними підприємствами за допомогою розробки і впровадження новацій в процеси виробництва, управління, планування господарської діяльності тощо;

б) впровадження результатів науково-технічного прогресу (НТП) у виробничі процеси конкретного підприємства;

в) діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя;

г) процес, який включає комплекс робіт, починаючи від зародження інноваційних ідей, здійснення фундаментальних досліджень до прикладних досліджень і конструкторських розробок.

2. Які нормативно-правові акти є основою формування і здійснення інноваційної діяльності в Україні?

а) Господарський Кодекс України;

б) Конституція України;

в) Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність»;

г) Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»;

д) Закон України «Про інноваційну діяльність»;

є) Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;

е) Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України;

ж) Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»;

з) Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»;

і) всі перелічені вище нормативно-правові акти регулюють відносини в сфері інноваційної діяльності.

3. Зміст інновацій полягає в...

а) технічному переозброєнні, реконструкції, розширенні, будівництві нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції чи впровадження нової технології;

б) розробці, освоєнні, випуску і розповсюдженні принципово нових видів техніки і технології;

в) розробці і впровадженні нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального й екологічного стану;

г) проведенні наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

д) всі наведені вище відповіді розкривають зміст інновацій.

 

4. За сферою діяльності підприємця інновації поділяють на:

а) одиничні і дифузійні;

б) сировинні, продуктові і забезпечувальні;

в) відкриваючі, скасовувальні, заміщені та зворотні;

г) локальні і системні;

д) виробничі, торговельні і управлінські;

є) радикальні, удосконалюючи та комбіновані;

є) споживчі і спонукальні;

ж) продуктові і процесуальні;

з) реактивні і стратегічні.

5. Яке, на Ваш погляд, визначення найбільш точно і повно відтворює зміст поняття «інновація»:

а) кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового чи удосконаленого продукту, упровадженого на ринку, нового чи удосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг;

б) засоби і предмети праці, технологія, що їх об'єднує, яка здатна забезпечити більш ефективний перебіг виробництва продукції на конкретному підприємстві на основі абсолютно нових властивостей, які утворюють технічну новацію;

в) обидві відповіді вірні і повні.

6. Розподіліть, яке з наведених нижче визначень розкриває сутність понять «нововведення», «новація», «інновація» :

а) новий спосіб, відкриття, ноу-хау, винахід, патент, втілювані на початковій стадії виробництва, які характеризуються наявністю новизни;

б) глибока дифузія нововведення у виробництво на засадах повної комерціалізації, яка створює базу для оновлення всіх виробничо-господарських процесів;

в) ступінь використання нововведення на проміжній стадії виробничого циклу з досягненням уречевлено-матеріалізованого втілення.

7. Який з показників статистичної оцінки темпів дифузії інновацій у виробництво визначається як відношення кількості найменувань нової продукції до загальної кількості найменувань товарного асортименту підприємства:

а) рівень нової продукції, виготовленої підприємством в загальному обсязі вироблюваних товарів (послуг);

б) коефіцієнт оновлення продукції;

в) коефіцієнт вибуття застарілої продукції;

г) правильної відповіді немає.

8. Яке з наведених нижче тверджень є невірним:

а) більшість «істотних» інновацій, які приводять до скорочення виробничих витрат і збільшення обсягу продажів, вимагають проведення комплексу науково-дослідних робіт іноді навіть фундаментальних досліджень, які супроводжуються значними фінансовими ризиками й значними інвестиціями;

б) основною проблемою підвищення технологічного рівня підприємства за рахунок інноваційного фактора є проблема повномасштабного фінансування;

в) для вирішення науково-технічних проблем підприємства необхідно володіти достатнім науково-технічним потенціалом, у тому числі кадровим, за умов вертикальної інтеграції, що сприяє встановленню тісних зв'язків науково-технічної сфери, виробництва і маркетингу.

9. До уречевлених результатів здійснення інноваційного проекту на підприємстві можна віднести:

а) поліпшення умов праці;

б) зміцнення обороноздатності та економічної незалежності країни;

в) створення нових видів продукції, технологічних процесів, нових видів матеріалів та енергії, нових форм організації виробництва, праці й управління;

г) зниження собівартості продукції;

д) зменшення шкідливого впливу виробництва на навколишнє середовище;

є) зростання продуктивності праці і випуску продукції;

е) раціоналізацію використання природних ресурсів.

10.Науково-технічна революція – це:

а) докорінна якісна трансформація суспільного розвитку на основі новітніх наукових відкриттів і винаходів;

б) поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технологій;

в) прискорення темпів розвитку виробництва і підвищення продуктивності суспільної праці.

11.Організаційний прогрес – це:

а) поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів;

б) удосконалення існуючих і застосування нових методів і форм організації виробництва і праці, всіх елементів господарчого механізму;

в) посилення безперервності та гнучкості виробництва.

12.Чи залежать наслідки НТП від якості організаційних заходів щодо його впровадження:

а) залежать;

б) не залежать;

в) немає вірної відповіді.

13.До показників технічного розвитку підприємства не відноситься:

а) фондоозброєність праці;

б) коефіцієнт використання сировини та матеріалів;

в) середній строк експлуатації устаткування;

г) фондовіддача.

Бібліографічний список до теми

16, 38, 42, 43, 45, 51, 53

Змістовий модуль 3

Планування та організація операційної діяльності підприємства

Тема 10. Техніко-технологічна база і виробнича потужність підприємства

            Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про поняття і значення техніко-технологічної бази виробництва, форми технічного розвитку підприємства

План вивчення теми

1. Форми технічного розвитку підприємства.

2. Діагностика стану технічного розвитку підприємств.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання слід визначати, що потенційні можливості розвитку і ефективності виробництва визначаються перш за все науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами.

Студенти мають засвоїти зміст науково-технічного прогресу, звернувши увагу на те, що йому властиві еволюційні та революційні форми удосконалення технологічних методів і засобів виробництва. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості. До ключових з них відносяться:

- перетворення науки у безпосередньо продуктивну силу;

- прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки;

- інтеграція науки з виробництвом;

- якісне перетворення усіх елементів процесу виробництва - засобів праці.

Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виділити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а по кожному з них - пріоритетні на найближчу перспективу. Студенти повинні знати схему “Загальні і пріоритетні напрямки НТП” (див. “опорні схеми...”).

Вся сукупність сучасних напрямків НТП є фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства.

Технічний розвиток відображає процес формування і удосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати  господарської діяльності.

Студентам слід розглянути різноманітні форми технічного розвитку та оцінку технічного  рівня підприємства.

Із сукупності форм технічного розвитку варто виділити такі, які характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з другого - її безпосередній розвиток шляхом удосконалення і нарощування, тобто студенти повинні скласти схему “Форми технічного розвитку підприємства”, у якій необхідно виділити такі напрямки:

- підтримування техніко-технологічної бази;

- розвиток техніко-технологічної бази.

На основі вивченого матеріалу необхідно зробити висновки за показниками про стан технічного розвитку підприємства та згрупувати ці показники за ознаками:

- ступінь технічної оснащеності праці;

- рівень прогресивності технології;

- технічний рівень устаткування;

- рівень механізації виробництва.

Заключним елементом розгляду цієї теми є розгляд процесу економічного управління технічним розвитком підприємства, який включає такі етапи: установлення цілей, підготовчий етап, варіантний вибір рішень, програмування робіт, супроводження реалізації програми.

При цьому цілі та пріоритети технічного розвитку мають визначатися  відповідно до загальної стратегії підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування.

На основі вивченого матеріалу студенти повинні уміти робити висновки щодо визначення стратегічних напрямків технічного розвитку підприємства, а також визначити недоліки існуючого порядку розробки програми технічного розвитку підприємства.

Питання до самоконтролю

1. Назвіть ефективні шляхи формування на підприємстві техніко-технологічної бази.

2. Охарактеризуйте форми технічного розвитку підприємства.

3. Доведіть необхідність постійного технічного розвитку підприємства. Наведіть приклади.

4. Охарактеризуйте основні показники технічного розвитку підприємства:

- ступінь технічної оснащеності праці;

- рівень прогресивності технології;

- технічний рівень устаткування;

- рівень комп’ютеризації та автоматизації виробничих процесів і управлінських рішень.

5. Визначити напрямки удосконалення системи показників технічного розвитку підприємства.

Тести

1. Основними показниками технічного рівня підприємства є:

а) ступінь технічної оснащеності праці;

б) рівень прогресивності технології;

в) технічний рівень устаткування;

г) рівень механізації й автоматизації виробництва.

2. Розвиток техніко-технологічної бази підприємства – це:

а) модернізація;

б) капітальний ремонт устаткування;

в) технічне переозброєння;

г) реконструкція;

д) розширення;

е) технічне доозброєння підприємства.

3. Підтримання техніко-технологічної бази підприємства це:

а) капітальний ремонт устаткування;

б) технічне переозброєння;

в) реконструкція;

г) технічне доозброєння підприємства.

4. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства включає етапи:

а) установлення цілей;

б) підготовчий;

в) варіантний вибір рішень;

г) програмування робіт;

д) супроводження реалізації програми.

5. Підтримання техніко-технологічної бази підприємства це:

а) капітальний ремонт устаткування;

б) технічне переозброєння;

в) реконструкція;

г) технічне доозброєння підприємства.

6. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства включає етапи:

а) установлення цілей;

б) підготовчий;

в) варіантний вибір рішень;

г) програмування робіт;

д) супроводження реалізації програми.

7. Який вид потужності підприємства визначається періодично у зв’язку зі зміною умов виробництва:

а) проектна потужність;

б) поточна;

в) резервна.

8. Основними елементами, що визначають величину виробничої потужності підприємства, є:

а) склад устаткування та його кількість;

б) техніко-економічні показники використання машин та устаткування;

в) фонд часу роботи устаткування;

г) номенклатура продукції, що впливає на трудомісткість продукції при даному складі устаткування.

9. Шляхи кращого використання виробничих потужностей  це:

а) збільшення екстенсивного завантаження;

б) підвищення інтенсивного навантаження.

Для визначення виробничої потужності підприємства використовуються такі показники обліку основних фондів:

а) кількість одиниць обладнання;

б) рік випуску обладнання;

в) площа виробничих цехів;

г) загальна площа території підприємства;

д) потужність обладнання;

е) продуктивність обладнання;

ж) об’єм місткостей для транспортування рідин.

Виробнича потужність підприємства – це:

а) перелік всіх асортиментованих позицій продукції підприємства;

б) продуктивність всього обладнання підприємства;

в) пропускна здатність основних виробничих цехів підприємства;

г) максимальний обсяг продукції, що виготовлений основними цехами;

д) максимально можливий обсяг випуску продукції підприємством протягом встановленого проміжку часу за певних організаційно-технічних умов.

На величину виробничої потужності підприємства впливають такі чинники:

а) кількість встановленого обладнання;

б) форма власності підприємства;

в) режим роботи підприємства;

г) продуктивність обладнання;

д) вікова структура персоналу;

е) територіальне розміщення підприємства;

ж) структура основних фондів;

з) кваліфікація робітників.

«Вузьке місце» на виробництві – це:

а) ускладнення щодо вільного пересування пожежного транспорту територією підприємства;

б) незабезпеченість основних цехів найважливішими видами обладнання;

в) відставання пропускної здатності окремих груп обладнання від пропускної здатності ведучої групи обладнання;

г) відставання темпів росту заробітної плати від темпів росту фондоозброєності праці.

При обчисленні виробничої потужності одиниці обладнання або потокової лінії до розрахунку приймається фонд часу їхньої роботи:

а) календарний;

б) річний;

в) змінний;

г) корисний;

д) середній.

Вихідна виробнича потужність визначається як:

а) виробнича потужність, яка забезпечувалась ліквідованими основними фондами;

б) виробнича потужність на кінець розрахункового періоду;

в) виробнича потужність, яку приймають до розрахунку виробничої програми підприємства;

г) виробнича потужність, що є базою для обчислення темпів росту обсягу випуску продукції підприємства.

Бібліографічний список до теми

38, 42, 43, 45, 51, 53

Тема 11. Організація виробництва і забезпечення якості продукції

            Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про поняття та основні елементи виробничого процесу і його класифікацію, типи виробництва та характеристику робочих місць за техніко-технологічними ознаками у різних організаційних типах виробництва, а також систематизація знань про показники, що характеризують якість і конкурентоспроможність продукції та їх шляхи підвищення .

План вивчення теми

Поняття й основні елементи виробничого процесу.

Характеристика типів виробництва та її порівняння за ступенем ефективності.

Характеристика робочих місць за техніко-технологічними ознаками виробництва.

Конкурентоспроможність продукції підприємства її показники.

Якість продукції (послуг) як основа конкурентоспроможності продукції підприємства.

Показники й методи оцінки якості продукції (послуг).

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Виробництво продукції - один із головних напрямів діяльності підприємства, а ефективна виробнича діяльність підприємства ґрунтується на оптимально організованому виробничому процесі. Відповідно особливості діяльності підприємств, специфіка технічних і організаційних рішень істотно залежать від типу виробництва.

Розпочинати вивчення даної теми доцільно з блоку питань, які дозволяють формувати у студента бачення щодо сутнісної характеристики, структури та принципів організації виробничих процесів. По-перше, розгляд проблем цього блоку доцільно почати з вивчення понять “виробництво”, “виробничий процес”, “елементи виробничого процесу” тощо, звертаючи увагу на відмінності між загальним тлумаченням виробництва та виробничого процесу. Необхідно з’ясувати характерні особливості, покладені в основу поділу виробничого процесу на елементи, дати характеристику кожному такому елементу окремо.

Другий блок проблемних питань теми стосується організаційних типів виробництва, тому вивчення цього блоку питань слід розпочинати з розгляду питань, які розкривають необхідність виокремлення та дефініції типів виробництва. З цього питання студенту слід розрізняти такі типи виробництва: одиничний;  серійний; масовий.

При вивченні цього питання студенту слід визначити особливості кожного типу виробництва і зробити їх порівняльний аналіз, звернувши увагу на такі  характеристики:

- широта номенклатури виробів;

- постійність виготовлення виробів;

- рівень спеціалізації робочих місць;

- рівень спеціалізації устаткування;

- принцип розташування робочих місць;

- рівень кваліфікації робітників.

Конкретний тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову і ефективність. Розглядаючи це питання слід засвоїти, що від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування і оснащення, методів організації виробництва та  управління. Далі, використовуючи поділ за типами виробництва, можна дати характеристику прояву відповідних технічних та економічних особливостей виробничих процесів, що мають місце на конкретному підприємстві.

Вивчення третього питання необхідно розпочати з характеристики виробничих підрозділів. Їх важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Студентам необхідно засвоїти методику обчислення коефіцієнта закріплення операцій, звернувши увагу на те, що кожен тип виробництва характеризується визначеною кількістю технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.

Практично немає підприємств з однорідним типом виробництва. Тому тип виробництва дільниці, цеху, підприємства визначається переважаючим на них типом виробництва на робочих місцях.

Можна зробити висновок, що важливою передумовою підвищення ефективності виробництва є збільшення його серійності, перехід при можливості від одиничного до серійного, а від серійного до масового виробництва.

Досягти це можливо при розширенні збуту і збільшенні серій виробів, уніфікації їх деталей і агрегатів, впровадженні групових методів обробки.

Вивчаючи тему, насамперед слід засвоїти поняття “якість продукції” та “конкурентоспроможність продукції”, їх зв’язок та відмінності від поняття “споживна вартість.”

Конкурентоспроможність (КС) можна визначити як спроможність деякого класу об'єктів (товар, підприємство, країна) займати визначену ринкову нішу. Конкурентоспроможність характеризує ступінь відповідності окремого класу об'єктів визначеним ринковим потребам: пропозиції (товару) - попиту на нього, підприємства - можливості забезпечити конкурентні переваги, країни - економічній та соціальній моделі.

Конкурентоспроможність товару - сукупність якісних і вартісних характеристик товару, що забезпечує задоволення конкретної потреби (здатність товару бути виділеним споживачем з-поміж аналогічних товарів, які пропонуються на ринку фірмами-конкурентами).

Конкурентоспроможність товару є проявом конкурентоспроможності підприємства, що, своєю чергою, відображає конкурентоспроможність країни в цілому.

Конкурентоспроможність можна визначити як відповідність певного класу об'єктів (товар, підприємство, країна) певним ринковим потребам: країни - економічній і соціальній моделі, підприємства - здатності забезпечити конкурентні переваги, товару - потребам споживачів.

Оскільки конкурентні переваги підприємства є основою для формування його конкурентоспроможності, розгляньмо їх детальніше.

Конкурентна перевага - це характеристики товару, що забезпечують фірмі перевершення конкурентів на цільовому ринку, а споживачеві - оптимальне поєднання споживчих характеристик товару.

Не кожна сильна сторона фірми перетворюється на конкурентну перевагу, а лише та, що відповідає дуже важливому для даного ринку показнику. Виділяють три основні конкурентні переваги:

організаційні - високий рівень мобільності фірми, її розмір, набутий досвід діяльності, фінансова могутність, ефективність менеджменту;

функціональні - показники діяльності функціональних підрозділів фірми  маркетинг (імідж фірми та кількість цільових ринків, знання споживачів, товарна, цінова, комунікаційна стратегія та стратегія розподілу, високий рівень сервісного обслуговування, переваги в поінформованості - як результат маркетингових досліджень);

виробництво - переваги в технології, ефективність, мобільність виробництва, якість товарів, економія на масштабах виробництва, висока кваліфікація персоналу;

переваги, засновані на взаємовідносинах із зовнішніми організаціями (на набутому досвіді роботи фірми з фінансовими організаціями, торговельними посередниками, конкурентами, постачальниками, органами влади, політичними організаціями), передбачають впливові контакти в галузі, підтримку уряду, доступ до фінансових, матеріальних ресурсів.

Фактори, що впливають на конкурентоспроможність товару (рис. 4.6), можуть бути представлені у вигляді ланцюжка: ціна - якість - сервіс - маркетингове оточення.

Якість товару це сукупність властивостей і характеристик товару (послуги), які дають можливість задовольняти певну потребу.

У сучасних умовах на світовому ринку все більш велику роль відіграє якість продукції, яка формує імідж, репутацію фірми, тому студенту необхідно зрозуміти показники і методи оцінки якості продукції.

Залежно від призначення певні види продукції мають свої специфічні показники якості, які поділяються на диференційовані (окремі) та загальні показники якості всього обсягу продукції, що виробляє підприємство.

Необхідно звернути увагу на такі окремі показники якості продукції, які характеризують призначення, надійність, безпеку, екологічні, економічні, естетичні, ергономічні та ін. показники.

Для визначення рівня якості виготовлюваних або освоюваних виробництвом нових виробів застосовують методи: об’єктивний, органалітичний (використовують для визначення абсолютного рівня якості), диференційний і комплексний (відносного рівня якості окремих видів продукції). Студенту необхідно розглянути ці методи.

Підвищення якості продукції у кінцевому підсумку еквівалентне збільшенню її виробництва з меншими загальними витратами суспільної праці. Отже йдеться про багатоспрямований вплив підвищення якості продукції не лише на виробництво і його ефективність, але й на імідж підприємства в цілому.

Особливу увагу необхідно приділити вивченню економічних стимулів підвищення якості продукції. Вони включають: узгоджену систему прогнозування і планування якості продукції; встановлення прийнятих для продуцентів і споживачів цін на ті види товарів, які пропонуються на ринку; достатньо дійову систему мотивації праці всіх категорій персоналу щодо виготовлення конкурентоспроможної продукції та інші заходи щодо запровадження адекватної ринковим умовам господарювання кадрової політики та сучасної системи управління персоналом.

Досягти успіху у вирішенні задач, пов’язаних з підвищенням якості продукції, можливо у разі їх економічного обґрунтування, тому студенту слід вивчити методику визначення економічної ефективності підвищення якості продукції, яка характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва та реалізації продукції підвищеної якості.

Студенту з питань цієї теми необхідно вміти характеризувати  елементи і механізми управління якістю продукції.

Розглядаючи системний підхід до управління якістю та конкурентоспроможністю продукції слід звернути увагу на технічну та функціональну якість.

До показників, що характеризують якість товару, відносять:

показники призначення, до яких належать класифікаційні показники, показники складу, структури та показники, що характеризують сферу використання, технічну досконалість товару (продуктивність, потужність, швидкість);

показники надійності – оцінюють можливість функціонування виробів протягом заявленого продавцем терміну (довговічність, ремонтопридатність, безвідмовність функціонування протягом визначеного часу, можливість зберігання). Останні показники характеризують гарантійний термін експлуатації та зберігання;

показники технологічності  оптимізації ресурсів – матеріальних, фінансових, людських і часу – у процесі технологічної підготовки виробництва, виготовлення та використання товару (ступінь споживання палива, сировини, трудомісткість виготовлення товару, виробнича собівартість виробу). Технічна якість відображає виробничий аспект параметрів того чи іншого товару, які можна виміряти кількісно і порівняти з відповідними стандартами.;

показники ергономічності  характеризують відповідність технічних і конструктивних рішень виробу комплексу вимог щодо пристосування до біологічних особливостей людини та характеристик середовища, в якому товар використовується, до них відносять гігієнічні показники;

показники естетичності (наприклад, дизайн) характеризують виразність, раціональність форми, цілісність композиції, збереження товарного вигляду протягом всього періоду експлуатації;

показники уніфікації - визначають ступінь досконалості конструкції виробів;

показники транспортабельності – визначають пристосованість продукції до транспортування і зберігання (середня вартість пакування продукції в тару середня трудомісткість підготовки одиниці продукції до перевезень тощо);

показники екологічності  характеризують рівень негативного впливу на довкілля під час експлуатації (вміст шкідливих домішок, ймовірності викиду шкідливих газів, випромінювання під час транспортування та використання продукції);

показники безпеки – вогнегасність, надійність електроізоляції тощо.

Рівень якості товару оцінюють за допомогою "жорстких" і "м'яких" параметрів.

Кожний "жорсткий" параметр має конкретну величину, яка виражається в кілограмах, міліметрах та інших одиницях і оцінюється у формі відсоткового відношення фактичної величини параметра до величини, яка характеризує задоволення потреби на 100%.

"М'які" параметри не мають кількісних характеристик. їх оцінюють у цифровій (бальній) формі. Підставою для присвоєння параметрові (наприклад, дизайн, зручність користування) того чи іншого бала можуть бути оцінки групи експертів за обраною ними шкалою - п'ятибальною або десятибальною.

При цьому залежно від ступеня задоволення потреб споживачів можна виокремити чотири рівня якості товару.

Функціональна якість відображає маркетинговий аспект товару, оскільки пов’язана із сприйняттям товару споживачами з позицій порівняння ними своїх сподівань щодо товару з рівнем справджування цих сподівань.

У сучасних умовах механізм управління якістю продукції включає: стандартизацію і сертифікацію виробів; державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення; внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

Питання до самоконтролю

Які існують типи виробництва?

Який тип виробництва потребує висококваліфікованих робітників-універсалів?

При якому типі виробництва коефіцієнт закріплення операцій буде:

- більше 40;

- від 20 до 40;

- від 10 до 20;

- від 1 до 10;

дорівнює 1.

4. Які підприємства виготовлюють продукцію одиничними екземплярами.

5. Які елементи утворюють виробничий процес?

6. Який тип виробництва є найбільш ефективним?

7. Наведіть приклади:

- індивідуального типу виробництва;

- серійного типу виробництва;

масового типу виробництва.

Вкажіть напрямки підвищення серійності (масовості) виробництва.

Як обчислюється рівень спеціалізації робочих місць?

Розкрийте методику обчислення виробничого циклу при:

послідовному поєднанні операцій;

паралельному поєднанні операцій;

паралельно-послідовному поєднанні операцій.

Стисло охарактеризуйте особливості обчислення виробничого циклу складного циклу.

Обміркуйте економічне значення і напрямки скорочення виробничого циклу.

Назвіть два методи організації виробництва. Розкажіть про них та виділить їх характерні ознаки.

Виділіть особливості організації і параметри потокових ліній.

Які існують тенденції розвитку потокового виробництва?

Обміркуйте значення Якості продукції (послуг) як основа конкурентоспроможності продукції підприємства.

Розкрийте методику обчислення показників й методів оцінки якості продукції (послуг).

Охарактеризуйте складові елементи і принципи здійснення стандартизації продукції.

Охарактеризуйте технічні, організаційні та соціальні заходи для підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг) вітчизняних товаровиробників

Тести

Структурною одиницею виробничого процесу є:

а) технологічний процес;

б) операція.

Складовим елементом виробничого процесу є:

а) технологічний процес;

б) операція.

Обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній дільниці підприємства, це принцип:

а) спеціалізації;

б) паралельності;

в) прямоточності;

г) ритмічності;

д) гнучкості;

е) автоматичності;

є) гомеостатичності;

ж) пропорційності;

з) безперервності.

Принцип, при якому предмети праці в процесі обробки повинні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу без зустрічних і зворотних переміщень - це принцип:

а) спеціалізації;

б) паралельності;

в) прямоточності;

г) ритмічності;

д) гнучкості;

е) автоматичності;

є) гомеостатичності;

ж) пропорційності;

з) безперервності.

Передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу принцип:

а) спеціалізації;

б) паралельності;

в) прямоточності;

г) ритмічності;

д) гнучкості;

е) автоматичності;

є) гомеостатичності;

ж) пропорційності;

з) безперервності.

Який принцип полягає в тому, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції повинні здійснюватися за певним ритмом:

а) спеціалізації;

б) паралельності;

в) прямоточності;

г) ритмічності;

д) гнучкості;

е) автоматичності;

є) гомеостатичності;

ж) пропорційності;

з) безперервності.

Який принцип вимагає, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальні або зовсім ліквідовані:

а) спеціалізації;

б) паралельності;

в) прямоточності;

г) ритмічності;

д) гнучкості;

е) автоматичності;

є) гомеостатичності;

ж) пропорційності;

з) безперервності.

Тип виробництва, який полягає в тому, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів праці на попередній операції:

а) послідовний;

б) паралельний;

в) паралельно-послідовний.

Тип виробництва, який характеризується тим, що предмети праці після закінчення попередньої операції відразу передаються на наступну операцію і обробляються:

а) послідовний;

б) паралельний;

в) паралельно-послідовний.

Тип виробництва, що характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів:

а) одиничне;

б) серійне;

в) масове;

г) дослідне.

Обсяг партій предметів є оптимальним, коли:

а) витрати мінімальні;

б) витрати максимальні.

Лінія, на якій обробляються або складаються вироби одного типопараметра протягом певного часу - це:

а) однопредметна;

б) багатопредметна.

Потокова лінія, на якій послідовно або одночасно виробляються декілька типорозмірів виробів - це:

а) однопредметна;

б) багатопредметна.

За номенклатурою вироби поділяються на:

а) односерійні та багатосерійні;

б) регламентовані та вільного ритму;

в) переривані та безперервні.

За способом підтримання ритму потокові лінії поділяються на:

а) односерійні та багатосерійні;

б) регламентовані та вільного ритму;

в) переривані та безперервні.

Сукупність взаємопов’язаних дій людей, засобів праці та предмети, потрібні для виготовлення продукції - це:

а) технологічний процес;

б) виробничий процес.

17. За призначенням виробничі процеси поділяються на:

а) дискретні й безперервні;

б) ручні і механізовані;

в) вірної відповіді немає.

Допоміжні процеси - це:

а) процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства;

б) процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального протікання основних процесів;

в) процеси, що забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних процесів.

Дискретний процес - це:

а) перервний;

б) безперервний.

Принцип на означення того, що предмети праці в процесі обробки повинні мати найкоротші маршрути у всіх стадіях і операціях виробничого циклу, називається принципом:

а) безперервності;

б) пропорційності;

в) прямоточності.

Постійне виконання однієї операції над одним предметом праці характеризує тип виробництва:

а) масового;

б) одиничного;

в) серійного.

Поєднання операцій, при якому предмети праці після закінчення попередньої операції відразу передаються на наступну і обробляються, називаються:

а) змішаним;

б) паралельним;

в) послідовним.

Метод, при якому предмети праці проходять обробку партіями, що періодично повторюються, називається:

а) предметно-груповий;

б) одинично-технологічний;

в) партіонно-технологічний.

За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на:

а) перервні і безперервні;

б) однопредметні і багатопредметні;

в) промислові і сільськогосподарські.

Такт потокової лінії - це:

а) інтервал часу, за який сходять з лінії вироби, що слідують один за одним;

б) час, за який предмети праці передаються транспортними партіями.

25.Конкурентоспроможність продукції - це:

а) здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції, що має попит;

б) способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для виготовлення якісної продукції;

в) сукупність її властивостей, що відображає міру задоволення конкретної потреби споживачів проти наявної на ринку аналогічної продукції.

26. Якість продукції – це:

 а) суспільна оцінка, що характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, що явно виражені або потенційно закладені в товарі;

б) сукупність властивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення;

в) це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення потреб споживачів.

 

27.Сертифікація – це:

а) встановлення, забезпечення і дотримання необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні та експлуатації, що досягається шляхом систематичного контролю за якістю і цілеспрямованого впливу на умови й фактори, від яких вона залежить;

б) механізм підготовки документа, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги;

в) система мір і дій, що підтверджують відповідність фактичних характеристик продукції вимогам міжнародних стандартів, технічних умов і інших нормативних документів, що діють на світовому ринку в тій чи іншій країні-імпортері продукції чи послуг.

Бібліографічний список до теми

38, 42, 43, 45, 51, 53

Тема 12. Планування діяльності підприємства

                   Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та

                                систематизація знань про методи, види,    

                                принципи прогнозування та планування

                                діяльності й розвитку підприємства

План вивчення теми

Прогнозування як наукова категорія. Мета, ознаки, об’єкти й принципи прогнозування.

Планування: принципи, методи планування діяльності та розвитку підприємства.

Система планів підприємства.

Стратегічне планування на підприємстві: сутність, основні етапи, методи вибору стратегії підприємства.

Тактичне й оперативне планування діяльності підприємства.

Бізнес-планування: сутність, призначення, стадії формування, логіка розробки й поліваріантність структури бізнес-плану.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Прогнозування - це процес передбачення майбутнього стану підприємства, його внутрішнього і зовнішнього середовища, а також можливих термінів і способів досягнення очікуваних кількісних і якісних результатів.

Важливість прогнозування в умовах ринку пояснюється тим, що, по-перше, ринкове господарство відрізняється коливанням ринкової кон'юнктури і необхідно ці коливання передбачати і згладжувати, по-друге, в цих умовах при розробці стратегічних програм присутній високий ступінь невизначеності і можна прогнозувати лише окремі показники.

Суть прогнозування полягає в науковому передбаченні стану об'єкта прогнозування, в основі якого лежить або аналіз тенденцій його розвитку і їх екстраполяція (проекція) на майбутній період, або використання нормативних розрахунків.

Змістом прогнозування є розробка прогнозів з різними часовими рамками, а важливішими функціями є:

передбачувальна (описова) – опис можливих або бажаних перспектив;

рекомендуюча – підготовка проектів рішення різноманітних проблем планування.

Класифікація прогнозів здійснюється залежно від різних критеріїв та ознак, об'єктів прогнозування, цілей і завдань, а саме:

1. за масштабом прогнозування:

а) макроекономічні, міжгалузеві, міжрегіональні;

б) розвитку окремих комплексів національної економіки;

в) галузеві і регіональні;

г) окремих господарюючих суб'єктів, виробництв, продуктів.

2. за часом передбачення:

а) коротко-;

б) середньо-;

в) довгострокові.

3. за характером об'єкта:

а) розвитку економічних, політичних, соціальних відносин;

б) передумов і наслідків НТП;

в) динаміки розвитку економіки;

г) відтворення населення і підготовки кадрів;

д) доходів і цін та ін.

4. за функцією прогнозу:

а) пошукові;

б) нормативні.

У своїй практичній діяльності підприємства найчастіше використовують такі типи прогнозування:

прогнозування, яке ґрунтується на використанні інтуїції в процесі передбачення майбутнього;

пошукове прогнозування, яке опирається на наявну в даний час інформацію і передбачає перехід від теперішнього стану до майбутнього;

нормативне, яке оцінює можливості розвитку підприємства, виходячи із поставлених цілей.

Методи прогнозування поділяються на такі групи:

1. Фактографічні методи прогнозування ґрунтуються на використанні фактичних даних, які характеризують зміни в об'єкті прогнозування.

Основними в цій групі є:

метод екстраполяції; базується на поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на майбутнє;

метод кореляційних і регресійних моделей; встановлює статистичну залежність між результуючими показниками і змінними факторами за допомогою математичних формул;

метод функцій; математично-статистичний метод прогнозування.

2. Евристичні методи прогнозування передбачають розробку прогнозів з використанням логічних прийомів, правил і методів досліджень.

До цієї групи належать:

метод експертних оцінок – поділяється на індивідуальні та колективні.

До індивідуальних експертних оцінок належать методи розробки сценаріїв, інтерв'ю, аналітичних доповідних записок; до колективних експертних оцінок віднесено методи Дельфі (анкетне опитування фахівців у певній галузі), «мозкових атак» (колективне вироблення ідеї в результаті проведеної дискусії), круглого столу;

метод оптимізації - дає можливість врахувати максимально можливу кількість чинників, що впливають на кінцеві показники, і вибрати найкращий варіант прогнозу;

метод «дерева цілей» - використовується з метою поділу основних завдань на під-завдання і вияснення зв'язків між ними.

Можливе використання й інших методів прогнозування розвитку підприємств.

У системі управління підприємством особливе місце належить плануванню як його основній функції.

Планування - це процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення.

Мета планування - ліквідувати негативний вплив на підприємство мінливості середовища, в якому воно функціонує.

Перехід до ринкової економіки зумовив самостійне здійснення підприємствами всього комплексу планової роботи. На відміну від жорсткого директивного планування в умовах командно-адміністративної економіки плани підприємств мають рекомендаційний характер, зорієнтовані на задоволення підприємствами потреб споживачів в тих чи інших видах продукції. Підприємства можуть самостійно визначати шляхи розвитку виробництва, використовувати системи мотивації праці, встановлювати виробничу програму тощо. В основі розробки планів підприємства лежить співвідношення між попитом і пропозицією, конкретні договори на поставку продукції між господарюючими суб'єктами, між підприємствами і державою. Серед системи показників планів найважливішими є натуральні показники, показники якості, а також кінцеві показники діяльності підприємства.

Поряд із широкими правами і можливостями, в умовах ринку підприємства несуть відповідальність за результати своєї роботи, повинні постійно стежити за зміною ринкової кон'юнктури, враховувати ризик.

Основними принципами планування є такі: правильне обґрунтування і вибір мети та кінцевих результатів роботи підприємства; оптимальність використання ресурсів; системність; безперервність; збалансованість; науковість; мобільність; адекватність; реальність.

Методи планування – це способи встановлення планових показників. До методів планування пред'являються певні вимоги. Вони повинні бути адекватними зовнішнім умовам ринку, враховувати різноманітність шляхів досягнення основної мети підприємства максимізації прибутку, повинні відрізнятися залежно від виду плану, який розробляється.

Методи планування:

ресурсний використовується при монопольному становищі підприємства на ринку або слабкій конкуренції; планові показники встановлюються, виходячи з ресурсних можливостей підприємства;

статистичний показники встановлюються з використанням середніх статистичних величин за статистичними даними минулих періодів;

факторний вплив різних техніко-економічних факторів визначає величину планового показника;

балансовий полягає у використанні в планових розрахунках системи таблиць-балансів, в яких відображаються потреби в певних видах ресурсів та джерела їх покриття;

економіко-математичні здійснюється оптимізація плану підприємства за допомогою математичних залежностей і прийнятого критерію оптимізації;

графоаналітичний використання графіків і діаграм при визначенні певних показників.


Система планів підприємства.

У практиці функціонування вітчизняних підприємств склалась певна система планування, яка полягає у розробці та взаємоузгодженості планів різних видів. Кожен з них має свої особливості щодо сукупності розрахункових показників, часового інтервалу планування, рівня планування та ін. Найчастіше плани поділяють за часовими рамками розрахунку техніко-економічних показників. Взаємозв'язок між ними можна представити схемою зображеною на рис. 6.

 

Рис. 6. Взаємозв'язок системи планів підприємства.

Стратегічне планування на підприємстві: сутність, основні етапи, методи вибору стратегії підприємства.

Найбільш віддалену перспективу в діяльності підприємства окреслюють стратегічні плани, які є сукупністю взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові цілі та основні напрямки діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.

Етапи стратегічного планування полягають у:

формуванні місії і стратегічних цілей діяльності підприємства;

аналізі зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства;

аналізі стратегічних альтернатив та вибори базової стратегії;

розробці функціональних стратегій підприємства;

плануванні ризику;

реалізації стратегій, стратегічному контролі та оцінці результатів.


Основними розділами стратегічного плану
є:

план маркетингу;

план виробництва;

план кадрового забезпечення;

фінансовий план;

планування ризиків;

створення і підтримання іміджу фірми.

Процес стратегічного планування починається з розробки стратегії.

Стратегія – це визначення довгострокового курсу розвитку фірми, його затвердження та розподіл ресурсів для його реалізації.

Розробці стратегії передує визначення місії підприємства, тобто мети, для якої фірма створена і яка повинна бути досягнута в плановому періоді. Місія є комплексною метою, яка включає як зовнішні (пов'язані з конкуренцією) орієнтири діяльності, так і внутрішні (підвищення продуктивності).

На виконання місії спрямовуються стратегічні цілі (стратегії). Ціль - це конкретний стан окремих характеристик фірми, досягнення яких є для неї бажаним і на які спрямована її діяльність. Цілі можуть бути економічними і неекономічними.

У рамках із зазначених базових стратегій виділяють ряд їх видів, наприклад, різновидами стратегії зростання можуть бути: стратегія концентрованого росту, стратегія інтегрованого росту, стратегія диверсифікованого росту.

На виконання базових стратегій спрямовується розробка функціональних стратегій (стратегій окремих функціональних підрозділів підприємства).

Середньострокові плани деталізують стратегічні плани щодо хронологічного порядку досягнення тих чи інших цілей, ресурсного забезпечення їх досягнення, відповідальних за виконання осіб. Чітко вираженої межі між стратегічними і середньостроковими планами немає.

Поточні (тактичні) плани за сферою спрямування є набагато вужчими, ніж стратегічні, вони деталізують їх. Як правило, поточні плани розробляються на рік і регулюють діяльність підприємства по виробництву продукції, її збуту, матеріально-технічному забезпеченню, фінансових питаннях тощо. Такі плани дозволяють швидко реагувати на будь-які відхилення в роботі підприємства, приймати необхідні рішення. Участь у розробці такого плану беруть усі виробничі підрозділи, а керівництво здійснює керівник підприємства разом з головним економістом.

Основними розділами тактичного плану є:

план маркетингу;

виробничий план;

науково-дослідна робота і підвищення технічного рівня виробництва;

план по праці і заробітній платі;

план по інвестиціях і капітальному будівництву;

план матеріально-технічного забезпечення;

план соціального розвитку колективу;

план по охороні навколишнього середовища;

план по собівартості, прибутку і рентабельності;

план зовнішньоекономічної діяльності;

фінансовий план.

Етапи розробки поточного плану такі:

аналіз результатів діяльності підприємства;

розробка заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємства та підвищення його конкурентоспроможності;

дослідження ринку і формування портфеля замовлень на продукцію підприємства;

обґрунтування окремих розділів плану;

розгляд проекту плану радою трудового колективу та його затвердження;

доведення техніко-економічних показників до структурних підрозділів підприємства.

Місячні поточні плани містять той самий набір техніко-економічних показників, але з розбивкою за окремими місяцями календарного року.

Оперативно-виробниче планування включає календарно-виробниче планування і диспетчерування. Календарно-виробниче планування передбачає розробку планів-графіків виробництва, відвантаження продукції на зміну, добу, місяць і доведення їх до структурних підрозділів підприємства. Диспетчерування передбачає оперативний контроль за виконанням поставлених завдань, виявлення відхилень у виробничому процесі, мобілізацію ресурсів на їх усунення, а також запобігання відхиленням.

Оперативно-виробниче планування покликане забезпечити ритмічну роботу підприємства, що особливо важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань. Даним видом планування займаються економісти планово-економічних відділів, відділів збуту, диспетчери цехів, а на великих підприємствах - виробничо-диспетчерський відділ.

Розробка планів будь-яких рівнів та часових інтервалів неможлива без використання системи показників. Під показником слід розуміти міру планового завдання, яка надає йому кількісної або якісної визначеності.

Розрізняють такі групи показників:

проміжні і кінцеві;

натуральні і вартісні;

кількісні і якісні;

абсолютні і відносні;

інформаційні, розрахункові, затверджувані.

Класифікація продукції підприємства передбачає її групування за окремими ознаками, при цьому слід зазначити, що в основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях з номенклатури і асортименту.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновидність виробів у межах даної номенклатури. Звичайно натуральні показники представляються у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри тощо).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень. Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обґрунтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:

ОВ = ОП - Зп + Зк,     (2.1)

де ОВ - обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП - обсяг поставок у натуральних одиницях.

Оцінюючи випуск продукції, необхідно враховувати, що вироблена в даному періоді продукція (ПВ) не ідентична реалізованій продукції (ПР).

Продукцію слід розрізняти за ступенем готовності з точки зору виробничого циклу даного підприємства та з точки зору потреб споживання. Вироби, які є закінченими з точки зору виробничого циклу даного підприємства, називають готовою продукцією (ГП)  і призначаються для реалізації зовнішнім споживачам.

Готова продукція є часткою товарної продукцію підприємства (ТП), яка також включає вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями.

Крім того, до складу товарної продукції включаються інструменти, приладдя, роботи та послуги, які реалізуються на сторону (ІПР). Таким чином, товарна продукція – це вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання  на самому підприємстві.

До обсягу товарної продукції включають готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов'язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу.

Якщо продукція, що виготовлена цехом, відділом або іншим підрозділом підприємства, призначена не для продажу, або споживання, а для подальшої переробки, вона відноситься до категорії напівфабрикатів (НФ).

Товарна продукція без врахування напівфабрикатів, відпущених на сторону, складає готову продукцію.

ТП=ГП+НФ+ІПР     (2.2)

Продукція, яка на момент аналізу знаходиться в цехах підприємства на технологічному процесі і ще не готова для передачі в інші підрозділи підприємства, є внутрішньоцеховим незавершеним виробництвом ( ЦНВ).

Внутрішньоцехове незавершене виробництво разом із напівфабрикатами складає повне незавершене виробництво, тобто

НВ= НФ+ЦНВ     (2.3)

Валову продукцію (ВП) підприємства складають готова продукція, напівфабрикати, інструменти, прилади, роботи (послуги), що реалізовані на сторону, разом із змінами залишків незавершеного виробництва за звітний період. Розрізняють валову продукцію нето (внутрішньоцехове незавершене виробництво не включається) та валову продукцію бруто (ЦНВ включається). Формули розрахунку:

ВПнето=ГП+(НФ2-НФ1)+ІПР    (2.4)

ВПбруто=ГП+(НВ2-НВ1)+ІПР    (2.5)

де індекси “2” та “1” означають величину залишків на кінець та початок періоду.

Із визначення товарної продукції як суми готової продукції та напівфабрикатів, реалізованих на сторону, випливає, що

ВПнето=ТП+(НФ2-НФ1)    (2.6)

Сумарний випуск всіх цехів підприємства разом з обсягами напівфабрикатів, перероблених цехами (НФП) за звітний період, складає валовий оборот (ВО). Розрізняють валовий оборот нето та валовий оборот бруто.

ВОнето=ВПнето+НФП    (2.7)

ВОбруто=ВПбруто+НФП    (2.8)

Аналіз різних категорій продукції здійснюють в розрізі відповідності досягнутих результатів їх запланованих рівнів. В ринковій економіці виконання плану аналізується для процедур внутрішнього контролю, на самому підприємстві, управлінського обліку та оцінки ефективності роботи виробничих менеджерів. Аналіз виробництва продукції за певний період здійснюється як в натуральному, так і в грошовому виразі. Зростання випуску продукції як в натуральному, так і в грошовому виразі (при незмінному рівні ціни), свідчить про успішну роботу підприємства та його гарні перспективи.

При аналізі виробленої продукції використовуються коефіцієнти, які характеризують виробничу діяльність як підприємства в цілому, так і його окремих підрозділів.

В якості характеристики довжини виробничого циклу використовують показник внутрішньозаводського обороту:

КВЗО=ВП/ВО     (2.9)

Його величина дорівнює одиниці, якщо між різними підрозділами підприємства відсутній внутрішньозаводський оборот, тобто передача напівфабрикатів з одного технологічного процесу до іншого.

Показником частки товарної продукції в обсязі валової продукції є коефіцієнт товарності:

Кт= ТП/ВП     (2.10)

Коли показник дорівнює одиниці, це свідчить або про відсутність у підприємства незавершеного внутрішньоцехового виробництва та напівфабрикатів або про те, що їх залишки на кінець періоду залишилися незмінними в порівнянні з його початком.

Для аналізу складу товарної продукції використовується коефіцієнт готовності:

Кг= ГП/ТП     (2.11)

Якщо значення даного коефіцієнта знижується протягом декількох періодів, це свідчить про те, що частка напівфабрикатів та іншої неосновної продукції підприємства в загальному обсязі товарної продукції збільшується.

Показником, що характеризує випуск продукції, а точніше –ринкову активність підприємства, є коефіцієнт реалізації:

Кр=РП/ТП,     (2.12)

де РП – реалізована продукція.

Реалізація продукції – необхідна та заключна стадія кругообігу коштів суб'єкта господарювання. На цій стадії їх товарна форма змінюється на грошову.

Від величини реалізації продукції залежать результати фінансово-господарської діяльності, показники оборотності коштів, прибуток та рентабельність.

При вивченні процесу бізнес-планування слід визначити сутність, призначення, стадії формування, логіку розробки й поліваріантність структури бізнес-плану.

Бізнес-план  це комплексний плановий документ підприємницької діяльності, в якому передбачені заходи, спрямовані на реалізацію підприємницької ідеї, на одержання прибутку.

Бізнес-план розробляється з метою:

техніко-економічного обґрунтування доцільності створення і функціонування підприємства;

залучення зовнішніх інвесторів, у тому числі іноземних;

для обґрунтування пропозицій щодо доцільності приватизації підприємства.

Бізнес-план розробляється на тривалий термін, найчастіше на 3-5 років, хоча часові рамки бізнес-планування можуть бути значно ширшими.

Вихідною інформацією при розробці бізнес-плану є:

інформація про попит на продукцію (послуги) (про ємність ринку, географію ринку, демографічну характеристику потенційних споживачів);

виробнича інформація (про технологію виготовлення продукції, необхідні виробничі площі, обладнання, сировину, чисельність і кваліфікаційний склад персоналу та ін.);

фінансова інформація (про необхідні грошові кошти для реалізації проекту, джерела та умови їх одержання).

Структура бізнес-плану може відрізнятись залежно від мети його розробки. Для внутрішнього використання розробляється бізнес-план з досить високим ступенем деталізації техніко-економічних показників, а для пред'явлення інвесторам - наводяться найважливіші показники ефективності проекту.

Типова структура бізнес-плану:

1. Резюме (зведений розділ)

У ньому обґрунтовується необхідність організації нового підприємства, переваги майбутньої продукції порівняно з продукцією потенційних конкурентів, прогнозні обсяги продажу на найближчі роки, виручка від продажу, витрати на виробництво, валовий прибуток і ефективність вкладеного капіталу, термін окупності капіталовкладень. Цей розділ часто називають «міні-бізнес-планом».

2. Основна частина

2.1. Опис товару (послуги), характеристика фірми (характеристика товару, особливості продукції, патенти та свідоцтва, якими захищені ці особливості, зразок товару, орієнтовна ціна на продукцію або витрати на її виробництво, упаковка; характеристика виду і форм діяльності фірми, її репутація, засновники та ін.).

Аналіз галузі (темпи розвитку галузі, нові продукти галузі, перспективи її розвитку на найближчі роки, вхідні бар'єри, життєвий цикл товару та ін.).

Аналіз ринку (результати вивчення ринку збуту, дані, що характеризують структуру і сегменти ринку, потенційні споживачі, можливі конкуренти, їх товари, якість продукції, орієнтовні ціни та умови продажу).

План маркетингу (засади ціноутворення, організація і вартість реклами, канали збуту продукції, форми продажу товару, методи стимулювання продажу та ін.).

План виробництва (величина виробничих потужностей, умови їх нарощування, умови забезпечення виробництва сировинно-матеріальними ресурсами, види необхідних для виробництва ресурсів, устаткування підприємства, план його закупівель, кооперовані зв'язки із суміжниками, величина витрат на виробництво, організація контролю якості продукції).

Організаційний план (організаційна схема управління підприємством, професійно-кваліфікаційна характеристика персоналу, форми найму працівників та їх оплата праці, форми стимулювання працівників різних категорій).

Оцінка ризику і страхування (типи ризиків, джерела ризиків і момент їх виникнення, заходи щодо зменшення ймовірності та масштабів ризику і мінімізації збитків від нього, програма страхування від ризиків).

Юридичний план (форма власності і статут підприємства, дольова участь партнерів, їх відповідальність; якщо підприємство є акціонерним товариством, то пояснюється розподіл капіталу між акціонерами, тими, хто володіє контрольним пакетом акцій).

Фінансовий план (прогноз обсягів реалізації, баланс грошових видатків і надходжень, зведений баланс активів і пасивів, графік беззбитковості).

3. Стратегія фінансування

У цьому розділі обґрунтовується план одержання коштів для організації підприємства, передусім кількість необхідних коштів для організації продажу, вказується, звідки надійдуть ці кошти і в якій формі. Також зазначається період повернення інвесторам вкладеного капіталу та доходу від нього, джерела розширення виробництва тощо).

Структура бізнес-плану, кількість форм та їх зміст не регламентуються.

Основними відмінностями між традиційним поточним планом і бізнес-планом є:

поточний план розробляється в одному варіанті, а бізнес-план - у декількох;

поточний план розробляється лише на рік, а бізнес-план - на декілька років;

поточний план розробляється для внутрішнього використання, бізнес-план - для пред'явлення також зовнішнім інвесторам.

Питання для самоконтролю

Охарактеризуйте принципи, методи планування діяльності та розвитку підприємства.

Охарактеризуйте систему планів підприємства в Україні

Охарактеризуйте стратегічне планування на підприємстві: сутність, основні етапи, методи вибору стратегії підприємства.

Охарактеризуйте  організаційно-розпорядчі методи управління, наведіть приклади.

На базі прикладів покажіть соціальні методи управління.

На прикладі покажіть, що психологічні методи управління спрямовані на регулювання відносин між людьми через створення оптимального психологічного клімату колективі. Бізнес - планування: сутність, призначення, стадії формування, логіка розробки й поліваріантність структури бізнес-плану.

Зробіть порівняння поточного та бізнес - планування на підприємстві.

Покажіть сутність і призначення бізнес-планування.

Покажіть стадії формування бізнес-плану.

Доведіть логіку розробки й поліваріантність структури бізнес-плану.

Система розрахунків можливого підвищення продуктивності праці за рахунок дії певної сукупності та окремих чинників.

Резерви підвищення продуктивності праці та шляхи їх використання за сучасних умов господарювання.

Вибір оптимальних форм і систем оплати праці на підприємствах різних форм власності.

Зарубіжний та вітчизняний досвід щодо участі працівників у прибутках (доходах та власності приватизованих підприємств.

Світовий досвід використання моделей мотивації трудової діяльності у підприємницькій діяльності фірм.

Формування внутрішньофірмової політики оплати праці.

Вибір форм і систем оплати праці на підприємствах різних форм власності.

Тести

1. Під плануванням діяльності підприємства розуміють:

а) порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;

б) розрахунок майбутньої величини прибутків;

в) процес визначення цілей підприємства, а також засобів і шляхів їх досягнення;

г) аналіз перспектив розвитку підприємства в порівнянні з іншими підприємствами цієї ж галузі.

2. Прогнозування це:

а) процес передбачення майбутнього стану підприємства, його внутрішнього і зовнішнього середовища, а також можливих термінів і способів досягнення очікуваних кількісних і якісних результатів порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;

б) порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;

в) процес визначення цілей підприємства, а також засобів і шляхів їх досягнення;

г) аналіз перспектив розвитку підприємства в порівнянні з іншими підприємствами цієї ж галузі.

3. Загальною науковою основою планування є:

а) система об'єктивних економічних законів;

б) принципи організації виробництва;

в) основні засади взаємовідносин підприємства з фінансово-бюджетною системою;

г) закономірності організації партнерських зв'язків.

4. Методи планування повинні відповідати таким вимогам:

а) адекватність зовнішнім умовам ринку;

б) відмінність залежно від виду плану;

в) забезпеченість ресурсами;

г) різноманітність досягнення основної мети підприємницької діяльності - збільшення прибутку;

д) соціальна спрямованість.

5. Основними методами планування є:

а) ресурсний;

б) статистичний;

в) соціальний;

г) виробничо-технічний;

д) факторний;

є) господарський;

ж)балансовий;

з) економіко-математичні;

є) нормативний.

7. Ресурсний метод планування використовується при:

а) значних обсягах випуску продукції;

б) обмеженості окремих видів ресурсів;

в) незначній ємності ринку;

г) при монопольному становищі підприємства або слабкій конкуренції;

д) обмеженій номенклатурі продукції.

8. Нормативний метод планування передбачає розрахунок планових показників на основі:

а) прогресивних норм використання ресурсів з відрахуванням зміни цих норм у плановому році;

б) середніх норм використання ресурсів у плановому році;

в) норм використання матеріальних ресурсів на одиницю продукції;

г) середньогалузевих норм витрат ресурсів.

9. Головним розділом плану розвитку підприємства є:

а) науково-дослідні, конструкторсько-технологічні роботи;

б) маркетингова діяльність;

в) виробнича діяльність;

г) матеріально-технічне забезпечення;

д) організація підприємства;

е) зовнішньоекономічна діяльність.

10. Головним розділом бізнес-плану є:

а) мета та завдання підприємницької угоди;

б) ресурсне забезпечення угоди;

в) ефективність угоди;

г) узагальнене резюме, основні параметри та показники бізнес-плану.

11. Не відноситься до базової одна із стратегій плану, а саме:

а) стратегія зростання;

б) стратегія ресурсного забезпечення;

в) стратегія стабілізації;

г) стратегія виживання.

12. Охоплює довгостроковий і середньостроковий період:

а) поточне планування;

б) перспективне планування;

в) стратегічне планування.

13.Планування, що полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та по всіх напрямках його діяльності, це:

а) поточне планування;

б) перспективне планування;

в) стратегічне планування.

14. Під плануванням діяльності підприємства розуміють:

а) порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;

б) розрахунок майбутньої величини прибутків;

в) процес визначення цілей підприємства, а також засобів і шляхів їх досягнення;

г) аналіз перспектив розвитку підприємства в порівнянні з іншими підприємствами цієї ж галузі.

15. Основними перевагами планування в умовах ринку порівнянно з директивним плануванням є:

а) самостійне здійснення всього комплексу планової роботи;

б) доведення «зверху» основних показників діяльності;

в)  право самостійно розробляти виробничу програму;

г) самостійність вибору розмірів матеріального стимулювання;

д) ризик у підприємницькій діяльності.

16. Загальною науковою основою планування є:

а) система об’єктивних економічних законів;

б) принципи організації виробництва;

в) основні засади взаємовідносин підприємства з фінансово-бюджетною системою;

г) закономірності організації партнерських зв’язків.

17. Найважливішими принципами планування є:

а) правильне обґрунтування та вибір мети і кінцевих результатів діяльності підприємства;

б) зв’язок і взаємозалежність планових і фактичних показників;

в) оптимальність використання ресурсів;

г) системність і безперервність планування;

д) суб’єктивна оцінка майбутнього стану підприємства;

е) мобільність;

є) врахування життєвого циклу товарів;

ж) збалансованість.

18. Методи планування повинні відповідати таким вимогам:

а) адекватність зовнішнім умовам ринку;

б) відмінність залежно від виду плану;

в) забезпеченість ресурсами;

г) різноманітність досягнення основної мети підприємницької діяльності – збільшення прибутку;

д) соціальна спрямованість.

19. Основними методами планування є:

а) ресурсний;

б) статистичний;

в) соціальний;

г) виробничо-технічний;

д) факторний;

е) господарський.

20. Ресурсний метод планування використовується при:

а) значних обсягів випуску продукції;

б) обмеженості окремих видів ресурсів;

в) незначній ємності ринку;

г) монопольному становищі підприємства або слабкій конкуренції;

д) обмеженій номенклатурі продукції.

21.Нормативний метод планування передбачає розрахунок планових показників на основі:

а) прогресивних норм використання ресурсів з відрахуванням зміни цих норм у плановому році;

б) середніх норм використання ресурсів у плановому році;

в) норм використання матеріальних ресурсів на одиницю продукції;

г) середньогалузевих нрм витрат ресурсів.

22. За термінами, на які розробляються техніко-економічні показники, плани поділяються на:

а) перспективні;

б) річні;

в) поточні;

г) стратегічні;

д) оперативні;

е) виробничі;

ж) тактичні;

з) оперативно-виробничі.

23. Середньострокові плани передбачають:

а) деталізацію перспективних планів щодо обсягу випуску продукції;

б) деталізацію стратегічних планів на перші роки діяльності;

в) деталізацію проектів у хронологічному порядку;

г) зазначення конкретних інвестицій і фінансових показників;

д) зазначення конкретних виконавців.

24. Оперативно-виробниче планування охоплює такі напрями:

а) організацію матеріально-технічного забезпечення підприємства;

б) календарне планування;

в) виробниче планування;

г) диспетчерування.

23. Реалізована продукція  - це:

а) продукція, що відвантажена з підприємства, а грошові кошти надійшли до розрахункового рахунку ;

б)  увесь обсяг продукції на підприємстві незалежно від ступеню її готовності;

в) готова продукція, напівфабрикати, інструменти, прилади, роботи (послуги), що реалізовані на сторону, разом із змінами залишків незавершеного виробництва за звітний період;

г) частка товарної продукцію підприємства (ТП), яка також включає вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями.

24. Валова продукція - це:

а) максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їх ресурсів та отриманні максимального прибутку;

б)  готова продукція, напівфабрикати, інструменти, прилади, роботи (послуги), що реалізовані на сторону, разом із змінами залишків незавершеного виробництва за звітний період;

в) частка товарної продукцію підприємства (ТП), яка також включає вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями;

г) вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання  на самому підприємстві; вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями.


25. Товарна продукція – це :

а) вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання  на самому підприємстві; вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями;

б) продукція, що виготовлена цехом, відділом або іншим підрозділом підприємства, призначена не для продажу, або споживання, а для подальшої переробки;

в) система суспільних відносин, пов'язаних із виявленням величини попиту, але й у його формуванні шляхом продукування і виведення на ринок нових видів продукції з новими властивостями;

г) продукція, яка на момент аналізу знаходиться в цехах підприємства на технологічному процесі і ще не готова для передачі в інші підрозділи підприємства.

26.Готова продукція  – це :

а) вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання  на самому підприємстві;

б)  частка товарної продукції підприємства (ТП), яка також включає вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями;

в) продукція, що виготовлена цехом, відділом або іншим підрозділом підприємства, призначена не для продажу, або споживання, а для подальшої переробки;

г) продукція, яка на момент аналізу знаходиться в цехах підприємства на технологічному процесі і ще не готова для передачі в інші підрозділи підприємства.

27. Внутрішньоцехове незавершене виробництво – це :

а) вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання  на самому підприємстві;

б)  вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями;

в) продукція, що виготовлена цехом, відділом або іншим підрозділом підприємства, призначена не для продажу, або споживання, а для подальшої переробки;

г) продукція, яка на момент аналізу знаходиться в цехах підприємства на технологічному процесі і ще не готова для передачі в інші підрозділи підприємства.

28. Напівфабрикати – це :

а) вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання  на самому підприємстві;

б)  вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями;

в) продукція, що виготовлена цехом, відділом або іншим підрозділом підприємства, призначена не для продажу, або споживання, а для подальшої переробки;

г) продукція, яка на момент аналізу знаходиться в цехах підприємства на технологічному процесі і ще не готова для передачі в інші підрозділи підприємства.

29.Номенклатура — це:

а) перелік назв окремих видів продукції;

б) різновидність виробів у межах даного асортименту;

в) прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі.

30. Чиста продукція це:

а) кількість продукції, яку треба виробити в плановому році;

б) вартість, створена на підприємстві, або додана вартість;

в) загальна вартість усіх видів готової продукції, робіт та послуг виробничого характеру, що підготовлена для реалізації.

31. Предмети праці, які знаходяться у виробництві на різних стадіях обробки в підрозділах підприємства, тобто це продукція (роботи), яка не пройшла усіх передбачених технологічним процесом стадій, а також вироби, які не укомплектовані чи не пройшли випробування і технічного приймання – це:

а) виробничі запаси;

б) незавершене виробництво;

в) готова продукція;

г) напівфабрикати власного виробництва.

32. Предмети праці, обробка яких цілком завершена в одному з підрозділів підприємства, але вони підлягають подальшій обробці в інших підрозділах підприємства, зокрема литтю, куванню, штампуванню тощо – це:

а) виробничі запаси;

б) напівфабрикати власного виробництва;

в) готова продукція;

г) незавершене виробництво.

33. Виготовлена кінцева продукція, яка пройшла випробування і приймання, повністю укомплектована відповідно до договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і вимогам – це:

а) виробничі запаси;

б) готова продукція;

в) незавершене виробництво;

г) напівфабрикати власного виробництва.

Бібліографічний список до теми

38, 42, 43, 49, 51, 53

Змістовий модуль 4

Ефективність діяльності підприємства

Тема 13. Витрати на виробництво та реалізацію продукції

            Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про товарну та цінову політику підприємства, поняття товару та класифікацію товарів, поняття ціни та їх види.

План вивчення теми

Товарна політика підприємства. Товар та його характеристика та класифікація.

Поточні витрати на продукування виробів, їх класифікація та структура.

Кошторис виробництва та механізм калькулювання.

Поняття, роль і функції ціни в ринковій економіці.

Види цін та сфери їх застосування.

Методи встановлення ціни: собівартість плюс прибуток; забезпечення фіксованої величини прибутку; за рівнем поточних цін (конкуренції); за рівнем попиту тощо.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розпочинати вивчення даної теми доцільно з блоку питань, які дозволяють формувати у студента бачення щодо сутнісної характеристики товару

Товар - це засіб задоволення певної потреби. Отже, товаром є все, що може задовольнити потребу (матеріальні вироби, послуги, ідеї, технології).

Зазвичай товари поділяють на групи за такими критеріями

- сфера використання (товари споживчого попиту, або споживчі товари, і товари промислового призначення, або промислові товари);

тривалість використання (товари короткочасного використання і товари тривалого використання);

матеріальність (товари та послуги).

В основу класифікації покладений розподіл всіх товарів на два класи відповідно до типу покупця:

споживчі товари та послуги;

товари виробничог